Лекция: і 1 :,а іи

О

Лі

О.н

За Законом адвокатура України є до­бровільним професійним громадсь-„13им об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та пре­дставляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.

Таке визначення поняття адвокатури як правового інсти­туту є значним кроком у напрямі визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури2. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принци­пах верховенства закону, незалежності, демократизму, гумані­зму і конфіденційності.

Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка сто­сується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються^.законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську ді­яльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомос-.тей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вонїГ також не можуть допитуватись як свідки.

1 Відомості Верховної'Ради України. — 1993. — № 9. — Ст. 62. ';

2Святоцкий А. Д. Адвокатура и защита прав граждан. — С. 5—9.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручен­ня, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Забороняється прослуховування телефонних розмов ад­вокатів у зв'язку з оперативно-розшуковими заходами без санкції органів прокуратури.

Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасника­ми процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати їі застосу­ванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути грома­дянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав сві­доцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, націо­нальної безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Для визначення рівня професійних знань осіб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються (у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Сева­стополі) кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, Положення про які затверджені Указом Президента України від 5 травня 1993 р1. Ці комісії діють у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної.

Атестаційна палата має у складі 11 членів, до неї входять чотири адвокати, чотири судді та по одному представнику від Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Киї-

1 Голос України. — 1993. — 13 трав.

вської та Севастопольської міських рад народних депутатів і відповідних управлінь юстиції, а також відділення Спілки адвокатів України.

Атестаційна палата розглядає заяви з доданими до неї документами осіб, які виявили бажання займатися адвокатсь­кою діяльністю, приймає кваліфікаційні іспити, ухвалює рі­шення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Особа, яка має бажання займатися адвокатською діяльні­стю, подає до атестаційної палати заяву, нотаріально засвідче­ну копію диплома про вищу юридичну освіту, документ, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю юриста або поміч­ника адвоката не менше двох років. Подані документи розгля­даються палатою протягом одного місяця з дня надходження.

Кваліфікаційні іспити включають відповіді на усні запи­тання з різних галузей права, вирішення практичних завдань, співбесіди тощо. Програми цих іспитів розробляються і затве­рджуються Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури.

Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

Рішення щодо видачі свідоцтва на право займатися адво­катською діяльністю або про відмову у його видачі приймає­ться відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати.

Відмова у видачі свідоцтва може бути в місячний строк оскаржена до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

Вища кваліфікаційна комісія утворюється при Кабінеті Міністрів України і діє на підставі Положення про неї, яке затверджується Президентом України1. До складу комісії вхо­дять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дис­циплінарної комісії, Верховного Суду, Міністерства юстиції, Спілки адвокатів.

Вища кваліфікаційна комісія має право запитувати необ­хідну для здійснення її повноважень інформацію від суддів, органів юстиції, слідчих органів, адвокатських об'єднань, ін-

1 Перше Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури затверджене Указом Президента України від 5 травня 1993 р. // Голос України. — 1993. — 13 трав.

■-.■.-• уу.\ иі'.>1;і-' <■ гШ: ' 'ч,.з.'. ■ ■ ■■,■■>.>

ших підприємств і установ, організацій, а також посадових осіб.

Вища кваліфікаційна комісія виконує такі функції: розг­лядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних ко­місій про відмову у видачі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; про притягнення адвоката до дисци­плінарної відповідальності; розробляє і затверджує програми і порядок складання кваліфікаційних іспитів; здійснює конт­роль за діяльністю кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Скарги на їх рішення розглядаються у місячний строк з дня надходження.

Вища кваліфікаційна комісія має право: скасовувати або змінювати в межах своєї компетенції рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій; направляти їм у необхідних випадках матеріали справи для додаткового вивчення; запрошувати на засідання комісії осіб, які звернулися зі скаргою на рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, представників адвока­тських об'єднань, інших установ, організацій, а також посадо­вих осіб.

Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури очолює голова та його заступник, які обираються відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів комісії. Члени комісії звільняються від виконання своїх посадових обов'язків на час її роботи.

Вища кваліфікаційна комісія, яка є юридичною осо­бою, щороку інформує Кабінет Міністрів України про свою роботу.

Особа, що одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською дія­льністю, має право практикувати ін­дивідуально або відкрити своє адвокатське бюро, або об'єдну­ватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону про адвокатуру і своїх статутів.

Діяльність адвокатських об'єднань грунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а

адвокати — про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.

Закон про адвокатуру України відносить порядок утво­рення адвокатських об'єднань, питання їх діяльності, реорга­нізації та ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку вит­рачання коштів, прав та обов'язків керівних органів, порядку їх виборів та інші питання до компетенції відповідних об'єд­нань.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юри­дичними особами, вони, як і адвокати, що приватно практи­кують, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому чинним законодавством порядку — і в інозем­них банках), печатку і штамп із своїм найменуванням.

Закон визначає відносини адвокатури з державними стру­ктурами, гарантуючи при цьому їі самостійність та незалеж­ність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адво­ката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статис­тичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів. Сто­совно місцевих органів державного управління, то вони у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, забезпечують їх приміщеннями для роботи тощо.

Адвокати України виконують за Законом такі функції: дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скар­ги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представ­ництво в суді, інших державних органах; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійсню­ють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоеко­номічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки, передбачені кримінально-процесуальним зако­нодавством у процесі дізнання та на попередньому слідстві. Разом з тим адвокату надається можливість здійснювати згідно з законом й інші види юридичної допомоги.

чі1' Закон про адвокатуру вперше надав адвокатам та адвокатським об'єд-* нанням право створювати регіональ­ні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації, які представляють інтереси адвокатів у державних органах і гро­мадських об'єднаннях, захищають їх соціальні та професійні права, здійснюють методичну і видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, а також створю­ють спеціальні фонди. Об'єднання і асоціації діють на підс­таві статутів і реєструються в Міністерстві юстиції України.

У контексті зазначеного слід підкреслити, що організа­ційне оформлення української адвокатури, її незалежне від державних структур існування сталося у вересні 1990 ї>,. на установчому з'їзді (21—22 вересня), коли була створена Спілка ^-' адвокатів України — добровільна, громадська, незалежна, са­моврядна організація. Метою Спілки за її статутом є Об'єднан­ня зусиль адвокатів у розбудові демократичної правової держа­ви, поліпшення юридичної допомоги, надаваної громадянам, установам, організаціям (у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам), підвищення ролі і авторитету адвокатури в суспільстві, сприяння розвитку індивідуальної адвокатської практики, а також набуттю адвокатурою повної самостійності й самоврядування, захист прав і законних інтересів членів Спілки, турбота про історичні традиції української адвокату­ри, розвиток і поглиблення міжнародних зв'язків та ін.

Статутом Спілки, затвердженим її установчим з'їздом 22 вересня 1990 р. (зі змінами, внесеними пізніше позачерго­вим з'їздом 16 січня 1993 р.), передбачені завдання Спілки, форми їі діяльності, структура, джерела формування коштів та майна тощо. Детально регламентуються питання членства, яке може бути як індивідуальним, так і колективним, права і обов'язки членів. Керівними органами Спілки є з'їзд, конфе­ренція, правління, ревізійна комісія. Керують Спілкою прези­дент та три віце-президенти.

У областях (Автономній Республіці Крим) створені відді­лення Спілки. її почесними членами є адвокати з США, Канади, Аргентини, Польщі, Болгарії.

ЙК

До професійних прав адвоката Закон відносить: представництво, захист прав та законних інтересів громадян

і юридичних осіб за їх дорученнями в усіх органах, установах, організаціях; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, криміналь­них справах і справах про адміністративні правопорушення. Отже, адвокату надано право збирати докази для подачі у органи дізнання, слідства, прокуратури, загальні й арбітражні суди.

Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерп­ним. Зокрема, він може: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підприєм­ствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, за винятком тих, таємниця яких охо­роняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. Практично це оз­начає можливість одержання від установ, які провадять експе­ртизи (судово-медичні, автотехнічні, бухгалтерські тощо), а також від спеціалістів висновків і консультацій для судових, слідчих, прокурорських органів; застосовувати згідно з чин­ним законодавством науково-технічні засоби. Йдеться про використання відеомагнітофонів, диктофонів, засобів мно­ження та ін. при вивченні матеріалів справи, збиранні доказів, при допитах, в судових засіданнях, при відтворенні обстанов­ки і обставин події тощо. Слід зазначити, що усе це достат­ньою мірою законодавчо не закріплене, не передбачений й механізм реалізації. Щоб скористатись цим правом, адвокат має одержати дозвіл відповідної посадової особи (слідчого, прокурора, судді). Законодавець встановив, що адвокат вправі доповідати свої скарги порядком нагляду Голові (його заступ­никам) Верховного Суду України, головам обласних (Автоно-1 Адвокат. — 1992. — № 5-6.

мної Республіки Крим) судів, Генеральному прокуророві (його заступникам), прокурорам областей (Автономної Республіки Крим) тощо. На практиці ж ця вимога закону виконується формально, оскільки як у Верховному Суді, так і в Генераль­ній прокуратурі прийомом адвокатів, як й інших відвідувачів, як правило, займаються особи, які не вправі приймати рішен­ня по суті справи. Практично адвокат виступає в даному разі в ролі «посильного» — для передачі скарги. Суть «прийому» у Верховному Суді полягає у вирішенні питання про витребу­вання чи про відмову у витребуванні справи. Відповіді на скарги підписуються посадовими особами, які не наділені правом приносити протести на судові рішення (начальником секретаріату, членом, заступником голови колегії Верховного Суду або прокурором відділу, і начальником або його заступ­ником відділу чи управління Генеральної прокуратури Украї­ни), що примушує адвоката звертатися з повторними скарга­ми, в тому числі, на особистих прийомах.

Дане питання має бути конкретно врегульоване нормами цивільно-процесуального і кримінально-процесуального зако­нодавства. Йдеться про наділення адвоката правом бути при­сутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях органів влади і управління, громадських, профспілкових, гос­подарських та інших органів та організацій.

Закон надає адвокату право мати помічника або кіль­кох помічників. Слід підкреслити, що цей інститут вже ві­домий українській адвокатурі, який існував до жовтня 1917 р.1.

Помічником адвоката може бути особа, яка має вищу юридичну освіту. Умови роботи помічника визначаються кон­трактом між ним і адвокатом (або адвокатським об'єднанням) з додержанням законодавства про працю. Ним не можуть бути особи, перелік яких є перешкодою для зайняття посади помі­чника адвоката.

Помічник користується рівними з адвокатом соціальни­ми правами. Щодо оплати праці, то вона визначається угодою між ним та адвокатом (чи адвокатським об'єднанням). Але

11сторія адвокатури України / За ред. Т.В. Варфоломеєвої, О.Д. Святоцького. — К., 1992. — С. 9.

Згідно з Законом про адвокатуру ад­вокати користуються правом на від­пустку та на усі види допомоги по

державному соціальному страхуванню. Щодо розміру внесків до нього, то вони сплачуються адвокатом як особою, що займається діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці.

Призначення і виплата допомог та пенсій адвокатам здій­снюються відповідно до законодавства про соціальне страху­вання і соціальне забезпечення.

Слід зазначити, що адвокати — члени Спілки адвокатів України на відміну від решти адвокатів, що не є членами Спілки, користуються рядом пільг. Так, в 1992 р. рішенням правління Спілки затверджено Положення про фонд соціаль­ного захисту адвокатів України1. Цей фонд є центром акуму­ляції коштів, що спрямовуються для соціального захисту чле­нів Спілки.

Основними завданнями фонду є: збирання і накопичення внесків; виплата різних видів допомог, організація санаторно-курортного лікування і відпочинку членів фонду та їх сімей; фінансування навчання членів фонду; забезпечення розшире­ного відтворення засобів фонду на основі принципів самофі­нансування; міжнародне співробітництво з проблем, пов'яза­них з соціальним захистом адвокатів; організація страхування адвокатського ризику; надання стипендій дітям членів фонду — студентам юридичних вузів; кредитування членів фонду для професійної роботи, оренди приміщень, надання довгостроко­вих позик на пільгових умовах тощо,

Майно фонду складається із засобів як у грошовій формі,
так і у іншій матеріальній формі, що надходять від засновни­
ків, спонсорів, членських внесків, засобів від діяльності фон­
ду, інших надходжень. 1
Членом фонду може бути лише член Спілки адвокатів!
України, який звернувся з заявою про вступ до фонду і бере£

1 Закон і бізнес. — 1992. — Жовтень. ' ' '

участь своїми членськими внесками у формуванні його майна, виконує інші обов'язки, передбачені Положенням про фонд.

Органи фонду складаються з ради фонду — органу упра­вління, дирекції — виконавчого органу.

Дієздатність фонду в цивільному і торговому обігу здійс­нюється від імені і за дорученням Спілки адвокатів України.

Обов'язки адвокатаПри здійсненні своїх професійних

обов'язків адвокат зобов'язаний дія­ти відповідно до вимог закону, використовувати лише перед­бачені ним засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, та інші, що не суперечать закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє, а також відмовитись від прий­нятого на себе захисту. Використовувати дані, одержані адво­катом у зв'язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має обстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адво­ката і підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визна­вати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.

Адвокат не вправі прийняти доручення про надання юри­дичної допомоги, якщо він надавав чи надає таку допомогу у цій або іншій, пов'язаній з нею справі, особам з протилежни­ми інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулася по юридичну допомогу.

Адвокат також не вправі виступати як такий, якщо він, працюючи раніше дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, секретарем судового засідання, експертом, перекладачем, чи будучи громадським обвинувачем, спеціалістом, представни­ком потерпілого, цивільного позивача, свідком, понятим брав участь у дізнанні, розслідуванні, судовому розгляді цієї чи іншої, пов'язаної з нею, справи щодо особи, що звернулася за захистом.

ч — Не може адвокат прийняти доручення на ведення справи й в тому випадку, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою він перебуває у родинних сто­сунках.

Згідно з вимогами ст. 61 КПК України за наявності перелічених обставин адвокат повинен відмовитись від вико­нання обов'язків захисника. На цих підставах він може бути усунутий від участі в справі слідчим, прокурором чи судом. Рішення про це оформляється мотивованою постановою орга­ну, якому це стало відомо. Постанова може бути оскаржена як захисником, так і підзахисним відповідному прокурору або в суд в порядку і строки, передбачені статтями 234—236 і ч. З ст. 354 КПК України.

Слід зазначити, що адвокат не може виступати як захис­ник чи представляти інтереси декількох осіб, якщо ці інтереси не збігаються чи істотно відрізняються.

Якщо кримінально-процесуальним законодавством пере­дбачений відвід захисника, то ЦПК України він детально не і врегульований. Однак зі змісту ч. З ст. 116 ЦПК випливає, що адвокати не можуть бути представниками в суді, якщо вони прийняли доручення з порушенням правил, встановлених за­конодавством. Тобто, можна зробити висновок, що прийняття Закону про адвокатуру (ст. 7) усунуло неповноту ЦПК у цій частині.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю,
предметом і змістом якої є обставини, котрі вимусили грома­
дянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також
суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей,
одержаних адвокатом під час здійснення професійних обо-|
в'язків. і

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату,. можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або проку­рора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попередньо­го слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законо-.^ давством.

Закон також наголошує, що адвокату, його помічнику, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється роз­голошувати відомості, що становлять предмет адвокатської