Реферат: Рушійні сили єкономічного прогресу
Херсонськийдержавний технічний університет
/>
На тему: Рушійні сили єкономічного прогрессу:протиріччя,
потреби, стимули, інтереси
Виконала:студентка групи 1МЕВ
МельникНаталія
-Херсон2003-
ПланЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС: КРИТЕРІЇ І РУШІЙНІ СИЛИ
1 Сутність і критерії єкономічногопрогресу
2 Рушійні силиі фактори єкономічного прогресу
3 Сутністьпотреб та особливості їх розвитку
4 Економічніінтереси — рушійна сила соціально-економічного розвитку
5 НТР та їїроль в єкономічному прогресі
1. Сутність і критерії єкономічногопрогресу
3 виникнення політичної економи представники її різнихнапрямів, шкіл і течій намагалися з'ясувати рушійні сили розвитку економіки.Так, причини розвитку суспільства, в тому числі економіки, вони вбачали узростанні населення, географічному середовищі, прогресі техніки,психобіологічних, соціально-правових факторах тощо. З'ясування цих причин маєвелике теоретико-пізнавальне та практичне значення, зокрема допомагає виробитинауково-практичні рекомендації для виходу економіки України з глибокоїекономічної кризи, а відтак прискореного розвитку суспільства.
Сутність і критерії економічного прогресуСутність економічного прогресу. Поняття«прогрес» походить від латинського слова «progressive», що означає рух вперед, поступальний розвитоксуспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш досконалих форм.
Економічнийпрогрес — поступальний розвиток усієї економічноїсистеми, кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин(а водночас технологічного способу виробництва), організаційно-економічнихвідносин, виробничих відносин, або відносин економічної власності, тагосподарського механізму.
Конкретніше прогрес технологічного способу виробництвавиражається в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, доспособу виробництва, що базується на машинній праці, а від нього — дотехнологічного способу виробництва, в основі якого лежить автоматизованапраця. Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить свій концентрованийвияв у еволюції форм власності: від індивідуальної до колективної (в різних їївидах і ступенях зрілості), від колективної — до державної та наддержавної (абоінтегрованої) форми власності.
Прогрес організаційно-економічнихвідносин виражається у вдосконаленні процесу управління підприємством,покращенні маркетингових досліджень тощо. Прогрес господарського механізмупередбачає еволюцію ринкових важелів управління економікою, поступовий перехіддо раціонального поєднання державних і ринкових важелів, а згодом донаднаціональних форм і методів управління економікою в межах регіональнихоб'єднань.
Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, елементами якого(крім економічного) є прогрес правовий, політичний, національний, культурний,духовний та ін. Загалом такий рух уперед виражається в послідовній змінісуспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвитку єпоступовий перехід від суспільних систем, зумовлених природними факторами(географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогресяких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, усучасних умовах якісно новими факторами суспільного, зокрема економічного,прогресу є дух народу, енергія й активність нації, національна психологія тасвідомість людей.
Розрізняють два основні типи економічного розвитку —екстенсивний та інтенсивний.
За екстенсивного типу економічне зростання досягаєтьсявнаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насампередфакторів виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва.Основними факторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягуінвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення кількостіпрацівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів тощо).Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться вдвічі більшемашин, верстатів, устаткування такої ж якості, застосовується вдвічі більшеробочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організаціїпраці, сировина тощо. У цьому разі продуктивність праці й ефективністьнезмінні.
За інтенсивного типу економічного зростання збільшеннямасштабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконаленнявсієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторіввиробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а в наш часрадикальна форма його розвитку — НТР, що розгортається. Основними факторамицього типу економічного зростання є: 1) впровадження нової техніки і технологіїна основі передових досягнень науково-технічного прогресу, основою яких єпроцес інвестування виробництва; 2) підвищення загальноосвітнього іпрофесійного рівнів працівників; 3) покращення використання основних іоборотних фондів; 4) впровадження нових прогресивних форм організаціївиробництва і праці; 5) розвиток підприємницьких здібностей; 6) випереджаючий
Прогресорганізаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні процесу управлінняпідприємством, покращенні маркетингових досліджень тощо. Прогрес господарськогомеханізму передбачає еволюцію ринкових важелів управління економікою,поступовий перехід до раціонального поєднання державних і ринкових важелів, азгодом до наднаціональних форм і методів управління економікою в межахрегіональних об'єднань.
Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, елементамиякого (крім економічного) є прогрес правовий, політичний, національний,культурний, духовний та ін. Загалом такий рух уперед виражається в послідовнійзміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвиткує поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених природними факторами(географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогресяких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, усучасних умовах якісно новими факторами суспільного, зокрема економічного,прогресу є дух народу, енергія й активність нації, національна психологія тасвідомість людей.
Розрізняють два основні типи економічного розвитку —екстенсивний та інтенсивний.
За екстенсивного типу економічне зростання досягаєтьсявнаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насампередфакторів виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва.Основними факторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягуінвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення кількостіпрацівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів тощо).Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться вдвічі більшемашин, верстатів, устаткування такої ж якості, застосовується вдвічі більшеробочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організаціїпраці, сировина тощо. У цьому разі продуктивність праці й ефективністьнезмінні.
За інтенсивного типу економічного зростання збільшеннямасштабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконаленнявсієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторіввиробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а в наш часрадикальна форма його розвитку — НТР, що розгортається. Основними факторамицього типу економічного зростання є: 1) впровадження нової техніки і технологіїна основі передових досягнень науково-технічного прогресу, основою яких єпроцес інвестування виробництва; 2) підвищення загальноосвітнього іпрофесійного рівнів працівників; 3) покращення використання основних іоборотних фондів; 4) впровадження нових прогресивних форм організаціївиробництва і праці; 5) розвиток підприємницьких здібностей; 6) випереджаючийрозвиток інформаційної сфери, інформатизація господарської діяльності.Інтенсифікація виробництва виявляється у зростанні суспільної продуктивностіпраці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучениху виробництво ресурсів за економії живої, уречевленої праці), у підвищенніякості продукції, ефективності виробництва.
У процесі розширеного відтворення відбуваєтьсяпоєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Томурозрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такогозростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, кориснікопалини тощо) украй обмежені, а для суспільства властиве прогресивнеекономічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу.Це означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих іресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності виробництва.
Основними формами інтенсивного типу розвитку, абоінтенсифікації виробництва, є: 1) заощаджуюча, за якої внаслідок впровадженнянової техніки і технології зменшується потреба в робочій силі за одноразовогозростання складної праці; 2) працезаощаджуюча, за якої виконання такого жобсягу робіт здійснюється меншою кількістю працюючих вищої кваліфікації; 3)матеріало- і ресурсозаощаджуюча (застосовуються економічніші предмети праці-наприклад, композитні матеріали, або раціональніше використовуються старіпредмети праці, споживається менша кількість електроенергії тощо); 4) всебічна,за якої раціонально поєднуються всі названі форми і найшвидше зростає ефективністьсуспільного виробництва.
Впровадження фондозаощаджуючої форми в умовах сучасногоетапу НТР пов'язано з автоматизацією виробництва, використанням технологічногоустаткування з програмним управлінням, комп'ютерних систем і мікропроцесорів,гнучких виробничих систем тощо.
Основнимипоказниками динаміки економічного зростання на макроекономічному рівні є зростанняобсягів валового внутрішнього продукту або національного доходу; темпизростання цих показників у розрахунку на душу населення та ін. Конкретнішіпоказники — коефіцієнт зростання (визначається як відношення показника певногороку, що вивчається, до базового), темп зростання (дорівнює коефіцієнтузростання помноженому на 100%) і темп приросту (дорівнює темпові зростаннямінус 100).
Основні критерії економічного прогресу. Результат економічного прогресу — реальнідосягнення в процесі економічного зростання. Такі досягнення є критеріямисоціально-економічного прогресу.
Критерії економічного прогресу — ознака, показник, на основі якихобґрунтовується оцінка сутності та якості поступального розвитку економічноїсистеми і передусім головної продуктивної сили — людини.
Оскільки суспільний спосіб виробництва складається зіструктурних елементів, то економічний прогрес має різні критерії виміру.
Дві основні сторони суспільного способу виробництва,як уже зазначалося, — продуктивні сили і виробничі відносини, або відносиниекономічної власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, відносинивласності — формою, а визначальним у співвідношенні цієї пари категорій єзміст, то розвиток продуктивних сил — найбільш загальний критерій економічногопрогресу. Це зумовлено тим, що змістом продуктивних сил є ставлення людини доприроди в процесі праці, що від рівня їх розвитку залежить обсяг створюванихматеріальних і духовних благ, а отже, й життєвий рівень населення, що доскладу продуктивних сил входять людина, засоби виробництва, наука, інформаціята інші елементи.
Важливим критерієм розвитку продуктивних сил є співвідношенняміж масою застосовуваних засобів виробництва і кількістю зайнятих увиробництві робітників, або технічна будова виробництва. Іншими словами,йдеться про кількість засобів виробництва, яку приводить у рух один працівник,її зростання виявляється у збільшенні фондоозброєності, енергоозброєності,машиноозброєності, а в умовах НТР — в автоматизації, комп'ютеризації праці.Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільного ладу до іншого. Зрозвитком продуктивних сил зростають продуктивність праці, національнебагатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії, продукти тощо.
Залежно від структури всієї системи продуктивних силвідбувається конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слідрозрізняти такі критерії економічного прогресу: рівень розвитку робочої сили,засобів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуванихлюдьми сил природи, інформації. Так, рівень розвитку робочої сили визначаєтьсяїї загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку розумовихздібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характеризуєтьсяпродуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.
Водночас розвиток продуктивних сил як найбільшзагальний критерій економічного прогресу характеризує лише одну, хоч іпровідну, сторону суспільного способу виробництва. Тому слід визначитиосновний, або вищий, критерій прогресу суспільного способу виробництва.Оскільки головна продуктивна сила — це робоча сила, працівник, а людинаводночас є і продуктивнок силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктомвідносин власності, то головний критерій суспільного способу виробництва —розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду відмінність міжрізними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них економічнийпрогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу (навітьокремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може підпорядковуватисярозвитку більшості населення. Ця мета реалізується в дії основного економічногозакону.
Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспільнихвідносин (економічні, юридичні та ін.), то розвиток людини — головнийкритерій усього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути всі своїсутнісні сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сферісоціальних, політичних, культурних відносин.
Фактори, що належать до продуктивних сил, групуютьсязалежно від рівня технічної озброєності праці, розвитку науково-технічногопрогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступенярозвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростанняпродуктивності праці є лише іншим виразом економії часу, яку Маркс називавпершим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу й внутрішнюлогіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективностівиробництва.
Оскільки закон економії часу — це загальнийекономічний закон (тобто діє в усіх суспільних способах виробництва), а отже,розкриває сутність прогресивного розвитку лише технологічного способувиробництва, то його змістом є економія живої та уречевленої праці. Залежновід ступеня розвитку технологічного способу виробництва, і насамперед системипродуктивних сил, економію робочого часу зумовлюють зміни в кожному зелементів цієї системи (засобах праці, робочій силі, науці, формах і методахорганізації праці, інформації, використовуваних людьми силах природи), а такожзміни в її речовій формі — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва,його концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системипродуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити фактори, якізумовлюють економію робочого часу. Щодо основної продуктивної сили такаекономія залежить від рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностейлюдини, її психологічного, емоційного стану тощо.
Безпосередньо впливають на економію живої тауречевленої праці заходи, спрямовані на перехід від відсталих, відживаючих формвласності до нових, прогресивних форм. Так, перехід багатьох підприємств дотрудових колективів у США зумовив автоматичне зростання продуктивності праціна 15—20%. З цього погляду прогресивною формою власності є та, яка сприяєскороченню живої та уречевленої праці на одиницю створюваного блага (товаруабо послуги).
Внаслідок дії закону економії часу, підвищенняпродуктивності праці зростає додатковий продукт. Це створює умови длярозширеного відтворення речових і особистих факторів виробництва, всієїсистеми продуктивних сил, для збільшення вільного часу, розвитку культури,мистецтва, а отже, для здійснення не лише економічного, а й соціальногопрогресу, для вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Тому зростаннядодаткового продукту є важливим критерієм економічного прогресу, збільшеннябагатства суспільства, конкретизує його попередні критерії. Ще точнішимкритерієм такого прогресу є відношення додаткового продукту до необхідного.Одним із критеріїв ефективності економічних систем, а отже, й економічногопрогресу, американський учений Р.Кроуз вважає рівень трансакційних витрат.
Критерії техніко-економічного прогресу завждиперебувають у суперечності з критеріями соціально-економічного й суспільногопрогресу. До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображаютьрозвиток виробничих відносин, належать: розширене відтворення відносинвласності; ступінь економічної свободи безпосередніх виробників; їх власністьна свою робочу силу; самостійність (відносна) підприємств; участь в управліннітих, хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка безпосередніхвиробників у національному доході, національному багатстві країни; розвитокрозумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріївсоціального прогресу, які відображають розвиток всієї системи суспільнихвідносин, належать: ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпосередніхвиробників; їх можливість впливати на ідеологію, національні відносини;користування багатствами культури, надбаннями мистецтва тощо.
Упродовж розвитку людського суспільства суперечністьміж критеріями техніко-економічного прогресу неодноразово набувалаантагоністичних форм. Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу,економічної свободи, жорстока експлуатація рабської праці супроводжувалисярозквітом культури і мистецтва у Давній Греції та Давньому Римі. Протепримусове поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсутністьу них матеріальної заінтересованості в результатах своєї праці, зумовленавідсутністю власності на робочу силу, власності на засоби виробництва, призвелидо загибелі рабовласницького ладу в Римській імперії, до занепаду її культурита мистецтва.
Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивностіпраці, досягнуті на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької,однобічної спеціалізації найманих робітників (мануфактурний періоді машинне виробництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-економічногопрогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її творчих здібностей,надзвичайно низька частка найманої праці у створеному нею національному доходітощо.
На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізаціїтехніко-економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальноїефективності, відновлення, збереження і примноження загальнолюдськихцінностей. Для досягнення органічної єдності техніко-економічного,соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб головною метою їхрозвитку була людина, її потреби, інтереси, добробут, розквіт її сутніснихсил. Тому не випадково 00Н запровадила такий узагальнюючий показник людськогопрогресу, як індекс людського розвитку, який містить обсяг ВВП на душу населення,грамотність і тривалість життя.
2. Рушійні сили і факториєкономічного прогресу
Розвиток суперечностей — джерело прогресу. Гегельназивав суперечність принципом будь-якого розвитку, саморуху. І справді,існувати — означає перебувати в русі. З цього погляду рух — це суперечність,єдність суперечностей. Тому суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, йогорушійною силою.
Економічна суперечність — суттєве, закономірневідношення і взаємодія між протилежними сторонами економічного явища чипроцесу, внаслідок якої вона (суперечність) є їх рушійною силою розвитку, а вгносеологічному аспекті — основою пізнання сутності економічних законів такатегорій.
Виникнення суперечностей спричинене існуваннямзагальних зв'язків, залежностей і зумовленостей всередині матеріальної системи,взаємодією різних сторін, властивостей, тенденцій, якостей у межахсуперечностей. Взаємодія протилежних сторін характеризується їхвзаємопроникненням, взаємозумовленістю, взаємозапереченням. Від сутності кожноїзі сторін суперечності, її структури, характеру взаємозв'язку окремих елементівзалежать відносини між протилежними сторонами, їх взаємна боротьба і взаємодія.
По-друге, кожна суперечність проходить у своємурозвитку такі послідовні етапи; тотожність, відмінність, протилежність, конфлікті ступінь розв'язання суперечності, перехід її у вищу форму свого розвитку.Найшвидше економічний прогрес здійснюється на перших трьох етапах еволюціїсуперечності. Рух суперечностей відбувається насамперед внаслідок більшоїактивності заперечувальної, революційної сторони. Такою стороною у межахсуспільного способу виробництва є продуктивні сили, а з-поміж них головнапродуктивна сила — людина. Тому прогрес суспільства, у тому числі економічний,— це діяльність людей, які ставлять перед собою мету і досягають її. В основіцілей людини лежать потреби та інтереси.
На зорі людського суспільства окрема особа не моглавижити в боротьбі з природою. Тому люди об'єднувалися у ранню первісну общину(первісні комуни) для спільного збирання дарів природа (плодів, ягід, коренів,дрібних тварин тощо). Пізніше основною формою їх діяльності стало полювання.Для цього потрібно було спільними силами виготовляти найпростіші знаряддя праці(ручне рубило, кам'яну сокиру, спис). Стимулом до праці було просте задоволеннянайелементарніших потреб в існуванні, виживанні. Так на ранніх етапах існуваннялюдського суспільства виникла суперечність між виробництвом і споживанням, що єрушійною силою розвитку виробництва незалежно від її суспільної форми в межахпевного способу виробництва. У процесі виробництва виникають нові потреби,народжуючи ідеальний образ ще не існуючих продуктів і, отже, стимулюючи їхвиробництво в майбутньому.
З розвитком продуктивних сил, особливо з появоюдодаткового продукту, утворенням класів, між виробництвом і споживаннямвиникають проміжні форми — обмін та розподіл. Тому одразу за суперечністю міжвиробництвом і споживанням виникають суперечності між виробництвом ірозподілом, розподілом і споживанням, обміном і споживанням, розподілом і обміномтощо, їх розвиток безвідносно до конкретної суспільної форми стає джереломекономічного прогресу. В межах суспільного способу виробництва вони набуваютьспецифічних форм розвитку Оскільки людина — суб'єкт продуктивних сил івиробничих відносин, або відносин економічної власності, і ці дві сторониспособу виробництва є різними сторонами суспільного індивіда, а відносини міжлюдьми в більшості суспільно-економічних формацій розвиваються у формівзаємодії між класами, то джерело і рушійні сили економічного прогресу —взаємодія і боротьба між класами (їх інтересами, потребами, цілями),соціальними групами, прошарками тощо.
Коли йдеться про взаємодію двох сторін суспільногоспособу виробництва, то саме поняття взаємодії вказує на активність кожної зних. Це означає, що кожен крок у розвитку продуктивних сил загалом або окремогоїх елемента через систему техніко-економічних відносин,організацїйно-економічних відносин або певні їх сторони впливає на еволюціювиробничих відносин, або відносин власності, окремі ланки цих відносин. У своючергу, зміни виробничих відносин стимулюють (або гальмують) розвитокпродуктивних сил.
Але визначальною, активнішою і революційноюстороною суспільного способу виробництва є продуктивні сили. Їх розвиткувластиві внутрішні закони, суперечності. Оскільки змістом продуктивних сил єставлення людей до природи, то використання людьми сил природи у процесі праці,суперечність між людиною і природою, намагання людей пристосувати до своїхпотреб нові джерела енергії, корисних копалин тощо є внутрішнім джереломрозвитку самої системи продуктивних сил. Ця система в усіхсуспільно-економічних формаціях складалася з робочої сили, засобів праці,предметів праці, використовуваних людьми сил природи. Суперечності між нимитакож є внутрішнім джерелом розвитку цієї сторони суспільного способу виробництва.Ці суперечності виявляються у формі потреб людей, їх інтересів і мотивіврозвитку (рис. 3).
/>
Вихідною точкою перевороту в технологічному способі виробництва,у взаємодії людини з технікою були засоби праці, а сама промислова революціяпочалася з машини-знаряддя, або робочої машини, в текстильній промисловості.Винайдення такої машини, з одного боку, розв'язало суперечність між технікоюі людиною, оскільки кількість знарядь праці, якими одночасно орудує робочамашина, звільняється від тих обмежень, які властиві ручному знаряддю робітника.З іншого боку, поява робочої машини ввійшла в технічну суперечність іздвигуном, що тоді існував, і спричинила революцію в паровій машині. Поява цієїмашини зумовила необхідні революційні зміни в обробці сировини, зокремавинайдення вовночесальних машин.
Ці суперечності водночас наповнювалися специфічними соціальнимиформами, боротьбою основних класів. Так, боротьба найманих робітників за підвищеннязаробітної плати, скорочення робочого дня тощо змусила капіталістіввпроваджувати нову техніку, щоб позбавити їх змоги вести страйкову боротьбу абопослабити її вплив. Саме таким чином були винайдені сельфактори у прядінні,вовночесальні та інші машини.
Згодом переворот у технологічному способі виробництва,що здійснюється в одній із сфер виробництва, зумовлює переворот в інших сферах.Ця своєрідна ланцюгова реакція в розвитку продуктивних сил відбуваєтьсявнаслідок існуючої системи суспільного поділу праці, тісного взаємозв'язку міжрізними галузями промисловості, кількісних та якісних пропорцій в їх розвитку,а отже, дії закону пропорційного розвитку.
У межах системи продуктивних сил важливою рушійною силоює змагання між людьми в процесі їх спільної праці. Таку ж роль відіграєкооперація праці, тобто форма організації праці, за якої значна кількість людейодночасно бере участь в одному і тому ж трудовому процесі і виконує при цьомурізноманітні, але пов'язані між собою операції. Змагання доповнюєтьсяспецифічними суспільними формами. Ними за капіталізму є конкуренція (між робітникамиі капіталістами та всередині кожного з цих класів). Значну самостійну рольз-поміж рушійних сил економічного прогресу відіграють виробничі відносини, абовідносини економічної власності. Оскільки вони розвиваються відносносамостійно в межах суспільного способу виробництва, тобто частково незалежновід розвитку продуктивних сил, мають свої закономірності розвитку, специфічнісуперечності, то рух цих суперечностей стає окремою рушійною силою економічногопрогресу. До них належать суперечності між різними формами власності. Чимбільше таких конкретних форм власності в межах певного способу виробництва, тимсильніші рушійні сили й джерела економічного прогресу.
Значну, відносно самостійну роль з-поміж рушійних силекономічного прогресу відіграють і техніко-економічні відносини, зокремаоптимальне співвідношення між спеціалізацією, концентрацією, комбінуваннямвиробництва тощо. Важлива роль в економічному прогресі належитьорганізаційно-економічним відносинам, зокрема вдосконаленню організаційнихструктур управління підприємством, зростанню ефективності праці усіх ланокуправлінського апарату тощо.
Відносно самостійним видом економічних суперечностей умежах економічної системи є суперечності господарського механізму. До нихналежать суперечності в межах ринкового саморегулювання економіки, в межахдержавного регулювання (наприклад, між економічними й адміністративними методамитакого регулювання), між ринковими і державними важелями тощо.
Але найважливішою рушійною силою економічного прогресув межах суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силамита виробничими відносинами, або відносинами економічної власності.Найдинамічніші елементи продуктивних сил на сучасному етапі — робоча сила,наука, засоби праці. Тому в процесі свого розвитку вони першими вступають усуперечність, конфлікт з відносинами власності.
Кожен з елементів, у свою чергу, складається звідповідних компонентів (наприклад, наука — з фундаментальної і прикладноїнаук). Компонентами робочої сили у наш час є рівень освіти, кваліфікації,культури, психологічний стан тощо. Найдинамічніші та найреволюційніші елементиробочої сили першими вступають у конфлікт з існуючими відносинами власності.Це зумовлює процес переростання робочою силою домінуючої у даний час формивласності, перехід до якісно іншої, розвинутішої форми власності в межахсуспільного способу виробництва. Переростання окремими компонентами робочоїсили, науки тощо певних форм власності й поява внаслідок цього більш розвинутихформ зумовлюють те, що адекватними для розвитку певного елемента продуктивнихсил, а отже і всієї її системи, стають водночас декілька конкретних формвласності в межах одного суспільного способу виробництва.
Такий механізм взаємодії продуктивних сил і виробничихвідносин передбачає наявність різних форм і методів часткового і тимчасовогорозв 'язання економічних суперечностей у межах одного суспільного способувиробництва. Основними методами цього способу розв'язання є, по-перше,створення якісно нових форм руху для попередніх суперечностей, що означаєводночас певне пристосування виробничих відносин, відносин власності до рівняй характеру розвитку продуктивних сил. Так, внаслідок загостреннясуперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами у першійполовині XIX ст. виникає і швидко розвивається акціонерна власність.
Другим важливим методом розв'язанняекономічних суперечностей суспільного способу виробництва є економічні кризи.Залежно від їх глибини і сфери поширення (кризи надвиробництва товарів,фінансові, кризи кредитної системи та ін.) здійснюється часткове (криза охоплюєодну зі сфер господарства, окремі галузі або їх низку) і тимчасове, або більш повней тимчасове розв'язання економічних суперечностей. Через деякий час цісуперечності знову вступають у фазу власне суперечності, конфлікту,загострюються до краю і готують нову економічну кризу.
Третім важливим методом розв'язання суперечностейсуспільного способу виробництва є його господарський механізм, і насампереддіяльність держави, виконувані нею функції. Господарський механізм -цемеханізм свідомого використання економічних законів, механізм розв'язаннясуперечностей суспільного способу виробництва, послаблення їх гостроти,механізм узгодження економічних інтересів.
Ще один метод часткового і тимчасового розв'язанняекономічних суперечностей — кількісний метод. У процесі переростанняпродуктивними силами або їх окремими елементами меж певної форми власності вумовах певного суспільного способу виробництва спочатку відбуваються переважнокількісні зміни, тобто нагромадження більшої суми грошей, засобів виробництватощо, що створює передумови для розвитку окремих елементів продуктивних сил. Ілише через певний час кількісні зміни зумовлюють появу нової якості — більшрозвинутої форми власності. Розвиток цих процесів здійснюється відповідно довимог закону переходу кількості в якість і навпаки.
Поява якісно нової, більш розвинутої форми власності вмежах одного суспільного способу виробництва означає водночас процесдіалектичного заперечення попередньої, менш розвинутої форми власності, тобтоне повне усунення останньої, а часткове, зі збереженням її позитивних якостей іодночасним перетворенням на залежну, підпорядковану вищій формі власність. Такзберігаються позитивні властивості всіх існуючих форм власності, завдяки чомувідбувається пристосування виробничих відносин до рівня, характеру й структурипродуктивних сил, здійснюється економічний прогрес. Процес такогодіалектичного заперечення в межах суспільного способу виробництва є шостимосновним методом розв'язання (часткового і тимчасового) економічнихсуперечностей.
Фактори економічного прогресу. В сучасній економічнійлітературі поняття «фактори економічного прогресу» і «факторивиробництва» розглядають здебільшого як тотожні, тобто вважають їх(фактори) джерелами національного доходу, зокрема прибутку. Водночас ці двапоняття під певним кутом зору ототожнюють з терміном «економічні ресурси».
Фактори виробництва — важливі об'єкти або елементи,які здійснюють вирішальний вплив на можливість і результати виробництва.
У працях західних науковців ще другої половини XIX ст.(зокрема Ж.-Б.Сея) міститься теза про те, що трьома основними факторамивиробництва, кожний з яких створює його власникові особливий вид доходу, єкапітал, земля і праця. Згідно з теорією «продуктивності капіталу»кожен із факторів має фізичну продуктивність, створює свою частину доходу.Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приноситькапіталісту прибуток (власники грошового капіталу отримують відсоток, авласники підприємницьких здібностей — підприємницький дохід), земля — рентуземлевласникові, а праця — платню робітникові. Звідси випливає, що кожен членсуспільства отримує по справедливості й експлуатації не існує.
Відомий англійський економіст А.Маршалл на початку XX ст., крім названих трьохфакторів, виділив четвертий — діяльність з організації виробництва, якаприносить платню управляючому виробництвом. У наш час окремими факторамивиробництва називають також ризик, інформацію, час, науково-технічний прогрес(економічна реалізація цього фактора відбувається у привласненні доходу відінтелектуальної власності). Австрійський економіст К.Менгер найважливішимфактором економічного прогресу вважав прогрес знання про найефективнішевикористання факторів виробництва, ресурсів. Американський економіст Й.Шумпетерголовним джерелом прибутку назвав здійснення підприємцем «новихкомбінацій» щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєннянових джерел сировини тощо (рис. 3). Останніми роками як окремий фактор сталивиділяти екологічний, який може і сприяти економічному прогресу, і гальмуватийого (внаслідок забруднення навколишнього середовища).
У західній економічній літературі немає одностайностінавіть щодо названих перших трьох факторів виробництва, тобто капіталу, землі,праці. Так, американський економіст Ф.Махлуп переконаний, що земля якбезкоштовний дар природи не є капіталом.
Факторам виробництва властива певнавзаємозамінюваність, що супроводжується їх різною комбінацією з бокупідприємців для зниження витрат виробництва. Так, у разі надто високої ціниземлі під забудову у великих містах або її обмеженості споруджують висотнібудинки — хмарочоси. Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовленаобмеженістю більшості ресурсів, неоднаковою ефективністю їх використання,різними споживчими властивостями продукту, конструктивними особливостямивиробу.
Марксистська політична економія розмежовує фактори виробництвата джерела вартості, зокрема додаткової вартості. Єдиним джерелом вартостівизнається праця, а засоби виробництва, у тому числі земля, — речовимифакторами, але лише виробництва споживчої вартості, а не вартості. Робочу силупри цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенніспоживчої вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними,об'єктивними, робочу силу — суб'єктивним фактором (рис. 3).
Речові, або об'єктивні, фактори виробництва самі не єкапіталом. Вони перетворюються на капітал лише тоді, коли стають засобомексплуатації найманої робочої сили, матеріальним носієм певної суспільноїформи, тобто певного виробничого відношення. Так, засоби виробництва —матеріальний носій постійного капіталу і перетворюються на нього завдяки тому,що від них та від засобів існування відособлені наймані робітники, які длязабезпечення власного існування та існування своїх сімей змушені найматися довласника засобів виробництва- капіталіста. Засоби виробництва в руках дрібноготоваровиробника (фермера, ремісника тощо), який не має достатньої кількостіробітників (достатньої, аби не працювати самому), не перетворюються накапітал. Засоби виробництва є речовим фактором виробництва, беруть участь у створенніспоживчої вартості товарів, але вартості і, відповідно, додаткової вартості нестворюють. Їхня вартість, як і вартість предметів праці, лише переноситься нановостворений продукт конкретною працею найманого робітника, а отже,враховується як уречевлена праця. Наприклад, працею токаря на деталь, яку вінвиготовив, поступово і частково переноситься вартість токарного верстата.Внаслідок цього вартість є сукупністю суспільно необхідної живої тауречевленої праці. Фізичної продуктивності, тобто здатності самим створюватичастину доходу, засоби виробництва не мають.
Важливо зазначити, що західна статистична наука зусієї сукупності засобів виробництва, що застосовуються у процесі виробництва,до річного валового національного продукту зараховує лише перенесенуконкретною працею частину зношених засобів праці (а також вартість сировини,матеріалів та інших предметів праці), тобто амортизовану частинку. Це також єсвідченням того, що засоби виробництва жодної вартості не створюють.
Чи можливе зближення вищеокреслених поглядів з цієїпроблеми? Певною мірою можливе. З одного боку, внаслідок радикальнішогоперегляду зорієнтованими на марксизм науковцями структури продуктивних сил такатегорії «продуктивність праці», а з іншого — внаслідок певногопереосмислення західними вченими їхніх теоретичних установок. Так, Ф.Махлуп невважає землю як безкоштовний дар природи капіталом. Капіталом у цьому випадку євитрати на поліпшення якості землі. Ще точніше було б сказати, що відповіднимфактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення якості землі.
До сучасної системи продуктивних сил, на нашу думку,слід відносити форми й методи організації виробництва, науку, використовуванілюдьми нові сили природи та інформацію. Ці елементи є факторами, які забезпечуютьперетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створенняматеріальних і духовних благ і зростання продуктивності праці. Якщо поєднатицей висновок з розширеним розумінням продуктивності праці, то не самі названіфактори є джерелом певної частини національного доходу або додаткової вартостізокрема, а праця відповідної кількості людей у сфері науки, інформаційногозабезпечення, щодо вдосконалення форм і методів організації праці,використання нових сил природи (наприклад ядерної, термоядерної, сонячноїенергії).
У цьому випадку не буде підстав для розбіжності упоглядах з приводу того, що джерелом національного доходу, зокрема прибутку, єдіяльність з організації виробництва, поліпшення якості землі, збирання,зберігання та розповсюдження інформації, наукова діяльність, особливо прогресзнань про найефективніше використання факторів виробництва та ресурсів. Цілкомприйнятна і теза Й.Шумпетера, що таким фактором є діяльність підприємця щодостворення нових товарів, зміни техніки, технології тощо. Продуктивною є працяу сфері освіти, управління народним господарством та в інших сферах.
Водночас предметом дискусій залишаються такі фактори, як засобивиробництва, ризик, час. Йдеться про виникнення нової продуктивної сили впроцесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну діювсіх факторів зростання продуктивності праці, що народжує так званийсинергічний ефект, нову якість у процесі системної взаємодії в межах складноїорганічної системи. Цю нову продуктивну силу на поверхні явищ окремі суб'єктиекономічних відносин, як і багато науковців, можуть розглядати як фізичнупродуктивність самих засобів виробництва або як плату за ризик. Більше того, упроцесі ускладнення системи продуктивних сил, появи в ній нових елементівсинергічний ефект від їх комплексної взаємодії зростає. Ця об'єктивназакономірність може набувати химерних форм у свідомості учасників виробництва,у суб'єктів різних форм власності й породжувати концепції про дію новихфакторів виробництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єдинимджерелом новоствореної вартості й прибутку зокрема є лише праця в їїрізновидах.
3. Сутність потреб та особливості їхрозвитку
Потреби — це об'єктивні умови існування людини.Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності — Дж. Гобсон,К. А. Гельвецій, Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребахвираз природи людини, відносили потреби до ключових економічних категорій.
Потреби є вихідною категорією відтворення. Всуспільному процесі відтворення вихідною передумовою є людина. Розвиваючись,людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини ісуспільні інститути. Отже, по-перше, потреби — це категорія, що відбиваєвідносини між людьми і умовами їх життєдіяльності. По-друге, потреби маютьоб'єктивно-суб'єктивний характер.
Розвиток суспільства йде в руслі необхідних потреб.Об'єктивна зумовленість кожного нового явища оцінюється мірою потребсуспільства, а зміна способів життєдіяльності е необхідним -наслідком їхзадоволення. Прогрес суспільства прямо залежить від того, наскільки своєчасноусвідомлюються і враховуються в цілях діяльності нові потреби. Якщо поставленіцілі відриваються від реального змісту потреб, то регульована цілями діяльністьстає даремною витратою людських сил.
У структурі потреб суспільства відображається кількатипів об'єктивних відносин, що зв'язують людей з умовами життєдіяльності. Цевідношення до природи, до існуючих засобів життя, до себе та інших людей, а такожвідношення до праці і вільної діяльності.
У механізмі відтворення економічні та соціальні потребивзаємозв'язані і рівнозначні: економічні потреби відбивають відношення до праціі проявляються як необхідність економії робочого часу; соціальні — стосуютьсяпроблем особистості (необхідність самореалізації, духовного та фізичноговдосконалення, творчої діяльності тощо). Рівнозначність соціальних таекономічних потреб полягає в тому, що добробут, освіта, охорона здоров'я,виховання дітей, соціальне страхування, задоволення від роботи постійнореалізуються в економії праці. Остання досягається при використанні увиробництві матеріально забезпечених, здорових, освічених і задоволених роботоюлюдей.
Суспільство повинне задовольняти як соціальні, так іекономічні потреби, але результуючим показником є ступінь задоволеннясоціальних потреб. Останні — важливий стимул економії праці, яка ефективна,коли в неї включаються такі соціальні чинники, як освіта, наука, ініціатива,культура, винахідливість і тим більше мотивація праці. Прикладом зростаючоговпливу соціальної сфери може бути економіка США, де з кінця XIX ст.частка засобів виробництва у ВНП не перевищувала 19%.
В економічній літературі потреби класифікуютьпо-різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні таособисті. Останні поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні. Потребамипершого рівня є фізичні потреби, що передбачають реалізацію об'єктивних умов,необхідних для нормальної життєдіяльності людини, їх елементарність визначаєтьсябезпосереднім взаємозв'язком з біологічними функціями організму людини. В тойже час навіть елементарні потреби не можуть розглядатися як чисто біологічні,оскільки реальний спосіб задоволення їх (спосіб споживання) має соціальнийхарактер, отже, відбивається на формуванні соціальних потреб.
За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсніта платоспроможні потреби. Абсолютні потреби формуються відповідно дозагального світового рівня розвитку виробництва і відбивають максимально досягнутийу світовій економіці рівень відтворення здібностей людини. Дійсні потреби — цеті, що можуть бути досягнуті (реалізовані) при певному рівні розвитку виробництва.Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже вироблено,і лише те, що суспільство може оплатити. Отже, платоспроможні потребивизначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходівнаселення. Залежно від цих двох чинників структура платоспроможного попиту можевідповідати дійсним потребам або не відповідати їм. Тим самим суперечність міжпотребами та виробництвом набуває форми незбалансованості попиту і пропозиціїна товари та послуги.
Розробці моделей потреб надають великого значення взахідній науці. Результати цих розробок використовуються насамперед у галузімаркетингу, реклами.
Ієрархія потреб за ступенем значення буде така:фізіологічні потреби, потреби самозбереження, соціальні потреби, потреби вповазі і потреби в самоутвердженні (за А. Маслоу).
Людина намагається задовольнити передусім найважливішіпотреби. Як тільки їй вдається задовольнити якусь важливу потребу, останняперестає бути рушійною силою. Одночасно у людини з'являються наступні заважливістю потреби.
Кожний крок в розвитку суспільства — це одночаснозадоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорсткообмежене ресурсами праці, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває якдвоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічнихпотреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.Економічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваноїзростанням ефективності виробництва; соціальні зумовлені розширенням споживчихблаг, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний результат можебути представлений формулою
/>
де Е — соціально-економічна ефективність; Uс, Uе — соціальний та економічний ефект; Т —суспільний робочий час.
Соціально-економічна ефективність виражена як відношеннявитрат і результатів, але результат є не продуктом, а досягнутим рівнемзадоволення соціальних та економічних потреб. При цьому на задоволення цих потреб(включаючи працю в сім'ї, домашньому господарстві) витрачають весь час, який іє, по суті, суспільним робочим часом.
Зростання ефективності проявляється в максимізаціїсоціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальнийрезультат виражається в досягненні кращих умов життя, а економічний ефект,досягнутий у даному циклі, створює передумови для майбутнього розвитку.Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвитку потреб,переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, відекономічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності.
Соціальні та економічні потреби стимулюють розвитоквідповідних видів діяльності, які забезпечують зростання як економічної, так ісоціальної сфер. Їм відповідають два критерії, дві міри суспільного прогресу ідва найбільш загальних закони розвитку — закон зростання потреб і закон економіїпраці. Ці два закони відбивають дві сторони загальноісторичного іполітекономічного закону ефективності, який відображує всі сфери людськоїдіяльності, визначає її історичну еволюцію. Це проявляється вже наіндивідуальному рівні: кожна людина, зацікавлена в максимальному задоволенні потреб,завжди намагається зберігати свою працю. Звідси — раціональне обмеженняпотреб, жорстка черговість їх задоволення, пошук найефективніших комбінацій. Цяж двоїстість проявляється і на суспільному рівні: скорочення часу на задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливістьзадовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі.Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти економічні потреби призатратах робочого часу, що постійно знижуються.
На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити триетапи розвитку потреб. До середини 50-х років (перший етап) домінувалиматеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігавсязначний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавчеобмежений 40 годинами.
Другий етап почався з середини 50-х років з переходомдо «економіки споживання». Почали формуватись такі соціальні потреби, якпобутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін.
На прикладі США можна простежити перехід до типуспоживання, де панують послуги. Уже в 20-ті роки в структурі особистогоспоживання 40 % становили витрати на послуги, більше 12 % — на товари довгостроковогоспоживання. Частка витрат на харчування в структурі особистого споживання вСША становить 15 % (у Західній Європі — 20, Японії — 27 %).
Дію закону зростання потреб протягом ста років підтверджуєдинаміка вартості робочої сили.
Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-тіроки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб,пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Ці потреби вжечастково задовольняються. Інтенсивний розвиток творчих та духовних потреб припадаєна вільний час. В економічно розвинутих країнах зростають потреби у вільномучасі.
За даними опитування, три чверті американців готовівідмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потребнематеріального характеру. Від 14 до 42 % усіх робітників та службовціввисловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшеннязаробітків.
У структурі потреб відбуваються такі принциповізміни:
перехід від домінування економічних суспільних потребдо домінування соціальних;
від задоволення елементарних потреб — до задоволенняпотреб на основі індивідуалізованого виробництва;
від речової структури споживання — до переважання вній послуг, у тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих нарозвиток особистості.
Вихідним пунктом розвитку виробництва є нові, ще незадоволені потреби, які постійно виникають у всіх сферах життя суспільства.Особлива роль при цьому належить споживанню як категорії процесу відтворення.Споживання створює, а тим самим відтворює потребу. Здатність до споживанняможна розглядати як певну продуктивну силу, що взаємодіє з виробництвом.
Теоретичним обгрунтуванням первинності потреб івсебічного врахування їх у господарській діяльності є домінуючі в країнах зринковою економікою концепції маркетингу, сформовані в 50-х роках. Об'єктомдіяльності маркетингу є потреба як така. Виробництво в умовах економікиспоживання орієнтується на пошук засобів ефективнішого задоволення потреб. З70-х років розробляються концепції соціально-економічного маркетингу,спрямовані на підвищення рівня життя.
Потреби є стратегічною основою національної економічної,соціальної і науково-технічної політики розвинутих країн. Функцією політики вцих країнах є формування та розподіл ресурсів як на мікро- (фірми), так і намакроекономічному рівні.
Суспільні потреби є основою для прийняття рішень унайважливішій для розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 3/4комерційних нововведень були впроваджені вже в 70-х роках у США за результатамививчення потреб ринку і тільки 1/4 — породжені стихійним інноваційнимпроцесом. Великі фірми враховуютьперспективні потреби іорієнтуються на технічні й продуктивні зміни, що доступні і вигідні споживачу.В арсеналі фірм США є близько 20 базових методів моделювання технічних процесівз орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою Існуєсистема соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб.Починаючи з 60-х років промислове виробництво в США орієнтується на широкуіндивідуалізацію потреб.
Основою зростаючого впливу процесу розвитку потреб навиробництво є підвищення ролі творчої праці та гуманізація виробництва, що єрисами постіндустріального виробництва. В свою чергу, зростаючаінтелектуалізація праці, впливаючи на формування потреб виробника, ставитьвідповідні вимоги перед виробництвом. Близько половини молодих американців(віком до 25 років) вважають творчий характер праці більш важливим стимулом,ніж рівень матеріальної винагороди. Цей процес можна представити схемою, наведеноюна рис. 3.
В умовах адміністративно-командної системи суспільствубула нав'язана «модель обмеженого споживання» (залишковий принцип виділеннякоштів на соціальну сферу). Нерозвинуті потреби негативно впливають наможливості економічного зростання: знецінюють працю; низька вартість робочоїсили обмежує можливості для нагромадження національного багатства. Нарешті, нарівні суспільної психології відтворюється нецивілізований спосіб споживання.
/>
Структура економіки України на сучасному етапіорієнтована на низькі потреби споживання. Нерозвинуті потреби є результатом іпричиною гальмування суспільного розвитку.
Виробництво створює конкретні види матеріальних та духовних благ івідіграє визначальну роль у формуванні потреб особистості. Потреби найчастішенароджуються прямо із виробництва або із становища речей, що грунтується навиробництві. Виробництво формує, з одного боку, потреби, що розвиваютьінтелектуальні здібності, виробничу, творчу активність робітника, а з другого —невиробничі потреби для індивідуального споживання. По-перше, виробництвозбуджує потребу в споживача, предметом якої є створюваний продукт. Основалюдських потреб фізіологічна, але різноманітність їх, способи та рівеньзадоволення, розвиток потреб визначаються виробництвом. Виробництво створюєнові види продуктів, що здатні краще, ніж попередні, задовольнити ту самузагальну потребу. По-друге, нескінченно відтворюючи потребу, виробництво робитьпроцес відтворення безперервним. Так, якщо процес виробництва задовольняєпотребу в праці, у творчості, то виробництво тим самим створює потребу вматеріальних благах та послугах для відшкодування витрачених сил організму.По-третє, збагачення змісту праці збагачує і потреби, створює людину, що здатнасприймати нові продукти виробництва. По-четверте, виробництво організує потребиі здібності індивідів, і кожний з них проявляє себе в тих межах та напрямах, щодиктуються формою виробництва.
4. Економічні інтереси — рушійна силасоціально-економічного розвитку
Інтереси — це усвідомлені потреби (умови) існуваннярізних суб'єктів господарювання. У сфері економічних відносин потребипроявляються як інтереси. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючівідносини, а й самі є «першою цеглиною» в структурі соціально-економічнихвідносин.
Видатний французький енциклопедист К. А. Гельвеційзазначав: «Якщо фізичний світ підкоряється закону руху, то світ духовний неменш підкоряється закону інтересу».
Потреби не тотожні економічним інтересам. Сутністьостанніх полягає в реально націленому задоволенні економічних потреб у засобахвиробництва, трудових ресурсах, предметах особистого вжитку та ін. Економічніінтереси є визначальною об'єктивною мотивацією діяльності людей, виходячи з їхмісця у суспільному виробництві. Вони знаходять свій вираз у поставлених ціляхта діях на досягнення їх. Потреби і засоби їх задоволення відбивають причинута форму прояву економічних інтересів, які, в свою чергу, не тотожні задоволеннюпотреб. Отже, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень та динамікузадоволення потреб. Так, не може бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволенняпотреб.
Визначення сутності інтересів, розмежування тапоєднання їх має практичне значення, оскільки виробничі відносини проявляютьсянасамперед як інтереси. Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів. Уринковій економіці приватний інтерес домінує над суспільним, але ринковиймеханізм забезпечує поєднання цих інтересів. Механізм суспільної координаціїбув відкритий А. Смітом. Поєднання інтересів спрямовується об'єктивнимиекономічними законами: кожний індивід, маючи власний інтерес (адже ніхто непрацює собі в збиток), одночасно сприяє досягненню найбільшого блага для всіх(правило «невидимої руки»). Наприклад, результати праці виробника (підприємця)повинні ефективніше задовольняти потреби людини, а економічна доцільністьіндивідуалізованої праці з позицій інтересів підприємця визначається прибутком.
Засіб реалізації індивідуальних інтересів робітника —зростання індивідуального доходу (заробітної плати). Інтерес власника(підприємця) полягає в збільшенні власності (капіталу) та отриманні від неїгарантованого прибутку. Засобом реалізації колективних інтересів ємаксимізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємствдержавного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання).Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу — максимізація національногодоходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту.Проблема поєднання інтересів, таким чином, знаходить своє вираження уформуванні певних пропорцій у розподілі доходів.
В адміністративно-командній економіці субординація інтересівгрунтується на принципі сходження інтересів від загального до часткового іодиничного: інтереси державні мають пріоритет перед регіональними, регіональні— перед колективними тощо. В той же час засіб забезпечення цієї субординаціїінтересів — жорстке централізоване планування — продемонструвало своюневідповідність, обмежуючи на практиці свободу індивіда.
Регулювання державою економічних процесів на теренівисокого розвитку продуктивних сил і відповідно організаційно-економічних тасоціально-економічних відносин відкриває можливість в умовах соціальнеорієнтованого ринкового господарства оптимально поєднати особистий, колективнийта державний інтереси з урахуванням глобальних проблем сучасності. Це стаєможливим, по-перше, через відкриття ринковими відносинами широкого просторудля активізації економічних інтересів особистості; по-друге, через узгодженнявзаємодіючих інтересів у системі «особистість — колектив — держава» задопомогою не лише суто ринкових методів, а й державного економічногорегулювання.
В економічних відносинах між людьми потреби проявляютьсянасамперед як інтереси. Кожне окреме відношення існує спочатку потенційно, уформі очікувань та ще незадоволених домагань людини. Як дійсні економічнівідносини реалізуються, коли набувають форми взаємного зв'язку. В кожномуекономічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками іспоживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами,у відносинах між індивідами — мають місце елементи боротьби і співробітництва.Механізм суперечливої взаємодії інтересів можна простежити на прикладі йогорояву у сфері виробництва і ринку (рис. 4).
/>
У сфері виробництва підприємці й робітники єпротилежними сторонами економічних стосунків, але вони мають спільні інтересищодо ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Взаємозалежність цих групоб'єктивно зумовлює їх співробітництво.
Взаємодія інтересів є стимулом стимуломефективного соціально-економічного розвитку. В країнах з розвинутою ринковоюекономікою високий рівень економічної ефективності та добробуту зумовленийнасамперед цілеспрямованою мотивацією особистості в поєднанні з її політичною,юридичною та економічною свободою. При переході економіки України до ринку слідзробити акцент на особистих інтересах, які сприятимуть економічному зростанню.В умовах відродження української державності виходить на чільне місце такожнаціональний інтерес.
В умовах адміністративно-командної системи офіційнопроголошувалось гасло першості загальнонародних інтересів над особистими.Насправді ж особисті інтереси працюючих значною мірою ігнорувались, ареалізовувалися передусім особисті інтереси правлячого політичного прошарку - державно-партійної бюрократії. Це розходження на рівні масової свідомостіпородило зневіру у загальнонародний, державний інтерес та необхідністьдотримання його. Взаємозв'язок інтересів суспільства, колективу та особистостізабезпечувався шляхом підпорядкування інтересів колективу (підприємств)державі; а точніше державному апарату методами адміністративно-командного таідеологічного стимулювання економіки. В умовах недемократичного суспільства, завідсутності контролю, загальнонародні інтереси підміняли особистими (класпартійно-державної бюрократії).
5. НТР та її роль в єкономічномупрогресі
Сутність НТР та її основні етапи. В історії розвитку техніки виділяють триосновні етапи. Перший почався з виникненням первісного ладу, появоюнайелементарніших знарядь праці й тривав до кінця XVIII— початку XIX ст.,тобто до появи машинного виробництва. Цей етап охоплює понад 3 млн. роківіснування людського суспільства, а властивий йому технологічний спосібвиробництва базується на ручній праці. Другий етап тривав до початкурозгортання НТР і базувався на машинній праці. На першому етапі технікарозвивалася на основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей. Головнимивіхами її розвитку в цей період було виготовлення знарядь праці з каменю,бронзи, а пізніше із заліза, що дало відповідну назву вікам: кам'яний,бронзовий, залізний. В умовах цього технологічного способу виробництваіснували первіснообщинний, рабовласницький, феодальний і більша частина нижчоїстадії розвитку капіталістичного ладу (з початку XVI докінця XVIII ст.). Розвиток науки і техніки вдокапіталістичних формаціях відбувався відокремлено. І лише в XVI—XVIII ст.почався процес поступового зближення наукового і технічного прогресу.
Науково-технічний прогрес (НТП) має еволюційну та революційнуформи розвитку. Як загальноісторична закономірність він виник в періодпромислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. Еволюційна форма розвитку характеризується поступовим кількісними(переважно) та якісними (частково) змінами в розвитку науки і техніки,вдосконаленням традиційних видів техніки, виробництва. Революційна формарозвитку НТП означає появу принципово нових видів, їх практичне застосуваннятощо, тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва.
В історії НТП виділяють дві промислові революції(перша — наприкінці XVIII — на початку XIX ст.; друга — в останній третині XIX — на початку XX ст., її ще називають електротехнічноюреволюцією) і науково-технічну революцію, що почалася в середині 50-х років XX ст. і триває у наш час.У ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці, інструментівв умовах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості поступово готуєоснову для появи спеціалізованих машин, переходу до другого етапу в розвиткутехніки — великого машинного виробництва, до виникнення істотно новоготехнологічного способу виробництва.
Спочатку машина складалася з тих же знарядь праці таінструментів, які використовувалися в мануфактурному виробництві.
Але якщо раніше вони були в руках людини, то теперстають органами машини. Це розв'язує техніко-економічну суперечність міжлюдиною і знаряддям праці, оскільки машина може водночас використовуватинабагато більше знарядь значно більших розмірів, потужності. Тому виниклапотреба в нових джерелах енергії, що зумовило появу парової машини.
Машина складається з: робочої машини, яка приводить удію знаряддя праці; двигуна, що забезпечує машину енергією; передавальногомеханізму (або приводу), який слугує для передачі енергії від двигуна доробочої машини. У промисловій революції XVIII— початку XIX ст.вихідним пунктом було винайдення робочої машини, що згодом зумовило докоріннізміни в інших частинах машини.
Хоча перші машини виникли на базі поступового нагромадженняемпіричних знань, але з цього часу техніка стає результатом цілеспрямованоговивчення законів природи, матеріалізації наукових відкриттів, наука починаєперетворюватися на специфічну продуктивну силу. У свою чергу, технічний прогресстає надзвичайно сильним стимулом розвитку науки.
Науково-технічний прогрес — якісні (еволюційні) та істотні(революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і методіворганізації виробництва, використовуваних людьми сил природи, тобто існуючоїсистеми продуктивних сил на основі досягнень науки, а також аналогічні зміниречової форми розвитку продуктивних сил — відносин спеціалізації, кооперування,комбінування виробництва, його концентрації тощо.
Так, якщо в Парижі у XIII ст. налічувалося до 300 ремісничих і торговихспеціальностей, то у США наприкінці ХЇХ ст. -майже 12 тис. такихспеціальностей. Ці зміни супроводжуються певними кількісними та якіснимизрушеннями в розвитку робочої сили, змісті праці. Сутність НТП також можнарозглядати як появу між людиною і предметом праці проміжних ланок — машини,двигуна, автомата, кожна з яких є якісним зрушенням у взаємодії людини іприроди.
Основна форма підприємства на цій стадії розвиткукапіталізму в промисловості — фабрика, а технологічний спосіб виробництвавперше базується не на ручній праці, а на праці машин. Розвиток системи машин,перехід до комплексної механізації виробництва потребував значної кількостікваліфікованих робітників, верстатників, наладчиків, спеціалістів звиготовлення нової техніки тощо. Тому зростав загальноосвітній рівеньробітників. Наприкінці XIX — на початку XX ст. типовою була початкова освіта, а наприкінці 40-х — на початку 50-хроків XX ст. — середня. Через це, а також завдяки зменшенню надмірного дробленняпроцесу виробництва, переходу до нових форм організації виробництва і праці таіншим факторам дещо послаблюється технологічне підпорядкування працікапіталом, технологічне відчуження найманих робітників, зростає інтерес дозмісту праці, певною мірою долається однобічний розвиток безпосередніх виробників,спостерігається певний прогрес розвитку особистості.
Тіснішим стає взаємозв'язок наукового і технічногопрогресу. Наприкінці XIX ст. з'являється перша наукова лабораторія в американській корпорації«Дженерал електрик». З часом такі лабораторії на гігантськихмонополістичних підприємствах стають типовими. Все це поступово створюєматеріальні (об'єктивні) і духовні (суб'єктивні) передумови для такоїреволюційної форми науково-технічного прогресу, якою є НТР, що розгорнулася всередині 50-х років. З розгортанням НТР промисловість, а водночас і розкриттялюдських сутнісних сил досягають найвищого за всю історію людського суспільстварозвитку.
Термін «науково-технічна революція» впершезапровадив у науковий обіг Дж.Бернал у книзі «Світ без війни», щовийшла в колишньому СРСР. З того часу з'явилося майже 150 визначень сутностіНТР у працях вітчизняних та російських науковців.
Вони найчастіше розглядають її як передання функційлюдини машині, як революцію в технологічному способі виробництва, як процесінтенсивного зближення науки, техніки й виробництва, як зміни в основнійпродуктивній силі. У працях західних науковців НТР розглядається як явищепродуктивних сил. Найлогічнішим і найлаконічнішим визначенням сутності НТР є їїхарактеристика як революції в технологічному способі виробництва, якщо йогорозглядати як діалектичну єдність продуктивних сил і техніко-економічнихвідносин.
Визначальними суперечностями в межах технологічногоспособу виробництва є, по-перше, суперечність між людиною і природою, ставленнялюдини до природи, їх взаємодія, як уже зазначалося, є змістом системипродуктивних сил. Тому суперечність між людиною і природою є визначальноюрушійною силою розвитку цієї системи. Технологія, як відомо, розкриває активнеставлення людини до природи і безпосередній процес виробництва її життя, а весьісторичний процес розвитку техніки можна зобразити як заміну людської силисилами природи.
Основною суперечністю технологічного способувиробництва є також суперечність між продуктивними силами та їх речовою формою,тобто відносинами спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, йогоконцентрацією тощо. Виходячи з цього, глибинну сутність НТР коротко можнавизначити таким чином.
Науково- технічна революція — докорінні зміни у взаємодії людини іприроди, а також у системі продуктивних сил та їх речової форми.
Оскільки система продуктивних сил складається зпредметів праці, науки, робочої сили, використовуваних людьми сил природи, а всучасних умовах все більшою мірою інформації, то НТР зумовлює істотні зміни вкожному з цих елементів. Через те, що кожний з елементів системи продуктивнихсил перебуває в певних кількісно-якісних взаємозалежностях з іншими елементами,їх взаємодія (кожного з іншим окремим елементом і системою продуктивних силзагалом) також має характер суперечливої єдності.
Хоча суперечністьміж людиною і природою є глибинною сутністю техніко-економічної категорії«науково-технічна революція» і внаслідок цього належить донеантагоністичних суперечностей, проте за недотримання людиною законів природивона може набувати конфліктних, антагоністичних форм розвитку. Оскільки людинає біосоціальною істотою, то в цьому випадку відбувається деформація людськоїособистості, її деградація, поглиблюються суперечності всього суспільногоспособу виробництва, в тому числі суперечності в системі відносин власності.
Глибинна сутність НТР виявляється в її основних рисах(рис. 4). У них вона розгортається в цілісну систему, охоплює головніструктурні елементи технологічного способу виробництва.
Першою рисою НТР є перетворення науки на безпосереднюпродуктивну силу, Наука — це загальний духовний продукт суспільного розвитку,загальний інтелект, суспільне знання. Процес такого перетворення, як ужезазначалося, почався ще в період першої промислової революції, а завершивсялише в епоху НТР. Його особливістю є випереджаюче зростання науки в системі«наука -техніка -виробництво». У свою чергу, закономірність розвиткунауки полягає в тому, що її прогрес у певний проміжок часу залежить від масизнань, успадкованих від попередніх поколінь, а в наш час — і від засвоєння,активного осмислення наукових знань, набутих в інших країнах, відінтернаціоналізації науки.
Функцію безпосередньо продуктивної сили наука виконуєнасамперед традиційно, тобто через механізм реалізації наукових винаходів умашинах, робочій силі, предметах праці та інших елементах продуктивних сил, атакож через перетворення науки на самостійний фактор виробництва, на відносносамостійну рушійну силу економічного прогресу. Перетворення науки набезпосередньо продуктивну силу супроводжується появою в ній функції управліннявиробництвом, розширення меж продуктивної праці, сукупного виробника. У ходіцього процесу поглиблюється також суспільний поділ праці, розширюються масштабитоварного виробництва тощо.
Найважливішими особливостями перетвореннянауки на безпосередньо продуктивну силу є: 1) пріоритетність теоретичних знаньпорівняно з експериментальними; 2) наука в більшості галузей поступовоперетворюється на початкову стадію безпосереднього матеріального виробництва;3) «онаучування» виробництва, тобто посилення наукового характерувиробничих процесів; 4) розвиток науки стає основою переходу до інтенсивноготипу економічного зростання; 5) перетворення праці ученого на продуктивну працюсукупного працівника; 6) наука безпосередньо впливає на окремі елементипродуктивних сил; 7) у системі «наука- техніка -виробництво» та внаукомістких галузях переважає розвиток науки; 8) науково-дослідні тадослідно-конструкторські розробки (НДДКР) стають важливим фактором НТП,конкурентної боротьби; 9) результати наукових досліджень стають товаром(патенти, ліцензії, «ноу-хау»).
Друга важлива риса НТР — фундаментальні зміни втехніці (штучно створених засобах праці, які посідають проміжне місце увзаємодії людини і природи). В історії розвитку техніки розрізняють три основнаетапи: інструменталізація (знаряддя ручної праці),
/>
механізація (машинна праця) й автоматизація(автоматизована праця). Автоматизація стає основою виникнення й розвиткунового сучасного технологічного способу виробництва. Центральною ланкоюреволюційного перетворення в цей період є істотна якісна зміна робочих машин іпоява четвертої ланки машин -автоматично керуючого пристрою, який долаєобмеженість психофізичних можливостей людини як суб'єкта, що управляє, й істотнозмінює роль людини у процесі виробництва, який стає все більш незалежним відсприйняття людини і прискорюється. Отримуючи імпульс від розвитку науки,зокрема від відкриття нових властивостей матерії, розробки нової техніки,конструкційних матеріалів, джерел енергії тощо, техніка стає проміжною ланкоюздійснення НТР і, у свою чергу, стимулює розвиток науки. Поява автомата якнайбільш потужної проміжної ланки між людиною і предметами праціреволюціонізує ставлення людини до природи.
Сучасна техніка все більше охоплює такі види трудовоїдіяльності людний, як технологічна, транспортна, енергетична іконтрольно-управлінська. Впровадження принципово нової техніки в процесвиробництва безпосередньо впливає на предмети праці найновішої технології: наструктуру речей на молекулярному, атомному та субатомному рівнях, що зумовлюєякісні зміни у змісті праці людини, сприяє розвитку її сутнісних сил у процесівиробництва. Якщо в умовах машинного виробництва мало місце технологічнепідпорядкування: праці капіталом, то автоматизована система машин єматеріальною основою для подолання техніко-економічного відчуження. Працюлюдини все більше замінює праця машин, людина звільняється не лише від ручноїпраці, а й від виконавських функцій, частково від функцій розумової працінетворчого характеру. Відбувається перетворення процесу виробництва нанауково-виробничий процес, який все більше базується на використанні потенціалусил природи. Внаслідок функціонування автоматизованої системи машин людинавиходить з безпосереднього процесу виробництва і стає поряд з виробництвом, аавтомати, крім суто виконавських функцій, все більше виконують функції контролюй управління. Так уперше за всю історію цивілізації людина починає виконуватифункції, що відповідають її природі, а це відкриває простір для розвитку їїособистості, сутнісних сил. Водночас автоматизована техніка«виштовхує» людину з виробництва, а отже, зі сфери, в якій вонарозкрила свої здібності та властивості, а в управлінні багатьма сучаснимиавтоматами (насамперед дисплеями і моніторами) людина значною мірою втрачаєсвою особистість.
Третьою характерною рисою НТР є докорінні перетворенняголовної продуктивної сили — працівника. Вони полягають у радикальній змінізмісту праці (а опосередковано — значною мірою характеру праці), гармонійномупоєднанні розумових, фізичних, психічних зусиль людини, в її духовномузбагаченні. Докорінне перетворення робочої сили передбачає перевагу розумовихзусиль, духовних здібностей людини в організації й управлінні виробництвом,високий рівень освіти і кваліфікації, що дає змогу людині швидко переходити доінших видів праці, забезпечує її професійну мобільність. Таке перетворенняпередбачає й те, що з-поміж потреб людини вирішальну роль відіграватимутьпотреби у вільній і творчій праці, універсальному характері дій особи, увласному вдосконаленні її, виявленні талантів; потреби у всебічному розвиткуздібностей людини до сприйняття знань, максимально можливому подовженні активногожиття. З цього моменту почнеться розвиток людини як самомети, або абсолютневиявлення її творчих обдарувань, усіх людських сутнісних сил. Особа, якаволодіє «безмежністю своїх потреб і здатністю до їх розширення»(Маркс), стане могутнім фактором економічного і суспільного прогресу, що,постійно збагачуючись, прискорюючись, за своїм ефектом перевищить сукупну діювсіх інших елементів системи продуктивних сил.
Четверта характерна риса НТР — докорінна змінапредметів праці, поява принципово нових видів матеріалів із наперед заданимивластивостями. Вони створюються на основі синтезу використовуваних ранішематеріалів і речей, що мають необхідні фізико-хімічні властивості. Такз'явилися композитні матеріали (поєднання металів і кераміки, скла й кераміки таін.), сплави різних металів, полімери, надчисті матеріали, хімічне волокнотощо.
П'ятою важливою рисою НТР, що виникає на базі попередніх,є впровадження принципово нових технологій, створених на основі фундаментальнихвідкриттів: лазерних, плазмових, мембранних та ін. їм властивімаловідходність, зростання продуктивності праці в десятки разів, висока якістьпродукції, екологічна чистота тощо.
Шоста характерна риса НТР — революція у використовуванихлюдьми силах природи. Уперше широке таке використання мало місце під часпромислової революції кінця XVIII — початку XIX ст., коли у безпосередньому виробництві були задіяні вітер, пара,електроенергія. В умовах НТР взаємодія людини і природи в ідеальному виглядіхарактеризується розвитком природничих наук (відбувається перехід намолекулярний, субмолекулярний та атомний рівні), що відкрило шлях довикористання ядерної енергії, енергії Сонця, океанських припливів, підземноготепла Землі тощо.
Сьома риса НТР — впровадження принципово нових форм іметодів організації виробництва і праці. Так, якщо в попередній періоддомінуючою була система Тейлора, то нині переважають створення автономнихбригад, система Мейо, людських стосунків, збагачення змісту праці.
Восьма риса НТР — початок інформаційної революції,матеріальною базою якої є поява принципово нових засобів передаванняінформації (космічні, волоконно-оптичні засоби зв'язку), тобто революція узасобах зв'язку. Так, за допомогою оптичного волокна завтовшки в людськийволосок впродовж однієї секунди на відстань у сотні кілометрів передаєтьсятекст місткістю у декілька тисяч Біблій. Внаслідок інформаційної революціїзростає інформатизація праці, інформаційна місткість галузей і виробництв,створених благ.
Розкриття основних рис НТР дає змогу розгорнуто,системно визначити її сутність, що полягає в таких революційних перетворенняхнауки, техніки та технології, які зумовлюють докорінні зміни у взаємодіїлюдини і природи, особистих і речових факторів виробництва, системипродуктивних сил та їх речової форми, що, у свою чергу, детермінує принциповізміни ролі людини в суспільному виробництві, перетворення науки на безпосередньопродуктивну силу.
Загалом категорія НТР належить до техніко-економічнихкатегорій (тобто тих, що відображають розвиток технологічного способувиробництва, але не відображають еволюцію виробничих відносин і господарськогомеханізму). Водночас НТР внаслідок дії закону відповідності виробничих відносинрівню й характеру продуктивних сил зумовлює зміни в інших елементах економічноїсистеми, тобто соціально-економічні зміни. Проте ці зміни — наслідок дії НТР,а тому не є її соціально-економічною сутністю.
Особливості сучасного етапу НТР і економічний прогрес.З середини 70-х років почався новий етап розвитку НТР, пов'язаний передусім зелектронною автоматизацією матеріального виробництва й обігу, науково-технічноїтворчості. Його вихідним пунктом є поява і розвиток мікропроцесорів на великихінтегральних схемах — мікропроцесорна революція (рис. 4). Так, кристал площею 1см2 може за допомогою магнітних хвиль накопичувати 5 млн. біт інформації. Такамініатюризація основних блоків комп'ютерних систем, у тому числі пристроївпам'яті (або блоків пам'яті), дає змогу підключати їх до будь-якої машини імеханізму як керуючу частину. Завдяки цьому з'явилися досконалі комп'ютери,електронні блоки управління в побутовій техніці тощо. В сучаснихсуперкомп'ютерах міститься 16 і 61 тис. паралельно діючих мікропроцесорів, щодає змогу здійснювати до 7 млрд. операцій за секунду. У США ведуться розробкисуперкомп'ютера, що містить майже 1 млн. мікропроцесорів, який здійснюватиме10000 операцій за секунду. До 70% таких машин створюється у США, 28% — вЯпонії, 1% — у Німеччині.
Якісне поліпшення інформаційної місткості, надійності,швидкості роботи комп'ютерних систем, їх гнучкості й автономності (безвтручання людини) стало матеріальною основою для створення комп'ютерів п'ятогота шостого поколінь, спроможних «розуміти» мову людини,«читати» знімки, графіки та інші символи, що значно прискорюєстворення «штучного інтелекту. Для нормального функціонування такихкомп'ютерів необхідна велика кількість різних програм, за допомогою якихзовнішня інформація перекладається на цифрову мову. Цим видом інтелектуальноїта професійної діяльності в США зайнято понад 500 тис. фахівців, що свідчитьпро появу і швидке поширення нового виду професій, сприяє збільшенню питомоїваги осіб розумової праці.
Користування комп'ютерами п'ятого та шостого поколіньбуде, як вважають спеціалісти, не складнішим, ніж користування телефоном.Сучасний комп'ютер, доповнений відповідною технікою зв'язку, дає змогу окремомуробітникові розв'язувати чимало завдань. Мікропроцесорна революція підвищилакомп'ютерну грамотність робітників, зменшила їх фізичне навантаження, зрослароль розумової праці, а отже, значно прискорився науково-технічний прогрес.
Розгортання мікропроцесорної революції, у свою чергу,стало матеріальною основою роботів третього покоління, або»інтелектуальних" роботів, які за допомогою сенсорної системи сприймаютьінформацію про навколишні події, обробляють її за допомогою найновішихкомп'ютерів і передають у свій виконавчий механізм. Це створює матеріальнупередумову для комплексної автоматизації виробництва, формування«безлюдних виробництв», або заводів-автоматів, тобто для найвищогоступеня автоматизації, який передбачає виготовлення машин самими машинами.Завдяки цьому з'являється можливість неперервної роботи, величезного зростанняпродуктивності суспільної праці, швидкого освоєння нової продукції, системногоконтролю за якістю продукції, що виробляється. Все ширшого розвитку набуваютьресурсо — і працезаощаджуючі напрями науково-технічного прогресу.
Новий етап НТР, що розгорнувся, характеризується такожінтенсивним розвитком біотехнолога, зокрема генної та клітинної інженерії. Наїх основі з'являються нові галузі промисловості, знижується енергомісткість іматеріаломісткість у сільському господарстві, нафтовій, хімічній галузях,революціонізуються медицина, виробництво продуктів харчування тощо.
Розвиток біотехнології готує ґрунт для розгортання«біологічної», «біотехнологічної» революції. Йдетьсянасамперед про те, що за допомогою генної інженерії створюватимуться новіорганізми з наперед заданими властивостями, змінюватимуться спадкові якостісільськогосподарських рослин і тварин. Зокрема, докорінний переворот усільському господарстві очікується від вироблення у сільськогосподарськихрослин здатності засвоювати азот безпосередньо зповітря, збільшення у них кількості та якості білків, цукрів, вітамінів. Запрогнозами, через 50 років більшість сільськогосподарських продуктіввироблятимуться за допомогою біосинтезу.
Важливим каталізатором науково-технічного йекономічного прогресу, нових винаходів, технологій в усіх галузях економіки єкосмонавтика, освоєння космічного простору. Вже нині без них неможливісупутниковий зв'язок, точна метеорологія, навігація. В космосі одержанодосконалі кристали для напівпровідникової промисловості, біологічно активні тачисті препарати. Саме в космосі виготовлятиметься все більше чистих іспецифічних продуктів, здійснюватиметься контроль енергопостачання (за рахунокзбирання сонячної енергії в космосі та її передання на Землю), дистанційнезондування Землі з космосу. У віддаленій перспективі в космосі буде створеномогутній промисловий потенціал. Здійснення цих проектів також неможливе безкомп'ютерних систем.
Бурхливий розвиток електронної техніки зумовлюєпоступове перетворення всієї інформаційної діяльності, створення потужнихіндустріально-інформаційних комплексів як у національних, так і в міждержавнихмежах, а їх електронізація є одним із найважливіших напрямів сучасного етапуНТР. До цього комплексу належать патентна справа, надання комп'ютерних послугбізнесу, засоби масової інформації, збирання, обробка, систематизаціяінформації та надання її кінцевому споживачеві, що передбачає зближеннякомп'ютера і споживача інформації, інтеграцію комп'ютерів; обслуговуваннякомп'ютерів дедалі більше здійснюватиметься через штучні супутники Землі. Одназ ланок цієї системи — широка мережа інформаційних пунктів.
Список літературиОснови єкономічної теорії: політекономічний аспект – Г.Н. Климко, В.П. Нестеров, Київ “Вища школа” 1994 р Економічна теорія – С.В. Мочерний, Київ “Видавничий центр”Академія” 1999 р