Конспект: Стан бібліотечної справи в Німеччині

--PAGE_BREAK--

ІІ. Внесок бібліотечних діячів Німеччини в розвиток бібліотечної справи
2.1 Перша жінка-бібліотекар Бона Пайзер
У наші дні бібліотека – типово жіноча справа. Але так було не завжди. Протягом століть професія бібліотекаря залишалась професією чоловіків. «Чи можна вважати роботу бібліотекаря новою жіночою професією в Німеччині?» таке питання задавала Бона Пайзер, перша в Німеччині жінка-бібліотекар, у статті, опублікованій в 1901 році в «Центральному журналі Асоціації жіночих організацій». У ті часи жінкам вперше відкрився доступ до цієї професії. З виникненням книжкових і читальних залів різко піднявся попит на кваліфікованих фахівців. Тут дуже до речі знадобилась велика кількість освічених жінок, готових взяти на себе частину обов'язків, не будучи вимогливими у відношенні до гонорару. За свідченням одного з представників цієї професії, його колеги-дами працювали «заради любові до справи» і бралися за «нудні і навіть неприємні завдання».

Бона Пайзер (Bona Paizer) (26.04.1864 – 17.03.1929р.р.) перша жінка-бібліотекар в Німеччині, яка працювала по основній спеціальності як бібліотекар. Тому вона вважається першим народним бібліотекарем Німеччини жіночої статі.

Народилася Бона Пайзер в сім’ї єврейського книготоргівця-видавця. На основі діяльності батька, а також традиційної високої поваги до книги в єврейській сім’ї, вже з дитинства їй прививалась любов і шана до книги.

Однак, вже існуючі в той час громадські бібліотеки були в більшості випадків шкільними бібліотеками, університетськими, приватними, які велися викладачами в порядку громадської роботи. Тільки в 1890 роки великі бібліотеки виникали в рамках так званого руху народних бібліотек – Руху Книгарів по англійському зразку.

Зі своєї власної ініціативи, вирішивши отримати освіту бібліотекаря, Бона вирушила до Англії де працювала волонтеркою у Публічній Бібліотеці (PublikLibrary).

Після повернення до Берліну, вона приєдналася до «Німецького товариства Етичної культури» (Deutsche Gesellschaft fьr Ethische Kultur). Це товариство виступало за становлення та розвиток громадських бібліотек. Тут Бона Пайзер знайомиться з найвідомішими представниками Руху народних бібліотек Костянтіном Ньорегбегом (Konstantin Nцrrenberg) і Паулем Ладевігом (Paul Ladewig).

У 1894 товариство починалося з установчого заклику для суспільної народної бібліотеки і читального залу, після того, як магістрат міста Берліна відмовився від пропозиції історика, письменника, публіциста і бібліотекаря Аренда Бухгольца (Arend Buchholtz) до вдосконалення Міських бібліотек. Медик Рудольф Фірхов (Rudolf Virchow) також приймав участь у підписанні заклику. Таким чином повинні були збиратися грошові і книжкові пожертви для бібліотек. Поряд з Ладевігом, а також бібліотекарем Королівської бібліотеки Ернстом Джепом (Ernst Jeep) Бона Пайзер також являлася членом комісії, яка дбала про рекламу для народної бібліотеки. Бона Пайзер працював у цей час без оплати як керівник бібліотеки «Комерційного союзу працівників жіночої статі» (Kaufmдnnisches Verband fьr Weibliche Angestellte), цю діяльність вона продовжувала аж до смерті поряд зі штатною .

У 1895році товариство відкрило перший громадський читальний зал Берліна як Громадський читальний зал Німецького товариства Етичної культури в новому чудовому будинку спорудженому Альфредом Мезелем(Alfred Messel ) на Нойе ШенхаузерШтрассе13. Тут знаходилися у розпорядженні бібліотеки 5 просторих кімнат .[11]

Перша громадська бібліотека була великим успіхом. Вона працювала в робочі дні щоденно до 22.00 години, крім того, по неділях з 9.30 до 13.00 години. Протягом одного року книжковий фонд з 500 екземплярів зріс аж до 3500. З 1899року читачі мали змогу брати книги додому.

 Бона Пайзер і Ернст Джеп відповідали за установу бібліотеки. «Громадська бібліотека служить всьому народу. Вона повинна відповідати потребам всіх верств суспільства в освіті і розвазі. Вона не повинна служити якому-небудь класу, будь-якій партії. Її єдина пристрасть – бути безпристрастною. Вона мусить бути оснащена найкращими творами літератури та сучасної науки. Доступ до літератури має бути якнайлегшим для користувачів, і зручним. Читальні зали мають бути безкоштовними і таким чином доступними для всіх верст населення. Запропоновані в читальній залі газети мають належати партіям різних напрямків. Таким чином бібліотека має бути нейтральним місцем в якому незважаючи на різні точки зору, знайшли взаємну повагу і вільні переконання різні читачі. » – так формулювала принципи своєї діяльності Бона Пайзер. Виходячи з потреб своїх читачів, вона модернізувала бібліотекарську діяльність і ввела нові методики. Її читальний зал мав великий успіх.

Протягом одного рокутут налічувалося 50000 відвідувачів. Зростаюча кількість читачів і новий обсяг літературного фонду примусили книжковий зал переїхати спершу на Мюнцштрассе, потім на Рунгештрассе.

Бона Пайзер приділила багато уваги установі дитячої бібліотеки.З 1913 року розвивалася робота дитячої бібліотеки під керівництвом Бони Пайзер. Для цього вона організовувала часи читання казок для дітей в другій половині дня в неділю. Далі дитячу бібліотечну справу почала розвивати Йохана Мюленфельд (Johanna Mьhlenfeld), яка була ученицею Бони Пайзер.

Після відкриття в 1900 році школи бібліотечної справи для жінок, її зал довгий час надавав жінкам єдину можливість пройти практичну підготовку для професійної діяльності.

17 березня 1929 року, Бона Пайзер померла та була похована на єврейському цвинтарі Вайссензее.

Споруджена в серпні 1964 року бібліотека на Оранинштрассе 72 (Берлин-Кройцберг)(OranienstraЯe 72 (Berlin-Kreuzberg)) носить ім’я Бони Пайзер. На виставці «Берлінські бібліотеки колись і сьогодні » в 1988 році діяльність Бони Пайзер була відмічена широкими колами суспільства. З 2004 року дорога в федеральній адміністрації ver.di-Bundesverwaltung в Берліні була названа її ім’ям. [22]

2.2 Константін Ньорренберг – засновник Руху Книгарів Німеччини
Константін Ньорренберг (Constantin Nцrrenberg) народився в 1862 році в сім’ї судового службовця в місті Дормаген (Dormagen). Після закінчення школи вступив до університету в Бонні на філологічний факультет, де вивчав німецьку філологію (германістику). В Марбурзі (Marburg) спочатку навчався у аспірантурі, а згодом працював в університетській бібліотеці, де зробив значний внесок у покращення карткового каталогу. Після переїзду до Берліну влаштувався до Королівської бібліотеки, де продовжив свою діяльність з упорядкування нових екземплярів та каталогізації. Крім того Ньорренберг писав статті для газет на різні світські теми. Таким чином у 1882 році вийшла його стаття з пропозиціями щодо покращення залізничного сполучення між Kцln та Halle.

А ось вже в 1889 році зі сторінок газети (під псевдонімом) він звернувся до громадськості з питань місця бібліотекарів в суспільстві, їх заробітної плати. Ньорренберг порівнював майже 40 своїх колег з рангом вчителів вищої категорії, і вимагав рівноправного визнання і заробітної плати.

Через свої критичні висловлювання до існуючої влади Константін Ньорренберг був звільнений в 1891 році з Королівської бібліотеки, і був вимушений переїхати до Kiel. З 1904 року і до кінця життя працюючи в університетській бібліотеці Kiel під керівництвом Еміля Штефенхагена (Emil Schteffenhagen), набував величезного досвіду в бібліотечній практиці переписуючи алфавітний каталог і працюючи на абонементі.

Тут Константін Ньорренберг познайомився з Ельзою Штанге, яка незабаром стала його дружиною і супроводжувала його все життя.

На Всесвітньому Конгресі бібліотекарів, який проходив з 12 по 15 липня 1893 року, Ньорренберг отримав визнання за досягнення у сфері німецької філології.

 Під час ділового відрядження до США Ньорренберг відвідав бібліотеки Чікаго, Бостона, Вашингтона, Мінеаполеса, Філадельфії, де переймав їх досвід роботи.[12]

19 травня 1895 року на двадцять п’ятому Генеральному скликанні «Об’єднання розповсюдження народної просвіти»(Gesellschaft fьr Verbreitung von Volksbildung) Ньорренберг виступив з промовою «Народна бібліотека: її завдання та реформи», в якій проголосив громадську бібліотеку необхідним доповненням до державних шкіл. Вимагав, щоб бібліотеками вільно користувались всі верстви населення, щоб бібліотеки мали доступний для читачів графік роботи, належне облаштування читальних залів. Його бентежили нестача високо кваліфікованих бібліотекарів та не належне оснащення читальних залів, книжкові фонди бібліотек .

11 березня 1986 року, запросивши до приватної розмови директора «Об’єднання розповсюдження народної просвіти» і ще декілька важливих осіб, Константін Ньорренберг поклав початок важливих переговорів, щодо створення народної бібліотеки нового зразка. Це стало початком заснування всесвітньовідомого Руху Книгарів.

Об’єднання Comenius-Gesellschaft також підтримувало ідеї та пропозиції Константіна Ньорренберга та Эдуарда Реєра (Eduard Reyer), які звернулись з закликом «Створюємо народні бібліотеки» в 1898 році до громад різних міст з кількістю більше ніж 10.000 жителів. Вони висловлювали такі аргументи: народні бібліотеки поступово призведуть до зниження злочинності та алкоголізму в країні.

Так, уже в кінці 1898 року була заснована перша « Міська народна бібліотека і читальна зала Шарлоттенбург». Це стало початком заснування народних бібліотека по всій Німеччині. Так у 1899 році розпочались масові відкриття народних бібліотек: „Krupp'sche народна бібліотека “, а Есені (Essen), „Гайманіше громадська бібліотека та читальна зала“ (Heimann'sche Цffentliche Bibliothek und Lesehalle) в Берліні (Berlin) ,Громадські народні бібліотеки „Цffentliche Bьcherhallen“ в Гамбурзі(Hamburg) та інші. [23]


ІІІ. Історія становлення та розвиток бібліотечної освіти в Німеччині
Протягом багатьох століть бібліотечна освіта Німеччини розвивалася за умов роздробленості земель, що наклало певний відбиток не лише на її структуру, а й на ідеологічні чинники, які були покладені в її основу. Національною особливістю німецького народу є не лише його славнозвісна акуратність і пунктуальність. Німці несуть у собі майже всі переваги і недоліки середньостатистичного жителя Західної Європи. Великий римлянин Тацит, звісно, помилявся, говорячи про відсутність у німців золота і срібла: золото німців — їх руки, а срібло — їх голови. [10] Система освіти в Німеччині поступово стала тим центром, навколо якого складалась більшість переваг і недоліків німецької нації. Той факт, що німецька «школа» користувалась заслуженою славою протягом багатьох століть (починаючи з епохи пізнього Середньовіччя і майже до кінця 19 століття), не є випадковим. Німецька освіта була ґрунтовною і добротною. Класичного і глибокого змісту набула відома німецька тріада „Studieren, propagandieren, organisieren!" («Вивчати, пропагувати, організовувати!») [13].

Популярність бібліотечної освіти у Німеччині набуває свого значення в період пізнього Середньовіччя, за часів реформ Мартіна Лютера. Реформатор добре розумів, що втілення його ідей знайде відгук лише у освічених громадян. Але його погляд на розвиток освіти був неоднозначним: нижчим верствам населення він пропонував давати мінімум освіти: «Молодий і дурний народ слід навчати завжди одними й тими ж виразами, в іншому разі не уникнути помилок .»[10].

Подальший розвиток бібліотечної освіти в Німеччині пов'язаний з ім'ям Гейдельбергського університету. Заснований ще в середині XV століття, цей університет виховав цілу плеяду видатних вчених і державних діячів.

 Тридцятилітня війна, під час якої була вивезена до Риму всесвітньо відома університетська бібліотека "BibliotecaPalatina" та зруйнований весь комплекс корпусів університету, нанесла значних збитків знаменитому Гейдельбергу. Але університет зміг відновити свою роботу і до середини XIX століття піднявся до рівня найпрестижнішого ВУЗув Європі. Пізніше визнаними центрами бібліотечноїосвіти європейського рівня стануть Йєн, Берлін, Лейпциг, Геттінген.

Вперше в Німеччині та Пруссії в 1886 році було засновано факультет «бібліотечних суміжних наук» у університеті Геттінгена Карлом Дціацко (Karl Dziatzko) (1842-1903). 15 грудня 1893р. і 1 квітня 1894 р. було затверджено прусський указ «Про умови придатності працівників до роботи в Королівській бібліотеці Берліну та Королівській університетській бібліотеці». Він давав можливість за допомогою стажування та бібліотекарських випускних іспитів працювати в наукових бібліотеках та обіймати керівні посади.

Потім слідувала спеціальна Постанова по Міністерству від 13 січня 1912 р. де було вказано про Бібліотечну освіту в Берліні § 5, абзац 2 таким чином :

 " Кожен працівник — доброволець бібліотеки з метою теоретичної освіти у бібліотечній справі повинен раз на рік в університеті Геттінгена прослухати курс бібліотекарських лекцій і вправ, або пройти бібліотечні курси, які відбуваються в зимовий період з інтервалом раз в 2 роки у Королівській бібліотеці в Берліні." [1]

Перша світова війна перервала всю реформаторську діяльність щодо бібліотекарської освіти.

На початку двадцятих років Прусська державна бібліотека (колись Королівська бібліотека) з метою теоретичної освіти добровольців проводила практично-теоретичні курси. Добровольці отримували теоретичний інструктаж раз на день.

Професор доктор Фріц Мількау( Fritz Milkau), до 1925 року генеральний директор Прусської державної бібліотеки, приймав активну участь в освіті молодих кадрів. Він був нештатним професором в Берлінському університеті. Та написав підручник для студентів «Бібліотекознавство».

Під бібліотекознавством він розумів "..., сукупність всіх зусиль, які спрямовані на розуміння і наукову проникливість суті книжки в найширшому її розумінні:

v                      на поняття шрифту від найстаріших записів про проблеми палеографії та стародруків до готичного шрифту Тімана;

v                       на поняття книжки, її форми, окраси, її змісту та розповсюдження її на пергаменті;

v                      на поняття бібліотеки від найстаріших зібрань на глиняних дощечках до міліонних колекцій нашого часу.»

Таким чином, завдяки Мількау було видано новий «Порядок прийому, освіти та перевірки кандидатів для наукової бібліотечної служби ».

Комісія з бібліотечної справи відповідала за прийом добровольців на бібліотечну службу. Відповідно до нового порядку другий рік навчання бібліотечних працівників проходив обов’язково в Бібліотечно-науковій бібліотеці або в Прусській державній бібліотеці. Така новизна в освіті мала успіх в Німеччині і була відома на весь світ.

Після короткочасної смерті Мількау у 1934 році взагалі занепадає бібліотечна освіта. Це сталося з декількох причин :

v                            В зв’язку з загальною світовою кризою кількість добровольців різко знизилась;

v                            Адміністрація університету не була зацікавлена в маленькому Бібліотечно-науковому інституті, який мав тільки післядипломну форму навчання;

v                            Прусська державна бібліотека продовжувала проводити практично-теоретичні курси, і потреби в Бібліотечно-науковому інституті не було.

Хорст Кунце, повторний засновник інституту в 1955 р, оцінював попередню установу так: "… з цього інституту змогла б сформуватися вже в 30-ті роки більш висока форма освіти в Німеччині, ніж у нас була вона до 1945 року. "

Теоретична освіта добровольців для наукової бібліотечної служби здійснювалася у Прусській державній бібліотеці. З 11 викладачів, які вчили добровольців в зимове півріччя 1933-34р. в Бібліотечно-науковому інституті працювало 7 співробітників державної бібліотеки. Заняття університетських викладачів проводилися безкоштовно. Відповідальною за освіту добровольців, як і раніше, була комісія з бібліотечної справи. Бібліотеки, які взяли добровольців для першого навчального року, були зобов'язані повідомляти комісії про їх придатність до наукової бібліотечної служби. Зі звітів комісії 1936 року слідує, що в числі добровольців чоловічої статі було 3 жінки, які також мали право на повноцінну бібліотечну освіту.

Екзаменаційна комісія мала в своєму складі: голову комісії — професора доктора Крюса (KrьЯ) та членів комісії — перший директор Прусської бібліотеки до 1934 року, професор доктор Якоб (Jacobs), доктор Бекер (Becker), директор університетської бібліотека міста Бонн, професор доктор фон Рат (von Rath), доктор Кумер (Kummer).
Усний випускний екзамен тривав 65 хвилин на кожного випускника.

№

Назва дисципліни

Перевіряючий

Час, хв

1

Бібліографія

von Rath

10

2.

Книжна справа

von Rath

10

3.

Історія бібліотечної справи

Becker

10

4.

Бібліотечне управління і каталогізація

Becker

10

5.

Графологія

Becker

10

6.

Мова



10



Французька

KrьЯ

(3)



Англійська

KrьЯ

(3)



Італійська

Becker

(3)

7.

NS— Світогляд

Kummer

5



Оцінка ставилась загальна за відповіді з всіх дисциплін та домашню роботу.

Теми домашніх робіт в 1933-1944 роках:

Тематична група

Учасники

Бібліотечне управління

18,64%

Історія бібліотечної справи

18,64%

Бібліографія та науковий етикет

12,34%

Мистецтво книги

12,34%

Спеціалізовані та спеціальні бібліотеки

12,34%

Сучасна бібліотечна справа

11,11%

Графологія

3,70%

Книготоргівля

2,46%

Літературна історія, мовознавство тощо

8,64%



Мови перевірялися тільки до 1939 року.

В цілому 87 дипломованих добровольців було перевірено з 1933 по 1944 роки.

Після війни відчутний брак наукових бібліотекарів привертав до себе увагу. Таким чином Йоріс Ворстус (Joris Vorstius) писав про Громадську Наукову бібліотеку: « З 65 службовців більш високої служби бібліотеки на 1 січня 1946 року залишилось лише 10, це приблизно 15%.» [29]

Тому знову гостро постало питання про необхідність створення по-науковому дипломованих бібліотекарів. Спочатку були відновлені курси бібліотекарів, а згодом в 1947 року в Берлінському університеті відновилися двохгодинні лекції на тему: «Вступ до бібліотекознавства». Практична освіта проходила в Громадській Науковій бібліотеці. Таким чином 16 бібліотекарів на рік вивчали бібліотечну справу.

Послідовником Бібліотечно-наукового інституту Берлінського університету з 1955 року стає Інститут бібліотекознавства університету Гумбольдта. Про постановку завдання інституту бібліотекознавства повідомляється в установчому документі від 1.11.1955року «У інституту є завдання: сприяти навчанню і дослідженню в галузі бібліотекознавства, а також виховувати студентів наукової роботи та її підготовки до практики з а допомогою вправ та семінарів.» [29]

Генеральний директор Німецької державної бібліотеки, професор доктор Горшт Кунце (Horst Kunze ) був призначений виконуючим обов'язки директора інституту.

У 1966 році було створено нове відділення інституту «Суспільствознавча інформація і документація» з допомогою професора доктора Йозефа Кобліца (Josef Koblitz) і переменовано в "Інститут бібліотекознавства та наукової інформації". Кобліц висловився з приводу відношення бібліотеки до науки наступним чином: «З одного боку, бібліотечна справа, інформація і документація позначені настільки багатьма специфіками, що в них говоритися про дві різні сфери діяльності, з іншого боку, настільки близько один з одним споріднені, що можуть приєднуватися з низкою інших сфер діяльності до однієї і тієї ж практичної області, спеціальної інформації.»

Внаслідок третьої реформи вищої школи в 1969 році інститут мав нову структуру. Були створені обидві галузі «Бібліотекознавство і наука про інформацію» і «Наука документації» (по одній кафедрі), а також відділення перепідготовки (заочного навчання).Це відділення було відповідальне за планування й організацію проведення післядипломного навчання з науки про інформацію і науки документації, бібліотекознавства. Колектив співробітників збільшувався.

Навчальні програми основної спеціальності бібліотекознавство з 1978 по 1982 роки містили наступний навчальний зміст у межах окремих областей вивчення: загальне бібліотекознавство; робота з бібліотечними користувачами; склади / каталоги; бібліографія; книжковий клієнт; історія бібліотечної справи; інформація і документація; обробка інформації; лінія планування і організація бібліотек Німеччини; математика і наукова історія, наукова теорія, класифікація Тео і організація Тео.

Цей навчальний зміст застосовувався як для денного так і для заочного навчання.Для обох навчальних форм обов'язкові години і релевантна література були вказані в навчальних програмах. Викладацька діяльність виконувалася виключно штатними співробітниками інституту. Вони могли гарантувати безперервність навчального процесу, тим більше, що для більшості викладачів зона навчання була ідентичною з досліджуваної зоною. Студентські зарубіжні практики з обміну збагачували навчання, особливо у співпраці з культурним інститутом Крупської в Ленінграді і з університетом Карла в Празі. [25]

    продолжение
--PAGE_BREAK--Окремі навчальні програми

Освіта стажера. Ця навчальна форма була спадкоємицею освіти добровольця для вищої бібліотечної служби. Освіта стажиста проводилася в 1946-1957роках в Громадській Науковій бібліотеці. Вона тривала 2 роки, передумовою допущення до навчання було складення іспитів до вищої школи. Перевірка приймалася державною екзаменаційною комісією. Випускники мали право обіймати посаду «Науковий бібліотекар». Ця форма навчання була затверджена у липні 1957року.

Коротка освіта референта. Коротка освіта референта була освітою екстерна, яка могла проходити паралельно до професійної діяльності. Закінчене наукове навчання в вищій школі було передумовою для короткої освіти референта. Ця дворічна навчальна форма була заснована в липні 1961року і розпочиналася з «Курсу кваліфікації для екстернів». Випускники цієї навчальної програми були «Науковими бібліотекарями».

Комбінована освіта

1. Бібліотекознавство

При заснуванні інституту було спочатку комбіноване навчання, а саме, навчання бібліотекознавства та спеціального предмета (були можливі всі навчальні дисципліни в університеті). Переваги та недоліки цієї форми навчання, яка зарекомендувала себе, резюмував Хорст Кунце (Horst Kunze):

-                Збереження німецьких навчальних традицій;

-                Визнання бібліотекознавства як дисципліни вищої школи;

-                Тісний зв'язок бібліотечно-наукового навчання з навчанням спеціального предмета ;

-                Тісний зв'язок під час комбінованого навчання Бібліотечно-наукового інституту і наукової бібліотеки;

-                 Подолання традиційно вузькості спеціалізації випускників (переважно філологічно-історичної);

-                Максимально тісний контакт з бібліотекарською практикою ;

-                Збільшення кількості годин для предмета Бібліотекознавство .

 В 1954 році було зараховано перший набір студентів на спеціальність «Бібліотекознавство».Студенти слухали лекції спочатку з наукової історії (професор доктор Йоріс Форштіус (Joris Vorstius), потім функції і методи роботи наукових бібліотек (професор доктор Хорст Кунце ) та історії книжкової справи (професор доктор Вилли Гёбер (Willi Gцber).

Освіта (бібліотекознавство і спеціальний предмет) тривало планомірно 5 років і закінчувалося державним іспитом в обох предметах. Успішне закінчення давало можливість отримати посаду галузевого референта в наукових бібліотеках. Назва професії «Науковий бібліотекар» набувалась тільки після наступного дворічного стажування та написання домашньої роботи асистента.

2.Бібліотекознавство (денне навчання)

В 1968 році Ервін Марк (Erwin Marks) започаткував повне бібліотечно-наукове навчання денної форми. Перед заснуванням, комісія для молодих кадрів і перепідготовки Німецького бібліотечного союзу відправила «Анкету з основних питань бібліотечно-наукової повної освіти» бібліотекам всієї бібліотечної системи НДР і регіональним групам у межах бібліотечного союзу. Фрідріх Нестлер (Friedrich Nestler) представляв концепцію цієї навчальної програми бібліотекарській професійній громадськості. Він підкреслював, що це навчання не замінить комбінованого, а стане як друга навчальна програма поряд з ним. Тому що, з одного боку, це повне навчання «робить можливим поліпшення освіти кадрових працівників вищої школи для наукових бібліотек і стане в той же час першою німецькою вищою освітою для наукових кадрових працівників мережі Загальних Громадських бібліотек.»

Приклади можливих сфер діяльності майбутніх випускників Нестлер називав:

/>      Провідних бібліотекарів для науково-методичного керівництва і координації бібліотечних мереж (наприклад, в університетських бібліотеках, у бібліотеці академії, в районних бібліотеках).

/>     Керівник відділень великих бібліотек (наприклад, земельні бібліотеки, великі районні бібліотеки, великі спеціалізовані бібліотеки).

/>     Провідні бібліотекарі у великих міських бібліотеках або великих головних бібліотеках міських мереж.

/>     Керівник центральних бібліотек.

/>     Керівник установ із загальними бібліографічними завданнями.

/>     Керівник районних бібліотек.

/>     Наукові співробітники в центральних установах і організаціях бібліотечної справи (наприклад, центрального інституту бібліотечної справи, Методичного центру наукових бібліотек).

/>     Галузеві доценти в бібліотекарських технікумах.

Випускники денної форми навчання працювали в різних сферах діяльності в усіх галузях бібліотечної справи, громадських, наукових, спеціалізованих бібліотеках, а також в центральних установах бібліотечної справи.

3.Бібліотекознавство (заочне навчання)


Заочне навчання, започатковане в 1971році, тривало спочатку 4 роки і відповідало змісту повного бібліотекознавства. При вступі до інституту студенти надавали документи: атестат зрілості або атестат повної спеціальної освіти, а також свідчення багаторічної успішною діяльністю в бібліотечній справі. Бібліотекарі з завершенням спеціальної освіти, які виконували провідну діяльність у різних галузях бібліотечної справи або готувалися до цього, мали переваги при вступі, так що протягом перших років не всі претенденти могли зараховуватися.

У 1971-1993 роках в цілому 354 студента-заочника (загалом, на практиці влаштувалися працювати в бібліотеки) із званням «Дипломований бібліотекар».

4.Бібліотекознавство (післядипломне навчання)


Дворічне післядипломне навчання з бібліотекознавства було введено в 1976р. Так як передумовою для навчання було закінчене навчання у вищій школі, а також практична діяльність у бібліотечній справі, то форма досліджень була комбінованою .
3.1 Структура бібліотечної освіти на сучасному етапі
Німецька Система освіти в Німеччині дуже схожа на українську та російську.

Сьогодні бібліотечна освіта Німеччини, як і інших країн Європи, переживає кризу. Підґрунтям такої кризи є, безперечно, економічні та соціально-політичні чинники. Для аналізу національних особливостей освіти в Німеччині недостатньо лише опису її сучасного стану, проблем та перспектив розвитку. Для того, щоб чітко зрозуміти різні аспекти даного питання ми перш за все розглянули деякі ключові моменти в історії німецької бібліотечної освіти на різних етапах розвитку німецького суспільства.

Система освіти Німеччини включає 250 вищих навчальних закладів, 70 університетів у старих і 28 у нових землях, спеціалізовані професійні навчальні заклади (113 у старих землях і 15 у нових), існують педагогічні, технічні, теологічні інститути, вищі школи управління, мистецтв. В останні роки з'являються приватні університети.

Навчання бібліотекарів у Німеччині здійснюється різними шляхами, оскільки завдання бібліотек — від роботи за столом, видачі книжок, комплектування фонду чи його вивчення аж до залучення спонсорських коштів — можуть бути дійсно різноманітними.

Коли Бенцій з Упсали, герой роману Умберто Еко «Ім'я троянди», був призначений помічником бібліотекаря, абат Аббон говорив про його майбутні завдання таке: «Потурбуйся про відкриття скрипторіуму і зважай на те, щоб ніхто не піднімався до бібліотеки. <...> Кожний має працювати з тими книжками, які лежать перед ним на столі. Хто хоче, може скористатися каталогом. Але не більше».[6]

Часи, коли завдання бібліотекарів та їхніх помічників полягало у тому, щоб стояти на варті книжок, на щастя, вже давно минули. У сучасному суспільстві інформації та знань бібліотекарі мають володіти найрізноманітнішими навичками. У Німеччині вони засвоюють їх на трьох рівнях державної служби. Державною службою називають діяльність чиновника на рівні держави, федеральної землі або ж громади. Кожному з цих трьох рівнів, пропонованих бібліотекарям (йдеться про «середню», «вищу» і «найвищу» службу), відповідають певні категорії.

Дещо спрощено шляхи здобуття освіти виглядають таким чином: у межах професійної освіти можна дістати кваліфікацію так званого кваліфікованого співробітника у галузі служб медіа та інформації; навчання у професійному училищі забезпечує бібліотекареві вищу службу; (не спеціалізоване) навчання в університеті із додатковим стажуванням, тобто магістратура з бібліотекознавства та інформатики, є передумовою для отримання посади у найвищій службі.

Спеціалісти служб медіа та інформації(скорочено — РАМІ) потрібні для архівів, бібліотек, роботи з інформацією й документацією, фото агентствами, а також із медичними документами. 3 1998 року ця ще зовсім молода професія складає конкуренцію асистентам бібліотеки.

Трирічне навчання, до якого, як правило, додається неповна середня освіта, реалізується за подвійною системою — це означає, що наявні як теоретична, так і практична частини. На теоретичній стадії здійснюється блокове навчання у професійний школі, а практична частина передбачає навчання у бібліотеці.

Велике значення під час навчання надається новим медіа, таким чином РАМІ старанно вивчають Інтернет, бази даних та мультимедійні новації. Після закінчення навчання вони працюють у наукових та громадських бібліотеках, у різноманітних сферах, закуповують книги, журнали та інші медіа, систематизують їх у каталогах, видають літературу, консультують читачів та здійснюють для них простий пошук. Завдяки таким спеціалістам, навіть на найнижчому рівні, німецькі бібліотеки можуть покластися на добре кваліфікований персонал із «середньої служби», у той час як в інших країнах у цій галузі працюють некваліфіковані помічники.

На наступному щаблі — на «вищій службі» — перебувають бібліотекарі, які закінчили вище професійне училище. Навчальні курси у цій сфері мають назви: «Бібліотечний та інформаційний менеджмент», «Бібліотечний та медіа-менеджмент» або ж «Управління знаннями та інформацією».

Бібліотекарі, які закінчили професійне училище, на відміну від кваліфікованих співробітників, відповідають за складну каталогізацію. Значно більшою мірою вони залучені до предметизації і приймають, передусім у громадських бібліотеках, рішення щодо придбання літератури, їхньою першочерговою справою є надання інформації. Вони максимально обізнані й орієнтуються в різноманітних базах даних, здійснюють у них розширений пошук для користувачів бібліотеки. Працівники з такою освітою також частково працюють над розробкою відповідних баз даних. У деяких громадських бібліотеках невеликих міст вони можуть здобути керівну посаду.

Бібліотекарі на найвищій службі, як правило, здобувають свою спеціальність в університеті й після цього проходять дворічне стажування. Як референти-експерти вони працюють у наукових бібліотеках і зазвичай відповідають за змістове наповнення їхніх ресурсів, залежно від того, що вивчали — природничі, економічні науки, історію тощо. До завдань цих працівників належать самостійне комплектування фонду і наукові розвідки щодо нього.

Стажування вважається чимось на зразок підвищення кваліфікації. Це час для одержання потрібних актуальних знань, знайомства з найновішими сучасними технологіями, зокрема такими, що наразі є взірцями на міжнародному рівні. До того ж стажерів готують до здійснення функцій управління, що їх виконують, наприклад, директори бібліотек.

У деяких федеральних землях нещодавно з'явилася альтернатива такій моделі освіти. Так, у Північному Рейні-Вестфалії випускники магістратури за напрямом підготовки «Бібліотечний та інформаційний менеджмент» без додаткового стажування мають змогу працювати на найвищій службі. Такий курс магістратури є також у Берлінському університеті ім. Ґумбольдта — навіть із можливістю захисту дисертації.

З приводу освіти бібліотекарів нині точаться дискусії не тільки з огляду на Болонський процес. Заплановано підвищення кваліфікації до рівня керівника служб медіа та інформації. В такому випадку підготовлені кваліфіковані керівники зайняли б позицію між кваліфікованими співробітниками служб медіа та інформації і бібліотекарями вищої служби.

Так званий Болонський процес став рушієм реформ та змін. Він передбачає, у першу чергу, запровадження міжнародних освітніх ступенів — бакалавра (Вachelor) і магістра (Маstег), а також введення кредитів. Кожного навчального року, як правило, можна дістати 60 кредитів, відповідно З-за семестр. Один кредит вимагає робочого навантаження (WorkLoand) у Згодин аудиторного і самостійного навчання. Для отримання ступеня бакалавра потрібно, як мінімум, 180 балів ЕСТS, а для подальшого ступеня магістра — в цілому 300 балів ЕСТS. Це з урахуванням отриманих балів під час попереднього навчання.

Бакалаврська і магістерська програми потребують акредитації. Завданням процедури акредитації є забезпечення професійних стандартів спеціальності та перевірки здобутих знань, що відповідають даній професії. Процедура акредитації проводиться зазвичай спеціалізованою або ж регіональною акредитаційною комісією.

Навчання у магістратурі може бути орієнтованим як на практичну, так і на дослідницьку роботу. Така освіта задумана як безпосереднє продовження бакалаврату чи навчання на спеціаліста або ж як післядипломна. Для вступу до післядипломної магістратури необхідним є проходження професійної практики (не менше одного року). Зазвичай таке навчання є платним. Також у післядипломній магістратурі можна навчатися за вільним графіком відвідування. Передумовою вступу до магістратури, як правило, є певний — середній бал. Період навчання триває від одного до двох років. Ступінь магістра, отриманий у професійній школі, є запорукою, за рішенням конференції Міністерства внутрішніх справ у грудні 2007 р., посади у вищій службі. Такий ступінь дає ті самі права, що й диплом спеціаліста чи магістра, отриманий в університеті або у відповідному вищому навчальному закладі. Це означає можливість отримання титулу кандидата наук. [16] Очікується поява ширшої пропозиції магістерських програм.

Отже, у системі освіти бібліотекарів здійснено наступну диференціацію, що сприятиме стрімкому розвиткові кваліфікаційної характеристики цієї професії. Бібліотекарі сьогодні — на відміну від середньовічних героїв Еко — на різних рівнях дбають проте, щоб доступ до інформації став вільним для всіх, вони як інформаційні брокери забезпечують демократизацію знання. [16]
3.2 Основні центри підготовки бібліотечних кадрів у Німеччині
Вища освіта бібліотечного спрямування у Німеччині останніми роками суттєво змінилася на організаційному та змістовому рівні. Деякі вищі навчальні заклади (наприклад у Бонні – Райнський університет Фрідріха-Вільгельма заснований у 1818 році) закрилися або ж об'єдналися з іншими (у Франкфурті, Штуттґарті). Франкфуртське бібліотечне училище було закрито й інтегровано до професійного училища Дармштадту.

Інститут бібліотекознавства та інформації м. Штуттґартуоб'єднався з професійним училищем медіа та друкарства і став Інститутом засобів масової інформації, землі Баден-Вюртемберг, який користується міжнародним визнанням в галузі технічних та природничих дисциплін.

Тут на факультеті інформатики, електротехніки та інформаційних технологійготують висококваліфікованих спеціалістів бібліотечної справи.

Деякі спеціальності, які раніше були самостійними, увійшли до складу інших галузей чи факультетів (наприклад у Кельні, Гамбурзі, Лейпцигу).

Однозначною є подальша диверсифікація спеціальностей. Поряд із класичними бібліотечними спеціальностями з'явилися нові, подібні за змістом, але інші своєю суттю, наприклад, інформаційний дизайн чи економіка інформації.

Вища освіта бібліотечного спрямування традиційно здійснюється у вищих професійних училищах. Наразі можна обирати поміж восьми професійних училищ та одного університету. Разом з тим, є велика кількість спеціальностей, пов'язаних з інформаційними науками.

Більшість ВНЗ пропонують вже зараз навчання на бакалавра замість спеціаліста або перебувають на стадії переходу до ступеня «ВА». Переважна більшість ВНЗ затвердили шести або семи семестрове навчання на бакалавра, яке включає, як правило, піврічну практику. Тільки у Берлінському університеті ім. Гумбольдта практика триває сім тижнів. Гумбольдтський університет Берліна (Humboldt-Universitдt zu Berlin), колишній Берлінський університет – найстарший з чотирьох університетів Берліна. В 1828 році одержав назву Університет Фрідріха Вільгельма на честь прусського короля Фрідріха Вільгельма III, під час правління якого його було засновано.

Заняття в університеті почалися в 1810 році, на той момент було зараховано 256 студентів, заняття проводили 52 викладачі. У 2009/2010 роках кількість студентів складає 28.239, кількість співробітників університету – 3967 (без Шаріте, 2008).У XX столітті університет був одним з найбільших наукових центрів Європи.

Бібліотекарів навчають на I факультеті філософії (філософія, історія, бібліотекознавство, інформатика, європейська етнологія).

Зміст освіти бібліотечного спрямування орієнтований на інформаційні технології, інформаційні дослідження, організацію знань, інформаційний та медіа-менеджмент, паблік менеджмент, інформаційні товариства та структури, послуги для цільових груп і надання інформації, роботу в галузі культури та медіа.

Під час навчання велика увага приділяється проектній роботі. Здебільшого йдеться про великий міждисциплінарний проект. У рамках проекту чи то у команді розглядаються теми професійного сьогодення (часто із колегами по професійній практиці). Така робота передбачає формування провідних якостей студентів, як-от вміння працювати у команді, використовувати здобуті знання, виявити гнучкість, творчий підхід тощо.

Наразі у Німеччині реалізовано або заплановано ряд магістерських програм. Професійне училище Кельну пропонує спеціальність «Магістр бібліотекознавства». Щоправда на неї поки що не зараховуються випускники професійних училищ. Ця додаткова магістерська програма найближчим часом має змінитися відповідно до нових рамкових умов. Особливо це стосується формальних структур Болонського процесу, а також професійно-правових змін у Північному Рейн-Вестфалії. Ця автономна магістратура є безкоштовною, оскільки, згідно з професійним правом, йдеться про необхідність другої освіти. Університет ім. Гумбольдта пропонує післядипломне дистанційне навчання за спеціальністю «Бібліотекознавство» (Library and Information Science), яке коштує 1 250 євро на семестр. Університет пропонує стаціонарну магістратуру за спеціальністю «Бібліотечні та інформаційні науки» (в зимовому семестрі). Штуттґартський інститут ЗМІ (в зимовому семестрі), а також Гамбурзький інститут прикладних наук (в зимовому семестрі) пропонують кожного зимового семестру магістерські програми з бібліотечного та інформаційного менеджменту. Професійне училище Ганновера пропонує післядипломну магістратуру з управління знаннями й інформацією із частковим відвідуванням занять. Навчання триває три семестри і коштує 1 500 євро на семестр. Набір відбувається раз на два роки.[10]

Разом із магістерськими програмами у Німеччині є можливість отримати післядипломну освіту під час державної служби. Баварська школа бібліотечної справи у Мюнхені пропонує дворічне навчання для адміністративних посадовців, крім того, віднедавна в університеті ім. Гумбольдта можна пройти стажування для вищої бібліотечної служби зі складанням державного іспиту.[19]

Навчання у бакалавраті орієнтовано на відповідальні посади менеджерів середньої ланки, як це раніше вдало практикувалося під час навчання на спеціаліста. Випускники бакалаврату працюють у певному напрямі, що раніше часто відбувалось під час навчання в рамках прикладних дослідницьких проектів.

Такі проекти можуть інтегруватися у галузі, наприклад, довготривалого збереження архіву чи автоматичної індексації, бібліотечної педагогіки чи менеджменту або реалізовуватися під час розробки нових видів послуг.


IV. Проблеми та перспективи розвитку бібліотечної справи в Німеччині
На перший погляд Німеччина могла б пишатися своєю мережею бібліотек. Вона досить добре покриває всю площу країни і задовольняє весь спектр інформаційних потреб. Бібліотечна мережа розвиває компетентність у користуванні засобами інформації та у читанні, забезпечує доступ до інформації у всіх медійних формах і пропонує послуги з орієнтування як в реальних, так і у віртуальних світах засобів інформації. Тим самим бібліотеки надають інформацію щодо інноваційних процесів у суспільстві й економіці країни. [28]

Більш прискіпливий погляд щодо бібліотечної справи в Німеччині звертає увагу на політичні рамкові умови і демонструє, що тут також існує чітко виражена потреба нагальності оптимізації та реформування. На це вказують особливо такі фактори:

v    відсутня стратегічна закріпленість бібліотек як частин освітянської інфраструктури;

v    скрізні освітньополітичні цілі не пов'язані сьогодні у достатньому обсязі з бібліотечною справою ні на земельному рівні, ні з політикою Федерації;

v    відсутність скоординованої інноваційно розвиваючої політики щодо бібліотечної справи на федеральному рівні;

v    не достає досягнень центрального координаційного спрямування, які б розумно доповнювали федеральні структури і особисту відповідальність на місцях.

Тому необхідно привести рамкові умови у такий стан, щоб бібліотеки могли надавати послуги ефективно.

На основі аналізу ситуації у Німеччині команда експертів підприємництва «Буз Ален & Хемільтон» розробила концепцію стратегії, яка була опублікована у березні 2004 р. у видавництві фонду Бертельсманна і представлена на Бібліотечному конгресі у Лейпцигу. Серцевиною цього звернення до федерації і земель є пропозиція створення Агенства розвитку бібліотек (АРБ) у якості центрального інструмента керівництва інноваційною діяльністю та забезпеченням якості розвитку бібліотек по всій федерації.

    продолжение
--PAGE_BREAK--