Реферат: Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення
ЗМІСТ1. Вступ___________________________________________________стор.1
2. Поняття, предумовиформування та типологія СЄЗ___________стор. 2-6
3. Регіональнаекономічна політика України та місце в ній спеціальних (вільних) економічнихзон_________________________________стор. 7-9
4. Український досвідспеціальних (вільних) економічних зон____стор. 10-12
5. Світовий досвідформування СЕЗ________________________стор. 13-15
6. Список використаноїлітератури____________________________стор. 16
ВСТУП
Перетворення планово-директивноїекономіки у відкриту ринкову пов'язано сьогодні з вирішенням ряду актуальнихпроблем: заміною старої господарської структури, реструктуризацієюпромисловості, освоєнням ринкових принципів діяльності, інтеграцією до світовоїекономічної системи. Названі завдання не можна вирішити без розширення Інвестиційної діяльності, яка забезпечує неперервність відтворювальногопроцесу та дієве стимулювання всіх відомих форм зовнішньоекономічногоспівробітництва.
В той же час економічна криза, щоохопила Україну, не стимулює інвестиції, а навпаки, продукує скороченнявідтворювальних процесів за критичну межу. Подібні тенденції характерні і длязовнішньоекономічних зв'язків, реформування яких також суттєво ускладнено. Алепотреба країни у зовнішніх ресурсах розвитку — в тому числі іноземних інвестиціях як одній з форм зовнішньоекономічних зв'язків, обумовлює використання нестандартних підходів.
Як свідчить практика, такимнетрадиційним підходом може стати формування спеціальних (вільних) економічнихзон (СЕЗ). Спеціальні зони створюють сприятливі умови для економічного розвиткубазових об'єктів та територій їх розташування.
Запропонований Вашій увазі навчальнийпосібник «Спеціальні (вільні) економічні зони: теорія та практика» єпершим в Україні і, на думку авторів, повинен значною мірою задовольнитиіснуючу потребу студентів та викладачів у навчальних матеріалах з питань СЕЗ.Він дозволяє також отримати необхідну теоретико-методологічну базу щодорозуміння процесів формування і управління спеціальними (вільними) економічнимизонами, виховати практичні навички у роботі з проектними документами СЕЗ.
Розв'язанню вказаних завданьпідпорядкована структура та методика подачі матеріалів, сформульовані контрольніпитання по кожному розділу, рекомендовано літературу для поглибленого вивченняматеріалу.
Поняття, предумови формування та типологія СЄЗБезперервний і послідовний розвиток виробничих сил супроводжується адекватним процесом усуспільнення виробництва ісуспільного розподілу праці. Одночасно суспільний розподіл праці приводить допосилення інтеграційних зв«язків. У цьому випадку буде досягатися такийрівень усуспільнення виробництва і розподілу праці, коли у забезпеченні різнихпотреб зможуть брати участь не тільки галузі народного господарства, але йбагаточисельні виробництва та їх групи. Оскільки вони знаходяться на певнійтериторії, то у сукупності складають взаємозв'язані територіальні формування.
На практиці процес розвитку виробничихсил обумовлює зростання кількості галузей, виробництв, технологічно самостійнихпідприємств. Водночас це супроводжується поширенням технологічноїзалежності підприємств і галузей, ускладненням міжгалузевих зв»язків,об'єднанням виробництв, які виділилися, в галузеві і територіальні сукупності.Одночасно проходить розподіл праці як у галузевому, так і територіальномурозрізах. Закріплення певних видів і підвидів суспільного виробництва на данійтериторії визначає його просторовий розподіл.
Територіальні формування є однією зякісно нових форм усуспільнення виробництва, в яких проявляється йогопрогресивний напрямок розвитку шляхом концентрації, спеціалізації, комбінуваннявиробництва. Такий характер їх розвитку забезпечує значний економічний ефектзавдяки використанню фактора комплексності. Розміщення виробничих об"єктівна одній чи на сумісній території дозволяє ефективно використовувати не тількиєдині енергетичні джерела, водні, мінеральні, природні ресурси, але йпотужності виробничої і невиробничої інфраструктур.
Територіальні формування виступають у різноманітнихформах комплексів: 1) виробничо-територіальних; 2) аграрно-виробничих; 3) оудівельних; 4) транспортних та їх галузевих різновидів. промислово-територіальні комплекси можуть включати машинобудівний, хімічний, лісопромисловий табагато інших. Таксамоаграрно-промислові комплекси складаються з зернового, буряко-цукрового,льонарського та ін.
Разом з тим останнім часом з'являються нові види територіальних формувань, націогосподарських комплексів. Одними з нихслід назвати вільні економічні зони (ВЕЗ). Якщо розглянути ВЕЗ в історичномуплані, то виявиться, що територіальні формування — «вільні економічнізони» — це явище, яке мало місце в господарській практиці деяких античнихдержав та було розповсюджене у середньовіччі.
Проте, зацікавленість до ВЕЗ якелементу територіальної організації виробничих сил з«явилася у науковців Іпрактиків України наприкінці 80-х — початку 90-х років. Це пов»язано звивченням досвіду становлення ринкових відносин у розвинених в економічномувідношенні країнах, а також країнах, які мають в останні роки позитивні результати у стабілізації національної економіки. Ставилося за мету шляхомвивчення і запровадження позитивного досвіду стимулювати економічніперетворення, які б забезпечили поступовий перехід до господарськоїсамостійності не тільки окремих підприємств, але і цілих регіонів.
Формування вільних економічних зон убагатьох країнах світу віддзеркалює дію об"єктивних інтеграційних процесів,притаманних національній економіці. Поряд з подальшим розвитком усуспільненнявиробництва шляхом.його спеціалізації і концентрації, збільшенням випускутоварної продукції, відбувається посилення міжрегіональних, а, особливо — міжнаціональних контактів. Відбувається формування світової територіальноїструктури, відповідно до якої проходить закріплення виробництва певних видівпродукції чи послуг за окремими країнами. Такому закріпленню сприяє розвиток зовнішньоекономічних зв«язків через вільні економічні зони.
Економічні системи окремих країн поступово інтегруютьсяшляхом спеціалізації на певних видах продукції, встановлення стабільних економічних зв»язків, торгівлі науково-технічними досягненнями,послугами, інформацією. В кінцевому результаті господарські системикраїн-партнерів взаємно пристосовуються, вони утворюють нову економічнуструктуру, яка поглинає відокремлені потенціали, відтворюючи систему більшвисокого рівня. У новій економічній системі з«являється можливістьефективного використання основних факторів виробництва, до складу якихвідносяться робоча сила, капітал та інформація. Виникають
додаткові можливості для прискореного зростаннянаціональних економік, які інтегровані в економічну систему певного регіону.
Вільні економічні зони є одним зелементів здійснення інтеграційних процесів і структурних перетворень усвітовій економіці. Це — один з інструментів досягнення відкритості економікиУкраїни зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічногоспівробітництва на основі залучення іноземних інвестицій.
На сьогодні територіальні утворенняцього типу розміщені практично у всіх країнах світу, представлені на всіхконтинентах. Неабиякий вплив їх на економічні процеси, що відбуваються удержавах розміщення, оскільки в зонах створюються різноманітні виробництва,нові робочі місця, активізуються зовнішньоторговельні операції.
Для вільних економічних зон характерніпевні принципи формування безвідносно до типу та місця розміщення. Саме за цимипринципами і визначається можливість віднесення окремих об»єктів дотериторіальних формувань даного типу.
Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) — один з доситьпомітних елементів структурних перетворень світової економічної системи другоїполовиниXX ст. Вонигеографічне розосереджені практично на всіх континентах та присутні у різнихгрупах країн-як у тих, що розвиваються, так і у промислово розвинених.
Вивчення світового досвіду СЕЗ дозволяєзробити висновок про широке різномаїття форм, цілей, механізмів, стратегійрозвитку та результатів зонування. Але це різномаїття може і повинно бутиідентифіковане, зведене в загальну схему, тобто теоретично усвідомлено. Такимчином, практика використання подібних утворень не тільки не заперечує, але йвимагає опрацювання чітких формулювань, встановлення закономірностей розвитку, відпрацювання понятійного апарату.
Насамперед необхідно визначитися здефініціями. Одним із початкових, що визначали суть вільної зони, був термін«вільна гавань» (porto franko). Зрозповсюдженням механізму зон та модифікації, його цільовою та функціональноюспрямованістю понятійний ряд розширювався, в тому числі під впливом мовнихособливостей держав-засновниць. В результаті явище, шо має внутрішнюцілісність, отримало значну кількість понять та визначень: вільні зони, вільніторгові зони, експортно-виробничі зони, вільний порт, вільніекспортно-виробничі зони, вільні експортні зони, технологічні зони, вільні зонизаохочення експорту, зони безмитного ввозу, індустріальні зони, зони сприянняінвестиціям, спеціальні економічні зони, зони безмитного виробництва, зонибезмитного промислового експорту, зони спільного підприємництва, зонизовнішньої торгівлі, промислово-виробничі зони, зони вільної економіки,техніко-впроваджувальні зони, зони безмитної торгівлі тощо.
Існує не менше ЗО різних дефініцій, що визначають цеявище. Найбільш розповсюдженими з них є терміни «вільна економічназона» (БЕЗ) та «експортно-виробнича зона» (ЕВЗ). Перший найбільшточно відображає той ключовий момент, що зона представляє собою економічне, азовсім не політичне, соціальне чи інше утворення з вільним (спрощеним відноснонаціональної економіки і максимально наближеним до світової) режимомпідприємницької діяльності. Другий термін досить широко популяризованийекономічною наукою, найбільш активно використовується в практиці країн, що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а також офіційновикористовується рядом міжнародних організацій, у тому числі Міжнародною Організацією Праці, Центром 00Н по Транснаціональним Корпораціям,Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ.
Крім того, існує багатоваріантністьпідходів у визначенні самого явища вільних зон. Власні трактування ВЕЗ даєзаконодавство країн, що беруть участь у процесі зонування, а також міжнародніугоди, теоретико-практичні дослідження, документи спеціалізованихорганізацій, асоціацій тощо. Серед найбільш відомих назвемо лише ті визначення,що були дані в постанові Ради спільного ринку від 4 березня 1969 p., YII додатку доКонвенції в Кіото від 18 березня 1973 p., документах UNCTAD від 1975 p., Радиспільного ринку від 1988 p., матеріалах Міжнародної Організації Праці,Центра 00Н по ТНК. Всесвітньої Асоціації ЕВЗ. Всі вони, співпадаючи увіддзеркаленні найважливіших суттєвих рис вільних зон, пропонують власні,оригінальні трактовки. Але визначення, які дані в цих документах, недостатньоповно й точно описують сутність та основні риси поняття «зона».
Наприклад, трактування поняттяекспортної виробничої зони як «чітко визначеної промислової зони, в якій сформованоанклав безмитної торгівлі в митному та торговому режимі приймаючої країни, І вякій іноземні підприємства, що виробляють в основному продукцію на експорт,отримують вигоду з наданих фіскальних пільг», викладено Центром 00Н ТНК.Це формулювання далеко не Ідеальне і, за словами експертів Центру, не враховуєвідхилень від схеми або так званих «прикордонних» явищ. Суть останніху тому, що зона, названа експортно-виробничою, може бути фактично орієнтованана місцевий ринок (імпорт). Режим ЕВЗ може розповсюджуватися на всю територіюкраїни, якщо остання відмінила власним рішенням торговельні (тарифні танетарифні) обмеження (Гонконг. Сінгапур, Макао).
Крім того, під наведену дефініцію непідпадають іноземні для приймаючої держави підприємства, що мають відповіднімитні та фінансові пільги, а також оффшорні території та центри з особливимрежимом діяльності банківсько-страхових інститутів І нерезидентських компаній.Тобто поняття ЕВЗ є вузьким, частковим випадком більш загального явища, щозаймає досить чільне місце (до 50% всіх існуючих ВЕЗ за кількістю таекономічними результатами діяльності).
Виходячи з відомих традиційних форм існуючих вільних зон,у процесі систематизації переліченого вище різноманіття на засадах єдностіосновних (суттєвих) рис можна побудувати класифікаційну схему ВЕЗ. При цьому яквихідні критерії, що обумовлюватимуть віднесення тих або інших структур довільних економічних зон, необхідно вважати: умовну екстериторіальністьутворення відносно митних кордонів та індиферентність до торгового режимуприймаючої держави; спрямованість на активізацію підприємницької тазовнішньоекономічної діяльності, використання для власного розвитку зовнішніхфінансових ресурсів, у тому числі іноземних інвестицій; особливий (щовідрізняється від загального, який існує на території держави розташування)організаційно-правовий механізм.
Слід зауважити: фактор залученнязовнішніх фінансових та інших ресурсів — визначальний, і не може не враховуватись упроцесі аналізу. Це принципово, адже світовий господарський досвід свідчить провикористання форми особливих територіальних утворень, що мають спеціальнийрежим сприяння окремим видам підприємницької діяльності, незалежно відорієнтації на іноземний капітал, або такий, що прямо стимулює національних виробників.Як підтверджує практика, це — важлива та ефективна форма стимулюванняпідприємницької діяльності в пріоритетних галузях (сферах) діяльності, атакож засіб економічного «оживлення» депресивних районів. Але, якщоузагальнювати ці тенденції, то слід зазначити, що подібні утворення поступовобудуть підключатися до системи міжнародного поділу праці та науково-технічногообміну і, таким чином, до процесів міжнародного руху капіталів.
Виходячи з вищевикладеного, можна датитаке визначення поняттю вільної економічної зони: ВЕЗ — це обмежена частинатериторії держави, на якій встановлюються особливі митний, податковий,фінансовий, організаційно-правовий режими діяльності суб"єктівпідприємництва для активізації економіки та інтеграції у світове господарство.
До цілей, які ставляться державою, що створює (абосанкціонує створення) ВЕЗ, як правило, відносяться: розв'язання проблемзайнятості і формування нових робочих місць; активізація зовнішньої торгівлі;стимулювання притоку іноземних Інвестицій як додаткового джерела фінансування;активізація обміну знаннями й технологіями, і як результат, — досягнення новоїінноваційної якості економіки; розширення експортної бази або розвитокімпортозаміщення: підвищення обсягів зовнішніх надходжень та покращанняплатіжного балансу країни-реципієнта; ефективне використання місцевихресурсів побудова структур, що є провідником та каталізатором ринковихперетворень
Крім того, формування вільнихекономічних зон може розглядатись як засіб розв'язання проблем депресивних старопромислових, незабудованих, слабозаселених, з низьким рівнемекономічного розвитку регіонів
У деяких країнах ця концепціябудувалася та була реалізована без поєднання з орієнтацією на залученняіноземного капіталу (як, наприклад, програми розвитку старопромислових районіву Франції та Німеччині) Маються на увазі територіальні програми, спрямовані настворення нових або збереження існуючих робочих місць, відновлення традиційнихгалузей та видів промислу, розвиток підприємництва, експортного виробництва,інноваційних процесів, захист навколишнього природного середовища тощо Ці зонимаксимально відкриті зовнішньому економічному простору і за сутністю свогомеханізму повинні сприяти інтеграції територій в єдину господарську системуВони не обмежуються прийняттям заходів, що стимулюють діяльність нерезидентів,а навпаки, створюють пільгові умови для підприємницької діяльності в цілому Віншому випадку може здійснюватись орієнтація на залучення виключно зовнішніхфінансових ресурсів — іноземних інвестицій у підприємницькій або ссуднійформах, — на початковому або наступних етапах розвитку зон, які стають вільнимиекономічними
Багатоваріантність підходів, якавиявилася при вивченні поняття та сутності БЕЗ, властива також і підходам до їхкласифікації Існують різні варіанти типології зон Зокрема, дослідники С АДійков, В 1 філатов, А П Думнов та інші розрізняють зовнішньоторговельні,функціональні та галузеві зони, В Укмар та С С Фомін деталізують класифікаціюпідрозділом зовнішньоторговельних на комерційні та складські зони Д М Акульонокта А Н Солдаткін визнають існування чотирьох типів зон — вільної торгівлі,експортно-виробничі промислові, вільні порти та банківські зони Е А Алтинбаєвпише про зони прискореного економічного розвитку, зони спільного підприємництвата зони цілісного економічного району з повною відновлювальною структурою обробної промисловості Ю С Степанов наводить класифікацію зон, щовідносяться до п«яти типів безмитні, експортні промислові, паркитехнологічного розвитку, зони страхових та банківських послуг, імпортопромислові зони та зони імпортозаміщення А Корнєєв надаєперевагу семи типам зон, що відрізняються за площею та функціональноюспрямованістю — це
ресурсні, транспортні, фінансові, складальні,рекреаційні, складські, технопарки А П Кузнєцов — провідний російськийдослідник у цій галузі — вважає за необхідне розрізняти зони вільної торгівлі,підприємницькі, технологічні парки зони експортного виробництва, спеціальніекономічні зони
Всі наведені точки зору на типологіюВЕЗ, без сумніву, мають внутрішню логіку та дозволяють під різними кутами зоруосмислити феномен ВЕЗ Можна вважати досить корисним подібне різномаїттяпідходів, оскільки в процесі відстоювання власних точок зору авторинаближаються до істини
Пропонується наступна класифікаційнасхема СЕЗ (рис.1). Спеціальні(вільні) економічні зони поділяються на окремі типи залежно від географіїрозташування, характеру об»єкта зонування, взаємодії з позазональноюекономікою, масштабами та значущістю вірішуваних проблем, функціональноюспрямованістю
Так, залежно від місцерозташуваннявідносно державних кордонів, ВЕЗ розподіляються на внутрішні (розташовані увнутрішніх районах країни) та зовнішні (розташовані базпосередньо на кордоні)
Згідно з характером взаємодії з економікою приймаючої держави слідрозрізняти зони інтеграційного (в механізм зони закладено принцип тісноївзаємодії з суб"єктами підприємництва поза межами зони) та анклавного типу(зона функціонує в просторі, що є замкненим відносно позазональної господарськоїсистеми та відкритим для зовнішніх зв'язків) Зони анклавного типу є антиподомінтеграційних, створюються переважно для максимізацп зовнішнього притокутоварних та фінансових ресурсів, локалізуються на невеликій за розміромтериторії та в процесі діяльності мінімально взаємодіють з рештою економічногопростору приймаючої держави, їх механізм найбільш наближений до умов та законівсвітового ринку, дозволяє зменшити ступінь залежності ВЕЗ від позазональногоекономічного простору та інерційної системи управління Це забезпечується якадміністративними так і економічними заходами Останні повинні переважати,оскільки мають внутрішні стимули саморозвитку та вдосконалення і можуть вподальшому бути розповсюджені за межі зони
За характером організації зони можутьбути локальними (точковими) та комплексними Локальною (точковою) визнається тавільна економічна зона, яка розміщується в межах спеціально визначеноїнезаселеної території площею до 500 га та має тільки об"єкти забезпеченняжиттєдіяльності зони і є вільною від забудови.
/>/>/>/>/> СЕЗ
Розташування відносно державних кордонів За характером об"єкта зонування За характером взаємодії з позазональною економікою За масштабом та значущістю вирішуваних проблем За функціональною спрямованістю
/>/>/>
внутрішні
/>/>/>/>торговельно-виробничі
Зовнішньоторговельні
інтеграційні
анклавні
Локальні (точкові)
комплексні
зовніші
/> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> /> /> />
Рис. 1Класифікаційна схема СЕЗ
Слід враховувати, що розмір територіїлокалізації зони багатоваріантний, залежить від місцерозташування, вибраноготипу ВЕЗ, заявлених цілей тощо.
У відповідності з функціональноюспрямованістю розрізняють: зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристичні (або туристично-рекреаційні), банківсько-страхові(або оффшорні території) та інформаційні зони. Ця класифікація, як і будь-яка інша,має значною мірою схематичний характер, не охоплює всього різновиду рис тафункціональних особливостей, які в дійсності взаємовпливають, перетинаються тастворюють у поєднанні нові комбінації і структури.
Відповідно до прийнятого 13 жовтня 1992 p. Закону України«Про загальні засади створення І функціонування спеціальних (вільних)економічних зон» Україна приєдналася до процесу формування ВЕЗ. Дляотримання позитивних результатів необхідно і у подальшому проводити розробки ідетально опрацьовувати різні аспекти державної регіональної політики стосовно вільних економічних зон. Тому робота над класифікацією вільнихекономічних зон та над окремими типами їх є актуальною проблемою длясьогодення. На основі цих розробок можна буде на науковій основі визначитися зперспективами розвитку ВЕЗ в Україні та доцільністю Їх заснування.
Наводимо детальну характеристикунайважливіших з практичної точки зору (застосування та розповсюдження)слідуючих типів ВЕЗ -зовнішньоторговельних, торгово-виробничих (виробничих),науково-технічних, туристично-рекреаційних, банківсько-страхових,оффшорних зон та територій.
Зовнішньоторговельні зони (ЗТЗ)- цевільні економічні зони, де товари іноземного походження можуть зберігатися та обслуговуватися без сплати мита і митних зборів або з їхвідстроченням. Традиційно вони локалізуються на обмеженій території, що маєнеобхідну транспортно-складську інфраструктуру та сучасні системи комунікації.Як правило, це крупні морські або річкові порти, залізничні вузли, аеропорти,перетини магістральних доріг. Формуються вони здебільшого як анклави, що немають тісних економічних зв«язків з рештою території приймаючої держави.
У класичній формі ЗТЗ є виключнокомерційно-транспортними утвореннями та обмежуються такими функціями:транспортне обслуговування, складування, збереження та обробка товарів,спрямована на забезпечення доброякісного зберігання, покращання зовнішньогооформлення та ін. Але зовнішньоторговельні зони „класичної“ форми,хоча й існують у світі, не є досить вагомим утворенням серед ВЕЗ. Як правило,перевага надається виробничим операціям і зонам, що концентрують на собі доситьширокий спектр функцій.
У традиційному розуміннізовнішньоторговельна зона являє собою частину території приймаючої держави, детовари Іноземного походження можуть зберігатися, продаватися, купуватися безсплати звичайних митних зборів або з їх відстроченням, тобто з точки зорумитного режиму знаходяться поза межами державних митних кордонів.
До ЗТЗ, як правило, відносять вільнімитні, експортно-імпортні, транзитні, зони франко, безмитні зони, а також вокремих випадках -зони прикордонної торгівлі.
Зона франко — це територія, на якійзберігаються та продаються товари, що ввезені на територію приймаючої країниабо вивезені з неї, і такі, що прямують транзитом, та яка має спеціальнийпільговий режим здійснення зовнішньоторговельних операцій. У зоні франкокомпанії, що займаються експортом та імпортом, мають право безперешкодно ввозити та вивозити товари, їх перевантажувати, складувати (як правило,терміном до 1 року без сплати податків), покращувати споживчі властивості,сортувати, розфасовувати, переупаковувати, продавати оптом і в роздріб,маркувати, займатися виставочною діяльністю, здійснювати ремонт та іншенеобхідне обслуговування транспортних засобів.
Існують відмінності між поняттями»порто-франко", «зона франко», «пункт франко»,які об'єднуються в загальне поняття зовнішньоторговельної зони.
Поняття «порто-франко» найчастіше використовують у випадках, коли пільговий режим ЗТЗрозповсюджується на всю або більшу частину території порту (морського,річкового), на базі якого засновано зону.
«Пункт франко» — це частинатериторії порту, що визначена як безмитна зона та належить до загальноїструктури порту, який зонального статусу не має.
Поняття «порто-франко» впроцесі історичного розвитку вийшло за змістовні рамки «вільноїгавані» щодо крупних портів. У сучасному розумінні ЗТЗ має властиві їйхарактеристики спеціального митного режиму і може створюватися на базі крупнихтранспортних вузлів, перевалочних пунктів, поблизу магістральних доріг.
Транзитні зони є елементом загальноїструктури ЗТЗ та представляють митні анклави, що обслуговують переважнотранзитну торгівлю.
Безмитні магазини (duty & tax free shop) — це локальнаВЕЗ у формі підприємства роздрібної торгівлі, що розташоване на територіїміжнародних транспортних засобів (порти, аеропорти, митні пункти, прикордонніпереходи тощо) та діє екстериторіально (тобто поза межами митних кордонів ірежимів).
Крім того, існують зони прикордонноїбезмитної торгівлі, для яких передбачено стимулювання операцій товарообміну нарівні місцевих товаровиробників і торгових організацій, що дозволяє розширитиасортимент товарів та прискорити оборот капіталу. Юридичним підгрунтям для створенняподібних зон є взаємна (дво-або багатостороння) угода про безмитну торгівлю,тобто фактично про формувань «спільного ринку» на локальному(регіональному) рівні.
Регіональна економічна політикаУкраїни та місце в ній спеціальних (вільних) економічних зон
Проблеми регіонального розвитку у різнихкраїнах, незалежно від Їхнього суспільно-політичного устрою, економічної моделігосподарювання, завжди входять до переліку найважливіших, і потребуютьобов'язкової державної підтримки для свого вирішення. Відомо, що значніміжрегіональні соціально-економічні відмінності є постійним джерелом соціальноїта політичної нестабільності, причинами виникнення сепаратистських рухів ізагострень суспільних відносин.
Накопичені проблеми регіонального розвиткунабувають особливої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свогоіснування у якості суверенної держави з помітними відмінами у рівняхсоціально-економічного розвитку між окремими її територіями. Наприклад, запоказниками, що характеризують економічний потенціал та розміри грошовихдоходів на душу населення, максимальні регіональні відмінності між Закарпатською і Дніпропетровською областями сьогодні досягають, відповідно, 66 І 90 процентнихпунктів (в1990вони становили52та 25 пунктів).Світовий досвід свідчить, що досягнення межі відмінності міжрегіональних рівніввід 'ЗО до 50 пунктів є причиною виникнення соціально-політичної напруги середокремих регіонів, явищ неконтрольованої міграції населення тощо.
Принципово важливою особливістюрегіональної політики країни на етапі реформування економічних відносин тапослаблення державного контролю за грошово-майновими потоками є необхідністьпосилення уваги до соціальних проблем окремих територій та окремих верствнаселення. Особливу турботу центральних та місцевих органів управління повиннівикликати категорії населення, які в умовах кризового розвитку економікинайбільш серйозно постраждали від наслідків переходу до ринкових відносин,насамперед, в результаті значного спаду виробництва у ключових галузяхпромисловості, згортання невиробничої сфери та Ін.
Актуальність та складність вирішеннясоціальних питань конкретних категорій працівників пояснюється і тимиобставинами, що темпи падіння матеріального добробуту населення, як правило,Істотно випереджають обсяги спаду економічного потенціалу. Аналіз
багатьох даних свідчить, що під час зниження валовоговнутрішнього продукту у два рази має місце погіршення життєвого рівнянаселення, принаймні, у3-4рази.
Тому головна увага у регіональнійполітиці держави на сучасному етапі реформування економічних відносин повиннабути спрямована на створення організаційно-правових та економічних умов длязабезпечення, в першу чергу, стабільної роботи підприємств виробничої сфери укожному регіоні, незалежно від його масштабу, як основи для вирішеннянакопичених соціальних проблем.
Глибока економічна криза, що охопила країну зпочатком перебудовчих процесів і продовжується сьогодні, недостатній державнийвплив на комплексний розвиток регіонів не сприяли позитивним зрушенням утериторіальних пропорціях, призвели до виникнення подальших відмінностей утериторіальній структурі національної економіки, значно затримали поступальнийхід соціально-економічного розвитку кожного регіону.
Протягом 1991-1997 років відбулосязначне зменшення обсягів виробництва і надання послуг у всіх галузяхгосподарства, але найбільш помітно у трьох ведучих — промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, в яких створюється переважна частка валового внутрішнього продукту.
Протягом цих років стійкою булатенденція щорічного скорочення обсягів виробництва промислової продукції у всіхбез винятку регіонах.
Якщо за 1991-1996 роки обсяг продукціїпромисловості в цілому по Україні скоротився на 50%, то по регіонах найвищимитемпи спаду виробництва були у Волинській (71%), Закарпатській (70%),Львівській (69%), Луганській (66%), Харківській (64%), Кіровоградській (64%) таХерсонській (63%) областях (додаток 1.1). Це пов«язано з тим, що вструктурі промисловості зазначених областей переважали підприємства легкої,машинобудівної, хімічної промисловості, на які припадало найбільше скороченняобсягів виробництва.
Значне скорочення відбувалося також у чорній металургії,паливній, харчовій промисловості. З цієї причини у територіальному розрізінайбільше згортання виробництва промислової продукції відбулося у тих регіонах,де провідне місце в структурі промисловості займають перераховані галузі. Так,у Дніпропетровській області обсяг промислової продукції скоротився на 57%, у Донецькій — на 54, Сумській — на 60, Чернігівській — на 58%.
Внаслідок нерівномірності розвиткукризових явищ по окремих галузях промисловості, а також різкого підвищення цінна продукцію деяких галузей, відбулася подальша диференціація промислових потенціаліврегіонів та рівнів їх економічного розвитку. Значно зросла питома вагаДніпропетровської, Донецької, Запорізької та Луганської областей, де ціни напродукцію провідних базових галузей зростали найвищими темпами. Якщо у 1990 році сумарначастка Донбасу та Придніпров»я становила 36.6%, то у 1997 році воназросла до53.2% (додаток 1.1). Тобтосьогодні на чотири області припадає більше половини всього промисловогопотенціалу країни, що свідчить не стільки про нерівномірне розміщенняпромисловості, скільки про необ"єктивні реалії економічних процесів черезслабку керованість інвестиційною та ціновою політикою з боку держави.
Натомість частка Інших промисловерозвинених областей (Київської, Львівської, Одеської, Харківської) помітнознизилася внаслідок того, що потужні машинобудівні комплекси цих регіонів булизорієнтовані на загальносоюзний ринок і зазнали найбільшого удару відруйнування минулих економічних зв«язків.
Значно зменшилася питома вага практичновсіх західних областей (крім Рівненської) і по 4-х сьогодні складаєменше 1 %кожної,що є свідченням катастрофічного згортання промислового виробництва, де вонопочало „ставати на ноги“ лише у кінці 50-х та у 60-х роках і ненаростило потрібного потенціалу.
1997 рік, на жаль, не став роком стабілізаціїпромислового виробництва у більшості регіонів. Із 25 мезорегіональних(обласних) комплексів обсяги промислового виробництва мали тенденцію дозростання проти попереднього року лише у 12 регіонах. Найбільш помітними булитемпи зростання у Харківській (+8.1%), Хмельницькій (+4.4), Івано-Франківській(+3.2) та Луганській (+3%) областях, що дає надії на закріплення цієїпозитивної тенденції у 1998 році.
В той же час подальший спадпромислового виробництва спостерігався в 13 регіонах, найбільш значний — в АвтономнійРеспубліці Крим(-24%),у Кіровоградській(-22),Одеській(-21.3), Київській (-18.9),Тернопільській(-16.5%)областях. По цих регіонах потрібно вжити невідкладних заходів з бокуцентральних виконавчих
органів для виправлення становища у промисловому секторіі досягнення його стабільної роботи.
Протягом 1991 -1996 років обсяги виробництва сільськогосподарської продукції скоротились у всіх 25 мезорегіонах.Найбільше падіння сталося у Кіровоградській, Запорізькій, Луганській,Миколаївській областях, Автономній Республіці Крим (понад 50% у кожномупроти 40% по Україні вцілому). Більш помірними темпами спад виробництва продукції аграрного секторавідбувався у Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській таХмельницькій областях, де темпи падіння становили від 20 до 35%.
За цей час відбулися деякі зміни удинаміці територіальних пропорцій аграрної сфери. Зокрема, зросла питома вагаВінницької, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Полтавської, Харківської,Хмельницької, Черкаської областей, тобто тих регіонів, де важливим напрямомсільськогосподарської спеціалізації є зернове І цукрове господарство. Знизиласячастка таких регіонів, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Житомирська,Запорізька, Львівська області. В цілому зрушення у територіальних пропорціяхстосовно розвитку сільського господарства були меншими, ніж у розвиткупромисловості.
У 1997 році ситуація у сільськогосподарськомувиробництві ще залишалася складною. В Україні дещо зросли обсяги виробництвазерна, соняшнику, овочів, плодів та ягід. Однак зменшилося виробництво цукровихбуряків, продукції тваринництва, що призвело до загального скорочення валовоїпродукції проти1996року на1,9%. Убільшості областей також не одержано приросту виробництва валової продукціїсільського господарства. Ці дані свідчать про те, що минулий рік не став рокомстабілізації у роботі аграрного сектора. У цьому році потрібно докласти багатозусиль місцевим органам влади і виробникам сільськогосподарської продукції длятого, щоб стабілізувати ситуацію в аграрному комплексі і створити необхідніумови для збільшення виробництва продукції для внутрішніх потреб країни таекспорту за кордон.
Економічна криза, що охопила усі галузі матеріальноговиробництва, дуже негативно проявила себе у сфері капітального будівництва. За 1991-1996 роки обсягикапітальних вкладень у народне господарство України зменшились у 4.4 раза,найбільш помітно у господарство західних областей — у 4.8 раза, в томучислі у господарство Волинської області — у 7 разів, Закарпатської — у 6 разів. Значнескорочення обсягів капітального будівництва було характерним для деяких Іншихрегіонів: у Одеській області — у6разів, Кіровоградській-у 7.2 раза,Автономній Республіці Крим-у 8 разів.
Внаслідок скорочення обсягів капітальнихвкладень значно зменшились обсяги будівництва і введення в експлуатаціюоб»єктів соціальної та виробничої' інфраструктури, що негативнопозначилося на рівнях забезпечення потреб населення у послугах цими об'єктами.Зокрема, обсяг введення житлових будинків у 1997 році скоротився проти 1990 року пореспубліці у2.8раза, а по деяких областях скорочення більш значні: у Дніпропетровській таЧернігівській-в 4.6 раза, уМиколаївській та Херсонській — у3.9раза, у Кіровоградській-у 3.3 раза.
Значний спад економічного потенціалуУкраїни, криза неплатежів, заборгованість по зарплаті та пенсіях, зростаннябезробіття та інше призвели до різкого зниження життєвого рівня населення. Відповідно до даних НАН України, купівельна спроможність населення країнискладає зараз менше20%від загальноєвропейської норми, а за показниками рівня життя Україна займає 95 місце усвіті.
Поряд з підвищенням майново-грошовоїполяризації між різними верствами населення існує і не виправдана диференціаціязаробітної плати не тільки в галузевому, але й регіональному розрізах.Послаблення державної керованості у сфері оплати праці створює сприятливі умовидля зростання диспропорцій у розмірах грошових доходів населення в багатьохобластях країни. Природа цього явища досить складна і різноманітна.
Однак, з державної точки зору різківідмінності у рівнях життя населення в окремих регіонах країни від середніхзначень (у2-3рази) не досить виправдані (додатки 1.5-1.6). Світовий досвідсвідчить, що значні регіональні коливання від середніх значень можуть призвестидо серйозних суспільно-політичних зрушень і навіть руйнації територіальноїцілісності.
За умов сучасного етапу розвиткунаціональної економіки І особливостей соціально-політичної ситуації в окремихрегіонах, коли відмінності умов життя населення значно більші 30-50%,пом'якшення регіональних диспропорцій — найважливіше завдання уряду іоблдержадміністрацій країни.
Практично у всіх регіонах значно погіршилася демографічнаситуація. Суттєве падіння реальних умов життя абсолютної більшості населення,недостатній його соціальний захист призвели протяго 1991 -1997 років доперевищення показників смертності на показниками народжуваності, скороченнятривалості життя населенн і зменшення загальної його чисельності. З 1991 року в країніпочавс сталий процес падіння природного приросту населення. Якщо в 199 році додатнийприродний приріст населення спостерігався у регіонах, то в 1997 роцідепопуляції населення не було лише Закарпатській області.
Найбільш помітно знижується кількість населення Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Харківській, Полтавській Кіровоградській,Черкаській, Чернігівській областях, в яких від"ємь коефіцієнти природногоприросту населення вищі, ніж в середньом' по Україні.
Демографічна ситуація ускладнюєтьсянегативнимпpoцeco^ зростаннябезробіття. У зв«язку із сталим спадом обсягіі виробництва проблемазайнятості трудових ресурсів на сучасному етапі значно загострилася. Рівеньбезробіття по регіонах щорічне підвищується. Ця складна соціальна проблемастала характерною не тільки для західних областей (як це було раніше), апрактично для всі> регіонів.
Аналіз соціально-економічного розвиткурегіонів у період реформування економічних відносин (1991-1997 роки)свідчить пре подальшу руйнацію територіальних пропорцій, які складалисядесятиліттями І набули досить закономірного характеру у різних сферахекономічної діяльності.
Перехід економіки регіонів до ринковихвідносин відбувається стихійно, нерегульовано, позбавлений необхідногодержавного централізованого контролю, практично пущений на самоплив.
Внаслідок цього замість поступовогонівелювання (зближення) рівнів соціально-економічного розвитку регіоніввідбувається процес Їх подальшої диференціації. Найбільш загальною тенденцієюсучасного етапу регіонального розвитку можна назвати наростання»поляризації" між західними та східними регіонами за рівнямисоціально-економічного розвитку та величинами економічного потенціалу. Аджесаме західні області характеризуються найвищими темпами падіння як абсолютних,так і відносних показників виробництва валового та чистого продукту,промислової продукції, деяких параметрів соціального розвитку, насамперед, середньомісячної зарплати робітників та грошових доходівнаселення.
Для оцінки стану розвитку продуктивнихсил більшості західних та деяких інших областей можна застосувати термін«депресивні», тобто такі регіони, в яких через економічні, соціальні,екологічні та Інші причини практично перестали діяти стимули саморозвитку. Вцих регіонах протягом останніх семи років спостерігається стала тенденція зниження обсягів виробництва промислової і сільськогосподарськоїпродукції, капітального будівництва, значне зменшення реальних доходівнаселення. До їх числа, крім західних областей, можна віднести Житомирську,Кіровоградську, Сумську області, Автономну Республіку Крим та деякі інші.
Деформація територіальних пропорційстає наслідком не лише загальної кризи різних галузевих структур господарстваобластей, а й затримок з впровадженням заходів державної регіональноїекономічної політики, практичної втрати залишків територіальних формуправління.
Посилення управлінських і контрольнихфункцій держави, пов«язаних з процесами, впливаючими на в першу чергужиттєвий рівень населення областей, є найбільш значущим, натомість як пасивне відношення до них небезпечно для нормального функціонування держави. Цілкомімовірно, що посилення керованості соціальними процесами у регіонах потребуєзначного покращання офіційної статистичної звітності, оскільки вона невідображає реальні процеси життя населення в умовах стихійного ринку, колизначна частина торговельно-грошових відносин не реєструється державноюстатистикою.
Відповідно до розрахунків НАН України,офіційний ВВП країни в останні роки складає трохи більше 50% загального ВВП(офіційного плюс неофіційного), а це означає, що значна частинагрошово-майнових потоків не реєструється офіційною статистикою. Імовірно, щорозміри оплати праці на підприємствах та організаціях тіньової економію^ якправило/ значно більші. Реальні грошові доходи населення та середньомісячназарплата окремих категорій робітників у 2-3 рази'вищі за офіційні. Так, аналізстатистичних матеріалів про розміри грошових доходів населення деяких західнихобластей країни (Закарпатська, Тернопільська, Івано-Франківська) свідчить, щорозмір їх у цих регіонах складає 35-40 грн. на душу населення на місяць і є удва рази нижчі межі бідності.
Однак, аналіз грошових витрат населеннязахідних областей і рівнів отоварення грошових доходів свідчить, що грошовийпотенціал цих територій значно перевищує їх офіційні значення, Цей висновок
підтверджується і тим фактом, що обчислення грошовихвитрат населення названих регіонів з урахуванням заборгованості по зарплаті тапенсіях на10-20%вищі від зафіксованих грошових ДОХОДІВ.
В той же час показники, якіхарактеризують рівні отоварення грошових доходів у промислово розвиненихрегіонах країни (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька обл. та м. Київ), якправило, знаходяться на рівні 50-65% від обсягів грошових доходів. Зменшуютьсяможливості забезпечення грошових доходів товарами народного споживання. Обсягиїх виробництва невпинно скорочуються.
Таким чином, втрата керованостісоціальними процесами, яка мала місце в останні роки, призвела до цілого рядунегативних явищ, які дестабілізують соціально-політичну ситуацію України.Розвиток тіньової економіки, криза неплатежів, заборгованість по зарплаті іпенсіях — все це потребує негайного і досить жорсткого контролю з боку державиза реальними економічними процесами і явищами у соціальній сфері районів, місті областей України.
УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД СПЕЦІАЛЬНИХ (ВІЛЬНИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОННа початку 80-х років, коли почалирозгортатися процеси лібералізації економічного життя, ринкових та структурних перетворень у народному господарстві, регіони України виявилизацікавленість до створення на власній території особливих, спеціальних,підприємницьких вільних зон. „Піонерами“ цього процесу стали Закарпатська, Одеська, Чернівецька, Харківська, Дніпропетровськаобласті та Автономна Республіка Крим.
Але прийняття рішення з цього питаннявідкладалося з об»єктивних причин. До них слід віднести відсутністьвідповідної законодавчої бази і затвердженої на державному рівні концепціїрегіональної політики, програми розбудови в Україні СЕЗ, невизначеністьперспектив господарського розвитку. Нерішучість владних структур з цьогопитання створювала подвійну ситуацію, коли ініціатива регіонів не знаходиладієвої підтримки уряду.
Першими кроками виходу з цієї ситуаціїстали: прийняття Верховною Радою України в жовтні 1992 p. Закону «Прозагальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічнихзон», утворення компетентної Міжвідомчої комісії з розгляду і підготовкидокументів по заснуванню СЕЗ, схвалення Кабінетом Міністрів України«Основних напрямків державної регіональної економічної політикиУкраїни» та Концепції розбудови на території держави спеціальних (вільних)економічних зон (Постанова № 167 від 14.03.1994). Прийняття названих документівстворило правові підвалини діяльності зон.
Спеціальна (вільна) економічна зона(англ. — special/free economic zone) визначаєтьсязаконодавством України як частина території держави, в межах якоївстановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності.
Вихідними критеріями віднесеннябудь-яких територіально-господарських формувань до ВЕЗ є:
— умовна екстериторіальність таіндеферентність торговому режиму приймаючої держави;
— націленість на активізаціюзовнішньоекономічних зв«язків (обмін капіталами, товарами, технологіямитощо);
наявність особливого, пільгового відносно діючого загальнодержавного, інвестиційного клімату в складіподаткового, валютно-фінансового та організаційно-правового режиму діяльностісуб»єктів зони.
Законодавством України дозволеностворювати: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади,технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі, туристично-рекреаційні,страхові, банківські зони тощо. За функціональними ознаками, всі різновиди зонможна віднести до п«яти типів: зовнішньоторговельні,торговельно-виробничі, науково-технічні, туристично-рекреаційні табанківсько-страхові (оффшорні).
ВЕЗ можуть займати різну за розміромтериторію та охоплювати будь-яку кількість суб»єктів підприємництва.Спеціальні (вільні) економічні зони, незалежно від типу, що розміщуються нанезаселеній території розміром до 500 га та мають лише об"єктизабезпечення життєдіяльності ВЕЗ, відносяться до локальних або точкових зон.
Метою створення ВЕЗ є прискореннясоціально-економічного розвитку регіонів розташування, залучення зовнішніхінвестицій, створення нових робочих місць та вирішення проблем використаннянезайнятого працездатного населення, активізація підприємницькоїдіяльності, стимулювання експортоорієнтованого (абоімпортозамінюючого) виробництва, залучення і впровадження новітніхтехнологій, підвищення ефективності використання місцевих природнихресурсів.
Враховуючи сказане, заснування спеціальних (вільних) економічних зон повинно пов«язуватися в першу чергузі створенням точок економічного зростання, відновленням депресивних районів тастимулюванням структурних зрушень в економіці.
Економічна ситуація, що склалася вУкраїні, надзвичайно складна. Це пов»язано з цілою низкою об"єктивнихта суб"єктивних проблем, до складу яких слід віднести:
— хронічний спад виробництва;
— старіння матеріальної бази виробництва (знососновних фондів досяг37.5%,в тому числі у промисловості — 41.8%, сільському господарстві — 26.6%, будівництві — 40.3%);
— критичне скорочення бази відтвореннявиробництва, яке здійснюється на простій, а не на розширеній основі;
— обвальнезменшення капіталовкладень в економіку (темпи падіння з 1993 p. по 1996 p. становили,відповідно,-11%, -23; -29.4;
-19.7%);
— бюджетний дефіцит;
— відток «тимчасово вільних» коштівз сфери виробництва та взагалі з економіки України (за 1992-1997 pp. сукупна вартість цихкоштів становила близько11млрд.дол., в т.ч. на цілком законних підставах — лише 137.1 млн.дол.),тоді як сукупні іноземні інвестиції в Україну станом на 01.07.97 дорівнювали 1657 млн.дол.;
— погіршення ситуації на ринку праці,вивільнення працівників виробництва, формування неповної зайнятості, розширення безробіття, незадовільно низький рівень оплати праці (додатки 7.3, 7.8);
— відсутність дієвих стимулів розвитку легального підприємництва тощо.
В той же час для виправлення ситуаціїпотрібно: по-перше, встановити чіткі, стабільні та стимулюючі нормипідприємницької діяльності всіх суб"єктів, що має забезпечувати господарськеправо, податкове, бюджетне, митне законодавство тощо; по-друге, стимулюватирозгортання (розширення) Інвестиційної діяльності в економіці України зарахунок внутрішніх джерел, скеровуючи інвестиції у всі сфери народногогосподарства; по-третє, створити умови для участі країни у міжнародному русікапіталу, в першу чергу,
— в якостіреципієнта прямих іноземних інвестицій, спрямованих у пріоритетні для Українигалузі.
Необхідно наголосити на факторі притокузовнішніх інвестицій як на досить важливому для економічного росту,технологічного розвитку та структурної перебудови народного господарствадержави, оскільки зовнішнє інвестування фактично означає приплив додатковихкоштів, ввезення в Україну сучасних техніки, технології, виробничих програм,систем управління виробництвом і персоналом, створення додаткових стимулів увнутрішньому конкурентному середовищі, а також формування позитивного іміджукраїни у світі.
3Відсутність спеціальних економічних зон угосподарській практиці держави можна віднести до факторів, які стримуютьекономічний розвиток «проблемних» територій та залучення в Українуіноземних інвестицій. З іншого боку, заснування спеціальних (вільних)економічних зон сприятиме економічному підйому, розвитку підприємництва, відновленнюзайнятості та створенню нових робочих
місць, припливу інвестицій та ефективному використаннюнаявного виробничого потенціалу.
Це підтверджують загальновідомі даніщодо закономірностей інвестування, розвитку виробництва та підприємництва у СЕЗрізних держав світу. НайІнтенсивніший розвиток підприємництва та найбільшітемпи економічного зростання характерні для етапів становлення і розвитку СЕЗ.Зокрема, на зазначеному етапі розвитку річний приріст вкладених іноземнихІнвестицій до спеціальних (вільних) економічних зон становить, як правило, 35-75%; середньорічні обсяги іноземного інвестування в розрахунку на 1 підприємство-суб"єктзони дорівнюють 90-250 тис.дол.; середньорічні темпи росту промисловоговиробництва у зоні знаходяться на рівні 130-175%. Після закінчення етапуосвоєння зони та утвердження спеціалізації економічних зон у подальшомусередньорічні темпи росту виробництва частково знижуються до 110-130%. Слід мати наувазі, що питома вага торговельно-виробничих зон у міжнародній торгівлі всередині 80-х років становила 20% і має сталу тенденцію до щорічного зростанняна два процентних пункти.
СЕЗ також є важливим стимулом дляприпливу до приймаючої країни іноземних інвестицій, абсорбуючи від 10 до 80% Їхсукупної вартості. Крім того, зони виробничого спрямування забезпечують вкраїнах Південно-Східної Азії від 10 % (Корея, Гонконг, Філіппіни) до 60%(Сінгапур) загальної кількості новостворених робочих місць.
Досі на Україні не створено необхіднихумов для залучення Іноземних інвестицій. Так, за кумулятивним показникомнадходжень прямих іноземних інвестицій до держав, що мали централізованокеровану економіку, наша держава займає 16 місце.
Підприємства з участю іноземногокапіталу фактично не здійснюють впливу на розвиток підприємницької діяльностіта виробництво в Україні, оскільки їх питома вага у загальнодержавномувиробництві ВВП та НД становить 0.03%.
Загальна динаміка припливу ІноземнихІнвестицій в Україну також не задовольняє національних потреб як за сукупнимиобсягами інвестування, так і в частині розподілу інвестицій по галузяхнародного господарства.
Основною проблемою для залучення в Україну прямихіноземних інвестицій є недосконалість законодавства, його нестабільність,існуюча можливість прийняття законів та нормативних актів зворотної дії, атакож погіршання податко3вого законодавства стосовно минулих періодів,відсутність гарантій непорушення прав власності тощо.
Одним із шляхів вирішення проблеми єстворення особливих територіально-господарських утворень у вигляді спеціальних(вільних) економічних зон. Оскільки ВЕЗ — це визначена територія, на якійвстановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності тапорядок застосування і дії законодавства України (приймаючої держави), топодібне утворення матиме певні переваги:
— невелика площа території зони дозволитьобмежити імовірні негативні результати її діяльності;
— визначеність типу та функціональноїспрямованості СЕЗ дозволить регулювати галузеву структуру зональних виробництв;
— наявність проекту (фактично — цільовоїкомплексної програми економічного розвитку) означатиме врахування регіональнихта загальнодержавних пріоритетів;
— гнучкість норм податкового та митногозаконодавства, що розповсюджується на суб"єктів зони та є виключенням іззагального податкового І митного законодавства, дозволить на обмеженійкількості суб"єктів підприємництва і, відповідно, з мінімальними втратамибюджетних коштів у вигляді податкових платежів провести експеримент з різнимисистемами оподаткування та виявити оптимальну схему;
— імідж зон як територій зі сталимзаконодавством, гарантіями та сприятливим інвестиційним кліматом, що склався усвіті завдяки широкому розповсюдженню цієї форми територіально-господарськоїорганізації, дозволить стимулювати активне залучення іноземних підприємницькихінвестицій та повернення тих національних капіталів, що «втекли» закордон у останні роки.
Ініціатива створення СЕЗ в різнихрегіонах України виникла ще у 1989-1990 роках. Всього за період 1989/1990-1998 pp. на місцяхбуло розроблено та подано до Кабінету Міністрів України більше ЗО проектівзаснування локальних та точкових спеціальних (вільних) економічних зон різнихтипів. Зокрема, у Закарпатській (Вільна митна зона «Чоп-Інтерпорт»,комплексна спеціальна економічна зона «Закарпаття», СЕЗ"Європа-Центр"), Чернівецькій (комплексна СЕЗ Чернівецької області,туристично-рекреаційна зона «Буковина»), Одеській (Одеськакомплексна, «Антарктика», «Южненська»,«Порто-франко», «Південна Пальміра», «Аджалик»)областях, Автономній Республіці Крим (Севастополь, «Манганарі»,«Сиваш», Керч, Кримська
комплексна економічна зона, точкова зона«Фотон»), Херсонській («Джарилгач»), Дніпр.опетровській («Дніпроавіа», «ПриднІпров»я", «Кривбас»),Чернігівській (Північно-Українська зона прикордонного співробітництва), Волинській ("Інтерпорт-Ковель"), Донецькій («Азов»є", технопарку М.Донецьку, комплексна СЕЗ), Львівській («Яворів»,«Курортополіс Трускавець»), Запорізькій («СтепногІрськ»),Івано-Франківській(«Ворохта», «Яремче»), Харківській(«Лідія-Харків»), Вінницькій («МогилІв-Подільський»), Київській («Славутич»), Полтавській («Кременчук»)областях та ін. Тобто15з 25 крупнихадміністративно-територіальних одиниць (області та АР Крим) вважають заможливе чи необхідне створити на власній території особливий режимпідприємницької діяльності у формі СЕЗ.
Всі пропозиції щодо формування СЕЗ, якправило, будуються на детальному знанні «внутрішніх» проблем і специфіки господарського розвитку областей. Вивчення цих проектів дозволяєдосить впевнено стверджувати, що подібна Ініціатива в цілому не протирічить, ає наповненням загальнодержавної економічної політики. Але неправомірно будеоцінювати процес тільки позитивно: деякі з представлених до Кабінету МіністрівУкраїни та Міжвідомчої комісії проектів недостатньо опрацьовані, в рядівипадків утворення СЕЗ потребує залучення значних централізованихкапіталовкладень або передбачає довгострокове вилучення з кола фіскальнихінтересів України значної кількості платників податків.
Крім того, детальне вивчення названихпроектів дозволяє визначити цілий ряд загальних недоліків, серед яких:відведення під створювані СЕЗ великих територій, включаючи адміністративнірайони, міста та цілі області; надто широкий перелік функцій та поєднання багатьох типів зон в одній комплексній зоні; невизначеність характерувзаємовідносин зони з позазональним простором, а також інколи — невиправданіспроби вирішення шляхом заснування зон політичних та національних проблем.
Світовий досвід формування СЕЗ
Вільні економічні зони у XX ст., якправило, створювалися та розвивались у промислове розвинених країнах. Переважноце були зони, в яких виконувалися вантажні операції з транзитними абоімпортними товарами, хоча виробнича діяльність здійснювалася в незначнихрозмірах І була спрямована на відповідне вимогам ринків збуту зовнішнєдоопрацювання. У промислово розвинених країнах створені й діють: у США близько200 зон зовнішньоторговельної спрямованості, Німеччині — 6 вільних портів і 3безмитні зони, Франції — 2 райони вільної торгівлі та зони підприємницькоїдіяльності, Іспанії — 3 безмитні зони, Італії — З спеціальні безмитні зони,Японії — торговельно-виробнича зона. Крім того, існують вільні зони в Канаді,Фінляндії, Греції, Ізраїлі. Зазначені зони створювались, як правило, в ціляхактивізації зовнішньої торгівлі, полегшення виходу національних виробників насвітовий ринок, цілеспрямованого розвитку регіонів, утилізації наявної робочоїсили, а також для пом'якшення небажаних для внутрішньої економіки тенденцій.
В цих країнах спрямованість назалучення іноземних підприємницьких інвестицій не була головною рисою подібнихутворень-переважала орієнтація на створення сприятливих умов зовнішньої торгівлі. Доситьзначна кількість зон створена з причин, обумовлених необхідністю найскорішого покращання (або відновлення) конкурентних позицій різнихрегіонів, галузей (сфер) діяльності.
Всі названі зони враховують інтересидержави І регіону розміщення, орієнтуються на сучасні тенденції розвиткусвітового господарства, економічно ефективні, діють на засадах прибутковості тадосягнення необхідного соціального ефекту.
США
У США зони зовнішньої торгівлі були юридичне оформлені у 1934p. (Закон«Про зони зовнішньої торгівлі») з метою сприяння розвитку зовнішньоїторгівлі. Початок їх діяльності припав на часи «великої депресії» — період високого рівня безробіття, стагнації виробництва і світової торгівлі.Головна мета, що заявлялась при створенні ЗЗТ, полягала у забезпеченнізайнятості та збільшенні. кількості робочихмісць. У подальшому в процесі розвитку ЗЗТ відбулася зміна цілей. Так, головниммотивом створення й бурхливого розвитку зон зовнішньої торгівлі у більш пізнійперіод -1970-1980-х роках, була можливість зменшення витрат на виробництво ізбут продукції через зниження тарифів на імпортовані комплектуючі, деталі йкомпоненти, що призвело до активного розвитку автомобілебудування.
Зони зовнішньої торгівлі існують у двохорганізаційно-правових формах зони загального призначення та субзониспеціального призначення.
Зони загального призначення, заофіційним визначенням, є зонами, що в правовому відношенні не належать домитної території США. Вони перебувають під контролем Митної служби СполученихШтатів та розміщуються на територіях, що вже мають необхідну транспортно-складськуІнфраструктуру. Компанії, що розміщуються у названих зонах, можуть належати якправило, до галузей обробної промисловості.
Територіальна обмеженість зонзагального призначення, висока вартість земельних ділянок на певному етапіпочали створювати обмеження для подальшого розвитку у зонах зовнішньоїторгівлі. Для вирішення проблеми було дозволено створення субзон.
Субзони підпорядковані та фактично єструктурами зон загального призначення, але територіальне відокремлені від них.Субзона представляє собою одну компанію, яка отримує статус і пільги ЗЗТ.
Зони загального призначеннязасновуються Управлінням по зонах Міністерства зовнішньої торгівлі, для чогопризначаються відповідні субсидії з дозволу відомств штатів та місцевих органіввлади. Суб"єкти підприємництва зон загального призначення можуть податизаявку на фінансування субзон від імені компаній, на базі яких ці субзонистворено.
Базовий Закон про зони зовнішьоїторгівлі та наступні поправки до нього формують юридичну основу для розбудовизон зовнішньої торгівлі, Зокрема, Закон 1934 p. передбачав дозвілдля ЗЗТ в основному на реекспортну та транспортну діяльність, але забороняввиробництво продукції та її експортування. Більш пізня поправка від 1950 p. усунула цю заборону (Stat. 246, Ch. 296). У 1980 p. Державне казначействоСполучених Штатів вивело додану вартість у зонах
зовнішньої торгівлі з суми вартості кінцевої продукції,що підлягала оподаткуванню. В подальшому (1982 p.) було зменшено оподатковану вартість кінцевоїпродукції шляхом виключення з останньої транспортних витрат, сум оплатиброкерських та страхових операцій.
Управління по зонах зовнішньої торгівліСША має повноваження обмежувати діяльність зон в разі незгоди профспілок чиІснування об'єктивних перешкод. Ці обмеження стосуються: експортних операцій,відміни зменшення стягнень або уникнення оподаткування імпорту комплектуючихдля виробництва продукції, що має реалізовуватися на внутрішньому ринку США;введення контролю операцій зональних підприємств в разі їх користування 2-5річними субсидіями.
Зони та субзони зовнішньої торгівлі контролюються Управлінням по зонах зовнішньої торгівлі, до складуякого входять представники Міністерства торгівлі (голова), фінансів та арміїСША. При цьому Міністерство торгівлі (Адміністрація міжнародної торгівлі)уповноважене відстежувати вплив зон на промисловість, Міністерство фінансів(Митна служба) — контролювати обіг товарів у зонах, Міністерство Армії (інженерні війська) - територіальні та інфраструктурні можливості зон, їхвплив на навколишнє природне середовище. Загальну відповідальність заорганізацію нагляду і контролю діяльності всіх зон покладено безпосередньо наУправління ЗЗТ та Митну службу Міністерства фінансів. Управління ЗЗТфункціонально прив«язане до Управління міжнародної торгівлі Міністерстваторгівлі. Зони спеціального призначення керуються безпосередньо тимикомпаніями, на базі яких вони були утворені, а контролюються уповноваженими особами з управління зон загального призначення, що отримують державнісубсидії.
За період від утворення перших (1934 p.) до 1970 p. у Сполучених ШтатахАмерики було засновано12зон зовнішньої торгівлі, до 1975 p. їх кількість зросла до 17 та булостворено2зони спеціального призначення, станом на 1987 p. кількість зон та субзон відповідно,становила138та 101, у 1990 p. діяло 158 зонзагального та168зон спеціального призначення, а у 1994 p. їх кількість, відповідно, становила 194 та 255.
Для утворення кожної з них, починаючи з юридичногооформлення і фізичного облаштування до початку практичної діяльності, якправило, витрачається від6місяців до3років. При цьому деякі зони загального призначення створюються для того, щоб дозволитирозпочати процедуру надання конкретним компаніям статусу субзон, які, власне, ібудуть вести підприємницьку діяльність
Управління зонами вільної торгівлі уВашингтоні постійно отримує нові заявки на створення зон.
Субзони є виключно виробничимиутвореннями, які мають значні переваги перед зонами загального призначення.Так, за ю-річний період(1976-1986pp.) загальнавартість товарів, вироблених у субзонах, зросла у 92 рази (з 0.4 млрд. до 37.1млрд.дол.США), а в зонах загального призначення — у 5.2 раза (з 0.5 млрд. до 2.6млрд.дол.США). Загалом на субзони у середині 80-х років припадало до 90% економічноїдіяльності всіх зон зовнішньої торгівлі США порівняно з показником 44% у середині70-х. Зони спеціального призначення в більшості мають імпортну орієнтацію, хоча першочергово передбачалося, що Програма розвиткуамериканських зон зовнішньої торгівлі сприятиме збільшенню експортноговиробництва. За опублікованими даними, із загального обсягу товарів, щонадходять у зони, імпорт з-за меж митної території США „важить“ всередньому22%,тоді як експорт не перевищує 11% сукупного вивозу з ЗЗТ. Зони зовнішньоїторгівлі також характеризуються високим рівнем зайнятості.
У 1991 p. через зони вільної торгівлі США пройшлитовари вартістю84.4млрд.доларів. Загальне зростання кількості таких зон обумовлює і збільшеннячисельності зайнятих там американців. У 1991 p. в зонах вільної торгівлі працювало 238.9 тис.чол.
Головним фактором, що зумовлює доситьстрімке зростання кількості зон вільної торгівлі у США, як відмічаютьспеціалісти, є посилена конкуренція в міжнародній торгівлі. Компанії, хоч цевимагає деякого часу і витрат, намагаються отримати статус зон вільноїторгівлі, щоб підвищити свою конкурентоспроможність.
Зростаючий інтерес до цих зон можнатакож пояснити тим, що компанії стали краще усвідомлювати переваги, якінадаються зонам. Участь у ЗЗТ дає змогу здійснювати на території зони, тобтопоза межами митної території США, багато виробничих і невиробничих операцій зтоварами, перш ніж вони надійдуть на внутрішній американський ринок. Якщоготові вироби експортуються, то мито не сплачується, включаючи товари, що булираніше ввезені в зону з Іншої країни. Але існує проблема взаємовідносин митницьі зон вільної торгівлі, яка пов»язана з веденням подвійного рахунку.Більшість зон діє незалежно. Тому митниця потребує створення
пальної бази, де могла б збиратися тааналізуватися вся інформація про рух товарів.
Прикладом однієї з досить типових для США зон зовнішньоїторгівлі є Х«юстонська (офіційна назва — »Зона вільної торгівліХ«юстона»). З самого початку її створення в 1993 p. головною метою — — визначеносприяння економічному розвитку. Кваліфікований поект достатні підготовчі роботита ефективний маркетинг цієї зони іпьної торгівлі забезпечили Інтерес діловихкіл і, в кінцевому рахунку, сприяли подальшому економічному розвитковім.Х«юстона. Це відрізняє проект від інших зон, що починали діяльність приобмежених можливостях.
За рік існування у зону Х»юстонанадійшло 99 тис.т різних товарів, що оцінені у 344 млн.доларів. Протягом року взоні було зайнято 463 робітники з числа місцевих жителів. Зона функціонує підзагальним управлінням адміністрації порту Х«юстон, що забезпечує клієнтамширокий спектр послуг, їх комплексність та відповідний сервіс, включаючискладування рідких вантажів, надання в оренду пакгаузів та критих автостояноктощо. В складі цієї зони є території загального призначення, що нараховують 12 ділянок, лише 4 з якихзнаходяться у володінні адміністрації порту. Ці ділянки можуть бути здані воренду для будівництва різних об»єктів, у тому числі -адміністративних іпромислових споруд, включають промисловий парк, розташований уздовжсудноплавного каналу, контейнерний термінал і підприємства зі спеціалізованоїобробки вантажів. Інші8 ділянокпризначені для користування приватними компаніями: 4 використовуютьсядля складування різних хімічних речовин і нафтопродуктів, 4 — длягарантованого збереження автомобілів, складування сталевих виробів, труб тощо.
У останні чотири роки було створено сімсубзон, що дало змогу розгорнути діяльність компанії «Дюпон» по виробництву фтористоводневої кислоти; компанії «Фібро Ріфайнери»- з очистки нафтохімічної продукції; компанії «Гудмен манюфекчюрі» — по виготовленню холодильних агрегатів; компанії «Варко Шафер» — поскладанню нафтового устаткування та ін. Філія зони — «Юнайтед АженералСеплай» — розподіляє машини та інші вироби, що Сортуються 60 оптовимифірмами в країни Азії та Далекого Сходу.
Перевага філії в тому, що вона дозволяє імпортувати,складувати, перепаковувати й перемаркіровувати вироби поза сферою свогообслуговування. Потім з надходженням замовлень товар або експортується в іншікраїни без мита, або імпортується на внутрішній ринок США.
Одночасно з існуванням у США цілогокомплексу ЗЗТ, тут проектується також формування Північно-американської зонивільної торгівлі. Це потребує вирішення ряду загальних питань реалізації митнихпроцедур щодо вивозу товарів із Америки, місця вилучення (зняття) мита.
Для зон вільної торгівлі в США востанній час характерним є надзвичайно швидкий розвиток. Посилення конкуренції у міжнародному масштабі змусило багато компаній, зайнятих векспорті та імпорті, по-новому оцінити власні позиції та переваги зон вільноїторгівлі, а також проекту НАФТА. ІРЛАНДІЯ
Аеропорт Шеннон в Ірландії протягом десятиліть використовувався як пункт дозаправки трансатлантичнихлайнерів. Наприкінці 50-х років авіакомпанії почали експлуатувати на лініяхдалекого сполучення реактивні літаки, що зменшило потребу у дозаправці. Навантаження аеропорту Шеннон стало помітно скорочуватися. Це призвело до різкогоскорочення авіаруху і падіння ваги Шеннонського аеропорту, що змусило урядІрландії розробити особливу стратегію підтримки через сприяння вантажо- тапасажирообороту внаслідок розвитку зовнішньої торгівлі, виробництва ітуризму. Першою ланкою названої стратегії є залучення значної кількостітуристів з Північної Америки шляхом зацікавлення їх доступними цінами на квиткита готельне обслуговування. Друга ланка полягала у створенні промислової зонипоблизу аеропорту на базі іноземних інвестицій, які б приваблювали перспектививикористання фрахтових можливостей аеропорту для імпорту деталей інапівфабрикатів та експорту готової продукції.
У 1959 p. парламент Ірландії прийняв закон простворення на базі аеропорту вільної промислової зони (ВПЗ). З цього ж рокуреалізується цільова комплексна програма, головною метою якої є прискоренийсоціально-економічний розвиток регіону та активне включення економіки західноїІрландії у міжнародний поділ праці. Ця програма на практиці пов«язана зістворенням на базі міжнародного аеропорту та прилеглих до нього територійпромислової зони і подальшим її розвитком.
Завданнями або цілями ВПЗ, щовипливають з зазначеної мети, стали: розширення транзиту пасажирів та вантажів,що прямують через аеропорт Шеннон; розвиток сучасної
експортоорієнтованої промисловості; сприяння міжнародному туризму; стимулювання Інвестиційної діяльності на територіїрегіону; залучення іноземних Інвестицій; залучення передових технологій тастворення технологічно місткого виробництва.
ВПЗ „Шеннон“ пройшла наступнітри етапи становлення та розвитку:
1 — розміщення на території зонитехнологічно не пов»язаних між собою виробництв, заснованих на Іноземномукапіталі (переважно дочірніх фірм транснаціональних корпорацій), яківикористовують імпортовану сировину та виробляють продукцію, призначену наекспорт;
II — становленняспеціалізації ВПЗ, переорієнтація промислових підприємств зони з трудомісткихна капітало- та наукоємні виробництва, сприяння розвитку технологічних такомерційних зв«язків зони з ірландськими позазональними підприємствами;
III — розширеннясфери діяльності зональних підприємств за рахунок міжнародних кредитно-фінансових, лізингових, консультативних та інших видів послуг.
Оскільки будь-яка вільна (спеціальна)економічна зона за визначенням є територією з особливим пільговим інвестиційнимкліматом, ВПЗ „Шеннон“ має режим, що відрізняється відзагальноприйнятого в Ірландії та спрямований на стимулювання розвиткупідприємництва. Цей пільговий режим інвестування та реінвестування полягає унаступному:
— товари, що імпортуються в зону або реекспортуються, звільняютьсявід митного обкладення (виключення становить експорт до країн ЄС, на якийнараховується мито, виходячи із задекларованої вартості „імпортногокомпоненту“);
— пільгова ставка корпораційного податку 10%, щогарантовано діє до2000 p.;
— звільнення від податку на прибуток;
— звільнення від податку на додану вартість;
— дозвіл на здійснення прискореної амортизаціїосновних фондів.
Крім того, підприємствам зони надаються державні безповоротні субсидії в разі, якщо вони: закуповують машини таобладнання або проводять власне будівництво на території ВПЗ (розмір субсидії45-60% вартості відповідних витрат); здійснюють науково-дослідні тадослідно-конструкторські роботи в обробній промисловості (розмір субсидії 50%вартості відповідних витрат); проводять спеціальну професійну підготовку таперепідготовку персоналу (розмір субсидії 100% вартості відповідних витрат);орендують готові виробничі приміщення на території зони.
За даними, опублікованими у середині90-х років, на території ВПЗ „Шеннон“ діяло близько 100 підприємств,включаючи як самостійні компанії, так і філії та дочірні підприємствавсесвітньо відомих концернів. Внутрішній господарський простір ВПЗ майже напаритетних засадах займають виробнича (40%) та невиробнича (60% від загальноїкількості зональних компаній) сфери. Сучасна структура промисловості ВПЗскладається з таких галузей обробної промисловості, як: електронна промисловість - 35%, машинобудування- 25%; виробництво пластмас та хімічна промисловість — 7.5%; текстильнапромисловість- 5%.Невиробнича сфера представлена зовнішньоторговельними компаніями — 42%. фінансово-кредитнимиінститутами- 20%та підприємствами по наданню транспортно-експедиторських, туристичних,маркетингових, консультативних послуг — 38%. Перевага (80 %) належить малим фірмамз кількістю зайнятих до50чол.
Список використаноїлітератури
· Конституція України. 1996р., Розділ XI. Місцеве самоврядування // Урядовий Кур”єр. – 1996. – 28 червня.
· Лукінов І.І. Концептуальні основирегіональної економічної політики //Економіка України. – 1992. — №1.
· Регіональна економіка / Під ред. Т.Г. Морозовой. – М.:“ЮНІТІ”, 1995.
· Концепція створення спеціальних (вільних)економічних зон в Україні: Постанова Кабінету Міністрів України від14.04.1994р. №167 // “Орієнтир”. – 1994. – 28квітня.
· Пила В.І., Чмир О.С. Спеціальні(вільні) економічні зони: теорія та практика: Навчальний посібник – К.:Київський державний торговельно-економічний університет, 1998.