Реферат: Хімічні ураження

--PAGE_BREAK--При уповільненій формі — інтоксикація наростає поступово. Скарги на гіркий смак у роті, загальну розбитість, запаморочення, оніміння слизової оболонки рота.
Пізніше з’являється нудота, шум у вухах, задишка, біль в області серця, утруднення вимови, утрата свідомості, судоми заміняються паралічем — тонус м’язів падає. Артеріальний тиск різко знижується, пульс нитковидний, дихання аритмічне, поверхневе, незабаром зупиняється, а серце може ще скорочуватися протягом декількох хвилин, після чого і воно зупиняється.
Шкірні покрови, слизові — рожевого забарвлення.
Перша допомога.
Припинити надходження отрути в організм (надягання протигаза, винос, виведення із зараженої атмосфери). Введення антидоту — амілнітрату шляхом вдихання парів під маскою протигаза. У умовах стаціонару використовують більш потужні антидоти — внутрівенно хромосмон, тіосульфат натрію, глюкозу.
Ураження ОР нервово-паралізуючої дії.
ФОБ, ФОІ, ФОС — фосфорно-органічні речовини (інсектициди, сполуки). Це велика група нейротропних отрут. Можуть знаходитися в різноманітному агрегатному стані. Майже усі ФОС — рідини (хлорофос — у вигляді кристалічного порошку). Усі добре розчиняються в органічних розчинниках і погано у воді. Більшість ФОІ недовго зберігаються в зовнішньому середовищі (від 1-2 тижнів до 1-3 місяців).
Механізм токсичної дії.
ФОР гнітять функцію ферменту холінестерази, що веде до нагромадження ацетилхоліну в синаптичних щілинах і порушенню передачі нервових імпульсів у нервових вузлах і може закінчитися загибеллю ураженого.
Клінічна картина — залежить від дози отрути, шляхів надходження його в організм.
У легких випадках через 30-60 хв. після вдихання парів ФОС з’являються стискальні болі за грудиною, недостача повітря, погіршення зору (“туман” або “сітка” перед очима), нездатність розрізняти дрібний шрифт, запаморочення, тривога, страх, порушення уваги, пам’яті, безсоння. Шкірні покрови вологі, посмикування окремих груп м’язів, нежить, слинотеча, дихання вчащене, тахікардія помірна, рухове занепокоєння. Звичайно ці симптоми зберігаються протягом доби.
При середньому і важкому ступені отруєння описані вище симптоми наростають швидше і важче. Приєднуються розлади дихання, кровообігу. Сильні болі за грудиною, стискання у грудях, недостача повітря, напади ядухи, кашель із виділенням мокроти, слинотеча, синюшність, пітливість, зіниці різко звужені. Наприкінці наступають судоми, що заміняються паралічами. Смерть від паралічу дихального центру.
Перша медична допомога.
Припинення подальшого надходження отрути в організм шляхом надягання протигазу або виносу, вивозу з зараженої атмосфери. Обробка забруднених ділянок шкіри рідиною ІПП-8 (індивідуальний протихімічний пакет), 10-15% розчином аміаку або інших лужних речовин. Особливо ефективне раннє застосування антидотів: атропін у великих дозах від 2 до 10 мг із наступним уведенням по 2-4 мг протягом 2-х діб. Атропін діє як холіноблокатор, тобто захищає від надлишку ацетилхоліну, що утворюється при інтоксикації ФОР.
До числа антидотів відносять речовини реактиватори холінестерази: дипіроксим, токсогонін, а з аптечки АІ-2 — тарен по 1 таблетці під язик.
Ці всі речовини можуть застосовуватися повторно і разом.
Аміак — це СДОР із групи, що володіє задушливою і нейротропною дією. Аміак — безбарвний газ із гострим запахом нашатирю. Легший за повітря. Добре горить. Вибухонебезпечний! (у зоні осередку не курити!). Температура кипіння -33,5°С. Димить при виході з балонів, цистерн, холодильних агрегатів. У холодильних установках (компресорах) промислових харчових об’єктів містяться тонни аміаку. Наприклад, у Калінінському районі м. Донецька:
м’ясокомбінат — 45 т;
база “Холодильник” — 40 т;
пивзавод — 30 т;
міськмолокозавод № 1 — 4,5 т;
і т.д. див. Додаток № 1.
Аміак у газоподібному стані може самозайматися при температурі 650°С. Рідкий аміак горіння не підтримує. Запах речовини стає відчутний при концентрації 0,035 мг/л. Це поріг сприйняття. Ледь почувши специфічний запах аміаку необхідно приймати відповідні рішення. Отже:
–                            поріг сприйняття — 0,035 мг/л;
–                            подразнення верхніх дихальних шляхів відзначається при концентрації 0,3 мг/л;
–                            подразнення очей — 0,5 мг/л;
–                            подразнення шкіри — 7,21 мг/л (з’являється червоність, пухирі);
–                            кашель задушливий — 1,25 мг/л;
–                            токсична доза при 1,5 мг/л протягом 1 години (50% персоналу може загинути від набряку легенів);
–                            концентрація — 3,5 мг/л протягом декількох хвилин призводить до смерті.
Клініка.
Аміак уражає в першу чергу нервову систему, знижує спроможність клітин нервової системи засвоювати кисень. Подразнення рецепторів блукаючого нерва може викликати рефлекторне гноблення дихального центру і серцевої діяльності. При великих концентраціях аміаку (1,5-3,5 мг/л) смерть може наступити в перші ж хвилини при явищах гострої дихальної і серцево-судинної недостатності. У наступному, ураження парами аміаку викликає запалення легенів, бронхіти, пневмонії, трахеобронхіти, набряки гортані, токсичний набряк легенів. Вплив аміаку на ЦНС виявляється у збудженні, судомах. Воно мабуть пояснюється нестачею кисню в крові і нервових клітинах.
Аміак також здійснює місцеве подразнення слизових оболонок очей, дихальних шляхів. Звідси задушливий кашель, нежить, утруднення дихання, різі в очах, сльозотеча. Пульс частий, серцебиття.
Перша медична допомога.
При попаданні рідкого аміаку в очі негайно промити водою або 0,5-1% розчином квасців; при болях — закапати очі новокаїном 1%, дикаїном 0,5% —1-2 краплі.
При інгаляційному ураженні необхідний терміновий винос, виведення з зараженої атмосфери, застосування промислових протигазів зі спеціальними коробками марки “ДО” або “М” або ізолюючих протигазів (ІП-4). Поза зараженою атмосферою інгаляція кисню, вдихання теплих водяних парів, гарячі компреси на шию. При спазмі голосової щілини — тепле молоко із содою.
Шкіру і слизові промивати водою або 2% розчином борної кислоти. Вода добре дегазує аміак.
При попаданні рідкого аміаку усередину:
–                   промивання шлунка, викликати блювоту;
–                   дати розчин оцту (3%) або лимонної кислоти кілька ложок;
–                   давати рослинну олію, молоко, яєчний білок.
Сірководень — безбарвний газ із запахом тухлих яєць. Температура кипіння — 60,9°С. Концентрація 1 мг/л викликає важку форму отруєння. Легко загоряється і горить блідо-блакитним полум’ям.
Сірководень відноситься до групи отруйних речовин задушливої і загальнотоксичної дії. Є сильною нервовою отрутою. Він порушує внутрішньотканинне дихання і викликає аноксію. Місцева дія; сильно подразнює слизові оболонки очей і дихальних шляхів. Отруєння сірководнем протікає дуже швидко: судоми, утрата свідомості і смерть від припинення дихання або паралічу серця. При малих концентраціях сірководню: сльозотеча, нежить, задишка, кашель, біль за грудиною, тахікардія, слабість, непритомність або навпаки, стан збудження з наступним потьмаренням свідомості.
Перша медична допомога.
Винос із зараженої атмосфери, спокій, тепло, вдихання кисню, штучне дихання. При утраті свідомості, у комі — кровопускання 300-400 мл із наступним уведенням внутрівенно хромосмону 20-30 мл. Протигаз марки “У”, захисні окуляри — обов’язкові засоби індивідуального захисту. Дегазацію проводять лужними розчинами.
Оксид сірки — безбарвний газ із гострим запахом. Добре розчиняється у воді, створюючи сірчану кислоту. При впливі на організм подразнює верхні дихальні шляхи, викликаючи запалення слизових оболонок носоглотки, бронхів. Високі концентрації оксиду сірки в повітрі викликають у людини задишку, можуть призвести до утрати свідомості.
Перша медична допомога.
Постраждалого винести на свіже повітря, інгаляція киснем, промивання очей і носоглотки 2% розчином питної соди. Для захисту від парів оксиду сірки використовуються промислові протигази марки “У”. Дегазують (знезаражують) його лугами, аміаком, гашеним вапном.

Сірковуглець — безбарвна рідина з неприємним запахом. Погано розчиняється у воді. Пари сірковуглецю легко займаються, а в суміші з повітрям — вибухають. Вдихання парів сірковуглецю діє на людину наркотично: з’являється головний біль, оніміння кінцівок, порушення дихання, а при високих концентраціях і тривалому впливі наступає глибокий наркоз, зникають усі рефлекси, смерть.
Перша медична допомога.
Постраждалого негайно винести на свіже повітря, спокій, інгаляція киснем, у важких випадках — штучне дихання. Дегазують сірковуглець сульфітами натрію або калію. Захистом служить промисловий протигаз марки “А”.
Фтороводень — безбарвний газ без запаху, добре розчиняється у воді, створюючи плавикову кислоту. При вдиханні фтороводень подразнює верхні дихальні шляхи й очі, викликає блювоту, ядуху, спазми гортані і бронхів. Діє на ЦНС. Смерть наступає в результаті ураження легенів, гнійного бронхіту.
Перша медична допомога.
Ураженого варто винести на свіже повітря, звільнити грудну клітину від одягу, що стискує, дати кисень, ніс і очі промити 2% розчином питної соди.
У якості індивідуального засобу захисту дихальних шляхів при роботі або проведенні рятувальних робіт у випадку аварії з виходом фтороводню застосовують промислові протигази марки “У”, а при високих концентраціях фтороводню — ізолюючі протигази (ІП-46).

3. Організація рятувальних робіт. Заходи особистої безпеки при роботі на території, забрудненої СДОР.
При виникненні техногенної аварії на залізничному транспорті або компресорній установці холодокомбінатів (аміак) або фільтрувальної станції (хлор), у цеху хімкомбінату і будь-якого ОНХ, що використовує хімічні речовини необхідно:
1.                Оповістити працюючих на території об’єкта і людей, що живуть або працюють у районі аварії.
Процедура оповіщення розроблена заздалегідь і проводиться в такий спосіб: на всіх хімічно небезпечних об’єктах є інструкція для чергових і диспетчерів про порядок і черговість подачі сигналів, виклику на об’єкт керівного й особового складу невоєнізованих формувань ЦО, висилки транспорту і посильних.
Сигнал про аварію з викидом (виливом) СДОР, що надійшов диспетчеру підприємства, негайно доводиться до начальника ЦО об’єкта — першого керівника. Одночасно оповіщуються робітники, службовці, місцевий штаб ЦО і служби цивільної оборони. Повідомляють у міліцію і пожежну частину. Вмикаються звукові сирени в масштабі району або міста — сигнал “Увага всім!”.
2.                Відповідно до рішення начальника ЦО об’єкта організуються роботи з ліквідації осередку ураження. У першу чергу для проведення аварійно-відбудовних і рятувальних робіт залучаються свої об’єктові формування: охорони суспільного порядку, протипожежні, медичні, протихімічного і протирадіаційного захисту, а потім, у залежності від масштабу аварії, прибувають і включаються в роботу формування міста або області.
3.                Ізолювати район аварії в радіусі 200 м і більше (задача міліції).
4.                Терміново організувати евакуацію працюючих із цеху або всього населення на відстань до 5 км з урахуванням кількості і характеру СДОР і напрямку вітру. Евакуація може бути вертикальною — на 5-10 поверхи при виході хлору і горизонтальної в інших випадках.
5.                Спеціальна служба і ланки хімічної розвідки проводять оцінку масштабів аварії, виявляють вид СДОР і концентрацію її на місцевості. Керівництво об’єкта, штаб ЦО оцінюють обстановку, прогноз і виносять своє рішення.
6.                Наявність і індикацію СДОР у повітрі можна визначити за допомогою різноманітних приладів (газоаналізаторів та ін.). Наприклад, при використанні універсального газоаналізатора (УГ-2) по зміні кольору індикаторного порошку можна визначити вид СДОР:
а)      при наявності хлору — порошок стає червоного кольору;
б)      при наявності аміаку — синього;
в)      при наявності сірководню — коричневого.
7.                Першу медичну допомогу в перші хвилини надають люди в порядку само- і взаємодопомоги — виносять на свіжий струмінь повітря з забрудненого помешкання, при необхідності роблять штучне дихання, зігрівають, промивають шкірні покрови і видимі слизові. Крім того, першу медичну допомогу надають СП, СД, ОСД і медробітники МНС, закріплені за даним об’єктом. Про це необхідно докладно знати.
Обсяг першої медичної допомоги при хімічному ураженні.
1.                Якнайраніше надягання протигаза на себе і на ураженого. При цьому звернути увагу на шкіру обличчя, якщо на ньому є сліди ОР, СДОР (краплі, маслянисті плями), необхідно опрацювати її вмістом ІПП-8, тобто провести фрагмент часткової санітарної обробки і тільки потім надягати протигаз. Протигази повинні відповідати характеру СДОР:
–                   при ОР типу зарин, зоман, V-гази й ін. ФОР, а також ОР шкірнонаривної дії можуть застосовуватися будь-які фільтруючі протигази: ЦП-4, ЦП-5, ЦП-7, загальновійськові;
–                   при аварії з виходом хлору, аміаку краще застосовувати ізолюючі протигази (ІП-46), хоча можна звичайні фільтруючі на короткий час;
–                   для захисту від чадного газу (СО) використовують фільтруючі протигази з приєднаними до них гопкалітовими патронами;
–                   можливе використання промислових протигазів із коробками різноманітних марок — “А”, “У”, “Г”, “Е”, “КД”, “БКФ”, “М”, “З”. Такі протигази захищають далеко не від усіх СДОР, а конкретно від якої-небудь ОР, що виробляється або використовується на даному підприємстві. Час дії коробки від 1 до 3 годин, у залежності від концентрації СДОР і марки коробки.
При необхідності і наявності таких можна скористатися шланговими протигазами (ПШ-1, ПШ-2). Декілька слів про останні.
Шлангові протигази — найбільш прості прилади ізолюючого типу. Принцип їхньої дії складається в тому, що повітря для дихання забирається з чистої зони на визначеній відстані від працюючої людини (від 10 до 40 м) або попередньо очищується. Ними зручно користуватися при виконанні ремонтних і очисних робіт усередині різноманітних ємкостей, підземних сховищ і підвальних помешкань, де накопичуються пара СДОР. По засобі подачі повітря для дихання шлангові протигази діляться на самовсмоктуючі (ПШ-1) і з примусовою подачею повітря (ПШ-2). Останній має электроручну повітродувку і може обслуговувати відразу двох людей.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по бжд