Реферат: Суть та види відтворення

Сутьпроцесу відтворення                                                                        

Видивідтворення                                                                                        

Особливостівідтворення в аграрній сфері економіки                   

Література                                                                                                      

 Суть процесувідтворення

Основою життя людського суспільства є матеріальне виробництво, бо в ньому створюютьсянеобхідні засоби існування людини. Проте одним актом виробництво незакінчується. Так само, як людство не може перестати споживати, воно не можеперестати виробляти. Тому виробництво повинно постійно повторюватись.Безперервне повторення виробництва отримало назвувідтворення.

Суспільне виробництво яквиробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об’єднання тощо) євиробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі,проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживанняпродуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше,взаємопов’язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге,перебувають у постійному економічному кругоо­бігу. Виробництво має постій­новідновлюватись через свої чотири стадії. Для цього потрібні постій­невиробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особис­того, так івиробничого призначення. Процес суспільного вироб­ництва, взятий не якодноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільнимвідтворенням.

Для цього процесу необхіднепостійне відновлення всіх факто­рів виробництва: робочої сили, засобіввиробництва та природних ресурсів, середовища існування, При цьому відновленняостанньо­го — нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовахінтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормальногоходу відтворення.

Відновлення робочої силипов’язане з відновленням працездат­ності її і у ширшому розумінні з підготовкоюзамість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни.Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особис­тогоспоживання, розвитку системи соціального захисту, підготов­ки працівниківвідповідної кваліфікації тощо.

На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слідмати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми,технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) ма­ють бути замінені на нові чивідремонтовані, а використане пали­во — відновлене. Відтворення не можевідбуватися і без відновлен­ня предметів праці (запасів сировини).

Складовими процесу відтвореннясьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесівиробництва, та середовище проживання людей у цілому. Для постійного відтво­реннянеобхідне постійне відновлення природних ресурсів: понов­лення родючостіземель, лісних масивів, підтримання чистоти во­дних і повітряних просторівтощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання такихневідтворюваних ре­сурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук наоснові науко­вих досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.

Отже, обов’язковою складовоюпроцесу суспільного відтворен­ня є його натурально-речова частина у виглядівідновлення про­дуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває пробле­мапропорційності — певних кількісних співвідношень між складови­мисуспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно непросто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретнихпропорціях. Порушення пропор­ційності неминуче призводить до зниженняефективності суспіль­ного виробництва і негативно впливає на розвиток багатствасус­пільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення про­порційногопроцесу відтворення була розроблена відомим фран­цузьким економістом іполітичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. У своїй знаменитій“Економічній таблиці” він намагався показати не індивідуальні актикупівлі-продажу, а оборот сукупного річного продукту між трьома класами: 1)власниками землі; 2) фермерами як безпосередніми виробниками; 3) промисловимкласом (підприємці й робітники).

Хоча спроба Кене проаналізувативідтворення всього суспільного капіталу розцінюється тепер як геніальна,сучасниками вона не була правильно оцінена й тому довгий час не отримувалаподальшого розвитку. Лише через сто років К. Маркс, взявши  економічну таблицюКене як відправну модель, побудував свої схеми суспільного відтворення.Використовуючи закладені в Марксових схемах принципи пропорційності, моделівідтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із СШАросійського походження, лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв та економіст ізколишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л. В. Канторович та ін.

Відтворення завжди має суспільнийхарактер, виступає у пев­них суспільних формах. Через це в кожній економічнійсистемі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробницт­ва,середовища існування здійснюється також відтворення певних економічнихвиробничих відносин між людьми. Звідси обов’язко­вою складовою процесувідтворення є його суспільний бік як фор­ма існування продуктивних сил.

За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна формавиробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійновідновлюються відносини власності як соціаль­но-економічні відносинивиробництва, що відповідають цій еконо­мічній системі. Наприклад, постійновідновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або яквласника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринковоїеконо­міки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і своюродину, знову мусить найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавшитовари, може як власник виробництва або його представник наймати працівниківдля продовження виготовлення товарів. При переході до соціальне орієнтованогоринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробни­цтвата його результатів — виготовлених товарів і послуг. Поступо­во зростаєпрошарок власників засобів виробництва, еволюціону­ють відносини власності,змінюються зміст і характер самої праці.

Вихідний пункт руху суспільногопродукту — виробництво, кін­цевою метою і рушійним мотивом якого є споживання.За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодообсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійноюсилою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюєтьсярозвитком виробництва.

Розподіл та обмін опосередковуютьзв’язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл,по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробницт­ва іробочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливоюстадією руху суспільного продукту, при якому визначаються частки різнихсоціальних верств та індивідуумів у цьому про­дукті. Принципи розподілувідповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і врозподілі. В свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так,тенденція до зрівнялів­ки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва,а разом з тим і споживання.

Стосовно обміну, то він,по-перше, здійснюється в самому виробництві як обмін діяльністю та здібностямиміж працівниками, пов’язаними послідовним виконанням виробничих функцій, міжвиконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягаєтьсяспільними, взаємодоповнюючими зусиллями менедже­рів, механіків, програмістів таін., між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленогопродукту, коли здій­снюється обмін товарами та послугами на основі поділупраці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому зарозподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробни­цтву або гальмуєйого, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.

Завершальною стадією рухусуспільного продукту є споживан­ня, тобто реалізація споживної вартості. Слідрозрізняти два види споживання: виробниче і особисте.

Виробниче споживанняхарактеризується викорис­танням засобів виробництва і робочої сили длявиготовлення про­дукту: машин, будівель, хліба, м’яса, молока тощо.

Особисте споживання — це процес використання людиною товарів тапослуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурномута професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є просто фізіологічним чиосвітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його, поряд звідтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів,мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Осо­бисте споживання є верхньоюстадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов’язані тавпливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесувід­творення.

 

 

 

 

 Види відтворення

Відомо два види відтворення:просте і розширене.

Просте відтворення — це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількостіта якості виготовленого продукту. Фак­тори виробництва при цьому залишаютьсянезмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продуктповністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення ха­рактернедля традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпирозширення виробництва, а звідси — уповільненість економічного та соціальногопрогресу. Сьогодні про­сте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, щорозви­ваються, в традиційних укладах їх економіки.

Розширене відтворення — це відновлення виробництва в кожно­му наступному циклі узростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. Прицьому, по-перше, завжди зростає кіль­кість виготовленого суспільного продукту;по-друге, часто досягаєть­ся також поліпшення якості його складових. Длярозширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якіс­нішіресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні факто­ри виробництва незалишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшенняє додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністювикористаний на осо­бисте споживання, Кількісні та якісні зміни факторіввиробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, роз­виткунауково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутогоринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісногозростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючихринкових економічних систе­мах неможливо. Вони не забезпечують безперервностізростання виробництва, оскільки об’єктивно породжують і не можуть усунути появустагнації, спадів та періодичних криз в економіці.

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в еко­номічномузростанні. Від розв’язання проблеми економічного зрос­тання залежитьстворення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства,перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.

Економічне зростання і розширеневідтворення — це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворенняналежить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і домікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільневідтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючомусуспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні тапідвищенні суспільної продуктивності праці.

Економічне зростання виявляєтьсяв конкретній динаміці кіль­кісного збільшення та якісного удосконаленнясуспільного продук­ту і факторів його виробництва. Розрізняють два основнихтипи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залеж­но від того,за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Поняття економічного зростання відображає передусім харак­тервикористання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічногорозвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воновключає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистемекономічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-еко­номічних, яксуспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконаленнявиробничих відносин відповідно до ви­мог розширеного відтворення створюютьсяумови для економічно­го зростання.

Відтворення на мікрорівні — цеіндивідуальне відтворення підприємства. Формою його відтворення є відтворен­няосновних виробничих фондів підприємства, тобто основного капіталу у виглядізасобів праці — будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальневідтворення підприємства в умовах ринкової еконо­міки забезпечується зарахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку,отриманого внаслідок ви­робництва і реалізації товару (розширене відтворення).

Досвід засвідчує, щоіндивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бутипозначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чинавіть депресії.

Ці коливання називаютьсякон’юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх векономічній науці позначають ще як кон’юнктурні цикли.

Рух індивідуального відтворенняпідприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотомосновних вироб­ничих фондів.

У ринкових відносинахпідприємство незалежно від виду, орга­нізаційної структури, форми власності тагосподарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючипевні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету поверненняїх через певний час (5-7 років тощо}, як мінімум, і з приростом, як максимум.

Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова части­навартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційнихвідрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення,знову авансуються у новий цикл індивіду­ального виробництва, забезпечуючи йогозбереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використаннячастини при­бутку. Рух усіх виробничих фондів (основних — засобів праці таоборотних — предметів її) супроводжується їхнім зношенням, ви­користанням ізаміщенням у вартісній та натуральній формах. Водно­час оскільки до вартостівиготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничихфондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукціїмає не тільки по­вернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створитифонд заробітної плати працівників.

 

 Особливості відтворення в аграрнійсфері економіки

 

У сільськогосподарськомувиробництві економічний процес від­творення незалежно від його суспільногохарактеру завжди пере­плітається з природним. Тому раціональне управління в ційгалузі вимагає знань і вмілого використання не лише економічних зако­нів, а йзаконів природи. Тісний взаємозв’язок економічних про­цесів з природнимизумовлює значний вплив останніх на результа­ти господарської діяльності, щовпливає на темпи відтворення.

Звідси можливість різкіших коливань темпів нагромадження порівняноз іншими галузями. Якщо в промисловості людина пов­ністю може впливати напроцеси виробництва, то в сільському гос­подарстві така можливість обмежена,адже тут об’єктом діяльності людини є живі організми: рослини і тварини;біологічні процеси їх протікають за певними законами природи і об’єктивновимагають пристосування всього ритму виробництва до ритму природи: доприродного проходження виробничого процесу. У сільському гос­подарствінеможливо прискорити виробничий процес, як у про­мисловості. Це пояснюєтьсятим, що предмети праці знаходяться під впливом природних процесів, протіканняяких вимагає певного часу. При цьому процес праці переривається на час,необхідний для протікання біологічних процесів в предметах праці. Наприклад,час виробництва озимої пшениці становить 10 міс., а робочий пе­ріод місяць.Процес праці переривається в проміжках між сівбою, внесенням добрив, веснянимборонуванням і збором урожаю. Звідси повільний оборот капіталу, зумовлений великоюрізницею між ча­сом виробництва і робочим періодом.

Велика різниця між часомвиробництва і робочим періодом зумовлює таку особливість, як сезонністьвиробництва і використання трудових ресурсів і техніки. У певних межах їїможна зглад­жувати виготовленням інших продуктів, які мають неоднаковий часвиробництва і робочий період. Йдеться про таке відтворення та організаціювиробництва, що поєднує основні й допоміжні галузі, промислові підприємства іпромисли залежно від економічних і природних умов.

На відтворення в аграрномусекторі економіки суттєво впливає родючість землі. В сільськомугосподарстві земля є головним засобом виробництва, при правильному використаннівона постійно відновлює свою родючість, більше того, якісно поліпшується. Врезультаті різниці в природних умовах, насамперед різної родючості землі, навідміну від інших галузей праця однакової кваліфікації та фондоозброєності даєрізні результати, тобто продуктивність праці визначається тут передусімпродуктивністю природних факторів.

Отже, за інших рівних умов темпивідтворення залежать від при­роди і родючості землі. Вплив природних факторівна результати виробництва можна обмежити розвитком продуктивних сил. Йдетьсяпро економічну родючість, підвищення якої досягається через раціо­нальне використанняземлі, систематичне впровадження нових тех­нологій, досягнень науки і техніки,поліпшення культури землероб­ства тощо. Маючи таку властивість, як родючість,земля безпосерєдньо впливає на результативність виробництва, а та обставина, щовона підвищується, передбачає підвищення темпів відтворення. Родючість грунтів,природні та біологічні процеси справляють значний вплив на спеціалізаціювиробництва, на поєднання окре­мих галузей сільського господарства. Оптимальнепоєднання їх характеризується відповідною технологією виробництва і, як наслі­док,визначеним набором засобів і предметів праці. У зв’язку з цим напрямкапітальних і виробничих витрат в господарствах різної спеціалізаціїнеоднаковий. Через це однією з найважливіших особливостей відтворення ваграрному секторі економіки є те, що фор­мування виробничого потенціалу цієїгалузі здійснюється відповід­но до природних і економічних умов, неоднорідністьяких, напри­клад, в Україні характерна не лише для грунтово-кліматичних зонПолісся, Лісостепу, Степу, а й для окремих областей і районів. Для кожногогосподарства відповідно до спеціалізації важливо встановити таку структурузасобів виробництва, яка б забезпечувала найбільший вихід валової та товарноїпродукції при низькій собі­вартості.

Визначення оптимального поєднанняосновних і допоміжних галузей, промислових підприємств і промислів вимагаєформуван­ня відповідного виробничого потенціалу на основі досягнень на­уково-технічногопрогресу з метою підвищення ефективності його функціонування, використовуючиринкові механізми, що передба­чає в сільському господарстві не простовикористання техніки, а й створення системи машин. Остання повинна враховуватиможли­вості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєд­нанні,виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатівтранспортних засобів. Дуже важливо також за­безпечувати максимальну кількістьнеобхідних засобів виробництва в критичні строки з тим, щоб виконати всі роботив оптимальний період і не допустити втрат врожаю внаслідок, наприклад, несвоє­часноїоранки, боронування або затримки під час посіву чи зби­рання врожаю. Тому всільському господарстві необхідна більш висока насиченість його засобамивиробництва, більш висока фондо- і енергоозброєність праці.

У зв’язку з тим, що відтворення ваграрному секторі економіки обумовлене природними процесами, роботитехнологічного циклу з вирощування сільськогосподарських культур і догляду затвари­нами розподілені протягом усього року з інтервалами, які визнача­ютьсяприродою, причому природні фактори значно коригують ка­лендарні планипроведення сільськогосподарських робіт. Якщо в Україні в зоні Лісостепу посівранніх зернових культур господар­ства проводили з 1 по 5 квітня поточного року,то в наступному році ці роботи можуть виконуватись з 25 по 30 березня або з 5по 10 квітня залежно від погоди, температури повітря, готовності грунту,швидкості й напрямку вітру тощо.

Тому сучасний менеджер повиненусвідомити необхідність прийняття нестандартних рішень, враховуючи різноманітніфакто­ри з тим, щоб забезпечити своєчасне проведення сільськогоспо­дарськихробіт, пристосовуючи ритм виробництва до ритму приро­ди. Так, якщо впромисловості несвоєчасне виконання технологіч­них операцій впливає на затримкувиготовлення продукту, то в сільському господарстві це призводить до прямихзначних втрат втіленої в неї праці, а це позначається на результативностіфункціо­нування підприємств та можливостях нагромадження.

Особливістю відтворення в аграрному секторі економіки є те, щочастина продукту виробництва може бути використана безпо­середньо длярозширення виробництва як його умови, не набува­ючи товарної форми. Частинапродукту може ввійти в наступному періоді як засіб виробництва, також ненабуваючи товарної фор­ми. Це обумовлено тим, що виготовлений продукт, у томучислі й додатковий, не відрізняється за своєю споживною вартістю від засобіввиробництва, які функціонують у процесі виробництва, що визначається характеромспоживної вартості: входить вона у ви­робництва як його умова в певному підприємстві,якому належить, чи буде реалізована. У зв’язку з тим нагромадження і розширеневідтворення збігаються.

Можливість більш високих темпіввідтворення в сільськогос­подарському виробництві випливає з особливостей йогоматеріальної природи. При відповідному розвитку біологічних наук і промисло­востіпродуктивність сільського господарства зростатиме відносно швидше, ніж упромисловості, оскільки в сільському господарстві поряд з людиною об’єктивнодіють сили природи. Вміле викорис­тання їх на основі сучасної науково-технічноїреволюції є одним з важливих напрямів соціальне-економічного прогресусуспільства.

Суб’єкти ринкового господарства,які вкладають капітал в сільське господарство, значною мірою обмежені вибором —що виробляти, насамперед умовами природно-кліматичних зон. Загальним пра­виломє зональна спеціалізація культур і поєднання відповідних на­прямів рослинництваі тваринництва. У зв’язку з тим на питання, що виробляти, можна відповісти —виробляти ті продукти, для яких най­сприятливіші умови відповідно до зональноїспеціалізації і які мають найвищу врожайність. Наприклад, високі врожаїсоняшнику, рици­ни, коріандру можна одержати в районах Степу України. В Поліссіприродні умови для їх вирощування непридатні. Тут доцільно виро­щувати картоплю,льон, кукурудзу на зелений корм тощо, Вибір ос­новних галузей необхідно вмілопоєднувати з допоміжними, з галу­зями з переробки сільськогосподарськоїпродукції, з промислами.

Земля як головний і обов’язковийзасіб виробництва в аграрно­му секторі економіки обмежена в просторі.Обмеженість земель­ного фонду сільськогосподарського призначення і зростаючіпотреби в продуктах харчування обумовлюють необхідність тільки інтенсивного типувідтворення.  Тим більше, що землі сільсько­господарського призначення постійноскорочуються. Ось чому інтен­сифікація сільськогосподарського виробництва єбезальтернативним перспективним напрямом його розвитку.

Виходячи з цього в процесівідтворення фонд нагромадження використовується для розширення виробництваінтенсивним шля­хом, додатковими вкладеннями на одиницю земельної площі живоїпраці та капіталу. Проте здійснення цих витрат можливе лише на основінауково-технічного прогресу. Останній тісно пов’язаний з процесомнагромадження.

Реалізація наукових і технічнихдосягнень, новітніх технологій в дуже обмежених розмірах може проходити наоснові простого від­творення і впливати на продуктивність праці та ефективністьви­робництва. В своїй основі технічний і технологічний прогрес здійснюється впроцесі нагромадження, є його неодмінною умовою: збільшення засобіввиробництва, підвищення їх технічної доскона­лості і поліпшення технологіївикористання забезпечують докорінні зміни умов виробництва, розвиток якіснонових продуктивних сил. Виходячи з цього темпи технічного і технологічногопрогресу ви­значаються розмірами нагромадження. Найсуттєвіший в даному ви­падкузворотний зв’язок: темпи технічного і технологічного прогре­су виступаютьверхньою межею величини фонду нагромадження.

Тому додаткові вкладення праці йкапіталу передбачають зміну технологічних способів виробництва, нову техніку ітехнологію, Щоб збільшити в значних розмірах капітал, необхідно винайти нові ма­шини,нові системи рільництва, нові способи утримання худоби тощо, тобто головним длявизначення економічної природи додат­кових (послідовних) вкладень в землю є некількісна їх сторона, а якісна, тобто не тільки те, які розміри засобіввиробництва і праці вкладені в землю, а за яких умов ці вкладення здійснюються,на які технічні, технологічні й організаційні цілі.

Особливості відтворення ваграрному секторі економіки визначаються тим, що технічний прогрес необмежується рамками машинної техніки. Рослини і тварини виступають як предметипраці і знаряддя праці, а земля є головним засобом виробництва. Тому одним знайважливіших напрямів розвитку цієї галузі є виведення високоврожайних культурі високопродуктивних тварин, впрова­дження у виробництво заходів, якізабезпечують підвищення ро­дючості землі, що становить сутність агротехнічногоі зоотехнічно­го прогресу.

Підвищення технічноїзабезпеченості сільськогосподарського виробництва в поєднанні з використаннямвисоковрожайних куль­тур і високопродуктивних тварин є основою запровадженняпро­гресивної технології виробництва. Ці напрями технічного прогресу маютьтісний взаємозв’язок. Якість сільськогосподарських робіт виз­начаєтьсядосконалістю техніки, що впливає на врожайність куль­тур і продуктивністьтварин. В свою чергу, нові, якісніші та врожай­ніші сорти культур вимагаютьдосконаліших і ефективніших машин, які слід використовувати в процесівиробництва. Ця відповідність забезпечує максимальний ефект прогресивноїтехнології виробниц­тва, що є основою швидких і сталих темпів відтворення.


 

Література

1. Основи економічної теорії:політекономічний аспект. Підручник. Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін. За редакцією Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко. — К.: Вища шк. — Знання, 1997.

2. Політична економія. Підручник.Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. — К.: Ніка-Центр Ельга, 2000.

еще рефераты
Еще работы по экономической теории