Реферат: Рушійні сили єкономічного прогресу

Херсонськийдержавний технічний університет

/>


На тему: Рушійні сили єкономічного прогрессу:протиріччя,

потреби, стимули, інтереси

Виконала:студентка групи 1МЕВ

МельникНаталія

-Херсон2003-

План

 ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС: КРИТЕРІЇ І РУШІЙНІ СИЛИ

1  Сутність і критерії єкономічногопрогресу

2   Рушійні силиі фактори єкономічного прогресу

3   Сутністьпотреб та особливості їх розвитку

4   Економічніінтереси — рушійна сила соціально-економічного розвитку

5   НТР та їїроль в єкономічному прогресі

1. Сутність і критерії єкономічногопрогресу

3 виникнення політичної економи представники її різнихнапрямів, шкіл і течій намагалися з'ясувати рушійні сили розвитку економіки.Так, причини розвитку суспільства, в тому числі економіки, вони вбачали узростанні населення, географіч­ному середовищі, прогресі техніки,психобіологічних, соціаль­но-правових факторах тощо. З'ясування цих причин маєвелике теоретико-пізнавальне та практичне значення, зокрема допома­гає виробитинауково-практичні рекомендації для виходу еконо­міки України з глибокоїекономічної кризи, а відтак прискоре­ного розвитку суспільства.

Сутність і критерії економічного прогресу

Сутність економічного прогресу. Поняття«прогрес» походить від латинського слова «progressive», що означає рух вперед, поступальний розвитоксуспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш досконалих форм.

Економічнийпрогрес — поступальний розвиток усієї економічноїсистеми, кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин(а водночас технологічного способу виробництва), організаційно-економічнихвідносин, виробничих відносин, або відно­син економічної власності, тагосподарського механізму.

Конкретніше прогрес технологічного способу виробництвавиражається в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, доспособу виробництва, що базується на ма­шинній праці, а від нього — дотехнологічного способу вироб­ництва, в основі якого лежить автоматизованапраця. Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить свій концентрованийвияв у еволюції форм власності: від індивідуальної до колектив­ної (в різних їївидах і ступенях зрілості), від колективної — до державної та наддержавної (абоінтегрованої) форми власності.

Прогрес організаційно-економічнихвідносин виражається у вдосконаленні процесу управління підприємством,покращенні маркетингових досліджень тощо. Прогрес господарського механізмупередбачає еволюцію ринкових важелів управління економікою, поступовий перехіддо раціонального поєднання державних і ринкових важелів, а згодом донаднаціональних форм і методів управління економікою в межах регіональнихоб'єднань.

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, еле­ментами якого(крім економічного) є прогрес правовий, полі­тичний, національний, культурний,духовний та ін. Загалом та­кий рух уперед виражається в послідовній змінісуспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвитку єпоступовий перехід від суспільних систем, зумовлених при­родними факторами(географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогресяких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, усучасних умовах якісно новими факторами суспільного, зокрема еконо­мічного,прогресу є дух народу, енергія й активність нації, націо­нальна психологія тасвідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку —екстенсивний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягаєтьсявнас­лідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, на­сампередфакторів виробництва, за незмінного рівня технічної осно­ви виробництва.Основними факторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягуінвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення кількостіпрацівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів то­що).Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться вдвічі більшемашин, верстатів, устаткування такої ж якості, зас­тосовується вдвічі більшеробочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організаціїпраці, сировина тощо. У цьому разі продуктивність праці й ефективністьнезмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшеннямас­штабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдоско­наленнявсієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторіввиробництва. Основою інтенсифікації є нау­ково-технічний прогрес, а в наш часрадикальна форма його роз­витку — НТР, що розгортається. Основними факторамицього ти­пу економічного зростання є: 1) впровадження нової техніки і тех­нологіїна основі передових досягнень науково-технічного прог­ресу, основою яких єпроцес інвестування виробництва; 2) під­вищення загальноосвітнього іпрофесійного рівнів працівників; 3) покращення використання основних іоборотних фондів; 4) впровадження нових прогресивних форм організаціївиробництва і праці; 5) розвиток підприємницьких здібностей; 6) випереджаючий

Прогресорганізаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні процесу управлінняпідприємством, покращенні маркетингових досліджень тощо. Прогрес господарськогомеханізму передбачає еволюцію ринкових важелів управління економікою,поступовий перехід до раціонального поєднання державних і ринкових важелів, азгодом до наднаціональних форм і методів управління економікою в межахрегіональних об'єднань.

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, еле­ментамиякого (крім економічного) є прогрес правовий, полі­тичний, національний,культурний, духовний та ін. Загалом та­кий рух уперед виражається в послідовнійзміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвиткує поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених при­родними факторами(географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогресяких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, усучасних умовах якісно новими факторами суспільного, зокрема еконо­мічного,прогресу є дух народу, енергія й активність нації, націо­нальна психологія тасвідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку —екстенсивний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягаєтьсявнас­лідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, на­сампередфакторів виробництва, за незмінного рівня технічної осно­ви виробництва.Основними факторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягуінвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення кількостіпрацівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів то­що).Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться вдвічі більшемашин, верстатів, устаткування такої ж якості, зас­тосовується вдвічі більшеробочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організаціїпраці, сировина тощо. У цьому разі продуктивність праці й ефективністьнезмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшеннямас­штабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдоско­наленнявсієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторіввиробництва. Основою інтенсифікації є нау­ково-технічний прогрес, а в наш часрадикальна форма його роз­витку — НТР, що розгортається. Основними факторамицього ти­пу економічного зростання є: 1) впровадження нової техніки і тех­нологіїна основі передових досягнень науково-технічного прог­ресу, основою яких єпроцес інвестування виробництва; 2) під­вищення загальноосвітнього іпрофесійного рівнів працівників; 3) покращення використання основних іоборотних фондів; 4) впровадження нових прогресивних форм організаціївиробництва і праці; 5) розвиток підприємницьких здібностей; 6) випереджаючийрозвиток інформаційної сфери, інформатизація господарської діяльності.Інтенсифікація виробництва виявляється у зростанні сус­пільної продуктивностіпраці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучениху виробництво ресурсів за економії живої, уречевленої праці), у підвищенніякості продукції, ефективності виробництва.

У процесі розширеного відтворення відбуваєтьсяпоєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Томурозрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такогозростання. Оскільки більшість джерел екстен­сивного зростання (земля, кориснікопалини тощо) украй обме­жені, а для суспільства властиве прогресивнеекономічне зрос­тання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його ти­пу.Це означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих іресурсозаощаджуючих технологій зростання ефек­тивності виробництва.

Основними формами інтенсивного типу розвитку, абоінтен­сифікації виробництва, є: 1) заощаджуюча, за якої внаслідок впровадженнянової техніки і технології зменшується потреба в робо­чій силі за одноразовогозростання складної праці; 2) працезаощаджуюча, за якої виконання такого жобсягу робіт здійснюєть­ся меншою кількістю працюючих вищої кваліфікації; 3)матеріало- і ресурсозаощаджуюча (застосовуються економічніші пред­мети праці-наприклад, композитні матеріали, або раціональ­ніше використовуються старіпредмети праці, споживається менша кількість електроенергії тощо); 4) всебічна,за якої раціонально поєднуються всі названі форми і найшвидше зростає ефектив­ністьсуспільного виробництва.

Впровадження фондозаощаджуючої форми в умовах сучас­ногоетапу НТР пов'язано з автоматизацією виробництва, використанням технологічногоустаткування з програмним управлін­ням, комп'ютерних систем і мікропроцесорів,гнучких виробни­чих систем тощо.

Основнимипоказниками динаміки економічного зростання на макроекономічному рівні є зростанняобсягів валового внутріш­нього продукту або національного доходу; темпизростання цих показників у розрахунку на душу населення та ін. Конкретнішіпоказники — коефіцієнт зростання (визначається як відношення показника певногороку, що вивчається, до базового), темп зрос­тання (дорівнює коефіцієнтузростання помноженому на 100%) і темп приросту (дорівнює темпові зростаннямінус 100).

Основні критерії економічного прогресу. Результат еко­номічного прогресу — реальнідосягнення в процесі економічно­го зростання. Такі досягнення є критеріямисоціально-економіч­ного прогресу.

Критерії економічного прогресу — ознака, показник, на основі якихобґрунтовується оцінка сутності та якості поступального розвитку економічноїсистеми і передусім головної продуктивної сили — людини.

Оскільки суспільний спосіб виробництва складається зіструк­турних елементів, то економічний прогрес має різні критерії ви­міру.

Дві основні сторони суспільного способу виробництва,як уже зазначалося, — продуктивні сили і виробничі відносини, або від­носиниекономічної власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, відносинивласності — формою, а визначальним у спів­відношенні цієї пари категорій єзміст, то розвиток продуктивних сил — найбільш загальний критерій економічногопрогресу. Це зу­мовлено тим, що змістом продуктивних сил є ставлення людини доприроди в процесі праці, що від рівня їх розвитку залежить обсяг створюванихматеріальних і духовних благ, а отже, й життє­вий рівень населення, що доскладу продуктивних сил входять людина, засоби виробництва, наука, інформаціята інші елементи.

Важливим критерієм розвитку продуктивних сил є співвід­ношенняміж масою застосовуваних засобів виробництва і кіль­кістю зайнятих увиробництві робітників, або технічна будова виробництва. Іншими словами,йдеться про кількість засобів ви­робництва, яку приводить у рух один працівник,її зростання виявляється у збільшенні фондоозброєності, енергоозброєності,машиноозброєності, а в умовах НТР — в автоматизації, комп'ютеризації праці.Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільного ладу до іншого. Зрозвитком продуктивних сил зрос­тають продуктивність праці, національнебагатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії, продукти тощо.

Залежно від структури всієї системи продуктивних силвідбу­вається конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слідрозрізняти такі критерії економічного прогресу: рівень роз­витку робочої сили,засобів праці, науки, форм і методів органі­зації виробництва, використовуванихлюдьми сил природи, інфор­мації. Так, рівень розвитку робочої сили визначаєтьсяїї загаль­ноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку ро­зумовихздібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характе­ризуєтьсяпродуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.

Водночас розвиток продуктивних сил як найбільшзагальний критерій економічного прогресу характеризує лише одну, хоч іпровідну, сторону суспільного способу виробництва. Тому слід визначитиосновний, або вищий, критерій прогресу суспільного способу виробництва.Оскільки головна продуктивна сила — це робоча сила, працівник, а людинаводночас є і продуктивнок силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктомвідносин влас­ності, то головний критерій суспільного способу виробництва —розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду від­мінність міжрізними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них економічнийпрогрес підпорядковується пе­реважно розвитку лише певного класу (навітьокремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може підпоряд­ковуватисярозвитку більшості населення. Ця мета реалізується в дії основного економічногозакону.

Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспільнихвідно­син (економічні, юридичні та ін.), то розвиток людини — голов­нийкритерій усього суспільного прогресу. Особа повинна розви­нути всі своїсутнісні сили, здібності не лише в економічній систе­мі, а й у сферісоціальних, політичних, культурних відносин.

Фактори, що належать до продуктивних сил, групуютьсяза­лежно від рівня технічної озброєності праці, розвитку науково-технічногопрогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступенярозвитку сутнісних сил людини, її здіб­ностей тощо. Тому зростанняпродуктивності праці є лише іншим виразом економії часу, яку Маркс називавпершим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу й внутрішнюлогіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефек­тивностівиробництва.

Оскільки закон економії часу — це загальнийекономічний закон (тобто діє в усіх суспільних способах виробництва), а отже,розкриває сутність прогресивного розвитку лише технологічного способувиробництва, то його змістом є економія живої та уре­чевленої праці. Залежновід ступеня розвитку технологічного спо­собу виробництва, і насамперед системипродуктивних сил, еко­номію робочого часу зумовлюють зміни в кожному зелементів цієї системи (засобах праці, робочій силі, науці, формах і мето­дахорганізації праці, інформації, використовуваних людьми си­лах природи), а такожзміни в її речовій формі — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва,його концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системипродуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити фактори, якізумовлюють економію робочого часу. Щодо основної продук­тивної сили такаекономія залежить від рівня освіти, кваліфіка­ції, розвитку творчих здібностейлюдини, її психологічного, емо­ційного стану тощо.

Безпосередньо впливають на економію живої тауречевленої праці заходи, спрямовані на перехід від відсталих, відживаючих формвласності до нових, прогресивних форм. Так, перехід бага­тьох підприємств дотрудових колективів у США зумовив авто­матичне зростання продуктивності праціна 15—20%. З цього пог­ляду прогресивною формою власності є та, яка сприяєскороченню  живої та уречевленої праці на одиницю створюваного блага (товаруабо послуги).

Внаслідок дії закону економії часу, підвищенняпродуктив­ності праці зростає додатковий продукт. Це створює умови длярозширеного відтворення речових і особистих факторів вироб­ництва, всієїсистеми продуктивних сил, для збільшення віль­ного часу, розвитку культури,мистецтва, а отже, для здійснен­ня не лише економічного, а й соціальногопрогресу, для вдос­коналення всієї системи суспільних відносин. Тому зростаннядодаткового продукту є важливим критерієм економічного прог­ресу, збільшеннябагатства суспільства, конкретизує його попе­редні критерії. Ще точнішимкритерієм такого прогресу є від­ношення додаткового продукту до необхідного.Одним із кри­теріїв ефективності економічних систем, а отже, й економічногопрогресу, американський учений Р.Кроуз вважає рівень трансакційних витрат.

Критерії техніко-економічного прогресу завждиперебувають у суперечності з критеріями соціально-економічного й суспільногопрогресу. До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображаютьрозвиток виробничих відносин, належать: роз­ширене відтворення відносинвласності; ступінь економічної сво­боди безпосередніх виробників; їх власністьна свою робочу си­лу; самостійність (відносна) підприємств; участь в управліннітих, хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка безпосередніхвиробників у національному доході, національному багатстві країни; розвитокрозумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріївсоціального прогресу, які відображають розвиток всієї системи суспільнихвідносин, нале­жать: ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпо­середніхвиробників; їх можливість впливати на ідеологію, націо­нальні відносини;користування багатствами культури, надбан­нями мистецтва тощо.

Упродовж розвитку людського суспільства суперечністьміж критеріями техніко-економічного прогресу неодноразово набу­валаантагоністичних форм. Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу,економічної свободи, жорстока експлуатація рабської праці супроводжувалисярозквітом культури і мистецт­ва у Давній Греції та Давньому Римі. Протепримусове поєднан­ня безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсут­ністьу них матеріальної заінтересованості в результатах своєї пра­ці, зумовленавідсутністю власності на робочу силу, власності на засоби виробництва, призвелидо загибелі рабовласницького ла­ду в Римській імперії, до занепаду її культурита мистецтва.

Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивностіпраці, досягнуті на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької,однобічної спеціалізації найманих робітників (мануфактурний періоді машинне виробництво), увійшли в антаго­нізм з такими критеріями соціально-економічногопрогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її творчих здібностей,надзвичайно низька частка найманої праці у створеному нею на­ціональному доходітощо.

На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізаціїтехніко-економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальноїефективності, відновлення, збережен­ня і примноження загальнолюдськихцінностей. Для досягнення органічної єдності техніко-економічного,соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб головною метою їхроз­витку була людина, її потреби, інтереси, добробут, розквіт її сутніснихсил. Тому не випадково 00Н запровадила такий узагаль­нюючий показник людськогопрогресу, як індекс людського розвитку, який містить обсяг ВВП на душу населення,грамотність і тривалість життя.

2. Рушійні сили і факториєкономічного прогресу

Розвиток суперечностей — джерело прогресу. Гегельназивав суперечність принципом будь-якого розвитку, саморуху. І справді,існувати — означає перебувати в русі. З цього погляду рух — це суперечність,єдність суперечностей. Тому суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, йогорушійною силою.

Економічна суперечність — суттєве, закономірневідношення і взаємодія між протилежними сторонами економічного явища чипроцесу, внаслідок якої вона (суперечність) є їх рушійною силою розвитку, а вгносеологічному аспекті — основою пізнання сутності економічних законів такатегорій.

Виникнення суперечностей спричинене існуваннямзагальних зв'язків, залежностей і зумовленостей всередині матеріальної сис­теми,взаємодією різних сторін, властивостей, тенденцій, якостей у межахсуперечностей. Взаємодія протилежних сторін характери­зується їхвзаємопроникненням, взаємозумовленістю, взаємозапереченням. Від сутності кожноїзі сторін суперечності, її структури, характеру взаємозв'язку окремих елементівзалежать відносини між протилежними сторонами, їх взаємна боротьба і взаємодія.

По-друге, кожна суперечність проходить у своємурозвитку такі послідовні етапи; тотожність, відмінність, протилежність, кон­флікті ступінь розв'язання суперечності, перехід її у вищу форму свого розвитку.Найшвидше економічний прогрес здійснюється на перших трьох етапах еволюціїсуперечності. Рух суперечностей відбувається насамперед внаслідок більшоїактивності заперечувальної, революційної сторони. Такою стороною у межахсуспільного способу виробництва є продуктивні сили, а з-поміж них головнапродуктивна сила — людина. Тому прогрес суспільства, у тому числі економічний,— це діяльність людей, які ставлять перед собою мету і досягають її. В основіцілей людини лежать потреби та інтереси.

На зорі людського суспільства окрема особа не моглавижити в боротьбі з природою. Тому люди об'єднувалися у ранню первісну общину(первісні комуни) для спільного збирання дарів природа (плодів, ягід, коренів,дрібних тварин тощо). Пізніше основною фор­мою їх діяльності стало полювання.Для цього потрібно було спільними силами виготовляти найпростіші знаряддя праці(ручне рубило, кам'яну сокиру, спис). Стимулом до праці було просте задоволеннянайелементарніших потреб в існуванні, виживанні. Так на ранніх етапах існуваннялюдського суспільства виникла суперечність між виробництвом і споживанням, що єрушійною силою розвитку виробництва незалежно від її суспільної форми в межахпев­ного способу виробництва. У процесі виробництва виникають нові потреби,народжуючи ідеальний образ ще не існуючих продуктів і, отже, стимулюючи їхвиробництво в майбутньому.

З розвитком продуктивних сил, особливо з появоюдодаткового продукту, утворенням класів, між виробництвом і споживаннямвиникають проміжні форми — обмін та розподіл. Тому одразу за суперечністю міжвиробництвом і споживанням вини­кають суперечності між виробництвом ірозподілом, розподілом і споживанням, обміном і споживанням, розподілом і обміномтощо, їх розвиток безвідносно до конкретної суспільної форми стає джереломекономічного прогресу. В межах суспільного спо­собу виробництва вони набуваютьспецифічних форм розвитку Оскільки людина — суб'єкт продуктивних сил івиробничих відносин, або відносин економічної власності, і ці дві сторониспособу виробництва є різними сторонами суспільного індивіда, а відносини міжлюдьми в більшості суспільно-економічних формацій розвиваються у формівзаємодії між класами, то джерело і рушійні сили економічного прогресу —взаємодія і боротьба між класами (їх інтересами, потребами, цілями),соціальними група­ми, прошарками тощо.

Коли йдеться про взаємодію двох сторін суспільногоспособу виробництва, то саме поняття взаємодії вказує на активність кожної зних. Це означає, що кожен крок у розвитку продуктивних сил загалом або окремогоїх елемента через систему техніко-економічних відносин,організацїйно-економічних відносин або певні їх сторони впливає на еволюціювиробничих відносин, або відносин власності, окремі ланки цих відносин. У своючергу, зміни виробничих відносин стимулюють (або гальмують) розвитокпродуктивних сил.

          Але визначальною, активнішою і революційноюстороною суспільного способу виробництва є продуктивні сили. Їх розвиткувластиві внутрішні закони, суперечності. Оскільки зміс­том продуктивних сил єставлення людей до природи, то використання людьми сил природи у процесі праці,суперечність між людиною і природою, намагання людей пристосувати до своїхпотреб нові джерела енергії, корисних копалин тощо є внутрішнім джереломрозвитку самої системи продуктивних сил. Ця система в усіхсуспільно-економічних формаціях складалася з робочої сили, засобів праці,предметів праці, використовува­них людьми сил природи. Суперечності між нимитакож є внут­рішнім джерелом розвитку цієї сторони суспільного способу ви­робництва.Ці суперечності виявляються у формі потреб людей, їх інтересів і мотивіврозвитку (рис. 3).

/>

 

Вихідною точкою перевороту в технологічному способі ви­робництва,у взаємодії людини з технікою були засоби праці, а сама промислова революціяпочалася з машини-знаряддя, або робочої машини, в текстильній промисловості.Винайдення та­кої машини, з одного боку, розв'язало суперечність між техні­коюі людиною, оскільки кількість знарядь праці, якими одно­часно орудує робочамашина, звільняється від тих обмежень, які властиві ручному знаряддю робітника.З іншого боку, поява ро­бочої машини ввійшла в технічну суперечність іздвигуном, що тоді існував, і спричинила революцію в паровій машині. Поява цієїмашини зумовила необхідні революційні зміни в обробці си­ровини, зокремавинайдення вовночесальних машин.

Ці суперечності водночас наповнювалися специфічними со­ціальнимиформами, боротьбою основних класів. Так, боротьба найманих робітників за підвищеннязаробітної плати, скорочен­ня робочого дня тощо змусила капіталістіввпроваджувати нову техніку, щоб позбавити їх змоги вести страйкову боротьбу абопослабити її вплив. Саме таким чином були винайдені сельфактори у прядінні,вовночесальні та інші машини.

Згодом переворот у технологічному способі виробництва,що здійснюється в одній із сфер виробництва, зумовлює переворот в інших сферах.Ця своєрідна ланцюгова реакція в розвитку продуктивних сил відбуваєтьсявнаслідок існуючої системи суспіль­ного поділу праці, тісного взаємозв'язку міжрізними галузями промисловості, кількісних та якісних пропорцій в їх розвитку,а отже, дії закону пропорційного розвитку.

У межах системи продуктивних сил важливою рушійною си­лоює змагання між людьми в процесі їх спільної праці. Таку ж роль відіграєкооперація праці, тобто форма організації праці, за якої значна кількість людейодночасно бере участь в одному і тому ж трудовому процесі і виконує при цьомурізноманітні, але пов'язані між собою операції. Змагання доповнюєтьсяспецифічними сус­пільними формами. Ними за капіталізму є конкуренція (між ро­бітникамиі капіталістами та всередині кожного з цих класів). Значну самостійну рольз-поміж рушійних сил економічного прогресу ві­діграють виробничі відносини, абовідносини економічної влас­ності. Оскільки вони розвиваються відносносамостійно в межах суспільного способу виробництва, тобто частково незалежновід розвитку продуктивних сил, мають свої закономірності розвитку, специфічнісуперечності, то рух цих суперечностей стає окремою рушійною силою економічногопрогресу. До них належать суперечності між різними формами власності. Чимбільше таких конкретних форм власності в межах певного способу виробництва, тимсильніші рушійні сили й джерела економічного прогресу.

Значну, відносно самостійну роль з-поміж рушійних силеко­номічного прогресу відіграють і техніко-економічні відносини, зокремаоптимальне співвідношення між спеціалізацією, концен­трацією, комбінуваннямвиробництва тощо. Важлива роль в еко­номічному прогресі належитьорганізаційно-економічним відно­синам, зокрема вдосконаленню організаційнихструктур управ­ління підприємством, зростанню ефективності праці усіх ланокуправлінського апарату тощо.

Відносно самостійним видом економічних суперечностей умежах економічної системи є суперечності господарського механізму. До нихналежать суперечності в межах ринкового саморегулювання економіки, в межахдержавного регулюван­ня (наприклад, між економічними й адміністративними мето­дамитакого регулювання), між ринковими і державними ва­желями тощо.

Але найважливішою рушійною силою економічного прогре­сув межах суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силамита виробничими відносинами, або відно­синами економічної власності.Найдинамічніші елементи про­дуктивних сил на сучасному етапі — робоча сила,наука, засоби праці. Тому в процесі свого розвитку вони першими вступають усуперечність, конфлікт з відносинами власності.

Кожен з елементів, у свою чергу, складається звідповідних компонентів (наприклад, наука — з фундаментальної і приклад­ноїнаук). Компонентами робочої сили у наш час є рівень освіти, кваліфікації,культури, психологічний стан тощо. Найдинамічніші та найреволюційніші елементиробочої сили першими вступа­ють у конфлікт з існуючими відносинами власності.Це зумовлює процес переростання робочою силою домінуючої у даний час формивласності, перехід до якісно іншої, розвинутішої форми власності в межахсуспільного способу виробництва. Пе­реростання окремими компонентами робочоїсили, науки тощо певних форм власності й поява внаслідок цього більш розвину­тихформ зумовлюють те, що адекватними для розвитку певного елемента продуктивнихсил, а отже і всієї її системи, стають вод­ночас декілька конкретних формвласності в межах одного сус­пільного способу виробництва.

Такий механізм взаємодії продуктивних сил і виробничихвід­носин передбачає наявність різних форм і методів часткового і тимчасовогорозв 'язання економічних суперечностей у межах одного суспільного способувиробництва. Основними методами цього способу розв'язання є, по-перше,створення якісно нових форм руху для попередніх суперечностей, що означаєводночас певне пристосування виробничих відносин, відносин власності до рів­няй характеру розвитку продуктивних сил. Так, внаслідок загос­треннясуперечностей між продуктивними силами і виробничи­ми відносинами у першійполовині XIX ст. виникає і швидко розвивається акціонерна власність.

            Другим важливим методом розв'язанняекономічних супе­речностей суспільного способу виробництва є економічні кри­зи.Залежно від їх глибини і сфери поширення (кризи надвиробництва товарів,фінансові, кризи кредитної системи та ін.) здійснюється часткове (криза охоплюєодну зі сфер господарства, окремі галузі або їх низку) і тимчасове, або більш повней тимчасове розв'язання економічних суперечностей. Через деякий час цісуперечності знову вступають у фазу власне супереч­ності, конфлікту,загострюються до краю і готують нову еконо­мічну кризу.

Третім важливим методом розв'язання суперечностейсуспіль­ного способу виробництва є його господарський механізм, і на­сампереддіяльність держави, виконувані нею функції. Господар­ський механізм -цемеханізм свідомого використання еконо­мічних законів, механізм розв'язаннясуперечностей суспільного способу виробництва, послаблення їх гостроти,механізм узгод­ження економічних інтересів.

Ще один метод часткового і тимчасового розв'язанняекономічних суперечностей — кількісний метод. У процесі переростанняпродуктивними силами або їх окремими елементами меж певної форми власності вумовах певного суспільного способу виробництва спочатку відбуваються переважнокількісні зміни, тобто нагромадження більшої суми грошей, засобів виробництватощо, що створює передумови для розвитку окремих елементів продуктивних сил. Ілише через певний час кількісні зміни зу­мовлюють появу нової якості — більшрозвинутої форми влас­ності. Розвиток цих процесів здійснюється відповідно довимог закону переходу кількості в якість і навпаки.

Поява якісно нової, більш розвинутої форми власності вме­жах одного суспільного способу виробництва означає водночас процесдіалектичного заперечення попередньої, менш розвинутої форми власності, тобтоне повне усунення останньої, а часткове, зі збереженням її позитивних якостей іодночасним перетворенням на залежну, підпорядковану вищій формі власність. Такзберігаються позитивні властивості всіх існуючих форм власності, завдяки чомувідбувається пристосування виробничих від­носин до рівня, характеру й структурипродуктивних сил, здійс­нюється економічний прогрес. Процес такогодіалектичного за­перечення в межах суспільного способу виробництва є шостимосновним методом розв'язання (часткового і тимчасового) економічнихсуперечностей.

Фактори економічного прогресу. В сучасній економічнійлітературі поняття «фактори економічного прогресу» і «факторивиробництва» розглядають здебільшого як тотожні, тобто вважають їх(фактори) джерелами національного доходу, зокрема прибутку. Водночас ці двапоняття під певним кутом зору ототожнюють з терміном «економічні ресурси».

Фактори виробництва — важливі об'єкти або елементи,які здійс­нюють вирішальний вплив на можливість і результати виробництва.

У працях західних науковців ще другої половини XIX ст.(зокрема Ж.-Б.Сея) міститься теза про те, що трьома основними фак­торамивиробництва, кожний з яких створює його власникові особливий вид доходу, єкапітал, земля і праця. Згідно з теорією «продуктивності капіталу»кожен із факторів має фізичну про­дуктивність, створює свою частину доходу.Капітал, під яким ро­зуміють переважно засоби виробництва, приноситькапіталісту прибуток (власники грошового капіталу отримують відсоток, авласники підприємницьких здібностей — підприємницький до­хід), земля — рентуземлевласникові, а праця — платню робітникові. Звідси випливає, що кожен членсуспільства отримує по справедливості й експлуатації не існує.

Відомий англійський економіст А.Маршалл на початку XX ст., крім названих трьохфакторів, виділив четвертий — діяльність з організації виробництва, якаприносить платню управляючому виробництвом. У наш час окремими факторамивиробництва на­зивають також ризик, інформацію, час, науково-технічний прог­рес(економічна реалізація цього фактора відбувається у привласненні доходу відінтелектуальної власності). Австрійський еко­номіст К.Менгер найважливішимфактором економічного прогресу вважав прогрес знання про найефективнішевикористання факторів виробництва, ресурсів. Американський економіст Й.Шумпетерголовним джерелом прибутку назвав здійснення під­приємцем «новихкомбінацій» щодо техніки і технології, створен­ня нових товарів, освоєннянових джерел сировини тощо (рис. 3). Останніми роками як окремий фактор сталивиділяти екологіч­ний, який може і сприяти економічному прогресу, і гальмуватийого (внаслідок забруднення навколишнього середовища).

У західній економічній літературі немає одностайностіна­віть щодо названих перших трьох факторів виробництва, тобто капіталу, землі,праці. Так, американський економіст Ф.Махлуп переконаний, що земля якбезкоштовний дар природи не є капіталом.

Факторам виробництва властива певнавзаємозамінюваність, що супроводжується їх різною комбінацією з бокупідприємців для зниження витрат виробництва. Так, у разі надто висо­кої ціниземлі під забудову у великих містах або її обмеженості споруджують висотнібудинки — хмарочоси. Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовленаобмеженістю більшос­ті ресурсів, неоднаковою ефективністю їх використання,різними  споживчими властивостями продукту, конструктивними особливостямивиробу.

Марксистська політична економія розмежовує фактори ви­робництвата джерела вартості, зокрема додаткової вартості. Єди­ним джерелом вартостівизнається праця, а засоби виробництва, у тому числі земля, — речовимифакторами, але лише виробництва споживчої вартості, а не вартості. Робочу силупри цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенніспоживчої вартості. Речові фактори виробництва ще нази­вають природними,об'єктивними, робочу силу — суб'єктивним фактором (рис. 3).

Речові, або об'єктивні, фактори виробництва самі не єкапі­талом. Вони перетворюються на капітал лише тоді, коли стають засобомексплуатації найманої робочої сили, матеріальним носі­єм певної суспільноїформи, тобто певного виробничого відно­шення. Так, засоби виробництва —матеріальний носій постій­ного капіталу і перетворюються на нього завдяки тому,що від них та від засобів існування відособлені наймані робітники, які длязабезпечення власного існування та існування своїх сімей змушені найматися довласника засобів виробництва-  капіталіста. Засоби виробництва в руках дрібноготоваровиробника (фермера, ремісника тощо), який не має достатньої кількостіробітників (достатньої, аби не працювати самому), не перетворюють­ся накапітал. Засоби виробництва є речовим фактором виробництва, беруть участь у створенніспоживчої вартості товарів, але вартості і, відповідно, додаткової вартості нестворюють. Їхня вартість, як і вартість предметів праці, лише переноситься нановостворений продукт конкретною працею найманого робітни­ка, а отже,враховується як уречевлена праця. Наприклад, пра­цею токаря на деталь, яку вінвиготовив, поступово і частково переноситься вартість токарного верстата.Внаслідок цього вар­тість є сукупністю суспільно необхідної живої тауречевленої праці. Фізичної продуктивності, тобто здатності самим створю­ватичастину доходу, засоби виробництва не мають.

Важливо зазначити, що західна статистична наука зусієї су­купності засобів виробництва, що застосовуються у процесі ви­робництва,до річного валового національного продукту зарахо­вує лише перенесенуконкретною працею частину зношених за­собів праці (а також вартість сировини,матеріалів та інших пред­метів праці), тобто амортизовану частинку. Це також єсвідчен­ням того, що засоби виробництва жодної вартості не створюють.

Чи можливе зближення вищеокреслених поглядів з цієїпроблеми? Певною мірою можливе. З одного боку, внаслідок радикальнішогоперегляду зорієнтованими на марксизм науковцями структури продуктивних сил такатегорії «продуктивність праці», а з іншого — внаслідок певногопереосмислення західними вченими їхніх теоретичних установок. Так, Ф.Махлуп невважає землю як безкоштовний дар природи капіталом. Капіталом у цьому випадку євитрати на поліпшення якості землі. Ще точні­ше було б сказати, що відповіднимфактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення якості землі.

До сучасної системи продуктивних сил, на нашу думку,слід відносити форми й методи організації виробництва, науку, використовуванілюдьми нові сили природи та інформацію. Ці еле­менти є факторами, які забезпечуютьперетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створенняматеріальних і ду­ховних благ і зростання продуктивності праці. Якщо поєднатицей висновок з розширеним розумінням продуктивності праці, то не самі названіфактори є джерелом певної частини націо­нального доходу або додаткової вартостізокрема, а праця відповідної кількості людей у сфері науки, інформаційногозабезпе­чення, щодо вдосконалення форм і методів організації праці,використання нових сил природи (наприклад ядерної, термоядер­ної, сонячноїенергії).

У цьому випадку не буде підстав для розбіжності упоглядах з приводу того, що джерелом національного доходу, зокрема при­бутку, єдіяльність з організації виробництва, поліпшення якості землі, збирання,зберігання та розповсюдження інформації, наукова діяльність, особливо прогресзнань про найефективніше ви­користання факторів виробництва та ресурсів. Цілкомприйнятна і теза Й.Шумпетера, що таким фактором є діяльність підприєм­ця щодостворення нових товарів, зміни техніки, технології то­що. Продуктивною є працяу сфері освіти, управління народним господарством та в інших сферах.

Водночас предметом дискусій залишаються такі фактори, як засобивиробництва, ризик, час. Йдеться про виникнення нової продуктивної сили впроцесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну діювсіх факторів зрос­тання продуктивності праці, що народжує так званийсинергічний ефект, нову якість у процесі системної взаємодії в межах складноїорганічної системи. Цю нову продуктивну силу на по­верхні явищ окремі суб'єктиекономічних відносин, як і багато науковців, можуть розглядати як фізичнупродуктивність самих засобів виробництва або як плату за ризик. Більше того, упро­цесі ускладнення системи продуктивних сил, появи в ній нових елементівсинергічний ефект від їх комплексної взаємодії зрос­тає. Ця об'єктивназакономірність може набувати химерних форм у свідомості учасників виробництва,у суб'єктів різних форм влас­ності й породжувати концепції про дію новихфакторів вироб­ництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єди­нимджерелом новоствореної вартості й прибутку зокрема є ли­ше праця в їїрізновидах.

3. Сутність потреб та особливості їхрозвитку

Потреби — це об'єктивні умови існування людини.Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності — Дж. Гобсон,К. А. Гельвецій, Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потре­бахвираз природи людини, відносили потреби до ключових економічних категорій.

Потреби є вихідною категорією відтворення. Всуспільному процесі відтворення вихідною передумовою є людина. Розвиваючись,людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини ісуспільні ін­ститути. Отже, по-перше, потреби — це категорія, що відбиваєвідносини між людьми і умовами їх життєдіяльності. По-друге, потреби маютьоб'єктивно-суб'єк­тивний характер.

Розвиток суспільства йде в руслі необхідних потреб.Об'єктивна зумовленість кожного нового явища оцінює­ться мірою потребсуспільства, а зміна способів життєдіяльності е необхідним -наслідком їхзадоволення. Про­грес суспільства прямо залежить від того, наскільки своєчасноусвідомлюються і враховуються в цілях діяль­ності нові потреби. Якщо поставленіцілі відриваються від реального змісту потреб, то регульована цілями ді­яльністьстає даремною витратою людських сил.

У структурі потреб суспільства відображається кіль­катипів об'єктивних відносин, що зв'язують людей з умовами життєдіяльності. Цевідношення до природи, до існуючих засобів життя, до себе та інших людей, а та­кожвідношення до праці і вільної діяльності.

У механізмі відтворення економічні та соціальні по­требивзаємозв'язані і рівнозначні: економічні потреби відбивають відношення до праціі проявляються як не­обхідність економії робочого часу; соціальні — стосую­тьсяпроблем особистості (необхідність самореалізації, духовного та фізичноговдосконалення, творчої діяльності тощо). Рівнозначність соціальних таекономічних потреб полягає в тому, що добробут, освіта, охорона здоров'я,виховання дітей, соціальне страхування, задо­волення від роботи постійнореалізуються в економії праці. Остання досягається при використанні увиробництві матеріально забезпечених, здорових, освічених і задоволених роботоюлюдей.

Суспільство повинне задовольняти як соціальні, так іекономічні потреби, але результуючим показником є ступінь задоволеннясоціальних потреб. Останні — важ­ливий стимул економії праці, яка ефективна,коли в неї включаються такі соціальні чинники, як освіта, наука, ініціатива,культура, винахідливість і тим більше моти­вація праці. Прикладом зростаючоговпливу соціальної сфери може бути економіка США, де з кінця XIX ст.частка засобів виробництва у ВНП не перевищувала 19%.

В економічній літературі потреби класифікуютьпо-різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні таособисті. Останні поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні. Потребамипершого рівня є фізичні потреби, що передбачають реалізацію об'єктивних умов,необхідних для нормальної життєді­яльності людини, їх елементарність визначаєтьсябезпо­середнім взаємозв'язком з біологічними функціями орга­нізму людини. В тойже час навіть елементарні потреби не можуть розглядатися як чисто біологічні,оскільки реальний спосіб задоволення їх (спосіб споживання) має соціальнийхарактер, отже, відбивається на формуван­ні соціальних потреб.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійс­ніта платоспроможні потреби. Абсолютні потреби фор­муються відповідно дозагального світового рівня роз­витку виробництва і відбивають максимально досягну­тийу світовій економіці рівень відтворення здібностей людини. Дійсні потреби — цеті, що можуть бути досяг­нуті (реалізовані) при певному рівні розвитку виробни­цтва.Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже вироблено,і лише те, що су­спільство може оплатити. Отже, платоспроможні потре­бивизначаються співвідношенням цін на предмети спо­живання і грошових доходівнаселення. Залежно від цих двох чинників структура платоспроможного попиту мо­жевідповідати дійсним потребам або не відповідати їм. Тим самим суперечність міжпотребами та виробни­цтвом набуває форми незбалансованості попиту і пропо­зиціїна товари та послуги.

Розробці моделей потреб надають великого значення взахідній науці. Результати цих розробок використовуються насамперед у галузімаркетингу, реклами.

Ієрархія потреб за ступенем значення буде така:фізіологічні потреби, потреби самозбереження, соціальні по­треби, потреби вповазі і потреби в самоутвердженні (за А. Маслоу).

Людина намагається задовольнити передусім най­важливішіпотреби. Як тільки їй вдається задовольнити якусь важливу потребу, останняперестає бути рушійною силою. Одночасно у людини з'являються наступні заважливістю потреби.

Кожний крок в розвитку суспільства — це одночаснозадоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорсткообмежене ресурсами праці, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває якдвоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соці­альних та економічнихпотреб, виділяючи для цього не­обхідні частини сукупного фонду робочого часу.Еконо­мічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваноїзростанням ефективності виробни­цтва; соціальні зумовлені розширенням споживчихблаг, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний результат можебути представлений формулою    

/>

де Е — соціально-економічна ефективність; Uс, Uе — соціальний та економічний ефект; Т —суспільний робо­чий час.

Соціально-економічна ефективність виражена як від­ношеннявитрат і результатів, але результат є не про­дуктом, а досягнутим рівнемзадоволення соціальних та економічних потреб. При цьому на задоволення цих по­треб(включаючи працю в сім'ї, домашньому господар­стві) витрачають весь час, який іє, по суті, суспільним робочим часом.

Зростання ефективності проявляється в максимізаціїсоціального та економічного ефекту і мінімізації робо­чого часу. Соціальнийрезультат виражається в досяг­ненні кращих умов життя, а економічний ефект,досяг­нутий у даному циклі, створює передумови для майбут­нього розвитку.Механізм соціально-економічної ефек­тивності є основою розвитку потреб,переходу від про­стих до складних потреб, від матеріальних до духовних, відекономічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності.

Соціальні та економічні потреби стимулюють розвитоквідповідних видів діяльності, які забезпечують зро­стання як економічної, так ісоціальної сфер. Їм відпо­відають два критерії, дві міри суспільного прогресу ідва найбільш загальних закони розвитку — закон зро­стання потреб і закон економіїпраці. Ці два закони від­бивають дві сторони загальноісторичного іполітекономічного закону ефективності, який відображує всі сфери людськоїдіяльності, визначає її історичну еволюцію. Це проявляється вже наіндивідуальному рівні: кожна людина, зацікавлена в максимальному задоволенні по­треб,завжди намагається зберігати свою працю. Звід­си — раціональне обмеженняпотреб, жорстка черговість їх задоволення, пошук найефективніших комбінацій. Цяж двоїстість проявляється і на суспільному рівні: скорочення часу на задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливістьзадоволь­няти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі.Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти економічні потреби призатратах ро­бочого часу, що постійно знижуються.

На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити триетапи розвитку потреб. До середини 50-х років (перший етап) домінувалиматеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігавсязначний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавчеобмежений 40 годинами.

Другий етап почався з середини 50-х років з пере­ходомдо «економіки споживання». Почали формуватись такі соціальні потреби, якпобутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін.

На прикладі США можна простежити перехід до типуспоживання, де панують послуги. Уже в 20-ті роки в структурі особистогоспоживання 40 % становили витрати на послуги, більше 12 %  — на товари довгостроко­вогоспоживання. Частка витрат на харчування в струк­турі особистого споживання вСША становить 15 % (у Західній Європі — 20, Японії — 27 %).

Дію закону зростання потреб протягом ста років під­тверджуєдинаміка вартості робочої сили.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-тіроки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб,пов'язаних з творчістю, духов­ним розвитком особистості. Ці потреби вжечастково за­довольняються. Інтенсивний розвиток творчих та духовних потреб припадаєна вільний час. В економічно роз­винутих країнах зростають потреби у вільномучасі.

За даними опитування, три чверті американців го­товівідмовитися від купівлі більшості товарів на ко­ристь задоволення потребнематеріального характеру. Від 14 до 42 % усіх робітників та службовціввисловлю­ються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшеннязаробітків.

У  структурі  потреб  відбуваються   такі   принциповізміни:

перехід від домінування економічних суспільних по­требдо домінування соціальних;

від задоволення елементарних потреб — до задово­ленняпотреб на основі індивідуалізованого виробни­цтва;

від речової структури споживання — до переважання вній послуг, у тому числі й послуг гуманітарного ха­рактеру, спрямованих нарозвиток особистості.

Вихідним пунктом розвитку виробництва є нові, ще незадоволені потреби, які постійно виникають у всіх сферах життя суспільства.Особлива роль при цьому на­лежить споживанню як категорії процесу відтворення.Споживання створює, а тим самим відтворює потребу. Здатність до споживанняможна розглядати як певну продуктивну силу, що взаємодіє з виробництвом.

Теоретичним обгрунтуванням первинності потреб івсебічного врахування їх у господарській діяльності є домінуючі в країнах зринковою економікою концепції маркетингу, сформовані в 50-х роках. Об'єктомдіяль­ності маркетингу є потреба як така. Виробництво в умовах економікиспоживання орієнтується на пошук засобів ефективнішого задоволення потреб. З70-х років розробляються концепції соціально-економічного марке­тингу,спрямовані на підвищення рівня життя.

Потреби є стратегічною основою національної еконо­мічної,соціальної і науково-технічної політики розвину­тих країн. Функцією політики вцих країнах є формування та розподіл ресурсів як на мікро- (фірми), так і намакроекономічному рівні.

Суспільні потреби є основою для прийняття рішень унайважливішій для розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 3/4комерційних нововведень були впроваджені вже в 70-х роках у США за результатамививчення потреб ринку і тільки 1/4 — породжені стихій­ним інноваційнимпроцесом. Великі фірми враховуютьперспективні потреби іорієнтуються на технічні й продуктивні зміни, що доступні і вигідні споживачу.В арсеналі фірм США є близько 20 базових методів моделювання технічних процесівз орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою Існуєсистема соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб.Починаючи з 60-х років промислове виробництво в США орієнтується на широкуіндивідуалізацію потреб.

Основою зростаючого впливу процесу розвитку потреб навиробництво є підвищення ролі творчої праці та гуманізація виробництва, що єрисами постіндустріального виробництва. В свою чергу, зростаючаінтелектуалізація праці, впливаючи на формування потреб виробника, ставитьвідповідні вимоги перед виробництвом. Близько половини молодих американців(віком до 25 років) вважають творчий характер праці більш важливим стимулом,ніж рівень матеріальної винагороди. Цей процес можна представити схемою, наведеноюна рис. 3.

В умовах адміністративно-командної системи суспільствубула нав'язана «модель обмеженого споживання» (залишковий принцип виділеннякоштів на соціальну сферу). Нерозвинуті потреби негативно впливають наможливості економічного зростання: знецінюють працю; низька вартість робочоїсили обмежує можливості для нагромадження національного багатства. Нарешті, нарівні суспільної психології відтворюється нецивілізований спосіб споживання.

 

/>


Структура економіки України на сучасному етапіорієнтована на низькі потреби споживання. Нерозвинуті потреби є результатом іпричиною гальмування суспільного розвитку.

Виробництво створює конкретні види матеріальних та духовних благ івідіграє визначальну роль у формуванні потреб особистості. Потреби найчастішенароджуються прямо із виробництва або із становища речей, що грунтується навиробництві. Виробництво формує, з одного боку, потреби, що розвиваютьінтелектуальні здібності, виробничу, творчу активність робітника, а з другого —невиробничі потреби для індивідуального споживання. По-перше, виробництвозбуджує потребу в споживача, предметом якої є створюваний продукт. Основалюдських потреб фізіологічна, але різноманіт­ність їх, способи та рівеньзадоволення, розвиток потреб визначаються виробництвом. Виробництво створюєнові види продуктів, що здатні краще, ніж попередні, задовольнити ту самузагальну потребу. По-друге, нескінченно відтворюючи потребу, виробництво робитьпроцес відтворення безперервним. Так, якщо процес виробни­цтва задовольняєпотребу в праці, у творчості, то виробництво тим самим створює потребу вматеріальних благах та послугах для відшкодування витрачених сил організму.По-третє, збагачення змісту праці збагачує і потреби, створює людину, що здатнасприймати нові продукти виробництва. По-четверте, виробництво організує потребиі здібності індивідів, і кожний з них проявляє себе в тих межах та напрямах, щодиктуються формою виробництва.

4. Економічні інтереси — рушійна силасоціально-економічного розвитку

Інтереси — це усвідомлені потреби (умови) існуваннярізних суб'єктів господарювання. У сфері економічних відносин потребипроявляються як інтереси. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючівідносини, а й самі є «першою цеглиною» в структурі соціально-економічнихвідносин.

Видатний французький енциклопедист К. А. Гельвеційзазначав: «Якщо фізичний світ підкоряється закону руху, то світ духовний неменш підкоряється закону інтересу».

Потреби не тотожні економічним інтересам. Сутністьостанніх полягає в реально націленому задоволенні еко­номічних потреб у засобахвиробництва, трудових ресурсах, предметах особистого вжитку та ін. Економічніінтереси є визначальною об'єктивною мотивацією діяль­ності людей, виходячи з їхмісця у суспільному вироб­ництві. Вони знаходять свій вираз у поставлених ціляхта діях на досягнення їх. Потреби і засоби їх задово­лення відбивають причинута форму прояву економіч­них інтересів, які, в свою чергу, не тотожні задоволен­нюпотреб. Отже, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень та динамікузадоволення потреб. Так, не може бути інтересом суб'єкта зниження рівня задо­воленняпотреб.

Визначення сутності інтересів, розмежування тапоєднання їх має практичне значення, оскільки виробничі відносини проявляютьсянасамперед як інтереси. Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів. Уринковій економіці приватний інтерес домінує над суспільним, але ринковиймеханізм забезпечує поєднання цих інте­ресів. Механізм суспільної координаціїбув відкритий А. Смітом. Поєднання інтересів спрямовується об'єктив­нимиекономічними законами: кожний індивід, маючи власний інтерес (адже ніхто непрацює собі в збиток), одночасно сприяє досягненню найбільшого блага для всіх(правило «невидимої руки»). Наприклад, результа­ти праці виробника (підприємця)повинні ефективніше задовольняти потреби людини, а економічна доцільністьіндивідуалізованої праці з позицій інтересів підприємця визначається прибутком.

Засіб реалізації індивідуальних інтересів робітни­ка —зростання індивідуального доходу (заробітної пла­ти). Інтерес власника(підприємця) полягає в збільшенні власності (капіталу) та отриманні від неїгарантова­ного прибутку. Засобом реалізації колективних інте­ресів ємаксимізація прибутку та фонду заробітної пла­ти (наприклад, для підприємствдержавного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарюван­ня).Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу — максимізація національногодоходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту.Проблема поєднання інтересів, таким чином, знаходить своє вираження уформуванні певних пропорцій у роз­поділі доходів.

В адміністративно-командній економіці субординація інтересівгрунтується на принципі сходження інтересів від загального до часткового іодиничного: інтереси державні мають пріоритет перед регіональними, регіо­нальні— перед колективними тощо. В той же час засіб забезпечення цієї субординаціїінтересів — жорстке централізоване планування — продемонструвало своюневідповідність, обмежуючи на практиці свободу інди­віда.

Регулювання державою економічних процесів на теренівисокого розвитку продуктивних сил і відповідно організаційно-економічних тасоціально-економічних від­носин відкриває можливість в умовах соціальнеорієнтованого ринкового господарства оптимально поєднати особистий, колективнийта державний інтереси з урахуванням глобальних проблем сучасності. Це стаєможли­вим, по-перше, через відкриття ринковими відносинами широкого просторудля активізації економічних інтере­сів особистості; по-друге, через узгодженнявзаємодію­чих інтересів у системі «особистість — колектив — дер­жава» задопомогою не лише суто ринкових методів, а й державного економічногорегулювання.

В економічних відносинах між людьми потреби про­являютьсянасамперед як інтереси. Кожне окреме від­ношення існує спочатку потенційно, уформі очікувань та ще незадоволених домагань людини. Як дійсні еконо­мічнівідносини реалізуються, коли набувають форми взаємного зв'язку. В кожномуекономічному відношен­ні -  між підприємцями і виробниками, між виробника­ми іспоживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами,у відносинах між ін­дивідами — мають місце елементи боротьби і співробіт­ництва.Механізм суперечливої взаємодії інтересів мож­на простежити на прикладі йогорояву у сфері вироб­ництва і ринку (рис. 4).

 />

У сфері виробництва підприємці й робітники єпротилежними сторонами економічних стосунків, але вони мають спільні інтересищодо ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Взаємозалежність цих групоб'єктивно зумовлює їх співробітництво.

Взаємодія  інтересів є стимулом стимуломефективного соціально-економічного розвитку. В країнах з розвинутою ринковоюекономікою високий рівень економічної ефективності та добробуту зумовленийнасамперед цілеспрямованою мотивацією особистості в поєднанні з її політичною,юридичною та економічною свободою. При переході економіки України до ринку слідзробити акцент на особистих інтересах, які сприятимуть економічному зростанню.В умовах відродження української державності виходить на чільне місце такожнаціональний інтерес.

В умовах адміністративно-командної системи офіційнопроголошувалось гасло першості загальнонародних інтересів над особистими.Насправді ж особисті інтереси працюючих значною мірою ігнорувались, ареалізовувалися передусім особисті інтереси правлячого полі­тичного прошарку - державно-партійної бюрократії. Це розходження на рівні масової свідомостіпородило зневіру у загальнонародний, державний інтерес та необхідністьдотримання його. Взаємозв'язок інтересів суспільства, колективу та особистостізабезпечувався шляхом підпорядкування інтересів колективу (підприємств)державі; а точніше державному апарату методами адміністративно-командного таідеологічного стимулювання економіки. В умовах недемократичного суспільства, завідсутності контролю, загальнонародні інтереси підміняли особистими (класпартійно-державної бюрократії).

5. НТР та її роль в єкономічномупрогресі

Сутність НТР та її основні етапи. В історії розвитку техніки виділяють триосновні етапи. Перший почався з виник­ненням первісного ладу, появоюнайелементарніших знарядь праці й тривав до кінця XVIII— початку XIX ст.,тобто до появи ма­шинного виробництва. Цей етап охоплює понад 3 млн. роківіснування людського суспільства, а властивий йому технологічний спосібвиробництва базується на ручній праці. Другий етап тривав до початкурозгортання НТР і базувався на машинній праці. На першому етапі технікарозвивалася на основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей. Головнимивіхами її розвитку в цей період було виготовлення знарядь праці з каменю,бронзи, а пізніше із заліза, що дало відповідну назву вікам: кам'яний,бронзовий, залізний. В умовах цього технологічного способу ви­робництваіснували первіснообщинний, рабовласницький, фео­дальний і більша частина нижчоїстадії розвитку капіталістично­го ладу (з початку XVI докінця XVIII ст.). Розвиток науки і техніки вдокапіталістичних формаціях відбувався відокремлено. І лише в XVI—XVIII ст.почався процес поступового зближення наукового і технічного прогресу.

Науково-технічний прогрес (НТП) має еволюційну та рево­люційнуформи розвитку. Як загальноісторична закономірність він виник в періодпромислової революції кінця XVIII — почат­ку XIX ст. Еволюційна форма розвитку характеризується посту­повим кількісними(переважно) та якісними (частково) зміна­ми в розвитку науки і техніки,вдосконаленням традиційних видів техніки, виробництва. Революційна формарозвитку НТП означає появу принципово нових видів, їх практичне застосуваннятощо, тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва.

В історії НТП виділяють дві промислові революції(перша — наприкінці XVIII — на початку XIX ст.; друга — в останній тре­тині XIX — на початку XX ст., її ще називають електротехнічноюреволюцією) і науково-технічну революцію, що почалася в сере­дині 50-х років XX ст. і триває у наш час.У ході першої промис­лової революції спеціалізація знарядь праці, інструментівв умо­вах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості пос­тупово готуєоснову для появи спеціалізованих машин, переходу до другого етапу в розвиткутехніки — великого машинного ви­робництва, до виникнення істотно новоготехнологічного спосо­бу виробництва.

Спочатку машина складалася з тих же знарядь праці таінстру­ментів, які використовувалися в мануфактурному виробництві.

Але якщо раніше вони були в руках людини, то теперстають органами машини. Це розв'язує техніко-економічну суперечність міжлюдиною і знаряддям праці, оскільки машина може водно­час використовуватинабагато більше знарядь значно більших роз­мірів, потужності. Тому виниклапотреба в нових джерелах енер­гії, що зумовило появу парової машини.

Машина складається з: робочої машини, яка приводить удію знаряддя праці; двигуна, що забезпечує машину енергією; передавальногомеханізму (або приводу), який слугує для передачі енергії від двигуна доробочої машини. У промисловій революції XVIII— початку XIX ст.вихідним пунктом було винайдення ро­бочої машини, що згодом зумовило докоріннізміни в інших час­тинах машини.

Хоча перші машини виникли на базі поступового нагромадженняемпіричних знань, але з цього часу техніка стає результа­том цілеспрямованоговивчення законів природи, матеріалізації наукових відкриттів, наука починаєперетворюватися на специфічну продуктивну силу. У свою чергу, технічний прогресстає надзвичайно сильним стимулом розвитку науки.

Науково-технічний прогрес — якісні (еволюційні) та істотні(революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і ме­тодіворганізації виробництва, використовуваних людьми сил природи, тобто існуючоїсистеми продуктивних сил на основі досяг­нень науки, а також аналогічні зміниречової форми розвитку продуктивних сил — відносин спеціалізації, кооперування,комбіну­вання виробництва, його концентрації тощо.

Так, якщо в Парижі у XIII ст. налічувалося до 300 ремісничих і торговихспеціальностей, то у США наприкінці ХЇХ ст. -майже 12 тис. такихспеціальностей. Ці зміни супроводжуються певними кількісними та якіснимизрушеннями в розвитку робо­чої сили, змісті праці. Сутність НТП також можнарозглядати як появу між людиною і предметом праці проміжних ланок — ма­шини,двигуна, автомата, кожна з яких є якісним зрушенням у взаємодії людини іприроди.

Основна форма підприємства на цій стадії розвиткукапіта­лізму в промисловості — фабрика, а технологічний спосіб вироб­ництвавперше базується не на ручній праці, а на праці машин. Розвиток системи машин,перехід до комплексної механізації ви­робництва потребував значної кількостікваліфікованих робітників, верстатників, наладчиків, спеціалістів звиготовлення нової техніки тощо. Тому зростав загальноосвітній рівеньробітників. Наприкінці XIX — на початку XX ст. типовою була початкова освіта, а наприкінці 40-х — на початку 50-хроків XX ст. — середня. Через це, а також завдяки зменшенню надмірного дробленняпроцесу виробництва, переходу до нових форм організації виробництва і праці таіншим факторам дещо послаблюється тех­нологічне підпорядкування працікапіталом, технологічне відчу­ження найманих робітників, зростає інтерес дозмісту праці, пев­ною мірою долається однобічний розвиток безпосередніх вироб­ників,спостерігається певний прогрес розвитку особистості.

Тіснішим стає взаємозв'язок наукового і технічногопрогре­су. Наприкінці XIX ст. з'являється перша наукова лабораторія в американській корпорації«Дженерал електрик». З часом такі ла­бораторії на гігантськихмонополістичних підприємствах стають типовими. Все це поступово створюєматеріальні (об'єктивні) і духовні (суб'єктивні) передумови для такоїреволюційної форми науково-технічного прогресу, якою є НТР, що розгорнулася всередині 50-х років. З розгортанням НТР промисловість, а вод­ночас і розкриттялюдських сутнісних сил досягають найвищого за всю історію людського суспільстварозвитку.

Термін «науково-технічна революція» впершезапровадив у науковий обіг Дж.Бернал у книзі «Світ без війни», щовийшла в колишньому СРСР. З того часу з'явилося майже 150 визначень сутностіНТР у працях вітчизняних та російських науковців.

Вони найчастіше розглядають її як передання функційлюдини машині, як революцію в технологічному способі виробництва, як процесінтенсивного зближення науки, техніки й виробництва, як зміни в основнійпродуктивній силі. У працях західних науковців НТР розглядається як явищепродуктивних сил. Найлогічнішим і найлаконічнішим визначенням сутності НТР є їїхарактеристика як революції в технологічному способі виробництва, якщо йогорозглядати як діалектичну єдність продуктивних сил і техніко-економічнихвідносин.

Визначальними суперечностями в межах технологічногоспособу виробництва є, по-перше, суперечність між людиною і природою, ставленнялюдини до природи, їх взаємодія, як уже зазначалося, є змістом системипродуктивних сил. Тому суперечність між людиною і природою є визначальноюрушійною силою розвитку цієї системи. Технологія, як відомо, розкриває активнеставлення людини до природи і безпосередній процес виробництва її життя, а весьісторичний процес розвитку техніки можна зобразити як заміну людської силисилами природи.

Основною суперечністю технологічного способувиробництва є також суперечність між продуктивними силами та їх речовою формою,тобто відносинами спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, йогоконцентрацією тощо. Виходячи з цього, глибинну сутність НТР коротко можнавизначити таким чином.

Науково- технічна революція — докорінні зміни у взаємодії лю­дини іприроди, а також у системі продуктивних сил та їх речової форми.

Оскільки система продуктивних сил складається зпредметів праці, науки, робочої сили, використовуваних людьми сил природи, а всучасних умовах все більшою мірою інформації, то НТР зумовлює істотні зміни вкожному з цих елементів. Через те, що кожний з елементів системи продуктивнихсил перебуває в певних кількісно-якісних взаємозалежностях з іншими елементами,їх взаємодія (кожного з іншим окремим елементом і системою продуктивних силзагалом) також має характер суперечливої єдності.

Хоча суперечністьміж людиною і природою є глибинною сутністю техніко-економічної категорії«науково-технічна революція» і внаслідок цього належить донеантагоністичних суперечностей, проте за недотримання людиною законів природивона може набувати конфліктних, антагоністичних форм розвитку. Оскільки людинає біосоціальною істотою, то в цьому випадку відбувається деформація людськоїособистості, її деградація, пог­либлюються суперечності всього суспільногоспособу виробниц­тва, в тому числі суперечності в системі відносин власності.

Глибинна сутність НТР виявляється в її основних рисах(рис. 4). У них вона розгортається в цілісну систему, охоплює го­ловніструктурні елементи технологічного способу виробництва.

Першою рисою НТР є перетворення науки на безпосереднюпродуктивну силу, Наука — це загальний духовний продукт суспільного розвитку,загальний інтелект, суспільне знання. Процес такого перетворення, як ужезазначалося, почався ще в період пер­шої промислової революції, а завершивсялише в епоху НТР. Його особливістю є випереджаюче зростання науки в системі«наука -техніка -виробництво». У свою чергу, закономірність розвиткунауки полягає в тому, що її прогрес у певний проміжок часу залежить від масизнань, успадкованих від попередніх поколінь, а в наш час — і від засвоєння,активного осмислення наукових знань, набутих в інших країнах, відінтернаціоналізації науки.

Функцію безпосередньо продуктивної сили наука виконуєна­самперед традиційно, тобто через механізм реалізації наукових винаходів умашинах, робочій силі, предметах праці та інших елементах продуктивних сил, атакож через перетворення науки на самостійний фактор виробництва, на відносносамостійну рушійну силу економічного прогресу. Перетворення науки набезпосередньо продуктивну силу супроводжується появою в ній функції управліннявиробництвом, розширення меж продуктивної праці, сукупного виробника. У ходіцього процесу поглиблюється також суспільний поділ праці, розширюються масштабитоварного виробництва тощо.

            Найважливішими особливостями перетвореннянауки на без­посередньо продуктивну силу є: 1) пріоритетність теоретичних знаньпорівняно з експериментальними; 2) наука в більшості галузей поступовоперетворюється на початкову стадію безпосе­реднього матеріального виробництва;3) «онаучування» виробництва, тобто посилення наукового характерувиробничих про­цесів; 4) розвиток науки стає основою переходу до інтенсивноготипу економічного зростання; 5) перетворення праці ученого на продуктивну працюсукупного працівника; 6) наука безпосеред­ньо впливає на окремі елементипродуктивних сил; 7) у системі «наука- техніка -виробництво» та внаукомістких галузях пере­важає розвиток науки; 8) науково-дослідні тадослідно-конст­рукторські розробки (НДДКР) стають важливим фактором НТП,конкурентної боротьби; 9) результати наукових досліджень стають товаром(патенти, ліцензії, «ноу-хау»).

Друга важлива риса НТР — фундаментальні зміни втехніці (штучно створених засобах праці, які посідають проміжне місце увзаємодії людини і природи). В історії розвитку техніки розрізняють три основнаетапи: інструменталізація (знаряддя ручної праці),

/>

 

механізація (машинна праця) й автоматизація(автоматизова­на праця). Автоматизація стає основою виникнення й розвиткунового сучасного технологічного способу виробництва. Централь­ною ланкоюреволюційного перетворення в цей період є істотна якісна зміна робочих машин іпоява четвертої ланки машин -автоматично керуючого пристрою, який долаєобмеженість психофізичних можливостей людини як суб'єкта, що управляє, й істот­нозмінює роль людини у процесі виробництва, який стає все більш незалежним відсприйняття людини і прискорюється. Отримуючи імпульс від розвитку науки,зокрема від відкриття нових властивостей матерії, розробки нової техніки,конструкційних матеріа­лів, джерел енергії тощо, техніка стає проміжною ланкоюздійснення НТР і, у свою чергу, стимулює розвиток науки. Поява авто­мата якнайбільш потужної проміжної ланки між людиною і пред­метами праціреволюціонізує ставлення людини до природи.

Сучасна техніка все більше охоплює такі види трудовоїді­яльності людний, як технологічна, транспортна, енергетична іконтрольно-управлінська. Впровадження принципово нової техніки в процесвиробництва безпосередньо впливає на предмети праці найновішої технології: наструктуру речей на молекулярному, атомному та субатомному рівнях, що зумовлюєякісні зміни у змісті праці людини, сприяє розвитку її сутнісних сил у процесівиробництва. Якщо в умовах машинного виробництва мало місце технологічнепідпорядкування: праці капіталом, то автоматизована система машин єматеріальною основою для подолання техніко-економічного відчуження. Працюлюдини все більше замінює праця машин, людина звільняється не лише від руч­ноїпраці, а й від виконавських функцій, частково від функцій розумової працінетворчого характеру. Відбувається перетворення процесу виробництва нанауково-виробничий процес, який все більше базується на використанні потенціалусил природи. Внаслідок функціонування автоматизованої системи машин людинавиходить з безпосереднього процесу виробництва і стає поряд з виробництвом, аавтомати, крім суто виконавських функцій, все більше виконують функції контролюй управління. Так уперше за всю історію цивілізації людина починає виконуватифункції, що відповідають її природі, а це відкриває простір для розвитку їїособистості, сутнісних сил. Водночас автоматизована техніка«виштовхує» людину з виробництва, а отже, зі сфери, в якій вонарозкрила свої здібності та властивості, а в управлінні багатьма сучаснимиавтоматами (насамперед дисплеями і моніторами) людина значною мірою втрачаєсвою особистість.

Третьою характерною рисою НТР є докорінні перетворенняголовної продуктивної сили — працівника. Вони полягають у радикальній змінізмісту праці (а опосередковано — значною мі­рою характеру праці), гармонійномупоєднанні розумових, фізичних, психічних зусиль людини, в її духовномузбагаченні. До­корінне перетворення робочої сили передбачає перевагу розумо­вихзусиль, духовних здібностей людини в організації й управ­лінні виробництвом,високий рівень освіти і кваліфікації, що дає змогу людині швидко переходити доінших видів праці, забезпечує її професійну мобільність. Таке перетворенняпередбачає й те, що з-поміж потреб людини вирішальну роль відіграватимутьпотреби у вільній і творчій праці, універсальному характері дій особи, увласному вдосконаленні її, виявленні талантів; потреби у всебічному розвиткуздібностей людини до сприйняття знань, максимально можливому подовженні активногожиття. З цього моменту почнеться розвиток людини як самомети, або абсолютневиявлення її творчих обдарувань, усіх людських сутнісних сил. Особа, якаволодіє «безмежністю своїх потреб і здатністю до їх розширення»(Маркс), стане могутнім фактором економічного і суспільного прогресу, що,постійно збагачуючись, прискорюючись, за своїм ефектом перевищить сукупну діювсіх інших еле­ментів системи продуктивних сил.

Четверта характерна риса НТР — докорінна змінапредметів праці, поява принципово нових видів матеріалів із наперед зада­нимивластивостями. Вони створюються на основі синтезу вико­ристовуваних ранішематеріалів і речей, що мають необхідні фізико-хімічні властивості. Такз'явилися композитні матеріали (поєднання металів і кераміки, скла й кераміки таін.), сплави різних металів, полімери, надчисті матеріали, хімічне волокнотощо.

П'ятою важливою рисою НТР, що виникає на базі поперед­ніх,є впровадження принципово нових технологій, створених на основі фундаментальнихвідкриттів: лазерних, плазмових, мемб­ранних та ін. їм властивімаловідходність, зростання продуктив­ності праці в десятки разів, висока якістьпродукції, екологічна чистота тощо.

Шоста характерна риса НТР — революція у використовува­нихлюдьми силах природи. Уперше широке таке використання мало місце під часпромислової революції кінця XVIII — початку XIX ст., коли у безпосередньому виробництві були задіяні вітер, пара,електроенергія. В умовах НТР взаємодія людини і природи в ідеальному виглядіхарактеризується розвитком природничих наук (відбувається перехід намолекулярний, субмолекулярний та атомний рівні), що відкрило шлях довикористання ядерної енергії, енергії Сонця, океанських припливів, підземноготепла Землі тощо.

Сьома риса НТР — впровадження принципово нових форм іметодів організації виробництва і праці. Так, якщо в попередній періоддомінуючою була система Тейлора, то нині переважають створення автономнихбригад, система Мейо, людських стосун­ків, збагачення змісту праці.

          Восьма риса НТР — початок інформаційної революції,мате­ріальною базою якої є поява принципово нових засобів переда­ванняінформації (космічні, волоконно-оптичні засоби зв'язку), тобто революція узасобах зв'язку. Так, за допомогою оптичного волокна завтовшки в людськийволосок впродовж однієї секунди на відстань у сотні кілометрів передаєтьсятекст місткістю у де­кілька тисяч Біблій. Внаслідок інформаційної революціїзростає інформатизація праці, інформаційна місткість галузей і вироб­ництв,створених благ.

Розкриття основних рис НТР дає змогу розгорнуто,систем­но визначити її сутність, що полягає в таких революційних пе­ретворенняхнауки, техніки та технології, які зумовлюють доко­рінні зміни у взаємодіїлюдини і природи, особистих і речових факторів виробництва, системипродуктивних сил та їх речової форми, що, у свою чергу, детермінує принциповізміни ролі лю­дини в суспільному виробництві, перетворення науки на безпо­середньопродуктивну силу.

Загалом категорія НТР належить до техніко-економічнихкатегорій (тобто тих, що відображають розвиток технологічного спо­собувиробництва, але не відображають еволюцію виробничих від­носин і господарськогомеханізму). Водночас НТР внаслідок дії закону відповідності виробничих відносинрівню й характеру продуктивних сил зумовлює зміни в інших елементах економічноїсис­теми, тобто соціально-економічні зміни. Проте ці зміни — наслідок дії НТР,а тому не є її соціально-економічною сутністю.

Особливості сучасного етапу НТР і економічний прог­рес.З середини 70-х років почався новий етап розвитку НТР, пов'язаний передусім зелектронною автоматизацією матеріального виробництва й обігу, науково-технічноїтворчості. Його ви­хідним пунктом є поява і розвиток мікропроцесорів на великихінтегральних схемах — мікропроцесорна революція (рис. 4). Так, кристал площею 1см2 може за допомогою магнітних хвиль нако­пичувати 5 млн. біт інформації. Такамініатюризація основних блоків комп'ютерних систем, у тому числі пристроївпам'яті (або блоків пам'яті), дає змогу підключати їх до будь-якої машини імеханізму як керуючу частину. Завдяки цьому з'явилися доско­налі комп'ютери,електронні блоки управління в побутовій тех­ніці тощо. В сучаснихсуперкомп'ютерах міститься 16 і 61 тис. паралельно діючих мікропроцесорів, щодає змогу здійснювати до 7 млрд. операцій за секунду. У США ведуться розробкисупер­комп'ютера, що містить майже 1 млн. мікропроцесорів, який здій­снюватиме10000 операцій за секунду. До 70% таких машин ство­рюється у США, 28% — вЯпонії, 1% — у Німеччині.

Якісне поліпшення інформаційної місткості, надійності,швидкості роботи комп'ютерних систем, їх гнучкості й автономності  (безвтручання людини) стало матеріальною основою для створення комп'ютерів п'ятогота шостого поколінь, спро­можних «розуміти» мову людини,«читати» знімки, графіки та інші символи, що значно прискорюєстворення «штучного інтелекту. Для нормального функціонування такихкомп'ютерів не­обхідна велика кількість різних програм, за допомогою якихзовнішня інформація перекладається на цифрову мову. Цим видом інтелектуальноїта професійної діяльності в США зайнято понад 500 тис. фахівців, що свідчитьпро появу і швидке поширення нового виду професій, сприяє збільшенню питомоїваги осіб ро­зумової праці.

Користування комп'ютерами п'ятого та шостого поколіньбуде, як вважають спеціалісти, не складнішим, ніж користування телефоном.Сучасний комп'ютер, доповнений відповідною технікою зв'язку, дає змогу окремомуробітникові розв'язувати чимало завдань. Мікропроцесорна революція підвищилакомп'ютерну грамотність робітників, зменшила їх фізичне на­вантаження, зрослароль розумової праці, а отже, значно прискорився науково-технічний прогрес.

Розгортання мікропроцесорної революції, у свою чергу,стало матеріальною основою роботів третього покоління, або»інтелектуальних" роботів, які за допомогою сенсорної системи сприйма­ютьінформацію про навколишні події, обробляють її за допомогою найновішихкомп'ютерів і передають у свій виконавчий меха­нізм. Це створює матеріальнупередумову для комплексної авто­матизації виробництва, формування«безлюдних виробництв», або заводів-автоматів, тобто для найвищогоступеня автоматизації, який передбачає виготовлення машин самими машинами.Завдяки цьому з'являється можливість неперервної роботи, величезного зростанняпродуктивності суспільної праці, швидкого освоєння нової продукції, системногоконтролю за якістю продукції, що виробляється. Все ширшого розвитку набуваютьресурсо — і працезаощаджуючі напрями науково-технічного прогресу.

Новий етап НТР, що розгорнувся, характеризується такожінтенсивним розвитком біотехнолога, зокрема генної та клітинної інженерії. Наїх основі з'являються нові галузі промисловос­ті, знижується енергомісткість іматеріаломісткість у сільському господарстві, нафтовій, хімічній галузях,революціонізують­ся медицина, виробництво продуктів харчування тощо.

Розвиток біотехнології готує ґрунт для розгортання«біологіч­ної», «біотехнологічної» революції. Йдетьсянасамперед про те, що за допомогою генної інженерії створюватимуться новіорганізми з наперед заданими властивостями, змінюватимуться спадкові якостісільськогосподарських рослин і тварин. Зокрема, докорінний пере­ворот усільському господарстві очікується від вироблення у сільсь­когосподарськихрослин здатності засвоювати азот безпосередньо зповітря, збільшення у них кількості та якості білків, цукрів, віта­мінів. Запрогнозами, через 50 років більшість сільськогосподарсь­ких продуктіввироблятимуться за допомогою біосинтезу.

Важливим каталізатором науково-технічного йекономічного прогресу, нових винаходів, технологій в усіх галузях еко­номіки єкосмонавтика, освоєння космічного простору. Вже нині без них неможливісупутниковий зв'язок, точна метеорологія, навігація. В космосі одержанодосконалі кристали для напівпровідникової промисловості, біологічно активні тачисті препарати. Саме в космосі виготовлятиметься все більше чис­тих іспецифічних продуктів, здійснюватиметься контроль енер­гопостачання (за рахунокзбирання сонячної енергії в космосі та її передання на Землю), дистанційнезондування Землі з кос­мосу. У віддаленій перспективі в космосі буде створеномогут­ній промисловий потенціал. Здійснення цих проектів також не­можливе безкомп'ютерних систем.

Бурхливий розвиток електронної техніки зумовлюєпоступо­ве перетворення всієї інформаційної діяльності, створення по­тужнихіндустріально-інформаційних комплексів як у національ­них, так і в міждержавнихмежах, а їх електронізація є одним із найважливіших напрямів сучасного етапуНТР. До цього комп­лексу належать патентна справа, надання комп'ютерних послугбізнесу, засоби масової інформації, збирання, обробка, система­тизаціяінформації та надання її кінцевому споживачеві, що пе­редбачає зближеннякомп'ютера і споживача інформації, інтег­рацію комп'ютерів; обслуговуваннякомп'ютерів дедалі більше здійснюватиметься через штучні супутники Землі. Одназ ланок цієї системи — широка мережа інформаційних пунктів.


Список літературиОснови єкономічної теорії: політекономічний аспект – Г.Н. Климко, В.П. Нестеров, Київ “Вища школа” 1994 р Економічна теорія – С.В. Мочерний, Київ “Видавничий центр”Академія” 1999 р
еще рефераты
Еще работы по экономической теории