Реферат: Суть та види відтворення
Сутьпроцесу відтворення
Видивідтворення
Особливостівідтворення в аграрній сфері економіки
Література
Суть процесувідтворенняОсновою життя людського суспільства є матеріальне виробництво, бо в ньому створюютьсянеобхідні засоби існування людини. Проте одним актом виробництво незакінчується. Так само, як людство не може перестати споживати, воно не можеперестати виробляти. Тому виробництво повинно постійно повторюватись.Безперервне повторення виробництва отримало назвувідтворення.
Суспільне виробництво яквиробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об’єднання тощо) євиробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі,проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживанняпродуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше,взаємопов’язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге,перебувають у постійному економічному кругообігу. Виробництво має постійновідновлюватись через свої чотири стадії. Для цього потрібні постійневиробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особистого, так івиробничого призначення. Процес суспільного виробництва, взятий не якодноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільнимвідтворенням.
Для цього процесу необхіднепостійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобіввиробництва та природних ресурсів, середовища існування, При цьому відновленняостаннього — нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовахінтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормальногоходу відтворення.
Відновлення робочої силипов’язане з відновленням працездатності її і у ширшому розумінні з підготовкоюзамість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни.Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особистогоспоживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки працівниківвідповідної кваліфікації тощо.
На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слідмати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми,технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) мають бути замінені на нові чивідремонтовані, а використане паливо — відновлене. Відтворення не можевідбуватися і без відновлення предметів праці (запасів сировини).
Складовими процесу відтвореннясьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесівиробництва, та середовище проживання людей у цілому. Для постійного відтвореннянеобхідне постійне відновлення природних ресурсів: поновлення родючостіземель, лісних масивів, підтримання чистоти водних і повітряних просторівтощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання такихневідтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук наоснові наукових досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.
Отже, обов’язковою складовоюпроцесу суспільного відтворення є його натурально-речова частина у виглядівідновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває проблемапропорційності — певних кількісних співвідношень між складовимисуспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно непросто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретнихпропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниженняефективності суспільного виробництва і негативно впливає на розвиток багатствасуспільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення пропорційногопроцесу відтворення була розроблена відомим французьким економістом іполітичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. У своїй знаменитій“Економічній таблиці” він намагався показати не індивідуальні актикупівлі-продажу, а оборот сукупного річного продукту між трьома класами: 1)власниками землі; 2) фермерами як безпосередніми виробниками; 3) промисловимкласом (підприємці й робітники).
Хоча спроба Кене проаналізувативідтворення всього суспільного капіталу розцінюється тепер як геніальна,сучасниками вона не була правильно оцінена й тому довгий час не отримувалаподальшого розвитку. Лише через сто років К. Маркс, взявши економічну таблицюКене як відправну модель, побудував свої схеми суспільного відтворення.Використовуючи закладені в Марксових схемах принципи пропорційності, моделівідтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із СШАросійського походження, лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв та економіст ізколишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л. В. Канторович та ін.
Відтворення завжди має суспільнийхарактер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічнійсистемі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробництва,середовища існування здійснюється також відтворення певних економічнихвиробничих відносин між людьми. Звідси обов’язковою складовою процесувідтворення є його суспільний бік як форма існування продуктивних сил.
За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна формавиробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійновідновлюються відносини власності як соціально-економічні відносинивиробництва, що відповідають цій економічній системі. Наприклад, постійновідновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або яквласника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринковоїекономіки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і своюродину, знову мусить найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавшитовари, може як власник виробництва або його представник наймати працівниківдля продовження виготовлення товарів. При переході до соціальне орієнтованогоринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробництвата його результатів — виготовлених товарів і послуг. Поступово зростаєпрошарок власників засобів виробництва, еволюціонують відносини власності,змінюються зміст і характер самої праці.
Вихідний пункт руху суспільногопродукту — виробництво, кінцевою метою і рушійним мотивом якого є споживання.За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодообсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійноюсилою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюєтьсярозвитком виробництва.
Розподіл та обмін опосередковуютьзв’язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл,по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробництва іробочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливоюстадією руху суспільного продукту, при якому визначаються частки різнихсоціальних верств та індивідуумів у цьому продукті. Принципи розподілувідповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і врозподілі. В свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так,тенденція до зрівнялівки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва,а разом з тим і споживання.
Стосовно обміну, то він,по-перше, здійснюється в самому виробництві як обмін діяльністю та здібностямиміж працівниками, пов’язаними послідовним виконанням виробничих функцій, міжвиконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягаєтьсяспільними, взаємодоповнюючими зусиллями менеджерів, механіків, програмістів таін., між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленогопродукту, коли здійснюється обмін товарами та послугами на основі поділупраці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому зарозподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробництву або гальмуєйого, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.
Завершальною стадією рухусуспільного продукту є споживання, тобто реалізація споживної вартості. Слідрозрізняти два види споживання: виробниче і особисте.
Виробниче споживанняхарактеризується використанням засобів виробництва і робочої сили длявиготовлення продукту: машин, будівель, хліба, м’яса, молока тощо.
Особисте споживання — це процес використання людиною товарів тапослуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурномута професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є просто фізіологічним чиосвітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його, поряд звідтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів,мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Особисте споживання є верхньоюстадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов’язані тавпливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесувідтворення.
Види відтворення
Відомо два види відтворення:просте і розширене.
Просте відтворення — це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількостіта якості виготовленого продукту. Фактори виробництва при цьому залишаютьсянезмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продуктповністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характернедля традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпирозширення виробництва, а звідси — уповільненість економічного та соціальногопрогресу. Сьогодні просте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, щорозвиваються, в традиційних укладах їх економіки.
Розширене відтворення — це відновлення виробництва в кожному наступному циклі узростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. Прицьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту;по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Длярозширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якіснішіресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва незалишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшенняє додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністювикористаний на особисте споживання, Кількісні та якісні зміни факторіввиробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвиткунауково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутогоринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісногозростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючихринкових економічних системах неможливо. Вони не забезпечують безперервностізростання виробництва, оскільки об’єктивно породжують і не можуть усунути появустагнації, спадів та періодичних криз в економіці.
Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічномузростанні. Від розв’язання проблеми економічного зростання залежитьстворення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства,перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.
Економічне зростання і розширеневідтворення — це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворенняналежить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і домікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільневідтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючомусуспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні тапідвищенні суспільної продуктивності праці.
Економічне зростання виявляєтьсяв конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконаленнясуспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основнихтипи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залежно від того,за рахунок чого досягається розширене відтворення.
Поняття економічного зростання відображає передусім характервикористання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічногорозвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воновключає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистемекономічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, яксуспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконаленнявиробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюютьсяумови для економічного зростання.
Відтворення на мікрорівні — цеіндивідуальне відтворення підприємства. Формою його відтворення є відтворенняосновних виробничих фондів підприємства, тобто основного капіталу у виглядізасобів праці — будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальневідтворення підприємства в умовах ринкової економіки забезпечується зарахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку,отриманого внаслідок виробництва і реалізації товару (розширене відтворення).
Досвід засвідчує, щоіндивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бутипозначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чинавіть депресії.
Ці коливання називаютьсякон’юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх векономічній науці позначають ще як кон’юнктурні цикли.
Рух індивідуального відтворенняпідприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотомосновних виробничих фондів.
У ринкових відносинахпідприємство незалежно від виду, організаційної структури, форми власності тагосподарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючипевні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету поверненняїх через певний час (5-7 років тощо}, як мінімум, і з приростом, як максимум.
Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова частинавартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційнихвідрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення,знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи йогозбереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використаннячастини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних — засобів праці таоборотних — предметів її) супроводжується їхнім зношенням, використанням ізаміщенням у вартісній та натуральній формах. Водночас оскільки до вартостівиготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничихфондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукціїмає не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створитифонд заробітної плати працівників.
Особливості відтворення в аграрнійсфері економіки
У сільськогосподарськомувиробництві економічний процес відтворення незалежно від його суспільногохарактеру завжди переплітається з природним. Тому раціональне управління в ційгалузі вимагає знань і вмілого використання не лише економічних законів, а йзаконів природи. Тісний взаємозв’язок економічних процесів з природнимизумовлює значний вплив останніх на результати господарської діяльності, щовпливає на темпи відтворення.
Звідси можливість різкіших коливань темпів нагромадження порівняноз іншими галузями. Якщо в промисловості людина повністю може впливати напроцеси виробництва, то в сільському господарстві така можливість обмежена,адже тут об’єктом діяльності людини є живі організми: рослини і тварини;біологічні процеси їх протікають за певними законами природи і об’єктивновимагають пристосування всього ритму виробництва до ритму природи: доприродного проходження виробничого процесу. У сільському господарствінеможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості. Це пояснюєтьсятим, що предмети праці знаходяться під впливом природних процесів, протіканняяких вимагає певного часу. При цьому процес праці переривається на час,необхідний для протікання біологічних процесів в предметах праці. Наприклад,час виробництва озимої пшениці становить 10 міс., а робочий період місяць.Процес праці переривається в проміжках між сівбою, внесенням добрив, веснянимборонуванням і збором урожаю. Звідси повільний оборот капіталу, зумовлений великоюрізницею між часом виробництва і робочим періодом.
Велика різниця між часомвиробництва і робочим періодом зумовлює таку особливість, як сезонністьвиробництва і використання трудових ресурсів і техніки. У певних межах їїможна згладжувати виготовленням інших продуктів, які мають неоднаковий часвиробництва і робочий період. Йдеться про таке відтворення та організаціювиробництва, що поєднує основні й допоміжні галузі, промислові підприємства іпромисли залежно від економічних і природних умов.
На відтворення в аграрномусекторі економіки суттєво впливає родючість землі. В сільськомугосподарстві земля є головним засобом виробництва, при правильному використаннівона постійно відновлює свою родючість, більше того, якісно поліпшується. Врезультаті різниці в природних умовах, насамперед різної родючості землі, навідміну від інших галузей праця однакової кваліфікації та фондоозброєності даєрізні результати, тобто продуктивність праці визначається тут передусімпродуктивністю природних факторів.
Отже, за інших рівних умов темпивідтворення залежать від природи і родючості землі. Вплив природних факторівна результати виробництва можна обмежити розвитком продуктивних сил. Йдетьсяпро економічну родючість, підвищення якої досягається через раціональне використанняземлі, систематичне впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки,поліпшення культури землеробства тощо. Маючи таку властивість, як родючість,земля безпосерєдньо впливає на результативність виробництва, а та обставина, щовона підвищується, передбачає підвищення темпів відтворення. Родючість грунтів,природні та біологічні процеси справляють значний вплив на спеціалізаціювиробництва, на поєднання окремих галузей сільського господарства. Оптимальнепоєднання їх характеризується відповідною технологією виробництва і, як наслідок,визначеним набором засобів і предметів праці. У зв’язку з цим напрямкапітальних і виробничих витрат в господарствах різної спеціалізаціїнеоднаковий. Через це однією з найважливіших особливостей відтворення ваграрному секторі економіки є те, що формування виробничого потенціалу цієїгалузі здійснюється відповідно до природних і економічних умов, неоднорідністьяких, наприклад, в Україні характерна не лише для грунтово-кліматичних зонПолісся, Лісостепу, Степу, а й для окремих областей і районів. Для кожногогосподарства відповідно до спеціалізації важливо встановити таку структурузасобів виробництва, яка б забезпечувала найбільший вихід валової та товарноїпродукції при низькій собівартості.
Визначення оптимального поєднанняосновних і допоміжних галузей, промислових підприємств і промислів вимагаєформування відповідного виробничого потенціалу на основі досягнень науково-технічногопрогресу з метою підвищення ефективності його функціонування, використовуючиринкові механізми, що передбачає в сільському господарстві не простовикористання техніки, а й створення системи машин. Остання повинна враховуватиможливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні,виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатівтранспортних засобів. Дуже важливо також забезпечувати максимальну кількістьнеобхідних засобів виробництва в критичні строки з тим, щоб виконати всі роботив оптимальний період і не допустити втрат врожаю внаслідок, наприклад, несвоєчасноїоранки, боронування або затримки під час посіву чи збирання врожаю. Тому всільському господарстві необхідна більш висока насиченість його засобамивиробництва, більш висока фондо- і енергоозброєність праці.
У зв’язку з тим, що відтворення ваграрному секторі економіки обумовлене природними процесами, роботитехнологічного циклу з вирощування сільськогосподарських культур і догляду затваринами розподілені протягом усього року з інтервалами, які визначаютьсяприродою, причому природні фактори значно коригують календарні планипроведення сільськогосподарських робіт. Якщо в Україні в зоні Лісостепу посівранніх зернових культур господарства проводили з 1 по 5 квітня поточного року,то в наступному році ці роботи можуть виконуватись з 25 по 30 березня або з 5по 10 квітня залежно від погоди, температури повітря, готовності грунту,швидкості й напрямку вітру тощо.
Тому сучасний менеджер повиненусвідомити необхідність прийняття нестандартних рішень, враховуючи різноманітніфактори з тим, щоб забезпечити своєчасне проведення сільськогосподарськихробіт, пристосовуючи ритм виробництва до ритму природи. Так, якщо впромисловості несвоєчасне виконання технологічних операцій впливає на затримкувиготовлення продукту, то в сільському господарстві це призводить до прямихзначних втрат втіленої в неї праці, а це позначається на результативностіфункціонування підприємств та можливостях нагромадження.
Особливістю відтворення в аграрному секторі економіки є те, щочастина продукту виробництва може бути використана безпосередньо длярозширення виробництва як його умови, не набуваючи товарної форми. Частинапродукту може ввійти в наступному періоді як засіб виробництва, також ненабуваючи товарної форми. Це обумовлено тим, що виготовлений продукт, у томучислі й додатковий, не відрізняється за своєю споживною вартістю від засобіввиробництва, які функціонують у процесі виробництва, що визначається характеромспоживної вартості: входить вона у виробництва як його умова в певному підприємстві,якому належить, чи буде реалізована. У зв’язку з тим нагромадження і розширеневідтворення збігаються.
Можливість більш високих темпіввідтворення в сільськогосподарському виробництві випливає з особливостей йогоматеріальної природи. При відповідному розвитку біологічних наук і промисловостіпродуктивність сільського господарства зростатиме відносно швидше, ніж упромисловості, оскільки в сільському господарстві поряд з людиною об’єктивнодіють сили природи. Вміле використання їх на основі сучасної науково-технічноїреволюції є одним з важливих напрямів соціальне-економічного прогресусуспільства.
Суб’єкти ринкового господарства,які вкладають капітал в сільське господарство, значною мірою обмежені вибором —що виробляти, насамперед умовами природно-кліматичних зон. Загальним правиломє зональна спеціалізація культур і поєднання відповідних напрямів рослинництваі тваринництва. У зв’язку з тим на питання, що виробляти, можна відповісти —виробляти ті продукти, для яких найсприятливіші умови відповідно до зональноїспеціалізації і які мають найвищу врожайність. Наприклад, високі врожаїсоняшнику, рицини, коріандру можна одержати в районах Степу України. В Поліссіприродні умови для їх вирощування непридатні. Тут доцільно вирощувати картоплю,льон, кукурудзу на зелений корм тощо, Вибір основних галузей необхідно вмілопоєднувати з допоміжними, з галузями з переробки сільськогосподарськоїпродукції, з промислами.
Земля як головний і обов’язковийзасіб виробництва в аграрному секторі економіки обмежена в просторі.Обмеженість земельного фонду сільськогосподарського призначення і зростаючіпотреби в продуктах харчування обумовлюють необхідність тільки інтенсивного типувідтворення. Тим більше, що землі сільськогосподарського призначення постійноскорочуються. Ось чому інтенсифікація сільськогосподарського виробництва єбезальтернативним перспективним напрямом його розвитку.
Виходячи з цього в процесівідтворення фонд нагромадження використовується для розширення виробництваінтенсивним шляхом, додатковими вкладеннями на одиницю земельної площі живоїпраці та капіталу. Проте здійснення цих витрат можливе лише на основінауково-технічного прогресу. Останній тісно пов’язаний з процесомнагромадження.
Реалізація наукових і технічнихдосягнень, новітніх технологій в дуже обмежених розмірах може проходити наоснові простого відтворення і впливати на продуктивність праці та ефективністьвиробництва. В своїй основі технічний і технологічний прогрес здійснюється впроцесі нагромадження, є його неодмінною умовою: збільшення засобіввиробництва, підвищення їх технічної досконалості і поліпшення технологіївикористання забезпечують докорінні зміни умов виробництва, розвиток якіснонових продуктивних сил. Виходячи з цього темпи технічного і технологічногопрогресу визначаються розмірами нагромадження. Найсуттєвіший в даному випадкузворотний зв’язок: темпи технічного і технологічного прогресу виступаютьверхньою межею величини фонду нагромадження.
Тому додаткові вкладення праці йкапіталу передбачають зміну технологічних способів виробництва, нову техніку ітехнологію, Щоб збільшити в значних розмірах капітал, необхідно винайти нові машини,нові системи рільництва, нові способи утримання худоби тощо, тобто головним длявизначення економічної природи додаткових (послідовних) вкладень в землю є некількісна їх сторона, а якісна, тобто не тільки те, які розміри засобіввиробництва і праці вкладені в землю, а за яких умов ці вкладення здійснюються,на які технічні, технологічні й організаційні цілі.
Особливості відтворення ваграрному секторі економіки визначаються тим, що технічний прогрес необмежується рамками машинної техніки. Рослини і тварини виступають як предметипраці і знаряддя праці, а земля є головним засобом виробництва. Тому одним знайважливіших напрямів розвитку цієї галузі є виведення високоврожайних культурі високопродуктивних тварин, впровадження у виробництво заходів, якізабезпечують підвищення родючості землі, що становить сутність агротехнічногоі зоотехнічного прогресу.
Підвищення технічноїзабезпеченості сільськогосподарського виробництва в поєднанні з використаннямвисоковрожайних культур і високопродуктивних тварин є основою запровадженняпрогресивної технології виробництва. Ці напрями технічного прогресу маютьтісний взаємозв’язок. Якість сільськогосподарських робіт визначаєтьсядосконалістю техніки, що впливає на врожайність культур і продуктивністьтварин. В свою чергу, нові, якісніші та врожайніші сорти культур вимагаютьдосконаліших і ефективніших машин, які слід використовувати в процесівиробництва. Ця відповідність забезпечує максимальний ефект прогресивноїтехнології виробництва, що є основою швидких і сталих темпів відтворення.
Література
1. Основи економічної теорії:політекономічний аспект. Підручник. Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін. За редакцією Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко. — К.: Вища шк. — Знання, 1997.
2. Політична економія. Підручник.Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. — К.: Ніка-Центр Ельга, 2000.