Практическая работа: Удосконалення управління персоналом організації

--PAGE_BREAK--
Розділ 3. Технологія управління персоналом
3.1 Підбір персоналу
Найм персоналу — це ряд дій із залучення і вибору кандидатів на певні вакантні місця, які володіють необхідними характеристиками. Процес найму персоналу охоплює безліч різних дій що полягають в підборі.
 Пошук кандидатів на вакантні місця припускає виходячи з сформованих вимог до робочих місць, різні види звернень до зовнішніх і внутрішніх джерел покриття потреб в персоналі є завершуючим етапом маркетингу персоналу, який припускає вибір з сформованих цільових груп відповідних видів підгруп що задовольняють вимоги до робочих місць.
На даному етапі слідує особлива увага обернути на формування вимог до робочих місць.
Необхідність розрізняти процес відбору і підбору персоналу не дивлячись на їх загальну мету — вибір найбільш відповідних претендентів
Відбір персоналу припускає вибір найбільш відповідного претендента виходячи зі встановлених вимог.
При підборі персоналу на основі вивчення здібностей професійних, особових, характеристик конкретного претендента підбирається найбільш відповідна йому вакантна посада.
У теперішній час при проведенні відбору (підбору) персоналу можуть використовуватися різні методи.
Методи на основі документівможуть використовуватися з метою первісного відбору (підбору) персоналу.
Перевага: низький рівень витрат на проведення відбору, незначна трудомісткість.
Недоліки:
Ø    Високий рівень суб’єктивізму при оформленні відповідних документів;
Ø    Можливість підміни документів;
Ø    Не дозволяють надати об активні дані про професійні та особисті якості претендента.
Співбесіди є найбільш універсальними та розповсюдженими методами відбору (підбору).
Перевага: дозволяє визначити особисті якості претендентів та надати прогнозну оцінку того, як робітник зможе виконувати пред’явлені вимоги до відповідної посади.
Недолік: потребує значних трудових ті фінансових витрат.
Методи тестування є ефективнішими та дозволяють надати достатньо об’єктивну характеристику професійним та особистим якостям претендента.
Обмеженість використання тестування пов’язана з відсутністю на підприємстві конкретних видів тестів, з високими витратами на їх придбання чи розробку.
У нашому випадку з метою заміщення вакантної посади необхідно сформулювати вимоги до працівника і підібрати найбільш придатну кандидатуру.
Дані розробки професійної моделі робочого місця представив в таблиці 5.
Таблиця 5 – професійна модель. Робочого місця начальник відділу управління персоналом
Показник оцінки
 Ваговий коефіцієнт β
Характеристики (вказати знаком «+» )
1.Кадрові дані
0,5
1.1. Стать:
Чоловіча
+
Жіноча
Не має значення
1.2. Вік:
До 20 років
Від 20 до 30
+
Від 40 до 50
Понад 50 років
1.3. Сімейний стан
Неодружений, незаміжня
Одружений, заміжня
+
Розлучений (на)
Не має значення
1.4. Соціальний стан
Із робочих
Із службовців
+
Із селян
Не має значення
1.5. Зовнішність працівника:
Красива
+
Приємна
+
Приваблива
Нормальна
Відштовхуюча
2.Досвід працівника
1,0
2.1. Виробничий стаж:
До 1 року
1 – 5 років
5 – 10 років
+
Понад 10 років
2.2 Суспільний досвід
1,0
Продовження таблиці 5
Обов’язковий
+
Не обов’язковий
3.Прфесійні знання у сфері:
1,5
Соціології
Економіки
+
Управління
+
Права
+
Дизайну
Організації
+
Комерції
+
Іноземної мови
+
Маркетингу
4.Професійні навички у сфері:
1,5
Роботи з людьми
+
Машинопису
+
Розробки програм
Презентаційної роботи
+
Реклами
Маркетингових досліджень
5. Особисті якості
5.1 Моральні
0,5
Доброзичливість
+
Чуйність
+
Увага
+
Чесність
+
Принциповість
Справедливість
+
5.2. Ділові:
1,0
Діловитість
+
Організованість
+
Комунікабельність
+
Для вибору претендента визначив його рейтинг за формулою
P = β*O/n
Для розрахунку рейтингів претендентів побудував таблицю 6.
Таблиця 6 – Обсяги витрат на придбання і використання персоналу, грн.
Показник
Коеф. β
Претендент А
Претендент Б
Претендент В
Оцінка
ЗО
оцінка
ЗО
оцінка
ЗО
1.Стать
0,5
3
1,5
2
1
3
1,5
2.Вік років
0,5
3
1,5
3
1,5
2
1
3. Сімейний стан
0,5
2
1
3
1,5
2
1
4. Соціальний стан
0,5
2
1
2
1
2
1
5. Зовнішність
0,5
2
1
2
1
2
1
6.Виробничий стаж, років
1,0
2
2
3
3
2
2
7.Професійні знання у сфері:
1,5
Економіки
4
6
5
7,5
2
3
Управління
3
4
4
6
2
3
Організації
2
3
3
4
3
4
Фінансів
2
3
2
3
3
4
8. Професійні навички у сфері:
1,5
Роботи з людьми
2
3
3
4,5
5
7,5
Ведення особових справ
3
4,5
5
7,5
3
4,5
Телефонних переговорів
5
7,5
4
6
3
4,5
Комерційних операцій
3
4,5
2
3
3
4,56
Знання ринку
4
6
2
3
4
9. Моральні якості:
0,5
Уважність
2
1
3
1,5
2
1
Чуйність
3
1,5
5
2,5
2
1
Порядність
4
2
5
2,5
3
1,5
Пунктуальність
5
2,5
3
1,5
4
2
Принциповість
3
1,5
2
1
3
1,5
10. Ділові якості
1,0
Ретельність
3
3
4
4
5
5
Працьовитість
3
3
3
3
5
5
Комунікабельність
3
3
5
5
3
3
Цілеспрямованість
3
3
2
2
3
3
Сумарна оцінка
—
—
64
—
76,5
—
71,5
ЗО – зважена оцінка
Pа = 64/24 = 2,66
P б= 76,5/24 = 3,18
P в= 71,5/24 = 2,97
Далі систематизував дані про витрати на придбання і використання персоналу (таблиця 7); зіставив загальні рейтинги претендентів з фінансовими витратами і прийняв рішення про перевагу на посаду одного з кандидатів.
Таблиця 7 – Обсяги витрат на придбання і використання персоналу, грн.
Види витрат
Джерела покриття потреби
Навчальний заклад (А)
Вільний ринок праці (Б)
Внутрішній ринок праці (В)
1.Договірні відносини
650
—
—
2.Маркетингові дослідження
48
—
—
3.Проведення відбору
350
350
350
4.Наймання персоналу
36
36
36
5.Введення в посаду
42
42
42
6.Оплата праці
285
285
285
7.Ліміт фінансових засобів
950
950
950
8. Всього витрат
1411
713
713
Висновок: навів загальні положення процесу підбору (скорочення) персоналу, розкрив особливості процесу підбору (скорочення) відповідно до сформованої стратегії управління персоналом. Процес підбору (скорочення) персоналу представив у вигляд малюнка.
Зіставивши загальні рейтинги претендентів з фінансовими витратами можна сказати, що на посаду підходить претендент Б з рейтингом 3,18, так як витрати на придбання робітника не перевищують ліміту фінансових засобів, тобто краще джерело для придбання працівника – вільний ринок праці.
3.2 Ділова оцінка працівників підприємства
Виконати оцінку діяльності й особистих якостей працівників підрозділу.
Під час вивчення характеристик й анкетних даних працівників підприємства було отримано оцінки показників, що характеризують професійні і ділові якості працівника, складність робіт і результат роботи. На підставі даних виконати атестацію працівників підприємства, використовуючи комплексну оцінку.
 Комплексна оцінка здійснюється на основі оцінки ознак, властивостей працівника і виконуваної ним роботи. Ознаками, що характеризують працівника є його професійно – кваліфікаційний рівень (К1) і ділові якості (L1), що створюють необхідні передумови для виконання відповідних обов’язків.
Комплексна оцінка працівників визначається за формулою:
L = K1 * L1 + K2 * L2;
L1 =0,755 * 3,43 + 0,925 * 2,42 = 4,818
L2 = 0,825 * 2,94 + 0,812 * 2,93 = 4,799
L3 = 0,802 * 2,71 + 0,387 * 3,1 = 3,369
1)                Визначається коефіцієнт професійно-кваліфікаційного рівня працівника K1
K1 = O+S+R/4,3;
де О – оцінка освіти (О = 1;2;3);
S – оцінка стажу роботи за спеціальністю (0,25; 0,5; 0,75; 1);
R – оцінка винахідницької, раціоналізаторської та іншої діяльності ( 0,1; 0,2; 0,3);
4,3 – постійна величина, що відповідає сумі максимальних оцінок за освітою, стажем, винахідницькою і раціоналізаторською діяльністю.
К11=3+0,25+0/4,3=0,755
К12=3+0,25+0,3/4,3=0,825
К13=3+0,25+0,2/4,3=0,802
2)                Виконуємо оцінку ділових якостей фахівця (L1).
Оцінку ділових якостей фахівців варто проводити на основі ознак представлених у таблиці 8.

Таблиця 8 – оцінка ділових якостей
Ознаки ділових якостей
Питома значимість
Оцінка
Результат
1
2
3
1
2
3
Компетентність
0 ,33
3
2
2
0,99
0,66
0,66
Здібність чітко організовувати свою роботу
0,07
4
3
3
0,28
0,21
0,21
Свідомість відповідальності за виконувану роботу
0,25
4
3
4
1
0,75
1
Самостійність і ініціатива
0,14
4
4
3
0,56
0,56
0,42
Здібність освоювати нові питання і використовувати нові методи в роботі
0,08
1
3
2
0,08
0,24
0,16
Працездатність
0,08
4
4
2
0,32
0,32
0,16
Здібність підтримувати контакти з іншими працівниками
0,05
4
4
2
0,20
0,20
0,10
Загальна оцінка L1
-/-/-/
-/-/
/-/
-/-/-
3,43
2,94
2,71
3)                Визначаємо коефіцієнт складності виконуваних функцій (К2)
Для оцінки складності виконуваних функцій використовують показники, які представлені в таблиці 9.
Таблиця 9 – оцінка складності виконуваних робіт
Ознаки складності виконуваних функцій
Питома значимість
Оцінка
Результат
1
2
3
1
2
3
1.Характер робіт, що складають зміст роботи (технологічна складність)
0,30
4
2
1
1,2
0,60
0,30
2.Розмаїтість, комплексність робіт
0,15
2
3
1
0,30
0,45
0,15
3.Самостійність виконання
0,25
4
4
2
1
1
0,50
Продовження таблиці 9
4.Масштаб і складність керівництва
0,15
4
4
2
0,6
0,6
0,30
5.додаткова відповідальність
0,15
4
4
2
0,6
0,6
0,30
Загальна сума оцінок
/-/-/-/
/-/-/-/
/-/-/-/
/-/-/-/
3,7
3,25
1,55
Коефіцієнт складності функцій К2
/-/-/-/
/-/-/-/
/-/-/-/
/-/-/-/
0,925
0,812
0,387
4)                Виконуємо оцінку результатів роботи (L2)
Таблиця 10 – Оцінка результатів роботи
Найменування ознаки
Питома значимість
Оцінка
Результат
1
2
3
1
2
3
1.Кількість виконуваних планованих і позапланових робіт
0,29
1
3
2
0,29
0,87
0,58
2.Якість виконуваних робіт
0,39
3
2
4
1,17
0,78
1,56
3.Дотримання термінів виконання робіт (задач)
0,32
3
4
3
0,96
1,28
0,96
Результат роботи
/-/-/-/
/-/-/-/
/-/-/-/
/-/-/-/
2,42
2,93
3,1
    продолжение
--PAGE_BREAK--Висновок: Визначив коефіцієнт професійно кваліфікаційного рівня працівників: К11=0,755; К12=0,825; К13=0,802.
Виконав оцінку ділових якостей фахівців: L11= 3,43; L12 = 2,94; L13 = 2,71.
Визначив коефіцієнт складності виконуваних функцій: К21 = 0,925; К22 = 0,812; К23 =0,387.
Виконав оцінку результатів роботи :L21 =2,42; L22 =2,93; L23 =3,1.Можемо зробити висновок,
Перший претендент з комплексною оцінкою 4,818 розмір посадового окладу складає 780 грн. Перший претендент має 2,3 кваліфікаційний рівень.
Другий претендент має комплексну оцінку 4,799, розмір посадового окладу 870 грн., 1,2 кваліфікаційний рівень.
Третій претендент з кваліфікаційним рівнем 3,369 має оклад у розмірі 690 грн., та 0,3 кваліфікаційний рівень.

3.3 Мотивація персоналу
В даний час до понять мотивація існують різні підходи і трактати мотивації:
                  I.                        Підхід пов'язаний з акцентом на наявність і дію задоволення певних потрібностей і мотивів людини.
Мотивація — сукупність внутрішніх і зовнішніх сил індивіда або працівника спонукаючи до певних діянь.
Такий похід більше поширений в соціології і психологи оскільки акцентує увагу на вивчення мотивів, а не їх вплив з метою розробки відповідних управлінських дій.
               II.                        Підхід пов'язаний з розглядом мотивації з позиції управління
Мотивація – це створення працівникові русловій стимулюючи на досягнення меті підприємства.
Неточність такого методу визначення полягає в тому, що процес мотивації ототожнюється з процесом стимулювання.
Це доцільно для великих колективів і розробки общин стимулів.
В даний час болем актуальним є індивідуальний похід і розробка стимулу, повинна базуватися на виявлення певних видів мотивів у кожного працівника або певних їх груп.
            III.                        Підхід з позиції розробки управлінських дій з урахуванням характеристик індівідумов.
Мотивація — процес здійснюваний менеджерами і полягає у виявленні внутрішніх сил (мотивів) і розробки стимулів направленнях на досягнення цілей організації і цілей працівника.
Колективні інтереси відображають можливості досягнення поставлених цілей за допомогою визначення стимулів.
Стимул — це зовнішня дія направлене на працівника з метою активізації його певних дій.
У мотиваційному процесі мотиви працівника розглядають по 2 групам:
I.                  Базові
Є виразом природжених потреб людини і визначити життєву стратегію його поведінки.
II.               Сформовані
Виникають під впливом певних стимулів вживаних до даного працівника і визначає тактику його поведінки в колективі, при виконанні різних обов'язків.
I. Процесуальні теорії мотивації
Процесуальні теорії мотивації досліджують те як працівник розподіляє свої зусилля при виконанні конкретних робіт, яким чином і чому він вибирає те або інша поведінка.
Теорія очікування В. Врума
Відповідно до теорії Врума менеджерові необхідно оцінити вірогідність того, як працівник прикладатиме зусилля для досягнення певних
результатів.Теорія очікувань отримала найбільше розповсюдження у роботах Віктор Врума. Американський дослідник В. Врум у 1964 році у книзі «Робота та мотивація» запропонував теорію, згідно якої «віра у вірогідність того, що за певною дією буде конкретний результат», яка отримала назву теорії очікування. Суть заклечається в тому, що людина має надію на те, що обраний ним тип поведінки дійсно приведе до задоволення чи придбання бажаного.
При цьому можливий розрахунок мотиваційної сили кожного працівника по виконанню конкретного завдання:
M = ∑ Pi * Vi
де Pi — вірогідність досягнення певного результату підприємства;
Vi — значущість досягнення результату підприємства;
n — кількість результатів підприємства.

Vi = Wi * Bi
Wi — вірогідність досягнення працівником особистого результату;
Bi — вірогідність особистого результату досягши результату підприємства.
Розрахунок мотиваційної сили необхідний менеджерові для вибору найбільш переважних працівників з метою ефективнішого виконання конкретних завдань.
Теорія справедливості Адамса
Базується на тому, що працівник об'єктивно або суб'єктивно оцінює отримання індивідуального результату порівняно з витраченими зусиллями, з тим як інші працівники витрачають зусилля і отримують результат.
-                     Роб. Час — ЗП
-                     Освіта — премія
-                     Кваліфікація
Практичне застосування теорії справедливості полягає в наступному:
1)Менеджери повинні систематично спостерігати за сприйняттям співробітниками співвідношення їх трудового внеску і винагороди і запобігати у них виникненням відчуття несправедливості;
2)Критерії зміни внеску підлеглих в загальну роботу і їх винагороди необхідно викласти в зрозумілій формі і повідомити всіх працівників та почала роботи;
3)Співвідношення оплати і витрат праці слід змінювати перш за все для тих працівників, які можуть порівнювати своє положення з положенням працівників;
4)У зв'язку з тим, що працівників цікавить не абсолютний рівень винагород, а відносний порівняно з іншими працівниками менеджерові необхідно враховувати обмеженість ресурсів і застосовувати винагороди тільки за найбільш важливі результати.
Комплексна теорія
Базується на поєднанні основних принципів теорії очікувань, теорії справедливості.
Складовими цієї моделі мотивації є:
Ø    Трудові зусилля;
Ø    Результати виконаної роботи;
Ø    Зовнішні і внутрішні винагороди (премії, стимули);
Ø    Винагороди сприймані працівником як справедливі;
Ø    Цінність винагород;
Ø    Задоволеність працею в даній організації, в мотиваційному процесі.
Загальний недолік процесуальної теорії полягає в тому, що недостатньо уваги приділяється трудовому процесу, а також способам формування і вибору конкретних стимулів.
Модель Портера – Лоулера
На основі теорій очікувань та сприйняття Лайман Портер та Едвард Лоулер розробили об єднану процесуальну теорію мотивації. У їхній моделі результати конкретного робітника залежать від трьох змінних:
Ø    Витрачених зусиль;
Ø    Здібностей та характеру людини;
Ø    Розуміння своєї ролі у процесі праці.
              II.                        Трудові теорії мотивації
Базуються на тому, що мотиваційний вплив на працівника надає безпосередньо трудовий процес, його конкретні характеристики.
Теорія підкріплення припускає оцінку і визначення типів поведінки працівників і застосування до них відповідних наборів стимулів.
При цьому виділяють 4 основних типу підкріплень:
1)                Позитивне — винагорода бажаної поведінки з використанням стимулів тих, що приводять до повторення такої поведінки;
2)                Негативна — бажана поведінка працівника приводить до того, що менеджер відмовляється від примушення до нього позитивних видів стимулів;
3)                Покарання;
4)                Згасання — припускає повна відмова менеджера від використання негативних видів стимулів до даного працівника.
Теорія характеристик робіт припускає оцінку і аналіз трудових зусиль.
           III.                        Змістовні теорії мотивації
Змістовні теорії розглядають різні потреби працівників, способи їх формування, мотиви під впливом яких формуються певні образи поведінки.
Теорія мотивації Ф.Тейлора
З 1880 року Ф. Тейлору у своїх дослідженнях техніки менеджменту відвів значне місце мотивації робітників. У цьому плані він зробив три основних припущення, які характеризують поведінку людини:
Ø     Людина – це «раціональна тварина», позначена максимізацією своїх економічних доходів;
Ø    Люди реагують на економічні ситуації індивідуально;
Ø    Люди, як і машина, можуть піддаватися стандартизованій моді.
Теорія мотивації Фрейда
Зігмунд Фрейд вважав, що люди в основному не усвідомлюють тих реальних психологічних сил, які формують їх поведінку. Відповідно його тезису, люди не завжди поступають раціонально. Людина зростає, пригнічуючи при цьому в собі багато захоплень та бажань.
 Дійсно, в той самий час у людини існує декілька потреб, які формують її діяльність. Одні з них у конкретний момент часу є провідними, значимими, а інші – другорядними.
Однак другорядні дуже швидко можуть стати провідними. Це, власне, довів А.Маслоу у своїх дослідженнях.
Теорія мотивації Маслоу
Абрахам Маслоу у своїй праці «Мотивація та особа» намагався пояснити, чому у різний час людьми рушать різні потреби. У відомій піраміді потреб Маслоу показано, що людина мотивується задоволенням серії потреб, побудованих ієрархічно.
За ступенем значимості потреби знаходяться у наступному порядку:
Ø    Фізіологічні, чи базові потреби (їжа, тепло, вода);
Ø    Потреби у самозбереженні, безпеці;
Ø    Соціальні потреби (приналежності, входженні в групу, особливі відносини);
Ø    Потреби в повазі (статус, престиж, повага, слава);
Ø    Потреби у самоствердженні (творчий потенціал, результати).
Трирівнева теорія Альдерфера
Згідно теорії Альдерфера поведінка людини мотивується трьома групами потреб:
Ø    Потреби існування, які пов язані із задоволенням фізіологічних потреб людини та його безпекою;
Ø    Потреби у зв язках, які витікають з соціальної природи людини та його бажання бути членом певних соціумів (сім я, колектив, друзі, громадські організації );
Ø    Потреби зростання, у склад яких входять бажання людини самовиразитися, самоствердитися.
Альдерфер стверджує, що у людини завжди є ці три потреби, та він буде намагатися їх задовольнити, якщо для цього будуть відповідні можливості. Якщо умов зростання не буде, то людина, працюючи в організації, може зосередити свої зусилля на задоволенні потреби існування та приналежності.
Теорія потреб МакКлелланда
Девід МакКлелланд розробив теорію потреб, у значній мірі схожу з теоріями Маслоу та Альдерфера. На відміну від теорії Маслоу, він вважав, що людям властиві три потреби:
Ø    Влади;
Ø    Успіху;
Ø    Приналежності.
Теорія мотивації Герцберга
Однією з найвідоміших концепцій мотивації, яка продовжує теорію Маслоу, є погляди Фредеріка Герцберга. Дана теорія засновує мотивацію задоволеністю та незадоволеністю людини прцею.
 Було припущено, що фактори, які викликають задоволення від праці, різноманітніші, ніж ті, що викликають незадоволення. Фактори, які впливають на усунення незадоволеності, Герцберг назвав гігієнічними, а фактори, які впливають на задоволеність, — мотиваторами.
Теорія «X» та «У» МакГрегора
Дуглас МакГрегор, порівнявши філософію традиційного менеджменту з сучасними підходами до задоволення від праці, виділив мотивуючу силу – «людський дух». Два своїх припущеня він назвав теорією «Ікс» та «Ігрек».
Вона відповідає поняттю «стимулювання».
Теорія «Х» відображає традиційний менеджмент та базується на наступних припущеннях:
Ø    Середній індивідуум має стійку нелюбов до праці та, наскільки можливо, буде уникати її;
Ø    У зв’язку з цим більшість людей слід примушувати до праці та контролювати. Ними необхідно управляти, погрожуючи покаранням, щоб примусити їх докласти для досягнення цілей організації;
Ø    Середній індивідуум вважає за краще бути керованим, бажає уникати відповідальності, має відносно слабкі амбіції ті більш за все бажає безпеки та покою.
Теорія «У» відображає сучасну точку зору менеджменту на проблеми мотивації та виходить з наступних припущень:
Ø    Витрата фізичної та духовної енергії на роботі так само природно, як і при грі чи відпочинку;
Ø    Зовнішній контроль та погроза покарання не є єдиним засобом примусити людину сумлінно працювати. Це можна зробити, використовуючи самоуправління та самоконтроль працівника;
Ø    Відповідність цілям є функцією нагороди, асоційованого з їхнім досягненням. Найзначнішими з цих нагород є задоволення свого «Я» та самозадоволення потреб;
Ø    Середній індивідуум бажає за певних умов не тільки приймати на себе відповідальність, але й прагнути до неї;
Ø    Здатність до прояву високого ступеню уяви, винахідливості та творчості при вирішенні проблем організації широко розповсюджена між індивідуумами;
Ø    В умовах сучасного
Комплексний підхід до мотивації людини
Сотова модель « потреби – інтереси – цілі» Н. Мартиненка
У повсякденній діяльності поведінка людини визначається дією « принципу ансамблю». Поведінка постійно формується під впливом певної сукупності потреб. Одні потреби мають домінуюче проявлення і складають конкретні інтереси людини. Інші ж мають латентний прояв та залишаються лише потребами, які можуть бути довгий час незадоволеними.
В умовах виробництва ми маємо справу з людьми, психіка яких за звичай сформувалася, характер склався, і багато з яких вже визначилися зі своєю життєвою позицією. Людина як об’єкт та суб’єкт управління повинен розглядатися як учасник виробництва, дії якого можуть бути по – різному мотивовані. Працюючи на підприємстві, людина залишається такою, якою вона є, та свої дії підпорядковує лише поведінці пристосування у межах свого соціуму. Можна впевнено сказати, що мета мотивації – спів ставити інтереси організації з власними інтересами працівників.
В основі запропонованої моделі « потреби – інтереси – цілі» ( модель П – І – Ц) закладено таке управління організації, за якого забезпечується сам факт залучення людей до виробництва. Залучення до труду будь – якої людини можливе тому, що кожній людині властиві стійкі, природні чи першочергові нестачі. Якщо нестача приймає специфічну форсу згідно з культурним рівнем та особистістю (характером) індивідууму, то вона стає потребою. Товчком до задоволення потреб, які з явилися, є інтерес.
Інтерес – об активна причина діяльності суб єкту, яка направлена на задоволення потреб.
Цілі – це дещо, що розуміється як засіб задоволення потреб.
Для нашого завдання, використовуючи процесуальну теорію мотивації – очікування В. Вруму, обґрунтуємо вибір найбільш прийнятного для виконання завдання працівника з позицій мотиваційної сили і розробимо відповідний вид найбільш значущо винагороди.
Мотиваційна сила кожного працівника визначається за формулою:
M = ∑ Pi * Vi
де Pi — вірогідність досягнення певного результату підприємства;
    продолжение
--PAGE_BREAK--