Реферат: Амортизаційні відрахування та методи їх розрахунку

--PAGE_BREAK--Метод рівномірної амортизації
Рівномірна амортизація досягається переважно за допомогою метода прямолінійного списання.

Метода прямолінійного списання. При використанні метода прямолінійного списання вартість об’єкту основних засобів списується рівними частинами на проміжку всього періоду його експлуатації.Сума річних амортизаційних відрахувань може бути розрахована двома шляхами.При першому способі розрахунок проводиться поділом вартості об’єкту, що підлягає амортизації, на строк його корисної експлуатації.

В нашому прикладі сума щорічних амортизаційних відрахувань становить:
( 20000 – 2000 )/4 = 4500 грн.
При другому способі сума щорічних відрахувань визначається множенням встановленої або розрахованої річної норми амортизації на першочергову вартість об’єкту (за відрахунком його ліквідаційної вартості ).

В нашому прикладі річна норма амортизації становить 25%   

( 100/4 ) та, відповідно, сума щорічних відрахувань складе:
( 20000 – 2000 )*25/100 = 4500 грн.

Розрахунок амортизаційних відрахувань при використанні метода прямолінійного списання приведено в таблиці 3.

Аналізуючи ці розрахунки можна сказати що цей методмаєсвої преваги та недоліки.

Переваги даного методу являється простота розрахунку та рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечує співставленість вартості продукції з доходом від її реалізації.

Недоліком його вважають те, що він не враховує моральний знос, відмінності виробничої потужності основних засобів в різні роки їх експлуатації та необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.
Таблиця 3 Розрахунок амортизації методом прямолінійного списання


Рік

Розрахунок



Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація ( знос )

Балансова вартість









20000

1

1/4*18000


4500

4500


15500

2

1/4*18000


4500


9000

11000

3

1/4*18000


4500


13500

6500

4

1/4*18000


4500


18000

2000


ВСЬОГО
18000







Але, не дивлячись на недоліки, метод прямолінійного списання являється найбільш розповсюдженим на практиці.

Метод дегресивної ( прискореної ) амортизації.

При використанні прискореної амортизації в перші роки експлуатації основних засобів списується більша ( основна ) частина їх вартості. Прискорена амортизація означає щорічне зменшення суми амортизаційних відрахувань.

Доцільність застосування методів прискореної амортизації пояснюється наступними причинами:

·        найбільша інтенсивність використання основних засобів припадає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально ще являються новими;

·        накопичуються засоби для заміни амортизуємого об’єкту у виподку його швидкого морального старіння та інфляції;

·        забезпечує можливість збільшення частки витрат на ремонт амортизуємих об’єктів, яка приходиться на наступні роки їх використання, без відповідного збільшення витрат виробництва ( за рахунок того, що сума нарахованої амортизації в ці роки зменшується ).

Найбільш розповсюдженими методами прискореної амортизації являються метод суми цифр років ( кумулятивний метод ) і метод зменшення залишку.

Метод суми цифр років ( кумулятивний метод ).
Сума цифр років –
це результат додавання порядкових нометів тих років, на протязі яких функціонує об’єкт.

У нашому випадку, оскільки строк служби станка становить 4 роки, сума цифр років дорівнює:
1 + 2 + 3 + 4 = 10.
Відповідно цьому методу річна норма амортизації визначається як відношення строку служби, що залишився ( на початок звітного періоду ) до суми цифр років.

В нашому прикладі ця норма складає: в 1-й рік – 4/10, в 2-й – 3/10, в 3-й – 2/10, в 4-й – 1/10.

Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань норма амортизації відповідного року множиться на різницю між початковою вартістю об’єкта і його ліквідаційною вартістю ( табл. 4 )

У випадку, якщо строк експлуатації об’єкта достатньо тривалий, сума цифр років визначається по формулі кумулятивного числа:
( n + 1 )*n/2 = ( 4 + 1 )*4/2 = 10
років.

    продолжение
--PAGE_BREAK--Таблиця 4 Розрахунок амортизації методом суми років
Рік

Розрахунок



Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація ( знос )

Балансова вартість









20000

1

4/4*18000


7200

7200


12800

2

3/4*18000


5400


12600

7400

3

2/4*18000


3600


16200

3800

4

1/4*18000


1800


18000

2000


ВСЬОГО
18000




    продолжение
--PAGE_BREAK--
Метод зменшення залишку. Метод зменшення залишку передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням балансової вартості об’єкту основних засобів на початок звітного періоду на постійну норму амортизації. Ця норма розрахавується по формулі:

Норма амор-ї=1–( ліквідаційна вар-ть/собівар-ть об’єкту ) ^1/n

де n–кількість років корисної експлуатації об’єкту.

У нашому випадку норма амортизації дорівнює:

1 – ( 2000/2000 )^1/4 = 1 – 0,5623 = 0,437 ( 40% )

Використавуя дану норму, отримаємо розрахунок амортиза-ційних відрахувань по рокам ( табл. 5 ).
Таблиця 5 Розрахунок амортизації методом зниження залишку


Рік

Розрахунок



Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація ( знос )

Балансова вартість









20000

1

44%*20000


8800

8800


11200

2

44%*11200


4928

13728

6272

3

44%*6272


2760


16488

3512

4

44%*3512


1545


18033

1967








    продолжение
--PAGE_BREAK--


Різновидом розглянутого метода являється метод подвійного зниження залишку. При цьому методі в якості норми амортизації використовується подвійна ставка амортизаційних відрахувань, що розрахована методом прямолінійного списання.

Для розрахунку річної суми амортизаційних відрахувань отриману норму амортизації слід помножити на балансову вартість об’єкта до початку звітного періоду.
Аморт-ні відрахування = 2*норма аморт-і*балансова варт-ть
В нашому прикладі річна норма амортизації станка складає 25%. Відповідно. Подвійна норма буде дорівнювати 50%.

Розрахунок амортизації для кожного року корисної експлуатації станка з використанням даної норми приведен в табл. 6.

Слід відмітити, що ліквідаційна вартість станка в даному випадку не приймається на увагу при розрахунку сум амортизаційних відрахувань.

Сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об’єкта в кінці періоду його експлуатації була не менше його ліувідаційної вартості.
Таблиця 6 Розрахунок амортизації методом подвійного зниження залишку
Рік

Розрахунок



Амортизаційні відрахування

Накопичена амортизація ( знос )

Балансова вартість









20000

1

50%*20000


10000

10000


10000

2

50%*10000


5000

15000

5000

3

50%*5000


2500


17500

2500

4



2500


20000











В ряді країн норма амортизації збільшується не в 2, а в 1,5, 3 або 4 раза. Так, у Франції застосовуються наступні коефіцієнти: 1,5 – при строку служби об’єкта 3 – 4 роки; 2 – 5 – 6 років; 2,5 – якщо строк служби об’єкта перевищує 10 років.

Однак найбільш часто, особливо в США, застосовується метод подвійної норми амортизації.

Методи прогресивної ( повільної ) амортизації.

Методи прогресивної амортизації передбачають поступове збільшення суми амортизаційних відрахувань на протязі строку експлуатації основних засобів.

Ці методи звичайно використовуються тільки в окремих галузях, таких як комунальне господарство і підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю.

До методів прогресивної ( повільної ) амортизації відноситься метод амортизаційного фонду і метод ануітету. Особливістю цих методів являється те, що на відміну від інших методів амортизації вони передбачають дисконтування майбутніх грошових надходжень від інвестицій в основні засоби з використанням складних відсотків. У зв’язку з цим такі методи амортизації інколи називають методами складних відсотків.

Ставка дисконту звичайно рівна вартості капіталу компанії або основуються на ній.

Метод амортизаційного фонду. При цьому методі одночасно з періодичним нарахуванням амортизації сума, рівна величині амортизаційних відрахувань, вкладається в надійні цінні папери або депонується на окремому рахунку.

Отримані відсотки по інвестиціям або вкладам також  зараховуються в амортизаційний фонд.

Таким чином, амортизаційний фонд формується за рахунок двох джерел: амортизаційних відрахувань і отриманого доходу у вигляді процентів від інвестицій або вкладів.

Величина амортизаційних відрахувань розраховується таким чином, щоб до кінця строку служби основних засобів амортизаційний фонд був рівний їх початковій вартості ( за вирахуванням ліквідаційної вартості ).

В результаті даний метод забезпечує поступове накопичення грошових ресурсів, необхідних для заміни зносившихся об’єктів без відволікання поточних фінансових ресурсів.

Припустимо, що в нашому прикладі станок амортизується за допомогою створення амортизаційного фонду вкладанням його засобів в 5% — ві цінні папери. Прценти по інвестиціям виплачуються один раз на рік.

Річна сума відрахувань в амортизаційний фонд розраховується по формулі:
<img width=«33» height=«4» src=«ref-1_1912595440-79.coolpic» v:shapes="_x0000_s1028"><img width=«33» height=«4» src=«ref-1_1912595440-79.coolpic» v:shapes="_x0000_s1029"><img width=«339» height=«4» src=«ref-1_1912595598-95.coolpic» v:shapes="_x0000_s1027">    Аморт-ні                           собів-ть об’єкта – ліквідаційна варт-ть

відрахування                         майбутня вартість ануітету
Підставимо в цю формулу дані з нашого прикладу:
<img width=«33» height=«4» src=«ref-1_1912595693-79.coolpic» v:shapes="_x0000_s1036"><img width=«33» height=«4» src=«ref-1_1912595440-79.coolpic» v:shapes="_x0000_s1037"><img width=«195» height=«5» src=«ref-1_1912595851-101.coolpic» v:shapes="_x0000_s1033"><img width=«33» height=«4» src=«ref-1_1912595440-79.coolpic» v:shapes="_x0000_s1034"><img width=«33» height=«4» src=«ref-1_1912595440-79.coolpic» v:shapes="_x0000_s1035"> Аморт-ні                              20 000 —  2 000                  4176  

відрахування                              4,3101

Розрахунок відрахувань в амортизаційний фонд приведен в табл.7

Таблиця 7

Розрахунок амортизаційних відрахувань в умовах створення амортизаційного фонду

Рік

Відрахува-ння в аморт. фонд

Процент на залишок фонду ( 5% )

Загальне збільшення аморт. фонду

Залишок аморт. фонду

Витрати на амор-ію

Накопи-чений знос

Баланс. вар-ть















20000

1

4176



4176

4176

4176

4176

15824

2

4176

209

4385

8561

4385

8561

11439

3

4176

428

4604

13165

4604

13165

6835

4

4176

659

4835

18000

4835

18000

2000



Метод ануітету.При даному методі сума річних амортизацій-них відрахувань розраховується по формулі:
Аморт. відрах-ня = ( собів-ть об’єкта – теперешня оцінка очікуваної ліквід. вар-ті )/ теперешня вар-ть одиниці ануітету
Підставив дані попереднього прикладу з використанням таблиці теперешньої вартості, отримаємо:
Аморт. відрах-ня = ( 20000 – ( 2000*0,8227))/3,546 = 5176 грн.
Розрахунок амортизації при використанні методу амортизації приведено в табл. 8
Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації відбувається на основі сумарного виробітку об’єкта за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру ( кількість виготовленої продукції, відпрацьованих годин, кілометрів пробігу тіа ін ).
Таблиця 8

Розрахунок амортизації методом ануітету

Рік

Витрати на амортизацію

Дохід від процентів ( 5% балансової вартості )

Нарахована амортизація

Накопиче-ний знос

Балансова вартість











20 000

1

5176

1 000

4 176

4 176

15 824

2

5176

791

4 385

8 561

11 439

3

5176

572

4 604

13 165

6 835

4

5176

342

4 834

17 999

2 001



Норма амортизації розраховується на одиницю діядьності           ( виробництва, послуг ) по формулі:
<img width=«359» height=«3» src=«ref-1_1912596110-102.coolpic» v:shapes="_x0000_s1032"><img width=«33» height=«4» src=«ref-1_1912595693-79.coolpic» v:shapes="_x0000_s1030">Норма                     (собівар-ть об’єкта–ліквідаційна варт-ть)

<img width=«33» height=«4» src=«ref-1_1912595440-79.coolpic» v:shapes="_x0000_s1031">   амор-ії               розрахунковий обсяг діяльності ( виробництва )
Припустимо, що у нашому прикладі станок був придбаний для виготовлення 90 000 од. продукції. Тоді норма амортизації на оди-ницю продукції становитиме:
( 20 000 – 2 000 )/90 000 = 0.2 грн./од.
На протязі строку експлуатації фактично виготовлено, од.:

1-й рік – 30 000; 2-й рік – 25 000; 3-й – рік – 15 000; 4-й – 20 000. Виходячи з цього розрахуємо амортизаційні відрахування ( табл. 9)
Таблиця 9

Розрахунок амортизації методом суми одиниць продукції

Рік

Розрахунок

амортизаційні відрахування

Накопичена аморт-ія ( знос )

Балансова вартість









20 000

1

0,2*30 000

6 000

6 000

14 000

2

0,2*25 000

5 000

11 000

9 000

3

0,2*15 000

3 000

14 000

6 000

4

0,2*20 000

4 000

18 000

2 000



Всього

18 000







Основним недоліком цього методу являється те, що в ряді випадків важко визначити виробітку окремих об’єктів основних засобів. У зв’язку з цим його використання доцільне тільки у тому випадку, коли можна заздалегідьвизначити сумарний виробіток об’єкта.

Вибір методу амортизації основних фондів базується на розробці бізнес-плану діяльності підприємствапротягом амортизаційного пері­оду та повинен враховувати такі фактори:

— темпи зростання обсягів діяльності та її доходності;

— темпи зростання поточних витрат;

— зміни в податковій політиці держави або податковому статуті підприємства;

— необхідність та час виконання фінансових зобов'язань, джере­лом покриття яких є чистий прибуток підприємства або проведення капітальних витрат за рахунок прибутку;

— прогнозований період експлуатації об'єкта амортизації до його ліквідації або продажу, можливу ціну реалізації об'єкта амортизації;

— потребу в формуванні власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Обгрунтування доцільності застосування методу амортизації чи вибору з кількох можливих передбачає проведення такої роботи:

1. Розрахунок розміру амортизаційних відрахувань по роках амортизаційного періоду.

2. Розрахунок обсягу чистого прибутку, що залишається в розпо­рядженні підприємства по роках амортизаційного періоду.

3. Розрахунок грошового потоку підприємства по роках аморти­заційного періоду, який визначається як сума амортизаційних відра­хувань та чистого прибутку підприємства.

4. Визначення теперішньої вартості сукупного грошового потоку, який сформовано протягом амортизаційного періоду з урахуванням фактора дисконту.

Критерієм вибору є максимальне значення теперішньої вартості грошового потоку, тобто виконання вимоги:

чП
n +
АМ
n


<img width=«98» height=«2» src=«ref-1_1912596370-79.coolpic» v:shapes="_x0000_s1026">( 1+
q )



де чПn— чистий прибуток n-го періоду;

АМ
n
— амортизаційні відрахування n-го періоду;

q— дисконт;

k— тривалість амортизаційного періоду.

Наведена методика має використовуватися при оцінці доцільності застосування прискореної амортизації основних фондів в межах, що передбачені діючим законодавством.
4. Практичні проблеми управління відтворенням основних фондів на підприємстві.

Державна амортизаційна політика є важливим інструментом активізації інвестиційної діяльності підприємств за умов ринкової економіки. Вироблення обгрунтованої амортизаційної політики дозволяє стимулювати зростання інвестицій, оновлення продукції і виробничого апарату. В Україні з 1 липня 1997 р. відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. відбулися істотні зміни в нормах і порядку нарахування амортизації основних засобів для комерційних підприємств, установ та організацій. Однак і ця система амортизації має надто багато недоліків. Ось перелік найістотніших з них:

— підприємствам, за наявності серед них великої кількості збиткових, нав'язалитільки прискорену аморгизацію, хоч вона дає переваги лише рентабельнимпідприємствам. При цьому не було дано визначення прискореної амортизації;

— не було визначено галузі застосування і мета фіскальної та економічної амортизації, а кількість норм амортизації була невиправдано дуже скорочена (приблизно з 1400 до 4) за наявності великих відмінностей у довговічності та умовах відтворення окремих засобів праці;

-для більшості видів основних фондів було здійснено перехід від неприскореного рівномірного методу нарахування амортизації до прискореного методу залишку, який зменшується. В умовах же застосування прискореної амортизації на підприємствах мають визначати свої справжні затрати, пов'язані з відтворенням засобів праці, і уточнювати таким чином витрати виробництва;

— практично повністю підприємства відмовилися відвикористання неприскореної амортизації без належних підстав;

— введення групового обліку нарахування амортизації дляосновних фондів другої і третьої груп, по-суті, зруйнувало їх пооб'єктний облік;

— до складу амортизованих основних засобів включили вузли І запасні частини для автомобілів, які не входять до комплекту їх поставки, що суперечить економічній теорії;

-для основних фондів другої і третьої груп, що амортизуються методом залишку, який зменшується, не було передбачено перехід до одноразового списання залишкової вартості. Внаслідок високих темпів нарахування амортизації у перші роки аморти­заційний період розтягується до нескінченності. Виявився химерний симбіоз прискореної і уповільненої амортизації;

— основні фонди збільшуються на величину затрат, пов'язаних з проведенням усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації (крім затрат, віднесених відразу на собівартість, в межах 5 або 9% загальної балансової вартості основних фондів на початок звітного року). Таким чином, було введено два джерела фінансування затрат на ремонти — за рахунок собівартості та амортизаційних відрахувань, що ускладнює облік і знижує інвестиційні можливості підприємств;

— не було введено механізм об'єктивної і своєчасної переоцінки основних фондів. Нова система амортизації використовується четвертийрік, і на її адресу за цей час було висловлено багато критичних зауважень вченими та керівниками підприємств. Щодо цього показовими є результати вибіркового обстеження, проведеного в 1999 р. Міністерством економіки і Держкомстатом. у відповідності з якими 55% опитаних підприємств висловили категоричне негативне ставлення до діючого амортизаційного законодавства, 40% — не можуть пристосуватися до тримірної класифікації основних фондів. Тільки для 16% респондентів впровадження прискореної амортизації привело до зниження податку на прибуток, а 61% підприємств постраждали від суттєвого підвищення собівартості продукції через нарахування амортизації прискореними методами. В середньому по Україні заінтересованість у впровадженні прискореної амортизації висловили 19.5% підприємств, а 63% підприємств висловилися напідтримку рівномірно прямолінійних методів її нарахування. Тому необхідність виправлення і вдосконалення амортизації ні в кого не викликає сумнівів. Проте аналіз системи амортизації, яка міститься в стандарті бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», що був зареєстрований у Міністерстві юстиції 18 травня 2000 р., показав, що поряд з достоїнствами в ній є недоліки — як ті, що перейшли з попередньої системи, так і новостворені.

Серед переваг системи амортизації, яка міститься в стандарті, насамперед, слід зазначити відмову від нав'язування підприємствам лише прискореної амортизації. адже її використання дає переваги тільки рентабельним підприємствам. Якщо відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємства повинні були використовувати або метод залишку, який зменшується, або прискорений метод з фіксованими річними нормами амортизації, то тепер підприємствам надано право вибирати будь-який метод нарахування амортизації з п'яти пропонованих у стандарті: прямолінійний, метод зменшення залишкової вартості (залишку, який зменшується), метод прискореного зменшення залишкової вартості (залишку, що зменшується за подвійною нормою), кумулятивний (суми чисел), виробничий (амортизація нараховується пропорційно обсягові виробленої продукції або виконаноїроботи). Перший і останній з перелічених методів (за умови, що амортизаційний період дорівнює економічно раціональному строку служби засобів праці) можна віднести до неприскорених методів амортизації, а решту — до прискорених. А у випадку встановлення підприємством занижених строків корисного використання засобів праці всі розглядувані методи амортизації стають прискореними.

Оскільки стандартом передбачено 9 груп основних засобів замість 3 і підприємствам надана повна свобода у виборі строку корисного використання (експлуатації) засобів праці, отже, і норм амортизації, то їх кількість може бути більшою. Крім того, в стандарті зазначається, що «підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачених податковим законодавством». Це застереження взагалі не зрозуміле, і ось чому.

 По-перше, виходить, що стандарт, по-суті, скасовує положення, зафіксовані у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», що є неприпустимим. Можливо укладачі стандарту сподіваються на негайне прийняття закону про амортизацію, який у точності відображатиме систему амортизації, пропоновану в стандарті.

 По-друге, надання таких необмежених прав підприємствам у виборі системи амортизації не має аналогів у світовій практиці, оскільки такий захід, по-суті, означає припинення платежів податку на прибуток. За такої надмірної лібералізації системи амортизації всі підприємства за звітами скоро виявляться або з нульовим фінансовим результатом, або збитковими.

У відповідності із стандартом № 7 для платників податку на прибуток припиняється нарахування амортизації на повне відновлення вузлів та запасних частин автотранспорту, якщо останні не входять до заводського комплекту транспортних засобів.

   Достоїнство стандарту полягає у відмові від ведення тільки групового обліку нарахування амортизації і відродженні пооб'єктного обліку засобів праці другої і третьої груп. Краще вирішене також питання фінансування затрат на всі види ремонтів за рахунок собівартості продукції, а не за рахунок двох джерел, як це робиться нині. Проаналізуємо найістотніші недоліки системи амортизації, яка міститься в стандарті. Багато які з них, на наш погляд, є наслідком недостатнього з'ясування теоретичних основ прискореної та неприскореної амортизації. Досить поширеною помилкою є те, що під прискореною амортизацією розуміють будь-який метод розрахунку амортизаційних відрахувань, коли вони прогресивно зменшуються в кожному наступному періоді. За такого підходу прискорена амортизація ототожнюється тільки з частиною методів, якими вона може здійснюватися: методом суми чисел, залишку, який зменшується, та іншими. Крім того, випускається з виду необхідність розглядати систему амортизації, до якої. крім методу нарахування, входить порядок переоцінки основних фондів та тривалість амортизаційного періоду. При проведенні своєчасних і об'єктивних переоцінок основних фондів прискорену амортизацію можна забезпечити й рівномірним (прямолінійним) методом, скоротивши тривалість амортизаційного періоду проти економічно раціонального строку служби засобів праці. З другого боку, за відсутності своєчасної та повної індексації основних фондів в умовах високих темпів інфляції і перелічені спеціальні методи прискореної амортизації можуть не забезпечувати навіть звичайну неприскорену амортизацію.

   Правильніше прискореною амортизацією буде вважати таку систему її нара­хування і порядок переоцінки засобів праці, за яких протягом перших років чи всього амортизаційного періоду забезпечується випереджаюче зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з дійсними темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості.

  Неприскореною амортизацією слід вважати таку систему її нарахування, яка протягом всього економічно раціонального строку служби засобу праці забезпечить збіг нагромадженої суми амортизаційних відрахувань з дійсними темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. З цього можна зробити висновок. що тривалість амортизаційного періоду при використанні неприскореної амортизації має дорівнювати економічно раціональному строку служби засобу праці. А величини амортизаційних відрахувань за одиницю часу (місяць, рік) для засобів праці найчастіше мають бути різними протягом амортизаційного періоду, щоб відповідати справжнім темпам втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості.

Однак обгрунтувати тривалість амортизаційного періоду і норми неприскореної амортизації, що забезпечують збіг нагромадженої суми амортизаційних відрахуваньіз справжніми темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості, дуже складно. Справа в тому, що економічно раціональний строк служби кожного конкретного засобу праці є випадковою величиною, що визначається великою кількістю впливаючих на нього факторів, у тому числі якістю виготовлення, технічного і ремонтного обслуговування, умовами, якістю та інтенсивністю експлуатації. Тому для сукупності однотипних засобів праці, що використовуються в даних виробничих умовах, можна з певним рівнем довіри методами математичної статистики визначити тільки найбільш імовірне значення цієї величини (математичне очікування).

   Не менш складним завданням є і встановлення дійсних темпів втрати засобами праці споживчих властивостей та вартості, отже, і щорічних норм амортизації. Найсприятливіші умови для розв'язання такого завдання виникають за наявності розвинутого вторинного ринку засобів праці.

   В умовах високих темпів інфляції, крім перелічених завдань, слід забезпечити своєчасну і повну індексацію основних фондів.

Аналізовані проблеми неприскореної амортизації дають змогу зробити висновок, що точно розрахувати її параметри для конкретного засобу праці практично є неможливим. Йтися може тільки про приблизні параметри. Завдання дуже спрощується, якщо орієнтуватися на звичайний рівномірний метод нарахування амортизації при збігу періоду амортизації з економічно раціональним строком служби засобу праці. При цьому, звичайно, ігнорується нерівномірність щорічного спрацювання засобів праці протягом строку служби. Тому з певним допущенням методом неприскореної амортизації прийнято вважати прямолінійний метод її нарахування. Відповідно до цього методу амортизація нараховується пропорційно календарному часу використання засобів праці або обсягу фактично виробленої продукції (роботи). Другий різновид цього методу в стандарті названий виробничим методом. Але тут слід особливо підкреслити, що прямолінійний метод нарахування амортизації може бути не лише неприскореним, але й прискореним. Неприскореним він є при збігові амортизаційного періоду з економічно раціональним строком служби. Часто ця обов'язкова умова ігнорується.

   Для віднесення амортизації до прискореної чи неприскореної не досить знати тільки метод її нарахування, а слід проаналізувати весь комплекс умов, які її супроводжують: тривалість амортизаційного періоду, економічно раціональний строк служби засобу праці, порядок переоцінки його вартості. Сукупність перелічених елементів утворює систему амортизації. Система амортизації, що грунтується на будь-якому з розглядуваних методів, за певних умов може виявитися прискореною, неприскореною або уповільненою.

   У стандарті слід було б дати визначення як фіскальної, так і економічної (фактичної) амортизації, зазначити їх сферу застосування та цілі. Сфера застосування фіскальної амортизації встановлюється діючим законом про оподаткування прибутку підприємств. Через фіскальну амортизацію має здійснюватися державне регулювання інвестиційної діяльності та рівня оподаткування прибутку підприємств. Фіскальна амортизація має суворо регламентуватися і нараховуватися у точній відповідності з нормами та правилами, які містяться в Законі про оподаткування прибутку. Вона має визначати максимально можливу суму амортизаційних відрахувань підприємстваза певний період, від якої залежить сума податку на прибуток.

   Фіскальна амортизація може нараховуватися як прискореним так і не-прискореними методами. Причому підприємства за наявності дозволу на прискорену амортизацію повинні мати право вибору між прискореною і неприскореною амортизацією.

   У стандарті бухгалтерського обліку необхідно зазначити, що метою економічної амортизації має бути визначення дійсних витрат виробництва, пов'язаних з повним відтворенням засобів праці, отже, і собівартості продукції (послуг). Провадитися економічна амортизація має в рамках управлінського обліку і тільки неприскореними методами. В усьому іншому керівники підприємств мають вибирати норми і правила нарахування, які найбільшою мірою відповідають досягненню поставленої мети.

   Якщо звернутися до наведених результатів вибіркового обстеження підприємств, то за паралельного використання фіскальної та економічної амортизації 61% респондентів більше не вважатимуть себе постраждалими від істотного підвищення собівартості продукції, зумовленого прискореною амортизацією. Стає очевидним, що прискорена амортизація штучно завищує собівартість продукції, і відповідно, занижує прибуток для цілей оподаткування, а фактично не підвищує собівартість і не знижуєприбуток. Дана обставина чомусь важко сприймається не тільки практичними працівниками, а й багатьма вченими-економістами, які займаються проблемоювідтворення засобів праці.

   Відмінність неприскореної фіскальної амортизації від економічної полягає в такому. У фіскальній амортизації тривалість амортизаційного періоду має бути орієнтованою на найімовірніше значення економічно раціонального строку служби засобів праці даного виду в середніх умовах їх використання. А в економічній амортизації тривалість амортизаційного періоду має дорівнювати фактичному строку служби до списання або вибуття конкретного засобу праці на кожному підприємстві. Цей строк у стандарті названий строком корисного використання (експлуатації). Фактичний строк служби до списання конкретного засобу праці може бути економічно раціональним, що є найвигіднішим для підприємства, або з різних причин можевідрізнятися від нього в будь-який бік.

   Слід особливо підкреслити, що широко використовувані у світовій практиці і наведені в стандарті такі прискорені методи нарахування амортизації, як зменшення залишкової вартості, зменшення залишкової вартості за подвійною нормою, кумулятивний (суми чисел), аж ніяк не відбивають якісь реальні закономірності втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. Вони просто задають певні алгоритми розрахунку сум амортизації, які зменшуються в часі. Тому. якщо встановити період амортизації таким, що дорівнює економічно раціональному строку служби засобів праці, то збіг нараховуваних сум амортизації із справжніми темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості може бути тільки випадковим. Рівною мірою це стосується і всіх інших відомих методів прискореної амортизації.    Прискорена амортизація має дозволятися тільки для основних засобів, які вводяться, оскільки в цьому випадку вона найбільшою мірою стимулює оновлення виробництва та інвестиції. 

   Головний недолік діючої амортизаційної політики — її антиінвес-тиційна спрямованість через законодавчу регла­ментацію амортизації тільки як елементу роз­рахунку податку на при­буток і повного відриву нарахування амортизації від реального зносу ак­тивів у конкретних умо­вах їх експлуатації. При цьому грубою помилкою діючої методики нараху­вання амортизації єприйняття за зносоутворювальну базу залишкової вартості ак­тивів, що при невизначеності термінів використання (або їх ліквідаційної вартості) програмує старіння основних засобів, постійне скорочення сум амортизації й унеможливлює взагалі перенесення в повному обсязі авансованого капіталу на витра­ти виробництва.

  Наслідком запровадження нової методики нарахування амортизації стало скорочення на 15,4% у 1998 абсолютного розміру нарахованого амортизаційного фонду в економіці України (14285 млн. гри. у 1997 та 12037 млн. грн. у 1998).

  Це зумовило різкі зміни структури як витрат на вироб­ництво продукції, так і джерел фінансування капітальних вкла­день: питома вага амортизації у витратах на виробництво ско­ротилася з 9,3 до 7,8%; у складі джерел фінансування капіталь­них вкладень — з 61,3 до 54,1%. На цьому тлі особливо небез­печна тенденція до поглиблення нецільового характеру вико­ристання амортизаційного фонду. За даними зведеного бухгал­терського балансу, в 1998 порівняно з попереднім роком амор­тизація, що знаходиться в поточному обігу, зросла на 43,3%.

Чинна класифікація активів (за трьома групами) надзви­чайно спрощена. Положення складнюється введенням обліку активів за сукупною вартістю об'єктів другої та тре­тьої груп (привабливого тільки з позицій спрощеного кон­тролю сум нарахованої амортизації  податковою адміністрацією). Такий облік унеможливлює урахування специфічних умов експлуатації активів (інтенсивність вико­ристання, змінність, виробниче середовище тощо).

Не зміцнюють інвестиційну спрямованість аморти­заційної політики жорсткі обмеження, покладеніна вико­ристання прискорених методів амортизації чинним зако­нодавством: їх застосування розповсюджується тільки на введенііз середини 1997 активи, що входять до третьої групи основних засобів без права індексування їх вартості;не розповсюджуються прискорені методи амортизації на підприємства, ціни на продукцію яких встановлюються державою інайголовніше -регламентований механізм прискореної амортизації не є таким по суті, він лише засіб перерозподілу нараховуваних сум амортизації у часі, оскільки не передбачає скорочення загальних термінів ви­користання.     Використання прискорених методів аморти­зації потребує індивідуального обліку об'єктів, що вступає в протиріччя з вимогами щодо групового обліку активів.

  Прискорені методи амортизації самі по собі не містять сти­мулів до інвестування на стагнуючому, низько- і малоприбут­ковому виробництві. Ці методи в змозі«підігріти» інвес­тиційну активність в уже інвестованих, прибуткових підприємствах. В реальних умовах каталізатором економічного зростання і відродження виробництва прискорені методи амор­тизації можуть стати у досить вузькому секторі економіки. Наслідок їх введення -підтримка вузького кола динамічних, не обтяжених боргами фірм, що не мають інвестиційних пільг. Для них відкривається можливість отримання додаткових податкових пільг без трансформації їх у капітальні вкладення.

Державна амортизаційна політика, передбачаючи і готу­ючись до інвестиційного «сплеску», повинна забезпечувати максимальні свободи підприємницьким структурам у вико­ристанні власних коштів, але в реальних умовах законодавчі «вишукування» в галузі прискореної амортизації передчасні і корисні лише в теоретичному плані.

Змістом дій Уряду в ситуації, що склалася, має стати прове­дення ініціатив з розробки стратегічних документів -Кон­цепції державної амортизаційної політики та Програми рефор­мування амортизаційної системи (довго-, середньо-та корот­кострокової). Ці стратегічні документи повинні визначити ос­новні засади Закону України «Про амортизацію» і бути узгод­женими з відповідним розділом Закону України «Про оподат­кування прибутку підприємств» та всіма інструктивними й нор­мативними актами, що регламентують порядок оцінки, індек­сації основного капіталу, обліку його руху, зносу та амортизації.


  Стратегічні, законодавчі та нормативно-інструктивні до­кументи, що регламентують механізми побудови ефективної амортизаційноїсистеми,  на нашу думку, 
мають містити такі вихідні поло­ження:


1. Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при по­силенні останніх. Це здійснюється на основі послідовної рег­ламентації механізмів лібералізації амортизаційної системи, яка гнучко змінюється залежно від реальних економічних процесів. Мета реформації в цій галузі — активізація інвес­тиційної діяльності, фінансове оздоровлення підприємств, перехід на інноваційно-технологічний шлях розвитку, підви­щення ділової активності суб'єктів господарювання.

Державна амортизаційна політика повинна створювати переваги для зростання власних джерел капіталовкладень відповідно і залежно від стратегії та пріоритетів структурної та науково-технологічної політики у точках економічного зростання, в яких країна має конкурентні переваги, а також в імпортозамінюючому виробництві.

2. Держава має регламентувати принципи побудови амортизаційної системи спеціальним Законом України «Про амортизацію», в якому амортизація трактується як еко­номічний процес відтворення основного капіталу суб'єктів господарської діяльності. Закон визначає основні правила на­рахування і використання амортизації (класифікація основ­ного капіталу, середні нормативні терміни використання та допустимий діапазон відхилень, перелік та порядок застосу­вання різних методів амортизації, умови списання та зараху­вання активів на баланс, зобов'язання щодо цільового викори­стання амортизації, тощо) і надає певні свободи суб'єктам гос­подарювання у виборі прийнятного для них режиму списання основного капіталу. Відповідний розділ Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» має визначати лише режим вилучення амортизаційних сум з-під оподаткування.

3. Законодавче затверджений порядок амортизації має позбутися недоліків діючої методології, для цього він пови­нен передбачати;

• прийняття за базу нарахування амортизації первісної (а не залишкової) вартості основного капіталу;

• відродження пооб'єктного обліку активів на індивіду­альних рахунках;

• класифікацію основного капіталу на функціональній основі з урахуванням його галузевої специфіки;

• визначення групових норм згідно з функціональною кла­сифікацією основного капіталу. При нарахуванні амортизації вони мають застосовуватись у визначеному діапазоні коли­вань (коридорі) залежно від конкретних умов експлуатації;

• заборону на безповоротне вилучення коштів аморти­заційного фонду в будь-якій формі;

• введення відповідно до стратегії пріоритетів структур­ної та науково-технологічної політики пільг з податку на прибуток, що спрямовується на реінвестування. Ця пільга прямої дії має активно використовуватися, поки вироб­ництво не вийде на траєкторію сталого економічного зрос­тання, в умовах якого природно набуватимуть розповсюд­ження прискорені методи амортизації;

• скорочення обмежень на використання прискореної амортизації, дозвіл підприємствам самостійно обирати мето­ди амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні у будь-який час;

• перехід до відокремлених стандартів обліку для оподатку­вання і зовнішніх користувачів; для цього систему обліку регла­ментувати таким чином: у собівартість включаються всі фактичні капітальні витрати, а для цілей оподаткування вони приймають­ся з урахуванням затверджених норм і у встановлених межах.
­
Висновки

Дана робота розкриває сутність амортизаційних відрахувань, що полягає в здатності відтворювати основні фонди, оновлювати їх. У роботі подані характеристики різних видів амортизації, що використовуються в залежності від виду і строку служби основних фондів. Розкриття видів і методів аналізу амортизаційних відрахувань, шляхів їх удосконалення дає змогу використати цей матеріал на практиці для вивчення економічних можливостей конкурентного підприємства.

При  розрахунку норм амортизації дуже важливо правильно визначити економічно доцільний строк служби основних фондів з урахуванням їх довговічності, морального зносу, перспективних планів технічного переобладнання, балансу устаткування, можливостей модернізації і капітального ремонту.

Особливо слід відмітити, що вибір методу амортизації основних фондів повинен базуватися на розробці бізнес – плану діяльності підриємства протягом амортизаційного періоду і врахувати темпи зростання обсягів діяльності та її доходності, темпи зростання поточних витрат, зміни в податковій політиці держави або податковому статусі підприємства, необхідність та час виконання фінансових зобов’язань, джерелом покриття яких є чистий прибуток підприємства або проведення капітальних витрат за рахунок прибутку. Необхідно врахувати прогнозований період експлуатації об’єкта амортизації до його ліквідації або продажу, можливу ціну реалізації об’єкта амортизації, потребу в формуванні власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

Крім того, треба мати на увазі, що в ряді галузей норми амортизації можуть бути підвищені чи понижені також у залежності від технологічних особливостей виробництва, режиму і змінності устаткування, ступеню навантаження і фізичного об’єму виконуваних робіт, умов зовнішнього середовища, географічного розміщення об’єктів та інших факторів.

   Проаналізувавши практичні проблеми управління амортизацією основних фондів можемо зробити висновки, наслідком  лібералізації державної амортизаційної політики та орієнтації системи амортизації на західні стан­дарти, розпочатих у країні із середини 1997, стало значне по­слаблення інвестиційного потенціалу амортизаційної систе­ми та її безпосереднє підпорядкування інтересам бюджетно-податкової політики.

Найсуттєвіші з низ:

— підприємствам, за наявності серед них великої кількості збиткових, нав'язалитільки прискорену аморгизацію, хоч вона дає переваги лише рентабельнимпідприємствам. При цьому не було дано визначення прискореної амортизації;

— не було визначено галузі застосування і мета фіскальної та економічної амортизації, а кількість норм амортизації була невиправдано дуже скорочена (приблизно з 1400 до 4) за наявності великих відмінностей у довговічності та умовах відтворення окремих засобів праці;

-для більшості видів основних фондів було здійснено перехід від неприскореного рівномірного методу нарахування амортизації до прискореного методу залишку, який зменшується. В умовах же застосування прискореної амортизації на підприємствах мають визначати свої справжні затрати, пов'язані з відтворенням засобів праці, і уточнювати таким чином витрати виробництва;

— практично повністю підприємства відмовилися відвикористання неприскореної амортизації без належних підстав;

— введення групового обліку нарахування амортизації дляосновних фондів другої і третьої груп, по-суті, зруйнувало їх пооб'єктний облік;

— до складу амортизованих основних засобів включили вузли І запасні частини для автомобілів, які не входять до комплекту їх поставки, що суперечить економічній теорії;

-для основних фондів другої і третьої груп, що амортизуються методом залишку, який зменшується, не було передбачено перехід до одноразового списання залишкової вартості. Внаслідок високих темпів нарахування амортизації у перші роки аморти­заційний період розтягується до нескінченності. Виявився химерний симбіоз прискореної і уповільненої амортизації;

— основні фонди збільшуються на величину затрат, пов'язаних з проведенням усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації.Таким чином, було введено два джерела фінансування затрат на ремонти — за рахунок собівартості та амортизаційних відрахувань, що ускладнює облік і знижує інвестиційні можливості підприємств;

— не було введено механізм об'єктивної і своєчасної переоцінки основних фондів.

    Протиріччя інтересів інвестиційної та бюджетно-подат­кової політики відбувається в умовах безперервного загост­рення кризи в інвестиційній сфері і скорочення власних та іноземних джерел фінансування капіталовкладень. Тому по­долання цього протиріччя — необхідна умова економічного зростання і нагальна сучасна проблема, вирішення якої має здійснюватися на підставі всебічного врахування реальних процесів відтворення капіталу в умовах фінансової не­стабільності та інвестиційної кризи. Головна причина істотного послаблення інвестиційного потенціалу амортизаційної системи протягом останніх двох років — помилкові рішення, покладені в основу розробкинормативно-методичного забезпечення державної аморти­заційної політики і, як наслідок — повний відрив останньої від реальних процесів відтворення активів та конкретних умов їх експлуатації.

   Законодавча та нормативно-методична база, що регулює процеси обліку та амортизації активів (стаття 8.3.5 Закону Ук­раїни “Про оподаткування прибутку підприємств”у редакції від 22.05.97, Інструкція Мінфіну України з бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів від 24.07.97 та Інструкція з обліку основних засобів бюджетних установ від 01.01.98), не опирається на довгострокову концепцію рефор­мування амортизаційної системи і не підготовлена до практич­ного використання. Вона більше опрацьована з позицій опо­даткування та приватизації, а не з позицій відтворення активів і технологічного оновлення виробництва. Тому амортизаційна політика останніх років не сприяє, а протидіє накопиченню ре-новаційних ресурсів та руйнує на підприємствах фінансову ба­зу капіталоутворення як основу досягнення позитивної еко­номічної динаміки та економічного зростання.

Найсуттєвіший недолік нової амортизаційної політики, що провокує різноманітні протиріччя, труднощі та пара­докси у поточній практиці нарахування та використання амортизації, — її концептуальна невизначеність.

Стратегічні, законодавчі та нормативно-інструктивні до­кументи, що регламентують механізми побудови ефективної амортизаційної системи,  на нашу думку,  мають містити такі вихідні поло­ження:

1.         Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при по­силенні останніх.

2.          Держава має регламентувати принципи побудови амортизаційної системи спеціальним Законом України «Про амортизацію».

3.         Законодавче затверджений порядок амортизації має позбутися недоліків діючої методології.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по банку