Реферат: Трьохрівнева система розпорядників бюджетних коштів в Україні та її особливості
План
Вступ
- Касове виконання Державного бюджету України за видатками
- Розпорядники бюджетних коштів, їх види та повноваження
- Фінансування органами Державного казначейства розпорядників 1-го, 2-го та 3-го рівнів.
Висновок
Вступ
Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги.
Метою курсової роботи являється дослідження трьохрівневої системи розпорядників бюджетних коштів в Україні, визначити шляхи покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України.
Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які складаються під час формування і реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини.
Суб’єктом дослідження і аналізу є проведення бюджетної політики держави, а об’єктом відносини при формуванні і розподілі фондів грошових коштів.
Під час дослідження даної теми ми ставили завдання:
1) дослідити систему касового виконання Державного бюджету за видатками;
2) дослідити систему фінансування розпорядників коштів Державного бюджету;
3) визначити проблеми, що виникають при виконанні видаткової частини бюджету;
Перший розділ даної курсової роботи розкриває суть касового виконання Державного бюджету України за видатками, наводиться розподіл видатків між бюджетами.
У другому розділі наводиться класифікація розпорядників коштів Державного бюджету та їх функції.
У третьому розділі досліджується система фінансування розпорядників бюджетних коштів Державним казначейством України.
При написанні курсової роботи були використані законодавчо-нормативні акти України, що регламентують проведення бюджетної політики, навчально-методична література, а також матеріали з періодичної літератури, а саме журналу “Фінанси України”.
1.Касове виконання Державного бюджету України за видатками.
Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію і здійснення розрахунково-касових операцій (прийом, зберігання і видачу бюджетних коштів) щодо виконання бюджету відповідного рівня.
Це одна із найбільш складних і цікавих сфер виконання бюджету в цілому.
Відомо три системи касового виконання бюджету:
· банківська;
· казначейська;
· змішана.
При банківській системі рахунки для виконання бюджету відкриваються в установах банківської системи. Казначейська система касового виконання бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету через спеціалізовану структуру – державне казначейство. Змішана система передбачає можливість відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету, як в установах банківської системи, так і в казначействі.
До 1993 року в Україні діяла банківська система касового виконання бюджету. В 1993 році з виходом ряду нормативних актів, а саме Указу Президента України від 18 червня 1993 року № 210/93 „Про порядок виконання Державного бюджету України” та Тимчасових методичних вказівок „Про порядок касового виконання Державного бюджету України по доходах та видатках”, затверджених Мінфіном України і НБУ від 28 червня 1993 року за № 17010/1338, касове виконання бюджету зазнало ряд змін. З 1 липня 1993 року касове виконання Державного бюджету почало здійснюватись Національним банком України через свої регіональні управління та за його дорученням, погодженим з Мінфіном України, — через Укрсоцбанк, банк „Україна”, „Промінвестбанк” та інші комерційні банки. Новий порядок касового обслуговування означав, що фінансування повинно було здійснюватися в межах доходів, які реально надійшли, а також одержаних кредитів банку. Державний бюджет України почав виконуватися за схемою, аналогічною місцевим бюджетам.
З моменту утворення Державного казначейства України (1995р.) почався поступовий перехід від банківської до казначейської системи виконання бюджету. З 1 квітня 1997 року почалося запровадження казначейської системи касового виконання видаткової частини Державного бюджету.
Раніше, до створення Державного Казначейства, розпорядником бюджетних коштів (перераховувало їх) було Управління по виконанню Державного бюджету Міністерства фінансів України. Постановою Кабінету Мiнiстрiв України від 31 липня 1995 року за № 590 створено Державне Казначейство та одночасно лiквiдовано Управлiння по виконанню Державного бюджету та Головне управлiння обслуговування державного зовнiшнього боргу Мiнiстерства фiнансiв України. Цiєю ж Постановою затверджено Положення про Державне Казначейство. Згiдно з Положенням, Державне Казначейство:
· органiзовує виконання Державного бюджету i здiйснює вiдповiдний контроль за цим;
· здiйснює управлiння наявними коштами Державного бюджету, в тому числi в iноземнiй валютi, та коштами державних позабюджетних фондiв у межах видаткiв, що установленi на вiдповiдний перiод;
· здiйснює фiнансування видаткiв Державного бюджету;
· веде облiк касового виконання Державного бюджету, складає звiтнiсть про стан виконання Державного та зведеного бюджетiв;
· здiйснює управлiння державним внутрiшнiм та зовнiшнiм боргом вiдповiдно до чинного законодавства;
· розподiляє мiж Державним бюджетом, бюджетом Автономноi Республiки Крим, областей, мiст Киiва i Севастополя вiдрахування вiд загальнодержавних податкiв, зборiв i обов'язкових платежiв за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
· здiйснює контроль за надходженням i використанням коштiв державних позабюджетних коштiв.
Діюча система касового виконання Державного бюджету в Україні передбачає відкриття в банківських установах поточних бюджетних рахунків на балансовому рахунку № 3513 (в установах Національного банку України), № 2513 (в уповноважених банківських установах) – „Кошти Державного казначейства України” для органів казначейства. З цього рахунка здійснюється:
· перерахування коштів безпосередньо суб’єктам господарської діяльності, які виконали роботи або надали послуги розпоряднику коштів згідно з затвердженими бюджетними кошторисами за виратами;
· видача готівкових коштів безпосередньо представнику розпорядника коштів;
· перерахування коштів на бюджетні поточні рахунки, які відкриваються окремим бюджетним установам і організаціям згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів. Таким установам в банківських установах відкривають особові рахунки на балансовому рахунку №№ 3520, 2520 „Поточні бюджетні рахунки клієнтів, що фінансуються із Державного бюджету України”.
Також система касового виконання місцевих бюджетів в Україні передбачає відкриття в банківських установах основного поточного бюджетного рахунка фінансовому органу Міністерства фінансів по відповідному місцевому бюджету, на який зараховуються всі доходи даного бюджету і з якого перераховуються на бюджетні рахунки розпорядників коштів, які фінансуються із місцевих бюджетів, на видатки, затверджені в кошторисі
Касове виконання Державного бюджету здійснюється через установи Національного банку України, Державного експортно-імпортного банку України, Акцiонерно-комерцiйного банку соцiального розвитку «Укрсоцбанк», Українського акцiонерно-промислово-iнвестицiйного банку «Промінвестбанк». Названі банки здійснюють касове виконання державних позабюджетних фондів, крім Пенсійного, який обслуговує Акцiонерно-комерцiйний банк «Аваль».
У разi, коли в ходi виконання бюджету рiвень дефiциту бюджету перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень вiд доходних джерел, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономноi Республiки Крим, мiсцевi ради народних депутатiв за пропозицiєю Кабiнету Мiнiстрiв України та вiдповiдних виконавчих органiв або державних адмiнiстрацiй приймають рiшення про запровадження пропорцiйного скорочення затверджених бюджетних видаткiв щомiсячно по всiх статтях бюджету (крiм статей, якi визначить вiдповiдна рада) до кiнця бюджетного року. Пропорцiйне скорочення може бути запроваджено також тодi, коли в ходi виконання бюджету його дефiцит не зменшується i, отже, фiнансування передбачених бюджетних заходiв стає неможливим.
Якщо Верховна Рада не прийме рiшення про скорочення видаткiв бюджету при зростаючому дефiцитi, то Президент України має право зупинити або скоротити фiнансування окремих видаткiв, вiдповiдним чином попередивши про це Верховну Раду України.
У своiй дiяльностi i Верховна Рада України, i вiдповiднi мiсцевi ради часто приймають такi рiшення, якi зумовлюють скорочення надходжень або збiльшення видаткiв по нижчестоячих бюджетах бюджетноi системи. У таких випадках вони повиннi передбачити джерела iх покриття. Тобто у разi, коли рада вищого рiвня або ii виконавчий орган у межах своii компетенцii приймаi рiшення, яке зумовлюi зменшення доходiв або збiльшення видаткiв бюджетiв нижчого рiвня, то кошти, необхiднi для збалансування мiнiмального бюджету нижчого рiвня, мають компенсуватися тим органом, який прийняв рiшення, за рахунок коштiв його бюджету або коштiв, передбачених для цього Законом. Слiд зазначити, що при визначеннi нестачi коштiв у бюджетi нижчого рiвня не враховуiться вiльний залишок коштiв цього бюджету, який створився на початок поточного бюджетного року i який не було використано до моменту прийняття даного рiшення.
Рiшення вищих органiв впади, якi тягнуть за собою зменшення дохiдноi бази або збiльшення видаткiв бюджетiв нижчого рiвня, можуть бути не прийнятi до виконання, якщо вони не забезпеченi вiдповiдними бюджетними коштами. Якщо в ходi виконання бюджету вищий або нижчий орган влади чи управлiння приймає рiшення з питань, що не входять до його компетенцiї, i це завдає збиткiв бюджету нижчого чи вищого рiвня, то вiдшкодування цих збиткiв провадиться тим органом влади, який приймав рiшення, за рахунок коштiв його бюджету. Виконання Державного бюджету провадиться за розписом доходiв i видадкiв з поквартальним розподiлом, що складаiться Мiнiстерством фiнансiв відповідно до показникiв цього бюджету. Аналогiчно складаються фiнансовими управлiннями розписи доходiв i видаткiв з поквартальним розподiлом бюджетiв мiсцевих рад.
Усi бюджети бюджетноi системи України виконуються по видатках у тих пропорцiях щодо загальноi суми видаткiв бюджетiв, якi затвердженi вiдповiдно Верховною Радою України i мiсцевими радами. Контроль за пропорцiйним фiнансуванням здiйснюiться щоквартально.
Фiнансування видаткiв з Резервного фонду Кабiнету Мiнiстрiв здiйснюiться за постановою Кабiнету Мiнiстрiв вiдповiдно до обгрунтувань iх необхiдностi та екологiчноi ефективностi.
Виконання бюджетiв Автономноi Республiки Крим чи мiсцевого органу влади провадиться Урядом Республiки чи виконавчим органом, тобто саме вони забезпечують надходження до бюджету всiх передбачених бюджетом доходiв та ефективне витрачення бюджетних коштiв.
При тимчасових розривах у виконаннi доходiв або необхiдностi збiльшення видаткiв бюджетiв виконавчi органи входять з клопотанням до вищих фiнансових органiв про надання позички на покриття тимчасових касових розривiв, при цьому вони подають також гарантiйнi зобов'язання щодо погашення позичок в обумовленi строки в межах поточного бюджетного року. У разi необхiдностi внесення змiн щодо доходiв i видаткiв вiдповiдних бюджетiв державнi адмiнiстрацii та виконавчi органи мiсцевих рад можуть в межах наданих iм законом прав вносити змiни. Внесення змiн, уточнень та доповнень до бюджетiв протягом бюджетного року здiйснюiться в порядку, передбаченому Законом для затвердження вiдповiдних бюджетiв.
Вiльний залишок коштiв бюджету, що утворився на початок поточного бюджетного року, доходи бюджету, одержанi додатково при виконаннi бюджету, суми перевищення доходiв над видатками, що утворюються в результатi збiльшення надходжень до бюджету, а також економiя у видатках — тобто будь-якi вiльнi бюджетнi кошти — вилученню не пiдлягають. Рiшення про використання цих коштiв приймає вiдповiдний орган державної адмiнiстрацiї, виконавчої влади або місцевого самоврядування з наступним затвердженням цих рішень відповідними радами.
Згідно Бюджетного кодексу до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:
1) державне управління:
а) законодавчу владу;
б) виконавчу владу;
в) Президента України;
2) судову владу;
3) міжнародну діяльність;
4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;
5) національну оборону;
6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;
7) освіту:
а) загальну середню освіту:
— спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;
— загальноосвітні школи соціальної реабілітації;
б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);
в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;
г) післядипломну освіту;
ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
8) охорону здоров'я:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);
г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);
ґ) інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
9) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);
б) державні програми соціальної допомоги (грошову допомогу біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);
в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;
г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
ґ) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;
10) культуру і мистецтво:
а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);
б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;
г) державні програми розвитку кінематографії;
ґ) державну архівну справу;
11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;
12) фізичну культуру і спорт:
а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту; підготовка і участь національних збірних команд в олімпійських та параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);
б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр "Інваспорт", участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);
в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;
13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;
14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;
15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;
16) державні інвестиційні проекти;
17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
18) створення та поповнення державних запасів і резервів;
19) обслуговування державного боргу;
20) проведення виборів та референдумів;
21) інші програми, які мають виключно державне значення.
Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
1. До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;
2) освіту:
— дошкільну освіту;
— загальну середню освіту (школи — дитячі садки);
3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);
4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.
Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
1. До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) державне управління:
а) органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;
б) органи місцевого самоврядування районного значення;
2) освіту:
а) дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення);
б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи — дитячі садки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;
в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням;
г) інші державні освітні програми;
3) охорону здоров'я:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);
б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);
4) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;
б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;
в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;
г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);
6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.
Видатки, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
1. До видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) державне управління:
а) представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;
б) обласні ради;
2) освіту:
а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків, прийомних сімей);
б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;
в) вищу освіту (вищі заклади освіти I, II, III та IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній власності територіальних громад);
г) післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів та центри і заходи з підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючі курси (центри) підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що знаходяться у комунальній власності);
ґ) інші державні освітні програми;
3) охорону здоров'я:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);
б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);
в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);
г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи);
4) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри по нарахуванню пенсій; притулки для неповнолітніх;
б) республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
в) інші державні соціальні програми;
5) культуру і мистецтво:
а) державні культурно-освітні програми (республіканські Автономної Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);
б) державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);
в) інші державні культурно-мистецькі програми;
6) фізичну культуру і спорт:
а) державні програми з розвитку фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);
б) державні програми з інвалідного спорту і реабілітації (республіканський Автономної Республіки Крим та обласні центри з інвалідного спорту і дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів та спеціалізовані спортивні школи параолімпійського резерву; проведення навчально-тренувальних зборів і змагань з інвалідного спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення).
2. Розпорядники бюджетних коштів, їх види та повноваження
Мета виконання видаткової частини бюджету – це фінансування заходів, затверджених в бюджеті протягом бюджетного року.
Фінансування із бюджету – це перерахування коштів на поточні / реєстраційні бюджетні рахунки розпорядників коштів єдиного казначейського рахунка або рахунка місцевого бюджету які відкриті в банківських установах і в органах казначейства.
Фінансування із бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов’язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їхнім цільовим призначенням.
Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання даного бюджету. Банки здійснюють перерахування бюджетних коштів тільки на основі їхніх розпоряджень. У процесі фінансування фіноргани здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.
Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Керівники установ та організацій, які одержують в своє розпорядження бюджетні асигнування (планові суми, в межах яких можуть проводитись видатки із бюджету) називаються розпорядниками коштів. Розрізняють три ступені розпорядників коштів : головні, другого і третього ступеня. За обсягом наданих їм прав, обов’язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються:
· по державному бюджету на три ступеня – головних, другого, третього;
· по місцевих бюджетах – на два ступеня: головних і третього.
Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ.
Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:
1. за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, — органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;
2. за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, — уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;
3. за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, — керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.
Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до Бюджетного кодексу Українита затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.
Головний розпорядник бюджетних коштів:
· розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
· розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;
· отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
· затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;
· здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;
· одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.
До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.
Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).
Наприклад, усі органи фінансової системи фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їх керівники є розпорядниками асигнувань: міністр фінансів України – головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських, міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь – розпорядники коштів другого ступеня, а завідувачі районних і міських, міст обласного підпорядкування фінансовими відділами – розпорядниками коштів третього ступеня.
Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступеня обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю діляться на дві ланки. Так, наприклад, районний відділ освіти очолює керівник відділу, який є головним розпорядником бюджетних коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.
Фінансування із бюджету може здійснюватись відповідно двох схем 1 і 2;
У процесі фінансування із бюджету за схемою 1 фінансові органи пов’язані з головними розпорядниками коштів, яким в установах банків відкривається два бюджетних рахунки: один – на видатки установи, другий – для переказу підвідомчим установам і на централізовані видатки.
У процесі фінансування із бюджету за схемою 2 фінансові органи пов’язані з розпорядниками коштів трьох ступенів, кожному із яких відкриваються реєстраційні рахунки в фінансових органах.
Фінансування з бюджету здійснюється через банківські установи, які визначені Кабінетом Міністрів України та Національним банком України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України „Про вдосконалення касового виконання Державного бюджету України” від 21 січня 1998 року № 68 фінансування міністерств і відомств здійснюється органами казначейства через установи банки які були наведені вище (див.Розділ1).
Рахунки з виконання місцевих бюджетів відкриваються в тих банках, з якими укладають договори відповідні Ради народних депутатів. Ці рахунки можуть знаходитися і в банках, які перелічені вище.
Виконання видаткової частини бюджету визначається чітким додержанням своїх функцій всіма трьома юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.
3. Фінансування органами Державного казначейства розпорядників 1-го, 2-го та 3-го рівнів.
Відомо два методи бюджетного фінансування. Перший – відкриття кредитів – базується на принципі авансування видатків на кредитній основі. Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам коштів. Це дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах встановлених видатковим розписом (спеціальний документ) асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є розпис видатків. Зазначений метод використовувався в Україні при фінансуванні із Державного бюджету до 1 липня 1993 року.
Сутність другого методу, а саме перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів, полягає у тому, що фінансовий орган здійснює перерахування бюджетних коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів тільки за наявності їх на даному рахунку в даний момент. Підставою для перерахування є затверджені в бюджеті суми видатків. Даний метод використовувався в Україні до 1 липня 1993 року тільки при фінансуванні з місцевих бюджетів.
З 1 липня 1993 року до Указу Президента України „Про порядок виконання Державного бюджету України” від 18 червня 1993 року № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету, ведення касового порядку його виконання, посилення контролю за надходженням, цільовим і економним їх використанням було вирішено, що Міністерство фінансів України буде здійснювати фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України. Це означало, що з цього моменту в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування – перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів. Наприкінці 1995 року в Україні було створено Державне казначейство України, до якого протягом 1996 року і перейшла функція організації та здійснення фінансування з Державного бюджету.
Відповідно до Інструкції „Про порядок касового виконання Державного бюджету за видатками”, затвердженої наказом Державного казначейства України в березні 2000 року, фінансування із Державного бюджету може здійснюватися:
· за відомчою структурою;
· шляхом оплати витрат (оплати рахунків і видачі готівкою).
Основним первинним документом для здійснення фінансування із бюджету виступає платіжне доручення за формою 0401001.
Здійснення видатків та оплата витрат проводяться органами Державного казначейства при наявності даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій на відповідній території та на підставі затверджених кошторисів доходів та видатків та планових асигнувань. Фінансування видатків Державного бюджету Державне казначейство України проводить шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства.
Державне казначейство України доводить до головного розпорядника коштів затверджені обсяги фінансування відповідно до кодів бюджетної класифікації. Головний розпорядник коштів розподіляє їх між підвідомчими установами і подають до Державного казначейства України розподіл бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчих установ, підприємств, організацій та кодів бюджетної класифікації. Розподіл коштів складається у двох примірниках, реєструється в журналі реєстрації розподілу коштів та підписується керівником і головним бухгалтером, підписи яких скріплюються відбитком печатки. Один примірник розподілу коштів передається до управління оперативно-касового планування видатків Державного казначейства України, другий – залишається у головного розпорядника, а витяг з розподілу коштів передається головним розпорядником коштів нижчестоящим розпорядникам. Отримані розподіли коштів управління оперативно-касового планування видатків Державного казначейства України перевіряє і групує по територіях (на рівні області), після чого складаються в двох примірниках реєстри на здійснення видатків управління оперативно-касового планування видатків складає розпорядження на перерахування коштів. Розпорядження складається у двох примірниках, реєструється в журналі реєстрації та затверджується Головою Державного казначейства України (заступником міністра фінансів).
Перший примірник розпорядження та реєстрів на здійснення видатків по територіях передається до управління бухгалтерського обліку та звітності; другий – залишається в управлінні оперативно-касового планування видатків. Управління бухгалтерського обліку та звітності звіряє суми фінансування з залишками невикористаних асигнувань, після чого погоджений примірник розпорядження передається операційно-контрольному управлінню для перерахування коштів за призначенням.
Перевірений реєстр на здійснення видатків передається засобами телекомунікаційного зв’язку відповідному управлінню Державного казначейства та розпорядникам коштів. Територіальні управління Державного казначейства доводять до розпорядників коштів на рівні області отриману суму фінансування. Взаємовідносини органів Державного казначейства і розпорядників коштів на рівні області організовуються в такому ж порядку, як і взаємовідносини Державного казначейства України та головного розпорядника коштів.
Оплата витрат проводиться як шляхом безготівкового здійснення платежів безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, організацій та установ, що виконали роботи або надали послуги розпорядникам коштів, так і шляхом надання дозволу на отримання готівки в установах банків на цілі, передбачені в кошторисах доходів та видатків розпорядників коштів. Для обліку витрат розпорядників коштів на їх ім’я в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки. Реєстраційні рахунки – це рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів для обліку доходів і видатків (з 1 січня 2000 року розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні та спеціальні реєстраційні рахунки, що пов’язано з впровадженням загального і спеціального фонду Державного бюджету України). Порядок відкриття реєстраційних рахунків зазначений в !Інструкції про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України”, затвердженою наказом ГУДКУ №32 від 9 квітня 1997 року. До кожного реєстраційного рахунка в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі управління, відділі бухгалтерського обліку та звітності відділення) Державного казначейства України відкриваються особові картки, які містять інформацію про виділені бюджетні кошти на оплату витрат, суми їх використання та залишку.
У міру зарахування коштів на бюджетний рахунок на підставі виписки з установи банку та реєстрів на здійснення видатків операційно-контрольне управління (операційний відділ, відділ бухгалтерського обліку та звітності) Державного казначейства України записує кошти, що надійшли, на реєстраційні рахунки розпорядників коштів. Після цього складаються меморіальні ордери в двох примірниках з обов’язковим зазначенням мети, на яку надійшли кошти з Державного бюджету України, кодів їх бюджетної класифікації, дати і підпису виконавця. Перший примірник меморіального ордера з виписками видається розпоряднику коштів, другий – залишається в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі; відділі бухгалтерського обліку та звітності). Одночасно з цим в особових картках розпорядників коштів робиться позначка про кошти, виділені на здійснення витрат.
Після отримання виписки з реєстраційного рахунка розпорядник коштів протягом операційного дня подає до органу Державного казначейства необхідні розрахункові документи для проведення витрат (рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, акти виконаних робіт тощо) і платіжні доручення. На підставі цих документів відповідний орган Державного казначейства перераховує кошти за надані послуги, виконані роботи безпосередньо суб’єктам господарської діяльності.
Для одержання коштів готівкою (на заробітну плату, стипендії, службові відрядження тощо) уповноважений отримувати її подає до операційно-контрольного управління (відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів територіальних органів казначейства) Державному казначейству України заявку на видачу готівки та отримання грошового чека. Заявка виписується розпорядником коштів на особу, з якою у нього укладено договір про повну матеріальну відповідальність і яка має право отримувати і видавати кошти. При отриманні заробітної плати та прирівняних до неї платежів разом із заявкою подаються платіжні доручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нарахувань до фонду соціального страхування та сум страхових внесків до Пенсійного фонду. Чек виписується на ім’я особи, яка вказана в заявці на отримання грошового чека.
На підставі належно оформленого грошового чека уповноважена особа розпорядника коштів отримує готівку з відкритого в установі банку бюджетного рахунка органу Державного казначейства. Невикористана готівка повертається на цей же бюджетний рахунок за спеціальними документами. В них обов’язково вказується номер відповідного реєстраційного рахунка.
Фінансування видатків з місцевих бюджетів шляхом перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні бюджетні рахунки розпорядників коштів здійснюється на основі розпорядження бюджетного відділу (інспекції) – форма №5 з допомогою платіжних доручень за формою 0410001. Бухгалтерія фінансового органу виписує платіжне доручення в 3-х примірниках і представляє в установу банку, який обслуговує даний фінансовий орган.
Перший примірник залишається в банку як основа для перерахування коштів (підписується начальником фінансового відділу, головним бухгалтером і скріплюється печаткою); другий – передається головному розпоряднику коштів як повідомлення про перерахування коштів; третій – повертається фіноргану як підтвердження про виконання доручення. Якщо фінансовий орган і головного розпорядника коштів обслуговують установи різних банків (або різні установи одного банку), то платіжне доручення виписується в 2-х примірниках. Перший примірник залишається в банку, який обслуговує даний фінансовий орган, другий – повертається фіноргану. Після одержання платіжного доручення банк, який обслуговує даний фінансовий орган, починає працювати безпосередньо з установою банку, яка обслуговує головного розпорядника коштів через комп’ютерну мережу і дає розпорядження видати кошти одержувачу. Одержувач із допомогою реєстру електронної пошти одержує платіжне доручення і кошти.
Узагальнивши наведену вище інформацію, можна зробити висновок, що стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:
1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3) взяття бюджетних зобов'язань;
4) отримання товарів, робіт та послуг;
5) здійснення платежів;
6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.
Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:
1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;
2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;
3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.
Висновок
Створення Державного казначейства в Україні обумовлено необхідністю мати таку управлінську структуру органів, яка б дозволила уникнути затримки платежів, викривлення даних обліку і звітності з виконання бюджету та забезпечила ефективне використання бюджетних коштів.
Згідно з концепцією розвитку органів казначейства досягнути цієї мети можна шляхом:
· консолідації коштів, Державного бюджету на рахунках Державного казначейства, відкритих в установах Національного банку України;
· цільового направлення бюджетних коштів на підставі даних позабалансового казначейського обліку зобов’язань розпорядників;
· створення автоматизованої системи бухгалтерського обліку на трансакційній основі, завдяки якій кожен платіж, кожна казначейська операція знаходять відображення в обліковій системі.
Виходячи з необхідності оптимізації процесу управління грошовими коштами Державного бюджету розроблено принципово нову модель функціонування Державного казначейства, засновану на принципах, прийнятих для банківської системи. Вона дозволяє консолідувати бюджетні рахунки на єдиному казначейському рахунку, відкритому в НБУ, і, відповідно, позбавитись ризиків при зберіганні бюджетних коштів.
Вводиться кореспондентський рахунок, який буде виконувати ті ж функції, що і поточний рахунок підприємства, але із врахуванням бюджетних коштів.
Вводиться кореспондентський рахунок, який буде виконувати ті ж функції, що і поточний рахунок підприємства, але із врахуванням такої специфіки:
1. усі платежі, що здійснюються через кореспондентський рахунок Державного казначейства, є розрахунками тільки по операціях з виконання бюджетів та управління бюджетними ресурсами;
2. через кореспондентський рахунок здійснюються платежі по утриманню органів Державного казначейства та зберігаються їх залишки як звичайної бюджетної установи – розпорядника коштів Державного бюджету України;
3. кількість кореспондентських рахунків, відкритих на ім’я органів Державного казначейства, залежить від концепції управління коштами Державного бюджету і визначення юридичного статусу відповідних рівнів структури Державного казначейства України.
На сьогодні здійсненню ефективного управління бюджетними ресурсами заважає наявність великої кількості рахунків казначейства, розпорошених по уповноважених банках, а також те, що розподіл бюджетних коштів здійснюється без врахування зобов’язань розпорядників коштів.
У Державному казначействі автоматизовані не всі процедури виконання Державного бюджету, в деяких випадках здійснюється ручна обробка банківських виписок, інших первинних бухгалтерських документів для отримання бухгалтерської, оперативної та статистичної звітності. Це унеможливлює оперативне складання звітності про виконання Державного бюджету, яка б забезпечувала прозорість бюджетного процесу та відповідала міжнародним стандартам.
Існує також проблема з ідентифікацією надходжень власних коштів як частини спеціального фонду Державного бюджету для правильного віднесення їх на відповідні рахунки розпорядників коштів та врахування в дохідній частині Державного бюджету.
З метою консолідації коштів Державного бюджету в НБУ всі рахунки органів Держказначейства мали бути переведені з установ уповноважених банків до установ НБУ. Через відсутність в районах філій Національного банку України, рахунки, відкриті на ім’я районних та міських відділень Держказначейства в комерційних банках, передбачалося перевести до обласних управлінь НБУ. Оскільки вищезгадане питання не було вирішене, виникла потреба пошуку нових підходів, одним з яких є перегляд статусу Держказначейства по відношенню до банківської системи держави.
З цією метою прийнята спільна постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 15 вересня 1999 року № 1721 „Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства”, яка передбачає надання Держказначейству України статусу учасника системи електронних платежів НБУ (СЕП НБУ) та створення Внутрішньої платіжної системи Держказначейства (ВПС ДК).
Нова система технічного забезпечення казначейських функцій передбачає автоматичне формування балансу рахунків Державного казначейства за грошовими операціями на підставі даних (файлів відповідної структури з відповідними реквізитами), отриманих із СЕП НБУ. При цьому, за вимогами Національного банку, аналітичні рахунки в банківській системі побудовані таким чином, що перші 4 знаки відповідають номеру балансового рахунка за планом рахунків банківської установи, де відкрито рахунок клієнта, і є підставою для автоматичного формування балансу.
Детальна інформація про кожного контрагента, кожний з рахунків, відкритий в системі Державного казначейства, та про кожну операцію зокрема, забезпечується за допомогою аналітичного обліку. Для цього передбачаються аналітичні параметри; довжина аналітичного рахунка становить від 6 до 14 знаків – для рахунків, що функціонують в СЕП НБУ, довжина рахунка може бути збільшена для рахунків, що застосовуються тільки у внутрішній платіжній системі Держказначейства.
Основним результатом еволюційного розвитку Державного казначейства України є поступове формування повно функціональної системи Держказначейства, що працює за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звітності, використовує сучасні технології. Це вплине на організаційну структуру центрального апарату та територіальних органів Державного казначейства, а також призведе до зміни їх юридичного статусу.
Реалізація концепції функціонування Державного казначейства України та Єдиного казначейського рахунка покращить якість обслуговування клієнтів, сприятиме скороченню казначейських функцій, що дублюються і, тим самим, в повній мірі оптимізує процес виконання Державного бюджету органами Держказначейства та забезпечить стабілізацію бюджетного процесу держави.
Список використаної літератури
1. Бюджетний кодекс України;
2. Госудырственные финасы: Учеб.пособие / В.М.Федосов, С.Я.Огородник, В.М.Сутормина и др.- К.: Лыбидь, 1991.;
3. Деркач М.І., Гордєєва Л.П. Бюджет та бюджетній процес в Україні: Навч. посібник. – Дніпропетровськ: Пороги, 1995;
4. Сафонова Л.Д. Бюджетний менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. диск. – К.: КНЕУ. – 2001;
5. Опарін В.М., Сафонова Л.Д. Сутність і складові бюджетного менеджменту // Фінанси України. – 1998. — №2. – с.60-66;
6. Тентюк В.П. Українське казначейство: додаткова фінансова інституція чи державна необхідність // Фінанси України.- 1996.-№7.-с.5-10;