Лекция: Мухаммад ибн Сулейман ат-Тамими
Таблиця 2.2
| Різновид грунтів | Вміст частинок за розміром в%від маси сухого грунту | |||
| Великоуламкові: | ||||
| Валунний грунт (глибистий) | Маса частинок більших 200мм перевищує 50% | |||
| Гальковий грунт (щебенистий) | Маса частинок більших 10мм перевищує 50% | |||
| Гравійний грунт (жорств’яний) | Маса частинок більших 2мм перевищує 50% | |||
| Піщані: | ||||
| Піски гравіюваті | Маса частинок більших 2мм перевищує 25% | |||
| Піски крупні | Маса частинок більших 0,5мм перевищує 50% | |||
| Піски середньої крупності | Маса частинок більших 0,25мм перевищує 50% | |||
| Піски дрібні | Маса частинок більших 0,1мм 75% і більше | |||
| Піски пилуваті | Маса частинок більших 0,1мм менше 75% | |||
Для класифікації глинистих грунтів використовують показник, який називається числом пластичності
, де (2.18)
— вологість на межі текучості (вологість, при якій грунт переходить з пластичного стану в текучий); — вологість на межі розкочування (вологість, при якій грунт переходить з твердого стану в пластичний).
Вологість на межі текучості відповідає такій вологості грунту, при якій ста-ндартний балансирний конус масою 76г занурюється в грунтове тісто на 10мм за 5с.
Методика випробувань викладена в [3].
Вологість грунту відповідає вологості на межі розкочування, коли джгутики грунтового тіста діаметром 3мм розпадаються в процесі розкочування на елементи довжиною 3 ...10мм. При більшому діаметрі грунт знаходиться в твердому стані (недостатня вологість), а при меншому — в пластичному стані (надмірна вологість).
Методика випробувань викладена в [3].
Великий вміст у грунтах глинистих частинок збільшує питому поверхню грунту, відповідно, збільшується кількість води, необхідної для переходу грунту з твердого стану в текучий. І навпаки, частинки більших розмірів потребують менше води для такого переходу. Безумовно, стан грунту визначається, крім його вологості, ще й мінералогічним складом. Даний підхід цього не враховує, але відповідає основним потребам будівельної практики.
За числом пластичності глинисті грунти розділяються на супіски – 1 ≤ IP ≤ 7, суглинки – 7 < IP ≤ 17іглини – IP > 17.
5. Консистенція глинистих грунтів.З підвищенням вологості тіста глинистих грунтів воно переходить у пластичний стан, а потім у текучий. При цьому знижується міцність грунтів. Знаючи природну вологість грунту, а також вологості на межі розкочування і текучості можна оцінити стан, в якому знаходиться грунт. На практиці для визначення стану глинистих грунтів використовують показник текучості
(2.19)
Глинисті грунти залежно від мають слідуючі стани (табл. 2.3).
6. Класифікація грунтів.Повна класифікація грунтів наводиться в ДСТУ Б В.2.1-2-96 “Грунти. Класифікація” [16]. Згідно стандарту всі грунти розділяються на класи, групи, підгрупи, типи, види і різновиди.
К л а с и — за загальним характером структурних зв’язків. Це природні скельні, дисперсні, мерзлі, техногенні грунти.
Г р у п и — за характером структурних зв’язків з урахуванням їх міцності. Клас скельних грунтів розділяють на скельні та напівскельні, дисперсних — на зв’язні та незв’язні.
П і д г р у п и — за походженням та умовами утворення. Скельні грунти відносять до магматичних, метаморфічних та осадових підгруп; дисперсні — до осадової підгрупи.
Т и п — за речовинним складом. Дисперсні розділяються на мінеральні, органомінеральні та органічні.
В и д — за найменуванням грунтів з урахуванням розмірів частинок та показників властивостей. Мінеральні грунти розділяють на великоуламкові, піски і глинисті грунти; органомінеральні — на мули, сапропелі та заторфовані грунти; органічні — на торфи.
Р і з н о в и д и — за кількісними показниками речовинного складу, властивостей та структури грунтів. Великоуламкові грунти та піски розділяються згідно табл. 2.2; глинисті грунти та мули — за числом пластичності (див. п. 2.4) і за показником текучості (див. табл. 2.3); великоуламкові грунти та піски — за коефіцієнтом водонасичення (див. п. 2.2); піски — за щільністю складу (див. п.2.2) та інше.
Мухаммад ибн Сулейман ат-Тамими
КНИГА