Конспект: Індивідуальний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи

--PAGE_BREAK--Проблема індивідуалізації учбової діяльності школярів займає одне з провідних місць в зарубіжній педагогіці і вона визначає стратегію і тактику сучасної зарубіжної педагогічної думки. У основі її теоретичної і практичної роздільності лежить філософія ідеалізму і психологія індивідуалізму. У радянській і зарубіжній педагогіці різні цілі індивідуалізації навчання, різне пояснення її психолого-педагогічних основ, різні шляхи практичного здійснення. [6]
Якщо радянська педагогічна наука підходить до вирішення проблеми індивідуалізації учбової діяльності з позицій вчення про всесторонній розвиток особистості, шукає способи її вирішення в умовах колективної роботи з класом, в рамках загальних завдань і змісту навчання, то в основі принципу індивідуалізації зарубіжної педагогіки і школи лежать ідеалістичні концепції прагматизму, екзистенціалізм, психологічні концепції бихевіоризму, природженої і незмінної розумовій обдарованості та ін., що виключає усесторонній розвиток особистості учнів.
У підході зарубіжних педагогів і психологів до вирішення проблеми індивідуалізації навчальної діяльності виявляється цілий ряд протиріч, властивих сучасному суспільству.
Практична потреба в здійсненні індивідуального підходу в навчанні була викликана високою неуспішністю і масовим другорічництвом школярів, особливо в елементарній школі. На систему індивідуалізації учбової діяльності в американській школі великий вплив зробила прагматична| педагогіка Джона Дьюї, центральною ланкою якої були ідеї педоцентризму і «природженої натури особи».
«Батько» теорії педоцентризму Стенлі Холл вважав, що в процесі навчання слід виходити не з вимог навчальних програм і самого вчителя, а із спонтанних інтересів та інстинктів учня. Ця ж ідея потім була виражена Дьюї в наступних словах: «Зміна, що в даний час починається, в справі освіти полягає в переміщенні центру тяжіння. Ця зміна, революція, подібна тій, яку провів Копернік, коли астрономічний центр був переміщений із землі на сонце. В даному випадку дитина стає сонцем, навколо якого обертаються засоби освіти: він — центр, навколо якого вони організовуються». [21, 134]
Під впливом ідеї педоцентризму в теорії навчання затвердився погляд про природу учня як на щось незмінне, на нерівність дітей, даремність роботи над їх розвитком. Цим пояснювалося, і пристосування навчальних планів і програм до особливостей, індивідуального досвіду, який вивчається, а фактично — це розділення освіти відповідно з нахилами підростаючої особистості учня.
Найбільш широку філософську основу теорії індивідуалізації навчання в США, Німеччині, Франції, Італії представили педагоги зарубіжжя. Вони вважають, що потрібно створювати умови для самореалізації індивідуальної, неповторної за своєю природою особи дитини. При цьому важливо зберігати його таким, який він є і яким захоче сам себе зробити. [30]
Останніми роками у вітчизняній педагогіці стали створювати навчальні посібники, різні дидактичні матеріали, робочі завдання і методичну допомогу. У зарубіжній школі серед способів індивідуалізації навчання є і аудіотьюторна система, вибіркове навчання, центри навчання, мінікурси. Вони з'явилися в кінці 60-х початку 70-х рр. і є різновидами індивідуального підходу до навчання.
Науково-технічна революція зажадала посилення індивідуального підходу в навчанні підростаючого покоління в рамках здійснення реформи сучасної школи. Разом з тим НТР сама сприяла практичному здійсненню індивідуалізації навчання через оснащення учбового процесу технічними засобами, що створило нові умови для організації навчання і управління ним.
При розробці сучасних дидактичних концепцій зарубіжні учені-педагоги спираються на різні методологічні установки, тому у них є розбіжності в питаннях індивідуалізації навчання. Уявлення про сучасну зарубіжну педагогічну думку буде неповним без прогресивних ідей, концепцій педагогів вітчизняних країн. [22]
З розробками індивідуальної теорії виховання активно виступають прогресивні педагоги капіталістичних країн Брайн Саймон (Англія), Коньо Секле Рау (Франція), Меріо Аліката (Італія) Ірвінг Адлер, Патрицій Секстон (США).
З аналізу основних тенденцій індивідуалізації учбової діяльності у зарубіжній та вітчизняній школі слідує висновок, що так само, як і вся система освіти в сучасному суспільстві, індивідуалізація навчання носить класовий характер і здійснюється у повній відповідності із вимогами до навчально-виховного процесу. У цьому питанні добровільно ніколи не змінюються погляди та позиції.
1.2 Характеристика категоріального апарату досліджуваної проблеми Поняття індивідуалізації та індивідуального підходу до навчання учнів виражають особливо складні явища педагогічного процесу. Часто характерним є те, що вони використовуються в різних, часом у невизначених значеннях. До таких понять відноситься і "індивідуалізація навчання". Аналіз відповідної літератури показав, що точний зміст цього поняття в кожному конкретному випадку залежить від того, які цілі і засоби є, коли говорять про індивідуалізацію. При використанні цього поняття зустрічаються великі відмінності як у різних країнах, у різних авторів, так і в повсякденній шкільній практиці.
Найбільші труднощі при визначенні цього поняття викликає та обставина, що змішуються два таких поняття, як „індивідуалізація" та „індивідуальний підхід”. Перевага того або іншого слова це здебільшого питання традиції або домовленості. [14]
У „Педагогічній енциклопедії” індивідуалізація визначається як „… організація учбового процесу, при| якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до учіння" [19]. Більшість найбільш відомих радянських дослідників індивідуалізації навчання використовують поняття індивідуалізації приблизно в тому ж значенні. Індивідуалізація тут зовсім не припускає обов'язкового обліку особливостей що кожного вчиться, найчастіше дослідники обмежуються обліком груп якостей, що вчаться, схожих по якому-небудь комплексу. З тієї ж позиції, наприклад, дає визначення О.О. Кірсанов. Він розглядає індивідуалізацію учбової роботи як „систему виховних і дидактичних засобів, відповідних цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів і груп учнів, дозволяють забезпечити учбову діяльність учня на рівні його потенційних можливостей з урахуванням цілей навчання” [5].
Проте часто зустрічається використання термінів "індивідуалізація" і «диференціація» як синоніми. Так, в одному і тому ж значенні говорять про індивідуальний і диференційований підхід до учнів на уроці. Термін «диференціація» часто в значно вужчому сенсі, а саме як розділення школи на потоки, іноді навіть як формування спеціальних шкіл і класів. Приблизно так тлумачить це поняття Є.С. Рабунський.
Різні варіанти використання цих понять можна зустріти і в зарубіжній педагогіці. У США поняттям "індивідуалізація" зазвичай охоплюються будь-які форми і методи обліку індивідуальних особливостей учнів. Індивідуалізованій підхід до навчання іноді розглядається як стратегія навчання. На думку Н. Є. Гронлунда, це виявляється в наступних варіантах:
1) від мінімальної модифікації в груповому навчанні до повністю незалежного навчання;
2) варіювання темпу навчання, цілей навчання, методів навчання, навчального матеріалу, необхідного рівня успішності;
3) використання індивідуалізованого навчання на всіх предметах, що вивчаються, по частині предметів, в окремих частинах учбового матеріалу або ж тих, що вчаться окремими. До цих можливостей додаються ще так звані адміністративні стратегії — це формування різних груп на підставі загальних ознак учнів яких, що виділяються, поняття індивідуалізації тут використовується у широкому розумінні. [17]
У французькій педагогіці вже з 1930-х рр. під індивідуалізацією розуміється вдосконалення самостійної роботи учнів, що вчаться відповідно до їх індивідуальних здібностей. Якщо діти, що вчаться в класі самостійно працюють над виконанням одних і тих же завдань, то це вважається індивідуальною роботою; якщо ж завдання підібрані для кожного учня з урахуванням його індивідуальних особливостей, то ми маємо справу з індивідуалізацією.
Зі всього сказаного вище перед нами встає завдання визначити поняття "індивідуалізація" в даній роботі. Виходитимемо з необхідності, щоб це поняття правильно і вичерпно відображало у загальних рисах урахування індивідуальних особливостей дітей та охопило б всі форми і методи обліку цих особливостей. У контексті індивідуалізації навчання поняття індивідуалізація виходить з особливостей індивіда, його особових якостей.
У даній роботі при визначенні і розробці індивідуального підходу ми обмежуємося в основному тими проблемами, які пов'язані з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. [24]
Як ми тлумачимо поняття "індивідуальний підхід" і "індивідуалізація"? У першому випадку ми маємо справу з принципом навчання, в другому ж — із здійсненням цього принципу, яке має свої форми і методи. У цьому ж значенні уявляє собі співвідношення принципу індивідуального підходу і індивідуалізації навчання і Є.С. Рабунський учений, який найширше в радянській педагогіці досліджував індивідуальний підхід як принцип навчання. При використанні нами поняття "індивідуалізація навчання" необхідно мати на увазі, що при його практичному використанні мова йде не про абсолютну, а про відносну індивідуалізацію. У реальній шкільній практиці індивідуалізація завжди відносна з наступних причин:
1) зазвичай враховуються індивідуальні особливості не кожного учня, що окремого вчиться, а в групі учнів, які володіють приблизно схожими особливостями;
2) враховуються лише розкриті особливості або їх комплекси і саме такі, які є важливими з погляду навчального процесу.
Людина з усіма її проявами і сторонами психічної діяльності виступає як едине ціле. Але в цій єдності саме індивідуальні якості найбільш яскраво проявляються та мають вплив на оточення, колектив учнів.
1.3 Теорія та практика індивідуалізації навчально-виховної взаємодії при роботі з обдарованими та творчими учнями Кожний сам повинен бути таким,
яким має робити інших,
кожний педагог повинен володіти мистецтвом
робити інших такими.
Я.А. Коменський
Класно-урочна система потребує удосконалення навчального процесу індивідуалізацією завдань i методикою навчання залежно вiд можливостей учнiв. Навчально-виховний процес, який враховує типовi iндивiдуальнi особливостi учнiв, прийнято називати індивідуальним, а навчання за таких умов — індивідуальним підходом.
У навчальному процесi застосовують такi види індивідуалізації:
За здiбностями. Учнiв розподiляють на навчальиi групи за загальними або за окремими здiбностями. У першому випадку за результатами успiшностi учнiв розподiляють по класах А, Б, В i навчають за вiдповiдними програмами. Можливi переведення з одного класу до іншого. У другому випадку їх групують за здiбностям до певної групи предметiв (гуманiтарних, природничих, фiзико-математичних).
За вiдсутнiстю здiбностей. Учнiв, що не встигають з тих чи інших предметiв, групують у класи, в яких цi предмети вивчають за менш складною програмою i в меншому обсязi (такий розподiл за класами дуже поширений у Францiї). Найбiльший недолiк такого розподілу в тому, що учнi здобувають неоднакову освiту й тому не мають рiвних можливостей для її продовження.
За майбутньою професiю. Навчання дiтей у школах музичних, художнiх, з поглибленим вивченням iноземних мов.
За iнтересами учнiв. Навчання в класах або школах з поглибленим вивченням фiзики, математики. хiмії, iнших предметiв. Такi класи створюють у школах за умови великої кiлькостi учнiв, якi виявляють пiдвищений iнтерес до певних предметiв. Їх формують з восьмого року навчання, коли учнi вже отримали певний рiвень загальноосвтiньої пiдготовки, на базi якої можна органiзувати індивідуалізоване навчання.
За талантами дiтей. Пошук талановиитих дiтей i створення умов для їх всебiчного розвитку. Подiл здiйснюють через проведения рiзноманiтних конкурсiв, олiмпiад. [21]
Індивідуалізоване навчання у практичнiй дiяльностi вчителя може виражатися у тому, що всi учнi отримують завдання однакової складностi, але слабшим з них пiд час їх виконання надають iндивiдуальну допомогу, або слабшим учням дають окремi, посильнi для них завдання. Інколи учням пропонують легкi завдання, згодом ускладнюють додатковим питаннями, яке вони виконують вiдповiдно до своїх можливостей. Загалом індивідуалізувати завдання за змiстом можна за кiлькiстю завдань, за ступенем їх складностi, за ступенем самостiйностi виконання. Складнiший i ефективніший вид диференцiйованого навчання його здiйнюється в умовах подiлу класу на групи залежно вiд рiвня навчальних можливостей учнiв. У практицi такого подiлу використовують методику Ю. Бабанського, який увiв поняття реальних навчальних можливостей учнiв, їх змiст визвачають такi критерiї:
а) психологічні компоненти (здатнiсть до аналiзу, синтезу, порiвняння, вмiння видiлити суттєве, робити узагальнення, рацiональнiсть, самостiйнiсть, гнучкiсть, темп мисления, спостережливiсть логiчнiсть мовлення, пам’ять, увага);
б) навички навчальної працi (самостійне планування, темп обчислень, письма, читання, органiзованiсть у навчальнiй роботi, дотримання розпорядку дня;
в) окремi компоненти вихованостi (наполегливiсть у навчаннi, стараннiсть, свiдома навчальна дисцицлiна громадська активнiсть, ставлення до навчання, учителiв, однокласникiв):
г) позашкiльний вплив сiм’ї, однолiткiв;
д) бiологiчнi компоненти (фiзичний працездатний стан здоров’я, дефекти мовлення, слуху, зору).
З урахуванням цих критерiїв учнiв за навчальними можливостями можна умовно подiлити на такi групи:
Учнi з дуже високими навчальними можливостями характеризуються здатнiстю швидко засвоювати матерiал, вiльно вирiшувати завдання, з iнтересом самостiйно працюють, потребують завдань пiдвищеної складностi.
Учнi з високим рiвнем навчальних можливостей — мають знання, володiють навичками самостiйної роботи, не поступаються першiй групi в засвоєннi матерiалу, але не завжди старанно закрiплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатнiсть, потребують корекцiйної роботи, перiодичного контролю навчальної дiяльностi.
Учнi з середнiми навчальними можливостями — характеризуються здатнiстю нормально вчитися, окремим притаманна висока навчаємість за низької навчальної працездатностi, iншим — середня навчаємість за середньої працездатностi, потребують оперативної пiдтримки й допомоги педагога.
Учнi з низькими навчальними можливостями — мають низький рiвень навчаємості або навчальної працездатностi, потребують спецiального пiдходу педагога.
Формуючи тимчасовi групи, слiд пам’ятати: учнi не повиннi здогадуватися про причини їх подiлу на групи, щоб не травмувати їхнього самолюбства; до групи може входити 4 — 6 учнiв; група може бути гомогенна (однорiдна) — з учнiв, що мають однаковий рiвень навчальних можливостей, або гетерогенна (змiшана); найефективнiща група та де продуктивнiсть роботи низька. [15]
Індивідуальний підхід до навчання учнів потребує грунтовної пiдготовки педагога, певних умiнь. Позитивним у індивідуальному навчаннi є те, що:
а) воно дає можливiсть ставити перед учнями навчальнi завдання, що передбачають пошук;
б) створюються передумови для використання комплексних розумових дiй;
в) навчальнi завдання розв’язуються у процесi сплкування членiв групи, що сприяє вихованню колективiзму, формуванню комунiкативних якостей, подiлу працi мiж членами групи;
г) учитель здiйснює керiвництво навчальним процесом опосередковано.
Проблема навчання обдарованих дiтей на сучасному етапі розвитку педагогічної думки актуальна. Обдарованi люди приносять велику користь суспільству та державі, є її гордiстю. Тому перед суспiльством, державою, школою i сiм’єю постає проблема навчання i виховання таких дiтей.
Одним з важливих напрямiв дiяльностi вчителя в загальноосвiтнiй школi є його робота з учнями, якi мають особливi здiбностi. Вони характеризуються порiвняно високим розвитком мислення, довготривалим запам’ятовуванням навчального матерiалу, добрими навичками самоконтролю у навчальнiй дiяльностi, великою працездатнiстю та iн. Їм притаманна неординарнiсть, свобода висловлювання думки, багатство уяви, чiткiсть рiзнах видiв пам’ятi, швидкiсть реакції, вмiння пiддавати сумніву й науковому осмисленню певних явища, стереотипів, догм. Це створює сприятливi морально-психологiчнi умови для активної навчальної дiяльностi та збiльшення її обсягу та iнтенсивностi, є тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку навчальних можливостей учнiв, а не стримувало цей процес через недостатню їх завантаженiсть.
    продолжение
--PAGE_BREAK--