Доклад: Релігійно міфологічні уявлення стародавніх єгиптян

Зміст

1 Вступ..............................................................................................3

2 Боги................................................................................................4

3 Загробне життя..............................................................................6

4Використана література.............................................................10

1 Вступ

Великий вплив на життя кожного народу становлять релігійні вірування.

Скласти уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян допомагають різноманітні релігійні тексти: гімни і молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Най-важливішими є так звані “ Тексти пірамід ” – складна система заклять, замовлянь і молитов, що супроводжували заупокійні царські ритуали. Їх тексти вирізані на стіна внутрішніх приміщень пірамід фараонів V та VI династій давнього царства (XXVI – XXIII ст. до н. е.) .

Найстаріший текст знайдено в піраміді фараона Уласа, мабуть, останнього правителя V династії, але особливості накреслення ієрогліфів, стиль написів, лексика та інші особливості вказують, що тексти написані ще у до династичний період.

Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства стародавнього Єгипту використовуються і так звані “ Тексти пірамід ”, що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства (XXVI – XXIII ст. до н. е.), а також “ Книга мертвих ”, створена від періоду Нового царства і до кінця історії Стародавнього Єгипту, та численні збірки заупокійних текстів. “ Книга мертвих ” була написана частково на основі найдавніших релігійних текстів. Це найвідоміша збірка релігійних текстів і заклять у Стародавньому Єгипті. Примірники ілюстрованої “ Книги мертвих ” клалися до могили поряд з мумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі.

За релігійним уявленнями жителів Стародавнього Єгипту, схід, де встає сонце, місце народження і відродження, а захід, де сонце зникало, – місце смерті й потойбічного життя. Схід називався Країною Бога, адже там сонце кожного дня піднімалось у славі .

2 Боги

У “ Книзі мертвих ” перша поява Ре — Атума – бога творця – відбувається на “ первісному пагорбі, що в Єрмополі ”, де за єгиптянами виникло життя .

Єгипетський ієрогліф, яким позначали “ первісний пагорб творення ”, читався і як “ являтись у славі ”. Він зображав кулястий пагорб, з якого вгору піднімаються сонячні промені, і тим самим давав дохідливу графічну ілюстрацію дива першої появи бога – творця .

В давні часи бог сонця мав свою сім’ю богів, яка складала також вищу раду богів. Ця група богів називалась Енеадою, Дев’ятерицею, що мала центральне святилище у храмі Сонця. До неї входили: Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Осіріс, Ісіда, Сет і Нефтіда. Бог сонця Атум, що з’явився на вершині “ первісного пагорба ”, виник, за традицією, “сам собою ”. Ім’я Атум означає “все”, а також “нічого ” .

Подружня пара Шу, бога повітря, і Тефнут, богині вологи, породила бога землі Геба і богиню неба Нут. За іншою версією, бог повітря піднявся і відірвав небо від землі. Потім Геб і Нут, небо і земля, породили ще дві пари: Осіріса і Ісіду та Сета і Нефтіду .

Геродот писав про надзвичайну релігійність єгиптян, що їх виділяло серед інших народів. Спочатку богів зображали у вигляді тварин, пізніше вони набували подоби людей із головами тварин: Ра мав голову сокола, Сехмет – лева, Анубіс – собаки, Хатор – корови .

Існували боги тільки з людськими рисами – Пта, Мін, Осіріс. Найбільшого розвитку культ тварин досяг у період Нового царства. Найпопулярнішим був культ священного Апіса. Як богів шанували і інших тварин: крокодила, кішку, мавпу.Тіло померлої священної тварини муміфікували й ховали в саркофагах .

Жерці намагалися систематизувати безліч богів. Але як і в Месопотамії, після перемін у суспільно – політичних умовах занепадали або підносилися міста, а разом із ними і їхні боги – покровителі .

Відомою була тріада богів з міста Фіви: Амон, його дружина Мут і син Хонсу.З рядових богів Раннього царства, починаючи від XVIII династії, Амон став головним богом Єгипту внаслідок політичного впливу касти жерців. Верховний жрець Амона ( пізніше його ототожнили з богом Сонця Ра і стали називати Амон – Ра ) мав у своїх руках велику політичну владу, міг впливати на фараонів .

Серед названої Дев’ятериці богів Осіріс, Ісіда та їхній син Гор створюють тріаду богів. За традицією, Осіріс – перший правитель Єгипту, він навчив людей обробляти землю, створив перші закони. Ісіда – богиня родючості – стала також символом подружньої вірності й материнства. Її культ поширився далеко за межі Єгипту. Предмети її культу знайдені на території нинішніх Австрії та Угорщини.

Гор став символізувати владу фараона і тому фараони носили його ім’я .

Образ Ісіди з маленьким Гором на руках став одним із прообразів християнської Марії Христом – немовлям .

Ще одну тріаду богів утворюють Птах, який був богом отцем, його дружина – богиня Сехмет та син – Нофертум. Згідно з “Мемфіським богословським трактатом ” Птах, як один із найстаріших богів, створив світ і дав життя іншим богам та людям. У пізніші часи його ототожнювали з богом Сонця. Сехмет мала подвійну сутність: була богинею війни і спустошення, але також і богинею – заступницею. Їх син Нофертум був богом рослинного світу й зображався у вигляді квітки лотоса .

3 Загробне життя

Уявлення стародавніх єгиптян про загробне життя мали вирішальне значення в їхній релігії. Ці уявлення справили значний вплив на розвиток і формування стилю пірамід і гробниць, на всю архітектуру Стародавнього Єгипту .

Основною умовою загробного життя вважали збереження тілесної оболонки померлого. Для цього тіла мерців бальзамували, прагнучи зберегти зовнішній вигляд людини. Крім цього, рідня небіжчика забезпечувала його всім необхідним, що б могло знадобитись у потойбічному світі.

Єгиптяни вірили, що душа людини після її смерті продовжує існувати і час від часу відвідує тіло. Тому вони так старанно зберігали тіла померлих; бальзамували і зберігали в надійних похоронних спорудах. Щоб покійний міг і в замогильному житті насолоджуватися всіма благами, йому давали з собою всілякі багато прикрашені предмети побуту і розкоші, а також статуетки слуг. Предмети, що закладались до могили, могли мати і символічний характер, як, наприклад, маленькі глиняні тарілі з глиняними зображеннями страв. На випадок, якщо тіло померлого по якійсь причині зазнає руйнування, створювалася ще портретна статуя самого померлого.

Робили і жертвопринесення біля гробниці: померлому давали харчі в дорогу, напої, одежу .

Більш усього піклувалися про те, щоб забезпечити вічне життя володарю країни – фараону. Вже при його житті, протягом десятиріч, тисячі його підданих вирубували зі скель величезні кам'яні блоки для царської гробниці. Якщо взяти до уваги який низький був рівень техніки в ті часи, то неважко уявити, яких трудів і скількох людських життів коштували ці будівництва. Потім з'явилися великі так звані ступінчасті піраміди, найстаріша з них знаходиться в Саккарі і була споруджена чотири з половиною тисячоліття тому. Шедеврами давньоєгипетського будівельного мистецтва були піраміди. Вони приголомшують уяву своїми розмірами, геометричною точністю, а також кількістю праці затраченої на їх побудову .

У відповідний час кожного року потрібно було приносити померлим реальні або символічні жертви. Біля пірамід для цього будувались храми, де статуя фараона з свого покою через спеціальний отвір могла спостерігати за ритуалом жертвопринесення .

У часи Середнього царства до могили клали маленькі статуетки слуг і рабів. Пізніше в Новому царстві вони були схожими на маленькі мумії і називались “ ушбеті “ Так як і в земному житті, в загробному світі вони мали служити померлому і виконувати за нього роботу .

Уявлення про життя в потойбічному світі не були у єгиптян одними й тими ж. Період безсмертя і вічне життя символізували зірки, які постійно виднілись на небосхилі ( наприклад, Полярна зірка ). Саме до неї прямували душі померлих, тому вхід до піраміди робився завжди на північ .

У Давньому царстві цю роль починає відігравати Сонце. Бог Сонця Ра мандрує вночі країною мертвих і вершить над ними суд. Пізніше цим став займатись бог Осіріс, який стає володарем загробного світу. Загробний суд добре описаний у 125-му розділі “ Книги мер –твих ”. В присутності Осіріса та інших богів вершиться психостасія: зважування серця померлого на вагах, урівноважених істиною. Грішника поглинало страшне чудовисько Амт ( лев із головою крокодила ), а праведник оживав для щасливого життя на полях іару .

Духовний світ стародавніх єгиптян тісно пов’язувався з їхньою вірою в загробне життя. За релігійним вченням єгиптянин мав кілька душ.Головними були “ Ка ” та “ Ба ”. Перша мислилась як духовний двійник людини, з яким вона зустрічається після смерті. В культі мертвих “ Ка ” відігравала дуже важливу роль. Гробницю називали “Будинком Ка “, а жерця що виконував поховальні обряди, – “служителем Ка ”. Ця душа забезпечувала померлому існування після смерті, робила можливим виконання життєвих функцій. Графічно “ Ка” зображалась у вигляді руки, що підтримує, захищає .

“ Ба ” називали “ чистим духом ”. Ця душа залишала людину після її смерті і прямувала на небеса. “ Ба ”, як внутрішня енергія людини, її божественний зміст .

Спочатку право існування в загробному світі мав тільки фараон. Тіло покійного фараона переправляли з Мемфіса через Ніл у Долинний храм. Для переправи використовувався поховальний човен, нагадував своєю формою традиційні човни зі стебел папірусу. Тут у Долинному храмі, тіло небіжчика підлягало ритуальному обмиванню на знак очищення і відродження його душі. Цей ритуал немовби повторював діяння бога Сонця, котрий щоранку відроджувався в водах озера Лілей. Це був перший етап дуже складного, але точно визначеного ритуалу, який забезпечував відродження душі фараона для його загробного життя.

Найголовнішим був обряд “ Відкривання уст ”, він проводився не на тілі покійного фараона, а на його статуях у повний зріст. Ці статуї, кількість яких сягала часом більше двох десятків, зберігались у нішах центральної зали Долинного храму. Син фараона або його нащадок мав окропити статуї водою, умастити пахучими маслами, здійснити перед ними жертвопринесення і доторкнутись до уст кожної з них священними “ знаряддями ”, такими як тесло і різець. Після цього ритуалу статуї з Долинного храму ніби отримували здатність зберігати в собі душу “ Ка ” фараона .

Після завершення цих церемоній у Долинному храмі набальзамоване тіло фараона з усіма царськими ознаками його влади і з його внутрішніми органами ( їх виймали з тіла, бальзамували і розміщали окремо в спеціальних ємностях – канопах ) урочиста процесія, в якій могли брати участь тільки ритуально очищені особи, відносила в Поминальний храм. Процесія ця рухалась пандусом. Стіни галереї, збудовані на пандусі, були досить високі, що оберігало процесію від непосвячених очей. У поминальному храмі, що будувався поряд із пірамідою, повторювався ритуал “ Відкривання уст ” над статуями покійного. Тільки після цього тіло володаря Єгипту несли до місця його вічного упокоєння в глибині піраміди .

Ритуал поховання фараона супроводжувався складними обрядами. Тут не можна було зробити навіть найменшої помилки. Адже від воскресіння “ Ка ” фараона та від його благополуччя в загробному житті залежали життя і добробут усього Єгипту .

Використана література

1. Бичко А. К. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992. – 392с.

2. Левчук Л. Т. та ін. Історія світової культури. – К.: Либідь, 1994.– 320с.

еще рефераты
Еще работы по истории