Реферат: Шпоры по международной экономике

1. Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку.

Розвиток світ. ринкутоварів призвів на зламі 19-20 ст. до інтенсифікації міжнар. ек. спілкування,яке стало поступово виходити за межі міждерж. обміну товарами. Розвитоквиробничих сил і зростання фін. к-лу призвели до виникнення світ. госп-ва.

Найбільшпоширеневизначення: Світ. госп-во (world economy)-сук-сть нац. господарств, взаємопов’язаних с-мою МПП, ек-них і політ. відносин.

Більш повне трактуваннясвіт. госп-ва (СГ) визначає його як ек.с-му, що самовідтворюється на рівні ПС, виробничих відносин і певних аспектівнадбудівних відносин тією мірою, в якій нац. госп-ва, що входять до неї, маютьпевну схожість на кожному з 3-х названих рівнів.

Отже, СГ являє собоюпевну с-му. Основою виникнення і існ-ня цієї с-ми є її цілісність, якапередбачає ек. взаємодію всіх складових частин с-ми на достатньо стійкомурівні. СГ відноситься до числа досить складних с-м, які характериз-сямножинністю (численністю елементів с-ми), ієрархічністю і структурністю.

Відносини міжокремими елементами СГ формують певні рівні. Виділяють:

— м/н-ний рівень(його формують відносини між державами і він регул-ся м/н-ними правилами інормами);

— транснац-нийрівень (його утворюють відносини між ек. потоками, які виходять за межі нац.кордрнів).

Структуризація СГ. Найрухомішою частиною СГ єсвіт. ринок,що являє собою сферу обмінних відносин між країнами та між іншими суб’єктамиСГ, які пов’язані між собою участю у МПП.

На основі різноманітних критеріїв у СГ виділяється певна кількістьпідсистем. Мегасистемами (найбільш великими) є 3 групи нац. економік: ·пром. розвинуті країни, ·країни з перехідною ек-кою; ·країни, що розвиваються.

Функціональними елементами суч. с-ми СГ є: науково-технічнасфера, виробничо-інвестиц. д-сть, сфера м/н\ного обігу (світ. торгівля);валютно-фін. і кредитні відносини.

Особливостями розвитку сучасного світ. госп-ва є:

· розвиток міжн. переміщенняфакторів вир-ва, передусім у формах вивезення-ввезення к-лу, роб. сили ітехнології;

· зростання на цій основіміжн. форм вир-ва на п/п-вах, розташованих в декількох країнах, в першу чергу врамках ТНК;

· ек. політика країн, щопередбачає підтримку міжн. руху товарів і факторів вир-ва на двох- ібагатосторонній основі;

· виникнення ек-ки відкритоготипу в рамках багатьох держав і міждерж. об’єднань;

· зростання інтенсивностірегіон. інтеграц. процесів, що призводить до виникнення великих ек. просторівта вилучення відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів вир-ва, але, зінш. боку, призводить до поділу СГ на окремі сектори внаслідок створеннявідносно замкнутих торг.-ек. блоків та інтеграц. угруповань;

поступова зміна ек. основи суч. цивілізації; індустр. модель розвиткувитісняється постіндустр-ною, ноосферно-космічною, суть якої визнач-сяформуванням “ек-ки розуму”, “ек-ки думки”.

2. Форми ті рівні МЕВ.

МЕВ мають яскраво виражений системний х-р. МЕВ-це с-ма ек. зв’язків зприводу вир-ва, розподілу, обміну і спож-ня, що вийшли за межі нац. кордонів.

Отже, сучасні МЕВ є с-мою ек. звязків, які характеризуються:

1. виходом за межі нац-нихгосп-в;

2. взаємодією фіз. і юр. осіб,держав і міжнар. орг-цій;

3. визначеністю форм;

4. різними рівнями глибиниісн-ня, функц-ня, здійснення.

Рівні МЕВможна традиційно розбити на макро-, мета- й мікрорівні, макрорівень-це рівеньдержавних і міждержавних міжнар. процесів, метарівень-це міжнар. звязкигалузевого й регіон. значення, мікрорівень-це, відповідно, рівеньзвязків між фірмами різних країн.

Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків міжсубєктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік.

При цьому виділяють такі 4 рівні:

1) Міжнар. ек. контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові ек.зв’язки, що мають епізодичний х-р і регулюються переважно разовими угодами.Зв’язки даного рівня більше притаманні юр. і фіз. особам.

2) Міжнар. ек. взаємодія. Це-добре відпрацьованістійкі ек. звязки між суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнар. ек. угодах ідоговорах, заключених на доволі тривалий період часу.

3) Міжнар. ек. співробітництво. Це-міцні й тривалізвязки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед виробленій узгоджені наміри, закріплені в довгострокових ек. договорах і угодах. Даномурівневі притаманне партнерство суб’єктів МЕВ.

4) Міжн. ек. інтеграція. Це-вищий рівень розвиткуМЕВ, який характериз-ся взаємним сплетінням економік різних країн, проведеннямузгодженої держ. політики як у взаємних ек. відносинах, так і у відносинах зтреріми країнами.

Кожен вищий рівень не являє собою щось протилежне до нижчого, а є йогоусталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить в собібільшість ознак нижчого.

Розглядаючи стр-ру МЕВ, можна виділити такожформи МЕВ: ¨міжн. валютні відносини; ¨міжн. фін.-кредитні відносини; ¨міжн. виробниче співробітництво; ¨міжн. науково-техн. співробітництво; ¨міжн. трудові відносини (світ. ринок труд. ресурсів); ¨міжн. торгівля товарами; ¨міжн. торгівля послугами (світ. ринок послуг); ¨міжн. транспортні відносини.

При цьому, слід зазначити що осн. формами МЕВ є: ·міжн. торгівля, ·міжн.рух капіталу, ·міжн. міграція роб. сили.

· Міжн. торгівля є провідною формою МЕВ. Міжн. торгівля являєсобою обмін товарами і послугами між державно оформленими нац-ними госп-вами.

· Міжн. рух капіталу-це йогопереміщення між країнами світу в пошуках більш вигідної сфери прикладення.

· Міжн. міграція роб. сили-цепроцес її стихійного чи організованого переміщення в межах нац-ного абоміжн-ного ринків праці, зумовлений х-ром розвитку ПС і виробничих відносин,дією ек. законів.

Міжн. валютнівідносини є специф. формою МЕВ: вони, з одного боку,забезпечують норм. реалізацію інших форм МЕВ, а з іншого боку, мають власнімех-зми саморозвитку.

3. Характеристика суб’єктівМЕВ.

Суб’єкти МЕВ-це учасники міжн. ек. явищ і процесів, котрі здатнісамостійно й активно діяти з метою реалізації своїх ек. інтересів.

Класифікувати суб’єктів МЕВ можна по-різному. Напр., можна їх поділятиза критерієм рівнів. Суб’єкти мікрорівня -це п/п-ва, фірми, фермерськігосп-ва, окремі особи. На метарівні діють регіони, галузі ек-ки, котрізаймаються ЗЕД. Для макрорівня характерні зв’язки між д-вами, міжгрупами держав, між д-вами та міжн. орг-ціями.

Ділять суб’єктів на фіз. і юр. особи.

Фіз. особи-це право- і дієспроможні особи, які у міжн. відносинах виступають якокремі індивідуали, тобто діють від власного імені й не представляють ніякихфірм.

Юр. особи-цеорг-ції, фірми, корпорації, які займаються ЗЕД й відповідають наступнимознакам, що установлюються законод-вом відповідної країни:

— постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, яківходять до їхнього складу та можуть мінятися;

— наявність власного майна, відособленого від його учасників;

— право купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися обєктамивласності;

— право від свого імені бути позивачем у суді й арбітражі;

— самостійна майнова відповідальність.

Юр. особи поділяються на юр. особи публ. права та юр. особи приватн.права.

Суб’єктами публ. права вважаються такі особи: ªдержава як скарбниця, як верховна влада; ªпідрозділи держ. апарату й держ.-територіальнихобєднань; ªсусп.-політ. угрупування й орг-ції держ.значення.

Суб’єктів визначають ще за критеріями способів привласнення йвідповідальності. Виділяють юр. осіб приватн. права: ¨тов-ва з необмеж. відп-стю; ¨тов-ва з обмеж. відп-стю; ¨АО; ¨командитнітов-ва; ¨одноосібні п/п-ва.

Суб’єктами МЕВ виступають різні об’єднання: фіз. осіб; юр. осіб;фіз. і юр. осіб.

Особливою є участь у МЕВ такого їх суб’єкта як держава.Держава-це суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй тер-ріїта незалежністю по відношенню до інших держав.

Як суб’єкт МЕВ держава виконує подвійну функцію:

1) вона через уповноважені органи може бутибезпосереднім учасником міжнар. операцій;

2) через нормативно-законодавче регул-ня,розвиток інфрастр-ри держава може сприяти (або заважати) міжнар. д-сті інш.субєктів.

Міжнар.орг-ції беруть участь в МЕВ в залежності від їх цілей, завданьтощо. МО поділяються:

Þ за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

Þ за складом учасників: універсальні,регіональні;

Þ за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец. компетенції;

Þ за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі,консультативні;

Þ за терміном д-сті: постійно діючі, періодичнодіючі, тимчасові.

Гол. суб’єктами МЕВ на сьогодні є міжнар.п/п-ва абокорпорації, серед яких виділяють багатонац-ні та ТН корпорації.

4. Принципи МЕВ і політсеред-ще їх реалізації.

Розглядаючи усю сук-сть принципів розвитку МЕВ, доцільно розділяти їх на2 групи: загальні і специфічні.

Заг. принципи розвитку МЕВ:

1. Еволюційність міжнар. ек. процесів, без силового навязуванняспівробітництва, без підштовхування до цього.

2. Системність розвитку МЕВ, тобто комплексний розвиток с-ми МЕВ,рівномірний розвиток усіх її взаємодіючих елементів і звязків.

3. Еквівалентність обміну, тобто взаємовигідність ек. звязків для 2-х ібільше партнерів.

Деякі автори ще виділяють такі гол. принципи МЕВ як:

— неконфронтаційність МЕВ, тобто розвиток МЕВ на основі компроміснихкроків назустріч один одному;

— розвиток МЕВ на наук. грунті, у відп-сті з обєкт. з-нами, на базінаук. досліджень і прогнозів, щоб не допускати дизбалансу світ. ек-ки;

— спільне вирішення глоб. проблем людства.

У суч. міжн. праві діють такі заг. принципи міжн. співроб-ва:

1. принцип суверен. рівностідержав;

2. принцип невтручання, щоозначає заборону прямого чи посередгього втручання з довільних причин увнутрішні та зовнішні політ., ек. та інші справи довільної держави;

3. принцип рівноправності тасамовизначення народів;

4. принцип співроб-ва державдля забезпечення міжн. миру і безпеки, розвитку ПС, культури і т. д.;

5. принцип поваги прав людини;

6. принцип добросовісного(сумлінного) виконання міжн. зобовязань.

Специфічні принципи розвитку МЕВ конкретизують зміст заг. приципів.

Основні з них:

· кожна держава має правовільно вибирати і розвивати свої політ., соц., ек. й культ. c-ми;

· повинен бути вільний доступдо моря і від нього для країн, що його не мають;

· взаємна і справедливавигода для співроб-ва;

· надійність іконвертованість валют;

· вчасні міжнар. розрахунки;

· вчасне погашення боргів ісправедл-сть при наданні позик;

· підтримка платіжногобалансу ;

· повага до права власностіта інші.

В законод-ві Укр. визначені наступні принципи:

— суверенітет народу Укр.;

— свобода ЗЕД;

— юр. рівність і недискримінація;

— верховенство закону;

— рівний захист укр. та іноз. субєктів;

— еквівалентність обміну, неприпустимість демпінгу при ввезенні тавиіезенні товарів.

На розвиток МЕВ, а отже і на реалізацію принципів розвитку МЕВ великийвплив справляє політ. серед-ще. Так, із-за політ. причиножна країна по відношенню до інших може застосовувати преференції, режиминайбільшого сприяння, інтегруватися з ними. А з іншого боку, можливі тарифні танетарифні барєри, ембарго, бойкот, блокада.

Розвиток МЕВ багато в чому залежить від взаємної адаптивності політ.устроїв, зокрема, демократичних та недемократичних.

Міжнар. політика є своєрідним мех-змом задоволення або узгодженняінтересів субєктів міжн. відносин.

Адекватна реалізація принципів МЕВ можлива в стабільному політ серед-щі.При цьому важливу роль відіграє політ. стаб-сть країн (це невелика імовірністьзміни політ. статусу країни протягом тривал. часу у вигляді виникн-ня соц.конфліктів і політ. актів типу тероризму, путчів.) Діалектичну протилежність дополіт. стаб-сті складає політ. ризик, що передбачає можл-сть: ·політ. змови й політ. перевороту; ·конфіскації майна; ·націоналізації і навіть експропріації обєктів приват.власності; ·нац-ного, класового неприйняття, неприйняття нагрунті релігії та інше.

В світогоспод. практиці є ціла с-ма упр-ня ризиками через засоби їхуникнення, мінімізації, страх-ня.

5. КЛЮЧОВІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІКІ ПОКАЗНИКИ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ.

У практиці порівняльного макроекономічного аналізу головним показникомрозвитку національних економік є ВНП на душу населення. За ним країниподіляються на 3 групи: 41 країна, де економіка має низький (до 580$) рівень доходів на душу населення; 58 країн середньогорівня з доходом від 581 до 5999$ (причому середнім у світі є рівень 2335$ надушу населення); 28 країн з високим доходом (більше 6000$).

Не менш важливим показником розвитку економік є показник заборгованості.Це агрегатний показник, який визначається через порівняння 4 конкретнихпоказників з їх граничними значеннями: співвідношення зовнішнього боргу і ВНП(50%), боргу і експорту товарів і послуг (75%); приросту боргу і експорту (30%);приросту боргу за рахунок нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4показників країни перевищили граничний рівень, вона вважається країною звисоким рівнем заборгованості.

Рівень, або ступінь, інтернаціоналізації національної економікивзагалі необхідно визначати такими показниками, як:

1) обсяг інтернаціоналізованого (міжнародного)виробництва товарів послуг і темпи його зростанняу порівнянні з обсягами і темпами зростання валового продукту в світі;

2) обсягиі динаміка прямих іноземних інвестицій в порівнянні з обсягами і динамікою всіх інвестицій (і внутрішніх, іміжнародних);

3) обсяги і динамікаміжнародної централізації капіталу (у вигляді міждержавногозлиття і поглинання компаній) у порівнянні із загальнимиданими про централізацію капіталу (включаючи внутрішньоринкові злиття іпоглинання);

4) обсяги і динаміка великих, складних комплексних міжнароднихінвестиційних проектів (проектне фінансування) у порівнянні із загальними масштабами подібних проектів (внутрішніх і міжнародних), наскільки дозволяє статистика, що існує;

5) обсягивсієї міжнародної торгівлі товарами і послугами і темпи її зростання у порівнянні з валовим продуктом(необхідно розглядати товари і послуги не лише в їх сукупності, але і окремо,оскільки інтернаціоналізація товарного виробництва і обігу внаслідок природних причин значно вище, ніж у сфері послуг);

6) дані про міжнародні операції з патентами, ліцензіями, ноу-хау;

7) обсяги і динамікаміжнародних операцій банків та інших кредитних установ у порівнянні із загальними обсягамиі динамікою усіх їх операцій;

8) обсяги і динамікаміжнародних фондових ринків у порівнянні із загальнимирозмірами цих ринків і темпами їх зростання(портфельні інвестиції: загальні іміжнародні), при цьому доцільнорозрізняти основні сегменти цих ринків: облігації та інші боргові зобов'язання(державні і приватні), акції, похідні цінніпапери (ф'ючерси, опціони), операціїсвоп і репо;

9) обсяги і динаміка валютнихринків у порівнянні із загальнимимасштабами грошових ринків.

Значення кожного з цих показників, очевидно, неоднозначне, і тому доцільно придатикожному з них певну вагу, віддаючипріоритет сфері виробництва, науково-технічному прогресу, потім сфері обігу і, нарешті, фінансовій сфері якнайбільш динамічній, але у той же часі дуже незалежній і частково відірваній від реального сектораекономіки. На основі відповідних даних і з урахуванням їх ваги можна визначити загальний індекс інтернаціоналізації у сучасній світовій економіці, його динаміку іподальші тенденції.

В принципі, на базі таких же показників можна розрахувати індекс інтернаціоналізації щодо окремих країн ірегіонів, ступеню їх інтеграції усвітову економіку. При цьому, однак,потрібно враховувати деякі істотні обставини і обмеження. Процеси інтернаціоналізаціїрозгортаються передусім і в найбільшій мірі у середовищіпромислово розвинутих країн, що входять в Організацію економічної співробітництва і розвитку (ОЕСР, 29 країн),і разом з ними в групі нових індустріальних країн. Країни, що розвиваються,беруть участь у цьому процесі у набагато меншій мірі, а так звані найслабше розвинуті країни (зараз до цієї групи,за визначенням ООН, входить 51 країна) майже зовсім не беруть участь у ньому. Узв'язку з цим середні загальносвітові показники занижують рівень і значення інтернаціоналізаціїдля одних країн і завищують його дляінших. Тому доцільно буде розглядати дане явище передусім щодо розвинутихкраїн.

6. Тенденції глобалізації та регіоналізації у розвиткусвітової економіки та їх оцінка.

Вперше про глобалізацію заговорили американці. Цейтермін було вжито у статті Т.Левітта, опублікованій у “Гарвард бізнес рев'ю” у1983 р. він позначив цим словом феномен злиття ринків окремих продуктів, щовиробляються великими мультинаціональними корпораціями (МНК).Ширшого значенняновий термін набув у Гарвардській школі бізнесу, і головним популяризаторомтерміна став консультант цієї школи японець К.Оме, який опублікував у 1990 р.книгу “Світ без кордонів”. Вважаючи, що світова економіка віднині визначаєтьсявзаємозалежністю трьох центрів “тріади” (ЄС, США, Японія), він стверджував, щоекономічний націоналізм окремих держав став безглуздим, у ролі ж сильнихакторів на економічній сцені виступають “глобальні форми”.

Глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях: мікро- імакроекономічному. Як і будь-які інші процеси у ринковій економіці, всенайістотніше починає розвиватися і розвивається насамперед на рівні самостійнихгосподарюючих суб'єктів. Саме вони встановлюють виробничі, торгові,науково-технічні, фінансові зв'язки із своїми зарубіжними партнерами, створюютьабо купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації ібанки, міжнародні альянси та синдикати. Головною особливістю глобалізації намікроекономічному рівні є насамперед загальна стратегічна орієнтація компаній,глобальна за характером – чи то орієнтація на ринки збуту у всьому світі, чи тона такі ж джерела постачання, а також на розміщення виробництва у різнихкраїнах. Цей перелік основних економічних рушійних сил глобалізації на мікрорівнівідображає переважаючу послідовність у розвитку даного процесу: збут –постачання – виробництво.

На макрорівні відображаються наслідки цього процесу, що викликаютьвідповідні реакції з боку держав. Головний (хоча і не єдиний і неоднонаправлений) зміст таких реакцій полягає у понятті “лібералізація”.Глобалізація економічного життя вимагає його лібералізації, тобто скорочення чиусунення обмежень на шляху міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій,міжнародних фінансових операцій. Саме це відбувається на протязі останніхдесятиліть.

На думку західнихвчених, основою глобалізації економіки стала інтернаціонаціоналізація необміну, а виробництва, інституційною формою якої виступають транснаціональнікорпорації (ТНК); їх стрімкий розвиток відбувається якраз в останнідесятиріччя. Злиття, взаємні купівлі реальних активів чи часток капіталу –характерна риса глобальної стратегії. Глобальні ТНК все більш виразно виявляютьтенденцію до утворення великих груп, що об'єднують промислові, торгові іфінансові компанії. Результатом глобальних стратегій стає формуванняінтегрованої міжнародної торгово-індустріальної системи, у порівнянні з якоюнаціональні території та держави іноді виступають як другорядні величини.Справді, річні обсяги продаж деяких ТНК – величини одного порядку у порівнянніз обсягами ВНП деяких країн.

Регіоналізація являє собою процес, аналогічний глобалізації, алепротилежний їй за напрямком. Його суть полягає у розвитку інтеграційнихпроцесів у межах окремих угрупувань країн.

Останні два десятиліття спостерігалося зростання інтеграційних процесіву світі, розвиток тенденцій до спільного вирішення країнами своїх господарськихзавдань. Ці тенденції привели до появи ще у першій половині XX століття декількох десятків регіональних міжурядових та неурядовихорганізацій. У другій половині століття їх кількість стала стрімко зростати ісклала приблизно 3 тис. Разом з цим виникла і ціла сукупність регіональнихторгових угод. Так у другій половині XX століття виник “новийрегіоналізм”.

Важливим моментом у цьому питанні є вигоди від регіоналізації для країн,що розвиваються. Адже вони переважно мають досить ліберальні торгові режими.Тому існують побоювання, що регіоналізація може призвести через використаннярегіональними блоками практики активного нетарифного регулювання до порушенняоснов вільної торгівлі, які так важко впроваджуються. Регіоналізація показала,що вона є більш млявою та менш ефективною, ніж система багатосторонньоїторгівлі. Це підтверджує той факт, що ЄС вже більше 40 років йде до побудови спільногоринку. Другим недоліком є те, що регіоналізація не спроможна принести більшвагомі результати, ніж система багатосторонньої торгівлі. Прикладом можеслужити угода між Мексикою та США про захист авторських прав. Незважаючи нафакт підписання угоди, Мексика не змогла забезпечити адекватний захист права наінтелектуальну власність, оскільки ця країна, що розвивається, значно відсталавід технологічного лідера світу.

Таким чином, регіоналізація, з одного боку, стимулює (усвоїх межах) процеси економічного зближення країн, але, з іншого боку,уповільнює процеси глобалізації, посилюючи відокремленість економічнихугрупувань країн, а також суперечності та конкуренцію між ними.

Реальність полягає у тому, що глобалізація являє собою об'єктивне таабсолютно невідворотне явище сучасності, яке можна уповільнити засобамиекономічної політики (що і відбувається у ряді випадків), але не можна зупинитиабо “відмінити”, оскільки це імперативна вимога сучасного суспільства танауково-технічного прогресу.

7. Міжнародний поділ праці(МПП), його форми і фактори розвитку.

Передумови МПП формуються в процесі сусп. поділу праці за родом д-сті ійого просторової диференціації.

Сусп. поділ праці-це процес відособлення різних видів трудової д-сті,які взаємодіють між собою й взаємодоповнюють один одного, складаючи ціліснийсистемний механізм сусп. відтворення.

За родом д-сті виділяють 3 типи сусп. поділу праці:

· загальний (зд-ся міжвеликими сферами д-сті людини — пром-сть, сільське госп-во, транспорт, зв’язок,буд-во, освіта, к-ра, наука...);

· частковий (відбуваєтьсявсередині великих сфер на міжгалузевому та підгалуз. рівні — машинобуд-ня,переробні галузі, рослин-цтво, тварин-цтво, громад. транспорт...);

· одиничний (притаманнийпроцесам, що відбув-ся всередині фірм, в залежності від технолог. процесу таорг-ції упр-ня, від функціон. завдань окремих служб).

За просторовим критерієм виділяють: ·міжрегіональний поділ всередині країни; · поділ між країнами; · поділ праці між групами країн.

МПП-цевищий ступінь розвитку сусп. поділу праці, який виходить за межі нац-нихекономік.

МПП є поділом праці між країнами та між їхніми суб’єктами у певнихякісних і кількісних співвідношеннях, опосередкованим обміном між нимитоварами, послугами та інш. рез-тами суспільно-корисної д-сті.

МПП-цепроцес відособлення різних видів труд. д-сті на міжн. рівні, які взаємодіютьодин з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжн.обміну товарами, послугами та рез-тами інш видів д-сті.

ФормамиМПП є міжн. спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну,подетальну і технолог. спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонівсвіту. Поглиблення спеціалізації зумовлює розвиток видів і форм міжн.кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих п/п.

На форм-ня МПП і ступінь залучення до нього окремих країн (груп країн) впливають такі фактори:

· природно-географічні(відмінності у клімат. умовах, тер-рії, чисельності нас-ня, економіко-геогр.положенні, наділеності прир. ресурсами, наявності моря чи виходу до моря, наявностівеликих річок чи озер);

· соціально-економічні(робоча сила, НТП, виробничий апарат, масштаби і серійність вир-ва; темпистворення об’єктів виробничої і соц. інфрастр-ри; особливості істор. розвитку,виробничих і зовнішньоекон. традицій; соц.-ек. тип нац-ного вир-ва ізовнішньоекон. зв’язків; соц.-ек. розвиток сусідніх народів (країн);

· науково-технологічнийпрогрес (розвиток науки, рівень розвитку НДДКР, технолог. диверсифікація,рівень морального зношення осн. засобів вир-ва; оптимальність розмірів п/п).

Певний, а іноді і виріш. вплив на МПП справляють також політ. фактори,серед яких виділяють: ступінь розвитку держ. суверенітету, міжн. ек. позиції вООН та на світовій арені вцілому, співвідношення політ. сил в країні, х-р іступінь впливу держ. інститутів на ек. процеси тощо.

Комбінація зазначених факторів не тільки формує мікро-та макромотиваціюучасті у МПП окремих країн (груп країн), але й визначає її ефект-сть. Проблемапошуку об’єкт. основи МПП для забезпечення постійного багатства сусп-ва була йзалиш-ся центральною в ек. теорії.

8. Середовище МЕВ, йогоособливості та структуризація.

Середовище МЕВ-це с-ма умов і ф-рів існування міжн. ек. зв’язків. Йогоможна розділити на внутрішнє і зовн. середовище.

Внутр.середовище МЕВ-це внутр. будова с-ми МЕВ разом з її внутр.законами існ-ня, функц-ня й розвитку. Елементи внутр. середовища МЕВ:

· ЗЕД країн та їхніхсуб’єктів;

· упр-ня міжн. ек. процесами,регулювання МЕВ;

форми і види МЕВ;

· внутр. закони функц-нясистеми МЕВ, тобто це ті явища і процеси, що

· відбуваються у світ. ек-ціі мають чітко виражений причинно-наслідковий х-р, постійно чи періодичноповторюються за певних умов.

Зовн. середовищеМЕВ-це зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико-правові,економічні, соц.-культурні та інфраструктурні умови реалізації форм МЕВ нарізних рівнях.

Зовн. середовище МЕВ можна поділити за двома критеріями:

а) за сферами впливу: політико-правове, соц.-культурне, економічне таінфраструктурне;

б) за безпосередністю впливу дії:

— серед-ще прямого впливу (постачальники, споживачі, конкуренти тощо);

— серед-ще непрямого впливу (політ. та ек. устрій, заг. нормативназаконодавча база, соц.-ек. традиції тощо).

Особливостями зовн. середовища МЕВ є насамперед:

— тісний взаємозв’язок між його сегментами;

— складність та різноманітність;

— відносна невизначеність багатьох параметрів.

Вцілому, зовн. середовищу МЕВ притаманне певне протиріччя. З одногобоку, воно є досить стабільним внаслідок інерційності розвитку політ., екон.,соц. структур. З іншого боку, за рядом параметрів воно є досить динамічним,особливо в процесі розвитку сучасних інформаційно-комунікаційних систем.

З точки зору суб’єкта МЕВ важливо:

— бути інформованим про серед-ще;

— вміти його аналізувати, оцінювати та розуміти з метою впливу на одніфактори (які піддаються впливу) і врахування інших факторів (що впливу непіддаються).

В суч. теорії та практиці напрацьовано багато різноман. методів таінструментів оцінки зовн. серед-ща. Оцінка зд-ся якнац-ними, так і безпосередньо міжн. інститутами (рейтингові агенства, засобиmass media тощо). Найвідомішими заг-ними рейтинг. с-мами є BERI (Німеччина),II(інституційний інвестор), Євромані.

Рейтинг BERI враховує: ·політ.стабільність; ·ставлення до заруб. інвесторів; ·ризик націоналізації та девальвації; ·платіжний баланс; ·бюрократичні питання; ·темпи ек. росту; ·рівеньзарплати і продуктивності праці тощо.

II-це насамперед рейтинг кредитоспроможності тієї чи інш. країни, якийдають експерти 100 найкрупніших банків світу.

Євромані враховує 3 групи показників:

— політико-економічні (40%);

— ринкові (40%);

— спеціальні кредитні (20%).

11. Ек. середовище розвиткуМЕВ і суч. класиф-ції країн світу.

Оскільки МЕВ є підсистемою ек. с-ми, то найважлив. елементом серед-щаМЕВ є їх ек. серед-ще. Допок-ків ек. потенціалу країни відносять:

1) ефективність використанняприр. ресурсів;

2) стан наук. досліджень;

3) демограф. ситуація,наявність кваліфік. кадрів;

4) фін.-кредитна с-ма країни;

5) рівень доходів і рівеньспож-ня;

6) стан інтегрованості країниу світ. госп-во та інші.

Отже, складність вивчення та оцінки ек. серед-ща в першу чергу пов’язаназ тим, що нац. ек-ки різняться між собою за кільк і як. пок-ками.

Для оцінки відмінностей країн застосовують метод їх систематизації заознаками:

1. географічними;

2. організаційними;

3. економічними;

4. соц.-економічними.

Найбільш стабільною є систематизація країн за 1) ознакою: Європа,Азія, Лат. Америка тощо.

За 2) ознакою країни систематизують в залежності від їх участі в МО. При цьому МОподіляють:

Þ за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

Þ за складом учасників: універсальні,регіональні;

Þ за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец.компетенції;

Þ за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі,консультативні;

Þ за терміном д-сті: постійно діючі, періодичнодіючі, тимчасові.

До останнього часу за 4) ознакою країни поділяли на 3 групи: ·кап. країни; ·соц.країни; ·країни, що розвиваються з відповідноюорієнтацією. З 1994 р. універс-ним є поділ країн на наступні групи: *розвинені країни з ринк. ек-кою (24 країни); *країни з перехідною ек-кою; *країни, що розвиваються.

Багатоваріантність притаманна систематизації країн за 3)ознакою.

a) стр-ра госп-ва: промислово-розвинені(Нідерланди); аграрні (Болг., Мальта); аграрно-промислові (Бразилія,Аргентина); пром.-аграрні (Греція, Укр.);

b) рівень ек. розвитку: розвинені; ті, щорозвиваються;

c) ступінь розвиненостіринк. відносин: з розвин.ринк. ек-кою; з ринк. ек-кою; з централіз. план-ням;

d) рівень самоорганізації ек-ки: зріліек-ки; уразливі ек-ки.

Важливим критерієм є поділ країнза рівнем ВВП на душу нас-ня:

1) доход на душу нас-ня понад $9 тис. (за даними 1996 р.) — країни Зах. Євр., США, Канада, Японія, ОАЕ,країни Перської затоки;

2) $750-$8999 — Греція,Венесуела, Бразилія, постсоц. країни;

3) < $750 — понад 60 держав (країни Лат. Америки,африк., азіат. країни).

Ще одним важливим критерієм є показники зовн. заборгованості.Виділяють:

— країни з бездефіцитними ек-ками;

— країни з низьк. рівнем заборг-сті;

— країни з вис. рівнем заборг-сті.

Важливим також є поділ країн за інш. ек. критеріями. Зокрема, виділяютьтак звані країни-експортери нафти (коли експорт нафтистановить >50% заг. експорту країни).

За рівнем і х-ром зовн.-ек. зв’язків країни поділяються на країни з відкритою ізакритою ек-кою.

13. Заг. хар-тика країн, що розвиваються (КЩР).

КЩР (це 3/4 країн світу) займають понад 60% тер-рії Землі, де проживає77% світ. нас-ня. Сюди входять всі азіат. країни, крім Яп., країни Лат.Америки, Африки. Тут зосереджено 89,3% розвіданих світ. запасів нафти й 50,5%газу. Більше 50% світ запасів і видобутку марг. руди, кобальту, ванадію, золота,платини, алмазів припадає тільки на країни Африки. Більшість КЩР утворилисязавдяки нац. визвольному руху, розпаду колон. с-ми 60-70-х років. За рокинезалежності ці країни здійснили складні соц.-ек. перетворення, досягли певнихцспіхів у створенні основ нац. ек-ки. Проте переважній більшості з них невдалося істотно скоротити відставання від ПРК.

Спільні риси КЩР:

1) багатоукладність ек-ки: ек.с-ми цих країн представлені різним набором форм вир-ва відпатріархально-общинної і дрібнотоварної до монополістичної і кооперативної.Багатоукладність ек-ки передбачає різний соц.-ек. зміст вир. відносин в межахокремих секторів. що існують як вілносно автономні стр-ри зі складним мех-змомїх внутр. і зовн. зв’язків. Різні уклади формують 2 відносно автономні сектори:традиційний і сучасний. В традиц. секторі, що представлений гол. чином сільськ.госп-вом, тривалий час зберігаються вис. рівень вилучення продукту докап.методами (рента, лихварський %, купецькі доходи). Ними вилуч-ся до 15% ВВП;

2) слаборозвиненість КЩР, якавиражається в якісній неоднорідності і системній неупорядкованості сусп-ва, якесклад-ся з різних ек. та неек. інститутів традиц. і суч. типів, а такожпроміжних перехідних структур;

3) відсталість, яка відображаєстан госп-ва цих країн, який характериз-ся низьким рівнем розвитку ПС.Відсталість має 2 аспекти:

— історичний: відставання у розвитку одного типу сусп-ва від іншого вмомент колонізації цієї групи країн;

— сучасний: пов’язаний з низьким рівнем розвитку ек-ки цієї групи країн.

4) залежність КЩР від ПРК:проявляється у відносинах домінування і підкорення, які в останні 10-річчяреалізуються ек. методами. Залежність впливає на політику, ідеологію, культуруцих країн;

5) соц. стр-ра сусп-ва. Соц.організми афро-азіат. країн включають в себе різні утворення класові,неокласові, етнічні, релігійні, кастові та ікші. Встановлення тов. відносин вцих країнах супроводжувалось поширенням декласування. КЩР, на відміну від захкраїн, не подолали общинний тип соціальності, який бере ще свій початок відродового укладу. Він визначається особистісним х-ром соц. відносин, зв’язками,заснованими на родинних відносинах, на сусідчтві, роді, племені;

6) в цілому ряді цих країн несформувалось розгалужене і стійке громадянське сусп-во як соц. організованастр-ра, що склад-ся із самод. орг-цій добров. членства.

Регіональні відмінності КЩР:

· у 80-ті рр. значно поширилисвої позиції Сх. і Півд. Азія;

· скоротилась у світ. вир-вічастка Зах. Азії (12%, а була 33%), дещо послабли позиції Лат. Ам. (24%, а було35%);

· поява в 70-ті рр. НІК, якіза темпами ек. розвитку перевищували аналог. пок-ки решти КЩР та навіть ПРК.Провідною галуззю НІК стала обробна пром-сть, яка стала статею експорту, атакож створювались переважно трудомісткі п/п-ва по випуску мас. споживчоїпродукції. В латиноам. НІК осн. увага приділена розвитку матеріало- ікапіталомістких галузей вир-ва.

В залежності від рівня ек. розвитку КЩР поділяються на3 групи:

1. країни з вис. рівнем на душу нас-ня, хар-ним для ПРК (Бруней, ОАЕ);

2. країни з сер. пок-ками на душу нас-ня (країни-експортери нафти, НІК);

3. бідні країни, в яких ВВП на душу нас-ня не перевищує $750 (перев.частина КЩР).

14. Країни-лідери світ. ек-кита їх заг. хар-тика.

Цей регіон складає »16% всьогонас-ня. Саме ця група країн визначає динаміку розвитку світ. госп-ва. До ПРКналежать 23 країни: Австралія, Австрія, Бельгія, GB, Греція, Данія, Ірландія,Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія,Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція, Японія.На ПРК в 1990р. припадало 71,5% світ. експорту і 72,4% світ. імпорту. Серед ПРКвиділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС(серед 15 країн ЄС, в свою чергу, виділяється ФРН).

ПРК мають багато спільних ознак:

1) в сусп.-ек. плані розвитокїх госп-ва базується на кап. способі вир-ва, тобто на певній єдності івзаємодії ПС і вир. відносин, яка визначається пануючою формою власності;

2) відповідно до концепції екзростання Ростоу, ПРК пройшли стадії підйому, зрілості, мас. споживання. ·Стадія підйому хар-ся подоланням старих традиц.укладів, що перешкоджають стійкому зростанню. Період підйому у ПРК привав відпоч-ку пром. рев-ції у GB до 20-х рр. 20 ст. ·На стадії зрілості ек-ка здатна перейти від традиц.галузей до наукомістких і ефективно використовувати шир. спектр ресурсів. Зрілесусп-во забезпечує постійне перевищення випуску продукції над зростаннямнас-ня. Ця стадія наступила у GB на кінці 19 ст., у Фр., США, Німеччині -напоч-ку 20 ст., у Швеції-у 30-і рр., в Яп.-30-40-і рр. ·На стадії мас. спож-ня гол. роль починає відігравативир-во предметів тривал. використання та послуг. Найраніше ця стадіярозпочалась в США, GB, Австралії ще в 20-30-і рр.;

3) ПРК виділяють серед іншихпідсистем світ. госп-ва дуже вис. рівнем їх ек. розвитку. За вир-вом ВВП надушу нас-ня вони майже в 5 разів перевищують загальносвіт. рівень. І цей розриввсе більш поширюється;

4) соц. стр-ра сусп-ва у ПРКдосить однорідна, що є рез-том бурж. рев-цій. В 20 ст. соц. стр-ра ПРКпредставлена 2-ма групами: буржуазія, дрібна буржуазія, наймані робітники;

5) в ході сусп.-ек. розвитку в16-18 ст. в зах. країнах сформувалось громад. сусп-во, що являє собою сук-стьформ соц. орг-ції, що пошир-ся на все сусп-во і його осн. складові частини.Суттєву роль в ньому відіграють самодіяльні громад. орг-ції.

Особливості ПРК на суч. етапі:

15. Соціально-культурнесередовище розвитку МЕВ та його осн. хар-тики.

Соц.-культурне серед-ще займає особливе, специф. місце у розвиткуміжнар. ек-ки.

Узагальнено соц.-культ. серед-ще можна звести до ф-рів, що випливають зповедінки людини, яка являє собою діалектичну єдність фізіологічної та соц-ноїповедінок, бо людська поведінка формується саме під впливом фізіологічних ісоц-них засад.

Фізіолог. поведінка людини-це внутрішньоприродна її поведінка, яка спонукаєтьсянейрофізіологічними особл-стями чуттєвих органів, тобто причинно зумовляєтьсяособл-стю її відчуттів. Основу фізіолог. людської поведінки складають відчуттяголоду, смаку, запаху, звуку і його тембру, світла і його відтінків, спектрукольорів, дотику, холоду чи тепла. Переваги тих чи інших чуттєвих особл-стей увеликих группах людей (нас-ня регіону, нації, народності) зумовлюють виникненняпевних нужд і потреб цих людей, що відповідно впливає на їхні запити і вкінцевому випадку відбивається на їхніх зовнішньоек. відносинах.

Соц-на поведінка людини-це поведінка індивідума, яка причинно зумовлена йогох-ром, що склався під впливом його соц. статусу протягом певного проміжку часу.Соц. поведінка людини залежить від таких осн. соц. засад, як стать, вік,сімейний стан, каста, раса, етнос, нац-сть (задані хар-тики); професія,ідеологія, релігія (набуті хар-тики). Поєднання таких засад у різні комбінаціїпороджує різноманітність соц. статусів людей і їхніх запитів.

Поєднання фізіолог. і соц. засад породжує такі похідні хар-тики людськоїповедінки, як політ. орієнтація, вегетаріанство, патріотизм та інше, що такожсправляє вплив на МЕВ.

Основними хар-тиками соц.-культ. серед-ща є:

1.Розвиток форм мотивації до праці. Чим розвиненіша країна, тимбільше прогресивних видів заохочення до праці там використовують, тим краще тамтруд. законод-во. Це набирає великої значущості в ЗЕД, з одного боку, іприваблює висококваліфік. труд. ресурси, з іншого боку.

2. Ще однією важливою хар-тикою соц.-культ. серед-ща є мовні (вербальні)та немовні (колір, дистанція, час, імідж) комунікації.

3. Окремо слід виділити ще такий елемент соц.-культ. серед-ща, як морально-етичнінорми поведінки людини. (Напр., тепер бізнесмен чи велика ТНК повиннібути максимально чесними і пунктуальними, якщо хочуть надовго закріпитися насвіт. ринку.)

4. Помітний вплив на МЕВ здійснює культура (пануюча в сусп-віс-ма моральних цінностей, звичаїв, традицій, що розділяються усіма абоабсолютною більшістю сусп-ва), а також

5. менталітет і особл-сті уподобань суб’єктів МЕВ, від урахуванняяких досить часто залежить підписання ділового контракту чи виконання якихосьспільних програм.

16. Складові суч.інфраструктури МЕВ та їх заг. хар-тика.

Як і всяка с-ма, МЕВ потребують існ-ня інфраструктурного забезпечення,яке б здійснювало регулювання їхнього функціонування і розвитку.

Інфраструктурне забезпечення МЕВ-це сукупність правових інституцій(конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, орг-цій) і правових норм.вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

Слід розрізняти міжнац-ні й наднац-ні органи регул-ня МЕВ.

Міжнац-ні органи регул-ня МЕВ-це такі інституції, які виконуютьрекомендаційно-координаторські ф-ції, постанови яких бажані для виконання.

Наднац-ні органи регул-ня МЕВ-це інституції (як пр., блокових обєднань), якіздійснюють наказово-координаторські ф-ції і їхні постанови моють виконуватисьбеззаперечно.

Міжнар. конференції, конгреси, наради в основному являють собою інститути, яківиробляють норми в певних напрямках розвитку міжнар. відносин, створюютьвиконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Напр.,конференції ГАТТ чи валютні конференції.

Міжнар. комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основномупредставницькими чи виконавчими органами. Це-постійно діючі інститути,завданнями яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнар.нарадах, конференціях, конгресах, а також комітетами і комісіями називаютьпідрозділи орг-цій. Працюють, як пр., постійно, але бувають тимчасовікомісії, завдвнням яких є виконання одного якогось завдання. При одному з гол.органів ООН — ЕКОСОР працює 5 комітетів і 5 регіон. комісій.

Міжнар. орг-ції (МО)-це стійкі, міцно зорганізовані інститути, зі своїмиорганами упр-ня, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. МО можнакласифікувати наступним чином:

Þ за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

Þ за складом учасників: універсальні,регіональні;

Þ за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец.компетенції;

Þ за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі,консультативні;

Þ за терміном д-сті: постійно діючі, періодичнодіючі, тимчасові.

Кожна з цих інституцій по-своєму впливає на розвиток ек. відносин, алевсі вони разом складають упр-ську с-му, котра регулює їх.

Слід відзначити, що інколи упр-ські інститути, особливо на нац-номурівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Напр., корумповані уряди деякихкраїн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючизайматись незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважає розвитку МЕВ і протекціоністськаполітика багатьох країн, надзвичайно високі митні тарифи.

17. Сутність меркантилізму. Співвідношення понять “відкритаекономіка” і “закрита економіка” у сучасній теорії і практиці.

I. Меркантилізм – напрям ек. думки, розроблений європ. вченими, якіпідкреслювали товарний х-р вир-ва.

Ця теорія з’явилась в період, коли відбувався занепад середньовічногофеодалізму, укріплювались нац. держави, а найбільш сильні з них захоплюваликолонії і боролись за розподіл сфер впливу, міста почали відігравати все більшвагому роль як ек. центри. На цьому істор. фоні була потрібна ек. теорія, яка бзмогла вийти за межі феод. теорій самозабезпечення і змогла бобгрунтувати роль товару в рамках нової госп. с-ми і довести потребу век. експансії нац. держав за кордон.

Меркантилісти дотримувались статичного погляду на світ, який, з їхньоїточки зору, мав лише обмежену к-сть багатства. Тому багатство однієї країнимогло збільшитися лише за рахунок обнищання іншої. Оскільки збільшеннябагатства можливе тільки за рахунок перерозподілу, кожній нації окрім міцноїек-ки необхідна сильна держ. машина, що включає армію, військовий і торг. флот,яка б могла забезпечити перевагу над іншими країнами.

Ек. с-ма, на думку меркантилістів, склад-ся із 3-х секторів: виробничийсектор, сільський сектор і іноземні колонії. Торговці розглядалися як найбільшважлива для успішного функціонування ек. с-ми група, а праця — як осн. факторвир-ва.

Асоціюючи багатство країн з к-стю золота і срібла, яким вони володіють,меркантилістська школа зовн. торгівлі вважала, що для укріплення нац. позиційдержава повинна:

· підтримувати позит. торг.баланс, оскільки це забезпечує приток золота в якості платежів, що, в своючергу, дозволить збільшити внутр. затрати, вир-во і зайн-сть;

· регулювати зовн. торгівлюдля збільшення експорту і зменшення імпорту з метою забезпечення позит. торг.сальдо за допомогою тарифів, квот та інш. інструментів торг. політики;

· заборонити або суворообмежити вивезення сировини і дозволити безтарифний імпорт сировини, яка невидобувається в середині країни, що дозволить акумулювати запаси золота іутримувати низькими експортні ціни на готову продукцію;

· заборонити будь-якуторгівлю колоній з іншими країнами, крім метрополії.

Переваги теорії: вперше підкреслили значимість міжн. торгівлі для ек.росту країн і розробили одну з можливих моделей її розвитку; вперше описали те,що в суч. ек-ці називається платіжним балансом.

Недоліки:меркантилісти не змогли зрозуміти, що збагачення однієї нації може відбуватисяне тільки за рахунок обнищання інших, з якими вона торгує, що міжн. ек-карозвивається, а тому розвиток країн можливий не лише за рахунок

перерозподілу вже існуючого багатства, але і за рахунок йогонарощування.

Меркантилістська школа панувала в ек-ці протягом 1,5 століть.

II. Всуч. теорії і практиці за рівнем зовнішньоек. зв’язків країни поділяються накраїни з відкритою і закритою ек-кою.

Відкрита ек-ка-це таке госп-во, напрям розвитку якого визнач-сятенденціями, що діють в світ. госп-ві, а зовн.-ек. зв’язки постійнорозширюються. При цьому, зовн.-торг. оборот (ЗТО) досягає такого рівня, коливін починає стимулювати загальноекон. зростання.

ЗТО=експорт+імпорт.

Вважається, що коли ЗТО досягає 25% від ВВП, тоді він стимулюєзагальноекон. зростання.

За інш. умов ми можемо говорити, що країна є замкнутою (з закритоюек-кою). Ек-ка СРСР вважалася закритою.

Іншими словами, відкрита ек-ка- ек-ка країни, яка здійснює експорттоварів і послуг. А закрита ек-ка — ек-ка країни, яка не експортує і неімпортує товари і послуги.

18. Абсолютні і порівняльніпереваги в теорії міжн. економіки.

У відповідності до теорії абсолютних переваг (absolute advantage theory), розробленої А. Смітом, міжн. торгівля євигодною в тому випадку, якщо 2 країни торгують такими товарами, які кожна зних виробляє з меншими витратами, ніж країна-партнер. Країни експортують тітовари, які вони виробляють з меншими витратами (у вир-ві яких вони маютьабс-ну перевагу), і імпортують ті товари, які виробляються інш. країнами зменшими витратами (у вир-ві яких перевага належить їхнім торг. партнерам).Оскільки праця є єдиним фактором вир-ва, умова абс-ної переваги у витратахозначає лише, що одній країні потрібно менше часу на вир-во одиниці товару, ніжінш. країні.

Перевага теорії: вона заснована на трудовій теорії вартості і показуєявні переваги розподілу праці вже не тільки на нац-ному, а й на міжн.рівні.

Недолік теорії для пояснення міжн. торговлі: теорія не відповідає напитання, чому торгують між собою країни навіть при відсутності абсолютноїпереваги в вир-ві тих чи інш. товарів.

Альтернативна ціна являє собою робочий час, необхідний для вир-ва одноготовару, виражений через роб. час, необхідний для вир-ва інш. товару.

Згідно теорії порівняльних переваг, розробленої Д. Рікардо,країни спеціалізуються на вир-ві тих товарів, альтернативна ціна яких нижча,тобто які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з інш.країнами. В цьому випадку торгівля буде взаємовигідною для обох країн незалежновід того, чи є вир-во в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.Ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який потрібноекспортувати, щоб оплатити імпорт, тому кінцеве співвідношення цін при торгівлівизнач-ся внутр. попитом на товари в кожній із країн, що торгують. В рез-тіторгівлі на основі відносних переваг кожна країна отримує позит. ек. ефект,який наз-ся виграшем від торгівлі.

Теорія порівняльних переваг справедлива по відношенню до будь-якої к-стітоварів і будь-якій к-сті країн, а також для аналізу торгівлі між окремимирайонами, областями, республіками однієї держави. В цьому випадку спец-ціякраїн на окремих товарах залежить від співвідношення рівнів існуючих в кожній зних зарплат.

Осн. переваги теорії: ця теорія вперше описала баланс сукупного попиту ісукупної пропозиції; ясно довела існування виграшу від торгівлі для всіх країн,що беруть в ній участь. Велике значення цієї теорії в наш час полягає в тому,що вона дозволяє будувати зовнішньоек. політику на науковому фундаменті.

Обмеженість цієї теорії полягає в тих допущеннях, на яких вона будується.

Теорія:

· не враховує трансп. витрат;

· ігнорує вплив зовн.торговлі на розподіл доходів в середині країни, будь-які коливання ціні з/п,інфляцію і міжн. рух к-лу;

· виходить із існуваннятільки одного фактора вир-ва (праці) і не приймає до уваги інші важливіпередумови міжн. торгівлі;

· виходить із передумовиповної зайн-сті;

· не дозволяє пояснититоргівлю між приблизно однаковими країнами, жодна з яких не має порівняльноїпереваги перед іншою.

19. Модель“Хельшера-Оліна-Самуельсона” і “Парадокс Леонтьєва” у теорії міжн. торгівлі.

Модель “Хельшера-Оліна-Самуельсона” наз-ся базовою теорієюфакторонаділеності. Ця теорія пояснює експортну спеціалізацію країни інтенсивнимвикористанням надлишкових ф-рів вир-ва.

Фокторонаділеність — показник, який визначає відносну забезпеченістькраїни факторами вир-ва.

Теорія спирається на наступні припущення: ·урівноваженість по країнах (2 країни), по факторах(труд і капітал), по товарах (2 товари); ·однаковістьтехнологій у двох країнах; ·постійнийефект масштабів вир-ва; ·різнафактороінтенсивність товарів (один товар — трудоємкий, інший — капіталоємкий).

Фактороінтенсивність-показник, який визначає відноснівитрати факторів вир-ва на створення певного товару. ·неповна спеціалізація; ·внутр. мобільність і зовн. немобільність; ·схожість смаків у 2-х країнах; ·вільна торгівля; ·відсутністьзатрат на транспортування товарів.

Ця теорія базується на 4-х осн. теоремах:

1. Теорема Хекшера-Оліна: кожна країна експортує ті фактороінтенсивнітовари, для вир-ва яких вона володіє має надлишкові фактори вир-ва, а імпортуєті товари, для вир-ва яких вона відчуває відносну недостачу факторів вир-ва.

2. Теорема Самуельсона: вільна торгівля, урівнюючи факторнівинагороди між країнами, заміняє зовн. мобільність ф-рів вир-ва.

3. />Теорема Столпера-Самуельсона: зростання відносних цін товарів веде довинагороди того ф-ра, який ефективно використовується у вир-ві товару іскорочує реальні винагороди іншого ф-ру.

4. Теорема Рибчинського: розширення забезпеченості одним ф-ром вир-вазбільшує випуск товарів, який використовує цей фактор, і скорочує випуск іншоготовару.

Теорема Хекшера-Оліна-Самуельсона має вигляд: міжн. торгівля призводить довирівнювання абс-них і відносних цін на гомогенні фактори вир-ва в країнах, щоторгують. Ця теорема ще називається теоремою вирівнювання цін на ф-ри вир-ва.

Теоія Хекшера-Оліна домінувала і була майже безальтернативною до 50-хрр., до появи так званого “Парадоксу Леонтьєва”. В 1947 р ВасильЛеонтьєв перевіряв той факт, що США (найбільш наділена капіталом країна)експортує капіталомісткі, а імпортує трудомісткі товари. Однак виявилось, щоамер. продукція, яка конкурує з імпортованою, потребує » на 30% більше капіталу на 1 робітника, ніж амер.експортна продукція.

Отже, Парадокс Леонтьєва полягає в тому, що всупереч теоріїХекшера-Оліна, країни, що мають надлишок труда, експортують капіталомісткупродукцію, і навпаки. Однак парадокс Л. не дав відповіді на чисельні запитання.Але, незважаючи на деякі умовності у розрахунках Л-ва (розрах-ки не реальногоімпорту, а імпортозаміщення, специфіка післявоєнного періоду тощо), а такожнезважаючи на неодноразові спроби спростувати Парадокс Л. як самим Леонтьєвим,так і іншими вченими, це явище у практ. плані є актуальним і на сьогодні.

20. Неофакторні моделі.

Нові явища у стр-рі міжн. торгівлі після II світ. війни, динамічний НТП(з точки зору світогосподарської практики) та виявлення “Парадоксу Леонтьєва” обумовили розвиток теорії міжн. торгівлі двома шляхами, що характеризувалисяпоявою так званих неофакторних моделей та моделей неотехнолог. напряму.

Неофакторний підхід в цілому зберігає методологію неокласичної торговоїмоделі. Одночасно “неофакторні моделі” характериз-ся багатоваріантністю. Донеофакторних відносяться:

· модель з урахуваннямрізної інтенсивності факторів: на відміну від Леонтьєва, який робив розрахунки по продукції, що заміщувалаімпорт, а не за фактичними витратами заруб. виробників, розробники цієї моделіпрацювали у напрямку розрахунків не по імпортозаміщенню, а по реальномуімпорту;

· модель з урахуваннямособливостей попиту: надлишоккапіталу, напр., у США, обумовлюючи капіталомістне спожмвання, спричиняє йогонестачу для експорту і, таким чином, формує велику трудомісткість товарів, щоекспортуються;

· модель з урахуваннямнеоднорідності факторів(виділення “фіз.” і “людського” капіталу; обгрунтування переважаючої значущостікваліфікованої праці тощо);

· модель з урахуванням нових факторів (поряд зтрудом і капіталом ьакож прир. ресурсів).

21. Моделі неотехнолог.розвитку.

На відміну від неофакторних моделей неотехнолог. моделі звільняються відчастини припущень, таких як:

— пост. виробнича ф-ція;

— наявність абс-ної конк-ції;

— незалежність від масштабів вир-ва;

— однорідність продукції;

— доступність технології всім виробникам.

Представники цього теорет. напрямку аналізують, як пр., торгівлюнаукомісткою продукцією.

Осн. моделями неотехнолог. напрямку є:

1. модель наукомісткоїспец-ції: обгрунтовуєтьсяспец-ція розвинутих країн на вир-ві і експорті наукомістких та високотехнолог.товарів, а спец-ція країн, що розвиваються, на вир-віі експорті ресурсомісткихтоварів.

2. “модель технолог.розриву”, яка повязуєторгівлю між країнами із існуванням відмінностей у рівнях їхнього технолог.розвитку. Згідно з цією теорією саме прогресивні технології дають країніпереваги у боротьбі за експорті ринки. У розвиток цієї теорії М. Познер включивконцепцію імітаційного лага, що складається з лага попиту і лага реагування.Лаг попиту являє собою час, необхідний для розвитку попиту на новий експортнийпродукт. Лаг реагування повязаний із часом, який необхідний виробникамкраїни-імпортера для реагування на конк-цію із-за кордону, розпочавши місцевевир-во. Різниця між цими 2-ма лагами і обумовлює міжн. торгівлю (експорт в іншукраїну можливий, коли лаг попиту коротший від лага реагування). Технолог.розрив можна подолати через копіювання нововведень, але “потік” нововведень, якпр., забезпечує умови стабільної технолог. переваги і відповідної спец-ціїкраїни.

3. модель “економії намасштабах вир-ва”: доводиться,що країни з великим внутр. ринком повинні розвивати вир-ва, які дають “ефектмасштабів”, т. ч., у такій продукції порівняльні переваги мають тільки великікраїни; малі країни повинні спеціалізуватися на випуску продукції, яка не дає“ефекту масштабів”.

4. модель життєвого циклупродукту (розроблена Р.Верноном): у відповідності з нею кожний продукт проходить 5 стадій від появи довиходу з ринку: 1)поява; 2)розвиток; 3) насичення; 4)спад; 5)вихід з ринку. Припевних умовах на певному етапі життєвого циклу фірма стає експортером того чиіншого продукту, певний час маючи при цьому порівняльні переваги. Але в суч.умовах все більш актуальною є модель, згідно з якою продукт і розробляється, іреалізується інтернаціонально.

5. моделівнутрішньогалузевої торгівлі:відображають міжн. торг. практику, коли країни торгують між собою товарамиоднієї галузі, які виробляються практично при однаковій фактороінтенсивності, адуже часто і факторонаділеності. Іншими словами, мотивація міжн. торгівліобумовлена не умовами вир-ва, а умовами попиту.

Виділяють 5 гол. ф-рів розвитку цієї торгівлі: 1)близкість рівнів нац.доходу на душу нас-ня та ідентичність кривих попиту у 2-х країнах; 2)близкістьцін ф-рів і витрат вир-ва диференційованих продуктів; 3)близкість величинтарифних і нетарифних бар’єрів або їх відсутність; 4)порівняно однаковийступінь диференціації конкуруючих товарів; 5)номінальна величина трансп.витрат.

22. Еклектична теорія міжн.вир-ва Дж. Данінга.

Аналізуючи інвестиційну поведінку іноз. фірм, варто користатисянайбільш сучасною теорією руху капіталу — еклектичною моделлю OLI, яказапропонована Дж. Данінгом. Згідно з моделлю OLI прямі заруб. інвестиції зд-сяна підставі урахування 3-х груп чинників:

1) переваги володіння (ownership advantages, O): конкурентніпереваги фірми (включаючи технолог. рівень, управлінсікий та маркетинг. досвід,імідж), економія на масштабах тощо;

2) переваги дислокації (lokation advantages, L) включають виробничівитрати в заруб. країні, тарифи, податки, трансп. витрати, політ. ризик,розвиненість інфрастр-ри тощо;

3) переваги інтерналізації (internalization advantages,I) пов’язані зможливістю отримання кращих рез-тів за рахунок самост. д-сті в заруб. країніпорівняно з використанням місцевих дистриб’юторів та ліцензіатів.

Одночасне врахування комплексу загальносередовищних чинників окремихкраїн та конкурентних переваг фірм дає змогу знаходити адекватний рівеньінтерналізації д-сті на заруб. ринках.

Еклектична теорія в цілому зумовлює позитивну кореляцію міжконкурентоспроможністю фірми та рівнем її інтерналізації, а також пов’язуєміжн. успіх інвестиц. д-сті фірми не лише з наявністю конкурентних переваг, а йз потенціалом її глоб. мобілізації в межах внутрішньокорпоративних ринків.

23. Теорії міжн. руху капіталу(МРК) і прямих заруб. інвестицій (ПЗІ).

Розвиток міжн. торгівлі супроводжується зростанням масштабів МРК,насамперед для її обслуговування (експортні та імпортні міжн. кредити). На певномуетапі ек. розвитку рух капіталу набуває власної інвестиційної мотивації.

До 1920-х років у міжн. бізнесі превалювали портфельні інвестиції,орієнтовані на отримання фін. дивідендів від у д-сті за кордоном. Згодом значноінтенсифікувалось пряме заруб. інвест-ня, яке на відміну від портфельногосупроводжувалося контролем над об’єктом інвестування. Значимість цбогофеномена, його адекватність логіці розвитку міжн. ек. взаємодії, а такожбагатогранність ПЗІ, динамічне зростання їх місштабів обумовили, з одного боку,нерелевантність багатьох постулатів міжн. торгівлі, а з другого-спонукали доінтенсифікації зусиль дослідників, спрямованих на вивчення різних аспектівбізнесу (ек-ки, ф-сів, менеджменту) з метою створення теорет. концепцій, якібезпосередньо пов’язані із ПЗІ.

Першою теорією ПЗІ вваж-ся теорія руху капіталу, яка грунтуєтьсяна уявленнях про чисту конк-цію і передбачає:

a) вир-во однорідних продуктівбагатьма фірмами;

b) відсутність бар’єрів входуі виходу з бізнесу;

c) вільний доступ до ринк.інф-ції;

d) абсолютну мобільність всіхфакторів вир-ва.

Згідно з цією теорією ПЗІ пояснюються з позиції диференціації прибуткуабо %-них ставок у різних країнах. Інш. словами, ця теорія стверджує, що фірмадолає нац. кордони з метою отримання більшого доходу в зарубіжній країніпорівняно з очікуваним від д-сті на внутр. ринку.

У 1960-ті роки домінуючою стала теорія ринкових імперфекцій. У1960 році С. Хаймер і дещо пізніше Ч. Кіндлебергер довели неадекватністьприпущень про чисту конк-цію проблемам аналізу ПЗІ. Вони показали, що дляздійснення ПЗІ фірма повинна мати певні переваги над місц. підприємницькимистр-рами (переваги в технолог. рівні, упр-ні, інноваційному потенціалі,розвиненість фін. інфрастр-ри). Іншими словами, повинні існувати певніімперфекції ритку. Ці переваги повинні, з одного боку, мати міжн. мобільність,а з іншого, повинні бути вищими, ніж затрати при переході на заруб. ринок.

Теорія ринк. імперфекцій є актуальною і на сьогодн. день.

В умовах динамічного розвитку ТНК з 1960-70-х років з’являються теорії,які пояснюють це явище. Серед них-теорія інтерналізації, згідно з якоюрух капіталу пояснюється перевагами створення внутрішньокорпоративного зоорг-цією та міжнародного за х-ром ринку (інтернального ринку).

Аналізуючи інвестиційну поведінку іноз. фірм, варто користатисянайбільш сучасною теорією руху капіталу — еклектичною моделлю OLI, яказапропонована Дж. Данінгом. Згідно з моделлю OLI прямі заруб. інвестиції зд-сяна підставі урахування 3-х груп чинників:

1) переваги володіння(ownership advantages, O): конкурентні переваги фірми (включаючи технолог.рівень, управлінсікий та маркетинг. досвід, імідж), економія на масштабах тощо;

2) переваги дислокації(lokation advantages, L) включають виробничі витрати в заруб. країні, тарифи,податки, трансп. витрати, політ. ризик, розвиненість інфрастр-ри тощо;

3) переваги інтерналізації(internalization advantages,I) пов’язані з можливістю отримання кращих рез-тівза рахунок самост. д-сті в заруб. країні порівняно з використанням місцевихдистриб’юторів та ліцензіатів.

Еклектична теорія в цілому зумовлює позитивну кореляцію між конкурентоспроможністюфірми та рівнем її інтерналізації, а також пов’язує міжн. успіх інвестиц. д-стіфірми не лише з наявністю конкурентних переваг, а й з потенціалом її глоб.мобілізації в межах внутрішньокорпоративних ринків.

25. Поняття конкурентноспроможності економіки в теорії міжнародноїекономіки. Модель М.Портера.

На сьогоднінайбільш адаптивними є теорії та моделі динамічної конкурентноздатності. Найбільший внесок в їх розвиток зробила дослідницька група М.Портера (США).

В принципі виділяють конкурентноздатність:

1. товару

2. фірми

3. галузі

4. регіону

5. країни

При цьому до внутрішньої конкуренції відноситься 1-4, а до зовнішньої мивключаємо ще й 5.

Згідно теорії М.Портера конкурентноздатність країни розглядається черезпризму міжнародної конкурентноздатності її фірм, що як правило представленіпевними галузями. Принципове значення має здатність цих фірм ефективновикористовувати ресурси, що дислокуються всередині країни.

4 детермінанти конкурентноздатності країни поєднуються у діамант, аборомб:

Детермінанти – кожен окремо і всі разом – сприяють досягненнюнаціонального успіху або гальмують його. Вони представляють собою комплекснусистему, що знаходиться в стані постійного розвитку. Один детермінант постійновпливає на інший. Підтримання конкурентноздатності в галузі на високому рівніявляється результатом “самопідсилюючої” взаємодії переваг зразу в декількохобластях, що визначають середовище, яке іноземним конкурентам буває важковідтворити. Національна система вцілому є важливішою, аніж окремі її частини.

Два елементи – внутрішня конкуренція та концентрація промисловості водному географічному регіоні – мають особливо важливе значення для перетворення“ромба” в систему. Внутрішня конкуренція сприяє удосконаленню “ромба” вцілому, а географічна концентрація посилює взаємодію всередині цього “ромба”.

Дія системи детермінантів призводить до того, що конкурентноздатнінаціональні галузі не розподілені рівномірно в економіці, а зв”язані в те, щоможна назвати “кластерами” (пучками), що складаються з галузей, які залежатьодна від одної.

Взаємодія детермінантів національної конкурентноздатності дозволяєзрозуміти, чому національні галузі чахнуть та вмирають, а разом з ними і деякіекономяки та держави.

26. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ, їїпоказники і тенденції розвитку.

Міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічнихвідносин, що являє собою обмін товарами та послугами між державами. Длянаціонального господарства участь у міжнародній торгівлі набуває формизовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля— це торгівля однієї країни з іншими країнами, якаскладається з вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів та послуг. Усукупності зовнішня торгівля різних держав утворює міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля — це складна соціально-економічнакатегорія, яку можна розглядати в двох аспектах: 1. Як процес безпосередньогообміну товарами та послугами між субєктами МЕВ 2. Як особливий тип суспільнихвідносин, що виникають між державами в процесі та з приводу обміну товарами.

Для оцінки маштабів, темпів, тенденцій, напряміврозвитку міжн торгівлі використовують систему показників, яка складається з 6груп:

1. Абсолютніпоказники: експорт (реекспорт), імпорт (реімпорт), зовнішньоторговельний обіг(ЗТО), «генеральна» торгівля,«спеціальна» торгівля, фізичний обсяг зовнішньоїторгівлі.

2.Структурні показники: товарна структура експорту та імпорту, географічнаструктура експорту та імпорту.

3. Показники інтенсивності торгівлі: обсяг експорту,імпорту чи зовнішньоторговельного обігу на душу населення; експортна, імпортна чизовнішньоторговельна квота.

4. Підсумовуючі показники: сальдо торговельногобалансу, сальдо балансу послуг та некомерційних операцій, сальдо балансу зпоточних операцій, індекс «умови торгівлі».

5. Показники динаміки 6. Показники зіставлення.

Сучасний етап розвитку міжнародної торгівліхарактеризується такими особливостями:

1. Різким зростанням обсягів експорту та імпорту 2.Зростанням ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку більшості країн,про що свідчить зростання експортної квоти країн 4. Зміни в товарній структурісвітової торгівлі:

• збільшення питомої ваги готових виробів танапівфабрикатів;

• зростання частки машин, обладнання та транспортнихзасобів;

• інтенсифікація обміну продукцією інтелектуальноїпраці (ліцензіями, «ноу-хау», інжиніринговими послугами).

6. Зрушенняв географічному розподілі товарних потоків.6. Розповсюдження сталих тадовгострокових відносин між постачальниками та покупцями, зростання питомоїваги внутрішньофірмових постачань у межах ТНК.7. Зростання ролі країн, що розвиваються,у світовій торгівлі. 8. Послаблення позицій США, Великобританії, Франції,Італії при істотному зміцненні позицій Японії та нових індустріальних країн. 9.Посилення конкуренції між трьома центрами світового економічного розвитку:США, Японією та країнами ЄС. 10. Активізація (починаючи з другої половини 70-хроків) зустрічної торгівлі.11. Посилення протекціоністських тенденцій узовнішньо-економічній політиці більшості країн.12. Поява тенденції достворення замкнутих економічних просторів.

27. Характеристика видів міжнародної торгівлі

Для сучасної міжнторгівлі є характерною різноманітність її видів:

1. специфікаобєкту торгівлі:

1.1 торгівлятоварами ( сировинними, паливними, продовольчими, напівфабрикатами, готовимивиробами які включають: виробничого призначення, широкого вжитку, машинами іустаткування)

1.2 торгівляпослугами ( фрахт, транспорт, міжн туризм, інші які включають фінансові(банківські, страхові, орендні), посередницькі (біржові), інтелектуальні(ліцензійні, ноу-хау, інжинірінгові), реклама, ярмарки та ін.

2. специфікавзаємодії субєктів

2.1 традиційнаторгівля (субєкти повязані виключно торговою угодою)

2.2 торгівляу межах кооперації (конкретним торговим угодам передують договори з наук-тех,комерційної кооперації)

2.3 зустрічнаторгівля ( реаліз-ся ті чи інші операції на компенсаційній основі)

3. специфікарегулювання

3.1звичайнаторгівля

3.2дискриміеаційнаторгівля

3.3преференційнаторгівля

В сучаснихумовах осбливої уваги потребує зустрічна торгівля. Виділяють декілька аспектівзустрічної торгівлі:

- фінансовий(коли карїна – імпортер немає вільноконвертованої валюти або не хоче їївитрачати)

- маркетинговий(коли компенсаційні операції виступають як специфічний спосіб виходу назарубіжний ринок, особливо в умовах високої конкуренції.)

- технологічний(як можливість доступу країни-імпортера до нових технологій)

- соціальний(коли зустрічна торгівля зменшує безробіття, створює нові робочі місця тощо)

Питома вагакомпенсаційних операцій становить10-20% у загальних обсягах світової торгівлі.Зустрічна торгівля превалює у обміні високими технологіями тощо. Якщо доостанніх років домінувала зустрічна торгівля північ-південь, захід-схід, то насьогодні вона інтенсифікувалась у відносинах північ-північ, захід-захід.

Експорт вивіз за кордон Товарівнаціонального походження або значною мірою перероблених в країні з метою їхпродажу.

Імпорт ввезення іноземних товарів з метою їх використання на внутрішньомуринку.

Експортно-імпортні операції є найбільш поширеними вміжнародній торгівлі.

28. Зустрічна (компенсаційна) торгівля та її різновиди.

Зустрічна (компенсаційна) торгівля — торгівля, при здійсненні якої в документах (угодах абоконтрактах) фіксуються тверді зобов'язання експортерів і імпортерів зробити повнийабо частково збалансований обмінтоварами. У останньому випадку різниця у вартості покривається грошовимиплатежами.

Однієї зособливостей зустрічної торгівлі єрозширення практики зустрічної закупівлі експортерами товарів, які не можутьбути ними використані у власному виробництві, а зазделегідь призначаються для подальшого продажу на зовнішньому абовнутрішньому ринку.

Експерти ООН виділяють три основних різновидиміжнародних зустрічних операцій:

* бартерні операції

* торговікомпенсаційні операції

* промислові компенсаційні операції .

Під промисловою компенсаційною операцією розуміється операція,в якій одна сторона здійснює поставку(часто погоджуючи також необхідне фінансування) другій стороні товарів, послуг і/або технології, яка використовуєтьсяостанньою для створення нових виробничих потужностей. У торговій компенсаційній операції,як правило, відсутні подібні взаємовідносини між взаємними конкретними діямиобох сторін.

Фахівці Організації економічної співпраці і розвитку (ОЭСР) поділяють всі міжнародні зустрічні операції на дві категорії:

• торгова компенсація;

• промислова компенсація.

Під торговоюкомпенсацією розуміється однаоперація на невелику або помірну суму, включаючиобмін надто різнорідними товарами, якізвичайно органічно не пов'язані міжсобою.

Під промисловою компенсацією розуміються такі операції, які охоплюють продаж пов'язаних між собою товарів на більш велику суму, звичайно відповідну вартостікомплектного промислового обладнанняабо готових підприємств.

І.Н. Герчикова вважає,що при класифікації міжнароднихзустрічних операцій потрібно вийти зорганізаційно-правової основи таких операційі принципу компенсації. При такомупідході виділяється три виглядуміжнародних зустрічних операцій :

• товарообмінні і компенсаційні операції на безвалютнойоснові;

• компенсаційні операціїна комерційній основі;

• компенсаційні операціїна основі угод про виробничу співпрацю.

Ці три основних виглядуоперацій відрізняються великоюрізноманітністю з точки зору їх цілей і характеру,термінів виконання, механізмурозрахунків, порядку здійснення.

/. Операціїна основі натурального обміну - бартер. Бартерні операції — представляютьсобою безвалютний, але оцінений обмін товарами. Вартісна оцінка товарів здійснюється для забезпеченняеквівалентності обміну. Для цих операцій характерні наявність контракту,

2. Комерційні операції,що передбачають участь продавця в реалізації товарів. Має два різновиди:

• безпосередня закупівля товарів для внутрішньофірмового використання або дляперепродажу третій стороні;

* сприяння експортера в знаходженні покупця товарів імпортера.

Принципова відмінність полягає в тому, що при ній гроші використовуються як міравартості і засіб платежу.

Існує безлічрізновидів операцій цієї групи,наприклад:

компенсаційні операції.Продавець погоджується отримати оплату частково або повністю у вигляді постачання яких-небудьтоварів покупця.

зустрічна закупівля (зустрічне постачання). Експортер зобов'язується закупити або влаштуватизакупівлю третьою стороною товарівімпортера на певну суму.

викуп застарілої продукції, т. т. залік залишкової вартості товарів, що викупляються по ціні нових.

3. Зустрічне постачання як складова частина промислової співпраці, наприклад компенсаційнепостачання . Експортер постачає обладнання наумовах кредиту, причому оплата кредитів, що надаютьсяповинна проводитися післяотримання виручки від зустрічного постачання продукції.

До цієї групи можна такожвіднести:

операції з давальницькою сировиною, т.т. переробку іноземної сировини зрозрахунками за роботу початковою сировиною або продуктамипереробки.

29. Методиміжнародної торгівлі та їх порівняльна характеристика.

Метод торгівлі це спосібздійснення торгового обміну (торгової операції, або торговоїоперації). У міжнародній торговійпрактиці застосовуються два основних методи торгівлі:

прямий метод (здійснення операції безпосереднє міжвиробником і споживачем);

непрямий метод (здійснення операції через посередника).

При прямому методі торгівлі виникає певна фінансовавигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагородипосереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльностівід можливої несумлінності або недостатньої компетенції посередницькоїорганізації. Торгівля на пряму має цілеспрямований характер, довгостроковість,усталеність. Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на нихреагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазінаявність комерційної кваліфікації і торговогодосвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, алеможуть значно зрости. Крім того,міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є більш ризикованою, що зумовлено економічними, політичними,правовими і соціальними умовами в різних країнах, їх традиціями і звичаями, атакож великими відстанями між торговимипартнерами. У результаті часто буває доцільно, використати посередників.

Більше за половину міжнародного товарного обміну здійснюєтьсяпри сприянні торгових посередників. Використання торгових фірм дає певніпереваги:

1. Фірма-експортер у такому разі не вкладає значнихкоштів у організацію збутової мережі на території країни-імпортера.

2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот,пов'язаних із реалізацією товару пристосовуючись до вимог ринку.

3. Суттєвим є використання капіталу торгово-посередницькихфірм на основі коротко- та довгострокового кредитування.

4. Накінець, ринки деяких товарів повністюмонополізовані торговими посередниками і не доступні для прямих контактів зіспоживачами.Прості посередники (брокери) підшукують і зводять взаємно зацікавленихпродавців і покупців, але самі не беруть безпосередньої участі в операціях.

Ще більш широке застосуванняв міжнародній торгівлі отрималидоговорикомісії, по яких комісіонери дістають право підшукуватипартнерів і підписувати з ними контракти від свого імені, але за рахунок продавця або покупця (комітентів),які несуть комерційні ризики. Перед третіми особами комісіонери виступають як продавці.

Також поширеною формою договору комісії є продаж товарів на умовах консигнації. Експортер(консигнант) постачає товар на склад посередника (консигнатора) для реалізації на ринку протягом певного терміну. Консигнаторздійснює платежі консигнанту по мірі його реалізації зі складу. Не продані до встановленого терміну товари консигнатормає право повернути консигнанту. Наумовах консигнації реалізовують в основному товари масового попиту. По суті, при консигнації експортер кредитуєпосередника на середній термінреалізації товару. Неодмінною умовою консигнаційної угоди є збереженняза комітентом права власності на товари до їх реалізації покупцям.

Основний об'ємміжнародної торгівлі здійснюється незалежними торговимифірмами. Вони від свого імені і за свій рахунокукладають договори купівлі-продажу, зодного боку, з продавцями, а з іншою з покупцями.

Агентидіють на ринку в інтересах і від іменіекспортерів або імпортерів, т. е. принципалов.У агентських угодах звичайно обумовлюються повноваження посередників занайбільш істотними умовами зовнішньоторгівельних операцій, а також додаткові зобов'язання агентів. Існують ще триособливих типи посередників: біржі, торги, аукціони

30. Міжнародна торгівля черезпосередників. Сутність і сучасні особливості біржової торгівлі.

Під торгово-посередницькими операціями мають на увазіоперації, пов'язані з купівлею та продажем товарів, які виконуються за дорученнямвиробника-експортера незалежним від нього торговим посередником на основіугоди або доручення.

До торгово-посередницьких належать фірми, які вюридичному та господарському відношенні не залежать від виробника чи споживачатовару. Вони діють заради прибутку.

Недоліком використання посередників є те, що експортерпозбавлений безпосередніх контактів із ринками збуту і повністю залежить віддобросовісності посередника. Більше за половину міжнародного товарного обміну здійснюєтьсяпри сприянні торгових посередників.

Прості посередники (брокери) підшукують і зводять взаємно зацікавлених продавців іпокупців, але самі не беруть безпосередньої участі в операціях.

Агенти діють на ринку в інтересах і від іменіекспортерів або імпортерів, т. е. принципалов.У агентських угодах звичайно обумовлюються повноваження посередників занайбільш істотними умовами зовнішньоторгівельних операцій, а також додаткові зобов'язання агентів. Існують ще триособливих типи посередників: біржі, торги, аукціони .

Товарна біржа — це ринок масових, якісно рівноціннихтоварів, на які угоди здійснюються без їх наявності. Тому в результаті угодивідбувається перехід із рук у руки не товару, а документа, що підтверджуєвласність на товар, тобто контракту.

Загалом у світі існує два типи біржі — товарна тафондова. Якщо товарна біржа — це постійно діючий оптовий ринок одноріднихтоварів, то на фондовій біржі обертаються цінні папери й іноземна валюта.

Найбільші світові біржі: США, Англії та Японії припадає-90% усіх біржових операцій.

У країнах, що розвиваються, через недостатністькапіталу біржова торгівля не розвинута. Така ж ситуація і в країнах СНД, ут.ч. в Україні.

Основні ознаки міжнародних бірж:

• ціни світового ринку;

• товари — активні суб'єкти міжнародної торгівлі;

•вільний валютний і податковий режим торгівлі (якправило).

На міжн товарних біржахпроводяться: угоди на реальний товар, термінові/фючерсні операції,спекулятивні, операції хеджування. Останні дві домінують. Функції: наданняреальної цінової інформації, інформативне забезпечення ринку.

Техніка біржових операцій. Основними учасникамибіржових операцій є члени біржі, тобто юридичні чи фізичні особи, які маютьсвою частку у статутному капіталі біржі, і посередники, брокери, якідопомагають укладати угоди у біржовому кільці. Брокер не може представлятиінтереси покупця чи продавця. Його завдання — знайти покупця чи продавця інадати їм допомогу в укладенні контракту. Брокер є постійним співробітникомбіржі, і за свою роботу він отримує винагороду у вигляді відсотка відукладеного контракту.

31. Систематизація методів міжн торгівлі. Види, способи і порядокпроведення аукціонних торгів.

прямий метод (здійснення операції безпосереднє міжвиробником і споживачем);

непрямий метод (здійснення операції через посередника).

При прямому методі торгівлі виникає певна фінансовавигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагородипосереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльностівід можливої несумлінності або недостатньої компетенції посередницькоїорганізації. Торгівля на пряму має цілеспрямований характер, довгостроковість,усталеність. Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на нихреагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазінаявність комерційної кваліфікації і торговогодосвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можутьзначно зрости. Крім того, міжнароднаторгівля в порівнянні з внутрішньою є більш ризикованою, що зумовлено економічними, політичними,правовими і соціальними умовами в різних країнах, їх традиціями і звичаями, атакож великими відстанями між торговимипартнерами. У результаті часто буває доцільно, використати посередників.

Договори комісії, по яких комісіонери дістають право підшукувати партнеріві підписувати з ними контракти від свого імені, але за рахунок продавця або покупця (комітентів), які несуть комерційніризики. Перед третіми особами комісіонери виступаютьяк продавці.

Продаж товарів на умовах консигнації. Експортер (консигнант)постачає товар на склад посередника (консигнатора) для реалізації на ринкупротягом певного терміну. Консигнатор здійснює платежі консигнантупо мірі його реалізації зі складу. Непродані до встановленого терміну товари консигнатор має право повернути консигнанту.На умовах консигнації реалізовують в основному товари масового попиту. По суті,при консигнації експортер кредитуєпосередника на середній термінреалізації товару. Неодмінною умовою консигнаційної угоди є збереженняза комітентом права власності на товари до їх реалізації покупцям.

Міжнародні товарні аукціони — це спеціальноорганізовані, періодично діючі у певних місцях ринки. На них шляхом публічнихторгів по черзі відбувається продаж попередньо оглянутих покупцями товарів,які переходять у власність того покупця, котрий запропонував за них найвищуціну, не перекриту іншими учасниками торгів. Сьогодні до основних аукціоннихтоварів належать: хутро, чай, тютюн, фрукти, риба, антикваріат, предметистаровини, художні вироби. Вирізняють 2 види :1. С підвищенням цін; 2. Спониженням.

Техніка операцій на аукціонах. Власник доставляєсвій товар аукціонному підприємству. Фахівці оглядають товар, здійснюютьнеобхідне сортування, підбирання, пакування. Посортований товар розбиваєтьсяна партії, які називаються лотами. Кожному лоту присвоюється номер, під якимвін заноситься в каталог із вказанням сорту та кількості. Час і місце аукціонуповідомляється через пресу. Постійним і потенційним покупцям розсилаютьсяброшури-проспекти. Особливістю аукціонної торгівлі є попередній огляд товарів.Лоти розташовуються у складських приміщеннях, і покупець зазначає номерпартії, що сподобалася. Куплений на аукціоні товар після виявлення недоліківназад не приймається.

Аукціонний торг може проводитися гласним і німим способом.Аукціонний торг ведеться публічно, почергово на кожний лот. При гласномуспособі аукціоніст оголошує номер і початкову мінімальну ціну. Присутніпочинають підвищувати цю ціну. Після трикратного запитання (ніхто більше?)відбувається удар молотком по столу, і товар переходить у власність тогопокупця, який запропонував за нього найвищу ціну.

Інколи аукціонний торг проводиться зі зниженням ціни.При дьому оголошується вихідна максимальна ціна. Тоді покупці поступовознижують цю ціну. Небезпека втратити товар заставляє учасників приймати вищіціни.

При німому способі проведення аукціону аукціоністоголошує вихідну мінімальну ціну, а покупець заявляє про її підвищення умовнимизнаками, наприклад, підняттям олівця, пальця, мімікою. Аукціоніст, реагуючи назнаки, оголошує попередньо обумовлену підвищену ціну. Такий спосіб торгудозволяє його учасникам зберегти в таємниці кількість купленого ними товару.

Покупець підписує стандартний формуляр аукціонногопродажу.

32. Критерії вибору методу здійснення міжнародних торговельнихоперацій. Види міжнародних торгів та порядок їх проведення.

прямий метод (здійснення операції безпосереднє міжвиробником і споживачем);

непрямий метод (здійснення операції через посередника).

3. Суттєвим є використання капіталуторгово-посередницьких фірм на основі коротко- та довгострокового кредитування.

4. Накінець,ринки деяких товарів повністю монополізовані торговими посередниками і недоступні для прямих контактів зі споживачами.

Торги — це змагальний спосіб купівлі та продажу товарівчи здавання підрядів на виконання окремих робіт на певних умовах. Торгидозволяють зосереджувати в одному місці велику кількістьсть постачальників чипідрядчиків.

Оголошення про торги публікуються попередньо у пресі.

Фірми, які виявили бажання брати участь у торгах,звичайно спочатку дають заставу в 1-3% від вартості очікуваної угоди. Державазвільняється від застави.

Торги поділяються на публічні та негласні. У публічнихторгах можуть брати участь усі фірми, у т.ч. й іноземні. До участі у негласнихторгах залучається обмежена кількість найсолідніших фірм. Через їхпосередництво закуповуються складні машини, обладнання, будуються різноманітніоб'єкти.Є ще и одиничні торги, коли до угоди залучається тільки одна фірма.

Торгові палати, консули, торгові радники, торговіцентри інформують свої країни про наступні торги.

Умови проведення торгів містяться у т.зв. тендері. Якщоторги потребують певних послуг, то звичайно пропозиції подаються у письмовомувигляді й оголошуються у день торгу. Запізнілі пропозиції не приймаються. Всіпропозиції друкуються у пресі. Оференти є присутніми при оголошенні їхніхпропозицій. Якщо кілька пропозицій однакові, то може бути влаштований аукціон.Якщо і це не дає результату, то питання вирішує жереб.Організатори торгів незобов'язані вказувати причини відхилення пропозицій.

33.Ціноутворення у міжнародній торгівлі.

У міжнародній торгівлізастосовуються два основних видицін: розрахункові і що публікуються.

Розрахункові ціни індивідуально визначаютьсяфірмами-експортерами на конкретні види промислових товарів відповідно до різнихметодик.

Ціни, що публікуються це ціни, що повідомляються вспеціальних і фірмових джерелах інформації. Вони, як правило, відображають рівень світових цін. До них відносяться:

довідкові ціни; біржові котировки; ціни аукціонів; ціниторгів; ціни фактичних операцій; ціни пропозиції великихфірм.

Одними з найбільшвідомих світових показників, що застосовуються в міжнародній торгівлі є довідкові ціни, що являють собою цінитоварів у внутрішній оптовій ізовнішній торгівлі промислово розвинених країн. Довідкові ціни регулярнопублікуються практично по всіх основних видах продукції, що реалізовується насвітовому ринку.

Довідкові ціни в більшості випадків являють собою такзвані базисні ціни, т. т. ціни товару певної кількості і якості в тому або іншому зазделегідь встановленому географічному пункті (базисному пункті).

Виходячи з особливостей ціноутворення звичайновиділяютьдві основні групи цін: на продукцію обробляючої промисловості і на сировині.

Світовими цінами на продукцію обробляючої промисловостізвичайно є експортні ціни великих компаній виробників і експортерів цієї продукції.Експортні ціни базуються на цінах цих компанії на внутрішньому ринку, якічастіше за все розраховуються по методу повнихвитрат або методу прямих витрат.

По методу повнихвитрат підсумовуються всі витрати,пов'язані з виробництвом продукції, до них додається величина передбачуваногоприбутку. Отриманий таким чиномочікуваний прибуток від реалізаціїділиться на кількість товарів, що виробляються за місяць. У результатівиходить фабрична ціна однієї одиницівиробу.

По методу прямих витратспочатку визначаються декілька варіантів передбачуваних цін івідповідні передбачувані об'ємипродажу. З отриманої величини очікуваного прибуткувіднімаються прямі (змінні) витрати. Тимсамим визначається націнка - маржинальнийприбуток на одиницю продукції і на весь об'ємпродажу, що прогнозується. З отриманого маржинальногоприбутку віднімаються постійні витрати. Отриманийприбуток порівнюється по всіх варіантах, післячого визначається, яка зпередбачуваних цін може принести максимальний прибуток.

Ціни, розраховані по одномуз двох методів, уточнюються задопомогою розгорненої системи знижок з ціни і надбавок до ціни в залежності відстану кон'юнктури.

У той же час визначити світові ціни на машини і обладнання досить складно. Певне значенняможуть мати так звані питомі ціни, т. т. ціни, розраховані на одиницюпродуктивності, потужності і т.і.

Привстановленні світових цін на сировинні товари основну роль грають невнутрішні витрати і ціни, а співвідношення попиту і пропозиції на відповідних ринках. Для деяких видів сировиннихтоварів ціни встановлюються основними експортерами, а для інших на основібіржових котированнь. Особливе значення приформуванні цін на багато які види сировинних товарів мають відповідніоб'єднання країн експортерів або виробників, що зовсім не характерно дляціноутворення на продукцію обробляючої промисловості .

34. Визначення ціни при здійсненні міжнародної торгової операції.Базисні умови поставки.

Кожна зовнішньоторгова угода повинна обов'язковомістити умову про ціну, за якою продається товар, чи вказівку способувизначення ціни цього товару. Поширеним способом визначення ціни є встановленняїї за курсом якоїсь біржі на день поставки.

Обумовлюючи ціну товару, у контракті купівлі-продажувказують: одиницю виміру ціни, базис ціни, валюту ціни, спосіб фіксації цінита рівень ціни.

Ціна у контракті може бути встановлена:

• за визначену кількісну одиницю (чи за конкретне числоодиниць) товару, вказану у звичайно вживаних у торгівлі одиницях, або учислових одиницях;

• за одиницю маси з огляду набазисний вміст основної речовини у товарі;

• за одиницю маси залежно від коливань натуральноїмаси, вмісту побічних домішок і вологи.

Базис ціни встановлює, чи входять транспортні,страхові, складські та інші витрати на доставку товару в його ціну. Базис цінизвичайно визначається використанням відповідного терміна (ФОБ, КАФ, КАС, СІФ таін.) із вказанням назви пункту здачі товару.

Ціна у контракті може бути виражена у валютікраїни-експортера, імпортера чи у валюті «третьої країни». З огляду на це, слідмати на увазі, що, по-перше, експортер звичайно прагне зафіксувати ціну увідносно стійкій валюті, а імпортер, навпаки, зацікавлений у тому, щобвстановити ціну у валюті, що знецінюється.

По-друге, не можна забувати про таке явище уміжнародній торгівлі, як «валютний демпінг» (або «валютний прибуток»), виникненняякого зумовлене різницею у русі валютних курсів валют контракту по відношеннюдо американського долара при довгострокових договорах поставок.

Ціна може фіксуватися у контракті в момент йогоукладання або визначатися протягом терміну його дії чи до моменту виконанняконтракту. Залежно від способу фіксації ціни розрізняють такі види цін: тверда,рухома; з наступною фіксацією; ковзаюча.

Тверда ціна узгоджується і встановлюється в моментпідписання контракту і не змінюється протягом строку його дії. Рухома ціна -цезафіксована при укладенні контракту ціна, яка може бути у подальшомупереглянута, якщо ринкова ціна даного товару на час виконання контрактузміниться. Ціни з наступною фіксацією встановлюються у призначені договорамистроки на основі узгоджених джерел (у т.ч. і в процесі виконання контракту).Ковзаюча ціна застосовується у контрактах із тривалими строками поставок,протягом яких економічні умови поставок можуть суттєво змінитися.

Визначаючи рівень цін, сторони контракту звичайноорієнтуються на два види цін: опубліковані та розрахункові.

Опубліковані ціни -це ціни, які повідомляються успеціальних джерелах, що, як правило, відображають рівень світових цін, тобтоекспортних цін основних постачальників даного товару та імпортних цін унайважливіших центрах імпорту цього товару. Якщо стосовно сировинних товарівсвітову ціну визначають основні країни-постачальники, то стосовно готовихвиробів і обладнання — ведучі фірми, що випускають певні типи виробів.

До опублікованих належать: довідкові ціни, біржовікотирування, ціни, подані у загальних статистичних довідниках, ціни пропозицій.Усі вони, за винятком біржових котирувань, не є цінами контрактів, оскільки тіостаточно визначаються залежно від різних чинників у ході їх вторговування. Наоснові даних зовнішньоторгової статистики шляхом ділення вартостітовару на його кількість визначаються середні експортні та імпортні ціни.

Розрахункові ціни застосовуються у контрактах нанестандартне обладнання, що виробляється звичайно за індивідуальнимизамовленнями. Загальний розрахунок контрактної ціни потребує обов'язковоговрахування технічних і комерційних поправок до ціни, яка є обгрунтуваннямостанньої у ході комерційних переговорів.

Технічні поправки. До найуживаніших поправок упрактиці міжнародної торгівлі можна віднести такі:

1.Поправка на техніко-економічні відмінності.

2.Поправка на комплектацію.

3. По правка на тропічне виконання.

Комерційні поправки. З найпоширенішихкомерційних поправок у практиці міжнародної торгівлі можна назвати такі:

1.Приведення до єдиних умов поставки. Імпортні ціниприводяться до умов поставки «франко-кордон» або «СІФ порт» країни-покупця.Експортні ціни приводяться до умов поставки «франко-кордон» або «ФОБ порт»країни-продавця.

2. Поправка на вторговування.

3. Приведення імпортної ціни достроку доставки.

4. Поправки на умови платежу.

На рівень фіксованих у контракті цін можуть суттєвовпливати різні види знижок.

•загальна (проста) чи одночасна знижка, що надається допрейскурантної чи довідкової ціни товару.• знижка за оборот (бонусна)встановлюється за певною шкалою залежно від досягнутого обороту протягомузгодженого сторонами терміну (звичайно одного року). • знижка за кількість чисерійність за умови купівлі заздалегідь визначеної зростаючої кількостітовару;• спеціальна знижка на пробні партії товару та замовлення;• сезонназнижка за купівлю товару поза сезоном; та ін.

Базисними умови зовнішньоторгового контрактукупівлі-продажу називаються тому, що встановлюють базис ціни залежно від того,чи включаються витрати на транспортування (та інші витрати) в ціну товару чині.

Сьогодні використовується збірник, виданий у 1990 р.під назвою «ІНКОТЕРМС-90».

Залежно від ступеня розподілу між продавцем і покупцемзобов'язань щодо поставки товару та відповідальності за ризик пошкодження чивтрати вантажу і пов'язаних із цим витрат усі умови інкотермс можна поділити на чотири групи:

Група Е регламентує зобов'язання продавця та покупцяпри здійсненні поставки тільки на умові франко-завод. За цієї умовизобов'язання продавця вважаються виконаними після того, як він представивпокупцеві товар на своєму підприємстві. Продавець не відповідає за повантаженнятовару на наданий покупцем транспортний засіб чи очистку товару від мита наекспорт, якщо не обумовлено інше. Покупець бере на себе всі витрати та ризик,пов'язані з перевезенням товару з підприємства продавця до місця призначення.Ця умова передбачає мінімальні зобов'язання для продавця.

Група F містить умови: «Франко-перевізник» — FСА;«Франко — вздовж борту судна» — FAS; «Франко — борт судна» — FОВ.

Відповідно цих умов продавець вважається таким, щовиконав свої зобов'язання, після того, як він передав товар перевізнику згідноз інструкціями, отриманими від покупця. Ці умови передбачають, що в обов'язкипокупця входить вибір перевізника, укладення з ним договору перевезення.Продавець повідомляє покупцеві про готовність товару до відвантаження, післячого покупець укладає договір перевезення і дає продавцеві інструкції з приводутого, кому, коли і як передати куплений товар.

Група С включає такі умови:«Вартість і фрахт» — САF; «Вартість, страхування і фрахт» — СІF;«Доставка оплачена до ...» — СРТ; «Доставка та страхування оплачені до ...» — СІР.

За цими умовами, продавець самостійно укладає договірперевезення, оплачує перевезення до вказаного у контракті місця прийому товарупокупцем, а також повідомляє покупця про деталі відправлення й очікуваний часприбуття вантажу в узгоджене місце прийняття поставки. За контрактами наС-умовах продавець звільняється від відповідальності та ризику з моментупередачі товару перевізнику у своїй країні, хоч і зазнає витрат на доставкутовару у країну покупця. Продавець зобов'язаний оплатити перевізнику всювартість траспор-тування товару незалежно від того, чи фрахт повинен бутиоплаченим до повантаження товару чи оплата допускається після його доставки умісце призначення .

Група D передбачає умови: «Поставлено на кордон» — DAF; «Поставлено з борту судна» — DES; «Поставлено зпристані» — DEQ; «Поставлено без сплати мита» — DDU; «Поставлено зі сплатою мита» — DDP.

Контракти на D-умовахможна поділити на дві категорії. До першої належать контракти, укладені наумовах «Поставлено накордон», «Поставлено з борту судна» та «Поставлено безсплати мита».Відповідно до цих умов продавець не очищує товар для імпорту. Удругу категорію входять: «Поставлено з пристані» та «Поставлено зі сплатоюмита». За цими умовами продавець повинен отримати усі необхідні імпортніліцензії, а також оплатити мито, митні збори та податки. Умови групи Dє найпривабливішими для покупця, оскільки продавець зобов'язаний доставититовар у вказане місце, беручи на себе всі витрати та ризик щодо поставкитовару. Тому контракти на D-умовах відносяться до групи «доставковихконтрактів», тоді як контракти на С-умовах називаються «відван-тажувальнимиконтрактами».

35. Система регулюванняміжнародних торгових відносин.

Регулювання торгово-екномічних відносин здійснюється нанаціональному, міжнародному і наднаціональному рівні. Насьогодні склалася розгалуженасистема регулювання міжн торгівлі, яка включає 2 групи методів та інструментіврегулювання:

1. тарифні. Митний тариф – систематизованийперелік митних податей. Митна подать – подать, що стягується при перетинітоваром митного кордону.

Існує 3 види митних тарифів: на імпорт; на експорт;транзитний.

3 форми митних тарифів: адвалорний – подать, щорозраховується у % до вартості товару; специфічний – розраховується у виглядісуми з одиниці товару; змішаний – стягнення адвалорних та специфічних податей.

Крім того у практиці застосовується:максимальнаподать – по відношенню до країн з якими не укладені торг-економ угоди; мінімальнаподать – з країнами в яких режим найбільшого сприяння; преференційна– по відношенню до імпорту товарів з країн що розвиваються.

В результаті діяльності ГАТТ величина митних тарифівбула значно зменшина протягом останніх десятиріч.

2. нетарифні. До них відносяться:

2.1 пряме обмеження експорту

2.1.1. ліцензування – виданий державою дозвіл наімпорт/експорт товару. Вирізняють генеральну (автоматичну) ліцензію – дозвілбезперешкодного імпорту/експорту товару на певний час. Разова ліцензія – дозвілімпорту/експорту певного товара певному імпортеру/експортеру з визначеннямкількості і вартості товару, а також визначенням країни призначення абопоходження.

2.1.2.квотування – обмеження експорту/імпорту у фізичному або вартісному виразі напевний термін часу. Існують глобальні (відкриті)квоти, сезонні квоти ідобровільні обмеження експорту – квота, яка вводитьсяна кордоні країни-експортерапід загрозою санкції імпортера.

2.1.3. мінімальні імпортні ціни – дотриманняекспортером рівня цін, встановлених країною-імпортером.

2.1.4. імпортні податки

2.1.5. імпортні депозити – це форма застави, якуімпортер повинен внести в свій банк в місцевій або міжнародній валюті передзакупкою зарубіж. Товару.

2.1.6. валютні обмеження – регламентація операційрезидентів та нерезидентів з валютою.

2.1.7 компенсаційна подать – запроваджуєтьсякраїною-імпортером у випадку встановлення факту державного субсидуванняекспортера.

2.1.8. антидемпінгова подать — запроваджуєтьсякраїною-імпортером у випадку демпінгу експортером.

Демпінг буває прямий (продаж на зовн. ринку товарів заціною нижчою, ніж на внутр. ринку) і зворотній (придбання заруб. покупцемтовару за ціною нижчою, ніж сплачують внутрішні покупці); одиничний(дискредитація цін внаслідок випадк. Випуску надлишку продукції), грабіжницький(продаж товару на зовн. ринку за заниженими цінами з метою усунення конкурентіві натупному збільшенні цін), тимчасовий (середній стан між одиничним іграбіжницьким); самостійний (за рахунок власних коштів), субсидиційний,валютний (за рахунок застосування завищених та занижених валютних курсів приекспортно-імпортних операціях)

2.1.9. адміністративні формальності або національніправила здійснення експортно-імпортних операцій.

2.1.10.технічні бар”єри – система перевіркивідповідності імпортної продукції міжн., нац., галузевим стандартам.

2.2.інструменти стимулювання експорту: державнекредитування експорту, змішане кредитування експорту (приватними і державнимибанками), надання коштів по каналах допомоги, державне страхування експортнихкредитів, пряме субсидування експорту, надання податкових пільг, дозволи настворення різних фондів розвитку експорту, які не оподатковуються, прискоренаамортизація, організац-інформ. сприяння експортерам.

Крім того існують інші регулятори міжн торгівлі, середних: доля національної участі (передбачає вир-во певної частини кінцевогопродукту в середині країни у вартісній або натуральній формі), стимулюваннянац. вир-ва (умови, що передбачають пріорітет держ. Замовлень національнихвиробників над зарубіжними, навіть якщо зарубіжна продукція дешевше)

Використовуючи різні тарифні та нетарифні методирегулювання, кожна держава проводить відповідну зовн-торгівельну політику, якав тій чи іншій мірі є протекціоністською. Протекціонізм – сис-маполітико-економічних стосунків між суб”єктами міжн відносин, орієнтована націлеспрямовану підтримку суб”єктів власної економіки на внутрішньому та зовнішньомуринках.

36.Тарифне регулювання.

Митний тариф – інструмент торгівельної політики та державногорегулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком.

При цьому, крім функційрегулювання зовнішньоторгівельного обороту (раціоналізація товарної структури,підтримка оптимального співвідношення валютних доходів і витрат держави ізахист внутрішньої економіки), митному тарифу притаманний суттєвий тіснийзв«язок з податковою системою, як інструментом формування доходів держави,- фіскальна функція. Митний тариф – зведення митних стягнень, що застосовуютьсядо товарів, які переміщуються через митний кордон, систематизоване увідповідності з товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності;конкретна ставка митного стягнення, що належить до сплати при вивезенні абоввезенні визначеного товару на митну територію країни.

Виділяютьекспортний і імпортний тариф, в залежності від того, що він регулює — вивезенняабо ввезення товару, а також простий і складний, в залежності від способурозвитку тарифу.

Імпортний тариф представляє собою зведення ставокмитних стягнень, що застосовуються при ввезенні товарів на митну територіюдержави.Експортний тариф його метою є: підтримання внутрішньодержавних цін іцін на світовому ринку.

Простий тариф має на увазі, що незалежно від країнипоходження, до всіх товарів які імпортуються, застосовується єдині ставки мита.Складний тариф він передбачає встановлення двох або навіть більше ставок митапо кожной номерклатурі в залежності від країни походження товару.

Митний тарифскладається із двох основних елементів — товарної номерклатури і ставок митнихстягнень. Систематизація ставок митних стягнень в тарифі здійснюється увідповідності з диференційованим списком товарів — товарною номерклатурою.Характерними рисами любої товарної номерклатури є системність опису товарів іприсвоєння коду кожній товарній позиції.

Митне стягнення (customsduty) - обов’язковийвнесок, що стягується митними органами при імпорті або експорті товару, і єумовою імпорту або експорту.

Митні стягнення виконують три основні функції:

фіскальну, якавідноситься як до імпортних, так і експортних стягнень, оскільки вони є однієюз статей доходної частини державного бюджету;

протекціоністичну (захихну), щовідноситься до імпортних стягнень, оскільки з їх допомогою держава захищаємісцевого виробника від небажаної іноземної конкуренції;

балансуючу, якавідноситься до експортних стягнень, що встановлені з метою попередженнянебажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих або інших причин нижчіза світові.

Класифікації митних стягнень.

За способом стягнення:адвалорні –нараховуються в процентах до митної вартості оподаткованих товарів;специфічні– нараховуються у встановленому розмірі за одиницю оподаткованого товару;комбіновані– поєднують обидва види митного обкладання.

За об’єктомоподаткування:імпортні – стягнення, які накладаються на імпортні товарипри випуску їх для вільного обігу на внутрішньому ринку країни. експортні– стягнення, які накладуються на експортні товари при випуску їх за межі митноїтериторії держави. транзитні — стягнення, які накладаються на товари,що перевозяться транзитом через територію даної держави.

За характером:сезонні – стягнення, яківикористовуються для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцієюсезонного характеру, антидемпінгові – стягнення, які використовуються вразі ввезення на територію держави товарів за ціною більш низькою, ніж їхзвичайна ціна в експортуючій державі, компенсаційні – стягнення, щонакладаються на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо чиопосередковано використовувались субсидії,

За походженням:автономні – стягнення, щовводяться на підставі односторонніх рішень органів державної влади країни. конвенційні(договірні) – стягнення, що встановлюються на базі двосторонньої абобагатосторонньої угоди, преференційні - стягнення, що мають більшнизькі ставки в порівнянні зі звичайним тарифом,

За типами ставок:постійні – митний тариф,ставки якого одноразово встановленні огранами державної влади та не можуть змінюватись в залежності від обставин. змінні – митний тариф, ставкиякого можуть змінюватися у встановлених органами державної влади випадках .

За способом обчислення:номінальні – тарифніставки, вказані у митному тарифі. ефективні – реальний рівень митнихстягнень на кінцеві товари, розраховані з врахуванням рівня стягнень,накладених на імпортні вузли та деталі цих товарів.

Вплив тарифу: тарифи сповільнюють економічне зростання;одностороннє введення тарифів нерідко призводить до торгівельних воєн; тарифипризводять до підвищення податкового тиску на споживачів; тариф на імпортнітовари опосередковано підриває експорт країни; тариф веде до скороченнюзагального рівня зайнятості; тариф – захист молодих галузей; тариф – засібстимулювання вітчизняного виробництва; тариф – важливе джерело бюджетнихдоходів.

37. Нетарифне регулювання міжнторгівлі.

До нетарифних методів відносяться кількісні обмеження,інші нетарифні методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори і угоди. Кількісніобмеження включають в себе квотування і ліцензування.

Квоти — це граничні обсяги певних товарів, які дозволено імпортувати (експортувати) на територію країни протягом певного терміну. Квоти бувають індивідуальними, щообмежують ввезення (вивіз) в одну конкретну країну; груповими, що встановлюютьоб'єм ввезення (вивозу) в певну групукраїн, а також глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без вказівкикраїн, на які це обмеження розповсюджується.

Ліцензії — це дозволи на імпорт (експорт) товарів протягомякогось часу, що видаються компетентними органами. Ліцензії бувають генеральними, які представляютьсобою дозвіл на імпортні (експортні) операції з визначеними товарами протягомвсього терміну дії режимуліцензування. Крім того, буваютьліцензії індивідуальні, що дозволяють одному суб'єкту підприємницької діяльностіздійснення однієї імпортної(експортної) операції по товару, що ліцензується.

Квоти і ліцензії обмежують самостійність підприємціввідносно вибору ринку і об'ємуторгівлі.

Крім кількісних, до нетарифних методівзовнішньоторгівельного регулювання відносятьсятакож ускладнення митних процедур, збільшення кількості необхідноїдокументації, підвищення вимог до якості упаковкиі маркіровки, та ін. До нетарифних методів відносятьсятакож різні податоки на імпорт і експорт зверх мита, валютні обмеження,пов'язані з отриманням дозволу на використання валюти для імпортної закупівлі,різними зборами.

Держава може вживати заходів також по припиненнюнесумлінної конкуренції при здійсненнізовнішньоекономічної діяльності, зокрема у разах демпінгу, тобто продажутоварів по цінах нижче контрактних на міжнародний товарних ринках. У разівстановлення факту демпінгу може бути застосована антидемпінгове мито.

Крім антидемпінгового мита можуть застосовуватися також ікомпенсаційне мито, яке стягується у разі встановлення того факту, що експортерпри виробництві товару користувавсядержавними субсидіями, що дозволило йому занизити ціну на товар.

Держава регулює ЗЕД також шляхом укладення різнихторгових договорів та угод, в яких встановлюються принципи торгових взаємовідносин з іноземнимидержавами. У торгівлі з іноземними державами можуть бути встановлені спеціальні режими, зокрема режимнайбільшого сприяння, що передбачає наданнямитних пільг аж до повного звільнення від імпортного мита при ввезенні товарів вироблених в країні, що користується режимом найбільшого сприяння, переваг відносно внутрішніх податків, якими обкладаються обробка і продаж на внутрішньому ринку імпортних товарів. Крім режиму найбільшого сприяння може бути встановлений спеціальний режим, щозастосовується до територій спеціальних економічних зон і до територій митних союзів, в які входить країна на основіміжнародних договорів.

38.Демпінг і антидемпінгові процедури в сучасних торговельних відносинах.

Демпінг метод фінансової нетарифної торговоїполітики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін більшсубнормально рівня цін, існуючого вцих країнах.

Демпінг може здійснюватисяяк за рахунок ресурсів окремих фірм,прагнучих заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, так і за рахунок державних субсидій експортерам. Укомерційній практиці демпінг може набувати однуз наступнихформ:

• Спорадичний демпінг епізодичний продаж зайвих запасів товарів на зовнішній ринок позанижених цінах. Відбувається тоді,коли внутрішні обсяги виробництва товару перевищують місткість внутрішнього ринку і перед компанією встає дилема абовзагалі не використати частинувиробничих можливостей і не виробляти товар, або виробити товар і продати йогопо більш низькій, ніж внутрішня, ціні на зовнішній ринок.

• Навмиснийдемпінг тимчасове умиснезниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і подальшого встановлення монопольних цін. Напрактиці це може означати експорт товарів по цінах нижче за ціни своговнутрішнього ринку або навіть нижче за витрати виробництва.

• Постійний демпінг постійний експорт товарівпо ціні нижче справедливої.

• Зворотнийдемпінг завищення цін на експорт в порівнянні з цінами продажу тих жетоварів на внутрішньому ринку.

• Взаємний демпінг зустрічна торгівля двохкраїн одним і тим же товаром по занижених цінах.

У основі демпінгу звичайно лежить ринкова ситуація, при якій еластичність попиту по ціні навнутрішньому ринку нижче, ніж на зовнішньому. Це дозволяє фірмам, що маютьвідносно монопольне положення навнутрішньому ринку, продавати свої товари по більш високих цінах, ніж назовнішньому ринку, де попит більш еластичний по ціні і де конкуренція вище.Необхідними умовами для здійснення демпінгу є:

відмінності в еластичності попиту на товар в різнихкраїнах - попит всередині країни повиненбути менш еластичним по ціні, ніж попит закордоном;

ситуація недосконалої конкуренції, яка дозволяла бвиробнику встановлювати і диктувати ціни;

сегментованістьринку, тобто здатність виробникавідгородити внутрішній ринок, де він продає товар по високих цінах, відзовнішнього ринку, де він це робить по більш низьких цінах..

Демпінг заборонений як міжнародними правилами в рамках ВТО, так і національнимиантидемпінговими законами багатьох країн. Для захисту від навмисного демпінгу країни використовуютьантидемпінгове мито.

Антидемпінгове мито тимчасовий збір в розмірі різниці між цінами продажутовару на внутрішньому і зовнішньому ринках, що вводиться імпортуючою країною зметою нейтралізації негативних наслідківнечесної цінової конкуренції на основі демпінгу.

Ставку антидемпінгового мита звичайно визначають одним знаступних способів:

• Як різницю в ціні, по якій товар реально продаєтьсяна ринку експортуючої країни і на ринку що імпортує.

• Як різницю в ціні, по якій товар повинен був би продаватися на ринкуекспортуючої країни, і ціни, по якій він реально продається на ринкуімпортуючої країни. Потенційна ціна продажу товару на ринку експортеравстановлюється на базі суми витрат виробництва, загальних витрат, прибутку на продаж на внутрішньому ринку івартості упаковки і транспортуваннятовару в імпортуючу країну.

39. Сучасні інструментистимулювання експорту.

Сьогодні існує два основних напрямки розширенняекспорту, які застосовуються промислово розвинутими країнами.

Один із них — кредитування експорту у різних формах ізметою розширення збуту товарів. У цю групу засобів входять експортні кредити,державні гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансуваннявивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам..

Експортне кредитування може мати форму:

• субсидованих кредитів національним експортерам - кредитів,що видаються державними банками під ставку процентанижче ринкової;

• державних кредитів іноземним імпортерам при обов'язковій умові закупівлі товарівтільки у фірм країни, що надала такий;

• страхування експортних ризиків національнихекспортерів, які включаютькомерційні ризики (нездатність імпортера сплатити постачання) і політичніризики (несподівані дії уряду, що не дозволяють імпортеру виконати своїзобов'язання перед експортером).

Експортні кредити бувають:

• короткостроковими на термін до 1 року,використовуються для кредитування експорту споживчихтоварів і сировини;

• середньостроковими на термін від 1 до 5 років, використовуютьсядля кредитування експорту машин і обладнання;

• довгостроковими на термін більше за 5 років, використовуються для кредитуванняекспорту інвестиційних товарів і великих проектів.

Другий напрямок у розвитку торгово-політичних засобіврозширення експорту — продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни,встановлені конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у підсумку — за демпінговими цінами.

Субсидування експорту — це форма державної політики,яка дозволяє продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва забільш низькими цінами, які часто є нижчими від цін внутрішнього ринку, а інодінавіть і від витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій промисловорозвинутими країнами спричиняло гострі торгово-політичні конфлікти.

Експортні премії також є одним із торгово-політичнихзасобів розширення експорту. Експортні премії можуть бути у прямій чи непрямійформі.

Прямі експортні премії здійснюються шляхом наданняекспортерам прямих разових субсидій при експорті товарів. Вони видаються зфондів державного бюджету і дають змогу експортерам знижувати ціни товарів, щовивозяться, і таким чином розширювати експорт.

Податкові пільги — це непрямі експортні премії, колиекспортерам надаються різноманітні фінансові пільги. Дуже часто це звільненнякомпаній, які експортують товари, від оплати внутрішніх податків чи наданняподаткових пільг. Одна з давно практикованих форм непрямих експортних премій — це система звільнення від мита чи його повернення компаніям, котрі застосовуютьімпортну сировину для виготовлення експортних товарів (т.зв. умовно безмитнийввіз і повернення мита). Суть цієї системи полягає в тому, що для розширеннявивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі товарів, яке булосплачене за ввіз імпортної сировини чи напівфабрикатів, використаних длявиготовлення цих товарів.

40. Протекціонізм і йогосучасні форми.

Державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземноїконкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Прихильники протекціонізму стверджують, що бездержавного захисту від іноземної конкуренції розвиток національноїпромисловості неможливий. Посилення економічної могутності країни і необхіднийдля цього перехід від аграрного методу ведення господарства до створеннявласної національної індустрії можуть бути досягнуті лише при встановленні длянаціональних підприємців привілейованих, найбільш сприятливих умов).

Безмитна торгівля з її гострою конкурентною боротьбою вумовах світового господарства, відповідно до цього погляду, зовсім унеможливлюєстворення власної національної промисловості. Кожна спроба економічновідсталих країн ліквідувати це відставання наштовхується на протидію пануючихна ринках іноземних виробників. Можливості та засоби ведення конкурентноїборотьби, якими володіють промислове розвинуті країни, позбавляють господарськеслабкі держави шансу на успіх в їхніх зусиллях вийти із «зачарованого колабідності».

Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і палкозахищаючи переваги безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочоїсили, тим не менше досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з практикоюширокого використання захисних тарифів та інших видів обмежень. Існування цьогопротекціоністського частоколу пояснюється необхідністю проведення певнихзаходів у відповідь на захисну політику інших держав.

У різні періоди історії зовнішньоторгівельна практика схилялася то в одну, то в іншу сторону,ніколи, правда, не приймаючи жодну зекстремальних форм. У 50-60-ті роки для міжнародної економіки був характернийвідхід від протекціонізму у бік більшої лібералізації і свободи зовнішньоїторгівлі. З початку 70-х років виявилася зворотнатенденція країни стали відгороджуватися один від одного все більш витонченимитарифними і особливо нетарифними бар'єрами, захищаючи свій Розвитокпротекціоністських тенденцій дозволяє виділити декілька форм протекціонізму:

• селективныйпротекціонізм направлений протиокремих країн або окремих товарів;

• галузевий протекціонізм захищає певні галузі,передусім сільське господарство, в рамках аграрного протекціонізму;

• колективний протекціонізм проводиться об'єднаннямикраїн відносно країн, в них що не входять;

• прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Правда, прицьому сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких областях. У відносинах розвинених країн між собою цеобласті сільського господарства, текстиля, одягу і стали. У торгівлі розвиненихкраїн з тими, що розвиваються це експорт промислових товарів країнами, щорозвиваються. У торгівлі країн, що розвиваються між собою це товаритрадиційного експорту.

41. Світовий товарний ринок.

Дані про товарну структуру міжнародної торгівлі в світізагалом дуже неповні. Звичайно для класифікації окремих товарів в міжнароднійторгівлі використовується або Гармонізована система опису і кодування товарів,або Стандартна міжнародна класифікація ООН. Найбільш значущою тенденцією є зростанняпитомої ваги торгівлі продукцією обробляючої промисловості, на яку до середини90-х років доводилося біля 3/4 вартісногообсягу світового експорту, і скорочення питомої ваги сировини і продовольства,що займає приблизно 1/4.

Ця тенденція характерна як для розвинених, так і длякраїн, що розвиваються і є слідствомвпровадження ресурсозберігаючих і енергозберігаючих технологій. У товарнійструктурі світового експорту більше за 2/3 доводиться на продукцію обробляючоїпромисловості, причому її питома вага збільшується, і біля 1/3 на сировинні і продовольчі товариНайбільш значною групою товарів в рамках продукції обробляючої промисловості є обладнанняі транспортні кошти (до половини експортутоварів цієї групи), а також інші промислові товари хімічні товари, чорні ікольорові метали, текстиль. У рамках сировинних і продовольчих товарів найбільшвеликі товарні потоки складають продовольство і напої, мінеральне паливо і іншу сировину, виключаючи паливо.

Основний об'ємміжнародної торгівлі доводиться нарозвинені країни, хоч їх частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х роківза рахунок зростання питомої ваги країн, що розвиваються і країн з перехідноюекономікою. Основне зростання питомоїваги країн, що розвиваються сталося зарахунок нових індустріальних країнПівденно-Східної Азії (Кореї, Сингапура, Гонконга), що швидко розвиваються ідеяких країн Латинської Америки. Найбільші світові експортери в 1994 році (вмлрд. дол.) США, Німеччина, Японія, Франція. Серед країн, щорозвиваються найбільші експортери наступні Гонконг, Сингапур, Корея, Малайзія, Таїланд. Серед країн з перехідноюекономікою найбільші експортери Китай, Росія, Польща, Чехія, Угорщина. Убільшості випадків найбільші експортери єі найбільшими імпортерами на світовому ринку.

Індустріальні країни займаютьприблизно 2/3 вартісних обєму світового експорту, тоді якна держави, що розвиваються, включаючикраїни з перехідною економікою, доводитьсяприблизно 1/3 світового експорту.

42. Світовий ринок послуг,його структура і особливості розвитку.

Класифікація ГАТТ/ВТО, що включає більше за 600 різновидівпослуг. Класифікація послуг заснована на Міжнародній стандартизованій промисловій класифікації, прийнятій Організацією Об'єднаних Націй і що визнається в більшостікраїн світу. І торгівля послугамивходить в рахунок поточних операційплатіжного балансу будь-якої країни. Переговори про лібералізацію торгівліпослугами ведуться паралельно з переговорами про лібералізацію торгівлітоварами.

Саме внаслідок невідчутності і невидимість більшостіпослуг торгівлю ними іноді називають невидимим експортом і імпортом.Більш того на відміну від товарів, виробництво послуг часто об'єднане з їхекспортом в рамках одного контракту івимагає безпосередньої зустрічі їх продавця і покупця. Однак і в цьому випадкуіснують численні виключення.Наприклад, деякі послуги цілком відчутні (розпечатана доповідь консультантаабо комп'ютерна програма на дискеті), цілкомвидимі (модельна стрижка або театральне уявлення), піддаються зберіганню(послуги телефонного автовідповідача) і далеко не завжди вимагають прямоївзаємодії покупця і продавця (автоматична видача грошей в банку по дебіторськійкартці).

Види послуг: транспорт, поїздки, звязок, будівництво,страхування, фінансові послуги, компютерні і інформаційні послуги, роялті іліцензійні платежі, урядові послуги та ін.

Протягом 70-90-х років частка комерційних послуг всвітовому експорті становила 16-20%, досягши до середини 90-х років приблизно1 трлн. дол.

Більше за половину вартісного обсягу експорту послуг доводиться на міжнародний транспорт іміжнародні приватні (туризм) і ділові (відрядження) поїздки. Біля 75% вартісного об'єму послуг експортується розвиненими країнами, 24 -країнами,що розвиваються і перехідними і 1 % міжнародними організаціями. За оцінкамисекретаріату ГАТТ/ВТО, на США доводиться 16,2% світового експорту послуг,Францію 10,2, Італію 6,5, Німеччину 6,4, Великобританію 5,5, Японію 5%. Ці ж країни з порівнянними частками займають лідируюче положення і в імпорті послуг.

43. Типи і форми міжнмаркетингу

Можна виділити чотири критерії типізації маркетингу ташість форм міжнародного маркетингу.

Залежно від геополітичних меж діяльності суб'єктіввиділяються два типи маркетингу: внутрішній та міжнародний.

Внутрішній маркетинг — маркетингова діяльність, націлена на внутрішній(основний для фірми) ринок. Міжнародний маркетинг — маркетинговадіяльність фірми за межами національних кордонів.

Маркетинг товарів народного споживання,виробничо-технічного призначення, послуг, промисловий, аграрний та банківськиймаркетинг — це типи маркетингу залежно від об'єкта, тобто суттєвих особливостейтовару та відповідного товарного ринку, які визначатимуть особливості побудовимаркетингового комплексу.

Стратегічний та оперативний — це два типи маркетингу,які характеризують ступінь ринкової орієнтованості фірми. Стратегічниймаркетинг — маркетингова діяльність щодо створення усталеної(довгострокової) конкурентної переваги шляхом постійного та систематизованогомоніторингу бізнес-середовища та потреб ринку і формування на цій основіефективного маркетингового комплексу.Оперативний маркетинг —маркетингова діяльність, метою якої є використання певної ринкової ситуації абошвидке пристосування маркетингового комплексу до неї.

Мікромаркетинг та макромаркетннг виділяються закритерієм особливостей суб'єкта: диверсифікованості діяльності та належностідо певного ієрархічного рівня управління в структурі національної економіки.Мікромаркетинг— маркетингова діяльність стосовно конкретного виду товару, що продукується.Макромаркетинг— маркетингова діяльність відносно широкого кола типів товарів (послуг) абосфер діяльності на рівні як фірми, концерну, фінансово-промислової групи, так ідержави в цілому.

Міжнародна діяльність грунтується на використанні таких формміжнародного маркетингу: 1. імпортний,2. експортний,3. зовнішньоекономічний,4.транснаціональний,5. мультирегіональний,6. глобальний.

Імпортний маркетинг — маркетингова діяльність, спрямована на закупівлю(імпорт) товарів чи послуг із зарубіжних ринків.Експортний маркетинг —маркетингова діяльність щодо реалізації продукції за межі національнихкордонів, при якій відбувається фізичне транспортування товару з однієї країнив іншу.

Зовнішньоекономічний маркетинг — маркетингова діяльність, зумовлена стабільністю чизростаючими можливостями перебування фірми (у вигляді представництва, філіалу зпродажу ...) на зовнішньому ринку, який включає вже, як правило, декілька країн.

Транснаціональний маркетинг — маркетинговадіяльність, що виникла з практики функціонування транснаціональних корпорацій.

Вирішуючи проблему інтернаціоналізації ринків, ТНКповинна:

* мислити глобально, здійснюючи стратегічний маркетинг;

* діяти локально, здійснюючи маркетинг операційний.

Мультирегіональний маркетинг — форми та методи маркетингової діяльності, щозастосовують фірми, працюючи в окремих регіонах чи в межах інтеграційнихугруповань.

Глобальний маркетинг — маркетингова діяльність фірми, яка розглядаєсвітовий ринок як єдине ціле («Весь світ— мій ринок!»).

44. Система міжнароднихмаркетингових досліджень.

Міжнародне маркетингове дослідження — це система збору, обробки, аналізу тапрогнозування даних, необхідних для прийняття рішень у міжнародніймаркетинговій діяльності.

Метою будь-якого міжнародного маркетинговогодослідження є зменшення ризику від рішень стосовно міжнародної активностіфірми. Мінімізація ризику досягається на основі використання висновківміжнародного маркетингового дослідження в прийнятті рішень. Під висновкамиміжнародного маркетингового дослідження розуміється систематизована інформаціяпро стан та можливі варіанти розвитку об'єкта дослідження.

Проведення міжнародного маркетингового дослідженнянеобхідно для прийняття рішень з таких питань: • сегментація світового чизарубіжного ринку, її необхідність, критерії та умови успішної сегментації;•вибір ринку, країни для розвитку міжнародної діяльності;• обгрунтуваннястратегії виходу на зарубіжний ринок (експортування, спільне підприємництво чипряме інвестування);• обгрунтування елементів міжнародного маркетинговогокомплексу (товарної та ці нової стратегії, каналів розподілення, системипросування);• розробка міжнародної маркетингової стратегії;• створення міжнародногомаркетингового плану.

Особливості міжн маркетингового дослідження: 1.Великеполе дослідження. 2. Технічні труднощі збору інформації 3. Висока вартістьдосліджень, особливо збору первинної інформації.4. Труднощі порівнянь тапояснень.5. Проблеми розробки рекомендацій.

Міжнародне маркетингове дослідження має чотири логічновзаємопов'язані, послідовні стадії:

І. Визначення вимог до інформації;II. Збір даних;III.Аналіз; IV. Упровадження Визначення вимог до інформації, як перший етапдослідження, містить в собі проблему ідентифікації цілей та завдань. Якщомаркетолог (чи замовник дослідження) може чітко сформулювати мету майбутньої роботи,то завдання стають певними етапами, складовими досягнення цілі. У цьомукласичному підході визначення вимог до інформації формується зверху вниз: мета,завдання, перелік необхідних показників та процесів, що необхідно дослідити .

Зміст другої стадії процесу міжнародного маркетинговогодослідження полягає в зборі даних і має такі складові:

— інвентаризація банку даних;- збір вторинноїінформації;- планування дослідження; — проведення дослідження

Найскладнішою стадією є аналіз інформації. Отриманакількісна та якісна інформація аналізується за допомогою методів статистики,економетрії, соціометрії, кваліметрії, біхевіоризму. Якщо отримана інформаціяне відповідає критеріям якості для прийняття маркетингових рішень(релевантність, точність, надійність, актуальність тощо), то необхідно повернутисяна попередній етап та оновити банк даних.

На останьому етапі дослідницький колектив представляєрезультати та рекомендації.

45. Сучасний міжнародниймаркетинговий комплекс.

Міжнародний маркетинговий комплекс— це системаінструментів, методів, прийомів, підходів щодо товару ціни, просування, каналіврозподілення, використання яких має на меті формування конкурентних переваг націльовому сегменті або певному зарубіжному ринку.

Елементами маркетингового комплексу є:

• товар,

• ціна ,

• просування ,

• канали розподілення .

Сукупність цих маркетингових елементів та їх адаптаціядо вимог певного сегмента дістала назву «концепція маркетинг-мікс»

Залежно від ступеня пристосування міжнародногомаркетингового комплексу до особливостей різних зарубіжних ринків (сегментівсвітового ринку) в маркетинговій практиці виділяються три типи маркетинговогокомплексу: індивідуалізований (диференційований), стандартизований,комбінований .

Індивідуалізований (диференційований) маркетинговий комплекс передбачаєпристосування всіх його елементів до потреб кожного зарубіжного ринку(сегмента світового ринку).

Стандартизований маркетинговий комплекс характеризується тим, що всійого елементи однаковою мірою пристосовуються до всіх зарубіжних ринків абосегментів (в усіх країнах товар пропонується з стандартними, однаковимихарактеристиками, за однаковою ціною, з використанням однакових системпросування та каналів розподілення).

Комбінований маркетинговий комплекс передбачає одночасну як диференціацію деякихелементів, так і стандартизацію інших. Наприклад, стандартний товар можеоднаково рекламуватися на всіх зарубіжних ринках, а ціни та каналирозподілення бути адаптованими до місцевих умов. Це — найбільш поширений підхіддо побудови та реалізації міжнародного маркетингового комплексу.

Інтернаціоналізація світового господарства, тенденціїдо його глобалізації, а також безумовні фінансові та організаційні перевагистандартизації роблять стандартизований підхід до створення міжнародного комплексумаркетингу найбільш ефективним. Але на заваді швидшого розповсюдження такогопідходу до всіх ринків стоять особливості економічного, соціально-культурного,політико-правового середовища країн. Світовий досвід показує, що встандартизації міжнародного маркетингового комплексу існують певні стадії.Спочатку на всіх зарубіжних ринках пропонується стандартизований продукт. Надругій стадії до цього додається однакова система просування. Третя стадіядоповнює стандартизацію однаковим рівнем цін та ціновими стратегіями. Завершуєстандартизацію використання однакових каналів розподілення .

46. Розробка міжнародноїмаркетингової стратегії.

Після вибору найбільш адекватного конкурентнимперевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодоформ присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього.Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішнійринок:

1.експортування,2. спільне підприємництво,3. прямеінвестування.

У випадку стратегії експортування виробництвозалишається на національній території, що має свої недоліки та переваги.Спільне підприємництво та пряме інвестування потребують вже організаціївиробництва за кордоном. При цьому деякі форми спільного підприємництвареалізуються на основі укладення контрактів, без додаткових інвестицій, аспільне володіння та пряме інвестування передбачають інвестиції, тобтодовгострокові вкладення капіталу в підприємства, соціально-економічніпрограми, підприємницькі та інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контрактнихта інвестиційних форм стратегій виходу на зовнішній ринок Експорт— вивізза кордон товарів, які продані іноземним покупцям з метою їх безпосередньогоспоживання, продажу або для перероблення.Непрямий експорт — продажтоварів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетинговихпосередників. Прямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.

Спільне підприємництво — об'єднання зусиль партнерів щонайменше з двох країнз метою організації спільної комерційної справи. Ліцензування — формаспільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець)передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу,патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

Підрядне виробництво — форма спільного підприємництва, за якої національнийвиробник (продавець) укладає угоду із закордонними виробниками на виготовленнясвоєї продукції. Управління за контрактом — форма спільногопідприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру«ноу-хау» в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал. Спільневолодіння — форма спільного підприємництва, за якої об'єднуються зусиллязарубіжних та місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційногопідприємства, котрим вони володіють та керують спільно. Пряме інвестування— розміщення капіталу у власні закордонні складальні або виробничіпідприємства, збутові філії.

Кожна із розглянутих вище стратегій виходу фірми назовнішній ринок має свої недоліки та безумовні переваги, які треба розглядатив контексті, насамперед, особливостей товару. Водночас доцільно зіставитистратегії за такими критеріями:

• контроль ринку (близькість до споживача, можливістьшвидко реагувати на зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропонування);

• гнучкість (можливість швидко та адекватно адаптуватидіяльність до елементів бізнес-середовища, що змінюються);

• ресурсні вимоги (необхідність мати певну кількістьфінансових, матеріальних та трудових ресурсів для організації та розвиткудіяльності);

• ризик (загроза виникнення непередбачених втраточікуваного прибутку, доходу або майна, коштів у зв'язку з випадковими змінамиумов економічної діяльності або інших обставин);

• причетність до міжнародного маркетингу (необхідністьта ступінь використання концепції міжнародного маркетингу в організаціїдіяльності фірми) Проблема вибору стратегії (стратегій) виходу фірми назарубіжний ринок виникає в таких ситуаціях: при вироблені міжнародноїмаркетингової стратегії фірми; при виникненні можливості (або необхідності)розвитку діяльності на певному зарубіжному ринку.

Перше рішення є стратегічним, а друге — тактичним. Вобох випадках на остаточне рішення щодо стратегії виходу фірми на зовнішнійринок впливає сукупність внутрішніх до зовнішніх (відносно фірми) чинників .

48. Міжнародний рух капіталу іхарактеристика його форм.

Капітал є однимз факторівв виробництва - ресурсом, який необхідно затратити, щоб виробититовар, і являє собою весь накопичений запас коштівв продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створенняматеріальних благ. Міжнародний рух капіталу заснований на його міжнародномуподілі як одного з факторів виробництва - історичносклавшомуся або придбаномузосередженні капіталу, що склалося в різних країнах, що є передумовоювиробництва ними певних товарів, економічно більш ефективного, ніж в іншихкраїнах. Міжнародний поділ капіталу виражається не тільки в різнійзабезпеченості країн накопиченими запасами матеріальних коштів, необхідних для виробництва товарів, але і у відмінностяхісторичних традицій і досвіду виробництва, рівнів розвитку товарного виробництваі ринкових механізмів, а також просто грошових і інших фінансових ресурсів.Наявність достатніх заощаджень (капіталу в грошовій формі) є найважливішоюпередумовою для інвестицій і розширення виробництва.

По джерелах походження капітал, що знаходиться в русі на світовому ринку,ділиться на офіційний і приватнийкапітал.

• Офіційний(державний) капітал - кошти здержавного бюджету, що переміщують закордон або що приймаються із-зі закордонуза рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. У цю категоріюруху капіталу відносяться всі державніпозики, позики, дари (гранти), допомога, які надаються однієюкраїною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним також вважається і капітал, яким розпоряджаютьсяміжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ,Світового банку, витрати ООН на підтримку світуі ін.). Джерелом офіційного капіталу є коштидержавного бюджету, тобто в результаті гроші платників податків. Тому рішення про переміщення такого капіталузакордон приймаються спільно урядом і органами представницької влади (парламентом).

• Приватний (недержавний) капітал коштиприватних (недержавних) фірм, банків і інших недержавних організацій, щопереміщують закордон або що приймаються із-зі закордону за рішенням їх керівних органів і їх об'єднань. У цюкатегорію руху капіталу відносятьсяінвестиції капіталу закордон приватними фірмами, надання торговихкредитів, міжбанківське кредитування. Джерелом походження цього капіталу є коштиприватних фірм, власні або позикові, не пов'язані з державним бюджетом. Але,незважаючи на відносну автономність фірм в прийняттірішень про міжнародне переміщеннякапіталу, що належить їм, уряд звичайно залишає за собою право його регулюватиі контролювати.

По характерувикористання капітал ділиться на:

• Підприємницький капітал кошти, що прямо абонепрямо вкладаються у виробництво з метою прибутку. Як підприємницький капітал,частіше за все використовується приватний капітал, хоча або сама держава, абопідприємства, що належать державі також можуть вкладати кошти закордон.

• Позиковий капітал кошти, що позичаються зметою отримання процента. Уміжнародних масштабах як позиковий капітал в основному використовується офіційний капітал з державних джерел, хоч міжнародне кредитування з приватних джерел також досягає вельмизначних об'ємів.

По термінувкладення капітал ділиться на:

• Середньостроковий і довгостроковий капітал вкладення капіталу терміном більш ніжна 1 рік. Всі вкладення підприємницького капіталу в формі прямих і портфельних інвестицій,так само як і позиковий капітал у вигляді державних кредитів, звичайно єдовгостроковими.

• Короткостроковийкапітал вкладення капіталу терміномменш ніж на 1 рік. Переважно позиковий капітал в формі торгових кредитів.

Найбільше практичне значення для аналізу міжнародногоруху капіталу має наступний йогофункціональний розподіл.

По меті вкладення капітал ділиться на:

• Прямі інвестиції вкладення капіталу з метою придбання довгострокового економічногоінтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора надоб'єктом розміщення капіталу. Вони практично цілком пов'язані з вивозомприватного підприємницького капіталу, не рахуючи відносно невеликих по об'єму зарубіжних інвестицій фірм, щоналежать державі.

• Портфельні інвестиції вкладення капіталу віноземні цінні папери, що не даютьінвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиціїтакож переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч ідержава часто випускає свої і купує іноземні цінні папери.

Якщо протягом останніх десятиріч превалююче значення мали прямі інвестиції, то з початку 90-х років сталося різке зростання ролі портфельних інвестицій серед іншихформ міжнародного руху капіталу. У 1993 році на розвинені країни доводиться 96% прямих і 97% портфельнихінвестицій, а на всі країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, відповідно 4 і 3%.Правда, останнім часом в зв'язку з розвитком процесів приватизації і бурхливимстановленням фінансових ринків в деяких зцих країн їх частка в міжнародному русі капіталу збільшується.

50. Міжнародне портфельнеінвестування…

З початку 90-хроків сталося безпрецедентне зростання об'ємівміжнародних портфельних інвестицій. Міжнародні операції з цінними паперами, які складали не більше за 10% ВНП в найбільш розвинених країнах світу, зросли по вартісному об'єму до 100% і більше за ВНП цих країн в середині 90-х років. Швидкепереміщення портфельного капіталу між країнами стало причиною найглибшоїекономічної кризи в Мексіці на початку 1995 року і в ряді інших країн.

Портфельні інвестиції вкладення капіталу віноземні цінні папери, що не даютьінвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.

Такі інвестиції переважно засновані на приватномупідприємницькому капіталі, хоч і держави нерідко купують іноземні цінні папери. У рамках міжнародної економікививчаються тільки міжнародні портфельні інвестиції, тобто інвестиції в іноземніцінні папери. Тому класифікація цінних паперів, прийнята в рамкахміжнародної економіки, дещо інша впорівнянні з теоріями внутрішнього фінансового управління. Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються так,як вони відбиваються в платіжному балансі. Вони розділяються на інвестиції в:

• акціонерні цінніпапери грошовий документ, що обертаєтьсяна ринку, який засвідчує майновеправо власника документа по відношеннюдо особи, що випустила цей документ;

• боргові цінніпапери грошовий документ, що обертаєтьсяна ринку, який засвідчує відношення позикивласника документа по відношенню до особи, що випустила цей документ.

Боргові цінніпапери можуть виступати в формі:

• облігації, простого векселя, борговоїрозписки грошових інструментів, що дає їх утримувачу безумовне право нагарантований фіксований грошовий прибутокабо на змінний грошовий прибуток, щовизначається за договором;

• інструменти грошового ринку - грошовихінструментів, що дають їх утримувачу безумовне право на гарантований фіксованийгрошовий прибуток на певну дату. Ціінструменти продаються на ринку зізнижкою, розмір якої залежить від величини процентноїставки і часу, що залишився до погашення. У їх число входять казначейськівекселі, депозитнісертифікати, банківськіакцепти і інш.;

• фінансових деривативів,що мають ринкову ціну похідних грошових інструментів, що засвідчують право власника на продаж або купівлю первинних цінних паперів. У їх числі опціони, ф”ючерсы, варранти,свопи.

Для цілей облікуміжнародного руху портфельних інвестицій в платіжному балансі прийняті наступні визначення:

• Нота/боргова розписка — короткостроковий грошовий інструмент (3-6місяців), що випускається позичальником на своє ім'я за договором з банком, щогарантує його розміщення на ринку і придбаннянепроданих нот, пролонгацію кредиту або наданнярезервних кредитів. Найбільш відомі ноти Евроноти.

• Опціон договір (цінний папір), що даєпокупцеві право купити або продати певний ціннийпапір або товар по фіксованій ціні післязакінчення певного часу або на певнудату. Покупець опціону виплачує премію його продавцеві в обмін на його зобов'язанняреалізувати вищезгадане право.

• Варрант різновид опціону, що дає можливість його власнику придбати у емітента напільгових умовах певну кількість акцій протягом певного періоду.

• Ф'ючерс обов'язкові для виконання стандартні короткострокові контракти на купівлю або продаж певного цінного паперу, валюти або товару по певнійціні на певну дату в майбутньому.

• Форвардний курс угода про розмір процентної ставки, яка буде виплачена у встановлений день на умовну незмінну сумуосновного боргу і яка може бути вищеабо нижче поточної ринкової процентноїставки на даний день.

• Своп угода, що передбачає обмін через певний час і на основіузгоджених правил платежами по одній ітій же заборгованості. Своп по процентнихставках передбачає обмін платежу відповіднодо одного типу процентної ставки на інший (фіксований процент на плаваючийпроцент). Своп по обмінному курсупередбачає обмін однієї і тієї ж суми грошей, вираженої удвох різних валютах.

Більше за 90% портфельних зарубіжних інвестицій здійснюються між розвиненими країнами іростуть темпами, значно випереджувальними за пряміінвестиції. Вивіз портфельних інвестицій країнами, що розвиваються дуженестабільний, а в окремі роки спостерігався навіть нетто-стік портфельнихінвестицій з країн, що розвиваються. Міжнародні організації також активно купуютьіноземні цінні папери.

Міжнародний ринок портфельних інвестицій значно більшепо об'єму міжнародного ринку прямихінвестицій. Однак він значно менше сукупного внутрішнього ринку портфельнихінвестицій розвинених країн. Оборот у внутрішній торгівлі цінними паперами оцінюється в більш ніж 1трлн. дол. в день, що в чотири разибільше, ніж в середині 80-х років. Протягом всієї історії портфельнихінвестицій портфельні інвестори віддають абсолютну перевагу купівлі національних цінних паперів в порівнянні з іноземними.

Американські інвестори тримають 94% своїх капіталів вамериканських цінних паперах. ДляЯпонії, Великобританії і Німеччині цейпоказник перевищує 85%. У числі причин концентрації портфельних інвестицій навнутрішньому ринку розвинених країн - велика ясність національногозаконодавства по цінних паперах,значно розвинена інфраструктура ринку, наявність великих гарантій виконанняконтрактних зобов'язань, більш висока ліквідність національних цінних паперів, більш високі витрати напроведення міжнародних операцій з цінними паперами. За оцінками, не більше за5-10% портфельних інвестицій реально виходятьза межі національних кордонів івкладаються в іноземні цінні папери.

51. Офіційна допомога розвитку.Основні донори і реціпієнти технічної допомоги.

Международные программы технического содействия осуществляются как полинии международных организаций, так и на двусторонней основе. Они направленыпрежде всего на оказание технического содействия развивающимся странам истранам, находящимся в переходном периоде, с целью ускорения создания основразвитой рыночной экономики. Техническое содействие (которое иногда называюттехнической помощью) направлено на повышение технологического уровнястран-получателей. Техническое содействие — предоставление странамсодействия на возмездной или безвозмездной основе в сферах технологиипроцессов, продуктов и управления более часто техническое содействиепредоставляется в области разработки программ экономического развития. С точкизрения степени вовлеченности получателя технической помощи в процесс еераспределения можно выделить несколько организационных видов техническойпомощи. • Технологические гранты— безвозмездная передача развитымистранами технологии, технологически емких товаров или финансовых средств напокупку технологии, обучение и переподготовку персонала. Гранты предусматриваютпредоставление донором в рамках проекта ТС технологии и оборудования,командирование специалистов.В этом случае получатель выполняет чистоорганизационные функции по приему и размещению технической помощи. Доноробычно имеет право участвовать через своих представителей в распределениипомощи и надзоре за эффективностью ее использования. • Софинансирование ТСпредусматривает более серьезное участие и ответственность ее получателя,который в соответствии с соглашением об оказании технической помощи должен нетолько организационно обеспечить ее получение, но и нести некоторое бремя еефинансирования. Обычно финансовое участие получателя, хотя и составляетменьшую долю стоимости проекта, рассматривается как свидетельствозаинтересованности правительства в эффективном использовании предоставляемойего стране технической помощи. Механизмы технической помощи: • ДвустороннееТС осуществляется по соглашениям между правительствами страны-донора истраны — получателя помощи. В бюджетах большинства развитых странпредусматриваются специальные средства на оказание технического содействияразвивающимся странам. В большинстве случаев техническое содействие надвусторонней основе предусматривает некоторое участие страны-получателя вфинансировании проектов. Однако во многих случаях такая техническая помощьоказывается • Многостороннее ТС включает осуществление совместных проектовТС несколькими странами в отношении одной страны — получателя. В этом случаестраны — поставщики ТС на основе многостороннего договора предоставляютотдельные компоненты технологии или технологического оборудования. К разрядумногостороннего относится и ТС по линии международных организаций,финансируемой счет взносов стран—членов программы оказания техническогосодействия, другим членам, которые в ней нуждаются. Международные организациимогут командировать своих штатных сотрудников, которые обладают экспертнымизнаниями в определенных областях, либо попросить правительства своихстран-членов подыскать специалиста из числа национальных кадров, который мог быбыть командирован на определенный срок за счет международной организации 8развивающуюся страну.

Одной из первых международная организаций, которая стала оказывать техническую помощь развивающимся странам, стала Программа развития ООН.Большие программы технической помощи осуществляют МВФ, Мировой банк,ОЭСРи практически все другие международные организации.

52. Система факторівміжнародного інвестування.

Ми можемо виділити певні фактори, що впливають на розвиток міжнародногоінвестування. Вони можуть бути за певними класифікаційними ознаками:

і.глобально-економічні фактори. До них ми відносимо:*стан розвиткусвітової економіки, міжнародних факторних ринків; *стабільність світовоївалютної системи; *рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції;*розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури.

2.політико-економічні фактори. До цієї групи належать: *політичнастабільність; *ступінь втручання уряду в економіку; *відношення до зарубіжнихта іноземних інвестицій; *дотримання дво- і башатосторонніх угод.

3.ресурсно-економічні фактори: *наявність природних ресурсів;*демографічна ситуація; географічне положення.

4.загально-економічні фактори: *типи економічного росту; співвідношенняспоживання і заощадження; *ставка позикового відсотка; *норма чистого прибутка;*рівень і динаміка інфляції; *конвертованість валюти; *стан платіжного балансу.

53. Міжнародний кредит, йогофункції та різновиди.

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарськихзв'язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому цятенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Надання кредитівімпортерам є сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на світовомуринку, однією із найпоширеніших форм сучасних світогосподарських зв'язків.Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовимзасобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни поставок.

Міжнародний кредит ценадання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країніншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і товарних ресурсівна умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик. Залежновід: і.об'єктів кредитування: * комерційні (це первинна формакредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмовимкредитом або кредитом постачальним, де позикова операція поєднана зкупівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу — з рухом товарногокапіталута фінансові. проте внаслідок обмеження фінансових можливостей цяформа кредитування практично не використовується при взаємних поставкахінвестиційних товарів, які призначаються в основному для модернізації тареконструкції виробництва, оновлення його технологічної структури.) *Фінансовийкредит (це надання коштів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, щорозміщуються на міжнародному та національному ринках позикового капіталу задопомогою банків, можуть надаватись у валютах країни-кредитора такраїни-боржника, а також у третіх валютах. 2.кредитора:* приватні(надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються нафірмові та банківські), *урядові((міжурядові, державні позики) надають урядовікредитні установи); *кредити міжнародних і регіональних організацій( можутьбути надані переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світовогобанку, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банкирозвитку країн „третього світу“ та інші кредитно-фінансові інститути.Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як координаториміжнародного кредиту); *змішані(беруть участь приватні підприємства, компанії івідповідні державні органи).3.цільове призначення:*виробничі призначенідля розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промисловогообладнання, матеріалів, ліценцій, ноу-хау, оплати виробничих послуг,забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.);*невиробничі(використовують на утримання державного апарату, армії, закупівлізброї, погашення зовнішньої заборгованості за раніше одержаними кредитами); 4.строкі:*короткострокові (до і року); середньострокові (від і до 5років); довгострокові (понад 5 років). 5. умови використання:*разові ( які надаються на певну суму і погашаються у визначений строк), *поновлювальні(визначається ліміт кредиту і загальний термін користування ним,а погашена частина автоматично поновлюється); 6. способом погашення:*пропорційні (погашення кредиту здійснюється рівними частками протягом певноготерміну),* прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашеннякредиту здійснюється в один визначений строк. 7. способу забезпечення:*забезпечені (кредити, коли формою їх забезпечення е товари,товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів,акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами,гарантії промислових і торговельних компаній);*бланкові(не маютьзабезпечення).

55. Показники зовнішньоїзаборгованості країн. Характеристика сучасної світової боргової кризи.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країниіноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни.Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, щорозвиваються. Її причини охоплюють усю систему відносин з приводу рухукапіталів, товарів і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися непросто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодимидержавами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системисвітогосподарських відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованостікраїн, що розвиваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Протетягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу,скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту.Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалосябільш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливовідсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різкимскороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабівнееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій ТНК не далазмоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. З кожнимроком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортнихнадходжень на відшкодування боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можливостіімпорту потрібного цим країнам виробничого устаткування та технології інегативно позначається на перспективах їхнього економічного розвитку. У деякихкраїнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортнінадходження. Це не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а йпрактично не дає змоги підтримувати навіть той рівень споживання в багатьох зних, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізуєекономічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівнянаселення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад.Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні борги івідсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам,оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієїфінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнароднихфінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитнихвідносин із країнами, що розвиваються. Країни з розвинутою ринковою економікоютакож мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їхвідносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієїгостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. Увисокорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргупротистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Оцінюючиплатоспроможність окремих країн, використовуютьпоказник нормиобслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношеннямсуми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період(СП),до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг (СВ): НОБ= СП: СВ • і00%.У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує20%, країна є неплатоспроможною.

56. Сучасна світова фінансовакриза, її причини і наслідки для різних країн.

Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнятовважати нафтові шоки, які розпочалися з і970 р. і призвели до переростаннязаборгованості окремих країн, в основному країн, що розвиваються, у глобальнукризу заборгованості. Перший нафтовий шок і970 р. викликав різкезбільшення дефіцитів поточних платіжних балансів усіх країн — імпортерівнафти. Це, в свою чергу, призвело до великих запозичень на міжнародному ринкукапіталів. Розпочався сучасний етап глобалізації і фінансової інтеграції. Другийнафтовий шок з і979 по і98і рр. ще більше ускладнив ситуацію. За і974—і98ірр. сукупне негативне сальдо за поточними рахунками промислове розвинутих країндо-сягло і54,2 млрд. дол. США, а країн, що розвиваються, — 330 млрд. Водночассукупне позитивне сальдо країн ОПЕК становило 393 млрд. дол. США. Третімвирішальним поштовхом до глобальної валютно-фінансової кризи послужиласвітова економічна криза початку 80-х років, яка одночасно започаткувала ісучасну міжнародну кризу зовнішньої заборгованості. За цих умов навіть країни —члени ОПЕК мали дефіцит за поточними статтями платіжного балансу з і982 по і989рр. Першим симптомом сучасної глобальної валютно-фінансової кризи як продуктуновітньої світової фінансової системи стала криза в Мексиці уі995р. Мексика стояла перед загрозою колапсу всієї економіки, що мало б руйнівнийвплив на весь Американський континент. Треба було вживати термінових заходів.Президент США прийняв рішення: Мексиці було надано 76 млрд. дол. США. Мексикувдалося втримати на поверхні. Щодо інших країн Латинської Америки, то Чилі,наприклад, зазнала втрат у зв'язку з банківською кризою, які перевищили 30%від ВВП. Проте почався новий етап. Криза спочатку вразила Японію (падіння ВВП ві998 р. становило більш як 2%).Однак у лютому і998 р. стало очевидним, щоспочатку Таїланд, згодом Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Південна Кореяподібного удару не витримають. І це незважаючи на той факт, що темпи зростанняВВП цих країн впродовж останніх тридцяти років становили п'ять і більшевідсотків на одного жителя. Валюти країн Південно-Східної Азії знецінилисьщодо американського долара на 40—72% залежно від країни, значних втрат зазналареальна економіка цих країн, особливо постраждав приватний сектор.Запрогнозами, докризового рівня економіки країни Південно-Східної Азії можутьдосягти у кращому разі близько 2001 р. Спочатку вважалося, що валютно-фінансовакриза матиме виключно регіональний азіатський характер. Однак невдовзі, всерпні і998 р., вона досягла Росії, згодом України та інших держав СНД.Наприкінці і998 р. криза знайшла відгук у Бразилії (було здешевлення реала на27. Як показує світовий досвід, країни, які залучають значні обсяги приватногокапіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів, щоможуть суттєво дестабілізувати їхню власну економіку і негативно позначитисьна економіці інших країн. Саме країни Південно-Східної Азії і ЛатинськоїАмерики пережили серйозні фінансові кризи, коли інвестори втратили довіру доїхньої економіки, а великий приплив капіталу змінився масовим відпливом.

57. Характеристика понять“валюта”, “валютний паритет” та “валютний курс”. Конвертованість валют.

Законодавством України дається таке визначення поняттю “валюта” –це такі валютні цінності, по відношенню до яких валютним законодавством країнивстановлено особливий режим обігу на території країни та при перетині її корду.У перекладі з італійського валюта – цінність, вартість. Це грошові знакиіноземних держав, а також кредитні та платіжні документи в іноземних грошовиходиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках. До іноземної валютитакож належать кошти у грошових одиницях, що перебувають на рахунках абовносяться до банківських установ за межами України, та міжнародні розрахунковіодиниці.

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової валюти однієї країни,виражену в грошових одиницях іншої країни. Він є об’єктивним економічнимпоказником, якій відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певноїкраїни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. На нього покладеневиконання певних функцій: *сприяння інтернаціоналізацїї грошових відносин;*сприяння об’єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків; *порівннярівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремихкраїнах; *порівняння національної та інтернаціональної вартості на національнихта світових ринках; *перерозподіл національного продукту між окремими країнами;*інтернаціоналізація господарських зв’язків…

Види: і.форма конвертованості: *вільно конвертовані( не існує ніякихобмежень на поточні операцїї ($, DM)); *частково конвертовані (існують валютніобмеження на певні валютні операції або тільки для нерезидентів (більшістьвалют західноєвропейських країн); *неконвертовані ( повінстю зберігаютьсявалютні обмеження на всі валютні операції). 2.режим: *фіксований (передбачає наявністьпевного зареєстрованого паритету, який підтримують органи державного валютногоконтролю); *плаваючий; *змішаний.

Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношеннякупівельної спроможності окремих іноземних валют. Під купівельною спроможністюрозуміється вартість певного набору товарів та послуг, які можна придбати завідповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом. Співвідношеннякупівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів та послуг у двохкраїнах

58. Національна та міжнароднавалютні системи і їх основні елементи.

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютнасистема. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютнасистема розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. Історичноспочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національнимзаконодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютнасистема є складовою грошової системи країн, хоча відносно самостійною, оскількивиходить за національні рамки. Її особливості визначаються ступенем розвитку істаном економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни. Національнавалютна система – це форма організацїї економічних відносин країни, задопомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються тавикористовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютноїсистеми визначаються національним законодавством.

Її елементи: *національна валюта – грошова одиниця країни; *валютнийпаритет як основа валютного курсу; *режим курсу національної валюти;*організація валютного ринку; *національні органи, що обслуговують та регулюютьвалютні відносини країни; *умови обміну національної валюти на золото та іншівалюти – конвертованість валюти.

На основі національного законодавства встановлюється механізм взаємодіїнаціональних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг тарегулювання валютних курсів, формування та використання міжнародноїліквідності. До складу національної валютної системи входять відповідніінфраструктурні лданки – банківські та кредитно-фінансові установи, біржі,спеціальні органи валютного контролю.

Світова валютна система – це форма орагнізацїї міжнародних валютних відносин,що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупністьспособів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюєтьсявзаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Її елементи:*світовий грошовий товар (виступає носієм міжнародних валютно-грошових іприймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства (векселі,чеки..)); *валютний курс; *валютні ринки (першим такім ринком був ринок золотаяк грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що булазакріплена міжнародним договром); *міжнародні валютно-фінансові організації.

Сівтова валютна система базується на функціональних формах світовихгрошей. Головним завданням світової валютної системи полянає в ефективномуопосередкуванні платежів за еспорт і імпорт товарів, капіталу, послуг…

59. Характеристика етапіврозвитку світової валютної системи.

Валютна с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин,закріплена нац чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац, міжнароднурегіональну і світову ВС (,, СВС)

Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів:*С-ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)*С-ма золотовалютногостандарту (Генуезька) (між І та ІІ св в)*Бреттон-Вудська (1944-1971, офіційнодо 1976) *Ямайська (1976-до тепер)

Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожнанаціональна грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст,тобто була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au паритету. (Так, якщозолотий вміст англійського фунта стерлінга складав 1/4 унції золота, а долараСША — 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг = 5 доларам США). Існувавпорядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були зобов'язаніобмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au. Позитивне:досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін стабільність наце-к, не дозволяла д-вам фінансувати свої витрати шляхом емісії та інфляції,обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла використовувати тількид-ва, що мала Au запаси в якості офіційних резервів; д-ви немогли проводити незалежну грош і вал політику; не забезпечувала зростаючоготорговельного оборту.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт наоснові золота і двох валют — долара США і фунта стерлінгів (ці валютирозглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, напрактиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишалисьфіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (напрактиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовнконвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могликоливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен бувслідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками,відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвалазв’язки USD з AU, а в 1971 встановилаплаваючий ВК. Після наради вКінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введеностандарт СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основівалютного кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів ізараз складає 5:$, DM, ₤, ¥, французький франк).Проголошено повну демонетизацію Au у сфері вал відносин. Припиненоконвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено якфіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано держ та міждерж контроль над ринкамиAu.

60. Світовий фінансовий ринокта його структура.

Особливості фінансового ринку: *великі масшаби.… Це зумовленодіяльністю позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок міждепозитами та збільшенням позикових операцій шляхом створення міжбанківськихдепозитів., *відсутність чітких просторових та часових меж. Фінансовий ринокбезперервно функціонує, преодолевая обмеженість годинних поясів у пошукуоптимальних умов для кредитно-фінансових операцій. *інституційна особливість. Зінституційної точки зору світовий фінансовий ринок – це сукупність фінансовихустанов, крізь які здійснюється рух позичкового капіталу у галузі МЕВ.*обмеження доступу кредиторів на світовому ринку позичкових капіталів.Головними кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави, міжнароднівалютно-кредитеі та фінансові організації, *універсальність світового ринкупозичкового капіталу. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні,фінансові, розрахункові, гарантійні операції. *спрощена стандартизованапроцедура здійснення угод з використанням найновішої комп’ютерної технології.*вартість кредиту на світовому ринку позичкового капіталу. В неї входятьвідсотки та різні комисійні, *диверсифікація секторів світового ринкупозичкових капіталів, включаючи євроринок Діяльність світового кредитного ринкутісно пов’язана з світовим фінансовим ринком.

Світовий фінансовий ринок спеціалізується в основному на емісії ціннихпаперів та їх купівлі-продажу. Попит формують підприємства, у тому числі банки,шляхом емісії цінних паперів, а також держава, яка видає займи. Розрізняютьіноземні т міжнародні облігаційні займи. Класичні займи у формі вільноговипуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів заснованих на принципієдності місця, валюти та біржової котировки. Також у 70-х р виник ринокєврооблігацій. Єврооблігаційний займ має деякі особливості: *розміщуєтьсяодночасно на ринках ряду країн на відмінність від традиційних іноземнихоблігаційних займів, *емісія здійснюється банківським консорциумом абоміжнародною організацією, *єврооблігації купляються інвесторами різних країн наоснові котировки їх національних бірж… Ринок єврооблігацій – одне з головнихджерел фінансування середньострокових та довгострокових інвестицій ТНК. Державивикористовують єврооблігаційні займи для покриття дефіцита держбюджета тарефінансування старих зайомів. Ринок євровекселів невеликий за обсягом.Він включає загалом короткострокові єврокомерційні папери та середньостроковівекселі. Світовий ринок євроакцій став розвиватися з 1983 р. З випускомоблігацій, що конвертуються у акції, відбувається інтеграція цих сегментівсвітового фінансового ринку.

61. Євроринок та особливостійого функціонування.

Євроринок – частина світового ринку позичкового капіталу, на якомй банкиздійснюють депозитно-позичкові операції у євроівлютах. Євровалюта – валюта, якапереведеня на рахунки іноземних банків та яка використовується ними дляоперацій в усіх країнах, включаючи країни-імпортера цієї валюти. Хоча євровалютифункціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошовиходиниць. Ринок євровалют, спочатку євродоларів, виник з кінця 50-х р. Нарозвиток впливали наступні фактори: *об’єктивна необхідність у гибкому іжнародно-валютному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічноїдіяльності, *введення конвертованості головних валют з кінця 50-поч 60-х,*національне законодавство стимулювало розміщення коштів банків і фірм уіноземних банках з метою отримання прибутку. Особливості: *великий розмір:обсяг-брутто – 4,5 трлн дол… Це зумовлено діяльністю позиковогомультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок між депозитами тазбільшенням позикових операцій шляхом створення міжбанківських депозитів.,*відсутність чітких просторових та часових меж, *інституційна особливість –відокремлення категорій євробанків та міжнародних банківських консорциумів.Костяк створюють транснаціональні банкі. *обмеження доступу кредиторів насвітовому ринку позичкових капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку єТНК, держави, міжнародні валютно-кредитеі та фінансові організації.*використання конвертованості валют головних країн і ЕКЮ в якості валютикредитних та фінансових угод. На ринку євровалют домінує долар США. Такожздійснюються операції з євромарками, євроєнами… Термін “євровалюта”відноситься к коштам не тільки у Західній Європі, а і за її межами.*універсальність світового ринку позичкового капіталу. На ньому здійснюютьсяміжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові, гарантійні операції. 2/3операцій євроринка здійснюються на міжбанківському ринку, *спрощенастандартизована процедура здійснення угод з використанням найновішоїкомп’ютерної технології. Угоди на євроринку здійснюються по телефону,теелфаксу…, *вартість кредиту на світовому ринку позичкового капіталу. В неївходять відсотки та різні комисійні. Специфіка відсоткових ставок на євроринку– відносна самостійність по відношенню до національних ставок. Оскількиєвробанки не підпадають під дію місцевого законодавства та не обкладаєтьсяподатком на прибуток, то вони можуть ¯проценти по своїм кредитам, зберігаючи високі прибутки, *більш високаприбутковістьоперацій в євровалютах, ніж в національних валютах,*диверсифікація секторів світового ринку позичкових капіталів, включаючи євроринок.

Форми єврокредиту:* надання єврокредиту по твердій ставці на весь строкв повній сумі, *на різних умовах: +для кредитування інвестиційний банк звичайнонадає усю суму однарозово відразу після підписання угоди або через певний час.Погашення кредиту відбувається повністю чич частково, +найбільш поширенийрелловерний кредит, який передбачає максимальний ліміт, в межах якого кредитормає право отримати кредит у необхідному обсягу на початок кожного проміжногострока його використання, + в крдитній угоді фіксується дати переглядувідсоткової ставки та обсяг позички.

62. Валютний ринок, йогофункції та структура.

Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валютних відносин єсвітовий валютний ринок. Валютний ринок— це: і)підсистема валютних відносин у процесі операцій купівлі-продажу іноземнихвалют і платіжних документів в іноземних валютах; 2) інституціо-нальний.механізм (сукупність установ і організацій — банки, валютні біржі, іншіфінансові інститути), що забезпечують функціонування валютних ринковихмеханізмів.

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійкихекономічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажуіноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах. На валютномуринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельнихрозрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачаютьвикористання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками,банківськими установами та фірмами. Існує чотири груписуб'єктів валютногоринку: • державні установи, основне місце серед яких займають центральні банкита казначейства окремих країн; • юридичні та фізичні особи, зайняті урізноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;• комерційні банківськіустанови, які забезпечують валютне обслуговування овнішніх зв'язків, особливоброкерські контори; • валютні біржі та валютні відділи товарних та фондовихбірж. Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки.Зпрактичної точки зору під валютним ринком розуміють офіційні фінансові центри,в яких зосереджено здійснення валютних операцій. Найбільшими міжнароднимивалютними ринками, представленими сукупністю банків, бірж і фінансовихкомпаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франк -фурта-на-Майні, Парижа,Сінгапура, Цюриха, Гонконга.

Головними функціями валютного ринку є:• реалізація валютної політики держави,спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширеннязовнішньоекономічних зв'язків;• сприяння поглибленню міжнародного розподілупраці та міжнародної торгівлі;• визначення і формування попиту та пропозиції наіноземні валюти;• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;• регулюваннявалютних курсів;• хеджування валютних ризиків;• диверсифікація валютнихрезервів;• одержання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностямитощо.

Види:і.Регіональні ринки: *європейський (Лондон, Цюрих, Париж, Франкфурт-на-Майні),*північноамериканський (Нью-Йорк), *азіатський (Токіо, Сінгапур, Гонконг).2.Національні ринки, які забезпечують рух валютних потоків у даній країні таобслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами.3. Ринки за видамивалютних операцій: *ф'ючерсні, *опціон-ні, *форвардні, депозитнітощо.4.Спеціальні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти, *конверсійнихоперацій, *окремих міжнародних розрахункових одиниць.

Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий тапозабіржовий валютні ринки.Біржовий ринок представляють валютнібіржі, апозабіржовий, який ще називають міжбанківським, —банки, фінансові установи, підприємства та організації.

63. Валютні операції та їхосновні види.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції,пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використаннявалютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання тапереказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахуваннявідсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та іншіоперації, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповіднихліцензій Національного банку України. Валютні операції поділяють на поточні татермінові. До поточних операцій відносять операції з короткими термінамивалютування — в межах трьох робочих днів. Розрізняють такі поточні операції: •»тод" (поставка валюти сьогодні — «сьогодні на сьогодні»);•«том» (поставка валюти наступного робочого дня — «сьогодні назавтра»);• "спот" (поставка валюти на другий робочий день— «сьогодні на післязавтра»). Такі операції використовуютьсяпереважно для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, а також зметою одержання додаткового прибутку в разі коливань валютнихкурсів(становлять 60% від загального обсягу міжбанківського ринку). Банкиможуть використовувати поточні операції «спот» для підтримкимінімально необхідних робочих залишків у іноземних банках на рахунках«ностро» для зменшення залишків у одній валюті та покриття потреб віншій Купівля-продаж валют на умовах «спот» означає, що курс валютфіксується на день купівлі-продажу, а її поставка здійснюється протягом 2-х робочих днів.Строковими операціями є валютні операції, пов'язані зпоставкою валюти на строк понад три дні з дня її укладення. Стандартнимитермінами виконання строкових контрактів є, як правило, і, 3, 6, 9 і і2 міс. Форварднівалютні операції — це контракти з обміну валют, які відбуватимуться умайбутньому, але за курсом, за фіксованим на поточну дату. Укладаються, якправило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться проринок стабільних валют можливе оформлення угод на п'ять або більше років.Операція «своп» — це валютна операція, при якій поєднуютьсяфорвардні умови та умови «спот”(продаж готівкової валюти здійснюється зодночасною її купівлею на строк). Ф'ючерсні валютні операції — цестрокові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти,фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладанняконтракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше відтрьох днів і до двох-трьох років). Розрахунки здійснюються через кліринговупалату, яка виступає посередником між продавцем та покупцем і гарантуєвиконання сторонами своїх зобов'язань.Валютний опціон — це договірнезобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купитиабо продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим умомент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягомузгодженого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачуєпродавцю певну суму, яку називають премією. Ризик покупця опціонуобмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується навеличину одержаної премії.Валютний арбітраж — це операції з валютами зметою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючихна фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками по касових істрокових операціях. Валютні біржи

65. Ринки золота та сучасніособливості їх функціонування.

У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюєтьсярегулярна його купівля-продаж. Золото на ринки поставляється у виглядістандартних зливків:

• міжнародного зразка в 400 тройських унцій (і2,5 кг) з пробою не меншяк 995;• великих зливків з пробами від 900 до 9і6,6 і вагою в кількакілограмів;• малих зливків від1005 до990г. Об'єктамиоперацій на ринках золота виступають також золоті монети як старого карбування,так і сучасні ювілейні та сувенірні монети.

Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:• у Західній Європі (Цюрих,Париж, Лондон, Женева та ін.) — іі;• в Америці — і4, в тому числі п'ять у США;•в Азії —19;• в Африці — 8.

Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюриху.

Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділяють на:• світовіринки (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Ду-бай та ін.);• внутрішнівільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); • місцеві контрольовані(Афіни, Каїр);• чорні (Бомбей та ін.).

Загальна кількість золота, якою користується сьогодні людство і якезнаходиться в банках, у приватних осіб, у вигляді монет, зливків, прикрас,накопичувалася тичоліттями. З і493 по і993 рр., тобто за 500 років, було взятона облік іі0 тис. т вдобутого золота.У середньому на планеті щорічновидобувається близько і350 т цього благородного металу. Найбільшим у світі видобувачемзолота є Південно-Африканська Республіка (близько 70% загальносвітового видобуткузолота щороку).

З економічної точки зору розрізняють наступні джерела попита на ринкузолота: *промислово-битове використання у ювелірному виробництві, інших галузях,*приватна тезаврація та інвестиції. Як реакціяна нестабільність економіки,грошового обігу… попит на злитки, нагороди.., *спекулятивніугоди, *купівля золота центральними банками.

Організаційно ринок золота є консорциумом з декількох банків, уповноваженихздійснювати угоди з золотом. Вони є посередниками між покупцями та продавцями.

До 1974 р було багато готівкових угоди з золотом, які здійснювалисьчерез 48 г після їх заключення.зараз на ринку форвардних операцій розрізняють 3види операцій з золотом: 1.хеджування з метою страхування ризику зміни цінизолота. 2.спекулятивні срочні угоди, 3.арбітражні операції з золотом якіаналогічні валютному арбітражу.

Види акціонів золота: *”класичний метод” (покупці, в заявках яких цінивише рівня встановленого продацем, платять ціну, вказану в заявці),*”голандський” (продавець встановлює єдину ціну, по якій задовольняються усізаявки з більш високими цінами).

66. Міжнародні розрахунки іфактори, що впливають на їх розвиток.

Підміжнародними розрахунками розуміють систему організаціїта регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктамияких є банки, експортери та імпортери.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчихдокументів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічнимиугодами. Вирішальне значення мають валютно-фінансові умови, які включають такіосновні елементи:• валюта ціни (валюта, в якій виражена ціна товару заукладеною зовнішньоторговельною угодою або сума наданої міжнародної позички;)•валюта платежу;• умови платежу;• засоби платежу;• форми розрахунків;• банки,які обслуговують міжнародні розрахунки.

Міжнародні розрахунки виступають як загальноденна діяльність банків, якіздійснюють розрахунки з закордоном на основі вироблених міжнароднимспівтовариством та прийнятих у більшості країн умовах, норм та порядкуздійснення розрахунків. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків єоб’єктом державного регулювання. В основному міжнародні розрахунки здійснюютьсябезпосередньо через банкі шляхом встановлення кореспондентських відносин міжкредитними установами різних країн. З цією метою банкі заключаютькореспондентські угоди про відкриття рахунків (“ностро” – рахунок цього банку уінших банках, “лоро” – рахунки інших банків у цьому банку), в якихобумовлюється порядок розрахунків, величина комісійної винагороди, а такожметоди поповнення кореспондентського рахунку. Банки можуть здійснюватиміжнародні розрахунки і крізь свої філії. Світова практика розробила такі формита методи міжнародних розрахунків: інкасо, акредитив, банківський переказ,авансові розрахунки, розрахунки по відкритому рахунку, векселі, чеки, кредитнікартки.

Вибір форм розрахунків визначається рядом факторів. Інтереси експортерівта імпортерів товарів та послуг не співпадають: еспортер намагається отримативиплату від імпортера у найменьший строк, у той же час, як імпортер намагаєтьсявідкласти виплату до моменту кінцевої реалізації товара. Тому, вибрана формарозрахунку є компромісом, в якому враховується економічна позиція контрагентів,ступінь довіри один до одного, економічна кон’юктура, політична ситуація… Крімтого важливе значення має вид товару – об’єкт угоди, а також рівень попиту тапропозиції на товар. Оскільки міжнародні розрахунки тісно пов’язані з кредитнимивідносинами, то наявність чи відсутність кредитних угод також впливає на вибірформи розрахунків. Досягнення компромісу не значить, що експортер та імпортеротримують однакові переваги: деякі з них більш вигідні для експортеру, інші — імпортеру. Самою надійною формою з точки зору експортера є авансовий платіж, анайменьш надійний – розрахунок за відкритим рахунком.

67. Форми міжнароднихрозрахунків та їх порівняльна характеристика.

Основними формами міжнародних розрахунків у здійсненні зовнішньо-економічноїдіяльності є: •банківський переказ (Операція банку з виконаннядоручення клієнта по переведенню грошей в іншій банк для виконання йогогрошових зобов’язань. Недолік: затримка в часі надходження виручки доекспортера); •документарне інкасо (банківська операція по стягненнюгрошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмовогодоручення останнього з наданням відповідних документів. Документарне інкасо— це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортерабезпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцент) того,що ця сума буде сплачена в установлені строки. Для імпортера вигодна: вінзнаходиться під захистом свого банку і документи, які отримує для оплатипо акредитивах, залишаються в розпорядженні його банку до моменту розрахунку. Апри несплаті повертаються банку-ремітенту із зазначенням причин несплати абонеакцепту. Для експортера вигідно те, що йому належить юридичне праворозпоряджатися товаром до повної сплати коштів за нього. Недоліками інкасовоїформи розрахунків є: * значний термін проходження документів через банки;*можливість відмови імпортера сплатити кошти за надані документи;* значнийрозрив у часі між відвантаженням товару та отримання експортної виручки,особливо в разі тривалого транспортування вантажів) •документарний акредитив(Акредитив — це документ, виданий банком імпортера, якийзобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером(бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають величину кредиту,термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові потрібні документи ікінцевий термін сплати. Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку,коли експортер не отримує передоплати і не хоче покладатися лише на обіцянкиімпортера заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивногоакредитива. Непідтвердмсений акредитив означає, що банк експортеробмежується тільки повідомленням експортера про відкритті акредитива і платитьтільки в тому випадку, якщо банк імпортер перераховує йому відповідну суму. Документарнийакредитив – іменний документ, що містить доручення про сплату коштівотримувачу протягом певного терміну з додержанням вказаних в ньому умов.Недоліки: це найскладніша та найдорожча форма розрахунків),; •розрахунки повідкритому рахунку(метод платежу, за якого продавець простовідправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений часпісля її отриманн); •розрахунки з використанням чеків, векселів (Простийвексель – безумовне письмове зобов’язання однієї особи перед іншоювиплатити певній особі наказом векселедавця або пред’явника, обумовлену сумугрошей на вимогу, або на фйіксовану дату, або на визначений момент умайбутньому Переказний вексель (комерційна трата)— це безумовнийписьмовий наказ, адресований однією стороною (трасантом) іншій (трасату), щозобов'язує останнього заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові)у визначений час у майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніжпередоплата чи акредитив, оскільки виконання платежу повністю залежить відімпортера (покупця). Імпортер може відмовитись від товару навіть за наявностівекселя на пред'явника, і експортер буде змушений шукати іншого покупця насвій товар, зазнавши при цьому збитків. Чек – безумовний наказ клієнта банку, якийведе його поточний рахунок, про сплату пеіної суми грошей пред’явнику чеку, абоіншій, вказаній в сумі особі: 1. Іменний, 2. Ордерний. 3. На пред’явника)

68. Платіжний баланс, йогоструктура і методи регулювання.

Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв'язку з тіснимекономічним, торговельним, науковим, культурним і іншими видами співробітництваміж різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідністьвзаємного обліку таких платежів і розрахунків потребує складання платіжногобалансу — балансу угод, укладених протягом року між фізичними особами,підприємствами та урядовими організаціями однієї країни з відповіднимиустановами інших країн. Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами,які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та їїсуб'єкти господарювання) здійснює іншим країнам. Він відіграє рольмакроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, щоздійснюються між національною економікою та економіками інших країн. За формоюскладання платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний періодчасу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країниі резидентами інших країн (нерезидентами). Платіжний баланс базується на принципахбухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис —за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, щобільшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями.

Відповідно до Керівництва МВФ платіжний баланс складається з двохвеликих розділів: 1) балансу поточних операцій (з товарами, послугами,доходами та поточні трансферти) 2) балансу руху капіталу та фінансовихресурсів (інвестиційна діяльність, операція з активами та зобов'язаннями).

Всі операції, що враховуються в платіжному балансі, поділяють наплатежі, обміни, трансферти, міграцію, умовно-розрахункові операції, операціїіз зміни вартості, рекласифікацію претензій і зобов'язань. Відповідно доКерівництва кредитові проводки оформляються за: а) реальні експортні ресурси;б) фінансові елементи, що відображують скорочення іноземних активів абозбільшення пасивів. Дебетові проводки реєструються за: а) реальні імпортніресурси; б) фінансові елементи, що відображують збільшення активів абозменшення пасивів

Звичайно публікуються схеми балансу за повною (детальною) структурою, вагрегованому вигляді: А. Баланс поточних операцій( торговельний баланс +баланс послуг, доходів від закордонних інвестицій та платежів за ними і односторонніхпереказів) В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал. С. Іншийкороткостроковий капітал. D. Помилки та упущення. E. Компенсуючи статті. F.Надзвичайне фінансування. G. Зобов'язання, що утворюють валютні резервиіноземних офіційних органів. та в аналітичній формі.

Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вонахоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано,проте відображає реальні фінансові потоки між даною країної з іншим світом.

69. Міжнародні і нацональністандарти бухгалтерського обліку.

Під стандартами бухгалтерського обліку розуміють нормативні правила тапроцедури ведення бухгалтерського обліку і складання звітності.

Види: *міжнародні (визначають головні позиції, від яких залежитьформування фінансових результатів, представлення їх у звітності. Носятьрекомендаційний характер) *національні (мають силу закону).*Принципавтономності підприємства. Він означає, що кожне підприємство(фірма) розглядяється як самостійна господарська одиниця, відокремлена підсвоїх власників та інших підприємств. Рахунки підприємства мають бутивідокремлені від рахунків ного власників. По кожній господарській одиниціведеться бухгалтерський облік і скла, дається фінансовий (бухгалтерськії і і)звіт. *Принцип безперервності діяльності. Ця концепція бухіалтерськогообліку базується на тому положенні, що підприємство постійно функціонуєі продовжуватиме в майбутньому свою діяльність необмежений період часу.Власники підприємства не мають наміру його ліквідувати чи продати. Виходячи зцього принципу, господарські засоби включаються до балансу в оцінці за їхфактичною собівартістю, а не за ринковою ціною. У звіт про прибутки включаютьсядоходи і витрати, зумовлені нормальною поточною діяльністю підприємства.*Принцип двосторонності полягає в тому, іцо засоби підприємствавідображаються у двох напрямках: з одного боку—за Їх речовим складом (гроші,складські запаси, основні засоби і ін.). а з іншого—за.джерелами їхформування. Джерела формування у свою чергу можуть бути залучені (зобов'язання)та власні. Тому принціїїі двосторониості може бути виражений формулою: Господарськізасоби = Зобов'язання + Власний капітал. *Принцип грошовоговимірювання означає, що в бухгалтерському обліку відображаються явища, дані,які можуть бути виражені в грошовому вимірі. Звичайно, в обліку можутьзастосовуватись й інші вимірники господарських засобів (натуральні, трудові),але узагальнення їх можливе тільки за допомогою грошового вимірника. *Принципсобівартості, в бухгалтерському обліку відображається собівартість(первісна, історична тощо) засобів, а не їхня ринкова вартість. Іними словами,в обліку і звітності оцінка активів здійснюється, виходячи з фактичних витратна їх придбання або виробництво. Відображення в обліку та звітностігосподарських засобів за їхньою собівартістю пояснюється двома причинами.ІІо-нерше, оцінка засобів за ринковою вартістю супроводжується великимитруднощами її визначення. Крім того, ринкова оцінка (вартість) в будь-якомуразі носить елемент суб'єктивності, тоді як собівартість є об'єктивною.По-друге, виходячи з принципу безперервності.діяльності, підприємство не будешвидко {и-алізуватн засоби, які йому належать. Воно використовує ці засоби длязабезпечення своєї поточної діяльності. А тому нема необхідності знати ринковувартість засобів, що знаходяться на підприємстві і використовуються ним. *Принципнарахування. Цей принцип регулює собою момент визнання доходів івитрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в томуперіоді, в якому вони були нараховані. *Принцип реалізації тіснопов'язаний з принципом нарахування. За цим принципом доходи від реалізаціїпродукції, робіт, послуг обліковують, коли виконано договірні зобов'язання танадіслано рахунок клієнтові. Іншими словами, моментом реалізації та визначеннядоходу від реалізації є моментом відвантаження і переходу права власності….

70.Фінансова звітністьзарубіжних країн, її склад та зміст.

Фінансова звітність– система взаємопов’язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовийстан підприємства та результати діяльності за звітній період. Основнепризначення – надати внутрішнім і зовнішнім користувачам правдиву, достовірнуінформацію про майновий та фінансовий стан підприємства, про фінансовірезультати та ефективність господарювання за звітній період. Обов’язковоювимогою до звітності є її порівнянність. Вона повинна забезпечуватипорівнянність показників даного звітнього періоду з аналогічними показникамиминулих періодов.

Фінансова звітнстьскладається на основі фінансового обліку, що ведеться на підприємстві. Підфінансовим обліком ми розуміємо комплексну систему бухгалтерського обліку, якавідображає всю госпосдарську діяльність підприємства за певний звітний період.До складу фінансової звітності входять:

1.бухгалетрський баланс ( це зівт про фінансовий стан підприємства, якийвідображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певнудату. У різних країнах статті активу балансу розміщуються зверху до низу запринципом підвищення ліквідності засобів. Статті пасиву також розміщуютьсязверху до низу за принипом зменьшення терміну повернення боргів. В США, Англ таКанаді ми спостерігаємо зворотній порядок розміщення активів та пасивів.Головна рівність балансу – активи=зобовязання +власний капітал)

2.звіт про прибутки (це обов’язкова форма фінансового звітупідприємства. Основна мета – надати інформацію користувачам про формуванняфінансового результату підприємства.у фінансовому обліку фінансовий результатдіяльності визначається порівнянням доходів та витрат звітнього періоду. Прицьому звіт про прибутки та збитки може мати одноступеневий і багатоступеневийформа. Звіт за одноступеневим форматом складаєтьсяз 2 розділів. Перший розділ –це перелік усіх доходів, одержаних підприємством за звітний період. Другий –перелік усіх витрат. Різниця між загальною сумою доходів та витрат покажефінансовий результат. Звіт за багатоступеневим форматом містить інформацію,котра показує послідовний процес формування кінцевого фінансовго результату. Крімчистого прибутку, такий звіт містить проміжні показники фінансових результатів:валовий доход, операційний прибуток; результат фінансових та надзвичайнихоперацій; прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

3.звіт про рух грошових коштів (В останні роки цей звіт є обов’язковим.Головне призначення – надати користувачам інформацію про те, з яких джерелнадходили гроші на підприємство, по яких напрямках і на які цілі витрачалисьгроші, як змінився залишок грошових коштів за звітній період. В цьому звіті відображаєтьсярух грошових коштів, від їх надходження до вибуття. Він складається по троьхосновних видах діяльності: +поточна, основна, операційна діяльнсть;+інвестиційна діяльність; +фінансова діяльність)

4.додатки ( *методи оцінки різних статей річних звітів і методипідрахунку вартісних виправлень, *назва і місцезнаходження зареєстрованогоофісу підприємств, у яких компанія володіє певним відсотком статуного капіталу,*кількісна і номінальна вартість акцій, випущених за звітній рік в межахдозволеного статуного капіталу, *суми заборгованості, які слід сплатити нераніше, ніж через 5 років, *чистий товарооборот у розрізі категорій діяльностіта географічних ринків…)

71.Облік грошових коштів країні розрахунки з дебіторами в зарубіжних корпораціях

До грошових коштіввідносяться: готівка в касі, гроші в банках, чекі, перекази від клієнтів. Дляобліку за нодходженням та вибуттям грошових коштів існує спеціальний рахунок»Грошові кошти", він є активним.

Для здійснення невеликих за розміром витрат (канцелярські, поштові,представницькі) на підприємстві створюється фонд дрібних сум – Дт Фонддрібних сум Кт Грошові кошти. Питання про його створення вирішуєадміністрація. Вона також вирішує питання про необхідні витратита розмір фондув розрахунок на 2-4 тижні. Він створюється на постійній основі, в ьому постійноповинна бути зазначена сума. Втрати грошей здійснюються тільки на передбаченіцілі.

Також фірми можуть відкривати різні рахунки в банках:+банківськийчековий рахунок, +рахонок для розрахунків з персоналом, +простий банківськийрахунок. Для відкриття рахунку в банк подається картка із зразками підписів. Вустановлений термін і обовязково в кінці місяця банк надсилає виписку зрахунку.

З метою одержання дивідендів або відсотків фірми вкладають вільні грошовікошти в короткострокові інвестиції: +облік акцій: *купили: ДтКороткострок фінанс влкдаення Кт Грош кошти, *одержанння дивідендів: ДтГрош кошти Кт Фінанс доходи (дивіденди), *продали: Дт Грош кошти КтКороткострок фінанс вкладен Кт (Дт) Прибуток від реаліз (акції);+обліг облігацій: всі процедури такіж, крім: в кінці звітнього періодуми відображаємо % який ще неодержали: Дт Доходи по % до одержання КтФінанс доходи (% по облігаціям).

Виділяють такі види дебіторської заборгованості: +рахунки до одержання;+векселі до одержання; +інша заборгованість. На методику її відображеннявпливають знижки надані клієнтам, повернення товару та ПДВ. Види знижок(Західна Європа):і.Комерційна (повязана з рухом товару): а)знижки з договірноїціни за певну невідповідність товарів по якості… б) знижки з урахуваннямвеличини покупки в % до ціни), в) знижки що надаються клієнтам по сукупностіоперацій за звітній період. 2.Розрахункова (надається клієнтам за прискоренняоплати рахунку згідно договору. Вона відображається в обліку як фінансвитрати). Якщо комерц знижка надається після відображення в обліку операцїїреалізацїї, то для її обліку використовується окремий регулюючий рахунок«Комерційні знижки надані підприємтствам клієнтам» (активний рахунок,який регулює пасивний рахунок «Доходи від реалізацїї»). В кінцізвітнього періоду він закривається за рахунок ¯доходів від реалізацїї. Безнадійний борг – дебіторськазаборг, яка не може бути погашена через неплатоспроможність боржника.Підприємство в кінці року визначає таку суму та ствонрює резерв: *створенння: Дтвитрати по сумнівн боргах Кт резерв для сумнівних борг.,*списання: Дтгрош кошти, Дт резерв сумнівн боргів Кт рах до одержання. Існуєдва метода обліку:і. Пряме списання, 2. Створенння резерву для сумнівнборгів*: а)виходячи з даних балансу (аі) спрощений підхід, а2)періодизаціядебіторської заборгоаності), б) звіту про прибуток. Якщо нам перерахували сумубільше ніж нами визначена, то залишок нарахованого резерву акумулюється інаправляється на доходу (прибутку). Частіше використовуєтьсярахунок «Доходи від анулювання резервів»

В розхрахунках між підприєм та його дебіторами часто використовуєтьвексель. По векселю клієнт сплачує номінал та %. Сума % = номінал векселя*річна% ставка*строк векселя. Вексель одерж: Дт векселі одерж Кт рахдо одержан. Погашен векселя :Дт грош кошти Кт векселі одерж, Ктфінанс доход (%).

72. Облік та оцінкатоварно-матеріальних запасів зарубіжних фірм

Види ТМЗ:*сировина і матеріали,*напівфабрикати, *запасні частини,*незавершене виробництво, *готова продукція, *тара, *інші.

Існує дві системи обліку: і. Періодична (облік протягом звітньогоперіоду не ведеться. На рахунках запасів відображається тільки початковийзалишок, який був виявлений шляхом інвентаризацїї. Надходження відображаєтьсябезпосередньо на рахунку «Витрати на купівлю». На кінець пероду длявизначення залишку знов проводиться інвентаризація.) 2. Постійна (облікведеться безпосередньо на рахунку «Складські запаси» та йогосубрахунках. Ведеться також аналітичн облік руху запасів за кожною назвою,номенклатурним номером у машинограммах та картках. *Надходж:Дт складсзапаси Кт рах до сплати, * відпуск та витрачання: Дт …… КтСкладські запаси.)

Згадно міжнародним стандартам підприємство може використовувати різніметоди оцінки:і.перше наджодження –перший видаток (припускає, щоматеріали, які першими придбані, будуть першими відпускатися. Будутьсписуватись за цінами перших надходжень. Залишки на кінець будуть оцінуватисьза цінами останніх надходжень) 2.останнє надходження – перший видаток(матеріали які останніми були придбані, першими відпускаються. Кінцеві залишкиоцінюються за цінами перших надходжень) 3.середньозважена собівартість(припускає, що витрачені матеріали, а також залишки їх на кінець місяцяоцінюються за середніми цінами) 4.ідентифікована собівартість конкурентноїпартії (він викликає необхадність обліку надходження матеріалів та їхзберігання за конкретними партіями, де буде кількість і ціна для кожної партїї)5.наступне надходження – перший видаток 6.ціна остаточної закупки.

В балансі складськізапаси відображаються за меншою вартістю з двох: собівартість чи ринкова ціна.Методи оцінки запасів за правилом меньшої ціни: і. По окремих видах матеріалів(по кожній позицїї, найменуванню товара визначається с/в і ринкова вартість таприймається менша з них) 2. По категоріях (оцінка по групах товарів) 3. Посукупності товарних запасів на складі ( всі складські запаси оцінюються)

Приклад: Залишок 100 шт по 9, купівля: 200 по і0, 300 по іі, 400по і2. Залишок на кінець 250шт. реалізовано 750 по і5

73.Специфіка обліку коротко-та довгострокових зобов’язань зарубіжних фірм.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства іншим підприємства таособам, яка виникає внаслідок здійсненя фірмою різних угод. Вона поділяється на:1.короткострокові (включає в себе борги, які мають бути погашенівпродовж року або одного господарського циклу незалежно від його тривалості.Кредиторська заборгованість оцінюється сумою грошей, необхідних для сплатиборгу, або вартістю товарів і послуг, які необхудно надати для погашення боргу.Види: *по рахунках постачальників (придбання складських запасів ДтВитрати на купівлю Кт рахунки до сплати. На рахунку Витрати на купівлювідображається сума купленого за мінусом комерційних знижок. Оплатазаборгованості: Дт Розрахунки з постачальниками Кт Рахунок вбанку.) *по векселях виданих ( для обліку використовують рахунок “Векселівидані”, він пасивний, розрахунковий. Рахунок “Дисконт по виданих векселях”активний регулюючий контрпасивний рахунок, що регулює собою рахунок “Векселівидані”) *інші зобов’язання (+по податку з продажу та по акцизному збору.Відображається на рахунку “Розрахунки з бюджетом”, + авнаси від клієнтів(одержання: Дт Грошові кошти Кт Аванси від клієнтів, відправкапродукції в рахунок авансу: Дт Аванси від клієнтів Кт Доход відреалізації.) +по дивідендах (виплата: Дт Дивіденди до сплати КтГрошові кошти, на суму об’явлених дивідендів: Дт Рахунок фінансовихрезультатів Кт Дивіденди до сплати) +по податку на прибуток(нарахування: Дт Витрати по податку на прибуток Кт Розрахунки збюджетом) +по податку на майно) *по заробітній платі (витрати обліковуються нарахунку “Витрати по оплаті праці”, він поділяється на субрахунки за видамивитрат. Розрізняють валову і чисту заробітню плату. Утримання із заробітноїплати регулюються законодавством кожної країни. Дт Витрати на оплатупраці Кт різні відрахування.) 2.довгострокові (це пасивипідприємства або кредиторська заборгованість, яка має бути сплачена впродовжтерміну, що перевищує один рік. До них належать: *по випущених облігаціях(Види: 1.+забезпечені(мають гарантію), +незабезпечені, 2.+фіксовані (мають одинтермін погашення), +серійні (погашаються серіями), 3.+реєстровані,+нереєстровані, 4.+конвертовані, +неконвертовані, 5.+відкличні. Реалізація: Дтгрошові кошти Кт Облігації до сплати, оплата відсотків: Дт Відсоткипо облігаціях до сплати Кт Грошові кошти.) *по векселях виданих(заборгованість виплачується періодично. Кожна виплата включає: *відсоток позалишку несплаченої суми заборгованості, *зменшення заборгованості по векселю.Одержання кредиту по векселю: Дт Грошові кошти Кт Заставні векселі видані досплати), *по лізінгу (фінансовий лізінг – оренда, за умовою якої орендар берена себе весь ризик та всі витрати, пов’язані з використанням орендованогомайна.)Важлива риса – підприємство виплачує не тільки одержану суму боргу, алей відсотки.

74. Облік власного капіталу ірозподілення прибутку зарубіжних товариств і корпорацій.

Облік товариства формується за рахунок внесків партнерів. При цьомукапітал кожного партнера обліковується окремо і в балансі відображаєтьсяокремо.Кожному партнеру відкривається рахунок “розрахунки з господарем”. Кожнийпартнерможе внести в товариство різні активи. При цьому активи оцінюються заринковими цінами на день здійснення внесків. Власний капітал формуєтьсяакціями. Види оцінки акцій: *номінальна вартість, *безномінальна (+з оголошеноювартістю (рада директорів перед реалізацією встановлює вартість. В цьомувипадку оголошується вартість зараховується до статутного капіталу. Виручказверху оголошенної вартості зараховується до додаткового капіталу.) +безоголошенної вартості (вся виручка зараховується до статуного капіталу)),*ринкова вартість, *облікова вартість акцій (різниця між сумою активів та сумоюзаборгованості компанії). Акціонерний капітал складається з: *вкладеногокапіталу: +акції за номінальною вартістю, +додатково оплачений капітал,*дарований капітал, *резервний капітал, *нерозподілений прибуток. Мета випускувласних акцій: *мати в наявності вілні акції, для реалізації їх своїмслужбовцям для ззаохочення, *покращити кон’юктуру на ринку ЦП відносно своїхакцій, *¯ кількість циркулюючих акцій і тим самим рівень доходу на 1 акцію, *запобігти захватуконкретного пакету акцій іншими компаніями. Для облікку викуплених акційзастосовують рахунок “Викуплені власні акції”, це активний регулюючий рахунок.В балансі сума випущених акцій показується окремою позицією зі знаком “-“.Випуск акцій відображається на рахунку “Випущені власні акції”

Прибутки товариства розподіляються між партнерами і оподатковуються вскладі доходів кожного партнера. Сума прибутку визначається наприкінці звітногоперіоду на рахунку “Фінансові результати звітного періоду”, на якийпереносяться доходи з рахунків доходів і витрат з рахунку витрат. Існує кількаметодів розподілу прибутку: *за фіксованою пропорцією, *пропорційно до внесківкапіталу. При цьому може бути два варіанти: пропорційно до залишків капіталупартнерів на початку року; пропорційно до середньої суми кпіталу партнерів,виходячи зі змін впродовж року. *розподіл прибутку на рівні нарахованоїзаробітньої плати за рік, а решта – за встановленою пропорцією. *розподіл нарівні відсотків на капітал, а решту суму – за встановленою пропорцією, *залежновід нарахованої заробітньої плати і відсотків від капіталу, а решта суми – завстановленою пропорцією.

75.Сутність, причини танаслідки міжнародної міграцїї робочої сили.

Процес інтернаціоналізації виробництва у світі активно супроводжуєтьсяінтернаціоналізацієї робочої сили. Міграція існує у країнах з різним рівнемрозвитку. Під міграцієї розуміють переселля працеспроможного населення з однихдержав до інших на строк більше одного року, яке викликано причинамиекономічного та іншого характеру, і також може приймати форму еміграції таіміграції.

Наслідки: імпорт робочої силиприводе: *до зниження витрат, що в свою чергу – до збільшенняконкурентноспроможності. *Виробляє вартість в країні перебування, імігрантисамі споживають товари та послуги. Це призводе до мультиплікаційного ефекту, щостимулює зайнятість. *Імпорт робочої сили високої якості призводе до економіїкоштів на освіті спеціалістів. *Завдяки іноземцям відбувається еластичностіринка праці. *У більшості країн мігрнати розглядаються як певний амортизатор навипадок кризи чи безробіття. * в індустріальних країнах при низькому рівнінароджувальності та ¯ кількості зайнятихза допомогою імігрантів сподіваються підтримати на належному рівні пенсії тасоціальні програми.

Еспорт:*уосновних експортерів робочої сили з’явились додаткові джерела валютного доходувід експорту робочої сили у формі надходженнь від імігрантів. *принезадовільній економічні кон’юктурі, при кількості безробітних міграція стає своєрідним клапаном. *при поверненнімігрантів до дому, вони показують значну активність у нових видах діяльності таприймають активну участь у розвитку нових форм економіки.

76. Характеристика видівміжнародної міграції робочої сили. “Відплив умів” у міжнародних міграційнихпроцесах.

Види:*імміграці (в’їзд працездатного населення в цю країну), *еміграція (виїзд),*рееміграція (повернення емігрантів на батьківщину на постійне місцепроживання).

Досвід країн ЄС показує, що внутрішній ринок робочої сили може бутиефективним лише при умові його відкритості по відношенню до зовнішнього ринка.При цьому необхідно зазначити, що це можливе при умові відносної рівностіекономічного та соціального стану розвитку країн. Якщо ця умова не виконуєтьсято спостерігається процес “відпливу умів”. Цей процес у широкомурозумінні слад розглядати з 2-х сторін: 1.внутрішня (характеризуєтьсявиходом вчених та спеціалістів з науково-технічної сфери у інші сферинаціональної економіки, безпосередньо не пов’язанні із науковою дільністю.) 2.зовнішня(найбільш кваліфіковані кадри меньш розвинутих країн залучаються на роботу удосліднецькі центри та наукові лабораторії більш розвинутих країн. Вона можемати постійний та тимчасовий характер. Тимчасовий відплив набагато перевищуєпостійний.

Інтелект завжди, на будь-яких стадіях розвитку людського суспільства,цінувався високо, але особливо він подорожчав на порозі 21ст. Нині успіхбудь-якої компанії, що динамічно розвивається, пов'язаний із пошукомвисококваліфікованих спеціалістів. З'явився попит, який швидко зростає, наталанти незалежно від країни походження й інших даних. Для реалізації цихзавдань по всьому світові створена мережа рекрутингових фірм, щоспеціалізуються на пошуку найбільш здібних фахівців, аж до добору вищогоуправлінського персоналу. З метою зміцнення своїх науково-технічних позицій у світібагато західних компаній не останню роль відводять залученню умів із країнколишнього СРСР. У Сполучених Штатах на 1990-і роки були визначені пріоритетив науково-технічній політиці, в рамках якої відверто заплановані обсягипоставок іноземних спеціалістів. У числі цих пріоритетів — 22 технологічнінапрями, що позначені як критично важливі для національної безпеки ідовгострокової якісної переваги систем озброєння США. До цього списку,зокрема, ввійшли технології виробництва сучасних композиційних матеріалів,технологія лазерного випромінювання, біотехнології та ін. Україна, на думкуіноземних фахівців, має у своєму розпорядженні чимало сучасних технологій утаких принципово важливих галузях, як ядерна енергетика, зварювальна технологія,космічна енергетика, виробництво сучасних керамічних матеріалів, виробництвоштучних алмазів, одержання надчистих рідкісноземельних елементів. На жаль,багато з цих видатних наукових досягнень не були доведені до технічноговтілення, тим більше до масового виробництва. А на Заході механізмвпровадження нових розробок у виробництво цілком налагоджений. Одніє з формвідпливу є відплив через діяльнітсь спільних підприємств за участю західнихфірм. Іншою прихованою формою є запрошення наших студентів, аспірантів і фахівцівзахідними фірмами та університетами виїхати на навчання, причому нерідко зарахунок сторони, яка запрошує.

77. Світові центри експорту таімпорту робочої сили. Регулювання трудової міграцїї.

Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розгалянутикожен з них більш детально:і.в країнах Західної Європи (країни, що приймаютьосновну частину імігрантів: Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Бельгія,Швеція, Нідерланди. Особлива роль іноземців як додаткової робочої сили полягаєу тому, що у міждержавному пересуванні в основному приймала участь молодь до 25років. До останнього часу іноземні робітники використовувались в сферах, девелику роль грало використання ручної праці та у тих сферах, де праця була дуженебезпечна, грязна або вважалась негідной місцевих робітників (доля іноземців70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: кількість іноземців у сфері послуг, а також у сферахде це було дуже рідке явище( фанансові установи, торгівля нерухомістю))2.Близький Схід ( на початку 90-х р ми могли спостерігати стрімке кількості іноземців. Головним експортером робочої силиє Єгипет. Іноземці являють собою основну робочу силу, яка розвиває ці країни, атакож і важлий чинник стимулювання економіки та власності держав. Приватніпереводи є суттєвими ресрусами надходження іноземної валюти та інколиперевищують суми от експорту товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до кількості безробітних у цьому регіоні. Також до вад миможемо віднести дуже високий темп прирісту економічно активного населення.Деякі країни арабського світу є одночасно і експортерами і імпортерами. Дляприкладу, Іорданія експортує низькокваліфікованих робітників та експортуєкваліфіковану та висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграціясладалась з 2-х етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн чол з ЗахідноїЄвропи), 2- іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х роківрозпочала політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основнимипостачальниками робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину імігрантівскладають низько- та полукваліфікованих робітників. Проте, враховуючи, щоіміграція носе ассимільований характер, ми можемо стверджувати, що цей центр єне переспективним для трудової міграції)4. Австралія (іміграційна політика50-60р була сорієнтована на імігрантів зі східної та Центральної Європи,особливо з Італїї, Греції. З 70-х р вона переорієнтувалась на Азію. Потім вонапочала проводити нову міграційну політику спрямовану на стимулювання бізнеса вкраїні. У відповідності до неї в першу чергу приймались імігранти, якіздійснили інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як і США проводитьассиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоакеанського регіону (основнимиімпортерами рабочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Пакістан, Корея. Для АТРхарактерно декілька форм трудової міграції: регульована (Малайзія, Сингапур,Бруней, Гонконг), скрита чо нелегальна (Східна та Західна Малайзія, Гонконг,Японія, Пакістан, Тайвань), міграція робочої сили високої кваліфікації, якасупроводжується прямимі іноземними інвестиціями, які здійснюються Японією,Гонконгом)6. Латинська Америка (найбільш поширена форма міграціїї – сезонна.Проте існує і більш довга – робітники промисловості та сфери послуг)7. Африка(внутрішня міграція. Більш богаті беруть некваліфікованих робітників з суміжнихкраїн.). Регулювання: *професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру(здоров’я), *кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансовіобмеження), *часові обмеження (максимальні строки перебування), *географічніприорітети, *заборона.

78. Світовий ринок праці, йогоструктура і січасні особливості розвитку.

Одной из форм современных международных экономических отношений являетсямиграция рабочей силы, под которой понимается перемещение |переселение трудоспособногонаселения из одной страны в другую поисках работы и лучших условий жизни.Миграция является одной из главных составляющих формирования мирового рынка.Формирование мирового рынка рабочей силы осуществляете по двум направлениям: а)формирование внутреннего рынка рабочей силы, I б) формирование внешнего рынкарабочей силы. Оба эти рынка тесно взаимосвязаны между собой и дополняю другдруга. ВНУТРЕННИЙ рынок рабочей силы основывается на движении кадров междупредприятиями, фирмами, отраслями, ре дюнами внутри отдельного государства. Онрегулируется сводов законодательных или коллективно-договорных нормативныхактов которыми руководствуются партнеры по реализации политики занятости.

ВНЕШНИЙ рынок рабочей силы предполагает мобильность рабочей силы междуфирмами на общемировом уровне. Здесь механизм его регулирования охватываетболее широкий круг экономических, юридических, социальных и иных факторов,определяющих функционирование этого рынка. Эти отношения регулируются на основемеждународных норм и соглашений, определяющих условия | порядок перемещениярабочей силы через границу, трудоустрой иностранных граждан, их юридическую исоциальную защиту в стране пребывания.

Внешний рынок рабочей силы формируется под воздействием двух потоков — эмиграции и иммиграции рабочей силы. ЭМИГРАЦИЯ — это выезд работников даннойстраны на работу в другие граны. ИММИГРАЦИЯ — это обратный процесс, то естьвыезд иностранных рабочих на работу в данную страну. Базовой формой организациивнешней трудовой миграции, принятой в международной практике, являютсядвухсторонние соглашения между заинтересованными государствами, где, вчастности, оговариваются социальное и трудовое равноправие между иммигрантами игражданами страны пребывания. Важное значение для внешней трудовой миграцииимеет закон о въезде и выезде, который принимается каждым отдельнымгосударством в целях защиты внутреннего рынка. Так, ряд экономически развитыхстран ввели количественные ограничения (ежегодные квоты) на въезд иностранцев встрану. Более того, некоторые из них определяют круг профессий квалификациюрабочих-иммигрантов, устанавливают возрастные ограничения, определяют другиеусловия въезда в страну. В международной практике управления миграционными процессамифункции найма рабочей силы в стране эмиграции (иммиграции) обычно выполняетчастный агент. Правительственные органы, как правило, также обращаются куслугам частных агентов как по вопросам найма рабочих, так и поиска рабочихмест.

80.Поняття, предмет, принципита джерела міжнародного економічного права.

Для урегулювання міжнародних економічних відносин користуються нормамиміжнародного економічного права (МЕП). Існує декілька концепцій міжнародногоекономічного права. Основні: 1) це концепція англійського юриста Шварценбергера(міжнародне економічне право — галузь міжнародного публічного права. Воновключає в себе такі компоненти: 1) володіння природними ресурсами та їхексплуатація; 2) виробництво та розподіл товарів; 3) невидимі міжнародні угодигосподарського або фінансового характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідніпослуги; 6) статус і організація суб'єктів, які здійснюють таку діяльність.Міжнародне економічне право включає в себе лише ті економічні аспекти, котрі єоб'єктом впливу міжнародного публічного права, і виключав внутрішнє регулюваннячерез те, що при цьому не створюються єдині для всіх держав норми і принципи. Основнийвисновок -норми МЕП це частина міжнародного публічного права. Вонистворюються суб'єктами міжнародного права і використовуються для урегулюваннявідносин, що виникають між ними.) 2) німецьких юристів П. Фішером і В.Фікентшером (в систему МЕП слід включати і норми внутрішнього права, якірегулюють міжнародну господарську діяльність., що згідно з цієюконцепцією в систему міжнародного економічного права включаються не лише нормиміжнародного публічного, а й міжнародного приватного права, національні норми,які регулюють міжнародні економічні відносини.) Міжнародне економічне право —це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державамиі міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесіміжнародного економічного співробітництває самостійною галуззю міжнародногопублічного права. Система джерел МЕП включае в себе міжнароднідоговори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правовізвичаї, рішення (акти) міжнародних оргашзащй, міжнародні кодекси поведінки.Джерела є формою юридичного втілення, вираження норм і принципів міжнародногоекономічного права. Водночас норми і принципи МЕП характеризують зміст їхджерел. Під принципом взагалі прийнято розуміти керівні ідеї,основоположні засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Міжнароднаекономічна діяльність базується на принципах, які виражаються насамперед унормах міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідногоспецифічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право. Самеці принципи, знаходячи своє закріплення у міжнародно-правових актах, івизначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин іміжнародних економічних відносин, відбивають з урахуванням практики тенденціїі потреби їх оптимального і прогресивного розвитку. Види принципів:1) основні(загальні) принципи міжнародного економічного права (1) принцип мирногоспівіснування; 2) принцип суверенної рівності держав; 3) принципспівробітництва держав; 4) принцип невтручання; 5) принцип сумлінного виконанняміжнародних зобов'язань; 6) принцип взаємної вигоди 2) спеціальніпринципиміжнародного економічного права). Група спеціальних принципівміжнародного економічного права включає: 1) принцип розвитку міжнароднихекономічних і науково-технічних відносин між державами; 2) принцип юридичноїрівності і недопустимості економічної дискримінації держав; 3) принцип свободивибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків; 4) принципневід'ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а такожнад їх економічною діяльністю; 5) принцип найбільшого сприяння; 6) принципнаціонального режиму.

81. Характеристика держави яксуб’єкта міжнародного економічного права.

Міжнароднеекономічне право покликане регулювати суспільні відносини між різнимисуб'єктами. Під суб'єктом права взагалі розуміють особи (фізичні і юридичні),які відповідно до закону наділені здатністю мати суб'єктивні права та юридичніобов'язки, що дає їм можливість брати участь у відповідних правовідносинах.Головним суб'єктом міжнародного економічного права є держава. За існуючими як увітчизняній, так і в зарубіжній літературі визначеннями, держава — це політичнаформа організації суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладомполітичну владу пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації продержавний суверенітет України зазначено, що народ України є єдиним джереломдержавної влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції якбезпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевихРад України. До ознак будь-якої держави слід віднести такі: І) публічнавлада; 2) державний суверенітет; 3) територіальний поділ населення; 4)державний апарат; 5) податкова систелш; 6) право. Держави можуть бутирізними за своїми соціально-економічними системами, політичним режимом, формоюправління та формою державного устрою. Але незалежно від цього кожна з них наоснові свого суверенітету має право бути суб'єктом міжнародно-правових відносині, зокрема, міжнародних економічних відносин. Нині держави світу або їхні групифункціонують в умовах інтернаціоналізації господарського життя, міжнародногоподілу праці, різних можливостей у забезпеченні виробництва сировинними,енергетичними, трудовими та іншими необхідними ресурсами, монополії ряду державна випуск окремих видів продукції та дії інших факторів, які обумовлюютьнеобхідність міжнародного економічного співробітництва. Вихід сьогоднібудь-якої держави на шлях науково-технічного прогресу, інтенсифікаціїнаціональної економіки практично неможливий без активної діяльності у сферіміжнародних економічних відносин, створення найсприятливіших умов дляінтегрованості національної економіки у світову, наближення її до ринковихструктур розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростаннюекономічної могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішеннюінших соціальне важливих для кожної країни завдань. Імунітет — слово латинськогопоходження і в перекладі на українську мову означає звільнення від чого-небудь.У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно доякого державі або її органам не може бути пред'явлений позов у суді іноземноїдержави. Як уже зазначалося, коли держава виступає суб'єктом міжнароднихекономічних відносин з іншими державами або з міжнародними організаціями, тотакі відносини регулюються нормами міжнародного економічного права. Водночасвона може вступати у відносини міжнародно-правового характеру з різнимиіноземними юридичними особами, окремими громадянами інших держав. Відносини,які при цьому виникають, регулюються нормами міжнародного приватного права.Розглядаючи питання про імунитет держави, не слід робити висновки про те, щовсілякого роду спірні питання, що виникають не можуть взагалі розглядатись.Наявність імунитету не означає, що ним наділені і відповідні господарськіорганізіції. Форми співробітництва держав: *держава вступає з іншими державамив економічні стосунки, *держави вступають до міжнародних організацій істановяться її членами, *держави об’єднуються у певні групи, * співробітництводержави через міжнародні організації з державами, які не є членами цихорганізацій.

82. Міжнародні економічніорганізації, їх правовий статус та порядок прийняття рішень.

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільнимукладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані урозширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів зовнішньоекономічноїдіяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних перевезень, будівництватощо) на основі багатосторонніх міжнародних економічних відносин. Одним ізефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва єстворення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладеннюбагатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролюза їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правоверегулювання міжнародних економічних відносин, та ін. Перші міжнародніекономічні організації (комісії, сгілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIXст.

Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій даєможливість виділити їх чотири групи:1) універсальні міжнародні організації, членамияких є держави різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні організації,членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні організації, якіоб'єднували капіталістичні країни; 4) міжнародні регіональні організації, доскладу яких входять країни, що розвиваються.

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і вмежах кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародноїорганізації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізованіустанови 00Н і друга — допоміжні органи 00Н, які користуються статусомміжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести ОрганізаціюОб'єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої — Конференцію з торгівліта розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва вокремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузевіорганізації.

Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що підміжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, якіна основі міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану зорганізацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їмзмогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнароднимиорганізаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчихдокументах.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що маєважливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовийстатус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня1980 р., майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої формиадміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли самаорганізація відмовляється від імунітету (ст. 4).

83. Міжнародні економічнідоговори, їх види та забезпечення виконання.

Під міжнародним договором, як правило, розуміють добровільну угоду міждвома або кількома рівноправними державами чи міжнародними організаціями щодоїхніх взаємних прав і обов'язків у політичних, економічних, культурних та іншихвідносинах. Міжнародний економічний договір — це, насамперед, різновидміжнародних договорів. У Законі України «Про зовнішньоекономічнудіяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) розглядається якматеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічноїдіяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну абоприпинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст.1).

Основою поділу будь-яких договорів є їх класифікація. При поділі наодносторонні й двосторонні договори береться до уваги те, що одна чи двісторони мають відповідні обов'язки. Якщо договірні зобов'язання має лише однасторона, то це — односторонній договір, якщо дві — це двосторонній договір.Більшість договорів є двосторонніми. До односторонніх належать лише окремі видидоговорів, наприклад, договір позики, договір дарування. Друга група договорів— сплатні і безоплатні. Практика міжнародного економічного співробітництвасвідчить про те, що переважно договори укладаються на взаємовигідній, сплатнійоснові. Це відповідає одному із уже згадуваних загальних принципів міжнародногоправа — принципу взаємовигоди. В межах оплатних договорів, коли одна ізсторін отримує якусь користь, вона повинна забезпечити іншій сторонівідповідну, як правило, еквівалентну вигоду. Безоплатними називаютьсядоговори, для яких не характерна взаємна компенсація. Інколи їх називають щедобродійними, або благодійними, договорами. Це договори дарування,безвідсоткової позики, звільнення від оплати боргу, надання безоплатних послугта ін. До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких,крім взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми. Відповідно до чинногов багатьох країнах законодавства недотримання форми договору веде до визнанняйого недійсним з усіма негативними наслідками, що випливають з цього. Якправило, згода, до якої дійшли сторони, має бути викладена у письмовомудокументі, який підписується сторонами, а якщо це передбачено законодавством,то й зареєстрована у відповідних державних органах (нотаріаті, суді та деякихінших). Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лишедосягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. Консенсуальні договори —це такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаютьсяукладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент досягненнязгоди. Однією із особливостей міжнародного економічного права, як іміжнародного права в цілому, є відсутність міжнародних інститутів, які бзабезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль уцій справі належить самим державам, які діють самостійно, індивідуально абооб'єднуються у відповідні міжнародні організації. Засоби забезпечення:*дипломатичні переговори ( ведуться від імені держави їх главами, главамиурядів…) *посередництво (а)держава виступає з пропозицією щодо примиреннясторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. -добрі послуги. б) третя держава на запрошення сторін, між якими виникспір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін- особисте посередництво)) *погоджувальні комісії, *міжнароднийарбітраж, *міжнародний суд, *суд європейського економічного співтовариства.)

84. Особливості міжнародноготоргового права. Міжнародні торгові договори.

При розгляді системи міжнародного економічного права зверталася увага нате, що його Особлива частина об'єднує систему правових норм і принципів, якірегулюють міжнародну торгівлю, міжнародні валютні відносини, міжнародні перевезеннята інші важливі напрями міжнародного економічного співробітництва.

Таким чином, міжнародне торгове право — це система норм іпринципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, іє складовою частиною міжнародного економічного права. Якщо міжнароднеекономічне право — галузь міжнародного права, то міжнародне торгове право —його підгалузь.

Як і будь-яке право, міжнародне торгове право має свої джерела:*міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торгові договори; міжнародніторгові звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торгових відносин;*судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів; *національне законодавствокраїни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнароднихторгових відносин; *міжнародно-правові акти міжнародних організацій. Системаміжнародного торгового права складається з окремих інститутів. В них визначеніпоняття і система міжнародного торгового права; правові принципи здійсненняміжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управлінняміжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі,міжнародні торгові договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод угалузі зовнішньої торгівлі…

Під міжнародним торговим договором слід розуміти угоду між двомаабо кількома державами, в якій визначаються їх взаємні права та обов'язки вгалузі торгівлі. Торгові договори (інколи вони мають ще й інші назви, а саме:«договір про торгівлю і мореплавство», «договір про торгівлю ісудноплавство», «торгова угода» тощо) встановлюють принципиторгово-економічних відносин між двома країнами, а також закріплюють певнінорми (правила), що створюють правову базу таких відносин. У межах цихдоговорів вирішуються питання митного збору, торгового мореплавства,транспорту, діяльності торговельних представництв та іншої діяльності юридичнихта фізичних осіб на території відповідної держави. На підставі цихдоговорів встановлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародніекономічні відносини між державами в галузі торгівлі. В міжнародних торговихдоговорах (угодах) визначаються не лише принципи, а й створюється певна правовабаза для торгових відносин. Зокрема в них вирішуються правові питання,пов'язані із стягненням мита, регулюванням ввозу і вивозу товарів, торговиммореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осібоднієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципунайбільшого сприяння, режиму преференцій тощо. Торгові договори укладаються якна двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатосторонньогоміжнародного торгового договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ).Види: *договори про торгівлю і мореплавство (укладаються між державами натривалі строки), *угоди про торгівельні відносини (про встановлення міжнароднихторгівельних відносин), *угоди у галузі морського судноплавства (підписуютьсяна основі торговельних угод), *угоди про товарооборот іплатежі (визначаютьасортимент товару, строки, умови поставки, порядок розрахунку), *кліринговіугоди (передбачають порядок розрахунків шляхом заліку зустрічних вимог),*торговельні конвенції (визначають зміст відносин між державами в вузькихспеціальних питаннях у галузі торгівлі), *протоколи ( угоди з конкретногопитання в галузі зовнішньої торгівіл).

86. Міжнародні організації(МО) в системі регулювання сучасних МЕВ та їх типізація.

Особливість МО полягає в тому, що вони є одночасноі суб'єктами міжнародних економічних відносин (нарівні з фізичними тадержавами), і частиною механізму регулювання цих відносин.

Механізм регулювання міжнародних економічнихвідносин мас два взаємозв'язані рівні: *національний (система дійдержави (уряду), що спрямована на регулювання зовнішньоекономічних відносин івикористовує названі елементи (принципи, методи, інструменти)); *міжнародний(погоджений вплив двох або більше держав на економічні відносини між країнамивзагалі, або на окремі їх форми (міжнародну торгівлю, міжнародну міграціюробочої сили, експорт та імпорт капіталу); цей рівень механізму регулюванняявляє собою систему координації зовнішньоекономічних політик кожної з країн таокремих дій, які потребують колективного міжнародного регулювання) Елементамирегулювання МЕВ є:* принципи управління як фундаментальні правила, щохарактризують певну “ідеологію” підходу до міжнародних відносин в економічнійсфері; *інституційно-правові структури як сукупність міжнародних танаціональних норм, правил, звичаїв та угод, що регламентують здійсненняспівробітництва; *інструменти та методи управління як сукупність конкретнихзаходів впливу на окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митнітарифи, квоти і ліцензії' на експорт та імпорт, система встановлення цін натовари й послуги для міжнародного обміну тощо. Координація економічних дій —це процес погодження певних параметрів національних економічних політик зметою регулюючого впливу на свігогосподарські, регіональні чи функціональнізв'язки. Об'єктами координації можуть бути: *цілі (погодженнязагальних, спільних, конкуруючих цілей); *інформація (обмін,оприлюднення, зберігання..,); * інструменти економічної політики; *час,масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій. Від кількості сторін,які беруть у цьому участь, координація міжнародної економічної діяльності можебути *двосторонньою ( досягаються безпосередніми переговорами між партнерами)або *багатосторонньою (погодження різних аспектів між народноїекономічної діяльності щонайменше трьома суб'єктамиз різних країн). Відзасобів здійснення поділяється на два види:*дискретний (узгодження,досягається шляхом дискретних (окремих) дій, коли по кожному конкретноговипадку держави домовляються самостійно використовувати деякі заходи з метоюдосягнення належної єдності дій. *Інституиіональний (погодження, якевиробляється з використанням встановленихзаконів, правил, норм, звичаївта практики, організаційних структур) При цьому міжнародні організаціївиступають водночас і як продуценти, і як користувачі сукупності законів танорм. МО можно типизувати за такими ознаками: 1. Членство: *міждержавні(об’єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені всистему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність, *недержавні, *змішані, 2. Географічне охоплення: *глобальні (представники всіхкраїн), *регіональні ( представники певного регіону), 3. Функціональнеохоплення, спрямованість: *універсальні (створені для вирішення широкогоспектору питань) (ООН), *спеціальні (МВФ), 4. Юридичний статус: *міжнародні(утворення конфедеративного типу (створюється спеціальний спільний орган)),*наднаціональні (федеративний тип (створюються наддержавні органи влади)), 5.Характер діяльності: *регулюючі, *контролюючі, *координаційно-інформаційні,*консультативні, 6. Період функціонування: *тимчасові, *постійні.

87. ООН та міжнароднеекономічне співробітництво.

26 жовтня 1945 вважається офіційною датою створення ООН. Цілі:*підтримувати міжнародний мир та безпеку, *розвивати дружні відносини міжнаціями на основі поважання принципу рувноправ’я, * здійснювати співробітництводля розв’язання міжнародних проблем різного характеру… ООН відноситься доуніверсальних організацій. Вона має 6 керівних органів: Генеральна Асамблея,Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд іСекретаріат.

Питання економічного співробітництва посідає важливе місце у діяльностіООН. У 1961р на засідання Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція“Міжнародна торгівля як важливий інструмент економічного розвитку”, у 1974рбула прийнята Хартія економічних прав. Економічна і Соціальна Рада буластворена у 1946р як один із головних органів ООН, покликаний розв’язуватиконкретні завдання міжнародного економічного співробітництва. Фона складаєтьсяіз 54 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на три роки. Найвищиморганом ЕКОСОР є чергова сесія, яка скликається два рази на рік. Штаб-квартиразнаходиться в Нью-Йорку (США). При ЕКОСОР діє п'ять регіональних економічнихкомісій О ОН: Економічна і Соціальна комісія 00Н для Азії і Тихого океану,Економічна комісія 00Н для Африки, Економічна комісія 00Н для Європи,Економічна комісія 00Н для Західної Азії, Економічна комісія 00Н для ЛатинськоїАмерики і Карибського басейну. Крім того, при ЕКОСОР діє понад 20 постійнихкомітетів і комісій (з природних ресурсів, планування, розвитку, застосуваннядосягнень науки та техніки в цілях розвитку, становища жінок, народонаселення,прав людини та ін.).

Регіональні економічні комісії, як зазначалося, створені й функціонуютьпід керівництвом ЕКОСОР. Їх основним завданням є сприяння проведенню погодженихзаходів з економічного співробітництва країн відповідного регіону. З цією метоювони здійснюють необхідні дослідження, поширюють інформаційні та статистичніматеріали. Постійно діючим органом комісій є їх секретаріати, до складу якихвходять різні комітети. Суттєвим для правового статусу цих комісій є те, щовони, на відміну від допоміжних органів ЕКОСОР, мають ширшу і самостійнішу компетенцію.Вони, наприклад, мають право безпосредньо давати рекомендації державамвідповідного регіону без затвердження їх ЕКОСОР.

Важливе місце в системі міжнародних організацій посідає Конференція 00Нз торгівлі та розвитку (КТР), яка була заснована у 1964 р. як орган ГенеральноїАсамблеї 00Н. Підставою для її заснування стала резолюція Генеральної Асамблеї00Н від ЗО грудня 1964 р., яка, в свою чергу, була прийнята відповідно дорекомендацій І Конференції 00Н з торгівлі та розвитку, що проходила в Женеві з23 березня по 15 червня 1964 р. До складу КТР входять держави — члени 00Н.Зміст діяльності КТР визначається такими її функціями: 1) заохоченняміжнародної торгівлі, особливо торгівлі між країнами, що мають різнийсоціально-економічний устрій; 2) визначення принципів і політики щодоміжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку; 3) розробкарекомендацій щодо реалізації зазначених принципів і політики, вжиття в межахсвоєї компетенції інших заходів, які можуть сприяти досягненню поставленої метиз урахуванням різних рівнів розвитку і відмінностей в соціальне-економічнихсистемах. 4) розгляд і сприяння координації діяльності інших закладів у межахсистеми О ОН в галузі міжнародної торгівлі і вирішення відповідних проблемекономічного розвитку у співробітництві з Генеральною Асамблеєю 00Н і ЕКОСОР…

88. ГАТТ/СОТ у системірегулювання торгівельно-економічних відносин.

20 жовтня 1947р представниками 20 держав вдалося розробити Генеральнуугоду з тарифів і торгівлі. Вона складається з 3 частин. ГАТТ виконує функції:*впливає на державну зовнішньоекономічну політику шляхом розробки правилміжнародної торгівлі, *є форумом для переговорів, які сприяють лібералізації іпередбачуваності торговельних відносин, *організує врегулювання спорів. Основнамета є забезпечення стабільного зростання і ¯ризику міжнародних торговельних відносин через:*ліквідацію митних та інших торгівельних обмежень, * усунення всіх формдискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя,забезпечення повної зайнятості населення; *підвищення реальних доходів іпопиту, поліпшення використання сировини, зростання виробництва і торговельногообміну.

Принципи ГАТТ:* принцип найбільшого сприяння, *захист за допомогоюмита (система захисту національного виробництва має будуватися тільки намитних тарифах, а не на будь-яких інших комерційних чи адміністративнихзаходах.)* забезпечення стабільної основи торгівлі (“заморожування” рівнямитних ставок, які для кожної країни визначені в тарифних таблицях) *Заохоченнясправедливої конкуренції (однакові фіскальні правила та інші регламентації длятоварів національного виробництва та імпортованих товарів; заборона демпінгу ідозвіл застосування антидемпінгових заходів; можливість нейтралізаціїекспортних премій або субсидій за допомогою компенсаційних зборів;гармонізація методів розрахунку митної вартості товарів; недискримінаціяпостачальників залежно від країни походження при здійсненні державних закупок)*Усунення кількісних обмежень (контингентування імпорту) *Проведенняконсультацій, примирення та врегулювання спорів * Визнання регіональнихторговельних угод — існування регіональних торговельних угруповань (зонавільної торгівлі, митний союз) допускається як виняток за умови дотриманняпевних вимог, оскільки регіональна інтеграція. ГАТТ планувалась як частинаМіжнародної торговельної організації, але угода з МТО не була ратифікована, аГАТТ всі роки діяла як тимчасовий орган. З метою підвищення статусу міжнароднихторговельних правил і забезпечення відкритості торговельної системиУругвайський раунд прийняв рішення, що ГАТТ стає постійним органом, якийзаймається загальною процедурою міжнародної торгівлі товарами і послугами таправилами інтелектуальної власності. Світова організація торгівлі втілюватиме вжиття конкретні домовленості останнього раунду переговорів. ВТО — це новаміжнародна організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатахпопередніх погоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайськогораунду. Країни, що вступають до ВТО, визначаються як “члени”, а члени ГАТТтільки як “договірні сторони”, оскільки спочатку ГАТТ розглядалася як договірміж державами, а не як міжнародна організація. ВТО на відміну від ГАТТ маєстатус юридичної особи. До членства у ВТО ставляться більші вимоги, ніж дочленства в ГАТТ. Вищим органом ВТО с конференція міністрів, яка скликається щонайменшераз на два роки. У період між конференціями керує генеральна рада. Обидваоргани складаються з представників усіх країн-членів. Крім цього, у структуріє: комісія з оцінки торговельної політики, рада з товарної торгівлі, рада зторгівлі послугами та рада з торговельних аспектів прав інтелектуальноївласності. Конференція міністрів призначатиме генерального директора, що будеголовою секретаріату. На відміну від більшості міжнародних організацій досистеми ГАТТ-ВТО приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожнакраїна приєднується власне до системи угод, тобто бере на себе обов'язки їхвиконувати, а організація, зі свого боку, перевіряє здатність держави їхвиконувати. Швидкість приєднання країни до ГАТТ залежить від рівнявідповідності національного законодавства стандартам ГАТТ-ВТО.

89. Міжнароднівалютно-кредитні організації. Створення МВФ і його сучасна роль.

Необхідність створення організації для регулювання світової валютноїсистеми стала зрозумілою в часи Великої депресії, котра зруйнувала світовуекономіку в 30-ті роки. Загальна недовіра в умовах кризи до паперових грошейпідвищили попит на золото понад наявні запаси його у фінансових органах. Черезцеряд країн на чолі з Великобританією був змушений відмовитись відзолотого стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певнукількість золота, визначав протягом багатьох років вартість грошей як незміннувеличину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більшефіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, щообмін грошей між країнами, котрі зберегли золотий стандарт, і країнами, котрівідмовились від нього, значно ускладнився. Країни почали запасати золото ігроші, які можна було використати для його купівлі. Скоротилась кількість ічастота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя.Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістюрізних валют. На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) та Джон Кейнсмайже одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютноїсистеми та відповідної постійно діючої організації. Після довготривалихпереговорів, що відбувались у тяжких умовах воєнного часу, міжнародна спільнотапогодилась на прийняття нової системи та створення організації для контролюнад нею. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39країн. Він створений для регулювання валютно-розрахункових відносин міждержавами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм завиникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжнихбалансів, короткострокових позик в іноземній валюті. Фонд здійснює своюдіяльність як спеціалізована установа 00Н. Практично МВФ є інституціональноюосновою сучасної міжнародної валютної системи. Цілі: *сприятиміжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій тапогоджених дій стосовно міжнародних валютних питань; *сприяти збалансованомузростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальнихдоходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів; *сприятистабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігати конкурентномузнеціненню валют; *сприяти створенню багатосторонньої системи платежів та переказівпо поточних операціях і прагнути до ліквідації валютних обмежень…Функції:*здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют;*надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановленнябільш ефективного співробітництва; надання додаткових послуг країнам-членам(підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах,інформаційне обслуговування). Форми діяльності: *інспектування(було зв'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют.При цьому члени МВФ вирішили, що фонд повинен розширити свою діяльність за межімінової вартості, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієївартост і, і неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для всієїспільноти членів), *консультації (використовує три типи консультацій:щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках,якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або єпідозра, що її дії суперечать “кодексу поведінки” і можуть завдати шкоди іншимкраїнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика якихзначною мірою визначає стан світової економіки),*надання послуг,*фінансування (Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів:1.резервний транш (-перевищення квоти країни в МВФ над “скоригованою” сумою їївалютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів)2.кредитні транші(МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з якихдорівнює 25 відсоткам квоти.)

90. Международная организациятруда, задания и направления деятельности.

МОТ была создання в 1919г согласно Версальскому договору, объединяя наравных правах правительства, предпрнимателей и трудящихся.

Цели: *обеспечение полной занятости и роста уровня жизни, *поощрениеэкономических и социальных программ, *соблюдение основных прав человека,*охрана жизни и здоровья трудящихсся, *поощрение сотрудничества междупредпринимателями и трудящимися, *обеспечение мира через социальнуюсправедливость.

МОТ собирается, как правило, каждый год в июле и состоит из делегацийгосударств-членов (171 государство). Структура: 1. Международная конференция труда,“. Административный совет, 3. Международное бюро труда, 4. Трехсторонниекомитеты, 5. Региональные и специальные конференции.

Деятельность МОТ распространяется в основном на четыре сферы: 1.Улучшение условий труда и жизни 2. Стимулирование занятости, 3. Раскрытиепотенциала рабочей силы, 4. Развиттие социальных институтов.

Для выполения своих задач МОТ пользуется тремя дорполняющитми друг другаметодами:

1. Установление международных норм и контроль за их соблюдением (сэтой целью МОТ опубликовала Международный трудовой кодекс. Он устанавливаетминимальные нормы в сфере, за которую отвечает МОТ. Эти нормы содержатся вконвенциях или рекомендациях Международной конференции труда. Еслигосударство-член ратифицировало конвенцию, то оно обязагнно регулярнопредставлять МБТ отчеты по ее выполнению. Что касается рекомендаций инератифицированных конвенций, то МОТ может обратиться к правительствам спросьбой о предоставлении информации о соответсвии национадльногозаконодательства содержащимся в конвенции нормам),

2. Техническое сотрудничество (эта программа большей часстьюфинансируется за счет Программы развития ООН, разрабатывается совместно с ООН.Остальные средства предоставляются из бюджета МОТ и из фондов, создаваемых поопределенные проэкты. Проекты затрагивают различные регионы пеланеты иконцентрируються на таких областях: *занятость и развитие, *подготовка кадров,*деятельность в отдельных отраслях…

3. Исследовательская работа, подготовка документации и распространенияинформации ( эти программы поддерживаются путем изучения определенных проблемс целью их решения и выдвижения практических предложений).

91. Сутність, рівні й факторирозвитку міжнародної економічної інтеграції.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і яквідносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити яквідсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній ізнаціональних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграціярозглядалась нами як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграціявиявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами -представникамирізних держав. Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовленийтакими факторами: • економічним розвитком країн, груп країн та регіонівсвіту в умовах нерівномірного розподілу ресурсів; • закономірностяминауково-технічного прогресу; • тенденціями демографічного розвитку; • наявністюі необхідністю розв'язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої,екологічної, використання Світового океану та космосу, економічного зростаннята народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); • різким скороченнямвідстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; • ринковою«уніфікацією» економічного розвитку.

На мікро рівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібніабо однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну системурозподілу і отримання при цьому додаткового прибутку. Горизонтальна інтеграціясупроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, щовиробляються в країні базування. Вертикальна інтеграція передбачаєоб'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють триформи вертикальної інтеграції: 1) інтеграція «вниз» (на мікрорівнівиникають ТНК); 2) виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбаннясталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції); 3)невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

Основні форми міжнародної інтеграції на макрорівні є: *Зонапреференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом,коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів,зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовимісторичним прикладом такої форми інтеграції є Преференційна системаБританського Співтовариства (1932 р.), що об'єднувала 48 держав. *У зонахвільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим длякраїн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні вторгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільноїторгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі «США-Канада» (1988 р.),Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА)." *Митний союзявляє собою угоду двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніхтарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли уБенілюксі (з 1948 р.), в Європейському союзі (з 1968 р.). *У рамках спільногоринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталівта громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у ціломухарактерні тепер для Європейського Союзу.* В економічному союзі вільнийрух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньоїта зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило,єдина грошова одиниця. На основі економічних створюються політичні союзи,в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

92. Шляхи формування і факториефективності регіональних міжнародних інтеграційних угрупувань.

Для створення економічного інтеграційного угрупування двох чи кількоїкраїн необхідно певні політики-правові (сумісність політичних устроів таосновного законодавства країн), економічні (крітерій розвитку країн, їхресурсний та технологічний потенціал, ступінь зрілості ринкових відносин),соціально-культурні та інфраструктурні умови.

При цьому економічні інтеграційні угрупування можуть формуватисярізними шляхами: * “знизу-догори”, у процесі поглибленняінтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, колидомовленостям між країнами рол створення зони вільної торгівлі, митного союзучи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнароднихекономічних зв’язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв’язкиактивно підтримуються на державному рівні і водночас розробляються йреалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародногоекономічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційніпроцеси у Північній Америці насамперед між США та Канадою. *“згори-донизу”,коли з різних політичних та соціально- економічних причин створюєтьсяінтеграційне угрупування країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційноїсумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого нанаднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої формиміжнародної економічної інтеграції, * переважно таким шляхом розвиваласьекономічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори іасоційовану участь окремих країн у д, яльності інтеграційних угруповань, як, вжефункціонують Зокрема, такий шлях характерний для сьогодення кра.н СхідноїЄвропи як, ставлять за мету інтеграцію до Європейського Союзу.

Ефективність міжнародної регіональної економічної інтеграціїдосягається за рахунок таких чинників: * усунення дискримінації табар’єрів між країнами-учасницями інтеграційних угрупувань у русі товарів тапослуг, капіталу, *стандартизація та уніфікація у виробничо-комерційній сфері,*динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабахвиробництва, *забезпечення достатнього рівня конкуренції.

Для зрілих інтеграційних угрупувань (спільний ринок, економічний таполітичні союзи) характерні:* синхронізація процесів відтворення; * створеннягосподарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік зпріоритетом власного розподілу праці; *особливі механізми регулювання,переважно через наднаціональні органи; *узгоджена політика як у взаємнихекономічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та групами країн.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процесиміжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складногопереплетіння політичних і соціально-економічних проблем. Основні чинники, щозумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі: * політико-правові,економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; *зростання затратпри реалізації регулівних функцій на наднаціональному рівні; *суперечностірозширення складу інтеграційних угруповань, *ідеологічні розходження.

93. Європейський Союз, йогосклад, напрямки і перспективи розвитку.

ЄС являє собою інтеграційне угруповання п'ятнадцяти західноєвропейських країн (Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Данії, Ірландії, Португалії,Греції, Австрії, Фінляндії, Швеції), які прагнуть до економічної та політичноїєдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів.Початкомзахідноєвропейської економічної інтеграції можна вважати 1950 р., коли булозапропоновано створити Європейську Федерацію, що грунтується наекономічному об'єднанні. Мета: передбачалась інтеграція вгірничо-металургійних галузях, де традиційно велась жорстка конкурентнаборотьба. Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) було створено ФРН,Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом 1951 року (Паризькаугода) і почало функціонувати з 1952 р. Римський договір про створення ЄЕСі Євроатому був підписаний 1957 року і набрав чинності з 1958р. Римським договоромпередбачалося ліквідувати всі національні бар'єри на шляху вільного рухутоварів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської ітранспортної політики. Інстутиційна структура ЄС: *Рада ЄвропейськихСпівтовариств (скликається двічі на рік у складі глав держав і урядів) як вищий орган інтеграційного угруповання, наділений законодавчою владою;*Комісія Європейських Співтовариств (складається з голови та 17 членів комісії,які призначаються урядами країн-членів за встановленою квотою) як постійнийвиконавчий орган; *Європарламент (складається з 518 депутатів, які обираються прямимзагальним голасуванням громадян країн-членів за встановленою квотою) якосновний консультативно-наглядовий орган; *Суд Європейських співтовариств (складається з 13 суддів) як орган юридичного контролю, *Європейськое політичеспівтовариство, *Рада міністрів ЄС, *Економічна і соціальна рада(консультативний орган), *Контрольна палата (складається з 12 чоловік). Злиттятрьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в єдине Європейське співтовариствовідбулося 1967 року, 1968 року було утворено митний союз країн ЄС Мета:• відміну митних податей і зняття кількісних обмежень; • введення єдиногомитного тарифу для інших країн; • проведення єдиної зовнішньоторговельної тааграрної політики. З 1973 р. діє угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, зодного боку, і країнами Європейської асоціаці вільної торгівлі, з іншого. 1979року завершується процес створення Європейської Валютна Системи (ЄВС),вводиться в дію ЕКЮ. Цілями: *зменшити коливання валютних курсів,*витіснити з міжнародних розрахунків долар США,*стимулювати подальший розвитокінтеграційнихпроцесів через забезпечення передумов формування єдиноговалютного ринку ЄС. 1991 року підписується угода між ЄС і ЄАВТ про створення ЄвропейськогоЕкономічного Простору (ЄЕП). Цього ж року приймається Маастріська угода,суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС. Передбачаєтьсястворення економічного і валютного союзу (ЄВС). Мета:* усунути ще діючіобмеження вільного руху капіталу в Португалії та Греції. Країни ЄС орієнтуютьсяна прийняття заходів щодо стабілізації грошової системи і закріплення бюджетноїдисципліни, хоча проведення економічної, грошової і валютної політикизалишається прерогативою окремих країн; *створити Європейський валютнийінститут, який має готувати документи для проведення єдиної грошової тавалютної політики, * створити Європейський центральний банк в 1999р

94. Цілі й особливостіформування Чорноморського економічного співробітництва.

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань різних масштабів і формможе посісти Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), вдекларацію простворення якого 1992 року підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії,Вірменії, Грузії, Греції, Росії, Румунії, Туреччини, України. Особливості:1.ЧЕС, являючи собою потенційно місткий внутрішній ринок зі значнимнауково-технічним потенціалом, може стати і ключовим місцем торгівлі міжЄвропою, Близьким Сходом та Азією. Практично створюється трансрегіональнеінтеграційне угруповання. 2. це перше велике інтеграційне угруповання країнпост-конфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке може поєднатикраїни, що до останнього часу розвивались, маючи різні політичні та економічніустановки. 3. до ЧЕС увійшли новоутворені незалежні країни — колишні республікиСРСР, які вперше роблять спробу зінтегруватись на певній організаційній основібез явного домінування Росії, на відміну, наприклад, від Економічного Союзу наоснові СНД. ЧЕС лише в одному відповідає інтеграційним критеріям: це єінтеграція на регіональній основі з яскраво вираженим об'єднуючим фактором — Чорним морем. Загалом ЧЕС можна розглядати як потенційний феномен. Тут очевиднімайже всі ключові дезінтеграційні фактори — від політичної нестабільностікраїн-учасниць, їх економічної та інфраструктурні несумісності, яскравісоціально-культурні відмінності, глибокі інструменти регулюванняторговельно-економічних взаємовідносин. Проблеми:*функції регулювання зовнішноїторгівлі в країнах-учасницях реалізуються на різних рівнях: * істотно різнятьсяне лише механізми та інструменти, а й стратегії і тактики регулювання * длякраїн ЧЕС характерні різні масштаби, терміни та глибина участі у ГАТТ, *істотнівідмінності в ключових параметрах інвестиційного клімату. До основних напрямківпричорноморського співробітництва можна віднести такі: • формування інфраструктурибізнесу через створення та розвиток спільних фінансових та інформаційнихмереж; • будівництво спільними зусиллями об'єктів транспортної інфраструктури,розвиток транспортно-експедиторського співробітництва; • комплексневикористання і охорона ресурсів Чорного моря; • співробітництво в розвиткупаливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального енергоспоживання; •реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання металургійнихвиробництв країн-учасниць; • співробітництво в агропромисловій сфері, розвитокхарчової і переробної промисловості; • участь у конверсії оборонноїпромисловості; • розвиток сучасної системи телекомунікацій, зокрема реалізаціяпроекту будівництва оптиковолоконної лінії зв'язку між Туреччиною, Болгарією, Румунієюта Україною; • кооперація в розвитку уніфікованої митної системи та виробленняефективного механізму взаємних розрахунків з орієнтацією на створення вмайбутньому Чорноморського платіжного союзу; • співробітництво в розвитку процесів приватизації підприємств, стимулювання малого і середнього бізнесутощо.

З точки зору основних інтеграційних критеріїв ЧЕС слід розглядати якпотенційну зону вільної торгівлі

95. Особливості інтеграціїцентральноєвропейських країн.

Передумови загальноєвропейської економічної інтеграції складаються впроцесі поглиблення інтернаціоналізації господарського життя європейських країнв умовах динамічних глобальних змін у розвитку світової економіки та політики.Важливе значення при цьому має внутрішньоєвропейська політико-правова,економічна, соціально-культурна та інфраструктурна інтеграційна сумісність. Зполітичної точки зору Європа являла собою, з одного боку, перенасиченийозброєннями регіон з комплексом воєнно-політичних проблем, а з іншого — регіон,де в період після Другої Світової Війни успішно розробляються механізмиспівробітництва в цій сфері, особливо нині в рамках Організації з безпеки таспівробітництва в Європі (ОБСЄ). Формуються умови та структури забезпеченнязагальноєвропейської безпеки. Важливу інтегративну роль відіграють географічнакомпактність Європи в поєднанні з різними природно-ресурсними умовами, та великими можливостями розширення ринків товарів, капіталів і праці.Соціально-культурна сумісність європейських країн випливає з історично тривалогосусідства їх народів, постійного взаємовпливу культур. При цьому відмінностінаціональних традицій, культурних особливостей, мовне розмаїття є не бар'єрами,а каталізаторами інтеграції. Проте слід урахувати, що політичні рішення внапрямку загальноєвропейської інтеграції не відразу стають адекватнимисоціальній свідомості населення країн, особливо постсоціалістичних. У цьомуконтексті зростає роль Ради Європи, до якої входять 21 Європейська держава.Розвитку загальноєвропейських інтеграційних процесів сприяють очевидні перевагиформування спільної інфраструктури, а також необхідність скоординованоговирішення екологічних проблем. Ключовим зовнішнім фактором, що стимулюєзагальноєвропейську економічну інтеграцію є глобальна конкуренція, яка всучасних умовах переходить на рівень континентальних регіональних інтеграційнихугруповань. Важливе значення, має те, що східноєвропейський регіон стаєепіцентром розвитку глобальної конкуренції, де свої економічні інтересипрагнуть реалізувати США, Японія, нові індустріальні та інші країни. Очевидно,що ядром загальноєвропейської економічної інтеграції є Європейський Союз. Самевід інтеграційної політики ЄС насамперед залежить організаційне оформленняєвропейських інтеграційних процесів. При цьому можна вирізнити два підходи: •реалізація скоординованої інтеграційної політики ЄС щодо інших європейськихкраїн та угруповань. Концептуально така політика обгрунтована в інтеграційніймоделі «концентричних кіл» Жака Делора, згідно з якою ядро інтеграції(Європейський Союз) має розвивати взаємодію в економіці і політиці з країнамиЄАВТ (перше коло) і співробітничати в торгово-економічній сфері з іншимикраїнами Європи та східноєвропейськими країнами (друге коло). При цьомумеханізми співробітництва не ущемлюють національних суверенітетів країнпершого і другого кіл. • реалізація інтеграційної політики на основіпоетапного розширення

складу ЄС. Практиці розвиткуЄвропейських інтеграційних процесів притаманні елементи обох підходів. З одногобоку, формується європейський економічний простір у рамках відповідної угодиміж ЄС і ЄАВТ, установлюються все тісніші зв'язки ЄС і ЄАВТ з іншимиєвропейськими країнами, а з іншого — робляться практичні кроки щодо прийманнядо ЄС нових членів. З 1995 року членом Європейського Союзу стають Австрія,Фінляндія, Швеція. Реальне прагнення до вступу в ЄС виявили Туреччина, Кіпр,Мальта, Норвегія, Швейцарія

96. Особливості й проблемиінтеграції в межах СНД.

Процессы взаимного экономического сотрудничества на базе существованияновых независимых государств начались с осени 1992 г. В 09.1993 г. на уровнеглав государств и правительств был подписан Договор о создании экономическогосоюза стран СНГ. Он декларировал положение о поэтапном формировании общегоэкономического пространства: зона свободной торговли — таможенный союз —платежный и валютный союзы и, наконец, — общий рынок товаров, услуг икапиталов. Предполагалось свободное перемещение товаров, услуг, капиталов, согласованиеденежно-кредитной…, сближение методов регулирования экономическойдеятельностью. Государства СНГ унаследовали от Союза ССР единую энергетическуюсистему, единую систему транспорта, связи, телекоммуникаций, взаимосвязанныенароднохозяйственные комплексы, общую систему нафто- и газопроводов, свободупередвижения рабочей силы, единую техническую стандартизацию. Своиэкономические цели и приоритеты, сознавали невозможность ликвидацииисторически сложившегося разделения труда между бывшими союзными республиками.Взаимозависимость и взаимозаменяемость между бывшими союзными республикамибыла столь важна и велика, что понимание необходимости если не восстановленияв полном объеме, то хотя бы поддержания основных хозяйственных связей былодостаточно сильно. Факторы, осложняющие развитие интеграции междустранами Содружества: *в интеграции на постсоветском пространстве участвуюторганы, заметно отличающиеся друг от друга по экономическому потенциалу,структуре хозяйства, уровню экономического развития. *интеграция в СНГосуществляется в условиях глубокого экономического кризиса. Он породил дефицитматериальных и финансовых ресурсов, увеличил разрыв между странами в уровняхразвития и жизни населения. * в странах СНГ не завершены рыночные преобразования.Имеются расхождения в подходах к темпам и путям их осуществления. Это породилоразличия в национальных хозяйственных механизмах, что препятствует формированиюединого рыночного пространства. *существует определенное противодействие ведущихмировых держав интеграционным процессам стран СНГ. Им не нужен единый сильныйконкурент на международных рынках, в том числе и на постсоветском пространстве.Соглашение о создании зоны свободной торговли было принято 15 апреля 1994.Соглашение о ЗСТ рассматривалось как переходный этап к формированию таможенногосоюза. Таможенный союз мог быть создан государствами, которые выполняют условияо ЗСТ. Со времени подписания соглашения о ЗСТ между странами СНГ наметились двеосновные тенденции в развитии взаимной торговли между странами Содружества:1связана с объективным желанием государств Содружества регулировать вопросывзаимной торговли через многосторонний механизм зоны свободной торговли. Однакомеханизм функционирования такого режима пока несовершенен и требуетдоработки. 2.многие государства СНГ не желают себя связывать многостороннимиобязательствами через многостороннюю ассоциацию свободной торговли. Внешнимдостижением интеграционного процесса в рамках СНГ стало образование в апреле1997 г. “Союза двух” России и Белоруссии. В экономической сфере задачамиСоюза, в частности, являются: • обеспечение динамичного экономического развитиягосударств участников Союза; • создание равных условий и гарантий деятельностихозяйствующих субъектов; • создание и развитие общей инфраструктуры, системы,системы связи, единого научно-технологического и информационногопространства.

97. Етапий особливості розвитку інтеграційних процесів у Північній Америці. Мета, склад,специфіка взаємовідносин у НАФТА.

Для північної Америки тривалий час був характерний розвиток економічнихзв'язків переважно на корпоративному рівні, в результаті чого на початку 80-хроків почав формуватися регіональний американсько-канадський господарськийкомплекс. Посилення міждержавної економічної взаємодії зумовило створення 1988року зони вільної торгівлі «США-Канада».Мета: •усунути тарифиу взаємній торгівлі двох країн в десятирічний період. • зняти національніпреференції на всі урядові контракти вартістю понад 25.000 доларів, •заборонитиобмеження у взаємній торгівлі паливом та енергією, за винятком тих, що пов'заніз національною безпекою і запобіганням виснажені я енергетичних ресурсів,•усунути тарифні і лібералізувати нетарифні бар'єри у взаємній торгівлісільськогосподарською продукцією, •увести національні режими для взаємногоінвестування;• створити спільну Комісію для координації дій, спрямованих нареалізацію угод.1993 року було створено нове інтеграційне угруповання за участюСША, Канади, Мексики — Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).Формується торговельний блок, що об'єднує країни. Відповідними угодами в рамкахНАФТА, зокрема, передбачається: • істотно пом'якшити тарифне регулювання.Протягом 5 років від мита вивільниться 65% американського промислового ісільськогосподарського експорту до Мексики, а також 70% мексиканськогоекспорту до США (одразу після ратифікації угоди); • скоротити наполовинуподатки на імпорт в Мексику автомобілів і запасних частин до них негайно післяратифікації відповідної угоди, а через 5 років 75% цієї торгівлі зробитибезтарифною; • забезпечити вільний допуск американських компаній намексиканський ринок телекомунікацій (що оцінюється в 6 млрд.дол.США) до 1995р.;• терміново відмінити тарифи на текстильні товари на суму 250 млн. дол, •терміново відмінити ліцензії з боку Мексики на імпорт сільськогосподарськоїпродукції; • відкрити мексиканський фінансовий ринок для партнерів за НАФТА до2000 р.; • забезпечити активну діяльність американських компаній наМексиканському страховому ринку (оцінюється в 3,5 млрд.дол. США); •лібералізувати взаємне інвестування, зокрема зняти обмеження з боку Мексики натакі дії американських фірм, що експортують з Мексики, коли ці фірми отримуютьправо на інвестиції в її економіку; • відкрити мексиканську транспортну мережудля американських фірм у два етапи (1995 та 1999 роки. США використовуютьмеханізми НАФТА для інтенсифікації дій на перспективних ринках ПівденноїАмерики. Водночас НАФТА може і негативно вплинути на економіку США, колиліквідація обмежень підштовхне процес масового перебазування американськихвиробництв до Мексики із значно дешевшою робочою силою. Сучасніамерикансько-західноєвропейські економічні взаємовідносини розвиваються вумовах, коли ринки ЄС більш значущі для економіки США, ніж японський,канадський та інші ринки. Так, сукупна вартість експорту і продажу дочірніхпідприємств США в ЄС оцінюється в 600 млрд. дол., що втричі перевищуєаналогічний показник у Канаді і в чотири рази — в Японії. Крім цього, значенняринків ЄС для підприємців та інвесторів США вище, ніж американського для ЄС.Водночас країни ЄС залежать від американського ринку меншою мірою, ніж Японія іКанада. У Цьому контексті поглиблення європейської інтеграції може мати дляекономіки США як позитивні, так і негативні наслідки.

98.Порівняльна характеристика процесів економічної інтеграції країн ЛатинськоїАмерики, Азії і Африки.

Країни Латинської Америки першими з країн, що розвиваються, пішли шляхомрегіональної економічної інтеграції. З 1960-х років активно формуються ірозвиваються великі та малі регіональні й субрегіональні інтеграційніугруповання:• Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР, 1960 р.); •Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ, 1960 р.); а з 1980 року — Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ; • Карибська асоціація вільноїторгівлі (КАРІФТА, 1965 р.); а з 1973 р. -Карибський спільний ринок (КАРІКОМ;•Андська група (Картахенська угода, 1969 р; • Латиноамериканська економічнасистема (ЛАЕС, 1975 р.), до якої увійшли 26 країн Латинської Америки. Аналізлатиноамериканських інтеграційних угруповань ускладнюється істотними змінами їхполітики, орієнтації, складу, а також назв. Дослідження міжамериканського банкурозвитку виявило три моделі інтеграції у Латинській Америці: зона вільноїторгівлі (ЛАВТ, КАРІФТА); спільний ринок (Андська група, ЦАСР, КАРІКОМ); модельчасткових економічних преференцій (ЛАДІ).

Передбачається поетапне формування системи торговельне-економічнихвідносин: а) зниження митних тарифів на половину товарів;

б) усунення митних тарифів у торгівлі між Аргентиною і Бразилією до 1995року; в) розробка єдиних програм розвитку аграрно-промислового комплексу;

Наприкінці 1980-х років інтеграційна політика країн Азії все більшеорієнтується на пошук шляхів і форм економічної взаємодії країн регіону вконтексті розвитку континентальної економічної інтеграції, насампередєвропейської, північне- та латиноамериканської. Перспектива перерозподілу світуна відносно замкнені економічні блоки стимулює відповідні інтеграційні процесиі в Азії. Утворена Організація азіатсько-тихоокеанського економічногоспівробітництва (АТЕС, 1989 Через торговельні угоди, поглиблення взаємногоекономічного співробітництва можливе створення економічного союзусхідноазіатських країн.

Незважаючи на бідність країн та їх низьку економічну активність Африкамає певний досвід розвитку різноманітних форм регіональної економічноїінтеграції. Серед них слід назвати такі: • Західноафриканське економічнеспівтовариство (ЗАЕС;• Рада згоди; • Економічне співтовариствоЗахідної Африки (ЕКОВАС) • Митний та економічний союз Центральної Африки(МЕСЦА); • Економічне співтовариство країн району Великих озер (Бурунді, Заїру,Руанди). • Зона преференційної торгівлі (ЗПТ) держав Сходу і Півдня Африки; •Південноафриканська конференція з координації розвитку; • Організаціяафриканської єдності, до якої входять майже всі країни Африки. Особливостіінтеграційних процесів країн Африки виявляються в різнорівневій валютнійінтеграції, яка полягає ось у чому: 1) двосторонні (Бурунді, Заїр, Руанда) ібагатосторонні (в Економічному співтоваристві країн Західної Африки та Митномуі економічному союзі Центральної Африки) клірингові та розрахункові угоди; 2)кредитні союзи, зокрема між членами Арабського валютного фонду (Алжир, Єгипет,Лівія, Маврикій, Марокко, Сомалі, Судан, Туніс) з використанням розрахунковоїодиниці – арабського динара, 3) валютні союзи з емісією єдиної валюти таспільним органом валютної політики.

Більшість офіційних механізмів інтеграції африканських країн виявились уцілому неефективними.

100. Сутність, види та мотиваціяміжнародного бізнесу.

Усталена кількіснадинаміка інтернаціоналізації економіки в сучасних умовах набуває специфічнихрис, зумовлених новою якістю міжнародного поділу праці. У структурі сучаснихМЕВ це проявляється насамперед через вихід за межі нац. економік поряд зфакторами і результатами в/ва безпосередньо виробничого процесу. В свою чергудокорінні зміни відбуваються і у міжнародному бізнесі – сфері практичноїреалізації форм МЕВ.

Суб”єктами міжнародного бізнесу є його учасники, які здатні активно івідносно незалежно працювати для реалізації своїх економічних інтересів. Дочисла основних суб”єктів належать: фізичні особи, юридичні особи, їхоб”єднання, держави, міжнародні організації.

Найбільш численними, значущими, динамічними в міжнародному бізнесі єфірми, що існують у двох організаційно-правових формах – власні підприємства таоб”єднання підприємств.

Кріморганізаційно-правової застосовують диференціацію фірм за такими ознаками:

· рівнем гоподарськоїсамостійності (материнські або головні; філії; дочірні; асоційовані)

· характером власності(приватні, державні, кооперативні, змішані)

· видами діяльності(промислові, торгівельні, фінансові, транспортні та ін)

Загальними мотивами, що спонукають фірми брати участь у міжнародномубізнесі, є можливість розширення продажу, придбання нових джерел ресурсів,диверсифікація.

Розвиток фірми може бути обмежений зменшенням обсягу внутрішнього ринкучерез недостатню кількість споживачів або їх низьку купівельну спроможність. За сприятливої економічної кон”юктури в інших країнах або в світі в ціломуфірма має змогу нарощувати обсяги продажу через вихід на міжнародніринки, збільшуючи свої прибутки.

Збільшити ринки збуту та свій прибуток фірма може також за рахуноккупівлі за кордоном окремих компонентів, напівфабрикатів або послуг. В окремихвипадках вирішальне значення має винятковий характер закордонних товарів абопослуг, використовуваних фірмою.

Уникнути різких коливань у виробничій та торгівельній діяльності фірмидає змогу диверсифікація, коли підтримуються оптимальні обсяги продажу (навипадок економічного спаду в своїй країні) за рахунок виходу на ринки країн,економіка яких перебуває в стадії пожвавлення та росту.

101. Порівняльнахарактеристика форм міжнародного бізнесу.

При виході на зарубіжні ринки (тобто при перетворенні бізнесом у йогоміжнародні форми) підприємство має такі альтернативи:

Внутрішнє виробництво:

- Непрямий експорт(торгівельні доми, міжнародні посередники)

- Прямий експорт (експортнийвідділ, збутове відділення, закордонна філія, комівояжер з експортних операцій,дитриб’ютори, агенти)

Зовнішнє виробництво:

— спільне підприємництво ( ліцензування, франчайзинг,підрядне виробництво, управління за контрактом, спільне володіння, створеннястратегічних альянсів)

- Пряме інвестування(володіння) (складальні підприємства, виробничі підприємства, збутові філії)

Підрядне виробництво – форма спільного підприємництва, за якоїнаціональний виробник (продавець) укладає угоду із закордонним виробником навиготовлення своєї продукції).

Управління за контрактом – форма спільного підприємництва, за якоїнаціональний експортер передає зарубіжному партнеру ноу-хау в галузіуправління, а той забезпечує необхідний капітал.

Критерії (Експорт/ СП/ Володіння): Низька/Середня/Висока

Контроль ринку (близькість до споживача, можливість швидко реагувати назміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропозиції) Н/С/В

Гнучкість (можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність доелементів середовища, що змінюється) С/В/Н

Ризик (загроза виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку,доходу чи майна) Н/С/В

Переваги експорту: Збереження повного контролю за діяльністю, підтримкавиробництва у країні базування (політично вигідно-зайнятість)

Недоліки експорту: Вразливість стосовно зарубіжних протекціоністськихзаходів, чутливість до коливань валютних курсів

Переваги Контрактних коопераційних угод включно з ліцензуванням:Невисока потреба в інвестиціях.

Недолік: Мінімальний рівень матеріального контролю.

Спільні підприємства переваги: мінімальність ризику, потреба у меншихвитратах порівняно зі створенням власного підприємства.

Недоліки: потреба у високодеталізованому розмежуванні прав та обов’язківсторін, закріпленому контрактно, проблеми в узгодженні управління

Створення власного виробничого підрозділу переваги: забезпечення повногоконтролю, локалізація виробництва

Недоліки: необхідність значних кошів для інвестицій, рішення політичнонепопулярне (перенесення робочих місць з країни).

102. Економічна природа, суттєві ознаки і систематизація міжнароднихспільних підприємств. Стратегічні альянси.

Мотивами входженняна зарубіжний ринок є зниження капітальних витрат та зниження ризику пристворенні нових потужностей; придбання джерел сировини або нової виробничоїбази; розширення діючих виробничих потужностей; реалізація переваг нижчоївартості чинників в/ва; можливість уникнення циклічності або сезонноїнестабільності в/ва; пристосування до процесу скорочення життєвого циклупродукції; підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання новихкеналів торгівлі; можливість проникнення на конкретний географічний ринок; вивчення потреб; набуття управлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни що приймає.

Очевидною є виробничо-економічна та маркетингова мотивація партнерів. Не слід ігнорувати й інші, як правило, не декларовані та рідко досліджуванімотиви – пропагандистські та престижні, характерні як для діяльності закордоном великих корпорацій, так і для міжнародного бізнесу в окремих сферах(туризм, сервіс тощо); персональні, коли СП створюються засновниками однієїнаціональності або на родинних засадах; екологічні, коли розв”язується завданявиведення екологічно брудних виробництв.

У свою чергу фірми країн, що розвиваються, при створенні СП орієнтуютьсятакож на можливість доступу до нових технологій та передових методівуправління, використання збутової мережі партнера й відомих у світі торговихмарок, мобілізацію додаткових фінансових ресурсів тощо.

Слід зазначити, що спільні підприємства використовуються не тільки длаосвоєння ринку приймаючої країни, а й з метою виходу на ринки сусідніх країн,або цілих регіонів світу.

Аналіз розвитку спільних підприємств потребує їх систематизації звиділенням ознак з точки зору організації (спосіб, шлях, форма, місцереєстрації); структури учасників (безпосередні учасники,країни-учасники); вкладення у статутний фонд (зміст, якість, спосіб,мета, структура, участь партнерів); а також сфер, видів та строкудіяльності.

Стратегічними альнсами називають угоди про співробітництво між фірмами,що йдуть далі за звичні торгівельні операції, але не доходять до злиття фірм. Альянс підрозуміває проведення спільних досліджень, обмін технологіями, спільневикористання виробничих можливостей, просування на ринок продукції один одногоабо об”єднання зусиль у в/ві компонентів або зборці кінцевої продукції. Стратегічні альянси являються для фірм однієї і тієї ж галузі, але розташованихв різних країнах, засобом конкурентної боротьби на світовому ринку призбереженні їх незалежності.

103. Еволюція форм міжнародного бізнесу. Сутність ТНК та оцінка їхролі у міжнародній економіці.

Міжнародний бізнесвключає будь-які транзакції між фізичними та юридичними особами за межаминаціональних кордонів. У відносно систематизованому вигляді міжнародинй бізнесз’явився 5 ст. до н.е.

Створення перших міжнародних фірм створюються під час промисловоїреволюції в Європі. В ті часи велика кількість компаній почала відкриватифіліали за кордоном.

Термін ТНК традиційно означає фірму, що має філіали в двох аьо більшекраїнах. Інші дослідники вважають, що для ТНК потрібна наявність виробничихпотужностей щонайменше в 6 країнах.

ЮНКТАД визначає ТНК як підприємтво, яке об’єднує юридичних осіббудь-яких правових форм і видів діяльності в двох або більше країнах, якепроводить спільну політику і стратегію.

Виділяють три основних критерії ТНК:

1) структурний критерій –присутність в декількох країнах, а також різне громадянство управлінськогоперсоналу.

2) Критерій результативності –в залежності від питомої ваги активів, цінних паперів, доходів за кордоном.

3) Поведінковий критерій –менеджмент ТНК повинен думати інтернаціонально. Тобто потрібно розглядати весьсвіт як сферу своїх ділових інтересів.

Окремо виділяють глобальні компанії та багатонаціональні компанії.Глобальні компанії використовують стратегію стандартизації виробництва іактивної економії на масштабах виробництва. Багатонаціональні компаніївідрізняються більшою диференціацією продуктів з метою повного врахуванняспецифічних маркетингових факторів країн та регіонів.

На сьогодні за даними ООН нараховується близько 10000 ТНК. На 600лідуючих ТНК рпипадає більше чверті світового виробництва товарів. ТНК єнайбільшими експортерами капіталу. На їх долю припадає дві третини прямихзакордонних інвестицій. В останні роки ТНК значно розширили свою діяльність всфері послуг.

ТНК справляють дуже потужний вплив на укономіку країн що розвиваються.Інвестиції ТНК в багатьох випадках позитивно вплинули на структурну перебудовуекономіки цих країн, її диверсифікацію, підвищили їх рівень життя. Протемонополістичний характер діяльності ТНК ставить країни в залежність.

Ще однією тенденцією стало посилення ТНК, що з’явилися в країнахтретього світу.

Гголовною конкурентною перевагою ТНК є можливість швидкого випускувеликої кількості продукції, високий ступінь адаптивності до специфічнихособливостей національних ринків.

104. Характеристикасучасних теоретичних підходів у дослідженні ТНК.

Загальною теоретичною базою, що пояснює ПЗІ є теорія ринковимімперфекцій. Проте вона не дає відповіді на окремі аспекти діяльності ТНК.

Це призвело до розвитку в 70-х роках загальної теорії ТНК. Найбільшвідомою з цих є теорія інтерналізації.

Ця теорія пояснює існування ТНК можливістю створення власногоінтернального ринку, що поєднує постачання, виробництво та збут. При цьомуфірма анулює дію зовнішніх факторів і уникає додаткових трансакційних витрат.Концепція інтерналізації була запропонована Баклі та Кесоном а потім доповненаРугманом. Вона базувалася на поняттях вертикальної та горизонтальноїінтеграції. Вона дає пояснення економічному механізму ТНК0, а також визначаєосновні критерії вибору конкретних форм зовнішньоекономічної діяльності.В тойже час ця теорія не повністю враховує вплив екстерналій зарубіжних країн.

Це призвело до формування багатофакторної моделі інвестиційної поведінкиТНК Данінга. Згідно з його еклектичною моделлю ПЗІ відбуваються на основіврахування трьох груп факторів. 1) Переваги володіння – конкурентні перевагифірми, опит, імідж, кваліфікований персонал. 2) Переваги дислокації – виробничівитрати в країні, тарифи, податки, політичний ризик, розвиток інфраструктури.3) Переваги інтерналізації – переваги пов’язані з можливістю більш ефективноїдіяльності в країні ніж опосередковано через дистриб’ютерів, ліцензіатов тощо.

Використання моделі Данінга дозволяє значно підвищити ефективністьміжнародного менеджменту. Дозволяє ТНК підібрати рівень інтерналізації, якийякнайбільше підходить конкурентноспособності фірми.

В 90-х роках великуцікавість викликали питання сутності і структури ресурсного потенцалу ТНК. Таквиникла теорія конкурентних переваг країн Портера. Модель Портера намагаєтьсявисвітлити специфічні характеристики країн базування ТНК, що впливають на їхміжнародну результативність. Портер поєднав ці фактори в Даймонд, який єдинамічною системою, параметри якої тісно взаємопов’язані.

105. Особливостівнутрішньоекономічного механізму ТНК. Моделі вибору форми транснаціональноїдіяльності.

Серед концепцій формування та розвитку ТНК особливе місце займає теоріяінтерналізації. Сформована у 70х і доповнена у 80х вона є базою, що пояснюєголовні пріоритети економічної поведінки ТНК.

Найзагальніше інтерналізація є процесом створеннявнутрішньокорпоративного ринку через організацію власних філій дочірніхпідприємств та через отримання контролю над вже існуючими фірмами у циклі“постачання-виробництво-збут”. Необхідною умовою є зменшення транзакційнихвитрат у порівнянні з витратами на підтримання функціонування створеного ринку.Транзакційні витрати – на дослідження та вибір партнерів, переговори,страхування ризиків порушення зобовзань.

Крім того додаткові переваги пов’язані з обходом протекціоністськихбар’єрів, безпосереднім контролем якості сировини, напівфабрикатів, продукції,що продається кінцевому споживачу, отримання додаткових доходів від масштабівдіяльності, компенсація відсутності ф’ючерсних товарних ринків у певнихкраїнах, контроль торгових мереж (також і тих, що можуть використовуватиськонкурентами).

Інтерналізація не завжди доцільна. Вона буде здійснюватись до того часу,доки вигоди від її реалізації перевищують витрати на здійснення.Виділеннятранзакційних витрат, витрат пов’язаних з збереженням контролю над технологієюта ноу-хау, витрат пов’язаних з організацією та управлінням внутрішньофірмовихринків дають інструментарій для вивчення моделей діяльності ТНК.

Ця діаграма(модель Хірша та Агмона) зображає залежність витрат, які несе фірма залежно відобсягів збуту. Видно, що спочатку витрати найменші при експорті, але вподальшому ситуація міняється, і найефективніше стає застосовувати пряміінвестиції при достатніх обсягах.

Порівнюються витрати на виробництво в країні базування, витрати навиробництво за кордоном, витрати на експортний маркетинг, додаткові витрати навивчення середовища та адаптацію до нього, витрати пов’язані з розсіюваннямтехнологічних переваг в разі передачі ліцензії.

106. Формування і реалізаціястратегії ТНК. Роль глобального стратегічного управління в практиці ТНК.

Формування і реалізація стратегії ТНК залежить від того, на якому етапірозвитку знаходить фірма. Виділяють початковий, локальної ринкової експансії,транснаціональний.

Початковий – вибір зарубіжних ринків, зарубіжна діяльність як доповненнядо внутрішньої, перехід від етноцентризму.

Локальної ринкової експансії – підвищення результативності діяльності назарубіжних ринках, внутрішня та зовнішня діяльність рівноважливі, перехід відполіцентризму.

Транснаціоналізації – глобальна організація виробництва та забезпеченнясинергії в діяльності підрозділів, міжнародна діяльність запорука успіху тарозвитку.

За критерієм орієнтації вищого менеджменту виділяють етноцентризм,поліцентризм, регіоцентризм, глобальна орієнтація.

Етноцентизм – відсутність міжнародного досвіду, зарубіжні операціїрозглядаються як доповнення до внутрішніх. Критерій результативності такі ж які для внутрішнього ринку.

Поліцентризм – важливо враховувати специфіку соціально-культурногосередовища різних країн, використовуються розроблені на місці та адаптованіметоди оцінки та контролю.

Регіоцентризм – орієнтація на регіональну організацію повноважень такомунікаційних потоків.

Геоцентризм, глобальність – співробітництво штаб-квартири та філій длярозробки стандартів та процедур, що відповідають загальним та особливимпотребам філій.

Стимулами до переходу можуть бути – насичення внутрішнього ринку,диверсифікація ризиків (продукти та ринки), використання дешевших факторіввиробництва, протидія конкурентам, необхідність підтримання технологічногорівня, урядові стимули, розвиток міжнародного бізнесу та комунікацій.

107. Середовище і специфікафінансової діяльності ТНК. Взаємодія ТНК зі світовими фінансовими інститутами.

Досягнення у інформаційних системах дають змогу ТНК максимальноубезпечити себе від впливу фінансового середовища. Створення глобальних мережвідслідковування грошових потоків дають змогу регулювати поточну дільністькорпорації таким чином, щоб мінімізувати обсяг необхідних запозичень та обсягвільних коштів у різних підрозділах компанії. Отже основним джерелом коштів увнутрішньофірмовий перерозподіл.

Місцеві ринки кредитів різко відрізняються один від одного в різнихкраїнах, але разом з тим є важливим джерелом фінансування ТНК.

Окремо слід виділити державне фінансування у країні базування. Державанамагається створити для “своїх” ТНК кращі умови. Це пояснюється як тим, щорозвинені ТНК є основою конкурентоспроможності країни, так і чистоіндивідуальними інтересами через переплетення (іноді практичне повне злиття)державного апарату та структур ТНК через механізми особистої унії,корумпованість, цивілізаційні, національні та релігійні особливості..

Багато корпорацій починають виставляти свої цінні папери на фондовихбіржах різних країн для отримання капіталу. Проте тут дотримуються обережностічерез можливість втрати контролю.

Фінансова функція охоплює: 1. Мобілізацію коштів для оперативних потребта розширення діяльності. 2. Управління оборотним капіталом. 3. Фінансовіаспекти рішень про інвестиції в інші країни.

Основним джерелом коштів для ТНК є внутрішньофірмові позики, позикиголовної компанії своїм філіям, дивіденди, роялті, купівля-продажтоварно-матеріальних запасів, потоки акцій від головної компанії до філій.

Глобальне управління грошовими коштами ускладнюється державнимиобмеженнями на переміщення фінансових коштів, неспівпадіння темпів інфляції таколивань валютних курсів. Управління валютними ризиками пов’язано з визначеннямрівня ризиків, створенням якісної системи звітності та моніторингу,затвердженням політики розподілу відповідальності у сфері управління ризикамита формулюванням стратегії їх страхування-хеджування.

При прийнятті рішень про інвестування у іншу країну слід вибратиоптимальне співвідношення власного та запозиченого капіталу, оцінити ставкудоходу при використанні місцевої валюти чи валюти інвестора, охарактеризуватипотоки готівки, специфічні для іноземних інвестицій, визначити набагатонаціональній основі вартість капіталу за застрахуватись від політичнихризиків у іншій країні та від валютних ризиків.

108. Особливості управліннявиробничою діяльністю ТНК.

Транснаціоналізація та глобалізація спричиняє багато змін у характеріуправління виробничою діяльністю фірми. Так глобалізація означає, що джереласировини можуть розміщуватись на значній віддалі, тому доводиться застосовуватирізноманітні методи оптимізації вибору її джерел, територіального розміщеннямісць її складування, збереження та переробки. Постає питання про оптимальністьзв’язків при поставці комплектуючих, готових виробів, відношення фірми зторговою мережею, що займається реалізацією, тощо.

Міжнародна фірма відрізняється від національної тим, що проміжнийпродукт може переміщуватись між країнами. Зовнішнє розміщення джерел постачанняспричиняє залежність від таких чинників як мова, відстані, валютні курси, війнита повстання, страйки, політичні проблеми та тарифні бар’єри. РОзміщеннявиробничих потужнотсей за кордоном можливе через зниження витрат або підвищенняякості.

Зони зовнішної торгівлі набувають все ширшого поширення як зони дляімпорту та зборки готових виробів, як для внутрішнього споживання так і дляекспорту. Стратегія організації виробництва (орієнтованого на світовий ринок)може опиратись на одиничне підприємство, а може і на сукупність багатьохпідприємств, високоспеціалізованих за продукцією чи технологічним процесом, якізаймаються обміном комплектуючих.

Багато фірм використовують офшорні виробничі центри для отриманняпереваг пов’язаних з дешевизною місцевих матеріалів та робочої сили. Готовапродукція потім постачається в країну базування, або треті країни.

Японці вдосконалили концепцію постачання точно в строк для управліннязапасами. Це означає, запаси відвантажуються за планом в той період, щонайближчий до часу їхнього використання у виробництві. Це дає змогу знизитиобсяги запасів та відповідно витрати на їх утримання. Це впливає значним чиномна рішення стосовно розміщення джерел постачання сировини та комплектуючих длявиробничого процесу.

Експортери можуть мати справу безпосередньо з агентами та оптовимипосередниками у іншій країні, а можуть використовувати міжнародних посередників– компанії з управління експортною діяльністю або торгові компанії інших типів.

Держава надає експортерам різноманітні послуги.

109. Соціальні й етичніаспекти функціонування ТНК. Основні елементи і проблеми міжнародної діловоїетики.

Міжнародний менеджер повинен знати, як адаптувати практику компанії допевного культурного середовища. Слід наприклад чітко уявляти, що стильспівпраці з чиновниками кардинально відрізняється від країни до країни.

На керівні посади бажано призначати місцеві кадри, бо вони краще знаютьмісцеві виробничі умови, це створює видимість значних можливостей для місцевихкадрів та врахування інтересів країни, можна уникнути бюрократчних перепон привідрядженнях за кордон, це потребує менших витрат, місцеві керівники більшезацікавлені у довгострокових цілях (експатріанти можуть використовуватипідрозділ як один з етапів у свої кар’єрі).

Керівників середньої ланки слід направляти для впровадження в практикироботи у своїй країні та технологію. При цьому слід брати до уваги, як ці людибудуть сприйняті у країні, розглянути варіанти зустрічі їх після повернення,врахувати можливості їхньої адаптації. Важливе питання є оплата праці закордоном (вартість життя, статус, втрати пов’язані зі зміною стилю життя).

Міжнародні менеджери повинні отримати два аспекти підготовки. 1.Глобальний єдиний підхід до вирішення проблем. 2. Навички вирішення конкретнихпроблем, що виникають в країні перебуванні експатріантів.

В деяких регіонах світу приходиться ввозити значну кількість робочоїсили певної якості, що створює специфічні проблеми пов’язані зі плинністюкадрів, керівництвом, професійною підготовкою.

В різних країнах відрізняється сила профспілок та адміністрації, спільнеприйняття рішень та гуртки якості – дві форми участі робітників у управліннікомпанією, що спрямовані на подолання протистояння та на співробітництво.

ТНК звинувачують у послабленні впливу профспілок при укладенніколективного договору бо 1.ТНК міжнародно диверсифіковані 2. Є загрозавивезення робочих місць 3. Складні труктури та механізми підпорядкування.

Ступінь співробітництва між робтниками в різних країнах невелика, але впевних випадках таке співробітництво було використане для боротьби з ТНК.Стратегії профспілок включають обмін інформацією, одночасне ведення переговорівчи страйків, відмова від понаднормових робіт, спрямованих на протидії падіннювиробництва, що могла б зашкодити страйкарям в іншій країні.

ТНК здійснюють значний влив на соціальні процеси в країнах. Так навітькраїна базування може зіткнутись з проблемою зростання безробіття через перенесенняТНК робочих місць у країни з дешевшою робочою силою. Прийнятий у багатьох ТНКприйом глобального мислення, тобто врахування в діяльності не національнихінтересів окремої країни, а інтересів виключно компанії, часто призводить дотого, що країна базування (на перших стадіях розвитку всіляко стимулюючи) можевдатися до певних обмежень ТНК.

110. Проблеми взаємодії ТНК і національнихекономік. Міждержавне регулювання діяльності ТНК.

Діяльність ТНК, особливо в молодих державах, веде до величезних фінансових збитків, поглиблює диспропорції в розвитку їх економіки,руйнує її, погіршує становище населення та є причиною інших негативних явищ.Так, у Пуерто-Ріко шкода, заподіяна американськими ТНК цукровій промисловості ірибальству у зв'язку з викидами відходів нафтохімічного виробництва, набагатоперевищує доходи від розвитку в цій країні нафтохімії

1980 р. Генеральною Асамблеєю ООН були схвалені Принципи щодо контролюза обмеженням ділової практики монополій і корпорацій. Розробляється Кодексповедінки ТНК, за більшістю положень якого між розвинутими капіталістичнимикраїнами і молодими державами вже досягнуто згоди.

Щодо регіонального рівня — 21 червня 1976 р. Декларацію про міжнародніінвестиції і багатонаціональні підприємства Керівні принципи для багатонаціональнихпідприємств. Норми цього документа не мають імперативного обов'язковогохарактеру.

Андський пакт укладено у 1969 р. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до1976 р.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використанняінтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприянняпоступовому перетворенню іноземних компаній в національні і змішані;врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій Асоціації. Країни —члени Андської групи виступають за розвиток торгово-економічногоспівробітництва, проти засилля іноземного капіталу в країнах регіону — Кодексіноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійсненнядіяльності іноземних інвесторів, зокрема і ТНК.

Таким чином, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК нарегіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захиститикраїни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме цікраїни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічногопорядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК.Уданому випадку йдеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНКуніверсального характеру.

У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які маютьпрогресивний характер. До них, зокрема, належать такі: повага суверенітетукраїн, в яких вони здійснюють свою діяльність; підпорядкування законам цихкраїн; врахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цихкраїнах; повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, вяких вони здійснюють свою діяльність; невтручання у внутрішні справи; відмовазайматися діяльністю політичного характеру; утримання від практики корупції;дотримання законів і постанов, що стосуються обмеженої ділової практики,утримання від її застосування; дотримання положень, що стосуються передачітехнологій та охорони навколишнього середовища.

111. Сутність, цілі й основні функції міжнародного менеджменту. Порівняльна характеристика досвіду організації менджменту в різних країнах.

ММ – 1). цедіяльність пов”язана з рухом, розподілом та контролем ресурсів, необхідних дляведення бізнесу в багатонаціональному середовищі. 2). ММ – процесзастосування управлінських концепцій у багатонаціональному середовищі, іотримання завдяки цьому додаткових вигід і заощадження часу.

Предмет курсу ММ – теорія і практика управління міжнародним бізнесом.

Функції – це загальні адміністративні обов”язки, що виконуються в кожнійорганізації, в кожному підрозділі, на кожному рівні управління.

Планування: 1.середовище у МБ – міжн., потреба у міжн. маркетингу; процедурарозробки річних планів – 9-10 міс. 2.конфлікти з урядами; конфлікти з планамипідрозділів.

Організація: 1.віртуальний процес – вгадувати реакцію партнерів. 2. різні поглядина владу.

Укомплектація штатів: 1.багато ринків праці 2.різні цінності менеджерів.

Керівництво: 1.різні типи лідерства. 2.далекі комунікації.

Контроль: 1.різні вимоги до контролю, різні нац. стандарти бухобліку.

АМЕРИКА: 1. жорсткий та агресивний м/т 2.велика к/ть навчальних танаукових видань.

НІМЕЧЧИНА: 1.довіра до влади. 2.авторитаризм. 3.турбота про підлеглих.

ЯПОНІЯ: 1.гарантія зайнятості і створення обстановки довіри 2.гласністьі цінності корпорації. 3.керівництво, яке базується на інформації. 4.керування, орієнтоване на якість. 5.постійна присутність керівництва нав/ві. 6.підтримка чистоти на в/ві.

112. Стратегія, планування та специфіка прийняття рішення уміжнародному менеджменті.

Стратегічнепланування – процес визначення основної лінії організації, довгостроквих цілейі виконання планів діяльності щодо досягнення зазначених цілей.

Необхідність і значення стратегічного планування у ММ:

· Утримання напрямку розвиткукомпанії в умовах диверсифікації міжнародних операцій

· Потреба в координації іінтеграції різноманітних операцій в масштабах всієї корпорації

· Належна підготовка довиникаючих нових викликів і проривів

Переваги стратегічного планування:

· Координація і моніторингдовготривалих міжнародних операцій

· Детальне опрацюванняпроблем, пов”язаних з політичними ризиками, конкурентами, стабільністю валютнихкурсів і ін.

Основні підходи до формулювання та реалізації міжнародних стратегій:

· Економічний імператив

· Політичний імператив

· Адміністративна координація

Стратегічні орієнтири міжнародних корпорацій:

· Етноцентризм – Цінності таінтереси материнської компанії є головними в стратегічних рішеннях

· Поліцентризм – стратегічнірішення змінюються від країни до країни, в яких діє компанія

· Регіоцентризм – поєднаннявласних інтересів фірми з інтересами своїх регіональних відділень

· Геоцентризм – інтегруваннярішень в єдину глобальну систему

Особливості прийняття рішень в ММ/ті

Ключ до проблемиприйняття рішень в міжнародних корпораціях – співвідношення між централізацієюта децентралізацією. При централізації рішення приймаються на вищому рівні, щозабезпечує їх високу якість. При децентралізації прийняття рішень делегуєтьсявниз оперативному персоналу, що забезпечує їх гнучкість та своєчасність.

Сфери ММ/ту, в яких приймаються переважноцентралізовані рішення:

· Маркетингова міжнароднаполітика

· Фінансові справи

· Використання персоналуекспатріантів

· Рішення щодо виробничихпотужностей

113. Роль організаційного фактору в міжнародному менеджменті. Еволюція організаційних структур в процесі інтернаціоналізації.

Роль організаційного фактору в ММ/ті.

Організаційнийфактор включає: структури управління, взаємозв”язки між різними ланками іпрацівниками, розподіл функцій і влади, встановлення повноважень івідповідальності кожного співробітника.

Особливості організаційного фактору вММ/ті

· Природа зарубіжного бізнесу

· Утворення закордоннихвідділень

· Керівництво зарубіжнимивідділеннями

· Взаємодія локальних ринківі компаній

· Часові і географічніособливості

· Взаємозалежність структур іперсоналу

Організаційна структура міжнародних корпорацій

1. На ранніх стадіяхінтернаціоналізації: Президент//Департамент в країні розташування (в/во,маркетинг, фінанси, персонал)//Віце-президент з міжнародних операцій//Зарубіжнівідділення

2. Міжнародна дивізіональнаструктура: Президент// Департамент в країні розташування (в/во, маркетинг,фінанси, персонал)//Оперативні відділення (завод, інструменти, меблі,міжнародне відділення//Австралія, Японія,Італія//Офіс-тренажер, маркетинг,зв”язки з урядом

3. Глобальнапродуктово-дивізіональна структура: Президент// Департамент в країнірозташування (в/во, маркетинг, фінанси, персонал)//Оперативні відділення — продуктові відділення (продукт А, продукт В, продукт С//Південна Америка,Африка, Європа//Франція, Німеччина, Італія//В/во, маркетинг, фінанси, персонал.

4. Глобальна регіональнадивізіональна структура: Президент// Департамент в країні розташування (в/во,маркетинг, фінанси, персонал)//Оперативні відділення (Північна Америка, Пд.Америка, Європа, Азія//Китай, Японія, Пд.Корея

5. Глобальна функціональнаструктура: Президент//1.Виробництво, 2.маркетинг, персонал//1.а.Внутрішнєвиробництво(продукт А, продукт В), 1.б. Зарубіжне виробництво (продукт А,продукт В); 2.а. Внутрішній маркетинг (продукт А, продукт В), 2.б. Зарубіжниймаркетинг (продукт А, продукт В).

6. Мультинаціональна матричнаструктура:: Президент// Департамент в країні розташування (в/во, маркетинг,фінанси, персонал)//Оперативні відділення (Північна Америка, Європа,Промислові товари)//Менеджер промислових товарів Північної Америки, менаджерпромислових товарів Європи.

114. Особливості й основні моделі керівництва міжнароднимикорпораціями.

Особливостікерівництва міжнароднимикорпораціями

Керівництво – цепроцес впливу на людей для спрямування їх зусиль на досягнення певних цілей.

Два важливих аспекта керівництваміжнародними корпораціями

· Філософські основи поглядівкерівника на підлеглих

· Підходи до лідерства яквідображення характеристик автократії – участі і поведінки керівників

Взаємодія між керівниками та підлеглими: 1).Автократичне керівництво 2).Патерналістське керівництво 3).Демократичне керівництво.

Основні моделі керівництваміжнародним бізнесомОснова прийняття рішень

1. Фактологічний менеджер –знаходить доступну інформацію і готує рішення, спираючись на факти і данні. Фокус уваги на документованих теперішніх подіях і данних.

2. Інтуітивний менеджер –грунтується у прийняття рішень на свої уявлення і інновації. Фокус його увагипов”язаний з майбутнім.

3. Аналітичний менеджер –відзначається логічністю і систематичністю, ретельним зваженням наявних альтернатив. Його мислення зачіпає минуле, теперішнє і майбутнє, стратегію і тактику.

4. Нормативний менеджер єідеалістичним і довірливим до того, як може бути вирішена та чи інша проблема. Фокус його уваги – минулий досвід, який оцінюється з позицій його використанняв нових діях.

Чотири основні типи керівників

1. Адміністратор – керівник,здатний виявити слабкі ланки у роботі і прийнати для їх усунення ефективнікоригуючі заходи.

2. Лідер – керівник,спроможний спілкуватися з людьми, розпізнавати потенціал кожного працівника ізацікавити його у повному використанні цього потенціалу, вести людей за собою,викликати в них віру в успіх справи.

3. Плановик – керівник, якийпрагне оптимізувати майбутню діяльність фірми, концентруючи основні ресурси втрадиційних сферах діяльності і спрямовуючи їх на досягнення поставлених цілей.

4. Підприємець – керівник,який прагне змінити динаміку фірми, а не екстраполювати її минулу діяльність,шукає нові напрями діяльності, експерементує і ризикує.

115. Особливості управління людськими ресурсами в міжнароднихкорпораціях.

Особливості:

· Відмінність ринків праці українах-господарях

· Переміщення працівників міжпідрозділами компанії, що розташовані в різних країнах

· Відмінність практикиуправління людськими ресурсами в різних філіях

· Національна орієнтаціяперсоналу

· Ускладнення контролювиконання

Джерела людських ресурсів

1. Домашні країни –Експатріанти

2. Країни-господарі – Місцевийперсонал

3. Треті країни

Критерії відбору персоналу дляміжнаробних призначень

1. Загальні критерії

· Технічні навички(американський підхід)

· Людські якості (японськийпідхід)

2. Адаптація до культурнихзмін

3. Незалежність ісамозабезпеченість

4. Фізичне та емоційнездоров”я

5. Вік, досвід, освіта

6. Мовний тренінг

7. Мотивація до зарубіжногопризначення

8. Сімейний стан і залежність

9. Здатності лідерства

Фактори, що впливають на зарплату призарубіжних призначеннях

· Особистість

· Країна

· Вартість життя

· Підвищення посадовогостатусу

· Компенсація затрудненьзарубіжного відрядження

· Валюта

· Віддаленість району

Проблеми репатріації експатріантів

· Адаптація до життя вдомашній країні

· Особисті фінансові проблеми

· Просування по службі

· Відносини з колишнімиколегами

Дві основні функції міжнародноїпрофесійної підготовки

· Формування у всіхменеджерів єдиного глобального підходу до розв”язання проблем

· Навчання менеджеріврозв”язання проблем, що виникають в діяльності експатріанта у країніперебування

116. Природа, типи і шляхи підвищення ефективності міжнароднихкомунікацій.

Природа міжнародних комунікаційПроцес комунікації

1.Відправленняповідомлення 2.Кодування 3.Канали передачі. 4.Декодування 5.ОтримувачІнтерпритація. 6.Зворотній зв”язок. На всіх етапах – влив різних регіонів,країн, культур.

Особливості міжнародних комунікацій

· Розміщення окремихелементів комуніккацій в різних країнах світу

· Віддаленість

· Вплив різних культур

· Різниця в часі

· Значні затрати

Основні типи міжнародних комунікацій

1. А. Зовнішні (п-д: міжурядами з прводу угод про міжнародну торгівлю) В.Внуртішні (спілкуванняменеджера з іншої країни)міжнародні комунікації

2. А. Комунікації на думці(щвейцарці) В. Висловленні комунікації (японці)

3. А. Висхідні комунікації(а.зворотній зв”язок; б.допомога менеджерам нижчого рівня від вищихменеджерів) В. Низхідні (а.встановлення завдань; б.надання інформації)

Бар”єри міжнародних комунікацій

1. Мовні бар”єри

2. Бар”єри сприйняття

3. Вплив культури

4. Невербальні комунікації

Підвищення ефективності міжнароднихкомунікацій

1. Поліпшення сиситемизворотнього зв”язку

2. Мовний тренінг

3. Культурний тренінг

4. Посилення гнучкостіта співробітництва

Способи подоланнякультурних бар”єрів:

· Зберігайте неупередженість

· Уважно відностесь дозвичаїв

· Враховуйте багатозначністьоднакових жестів і виражень

· Пристосовуйте ваш стиль доособливостей іншої людини

117. Характеристика систем контролю і звітності в міжнародномуменеджменті

Особливості контролю в міжнародномусередовищіТри основні вимоги до контролю вміжнародних компаніях

1. Стандарти в MNC повинні враховувати як загальнокорпоративні цілі так і місцеві умови

2. Інформація, що міститься узвітах, повинна відзеркалювати не тільки поточне виконання, а й встановленістандарти

3. Управлінські дії щодокоригування відхилень є заключним кроком функції контролю

Проблеми контролю в MNC

· Цілі зовнішньоекономічнихоперацій конфліктують із загальнокорпоративними цілями

· Цілі партнерів спільнихпідприємств суперечать корпоративному менеджменту

· Досвід і компетенція вплануванні дуже різняться у різних зарубіжних відділеннях

· Філософська природаконфліктів відносно цілей і політика зарубіжних операцій в основному пов”язаніз культурними відмінностями між менеджерами країн походження і країнигосподаря.

Основні типи контролю в MNC

1. Прямий контроль

2. Непрямий контроль

3. Три комплекти фінансовихзвітів зарубіжних відділень до штаб-квартири:

· Звіти, що грунтуються нанаціональних стандартах рахунків, передбачених законодавством та професійнимиорганізаціями в країні-господаря

· Звіти, що пов”язуютьпринципи обліку із стандартами, що вимагає країна походження

· Консолідовані фінансівізвіти з урахуванням вимог країни походження

Вимірювання виконання

· Фінансове виконання (прибуток,фінансові коефіцієнти)

· Контроль якості (гурткиконтролю якості, сучасні системи контролю якості)

· Особистий контроль (груповата індивідуальна орієнтація)

118. Сутність, принципи й особливості міжнародної економічноїдіяльності в Україні.

В 1991 році ВРУкраїни прийняла закон про зовнішньоекономічну діяльність. Він заклав основуправового регулювання міжнародної економічної діяльності. Терміну МЕД вукраїнській термінології відповідає ЗЕД.

Зовнішньоекономічна діяльність — діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудованана взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за їїмежами;

Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єктигосподарської діяльності при здійсненні ЗЕД керуються такими принципами:

Принципом суверенітету народу України у здійсненні ЗЕД,що полягає у: виключному праві народу України самостійно та незалежноздійснювати ЗЕД на території України, керуючись законами, що діють натериторії України; обов'язку України неухильно виконувати всі договори ізобов'язання України в галузі МЕВ;

Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва,що полягає у: праві суб'єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньоекономічнізв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її вбудь-яких формах, які не заборонені законами України; додержанні при здійсненні ЗЕД порядку, встановленого законами України; виключному правівласності суб'єктів ЗЕД одержані ними результати зовнішньоекономічноїдіяльності;

Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягаєу: рівності перед законом всіх суб'єктів ЗЕД, незалежно від форм власності, втому числі держави, при здійсненні ЗЕД; забороні будь-яких, крім передбачених законами дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінаціясуб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктівгосподарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншимиознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких їїсуб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;

Принципом верховенства закону, що полягає у: регулюванні ЗЕДтільки законами України; забороні застосування дій місцевих органів, що убудь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, яківстановлені законами України;

Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної

діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава: забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно іззаконами України; здійснює рівний захист всіх суб'єктів ЗЕД України за межамиУкраїни згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її територіі, так і за її межами лише відповідно дозаконів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та нормміжнародного права;

Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу

при ввезенні та вивезенні товарів.

119. Суб’єкти міжнародної економічної діяльності України. Правовіформи українських та іноземних підприємств.

В 1991 році ВРУкраїни прийняла закон про зовнішньоекономічну діяльність. Згідно ньогосуб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

фізичні особи

— громадяни України,іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатністьі дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на територіїУкраїни;

— юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які маютьпостійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації таоб'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичніособи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктівгосподарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, якіне є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарськоїдіяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії,відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарськоїдіяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження натериторії України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законамиУкраїни.

— Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління вособі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь угосподарській діяльності на території України, діють як юридичні особи.

120. Види міжнародної економічної діяльності підприємств України.

В 1991 році ВР Україниприйняла закон про зовнішньоекономічну діяльність. Цей закон передбачає таківиди міжнародної економічної діяльності:

— експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності Українипослуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих,транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, щопрямо і не заборонені законами України; надання вищезазначених послугіноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам ЗЕД України;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича,навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами увипадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД таіноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами ЗЕДбанківських, кредитних та страхових установ за межами України; створенняіноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на територіїУкраїни у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД таіноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створенняспільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарськихоперацій та спільне володіння майном як на території України, та за їїмежами;

— підприємницька діяльність на території України, пов'язана знаданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та іншихнематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарськоїдіяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльностіза межами України;

— організація та здійснення діяльності в галузі проведеннявиставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та іншихподібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової,консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

— товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудованана формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами ЗЕДта іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютнихаукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України зіноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так іза її межами;

— інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо іу виключній формі законами України.

121. Передумови виходуукраїнських підприємств на зарубіжні ринки. Пошук і вибір партнерів.

Вихід на зарубіжні ринки можна розглядати в багатьох аспектах, але прицьому слід мати на увазі, він сам по собі не повинен бути самоціллю, апередумовою тривалого закріплення на зарубіжних ринках і головне реалізацієюпевних конкурентних переваг.

Україна в економічному розумінні досить невелика країна, і тому длявходу в світове господарство повинна обрати пріоритетні напрями прикладеннясвоїх ресурсів. Відповідно до ситуації, що склалась на разі в Українівиділяється кілька пріоритетних напрямів виходу на зарубіжні ринки і отже ізалучення до міжнародного поділу праці. Ці напрями відповідають відповіднимполітико-економічним групам, що мають певну вагу у українському суспільстві.

Перша – це група, сфера інтересів якої лежить у галузі сільськогогосподарства та пов’язаних з них галузей переробної промисловості. Хоча їїреальна влада за часи незалежності значно зменшилась, особливо після останніхвиборів, проте вона залишається впливовою. Застосовує концепціюАграрно-промислового розвитку. Ця група вважає необхідним досягнення такихумов: 1. Недопущення введення приватної власності на землю. (Тут слід вбачатине ідеологічні причини, а те, що сільське господарство знаходиться в глибокійборговій ямі, і приватизація землі може підірвати вплив аграрного лобі черезперехід власності в руки кредиторів). 2.Інтергація з Росією, Білорусією таіншими республіками колишнього СРСР (Знову ж таки не ідеологія визначальна, аконкурентоспроможність вітчизняного сільського господарства в Європі нульова, акол. СРСР є непоганим ринком при певному рівні протекціонізму). 3. Проведенням’якої фіскальної та валютної політики. Темпи девальвації гривні слідприв’язати до російського рубля. 4. Ліквідація боргів с/г бажано просто черезсписання.

Друга група – представники ВПК та машинобудування. Зараз реальнонарощують політичну вагу. Засади конкурентоспроможності сформульовано упрограмі “Рух на випередження”. 1. Якомога швидша інтеграція у європейськіструктури, участь у міжнародних організаціях з метою зняття обмежень назовнішню торгівлю України. Ініціатор вступу в ГАТТ/СОТ. Поки, що для цієїгалузі шлях в Європу лежить через ринки Африки, Південної Америки, Азії. 2.Створення фінансово-промислових груп з підприємствами Європи. Можливе залученняв ці структури російських партнерів, але це тимчасово, оскільки в майбутньомупосилюватиметься тиск на відрив України від російського впливу (перехід у іншузону впливу). 3. Група зацікавлена у відносно стабільній валюті, черезекспортну орієнтацію бажана її помірна девальвація. Бажано введення податковихпільг для іноваційних підприємств і створення технополісів.

Третя група – з орієнтацією на сировинний експорт (яскравий прикладметалурги). Фактично панувала до останнього часу, але її політика зазналакраху.

Четверта група – виробники товарів народного споживання. Поки що встадії формуваня. Зараз експортні інтереси носять спорадичний характер.

122. Структура українськогоекспорту та шляхи її раціоналізації.

У 1998р. загальнийобсяг експорту склав 12637,4 млн. дол., причому 33% загального обсягу експортунадходило з України до країн СНД, 30% до країн Європи (переважно до країн ЄС таВишеградської групи(Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словакія)), 24% докраїн Азії. У 1997 та 1996 роках ці показники склали відповідно 14231,9 млн.дол., 39%, 24,2%, 27% та 14400,8 млн. дол., 51,42%, 22%, 18,8%. Абсолютнийобсяг Е скоротився, питома вага експорту до країн СНД теж скоротилася накористь Європи та Азії. В товарній структурі Е провідними є такі статті:неблагородні метали та вироби з них — 42,2%, прод хім пром — 10,1%, мінеральніпродукти — 9,2%, машини та устаткув — 8,7%, а також транспортні зас тапродукція рослинного походж. Головними торгівельними партнерами Українизалишаються РФ та Німеччина.

Е послуг склав у 1998р. 3819,8 млн. дол. Найбільша питома вага — транспортні послуги (84%), 59% яких склали послуги трубопровідного трансп,ділові, професійні та технічні послуги, послуги з ремонту і послуги зв”язкуразом склали 11% заг обсягу. Найкрупнішими імпортерами укр послуг стали РФ — 2249,7 млн. дол. (59% заг Е послуг), США (132,2 млн. дол.), Німеччина(130,0 млн.дол.), та В Бр(123,2 млн. дол.).

Негативним в структурі товарн Е є те, що переважає матеріали та сировина(прокат), а частка готової та наукомісткої продукції — незначна. В Е послугпровідна роль належить послугам, що пов”язані з використанням території Укр длятрансп нафти, газу та аміаку, а такі види послуг, як будівельні, фінансові,страхові, комп”ютерні, ліцензійні, професійні, ділові та послуги з ремонтузаймають лише 13,5% заг обсягу Е послуг. Все це говорить про поступовевтрачання Україною своїх конкурентних переваг на міжнар ринках.

Щодо географічної структури товарн Е, то прокат надходить переважно доКитаю та Зах Європи, до зах Європи експортується також текстиль та вироби знього, прод хім галузі; до країн СНД — с/г та хім прод.

Укр Е до ЄС жорстко квотується, а угода про вільну торгівлю між ЄС таТурцією яввляє собою загрозу для конкурентоздатності укр прокату наєвропейському ринку. Основна проблема, пов”язана з укр Е с/г прод до СНДполягає в тому, що він зазнає сильного конкурентного впливу з боку іноземнихкраїн, які займаються реекспортом укр прод.

123. Шляхи вдосконалення укрімпорту.

У 1998р. загальнийобсяг імп склав 14675,6 млн. дол., причому 53,8% загального обсягу імпнадходило в Україну з країн СНД (РФ — 48,1% вього імп), 31,4% з країн Європи(переважно з країн ЄС та Вишеградської групи(Угорщина, Польща, Чехія,Словаччина, Словакія)). У 1997 та 1996 роках ці показники склали відповідно17128,0 млн. дол., 57,7%, 29,5% та 17603,4 млн. дол., 63,5%, 24,8%. Абсолютнийобсяг імп скоротився, питома вага імп з країн СНД теж скоротилася на користьЄвропи та ін країн світу.

В товарній структурі імп провідними є такі статті: мінеральні продукти(43,07% заг імп), машини та устаткув (15,57%), важливими є також такі статті,як транспортні зас, продукція хім пром. Статтями т. зв. критичного імпорту єнасамперед енергоносії, що переважно імпортуються з РФ. Така стрк товарн імпговорить про високу енергомісткість економіки в У та відсутність прогресивнихенерго- та ресурсозберігаючих технологій.

В 1998р. обсяг імп послуг склав 1430,9 млн. дол., найбільшу питому вагув яких мають державні послуги (38%), транспортні послуги (23,2%), ділові тапрофесійні послуги (10,8%), послуги зв”язку (9,1%).

Характерним є постійне відставання обсягів укр експорту від імп, щовідображається у негативному сальдо торгового балансу. Одним з головних шляхіввдосконалення укр імп — це скорочення залежності укр економіки від імпортуенергоносіїв за рахунок вдосконалення структури виробництва та впровадженняенергозберігаючих технологій. З імп енергоносіїв тісно пов”язана проблемазовнішньої заборгованості РФ та тиск світової спільноти на У з метою закриттяЧАЕС. Нормальним для структури імпорту розвинутої країни є переважання пит вагисировинної продукції та невелика частка чистого імпорту готової продукції(тобто Е гот прод =І гот прод).

Головним недоліком географічної стрк товарн імп є високий ступіньзалежності від РФ та Туркменістану, що зумовлює необхідність диверсифікаціїперш за все джерел імп енергоносіїв та розвитку торг відносин з країнами-експортерами нафти та енергоносіїв. Позитивні тенденції — скороченняобсягів зовн торгівлі з країнами СНД та зростання торгівельних зв”язків з іншимикр світу, передусім — з Зах Європою.

124. Торговельний балансУкраїни та особливості його регулювання.

Баланс товарів тапослуг відображає чисті надходження від імп та Е товарів та нефакторних послуг.Баланс товарів ще називають торговельним балансом. Баланс послуг включаєнефакторні послуги, до яких відносяться такі посл, які не пов”язані звикористанням факторів виробництва: транспортні пере-везення, комунікаційні,турист, будів, страхові, фін, комп”ютерні послуги.

У 1997р. Укр мала значний дефіц торг балансу, який клав 4205 млн. дол.,і утворився переважно за рахунок імп енергоносіїв з РФ та Туркменістану.Перевищення імп нал Е у відносинах Укр з РФ та Туркм нейтралізується завдякиопераціям з послугами, пов”язаними з транзитом через нашу територію нафти, газута аміаку.

В 1998р. баланс товарів зводився з негативним сальдо в сумі 2584 млн.дол. При чому, сальдо торг балансу з країнами СНД та Балтії склало -3767 млн.дол., а з іншими країнами світу + 1183 млн. дол. Негативний баланс товарівзначною мірою покривався позитивним сальдом торгівлі послугами (+ 1377 млн.дол.).

Дефіцит торговельного балансу скоротився у 1998р. на 38,5% порівняно з1997р. (з -4205 млн. дол. до -2584 млн. дол.) Це відбулося за рахунокскорочення як обсягів Е, так і імп, при чому темпи скорочення імп перевищувалитемпи скороч Е.

Значною мірою за рахунок зменшення дефіциту торговельного балансускоротився у 1998р. порівняно з 1997р. і дефіцит рахунку поточних операцій (з-1335 млн. дол. до -1296 млн. дол.)

125. Проблема диверсифікаціїміжнар торгівлі.

Укр має певні диспропорції в географічній структурі зовнішньої торгівлі,що обумовлює нагальну необхідність її диверсифікації.

Характерним також є постійне відставання обсягів укр експорту від імп,що відображається у негативному сальдо торговельного балансу. Один з головнихшляхів вдосконалення укр імп — це скорочення залежності укр економіки відімпорту енергоносіїв за рахунок вдосконалення структури виробництва тавпровадження енергозберігаючих технологій. З імп енергоносіїв тісно пов”язанапроблема зовнішньої заборгованості РФ та тиск світової спільноти на У з метоюзакриття ЧАЕС. Нормальним для структури імпорту розвинутої країни є переважанняпит ваги сировинної продукції та невелика частка чистого імпорту готовоїпродукції (тобто Е гот прод =І гот прод).

Головним недолікомгеографічної стрк товарн імп є високий ступінь залежності від РФ таТуркменістану, що зумовлює необхідність диверсифікації перш за все джерел імпенергоносіїв та розвитку торг відносин з країнами-експортерами нафти таенергоносіїв. Позитивні тенденції — скорочення обсягів зовн торгівлі з країнамиСНД та зростання торгівельних зв”язків з іншими кр світу, передусім — з ЗахЄвропою.

126 Масштаби, структура ідинаміка ПІІ в економіку Укр.

За період з 1994 по 1998 ПІІ в Укр зросли з 483,5 млн. дол. до 2781,7млн. дол. або в 5,75 рази.

Головні інвестори — країни ЄС (902,4 млн. дол. або 32,4% заг обсягу ПІІ), США (18,3%), РФ (6,7%), Корейська республіка (6,7%), Кіпр (5,4%), Швейцарія,Ліхтенштейн, Канада, Польща та Угоршина. В 1998р. загальна частка цих країн вобсязі ПІІ в Укр складала 80,9%.

В галузевій структурі економіки Укр станом на 1998р. найбільша питомавага ПІІ припадала на харчову промисловість (21%), внутрішню торгівлю (15,8%),машинобуд та металооброб (12,7%), фінанси, кредит, страхув (7,1%), хім пром(4,4%), будівництво (4,1%), Ох здоров”я та соц забезпечення (4%), транспорт(3,1%).

Об”єктивною але не дуже позитивною тенденцією є те, що ПІІ надходилипереважно до най більш конкурентоздатних галузей економіки Укр (металургія,машбуд, енергетика, хім пром, харч пром та комунікації), і майже не надходилидо інших галузей (с/г, деревооброб, легка, борошномельна та круп”яна), якібільш гостро відчувають нестачу фін ресурсів.

За період з 1994 по 1998 в харч пром спостерігалось збільшення ПІІ в11,21 рази, внутр торгівлі — 12,13, в машинобуд та металооброб — 4,12,фінансах, кредит, страхув — 17,24, хім пром — 5,84, будівництві — 7,7, Охздоров”я та соц забезпеченні — 32,7 .

Проте, обсяги ПІІ недостатні для, стабілізації розвитку економіки,забезпечення стабільного зростання на основі суттєвих позитивних зрушень впроцесі розширеного сусп відтворення, для виходу із затяжної економічної кризи.Укр не змогла створити сприятливого інв клімату головним чином, через наявністьпроблем пов”язаних з перехідним періодом, і, перш за все, з високим рівнемполітичної нестабільності. Поряд із залученням ПІІ сьогодні не сліднедооцінювати значення внутрішніх джерел інв, а тому необхідно забезпечитистабільність фін -кредитної сфери та реальний захист прав дрібного інвестора,заощадження якого, будучи вкладеними у ЦП або на банк депозити становлятьвагому частину джерел валових внутр інв у розвинутих країнах.

До форм стимулювання іноз інв діяльності належать: 1) Фін-креитстимулювання (безпроцент кредити, пільгові кредити, інвест гарантії) 2)Податкове стимулювання (зниження ставки податку, податкові угоди з іншимикраїнами, зняття податків на реінвестиції, безмитний імпорт обладнання тасировини, прискорена амортизація, податкові кредити) 3) Стимулюванняінфраструктурного забезпечення (надання землі, будівель та споруд убезкоштовне користування або за пільговими цінами, субсидії на користуванняенергією, транспортні гранти, пільги по фрахту) 4) Стимулювання конкретнихінвест проектів ( цільове фін ресурсозберіг обладнання та проектів,орієнтованих на підвищ кваліфікації та перепідготовку кадрів, сприяння впроведенні тхн-економ обгрунтування проектів, гранти на проведення НДПКР) 5)Протекціоністські заходи (диференційовані тарифи).

127. Масштаби та особливостізалучення портфельних іноз інв в Укр.

Портфельні інвест (ПФІ) — це вкладення цінностей (переважно в цінніпапери), частка яких не перевищує 10% вартості інвестиційного проекту. Вони здійснюютьсяз метою отримання прибутку і, на відміну від ПІІ, не направлені на здобуттяконтролю інвестором над об”єктом інвестування. Згідно даних платіжного балансуобсяг чистих іноз ПФІ в Укр в 1998р. склав лише 47 млн. дол., що на 1556 млн.дол. менше, ніж у попередньому році.

Найбільш поширеною формою ПФІ є інв в цін папери. Характерним для Укр єте, що процес здійснення ПФІ тісно пов”язаний з приватизацією. Фондовий ринокУкр — поки-що дуже слабкий, і великою мірою його розвиток залежить від успішностіпроведення приватизації, в результаті якої більшість держ підпр перетворюютьсяна ВАТ, пакети акцій яких продаються ФДМУ через систему приватизаційнихаукціонів. Проте, нажаль, механізм приватизації виявився недосконалим. Відбувсялише перерозподіл власності, а реальних інв приватизовані підпр не отримали.Останнім часом відбуваються позитивні зрушення в механізмі приват, щовідображається у переході від сертифікатної приват до грошової, яка покликаназабезпечити продаж держ підпр ефективним власникам за реальні гроші, що повиннопризвести до пожвавлення діяльності на фондовому ринку Укр.

Одним із нових та перспективних для Укр способів залучення ПФІ на міжнарфін ринках сьогодні є програми депозитарних розписок. Ці похідні ЦПвипускаються на акції емітента іноземними депозитарними установами, іполегшують доступ для вітчизнянних емітентів корпоративних ЦП на розвинуті тависоколіквідні іноз фін ринки (наприклад США чи Зах Європи). Зараз вже більше10 найбільш рентабельних Укр підприємств є учасниками вищезгаданих програм.

До переваг програм деп розп належать: визначення реальної ринкової цінина акції емітента (існує прямопропорційна залежність між цінами на ДР та акції,на які вони випущені); можливість залучення фін рес на іноземних ринка ЦП;підвищують авторитет емітента і особливо доцільні при виході на іноземніринки товарів та послуг; збільшення привабливості ЦП емітента для іноземнихінвесторів (особливо дрібних) та багато ін.

131. Становлення нац валютноїсистеми Укр.

Будь-яка національна валютна система базується на таких елементах: 1)Нац валюта 2) Умови конвертованості нац валюти 3) Паритет нац валюти 4) Режимкурсу нац валюти 5) Вал обмеження, вал контроль 6) Нац регулювання валліквідності 7) Регламентація використання міжнар кредитних коштів 8)Регламентація міжнар розрах 9) Режим нац вал ринку і ринку золота 10) Нацоргани, що регулюють вал відносини.

Основа нац валсистеми Укр — гривня. Гривня — частково конвертована вал за поточнимиопераціями. Резиденти Укр повинні продавати 50% вал виручки на внутр валринку. Курс гривні офіційно не прив”язаний до якоїсь іншої вал чи вал корзини.Діє режим плаваючого вал курсу, що залежить від попиту та пропозиц на валютина УМВБ та змінюється в межах вал коридору. Встановлюється розмір маржікомерційних банків 5-10% від офіційного курсу. Валютні та розрахункові операціїпроводяться через уповноважені банки. Міжнародні розрахунки проводяться в Укрзгідно з міжнародними уніфікованими правилами та нормами з переважнимвикористанням векселів, чеків, докум акредитивів, інкасо та банківськогопереказу.

Принципи організації розрах в інвал:

1) Вал Укр — єдиний законний засіб платежу на терит Укр. 2) Уповноважбанки зобов”яз купувати інвалюту на міжбанк вал ринку Укр за дорученням та зарах резидентів з метою виконання зобов”язань резидентів 3) В розрахунках міжрезид та нерезид як засіб платежу використов іноз вал. Такі розрах здійснюютьсячерез уповноваж банки 4) Нерез — роботодавці здійснюють оплату праці резидвиключно у вал Укр 5) Вал цінності резид, які є за межами Укр підлягаютьобов”язковому декларуванню в НБУ.

З 1992р. Укр — член МВФ і таким чином влючена в світову валютну систему.Укр реалізує програми економічного реформування МВФ.

Суб”єкти вал регулювання Укр: НБУ; уповноваж банки (комерц банки Укр,які мають ліцензію НБУ на проведення операцій з вал цінност); інші ліцензованіфін-кредит зеклади — резид; Юр особи, що уклали з уповнов банками агентськіугоди, щодо відкриття пунктів обміну іноз вал; фін-кред заклади — нерезид, щоотримали індивід дозвіл НБУ. Структура міжб вал ринку Укр включає також валбіржі, вал відділ товарн та фонд бірж, які мають дозвіл на проведення валоперац.

Основні спец вал інститути в сфері вал контролю: 1) НБУ — головнінститут контролю, що відповідає за дотримання правил вал операцій на терит Укрз усіх питань, які не віднесено до виключної компетенції інших органів. 2)Уповноважені банки здійсн контроль за вал операц, які здійсн-ся резид танерезид через відповідні банки. 3) ДПІ Укр здійсн фін контроль за вал операц.4) Мін зв”язку — контроль за дотриманням правил поштових переказів за межі Укр.5) Митний комітет Укр — котроль за дотриманням правил переміщення вал цінностейчерез митний кордон Укр.

Ключові проблеми становлення вал системи Укр: 1) проведення валполітики, узгодженої з політикою економіч та особливо пром розвитку 2)Поліпшення структури плат балансу особливо стосовно поточних операцій 3)проблема виплат за борговими зобов”язаннями 4) проблема нелегітимної втечікапіталу 5) проблема вільної конвертованості нац вал

135. Україна в процесахміжнародної трудової міграції.

На шляху входженяукраїни до світового співтовариства неминуче постає питання входження в процесиміжнародної міграції. Регулюванням цього процесу зайнялися досить недавно.

На сьогодні вУкраїні проживає близько 1 млн. нелегальних мігрантів.Переважно це біженці з колишніх та нинішніх зон воєнних конфліктів на теренахСРСР, а також жителі азіатських країн (Бангладеш, Афганістан, В’єтнам, Іран,Пакистан, тощо). Ці групи мігрантів розглядають Україну як транзитний майданчикз якого можна легко потрапити до заможніх країн Європи. З 1997 року в Українійде робота над законодавством, що регулювало б процеси міграції тазабезпечувало захист національних інтересів України.

З іншого боку України розширює експорт робочої сили. Законодавствоукраїни дозволяє громадянам виїжджати на роботу за кордон. Ця проблема стаєбільш гострою на тлі високого рівня безробіття всередині країни. На сьогодні вУкраїні офіційно зареєстровано 1,3 млн безробітних, реальну їх кількістьоцінюють на рівні 10 млн. чоловік.

Таким чином україна потенційно може поставити на світовий ринок праціблизько 10-12 млн чоловік. Проте в реальності на роботу за кордоном виїжджаєдесь 1,5-2 млн. чоловік. Причина такого низького експорту робочої сили: зростаючаконкуренція на світових ринках праці, слабкий розвиток служб лрацевлаштуванняукраїнських громадян за кордоном, невисокі можливості щодо самостійногопрацевлаштування за кордоном.

Загрозливого масштабу в україні досягло явище “відпливу мозків”. Обсягиього процесу оцінити дуже важко, оскільки воно носить і відкритий і прихованийхарактеер. Особливо часто це відбувається через діяльність спільних підприємствза участю західних фірм. Іноземні власники СП переводять до своїх зарубіжнихголовних фоісів та науково-дослідних центрів найбільш здібних та перспективнихспеціалістів. Інший метод полягає в запрошені на навчання кращих стундентів.Вирішеня цієї проблеми можливе лише через покращення економічної ситуації вУкраїні, створенні умов для розкриття здібностей особистості, забезпеченнягідного рівня життя.

З огляду на вище сказане Україні слід докласти максимум зусиль щодоосвоєння міжнародного ринку праці. Експорт української робочої сили потенційно в декілька разів більш потенційний ніж товарний експорт. Один кваліфікованийробітник, що працює за кордоном приносить в Україну до 12000 доларів.

Купіть нарешті Тарасу квиток на літак до Франкфурта!

136 Стан і особливостіформування платіжного балансу (ПБ) Укр.

В Укр всі статті ПБ об”єднуються в два розділи: рах поточн операцій(РПО) та рах операц з капіталом та фін операц (РОКФО).

В 1998р. Укр вийшла з від”ємним сальдом рах поточн операц в сумі -1296 млн. дол., що на 39 млн. дол. менше в порівнянні з попереднім р. Цевикликано значним дефіцитом торговельного Б в сумі -2584 млн. дол., що на 1621млн. дол. менше, ніж в попередньому році, а також внаслідок від”ємного сальдодоходів -871 млн. дол., що зросло порівн з 1997р. на 227 млн. дол. Перевищенняімп над Е у відносинах Укр з РФ та Туркм нейтралізується завдяки операціям зпослугами, пов”язаними з транзитом через нашу територію нафти, газу та аміаку(1377 млн. дол. на 1292 млн. дол. менше, ніж в 1997) та чистими поточнимитрансфертами (782млн. дол. на 63 млн. дол. менше, ніж в 1997).

Рах операц з капіт та фін операц характеризує міжн рух активів такредитів. В 1998 Укр мала позитивне сальдо РОКФО в усмі 2106 млн. дол., тобто єчистим імпортером капіталу.

Застосування статті “Помилки та упущення” пояснюється статистичниминеточностями, які виникають при ідентифікації зовнішньо — економ операційвнаслідок часових та вартісних розбіжностей. В 1998 позитивне сальдо чистихнеідентифікованих надходжень склало в Україні 810 млн. дол.

Регулюючою статтею ПБ Укр є резервні активи. Вони являють собою ліквідніактиви НБУ у вільноконвертованій вал у банках -нерезидентах, золоті запаси НБУ,активи в МВФ у вигляді резервної позиції та СПЗ. Особливість цієї статті: змінарезервних активів в Укр не виділяється в самостійн розділ, а відноситьсяокремою статею на рах капітальних операцій. В 1998 рез активи зменшилися на1324 млн. дол. і показані зі знаком “+”.

Світова практика свідчить про те, що в переважній більшості випадківпервинне сальдо ПБ є від”ємним, тобто РПО зводиться з дефіцитом.

Вище було розглянуто причини дефіциту РПО Укр. Кінцеве вирівнювання ПБУкр було досягнуто через залучення зовнішніх фінансів на РОКФО. Зовн фінансибули залучені у таких формах: 1) капіт трансферти (-3 млн. дол.) 2) пряміінвестиції (+747 млн. дол.) 3) портфельні інв (+47 млн. дол.) 4) інші інв(кредити) (-9 млн. дол. ) Крім них сальдо РОКФО було збільшено внаслідокзменшення резервних активів на 1324 млн. дол.

Отже, для фінансування дефіциту РПО із РОКФО було направлено 2106 млн.дол. Ця сума разом із статею “Помилки та упущення” врівноважує РПО — 1296 млн.дол. (2106 млн. дол.- 810 млн. дол. )

137. Стан і проблемивпровадження міжнародних стандартів бух. Обліку в Україні.

Велику роль вуспішності ринкових реформ відіграє економічна інформація, що формується всистемі бух. Обліку. За підходом, що існував раніше бух. Звітність малапоказувати ступінь виконання централізованих планів, а затверджені норми немалина меті обліковувати активи та заюов’зання підприємства за їх фактичним станом.Ця методика спричиняла незбігання доходів та витрат, викривляла показники фін.Звітності.

Розвиток МЕВ України спричинив необхідність змін в веденні бух. обліку.Ревформа бух обліку була перш за все необхідна укр. Підприємствам, щонамагалися залучити іноземні інвестиції. Вважається, що використання міжнар.Стандартів дозволить зменшити ризик для кредиторів та ті інвесторів, зменшитьвитрати по створенню країни на розробку власної системи бух. обліку, посилитьміжнароднукооперацію в сфері бух. обліку, збільше рівень довіри до українськоїбух. звітності.

Перехід міжнародних стандартів розпочався ще в 1992 році після виданявідповідного указу президента. В червні 1999 року було прийнято закон “Про бух.облік та фін. Звітність в Україні.” В тому ж році було прийнято новий планрахунків. Отже процес пойшов.

Першими перехід до міжнародних стандартів обліку здійснили ком. банки.Це викликано порівняно значним ступенем інтеграції українських банків в МЕВ, тарегулярними контактами з міжнародними фін. Установами.

В цілому процес переходу од міжнародних стандартів розраховано надекілька років. В Укарїні вже введено в дію 20 міжнародних стандартів БО з 39.Починаючи з 1999 року повним ходом йде перепідготовка облікового персоналупідприємств.

Згідно з вищезгаданим законом кожне підприємство України повинно трансформуватисвою звітність за минулий рік згідно нових стандартів. Комісія по ціннихпаперах і фонд.ринку вже в 1999 році зуміла добитись від всіх емітентів акційзвітності за новими стандартами. Перехід до нових стандартів вимусивпідприємства повністю трансформувати свій баланс, скласти звіт про рух грошовихкоштів та здійснити безліч інших дрібних змін.

Отже сферою використання міжнародних стандартів є складання фін. Звітівзагльного користування підприємств усіх видів і поширюється як на окремі підприємстватак і консолідовані фін. звіти.

Перехід комерційних підприємств проходить без суттєвих складностй. Проте деякі проблеми виникають у держ підприємств, що працюють за “касовимметодом”. Міжнародні стандарти в основному орієнтовані на приватний сектор,тому держ. Підприємствам доводиться використовувати власні рахунки і трохивідхилятися від міжнародного стандарту.

138. Харктеристика системи регулювання міжнародної економічноїдіяльності в Україні.

Особливістю сучасного регулювання зовнішньоекономічної діяльностіУкраїни є різноманітність метгодів. Сукупність таких регулюючих заходівобєднуються в загальну категорію зовнішньоекономічної політики держави.Державна зовнішньоекономічна політика – це сукупність заходів, що спрямовані надосягнення країною певних переваг на ринку і в одночас на захист власногоринку.

В своїй зовнішньоекономічній політиці Україна застосовує тарифні інетарифні методи регулювання.

Тарифніт методи включають встановлення експортного та імпортного тарифу,які призвані регулювати експорт та імпорт відповідно.

Україна також застосовує і нетарифні методи, тобто методиадміністративного впливу. Метою їлх встановлення є регулюваннязовнішньоекономічної діяльності та дотримання міжнародних забовязань країни.

На систему зовнішьоекономічного регулювання України певним чиномвпливають міжнародні договори та організації. Найбільш яскравим прикладов є WTO. України з метою прискорення процесу вступу до цієї організації повиннаадаптуватися до встановлених нею правил.

Головним документом, шо регламентує зовнішньоекономічну діяльність вУкарїні є Закон про зовнішньоекономічну діяльність прийнятий в 1991 році. Цейзакон визначив коло фізичних та юридичних осіб, що мають право займатися цимвидом діяльності та заклав основи зовнішньоекономічного законодавства України.

В 1992 році було введено в дію Закон Про єдиний митний тариф України.Цей документ юридично закріпив основи митного регулювання зовнішньоекономічноїдіяльності в Україні.

В 1991 році було введено в дію Митний кодекс, який заклав правові таекономічні основи митної справи в Україні.

В 1994 році прийнято закон “Про порядок проведення розрахунків віноземній валюті”, який регламентує порядок, строки, та форми оплатизовнішньоторгівельних операцій субєктами зовнішньоекономічної діяльності.

ЦІєї сфери стосується ряд указів президента України. Введено в діюміжнародні правила Incoterms90.

Всі ці заходи спрямовані на приведення законодавства україни увідповідність з принципами та правилами ГАТТ.

До складу державних органів, що здійнюють регулювання ЗЕД в Україніможна віднести: Міністерство економіки, Державна митна служба, Міністерствофінансів, Кабінет міністрів, НБУ, Верховна Рада.

139. Митне регулюванняекспортно-імпортних операцій в Україні.

Митний тариф –центральний елемент митно-тарифного регулювання ЗЕД. Митний тариф – цесистематизолваний перелік митних ставок (зборів). Мито – це податок, якийстягується при переміщені товару через митний кордон. Порядок формування тазастосування миитного тарифу України визначено Законом України “Про Єдиниймитний тариф”, який було прийнято в 1992 році.

Митні тарифипредставлені в Україні двома групами: експортні та імпортні. Експортниймитний тариф – застосовується з метою отримання додаткових бюджетнихнадходжень та регулювання експорту окремих видів товарів. Імпортний тариф– формує оптимальну структуру імпорту шляхом диференціації ставок, виступаєчастиною механізму ціноутворення, захищає окремі галузі економіки, сприяєзбалансування сальдо експорту-імпорту.

В Україні використовуютьсятакі види мита: 1) адвалерне – нараховується у відсотках до митної вартостітоварів, 2) специфічне – встановлюється у встановленому грошовому розмірі наодиницю товарів, 3) комбіноване – схоже на адвалерне, але встановленомінімалбну митну подать. Останні два види ставок широко використовуються з 1995року. Це не дозволяє імпортерам занижувати митну вартість товарів, щоввозяться. Проте одночасно призводить до ввезення низькоякісних дешевих товарівз низькою митною вартістю. Крім того можуть застосовуватись сезонні та особливі(антидемпінгові та компенсаційні) мита.

В 1996 році Кабмінухвалив декілька постанов щодо обкладення митом товарів ввезених в Українуфізичними особами.

Нарахування мита натовари здійснюється на основі їхньої митної вартості. Митна вартість – це ціна,що фактично сплачена або підлягає сплаті за товар в момент перетину митногокордону України. Митна вартість за звичай встановлюється на основі тієї, щовказана в рахунку-фактурі. Також може застосовуватись розрахункова митнавартість: за ціною угоди, за ціною угоди щодо подібних товарів, за мінімальноюмитною вартістю, за ціною угоди щодо ідентичних товарів, на підставі відніманнявартості, на основі експортної митної вартості, за формулою яка вказана вконтракті (наприклад ціни знаступною фіксацією).

ЗаконодавствоУкраїни передбачає додатково використання преференційних, пільгових та повнихставок. Преференційні ставки застосовуються до товарів з країн, з якимивстановлено преференційний митний режим або митний союз. Пільгові ставкидля товарів з країн з режимом найбільшого сприяння або національним режимом. Повніставки – для товарів з усіх інших країн.

140. Нетарифні засоби регулювання експорту та імпорту в Україні.

9 стаття Митногокодексу України передбачає можливість застосування нетарифних методіврегулювання ЗЕД. Нетарифні методи регулювання – це адміністративні заходи, якізастосовуються при проведенні контролю товарів що імпортуються абоекспортуються.

Основні нетарифніметоди

Кількісніобмеження — адміністративновстановлені норми, що визначають кількість та номенклатуру товарів, дозволенихдо імпорту або експорту.

Квотування – встановлення обмеження на максимальний обсягекспорту або імпорту товару за певний проміжок часу. Ліцензування –введення дозвільного характеру експорту або імпорту товару у певних кількостяхна визначений проміжок часу. Рішення про ліцензування та квотування ухвалюєтьсякабміном за поданям Міністерства економіки України. Кабмін щорічно затверджуєперелік товарів експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню та квотуванню впоточному році.

Добровільнеобмеження експортузастосовується Україною на основі вимог торгівельних партнерів що імпортують цюпродукцію аби уникнути односторонніх жорстких обмежувальних заходів з боку цієїкраїни.

Технічні барєри — передбачають дотримання Українськихнаціональних стандартів, одержання сертифікатів якості на імпортну продукцію,специфічного маркування та пакування товару, дотримання санітарно-гігієнічнихнорм та інші вимоги встановлені законодавством країни. В систему органів, щоздійснюють контроль за дотриманням встановлених стандартів для імпортноїпродукції входять Міністерство економіки, держстандарт, міністерство охорониздоровя, мінфін, МВД та менш потужні державні органи.

В залежності відсвого призначення товари проходять сертифікацію (майже всі товари),ветеринарний контроль (тварини), фітосаніторний контроль (рослини), екологічнийконтроль (відходи, транспорт, небезпечні хімічні речовини).

Митний контрольстосується не лише імпорту, але й експорту. Він здійснюється відповідно додекількох постанов кабміну. Державна митна служба встановлює порядокпроходження товарів, які підлягають експортному контролю, через кордон.

За недотриманняправил, що встановлюються в межах нетарифного регулювання ЗЕД, до субєктівпорушників можуть застосовуватись санкції, що передбачають індивідуальний режимліцензування та тимчасове припинення ЗЕД. Ці санкції передбачені закономУкраїни “Про зонішньоекономічну діяльність”

141. Характеристика процесулібералізації міжнародної ек діяльності Укр. Взаємодія Укр з Міжнар екорганізаціями (МЕОРГ).

Зі здобуттям незалежності, Укр активно включилася до світовогоспівтовариства шляхом поглиблення ек зв”язків не лише з окремими країнами тарегіонами світу, але й з МОРГ.

Ще задовго до незалежності Укр стала однією з держав-засновниць таповноправним членом ООН. 22 серпня 1945 Президія ВР УРСР ратифікувала статутООН. З моменту створення ООН і до здобуття незал, ООН була фактично єдиноютрибуною, через яку міжнар громадскість отримувала інф про історію і культуруукр народу.

Сучасними пріорітетними сферами діяльності ООН для Укр є:

— розробка ефективних підходів до зміцнення міжнар та регіональноїбезпеки;

— використання досвіду ООН для розв”язання соц-ек проблем, сприянняпереходу до ринк ек Укр;

— використання унікальних можливостей ООН для ведення діалогу зпредставниками інших держав то ін.

МБРР створено в 1944р. разом з МВФ з метою відбудови та реконструкціїсвітової економіки. Головна мета — створення міжнар фінансуючої орг для підтримкиреконструкції і розвитку економіки.

З 1992р. Укр — член МБРР і отримує фін допомогу з боку МБРР за такиминапрямками: 1) реабілітаційна позика (500 млн. дол. США ) — здійснення основнихек реформ (лібераліз цін, приватизація, підтримка макроек стабільності, фінкритичного імпорту); 2) Інституціональна перебудова — вдосконалення системипідготовки спеціалістів, надання консультативних послуг державним установам; 3)Розвиток виробництва фін проектів реконструкції та розвитку виробничихоб”єктів; 4) фін установ фін-кред сфери.

В листопаді 1996 затверджено надання нової кредитної лінії для фінпроекту розвитку експорту, розрахованого до кінця 2001р. Розвиток експ за цимпроектом здійснюється шляхом кредитування приватних підпр, які вже експортуютьабо планують розвивати експ діяльність, а також наданням тхн допомоги врозвиткрві маркетингової діяльності, створенніінформ інфрастрк. В межах реалізпроекту планується кредитування експортної діяльності в обсязі приблизно 60млн. дол. та надання тхн допомоги на суму майже 5 млн. дол. США.

МФК була створена у 1956р. з метою сприяння екон зростанню країн, щоозвиваються через заохочення приватного бізнесу у виробничій сфері. МФК — членСвітового Банку, але юридично незалежна від МБРР.

З початку діяльності в Укр (1992) МФК зосередила зусилля на двохосновних напрямках роботи: консультаційні послуги (пілотні проекти приватизаціїОдеського м”ясокомбінату, Київської птахофабрики, Херсонського м”ясокомбінату),тхн допомога (проекти підтримки приватного підприємництва, малої приватизації,підготовки великих підприємств до приватизації та приватизації землі іреструктуризації с/г).

В 1996р. Укр вступила до БАГІ (1988). Метою створення цієї організаціїбуло срияння надходженню інвестицій у країни, що розвиваються. БАГІ виконує трифункції: надає гарантії від некомерційних ризиків обраним нею інвесторам;консультує уряди країн, що розвиваються з питань розробки та реалізаціїстратегій, програм і процедур, які мають відношення до міжнародногоінвестування; пропонує рекламні послуги та виступає в ролі спонсора діалогівміж міжнар діловими колами і конкретним урядом — організатором зустрічей зпитань інвест.

Статус члена МВФ Укр отримала 3 вересня 1992. ЇЇ квота в МВФ становить997,3 млн. СДР.

МВФ виділив для Укр системну трансформац позику (СТФ) та резервнийкредит “стенд-бай”. Загальна сума позики 498,65 млн. СДР. В 1994р. Укр отрималаперший транш (371 млн. дол. ). Кошти використовувались на збільшення офіційнихрезервів НБУ, на проведення вал інтервенцій для підтримки курсу нац вал, атакож для фін нестачі вал коштів у ек для покриття потреби в імпорті. Строкборгового зобов”язання по СТП становить 10р., а термін відстрочки основнихвиплат (пільговий період, протягом якого необхідно сплачувати лише відсотки) — 4,5 роки.

Загальна сума резервного кредиту “стенд- бай” становить 997,3 млн СДР(100% квоти). Кошти направляються у вал резерви НБУ для забезпеченнястабільності вал та покриття потреб ПБ. Строк боргового зобов”язання — 5 років,термін відстрочки осн виплат — 3,25 року. Відсоткова ставка по кредитах МВФстановить 6-7% на рік.

Крім фін, Укр отримує також консультативну та техн допомогу, поточну інфта видання з міжнар вал-кред проблем.

ЄБРР створений у жовтні 1989р. для фінансування ек реформ у країнахСхідної Європи з метою їх переходу до ринкової ек. Укр стала членом ЄБРР 12серпня 1992р.

Банк відкрив своє представництво в Києві в середині 1993. На 1996р.вартість проектів ЄБРР в Укр становила 625 млн. ЕКЮ, або майже 1млрд дол. США .

Стратегічними напрямками діяльності ЄБРР в Укр є: розвиток фін сектора,приватизація, с/г, інфраструктура, вибіркове фін приватного сектора.

Найбільш відомі проекти ЄБРР в Укр — модернізація міжнар аеропорту“Бориспіль”, створення фонду “Україна”, поліпшення тхн якості телебачення та телекомунікацій,модернізація річкового флоту, виробництво вантажних авто “ІВЕКО-КРАЗ”,заснування КМБ, реконструкція Дніпропетровського олійно-екстрактного заводу.

Україна є такожчленом ОБСЄ, Ради Європи, СНД та ЧЕС. Проте стратегічні інтереси Укр пов”язанііз вступом до ЄС, що не можливо без членства у ГАТТ-ВТО.

128. МІЖНАРОДНЕ КРЕДИТУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ. КРЕДИТНАПОЛІТИКА МВФ.

Міжнароднкредит – це екон відн-ни, що виникають між державами, іноз комерц банками тафірмами з приводу надання грошових або товарних рес-сів на умовах повврнення,платності, терміновості, цільового викор-ня та забезпеченості. Україна виступаєчистим позичальником у сфері міжнародн кредит-ня. Вона користується кредитамияк приватних іноземн інвесторів, так і кредитами урядів (ЄС, Японія), міжнароднфін-кред орг-й (МВФ, Світов банк, ЄБРР). Особливістю залучення фінанс рес-в зцих джерел є їх взаємопов'яз-ть та взаємообумовл-ть: виділення кредитів МВФ таСвіт банком та їх розмір визначають можливість виділ-ня та розмір кредитів інкредиторів України.

МВФ– валютно-фін орг-я міжурядового співроб-ва. Специфіка МВФ порівняно з інміжурядов орг-ми полягає у виконанні ним одночасно функ-й регул-ня, фін-ня,нагляду та консульт-ня держав-членів у сфері вал-фін відн-н. Головним завданнямМВФ є скорочення тривалості та зменшення нерівноваги у міжнародн балансірозр-ків членів, забезпечення стабільності валютн курсів. Основн механізмамифінанс-ня МВФ є резервні кредити “стенд-бай”, розширене кредит-ня (ЕФФ),компенсаційне та надзвичайне фін-ня (ССФФ), фін-ня системн перетворень (СТФ),фін-ня буферн запасів (БСФФ), фін-ня структурн перебудови (САФ). Кредит-ня запрограмами МВФ є умовним (тбт під виконання певн умов), його максимальн розмір– 125% квоти країни у фонді. Такою є офіційна сторона кредитної політики МВФ. Утой же час досить тривала його діяльність призвела до таких рез-тів татенденцій:

· Еконнестабільність у більш ніж 62 країнах, що отримували кредити МВФ, лишепосилилась;

· Залеж-тьміж кр-ми МВФ та приростом валов інвестицій є обернено пропорційною;

· Направленнякоштів до країн, де розміщені кошти амери інвесторів;

· Перевагакраїнам, що наслідують модель розвитку США;

· Падінняділов актив-ті у країні-реципієнті (в очікуванні траншу);

· Підпорядкуванняекономік країн-боржників економіці США та економікам ін розвинут країн черезвідкриття ринків цих країн для поставок тов-в з країн-лідерів світу.

Хочаумови МВФ не формулює в умовах кред-ня прив'язку “кредит-поставки”, алефактично це нагадує пов'язані кредити, які отримував укр уряд на початку 90-хрр.Більш-менш нормально Україна отримала лише програму СТФ. Програма кредит-ня“стенд-бай”, що розпочалася після завершення програми СТФ, так і не булазавершена в Україні у визначені строки, її зупиняли, потім поновлювали, і,нарешті, вона переросла у нову програму ЕФФ, яка полягає тому ж обміні програми“реформ-ня” на наступні транші. Але якщо за попередніми програмами невиконання“реформаторських” вимог фонду призводило до зупинки подальшого фін-ня, то, запрограмою ЕФФ невиконання частини вимог МВФ все ж дозволяє отримати кредит (якпоказує досвід 1999 р., з числа травневих вимог МВФ до вересня, коли НБУотримав наступні $180 млн., не було виконано 11 суттєвих вимог, серед якихвідміна експортного мита на насіння соняшника, шкіряну сир-ну, врегулюванняпитання використання землі в якості застави, реформ-ня апарату Кабміну,введення аукціонної форми торгівлі газом, ін.). Головна причина такої ситуаціїпроста: за Україною числиться борг у більш ніж $3 млрд., і фонд надає кредитирівно на суму, якої вистачає на погашення поточних зобов'язань України передним же. Це відбувається, щоб запобігти дефолту – так само як укр банкикредитують не дуже дисциплінованих клієнтів, щоб на балансі не висіли “погані”кредити. У той же час наявність значної заборгованості залишає МВФ важелівпливу на деякі рішення уряду: наприклад, майже неможливо ухилитись відвиконання вимог, що прямо стосуються забезпечення зовнішніх зобов-нь (посиленняфіскальн адміністрування, приватизація великих об'єктів, структурна перебудовадержапарату). Крім того, привабливо в Україні для МВФ виглядають спробилібералізації зовнішньої торгівлі, принаймні її декларування, державнаполітика, направлена на недопущення дефолту за зовнішн зобов-ми.

129. Проблема зовнішньої заборгованості України і шляхи їїрозв'язання.

Українах з перехідн економікою проблеми зовнішньої заборг-ті (ЗЗ) були викликанітруднощами ринков трансформ-ї централізов-х екон-к, недостатніми обсягамизолотовалютн резервів, слабкими експортн можливостями, внутрішньою економічндезінтеграцією. Україну можна також віднести до таких країн. У більш загальномувигляді виділяють 2 групи причин зростання ЗЗ – внутрішні і зовнішні. У складівнутрішніх ф-рів виділ-ть такі:

1. Об'єктивні:

· Загальнаекон відсталість;

· Структурнідиспропорції в економіці;

· Внутрполіт нестаб-ть;

· Слабкийрозвиток нац фінансов сис-ми

2. Суб'єктивні:

· Прорахункив екон політиці та орієнтаціії зовн торгівлі;

· Помилкиу політиці позичання та неефективне викор-ня позик.

Ускладі зовнішніх ф-рів виділяють такі:

· Загальнепогіршення умов міжн торгівлі;

· Змінакон'юнктури світов товарн ринків;

· Протекціонізм;

· Змінинапрямків і обсягів інвестиц потоків.

З метою порівняння країн ЗЗ, крім її абсолютного значення, визначаєтьсятакожграничнимизначеннями: співвідношення зовнішнього боргу і ВНП (50%), боргу і експортутоварів і послуг (75%); приросту боргу і експорту (30%); приросту боргу зарахунок нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4 показників країниперевищили граничний рівень, вона вважається країною з високим рівнемзаборгованості. За даними Світов банку, для України за 1994-1996 рр. перші двапоказники у середньому знаходились на рівні 18% і 48%, що класифікується яксередній та незначний рівень ЗЗ відповідно. Для порівняння, за той же періодсередні значення цих двох показників у деяких ін країнах склали: у РФ – 25 і97%; у Польщі – 31 і 102%; у Туреччини – 47 і 184%; у Чилі – 48 і 166%; уБразилії – 26 і 293%.

ЗЗ оцінюється кількісно, крім її абсолютнихобсягів, граничними значеннями: співвідношення зовнішнього боргу і ВНП (50%),боргу і експорту товарів і послуг (75%); приросту боргу і експорту (30%);приросту боргу за рахунок нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4показників країни перевищили граничний рівень, вона вважається країною з високимрівнем заборгованості. За даними Світов банку у період 1994-1996 рр. першідва показники для України сягали рівня 18 і 48% відповідно, що класифікуєтьсяяк середній та незначний рівень ЗЗ. Для порівняння, за той же період у деякихін країнах ці пок-ки склали: у РФ – 25 і 97%; у Польщі – 31 і 102%; у Туреччині–51 і 184%; у Чилі – 48 і 166%; у Аргентині – 31 і 323%.

За даними Мінфіну, ЗЗ України станом на серединутравня 2000 р. склала $10,949 млрд.;станом на відповідну дату 1998 р. вона складала $10,656млрд. таким чином, відбувається незначне (приблизно 1-1,5% щорічно) зростанняЗЗ. Зважаючи на активне запозичення Україною фінансових ресурсів зовні, ці даніговорять про управління нею своїми зовнішніми зобов'язаннями на досить високомурівні. З іншого боку, існує проблема об'єктивної оцінки ЗЗ, і тому,найвірогідніше, офіційні дані про ЗЗ дають уявлення лише про нижню межу оцінкиреальної ЗЗ. За різними оцінками, реально ЗЗ України може сягати від 12 до 15млрд дол. Такі розбіжності, зокрема, виникають через труднощі в оцінціукраїнського боргу Росії за енергоносії. Таким чином, Україна є країною зсереднім рівнем ЗЗ.

Можливимишляхами розв'язання проблеми ЗЗ є:

· Направленнячастини експортн виручки на погашення ЗЗ;

· Частковесписання державних боргів;

· Сек'юритизація(випуск банками ЦП на розмір ЗЗ);

· Продажборгових зобов-нь банкам третіх країн.

Окремоможна виділити колективні методи вирішення проблеми:

· Створенняміжнародн гарантійн фондів;

· Використанняпільгових кредитів МВФ під погашення ЗЗ;

· Проведенняструктурних реформ економіки за сприяння міжнародн фін-кред орг-й.

130. стан і проблеми міжнародного виробничого кооперування вУкраїні.

Міжнароднавиробнича кооперація передбачає існування спеціалізованих на основі МПП підприємств,які взаємодіють один з одним на одному або на різних стадіях виробництваготової продукції або переробки сировини. У контексті спільної господарськоїдіяльності підприємств республік колишнього СРСР найбільшого розвитку набулиміжнародні коопераційні зв'язки українських підпр-ств з партнерами з країн СНД,насамперед РФ. Однак слід зазначити, що дезінтеграційні напрямки прийняттярішень молодими незалежними державами у перші роки незалежності призвели дорозриву іноді найефективніших та безальтернативних у даних умовах (для обохсторін) коопераційних відносин. Особливо рішуче стала на шлях самозабезпеченнята внутрішнього замикання технологічних циклів РФ. Україна, на відміну відсвого сусіда, не змогла швидко та у деяких випадках взагалі – знайти замінутрадиційним партнерам всередині країни. Це стало одним з найпотужніших факторівекономічного спаду в країні.

Сьогодністало очевидним те, що повноцінної заміни колишнім партнерам просто не існує уданих умовах, так само як і те, що західні підприємства часто нездатнікооперуватись з українськими не лише через невідповідність різних технічнихстандартів, але й через суперечність інтересів щодо розвитку найперспективнішихобробних галузей (тобто бажання залишити українській стороні ту частину циклувироб-ва продукції, на якій створюється невелика частина додаткової вартості –вир-во сир-ни та напівфабрикатів, остаточне збирання продукції з готових вузлівта агрегатів). Тому у структурі коопераційних зв'язків україни і досі найбільшезначення мають зв'язки з підприємствами країн СНД, а насамперед – з РФ.Розвиток саме цієї сфери взаємодії є найперспективнішим для багатьохукраїнських виробництв. Одним з найамбіційніших проектів відтворення виробничоїкооперації, є проект створення фінансово-промислових груп (ФПГ). Цей проектпередбачав кооперацію не лише у виробничій, але і в науково-технічній сфері.Зокрема, існують реальні передумови формування таких виробничо-технологічнихкомплексів:

· “Трансхром”(видобуток хромітових руд, вир-во метану і пропану);

· “Трансметалпрокат”(вир-во металопрокату і газових труб великих діаметрів);

· “Трансстирол”(вир-во стирольних пластиків);

· “Трансмет”(вир-во металургійн продукції);

· “Фосфорхім”(вир-во фосфорн добрив);

· “Трансцукор”(технології вирощ-ня цукров буряків і вир-ва цукру);

· “Трансмаш”(транспортне машинобуд-ня)

· “Транснафтотруба”(вир-во труб нафтового асортименту)

Алестворення ФПГ наштовхнулося на проблему узгодження принципових положеньзаконодавчого регул-ня на національн та міжнародн (двосторон) рівнях. В українінайбільші суперечки виникли у питаннях щодо пільг ФПГ, місця банківськогокапіталу у таких стр-рах.

Уконтексті загальносвітового розвитку (тенденцій до об'єднання банківськ кап-ліві можливостей пром підпр-ств) переваги великомасштабного бізнесу на коопераційнійоснові на міжнародних ринках майже безальтернативний.

Однієюз галузей, де Україна плідно кооперується з російськими підприємствами, єавіаційна (вир-во літаків Ан-70, авіадвигунів для російських літаків ігелікоптерів).

Зважаючина офіційно проголошений курс інтеграції України до ЄС досить складним усучасних умовах буде завдання встановлення і пожвавлення коопераційних відносиніз західними підприємствами. У цьому напрямку можна використати кооперацію зколишніми партнерами по РЕВ як “трамплін” на захід, оскільки такі країни, якПольща, Чехія, Угорщина є одними з найреальніших кандидатів до вступу до ЄС.Правда, ці країни самі змушені вирішувати схожі проблеми, адже європейськаекономіка прагне до дедалі більшої замкнутості, насамперед у сфері виробничоїкооперації.

132.Валютний ринокУкраїни і особливості його функц-ня.

Валютний ринок (ВР) – це офіційні центри, девідбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції.

1.Формування валютного ринку України (ВР) пов’язане з процесами трансформуванняукр економіки. Функціонування купону на початк етапі форм-ня ВР розглядаєтьсяне як обіг національної валюти, а як заміна готівкового рубля. Відсутня системанаціонального регулювання ВР, курс відносно інших валют визначався через крос-курсстосовно російського рубля, який відігравав також роль ключової резервноївалюти.

2. Другий етап розпочався з виходу Укр з рублевої зони в кінці 1992 р… У 1993рголовною ознакою ВР стало запровадження ел-тів системи його регулювання. Зприйняттям низки законодавчих актів була створена юридична основа дляподальшого розвитку ВР.

3.Наступним етапом (08.1993-08.1994) у розвитку ВР була спроба створеннядержавної валютної монополії (запроваджено фіксований вал. курс, та аукціоннийпродаж інвалюти через тендерний комітет та ін.) В результаті цих заходівгальмувався експорт та стимулювався імпорт, що призвело до зменшення валнадходжень в Укр. та різким зростанням попиту на інвалюту.

4.Четв.етап: період лібералізації ВР та відносної стабілізації вал курсукарбованця: відновлення роботи Валютної біржі розроблено систему заходів длянаближення та уніфікації офіційного та ринкового курсу валюти, встановлення валкурсу за результатами торгів на вал біржі. Ці заходи направлені надецентралізацію ВР, в результаті: збільшилася пропозиція інвалюти тастабілізувався курс укр карбованця, створені значні вал. резерви, знизилисятемпи інфляції. Всі ці фактори разом з повним контролем НБУ над фінансовоюситуацією країні створювали сприятливі умови для проведення грошової реформи(09.1996).

Сучаснийстан на ВР:

Функціонуваннягривні у 1997 р. відбувалося без потрясінь (девальвувала на 0,3%) Та в1998рвнаслідок російської фін. кризи – на 80%, 1999 – на 52%.

Протеце неєдиний чинник падіння гривні, крім того:

· неефективністьрегулятивних методів НБУ

· тискзовнішніх боргів

· політичнийчинник, пов”язаний з виборами Президента.

Вцих умовах ринкові механізми не здійснювали стабілізаційного впливу на ВР. ТомуНБУ змушений був тримати курс гривні незмінним та формально продовжуватиполітику валютного коридору, дія якого закінчилася в кінці 1998р.

ТаМВФ виступив проти стримування падіння курсу та адмістративних методіврегулювання ВР. Лібералізація ВР та відмова від фіксингу на УМВБ були умовамикредитування Укр і лише за цих умов можна було поповнити валютні резерви Укр.Валютні резерви – це джерело стабільності національних грошей та гарантіяпогашення зовнішніх боргів. Слід зазначити, що іншою причиною лібералізації ВРстало прагнення вирішити проблеми зовнішньоекон. розрахунків, спричиненідисбалансом попиту і пропозиції валюти та обмеженим доступом до ЇЇ купівлі.Важливим кроком на шляху до лібералізації ринку стало відкриття міжбанківськогоВР. Лібералізація ринку стимулювала низку позитивних тенденцій:

· збалансувалисяпопит та пропозиція валюти,

· збільшилисяобсяги ринку(майже вдвічі),

· почавдіяти ринковий механізм курсоутворення гривні.

Заразвибір політики курсоутворення за НБУ. Та зрозуміло, що вал коридору непередбачається. Нині до розгляду запропоновано два варіанти курсової політики:

1. Німецькіексперти пропонують запровадити систему повзучої прив”язки курсу гривні до ам.долара та євро.

2. Другимваріантом є повна лібералізація курсоутворення: запровадження режиму вільногогнучкого курсу та відмова НБУ від політики жорстких обмежень на купівлю валютибанками. Цю ідею відстоює С. Тигипко.

134.Страхування міжнар-х операцій в Укр.

СтрахуванняЗЕ ризику — комплекс видів страхування, які забезпечують вітчизняних ізарубіжних учасників тих чи ін. форм міжн-ї співпраці. Він включає стр.експ-імп вантажів, засобів транспорту, які їх перевозять, будівельно-монтажногоризику експортних кредитів, міжнар. торгово-промислових, ін. виставок, котрістворюються спільно з іноз. фірмами, майна діючих на нашій території іноз.компаній і працюючих в інш. кр-х укр-х організ-й. Страхування цивільноївідпов-ті укр-х та іноземних учасників іноземного співр-ва і ін. Відповідністрахові операції здійснюються у конвертованій і націон-й валюті.

Юридично для більшості видів страх. укладення договорів є добровільним,однак сам характер угод про товарні поставки. (Підряди на будівництво таперевез-ня, про оренду того чи ін. майна) як правило, враховує страхування якнеодмінну передумову дії договору. Залежно від змісту відповідних контрактіввитрати на страхування може нести будь-яка із сторін; вона вибирає страховукомпанію та умови страхування. орієнтуючись на власні інтереси та інтересивітчизняних страхових організ-й. Під час експорту укр. товарів пріоритет маютьконтракти, укладені на умовах СІФ, які включають витрати на страхування впродажну ціну прод-ї. Під час імпорту Укр-ю прод-ї перевага надається договоруна умовах ФОБ. Коли купівельна ціна не містить затрат на страхування, щобвитрати могли бути застраховані в Укр.

Особливе місце серед інш видів страхування займає стр. кредитногоризику. Об’єктами стр. є комерційні кредити, надані покупцеві. Банківськіпозики постачальнику чи покупцеві, зобов’язання та поручительства за кредитом,довгост. інв-ї тощо.

Серед різновидів цього стр. своїми специфічними особл-ми виділяєтьсястрах. експортних кредитів, яке охоплює всі згадані та низку ін. видівстр.(стр. валютного ризику, стр. від інфляції, стр. витрат на входженняекспортера на новий ринок.)

Стр. кред-го ризику захищає інтереси продавця чи банку кредитора навипадок неплатоспроможності боржника чи несплати боргу з ін. причин. Цей ризикможе бути у двох видах: він випливає або з достатньо повного знання експортеромі банкіром даних про фінансовий стан покупця, або з розходжень між продавцем іпокупцем у питанні про відповідність товару умовам торгової угоди.

Серед основних видів захисту від валютного ризику в Укр. виділяютьнаступні:

Валютні застереження.Вумовах значних коливань вал. Курсів валют виникають втрати чи виграші дляпартнерів. Для захисту від можливих валютних втрат, пов’язаних із курсовимиколиваннями, застосовують так звані вал. застереження. Суть цих застер. полягаєу встановленні в контракті, а саме у двох його статтях – ціна товару та умовиплатежу – таких умов, які б звели до мінімуму можливі вал-нівтрати.(встановлення в якості валюти ціни і вал. платежу стійкої валюти).Золоте застереження: валюта ціни прив’язується до свого офіційного золотоговмісту. Наслідок цих застережень – при курсових коливаннях сума платежу зберігається в еквіваленті валюти, до якої прив’язана валюта ціни чи впочатковому золотому вмісті.

Вибір валюти ціни контракту. На основі прогнозування, визначення можливоїтенденції вал. Курсів обирається валюта ціни контракту.

Хеджування здійснюється на основі використання форвардних, ф’ючерсних, опціоннихконтрактів.(фіксується ціна на момент укладання контракту з поставкоювідповідного товару на термін.)

142. Організація міжнародної економічної діяльності на українськихпідприємствах.

Як правило, підтерміном “підприємство” у контексті даного питання розуміють нефінансовуорганіз-ю, що здійснює міжнародні торговельні операції (експорт-імпорт). Дляздійснення таких операцій у стр-рі підпр-ва звчайно орг-ся спеціальнийзовнішньоторговельний відділ (ЗТВ). Основні задачі ЗТВ за напрямками діяльностітакі:

1. Експорт (імпорт):

· Збір інформ-ї пропродукцію, яку п-во планує експорт-ти (заявок на імпорт тов-в);

· Здійс-ня калькуляції цін наекспортну (імпортну) прод-ю з урах-ням різних умов поставки;

· Підготовка рекламних мат-лів,проспектів, листів;

· Аналіз інформ-ї про продажтоварів у минулому, їх рух;

· Складання приблизногопереліку потенційн спож-чів за групами (збір інформ-ї про потенційн продавців);

· Підготовка і розсилка офертна експортні т-ри потенційним покупцям (запитів на імпортні т-ри, аналізтехнічних характеристик і цін);

· Переговори за контрактом тайого укладання;

· Попередня проробка таукладання агентських угод;

· Забезпечення упаковки ітранспортування; виконання митних процедур;

· Забезпечення отримання(здійснення) платежу;

· Вирішення питань, пов'язанз гарантійним і післігарант обслуг-ням;

· Врегул-ня спірних питань законтактом.

2. Участь підпр-ва у виставкахі т.п.:

· Збір інформ-ї про виставки;

· Ведення переписки іоформ-ня док-ції по виставкам;

· Підготовка тов-в до виставки;

· Забезпечення транспорт-ня івикон-ня митн процедур;

· Забезп-ня платежу повиставці, участь і оцінка рез-тів участі;

· Продаж тов-в на виставці(повернення їх з виставки);

У стр-рі ЗТВ виділяють 2 групи працівників: групу експорту та групуімпорту, діяльність яких контролює начальник ЗТВ.

Група експорту (імпорту):

1. Старший спеціаліст ЗТВ поекспорту (імпорту):

· Розподіляє обов'язки міжпрацівниками експортн (імпортн) групи, контролює їх роботу та приймаєзвітність;

· Звітує перед начальникомЗТВ у цілому по роботі групи і по окр контрактам;

· Контролює переписку законтрактом;

· Здійс-є переговори законтрактом, бере участь у підготовці та укладання агентських угод;

· Слідкує за забезп-нямотрим-ня (здійс-ня) платежу і керує врегулюванням суперечок разом з начальникомЗТВ;

· Бере участь у виставках .

2. Спеціаліст по експорту(імпорту), (їх кіль-ть визначається номенклатурою і загальними обсягамиекспорту):

· Збирає дані по тов-м, щоплануються до експорту (імпорту);

· Готує і оформлює (збирає)рекламні матеріали;

· Складає списки потенційнихпокупців (продавців);

· Здійснює іншу технічнуроботу (див. задачі ЗТВ з експорту та імпорту)

3. Спеціаліст по транспорту:

· Бере участь у калькуляціїцін на експортну продукцію з урах-ням транспортування;

· Збирає інформ-ю про правилатранспортування, док-цію, визначає можливі шляхи транспорт-ня експортних таімпортних вантажів;

· Встановлює контакти зтранспортн орг-ми та веде з ними роботу;;

· Забезпечує пакуванняекспортн вантажів, бере участь в орг-ї експортн комісії;

· Забезпечує транспорт-няімпортн вантажів;

4. Спеціаліст по транспорту імитниці:

· Бере участь у калькуляціїекспортн цін з урах-ням митних витрат4

· Збирає інформ-ю про митніправила і док-цію;

· Встановлює контакти змитницею та веде з нею роботу;

· Оформлює митні процедурипри відправці експортн/отрим-ні імпортн вантажів;

· Займається врегулюванняммитного статусу тов-в у агентів та неповернутих тов-в з виставки.

5. Інокореспондент (відповідаєпоняттю секретар-перекладач, їх кіль-ть у ЗТВ залежить від загального обсягуоперацій):

· Займається підготовкоюрекламних матеріалів;

· Готує та розсилає запити(оферти);

· Веде переписку за експортн(імпортн) контрактами;

· Перекладає тексти оферт іконтрактів, телексів та ділових листів, техн і юрид док-ції.

Наведена стр-ра ЗТВ досить умовна, адже спеціалізація окремихпрацівників може визначатися географічним чи товарним критерієм. Для усіхпрацівників ЗТВ бажане знання хоча б однієї іноз мови, для старших спеціалістівта інокореспондентів ця умова є обов'язковою. Утримання ЗТВ є досить витратноюсправою, тому на дрібних та середніх підприємствах з невеликою номенклатуроюекспортних та імпортних тов-в функції працівників ЗТВ виконують звичайніпрацівники. Необхідною умовою здійснення міжнародних операцій є забезп-тьпідпр-ва технічними засобами зв'язку: факсом, телексом, модемом.

143. Підприємства з іноземними інвестиціями в Укр. Особливостістворення і функціонування.

ВУкраїні міжнародне СП розглядається як самостійний вид ЗЕД, а створення СП заучастю іноземних партнерів як одна з форм здійснення іноз. інв. до СП Укр.належать підприємства будь-якої правової форми створені відповідно до законод.Укр., якщо протягом календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційнаіноземна інв., що становить не менше ніж 20% статутного капіталу і водночас неменше від суми, еквівалентної певній к-ті дол. США. В Укр. можливо створенняпідпр. з іноз. інв. у наступних правових формах: АТ, ТОВ, тов. з додатковоювідпов., повне товариство, командитне тов.

Згідноз чинним законодавством, на терит. Укр. СП може бути створене:

· Шляхом його заснування

· Внаслідок придбання іноз.інв-ром частки участі у діючому під. без іноз. інв-ї

· Через придбання юридич-ю чифіз-ю особою Укр. частки участі у під-ві зі 100% іноз. інв.

Національнимурядом рекомендовані наступні рівні пріоритетності створення і діяльності СП:

1. Подолання залежності Ук.від імпорту

2. Структурна перебудоваекон-ки, створення сучасної галузевої структури

3. Вир-во товарів широкоговжитку

Реалізація цілей, що сприяють ввозу капіталу у вигляді СП, маєзабезпечити оновлення техніко-технологічної бази без залучення власних валютнихкоштів, використання потенціалу іноземного партнера для виробництваконкурентоспроможної продукції, розширення експорту прод-ї з використаннямторгової марки партнера, його збутової мережі та мережі техобслуговування зарахунок одержання від іноз. партнера матеріалів, які не виготов. Чи дефіцитні,комплектуючих виробів, вузлів і деталей, поділ з іноз. партнером комерц-горизику.

Як необхідні умови політико-правового середовища для розвитку СПрозглядають

· Політичну стабільністьдержави

· Позитивне ставлення доіноземних інвест-й

· Наявністьнормативно-правових регуляторів, їх надійність і доступність а такожпередбачуваність змін.

Однимз надзвичайно важливих факторів активізації залучення іноз. інв. є створення вільнихекономічних зон. На сьогоднішній день існує значна проблема правовогозабезпечення ефективного функціонування ВЕЗ. Вже функціонують ВЕЗ в такихобластях: Донецька, Миколаївська, Херсонська. в Закарпатському рег-ні. Аленажаль фактичні обсяги інв. в ці регіони відрізняється від запланованих.

Суттєве скорочення іноз. інв. обумовило також скасування пільговогорежиму іноз. інв-ня.

133. Особливості міжнародних розрахунків в Укр.

Міжнароднірозрахунки – система регулювання платежів за грошовими вимогами ізобов’язаннями, що виникають між організаціями, громадянами і організаціями,які перебувають на терит. Різних країн, на основі економічних, пол-х,науково-техн і ін. відносин. МР включають з одного боку умови і порядокздійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжн. документами ізвичаями, з іншого боку – щоденну практичну діяльність банків щодо їхпроведення.

Загальні принципи МР встановлюються міждерж-ми угодами. Докладні умовичітко формулюються в ЗТ контрактах. Ці умови включають такі основні елементи:валюту ціни, валюту платежу, форми розрахунків через які ці розрахункиздійснюватимуться. Відповідно до практики, що склалася в даний час в Укр.застосовуються такі основні форми МР:

Документарний акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок,аванс. Найбільш поширеною формою реалізації ЗТ платежів в Укр. є авансовіплатежі.

49.Мотивація прямогозарубіжного інвестування на мікро- та макроекономічному рівні.

На макрорівні особливості розрізняють як мотивацію країн базування так імотивацію приймаючих країн.

Традиційно для країн базування вирішальним є фактор, пов’язаний збалансом ввозу та вивозу капіталу. З цих позицій виділяють 3 групи країн:

1. переважно експортери кап-лу

2. переважно імпортери кап-лу

3. з рівновагою експорту та імпорту кап-лу

Для приймаючих к-н привабливість ПЗІ обумовлена багатьма факторами:

· вони отримують доступ до сучасних технологій та управлінського досвіду;збільшуються економічні потужноcті

· з’являються не тільки нові матеріальні та фінансові р-си, а ймобілізуються та ефективніше використовуються національні

· стимулюється конкуренція з усіма позитивними наслідками цього явища.

З іншого боку існують негативні наслідки імпорту кап-лу:

· інвестування як правило пов’язане з подальшим вивозом (репатріацією) П;

· дуже часто мотивація іноземного інвестора і нац цілі не співпадають;іноді спостерігається дискримінація нац сектору тощо;

·інох інвестиції іноді є не каналами передачітехнологій, а їх «вивозу»;

·крупні іноз інвестори як правило «домовляються»з місцевою оліго- або монополією, що нівелює (послаблює) фактор крнкуренції;

·нерегульоване залучення крупних іноз кап-лів можеспричинити (обумовити) соц напруженість в сус-ві

Наявність як позитивних так і негативних впливів ПЗІ на економіку обумовлюєнеобхідність регулювання міжнародної інвестиційної діяльності на нац, міжнар таглобал рівнях.

На мікроеконоічному праматичному рівні можна виділити 3 групи мотивівдля інвестування за кордон:

1. виробничо-економічнамотивація:

1.1. зменшення капітальних витраті ризиків;

1.2. придбання нової сировини чинової виробничої бази;

1.3. розширення діючихвиробничих потужностей;

1.4. реалізація переваг нижчоївартості факторів вир-ва;

1.5. запобігання циклічності тасезонності вир-ва

2. маркетингова мотивація:

2.1. нові канали збуту;

2.2. проникнення на конкретнийгеографічний ринок;

2.3. пристосування до приймаючихкраїн

3. інші мотиви:

3.1. пропагандистські(престижні);

3.2. персональні;

3.3. екологічні

144.Спеціальні (вільні) економічні зони в Українії

За останні десятиріччявільні економічні зони отримали широке розповсюдження в світовій економіці. Вданий час існує більше 4 тис СЕЗ всіх видів, через які проходить до 20%світового товарообороту, а розвинена система офшорного бізнесу, основу якоїскладають офшорні зони, забезпечує до половини міжнародного руху кап-лу.

Першою в Україні булаПівнічно кримська експериментальна економічна зона “Сиваш”(1995, діє до2001). Не є класичною СЕЗ, а тільки має деякі її елементи. Немає чіткосформованих цілей її заснування, не визначено її функціональний тип та галузевуспеціалізацію, не встановлено чіткого переліку пріоритетів. Встановлені пільгимають дуже обмежене коло дії і полягають у зниженні тільки орендної плати заземлю (до 15%). Її строк дії та надмірна обережність при її утворенніспричинили надто скромні результати її діяльності.

СЕЗ “Славутич” (1998, до 1 січня 2010), організована з метоюстворення нових робочих місць для працівників ЧАЕС, що вивільняються у зв’язкуз закриттям станції. Передбачає звільнення від ввізного мита та ПДВ імпортусировини, матеріалів, устаткування та обладнання, що призначене длявикористання на території СЕЗ (крім підакцизних товарів); від сплати внесків додеяких держфондів (ЧАЕС, інноваційного, на обов’язкове соц страхування навипадок безробіття), звільнення (зменшення) оподаткування прибутку для під-в,що відповідають певним вимогам.

СЕЗ “Донецьк” та“Азов” (строком на 60 років).Введено також спеціальний режим інвестиційної діяльності строком на 30 років натериторіях представлених 17 містами Донецької обл. Передбачає звільнення відсплати ввізного мита та ПДВ товарів ввезених з-за меж митної території Укр. длявикористання в межах СЕЗ; прибуток платників податків оподатковується заставкою 20% незалежно від форми власності; звільняється від оподаткуваннярепатріація нерезидентами доходів походженням з території зони; суб’єктипідприємницької д-сті звільняються від сплати внесків до Держ інноваційногофонду. По суті, прикриваючись ідеями СЕЗ, в дОнецьку знижено на 1/3 податковийтиск на діючі підприємства, чого однозначно недостатньо для ефективноїекономічної д-сті СЕЗ.

СЕЗ “Закарпаття” та“Полісся” створюють враження,що СЕЗ в Україні покликані вирішувати тільки соціальні питання.

Недоліки створенняСЕЗ в Україні:

1. Укази Президента щодо СЕЗмістять рішення про заснування СЕЗ і у доручають відповідним органам розробитипакет необхідних нормативно-правових актів, у тому числі і техніко-економічнеобґрунтування. Тобто рішення приймається з мотивів швидкого радикальногополіпшення соц-екон або екологічної ситуації, а розрахунки його фінансово-економічноїефективності відходять на другий план.

2. створюється багато СЕЗ (і втому числі – кілька зон одного типу), які охоплюють значну територію і великукількість суб’єктів підприємництва, але не мають відпрацьованоїнормативно-правової бази.

3. у створених СЕЗ основнаувага приділяється наданню податкових пільг, а не створеннюсоціально-економічної перспективи. Податкові пільги можуть зацікавити місцевихпідприємців, але майже однозначно не є дуже важливими для великого міжнародногоінвестора.

143. Підприємства з іноземнимиінвестиціями в Україні, особливості їх створення та функціонування.

Інвестиційна діяльність в У регулюється законом У “Про інвестиційнудіяльність” 1991р. та законом У “Про режим іноземного інвестування” 1996р.

Іноземні інвестиції — це цінності, що вкладаються іноз інвесторами воб”єкти інв діяльності У-ни відповідно до законодавства У-ни з метою отриманняприбутку або досягнення соціального ефекту.

Іноз інвестори — суб”єкти, що проводять інвест діяльність на територіїУ:

— юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніжзаконодавство У-ни;

— фіз. особи-іноземці без ПМЖ на території У і необмежені удієздатності;

— іноз держави, міжнар урядові та неурядові організації.

В У дозволяється здійснювати іноз інвест в наступних видах:

— іноз валюта, що визнається конвертованою НБУ;

— валюта У при реінвестиціях, що здійснюються на території У;

— будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов”язані з ним права;

— цінні папери;

— права інтелектуальної власності;

— права на здійснення господарськ діяльності, включаючи права накористування надрами та природними ресурсами.

В У іноземне інвестування має такі форми:

— часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськимифіз та юр особами, або придбання частки діючих п/п.

— створення п/п, що повністю належать іноземним інвесторам, а такожфілій та представництв, або придбання у власність діючих п/п повністю.

— придбання незабороненого законодавством У рухомого та нерухомого майнашляхом прямого одержання майна або у вигляді цінних паперів.

— придбання самостійно або за участю українських фіз чи юр осіб прав накорисування землею чи прир рес.

— здійснення інвест діяльності на підставі концесійних договорів,договорів про виробничу кооперацію та інші види інвест діяльності.

Об”єктами іноземних інвестицій в У може бути будь-яке майно, в томучислі основні фонди та оборотні кошти, ЦП, цільові грошові вклади,НТП-продукція, інтелектуальні цінності та майнові права.

П/п з іноземними інвестиціями — це п/п буь-якої орг-правової форми, створеневідповідно до законодавства У, іноземна інвестиція у статутному фонді якогостановить не менше 10%.

П/п з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах,передбачених законами У “Про піприємства” та “Про госп товариства”. Майно, що ввозитьсяна терит У як внесок іноз інвестора до статутного фонду п/п з іноземнимиінвестиціями, крім товарів для реалізації або власного споживання, звільняєтьсявід обкладання митом. Таку інвестицію забороняється відчуджувати протягом 3років. При достроковому відчудженні мито стягується на загальних підставах.

Продукція п/п з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню чиквотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва. В Уобов”язкова реєстрація іноземних інвестицій. Припинення івест діяльностівідбувається на підставі рішення іноз інвестора або уповноваженого держоргану.

Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки увласність не передаються. Для п/п з іноземними інвестиціями земельним кодексомУ передбачене право постійного або тимчасового користування землею татимчасового користування землею на умовах оренди. Іноз інвестори мають правоприймати участь у приватизації державного майна. З 1993 по 1997р.р. щорічновидавалися постанови КМУ, в яких визначалися переліки об”єктів, приватизаціюяких доцільно здійснювати із залученням іноземних інвестицій.

Особливості здійснення інвест діяльності у спеціальних ек зонах натериторії У визначаються законом У “Про загальні засади створення тафункціонування спеціальних вільних економічних зон”.

139. Митне регулюванняекспортно-імпортних операцій в У.

Митний тариф (МТ) — центральний інструмент МТ регулювання зовнішньо-екдіяльності. Законом У “Про Єдиний МТ” визначено порядок застосування МТ в У. ВУ застосовуються такі види мита: адвалерне (у% до митної вартості), специфічне(у встановленому грош виразі), комбіноване (комбінація двох вищезгаданих). Надеякі товари можуть встановлюватися сезонні мита. Особливі види мита(компенсаційне, антидемпінгове, спеціальне) встановлюються як захисні заходищодо вітчизн виробників. Мито нараховується на товари набазі їх митноївартості… В У митна вартість — це ціна, що фактично сплачена чи підлягаєсплаті за товар на момент перетинумитного кордону У. Існують такі способирозрахункумиттної вартості товарів: 1. за ціною угоди 2. за ціною угоди щодо ідентичнихтоварів 3. за ціною угоди щодо подібних товарів 4. На підставі відніманнявартості 5. за мінімальною митною вартістю 6. за експортною митною вартістю 7.за формулою.

1. — До митної вартості включається ціна товару, зазначена врахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо вони не включені до рах-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження тастрахування до пункту перетину митного кордону; комісійні та брокерські, щобули нараховані до моменту перетину кордону; плата за використання об”єктівінтелектуальної власності.

2. — визначається за ціною товарів, однакових за всіма ознаками зтоварами, що оцінюються.

3. — оцінюється за ціною товарів, що хоча і не є однаковими за всімаознаками, проте мають схожі характеристики і складаються з однаковихкомпонентів, виконують однакові функції у порівнянні з товарами, що оцінюються, тоа вважаються взаємозамінними.

4. — обчисляється відніманням від ціни товару звичайних надбавок наприбуток, ввізного мита, побатків та зборів, сплачених у зв”язку з митнимоформленням товарів.

5. — якщо на імпортований товар відповідною постановою КМУ встановленомінімальну митну вартість, то основа нарахування митних платежів має бути неменша від цієї вартості.

6. — визначається на основі ціни, що буде сплачена або підлягає сплатіза ці товари. Ця вартість підтверджується калькуляцією витрат на виробництвоодиниці товару на підставі комерційних, трн, банківських, бухгалтерських та індокументів, що містять відомості про вартість товарів.

7. — передбачається, що у контракті відсутня фіксована ціна товару тавстановлено лише умови її визначення, і розрахунок проводиться на основіформули розрахунку ціни на визначену дату або за біржовими котуваннями на датупродажу товару.

При роззробці ставок нац МТ враховується різниця між внутр та світовимицінами, усередниними за групою товарів. Далі ставки уточнюються за такимикритеріями: економічні інтереси держави в цілому; інтенреси нац виробників таспоживачів; можливість заміни імпортної прод вітчизняною; інтереси збереженняпрямих зв”язків, виробничої кооперації; сприяння виробництву товарівекспортного призначення; доцільність обмеження імпорту деяких товарів або підвищенняприбутків держбюджету від їхнього імпорту та ін.

Згідно законодавства У ввізне мито є диференційованим. Застосовуютьсяпреференційні (застосовуються до товарів тих країн, які входять разом з У домитних союзів або утворюють спеціальні митні зони) та пільгові (до товарів тихкраїн або економічних союзів, які користуються в У режимом найбільшого сприянняабо національним режимом ) ставки МТ. У уклала угоди про вільну торгівлю щодоумов звільнення від сплати імпортного тарифу станом на кінець 1998р. з такимикраїнами Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Узбекистан, Росія,Туркменістан, Естонія, Латвія, Литва, Киргизія, Казахстан. До товарів всіхінших країн, з якими не укладено угод про вільну торгівлю та торгговельно-екугод про надання режимуи найбільшого сприяння або нац режиму, а також товарів,країну походження яких не встановлено, застосовуються повні ставки МТ.

Згідно з рішенням, ухваленим Радою глав урядів СНД, умови звільненнявід сплати мита передбачають дотримання таких правил, як безпосереднязакупівля, пряме відвантаження, пряме транспортування. Такі звільненняпередбачені за умови надання сертифікату похолдення товару за формою СТ-1. Приввезенні товарів з країн Балтії окремими угодами передбачено представленнясертифікатів походження товарів типу EUR-1 та EUR-2.

Умова “безпосередня закупівля” означає, що для звільнення від сплатиімпортного мита укр суб”єкт зовніш-економ діяльності має укласти контракткупівлв-продажу безпосередньо з резидентом тієї країни, звідки відбуватиметьсяімпортування товару.

Умова “пряме відвантаження” (пряме транспортування) означає, що експорттовару має відбуватися з країни, що видає сертифікат походження своємурезидентові під безпос5ередню партію або на всю сукупність товарів відповіднодо контракту.

148. Пріорітети укр політики вумовах глобалізації економічного розвитку.

При розробці моделі міжнародного інтеграційного включення У усвітогосподарські зв”язки необхідно враховувати найвизначніші феноменисучасного світового розвитку — глобалізацію, процеси регіоналізації,технологічну революцію та транснаціональний капітал..

Одна з найважливіших умов успіху- володіння передовими стратегічнимитехнологіями.

Шляхи інтеграції вклячають передумови інтеграції (політико-правові,економічні, соціально-культурні, інфраструктурні) та її особливості. Факториінтеграції поділяються на внутрішні, що обумовлені станом розвитку нацекономіки та зовнішні, що визначаються станом розвитку зовнішньоекономічних зв”язків.

На сьогодні в Європі складаються передумови для розвитку загальноЄконтинентальної інтеграції з охопленням 35 країн.

Позитивними зрушеннями в бік забезпечення внутрішніх передумовінтеграції У є, насамперед, введення в дію з 01.01.2000 нових стандартівбухобліку, що відповідають Міжнародним, стратегія укр підприємств на збільшення прозорості їх економічної діяльності (зокрема шляхом проходженнязовнішнього аудиту, особливо міжнародного), створення законодавчих передумовдля виходу укр підприємств на міжнародні фінансові ринки, вдосконалення механізмуприватизації та перехід до грошового етапу приватизації держ підприємств (що єчи не найголовнішою передумовою стабілізації та розвитку економіки У), заходи зборотьби проти корупції (допомога США, візит Клінтона), заходи з розвиткунаціонального фондового ринку, наявність високорозвинутої банківської сфери зпередовою інфраструктурою, що базуєьтся на сучасних інформаційних технологіяхта ін.

До внутрішніх економічних умов, що гальмують процес інтеграції У взахідні політичні та економічні структури відносяться: проблема закриття ЧАЕС,повільне просування У шляхом реформ, економічна криза, політична ісоціально-економічна нестабільність, несприятлива екологічна ситуація та ін.

Саме внутрішні передумови інтеграції є визначальними, оскільки зовнішніумови є похідними від них.

Зовнішні фактори інтеграції У на макро рівні включають передусімміжнародні двосторонні договори У з іншими країнами та участь У в міжнардежавних та недержавних організаціях (Див. 141) та інтеграційних угрупованнях.

Довгострокова мета зовн-екон політики У- вступ до ЄС; всередньостроковому плані У прагне до створення зони вільної торгівлі з ЄС танабуття статусу асоційованого члена в ЄС. Головний інструмент, що регулюєвідносини У з ЄС — Угода про партнерство і співробітництво (підписана 14 червня1994; вступила в дію в 1998р.), яка передбачає більш активне політичнеспівробітництво та містить положення про створення зони вільної торгівлі.Проте, укр економіка кваліфікується як “економіка з держ системою торгівлі” іне містить схвалення економічних реформ в У. Угодою передбачається, що ЄСнамагатиметься розглядати У, як країну -члена ГАТТ, хоча до цього часу вонатакою не є. Головні цілі: розвивати тісні політ контакти; сприяти торгівлі таінвест; підтримувати У в її праненні зміцнювати демократію. Важливість цієїугоди обумовлюється тим, що за межами СНД ЄС є найголовнішим торговельнимпартнером У та основним джерелом іноземних інвестицій. Наприкінці 1994 вБрюсселі парафовано угоду між У та ЄС про збільшення у 1995-1996 роках майжевдвічі експорту сталі до ЄС. Важливим документом є також Глобальна стратегія ЄСщодо розвитку відносин з У від 4 жовтня 1994р. та відповідний Меморандум У від14 вересня 1994р. У 1996р. ЄС затвердив План своїх дій в У, що спрямований надосягнення двох цілей: продемонструвати укр. керівництву всезростаючу підтримкуз боку ЄС; вивчення засобів вдосконалення методів надання допомоги і розвиткузв”язків між ЄС та У. Створено загальний комітет, завдання якого моніторингекономічного та торгівельного співробітництва ЄС та У. 30 червня 1999р. — Меморандум взаєморозуміння У та ЄС. У фактично не відповідає критеріямконвергенції для вступу до ЄС. Дані станом на 2000р.: річний темп інфляціїї вУ -8-10% (необхідно максимум 1,5%); дефіцит бюджету складає (- 3%) а необхідноне більше (+3%), тобто за цим критерієм У відповідає вимогам; рівень держборгу42%; довгострокові відсоткові ставки по державних ЦП в У 40-60%, а ЄСвимагається — 7-7,5%.

ЄАВТ (Європейська Асоціація вільної торгівлі)- створена в 1960 Австрією,Вбританією, Данією, Норвегією, Португалією, Швецією та Швейцарією. Країнивиходили з ЄАВТ та вступали до ЄС. Зараз ЄАВТ включає лише три країни:Швейцарію, Ісландію та Норвегію. Ці країни поки-що не є членами ЄС черезнаявність багатих власних ресурсів.

Інтеграція Східноєвропейських країн розвивалась в межах РЕВ з 1949 по1991рр. Особливостями сучасного етапу інтеграції Східноєвропейських країн єстворення нових субрегіональних утворень (1990 — Балтійський ринок: Латвія,Литва, Естонія; 1992 — ЧЕС: Албанія, Азерб, Болгарія, Вірменія, Грузія,Греція, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. 1993 — Зона вільної торгівліВишеградської групи (CEFTA); 1993 — СНД).

З 1995р. Центрально-європейська угода про зону вільної торгівлі (CEFTA)включає 5 членів: Угорщину, Польщу, Чехію, Словаччину та Словенію. Мета — лібералізація взаємних товарообмінів та усунення дискримінаційних обмежень. Країни Центр та Східн Європи (ЦСЄ) — важливі торгово-економічні партнери У. Заостанні роки значно зросла роль двосторонніх стосунків між У та країнами ЦСЄ.Їм притаманні схожі проблеми, як наприклад створення сприятливого інвестклімату, нестача оборотних коштів. Пріоритетні напрямки вдосконалення інвестклімату: відновлення для СП податкових привілеїв, введення под пільг длячастини прибутку, що інвестується, диференціація податкових пільг у галузевомурозрізі, усунення подвійного оподаткування прибутку, який одержує іноземнийучасник СП, формування системи страхування від політичних та економічнихризиків. І ЦСЄ, і У бажають інтегруватися до Зах Є. Але це важко зробитипоодинці, більші шанси, якщо У та ЦСЄ об”єднають свої зусилля. Щоб статиповноправним членом CEFTA, необхідно виконати ряд умов: вступити до ГАТТ/ВТО, укласти договори про вільну торгівлю з кожною країною-членом, мати статусасоційованого члена ЄС.

Відносини між У та CEFTA зможуть успішно розвиватися, якщо зовн-екзв”язки на рівні окремих п/п будуть стимулюватися державою, функції якоїнасамперед мають включати розширення поінформованості п/п із питань зовн-екзв”язків з ЦСЄ (законодавство, митне та податкове регулювання, ситуації наокремих товарних ринках), вирішення проблем у сфері взаємних розрахунків.

Представники іноз капіталу вважають, що головні причини ризиків в У такраїнах Східної Європи — це нестабільна політ та соц-економ ситуація,незавершеність організац-правових та економічних перетворень, висока регулюючароль держави.

Великі резерви існують у розвитку кооперації між підприємствами, щопереробляють с/г продукцію і випускають продукти харчування, а також з п/пінших галузей. Так, багато років Польща поставляла в У устаткування длявиробництва та переробки цукру, олії, картоплі, м”яса, а також міні-трактори таін с/г машини. З Угорщини надходили автобуси, медикаменти, продукти харч. Нинів зв з перебоями в поставках запчастин до устаткування, яке було ранішезавезено з ЦСЄ в У, можна було б використовувати як платіжн засіб нац валюту, атакож перейти на обмін машин і устаткування між п/п по взаємно преференційнихцінах. Доцільно поширювати обсяги лізингових операцій. Піприємствам, щовипускають машинотехн продукцію варто надати більше фін свободи і можливостіздійснювати бартерні операції на пільгових умовах.

В 1992р. державами Причорномор”я, а також Албанією, Азерб, Вірм таГрецією підписано Декларацію про причорноморське ек співробітництво. Головнезавдання ЧЕС — оцінка існуючого потенціалу країн регіону та розробка на ційбазі конкретних проектів співробітництва. Створено Чорноморський банк торгівліта розвитку для фін інвест проектів та кредитування країн -акціонерів.Початковий розмір статутного капіталу банку склав 1 млрд дол. Частка У в сткапіталі ЧБТР- 13,5%. Основні завдання У в рамках причорноморськогоспівробітництва полягають в розширенні експортної бази, орієнтованої на ринкисусідніх країн, налагодження з ними виробничо-коопераційних зв”язків і наук-тхнспівробітництва, створення необхідної соц-економічної інфраструктури. Одне звузьких місць У — транспортна проблема (нераціональна структура міжнародноговантажного сполучення, розрахована на перевезення масових експ та імп вантажів,невідповідність пропускної спроможності морських портів потребам зовнішньоїторг, проблема модернізаціїх та збільшення числа залізниць та прикордоннихпереходів). Розглядається можливість створення асоціації чорноморських портіві регіонів, що підвищить роль місцевих органів управління у формуванні ЧЕС.Вони мають сприяти регіоналізації, залучаючи зарубіжні банківські структури дореалізації проектів у сфері пром, транспорту, телекомунікац, туризму, охоронинавк середовища.Прагнення об”єднати зусилля міст і країн у вирішенні проблемчорноморського регіону стало основою для створення міжнар неурядової некомерцорганізації “Міжнар Чорноморський клуб”. У грудні 1992р. прийнято статут МЧК тапідписано установчий договір про його створення і принципи діяльності. Головнезавдання — створення стабільного економічного простору, особливо сприятливогодля взаємодії в сфері бізнесу, торгівлі, екології, науки, культури, туризму.

Особливості ЧЕС: — поетапний характер реалізації угод; — селективнийпідхід до участі в тих чи інших проектах; — м”який характер інтеграції, колиучасть в ЧЕС не заважає країні вступати до будь-яких інших угруповань чидоговорів.

Найважливішими зовн-ек партнерами У залишаються республіки колишньогоСРСР, що тепер об”єднані в СНД, до якого ввійшли всі члени колишнього Союзу,крім Прибалтики.

До країн СНД У експортує переважно с/г та хім прод. Основна проблема,пов”язана з укр Е с/г прод до СНД полягає в тому, що він зазнає сильногоконкурентного впливу з боку іноземних країн, які займаються реекспортом укрпрод.

Характерним також є постійне відставання обсягів укр експорту від імп,що відображається у негативному сальдо торговельного балансу з країнами СНД.Один з головних шляхів вдосконалення укр імп — це скорочення залежності укрекономіки від імпорту енергоносіїв за рахунок вдосконалення структуривиробництва та впровадження енергозберігаючих технологій. З імп енергоносіївтісно пов”язана проблема зовнішньої заборгованості РФ та тиск світовоїспільноти на У з метою закриття ЧАЕС.

Головним недоліком географічної стрк товарн імп є високий ступіньзалежності від РФ та Туркменістану, що зумовлює необхідність диверсифікаціїперш за все джерел імп енергоносіїв та розвитку торг відносин з країнами-експортерами нафти та енергоносіїв. Позитивні тенденції — скороченняобсягів зовн торгівлі з країнами СНД та зростання торгівельних зв”язків зіншими кр світу, передусім — з Зах Європою.

Росія — четвертий найбільший іноз інвестор в У.

150. Регіональні пріорітетиінтеграційної політики У.

Поле регіональних інтеграційних пріоритетів У включає ЦЄЗВТ, СНД, ЧЕС,ЄС, Балтійський ринок та ЄАВТ, що є елементами Європейського континентальногоринку. На сьогодні в Є сформовано кілька регіональних та субрегіональнихоб”єднань. Центральне місце серед них займає ЄС, що об”єднує 15 європейськихкраїн. На сьогодні в Європі складаються передумови для розвитку загальноЄконтинентальної інтеграції з охопленням 35 країн.

Довгострокова мета зовн-екон політики У- вступ до ЄС; в середньостроковомуплані У прагне до створення зони вільної торгівлі з ЄС та набуття статусуасоційованого члена в ЄС. Головний інструмент, що регулює відносини У з ЄС — Угода про партнерство і співробітництво (підписана 14 червня 1994; вступила вдію в 1998р.), яка передбачає більш активне політичне співробітництво тамістить положення про створення зони вільної торгівлі. Проте, укр економікакваліфікується як “економіка з держ системою торгівлі” і не містить схваленняекономічних реформ в У. Угодою передбачається, що ЄС намагатиметься розглядатиУ, як країну -члена ГАТТ, хоча до цього часу вона такою не є. Головні цілі:розвивати тісні політ контакти; сприяти торгівлі та інвест; підтримувати У в їїпраненні зміцнювати демократію. Важливість цієї угоди обумовлюється тим, що замежами СНД ЄС є найголовнішим торговельним партнером У та основним джереломіноземних інвестицій. Наприкінці 1994 в Брюсселі парафовано угоду між У та ЄСпро збільшення у 1995-1996 роках майже вдвічі експорту сталі до ЄС. Важливимдокументом є також Глобальна стратегія ЄС щодо розвитку відносин з У від 4жовтня 1994р. та відповідний Меморандум У від 14 вересня 1994р. У 1996р. ЄСзатвердив План своїх дій в У, що спрямований на досягнення двох цілей:продемонструвати укр. керівництву всезростаючу підтримку з боку ЄС; вивченнязасобів вдосконалення методів надання допомоги і розвитку зв”язків між ЄС та У.Створено загальний комітет, завдання якого моніторинг економічного таторгівельного співробітництва ЄС та У. 30 червня 1999р. — Меморандум взаєморозумінняУ та ЄС. У фактично не відповідає критеріям конвергенції для вступу до ЄС. Даністаном на 2000р.: річний темп інфляціїї в У -8-10% (необхідно максимум 1,5%);дефіцит бюджету складає (- 3%) а необхідно не більше (+3%), тобто за цимкритерієм У відповідає вимогам; рівень держборгу 42%; довгострокові відсотковіставки по державних ЦП в У 40-60%, а ЄС вимагається — 7-7,5%.

В 1992р. державами Причорномор”я, а також Албанією,Азерб, Вірм та Грецією підписано Декларацію про причорноморське експівробітництво. Головне завдання ЧЕС — оцінка існуючого потенціалу країнрегіону та розробка на цій базі конкретних проектів співробітництва. СтвореноЧорноморський банк торгівлі та розвитку для фін інвест проектів такредитування країн -акціонерів. Початковий розмір статутного капіталу банкусклав 1 млрд дол. Частка У в ст капіталі ЧБТР- 13,5%. Основні завдання У врамках причорноморського співробітництва полягають в розширенні експортноїбази, орієнтованої на ринки сусідніх країн, налагодження з нимивиробничо-коопераційних зв”язків і наук-тхн співробітництва, створеннянеобхідної соц-економічної інфраструктури. Одне з вузьких місць У — транспортнапроблема (нераціональна структура міжнародного вантажного сполучення,розрахована на перевезення масових експ та імп вантажів, невідповідністьпропускної спроможності морських портів потребам зовнішньої торг, проблемамодернізаціїх та збільшення числа залізниць та прикордонних переходів). Розглядається можливість створення асоціації чорноморських портів і регіонів,що підвищить роль місцевих органів управління у формуванні ЧЕС. Вони маютьсприяти регіоналізації, залучаючи зарубіжні банківські структури до реалізаціїпроектів у сфері пром, транспорту, телекомунікац, туризму, охорони навксередовища.Прагнення об”єднати зусилля міст і країн у вирішенні проблемчорноморського регіону стало основою для створення міжнар неурядової некомерцорганізації “Міжнар Чорноморський клуб”. У грудні 1992р. прийнято статут МЧК тапідписано установчий договір про його створення і принципи діяльності. Головнезавдання — створення стабільного економічного простору, особливо сприятливогодля взаємодії в сфері бізнесу, торгівлі, екології, науки, культури, туризму.

Головним недоліком географічної стрк товарн імп є високий ступіньзалежності від РФ та Туркменістану, що зумовлює необхідність диверсифікаціїперш за все джерел імп енергоносіїв та розвитку торг відносин з країнами-експортерами нафти та енергоносіїв. Позитивні тенденції — скороченняобсягів зовн торгівлі з країнами СНД та зростання торгівельних зв”язків зіншими кр світу, передусім — з Зах Європою.

Росія — четвертий найбільший іноз інвестор в У.

9. Міжнародні конфлікти.

Конфлікти виникають в тому разі, якщо відносини між країнами невідповідають рівню розвитку та характеру їхніх продуктивних сил. Це можевиражатись у перерозподілі сфер впливу. Наприклад причини першої світової війнибули в тому, що вплив різних розвинених країн на залежні території бувнепропорційним. Так Німеччина, що була достатньо розвиненою в промисловомуплані на світову арену вийшла пізніше за інші країни, а тому мала недостатнюкількість колоній (відносно свого потенціалу до їхньої експлуатації). Цезмусило її вирішувати цей конфлікт силовими методами.

Інший випадок – Іран. Тут вся справа полягає в тому, що після того, як україні була розвинена достатня інфраструктура для видобутку нафти, уряд відчувзначну невідповідність у відносинах з зовнішнім світом, а таким чином і виникміжнародний конфлікт. Формою його прояву є політика релігійного ізоляціонізму.Завдяки достатнім ресурсам від продажу нафти країна може успішно здійснюватисвою політику незалежно від волі інших.

Японія є прикладом відносно мирного розв΄язання конфлікту. Хочазараз політична вага цієї країни не відповідає її економічному потенціалу, алеце зумовлено багатьма чинниками, що зумовлюють стабільність цієї ситуації.Перший з них (як визначає Бзежинський) – відсутність у Японії достатньоїкількості природних ресурсів, тому вона вимушена проводити зважену політикустосовно багатьох країн-постачальників ресурсів. Хоча її імпорт сильнодиверсифікований, але вона не може здійснювати такий сильний плив як США наінші країни. Ще одина причина є те, що в після воєнний період їй довелосьнаново входити на іноземні ринки, де вже були причутні США, через що Японіямогла розраховувати лише на те, щоб йти в фарватері цієї країни, бо будь-якіспроби самостійної діяльності болісно сприймались США. Вирішення конфлікту булознайдене у тривалому співробітництві та певних поступках американців. Так СШАфактично здали японцям свій ринок у багатьох його аспектах, японська власністьу США набула гігантських розмірів. Разом з тим є певні передумови, щоспричинятимуть у близькому майбутньому поступову втрату японією конкурентнихпереваг у сфері високих технологій. Так можна навести приклад, що череззаборону на експорт зброї (на цьому наполягли США), Японія втратила шанснормально розвивати своє літакобудування та її космічні програми носятьобмежений характер. Тому у перспективній галузі вона все частіше повинназвертатись за послугами до фірм інших країн.

10. Дискримінаційні тапреференційні режими взаємовідносин між країнами.

За визначенням Світової організації торгівлі всі нетарифні методисвітової торгівлі відносяться до дискримінаційних. До них можна зарахувати яквідверто аґресивні як ембарго (акт репресалій стосовно стосовноруху золота, грошових коштів, товарів та послуг, інформації з та в іншу країну,а також стосовно майна та прав на нього іншої країни), бойкот (формаборотьби, що полягає у тимчасовому припиненні зносин з певною державою однієючи групою інших держав), так і відносно “м΄які” підвищені митніставки (що можуть часто всановлюватись на забороняючому рівні), нетарифніметоди (ліцензування — генеральне (автоматичне) та разове (індивідуальне,неавтоматичне), квотування, контингентування, мінімальні імпортні ціни,імпортні податки, імпортні депозити, валютні обмеження, компенсаційні податі,антидемнінгові податі, адміністративні формальності, технічні бар΄єри).

Зворотньою стороноює стимулювання експорту у формах: державне кредитування експорту, змішанекредитування, пряме субсидування, державне страхування експортних кредитів,надання податеових пільг, фонди розвитку експорту, прискорена амортизація,інформаційно-організаційне сприяння експортерам (система ЕШЕЛОН, діїдипломатичного корпусу, політичний тиск, тощо).

До преференційних режимів відносяться:

Торгівля без дискримінації передбачає що країни не повинні надаватибудь-кому країщого торгового режиму в порівнянні з тим, який вони надають всіміншим країнам, а також не повинні надавати крашого режиму своїм національнимтоварам в порівнянні з іноземними. (визначення СОТ).

Режим найбільшого сприяння(Most Favoured Nation MFN)закріплений у статті 1 ГАТТ. Це правило зобов΄язує поширювати на третікраїни всі пільги та привілеї, що надаютьяс одному з торгових партнерів. Цяфундаметальна для багатостороньої торгової системи вимога СОТ спрямована протидискримінації товарів та послуг в міжнародній торгівлі на основі країни їїпоходження або країни призначення. Вийнятки з MFNможливі за згодою СОТ якщо країна є членом інтеграційного об΄єднання, якщокраїна партнер проводить несправедливу торгову практику, яка завдає шкоди національнимвиробникам.

Виключення з режиму найбільшого сприяння робиться лише для країн, щорозвиваються в торгівлі з розвиненими. Це проявляється в покращенні умовторгівлі для цих країн.

Режим торгівлі в рамках інтеграційних угруповань є ще більш сприятливим,ніж усі зазначені вище.

Тому в світі зараз відбувається діалектичний процес глобалізації тарегіоналізації. Перший відбувається через діяльність СОТ та поширенняпреференційних режимів MFN,

12. Загальна характеристикакраїн з перехідною економікою.

Перехідна економіка (ПЕ) – це тип економічної системи,яка існує протягом переходу від однієї ек системи до іншої. Вонахарактеризується високим рівнем безробіття, швидкою інфляцією, економічнимспадом, політичним хаосом(частіше у країнах, що розвиваються).

Прискорення світового НТП різко підвищило вимоги до ефективностіекономіки всіх держав, активізувало намагання країн, що розвиваються подолатиекономічну відсталість.

Методологія аналізу соц-екон перетворень у країнах що визволились,вимагає відрізняти їх техніко-орган форми, пов ’язані з функц-нямпродукт сил(загальне), та подолання відсталості виробничих відносин, тобтоперетворення в соціально-економічних формах(особливе). Як форма існування ірозвитку продуктивних сил, виробничі відносини не можуть не відображати їхстану.

В економіці країн, що розвиваються діють дві підсистеми виробничихвідносин – та що змінюється (неринково-традиційна) і та що змінює (ринкова).Аналіз усієї системи виробничих відносин буде неможливим якщо не будуть враховуватисяті виробничі відносини які виникають у ході становлення системи і при занепадіїї. Ці виробничі відносини і є перехідними. У перехідних виробничих відносинахпереплітаються різноманітні за своїм змістом виробничі відносини, поєднуютьсявластивості відмираючих і народжуваних економічних зв’язків. Перехіднівідносини різноманітні. Вони не можуть бути однаковими навіть при переході відодного й того самого екон устрою але в різні історичні епохи і в різнихкраїнах. Перехідні форми охоплюють не тільки економічний базис і соціальнуструктуру а й політичну організацію суспільства.

Взагалі ПЕ – це особливий стан в еволюції економіки, коли вонафункціонує в період переходу від однієї історичної сходини до іншої. Вонапредставляє собою проміжний стан суспільства, відображає циклічністьекономічного розвитку.

ПЕ більше характерна в даний період для країн постсоціалізму. Вона булаобумовлена нездатністю адміністративно комадн економіки забезпечити стійкітемпи економічного розвитку. Зміни які відбуваються в ПЕ є переважно змінамирозвитку а не функціонування, як це характерно для системи що склалася.Головними рисами ПЕ є: змінність, нестабільність, що носить безповоротнийхарактер. Вони не просто тимчасово порушують стійкість системи, а послаблюютьїї, вона поступова уступає місце іншій економічній системі; для ПЕ, щопредставляє собою суміш старого і нового, характерно існування особливихперехідних економічних форм. Такою, напр, сьогодні є акціонерна формавласності, яка лише зовні співпадає з тою що в розвиненій ринковій економіці;особливий характер протиріч. Це протиріччя нового і старого, протиріччя різних,стоячих за тими чи іншими суб’єктами відносин, прошарків суспільства. Зміни щопроходять в ПЕ, ведуть до зміни екон системи, а в соціально-політичному планіперехідні епохи часто супроводжуються різким загостренням протиріч, якіприводять до соціально-політичних потрясінь; історичність, що обумовленоособливостями економічного розвитку окремих країн.

ПЕ базується на різних типах і видах власності, різних формахгосподарювання. В ПЕ розвиток отримують змішані виробничі структури: державноприватні підприєства, СП, на базі націонал та іноз.

В ПЕ, з однієї сторони, відбувається зміна ступеню держ втручання векономіку та державне регулювання екон процесів губить всезагальний характер. Зіншої сторони, міняються форми і методи держ регулювання, непригодні для держрег-ня економіки в перехідний період. Проте в ПЕ роль ДРЕ більш значима ніж всклавшихся ринкових системах.

24. Теорії торгової політики іміжнародна інтеграція.

Поява теоретичних моделей пов¢язана зпроцесами регіональної економічної інтерграції у 60-70х. До них відносять:

теорії тарифів

теорія митних союзів

теорії економічних та митних союзів.

загальні теорії міжнародної економічної інтеграції

Зараз в світовій практиці превалюють теорії відкритої економіки. Вониефективно працють в зрілих економіках. Для країн, що розвиваються необхідніселективні підходи. Для перехідних економік необхідна певна поступовість таетапність у лібералізації та переході до відкритої економіки.

Види політики: Вільна торгівля, лібералізм (розширення свободиекономічних дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі зіншими країнами), протекціонізм, неопротекціонізм (сучасні обмеження наміжнародну торгівлю, які застосовуються країнами як доповнення до традиційнихформ обмеження небажаного імпорту або замість них), обґрунтований (селективний)протекціонізм захист окремої галузі економіки, групи підприємтсв, а не всьогонаціонального виробництва, або протекціонізм у торгівлі з окремими країнами іза окремими групами товарів. Автаркія – політикаекономічного відокремленнякраїни, спрямована на створення замкненої, незалежної економіки, здатноїзабезпечити себе усім необхідним самостійно.МИТНА СПРАВА

Рівні інтеграції. На мікро рівні виділяють горизонтальну інтеграцію, щомає місце при злитті фірм, що виробляють подібні або однорідні товари з метоюїх подальшої реалізації через спільну систему розподілу і отримання ++прибутку.При цьому в різних країнах виробляють аналогічну продукцію (Exxon, Mobil, Texaco).

Вертикальна інтеграція передбачає об΄єднання фірм, що функціонуютьврізних виробничих циклах. Є інтеграція 1. “вниз” (приєднання постачальників),2. “вгору” (приєднання споживача), 3. невиробнича інтеграція “вгору”, щовключає сферу розподілу.(Chrisler,General Motors, Honda, Toyota)

На макро рівні інтеграція набуває форм регіоналізму.

Форми торгівельної інтеграції:

Зона приференційної торгівлі- зниження внутрішніх тарифів.(Британськеспівтовариство 1932-48 держав)

Зона (асоціація) вільної торгівлі – усунення внутрішніхтарифів.(Європейська Асоціація вільної торгівлі (1960), зона вільної торгівлі“США-Канада”(1988), НАФТА)

Митний союз- +встановлення спільного зовнішнього тарифу (Бенілюкс з1948, ЄС з 1968).

Спільний ринок- +вільний рух капіталів та робочої сили.(ЄС)

Форми виробничої інтеграції:

Економічний союз- +Гармонізація економічної політики (Бенілюкс з 1960,США, СРСР).

Політичний союз- + політична інтеграція.

47. Організація та контроль міжнародної маркетингової дільності.

Організація та контроль це основні функціїуправління (поряд з плануванням та керуванням). Міжнародна маркетинговадіяльність за своєю суттю це процес управління комплексом маркетингу. А отжеорганізація міжнародної маркетингової діяльності визначається перш завсе тимкомплекмос маркетингу, що його застосовує фірма, тобто тією системоюінструментів, методів, прийомів, підходів щодо товару, ціни, просування,каналів розподілення, використання яких має на меті формування конкурентних перевагна цільовому сегменті або певному зарубіжному ринку.

Залежно від ступеня пристосування міжнародногомаркетингового комплексу до особливостей різних зарубіжних ринків (сегментівсвітового ринку) в маркетинговій практиці виділяють три типи маркетингового комплексу:індивідуалізований, стандартизований, комбінований.

Індивідуалізований передбачає пристосування усіхелементів до умов конкретної країни. Стандартизований – всі елементи однаковоюмірою пристосовуються до зарубіжних ринків. Комбінований – поєднаннястандартизації та диференціації. Стандартизація відбувається поступово засхемою: товар-просування-ціна-канали.

Контроль забезпечує звороній зв΄язок усистемі і служить для оцінки результатів та корегування напрямів діяльності.

Три основні вимоги до контролю вміжнародних компаніях:

Стандарти в MNC повинні враховувати як загальнокорпоративніцілі так і місцеві умови. Інформація, що міститься у звітах, повиннавідзеркалювати не тільки поточне виконання, а й встановлені стандарти.Управлінські дії щодо коригування відхилень є заключним кроком функції контролю

Основні типи контролю в MNC Прямийконтроль, Непрямий контроль

Три комплекти фінансових звітів зарубіжних відділень доштаб-квартири:1.на національних стандартах рахунків 2. на стандартах, країнаипоходження 3. Консолідовані фінансіві звіти з урахуванням вимог країнипоходження

Проблеми контролю в MNC:

Цілі зовнішньоекономічних операцій конфліктують іззагальнокорпоративними цілями. Цілі партнерів спільних підприємств суперечатькорпоративному менеджменту. Досвід і компетенція в плануванні дуже різняться урізних зарубіжних відділеннях. Філософська природа конфліктів відносно цілей іполітика зарубіжних операцій в основному пов”язані з культурними відмінностямиміж менеджерами країн походження і країни господаря.

Вимірювання виконання: Фінансове виконання(прибуток, фінансові коефіцієнти) Контроль якості (гуртки контролю якості,сучасні системи контролю якості) Особистий контроль (групова та індивідуальнаорієнтація)

54. Джерела зовнішнього фінансування національних економік та їхпорівняльна характеристика.

Прямі інвестиції — це вкладення капіталу з метою отриманняпідприємницького прибутку та контролю інвестора над об΄єктом інвестування.Прямими є як самі інвестиції, таак і реінвестиції. Перевага полягає в тому, щоінвестор зацікавлений у розвитку виробництва. Недолік може бути в тому, щочасто виникають проблеми стосовно національного несприйняття іноземноївласності.

Портфнльні інвестиції — вкладення капіталу, як правило в цінні папери з метоюотримання дивідендів, доходу, без отримання контролю. Перевага полягає в тому,що інвестор надає кошти не цікавлячись участю в управлінні. Обмеження полягає втому, що інвестор швидше зацікавлений у високій поточній доходності ціннихпаперів, ніж у створенні умов для ефективного розвитку у майбутньому. Частоджереда обмежені і досить нестабільні через відносно спекулятивний характер.

Крелити міжнародних фінансових організацій — вирізняються відносно щедрими умовами оплатиза користування коштами (в порівнянні з відкритим ринком). Вони хоча і невеликіза обсягом, але свідчать пор певну стабільність і запорукою того, що приватнийінвестор може прийти в країну. Великим недоліком є те, що надаючи кредити,міжнародні організації часто ставлять додаткові умови стосовно провадженняполітики держави, що часто не відповідає національним інтересам країни ідовгостроковому періоді може підірвати основи розвитку. Так вважається, щоосоновна місія МВФ полягає у відкритті ринків країн, що розвиваються для йогоосновних акціонерів.

Запозичення на міжнародних фінансових ринках-позитивний метод в тому плані, що є неінфляційним, не викликає ефектувитіснення інвестицій на внутрішньому ринку (принаймі теоретично), дозволяємобілізувати досить значні кошти приватних інвесторів. Недоліком є те, що вцьому разі доводиться “дружити” з міжнародними фінансовими установами з усімавідповідними наслідками (без такої дружби приватні інвестори не профінансують,бо вважатимуть надто ризикованим). Ще одним недоліком є велика нестабільність цихгрошових коштів. Вони носять переважно спекулятивний характер, а тому в разікритичної ситуації на ринку можуть негативно вплинути на економіку країни черезраптовий та масовий відтік. Ще один недолік це те, що в період відносноїстабільності доводиться встановлювати досить високу (а у випадку України іпросто астрономічну за європейськими мірками) відсоткову ставку, при цьому вразі паніки ця ставка може підніматись на недосяжні за нормальних умов висоти(не просто у кілька разів, а у кілька десятків разів часто). Але навіть такізаходи вже не взмозі зупинити відтік, в таких ситуаціях спекулянти практично нереагують на %.

Офіційна допомога розвитку-гранти, займи, технічна допомога. Перевага в їїбезоплатності або низькій дуже вартості. Недолік у незначних обсягах, а також утому, що кошти в таких випадках переважно витрачаються на товари та послуги,походженням з країни донора, і реальна вартість наданої допомоги суттєво нижчавід заявлених (в реальному виразі), але дареному коню…

64. Валютні біржі та механізмиїх функціонування.

Біржа – (від лат bursa — гаманець)- організаційнооформлений постійно діючий ринок.

Валютна біржа – з одного боку це фінансовий посерелник, що є одним

одним з основних інститутів ринкової економіки відкритого типу, а зіншого боку це офіційний центр, де відбувається купівля-продаж іноземнихвалют на основі попиту та пропозиції або ринок іноземних валют, дездійснюється їхня купівля-продаж за ринковими цінами. Вони обслуговуютьміжнародний платфіжний обіг пов΄язаний з оплатою грошових зобов΄язаньюридичних або фізичних осіб різних країн.

Функції валютних ринків:

Забезпечення своєчасності міжнародних розрахунків, страхування валютнихризиків;

Диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, лержав,регулювання валютних курсів;

Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді курсіввалют; регулювання економіки.

Передумови формуванн сучасного валютного ринку: розвиток міжнароднихекономічних зв΄язків; розвиток світової валютної системи, пореннякредитних засобів у міжнародних розрахунках; розвиток банківськихз систем такореспонлдентських зв΄язків між банками різних країн; удосконаленнязасобів зв΄язку та інформації.

Структурно валютні ринки є організаційно оформленою сукупністютранснаціональних банків, брокерських фірм та корпорацій.

Розрізняють світові, регіональні, національні (місцеві) валютні ринкизалежно від обсягу, характеру валютних операцій та кількості валют, щовикористовуються. У світових фінансових центрах (Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт наМайні, Париж Цюріх, Токіо) здійснюється основні обсяги світової торгівліключовими валютами. Разом з тим на регіональних та місцевих ринках торгуютьконкретними конвертованими валютами — сингапурський долар, саудівський реал,кувейтський динар, тощо.

Міжбанківський ринок поділяється на прямий та борокерський. Томускладовою ланкою в інституційній структурі ринку є брокерські фірми, якіздійснюють майже 30 % загального обсягу валютних операцій.

Валютні ринки поділяються також за типом операцій на них. Головні з нихце спот та форвард (ф΄ючерс).

Спот – валютна операція з негайною поставкою, коли дата валютуваннялежить в межах двох робочих днів з дати укладення угоди. Лише на валютномуринку Токіо поставка здійснюється наступного дня.

Термінові угоди (форвардні та ф΄ючерсні) – це валшютні угоди, заякими сторони домовидись про постачяання обумовленої суми іноземної валюти увизначений угодою термін після її укладання, за курсом зафіксованим на моментїї укладання.

Також вирізняють TODay,TOMorrow, SWAP, options, options on futures,future-tyre option.

79. Правове регулюванняміжнародних економічних відносин на національному, міжнародному танаднаціональному рівнях.

Міжнародні економічні відносини на національному рівні мають обмеженусферу регулювання. Переважно це та частина національного законодавства, якавизначає засади участі країни у цих відносинах. В Україні ці відносинирегулюються, наприклад, Законом України “Про міжнародні договори України”. Неслід плутати при цьому міжнародні економічні відносини (відносини, десуб΄єктами є держави та міжнародні організації у сфері міжнародноїекономіки) та зовнішньоекономічні відносини (в них суб΄єктами виступаютьтакож юридичні та фізичні особи). Останні мають дуже широку сферу регулювання.

На міжнародному рівні міжнародні економічні відносини регулюються, міжнароднимиекономічними договорами (добровільними, рівноправними угодами економічногохарактеру, укладеними між державами, що закріплюютьнорми та правила, щорегулюють міжнародні економічні відносини), міжнародними правовими звичаями(певні, самі собою зрозумілі правила організації та здійснення МЕВ, щорозвиваються впроцесі тривалої практики МЕВ), рішеннями міжнароднихорганізацій (оскільки вони як правові акти містять у собі відповідніправила та принципи здійснення міжнародних відносин, розраховані нанеодноразлве використання і переважно не мають конкретного адресата), міжнароднікодекси поведінки (систематизовані правила поведінки відповіднихсуб΄єктів МЕВ).

Основні види міжнародних договорів: торгові договори, угоди протоварооборот, кредитні угоди, угоди про економічне і технічне (останнім часом вУкраїні популярно також про військово-технічне) співробітництво.

Як приклад міжнародного звичаю можна навести Невід΄ємнийсувверенітет держав над своїми природними ремурсами.

Одним з визначальних рішень МОРГ є наприклад Декларація про принципиміжнародного права (Ген Асамблея ООН 1970 рік)

Прикладом кодексів можуть бути кодекс лінійних конференцій (про морськіперевезення) та кодекс поведінки ТНК.

Особливістю цього рівня є те, що на відміну від національного тут немаєспеціальних органів примусу і дуже багато залежить від чіткого і неухильноговиконання сторонами взятих на себе зобов΄язань. Принцип імунітету полягаєв неможливості застосування до держави методів примусу іншої держави та навітьрозгляду позову у суді іншої держави.

Наднаціональний рівень особливий тим, що тут формуються певні інститути,рішення яких є обов΄язковими для виконання усіма членами певногоміждержавного об΄єднання. Для прикладу можна навести ЄС, де регулюваннявідносин між країнами здійснюється на наднаціональному рівні. Створено такінаднаціональні органи як Європарламент, Єврокомісія.

85. Міжнародно-правоверегулювання різних форм співробітництва.

Міжнародно-правове регулювання співробітництва здійснюється на основівідповідних галузей права. Так виділяють Міжнародне торгове право, Міжнародневалютне право, Міжнародне транспортне право, Міжнародне право у сферірегулювання промислового, сільськогосподарського, науково-технічногоспівробітництва.

Торгове право включає переважно двосторонні договори. Вони регулююютьсяКонвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Але такожважливими є рішення ГАТТ/СОТ (особливо зараз), Конференції ООН з торгівлі тарозвитку (1964- принципи). Включає договори про торгівлю та мореплавство, проторгівельні відносини, про морське судноплавство, про товарооборот та платежі,клірингові, торгівельні конвенції.

Валютне (МВФ, Світовий банк…)

Транспортне (Про територіальне море і зону, що прилягає до нього, Провідкрите море, Про статус міжнародних проток, Про судноплавство на міжнароднихрічках, конвенції про міжнародні залізничні перевезення КОТІФ)

Згідно Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва у Європі(1975 Гельсінкі) промислове співробітництво, яке ґрунтується на економічнихінтересах, може створити стійкі зв΄язки, зміцнюючи тим самим довгостроковеекономічне співробітництво вцілому, прискорюючи економічний розвиток усіх, хтобере участь у такому співробітництві. Стосовно промисловості, то тут головнуроль відіграють двосторонні та багатосторонні міжнародні договори та Рішенняконференції ООН з торгівлі та розвитку, комітету з промислового розвиткуЕкономічної та Соціальної ради ООН.

Щодо сільського господарства, то тут слід виділяти органи ООН, щопереважно займаються такими питаннями як, на приклад, проблема голоду тарегіональними організаціями, що вирішують вужчі регіональні проблеми с/г. Доних відносяться Продовольча та сільськогосподарська організація ООН, Всесвітняпродовольча конференція, Міжнародний надзвичайний продовольчий фонд (1980 заучастю МВФ), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (1976 длязбільшення виробництва у Африці, Азії, ЛатАмериці надає пільгові кредити).Також до регіональних відносять Міжафриканське бюро з ґрунтів та с/г,Міжнародний комітет з чаю…

Співробітництво у сфері науки та техніки здійснюється в рамкахКонференції ООН з питань засосування досягнень науки та техніки в ціляхрозвитку. Є окремий консультативний комітет з питань науки татехніки приЕКОСОР. Практично всі комісії ООН мають такі комітети. Прикладами договорівможе бути Договір про принципи діяльності держав стосовно дослідження тавикористання космічного простору, включаючи МІсяць та інші небесні тіла (1966).В сфері використання світового океану – конвенція ООН з морського права (1982)

99. Інтеграційні тадезінтеграційні процеси в сучасному світі.

Інтеграція на сучасному етапі зумовлена переважно економічними мотивами.Лише об΄єднання НІмеччини може розглядатись в основному як проявполітичних, культурних та інших мотивів.

Дезінтеграція в своїй основі має дві причини. Перша це запереченнядійсністю самих причин інтеграційних процесів (тобто економічних причин). Іншапричина полягає у тому, що в міру розвитку економіки та все повнішогозадоволення потреб людини на перший план виступають чинники культурногосередовища. При цьому той поріг є досить невизначеним. В цьому разі потреба всамоідентифікації нації може виникати за різного рівня розвитку країни.

Інтеграційні тенденції на макро рівені- ЄС, НАФТА,Угрупування країн Ппівденно-Східної Азії зумовлені посиленням глобальноїконкуренції, а відповідно і необхідністю створення великих ринків, що могли бстати основою для конкурентоспроможності національних компаній об΄єднанькраїн. Це як розширює внутрішній ринок, так і стимулює ці компанії дооб΄єднання, щоб краще протидіяти конкурентам з інших регіонів через ефектмасштабу, об΄єднання зусиль у розробці нових технологій та продуктів.

Разом з тим спостерігаються численні точки, на Землі де відбуваютьсярегіональні дезінтеграційні процеси зумовлені бажанням певних груп населеннявідокремитись від інших за національною чи релігійною ознакою, іноді основою єнепропорційність розвитку країни.

Так сепаратистські настрої Північної Італії зумовлені перш за все тим,що вона переважно здійснює дотування інших регіонів країни за рахунок вищогорівня свого розвитку (північ є потужним промисловим районом, тодіяк південьпереважно аграрний). Настрої у Квебеці, Країні Басків (Іспанія), Шотландіїзумовлені відродженням національних почуттів у свідомості суспільства тавідчуттям неповноти їх реалізації. Ольстер є прикладом конфлікту на релігійномуґрунті, що веде до дезінтеграції.

Що стосується СНД (та й колишнього РЕВ), то причиною тут переорієнтаціявиробничих зв΄язків, оскільки було змінено основи, на яких здійснювалосьспівробітництво. Фактично спочатку це були відносини СРСР- братні соціалістичнікраїни, які мали зиск від таких відносин переважно через нееквівалентністьобміну. СРСР постачав сировинні продукти за адміністративно заниженими цінами.Перехід на ринкові відносини підірвав основу інтеграційних процесів. Аналогічноможна сказати, що провівши лібералізацію цін на нафту (фактичне підвищення у300 разів за 1992 рік) Росія підірвала підгрунтя кооперації в рамках колишньогоСРСР і спричинила дезінтеграційні процеси на цій території.

Зараз тут можна виділити нові інтеграційні сили – між державамиСередньої Азії, між Росією та Білоруссю, Прибалтійські держави між собою та ЄС,Україна з планами інтеграції теє в ЄС.

еще рефераты

Еще работы по экономике

Реферат по экономике

Шпоры по международной экономике

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Шпоры по международным экономическим отношениям

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Шпоры по мировой экономике

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Шпоры по экономике предприятия

1 Сентября 2013