Лекция: Державний устрій Німеччини за Конституцією 1919 року
Другий розділ Конституції був присвячений «Основним правам та обов'язкам німців»:
| Глави | Зміст |
| 1. «Окрема особистість» | Проголосила рівність чоловіків та жінок, свободу у виборі професії, свободу пересування, надала право емігрувати за кордон |
| 2. «Громадське життя» | Закріплювала такі громадські права, як свобода зборів, свобода союзів та товариств, право на створення профспілок |
| 3. «Релігія та релігійні товариства» | Закріпила свободу совісті, захищала та підтримувала державну церкву, зберігала за нею статус публічно-правової корпорації |
| 4. «Просвіта і школа» | Закріплювала обов'язковість «загального шкільного навчання», для дітей з малозабезпечених сімей передбачалося виділення спеціальної громадської допомоги |
| 5. «Господарче життя» | На державу був покладений обов'язок сприяти розвитку підприємництва, підтримуючи при цьому середній клас, сприяти включенню «в загальну господарську справу» промислових та кооперативних товариств, забезпечувати «господарську свободу окремої особистості» тощо |
Згідно з Конституцією в країні повинен був установитися досить демократичний режим, але реальні умови були несприятливими.
Версальський мирний договір 1919 р. наклав на Німеччину величезні репараційні сплати. Цей борг був для неї непосильним, він ліг на плечі трьох поколінь німців.
Економічна стабілізація в 1928 р. змінилася руйнівною світовою кризою, новим падінням виробництва, зростанням безробіття.
Країну потрясали страйки, безпорядки, путчі, терористичні акти, що було пов'язано з різкою поляризацією соціально-політичних сил. Уособленням цих полюсів були Націонал-соціалістична німецька робітнича партія та Комуністична партія Німеччини.
Вага та значення цих двох партійних полюсів зростали разом з їх неприйняттям Веймарської демократичної республіки. Для одних вона була перепоною соціалістичної революції та встановлення «загальної рівності»,для інших — перепоною до встановлення нацистської тоталітарної диктатури.
Проблемою Веймарської республіки було те, що її демократичний фасад спирався не на міцний фундамент демократичних державних інститутів, а мав певні недоліки конституційного порядку, вибудуваного без урахування реальної обстановки в країні.
Фатальною помилкою республіки стало те, що вона не відібрала владу у представників реакційної воєнщини, не реорганізувала бюрократичний апарат. її не прийняв кадровий склад рейхсверу, для солдат якого кайзер залишався символом сили та міцності Німеччини.
Вираженням цього неприйняття став військовий путч Каппа-Лютвіца, організований у 1920 р. праворадикальними офіцерськими організаціями.
У 1923 р. була здійснена перша спроба фашистів прийти до влади (так званий «пивний путч» в Мюнхені). Вона завершилася 10-місячним ув'язненням Гітлера та зміною тактики фашистів, які готувалися до нових виступів.
Отже, ці та інші обставини призвели до руйнування та загибелі республіки і встановлення фашистської диктатури в 1933 р.
Фашизму Німеччиніз'явився одразу після Першої світової війни як різновид реакційних мілітаристських націоналістичних течій, коли антиліберальні, антидемократичні рухи набули загальноєвропейського характеру.
Ще в 1920 р. Гітлер виступив з програмою „25 пунктів”, яка пізніше стала програмою Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Проникнута націоналістичними, шовіністичними ідеями верховенства німецької нації, програма вимагала реваншу для відновлення «справедливості, попраної Версалем».
У 1921 р. склалися організаційні основи фашистської партії, основаної на так званому фюрер-принципі необмеженої влади «вождя» (фюрера).
Головною метою створення партії стало поширення фашистської ідеології, підготовка спеціального терористичного апарату для придушення демократичних, антифашистських сил і, врешті-решт, для захоплення влади.
З 1925 р. розпочалася „битва за рейхстаг” шляхом створення масової бази фашистської партії.
Агресивні цілі встановлення світового панування вимагали концентрації всіх матеріальних ресурсів країни, що могло бути досягнуто лише шляхом безпосереднього втручання фашистської держави в економіку. Інтереси панівних угруповань фашистської партії та магнатів німецької промисловості повністю збігалися у здійсненні цих цілей. У 1933 р. була створена Генеральна рада німецького господарства, на яку був покладений обов'язок визначати загальні напрями розвитку економіки Німеччини. Це був перший крок до встановлення тоталітарної форми правління у сфері економіки, яка проіснувала з середини 30-х до середини 40-х рр.
Основним підсумком приходу до влади фашистів в Німеччині стало розв'язання Другої світової війни. У березні 1938 р. Німеччина анексувала Австрію. У вересні 1938 р. була окупована Чехословаччина. Через рік 1939 р. була захоплена Польща. У червні 1940 р. німецькі війська зайняли Париж.
До моменту нападу на СРСР Німеччина контролювала великі території Центральної та Східної, більшу частину Західної та Північної Європи. В її руках знаходилися узбережжя Балтійського моря, значна частина Франції.
Проти Радянського Союзу фашистська Німеччина виставила 5-мільйонну армію. Метою війни був проголошений «захист цивілізації від загрози більшовизму», а фактично — ліквідація СРСР.
Радянському союзу належить вирішальна роль у розгромі фашистської військової машини, а разом з нею однієї з найбільш реакційних та агресивних держав, які претендували на світове панування.
Після капітуляції Німеччини в Потсдамі в серпні 1946 р. була проведена трьохстороння конференція, яка вперше обнародувала програму повної ліквідації германського мілітаризму та нацизму.
Демілітаризація, декартелізація, денацифікація та демократизаціябули визнані як основні принципи політики союзників щодо Німеччини.
Восени 1946 р. в ситуації політичного плюралізму були проведені перші вибори місцевих органів та ландтагів земель, в яких взяли участь Соціалістична партія Німеччини, Християнсько-демократичний союз, Ліберально-демократична та Соціал-демократична партії Німеччини.
Контроль за реалізацією домовленостей повинна була здійснювати Союзна контрольна рада; вся підготовча робота для Ради покладалася на Раду міністрів закордонних справ союзників.
Територія Німеччини, згідно із зонами окупації союзниками, була поділена на Східну та Західну зони. В 1946 р. держсекретар США заявив про наміри об'єднання американської та британської зон у так звану «Бізонію». Пізніше виникла ідея створення «Тризонії» завдяки можливості Франції приєднатися до Бізонії. Така ситуація поставила у глухий кут вирішення питання про створення єдиної німецької держави.