Реферат: Экономическое учение Смита (Економiчнi вчення Смiта)

Черкаський iнститутекономiки Iправа

Ф-т: Менеджмент безпеки бiзнесу

Контрольна робота

зпредмету “ Iсторiя економiчних вчень”

натему: Економічневчення А. Сміта

Виконав: ст. гр. МБЗ-1

СтецiвМ.Я.

Львiв2001 р.

АдамСміт (1723—1790) —видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях і впрацях його послідовника Д. Рікардо класична буржуазна політична економія набуланайвищого розвитку.

НародивсяА. Сміт у шотландському місті Керколді вродині митного чи­новника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорді, девивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику. В1751 р. був обраний професором університету в Глазго і згодомочолив там кафедру моральної філософії. В 1764 р.Сміт залишає університет і стає вихователеманглійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, Смітзнайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії, віноселився в- рідному місті Кірколді, де працюєнад своєю книгою «Дослідження про причини і природу багатства народів». Вонабула опублікована в 1776 р. і принесла Сміту світову славу. Його стали називатишотландським мудрецем, творцем нової науки —політичної економії. Останні роки свого життя Сміт працював митним комісаромШотландії.

Наоліюючифілософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєїсистеми брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання її ком­плексного дослідження. В своїх працях вінрозглядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, громадські,економічні. В «Багатстві народів» Сміт досліджує«людину економічну». Це дослідження не ізольоване від двох інших аспектівлюдської природи.

Метод,який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним.Він вдається і до аналізу внутрішніх закономірностей економічних явищ, які вив­чає, і до опису їх зовнішніх проявів. Працям Смітапритаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, якийзаперечувався в марксистській літературі (на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм як вічний спосіб вироб­ництва), то вінпроявляється в тому, що у Сміта звичаї,інститути, економічні категорії змінюються. Неоднакові вони і в різних народів,і вивчення, і пізнання їх можливе лише впроцесі еволюції. Суспільство Сміт розглядаєяк сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які напередвизначають їх економічну поведінку. Основними з них виступають такі, як трудовепоходження життєвих благ, схильність до обмінупослугами, або результатами своєї праці,егоїстичні інтереси людини —намагання покращити своє становище.

Трудовепоходження життєвих благ змушує людину приносити в жертву «своє дозвілля, свободу,спокій», тобто терпіти певні тілесні й душевнітягарі. Схильність до обміну, «схильність міняти, вимінювати, обмінювати одинпред­мет на інший» —одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумов­лює те, що люди через розподіл праці концентрують свою діяльністьна якійсь певній її формі, що підвищує її продуктивність. Керуючись егоїстичнимиінтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізуєсвою діяльність, а це обертається вигодою длявсього суспільства.

Розвиваючивчення основоположників класичної політичної економії про «природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Вінпідкреслює, що в умовах «природного порядку» (вільної конкуренції), склад­ноювзаємодієюгосподарської діяльності людей керує «невидима рука». Тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивнимзакономірностям. У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить з двохпринципів: об'єктив­ної закономірності природи, дії об'єктивних законівприроди, «невидимої руки» і «природної свободи людини». Дія об'єктивних законівблагодійно спря­мована до людини.

Благотворність дії об'єктивних законів не безумовна. Вона передбачає певні соціальні умови, а саме —природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини, за умовдотримання нею «законів справедли­вості», вільно відстоювати власні інтереси.Лише за цих обставин природна поведінка людини співпадаєз дією природних сил, «невидимої руки», тобтозаконами природи.

У наступних концепціях — Рікардо, Сен-Сімона і особливо К.Маркса — цядруга сторона випала. В них залишилась лише об'єктивна закономірність, що керує поведінкою людини.

Ідеюприродного порядку Сміт поширює і на діяльністьдержави. Він вис­тупає прихильникомекономічного лібералізму, вiльноiгри господарських сил, невтручання держави векономічне життя. Але разом з тим Сміт визна­чає роль держави у виконанні неютаких функцій, як оборона країни, право­суддя, народна освіта, утриманнягромадських установ тощо. Він також вис­ловлювався за державне регулюваннянорми процента і мінімуму заробітної плати.                                                                

Розподілпраці і гроші. Свою книгу «Багатство народів» Смітпочинає з розподілу праці. Це не випадково,адже він — економіст мануфактурного періоду. На відміну відмеркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які пов'язували його зсільським господарст­вом, Сміт чітко формулює першоджерело багатства — працю.Вступ до своєї роботи він починає так: «Річнапраця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє йому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаютьсяним протягом року і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієїпраці, або з того, що одержується в обмін наці продукти у інших народів»^. Але кількістьцих продуктів, продовжує Сміт, залежить відкількості праці, що функціонує у виробництві, і від майстерності робітника,рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальним фактором зростання ба­гатстваі «загального добробуту» Сміт вважає розподіл праці, який веде до «ве­личезногозбільшення продуктивності всіх різнобічних занять і мистецтв».

Зростанняпродуктивності праці в результаті її розподілу зумовлюється:1) збільшенням вправності; 2) збереженням часу, який витрачається при пе­реході від одного виду праці додругого; 3) винаходом і застосуванням ме­ханізмів, які полегшують працю ідозволяють одному робітникові виконувати працю кількох.

Надаючивеличезного значення розподілу праці, Сміт, проте, не розумів його причин.Розподілпраці у нього породжуєтьсясхильністю до обміну. «… Схильністьдо обміну і була тим, що спокон вікупородилорозподіл праці». Але насправді не схильність до обміну породжуваларозподілпраці, а, навпа­ки,— розподіл працівиступаєпередумовою обміну.

Неможна погодитись з заявами дослідників, які услід за Марксомзаува­жували, що Сміт змішує розподіл праці в мануфактурі і суспільстві.Дійсно, Сміт починає аналіз з поетапногорозподілу праці в мануфактурі по вироб­ництву голок і через фаховий розподіл,аналіз економічних функцій класів він виходитьна суспільний поділ праці. Так як у Сміта самеможливість обміну веде до розподілу праці, тоступінь останнього, пише він, завжди повинна об­межуватись розмірами ринку.Саме розвиток ринку, розвиток шляхів сполу­чення сприяють тому, що «промисли всякого родупочинають природно ділитись і вдосконалюватись».

Розподілпраці і обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Смітавиступають гроші. Виникнення грошей Сміт правильно роз­глядає як об'єктивнийпроцес, а не результат домовленостівиробників. У своїй праці Сміт наводить надзвичайноцікавий матеріал про історію ви­никненнягрошей. Він досить детально простежив цейпроцес і показав, що гроші ~ це товар, якийвиділився з маси інших товарів в результатірозвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість.Їх Сміт розглядаєяк засіб, що полегшує обмін.

Визнаючивсі функції грошей, Сміт,проте, основною, визначальною нази­ває функціюгрошей як засіб обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив,що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їх допомо­гою. На відмінувід меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства,Сміт підкреслює, що доход суспільстваміститься саме в товарах, а не в грошах.

Смітвважає доцільним заміну золота і сріблапаперовими грішми для зде­шевлення обігу. Найбільш придатними для цієї ролі вінвважає банкноти. За­гальна сума паперових грошей не повинна перевищуватикількість золотих і срібних грошей, які вони заміняють. Регулювання кількостіпаперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.

Теорія вартості.Перш за все слід зазначити, що Сміт, як і інші еко­номісти, вживає термін цінність, а не вартість. Цінність у ньогомає два зна­чення: корисність і можливістьпридбання інших предметів. Перше він нази­ває«цінністю в споживанні», друге — «цінністю в обміні».Отже, мова йде про споживну й мінову вартість. На парадоксі води і перлів Смітпояснює різницю між споживною і міновоювартістю. Речі, що мають велику цінність у спожи­ванні, зазначає він, частомають невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого за воду,але за неї навряд чи що-небудь купиш і навряд чи одержиш що-небудь в обмін. Адіамант майже не має якої-небудь цінності вспоживанні, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількістьінших благ».

Дляз'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставитьі вирішує три завдання: 1) визначити дійснемірило мінової цінності, тобто визначити дійсну ціну всіх товарів; 2) показати,з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, в силу яких обставин відбуваєтьсявідхилення ринкової ціни від природної.

•Мінову або природну цінність товару Сміт, як і Петті,визначає працею. «Праця,— писав він,— є дійснемірило мінової цінності всіх товарів»^. Слідза­значити, що думка про залежність цінності від кількості праці, витраченої навиробництво товару, зустрічається у найвіддаленіші часи людства. Це питанняставилось людьми раніш, ніж наука приступила до його вивчення. УXVIII ст. ця думка стала розхожою і разом з тим почалаформуватись трудова теорія вартості якекономічна доктрина. І Сміту, безумовно,належить певна роль в її розвитку.

Навідміну від Петті, який вважав, що працястворює вартість лише в га­лузі виробництвазолота і срібла, і фізіократів, які пов'язували цей процес з сільськимгосподарством, Сміт твердить, що праця є основою цінності у всіх сферахвиробництва. Він говорить про рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану й проступрацю і зазначає, що кваліфікована праця водиницю часу створює більші цінності, ніж праця проста, некваліфікована.

УСміта переплелись дві точки зору на цінність —суб'єктивна і об'єктивна. Суб'єктивна полягає втому, що, на його думку, робітники оцінюють свою пра­цю як жертву, якпозбавлення свободи і відпочинку. Разом з тим праця оцінюється Смітомоб'єктивно як основа багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає основну увагу на мінову вартість, тобто кількіснусторону вартості.

Утрактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього,примітивного» суспільства. Коли ще праця не була поділена, вона могла служитиосновою для обміну.

Зрозвитком розподілу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним,тому що дозволяє одержувати потрібні товари.По-друге, як за­значаєСміт, багатство особи визначається йогоможливістю одержувати про­екти чужої праці вобмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару длятоваровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку він може одержати вобмін на одиницю свого товару.

Товаровиробник, обмінюючи свій товар наякийсь інший, одержує, з^, власною оцінкою,більше праці, ніж віддає. Те ж саме відбувається і з протилежноюстороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносно своїх можливостей по виробництву одержуваноготовару, ніж віддає. Тут ми знову зустрічаймось з поняттямсуб'єктивної цінності, проте виводиться вона Смітомне з принципу корисності, що було властивимавстрійській школі, а ї принципу праці.

Отже,перше з поставленихпитань Сміт вирішуєоднозначно. Основу цінності товару становитьпраця, уречевлена в товарах, які одержують шляхом обміну на даний товар.

Якже вирішує Сміт друге завдання, тобто питанняпро складові частини ціни товару? На перший світогляд,нелогічною є сама постановка такого питан­ня. Дійсно, про які складові частиниціни може йти мова, якщо вона визна­чаєтьсяпрацею?

Справав тому, що до цьогоСміт розглядав обмін товарів у простомуто­варномувиробництві, де виробникиобмінюються працею, уречевленою в то­варах.

Вумовах капіталізму відбувається обмін живої і уречевленої праці. Робітникивиступають як продавцітовару робоча сила, а капіталісти — якйого покупці. Щоправда, Сміт вважав, що робітники продають свою працю, яка, які інші товари, має «дійсну і номінальну ціну»^. Фактично йдеться про номі­нальну і реальну заробітну плату. За цих умов, пише Сміт, порушуєтьсязакон еквівалентного обміну. Робітник віддаєбільше живої праці, ніж одержує уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, зводиться до двох час­тин:заробітної плати і прибутку капіталісту. Це дві складові частини цінності.Третьою складовою у Сміта виступає рента. Отже, як пише Сміт,«три першо­основи всякого доходу, як і всякої мінової цінності,— це заробітнаплата, при­буток і рента»^. Таким чином,цінність Сміт визначає доходами.

Всітри види первісного доходу — заробітна плата, прибуток і рента — ма­ють єдинуціннісну субстанцію — працю, уречевлену в товарах, які одержують шляхом обміну.«Слід мати на увазі,— писав Сміт,— що дійсна цінність всіх різних складовихчастин ціни вимірюється кількістю праці, якуможе купувати або яку може мати в розпорядженні кожна з них. Праця вимірює цінність не лише тієїчастини ціни, яка зводиться до праці, а й тих частин, що приходяться на ренту і прибуток».

Визначенняцінності сумою доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальнунепослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIXст. стала пануючою.

Щодотретього завдання, яке вирішує Сміт, то вонозводиться до з'ясуван­ня причин відхилення ринкової ціни від природної.Природна ціна у Сміта це, по суті, —грошовий вираз цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці іприбутку. Причому йдеться не про фактичну величину складо­вих ціни, а про їхсередню норму. Ринкова ціна — та, за якоюпродається товар.                                                              

Смітдетально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринковоi цінивід природної. В умовах природного стану (вільної конкуренції) ринок працює як своєріднийрегулятор природного руху товарних потоків до сталоi ринковоїрівноваги. Попит і пропозиція виступають як фактори встановленняринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монополii регламентів порушує природний стан. Воно,пише Сміт, приводить часто до результатів, протилежних тим, на якірозраховували, і стримує зростання про­дуктивностіпраці. Щоправда, якась група або клас можуть одержати вигоду від такоговтручання, проте вона все одно виявиться шкідливою з точки зору стратегічногозавдання— економічного зростання. Отже, Смітзнову звер­тається до принципу природноїсвободи, до дії «невидимої руки».

Класиі доходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни євиди до­ходів трьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, що відповідають трьом факторамвиробництва: праці, капіталу і землі. Власникикожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників,підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їх доходи є пер­винними.Всі інші групи і прошарки отримують вторинні доході, які виступа­ютьрезультатом перерозподілу.

Заробітнаплата — це продукт праці, природнавинагорода за працю. В умовах, коли виробник працюєвласними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці. В умовах капіталізмунайманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляє, іншу частину одержуєвласник капіталу як прибуток. Отже, Сміт не робиврізниці між доходом простого товаровиробника інайманого робітника і розрізняв їх лише кількісно.

Смітвизначає нормальний рівень заробітної плати кількістюзасобів існування робітника і його сім'ї. А Петті заробітнуплату зводив до фізичного прожиткового мінімуму. Нормальний рівень заробітноїплати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту іпропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімумузагрожує робітникам вимиранням. А її значне підвищення викликає зростання народжуваності, от­же,збільшення пропозиції робочої сили наринку і посилення конкуренції. А це, зрештою, веде до зниження заробітноїплати.

Значнуроль у встановленні заробітної плати Сміт відводить капіталістам, які маютьпереваги перед робітниками. Вони можуть, пишеСміт, змовитись мають можливість очікуватисприятливих умов найму робочої сили, чого по­збавлені робітники. Сміт бувприхильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростаннюпродуктивності праці.

Прибуток у Сміта має трудову субстанцію. Він писав, що «цінність, якуробітники додають до матеріалів, зводиться… до двох частин, одна з яких опла­чує їх винагороду, а друга —прибуток їх наймача на весь авансований ним фонд матеріалів і заробітної плати»

Вданому разі прибуток виступає як різниця між заново створеною вартістю і заробітною платою. Тобто фактично мовайде про додаткову вартість. А прибуток — церезультат неоплаченої праці. Сміт виступаєпроти тверджень тих, хто називає прибутокплатою за працю по нагляду і уп­равлінню. Цей прибуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначаєтьсявеличиною капіталу, що застосовується у вироб­ництві.Розмір прибутку визначається розміром капіталу. А це означає, що Сміт розглядаєприбуток як породження всього капіталу, як результат продук­тивності капіталу.Прибуток виступаєв нього і як винагорода капіталіста за працю та ризик. Отже, непослідовність урозумінні вартості (у Сміта — цінність)позначились і на трактуванні прибутку. Він у Сміта виступає то як по­родження праці, то як результатфункціонування капіталу.

Зприбутку Сміт виводить і процент як похіднийприбуток. Величина про­цента і його рух у нього слідують за величиною нормиприбутку, яка з розвит­ком промисловості Ц торгівлі маєтенденцію до зниження. Зниження норми прибутку, а отже, і процента Смітрозглядає як прояв економічної розвинутості здоров'я нації, які забезпечуютьсяприродним порядком. Йому протидіє будь-яка монополія. Тому Смітвиступає як непримиримий супротивник всякогороду монополії і привілеїв.

Земельна рентау Сміта — цеплата за користування землею. Її причиною він називаєприватну власність на землю. Сміт відрізняє рентувід орендної пла­ти, в яку включається іпроцент на вкладений капітал. Рента, підкреслює він, не пов'язана з витратами капіталу, оскількиїх, як правило, здійснює орендар. Що ж доземлевласника, то він користується вигодами капіталовкладень, тому що привідновленні орендного договору вимагаєпідвищення плати.

Джерелоренти Сміт визначає по-різному. Виходячи з позицій трудової теорії вартості,він ренту, як і прибуток, розглядає як відрахування від праці робітника. Іншетрактування походження ренти пов'язане у Сміта з його теорією витратвиробництва. Рента в цьому випадку виступає як природна ви­нагорода закористування землею, подібно до того, як прибуток є природною винагородою закапітал, а заробітна плата — природною ціноюпраці. Рента поряд з прибутком і заробітною платою формує цінність. А цеозначає, що земля поруч з працею є джереломцінності.                            

Протерента відрізняється від інших ціноутворюючихфакторів: прибутку заробітної плати. Вона незумовлена жодною жертвою (як праця й капітал) бокувласника землі. Відрізняється рента відприбутку і заробітної плати Це складова ціни. Останні конституюють ціну, а рентавиступає як функція ціни. «… Рента,— писавСміт,— входить до складу ціни продукту інакше, ніж заробіт­на плата і прибуток.Висока або низька заробітна плата і прибуток на капіталупричиною високої або низької ціни; більший чи менший розмір рентирезультатом останньої».

Є у Сміта і елементифізіократичного трактування земельної ренти. Вiн виступає як результат дії сил природи, якіземлевласник надає у користуванні фермеру. Працю в сільському господарстві вінвважав більш продуктивною, тому що тут разом з людиною працює природа.

Різні трактування суті прибуткуі ренти не викликали у Сміта сумнівів, вінвикористовує з різною метою: то для підтвердження тези про працю, як основнемірило вартості, то для аналізу розподілу реалізованої мінової цінності товаруміж основними класами буржуазного суспільства.

Сміт бачив відмінності в родючості і місцерозcташуванні ділянок землі і аналізував Їх вплив навеличину ренти. Розглядає він також залежністьренти від капіталовкладень. Проте у Сміта немаєрозуміння понять диференційноїі абсолютної ренти. Разом з тим він визначає монопольну ренту (хоч і не вжи­ваєцього терміну), яка виникає тоді, «коли кількістьземлі, яка може бути при­стосована під яку-небудь особливу культуру, занадто незначна для задоволен­ня дійсного попиту»^. Оплачує її споживач.

Вчення про продуктивну й непродуктивну працю.Сміт, на відміну від попередників, не обмежуєтьсягалузевим визначенням продуктивної й непро­дуктивної праці. У ньогопродуктивною є будь-яка праця, незалежно від того, де вона застосовується.Проте у Сміта визначається ієрархія галузейстосовно їх продуктивності. На перший план він ставить сільське господарство,потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в його вченні про продуктивнуй непродуктивну працю.

Сміт визначає продуктивну йнепродуктивну працю не лише залежно від того, де вона застосовується, а й від того, що вона виготовляє. В нього є два підходи до визначення продуктивноїй непродуктивної праці. Перший підхід — ціннісний.Продуктивною працею є та, що створює цінність. Непродуктивна праця цінності нестворює. Так, праця мануфактурного робітникадодає цінність матеріалам, які вона обробляє. В той же час праця домашнього слуги нічому не додаєцінності. На купівлю продуктивної праці витрачається капітал, а непродуктивної —доход.

Другийпідхід у визначенні продуктивної й непродуктивної праці пов'язується з її матеріалізацією,уречевленням. Продуктивна праця — праця робітника, яказакріплюється і реалізується в якому-небудь предметі або товарі, що придатнийна продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізуєтьсяв товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визна­ченнямпродуктивної праці вся сфера нематеріальноговиробництва оголошу­валась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відноситьдіяльність держави, їі чиновників, церкву,армію, флот тощо.

Визначення продуктивної й непродуктивноїпраці Смітом є суперечливі. Якщо взяти простого товаровиробника, то вінвиготовляє товари, але не при­носить капіталісту прибутку. Отже, його праця заоднією ознакою є продуктив­ною, а за другою —непродуктивною.

У Сміта його вчення про продуктивну йнепродуктивну працю займає значне місце, тому що він із зростанням продуктивноїпраці пов'язував зро­стання національного багатства країни і тому енергійнонаполягав на скоро­ченні непродуктивної праці.

Такийпідхід Сміта до визначення продуктивної й непродуктивної праці був підданийкритиці багатьма його сучасниками, які ширше трактували про­дуктивну працю.Економісти класичної школи сприйняли такий підхід. З пев­ним зауваженням сприйняв його і Маркер

Капітал, Сміта —це головна рушійна сила економічного прогресу.Під капіталом;  розуміє запас продукції, щоприносить прибуток або за допомо­гою якого: працею створюються нові блага.Запаси певної особи, писав він, діляться на дві частини. «Та частина, від якоївона чекає одержати дохiд,нази­вається їїкапіталом. Друга частина — це та, яка йде набезпосереднє її спожи­вання.

Капіталвін поділяє на основний і оборотний. Доосновного капіталу він відносить машини і різні знаряддя праці, промислові іторговельні будівлі, склади, будівлі на фермі, «покращенняземлі» (розчистка,осушення, внесення добрив), «людський капітал» — капіталізована цінність«придбаних і корисних здібностей усіх мешканців або членів суспільства».Віднесення Смітом люд­ського капіталу доосновного правомірно випливає з того, щокапітал у ньо­го — це виготовлені матеріальні ресурси, а здібності робітниківдо праці також «виготовлені» за допомогою використання матеріальних ресурсів.

Включеннядо основного капіталу трудових навичок і здібностейробіт­ників здійснював ще Петті. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робиввисновок, що робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю»,одержить відшкодування витрат на навчання іприбуток на них. У К. Маркса,як побачимо далі, мовиться про те, що кваліфікована робоча сила має вищувартість.

Оборотнийкапітал у Сміта складаєтьсяз грошей, запасів продовольства, запасівсировини і напівфабрикатів, а також готової продукції,що перебуває на складах і в магазинах.

Поділна основний і оборотний капітал Сміт застосовує до будь-якого капіталу,незалежно від сфери його використання. Різницюміж ними він бачить в тому, що перший приносить прибуток, не вступаючи в обіг і не змінюючи власника, а другий —приносить доход тільки за допомогою обігу і зміни власника. Основний капіталформується і поповнюється за рахунок обо­ротного. Він не може приносити доходбез допомоги оборотного. Спів­відношення між основним і оборотним капіталом,підкреслює Сміт, неоднако­ве в різних галузяхвиробництва.

Метуфункціонування капіталу Сміт трактує позаісторично. Він писав, що «єдину мету і призначенняяк основного, так і оборотного капіталів становить збереження і збільшеннязапасів, що призначаються для безпосереднього споживання».

Великогозначення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея праціСміта. Він ставить завдання не лише дослідити природу і причини багатстванародів, а й з'ясувати питання щодо зростання національ­ного багатства.«Зростання… доходу і капіталу означаєзростання націо­нального багатства»^. Отже,економічне зростання Сміт пов'язує не лише із зростанням доходу, а й знагромадженням капіталу.

Нагромадженнякапіталу у Сміта є результатом ощадливості. Ощадливість капіталістів збільшує фонд, призначений для утримання продуктивних робітникiв. Збільшеннячисла останніх веде до зростання цінності, що додається оброблюваним продуктам.

Річнийпродукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лише за рахунокзростання кількості продуктивних робітників і підвищення продук­тивності праціпрацюючих. Зростання продуктивності праці Сміт пов'язуєіз застосуванням машин, механізмів, що потребує додаткових капіталів. Вартістьзасобів виробництва він включає як четвертучастину в ціну кожного окремо взятого товару окремого капіталіста. Що ж до всієї товарної маси всього класу капіталістів, то в їїмінову цінність включаються лише три частини: заробітна д плата, прибуток і рента. Виходить, що цінність річного продуктусуспільства І складається лише з доходів.Проте це не зовсім так. Такий підхід Сміта до            визначення мінової цінності сукупного суспільногопродукту в марксистській літературі одержав назву «догми Сміта». Смітазвинуватили в тому, що він ви­ключаєперенесену вартість з вартості сукупного продукту. Сміт виходить з того, щоматеріальні витрати (перенесена вартість) становлять чиїсь доходи, отримані напопередніх стадіях виробництва, і можуть бути розкладені на         доходи.Такий підхід спрощував аналіз теорії вартості. «Догма Сміта» по супі вирішувала ту ж складну теоретичну проблему увизначенні вартості, що й  марксистське вченняпро двоїстий характер праці (конкретна праця переносить вартість зречевленої праці, абстрактна — створює нову). Марко, І аналізуючи положенняСміта про зведення річного продукту до суми доходів, показав, що воно має сенс або при повному абстрагуванні від фактору часу,або при аналізі формування вартості продукту за досить тривалий період. Длякороткого проміжку часу формула Сміта непридатна, тому що у вартості тако­гопродукту завжди є частка, яка не розпадаєтьсяна доходи цього року, а відшкодовує вартість засобів виробництва, які були напочатку року.

Зауваження цілком слушне. Проте ця частка відносно невелика порівняно з усімрічним обсягом матеріальних витрат і її можна не брати до уваги. Якщо з точкизору кількісної характеристики «догма Сміта» і маєвади, то її практич­на цінність надзвичайно велика. І не випадково вонавикористовується на Заході в багатьох видах економічного аналізу. Крім того,аналізуючи «догму Сміта», слід враховувати, що він чітко розрізняє валовий і чистий доход нації. Під валовим доходом вінрозуміє весь річний продукт країни. Чистийдоход— це нова цінність, яка лишаєтьсяпісля відшкодування основного й оборотного капіталу.

Отже, річний продукт праці і землікраїни ділиться на фонд відшкодування капіталуі фонд доходів платниківкапіталу і землі. Праця продуктивних робітників оплачуєтьсяз фонду відшкодування. Джерелом зростаннякапіталу висипають прибутки. Сміт підрахував,що фонд відшкодування капіталу в ба­гатих країнах більший і абсолютно, і в долі валового продукту, ніж у бідних. Це означає, робить висновок Сміт, що більша частина валовогопродукту йде на утримання продуктивної праці, що, в свою чергу, веде дозростання багатства.

Роблячипідсумок, слід зазначити, що заслуга Смітаполягає не лише в тому,що він поклав початок систематизованому викладу політичної економії., Сміт підкреслив значення особистого інтересу якрушійної сили прогресу в умовах, коли всім забезпечені однакові можливості дляйого прояву. Коли ж; власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших,він набуває не­сприятливого для суспільствазначення. Ринковий механізм встановить гар­монію лише тоді, коли він будевключений у відповідні правові та інституціональнірамки. Англійський історик економічної думки М. Блаугписав,, що «… Смітунемає рівних ні уXVIII, ні навіть у XIX ст.відносно глибокого проникнення в суть економічного процесу, економічноїмудрості...».

 

еще рефераты
Еще работы по экономической теории