Реферат: Інвестиційні операції комерційних банків

--PAGE_BREAK--Інвестиційний портфель комерційного банку складається з:
-  усіх боргових цінних паперів (векселі, облігації, сертифікати та ін.), що перебувають у власності банківської установи;
-  акціонерних (пайових) цінних паперів, що перебувають у власності банківської установи в разі, якщо їй належить менше ніж 20 % від загальної суми статутного капіталу суб’єкта господарської діяльності.
Участь банку в капіталі акціонерного товариства дозволяє отримувати дивіденди на вкладений капітал, а також бути співвласником даного товариства. Щодо наявності в портфелі облігацій та векселів, то це надає банкам право тільки на отримання доходу у вигляді процентів або дисконту, але не дозволяє отримати ніяких прав власності на активи емітента. У відповідності до виду цінних паперів банк може отримати наступні доходи (Рис. 1.2.):
<shape id="_x0000_i1026" type="#_x0000_t75" o:allowoverlap=«f»><imagedata src=«1.files/image002.emz» o: grayscale=«t»><img border=«0» width=«494» height=«181» src=«dopb419740.zip» v:shapes="_x0000_i1026">
Рис. 1.2. Дохідність цінних паперів за їх видами.
На рахунок посередницьких операцій комерційних банків можна сказати, що вони можуть надавати послуги фінансового брокера, депозитарія, незалежного реєстратора, гаранта, а також довірчі, розрахунково-клірингові, консалтингові послуги. Часто всі ці послуги надаються в комплексі, за що банк отримує винагороду у вигляді комісії. Комісійні встановлюються в процентному відношенні до суми угоди. Окрім комісійної винагороди, банк може стягувати плату за обслуговування.
Розглянемо банк як фінансового брокера. Банки виконують посередницькі функції з операціями по цінних паперах за рахунок і за дорученням клієнта. Брокерські операції можуть здійснюватися на підставі договору комісії і договору-доручення. На підставі договору комісії брокер діє від імені і за рахунок свого клієнта. Брокерські операції на підставі договору-доручення передбачають доручення клієнта банку купити чи продати цінні папери від свого імені і за рахунок клієнта. Банк може придбати цінні папери як у перших осіб, так і зі свого портфеля.
Крім того, довірчі послуги банків у сфері інвестиційних паперів можуть полягати в управлінні портфелем в інтересах довірителя. Плата за ці послуги буває фіксованою чи може встановлюватися у процентному відношенні до отриманого доходу. При довірчій послузі клієнт залишається власником майна, передаючи його в розпорядження банку чи трастовій компанії на строк, визначений дорученням. Послуги незалежних реєстраторів включають цілий комплекс: наприклад, поіменний облік акціонерів, ведення реєстру держателів цінних паперів, заміна сертифікатів при зміні власника цінного папера, інформування акціонерів про діяльність акціонерного товариства тощо. Розрахунково-клірингові послуги полягають у тому, що банки ведуть рахунки учасників фондового ринку і забезпечують розрахунки за угодами. Депозитарні послуги передбачають зберігання цінних паперів клієнтів. Консалтингові послуги мають на меті аналіз фондового ринку, розробку документації для емісії цінних паперів, оцінку стану інвестиційного портфеля клієнта, розробку, інвестиційних стратегій для клієнтів.
Отож, комерційні банки в процесі здійснення інвестиційної діяльності можуть надавати також додаткові послуги, для учасників ринку інвестицій. Такими можуть бути: Послуги незалежних реєстраторів, розрахунково-клірингові послуги, консалтингові послуги та довірчі послуги.
1.2 Інвестиційні ризики Як зазначає Б. М. Щукін, "інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних причин".[20;49]
Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.
Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам. Банківським інвестиціям властиві такі ризики:
1. Кредитний ризик. Пов’язаний з імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він виявиться неспроможним виконати свої зобов’язання щодо сплати боргу та доходів по цінних паперах.
2. Ринковий ризик. Випливає з того, що за непередбачуваних обставин на ринку цінних паперів або в економіці привабливість цінних паперів як об’єкта грошових вкладень може бути частково втрачена, внаслідок чого їх продаж стане можливим лише за умови великої знижки.
3. Процентний ризик. Пов’язаний з тим, що зростання чи зниження процентних ставок негативно вплине на різницю між процентними доходами і процентними витратами. Наприклад, зростання процентних ставок веде до зниження ринкової ціни раніше емітованих зобов’язань.
4. Інфляційний ризик. Імовірність того, що ціни на товари і послуги, що придбаваються банком, збільшаться або вартість активів банку буде зведена до нуля через зростання цін.
З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в нинішніх умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:
1. Метод короткострокового акцепту. Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2 – 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.
2. Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.
3. Метод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежністю методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.
4. Метод процентних очікувань. Застосування цього методу пов’язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.
Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити. При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим. Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу. Отже, існує тільки два методи реалізації інвестиційної діяльності комерційними банками: участь на ринку цінних паперів (формування власного пакету цінних паперів, надання посередницьких послуг з купівлі-продажу ЦП, послуг реєстратора та консультанта) та довгострокове кредитування. Саме в цих сферах діяльності, оперуючи фінансовими інструментами банк може сформувати ефективний кредитно-інвестиційний портфель і забезпечити свою стабільність.

2. Аналіз оцінки інвестиційної діяльності комерційних банків 2.1 Аналіз інвестиційної діяльності комерційних банків України Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції, як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
Нажаль, Україна все ще не отримала статусу країни, привабливої для великих інвестицій. Більшість українських банків не зацікавлені довгостроковим розміщенням своїх капіталів, так як в цьому сегменті інвестування присутній високий рівень ризику. Але з кожним роком така тенденція міняється в зовсім протилежному напрямку, інвестиційна діяльність банків зростає швидкими темпами.
На сьогоднішній день банки в більшості зацікавлені короткостроковим та середньостроковим кредитуванням, як фізичних осіб, так і корпоративного бізнесу, однак дані операції не вважаються інвестиціями. Юридичним особам банки відкривають овердрафти та кредитні лінії, тривалість яких не перевищує 3 років. До довгострокового кредитування банки відносяться дуже прискіпливо, важливу роль відіграють особливості клієнтів та їх бізнесу, а також забезпечення (застава). При вкладанні коштів в новий бізнес фінансові установи в основному віддають перевагу торговельним підприємствам, так як такі інвестиції вважаються більш ліквідними. Торговельна діяльність швидше починає приносити дохід, ніж виробництво, якому потрібен триваліший період для впровадження виробничих потужностей.
Щодо інвестиційних операцій, пов’язаних з вкладеннями в цінні папери, то така діяльність комерційних банків характеризується невисокою активністю.
Детальніше ситуацію в інвестиційному секторі можна прослідкувати проаналізувавши табл. 2.1 та розглянувши рис. 2.1.
Таблиця 2.1 Динаміка інвестиційних операцій комерційних банків України (2000-2006 рр., % до попереднього року)
<imagedata src=«1.files/image004.emz» o: grayscale=«t»><img border=«0» width=«352» height=«211» src=«dopb419741.zip» v:shapes="_x0000_i1027">
<imagedata src=«1.files/image006.emz» o: grayscale=«t»><img border=«0» width=«213» height=«142» src=«dopb419742.zip» v:shapes="_x0000_i1028">
Рис. 2.1. Динаміка інвестицій комерційних банків України протягом 2001-2002 років.
З табл. 2.1 та рис. 2.1 видно, що банківські інвестиції протягом досліджуваного періоду постійно зростали, при чому найбільша величина зростання прослідковується по довгострокових кредитах, а особливо це кредити надані суб’єктам господарювання.
Найбільше підвищення інвестиційної активності банків можна побачити протягом 2003 року, приріст довгострокових кредитів склав 163,2% (у т. ч. суб’єктам господарювання 139,6%) вкладення в цінні папери зросли на 48,4%. З вище наведених даних видно досить низьку активність комерційних банків на ринку цінних паперів, їх приріст тільки в 2001 і в 2005 роках перевищував позначку 50%, але навіть тоді їх частка в загальній кількості інвестицій залишалася дуже малою. Щодо 2003-го та 2006-го років, то зростання вкладень в цінні папери взагалі не було вагомим.
Структуру інвестиційних операцій за їх видами за останній рік можна побачити на рис. 2.2.
<imagedata src=«1.files/image008.emz» o: croptop=«8756f» cropbottom=«8756f» grayscale=«t»><img border=«0» width=«332» height=«110» src=«dopb419743.zip» v:shapes="_x0000_i1029">
Рис. 2.2. Структура інвестиційних операцій комерційних банків України за видами за 2006 рік.
На наступному етапі нашого дослідження ми розглянемо динаміку частки інвестицій в кредитно-інвестиційному портфелі комерційних банків України протягом 2001-2006 років (рис. 2.3).
<imagedata src=«1.files/image010.emz» o: grayscale=«t»><img border=«0» width=«394» height=«165» src=«dopb419744.zip» v:shapes="_x0000_i1030">
Рис. 2.3. Динаміка частки інвестиційних операцій комерційних банків України в кредитно-інвестиційному портфелі за 2001-2002 роки.

З рис. 2.3 видно, що на початку досліджуваного періоду інвестиційна активність банків була не високою, але вже в 2003 році частка інвестиційних операцій в кредитно-інвестиційному портфелі банків перевищила позначку 50% і надалі зростала. Однак, в 2006 році її величина зменшилась на 0,6% і становила 63,7 %. За даними НБУ (дод. А) на кінець періоду 2001-2006 років сума інвестиційних операцій склала 171690 млн. грн. (довгострокові інвестиції + вкладення в цінні папери). Далі необхідно провести аналіз інвестиційної діяльності десяти перших банків за рейтингом величини кредитно-інвестиційного портфелю. Отже на основі даних за 2006 рік представлених Асоціацією банків України (дод. Б) сформуємо табл. 2.2.
Таблиця 2.2 Аналіз структури кредитно-інвестиційного портфелю комерційних банків України за 2006 рік (млн. грн.)
З вище наведених даних видно, що найбільше вкладень вказаними банками було здійснено в корпоративний бізнес 67348,10 млн. грн. (кредити фізичним особам склали 53012,70 млн. грн.), однак така різниця не є значною і склалася за рахунок активного кредитування юридичних осіб «Державним експортно-імпортним банком» та банком «Форум», в яких кредити господарюючим суб’єктам значно переважали над кредитами фізичним особам. Слід зауважити, що у багатьох великих банках (Райффайзен Банк Аваль, Укрсиббанк, Укрсоцбанк, Надра, Ощадбанк) суми кредитів наданих фізичним особам переважали кредити юридичним особам. Щодо вкладень в цінні папери, то активність банків в цих операціях є низькою. Найбільша зацікавленість даними інвестиціями прослідковується в «Ощадбанку», сума вкладень якого в цінні папери становить 2087,14 млн. грн. Що стосується призначення інвестицій, то на сьогоднішній день кошти вкладаються в основному в ринок нерухомості. Банки надають довгострокові кредити на житло чи на офісні приміщення і вкладають кошти безпосередньо в будівництво шляхом придбання облігацій будівельних компаній. Ще одним видом довгострокового кредитування є позики на придбання транспорту. Щодо інвестицій в цінні папери, то в даному секторі, як уже зазначалось вище, попитом користуються облігації з фінансування будівництва та векселі. Корпоративними правами (акціями) банки цікавляться менше обмежуючись в основному тільки посередницькими операціями.
Для того, щоб краще зрозуміти роль цінних паперів для банків необхідно розглянути рис. 2.4.
<imagedata src=«1.files/image012.emz» o: grayscale=«t»><img border=«0» width=«378» height=«166» src=«dopb419745.zip» v:shapes="_x0000_i1031">
Рис. 2.4. Структура сукупного кредитно-інвестиційного портфелю десяти перших банків в рейтингу за кредитно-інвестиційним портфелем станом на 01.01.2007 року.

Отже, з рис. 2.4. видно, що ситуація аналогічна тій, що склалася в загальному по всій банківській системі України. Найбільші банки України мало цікавляться інвестиціями в цінні папери, їх частка в кредитно-інвестиційному портфелі складає тільки 5%.
Причинами низької активності комерційних банків на ринку цінних паперів є:
-  низька ліквідність акцій український підприємств (на сьогодні акції жодної української компанії не представлені на міжнародних фондових біржах);
-  низька дохідність;
-  політична нестабільність в країні;
-  обмеження доступу до інформації про фінансово-господарську діяльність підприємств. На відміну від західних державах, де інвестор може отримати будь-які дані про емітента, в Україні така можливість поки що відсутня.
2.2 Аналіз здійснення інвестиційних операцій ВАТ «Ощадбанк» Для проведення аналізу інвестиційної діяльності окремої фінансової установи було обрано ВАТ «Державний ощадний банк України».
На початковому етапі даного дослідження необхідно ознайомитися з загальною інформацією про об’єкт дослідження, з організаційно-правовою формою діяльності, з дозвільними документами, що регламентують його діяльність.
Отже, юридична адреса відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»: <metricconverter productid=«01023, м» w:st=«on»>01023, м. Київ, вул. Госпітальна, 12г.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Статут відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261 зареєстрований Національним Банком України 28 лютого 2003 року за реєстраційним №4 (із змінами та доповненнями).
За статусом банк є спеціалізованим ощадним. Організаційно-правова форма банку – відкрите акціонерне товариство. Засновник банку – держава в особі Кабінету Міністрів.
Відповідно до Статуту органами управління Банку є: Наглядова рада Банку; Правління Банку. Функції контролю за діяльністю Банку покладено на ревізійну комісію.
Банк здійснює свою діяльність на підставі отриманих: Банківської Ліцензії № 148 від 16.01.2002р.; Дозволу №148-2 на проведення банківських операцій та додатку №148-2 до нього від 29.04.2002 року.
ВАТ «Ощадбанк» отримано ліцензію, видану Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України від 20.06.2005 р. № 218398 АБ на право здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів; на право здійснення депозитарної діяльності зберігача цінних паперів; свідоцтво про реєстрацію випуску акцій за реєстраційним № 599/1/06 від 21.12.2006 року.
Станом на кінець дня 31 грудня 2006 року в складі мережі ВАТ «Ощадбанк» здійснювали фінансово-господарську діяльність головне операційне управління, 419 філій (управлінь, відділень) та 5 728 територіально відокремлених безбалансових відділень.
Основними напрямами діяльності, що їх здійснював Банк протягом звітного періоду, були наступні:
-  розрахунково — касове обслуговування клієнтів;
-  кредитування юридичних і фізичних осіб;
-  залучення депозитів фізичних та юридичних осіб;
-  купівля, продаж цінних паперів та операції з ними.
Слід зауважити, що ВАТ «Ощадбанк» за даними 2006 року здійснив найбільше вкладень коштів в цінні папери порівняно з іншими банківськими установами. На основі окремих статей балансу (дод. В), які відображають інвестиційні операції, проаналізуємо їх динаміку за 2005-2006 роки.
Для цього необхідно розглянути табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Аналіз динаміки інвестиційної діяльності ВАТ «Ощадбанк» за 2005-2006 роки (тис. грн.)
Отже, з табл. 2.3 видно, що протягом досліджуваного періоду в активах банку зменшився обсяг цінних паперів, що рефінансуються, а також емітовані НБУ на суму 1926114 тис. грн. (50,4%) Слід зауважити, що в 2005 році дана стаття балансу включала (дод. Д):
1.     Боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж – 59043 тис. грн.
2.     Боргові цінні папери, емітовані НБУ, у портфелі банку на продаж – 50000 тис. грн.
3.     Боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку до погашення – 2060509 тис. грн.
4.     Боргові цінні папери, емітовані НБУ, у портфелі банку до погашення – 1650000 тис. грн.
В 2006 році сюди входили боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, у портфелі на продаж (54506 тис. грн.) та у портфелі до погашення (1838932 тис. грн.).
Звертаючи увагу на статтю «Цінні папери в торговому портфелі банку», слід зауважити, що тут банк обліковує цінні папери щодо яких має намір отримати прибуток від короткотермінових коливань ринкових цін.
Цінні папери, що придбані банком в торговий портфель, обліковуються за справедливою вартістю з визнанням переоцінки через прибутки.
Переоцінка цінних паперів в торговому портфелі здійснюється під час кожної зміни ринкової вартості цінних паперів.
Протягом 2005-2006 років цінні папери у торговому портфелі банку не обліковувалися.
В портфелі на продаж відображаються цінні папери, які банк не має наміру утримувати до дати погашення та готовий їх продати у зв’язку зі зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, наявності альтернативних інвестицій.
Протягом досліджуваного періоду боргові цінні папери в портфелі банку на продаж відображалися за амортизованою собівартістю.
При придбанні цінних паперів в портфель банку на продаж їх облік здійснюється за ціною придбання в розрізі складових частин: номіналу; премії/дисконту, сплачених накопичених відсотків.
Нарахування доходів за цінними паперами у портфелі банку на продаж здійснювалося щомісяця за відсотковою ставкою відповідно до умов випуску цінних паперів, амортизація дисконту/премії за цінними паперами в портфелі банку на продаж здійснювалася щомісяця з використанням ефективної ставки відсотка. Кількість цінних паперів в даному портфелі зменшилась на 5042 тис. грн. (19,1%). Щодо структури даного портфелю, то сюди входять боргові цінні папери, акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, а також резерв під знецінення цінних паперів, який має від’ємне значення і корегує суму портфелю (дод. Е).
Щодо цінних паперів в портфелі банку до погашення, то в ньому обліковуються цінні папери, щодо яких банк має як намір, так і здатність утримувати їх до кінця строку обігу, незалежно від наявності чи відсутності активного ринку.
Облік даних цінних паперів, нарахування доходів за ними та амортизація дисконту/премії відбувалася аналогічно до портфелю на продаж.
Наявність цінних паперів в даному портфелі відображена тільки в 2006 році на суму 172284 тис. грн. (даний показник скоригований на суму резерву під знецінення цінних паперів) (дод. Ж). Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії зросли на 13 тис. грн. (2,4%). Якщо розглянути кредитні операції ВАТ «Ощадбанк», то можна побачити їх зростання на 154,6%, сума статті балансу «Кредити та заборгованість клієнтів» на кінець 2006 року склала 4111623 тис. грн. (дана величина скоригована на суму резерву під заборгованість за кредитами). Зі структурою кредитного портфелю Відкритого Акціонерного Товариства «Державний ощадний банк України» можна ознайомитись в дод. З. Найбільше кредитів в 2006 році було спрямовано в поточну діяльність – 3837069 тис. грн., щодо кредитів в інвестиційну діяльність, то ця позиція посідає друге місце – 319275 тис. грн., іпотечне кредитування становить 286848 тис. грн., інші види кредитних операцій є незначними. Що стосується структури кредитів в розрізі видів економічної діяльності, то найбільші вкладення відбувалися за такими статтями (дод. З): кредити, надані фізичним особам – 2696331 тис. грн.; виробництво електроенергії, газу та води – 424140 тис. грн.; оптова торгівля і посередництво у торгівлі – 256921 тис. грн. Наочніше ситуацію можна побачити на рис. 2.5.
<imagedata src=«1.files/image014.emz» o: grayscale=«t»><img border=«0» width=«336» height=«193» src=«dopb419746.zip» v:shapes="_x0000_i1032">
Рис. 2.5. Структура кредитів за видами економічної діяльності ВАТ «Ощадбанк» за 2006 рік.

На наступному етапі нашого дослідження буде проведено аналіз ліквідності. Для того, щоб визначити ліквідність інвестицій необхідно суму інвестицій поділити на зобов’язання банку.
Загальна сума інвестицій ВАТ «Ощадбанк» включає інвестиції в цінні папери, інвестиції в дочірні та асоційовані компанії та кредити в інвестиційну діяльність.
Динаміку коефіцієнта ліквідності за 2005-2006 роки можна прослідкувати на основі даних табл. 2.4.
Таблиця 2.4 Аналіз динаміки ліквідності інвестиційних операцій ВАТ «Ощадбанк» за 2005-2006 роки
Коефіцієнт ліквідності інвестицій показує, яку частину зобов’язань може покрити банк за рахунок інвестиційних інструментів. З рис. 2.4 видно, що величина такого коефіцієнта протягом 2005-2006 років зменшилась на 0,2, це в більшій мірі пов’язано зі зменшенням в активах банку цінних паперів, які емітовані та рефінансуються НБУ.
Отже, з вище проведеного аналізу можна зробити висновок, що ВАТ «Ощадбанк» здійснює інвестиційні операції шляхом як довгострокового кредитування, так і вкладень в цінні папери. При чому, на відміну від більшості комерційних банків, у досліджуваній фінансовій установі суми коштів інвестованих в цінні папери перевищують кредити під інвестиції. Однак, такі цінні папери є державними борговими зобов’язаннями (облігації внутрішніх державних позик, середньострокові державні облігації, частково – єврооблігації). Щодо вкладень в цінні папери корпоративного незалежного бізнесу, то ними банк не зацікавлений. Причиною цього є низька ліквідність, низька дохідність та низька стабільність їх ринкової вартості.
Загалом в галузі інвестиційної діяльності комерційні банки України діють за аналогічними принципами: інвестиційні операції реалізовують тільки шляхом надання довгострокових кредитів та характеризуються низькою активністю на ринку цінних паперів. Слід зазначити, що комерційні банки України з кожним роком збільшують кількість інвестиційних операцій, однак даний сектор має ще досить високий нерозкритий потенціал.
Для того, щоб підвищити активність фінансових установ в сфері інвестування необхідно в першу чергу забезпечити політичну стабільність в державі та створити необхідну нормативну базу, яка б полегшила діяльність на ринку України іноземних інвесторів, оскільки чим більше капіталів з-за кордону вливається в вітчизняні активи, тим краще проявляють свою зацікавленість ними банки.

3. Проблеми та шляхи вдосконалення інвестиційної діяльності комерційних банків 3.1 Управління інвестиційною діяльністю як гарант стабільності банківської діяльності На сьогоднішній день банківське інвестування в Україні знаходиться на етапі розвитку, який досить швидко прогресує. Зацікавленість комерційних банків розміщенням капіталу на внутрішньому ринку зростає в міру приходу в Україну іноземних інвесторів.
Для забезпечення високої ефективності та стабільності на ринку інвестиційних операцій необхідно подолати в першу чергу ряд проблем, знизити ризиковість такої діяльності та створити сприятливі умови шляхом вдосконалення нормативної бази, та створення механізму управління інвестиційною діяльністю. Щодо проблем даної сфери діяльності комерційних банків, то як уже зазначалося в попередніх розділах ними є: низька ліквідність акцій український підприємств; низька дохідність; політична нестабільність в країні; обмеження доступу до інформації про фінансово-господарську діяльність підприємств. Основною причиною на ринку довгострокового кредитування є відсутність пасивів відповідної строковості. Нині в Україні стандартними строками для депозитів є 1, 3, 6, 9 і 12 місяців. Стає очевидним, що за можливості залучення пасивів на 1 рік і менше, видача кредитів у значних обсягах, на 10 років і більше, має підвищені ризики, оскільки не гарантує повернення залучених депозитів у зазначені терміни (виникає ризик ліквідності).
Отже, ефективне управління інвестиційною діяльністю банків здійснюється на основі певних принципів. Вони – це сукупність правил, положень і норм, спрямованих на створення сприятливих умов та активізацією інвестиційної діяльності різних суб’єктів господарювання і підвищення ефективності інвестиційної діяльності кожного суб’єкта зокрема.
На підставі проведеного дослідження вважаємо за доцільне виокремити принципи державного регулювання інвестиційної діяльності та принципи управління інвестиційною діяльністю комерційного банку.
Державне регулювання інвестиційної діяльності на макрорівні здійснюється на основі таких критеріїв:
-  ефективність – усунення негативних сторін ринкової економіки, монополії, недобросовісної конкуренції, стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки;
-  справедливість – забезпечення умов для здійснення інвестиційної діяльності й однакових вимог для всіх суб’єктів у банківській сфері;
-    стабільність – забезпечення незмінності податків, зборів, величини і порядку формування резервів, ставок протягом бюджетного року;
-    системність – формування комплексного підходу до розв’язання економічних, у тому числі інвестиційних, соціальних, екологічних, зовнішньоекономічних проблем;
-    адекватність – досягнення розумного мінімального втручання державних органів в інвестиційні процеси (держава повинна виконувати ті економічні функції, які не можуть ефективно виконувати суб’єкти господарювання).
Першоосновою у побудові системи управління інвестиційною діяльністю банку (СУІДБ) є формування принципів цього управління. Вони повинні забезпечувати фінансову стабільність банку в процесі реалізації інвестиційних рішень. Серед принципів управління виділимо критерії, які стосуються інвестиційної діяльності банку:
-    цілеспрямованість (полягає у визначенні цілей банківського інвестиційного менеджменту залежно від видів та об’єктів інвестування);
-    послідовність (передбачає певну послідовність у проведенні інвестиційної діяльності, а саме: збір і систематизацію інвестиційної інформації, планування, аналіз, контроль і регулювання інвестиційної діяльності, стимулювання інвестиційної активності з метою збільшення прибутку і мінімізації ризиків);
-    узгодженість інвестиційних цілей, результатів інвестиційної діяльності та способів їх досягнення (забезпечує принцип узгодженості; рішення, що приймаються в сфері інвестицій, мають бути взаємозалежними і не суперечливими);
-    єдність інвестиційної і фінансової стратегій, стратегії банку в цілому (всі управлінські рішення у сфері інвестицій повинні бути спрямовані на досягнення стратегічних цілей банку);
-    динамічність (передбачає вчасну і чітку реакцію менеджерів на зміну параметрів інвестиційної діяльності у внутрішньому і зовнішньому середовищах банку);
-    збереження і розвиток конкурентних переваг (дає змогу виявляти слабкі і сильні сторони діяльності банку, створювати нові продукти, які можуть успішно конкурувати у певному сегменті ринку);
-    єдність теорії і практики (полягає в тому, що методи, форми і засоби управління інвестиціями мають бути науково обґрунтованими, рішення – логічними і вирішувати конкретні практичні завдання);
-    розподіл управлінських функцій (передбачає закріплення за кожним працівником банку певних управлінських функцій, за виконання яких кожен несе персональну відповідальність;
-    поєднання матеріальних і моральних стимулів (полягає у розробленні системи матеріального заохочення, завдяки якій кожен працівник мав би напевне знати, за що він отримує зарплату, матеріальне чи моральне заохочення);
-    безперервність і надійність (означає створення таких умов, щоб інвестиційна діяльність банку здійснювалася безперервно, з мінімальними ризиками, гарантувала безпечне функціонування банку в теперішньому і майбутньому часі).
Менеджери банку в процесі визначення і реалізації поставлених інвестиційних цілей здійснюють багато послідовних, взаємопов’язаних дій – управлінських функцій. Більшість науковців, які досліджують специфіку банківського менеджменту (АЛ.Пересада, Л.О.Примостка, Т.В.Майорова, О.А.Кириченко), дотримуються класичної теорії управління, яка виокремлює шість управлінських функцій: планування, аналіз, організація, контроль, регулювання і мотивація, однак розглядають їх у скороченому або розгорнутому вигляді. Український дослідник у галузі менеджменту виділяє п’ять функцій управління, групуючи їх так: прогнозування і планування, організація роботи, координація і регулювання, активізація і стимулювання прані, облік, контроль і аналіз роботи. [11, 23]
Банківська інвестиційна діяльність, яка є складовою частиною фінансового і банківського менеджменту, має свої особливості, і тому окремі дослідники розглядають чотири взаємопов’язані функції: фінансове планування, аналіз, регулювання і контроль. Детальний аналіз управлінських функцій у розрізі інвестиційної діяльності комерційного банку зробили А.А.Пересада і Т.В.Майорова
    продолжение
--PAGE_BREAK--