Реферат: Японский опыт государственного регулирования экономики
ЗМІСТ Стрінка Вступ 3 1. Як організоване державне регулювання економіки в Японії ? 4 Чим японська економічна модель відрізняється від інших ? 8 2. Що можна використати в Україні з японського досвіду державного регулювання економіки ? 11 Висновки 12 Література 13 ВступСучасний стан економіки Японії,принципи її функціонування та історія формування являють собою цінний об¢єктсоціально-економічних досліджень завдяки специфічним особливостям цієї країни.Японія, переможена у 1945 р., пройшла через насильницькі перетворенняокупаційної армії, відбудову економіки, створення конкурентного ринковогосередовища і перетворилася з країни, зруйнованої війною, в одну знайпередовіших держав cвіту. І хоч розмови про “японське чудо” в загальномумайже перестали, феномен японської економіки продовжує визивати підвищенийінтерес. Справді, чому країна с великою зовнішньоекономічною залежністю,практично без природних ресурсів, не дивлячись на всі незаурядиці і катаклізмиостанніх двух десятиліть, продовжує невпинно закріпляти свої економічні (аразом з ними і політичні) позиції на світовій арені? Зберігаючи роль світовоголідера по багатьом важнішим напрямкам науково-технічного прогресу, Японія прицьому демонструє високу степінь адаптації до постійно змінюючихся умов розвиткуекономіки. Ці зміни проходять не просто на базі технологічних інновацій, але йв неперервній і досить складній взаємодії техніки, технології і економічних ісоціально-політичних факторів.
1. Як організоване державнерегулювання економіки в Японії?
Дослідниками[1] виділяються три основніетапи повоєнної історії Японії: 1945-1949 рр. (нарощування виробничогопотенціалу і демократизація економіки); 1949-1960 рр. (зупинення інфляції,лібералізація ціноутворення, раціоналізація виробництва і створення новихгалузей); та з 1960 р. – по наш час (зміцнення важкої та хімічної індустрії,лібералізація зовнішньої торгівлі та міграції каріталів у 80-ті роки).
Війназавдала величезної шкоди економіці Японії. Промислове виробництво у 1945 р.сягало менше третини передвоєнного рівня, виробництво сталі впало на 90%,вугілля – на 50%[2],бюджетний дефіцит і грошова експансія породили гіперінфляцію. На тлізруйнованої економіки під керівництвом штабу окупаційних військ США у першіповоєнні роки відбулося реструктурування соціально-економічної системи.Переглянуто цивільне законодавство, дозволено профспілки, проведено земельнуреформу, за якої поміщики були зобов¢язані продати землі орендарям за низькимицінами; розпущено “дзайбатсу” – японські концерни, проведено “”чистку” середлідерів бізнесу, конверсію виробництва, розукрупнення, введено жорсткіантитрестівські закони, було заборонено брати участь в управлінні великимикомпаніями членам кланів, які володіли “дзайбатсу”, тощо.
У1946 р. З метою зменшення надлишків грошових коштів було проведено грошовуреформу, за якою готівку було зібрано на спеціальні рахунки з дозволомвикористання до 500 ієн на місяць, заморожено вклади, вищі за певний розмір.Втім, через велику кількість пом¢якшень реформа не дала довгострокового ефекту, і горошова масанезабаром знову почала зростати.
Утому самому році створюється Бюро економічної стабілізації, яке починаєпроводити жорстку цінову політику. Встановлюються низькі ціни на товари“стабілізаційної номенклатури” – сталь, вугілля, добрива, соду, газ,електроенергію тощо. На базі вказаних цін формувалася собівартість іншоїпродукції. Дефіцит викликаний фіксуванням цін, перекривався субсидіями. Ціникілька разів переглядалися у напрямі підвищення до рівня “чорного ринку”.
Одночасноздійснюється політика розвитку пропозиції за “Схемою пріоритетноговиробництва”, спрямованою на збільшення виробництва базових товарів – вугіллята сталі, дефіцит яких гальмував розвиток економіки. Для цього у 1947 р. булостворено фінансову корпорацію з реконструкції, яка розміщувала довгостроковіпреференційні кредити і фінансувала на той час третину загальних індустріальнихкредитів.
Колизаходи з нарощування промислового потенціалу дали свої результати (на грудень1948 р. промислове вироб ництво становило 70% довоєнного[3]), жорстокий контрольдержави над японською економікою було скасовано введенням у 1949 р. плануДоджа. Вказаний план передбачав жорстку бюджетну та грошову політику здосягненням балансу бюджету, уніфікацію обмінного курсу, скорочення субсидії ізменшення номенклатури цінового контролю, заборону випуску боргових зобов¢язань та видачіпозик фінансової корпорації. Здійснено податкову реформу.
Політикарегулювання обмінного курсу ієни передбачала обов¢язковий продаж валютноївиручки уповноваженому банку за фіксованим курсом і наступний щоквартальнийрозподіл цієї валюти згідно з державною стратегією. Вказана система діяла до1963 р.
Узовнішньоекономічній політиці Японія взяла курс на орієнтацію на активнуторгівлю та пошук зовнішніх ринків, що очевидно з огляду на її географічніособливості. Але важливо зауважити, що зовнішньоторговельна політика виходила зпринципу експортно орієнтованого протекціонізму, який дав змогу перейти до лібералізаціїторгівлі лише після зміцнення власного виробництва. З 1960 р. поступовійлібералізації торгівлі пріоритет мав імпорт сировини, важко заміщуваних таконкурентно-спроможних товарі, а також нововведень. Застосовувалося квотуванняімпорту. Було встановлено низькі тарифи на вивезення первинних продуктів,виробничої, дефіцитної в країні продукції, устаткування для нових галузей аботих, що скорочуються, товари першої необхідності, високі – на товари із значноюдодатковою вартістю, споживчі товари, що є в достатній кількості, продукціюгалузей, нових для Японії чи тих, що скорочуються, предметів розкоші тощо.
Одночасноз активною зовнішньою, японський уряд здійснював потужну внутрішню промисловуполітику. У 1951 р. було створено Японський банк розвитку, а в 1952 р. – Банкдовгострокового кредитування для фінансування капіталовкладень у промисловості.Засобами промислової політики були прискорені амортизація, субсидії, пільговікредити, податкові пільги, лізинг устаткування, створення виробничої інфраструктуриза державний рахунок. Значною мірою політика орієнтувалася на підтримку малихта середніх підприємств, водночас, зокрема, у 1953 р. було доволено утвореннякартелів з анти депресійною чи модернізаційною метою.
Длявідшукання коштів на фінансування прискореного розвитку промисловості булоздійснено Програму бюджетних інвестицій та позик, яка мала пов¢язати соціальнізаощадження з соціальними інвестиціями.
Специфічнимиособливостями фінансової системи періоду швидкого зростання були: стратегічніоперації довгострокових державних фондів; активне використання приватнихдовгострокових інститутів; контроль за розподілом кредитів через грошову тапроцентну політику; непряме фінансування через перерозподіл банками вільнихкоштів (понад 90% фондової пропозиції[4]);система “пере позичок”, за якої кредити комерційних банків перевищувалидепозити, а надлишок фінансувався позичками у Центробанку; поєднання ринковогокороткострокового процента з жорстоко регульованим довгостроковим; сегментаціяринку між короткостроковими та довгостроковими кредитними установами; обмеженняміжнародних фінансових зв¢язків, що спрощувало регулювання.
Надумку дослідників Агентства економічного планування уряду Японії, зазначенясистема швидкого зростання мала успіх завдяки суворому антиінфляційномуконтролю, конкуренції у приватному секторі, спрямуванню позичок на стратегічнупромисловість та інфраструктуру, тобто в галузі, де державні інвестиції некункурували з приватними.
Структурніперетворення економіки поєднувалися з суто монетарними заходами. Так, у 1964 р.було проведено рестрикцію суспільних цін, що обмежило загальне зростанняспоживчих цін до 3,9%[5].Оскільки інфляція, що почалася після 1960 р. тривала, у 1965 р. створюєтьсятимчасова міністерська рада цінових заходів та Друга Нарада з проблем цін якдорадчий орган при Державному міністрі з питань планування, який включаввчених, бізнесменів, промисловців, споживачів, робітників. У 1966 р. булоутворено Керуючий комітет з питань цін з представників міністерств. У 1967 р.Другу Нараду змінила Конференція з поліпшення цінової стабільності, у 1969 р.Тимчасова Рада отримала постійний статус, а Конференцію змінила Конференція зполітики цінової стабілізації з розширеними дослідницькими підрозділами.Підвищено офіційну дисконтну ставку, здійснено рестрикції сукупного попиту.
Насучасному етапі, в умовах тривалого скорочення темпів зростання, основниминапрямами економічної політики Японії є стабілізація економіки, перерозподілдоходу, надання суспільних товарів та корекція помилок ринку. З метоюстабілізації економіки держава створює плани та прогнози, щомісяця для контролюУряд готує економічні доповіді, на базі яких Агентством економічного плануванняприймаються рішення щодо подальших дій. Загалом на початку 90-х років у Японіїдіяло 453 регулюючих закони, з них 220 – у сфері економіки. Слід зауважити, щоз останніх 102 було прийнято ще у 1945-1954 рр.[6]
Керівництвопроведенням промислової політики здійснює Міністерство зовнішньої торгівлі тапромисловості (МІТІ), яке має право на пеіну свободу дій в управлінні галузямиі якому підзвітна переважна більшість налузей економіки. До сфери дії МІТІвходять зовнішня торгівля, промисловість та торгівля, новітні технології,розміщення промислових підприємств та екологія, енергетика, питання промисловоївласності, підтримка малих та середніх підприємств.
Досягненнюконсенсусу певною мірою сприяють контакти МІТІ з створюваними комплекснимиорганізаціями ділових кіл різних галузей промисловості, сервісу, фінансовоїсфери, які утворюються у приватному секторі для обміну іформацією таобговорення макроекономічної політики.
Консенсус,з питань подальшого розвитку японської економіки дістає своє відображення устворенні національних планів. План визначає ситуацію і здійснює прогноз,встановлює національні пріоритети, засоби узгодження національних і приватнихінтересів.
Надумку японських економістів[7],досить висока керованість економіки країни спирається на існуваннярізноманітних об¢єднань у промисловості, високий рівень спеціалізації та кооперації,існування системи субпідрядів, промислових угруповань “кейрецу” і тіснийвзаємозв¢язок промислових підприємств з банками.
Специфічноюособливістю японської економіки є існування розвинутої системи “кейрецу” –фінансово-промислових груп з еластичними зв¢язками на базі взаємноговолодіння акціями, договорів, постійних контаків. Практика показує, що частопідтримка постійних контактів важить для членів “кейрецу” більше, ніж отриманняприбутку, і норма звичайно є нижчою за потенційну.
Приватніпідприємства у структурі економіки Японії вдало поєднуються з державними.Державні підприємства звичайно перебувають під спостереженням відповідногоміністерства, яке контролює їх бюджет та призначає керівництво. Ступіньконтролю змінюється в залежності від роду діяльності підприємства. Крім того,підприємства можуть перебувати у змішаній власності.
Державніпідприємства діють на принципах самоокупності, але більшість з них маєакціонерний фонд, вільний від дивідендів, від уряду, а деякі отримують прямісубсидії. Максимальне зростання державного сектора спостерігалося у 50-60-іроки — з 33 підприємств е 1956 р. до 113 у 1968 р. В ході приватизації до1990 р. їх число скоротилося до 92[8].Зазначені підприємства діють у галузях інфраструктури, міжнародних зв¢язків, промисловості,громадського добробуту та зайнятості, досліджень та освіти, культури,телекомунікацій тощо. Крім того, існує система прямих державних операцій:пошта, заощадження, друкування банкнот, марок тощо, державне лісовегосподарство, карбування монет.
Чим японська економічна модельвідрізняється від інших ?
Навідміну від інших країн в Японії по суті справи не існує проблеми безробіття, ав крупних містах нерідко виникає дефіцит робочої сили. Високий рівень життявідображається і в такому показнику, як середня тривалість життя, яка в Японіїявляється самою більшою в світі. Навіть ці фактори, доказуючи японські успіхи,визначають важливість порівнювального аналізу японського і американського шляхурозвитку з точки зору їх значимості для економічних реформ в Україні.
Нарівні національної економіки різниця японської та американської моделейнайбільш ярко відображається в тій ролі, яку грає держава в економічномурозвитку цих країн. США нарівні з Великобританією стали полігоном для найбільшцілостного втілення доктрини “Iaissez-faire”, принципівмінімально можливої державної участі в економічному житті. Інше в Японії.Характерною рисою її економічної політики стали після воєнні державні планисоціально-економічного розвитку. Перший із десяти планових періодів,реалізованих до теперішнього часу, був орієнтований на подолання глибокоїструктурної кризи в економіці країни в середині 50-х років.
Найбільшимуспіхом був відмічений реалізований в 60-х роках план подвоєння національногодоходу. Значно перевиконаний, він реалізовувався по ряду напрямів, першим зяких був пріоритет “загальних” цінностей перед “капіталістичними”. В числіосновних поставлених цілей С. Окита, бувший міністр іноземних справ Японії,очолювавший в той період загальне планове бюро Комітету по економічномуплануванню, називає стимулювання індустріалізації, збільшення експорту,розвиток людських можливостей в епоху науково-технічного прогресу.
В70-80-і роки центр ваги економічного програмування в Японії зміщується всторону забезпечення стуртурної адаптації галузей, а також сильногостимулювання науково-дослідницький і дослідно-конструкторських розробок вобласті передових технологій. Ключову роль в регулюванні японської економікиграє “суперміністерство” МІТІ, чиї накази фактично безумовно виконувалисяяпонськими промисловиками.
Наоборот, в Сполучених Штатах, де і раніше домінував принцип вільного ринковогогосподарства, в 80-і роки процес перегулювання економіки набрав нову силу.Адміністрація Р. Рейгана провела значне скорочення всіх федеральних витрат, завиключенням військових. В часності, були серйозно урізані програми страхуваннявід безробіття, субсидії фермерам, виплати по лінії соціального забезпечення.Одночасно пройшло скорочення федеральних податків. Максимальна ставка прогресивногоприбуткового податку була знижена з 50 до 28 процентів. Відповідна ж ставка вЯпонії в цей час була майже в три рази вище – 75 процентів.
Активнаекономічна політика держави в Японії спрямована на забезпечення довгостроковихстратегічних цілей, що створює базу для стійкого господарського росту.Аналогічні пріоритети існують і в соціальній сфері, Соціальна політикаСполучених Штатів, навпаки, характеризується відмовою від концепції “економікидобробуту”, що проявляється в загальному рості соціальної нерівності всуспільстві. З середини 60-х до середини 80-х років ставки податків біднішихамериканців виросли з 16,8% до 21.9%, а для їх багатших співвітчизників впали з30,1% до 25,3%. Додатковим джерелом диференціації стає передача в приватні рукифункції по охороні здоров¢я, соціальній взаємодопомоги і деяких інших.
Потрібнопризнати, звичайно, що концепція “економіки добробуту” з її перерозподілюванимимотивами більш органічна для Японії. В той час як для західних, в особливостіангломовних країн вона означала відому відмову від доктрини “Iaissez-faire”, для Японії з її традиційно сильною роллю держави річ шла лише продеяку “подвижку” пріоритетів державного впливу на економіку. Це знімалопроблему легитимізації державного втручання у господарські процеси, дуже гостростоявшу перед іншими країнами.
Активнедержавне регулювання економіки, одна з самих високих в світі станом на кінець80-х років доля валового національного продукту, що йде на накопичення,соціальна політика, націлена на скасування майнової нерівності, — всі цімоменти виступають головними відмінностями японської моделі розвитку нанаціональному рівні.
Неменш серйозні відмінності можна виділити і на рівні фірми, корпорації. Головноюособливістю японського капіталу являється те, що це не капітал акціонерів, некапітал приватних власників. Доля індивідуальних інвесторів в загальномуакціонерному капіталі знизилась в після воєнні роки з 60 до менш ніж 20процентів. При цьому самі по собі акціонерні товариства не являються тутважливим засобом концентрації фінансових ресурсів порівняно з кредитом.
Основнимивласниками акціонерного капіталу в Японії виступають установи і корпорації. Прицьому власниками значної долі акції нерідко стають самі компанії, їхвипускаючі. Так, в першій половині 80-х років концерн Міцубісі володів 25процентами, а Сумитомо – 26 процентами своїх акцій. Важливим наслідком даноївідмінності японських корпорацій являється вдвоє більш низька порівняно з СШАнорма виплати дивідендів по акціям.
Отож,в чому причини більш високих результатів японської економіки в останньомудесятилітті? Парадокс в тому, що економічне життя в Сполучених Штатах включових питаннях більш послідовно орієнтується на критерії фінансовоїефективності. При цьому економічна ефективність несе в собі два види обмежень:тимчасове і структурне.
Зточки зору часу пошук оптимального рішення, дії агентів ринкової економіки пов¢язані зекстраполяцією вже існуючих тенденцій. Робочі орієнтуються на захистдосягнутого рівня життя і місця на виробництві; підприємці хочуть збільшитипоточний прибуток за рахунок відмови від довгострокових вкладень внауково-технічний прогрес, не обіцяючи негайної віддачі. Останнє, в часності,визначає непридатність ринку передбачати і запобігати структурні кризи.
Другеобмеження стоїть в тому, що завжди є не одне рішення, відповідаюче критерію
ефективності,а цілий “веєр” можливостей, при яких більше задоволення одного із споживачівможе бути забезпечене лише за рахунок іншого.
Секретуспіху японців бачиться іменно в можливості проходження вказаних обмежень івикористати більш сучасний критерій ефективності економічного розвитку. Якдержавне регулювання економіки, направлене на підвищення її інвестиційногопотенціалу, завчасну, регулюєму структурну перебудову господарства, так і стратегіядій корпорацій складають можливість вироблення довгострокових пріоритетів врамках стратегічного часового горизонту. Відсутність цієї довгостроковоїперспективи визначає, з другої сторони, слабкість американської економіки.
Безперечно,що відмінності американської і японської економічних систем в багатомуобумовлені історичними і національними особливостями розвитку цих країн. Але,думається, зводити корінну суть цих відмінностей до національних особливостейбуло б помилкою.
2. Що можна використати в Україні зяпонського досвіду
державного регулювання економіки?
Досвід Японії в здійсненні ринкових трансформацій та вуправлінні ринковою економікою сьогодні є досить цікавим для України з оглядуна її історичний шлях і сучасні особливості.
Такза умов відбудови економіки і формаування ринкового середовища надзвичайноїваги набуває промислова політика з розвитку обраних пріоритетних галузей.Очевидно, пошук вказаних галузей в Україні має бути здійснений на основівсебічного вивчення можливостей і потреб економіки. Необхідними частинамипромислової політики є надання значних пільгових кредитів, податковихамортизаційних пільг, що завдає надмірних навантажень грошовій системі. У зв¢язку з цим вартозгадати, що лібералізації цін у Японії передували три роки їх жорсткогообмеження, а цінове регулювання товарів “стабілізаційної номенклатури” тривалозначно довше. Отже, засобами зменшення інфляції за даних умов є раціональнерозміщення кредитів, жорсткий ціновий контроль та фінансове регулювання.
Очевидно,внутрішня промислова політика повинна доповнюватися адекватною зовнішньою.Досвід Японії показує, що зовнішньоторговельна лібералізація — надто складнийпроцес, щоб щоб бути здійсненою “одним махом”. На мою думку, поміркованийпротекціонізм конче необхідний для виживання української економіки. Водночас заумов дефіциту конвертованої валюти варто ввести контроль за її використанням,зокрема, через квотування імпорту.
Єефективним принцип поєднання самоокупності і поточної самостійності державнихпідприємств – з їх стратегічним підпорядуванням інтересам держави-власника.Варто відзначити, що кількість таких підприємств в Японії була максимальноюсаме в період швидкого зростання, і приватизація почалася лише тоді, коли бувдосягнутий певний рівень розвитку економіки. Здійснюючи приватизаціюдержвласності, слід, першочергову увагу приділяти приватизації(децентралізації) управління і, виходячи з наявних на сьогодні труднощівприватизації, у багатьох випадках цим можна було б обмежитися.
Доситькорисним є також досвід введення спеціального бюджетного рахунку для контролюза використанням зарубіжної фінансової допомоги.
Висновки:
Узв¢язкуз сказаним вище, одним з головних уроків, які Україна може винести з досвідуЯпонії, є необхідність розробки і проведення жорсткої та ефективної економічноїполітики. Ефективність економічної політики залежить як від правильного виборуїї напрямів та засобів, так і від жорсткості їх застосування. З цією метоюважливим є створення сітки дорадчих органів з різних економічних питань ізагального плану, якіб охоплювали інтереси різних рівнів, поєднували економічнунауку з практикою, загальнонаціональні та відомчі (регіональні) інтереси.Одним з прикладів створення такої сітки може бути цінова політика Японії60-70-х років.
Такимчином, незважаючи на зазначені розбіжності двох країн, японський досвіддержавного регулювання економіки, є досить важливим для України сьогодні іпотребує всебічного вивчення.
Література:
Жаліло Я. Японський досвід державного регулювання економіки// Економіка України.-1995.-№3.-С.72-76 Линкевич А. К осмыслению опыта экономического развития Японии (современный капитализм)// Российский экономический журнал.-1992-№10-С.86 Маляров И. Японский прорыв// Свободная мысль.-1991.-№15.-С.102-110 Енамура Н. Цукамото Х. Опыт послевоенной Японии в реформировании экономики//Вопросы экономики.-1992.-№11.-С.82