Реферат: Аналіз економічного стану підприємства під час кризи
Аналіз економічного стану підприємства під час кризи
План
1. Нормативне регулювання антикризового менеджменту тапроцедури банкрутства
2. Антикризовий менеджмент та його роль в управліннігосподарюючим суб’єктом
3. Методи діагностики тапопередження кризових явищ
4. Попередня оцінка масштабів кризового фінансового станупідприємства
Список використаної літератури
/>1. Нормативнерегулювання антикризового менеджменту та процедури банкрутства
В Україні насьогодні сформована багаторівнева система державних органів, діяльність якихбезпосередньо спрямована на проведення антикризового регулювання економіки.
27 березня 2006року рішенням Кабінету Міністрів України створено Державний департамент зпитань банкрутства як урядовий орган державного управління. Департамент входитьу склад Міністерства економіки України та йому підпорядковується.
Департамент усвоїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами ПрезидентаУкраїни і Кабінету Міністрів України, Положенням [1], а також наказамиМінекономіки.
Департаментвідповідно до покладених на нього завдань:
сприяє створеннюорганізаційних, економічних та інших умов для здійснення процедур відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
/>забезпечуєведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження усправі про банкрутство, визначає форму подання арбітражними керуючими (розпорядникамимайна, керуючими санацією, ліквідаторами) (далі — арбітражні керуючі) інформації,необхідної для ведення зазначеної бази даних;
/>забезпечуєздійснення процедури банкрутства відсутнього боржника;
/>організовуєроботу із забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікаціїарбітражних керуючих;
/>ліцензуєдіяльність арбітражних керуючих;
/>організовуєроботу комісії з підготовки пропозицій господарському суду щодо кандидатурарбітражних керуючих, утвореної Мінекономіки;
виконує іншіфункції, передбачені законодавством.
/>/>Департамент для виконання покладених на нього завдань може утворюватиза погодженням з Міністром економіки в межах граничної чисельності працівниківДепартаменту територіальні органи.
Банкрутство якодна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Законом України«Про підприємства в Україні» (статті 24 і 34). Порядок і умовивизнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задовольнитипретензії кредиторів регулює спеціальний Закон України «Про банкрутство»від 14 травня 1992 p., що нині діє в редакції від 30 червня 1999 р. іназивається «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом». Цей Закон встановлює умови та порядок відновленняплатоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності — боржника або визнанняйого банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або частковогозадоволення вимог кредиторів [3].
Відповідно до п.1ст.2 нового Закону державну політику щодо запобігання банкрутству, а такожзабезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, устатутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ятьвідсотків, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності увипадках, передбачених Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства,який діє на підставі Положення, затвердженого у встановленому порядку. У Законі[2] визначені такі його функції:
сприяє створеннюорганізаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедурвідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
/>пропонуєарбітражному суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна,керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, устатутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ятьвідсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках,передбачених Законом [2] ;
/>організовуєсистему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючихсанацією, ліквідаторів);
/>здійснюєліцензування діяльності фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності,які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючісанацією, ліквідатори);
/>забезпечуєреалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;
/>здійснюєведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження усправі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражнимкеруючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства,щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;
/>організовуєпроведення експертизи фінансового становища державних підприємств іпідприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищуєдвадцять п'ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду абопід час її розгляду арбітражним судом у разі призначення судом експертизи танадання відповідного доручення;
/>готуєна запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки пронаявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення добанкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді якихчастка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків;
/>готуєта подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядкутипові документи щодо здійснення процедур банкрутства.
Суб'єктамибанкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає юридичних та фізичних осіб,зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності.
Внаслідокпорушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносинщодо: порушення провадження у справі, забезпечення грошових вимог кредиторів,попереднього засідання арбітражного суду, судової санації, визнання боржникабанкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припиненняпровадження у справі про банкрутство тощо.
Боржникомвідповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі пробанкрутство, банкрутом — після того, як арбітражний суд прийме постанову провизнання боржника банкрутом.
З іншого боку, увідносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути юридичні абофізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документамивимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості позаробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податковоїслужби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю тасвоєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).
До інших державнихорганів Закон, зокрема, відносить: органи місцевого самоврядування або центральніоргани виконавчої влади (п.2 ст.42; п.2 ст.43); державні органи з питаньнадзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідківЧорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовищата ядерної безпеки, з питань геології та використання надр (п.2 ст.43); державнийорган у справах нагляду за страховою діяльністю (п.1 ст.45); державний орган зпитань регулювання ринку цінних паперів (п.1 ст.46).
Законодавствомпередбачено два види позасудових процедур, які можуть провадитися з метоюзапобігання банкрутству: фінансова допомога і відновлення платоспроможностіборжника (досудова санація).
Фінансова допомогаборжнику в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника передкредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів, може бутинадана власником майна державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками)боржника — юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами.
Досудова санація — це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які можездійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника,інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних,організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних,правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження усправі про банкрутство.
Досудова санаціядержавних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств таінших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санаціїдержавних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічновстановлюється законом про Державний бюджет.
Провадження усправах про банкрутство регулюється Законом [2], Арбітражним процесуальнимкодексом України. Особливості провадження у справах про банкрутство банківрегулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно доЗакону [2] щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:
/>розпорядженнямайном боржника;
/>мироваугода;
/>санація(відновлення платоспроможності) боржника;
/>ліквідаціябанкрута.
Справи пробанкрутство підвідомчі арбітражним судам і розглядаються ними замісцезнаходженням боржника відповідно до п.1 ст.6 Закону [2].
У праці [3] виділеніслідуючи етапи провадження у справі про банкрутство:
порушенняпровадження у справі;
підготовчезасідання арбітражного суду;
виявленнякредиторів та інвесторів;
попереднєзасідання арбітражного суду;
проведення зборівкредиторів і утворення комітету кредиторів;
винесення ухвалипро санацію;
визнання боржникабанкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
припиненняпровадження у справі про банкрутство
На стадіїпорушення провадження у справі арбітражний суд розглядає заяву на предмет того,чи підлягає вона прийняттю, а справа — порушенню. Суддя арбітражного судуприймає заяву про порушення справи про банкрутство, якщо її подано здодержанням встановлених вимог.
Суддя, прийнявшизаяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дняїї надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питаньбанкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. Вухвалі, крім іншого, повинно бути вказано про введення процедури розпорядженнямайном боржника та призначення розпорядника майна. Якщо ж останнього призначитинеможливо, він призначається на підготовчому засіданні арбітражного суду.
Підготовчезасідання арбітражного суду необхідне для:
оцінки поданихдокументів;
заслуховуванняпояснення сторін;
розгляду обґрунтованостізаперечень боржника;
призначеннярозпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про порушення справи пробанкрутство призначити його було неможливо;
розгляду тавирішення інших питань, передбачених Законом [2].
Виявленнякредиторів здійснюється шляхом подання ними у місячний строк з дняопублікування оголошення про порушення справи про банкрутство до арбітражногосуду письмових заяв про грошові вимоги до боржника та документів, що їхпідтверджують.
Інвестори (фізичніта юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санаціїборжника) подають розпорядникові майна заяву про участь у санації боржника.
Попереднєзасідання арбітражного суду проводиться не пізніше трьох місяців післяпроведення підготовчого засідання суду. У попередньому засіданні арбітражнийсуд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких булизаперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєструвимог кредиторів. За результатами розгляду арбітражний суд виносить ухвалу, вякій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаютьсярозпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається датапроведення зборів кредиторів.
Протягом десятиднів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання арбітражногосуду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторівпро місце і час проведення зборів кредиторів та організує їх проведення.
До компетенціїзборів кредиторів належить прийняття рішення про:
вибори членівкомітету кредиторів;
визначеннякількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, достроковеприпинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;
інші питання,передбачені Законом.
Арбітражний суд заклопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санаціїборжника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк небільше дванадцяти місяців, який може бути подовжений ще до шести місяців абоскорочений.
Протягом трьохмісяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацієюзобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. Плансанації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможністьвважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом [2].
Відповідно доЗакону [2], у ряді випадків арбітражний суд приймає постанову про визнанняборжника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційноїпроцедури не може перевищувати дванадцяти місяців, проте цей строк може бутипродовжений арбітражним судом на шість місяців.
З дня прийняттяарбітражним судом постанови про оголошення боржника банкрутом і відкриттяліквідаційної процедури підприємство юридичне переходить у новий правовийстатус — статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливихюридичних положень:
підприємницькадіяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу звиготовлення продукції у разі можливості її продажу;
строк виконанняусіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів(обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
припиняєтьсянарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій завсіма видами заборгованості банкрута;
відомості профінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становитикомерційну таємницю;
укладення угод,пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам,допускається в порядку, передбаченому Законом;
скасовуєтьсяарешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеженнящодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або іншихобмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
вимоги зазобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведенняпроцедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційноїпроцедури;
виконаннязобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку,передбачених Законом.
Мирова угода можебути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Підмировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржникомі кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання)кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
Мирова угода можебути розірвана за рішенням арбітражного суду.
Відповідно до ст.40Закону [2] арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
боржник невключений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України абодо Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
подано заяву провизнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у форміперетворення) юридичної особи;
у провадженніарбітражного суду є справа про банкрутство того ж боржника;
затверджено звіткеруючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;
затверджено мировуугоду;
затверджено звітліквідатора в порядку, передбаченому ст.32 Закону [2];
боржник виконавусі зобов'язання перед кредиторами;
кредитори не висунуливимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство зазаявою боржника.
Існуючі правовізасади та організаційний механізм впровадження справи про банкрутство,ліквідаційної та реорганізаційної процедур є вагомим фактором, який повиненвраховуватися при розробці та впровадженні заходів щодо виведення підприємствазі стану кризи.
/>2. Антикризовийменеджмент та його роль в управлінні господарюючим суб’єктом
Загальновизнано,що антикризове управління слід розглядати як один із функціональних напрямівуправління підприємством, тобто, згідно з концепцією М. Мескона, як „процеспланування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, абисформулювати та досягти цілей, що стоять перед організацією”. Виживання, тобтоможливість існування якомога довше, є найважливішим завданням більшостіорганізацій, тому антикризове управління є складовою менеджменту підприємства вцілому. Ця точка зору підтверджується у визначенні проф. Е.О. Уткіна — „складова загального менеджменту на підприємстві використовує його кращіприйоми, засоби та інструменти, орієнтується на запобігання можливимускладненням у діяльності підприємства, забезпечення його стабільного успішногогосподарювання” [5].
У дослідженні підредакцією Александрова Г.А. присутня думка, що суть антикризового управління — вчасна профілактика банкротства, чи при входженні підприємства у кризовий стану вчасному „лікуванні” підприємства, у правильному та по можливості швидкомувиведенні його із кризи. Проблема вибору успішної стратегії антикризовогоуправління буде однією із найгостріших для українських підприємств на етапіпереходу до ринкової економіки, не втратить актуальності ця проблема і в умовахринкової економіки.
Різні авторипоняття антикризового управління розуміють по-різному. Деякі дослідники йогорозглядають як систему заходів, які застосовуються під час кризи із ціллю йогопереборення. Так, у праці антикризове управління визначається як „сукупністьформ та методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретнихпідприємств-боржників".
Але С.Б. Довбня упраці не погоджується із такою думкою: „таке розуміння антикризового управлінняє дещо звуженим. Для того, щоб бути дійсно інструментом, антикризове управлінняповинно бути, в першу чергу, направлене на недопущення кризи і лише у випадкуїї настання — на переборення та пом’якшення негативних наслідків”. Авторстверджує, що антикризове управління — це сукупність методів управління, атакож специфічних мір, направлених на забезпечення без кризового функціонуваннята розвитку підприємства, вчасну діагностику кризових ситуацій, попередження,пом’якшення та переборення криз.
Така ж думкаприсутня і у праці, де стверджується, що „антикризове управління — системауправлінських мір по діагностуванню, попередженню, нейтралізації та перебореннюкризових явищ та їх причин на усіх рівнях економіки”. Це визначення можнавважати кінцевим.
Як показує світовапрактика, антикризовий процес в умовах ринкової економіки — це процес, яким можливокерувати. У зв’язку із цим у дослідженні розрізняються два поняття: антикризовеуправління та регулювання. [5]
Антикризовеуправління — сукупність форм та методів реалізації антикризових процедурвідповідно до окремого підприємства. Антикризове управління є мікроекономічноюкатегорією та відображає виробничі відносини, які існують на рівні підприємствавід моменту його заснування і до ліквідації.
Антикризоверегулювання — це макроекономічна категорія. Антикризове регулювання міститьміри організаційно-економічного та нормативно-правового впливу зі сторонидержави, які направлені на захист підприємств від кризових ситуацій,недопущення банкротства чи ліквідацію у випадку недоцільності їх подальшогофункціонування.
У працівисловлюється думка, що будь-який активний вплив на економіку із ціллюзабезпечення її ефективного функціонування відноситься до антикризовогоуправління. Цю ж пропозицію поділяє і проф. Е.М. Коротков. Відповідно до йоговизначення „антикризове управління має свій предмет впливу — проблеми, реальніта очікувані фактори кризи, тобто усі прояви загострення протиріч, яківикликають загрозу їх гострого прояву” [5].
Погоджується ізданим твердженням і український дослідник Л.О. Лігоненко, який вважає, щобудь-яке управління в певній мірі повинно бути антикризовим, і стає таким помірі вступу підприємства у стадію кризового розвитку. Ігнорування цьогообумовлює суттєві негативні наслідки, врахування — сприяє безболісномупроходженню кризи.
Об’єктомантикризового управління є виникнення та поглиблення кризи розвиткупідприємства, що має негативні наслідки для життєдіяльності підприємства, їїусунення та запобігання.
Суб’єктів же улітературі виділяється декілька. Зокрема у праці виділяється 8 груп суб’єктівантикризового управління:
власник підприємствасамостійно реалізує основні завдання та функції антикризового управління беззалучення відповідних фахівців. Навіть за наявності відповідних фахівціввласник підприємства має брати безпосередню участь у формуванні програмиантикризових заходів;
фінансовийдиректор реалізує коло завдань антикризового управління в умовах обмеженостіадміністративного апарату;
функціональнийантикризовий менеджер має спеціальну підготовку у сфері антикризовогоменеджменту. Функціональний антикризовий менеджер може були як співробітникомпідприємства, так і залучатися ззовні. Лігоненко Л.О. розділяє їх на два різнісуб’єкти. Спеціаліст з іншої консалтингової фірми може мати більше досвіду повиходу із кризових ситуацій, але співробітник підприємства, яке знаходиться укризі, краще знає та розуміє специфіку роботи свого підприємства. Слідзазначити, що в Україні поки що не розпочата підготовка фахівців у цій галузі,хоча окремі ВНЗ відкрили відповідну спеціалізацію в межах інших спеціальностей.
арбітражнікеруючі, які залучаються до управління підприємством у разі порушення справипро банкрутство та діють згідно із ЗУ „Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом".
представникикредиторів, які здійснюють оздоровлення підприємства із метою повернення боргів.
Приведені вищесуб’єкти антикризового менеджменту здійснюють прямий чи опосередкований впливна діяльність організації. Які саме операції в узагальненому вигляді виконуютьці суб’єкти, можна зрозуміти, ознайомившись із функціями антикризового менеджменту.
У праці присутнєнаступне визначення:
Функціяменеджменту — сукупність дій та операцій, які здійснює менеджмент організації зметою узгодження спільної діяльності її працівників у процесі досягнення цілейорганізації.
У сучаснійуправлінській науці виокремлюють від чотирьох до кількох десятків функційменеджменту. Але найбільш актуальною здається думка М.Х. Мескона, який виділяєчотири функції: планування, організація, мотивація та контроль, які пов’язаніміж собою з’єднувальними процесами — прийняття рішень та комунікації.
Функція„організація” у процесі антикризового управління забезпечує практичнуреалізацію прийнятих планів з фінансового оздоровлення підприємства, тобтовідповідає за процес їх виконання. З цією функцією пов’язано також і питаннярозподілу матеріальних, фінансових та трудових ресурсів між окремими напрямкамиантикризового процесу.
Функція„мотивація” забезпечує використання мотиваційних регуляторів суб’єктівантикризового процесу. Ця функція має поєднувати матеріальні інтереси суб’єктівантикризового процесу із моральними (психологічними) мотивами. В основі функції„мотивація” лежить спонукання персоналу до підприємства до своєчасного тамаксимально повного виконання покладених на них завдань (функцій) та базуєтьсяна зовнішньому регулюючому впливові на людину чи групу людей.
Функція „контроль"у процесі антикризового управління забезпечує нагляд і перевірку відповідностіфункціонування підприємства до встановлених показників. Слід зазначити, щоіснує декілька видів контролю:
попереднійконтроль — стосується якості матеріальних, фінансових, людських, інформаційнихта інших ресурсів, потрібних для ефективного функціонування антикризовогомеханізму підприємства;
поточний контроль — здійснюють у процесі виробничо-господарської діяльності. Його мета виявити йусунути поточні перешкоди, недоліки, помилки, які можуть завадити досягненнюцілей антикризового менеджменту;
підсумковийконтроль — проводять після завершення певних робіт. Його метою є зіставленнязапланованого з фактичним результатом, виявлення відхилень та пошук їх причин зметою недопущення в майбутньому.
Антикризовеуправління складається із ряду підсистем. Лігоненко Л.О. вважає, що їх потрібновиділяти відповідно до функціональних сфер підприємства.
У праці на першийплан ставиться голова, менеджер. Наголошується, що у кожному випадку успіхзалежить від особистих характеристик менеджера. В реаліях української економікинабутим є розуміння потреб та запитів людей, вміння правильно оцінюватипотенціал та індивідуальні особливості працівників, прислуховуватися до думок,порад та рекомендацій членів колективу.
Друга підсистемаантикризового управління — підсистема маркетингу. У праці зазначається, що цяпідсистема включає в себе розробку антикризової маркетингової стратегії ітактики як відносно профілю діяльності організації в цілому, так і дляконкретних видів продукції.
Підсистемаантикризової інвестиційної політики направлена на розробку ефективноїінвестиційної програми одночасно у декількох областях:
техніко-технологічноїобґрунтованості та ефективності інвестиційних проектів та їх рентабельності;
знаходження джерелфінансування та інвесторів.
У підсистемууправління персоналом входе обновлення кадрів, підвищення кваліфікаціїпрацівників, розробку ефективних стимулів та санкцій, покращення трудовоїдисципліни, створення необхідного соціально-психологічного клімату в трудовомуколективі.
Особливу роль вантикризовому управлінні грає фінансовий менеджмент, який є сукупністюстратегічних та тактичних елементів фінансового забезпечення підприємництва,які допомагають управляти грошовими потоками та знаходити оптимальні фінансовірішення. [7]
3. Методи діагностики та попередженнякризових явищ
У даний час вумовах ринкової економіки конкурентоспроможність організацій та доцільність їхдіяльності у майбутньому базується на ефективності їх функціонування. Ефективністьфінансової діяльності є запорукою фінансової привабливості для інвесторів,партнерів по господарській діяльності та власників підприємства. У зв’язку ізцим набуває великого значення оцінка фінансових результатів діяльностіорганізації.
Діагностика криз ворганізації, за визначенням З.А. Авдошиної, це сукупність методів, якіспрямовані на з’ясування проблем, „вузьких місць" у системі управління,які є причинами нестабільного фінансового положення та інших негативнихпоказників діяльності підприємства.
До методівдіагностики кризових явищ можна віднести:
моніторингзовнішнього середовища та аналіз сигналів про можливу зміну конкурентногостатусу підприємства;
аналіз фінансовогостану підприємства;
вчасне з’ясуванняризиків для успішного функціонування підприємства.
Аналіз сигналівпро можливу зміну конкурентного статусу підприємства дає можливість розглядатиу сукупності ряд показників, які є індикаторами можливого кризового стану чи,навпаки, можуть свідчити про розширення можливостей для підприємства. Данийметод є ефективним на етапі, коли криза ще не настала та слугує для вчасногопопередження її виникнення.
При аналізі зовнішньогота внутрішнього середовища організації можна виділити велику кількістьпоказників, які впливають на її діяльність. Але велика кількість даних може недопомогти, а навпаки, завадити у проведенні аналізу. Тому рекомендуєтьсявиділити для аналізу лише ті із низ („зробити вибірку”), які найбільшевпливають на функціонування підприємства. Основні із них такі:
падіння попиту натовари підприємства, ріст попиту на товари підприємств-конкурентів;
скороченняпропозиції сировини та інших ресурсів для підприємства при стабільнійпропозиції ресурсів у підприємств-конкурентів;
пониженняконкурентного статусу підприємства;
несприятливі змінидіяльності державних структур: підвищення, введення нових податків,несприятливі зміни курсу національної валюти;
випадкові явища: розміщенняпідприємства у регіоні, який страждає від стихійних лих, несприятливідемографічні зміни, науково-технічні винаходи конкурентів;
значний знососновних засобів;
висока текучістькадрів, якщо це не викликано особливостями організації виробництва у данійгалузі (сезонні роботи);
низька якість,застарілі товари;
низька якістьобслуговування клієнтів.
Діагностикафінансового стану підприємства є складовою попередження кризових явищ та займаєважливе місце у системі управління підприємством.
Інформаційноюбазою для аналізу є такі форми бухгалтерської звітності:
форма № 1 „Баланс”;
форма № 2 „Звітпро фінансові результати".
Основними цілямифінансового аналізу є:
визначенняфінансового положення підприємства;
з’ясовування зміну фінансовому положенні підприємства;
з’ясовуванняфакторів, які спричинили зміни у фінансовому стані;
прогнозуванняосновних тенденцій фінансового стану.
Практикафінансового аналізу виробила основні методи діагностики фінансового станупідприємства:
читання звітності;
горизонтальнийаналіз;
вертикальнийаналіз;
трендовий аналіз;
аналіз фінансовихкоефіцієнтів.
Читання звітності — аналіз показників, поданих у фінансовій звітності підприємства. За допомогоючитання звітності визначають майнове положення підприємства, його короткостроковіта довгострокові зобов’язання, джерела формування власного капіталу тапозикових коштів, оцінюють дохід від основної діяльності та прибуток звітногоперіоду. Однак така інформація хоча і є однією із головних для прийняттяуправлінських рішень, але не дозволяє оцінити динаміку основних показниківдіяльності підприємства, його місце серед аналогічних підприємств держави тасвітового ринка. Цього можна досягти методом порівняння даних, які аналізуютьсяу часі, що є задачею горизонтального аналізу.
Ціллюгоризонтального аналізу є вияв абсолютних та відносних змін величин різнихстатей фінансової звітності за певний період та дати оцінку цим змінам. Найчастішегоризонтальний аналіз закінчується побудовою однієї чи декількох аналітичнихтаблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами їхзростання чи пониження.
Вертикальнийаналіз — зміна фінансової звітності у форму, у якій значення окремих статейподаються у виді частки від загального показника. Таке подання звітності даєможливість визначити питому вагу кожної статті у загальному підсумку. Додосягнень вертикального аналізу можна віднести [8]:
перехід довідносних величин дає можливість порівнювати питому вагу показника ізсередньогалузевими показниками чи показниками інших підприємств, із чого можназробити висновок про ефективність виробництва із точки зору технології,організації управління фінансами;
відносні показникипом’якшують негативний вплив інфляції, яка значно викривляє абсолютні величинифінансової звітності.
У практиціфінансового аналізу зручно користуватися спеціальними формами фінансовихзвітів, які не є офіційними стандартизованими формами, а підготовляютьсяаналітиком для зручності користування. У даній роботі буде використана саметака форма подання звітності.
Трендовий аналіз єпрогнозним, адже дає можливість на основі вивчення закономірностей зміниекономічних показників у минулому спрогнозувати зміну показника у майбутньому. Дляцього будуються графіки, де змінною є показник, який аналізується, а фактором,під впливом якого змінюється змінна, є час. Вирівнюючи графік будуєтьсяусереднена крива (пряма), яка відображає теоретичну динаміку показника, якийаналізується.
Фінансовікоефіцієнти описують фінансові пропорції між різними статтями звітності. Допозитивних якостями коефіцієнтів можна віднести простоту розрахунку, зменшеннянегативного впливу інфляції, що особливо актуально при аналізі у довгостроковійперспективі. Метод розрахунку фінансових коефіцієнтів базується на розрахункупевного показника та порівнянні розрахованого значення із базою. До базпорівняння у праці відносяться:
загальновизнаністандартні параметри;
середньогалузевіпоказники;
аналогічніпоказники попередніх періодів;
показникипідприємств-конкурентів.
Вважається, щоякщо рівень фактичних фінансових коефіцієнтів нижчий від бази порівняння, то цесвідчить про слабкі місця в діяльності підприємства, які потребують додатковогоаналізу. Але додатковий аналіз може і не підтвердити попередню негативнуоцінку, обумовлену розрахунком якого-небудь коефіцієнта. Відхилення показникавід загальновизнаної стандартної норми може бути викликано специфічними умовамифункціонування організації чи особливостями політики підприємства. Не завжди єобґрунтованим і порівняння із усередненими коефіцієнтами галузі, причиною чогоможе бути, наприклад, диверсифікація діяльності багатьох підприємств. Незважаючина це, фінансові коефіцієнти є основою для оцінки діяльності підприємств длярізних груп зацікавлених осіб, тому, використовуючи їх, необхідно враховуватиобмеження, які накладає їх використання. [9]
4. Попередня оцінка масштабівкризового фінансового стану підприємства
За умов переходуекономіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств угалузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного таякісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності,платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення ізміцнення фінансової стабільності.
Особливогозначення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємствза виникнення різноманітних форм власності, оскільки жоден власник не повиненнехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, якіможна виявити лише на підставі своєчасного й суб’єктивного аналізу фінансовогостану підприємств.
Систематичнийаналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності тафінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства,розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховуютьфінансовий стан підприємства і банки, роглядаючи режим його кредитування тадиференціацію відсоткових ставок.
В умовах ринковоїекономіки підприємство здійснює свою виробничо-торгівельну діяльністьсамостійно, але конкуренція, що полягає в змаганні підприємств за споживача їхпродукції, змушує продавця (виробника) враховувати їх інтереси та запити івиробляти ту продукцію, яка потрібна покупцеві. Підприємство, яке програло вцій боротьбі, звичайно стає банкрутом, а відтак не може оплатити вартістьтовару, робіт, послуг, розрахуватися з бюджетом по обов’язкових платежах таплатежах до позабюджетних фондів, якщо зобов’язання по платежах перевищуєвартість його майна. [10]
В умовах ринкуфінанси підприємств набувають особливо важливого значення. Висування напередній план фінансового боку діяльності підприємства останнім часом є однієюз найбільш характерних рис економічного життя розвинутих капіталістичних країн.Зростаючу роль фінансів підприємств варто розглядати як тенденцію, що діє вусьому світі. Фінанси обслуговують безупинний кругообіг коштів підприємства іджерел їхнього формування, що полягає в постачанні, збуті, виробництві,отриманні і розподілі фінансових результатів, залученні і поверненні позиковихкоштів. У процесі кругообігу відбувається безупинна зміна структури коштівпідприємства і їхніх. джерел. Структура коштів підприємства складається якпропорція між відносними величинами основних засобів і інших необоротнихактивів, запасів і витрат, грошових коштів, розрахунків з дебіторами та іншихоборотних активів. Структура джерел майна підприємства являє собоюспіввідношення між вартісними величинами джерел оборотних коштів,довгострокових кредитів і позик, короткострокових кредитів і позик, розрахунківіз кредиторами та інших короткострокових пасивів.
Співвідношенняструктури коштів підприємства і структури джерел їхнього формування в даниймомент й визначає фінансовий стан підприємства. Фінансова рівновага підприємстваможе бути досягнута в результаті вмілого керування фінансами. Для цьогонеобхідно регулярно контролювати цей стан, тому що він динамічний й увесь часзмінюється.
Дуже важливо прицьому помітити кризовий стан, що наближається, який у кінцевому рахунку можепризвести до банкрутства. Діагностика банкрутства являє собою систему цільовогофінансового аналізу, який направлений на виявлення параметрів кризовогорозвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньомуперіоді. Якість діагностики загрози банкрутства визначається передусім наборомоцінювальних показників (коефіцієнтів), що використовуються для отриманняекспертного висновку. [10]
Саме тому розробціпереліку таких показників та обгрунтуванню доцільності їх застосування присвяченочимало досліджень іноземних та вітчизняних економістів-фінансистів. Донині неіснує загальновизнаного переліку оціночних показників кризового стану тазагрози банкрутства. Деякі дослідники пропонують надто обмежений їх перелік. Іншідослідники не вважають за доцільне чітко виокремлювати системупоказників-індикаторів загрози банкрутства і ототожнюють з нею системупоказників фінансового стану підприємства. такий підхід є також недостатньокоректним, оскільки не дає можливості чітко визначити критерії щодо наявностікризи розвитку підприємства. Основними методологічними принципами формуваннязагрози банкрутства мають бути такі:
адекватністьсистеми показників завданням діагностичного дослідження, тобто можливість за їхдопомогою забезпечити виявлення й оцінку глибини розвитку кризи та її окремихфаз;
наявністьінформаційного забезпечення для розрахунку значення показників, проведеннядинамічного і порівняльного аналізу;
можливість чіткоговизначення алгоритмів розрахунку показників-індикаторів кризи;
охопленняпоказниками усіх найважливіших напрямків оцінки фінансового стану підприємств,в яких можуть знаходити віддзеркалення кризові явища, що притаманні їхдіяльності;
оптимальначисельність показників з кожного напрямку дослідження, виключення зі складу системипоказників, що дублюють один одного;
В залежності відцілей та методів здійснення діагностики банкрутства розрізняють дві системи:
системуекспрес-діагностики банкрутства;
систему фундаментальноїдіагностики банкрутства. [2]
Саме перша іхарактеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвиткупідприємства. Експрес-діагностика банкрутства дозволяє виявити ознаки кризовогорозвитку підприємства і оцінити його масштаби на ранніх стадіях. До складупоказників експрес-діагностики включаються оціночні показники, щорозраховуються лише на підставі публічної звітності підприємства (формфінансової звітності).
Експрес-діагностикабанкрутства здійснюється за такими етапами:
1. Формуваннясистеми індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства.
2. Аналіз окремихбоків кризового фінансового розвитку підприємства.
3. Попередняоцінка масштабів кризового стану підприємства.
Перший етап векспрес діагностиці відіграє важливу роль так як якість діагностики загрозибанкрутства визначається, передусім, набором оціночних показників (коефіцієнтів),що використовуються для отримання експертного висновку. [11]
Враховуючиважливість ролі першого етапу та виходячи з наведених принципів формування,пропонується перелік показників, мінімально необхідних для проведеннядіагностики банкрутства підприємства:
1. Показникиплатоспроможності: коефіцієнти абсолютної та швидкої ліквідності, проміжнийкоефіцієнт покриття.
Кабс. лікв. = (грошовікошти + поточні фінансові інвестиції) / поточні зобов'язання
Кпроміжк. покрит. =(грошові кошти + поточні фінансові інвестиції + дебіторська заборгованість) /поточні зобов'язання
Кшвидкоїліквідності = грошові кошти, розрахунки та інші активи/ поточні зобов'язання
2. Показники станута структури капіталу: коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами,коефіцієнт автономії, коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт співвідношеннякредиторської та дебіторської заборгованості.
Кзабезп. власн. обіг.коштами = власні оборотні кошти / запаси та витрати
Кавтономії =власні кошти/ майно підприємства
Кспіввідн. кредит.та дебіт. заборг. = кредит. заборг. / дебіт. заборг.
Кзаборг. = усьогозаборгов. акціонер. / усього активів
3. Показникиобіговості: коефіцієнт ділової активності, обіговість матеріальних запасів,обіговість дебіторської заборгованності.
Кділ. активн. =чистий дохід/ підсумок балансу
Кобігов. матеріальн.запасів = чистий дохід/ матеріальні запаси
Коб. дебіт. заборг.= чистий дохід/ дебіторська заборгованість
4. Показникиприбутковості: коефіцієнт рентабельності всіх активів, коефіцієнт прибутковостівласного капіталу, рентабельність інвестованого капіталу, рентабельність продаж.
Крент. всіхактивів = прибуток від всіх видів діяльності підприємства / підсумок балансу
Кприбут. власн. капіталу= чистий прибуток / середня величина власного капіталу
Крент. інвест. капіт.= приб. від інвестиційної діяльності/ середня величина інвестов. капіт.
Крент. продаж =прибуток від основної діяльності/ чистий дохід
Наведена системаіндикаторів оцінки загрози банкрутства може бути розширена з урахуваннямособливостей фінансової діяльності підприємства та цілей діагностики. Аналізокремих боків кризового фінансового розвитку підприємства здійснюєтьсястандартними методами. Основу такого аналізу складає порівняння фактичнихпоказників-індикаторів з нормативними та виявлення відхилення в динаміці. Зростаннярозмірів негативних відхилень характеризує накопичення кризових явищ вфінансовій діяльності підприємства. [10]
Попередня оцінкамасштабів кризового фінансового стану підприємства здійснюється на основіаналізу деяких боків кризового розвитку підприємства за ряд попередніх років. Системаекспрес-діагностики забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвиткупідприємства та дозволяє розробити заходи щодо їх усунення. Ця методика діагностикибанкрутства може бути ефективно використана на стадії легкої фінансової кризи.
Список використаної літератури
1. Положення „Про Державний департамент з питань банкрутства", затвердженепостановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2006 року.
2. Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом".
3. Господарське право України: Навч. посібник. — 2-е вид., перероб. і доп.- К.: Юрінком Інтер, 2001. — 384 с.
4. Антикризисный менеджмент / Под редакцией проф. Грязновой А.Г. — М.: Ассоциацияавторов и издателей «Тандем». Издательство ЭКМОС, 1999.
5. Кошкин В.И. и др. Антикризисное управление: 17-модульная программа дляменеджеров «Управление развитием организации». Модуль 11. — М.: ИНФРА-М.1999. — 560 с.
6. С.Б. Довбня Система антикризового управління підприємством // Механізмрегулювання економіки. — 2005. — № 1. — С.92-100.
7. Антикризисное управление: теория, практика, инфраструктура: Учебно-практическоепособие / Отв. Ред. Г.А. Александров. — М.: издательство БЕК, 2002. — 544 с.
8. Авдошина З.А. „Антикризисное управление: сущность, диагностика,методики”
9. «Стратегия и тактика антикризисного управления». Под ред.А.П.Градова, Б.И. Кузина, С. — Петербург, 1996.
10. Бланк И.А. Финансовый менеджмент.: Ника-Центр. Эльга,2001.
11. Лободенко Н.В. Аудит и диагностика банкрутства. Финансы.- 1997. — №2.
12. Пушкарь А.И. Антикризисное управление: модели,стратегии, механизмы. — Х., 2001. — 451с.