Реферат: Акціонерний капітал та дивіденти

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи

1.1 Суть акціонерного капіталу та формийого вияву

1.2 Дивіденд та види дивідендноїполітики

Розділ 2. Становлення акціонерноготовариства

2.1 Проблеми становлення акціонерного товариства

2.2 Виплати дивідендіві відсутність будь-яких правових гарантій на їх отримання в міноритарних(дрібних) акціонерів

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Актуальністьтемиполягає в тому, щорозвиток ринкових відносин, коріннийперегляд поглядів на проблеми власності обумовили відродження і правовезакріплення різних форм власності в Україні. Розгортання широкомасштабногопроцесу приватизації державних і комунальних підприємств з наступнимперетворенням в акціонерні товариства пов'язано з неухильним збільшеннямкількості останніх, посиленням їхнього впливу на формування ринку ціннихпаперів в Україні.

Предметомдослідження єорганізаційно-методичні аспекти обліково-аналітичного процесу в акціонерномутоваристві та фінансова оцінка дивідендної політики підприємств.

Об’єктдослідження є обліковий процес на акціонерних підприємствах відкритого йзакритого типів, організація фінансів підприємницьких структур.

Метою курсової роботи є поглиблення теоретичних знань з курсу «Політичнаекономія», а саме вивчення питань, які торкаються категорій акціонерноготовариства і дивідендів

Методидослідження. Теоретичними таметодологічними засадами дослідження є наукові праці вітчизняних і закордоннихвчених в галузі політичної економії

 

 

Розділ 1. Теоретико-методологічніоснови

 

1.1 Сутьакціонерного капіталу, та форми його вияву

Власність акціонернихструктур формується за рахунок злиття капіталів їх засновників, а також випускута продажу цінних паперів. З точки зору речового змісту (об’єктів) акціонернікомпанії представлені у засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях таін.), науково-дослідних організаціях, ліцензіях, патентах тощо. З точки зорусуспільної форми (відносин власності) вони характеризуються відносинами міжзасновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою,фінансово-кредитними інституціями з приводу привласнення частини додатковогопродукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державітощо.

У структуріакціонерного капіталу (власності) виокремлюють власний та запозичений капітал.Перший складається з коштів, отриманих від випуску і реалізації цінних паперівта резервного капіталу, що утворюється в результаті відрахувань від прибутку таїх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватись відподальших випусків акцій. Запозичений капітал утворюється за рахунокбанківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.

Акціонерні товариства,акумулюючи великі капітали шляхом випуску і продажу акцій, у той же час незобов’язані повертати їх через відповідний термін, як при звичайній банківськійпозичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всімпопереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, щомала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які незнаходили прибуткового використання через те, що ці капітали були недостатнімидля організації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цихкапіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний процент. Щобневеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їхпотрібно було об’єднати. Таку централізацію капіталів і було досягнуто в форміакціонерного капіталу.

Фіктивнийкапітал та його відмінності від реального.

У ринковій економіцііснує і так званий фіктивний капітал. Такий капітал представлений у ціннихпаперах (акціях, облігаціях) і дає право його власникам отримувати дохід увигляді дивідендів і процентів. Він здійснює самостійний рух на ринку ціннихпаперів, де вони продаються та купуються. Свою назву фіктивний капітал діставтому, що він створює ілюзію, нібито всі цінні папери є дійсним (реальним)капіталом і приносять дохід, не будучи безпосередньо пов’язаними звідтворенням.

Проте цінні папери саміпо собі не створюють вартості (цінності). Водночас, як відомо, вони дають правона привласнення частки прибутку. Кількісно сума капіталу, вкладеного в цінніпапери в капіталістичних країнах, у кілька разів перевищує суму капіталу,вкладеного безпосередньо в сферу виробництва, торгівлі та банківської справи.

Фіктивний капітал не євідособленою часткою промислового виробництва і не виконує специфічних функційу процесі руху реального капіталу та самозростання останнього. Більше того, рухцих капіталів може здійснюватися у протилежних напрямах.

Отже, відбуваєтьсясвоєрідна роздвоєність капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, зіншого — його відображення в цінних паперах. Реальний капітал функціонує впроцесі виробництва, а цінні папери починають своє особливе «життя», самостійнийрух на фондовій біржі як фіктивний капітал.

Одна з особливостейреального капіталу полягає в тому, що після здійснення кругообігу вінповертається до свого власника. Власник же акцій, як зазначалося раніше, не маєправа на повернення свого грошового капіталу. Щоб його отримати, він повиненпродати акції на ринку цінних паперів. При цьому він може одержати більше абоменше, ніж вклав в акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капіталне є часткою реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще незавершити свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вжеповерне свій грошовий капітал.

Тут слід розуміти ще йтаке: фіктивний капітал виникає на основі реального (дійсного) капіталу,оскільки за відсутності останнього, який «породжує» прибуток, не міг бивиникнути і розвиватися фіктивний капітал, що претендує на отриманнявідповідної частки прибутку, але сам її не створює.

Фіктивний капітал єтовар, що обертається на ринку і має ціну. Він, як зазначалось, рухається позакругообігом дійсного капіталу, вкладеного у виробництво. Важливо підкреслити,що фіктивний капітал не є чимось випадковим для капіталізму. Він закономірнорозвивається на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери — це титул надохід, тобто за своєю економічною сутністю є документами, які віддзеркалюютьрух позичкового капіталу.

Але капітал, відданий впозичку, в більшості випадків використовується функціонуючим капіталістом івідтворюється в процесі кругообігу промислового капіталу, а потім повертаєтьсядо власника з процентом. Фіктивний же капітал безпосереднього відношення доруху промислового капіталу не має. Після первинного випуску акцій, коли капіталдорівнює їх вартості, і почав рух як реальний, цінні папери потрапляють наринок (фондову біржу) і стають об’єктом купівлі-продажу безвідносно дореального ходу відтворення. Одна й та сама акція може бути продана і купленадесятки разів. Ця особливість фіктивного капіталу типова для всіх його форм:векселів, заставних зобов’язань, акцій, облігацій та інших цінних паперів, яківиникають у зв’язку з угодами (операціями) позички.

Взагалі фіктивний капіталкількісно перевищує позичковий, і їх рух не збігається. При цьому розмірпозичкового капіталу впливає на дохід, який він приносить. Фіктивний капіталсам залежить від доходу.

Моделіакціонерної власності

З відповідним ступенемумовності в економічній літературі виокремлюють дві існуючі нині базові моделіакціонерної власності.

Перша — це так званаанглосаксонська модель, де 20—30 % акцій іммобільні, надовго залишаються вруках небагатьох власників і формують контрольні пакети. У той же час 70—80 %акцій рухливі, легко переходять із рук в руки як об’єкт торгівлі «в роздріб» нафондовому ринку.

Другу модель називаютьконтинентальною. У цьому випадку у постійних акціонерів зосереджено 70—80 %акцій, а 20—30 % їх надходять на ринок і розглядаються інвесторами як об’єкттимчасового вкладення коштів.

Принципова відмінністьміж цими двома моделями розподілу акцій полягає у тій ролі, яку відіграє їхринок. Перша модель допускає, що із акцій, які обертаються на біржі, можнасформувати нові контрольні пакети. Біржа виступає тут як ринок контролю, якийставить частку кожного відкритого акціонерного товариства у безпосереднюзалежність від властивих цьому ринку критеріїв ефективності, вищим з яких єкурс акцій.

Друга модель передбачаєменшу рухливість акцій від одного власника до іншого, а тому й меншуімовірність втрати контрольного пакета акцій.

Враховуючи тітенденції, що характерні для акціонування в Україні, можна передбачити таке:воно приведе до формування другої, континентальної моделі власності на акції.

Акціонерна формазабезпечує власникам акцій в одних випадках вищий фактичний дохід, ніжзвичайний процент, в інших — надію на нього. Це робить вкладення грошовихкапіталів в акції привабливішими порівняно зі звичайною позичкою.

Прибуткиакціонерного товариства та їх розподіл

Акціонерні підприємствахарактеризуються рядом переваг порівняно з індивідуальними капіталістичнимипідприємствами. Акціонерна форма відкриває можливості вищої концентраціївиробництва і тим самим дозволяє реалізувати переваги крупного бізнесу. Тобтостворення акціонерного товариства призводить до формування особливого, такзваного засновницького прибутку. Даний прибуток утворюється як різниця між сумою,одержаною від реалізації цінних паперів по біржовому курсу, і вартістюреального капіталу, вкладеного у товариство. Цей вид прибутку виникає в усіхвипадках, коли засновується нове акціонерне товариство або відбуваєтьсяперетворення індивідуальних капіталістичних підприємств на акціонерні.

Засновницький прибуток— одна із форм прибутку, який у своїй основі є капіталізованим підприємницькимдоходом.

Власники акцій, якправило, не претендують на одержання середнього прибутку, а задовольняютьсядивідендом, величина якого (коли співвіднести дивіденд не до номінальноївартості акцій, а до її ринкового курсу) наближена до звичайного позичковогопроцента. Купівля акції розглядається як використання капіталу як капіталу —власності.

Таким чином, якщоакціонерне підприємство забезпечує всім власникам акцій дивіденд, що дорівнюєпроценту, воно може продовжувати функціонувати. У період гострої конкурентноїборотьби, зумовленої проблемами збуту товарів (послуг), АТ можуть знизити цінина акції і продавати свою продукцію на рівні витрат виробництва плюс процент.Зрозуміло, доходи акціонерних підприємств за цих умов суттєво скорочуються і,більш того, може взагалі зупинитися виплата дивідендів. Але акціонерний капіталпродовжує функціонувати.

Слід відзначити і тойфакт, що акціонери не відповідають усім особистим майном за діяльністьтовариства. Вони несуть лише обмежену відповідальність у розмірі внесеного паю,тобто суми, виплаченої за акції. Коли таке товариство зазнає краху, то йоговласний і резервний капітали використовуються для задоволення претензійкредиторів і лише залишок, якщо такий є, сплачується акціонерами. Власник акціїне має права вимагати від акціонерного товариства повернення вартості акцій заїх номіналом. У той же час він може продати акцію на ринку цінних паперів —фондовій біржі.

Розподіл одержаногоприбутку здійснюється за рішенням правління акціонерного товариства. При цьомучастка прибутку використовується для розширення масштабів виробництва іпоповнення резервного капіталу, ще одна частка його спрямовується на виплатузарплати і премій (тантьєм) управлінському персоналу акціонерних товариств,також певна частка виплачується державі у вигляді податків і процентакредиторам. Після всіх цих відрахувань прибуток, який залишився, розподіляєтьсяміж акціонерами пропорційно кількості акцій, належних їм. Ця залишкова часткаприбутку й утворює дивіденд.

Величина дивіденду не єраз і назавжди даною і постійною. Вона може збільшуватись або зменшуватисьзалежно від загальної суми прибутку, отриманого акціонерним підприємством, івід розміру прибутку, який розподіляється між акціонерами. У реальній практицізагальна сума прибутку може зростати, у той же час як сума прибутку, щорозподіляється між акціонерами, залишатись без змін або навіть зменшуватись. Цезалежить від обраної стратегії та перспектив розвитку акціонерного товариства.В окремі періоди загальна сума прибутку може залишатись попередньою, а обсягприбутку, що розподіляється, підвищитись за рахунок нагромадженого ранішерезервного капіталу. Рішення про те, яка частка прибутку буде розподілена міжвласниками акцій, а яка використана для інших цілей, приймається правліннямтовариства. Вирішальна роль тут належить власникам контрольного пакета акцій.

1.2 Дивідендта види дивідендної політики

Дивіденд (dividend)частину від загальної суми чистого прибутку підприємства, щорічнорозподіляється між його власниками у відповідності з належними їм частками укапіталі підприємства.

Дивіденд по простихакціях варіюється в залежності від розміру прибутку акціонерного товариства, запривілейованими акціями дивіденд виплачується в розмірі, заздалегідьвстановленого фіксованого відсотка до їх номінальної вартості. Дивіденд можевиплачуватися як грошима, так і майном та іншими цінними паперами.

Кажучи простими словами,дивіденд — це платіж, який здійснюється юридичною особою на користь йоговласників у зв'язку з розподілом прибутку підприємства. Термін та порядоквиплати дивідендів, а також визначення порядку покриття збитків належить довиключної компетенції загальних зборів засновників компанії, тобто рішення провиплату дивідендів і про терміни їх виплати може бути прийнято тількивласниками. Нарахування та виплата дивідендів, як правило, проводиться раз нарік за підсумками календарного року.

Загальні збори може прийнятирішення використовувати частину прибутку у формі грошових коштів на виплатудивідендів, а іншу частину — на розширення та оновлення виробництва, фінансовіінвестиції, придбання нерухомості, створення та поповнення фондів товариства,соціальні програми і т.п. Чинним законодавством не встановлено зобов'язанняакціонерного товариства щорічно нараховувати дивіденди. Рішенням загальнихзборів акціонерів весь прибуток може бути спрямована на розвиток виробництваданого товариства, без виплати дивідендів. Крім того, чинним законодавством непередбачено чіткої форми виплати дивідендів, тобто акціонери можуть отримуватидивіденди не у грошовій формі, а, наприклад, продукцією.

Відносини у сферівиплати дивідендів регулюються Господарським і Цивільним кодексами України,Законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондовийринок». Поняття «дивіденд» визначено чинним законодавством у Законі України«Про оподаткування прибутку підприємств».

Видидивідендної політики Звернемонашу увагу на дивідендну політику компанії. В даному контексті відразу постаєпитання: а чи потрібно фірмі визначати наперед та дотримуватися визначеноїдивідендної політики взагалі? Відповідь однозначна — так. Справа в тому, щоакціонери (власники) фірми демонструють різноманітні очікування стосовномайбутніх дивідендів. Правління, котре безпосередньо формує дивідендне рішення,приймає на себе фактично ризик невдоволення частини акціонерів існуючоюдивідендною політикою. Проте відомо, що «друзі приходять та відходять, аворогів збільшується». Отже, компанія без попередньо визначеної дивідендноїполітики нагромаджує антипатію невдоволених акціонерів, у той час, як чіткадивідендна політика (нехай навіть політика повної невиплати дивідендів)зберігає число акціонерів компанії. Це вигідно правлінню, яке, як відомо, тежобирається акціонерами.

Досить відомим інструментом дивідендної політики, до якоговдаються підприємства європейських країн та США, є подрібнення акцій та викупакціонерним товариством акцій власної емісії. Механізм подрібнення акцій урамках дивідендної політики застосовується за високого ринкового курсу акцій тависокого рівня капіталізації. За рішенням загальних зборів акціонерів AT можебути проведене подрібнення акцій (спліт): кожна з випущених товариством акційзамінюється на кілька акцій меншого номіналу. Величина статутного капіталу прицьому не змінюється. Однак, як і у випадку зі збільшенням статутного капіталу,досягається зменшення ринкової ціни акції. Провівши подрібнення акцій,наприклад у співвідношенні 1: 3, емітент може викупити у власника певнукількість акцій та анулювати їх, досягши при цьому зменшення загальноїномінальної вартості акцій, які є в обігу, з одночасним зростанням їх ринковоїціни. Грошові компенсації за викуп акцій можна трактувати як дивідендніплатежі, що до того ж не підлягатимуть оподаткуванню.

Резерв дивідендів. Підприємстваздебільшого прагнуть забезпечити стабільний рівень дивідендних виплат, щопозитивно впливає на стабілізацію курсу їх корпоративних прав. З цією метою вроки з високим обсягом чистого прибутку останній повністю не розподіляється, аспрямовується на формування резервів, ут. ч. прихованих. У роки з недостатнімрівнем прибутковості підприємство може спрямовувати на виплату дивідендівчастину раніше сформованих резервів. Зазначені резерви також використовуютьсядля забезпечення дивідендних виплат за привілейованими акціями.

Враховуючи фактори впливу на дивідендну політику і теоретичніконцепції у цій галузі, в практиці використовуються такі основні підходи (методи)нарахування та виплати дивідендів:

• залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат;

• метод стабільних дивідендів;

• метод гнучкої дивідендної політики;

• метод стійкого приросту дивідендів;

• метод стабільної та бонусної частини.

Загальний огляд методів нарахування дивідендів, їх переваги танедоліки наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Методи нарахування дивідендів

Методи Переваги Недоліки 1. Залишковий метод, припинення дивідендних виплат

• забезпечення високих темпів росту підприємства

• платоспроможність

• фінансова незалежність

• нестабільність дивідендів

• відтік дрібних інвесторів

2. Метод стабільних дивідендів

• збільшення довіри до підприємства

• стабілізація котировок акцій

• слабкий зв'язок з фінансовими результатами

• мінімізація самофінансування

3. Метод гнучкої дивідендної політики • зв'язок з фінансовими результатами • нестабільність розмірів дивідендів 4. Метод стійкого приросту дивідендів

• забезпечення зростання ринкового курсу акцій

• привабливість для інвесторів при додатковій емісії

• відсутність гнучкості

• постійне зростання фінансової напруги

5. Метод стабільної та бонусної частин

• регулярність виплати мінімальної частини

• залежність від фінансових результатів

• нестабільність розмірів дивідендів

Залишковий метод. Методґрунтується на теоретичних висновках М. Міллера та Ф. Модільяні, згідно з якимза джерела фінансування підприємства насамперед слід використовувати йогоприбуток. На дивіденди повинна спрямовуватися частина чистого прибутку, щозалишилася у підприємства після здійснення всіх необхідних реінвестицій. Допереваг методу належать забезпечення високих темпів розвитку підприємства.Головним недоліком є нестабільність дивідендів та відтік у інвесторів,орієнтованих на споживання, зокрема дрібних інвесторів. У рамках цього методувикористовують і так звану стратегію припинення дивідендних виплат. При цьому широкозастосовується не грошова форма виплати дивідендів (Gratisaktien).

Метод стабільних дивідендів. Зміст методу зводиться до того, що ставка дивідендів та їхабсолютна сума на одну акцію тривалий час залишаються незмінними абоколиваються в незначних, заздалегідь визначених межах. Сума дивідендів прицьому не прив'язується до фактичних фінансових результатів за звітний період.Доцільність такого підходу обґрунтовується тим, що стабільні дивідендивідповідають інтересам стратегічних інвесторів, які вкладають кошти вкорпоративні права підприємства на тривалий період, і навпаки, обмежуютьарбітражні можливості біржових спекулянтів, оскільки курс корпоративних прав затакої дивідендної політики матиме тенденцію до стабілізації або навітьпоступового зростання. Для уникнення порушення фінансової рівноваги завикористання цього методу підприємство повинне створювати резерв виплатидивідендів, який слід поповнювати у роки з високою прибутковістю івикористовувати, коли фінансові результати є недостатніми.

Метод гнучкої дивідендної політики. На противагу до попереднього цей метод ґрунтується на принципізалежності розміру дивідендів від фінансових результатів у періоді, за якийвиплачуються дивіденди. Метод побудований на тезі про те, що на відміну відоблігацій, корпоративні права є ризикованими вкладеннями і тому винагородою заризик повинен бути відповідний дохід, який коливається залежно від рівня прибутковостіпідприємства. Використання цього методу не означає, що величина дивідендів будедзеркальним відображенням фінансових результатів суб'єкта господарювання. Обсягсплачуваних дивідендів можна регулювати також шляхом зміни співвідношеннярозподіленого та нерозподіленого прибутку. В цілому метод є ефективним дляпідприємств зі стабільними доходами. Метод стійкого приросту дивідендів. Методґрунтується на моделі виплати дивідендів М. Гордона і передбачає стабільне їхзростання, як правило, в твердо встановленому проценті приросту до розмірудивідендів у попередні роки. Аналогічно до методу стабільних дивідендів зацього методу обсяг дивідендів не залежить від прибутків підприємства увідповідному періоді. До переваг методу можна віднести відносне зростанняринкової вартості корпоративних прав, а отже, сприятливі можливості залученнякоштів при додатковій емісії. Недоліком такої політики є відсутність гнучкості.Якщо використання методу не підкріплене відповідними фінансовими результатамита достатніми резервами, то це може призвести до порушення фінансової рівновагита втрати підприємством ліквідності.

Метод стабільної та бонусної частин. Використовуючи цей метод, підприємство регулярно виплачуєстабільні невисокі дивіденди плюс додаткові бонуси за наявності високихприбутків чи у разі святкування знаменних подій, ювілейних дат тощо. Такаполітика є ефективнішою, ніж у разі виплати стабільно високих дивідендів та їхзниження за незадовільних фінансових результатів.

Ефективність дивідендної політики оцінити надзвичайно складно.Очевидно, ефективною буде така політики, за якої забезпечується мінімізаціяпринципал-агент-конфлікту між окремими власниками, власниками, кредиторами таменеджментом підприємства. Зрозуміло, що уникнути таких конфліктів можна за максимізаціїдоходів власників (Shareholder Value) за відсутності обмежень з бокукредиторів. Як уже зазначалося, ці доходи можуть бути у формі підвищеннякурсової вартості та (або) дивідендів. Висновки щодо ефективності дивідендноїполітики можна зробити на основі аналізу показників прибутковості корпоративнихправ, від значення яких залежать обидві складові доходів власників. До такихпоказників можна віднести:

1. Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію:розраховується діленням суми чистого прибутку, який належить власникам простихакцій, на кількість простих акцій.

2. Дивіденди на одну просту акцію: розраховується діленням сумиоголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуютьсядивіденди.

3.Коефіцієнт цінності акцій: розраховується діленням ринкової ціниоднієї акції на дивіденд на одну просту акцію.

4. Рентабельність акції — виражений у процентах показник, який єобернено пропорційним до коефіцієнта цінності акцій.

5. Коефіцієнт дивідендних виплат: відношення маси дивіденду до сумичистого прибутку.6. Відношення ринкового курсу до чистого прибутку на однуакцію {price earnings ratio, PER): характеризує взаємозв'язок між чистимприбутком підприємства та курсом його акцій і показує, скільки річних прибутківна одну акцію потрібно, щоб окупилися кошти, вкладені в акцію.

7. Відношення ринкового курсу акцій до показника Cash-flow на однуакцію: характеризує взаємозв'язки між ринковим курсом і чистим грошовим потокомпідприємства.

В інформації про фінансово-господарську діяльність AT, що публікуєтьсяемітентом у друкованих виданнях, наводяться окремі показники, якіхарактеризують ефективність дивідендної політики, зокрема:

• частка чистого прибутку, спрямована на виплату дивідендів напривілейовані акції (тис. грн);

• чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн);

• дивіденди, нараховані на одну просту акцію (грн).

За певних обставин ефективною буде така дивідендна політика, заякої забезпечується зростання ринкової ціни корпоративних прав. У традиційномурозумінні рішення власників щодо дивідендів чи реінвестування прибутку залежитьвід очікуваної рентабельності власного капіталу підприємства (Рв) та від ставкизовнішніх доходів (р) за альтернативних вкладень відповідного обсягу капіталуна ринку. Якщо на ринку є можливість вкласти капітал з вищою нормою дохідності,ніж у підприємство-емітент (за однакового рівня ризику), то доцільно прийматирішення щодо виплати дивідендів. Якщо ж навпаки, то найраціональнішою будетезаврація прибутку. Отже, доти, доки Рв > р, з погляду прибутковостівласникам доцільно реінвестувати весь чистий прибуток. У такому разі ринковийкурс акцій зростатиме. Згідно з класичним підходом алгоритм розрахункуринкового курсу корпоративних прав має такий вигляд:

/>

де КА — ринковий курс корпоративних прав (акцій); П — чистийприбуток на одну акцію; Д — дивіденди на одну акцію.

Оцінюючи ефективністьдивідендної політики, необхідно враховувати, що класична формула (курс акційпрямо пропорційний дивіденду й обернено пропорційний процентній ставці заальтернативними вкладеннями) застосовується на практиці далеко не в усіхвипадках.

Отже, залежно відвласних стратегічних цілей, акціонерна корпорація може застосовувати наступнівиди дивідендної політики.

1. Політика«нульового» дивіденду

Політика «нульового»дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що компаніясвідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонерипідтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за цефактами купівлі (чи продажу) акцій компанії. Керівництво такої корпораціїфактично будує свою дивідендну концепцію на припущеннях Міллера-Модільяні. Якзазначалося вище, прикладом такої дивідендної політики може служити корпорація«Microsoft», яка взагалі не виплачує дивідендів. Така політика виправдана увипадку корпорації «Microsoft», оскільки ринкова ціна акцій даної компаніїпонад 10 разів перевищує балансову ціну, тобто ту кількість власного капіталу,яка еквівалентна одній акції. За такого співвідношення, менеджмент компаніїфактично вирішує чи скерувати, наприклад, грошовий потік чистого прибутку надивіденди, чи поповнити ним власний капітал компанії за рахунок нерозподіленогоприбутку. Кожний скерований таким чином долар чистого прибутку означає: упершому випадку збагачення акціонерів рівно на $1.00, а у другому випадку —утворення з одного долара бази потенційного зростання курсу акцій на $10.00 ібільше. Зрозуміло, який варіант у цьому випадку обирає менеджмент. Зазначимо,що це можливо лише в тому випадку, коли акціонери пов'язують свої очікування ззначним зростанням акцій компанії, довіряють її менеджменту, або якщо їхньогосукупного корпоративного впливу недостатньо для того, щоб змінити цю політику.

2. Політика«100%» дивіденду

Ця політика відноснорідко трапляється у практиці діяльності підприємств. Її сутність полягає увиділенні 100 відсотків нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Такимчином, да на політика фактично — антипод «нульової» дивідендної політики.Виділення 100 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів фактичноозначає, що в розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток,отриманий у даному обліковому періоді. Таким чином, за даної облікової політикине відбувається збільшення власного капіталу компанії, а отже, і незакладається фінансова база для наступного зростання курсу акцій. Така політикаможе бути виправдана виключно для підприємств, які обмежені у зростанніспецифікою своєї діяльності. Наприклад, підприємства, що займаються видобуткомкорисних копалин. У будь-якому випадку, даний тип політики не можна відноситидо особливо раціонального.

3. Політикафіксованого дивіденду

Цей вид дивідендноїполітики досить часто застосовується в практиці акціонерних корпорацій. Вонаполягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів ізрозрахунку на одну акцію. Оскільки чистий прибуток корпорації має тенденціюстановити різну величину в різних облікових періодах, то для збереженняфіксованої абсолютної величини дивіденду на одну акцію виділяють адекватну тазавжди різну частину на виплату дивідендів. Коли немає чистого прибуткукомпанії в даному обліковому періоді, на виплату дивідендів можуть скеруватинавіть резервний фонд компанії. Політика фіксованого дивіденду ординарнохарактерна для привілейованих акцій, проте декотрі корпорації можутьзастосовувати її і до звичайних акцій. Позитивний аспект такого застосування —наближення звичайних акцій за своїми характеристиками ризику до привілейованихакцій при ординарній наявності в них, як і в усіх інших звичайних акцій, правана участь в управлінні компанією. Оскільки за даними акціями виплачуютьсяфіксовані дивіденди, то для таких цінних паперів відносно легко побудуватимодель їх оцінки, базуючись на дисконтних грошових потоках.

4. Політикафіксованого дивіденду з преміальними виплатами

Такий тип дивідендноїполітики дуже подібний до попередньо наведеного. Проте політика фіксованогодивіденду з преміальними виплатами передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої)частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коликерівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуютьсятоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів. Такіпреміальні виплати, як правило, — позитивний чинник для курсу цінних паперівкорпорації, оскільки відповідно до деяких теорій поведінки інвесторів нафондовому ринку останні чекають позитивних змін у дивідендній політиці.

5. Політикавиділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку

Політику виділення надивіденди фіксованого відсотка з чистого прибутку традиційно вважаютьнайпоширенішою. Метод вирахування суми дивідендів, що належать виплаті зрозрахунку на одну акцію за цієї дивідендної політики, відносять до класичних,оскільки його наводять у більшості підручників із корпоративного управління тафінансів. Сутність даної дивідендної політики визначається саме методомобчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчислення,початкове вирішують, яку частку (відсоток) чистого прибутку може бути виділенона виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення даної частки чистогоприбутку. Це і буде сума виділена на виплату дивідендів за акціями. Для того,щоб знайти суму дивідендів, яка припадає на одну акцію, потрібно суму, виділенуна виплату дивідендів за акціями, поділити на кількість звичайних акцій, щоперебувають в обігу.

До позитивних моментівданої дивідендної політики варто віднести її простоту та зрозумілість узастосуванні. Ще однією перевагою можна вважати прозорість механізмунарахування. Акціонери корпорації, яка використовує цю дивідендну політику,розуміють що величина їхніх персональних дивідендних доходів залежить не відмінливих (та часом волюнтаритських) рішень менеджменту компанії, а відоб'єктивних фінансових характеристик корпорації, перш за все величиниотриманого в даному обліковому періоді чистого прибутку Зважаючи на те, щочистий прибуток корпорації переважно має тенденцію до зростання в часі,акціонери часто очікують і зростання дивідендних виплат із розрахунку на однуакцію.

Один із важливихмоментів даної дивідендної політики, який визначає його специфіку, — наявністьсезонних аномалій у прибутках корпорацій залежно від специфіки їхньоїопераційної діяльності. Це пов'язано, перш за все, із сезонністю їхньогопродажу. Чистий прибуток та сума, призначена для дивідендних виплат, виступаютьтісно пов'язаними величинами з продажами компанії, тобто вони переважноколиваються відповідно до сезонності продажу. Як результат, сезонні аномаліїпродажу відображаються в сезонних аномаліях дивідендів, коли здійснюєтьсяполітика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку.

6.Прогресивна дивідендна політика

Прогресивна дивіденднаполітика — одна з найпопулярніших серед акціонерів. Перш за все тому, що вонапередбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку наодну акцію. Дуже часто це поступове збільшення дивідендів проявляєтьсяпостійним темпом приросту дивідендних виплат. Практика країн із розвинутими ринковимиекономічними системами показує, що більшість акціонерних корпорацій здійснюютьпоквартальну виплату дивідендів. Із причин, наведених вище, квартальнідивідендні виплати відображають сезонні аномалії продажу корпорації. Отже, длязапровадження прогресивної дивідендної політики, треба забезпечувати прирістстосовно дивідендних виплат аналогічного кварталу попереднього року. Отже, якщоакціонерна корпорація дотримується прогресивної дивідендної політики, то, першза все, в процесі визначення величини поточних дивідендних виплат варто:

встановити величинудивідендних виплат на одну акцію в аналогічному кварталі минулого року;

прийняти рішеннястосовно темпу приросту поточних дивідендних виплат порівняно з аналогічнимкварталом минулого року;

на основі встановленоготемпу приросту, визначити поточні дивідендні виплати на одну акцію;

визначити, яка сумагрошей потрібна для забезпечення даних поточних дивідендних виплат, для цьоготреба поточні дивідендні виплати на одну акцію перемножити на кількість звичайнихакцій в обігу;

визначити, якийвідсоток чистого прибутку становить сума потрібна для забезпечення поточнихдивідендних виплат;

вирішити остаточно, чиможе акціонерна корпорація виділити цю частину прибутку на дивідендні виплати.

Якщо дана частиначистого прибутку може бути виділена на дивідендні виплати, то переходять дореалізації дивідендної політики, а якщо ні, то зменшують темп приросту поточнихдивідендних виплат та повторюють наведену вище послідовність дій, або навітьвідмовляються від прогресивної дивідендної політики.

7.Регресивна дивідендна політика

Регресивна дивіденднаполітика — фактично це антипод прогресивної дивідендної політики, оскількипередбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їхприросту з від'ємним темпом. Це найменше популярний вид дивідендної політикисеред акціонерів. Застосування даної політики часто приводить до того, щоакціонери вирішують продати акції даної корпорації. Якщо прогресивна дивіденднаполітика часто приводить до зростання курсу акцій, то регресивна — до падіння.Тим не менше акціонерні товариства часто бувають змушені застосовувати данудивідендну політику в силу об'єктивних обставин. Зростання конкуренції частоприводить до зменшення величини чистого прибутку. На початку ринковихперетворень в Україні деякі вітчизняні акціонерні товариства отримували значніприбутки викликані низьким рівнем конкуренції та неефективністю вітчизняногоринку. В ті часи вони встановлювали невиправдано великі дивідендні виплати засвоїми акціями. З часом рівень конкуренції суттєво вплинув на прибутки такихкомпаній, проте задавши значний темп високих дивідендних виплат, тепер ціакціонерні товариства змушені запровадити непопулярну регресивну дивіденднуполітику.

8. Політиканегрошових виплат

Деколи, за бракомпотрібних фінансових ресурсів акціонерні корпорації вдаються до політикинегрошових дивідендних виплат. У цьому випадку замість прямих грошовихдивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники.Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів,наприклад, акцій чи облігацій. Оскільки найцінніші папери володіють цілимспектром специфічних фінансових характеристик, то політика негрошових витратможе далеко виходити за рамки даного дослідження та звестися до поясненняхарактеристик цінних паперів взагалі.

9. Політиканагромаджених кумулятивних дивідендів

Деколи, не бажаючизастосовувати політику негрошових виплат та не маючи достатніх фінансовихресурсів для грошових дивідендних виплат, корпорація вирішує застосуватиполітику нагромаджених грошових дивідендів. У цьому випадку дивідендиоголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.

Практика та теоріяреалізації дивідендної політики знають багато прикладів реалізації дивіденднихвиплат до зазначених вище політик, чи навіть відповідно до певних специфічнихобставин, у яких перебуває дана корпорація. Науковці роблять спробирозкласифікувати теоретичні засади, відповідно до яких здійснюється на практиціта чи інша дивідендна політика. Так, відповідно до класифікації наведеної І.О.Бланком, теорії, котрі пробують пояснити, як «правильно» застосовуватидивідендну політику, висовують гіпотези стосовно поведінки інвесторів залежновід дивідендної політики. Це перш за все теорії: про незалежність дивідендів,про надання переваги дивідендам, про мінімізацію дивідендів, сигнальна теоріядивідендів (теорія сигналізування), теорія відповідності дивідендної політикискладу акціонерів (теорія клієнтури).

Як бачимо, серед теорій,згаданих вище, часте суперечливих, жодна не може остаточно та вичерпнопояснити, як «правильно» застосовувати різні види дивідендної політики. Надумку автора, абсолютну відповідь можна знайти у сфері практичного застосуваннядивідендної політики українськими корпораціями.

 

Розділ 2.Становлення акціонерного товариства

 

2.1 Проблемистановлення акціонерного товариства

 

Тенденціїрозвитку акціонерних товариств

Ефективнефункціонування акціонерних товариств визначається такими обставинами, що одніобумовлені самою сутністю акціонерного товариства, інші — умінням вести йоговиробничу, комерційну і господарську діяльність.

Перша група обставин:ступінь правової захищеності прав акціонерів від некоректних дій управляючих,наявність реальної можливості контролю господарської діяльності та управління збоку акціонерів. Так, зміни Статуту, розмірів статутного капіталу, виборикеруючих органів, затвердження річних результатів діяльності, реорганізація іліквідація товариства — це компетенція зборів акціонерів. Дані чинникистворюють умови для проведення ефективної інвестиційної політики за рахунокширокого залучення коштів внутрішніх і зовнішніх акціонерів.

Друга група обставин — скорочення витрат виробництва, підвищення якості виробів, що випускаються,оптимальна маркетингова політика — це впливає на ефективність діяльностібудь-якої виробничої чи комерційної структури.

В процесі створення, апотім і функціонування акціонерне товариство зацікавлене в високому рейтингу яквнутрішньому, так і зовні держави, що обумовлено необхідністю розширення колаакціонерів, отримання кредитів і підтримки високої вартості акцій на фондовомуринку. Саме для цього складається бізнес-план.

Важливим аспектомфункціонування акціонерного товариства є дивідендні політика корпорації. До економічнихвідносин на виплату дивідендів відносяться фінансові обмеження, що пов'язані зпотребою в розвитку, технічному переоснащенні та реконструкції фірми, тому яквиплати дивідендів готівкою знижують обсяги прибутку, які можуть бутиспрямовані на ці цілі. Корпораціям, які серйозно займаються розвитком, потрібнізначні кошти, вони не можуть постійно виходити на ринок для залучення коштів зарахунок емісії цінних паперів. Тому самий ефективний шлях — контролювативиплату дивідендів, щоб мінімізувати фінансування за рахунок зовнішніх джерел.

Позаекономічніобмеження з виплати дивідендів полягають в першу чергу в законодавчих тадоговірних обмеженнях. Джерело виплати дивідендів — прибуток і не дозволяютьсягрошові виплати дивідендів за рахунок акціонерного капіталу. Дивіденди увигляді акцій виплачуються в тому випадку, якщо необхідно задовольнитиакціонерів і одночасно забезпечити можливість для інвестицій. Виплатадивідендів акціями чи виплата готівкою впливають на баланс корпорації,змінюється не розмір власного капіталу, а його структура.

Проблемиоптимізації структури фінансових ресурсів акціонерних товариств

Для здійсненнястатутної діяльності акціонерні товариства формують активи, від користуванняякими очікується економічна вигода в майбутньому. Майбутня економічна вигода,що пов'язується з використанням активу, являє собою потенціал, що увійде прямочи опосередковано у потік грошових коштів чи їх еквівалентів. Активипідприємства відображаються у балансі, причому тільки в лівій його частині,тобто це основні й оборотні засоби, і є реальним капіталом, що використовуєтьсядля забезпечення статутної діяльності. Пасив, власне, відображає джерелафінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало наданиймомент за той реальний капітал, яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язаннязабезпечуються корпоративними цінними паперами (акціями та облігаціями),кредиторською заборгованістю (в тому числі забезпечену векселями),зобов'язаннями перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів),зобов'язаннями за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податковихдекларацій), зобов'язаннями за розрахунками з оплати праці (у виглядіпідписаних трудових договорів) тощо.

У зв'язку ізмножинністю джерел фінансового забезпечення акціонерні товариства стикаються знеобхідністю аналізу всієї їхньої системи, перш ніж буде прийнято рішення щододоцільності одного з них чи їхньої комбінації при фінансуванні інвестиційногопроекту.

Величина фінансовихресурсів кількісно характеризує фінансові можливості будь-якої підприємницькоїструктури незалежно від сфери діяльності, галузевої спрямованості чиорганізаційно-правового статусу. Можливості фінансового забезпечення розвиткустатутної діяльності акціонерного товариства визначаються об'ємом коштів, які воноздатне генерувати чи залучити із зовнішніх джерел. Грошові ресурси, залученіпід прогнозований раніше процес розвитку, концентруючись у відповідні фонди зівстановленим порядком створення і використання, перетворюються на фінансовіресурси. Згодом фінансові ресурси через купівлю основних і оборотних засобівперетворюються на капітал.

Щоб виявити сукупністьгрошових ресурсів, які акціонерне товариство змогло залучити на певну дату(зокрема на кінець року) і дослідити їх структуру, необхідно розглянути пасивбалансу. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а йогостатті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минуломуфінансові ресурси, які матеріалізовані в активі. З цією метою проаналізуємоконсолідований баланс вітчизняних акціонерних товариств за період 2000-2003років.

Оскільки рядвітчизняних акціонерних товариств мають пільги з надання до Держкомстату річноїфінансової звітності, то не видається можливим дослідити структуру фінансовихресурсів усіх товариств. Крім того, з аналізу виключено групу малихпідприємств, структура фінансового забезпечення яких значно відрізняється відгрупи основних акціонерних товариств. З урахуванням зазначених обмежень, намибуло проведено аналіз балансів основної групи акціонерних товариств, кількістьяких за період 2006-2009 рр. становила від 7463 до 15038. Результатипроведеного дослідження наведено в табл. 1.

Як видно з табл. 1,основна позитивна тенденція полягає у зростанні питомої ваги статутногокапіталу і зменшенні величини непокритого збитку. Особливого значення цятенденція отримує в світлі нового Цивільного кодексу, серед принциповихнововведень якого є стаття (п. З ст. 155), яка містить вимоги щодо приведення увідповідність величини статутного капіталу і чистих активів акціонерноготовариства. Відтепер значний вплив на можливість існування товариства маютьрезультати його фінансово-господарської діяльності. Акціонерне товариствоповинно після закінчення фінансового року порівнювати вартість чистих активівіз розміром статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів виявиться меншоювід розміру статутного капіталу, товариство зобов'язане зменшити останній. Увипадку, коли вартість чистих активів стає меншою від мінімального розмірустатутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

Така ситуація можевиникати у випадках, коли акціонерне товариство має значні розміри вилученого,неоплаченого капіталів та непокритого збитку при незначній величині додаткововкладеного, іншого додаткового та резервного капітанів. Здійснити зменшеннястатутного капіталу (р. 300 ф. №1 «Баланс») потрібно до величини власногокапіталу (р. 380 ф. №1 «Баланс»). З урахуванням вимог п. 3 ст. 155 Цивільногокодексу та п. 18 «Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутногофонду акціонерного товариства», у редакції рішення ДКЦПФР від 16.10.2000 р., урезультаті такого зменшення статутний капітал, а отже, і чисті активи, неповинні бути меншими за мінімальний розмір статутного капіталу, встановленийзаконом.

Таблиця 1. Структурафінансових ресурсів акціонерних товариств, %

Статті пасиву Роки 2006 2007 2008 2009 Власний капітал 46,91 48,06 49,25 46,46 Статутний капітал 18,22 20,14 20.43 21,09 Додатковий вкладений капітал 3,88 3,08 2,61 2,19 Інший додатковий капітал 33,44 30,54 31,99 23,96 Резервний капітал 1,00 0,96 1,04 1,16 Нерозподілений прибуток (Непокритий збиток) -9,12 -6,11 -6,65 -1,53 Неоплачений капітал 0,42 0,46) 0,12 0,34 Вилучений капітал 0,09 0,09) 0,09 0,07 II. Забезпечення наступних виплат і платежів 1,26 1,47 1,58 1,85 III. Довгострокові зобов'язання 6,03 5,72 5,59 7,38 Довгострокові кредити банків 2,18 1.81 1,75 3,04 Інші довгострокові фінансові зобов'язання 1,31 1,35 1,33 1,54 Відстрочені податкові зобов'язання 0,27 0,20 0,22 0,32 Інші довгострокові зобов'язання 2,27 2,36 2,28 2,48 IV. Поточні зобов'язання 45,57 44,45 43,24 44,05 Короткострокові кредити банків 2,06 2,65 3,05 4,21 Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями 0,40 0,54 0,55 0.85 Кредиторська заборгованість 43,11 41,25 39,64 38.99 V. Доходи майбутніх періодів 0,22 0,30 0,34 0,27 Разом 100,00 100,00 100,00 100,00 Кількість підприємств, шт. 15038,00 13100,00 7463,00 10714,00

У разі, якщо чистіактиви (власний капітал) будуть меншими від статутного капіталу і при цьомуменшими, ніж 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки, що діє намомент створення акціонерного товариства, зменшувати статутний капітал буденеможливо й товариство доведеться ліквідувати. Причому законом передбачена самеліквідація, а не реорганізація в іншу організаційно-правову форму. Дляакціонерних товариств у такій ситуації Цивільним кодексом виключена можливістьзбільшення статутного капіталу (внесення учасниками додаткових вкладів), як цепередбачено для товариств з обмеженою відповідальністю.

Таким чином, в даномувипадку метою державного регулювання фінансів акціонерних товариств єзаконодавче забезпечення вимоги, згідно з якою відбувається закріпленнягарантійного характеру статутного капіталу, що повинен визначати мінімальнийрозмір майна, який гарантує інтереси кредиторів. На акціонерні товариства тепердивитимуться крізь призму величини його статутного капіталу, а ситуація, колитовариство з мільйонним розміром статутного капіталу не має чистих активів, стаєнеможливою.

Низькою залишаєтьсяпитома вага довгострокових зобов'язань у структурі боргового капіталувітчизняних акціонерних товариств, частка якого за період 2006-2009 рр.становила від 5,59 до 7,38%. Попри збільшення основних показників роботинаціональної банківської системи в цілому, її потенціал не спроможнийзадовольнити потреби зростаючої економіки. Хоча банки в змозі підтримуватипоточну роботу підприємств, вони не спроможні забезпечити попит надовгострокові інвестиції з боку реальної економіки. Незважаючи на те, що активибанків істотно перевищують активи усіх інших професійних інвесторів, їхніхресурсів не вистачає для фінансування зростання української економіки. Саме дляфінансування довгострокових інвестиційних проектів акціонерні товариства останнімчасом розпочали активну діяльність на борговому сегменті фінансового ринку,використовуючи з цією метою такий фінансовий інструмент, як корпоративніоблігації.

У структурі поточнихзобов'язань позитивним є зростання частки банківських кредитів, за рахунок якихвідбувається заміщення кредиторської заборгованості в структурі фінансовихресурсів. Проте слід зазначити, що частка кредиторської заборгованостізалишається досить значною. Такий стан справ може пояснюватись тим фактом, щозалучення зовнішнього фінансування в непрозорих умовах корпоративних відносинрізко підвищує ризик недружнього поглинання — через скупку акцій, кредиторськузаборгованість і банкрутство. Тому утворення штучної кредиторськоїзаборгованості з концентрацією вимог у афілійованих осіб використовується якпревентивний захід для уникнення недружнього поглинання.

Таким чином, враховуючите, що на сучасному етапі довгострокові позики і кредити вітчизняними банкамипрактично не надаються, обрана модель фінансування активів акціонерних товариствявляє собою співвідношення власного і позикового (короткострокового) капіталу.Іншими словами, оптимізація структури фінансових ресурсів відбувається виходячиз цих позицій. Подальше розміщення акцій українських акціонерних товариств назахідних фондових ринках (як і на вітчизняному) допоможе Україні створитивласне незалежне інвестиційне поле. Особливо актуальним цей процес є сьогодні,коли інтерес західних інвесторів до нашої країни зростає і купівля українськихакцій розглядається як позитивна та перспективна. За сьогоднішніх умовоб'єктивні фактори функціонування ринку, такі як капіталізація, відкритість,ліквідність, відходять на другий план, а головне місце посідає належність акційемітенту з України.

Емісія акцій — відносно дешеве джерело фінансових ресурсів, які не обтяжені борговимизобов'язаннями, що безпосередньо впливає на збільшення величини статутногокапіталу і чистих активів акціонерного товариства. Згідно п. 1 ст. 155Цивільного кодексу України, закріплюється гарантійний характер статутногокапіталу, величина якого визначає мінімальний розмір майна товариства, якийгарантує інтереси його кредиторів. Реальна величина майна, на яку можутьрозраховувати кредитори в якості забезпечення за зобов'язаннями товариства,визначається саме величиною чистих активів. Таким чином, збільшення величинивласного капіталу підвищить кредитоспроможність вітчизняних акціонернихтовариств, що дозволить у подальшому оптимізувати їх структуру капіталу шляхомвипуску довгострокових облігацій і залучення довгострокових банківськихкредитів.

Проте за сучасних умовперешкодою у здійсненні ефективної політики управління структурою фінансовогозабезпечення є низька ліквідність цінних паперів, а саме цей фактор дозволяєакціонерним товариствам швидко реагувати на зміну умов фінансового ринку,змінюючи структуру капіталу через операції купівлі-продажу власних цінних паперівна первинному та вторинному ринках. Тому без становлення ефективноорганізованих сегментів ринку акцій і корпоративних облігацій передчасно говоритипро ефективність управління структурою капіталу вітчизняних акціонернихтовариств.

Рольфінансових посередників в організації інвестиційної діяльності акціонернихтовариств

На сьогодні в Українінебагато фінансових посередників, хоча, за прогнозами, їх кількість і роль векономіці мають зрости. Фахівці обґрунтовують це тим, що процес формуванняринкових відносин в Україні нетривалий, а також тим, що обсяги заощаджень удержаві, а звідси і попит на фінансових посередників, також невеликий.

Статистика свідчить, щоз усіх підприємств акціонерної форми, які зареєстровано в Україні, 20,5 %концентруються саме у фінансовій сфері. За обсягами виробництва часткаакціонерного сектору у цій сфері становить 25,9 % після промисловості (56,1%)та будівництва (29,4 %). Савенко Ю. Акционерный сектор отечественной экономики// Экономика Украины.-2005. №1. — с. 44

Вивчаючи рольфінансових посередників в інвестиційному процесі, слід наголосити на двохаспектах: 1) фінансові посередники можуть діяти в особі акціонерного товариствана ринку інвестицій; 2) акціонерні товариства, які діють у різних галузяхнародного господарства, можуть користуватися послугами фінансових посередниківдля здійснення ефективної інвестиційної діяльності.

Фінансові посередники-- це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки,пенсійні фонди тощо). Ці установи акумулюють кошти фізичних та юридичних осіб,у тому числі і шляхом випуску цінних паперів, а потім на комерційних засадахнадають ці кошти позичальникам

Головна роль фінансовихпосередників полягає у тому, щоб ефективно розміщати капітал індивідуальнихінвесторів, а це, у свою чергу, сприяє економічному розвиткові.

Спеціалізовані джереладетальніше характеризують функції фінансових посередників Нил Б. «Корпоративныефинансы и инвестирование.» — 4-е изд./ пер. с англ. — СПб Питер.2006.-784 с.:ил. — (Серия «Академия финансов»).-с.63-64:

1. Перерозподілкапіталу: акумуляція невеликих грошових заощаджень великої кількості людей убільші грошові фонди з метою надання кредиту компаніям. Тут важливу рольвідіграють банки.

2. Зниження ризику:невеликі вкладення індивідуальних інвесторів у більш диверсифікований портфельцінних паперів (наприклад, у трастові фонди).

3. Перетворенняліквідності: посередництво у спільній діяльності тих, хто бажає здійснитикороткотермінові вкладення, і довготривалих позичальників (наприклад,житлово-будівельних кооперативів і банків).

4. Зниження видатків:мінімізація вартості угод через надання зручних і відносно недорогих послуг іззведення дрібних вкладників і великих позичальників.

Фінансові консультації:надання рекомендацій та інших послуг як вкладникам, так і позичальникам.

Фінансові посередникиможуть виконувати спеціалізовані функції, притаманні лише їм. Наприклад, банки,у тому числі й акціонерні, крім усіх вищезазначених, виконують функції,пов'язані з організацією розрахунків платіжного обороту. Саме ця функціязумовлює вибір об'єкта інвестування, диверсифікацію активів, моніторинг іконтроль за інвестиційними ризиками. Ці особливості випливають знормативно-правових актів щодо банківських структур. Насамперед із Міжнароднихстандартів банківського регулювання (нормативів Базельського комітету), яківстановлюють обмеження на вкладення банків, інвестицій у цінні папери (не вищеніж 50 % власного капіталу), висувають вимоги щодо короткострокової тадовгострокової ліквідності та платоспроможності. А також перелічені особливостідіяльності банків ґрунтуються на досвіді співпраці з конкретним позичальником,на стані відносин з ним та кредитній історії. Щодо другої групи фінансовихпосередників, пенсійних фондів та страхових компаній (ідеться передусім пронедержавні), то, крім загальних функцій, вони також виконують специфічну — соціальну функцію, яка забезпечує цільові виплати, насамперед пенсійні. Такуфункцію ці фінансові посередники виконують за істотної допомоги держави шляхомвстановлення для них податкових пільг, які і стимулюють залучення фінансовихресурсів. Третя група фінансових посередників — інвестиційні фонди — характеризується такою специфічною функцією, як надання послуг інформаційногохарактеру та формування портфеля колективних інвестицій шляхом акумулюваннядрібних інвестиційних капіталів. Відбір об'єктів інвестування, моніторинг таконтроль за інвестиційними ризиками відбувається на підставі аналізуінформації, яка надходить з фондового ринку та ЗМІ. Ця інформація стосуєтьсяемітентів цінних паперів, вартості фінансових активів тощо. Інвестиційні фонди,на відміну від банків, не вступаючи у безпосередні відносини з емітентами,можуть надати таку інформацію в об'єктивнішому вигляді. У свою чергу, банки,які купують цінні папери у емітентів, іноді оцінюють їх вартість із власноїсуб'єктивної точки зору.

Переліченіорганізаційно-правові форми фінансових посередників (див. рис групуються затакими ознаками:

1) установи, щоприймають внески у депозити (банки);

2) установи, щозаймаються договірними заощадженнями (пенсійні фонди, страхові компанії);

3) інші інвестиційніфонди (пайові трастові фонди інвестиційні трастові фонди тощо).

Перелік фінансовихпосередників був би неповним без брокерів, торгівців цінними паперами — дилерів. За даними на 2004 рік, в Україні діяло 904 торгівці цінними паперами.Євтушевський В.А. Корпоративне управління: Підручник. — К.: Знання. 2006 — с.241 Також до фінансових посередників, що виконують додаткові функції,належать фондові і валютні біржі, депозитарії цінних паперів, реєстраторицінних паперів, розрахунково-клірингові центри, інформаційно-консультаційніцентри.

Таким чином, фінансовіпосередники можуть бути представлені у вигляді банківських установ інебанківських. Небанківськими фінансовими посередниками чи інституційнимиінвесторами відповідно вважають решту фінансових посередників, а саме: довірчітовариства, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії,інститути спільного інвестування. Фахівці зауважують, що формуванняінституційних інвесторів в Україні є важливим для розвитку ринку цінних паперіві економіки в цілому, адже інститути спільного інвестування, а також пенсійні фондиздатні акумулювати значні кошти і стати потужним джерелом інвестиційнихресурсів в економіку нашої держави. Корпоративне управління в Україні всучасних умовах: Монографія з додатками / Б. Лессер, І. Бондарчук, З. Борисенкота ін.; За заг. Ред. І. Розпутенка та Б. Лессера. — К.: Вид-во «К.І.С.», 2004 — с. 35

Щодо акціонернихтовариств, які діють в інших галузях і звертаються по допомогу до фінансовихпосередників при інвестуванні, то причинами цього співробітництва можуть бутитакі:

1. Фінансові посередникимають значно виший рівень професійного інвестиційного менеджменту.

2. Саме фінансовіпосередники спеціалізуються на управлінні інвестиціями.

3. На ринку інвестиційзастосовуються достатньо складні фінансові інструменти, про які недосвідченеакціонерне товариство може не знати.

4. Для венчурнихакціонерних компаній використання послуг фінансових посередників може призвестидо зниження інвестиційного ризику.

Із вищевикладеноговипливає, що представниками акціонерного сектору можуть бути акціонерні банки,страхові компанії, інвестиційні фонди та інші акціонерні товариства якзакритого, так і відкритого типу, які за специфікою своєї діяльності однозначноє суб'єктами ринку фінансових послуг. Акціонерні товариства можуть бути іспоживачем, і виробником цих послуг одночасно. Тому активний розвиток іфункціонування ринку фінансових послуг в Україні, зростання ролі фінансовогопосередництва є важливими передумовами успішної діяльності акціонернихтовариств. Фінансове посередництво в інвестиційній діяльності набуває останнімчасом великого значення. Тому акціонерне товариство, приймаючи управлінськірішення щодо інвестування, має враховувати і цей аспект.

2.2 Питання виплат, нарахування та оподаткування сум дивідендів

Це одна з найактуальніших в останні роки тема. Оскільки цестосується мільйонів вкладників, то питання про корпоративні права — гостре ізаполітизоване. Недавно і Президент висловив думку про те, що громадяниУкраїни, які хочуть вкласти куди-небудь свої гроші, можуть їх вкладати тільки внерухомість або відкривати депозитні рахунки в банках. Щодо інвестування векономіку країни, то через плутанину з виплатою дивідендів вкладати вільнікошти в акції люди побоюються.

Віра українських громадян у цінні папери, сертифікати, обіцянікорпоративні права дійсно давно похитнулась. Маючи на руках акції, мільйонинаших співгромадян так і не побачили дивідендів. Загальні збори акціонерів,просто кажучи, відмовляються приймати рішення про їх виплату. Суди ніяк неможуть визначитися з цими питаннями, вважаючи такі рішення внутрішньою справоюакціонерного товариства, втручання в дії якого є неприпустимим. Таким чином,балом править той, хто володіє контрольним пакетом акцій...

Цікаво, що ст.37 закону про господарські товариства передбачає, щов статуті підприємства повинен бути вказаний термін і порядок виплатидивідендів один раз у рік за підсумками календарного року.

Органи реєстрації, які прискіпливо аналізують кожну букву статуту,чомусь залишають поза увагою недотримання вимог цієї статті. У тексти статутіввключають і всілякі «пастки» з метою ухиляння від виплати дивідендів.Наприклад, пишуть, що питання про дивіденди розглядається на загальних зборахакціонерів після розгляду на засіданні наглядової ради товариства або напідставі рекомендацій наглядової ради. А наглядова рада або не схвалює виплатудивідендів, або не рекомендує таку виплату, або взагалі не розглядає цепитання. На загальних зборах надто цікавим міноритаріям відразу популярнопояснюють, що оскільки питання ще не розглянуто наглядовою радою, то й розглядйого загальними зборами буде порушенням статуту, який усіма схвалений. А топросто вкажуть, що рішення приймаються більшістю голосів, а тому відмова увиплаті дивідендів є законною. При цьому додадуть, що грошенята-то все однопідуть на розвиток підприємства, тобто на користь усім.

А тим часом підприємство замовляє путівки на Мальдіви або ставитьконсалтинговій фірмі запитання: «Як заробити мільйон?» І за відповідь на цескладне питання цей самий мільйон виплачує.

Адже не всі міноритарії знають, що таке «відкат». Як і не знають,хто відпочиватиме на Мальдівах, де проведуть ще одні загальні збори, але вжебез міноритаріїв, і за участю іноземного акціонера, який володіє контрольнимпакетом. Або замовлять на різдвяну ялинку іграшок на кілька мільйонів гривеньде-небудь у Бразилії… У балансі все це скромно вкажуть як адміністративнівитрати. Баланс для ознайомлення міноритаріям дадуть, а от розшифрування таких«адміністративних витрат» не покажуть, посилаючись на те, що в законі це не передбачено.

Цікаві й реальні приклади. Транснаціональна компанія «С.» — фірмасолідна й поважана. Але з дивідендами їй не щастить. Купила вона контрольнийпакет акцій ЗАТ «К.» й почала успішно працювати на українському ринку. Іншимзасновником, якому належить 20% акцій статутного фонду, є КСП «З.», якеперебуває на стадії банкрутства. Якби «З.» виплачувалися дивіденди, то пробанкрутство не було б і мови. Проте компанія «С.» категорично проти виплатидивідендів. У рішенні записано: «Не розподіляти прибуток товариства міжакціонерами, виплату дивідендів не здійснювати...» І так триває 8 років.

Ухиляється компанія і від унесення змін до статуту, в якому маютьбути вказані строки й порядок виплати дивідендів. У балансі підприємствавідображені якісь адміністративні витрати майже на півтора десятка мільйонівгривень, проте бідний міноритарій «З.» ніяк не може дізнатися, на що витраченіці мільйони, оскільки йому пояснюють, що таке ознайомлення не передбаченезаконом.

Дискусії про захист дрібних акціонерів зводяться до того, щоюридичних шляхів до стягнення дивідендів немає і до зміни законодавства непередбачається. А може, винні адвокати, які не ставлять суду таких вимог?Адвокати КСП «З.» наважилися звернутися в суд. І… зазнали поразки в судахпершої та другої інстанції. Спір було продовжено у Вищому господарському суді.Аналіз ситуації, проведений вищим судом, заслуговує на увагу, оскільки даємільйонам людей надію на отримання дивідендів. Отже, суд указав:

«Відповідно до ст.8 Конституції норми Конституції є нормами прямоїдії. Згідно зі ст.13 Конституції власність зобов’язує. За приписами чч.2, 3ст.13 Цивільного кодексу при здійсненні своїх прав особа зобов’язанаутримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються йдії особи, скоювані з метою завдання шкоди іншій особі, а також зловживанняправом в інших формах.

Згідно з приписом ст.37 закону «Про господарські товариства»статут акціонерного товариства повинен включати дані… про строки й порядоквиплати частини прибутку (дивідендів) один раз у рік за підсумками календарногороку. Відповідно до п.2 ч.2 ст.116 Цивільного кодексу учасники господарськоготовариства мають право в порядку, передбаченому статутними документамитовариства і законом, брати участь у розподілі прибутку товариства й одержуватиїї частину (дивіденди).

Згідно з ч.3 ст.158 ЦК акціонерне товариство не має праваоголошувати і виплачувати дивіденди до повної сплати статутного капіталу, призменшенні чистих активів акціонерного товариства до розміру меншого за розмірстатутного капіталу і резервного фонду, та в інших випадках, встановленихзаконом.

Відповідно до вказівок п.3 ст.159 ЦК до виняткової компетенціїзагальних зборів акціонерів належать затвердження річної фінансової звітності,розподіл прибутку і визначення розміру збитків товариства.

Системний аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, щоправо акціонерів на отримання частини прибутку підприємства (дивідендів)кореспондується з обов’язком акціонерного товариства виплачувати її відповіднодо строків і в порядку, визначеному в статуті юридичної особи, і такі виплати вбудь-якому випадку мають здійснюватися один раз у рік за підсумкамикалендарного року і відповідно до рішення загальних зборів про розподілприбутку.

Оскільки згідно з ч.3 ст.158 ЦК передбачено обмеження права наотримання дивідендів лише в окремих випадках, то будь-які інші обмеження наотримання дивідендів виходять за рамки правового регулювання. Неприйняттяакціонерами рішення про частину прибутку, який повинен виплачуватися акціонерамяк дивіденди, може бути розцінене судом як порушення норм матеріального праваакціонерами, які мають більшість голосів і впливають на рішення загальнихзборів, що може тлумачитися як дії, які є зловживанням правом і в розумінніст.13 ЦК виходить за рамки цивільних прав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди не дали оцінки доводампозивача про те, що мажоритарний акціонер — акціонерне товариство «С.» —незаконно відмовляє йому у внесенні змін до статуту ЗАТ «К.» про встановленнятермінів і порядку виплати дивідендів, про незаконність відмови загальнихзборів про внесення до порядку денного зборів питань про розподіл прибутку івиплату дивідендів за 1998—2003 роки, про систематичну відмову у виплатідивідендів прибутковим підприємством, про необхідність отримання позивачемдивідендів у зв’язку з оголошенням його банкротом. За таких обставин судовіакти у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд усуді першої інстанції».

Отже, зроблено дуже важливий крок на довгому шляху до отриманнядивідендів. І все ще попереду. Але дорогу цю полегшує блискучий аналіз правовоїситуації, проведений суддями Вищого господарського суду. Гарний початок —половина справи. Виступаючи на семінарі перед адвокатами, професор ЗориславаРомовська неодноразово звертала увагу на те, що вони недостатньо використовують«Загальну частину» Цивільного кодексу і принцип верховенства права, а такожоснови розумності, сумлінності та справедливості. Справа про дивіденди томуприклад.

Таким чином, можна вимагати виплати дивідендів, указуючи назловживання правом відповідача. При цьому слід також пам’ятати, що невиплатадивідендів може тлумачитися як порушення норм цивільного права. Відповідно дост.22 ЦК це дає право на стягнення збитків, зокрема й моральної шкоди.

Одними з доходів,виплачуваних фізичним особам, є доходи, одержувані від участі в управліннімайном організації — дивіденди по акціях, що випускаються акціонернимитовариствами.

Нарахування та виплатадивідендів здійснюється в порядку, визначеному Законом від 26 грудня 1995 ¹208-ФЗ «Про акціонерні товариства» (в редакції змін і доповнень) (далі затекстом — Закон про акціонерні товариства).

Під дивідендомрозуміється частина чистого прибутку підприємства, що розподіляється міжакціонерами і що припадає на одну просту або привілейовану акцію. Прибуток, щоспрямовується на виплату дивідендів, розподіляється між акціонерами пропорційночислу й увазі належних їм акцій.

З метою оподаткування,під дивідендом відповідно до статті 43 НК РФ розуміється будь-який дохід, отриманийакціонером (учасником) від організації при розподілі прибутку, що залишаєтьсяпісля оподаткування (у тому числі у вигляді відсотків за привілейованимиакціями), за що належить акціонеру (учаснику) акцій (часткам) пропорційночасткам акціонерів (учасників) у статутному (складеному) капіталі цієїорганізації.

Не визнаютьсядивідендами:

-          виплати при ліквідаціїорганізації акціонеру (учаснику) цієї організації в грошовій або натуральнійформі, що не перевищують внеску цього акціонера (учасника) до статутного(складеного) капітал організації;

-          виплати акціонерам(учасникам) організації у вигляді передачі акцій цієї ж організації увласність;

-          виплати некомерційноїорганізації на здійснення її основної статутної діяльності (не пов'язаної зпідприємницькою діяльністю), вироблені господарськими товариствами, статутнийкапітал яких складається повністю з вкладів цієї некомерційної організації.

Визначенняправ акціонерів на отримання дивідендів

Право на отриманнядивідендів безпосередньо пов'язане з правом на володіння акціями акціонерноготовариства.

Акція — цінний папір,що підтверджує внесок фізичної особи до статутного капіталу товариства і даєправо на одержання частки прибутку у вигляді дивідендів. У зв'язку з цимстатутний капітал акціонерного товариства повністю складається з вартостірозміщених серед акціонерів акцій (точніше — номінальної вартості акцій).

Відповідно до пункту 2статті 25 Закону про акціонерні товариства суспільство має право розміщуватизвичайні акції, а також один або кілька типів привілейованих акцій. При цьомуномінальна вартість розміщених привілейованих акцій не повинна перевищувати 25відсотків від статутного капіталу товариства.

Всі акції суспільства єіменними, тобто закріплюються за їх власниками. При цьому в ряді випадків моваможе вестися про дрібних акціях, які теж можуть розглядатися при нарахуваннідивідендів.

Освіта дрібних акційможе проводитися при здійсненні переважного права акціонерів на придбанняакцій, що продаються акціонером закритого суспільства, при здійсненніпереважного права на придбання додаткових акцій, а також при консолідаціїакцій. Перелік випадків, при яких утворюються дробові акції, є вичерпним, щопідтверджено в інформаційному листі Федеральної комісії з ринку цінних паперіввід 26 листопада 2001 ¹ ІК-09/7948 «Про освіту частини акцій (дрібнихакцій)».

Дробова акція надаєакціонеру — її власнику права, які надаються акцією відповідної категорії(типу), в обсязі, відповідному частини цілої акції, яку вона становить.

Дробовим акції звертаютьсянарівні з цілими акціями. У разі, якщо одна особа набуває дві і більше дробовіакції однієї категорії (типу), ці акції утворюють одну цілу і (або) дробовуакцію, що дорівнює сумі цих дрібних акцій.

Звичайні акціївідповідно до статті 31 Закону про акціонерні товариства дають право їхвласникам брати участь у загальних зборах акціонерів з правом голосу з усіхпитань його компетенції, право отримання дивідендів, розмір якого коливається взалежності від фінансового становища товариства, а також у разі ліквідаціїтовариства — право на отримання частини його майна.

Привілейована акція увідповідності зі статтею 32 Закону про акціонерні товариства дає право їївласнику на отримання фіксованого дивіденду, розмір якого встановлюється утвердій сумі або у відсотках від номінальної вартості акцій, а також на оплатузалишкової вартості акції при ліквідації товариства.

Власники привілейованихакцій не мають права голосу на загальних зборах товариства, якщо інше невстановлене Законом про акціонерні товариства. Зокрема, вони мають право братиучасть у загальних зборах акціонерів з правом голосу при вирішенні питань прореорганізацію та ліквідацію товариства. Інші права на отримання права голосувизначені також пунктами 4 і 5 статті 32 Закону про акціонерні товариства.

Розмір дивіденду попривілейованих акціях, а також вартість, виплачувана при ліквідації товариства(ліквідаційна вартість) за привілейованими акціями кожного типу, визначаютьсястатутом акціонерного товариства.

Розмір дивіденду іліквідаційна вартість по привілейованих акціях вважаються визначеними також уразі, якщо статутом товариства встановлено порядок їх визначення. Власникипривілейованих акцій, по яких не визначений розмір дивіденду, мають право наотримання дивідендів нарівні з власниками звичайних акцій.

Якщо статутомтовариства передбачені привілейовані акції двох і більше типів, по кожному зяких визначено розмір дивіденду, статутом товариства повинна бути такожвстановлена черговість виплати дивідендів по кожному з них, а якщо статутом товариствапередбачені привілейовані акції двох і більше типів, по кожному з якихвизначена ліквідаційна вартість, — черговість виплати ліквідаційної вартості покожному з них.

Статутом товаристваможе бути встановлено, що невиплачений або не повністю виплачений дивіденд попривілейованих акціях певного типу, розмір якого визначений статутом,накопичується і виплачується не пізніше строку, визначеного статутом(кумулятивні привілейовані акції). Якщо статутом товариства такий строк невстановлений, привілейовані акції кумулятивними не є.

Нарахуванняі виплата дивідендів

Відповідно до статті 42Закону про акціонерні товариства суспільство вправі за результатами першогокварталу, півріччя, дев'яти місяців фінансового року і (або) за результатамифінансового року приймати рішення (оголошувати) про виплату дивідендів порозміщених акцій, якщо інше не встановлено самим Законом про акціонернітовариства.

Рішення про виплату(оголошенні) дивідендів за результатами першого кварталу, півріччя та дев'ятимісяців може бути прийнято протягом трьох місяців після закінчення відповідногоперіоду.

Рішення про виплату(оголошенні) дивідендів, у тому числі рішення про розмір дивіденду і формі йоговиплати по акціях кожної категорії (типу), приймаються загальними зборамиакціонерів. Розмір дивідендів не може бути більше рекомендованого радоюдиректорів (спостережною радою) товариства.

Термін і порядоквиплати дивідендів визначаються статутом товариства або рішенням загальнихзборів акціонерів про виплату дивідендів. У разі, якщо статутом товаристватермін виплати дивідендів не визначено, термін їх виплати не повиненперевищувати 60 днів з дня прийняття рішення про виплату дивідендів.

Список осіб, які маютьправо отримання дивідендів, складається на дату складання списку осіб, якімають право брати участь у загальних зборах акціонерів, на якому приймаєтьсярішення про виплату відповідних дивідендів. Для складання списку осіб, якімають право отримання дивідендів, номінальний утримувач акцій представляє даніпро осіб, в інтересах яких він володіє акціями.

Обмеження випадківвиплати дивідендів встановлені статтею 43 Закону про акціонерні товариства.Зокрема, акціонерне товариство не має права приймати рішення (оголошувати) провиплату дивідендів за акціями у наступних випадках:

-          до повної оплати всьогостатутного капіталу товариства;

-          до викупу всіх акцій, якіповинні бути викуплені відповідно в акціонерів відповідно до статті 76 Законупро акціонерні товариства;

-          якщо на день прийняттятакого рішення суспільство відповідає ознаками неспроможності (банкрутства)відповідно до законодавства Російської Федерації про неспроможність(банкрутство) або якщо зазначені ознаки з'являться у суспільства в результатівиплати дивідендів;

-          якщо на день прийняттятакого рішення вартість чистих активів товариства менше його статутногокапіталу, і резервного фонду, і перевищення над номінальною вартістю визначеноїстатутом ліквідаційної вартості розміщених привілейованих акцій або стане меншеїх розміру в результаті прийняття такого рішення;

-          в інших випадках,передбачених федеральними законами.

Відзначимо, що порядокрозрахунку чистих активів визначений наказом від 29 січня 2003 ¹ 10н,03-6/пз «Про затвердження Порядку оцінки вартості чистих активів акціонернихтовариств».

Також товариство не маєправа приймати рішення (оголошувати) про виплату дивідендів (у тому числідивідендів за результатами першого кварталу, півріччя, дев'яти місяцівфінансового року) по звичайних акціях і привілейованих акціях, розмірдивідендів по яких не визначено, якщо не прийнято рішення про виплату у повномурозмірі дивідендів (у тому числі накопичених дивідендів за привілейованимиакціями кумулятивним) за всіма типами привілейованих акцій, розмір дивідендівза яким визначено статутом товариства. Суспільство не має право прийматирішення (оголошувати) про виплату дивідендів за привілейованими акціями певноготипу, за якими розмір дивіденду визначений статутом товариства, якщо неприйнято рішення про повну виплату дивідендів (у тому числі про повну виплатувсіх накопичених дивідендів за привілейованими акціями кумулятивним) по всіхтипами привілейованих акцій, що надають перевагу в черговості отриманнядивідендів перед привілейованими акціями цього типу.

Оголошені дивіденди вобов'язковому порядку підлягають виплаті з акцій кожної категорії (типу). Разомз цим, акціонерне товариство не має права виплачувати оголошені дивіденди заакціями у наступних випадках:

-          якщо на день виплатисуспільство відповідає ознаками неспроможності (банкрутства) відповідно до законодавстваУкраїни про неспроможність (банкрутство) або якщо зазначені ознаки з'являться усуспільства в результаті виплати дивідендів;

-          якщо на день виплативартість чистих активів товариства менше суми його статутного капіталу,резервного фонду та перевищення над номінальною вартістю визначеної статутомтовариства ліквідаційної вартості розміщених привілейованих акцій або станеменше зазначеної суми в результаті виплати дивідендів;

-          в інших випадках,передбачених федеральними законами.

За припинення таких обставин,товариство зобов'язане провести виплату оголошених дивідендів у встановленомупорядку.

Як правило, рішення провиплату дивідендів приймається за підсумками роботи організації за рік.

Основним показником, щохарактеризує рівень одержуваних дивідендів, є його ставка. Ставка дивідендувизначається за формулою:

Ст. Д = Прибуток /Уст.Капітал x 100%,

де Ст. Д — ставкадивіденду;

Прибуток — прибуток, щоспрямовується на виплату дивідендів;

Уст.Капітал — розмірстатутного капіталу товариства.

Приклад 1

Припустимо, на виплатудивідендів за підсумками 2003 року направляється сума в 2200 тис.грн.

Статутний капіталтовариства складає 1000 тис… грн., Номінальна вартість акцій — 20 грн., Числоакцій — 50 тис. шт.

Ставка дивіденду наодну акцію складе 220% ((2200 тис.грн. / 1000 тис. грн.) Х 100%), а на однуакцію припадає 44 руб. ((2200 тис… грн. / 50 тис.шт.)

Відображення операцій знарахування і виплати дивідендів у бухгалтерському обліку

Відповідно до пункту 2статті 42 Закону про акціонерні товариства дивіденди підлягають виплаті зчистого прибутку товариства, що залишилася після оподаткування.

При цьому дивіденди запривілейованими акціями певних типів можуть виплачуватися за рахунок спеціальнопризначених для цього фондів товариства.

Виплата дивідендіввідповідно до пункту 1 статті 42 Закону про акціонерні товариства проводитьсягрошовими коштами, а якщо інше передбачено статутом товариства, то й іншиммайном.

У бухгалтерськомуобліку нарахування і виплата дивідендів оформляються наступними записами:

дебет рахунку 84«Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)» кредит рахунку 75 «Розрахунки ззасновниками», субрахунок «Розрахунки по виплаті доходів» — нарахованідивіденди на користь акціонерів, які не є штатними працівниками організації;

дебет рахунка 84 кредитрахунка 70 «Розрахунки з персоналом з оплати праці» — нараховані дивіденди накористь акціонерів, які є штатними працівниками організації;

дебет рахунків 75,субрахунок «Розрахунки з засновниками» 70 кредит рахунка 68 «Розрахунки по податкахі зборам», субрахунок «Розрахунки з податку на доходи фізичних осіб» — знарахованих сум дивідендів вироблені утримання податку на доходи фізичних осіб;

дебет рахунку 75,субрахунок «Розрахунки з засновниками» кредит рахунку 51 «Розрахункові рахунки»- нараховані суми дивідендів за вирахуванням суми утриманого податку на доходифізичних осіб, переведені на користь акціонерів, які не є штатними працівникамиорганізації;

дебет рахунків 75,субрахунок «Розрахунки з засновниками» 70 кредит рахунка 50 «Каса» — виплатадивідендів з каси організації.

Якщо дивідендивиплачуються майном, у бухгалтерському обліку організації повинні бутивідображені такі записи:

дебет рахунків 75,субрахунок «Розрахунки з засновниками» 70 кредит рахунків 90 «Продажі», субрахунок«Виручка»; 91 «Інші доходи і витрати», субрахунок «Інші доходи» — вартістьмайна, переданого в погашення заборгованості з виплати нарахованих (оголошених)дивідендів (рахунок 90 — у частині готової продукції і товарів; рахунок 91 — вчастині об'єктів основних засобів, матеріально-виробничих запасів), включаючиПДВ;

дебет рахунків 90,субрахунок «Податок на додану вартість»; 91, субрахунок «Інші витрати» кредитрахунку 68, субрахунок «Розрахунки з ПДВ» — ПДВ з вартості майна, виданого врахунок погашення заборгованості з виплати дивідендів;

дебет рахунку 90,субрахунок «Собівартість продажів» кредит рахунків 43 «Готова продукція», 41«Товари», 20 «Основне виробництво», 26 «Обслуговуючі виробництва ігосподарства» — собівартість продукції (товарів, робіт, послуг), виданих урахунок виплати дивідендів;

дебет рахунку 91,субрахунок «Інші витрати» кредит рахунків 01 «Основні засоби», 10 «Матеріали» — вартість активів, виданих у рахунок виплати дивідендів.

Необхідно відзначити,що в реєстрі акціонерів товариства повинні бути зазначені всі відомості проакціонерів, які дозволяють виробляти їм перерахування (сплату) нарахованихдивідендів (готівкою з каси або на рахунок у банку або особовий рахунок вощадному банку і т.д., повні реквізити).

При ліквідаціїакціонерного товариства виплата нарахованих, але не виплачених дивідендів запривілейованими акціями відповідно до статті 23 Закону про акціонернітовариства проводиться в другу чергу, після виплат по акціях, які повинні бутивикуплені акціонерним товариством на вимогу акціонерів відповідно до статті 75Закону про акціонерні товариства.

При цьому виплатадивідендів здійснюється одночасно з оплатою ліквідаційної вартості попривілейованих акціях.

Якщо наявного усуспільства майна недостатньо для виплати нарахованих, але не виплаченихдивідендів і визначеної статутом товариства ліквідаційної вартості всімакціонерам — власникам привілейованих акцій одного типу, то майнорозподіляється між акціонерами — власниками цього типу привілейованих акційпропорційно кількості належних їм акцій цього типу.

Питання оподаткуваннясум дивідендів

Главою 23 частинидругої встановлені наступні особливості і принципи оподаткування виплачуванихфізичним особам сум дивідендів:

обкладання за ставкою 6відсотків без надання стандартних і професійних податкових відрахувань

визначення суми податкуорганізацією — платником дивідендів окремо по кожному одержувачу стосовнокожній виплаті доходів за ставкою в розмірі 6 відсотків у порядку.

Якщо дивідендивиплачуються фізичній особі, яка не є податковим резидентом України,оподаткування здійснюється за ставкою 30 відсотків.

Загальна сума податку зсуми дивідендів визначається як різниця між сумою дивідендів, що підлягаютьрозподілу між акціонерами (учасниками) як фізичними, так і юридичними особами,зменшеної на суми дивідендів, що підлягають виплаті на користь іноземноїорганізації й (або) фізичної особи, яка не є резидентом України, і сумоюдивідендів, отриманих самою організацією за поточний звітний (податковий)період.

Порядок оподаткуваннявиплачуваних фізичним особам дивідендів роз'яснено в листі МНС України від 4вересня 2003 ¹ СА-6-04/942 @ «Про оподаткування дивідендів».

Якщо джерелом доходу увигляді виплачуваних дивідендів є українська організація, то вона визнаєтьсяподатковим агентом і визначає суму податку окремо по кожному платнику податківстосовно кожній виплаті зазначених доходів за встановленими ставками, впорядку, передбаченому статтею 275.

Порядок оподаткуваннявиплачуваних фізичним особам дивідендів залежить від того, чи є в самійорганізації доходи від пайової участі в інших організаціях чи ні, а також чи єу фізичної особи — одержувача доходів статус податкового президента України чині.

Приклад 2

Організація отрималапротягом звітного року дивіденди від пайової участі в діяльності іншихорганізацій.

Статутний капіталкомпанії організації складається з 1000 акцій, з яких російської організаціїналежить 700 акцій, іноземній організації — 50 акцій, фізичній особі — резиденту — 200 акцій, фізичній особі — нерезиденту — 50 акцій.

Загальними зборамиакціонерів прийнято рішення виплатити дивіденди в розмірі 1 грн. на 1 акцію.Крім того, організацією отримані від сторонньої компанії дивіденди від пайовоїучасті в розмірі 100 грн. Загальна сума дивідендів, що підлягають розподілуподатковим агентом серед акціонерів, склала 1000 грн. (1 руб. Х 1000 акцій).

Сума дивідендів, щопідлягає розподілу серед акціонерами, які не є податковими резидентами Українив наступному порядку:

іноземній організації — 50 грн. (1 грн. Х 50 акцій);

фізичній особі — нерезиденту — 50 грн. (1 грн. х 50 акцій).

При цьому сума податку,що утримується організацією за ставкою 30% складе 15 грн. (50 грн. Х 30%).

Сума дивідендів, щопідлягає розподілу серед акціонерів, які є податковими резидентами України,становить 900 грн. (1 грн. Х (700 + 200)).

Сума дивідендів, щопідлягають оподаткуванню за ставкою 6%, складе 800грн. (1000 грн. — 100 грн. — 50 грн. — 50 грн., Тобто за мінусом доходів, отриманих від пайової участі вдіяльності сторонньої організації (100 грн.), А також дивідендів, виплаченихіноземної організації і фізичній особі — нерезиденту (за 50 грн.)).

Сума оподатковуваногодоходу на 1 акцію складе 0,8889 грн. (800 грн. / (1000 шт. — 50 шт. — 50 шт.)).

Сума податку на доходифізичних осіб за ставкою 6%, підлягає утриманню з доходів у вигляді дивідендів,отриманих фізичною особою — резидентом, складе 11 грн. (0,8889 грн. Х 200 шт. Х6%).

Загальна сумадивідендів, що підлягає виплаті фізичній особі – резиденту — 200 грн. у томучислі оподатковувана податком на доходи фізичних осіб — 178 грн. (+0,8889 грн.Х 200 шт.). Сума податку складе 11 грн.

Приклад 3

Організація неотримувала протягом звітного року дивіденди від пайової участі в діяльностіінших організацій.

Статутний капітал організаціїскладається з 1000 акцій, з яких російської організації належить 700 акцій,іноземній організації — 50 акцій, фізичній особі — резиденту — 200 акцій,фізичній особі — нерезиденту — 50 акцій.

Загальними зборамиакціонерів прийнято рішення виплатити дивіденди в розмірі 1 рубль на 1 акцію.Загальна сума дивідендів, що підлягають розподілу організацією середакціонерів, склала 1000 грн. (1 грн. Х 1000 акцій).

Сума дивідендів, щопідлягає розподілу серед акціонерів, які не є податковими резидентами РосійськоїФедерації склала 100 грн., В тому числі:

іноземній організації — 50 грн. (1 грн. Х 50 акцій);

фізичній особі — нерезиденту — 50 грн. (1 грн. х 50 акцій).

Сума податку, щоутримується організацією з нарахованих на користь фізичної особи — нерезидента,складе 15 грн. (50 грн. Х 30%). До виплати — 35 грн. (50 грн. — 15 грн.).

Сума дивідендів, щопідлягає розподілу серед акціонерів, які є податковими резидентами РосійськоїФедерації склала 900 грн. (1 грн. Х (700 +200)).

Сума дивідендів, щопідлягають оподаткуванню за ставкою 6%, складе 900 грн. (1000 грн. — 50 грн. — 50 грн.). тобто тільки за мінусом сум дивідендів, нарахованих іноземноїорганізації і фізичній особі – нерезиденту України.

Сума оподатковуваногодоходу на 1 акцію складе 1 грн. (900 грн. / (1000 шт. — 50 шт. — 50 шт.)).

Сума податку на доходифізичних осіб за ставкою 6%, підлягає утриманню з доходів у вигляді дивідендів,отриманих фізичною особою — резидентом Російської Федерації, складе 12 грн. (1грн. Х 200 шт. Х 6%). До виплати належить сума дивідендів у розмірі 188 грн.(200 грн. — 12 грн.).

Що стосується єдиногосоціального податку, то сума нарахованих на користь фізичних осіб дивідендів невключається до об'єкту оподаткування по даному податку внаслідок чинностіпункту 3 статті 236 НК РФ, згідно з яким єдиним соціальним податком необкладаються виплати, які не відносяться до витрат, що зменшують податкову базупо податку на прибуток. Відповідно ж до статті 43 НК РФ дивіденди можуть бутивиплачені тільки з коштів прибутку, що залишилася після оподаткування.

Відповідно невраховуються дивіденди також і при обчисленні страхових внесків на обов'язковепенсійне страхування, тому що відповідно до пункту 2 статті 10 Федеральногозакону від 15 грудня 2001 ¹ 167-ФЗ «Про обов'язкове пенсійне страхування вРосійській Федерації» об'єктом обкладення страховими внесками і базою для нихнарахування є відповідно об'єкт оподаткування і податкова база по єдиномусоціальному податку.

Не враховуютьсядивіденди також і при нарахуванні страхових внесків на обов'язкове соціальнестрахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань(див. пункт 18 Переліку виплат, на які не нараховуються страхові внески доФонду соціального страхування, затвердженого постановою Уряду від 7 липня 1999року ¹ 765).

 

Висновки

 

Вивчення акціонерних капіталів підприємства та їх дивідентів останнімчасом дуже збільшилась у зв’язку з широкомасштабним процесом приватизаціїдержавних і комунальних підприємств з наступним перетворенням їх в акціонерні.

Таким чином, сучаснарозвинута економіка будується на ґрунті різноманітності форм організаціївиробництва. Можливості цієї різноманітності зумовлені постійним розвиткомподілу праці, спеціалізації, кооперації, концентрації, централізації,комбінування, диверсифікації виробництва, які забезпечують різні комбінації їхсполучення, що в поєднанні з сучасною науково-технічною революцією створюєорганізаційно-економічні підвалини існування індивідуального підприємства,дрібних підприємств, кооперативних, середніх і великих підприємств (фабрика,завод), акціонерних (корпоративних) підприємств, компаній, концернів та іншихформ господарських об'єднань та комбінацій.

Акціонерне товариство єпідприємством з найбільш складною управлінською структурою, що обумовлено такзваною акціонерною власністю, тобто тим, що акціонерне товариство є об'єктом ісуб'єктом права колективної власності акціонерів, права на частки якої, зазагальним правилом, є трансфертними, можуть вільно передаватися ними іншимособам.

У першому розділі булодосліджено суть акціонерного капіталу в підприємстві, та форми його вияву, атакож дивіденд та види дивідендної політики.

Другий розділприсвячений аналізу проблем становлення акціонерного товариства та проблемивиплатам дивідендів і відсутність будь-яких правових гарантій на їх отримання вміноритарних (дрібних) акціонерів.

Проаналізувавши всіфакти, доцільно сказати, що сьогодні за допомогою вільного застосуваннякорпоративного управління в АТ можна розв’язати багато, в тому числі йфінансових, проблем. І лише після розв’язання цих завдань українськіпідприємства стануть конкурентоспроможними і зможуть вийти на світовий фондовийі товарний ринки, що, у свою чергу, значно підвищить рівень економічногорозвитку країни.

 

Список використаної літератури

1.        Довгань Л.П. Фінансиакціонерних товариств в умовах трансформації економіки Київ:науково-дослідницький фінансовий інститут при НФУ, 2001. – 253с.

2.        Кравченко Ю.Рынок ценныхбумаг в вопросах и ответах / Учебное пособие. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2003, — 528с.

3.        Мельник В.А. Ринок ціннихпаперів. Довідник керівника під-ва. Спеціальний випуск. – К.: А.Л.Д., ВІРА-Р,1998. – 560с.

4.        Вавулин П. О необходимостираскрытия информации на фондовом рынке открытого акционерного общества //Финансы и кредит. – 2005. — №30. – С.33-37.

5.        Герасименко Р.А., БлажанІ.Р. Особливості формування фінансових ресурсів акціонерного підприємництва //Фінанси України. – 2006. — №6. – С.82-89.

6.        Домбругова А. Прававласників простих та провілейованих акцій // Юридичний вісник України. – 2005.- №40. – С.14.

7.        Дубогриз Є., Музиченко О.Невеликий куш // Контракти. – 2006. — №29. – С.32-34.

8.        Еременко А. Фондовоепохолодание // Бизнес. – 2006. — №40. – С.50-51.

9.        Казаков В.А. Моделиформирования портфеля акций в современной теории инвестиций // Финансы икредит. – 2006. — №5. – С.17-20.

10.     Ковальська К.В. Фінансовастійкість акціонерного товариства як умова його економічного розвитку //Фінанси України. – 2004. — №2. – С.101-104.

11.     Ли Ченг Ф., Финнерти ДжозеффИ. Финансы корпораций: теория, методы и практика / Пер. С анг. – М.: ИНФА-М. –2003. – С.27

12.     Лупенко Ю. Акціонернийсектор вітчизняної економіки // Економіка України. – 2005. — №1. – С.42-46.

13.     Лупенко Ю.О. Потенціалакціонерного сектору агропромислового комплексу // Економіка України. – 2005. — №1. – С.21-25.

14.     Пасічник Т.О. Концентраціяакціонерного капіталу в Українській промисловості // Фінанси України. – 2004. — №3. – С.128-134.

15.     Румпяк М.Я. Фінансиакціонерних товариств // Фінанси України. – 2004. — №5. – С.105-111.

16.     Румпяк М.Я. Фінансові методирегулювання діяльності акціонерних товариств // Фінанси України. – 2005. – №9.– С.56-64.

17.     Сизоненко В. Про що свідчитьукраїнська модель корпоративного підприємництва? // Банківська справа. – 2002.- №3. – С.29

18.     Тараш Л.И. Єкономическийаспект управления государственной акционерной собственностью // Актуальніпроблеми економіки. – 2003. — №11. – С.26-33.

19.     Угринчук І. Інформація проакціонерні товариства стане доступною для кожного // Рівне вечірнє. – 2006. — №53. – с.20-23.

20.     Шапран Н. Фундаментальнийаналіз акцій в Україні: оцінка впливу мікроекономічних факторів на формуванняринкової вартості акцій // Економіст. – 2005. — №11. – С.53-57

21.     Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К., 2000. – 692 с.

22.     Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-ІV.

23.     Павлова Л.Н. Финансовыйменеджмент. Управление денежным оборотом предприятия: Учебн.для вузов.- М.:Банки и биржи, ЮНИТИ,1999.-С.16.

24.     Терещенко О.О. Фінансовадіяльність суб’єктів господарювання: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с.

25.     Фінанси підприємств: Підручник/ Кер. Авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. – 4-те вид., перероб. тадоп. – К.: КНЕУ, 2002. – 571 с.

26.     Фінансовий менеджментпідприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.В. Краснова, Б.О.Жнякін. — Донецьк: Альфа-прес, 2005. — 207 с.

27.     Фінансовий менеджмент: Курслекцій / М.М. Єрмошенко, С.А. Єрохін, О.А. Стороженко, І.О. Плужников, К.С.Горячева; Нац. акад. упр. — К.: НАУ, 2004. — 506 с.

28.     Фінансовий менеджмент: Навч.посіб. для студ. вищ. навч. закл. / З.В. Герасимчук, І.М. Вахович; Луц. держ.техн. ун-т. — Луцьк: Надстир'я, 2004. — 515 с.