Реферат: Планета Венера

Венера

   Венеру — досить часто називають сестрою Землі через їїподібність за розміром та близкості до Землі в сонячній системі.         
  Поверхня Венери огорнута кислотними хмарами, які переміщуються зісходу на захід зі швидкістю 370 км/год. За допомогою радара дослідногосупутника Magellan ми маємо нагоду оглянути поверхню планети.

 

Характеристика Венери

Середня відстаньвід Сонця — 0.723 AU, 108.200.000 км;

Орбіта — 0.72орбіти Землі;
  Орбітальний період — 224.7 Земних дня;
  Оберт довкола осі — 243 Земних дня (ретроградний);
  Нахил осі — 178 градусів;
  Ухил орбіти — 3.39 градуса;
  Середній радіус — 0.95 радіуса Землі;
  Середній діаметр — 12104 км;
  Маса — 4.87 х 10^24 кг (0.815 маси Землі);
  Середня густина — 5250 кг/м^3;
  Поверховий тиск — 90 атмосфер;
  Середня температура — 453 С;
  Найвища точка планети — Maxwell Montes.
  Атмосфера: окис вуглецю — 96 %,
           азот — 3 %,
           водяна пара — 0.1 %. 

     Друга по порядку від Сонця планета — Венера. Упротилежність Меркурію, знайти її на небі дуже легко. Кожному траплялосяпомічати, якраз  увечері на зовсім ще світлому небі загоряється  «вечірнязірка». У міру того як гасне зоря, Венера стає все яскравішою, а колизовсім стемніє і з'явиться багато зірок, вона різко виділяється серед них. Алесвітить Венера недовго. Проходить година-друга, і вона заходить. У серединіночі вона не з'являється ніколи, але зате буває час, коли її можна бачитизранку,  перед світанком, в ролі  «ранкової зірки». Вже зовсімрозвидніється, давно зникнуть всі зірки, а красуня Венера все світить і світитьна яскравому фоні ранкової зорі. По силі блиску Венера третє світило неба, якщопершим вважати Сонце, а другим — Місяць. Не дивно, що її можна іноді побачити івдень — у вигляді білої точки на небі. Орбіта Венери лежить всередині земноїорбіти, і вона оббігає навколо Сонця за 224 дні, або, 7.5 місяців. У тому, щоВенера ближче до Сонця, ніж Земля, і криється причина особливостей їївидимості. Подібно Меркурію, Венера може відійти від Сонця тільки на певнувідстань, яка не перевищує 46 градусів. Тому вона заходить не пізніше, ніжчерез 3-4 години після заходу Сонця, і сходить не раніше, ніж за 4 години донастання ранку. Вже в найслабший телескоп видно, що Венера не точка, а куля,одна сторона якої освітлюється Сонцем, в той час як інша навантажена у темряву.Стежачи за Венерою з дня в день, можна помітити, що вона, подібно Місяцю іМеркурію, проходить всю зміну фаз. Венеру звичайно легко роздивитися в польовийбінокль. Бувають люди з таким гострим зором, що вони бачать серпик Венеринавіть неозброєним оком. Це відбувається по двох причинах: по-перше, Венерапорівняно велика, вона лише трохи менша земної кулі; по-друге, вона у відомихположеннях підходить до Землі близько, так що відстань до неї знижується з 259до 40 млн. км. Це саме близьке до нас велике небесне тіло після Місяця. Втелескоп Венера здається дуже великою, набагато більшою, ніж Місяць длянеозброєного ока.                       Здавалося б, на ній можна розглянути багато всякихподробиць, наприклад гори, долини, моря, ріки. Насправді це не так. Скільки нероздивлялися астрономи Венеру, їх завжди осягало розчарування. Видима поверхняцієї планети завжди біла, одноманітна, і на ній нічого не видно, крімневизначених тьмяних плям. Чому це так? Відповідь на це питання дав великийросійський вчений М. В. Ломоносов. Венера ближча до Сонця, ніж Земля. Томуіноді вона проходить між Землею і Сонцем, і тоді її можна побачити на фонісліпучого сонячного диска у вигляді чорної точки. Правда, це буває дуже рідко.У останній раз Венера проходила перед Сонцем в 1882 р., а в наступний раз цебуде в 2004 р… Проходження Венери перед Сонцем в 1761 р. спостерігав в числібагатьох інших вчених М. В. Ломоносов. Уважно стежачи в телескоп за тим, яктемний гурток Венери з'являється на вогненному фоні сонячної поверхні, вінпомітив нове, до того нікому невідоме явище. Коли Венера покрила диск Сонцябільше, ніж на мостину свого поперечника, навколо іншої частини кулі Венери, щознаходилася ще на темному фоні неба, раптом з'явився вогненний обводок, тонкий,як волосина. Таке ж було видно і тоді, коли Венера сходила з сонячного диска.Ломоносов прийшов до висновку, що вся справа в атмосфері — шарі газу, якийоточує Венеру. У цьому газі сонячні промені заломлюються, огинають непрозорукулю планети і з'являються для спостерігача у вигляді вогненного обводка.Підводячи підсумки своїм спостереженням, Ломоносов писав:  «Планета Венераоточена знатною повітряною атмосферою...» Це було дуже важливим науковимвідкриттям. Коперник довів, що планети подібні Землі по своєму руху. Галілейпершими спостереженнями в телескоп встановив, що планети — це темні, холоднікулі, на яких буває день і ніч. Ломоносов довів, що на планетах, як і на Землі,може бути повітряний океан — атмосфера.Повітряний океан Венери багато в чомувідрізняється від нашої, земної атмосфери. У нас бувають похмурі дні, коли вповітрі плаває суцільне непрозоре простирадло хмар, але буває і ясна погода,коли крізь прозоре повітря вдень світить Сонце, а вночі видно тисячі зірок. НаВенері ж завжди похмуро. Її атмосфера весь час затягнута білим хмарнимпростирадлом. Його ми і бачимо, коли розглядаємо Венеру в телескоп. Тверда жповерхня планети виявляється недоступною для спостережень: вона переховуєтьсяза щільною хмарною атмосферою.А що ж знаходиться під цим хмарним простирадлом,на самій поверхні Венери? Чи є там материки, моря, океани, гори, ріки? Цього мище не знаємо. Хмарне простирадло не дає можливості помітити які-небудьподробиці на поверхні планети і з'ясувати, як швидко вони переміщаються черезобертання планети. Тому нам невідомо, з якою швидкістю обертається Венеранавколо осі. Про цю планету ми можемо лише сказати, що на ній дуже тепло,набагато тепліше, ніж на Землі, тому що вона ближче до Сонця. І ще встановлено,що в атмосфері Венери багато вуглекислого газу. Стосовно решти, то розказатипро це зможуть тільки майбутні дослідники.

     У центрі Сонячної системи знаходиться наша денна зірка — Сонце.  Навколо нього разом з своїми супутниками обертаються 9 великих планет: Меркурій,  Венера,  Земля,  Марс,  Юпітер,  Сатурн,  Уран,  Нептун і Плутон.

     Вік Сонячної системи був визначений вченими на основілабораторного ізотопного аналізу земних скельних порід,  а також метеорів ідоставлених на Землю космічними апаратами зразків місячного грунту. Виявилося,  що найбільш старі з них мають вік біля 4,5 млрд. років.  Томувважається,  що всі планети сформувалися приблизно в один час — 4,5 — 5 млрд.років тому. 

     Венера, друга по близькості до Сонця планета,  майже такого ж розміру, як Земля,  а їїмаса більше за 80 % земних мас.  Розташована ближче до Сонця,  ніж нашапланета, Венера отримує від нього в два рази більше світла і тепла, ніж Земля. Проте з тіньової сторони на Венері панує мороз більше за 20 градусів нижче нуля,  оскільки сюди не попадають сонячні промені в течії дуже довгого часу. Вона має дуже щільну,  глибоку і дуже хмарну атмосферу,  що не дозволяє нампобачити поверхню планети.  Атмосферу — газову оболонку,  на Венері,  відкривМ.  У.  Ломоносов,  в 1761 році,  що так само показало схожість Венери зЗемлею. 

     Середня відстань від Венери до Сонця 108,2 млн. км; вонапрактично постійна,  оскільки орбіта Венери ближче до кола,  ніж у будь-якоїіншої планети.  Часом Венера підходить до Землі на відстань,  меншу 40мільйонів км. 

    Древні греки дали цій планеті ім'я своєї кращої богині Афродіти,  римляни жпотім переіменували по — своєму і назвали планету Венерою,  що,  загалом,  однеі те ж.  Однак трапилося це не відразу.  Один час вважалося,  що в небізнаходиться відразу дві планети.  Точніше,  тоді ще зірки,  одна — сліпучеяскрава,  була видна вранці,  інша,  така ж — увечері.  Їх навіть називали по — різному,  поки халдійські астрономи після довгих спостережень і ще більш довгихроздумів не прийшли до висновку,  що зірка — то все — таки єдине,  що робить їмчесть як великим фахівцям. 

    Світло Венери так яскраве,  що якщо на небі немає ні Сонця,  ні Місяця,  вонопримушує предмети відкидати тіні.  Однак, дивлячись в телескоп,  Венерарозчаровує,  і не дивно,  що до останніх років її вважали “планетою таємниць“. 

     У 1930 році про Венеру з'явилася деяка інформація. Булоустановлено,  що її атмосфера складається,  в основному, з вуглекислого газу, який здатний діяти як свого роду простирадло,  затримуючи сонячне тепло.  Булипопулярні дві картини планети.  Одна малювала поверхню Венери майже повністюпокритою водою,  в якій могли розвиватися примітивні форми життя,  — як це булона Землі мільярди років тому.  Інша представляла Венеру як розжарену,  суху ізапорошену пустелю.

     Ераавтоматичних космічних зондів почалася в 1962 році,  коли американський апарат“ Марінер — 2 “ пройшов поблизу Венери і передав інформацію,  яка підтвердила, що її поверхня дуже гаряча.  Було встановлено також,  що період обертанняВенери навколо осі — тривалий,  біля 243 земних діб,  — більше,  ніж періодобертання навколо Сонця ( 224, 7 діб ),  тому на Венері “доба“ довша за рік ікалендар абсолютно незвичайний. 

     Тепер відомо,  що Венера обертається в зворотньомунапрямі — зі сходу на захід,  а не із заходу на схід,  як Земля і більшістьінших планет.  Для спостерігача на поверхні Венери Сонце сходить на заході,  азаходить на сході,  хоч насправді хмарна атмосфера повністю закриває небо. 

     Слідом за “Марінером — 2“ була здійснена м'яка посадка наповерхню Венери декількох автоматичних апаратів,  що спускаються на парашутічерез щільну атмосферу.  При цьому була зареєстрована максимальна температурабіля  З,  і тиск у поверхні майже в 100 раз більший,  ніж атмосферний тиск нарівні моря на Землі. 

     “Марінер — 10“ наблизився до Венери в лютому 1974 року іпередав перші знімки верхнього шару хмар.  Цей апарат тільки один раз пройшовбіля Венери — його основною метою була сама внутрішня планета — Меркурій. Однак знімки були високої якості і показали смугасту структуру хмар.  Вонитакож підтвердили,  що період обертання верхнього шара хмар всього лише 4доби,  так що будова атмосфери Венери не схожа на земну. 

     Тим часом  американські радіолокаційні дослідженняпоказали,  що на поверхні Венери є великі по розміру,  але дрібні кратери.Походження кратерів невідоме,  але,  оскільки в такій щільній атмосфері повиннабути сильна ерозія,  по “геологічних“ стандартах вони навряд чи можуть бутидуже старими.  Причиною виникнення кратерів може бути вулканізм,  тому гіпотезупро те,  що на Венері відбуваються вулканічні процеси,  поки не можнавиключити.  Також на Венері знайдено декілька гірських областей.  Самий великийгірський район — Іштар — по площі вдвічі перевищує Тібет.  У центрі його нависоту 11км підіймається гігантський вулканічний конус.  Було виявлено,  що вхмарах міститься велика кількість сірчаної кислоти ( можливо,  навіть фтористо- сірчаної кислоти ). 

     Наступний важливий крок був зроблений в жовтні 1975року,  коли два радянських апарати — “Венера — 9“ і “Венера — 10“ — здійсниликеровану посадку на поверхню планети і передали на Землю знімки.  Знімки булиретрансльовані орбітальними відсіками станцій,  що залишалися нанавколопланітной орбіті на висоті порядку 1500 км.  Це був тріумф радянськихвчених,  навіть незважаючи на те,  що і “Венера — 9“ і “Венера — 10“ велипередачі не більше за годину,  поки не перестали раз і назавжди діяти черездуже високі температури і тиск.

     Виявилося що поверхня Венери була обсипана гладкимискельними уламками,  по складу схожими на земні базальти,  багато з яких малибіля 1 м в перерізі.  Поверхня була добре освітлена:  по опису радянськихвчених,  світла було стільки,  скільки буває в Москві в хмарний літнійполудень,  так що навіть не був потрібен прожектор апарату.  Виявилося до тогож,  що атмосфера не володіє надміру високими заломлюючими властивостями,  якочікувалося і всі деталі ландшафту були чіткими.  Температура на поверхніВенери дорівнювала  З,  а тиск в 90 раз перевищував тиск у поверхні Землі. Було виявлено,  крім того,  що шар хмар закінчується на висоті біля 30 км. Нижче знаходиться область гарячого їдкого туману.  На висотах 50 — 70 кмрозташовуються могутні хмарні шари і дмуть ураганні вітри.  У поверхні Венериатмосфера дуже щільна ( усього лише в 10 раз менше щільності води).

     Венера аж ніяк не гостинний світ,  як це передбачалося. Зі своєю атмосферою з вуглекислого газу,  хмар з сірчаної кислоти і страшноюспекою вона абсолютно не придатна для людини. Менш, ніж 20 років назад багатовчених вважали Венеру більш обіцяючим об'єктом для космічних досліджень,  ніж Марс. 

Результати астрономічнихспостережень Венери.

     Утаблиці 1 наведені основні характеристики планети Венера, відомі застрономічних спостережень ще до ери дослідження планет за допомогою космічнихапаратів.

Таблиця 1. Порівняльні дані проЗемлю і Венеру

Характеристика Венера Земля Середня відстань від Сонця 0,72 1 Період обертання по орбіті 224,70 діб 365,26 діб Період обертання 243,0 діб 24 години Нахил площини екватора  площини орбіти (град.) 177,4 23,45 Максимальний кутовий нахил діаметр (сік дуги) 66 -

Діаметр екваторіальний

(тис. км / єдиний. диам. Землі)

12,1 / 0,95 12,8 / 1 Маса (єдина маса Землі) 0,815 1 Середня щільність, г/см3 5,24 5,52 Прискорення сили тяжіння 8,6 9,81 Наявність атмосфери так так Основний газ атмосфери СО2 N2

     Венера — друга по відстані від Сонця і найближча до Землі планета Сонячної системи.Середня відстань від Сонця — 108 млн. км. Венеру видно на небі або після ЗаходуСонця (вечірня зірка), або незадовго до його сходу (ранкова зірка). Венера — найяскравіше світило на небі після Сонця і Місяця, і при сприятливих умовахможна навіть спостерігати тінь від предметів, що створюється світлом Венери. Цяпланета відома людям з глибокої старовини. Вже в 1610 році Галілей виробивперші телескопічні спостереження небесних світил і спостерігав зміну фаз уВенери, тобто зміну її видимої форми від диску до вузького серпа.

     Існуванняатмосфери Венери було виявлене в 1761 році М.В. Ломоносовим приспостереженнях проходження її по диску Сонця.

     Обертаннябудь-якої планети і орієнтування осі обертання в просторі звичайно вивчалися поспостереженнях різних деталей, видимих на її поверхні. Однак поверхня Венерипостійно прихована щільною атмосферою і хмарним шаром, що закутує планету, щоскладається з  сірчаної кислоти і що обертається набагато швидше, ніж самапланета. Тому параметри обертання Венери були визначені тільки після виникненняв 30-х роках нашого сторіччя і розвитку радіолокаційних спостережень. Цікаво,що Венера обертається в зворотну сторону в порівнянні з Землею і іншимипланетами з нахилом осі обертання до площини орбіти майже 900. Через такенезвичайне поєднання напрямів і періодів обертання і звертання навколо Сонцязміна дня і ночі на Венері відбувається за 117 діб, тому день і нічпродовжуються по 58,5 діб.

     У ХХ ст. за допомогою спектральних досліджень ватмосфері Венери знайдений вуглекислий газ, який виявився основним газом їїатмосфери (96,5 %), до складу якої входить також біля 3 % азоту іневеликі кількості інертних газів, кисня, окислу вуглеводу, хлороводню іфтороводню. Крім того, в її атмосфері міститься біля 0,1 % водяної пари.Вуглекисла пара і водяна пара створюють в атмосфері Венери парниковий ефект(причиною якого є сильне поглинання цими газами теплового випромінювання), щоприводить до сильного розігрівання поверхні планети. Температура її поверхнібіля 5000С.

     Малюнок Венери, зроблений А. Дольфюсом наобсерваторії Піків Міді, містить більші подробиці, ніж будь-яка фотографія,отримана з Землі, але деталі видимої поверхні настільки неясні, що їх важкозмалювати точно. До того ж хмарне простирадло змінюється дуже швидко.

Дослідження Венери з допомогою АМС

     До кінця50-х років стало ясно, що наземні методи дослідження Венери не можуть датиістотно нової інформації. Методи оптичної, інфрачервоної і ультрафіолетовоїастрономії виявилися непридатними для дослідження підхмарної атмосфери планети.Запуск перших штучних супутників Землі, а потім посилка перших АМС до Місяцяпоказали можливість вивчення Венери з близьких відстаней.

АМС першого покоління.

     Першимдослідницьким апаратом, направленим землянами до іншої планети, сталаавтоматична станція  «Венера-1», що стартувала 12 лютого 1961 року.Через три місяці вона пройшла на відстані біля 100 тисяч кілометрів від Венериі вийшла на орбіту супутника Сонця. Радіозв'язок з цією станцією продовжувавсядоти,  поки відстань до Землі не перевищила 3 млн. км. і потім припиниласячерез вихід з ладу бортової апаратури. Основними задачами станції «Венера-1» були перевірка методів виведення космічних на міжпланетнутрасу, перевірка наддалекого радіозв'язку і управління станцією, проведенняфізичних досліджень в космосі.

     У грудні 1962 року американський зонд «Марінер-2» пролетів на відстані 35 тисяч кілометрів від Венери,маючи на борту радіометр сантиметрового діапазону, магнітометр і ряд приладівдля дослідження заряджених часток в космічному поросі. Результати магнітнихвимірювань показали, що власне магнітне поле планети невелике (магнітний моментВенери не перевищує 5 - 10 % магнітного поля Землі). З точністюна 1,5 порядки більшої, ніж раніше з поверхні Землі, вдалося визначитивідношення маси Сонця і Венери. За даними радіометра був зроблений висновок, щорадиовипромінювання формується в нижній атмосфері Венери, а не в іоносфері, якце припускалося раніше.

     У 1965 роцідо  «найпрекраснішої із зірок небесних», так назвав Венеру Гомер,пішла  «Венера-2 », яка провела так звані польотні дослідження. АМСпролетіла на відстані 24 000 км від поверхні планети. Надійнопрацювали прилади для вимірювання космічних променів, магнітних полів, потоківзаряджених часток і мікрометеоритів, радіопередавачі і вся система передачірезультатів наукових спостережень. Розпрямлені крила сонячних батарей живилиприлади і апаратуру електроенергією. Основна технічна проблема, що стояла передконструкторами міжпланетної станції, полягала в забезпеченні її роботи під часспуску в атмосфері Венери в умовах величезних температур і тиску, а також вперіод аеродинамічного гальмування.

     І осьнаступив якісно новий етап: в 1965 році  «Венера-3» уперше досяглаповерхні планети, а 1967 року  «Венера-4» уперше здійснила плавнийспуск в її атмосфері і провела безпосередні фізико-хімічні дослідження. АМС «Венера-4» несла апарат, що спускається,  який відділився передвходом автоматичної станції в атмосферу. АМС згоріла в щільних шарах атмосфери,а апарат, що спускається на парашуті плавно опустився в щільні шари атмосфери.Перший в історії людства сеанс міжпланетного радіозв'язку продовжувався 93хвилини. Були виміряні в залежності від висоти щільність, тиск і температураатмосфери, проведений хімічний аналіз складу атмосфери. Апарат, що спускаєтьсябув розрахований на тиск до 20 атмосфер, і передача даних припинилася допосадки на тверду поверхню Венери. Було встановлено, що вуглекислий газ єосновним компонентом атмосфери (не менше за 95%), отримані межі змісту рядуінших компонентів, однозначно встановлено існування високого тиску і температурв атмосфері планети. На літаючому апараті виміряна воднева корона Венери,проведені спостереження заряджених часток і мікрометеоритів.

     У 1967 р. через день після посадки «Венери-4» біля планети на відстані 4000 км пролетів американський «Марінер-5 », за допомогою якого було досліджене проходженнярадіосигналу через атмосферу і іоносферу і проведені вимірювання водневоїкорони. По даним радіопросвічувания була отримана залежність температури ітиску від висоти в межах 90-35 км і концентрація електронів іоносфери.

     Існуванняменше за щільну, ніж земна, водневу корону у Венери було виявлено вимірюваннямина космічних апаратах  «Венера-4» і  «Марінер-5». Дляверхніх областей Венери характерний ряд особливостей, що визначаютьсяфотохімією CO2 з можливою участю в комплексі реакцій води і галогенів, в умовахатомних і молекулярних взаємодій і взаємодії з сонячним вітром.

     Основна мета запуску в 1969 році двох станцій «Венера-5» і  «Венера-6» — збільшення проникнення ватмосферу Венери, підвищення точності вимірювань хімічного складу, параметріватмосфери і відповідних ним висот. Корпус апарату, що спускається був декільказміцнений, що дозволило провести вимірювання підхмарної атмосфери на більшнизьких висотах (до 19 км над поверхнею планети).

     Апарат новоїконструкції, що Спускається був створений і увійшов до складу станції «Венера-7 », яка досягла околиць планети в грудні 1970 року. Її апаратурапроводила вимірювання не тільки під час спуску у всій товщі атмосфери, але іпротягом 53 хвилин на самій поверхні планети. Умови виявилися незвичайносуворими: тиск досягав 90 атмосфер, а температура — до 5000 З; в хмарномупростирадлі, що закутує планету, дуже багато вуглекислого газу і мало кисня.Отримані дані про характер порід поверхневого шару Венери. Крім вимірюваньатмосферного тиску, щільності і температури були виміряні освітленість івертикальна структура аерозольного середовища, в тому числі і хмарного шару,визначені швидкості вітру на різних висотах в атмосфері по доплерівському зсувучастоти радіопередавача, проведена гамма-спектроскопія поверхневих порід.Фотометричні вимірювання показали, що хмарний шар тягнеться до висот біля 40км, оцінена його оптична товщина і прозорість; освітленість на поверхні денноїсторони Венери виявилася достатньою для зйомки зображення місця посадки. Упершеотриманий висотний профіль швидкості вітру, який характеризується зростаннямшвидкості від 0,5 м/сікти у поверхні до 100 м/сікти у верхнього кордону хмар.За змістом природних радіоактивних елементів (уран, торій, калій) поверхневіпороди на Венері займають проміжне положення між базальтами і гранітами.

     У лютому1974 року на відстані 6000 км від Венери пройшов американський літаючий зонд«Марінер-10», на якому були встановлені телевізійна камера,ультрафіолетовий спектрометр і інфрачервоний радіометр. Отримані телевізійнізображення хмарного шара використовувалися для дослідження динаміки атмосфери.З допомогою ультрафіолетового спектрометра виявлено і виміряно кількість геліюв атмосфері.

АМС другого покоління.

     На станціяхдругого покоління інформація з апаратів, що спускаються передавалася наорбітальний апарат, а потім ретранслювалася на Землю. Це призвело до значногозбільшення кількості інформації, що отримується.  Уперше були переданіпанорамні телевізійні зображення з іншої планети, виміряні на апаратах, щоспускаються: щільність, тиск, температура атмосфери, кількість водяної пари,проведені нефелометричні вимірювання часток хмар, вимірювання освітленості врізних дільницях спектра. Для вимірювань характеристик грунту крімгамма-спектрометра використовувався радіаційний плотномір. Штучні супутникидозволили отримати телевізійні зображення хмарного шара, розподіл температуривздовж верхньому кордону хмар, спектри нічного свічення планети, провестидослідження водневої корони, багаторазового радиопросвічування атмосфери ііоносфери, вимірювання магнітних полів і навколопланетної плазми. Дані оптичнихвимірювань показали, що енергетичні характеристики венеріанських блискавок в 25раз перевершують параметри земних блискавок.

/>

     Напанорамах, складених з телевізійних зображень, переданих з апарату «Венери-9» (деталі якого попали на передній план), що спускається, видно виходи корінних порід; розвали каменів можуть бути результатом зміщень вкорі і служити підтвердженням тектонічної активності на Венері. Загалом поверхняВенери — це гаряча суха кам'яниста пустеля.

     У 1978 році по міжпланетній трасі пройшли і досяглизаданої мети ще два посланці -  «Венера-11» і  «Венера-12»,основною задачею яких було детальне дослідження хімічного складу нижньоїатмосфери методами маси-спектрометрії, газової хроматографії, оптичної ірентгенівської спектроскопії. Були виміряно кількість азоту, окислу вуглеводню,двоокисі сірки, водяної пари, сірки, аргону, неону, отримані детальні дані попоглинанні сонячного випромінювання на різних висотах в атмосфері, необхіднідля вивчення його теплового режиму. Спеціальним приймачем були зареєстрованіімпульси електромагнітного випромінювання, вказуючі на існування електричнихзарядів в атмосфері на зразок земних блискавок. Налітаючих апаратах були встановленіультрафіолетові спектрометри для дослідження складу верхньої атмосфери.

     Основнаскладова атмосфери Венери — вуглекислий газ (96% по об'єму), азот (4%), окисьвуглеводню, двоокись сірки, кисня практично немає, зміст водяної пари, мабуть,коливається від 0,1 — 0,4% під хмарними шарами до 15-30% вище за них. Наземнимиспектроскопічними дослідженнями знайдені також молекули HCl.

     Температураатмосфери Венери у поверхні планети (на рівні, відповідному радіусу 6052 км)735 До, тиск 9 МПа, щільність газу в 60 раз більше, ніж в земній атмосфері.

     Температураверхнього кордону хмарного шару в приполярній зоні на 5-10 До вище, ніж уекватора, що, видимо, пов'язано із зміною висоти розташування хмар. Високатемпература атмосфери у поверхні пояснюється дією парникового ефекту: згідно зданими прямих вимірювань значна частина сонячного випромінювання (3 — 4%)досягає поверхні і нагріває її, а сильна непрозорість для власногоінфрачервоного випромінювання щільної вуглекислої атмосфери з домішкою водяноїпари перешкоджає охолодженню поверхні.

     Виявленависока грозова активність Венери:  інтенсивність електричних розрядів, щореєструвалася по частоті проходження низькочастотних імпульсів на апаратах,  щоспускаються «Венера-11» і  «Венера-12», виявилася у багаторазів вище, ніж на Землі. Очевидно поблизу поверхні Венери виникають електричніполя з напруженістю в сотні кВ/м. Висока грозова активність приблизнопояснюється наявністю діючих вулканів на поверхні Венери.

     Один з самихскладних за всю історію досліджень Венери комплексний експеримент бувздійснений з допомогою АМС  «Венера-13» і  «Венера-14»(1982 рік). На апаратах, що спускаються була встановлена вдосконалена апаратурахімічного аналізу атмосфери (маси-спектрометри, газові хроматографи, оптичні ірентгенівські спектрометри) для дослідження часток хмарного шара. На цихстанціях уперше були отримані кольорові панорами поверхні планети. Апарати, щоСпускаються провели буріння грунту (при температурі 4700 З і тиску уповерхні 93,5*105 Па!). Розжарений грунт, здобутий буровою установкою,транспортувався за складній системою трубопроводів всередину міцного корпусуапарату, що спускається,  де був проведений його хімічний аналіз. Аналіздозволив визначити вміст в грунті оксидів магнію, алюмінію, кремнію, заліза,калію, кальцію, титану і магнію. Уперше виміряні електропровідність і механічнаміцність грунту, а також виконаний найпростіший сейсмічний експеримент.Програма атмосферних вимірювань дозволила провести вимірювання змісту інертнихгазів — аргону, неону, криптону, ксенону — і більшості їх ізотопів, що дужеважливо для розуміння процесу формування атмосфери Венери. Адже більшістьізотопів є реліктовими, тобто їх зміст не змінювався з часу формуванняатмосфери. Крім того, був виконаний комплекс вимірювань змісту сірковміщуючих іінших малих компонентів атмосфери. Ці вимірювання підтвердили, що сірка єосновним елементом, що визначає склад венерианських хмар.

     Головною метою космічного експеримента на штучнихсупутниках Венери автоматичних міжпланетних станціях  «Венера-15» і «Венера-16» (1983 рік) було радіолокаційне картографування поверхніпівнічної півкулі за допомогою радіолокаторів бічного огляду. Уперше отриманірадіолокаційні зображення північної приполярної області Венери. На зображенняхрозрізняються кратери, гряди, піднесеності, великі розломи, гірські хребти ідеталі рельєфу розміром 1-2 км. На супутниках були також встановлені приладидля зондування поверхні і атмосфери планети в радіодіапазоні і інфрачервонийФурьє-спектрометр, для дослідження хімічного складу, будови, теплового режиму ідинаміки атмосфери на висотах 55-100 км.

     У грудні1984 р. з інтервалом в 6 діб були запущені АМС  «Вега-1» і «Вега-2». Кожна з цих станцій складалася з літаючого і апаратів, щоспускаються. Метою запуску з'явилося дослідження Венери за допомогою апаратів,що спускаються і вивчення комети Галілея літаючими апаратами з відстані біля10 000 км. Апарат, що спускається складався з аеростатного зонду іпосадочного апарату. За двоє діб до входу в атмосферу Венери від літаючогоапарату відділився апарат, що спускається,  який при вході в атмосферу планетирозділився на аеростатный зонд і посадочний апарат. 11 і 15 липня 1985 рокууперше в атмосфері Венери наповнилися гелієм оболонки аеростатів діаметром3,4 м (200 років тому, в 1783 році, подібний експеримент був виконаний наЗемлі братами Жозефом і Жаком Монгольфьє). Аеростатні зонди, розраховані нароботу на протязі двох земних діб, несли комплекс метеоприборів (датчик тиску,два датчики температури, анемометр для вимірювання вертикального компоненташвидкості вітру), нефелометр для вимірювання щільності аерозолю і індикаторнаявності світлових спалахів. По сигналах, що передаються аеростатами налітаючі апарати і далі на Землю, за допомогою 17 наземних радіотелескопів,розташованих на територіях Європи, Північної і Південної Америки, Австралії,Африки, визначалися координати і швидкість руху аеростатів. На кожномупосадочному апараті був комплекс з дев'яти приладів для дослідженняхарактеристик атмосфери і поверхні Венери. Здійснення програми АМС «Вега 1, 2» дозволило уперше виконати унікальний експеримент попрямому вимірюванню швидкості вітру у верхній частині венерианського хмарногопростирадла.

еще рефераты
Еще работы по астрономии