Реферат: Активи комерційних банків

--PAGE_BREAK--2. Визначення строку користування позичальником кредитом.
Датою надання кредиту вважається дата виникнення заборгованості на позичковому рахунку позичальника.
3. Визначення форми надання кредиту та виду позичкового рахунку.
4. Визначення виду забезпечення кредиту.
5. Визначення плати (процентів) за користування кредитом.
6. Визначення порядку погашання кредиту та процентів за надану позику.
7. Права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту.
8. Контрольні та інші заходи банку щодо повернення наданого кредиту.
У разі прийняття рішення про продовження співпраці з потенційним позичальником після укладання кредитного договору йому надаються позичкові кошти залежно від обраного методу кредитування.
Загалом методи кредитування банками суб'єктів господарювання є складовою частиною кредитного механізму. Зворотній рух кредиту визначається такими факторами, як безпосередній процес виробництва та обігу, а також зміна залишку забезпечення (наприклад, кредитованих цінностей чи витрат), котра є наслідком названого процесу. Вважаючи це до уваги, вирізняють методи кредитування за оборотом і за залишком, а також оборотно-сальдовий метод. Дані особливості зворотнього рухові кредиту проявляються через окремі елементи методів кредитування: вид позичкового рахунку, термін надання кредиту, способи його повернення та організація банківського контролю за дотриманням принципів кредитування, наведених вище.
Власне зміст кредитних операцій комерційних банків полягає в укладенні та виконанні договорів щодо надання кредиту між банком та позичальником, які супроводжуються записами за банківськими рахунками з відповідним відображенням у балансах контрагентів кредитного договору, тому значення вказаних елементів відіграє суттєву роль у визначенні та виборі банком методу кредитування суб'єкта.
Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності в безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті в порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника.
На даному етапі розвитку банківської системи України при наданні позики банк може відкривати для обліку кредиту такі види позичкових рахунків:
1. Простий позичковий рахунок.
2. Спеціальний позичковий рахунок.
3. Окремий позичковий рахунок.
4. Контокорент.
Отже, основними рисами сучасної структури кредитування є:
1. Кредитні операції здійснюються банком у межах його кредитних ресурсів.
2. Діяльність банку залежить від обов'язкових економічних нормативів, встановлених Національним банком України.
3. Базування кредитних операцій на договірній системі. Банк та клієнт укладають договір, у якому зазначаються умови та методи кредитування, права та обов'язки сторін. У разі невиконання вказаних зобов'язань винна сторона несе відповідальність.
4. Перенесення акценту на кредитування суб'єкта, а не об'єкта.
5. Перехід до таких форм кредитування, котрі забезпечують повернення позик.
6. Значне місце займають міжбанківські позики для підтримання банками встановлених нормативів.
7. У даний а методи кредитування єдині для всіх галузей.

3.Досвід зарубіжних банків щодо активних операцій
Кредитування традиційно вважається основним видом активних банківських операцій, під якими розуміються операції по розміщен­ню їх ресурсів. Аналіз структури активів комерційних банків деяких розвинених країн (табл. 3.1) засвідчує, що різні види позик, починаючи з міжбанківських і закінчуючи споживчими, дійсно ста­новлять переважну частину активних вкладень — від 60 до 80%.
Види активів
США
Велика Британія
ФРН
у млрд дол
у відсо­тках
у млрд ф ст
у відсо­тках
У млрд євро
у відсо­тках
Готівка у касі та кошти у центра­льному банку
369,8
5,93
9,4
0,3
54,8
0,91
Позики
3752,1
60,14
2524,3
80,46
4340,3
72,23
Цінні папери та інвестиції
1662,0
26,64
483,9
15,42
1170,3
19,67
Інші активи
454,8
7,29
119,8
3,82
444,1
7,39
Разом активів
6238,7
100
3137,4
100
6003,5
100
Статті доходів банку
2002 рік
2005
рік
млрд дол
%
млрд дол
%
Процентні доходи по кредитах
277
52,3
333
52,4
Процентні доходи по цінних папе­рах та інвестиціях
81
15,3
101
15,9
Комісійні та інші операційні доходи
172
32,4
201
31,7
Разом
530
100
635
100
<shapetype id="_x0000_t202" coordsize=«21600,21600» o:spt=«202» path=«m,l,21600r21600,l21600,xe»><path gradientshapeok=«t» o:connecttype=«rect»><img width=«676» height=«448» src=«dopb416390.zip» v:shapes="_x0000_s1026">
Кредитна діяльність є основоположною не тільки з точки зору
визначення сутності банку як фінансового посередника, а і з точки зору частки доходів від кредитування у загальній сумі доходів бан­ківської установи — у різних банків країн світу вона становить від 40 до 70%, про що свідчать, наприклад.( дані таблиці 3.2)
З цього випливає важливе значення досконало організованого процесу кредитування, який би враховував особливості стратегії банку, його клієнтури, конкурентного середовища, наявні ризики тощо. Кожний комерційний банк повинен мати чітку і детально опрацьовану програму здійснення і розвитку кредитних операцій, що знаходить відображення у розробці його кредитної політики.
Класик теорії управління банківськими фінансами Дж. Ф. Сінкі-мол. визначив сутність кредитної політики таким чином: «Кредитна політика — документально оформлена схема організації і контролю кредитної діяльності банку. Як правило, цей документ висвітлює такі компоненти кредитної політики:
1) загальні правила надання кредитів;
2) класифікація кредитів;
3) конкретні напрями кредитної політики;
4) контроль якості;
5) кредитні комітети.
При розробці кредитної політики першочерговим моментом для банків є чітке розуміння загальних тенденцій суспільного розвитку та своєї ролі (місії) у цьому розвитку, тобто до чого банк поклика­ний і може здійснити за період свого існування, що, зрештою, ви­значає обличчя банку і його відмінність від інших кредитно-фінансових інститутів. На основі сформульованої місії визначають­ся цілі і завдання банку, здійснюється вибір банківської стратегії як засобу їх реалізації. Отже, кредитна політика комерційного банку є частиною загальної стратегії його розвитку.
При формуванні кредитної політики банк повинен враховувати ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, які умовно можна поділи­ти на макроекономічні, регіональні і внутрішньобанківські. До мак-роекономічних відносяться загальний стан економіки країни, гро­шово-кредитна політика центрального банку, фінансова політика уряду тощо. Не менш важливими є економічна ситуація у регіонах та галузях, які обслуговує банк, склад і фінансове становище його клієнтури, наявність банків-конкурентів.
До внутрішньобанківських факторів можна віднести розмір вла­сного капіталу та залучених ресурсів комерційного банку, структу­ру його пасивів, у тому числі по строках залучення, організаційну побудову, досвід та кваліфікацію персоналу.
Крім того, при визначенні кредитної політики необхідно вихо­дити з двох принципових характеристик діяльності банку: те, що він є підприємством, яке функціонує в умовах невизначеності і то­му наражається на різноманітні ризики, і те, що його метою є одер­жання прибутку. Саме проблема взаємообумовленості ризикованості та прибутковості повинна бути у центрі уваги на кожному етапі розробки кредитної політики банку.
Кредитна політика оформляється документально, як правило, цей документ, яким керуються у своїй діяльності всі працівники банку, має назву меморандум про кредитну політику, що затвер­джується Радою директорів. Його практичне призначення — забез­печення певної послідовності дій і дотримання надійності і чіткості у процесі кредитування. Основні елементи, що повинні знайти ві­дображення у меморандумі, подано у таблиці 3.3.
Таблиця 3.3.
Основні елементи кредитної політики комерційного банку
Етапи процесу кре­дитування
Параметри і процедури, що встановлюються
1. Робота, що передує наданню кредитів
-              склад майбутніх позичальників
-              види кредитів
-              кількісні межі кредитування
-              методики оцінки кредитоспроможності позича­льників
-              стандарти оцінки позик
-              відсоткові ставки
-              методи забезпечення повернення кредитів
-              контроль за додержанням процедур підготовки надання кредитів
2. Оформлення кредиту
-              форми документів
-              технологічна процедура видачі кредитів контроль за правильністю видачі кредиту
3. Управління кредитом
-              порядок управління кредитним портфелем
-              контроль за виконанням кредитних договорів
-              умови пролонгації кредитів
-              порядок покриття збитків
-              контроль за управлінням кредитною діяльністю
Загальна мета кредитної політики може бути визначена як надання надійних і рентабельних кредитів. При цьому, як правило, вказується, видачу яких кредитів і яким позичальникам банк вважає доцільною і бажаною, а від надання яких рекомендує утриматися. Наприклад, банк може рекомендувати видачу короткострокових комерційних по­зик на поповнення робочого капіталу діловим фірмам, персональних позик під заставу будинків, кредитів по платіжних картках приватним осбам. У той же час можуть не рекомендуватися довгострокові інве­стиційні позики, надання міжбанківських позик тощо і навіть заборо­нятися позики на проекти, що, наприклад, наносять шкоду навколи­шньому середовищу — як це зробив ще у 1995 році Оеиізспе Вапк.
Про певний вплив розміру комерційного банку на цільові установ­ки кредитної політики свідчать діаграми, зображені на рис. 5.1.1, при цьому малими банками там вважаються банки з розміром активів до 1,0 млрд дол, відповідно, великими — з активами 1,0 млрд дол і більше.
Рис.3.1 Структура кредитного портфеля комерційних банків СІЛА (2001 рік)
<shapetype id=»_x0000_t75" coordsize=«21600,21600» o:spt=«75» o:divferrelative=«t» path=«m@4@5l@4@11@9@11@9@5xe» filled=«f» stroked=«f»><path o:extrusionok=«f» gradientshapeok=«t» o:connecttype=«rect»><lock v:ext=«edit» aspectratio=«t»><imagedata src=«1.files/image002.jpg» o:><img width=«445» height=«338» src=«dopb416391.zip» v:shapes="_x0000_i1025"> 
Малі банки
<imagedata src=«1.files/image004.png» o:><img width=«459» height=«417» src=«dopb416392.zip» v:shapes="_x0000_i1026">
Великі банки
У документі можуть бути визначені географічні райони, де ба­жана кредитна експансія банку. Залежно від величини та стратегіч­них цілей банку сфера його кредитної діяльності може бути обме­жена містом або районом, а може охоплювати великі регіони власної країни, а також зарубіжні держави.
Важливою частиною меморандуму є визначення граничних сум кредитів (лімітів відповідальності), щодо яких можуть приймати самостійні рішення працівники різних посадових категорій — від кредитного інспектора до членів кредитного комітету і ради дирек­торів. У меморандумі, як правило, відображаються і порядок та умови видачі кредитів засновникам комерційного банку, його влас­ним працівникам, а також «великих кредитів», визначення яких на­дається у банківському законодавстві відповідної країни.
Таким чином, практичне значення меморандуму про кредитну політику полягає у тому, що він дозволяє банківському персоналу, що задіяний у процесі кредитної діяльності, орієнтуватися на най­важливіші принципи розподілу обсягу капіталу, рентабельності, лі­квідності і безпеки.
Що стосується видів позик, що надаються у зарубіжних комерцій­них банках, то в основу їх класифікації можуть бути покладені різні критерії. Перш за все, в усіх країнах у тій чи іншій формі проводиться поділ позик на дві великі групи — персональні позики фізичним особам для задоволення особистих потреб та ділові позики фірмам та підпри­ємцям для забезпечення комерційної та виробничої діяльності. Цей поділ має принципове значення, тому що для різних типів клієнтів за­стосовуються різні форми кредитування, діють різні норми щодо вста­новлення строків, величини, вартості та забезпеченості позик.
Більш різноманітною є класифікація позик не тільки з урахуван­ням типу позичальника, а і цілей їх надання. З цієї точки зору, як правило, виділяються такі групи кредитів: позики під заставу неру­хомості, комерційні позики, індивідуальні позики, сільськогоспо­дарські позики, інші позики у національних підрозділах, позики у закордонних підрозділах.
Позики під заставу нерухомості є окремою групою класифікації, тому що по цих кредитах існують власні правила регулювання та специфічні ризики. У свою чергу, вони поділяються на багато видів:
·        комерційні позички під заставу нерухомості включають кредити на будівництво і реконструкцію виробничих об'єктів, розвиток земельних територій — будівництво доріг та інфраструктури, по­зики під заставу торговельних центрів або офісних приміщень;
·        багатосімейні та індивідуальні позики на придбання та під заста­ву житлових будинків;
·        позики на поточні потреби («у власний сімейний капітал»);
·        позики під заставу землі сільськогосподарського призначення тощо.
Видів комерційних позик так само багато, як і видів комерційних структур, у тому числі і фінансових. Вони надаються на короткі те­рміни для поповнення власного оборотного капіталу компаній. Но­вими видами кредитів, що з'явилися останнім часом, є позики для початку і розвитку підприємницької діяльності, позики на купівлю активів іншої фірми тощо.
За термінами надання позики поділяються на короткострокові -до одного-двох років, середньострокові -2-5 років, довгострокові -до 15-30 років.
Кредити, як правило поділяються і залежно від характеру їх за­безпечення, що є поряд з власними коштами позичальника потен­ційним додатковим джерелом погашення позики. Тут виділяються незабезпечені, або бланкові кредити, які надаються тільки надійним, платоспроможним позичальникам, і позики з забезпеченням у будь-якій формі — нерухомості, цінних паперів, векселів, товарних запа­сів, страхових полісів, гарантій або поручництв третіх осіб тощо.
Взагалі, кредитний процес — це серйозна робота банку по ство­ренню якісного та високодохідного кредитного портфеля. Світова банківська практика виробила своєрідний кодекс правил, осново­положних умов, що спрямовані на забезпечення зваженості кредит­ної політики і дають змогу значною мірою мінімізувати ризик при позичкових операціях.
Принцип повернення полягає у тому, що по закінченні строку кредитного договору позикові кошти повинні бути повернені креди­тору у повній сумі і з відсотками. Виходячи з принципу строковості позика має бути повернена кредитору у заздалегідь обумовлений те­рмін. Недотримання цього принципу призводить до перетворення кредитної заборгованості у прострочену, проблемну, що обмежує можливості банку по розширенню кредитної діяльності.
Цільовий характер кредитування означає необхідність вкладення позичкових коштів, перш за все для суб'єктів підприємництва, у кон­кретні господарські процеси, проекти, заходи. Принцип забезпечено­сті має захистити інтереси банку і спрямований на недопущення зби­тків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Принцип платності полягає у необхідності сплати по­зичальником відсотків за користування кредитними коштами.
У західній практиці виділяється ще принцип диференційо­ваності, який передбачає надання позик на різних умовах зале­жно від типу позичальника, об'єкта кредитування, ступеня кредитного ризику та інших обставин.
Слід відзначити, що не існує універсальної для всіх комерційних банків моделі організації кредитної функції. Реалізація та управлін­ня кредитним процесом зосереджується, як правило, у ряді підрозділій банку, що мають свій рівень компетенції, свої функції і за­вдання (див. табл. 3.4.)
Основна робота по кредитуванню зосереджена у кредитному де­партаменті, при створенні якого великі банки використовують дво-або тримірну матричну модель організації. Це означає, що функція кредитування спочатку, наприклад, поділяється на кредитування кор­порацій, кредитування малого та середнього бізнесу, фінансових установ, індивідуальне кредитування та кредитування нерезидентів. Кожен з цих підрозділів може бути, у свою чергу, сегментований: так, відділ кредитування корпорацій можна поділити по регіонах (мі­сцевий і національний), за галузевою ознакою (енергетика, будівниц­тво, торгівля тощо). Така спеціалізація кредитних підрозділів надає можливість співробітникам банку детальніше знати специфіку діяль­ності клієнта, його проблеми і перспективи розвитку. Кредитування може здійснюватися і через мережу філій банку, отже, тут повинен враховуватися і географічний аспект організаційної структури.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 3.4 Функція та задання підрозділів банку по управлінню кредитним процесом
Назва підрозділу банку
Функції та завдання підрозділу
Рада директорів
Затверджує кредитну політику банку
Кредитний комітет
Визначає стратегічні та тактичні завдання розвитку кре­дитних операцій, ухвалює рішення про надання великих кредитів, визначає рівень відсоткових ставок тощо
Фронт-офіс
Продає кредитні послуги, проводить консультації, співбесіди з клієнтами, приймає від клієнтів пакет документів на видачу кредитів
Кредитний департамент
Здійснює кредитування клієнтів, контроль за за­безпеченням позик, діяльністю філій у сфері кре­дитування, проводить аналіз кредитних операцій, контролює стан кредитного портфеля
Юридичний департа­мент
Визначає відповідність кредитної документації діючому законодавству
Департамент банківсь­кої безпеки
Вивчає особистість та кредитну історію позичаль­ника
Бек-офіс
Відкриває позичкові рахунки клієнтів, здійснює ви­дачу та погашення кредитів, нарахування відсотків
Департамент внутріш­нього контролю
Перевіряє законність кредитних операцій, здійснює контроль за дотриманням встановлених процедур, функцій і повноважень при прийнятті рішень
Менеджери з кредитування повинні бути продавцями послуг, тобто не тільки консультувати клієнтів у приміщенні банку, а відвідувати їх, визначати їхні фінансові потреби та активно пропонувати відповідні кредитні продукти. Мінімізація потенційних ризиків досягається, у тому числі, і встановленням банківським працівникам певних повноважень стосовно розмірів кредитів, по видачі яких кожен з них може самостійно приймати рішення. Кожний спеціаліст, ж правило, веде справи обмеже­ного кола клієнтів, при цьому багато функцій повинно виконуватися особливими підрозділами «підтримки» кредитної діяльності.
У відділі аналізу кредитоспроможності позичальників прово­диться оцінка їх фінансового стану, економічного обгрунтування проекту, перспектив розвитку бізнесу з метою визначення ступеня ризику, що притаманний даній кредитній операції.
У відділі заставних операцій або контролю за забезпеченістю кре­дитів відбувається оцінка ліквідності та вартості застави, що запро­понована клієнтом в якості додаткового забезпечення повернення кредиту, оформлення відповідних договорів, а також здійснюється постійний контроль за станом об'єктів, що прийняті у заставу тощо.
Збирання інформації про майбутнього позичальника, перш за все із зовнішніх джерел, відбувається у підрозділі банківської безпеки, який контактує з іншими банківськими установами, бюро кредитних історій (про які мова піде далі), органами, що контролюють підпри­ємницьку діяльність для перевірки та підтвердження даних, що надав про себе клієнт, з'ясування його попередньої кредитної історії тощо.
У відділі контролю за станом кредитного портфеля визначається сукупний розмір ризиків кредитної діяльності банку і, відповідно, надаються пропозиції по створенню банківських резервів для стра­хування цих ризиків, розробляються рекомендації щодо оптимізації структури кредитного портфеля комерційного банку.
Завданням відділу кредитного моніторингу є контроль за ходом погашення позик і своєчасне виявлення кредитів, ризик неповер­нення яких починає збільшуватися. Робота з такими кредитами, які отримали назву проблемних, може бути зосереджена також в окре­мому підрозділі.
Звичайно, не в усіх банках кредитна функція є настільки органі­заційно деталізованою, невеликі комерційні банки можуть створю­вати більш комплексні підрозділи, проте у них повинно бути реалі­зовано виконання всіх вищезазначених завдань управління процесом кредитування.
Етапи процесу кредитування. Механізм формування відсоткової ставки за позиками
Зважаючи на кількість та різноманітність завдань, що викону­ються різними працівниками банку у процесі кредитування, його на поділити на декілька етапів, кожен з яких вносить свій вклад. забезпечення якісних характеристик позики і визначає ступінь її надійності і прибутковості для банку. Існують різні варіанти пері-г.изації кредитного процесу, проте рубіжною подією є саме надан­ня кредиту: до цього моменту реалізується процедура прийняття шшення про надання позики, після нього — моніторинг обслугову­вання кредиту та контроль за фінансовим станом позичальника.
Переговори про кредит можуть бути започатковані як клієнтом, так і самим банком, причому для розвинутих ринкових відносин більш типовою є друга ситуація. Менеджери банку шукають клієн­та, пропонують йому банківські продукти, у тому числі і кредити з різною цільовою спрямованістю та умовами.
Формальним початком роботи по наданню кредиту є звернення до банку клієнта із заявкою, яка містить загальні відомості про по­зику — ціль, розмір кредиту, вид і строк позики, можливе забезпе­чення, бажаний розмір відсоткової ставки, коротку інформацію про діяльність компанії, якщо мова йде про кредитування юридичних осіб.
До заявки додаються документи і фінансові звіти, які є обґрун­туванням прохання про надання позики і пояснюють причини звер­тання до банку. Це може бути бухгалтерська звітність, копії дого­ворів, звіт про прибутки та збитки, інформація про грошові потоки, стан дебіторської та кредиторської заборгованості тощо. Ретельний аналіз цих документів здійснюється після того, як банківський пра­цівник проведе попередню бесіду із заявником і зробить висновок про перспективність подальшої роботи над угодою.
Комерційні банки аналізують власні ризики ще на стадії звер­нення клієнта до банку. Саме у процесі попередніх переговорів від­бувається так звана преселекція (англ. ргезеїесїіоп — попередній відбір) ризиків, тобто визначення їх наявності та масштабу. На да­ному етапі важливо з'ясувати, наскільки кредитування даного по­зичальника вписується у загальну кредитну політику банку, якою є дійсна мета кредитування, чи володіє потенційний позичальник ре­альними джерелами.
В організаційному відношенні метою даного етапу є роз'яснення клієнту основних вимог і стандартів кредитування, консультування його щодо оформлення документації, які необхідно представити.
Після проведення співбесіди менеджер банку приймає рішення стосовно того, чи продовжувати роботу з кредитною заявкою, чи відповісти клієнту відмовою. Причому рішення повинно базуватися не тільки на положеннях нормативних документів, а і на практич­ному досвіді і професійній інтуїції банківського працівника. Якщо він вирішує продовжити роботу з клієнтом, то готує відповідний висновок, в якому визначає вид і характеристики кредитного про­дукту, що найбільшою мірою відповідає потребам клієнта, формує кредитне досьє і передає всі документи у відділ по аналізу кредито­спроможності позичальників.
Таким чином, наступним етапом процесу кредитування є оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника і ризику, що пов'язаний з наданням позики. Від правильності оцінок, зрештою, залежить життєздатність банку. Неправильна оцінка кредитоспро­можності може призвести до неповернення кредитів, порушення лі­квідності, навіть банкрутства кредитної організації. Тому комер­ційні банки надають велике значення розробці сучасної методологічної бази оцінки кредитоспроможності клієнтів, підви­щенню кваліфікації кредитних аналітиків, а також вдосконаленню системи контролю і оцінки кредитних ризиків.
Під кредитоспроможністю розуміється здатність позичальника своєчасно погасити кредит і сплатити відсотки. Вона характеризу­ється його акуратністю по розрахунках за раніше отриманими кре­дитами, його поточним фінансовим станом і перспективами змін, здатністю у разі необхідності мобілізувати грошові кошти з різних джерел.
Оцінка позичальника, як правило, здійснюється на основі ком­плексної рейтингової оцінки кредитних заявок. Зарубіжна банків­ська практика визначає декілька ключових позицій, за якими проводиться аналіз надійності потенційного позичальника. Так, у США широко застосовується так зване правило п'яти «сі», яке включає наступні характеристики:
Характер ( character)- особистість позичальника, його репутація у діловому світі, відповідальність і готовність виконати взяті на себе зобов'язання, його взаємовідносини з банком;
фінансові можливості( capacity) — спроможність повернути взяту позику за рахунок поточних грошових надходжень або коштів від продажу активів;
майно(capital) — розмір і структура акціонерного капіталу ком­панії, особистий достаток ключових акціонерів компанії або під­приємця;
забезпечення(collateral)- види і вартість активів, що запропоно­вані як додаткове забезпечення позики;
загальні умови(conditions) — стан економічної кон'юнктури та інші зовнішні чинники, що можуть вплинути на фінансове ста­новище позичальника.
В англійських банках система оцінки кредитоспроможності клі­єнта одержала назву CAMPARI:
репутація позичальника(charakcter) — характеризується відповіда­льністю і компетентністю керівництва, своєчасністю розрахунків по раніше отримуваних кредитах, якість наданих звітів тощо;
спроможність(ability) — оцінка бізнесу позичальника, його здат­ність виготовляти конкурентоспроможну продукцію;
кошти, доходи(means) — банк оцінює розмір прибутку, що отри­мує позичальник, з точки зору можливості сплати відсотків при здійсненні нормальної фінансової діяльності;
ціль(purpose) — мета використання кредитних ресурсів;
сума(amount) — обгрунтування суми позики виходячи з аналізу балансу позичальника та сутності проекту, що кредитується;
погашення(repayment)- спроможність позичальника генерувати грошові потоки для погашення кредиту;
страхування (insurance)- способи додаткового забезпечення кре­дитного ризику банку.
Вищезазначені методики є достатньо відомими і нерідко згаду­ються в українській літературі по банківських проблемах. Значно менш відомим є так зване «правило п'яти „сі“ поганих кредитів», яке визначає, чого треба уникати при кредитному аналізі для попе­редження виникнення проблем:
-     самозаспокоєність -припущення, що якщо у ми­нулому все було добре, то і в майбутньому все буде так само;
-     недобросовісність — недостатньо обгрунтовані ви­сновки внаслідок відсутності необхідної інформації у кредитно­му досьє;
-     порушення комунікацій — відсутність інформування працівників про проблеми, що виникають по іс­нуючих кредитах;
-     непередбачувані обставини — тенденція ігнору­вання обставин, за яких кредит може стати проблемним;
-     конкуренція — іноді змушує працівників не дотри­муватися внутрішньобанківських стандартів, а просто робити теж саме, що й інші банки.
Доцільність видачі кредиту потенційному позичальнику необ­хідно розглядати не тільки під кутом зору тривалості ділових сто­сунків банку з клієнтом, а перш за все з позиції конкурентоспромо­жності та маркетингових переваг бізнес-проекту. Висновки кредитних експертів повинні базуватися на стальному аналізі фі­нансових документів позичальника, розрахунку відповідних показ­ників його діяльності, що потім порівнюються з нормативними. За­хідні спеціалісти відмічають, що одним з найважливіших аспектів кредитування є визначення бажання клієнта повернути позику, хоч його практично неможливо виміряти кількісно.
Всі аналітичні та інформаційні матеріали по кредитній заявці формуються у кредитне досьє, на підставі якого кредитний експерт готує свій письмовий висновок по можливості надання кредиту та оцінці потенційних ризиків. При цьому, безумовно, враховуються висновки й інших банківських підрозділів — юридичного, безпеки, заставного тощо.
Взагалі висновок відділу аналізу кредитоспроможності може не збігатися з висновком підрозділу по продажу послуг. Це результат реалізації так званого «правила чотирьох очей», коли кредитна за­явка вивчається двома людьми, не пов'язаними один з одним в управлінській ієрархії. У такій ситуації банківськими спеціалістами клієнту можуть бути запропоновані заходи, що поліпшать показни­ки його діяльності та перспективи повернення кредиту, або прийн­яття рішення по видачі кредиту передається на більш високий рі­вень компетенції (начальнику кредитного департаменту, кредитному комітету тощо).
У разі, якщо відділ аналізу кредитоспроможності надав позитивний висновок щодо можливості надання кредиту потенційному позичаль­нику, банк починає розробляти умови кредитного договору. У західній практиці даний етап називається структуруванням позики. На цьому етапі у процесі переговорів з клієнтом визначаються вид кредиту, його сума, строк, вартість позики — відсоткова ставка та банківські комісії, додаткове забезпечення, графік погашення кредиту та інші умови.
Остаточний варіант кредитного договору оформляється згідно з законодавством відповідної країни та підписується уповноважени­ми особами банку та компанії-позичальника.
Кредит, як правило, може надаватися двома способами: в одно­разовому порядку (англ. зрої Іоап) та у вигляді кредитної лінії, або зобов'язання банку надати кредит протягом певного періоду.У першому варіанті позичальник отримує і використовує всю суму позики одночасно, у другому — протягом обумовленого періоду може одержувати певні суми у ме­жах встановленого у договорі ліміту.
Після видачі кредиту банк повинен здійснювати постійний конт­роль за виконанням умов, закріплених у кредитному договорі, — по­внотою та своєчасністю повернення суми основного боргу, спла­тою відсотків, станом заставленого майна тощо. Цей етап має назву кредитного моніторингу. Спостереження за кредитом спрямоване на добір інформації про позичальника протягом усього терміну кредитування, на встановлення контролю за погіршенням тих пока­зників, які були покладені в основу первісної оцінки кредитоспро­можності позичальника.
Банківська практика виокремила декілька сигнальних моментів, які допомагають у процесі кредитного моніторингу виявити потен­ційні проблемні кредити. Серед них: порушення у періодичності надання позичальником звітних даних; відхилення показників гос­подарсько-фінансової діяльності компанії від планових або очіку­ваних, відхилення у системі обліку і контролю позичальника, про­хання про перегляд умов кредитування тощо.
У разі виявлення проблемних кредитів банк розробляє програму дій, спрямовану на їх погашення. У більшості випадків позичальник ще не втрачає спроможності відповідати за своїми зобов'язаннями, тому банк розглядає питання про зміну умов кредитної угоди — зміни графіка погашення, пролонгації його строку. Банк може взяти на себе роль консультанта у процесі прийняття фірмою управлінських рішень.
Якщо у позичальника вичерпалися всі можливості для погашен­ня позики, то банк вимушений вдаватися до реалізації забезпечен­ня, звернення про захист своїх прав кредитора до суду, ініціювання процедури банкрутства позичальника тощо.
Однією з основних функцій кредитного процесу є оцінка вартос­ті кредитів, тобто визначення відсоткової ставки за позиками, що має неабиякий вплив на формування кредитного портфеля банків. Кредитори зацікавлені у подорожчанні позикового капіталу, пози­чальники — у здешевленні. Разом з тим, завжди існує граничний рі­вень відсоткової ставки, перевищення якого не вигідне і банкам, оскільки воно викликає зниження попиту на позикові кошти та ско­рочення обсягу операцій, як наслідок — зменшення доходів креди­торів.
У загальноекономічному плані норма відсотка регулюється спів­відношенням попиту та пропозиції позичкового капіталу на грошо­вому ринку, проте сам механізм формування відсоткових ставок сьогодні став складнішим, ніж раніше, оскільки на нього впливає багато факторів:
1.                ступінь розвитку кредитної системи і обсяг грошових заоща­джень населення;
2.                стан економічного розвитку та фаза економічного циклу. В умо­вах зростання виробництва підвищується попит на кредитні ре­сурси, внаслідок чого підвищується відсоток;
3.                збільшення темпів інфляції викликає зростання рівня відсотко­вих ставок, у тому числі внаслідок збільшення облікової ставки центрального банку як елемента антиінфляційної політики;
4.                розмір бюджетного дефіциту впливає на обсяг державних запо­зичень, які оформляються цінними паперами; дохідність остан­ніх позначається на процентній політиці;
    продолжение
--PAGE_BREAK--