Лекция: Короткий словник історико-економічних термінів 2 страница

Біографія сина професора логіки й економіки Джона Невіла Кейнса і чоловіка російської балерини Лідії Лопухової Дж. М. Кейнса як ученого і гро­мадського діяча склалася таким чином. Його незвичайні здібності до мате­матики виявились ще в роки навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі у 1902 — 1906 рр. Йому пощастило слухати лекції самого А. Маршалла, за вимогою якого, як уже згадувалось, у Кембридж­ському університеті з 1902 р. був запроваджений курс «економікс» замість «політичної економії» традиційної «класичної школи».

Пізніше університетська кар'єра Дж. М. Кейнса була поєднанням науко­вої діяльності і державної служби, публіцистики й економічної науки.

З 1906 по 1908 р. він був співробітником міністерства (Управління у спра­вах Індії), працював протягом року у воєнному відділі, а пізніше — у відділі доходів, статистики і торгівлі.

У 1908 р., на запрошення А. Маршалла, йому дозволили прочитати курс лекцій з економічних проблем у Королівському коледжі, після чого з 1909 по 1915 р. він викладав тут економіку і математику.

Вже перша його економічна праця "Індексний метод" (1909) викликала жвавий інтерес і була навіть відзначена призом Адама Сміта.

Досить швидко Дж. Кейнс здобув і громадське визнання. Так, у 1912 р. він став редактором «Економічного журналу» (замість Ф. Еджуорта), і пробув на цій посаді аж до 1945р. У 1913 — 1914 рр. він був членом Королівської комісії з фінансів і грошового обігу в Індії. Водночас був затверджений секретарем Королівського економічного товариства. Крім того, широку популярність при­несла йому видана в 1913 р. книга «Грошовий обіг і фінанси Індії».

Пізніше відомий у своїй країні вчений-економіст Дж. М. Кейнс перейшов на службу в Британське казначейство, де з 1915 по 1919 р. займався пробле­мами міжнародних фінансів, нерідко був експертом у фінансових переговорах Великобританії, які відбувались на рівні прем'єр-міністра і канцлера казначейства. До того ж, у 1919 р. він був головним представником казна­чейства на всесвітній конференції в Парижі і також представником британ­ського міністра фінансів у найвищій економічній раді Антанти. Видана ним у тому ж році книга «Економічні наслідки Версальського мирного договору»принесла йому всесвітню популярність і була перекладена на інші мови. У цій книзі Дж. М. Кейнс висловив незадоволення економічною політи­кою країн-переможниць, які висунули відповідно до Версальської угоди без­підставні, як він вважав, репараційні вимоги до Німеччини, а також дома­гались економічної блокади Радянської Росії, не розуміючи, за його словами, того, що цим «блокують не стільки Росію, скільки самих себе». Відреагувавши на цю книгу, В. І. Ленін писав: «Кейнс вийшов у відставку, кинувши в обличчя уряду свою книгу і сказавши, що вони „чинять безумство“. Дж. М. Кейнс, який замислив на знак протесту скликати Паризьку мир­ну конференцію, на тривалий час залишив службу в державних установах і зосередився на викладацькій роботі в Кембриджському університеті і підготовці наукових публікацій. Згодом з'явились »Трактат про ймовірність"(1921), «Кінець вільного підприємництва»(1926), «Трактат про гроші»(1930) і деякі інші праці, які передували найголовнішій — «Загальній теорії...».

До активної суспільно-політичної діяльності Дж. М. Кейнс повернувся наприкінці 1929 р., коли у листопаді того самого року його призначили чле­ном урядового комітету з фінансів і промисловості. У роки другої світової війни (1940) він був призначений радником Британського казначейства, з 1941 р. його зарахували до складу англійської урядової делегації для участі в підготовці матеріалів угоди ленд-лізу та інших фінансових документів з урядом США. У наступному 1942 р. його призначили на посаду одного з ди­ректорів Англійського банку. У 1944 — затвердили головним представни­ком країни на Бретон-Вудській валютній конференції, яка мала розробити плани створення Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку ре­конструкції і розвитку. Згодом був призначений одним із членів правління цих міжнародних фінансових організацій. У 1945 р. Дж. М. Кейнс знову очолив англійську фінансову місію (цього разу в США) для проведення пе­реговорів у зв'язку із закінченням допомоги по ленд-лізу і узгодженням умов для одержання у США значної позики.

Говорячи про Кейнса, з повною упевненістю можна твердити, що до нього самого можна віднести написані ним у кінці «Загальної теорії зайнятості, процента і грошей» слова про те, що "ідеї економістів і політичних мислителів — і тоді, коли вони праві, і тоді, коли помиляються, — мають значно більше значення, ніж прийнято вважати. Насправді лише вони й керують світом".

Кене Франсуа (1694 — 1774), як і інші автори першого етапу розвитку наукової політичної економії, не був професійним економістом. Уродженець одного із пригородів Версаля (під Парижем), восьмий із тринадцяти дітей селянина — дрібного торговця. До 11 років Франсуа не знав грамоти. Потім випадковий чоловік, найманець на тимчасову роботу, навчив його читати і писати. Пізніше — навчання у сільського кюре і в початковій школі у сусід­ньому місті. Весь цей час йому доводилося важко працювати у полі і вдома, оскільки батько помер, коли Франсуа було всього 13 років. Сучасники відзна­чають, що юнак мав пристрасть до читання таку, що інколи міг вийти на світанку із дому, дійти до Парижу, вибрати потрібну книгу і до ночі повер­нутися додому, пройшовши десятки кілометрів. Ф. Кене виключно завдяки своїм природним здібностям здобув професію лікаря, яка завжди залиша­лася для нього основною.

Щоб стати медиком, Ф. Кене у 17 років поїхав у Париж, де одночасно прак­тикувався у госпіталі і підзаробляв на життя в одній з граверних майстерень. Через шість років отримав диплом хірурга і розпочав свою лікарську практику поблизу Парижа у містечку Мант. Кене прожив у Манті 17 років і завдяки своєму працелюбству, знанням і здібностям став найпопулярнішим лікарем у всій окрузі. Він приймає роди (цим Кене славився особливо), робить кровопускання, яке тоді було універсальним методом лікування, рве зуби і робить досить складні на той час операції. У числі його пацієнтів по­ступово опинилася місцева аристократія. Таким чином він наближається до паризьких світил. Водночас він узагальнює свій уже набутий досвід у кількох медичних працях.

У 1734 р. Ф. Кене, вдівцю з двома дітьми, одному з найпопулярніших на той час лікарів, герцог Віллеруа запропонував як медику постійну роботу у своєму домі у Парижі. В 1749 р., після аналогічної «пропозиції» маркізи Помпадур, Ф. Кене отримує ще більш поважну «службу» і, нарешті, у 1752 р. він удостоюється стану лейб-медика самого короля Людовіка XV. Останній обожнював Кене, дав дворянський титул, звертався до нього не інакше як «Мій мислитель», слухав поради свого лікаря. Дотримуючись однієї з них, про корисність для здоров'я фізичних вправ, Людовік XV власноручно зробив на друкарському станку Ф. Кене перші відбитки «Економічної таб­лиці», яка, як з'ясувалося пізніше, стала першою спробою наукового аналізу суспільного відтворення.

В 30 — 40-х роках, уже досягнувши доброго матеріального становища, він віддає багато сил боротьбі, яку вели хірурги проти «факультету» офіцій­ної наукової медицини. Справа в тому, що згідно з давнім статутом, хірурги були об'єднані в один ремісничий цех з цирульниками і їм було заборонено займатися терапією. Ф. Кене став на чолі «хірургічної партії» і врешті-решт здобув перемогу. Водночас він видає свій основний природничонауковий твір, своєрідний медико-філософський трактат, де розкриває основні питан­ня медицини: про співвідношення теорії і лікувальної практики, про медич­ну етику тощо.

З поліпшенням та зміцненням свого матеріального становища (у пари­зький період життя), Ф. Кене все більше захоплюється проблемами, що да­леко виходили за рамки медицини. Вільний час він спочатку присвячує філо­софській науці, а потім цілком —економічній теорії. Через міст філософії він перейшов від медицини до політичної економії: людський організм і су­спільство; кровообіг або обмін речовин у людському тілі і обіг продуктів у суспільстві. Ця біологічна аналогія спала на думку Ф. Кене, і вона залишається досить цікавою до цього часу.

В 1756 р. у віці 62 років він дає згоду взяти участь у підготовці «Енциклопедії», яку видавали Дідро та д'Аламбер. В ній і були надруковані основні економічні твори (статті) Ф. Кене: «Населення» (1756), «Фермери», «Зерно», «Податки» (1757), «Економічна таблиця» (1758) та ін.

Кларк Джон-Бейтс (1847 — 1938) народився в м. Провіденс штату Род-Айленд у США. Після закінчення Амхертського коледжу (СІЛА) вчився в європейських університетах Гейдельберга (Німеччина) і Цюриха (Швейца­рія), хоч при цьому двічі змушений був припиняти навчання, щоб допомог­ти вести справи на підприємстві, яке належало їхній сім'ї. Своїм учителем і наставником з політичної економії вважав професора Карла Кніса, який викладав у Гейдельберзі і був одним з родоначальників німецької "історич­ної школи".

Після повернення в США Дж.-Б. Кларк займався в основному виклада­цькою діяльністю: спочатку (1872 — 1895) був професором економіки в ряді американських коледжів, у тому числі в Карлтонському коледжі (Міннесота), де одним з його студентів був видатний пізніше вчений-економіст Т. Веблен, потім (1895 — 1923) у Колумбійському університеті. Будучи одним з ініціаторів створення Американської економічної асоціації, він став третім її президентом і займав цей пост протягом 1893 — 1895 рр.

Колон — у Римській імперії орендар невеликої земельної ділянки у великого землевласника; раб-відпущеник, якому надавалася ділянка землі — парцела, за що він повинен був віддавати власникові землі частину виробленого продукту.

Колонат— форма виробничих відносин між великим землевласником і безпосереднім виробником — колоном, поширена в Римській імперії. За системи колонату велика земельна власність дробилась на парцели — невеликі земельні ділянки, що надавалися землевласником у користування колонам, які поступово прикріплювалися до землі. Поширення колонату було зумовлено кризою рабовласницької системи господарства.

Колонізація(< фр. соlопіsаtіоп ) — 1) заселення територій усередні країни, які до цього були малозаселені (внутрішня К.); 2) побудова поселень (колоній) за межами своєї етнічної тери­торії (зовнішня К.); 3) загарбання якої-небудь країни або її час­тини; засоби, які перетворюють країни чи частини їх на колонії.

Комасація— зведення розкиданих дрібних земельних ділянок в один масив.

Комендація — акт, що встановлював залежність васала від сеньйора чи селянина від феодала.

Комунальні революції — в X — ХПІ ст. визвольний рух жителів міст проти залежності від феодалів — власників міст, у результаті якого міста отримували повну чи часткову незалежність і самоврядування.

Комутація ренти — переведеня закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом і грошовий оброк.

Конверсія(< фр. сопvеrsіоп < лат. — соnvеrsіо — перетво­рення, зміна) — 1) обмін, перетворення, перерахунок; К. валю­ти — обмін однієї валюти на іншу за чинним курсом; 2) перепрофілювання промисловості з випуску військової продукції на виробництво товарів широкого вжитку або навпаки.

Конгломерат — група технічно не пов'язаних між собою підприємств, що належать одній фірмі й випускають на одній або більше стадіях виробництва, різноманітні, не конкуруючі між собою товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються.

Кондратьєв Микола Дмитрович (1892 — 1938) народився у селянській сім'ї в селі Голуєвському Кінешемського повіту Костромської губернії. Він був старшим із десяти дітей і протягом усього свого життя підтримував сім'ю. Освіту здобув у рідному повіті. Навчався у церковно-приходській школі, церковно-учительській, в училищі землеробства і садівництва; екстерном склав іспити на атестат зрілості в Костромській гімназії. У 1911 р. вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Саме тут великий вплив на майбутнього вченого справила робота в семінарі з політекономії, який вів один із найвідоміших економістів — М. Туган-Барановський. 31915 року займається науковою діяльністю в університеті. На початку 1918 р. переїздить до Москви, де працює викладачем Кооперативного інституту.

З 1920 по 1928 рік (до звільнення з роботи) очолював Інститут з вивчення народногосподарських кон'юнктур. У 1930 році був заарештований і звину­вачений у саботажі у сільському господарстві, «протягуванні» буржуазних методів у планування, у тому, що мав хибне уявлення про суть соціалістич­ного планування. У 1938 р. був розстріляний. Через 25 років вирок 1938 року було визнано безпідставним, ще через 25 років — недійсним, а сам Кондратьєв посмертно реабілітований.

Контрибуція — під час війни примусові грошові або натуральні стягнення з населення окупованої території, які провадять ворожі війська; платежі, що накладаються на переможену державу на користь держави-переможниці.

Концерн — об'єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, банків, науково-дослідних та навчальних центрів тощо зі спільною власністю і єдиним фінансовим контролем, метою якого є проведення спільної діяльності. Оперативне керівництво здійснює рада директорів.

Концесія— передача на певних умовах і на певний термін права експлуатації окремих державних об'єктів.

Кон'юнктура — сукупність ознак, які визначають поточний стан економіки в певний період. Характеризується рівнями попиту і пропозиції, ринковою активністю, цінами, обсягами продажу та іншими економічними показниками, які дають змогу кількісно оцінити зміни, що відбуваються на ринку та визначити певні тенденції їх розвитку.

Кооператив — підприємство (фірма), створене на основі добровільного об'­єднання громадянами свого майна. Член кооперативу бере особисту участь у його діяльності.

Кооперація — добровільне об'єднання людей для спільної господарської діяльності.

Копігольдери (від анлг. сорукоШегз — утримувач за копією) — категорія залежного селянства у середньовічній Англії, яка отримувала право на володіння земельною ділянкою, хоч і зі значними обмеженнями та зобов'язанням виконувати великі повинності, на основі копії — виписки з протоколу маноріальної курії (звідси й назва).

Корисність — рівень задоволення, яке отримує особа від споживання то­вару або заняття певною діяльністю.

Користування — повноваження особи одержувати матеріальні, культурні та інші вигоди від майна, речей відповідно до їхніх корисних властивостей і господарського призначення. Користування неможливе без фактичного во­лодіння речами.

Корпорація— назва акціонерного товариства; корпорація має такі пра­ва: купувати, виробляти, продавати, підписувати контракти, як і окрема особа. Корпорація юридично відокремлена від тих, хто володіє нею, тому власники несуть обмежену відповідальність. В найгіршому випадку акціоне­ри втрачають вкладення в корпорацію, але вони не несуть відповідальності за збитки корпорації.

Корупція (від лат. соггирііо — підкуп) — злочинна діяльність у сфері політики чи державного управління, що полягає у використанні посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.

Кредит — позика в грошовій або товарній формі на умовах повернення, строковості та з оплатою відсотка.

Кріпосне право — система правових норм у середньовіччі, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина-кріпака. Лен — бенефіцій, що передався у спадок.

Латифундія (лат. Іаіііипсішт < Іаіиз — широкий і {ипйиз — земля, маєток) — назва великих земельних володінь, маєтків у деяких країнах.

Левант (італ. Іеиапіе — схід < Іеиаге — підіймати) — загальна назва країн східного узбережжя Середземного моря, Близько­го Сходу. Уживали до початку XX ст.

Лен — 1) у Західній Європі за феодалізму (переважно в Німеччині) — земельні володіння (рідше — якесь інше джерело прибутків), які васал одержував від сеньйора за умови виконання військової служби. З XII ст. (на відміну від бенефіції) передавалося в спадок; 2) податок, який збирали з ленного помістя.

Ленд-ліз (англ. Іепй-Іеазе < Іепа1— давати в борг і Іеазе — здавати в оренду) — система передачі США в позику або в оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини та інших матеріальних ресурсів країнам антифашистської коаліції під час Другої світової війни (1939—1945).

Леонтьєв Василь Васильович (1906—1999) — один з найвидатніших вчених-економістів сучасності, лауреат Нобелівської премії з економіки (1973), родоначальник теорії міжгалузевого аналізу економічних систем, радник багатьох урядів. Народився 5 серпня 1906 р. в Санкт-Петербурзі. Його бать­ко — професор суспільних наук Петербурзького університету, мати — історик-мистецтвознавець, дід по батьку — великий промисловець, власник текстильних фабрик. Навчався в 1921 —1925 рр. в Петроградському уні­верситеті і успішно закінчив його. Продовжив освіту в Берлінському уні­верситеті. В 1928 р. отримав ступінь доктора філософії за дисертацію на тему «Економіка як кругообіг». З 1927 р. працював молодшим науковим співро­бітником Кільського інституту світової економіки. В 1928—1929 рр. В. Леонтьєв — економічний радник уряду Китаю в м. Нанкіні. В 1931 р. емігру­вав до СПІА, де викладав економіку в Гарвардському університеті. Серед його студентів були майбутні Нобелівські лауреати — П. Семюельсон, Р. Солоу. В 1946 р. створив Гарвардський економічний дослідницький центр, який очолював до 1973 р. В 1975—1986 рр. В. Леонтьєв працював директором Інституту економічного аналізу при Нью-Йоркському університеті.

В 1970 р. В. В. Леонтьєв був обраний президентом Американської еко­номічної асоціації. Протягом 11 років очолював Економічне товариство при Гарвардському університеті. Перелік його титулів та нагород займає де­кілька сторінок. Леонтьєв — почесний доктор більше десятка університетів, у тому числі Паризького (Сорбонна), Римського, Брюссельського, Лозанн­ського та ін. В 1988 р. був обраний іноземним членом Академії наук СРСР. Кавалер ордена Херувіма (Італія), ордена Почесного легіону (Франція), ордена «Сонце, що сходить» (Японія), Французького ордена мистецтва та літе­ратури.

Для наукової діяльності В. В. Леонтьєва насамперед характерні поєднан­ня глибини економічного мислення із застосуванням математики, оптималь­не поєднання теоретичного аналізу і прикладних економічних розробок, системний підхід. Вихідні положення методології дослідження сформульо­вані вченим у широко відомій статті «Сліпе» теоретизування. Методологічна критика нео-Кембриджської школи" (1937).

Перша велика монографія В. В. Леонтьєва «Структура американської еко­номіки, 1919 — 1929 рр.» (1941) принесла йому славу справжнього новатора в економічній науці. В 1951 р. вийшла друга монографія вченого «Структура американської економіки, 1919 —1939 рр.», а в 1953 р. — книга «Дослідження структури американської економіки». Обидві праці перекла­дені на кілька мов. Метод В. Леонтьєва «затрати—випуск» отримав міжна­родне визнання і широке використання у всьому світі. Міжгалузеві баланси економіки були побудовані в більш ніж 100 країнах світу. В процесі удоско­налення і ускладнення моделі «затрати—випуск» був створений динамічний варіант системи, який враховував технічний прогрес, перебудову промис­ловості, зміну цінових пропорцій. Модель була переведена на гнучкі коефі­цієнти.

Відомі фундаментальні праці В.В. Леонтьєва з економічного моделюван­ня: «Економіка затрат—випуску» (1966), «Новий погляд на економіку» (1967), «Економічна система в епоху перелому» (1976), двотомник «Еко­номічні ессе: теорії, дослідження, факти, політика» (1966, 1977). Остання роботи перекладена на багато мов, в тому числі і на російську (1990 р.).

Коло наукових інтересів В. Леонтьєва надзвичайно широке: аналіз еко­номічних теорій; методологія дослідження; математика в економіці; теорії грошей і цін; економічні цикли; ефективність концентрації виробництва; довгострокові сценарії світового розвитку та ін. В останнє десятиріччя вче­ний значну увагу приділяв розробці проблем трансформації командно-адміністративної економіки в ринкову.

Локаут(від англ. Іоскоиі — зачиняти двері перед ким-небудь, не впускати) — тимчасове закриття підприємства та масове звільнення робітників з метою попередження чи зупинення страйку.

Люстрація— інвентаризація у королівських маєтках середньовічної Польщі з метою визначення їхньої прибутковості.

Магдебурзьке право— система міського самоврядування у добу Середньовіччя.

Максимізація прибутку — мета фірми, досягається тоді, коли гранична виручка фірми дорівнює граничним витратам виробництва, в точці, де гра­ничні витрати швидше зростають, аніж зменшуються.

Майорат (< лат. таjor — старший) — 1) у феодальному праві та в праві деяких сучасних країн форма спадкування нерухомо­го майна (найчастіше земельної власності), за яким воно повністю передається старшому за віком члену сім'ї; 2) маєток, що пере­дається в спадок старшому в сім'ї.

Мальтузіанська теорія народонаселення— гіпотеза, яка вперше була ви­сунута англійським священиком і економістом Т. Р. Мальтусом (1766— 1834). За цією теорією, природна «тенденція» населення полягає в тому, що воно зростає швидше, ніж виробництво продовольства. Тому з часом подушеве виробництво продовольства зменшується і стає перешкодою на шляху зростання населення. Ця теорія ґрунтується на законі убиваючої віддачі: зростаюче населення застосовує фіксовану кількість землі, що неминуче змен­шить подушеве виробництво і доходи нижче від фізіологічного мінімуму.

Мальтус Томас Роберт (1766 — 1834)народився у 1766 році у сільській місцевості поблизу від Лондона в сім'ї поміщика. Його батько був люди­ною освіченою, знайомий з філософами та економістами свого часу, зокре­ма з Д. Юмом та іншими.

Оскільки багатство в англійських сім'ях не ділилося між дітьми, Т. Мальтусу як молодшому сину за звичаєм призначалась духовна кар'єра. Тому не випадково, що, закінчивши коледж Іісуса Кембриджського університе­ту, він прийняв духовний сан і отримав у сільському приході місце другого священика. Однак молодий Мальтус, який завжди тягнувся до науки, з 1793 р. (в 27 років) став одночасно вчителювати в коледжі Іісуса і лишався на цій посаді до свого одруження у 1804 р. (умовою членства у коледжі була без-сімейність). При цьому весь свій вільний час він повністю присвятив дослі­дженню проблеми взаємозв'язку економічних процесів з природними яви­щами, якою він захопився ще з юнацьких років у бесідах та дискусіях з батьком. Як це не дивно, але батько був ентузіастом і оптимістом, а син — скептиком і песимістом. Мальтусу-старшому були близькі ідеї французьких енциклопедистів і англійського утопічного соціаліста Уільяма Годвіна про надзвичайно великі можливості удосконалення суспільства і людини, про близькість «золотого віку» людства. Мальтус-молодший був настроєний до всього цього критично. На майбутнє людства він дивився як у темряву ночі, в утопії Годвіна не вірив. Підшукуючи аргументи у дискусіях з батьком, він наштовхнувся у кількох авторів XVIII ст. на ідею, що люди розмножуються швидше, ніж зростають засоби існування, що населення, якщо його нічим не стримувати, може подвоюватися кожні 20 — 25 років. Мальтусу здавалось очевидним, що виробництво харчів не може рости такими самими швидки­ми темпами. Таким чином сили природи не дозволяють людству вибратися із бідності. Надзвичайна плодючість бідняків — ось основна причина їх жа­люгідного становища у суспільстві. І виходу із цього тупика не видно. Ніякі революції тут не допоможуть. Ці сумніви і аргументи пізніше будуть покла­дені Т. Мальтусом в основу його теорії.

Із основних етапів біографії Т. Мальтуса важливо відмітити той факт, що оженився він пізно — у 39 років, і мав трьох синів та одну доньку.

У 1798 р. з'явилась анонімно опублікована книга під назвою «Дослід про закон народонаселення». її автором виявився нежонатий молодий пастор — майбутній вчений-економіст Т. Мальтус, який викликав на себе не­скінченні нападки різким, безкомпромісним, навіть цинічним викладом своїх поглядів. Він писав: «Людина, яка прийшла в уже зайнятий світ, якщо батьки не здатні прогодувати її або якщо суспільство неспроможне викори­стати її працю, не має права вимагати будь-якого харчу, вона зайва на землі. На великому життєвому банкеті для неї немає місця. Природа наказує їй віддалитись і не зволікає привести свою ухвалу до виконання» (у кількох подальших виданнях Мальтус вилучає це місце).

Здавалося б Т. Мальтус належав до людей, які вважають жорстокість ро­зумною необхідністю, а гуманність — шкідливою вигадкою. Але в житті, як відмічають сучасники, він був компанійською і дуже приємною люди­ною! Він відрізнявся дивовижною урівноваженістю і спокійністю духу, ніхто ніколи не бачив його сердитим, дуже радим, або дуже пригніченим. Такий характер дозволив йому байдуже сприймати ті образи, яким він піддавався за свої жорстокі погляди.

Почасти з цієї причини, а точніше з метою поліпшення свого твору він з 1799 по 1802 р. здійснює подорож по країнах Європи.

Наступного 1803 р. у передмові до другого видання книги, яку на цей раз Т. Мальтус видав під своїм ім'ям (усього за його життя вийшло шість ви­дань, раз за разом більшим тиражем ), він, визнаючи важкість сприйняття деяких гнітючих прогнозів, які містяться у праці, і допускаючи неминучість " помилок в розрахунках і викладі фактів", писав: «Щодо моїх думок.., то, надіюсь, що вони не будуть відхилені досвідом минулого… Дотримуючись такої думки, слід водночас визнати, що бідність і біди нижчих класів насе­лення є непоправне зло… Але якщо які-небудь помилки всупереч моїй волі вкралися у цю працю, вони не можуть мати значного впливу на сутність моїх міркувань».

Успіх, який принесла Т. Мальтусу публікація його першої книги, спону­кав автора «Досліду» удосконалити цей твір. Тому і друге, і наступні видан­ня були істотно оновлені і розширені за рахунок історичних екскурсів та критичного аналізу праць інших авторів. Із стислого памфлету — у першо­му виданні — книга стала великим трактатом у наступних. У другому ви­данні (1803 р.) Мальтус будує своє дослідження на такій великій кількості фактів, що він може претендувати на місце в ряду засновників історико-економічної науки. При перевиданні автор згладив або усунув багато «гострих кутів» своєї колишньої доктрини, хоч і не відмовився від застосування ви­разу «в арифметичній прогресії».

Примітно, що він став на менш песимістичну позицію щодо майбутнього роду людського і висловив надію на можливість обмеження росту населен­ня через дотримання моральних принципів і на те, що дії «хвороб і бідності — постійних стримуючих факторів збільшення населення — можна буде уникнути».

Правильність наукового передбачення Т. Мальтуса виявилась очевидною, а обґрунтована ним так звана теорія народонаселення, популярність якій надало багаторазове перевидання «Досліду про закон народонаселення», ста­ла невід'ємною частиною методологічної бази політичної економії, як це визнавали і Чарльз Дарвін, і Девід Рікардо, і багато інших учених із світовим ім'ям.

Манор (< англ. тапоr < тапео — залишаюсь, мешкаю) — феодальний маєток у середньовічній Англії.

Мануфактура(від лат. тапиз — рука, іасіига — виготовлення) —1) форма промислового виробництва, яка історично передувала машинній промисловості; характеризується ручною ремісничою технікою і поділом праці; 2) назва деяких текстильних підприємств в Україні та інших країнах.

Маркс Карл (1818 — 1883) народився 5 травня 1818 року в німецькому місті Трирі. Він був другим із дев'яти дітей адвоката Генріха Маркса, який походив із сім'ї рабина, котрий перейшов у 1816 році з іудейства у протес­тантизм. Сім'я мала середній достаток. В 1830 — 1835 рр. навчався у гімназії міста Трира. З 1835 року навчався на відділенні права Боннського універси­тету, а з 1836 по 1841 р. вивчав право, історію, філософію та історію мис­тецтв у Берлінському університеті, по закінченні якого одержав ступінь док­тора на філософському факультеті Ієнського університету.