Реферат: Важке машинобудування в Україні
Міністерство освіти та науки України
Житомирський державний технологічний університет
Кафедра менеджменту
Курсова робота
з курсу “Розміщення продуктивних сил”
Тема №6 “Важкемашинобудування”
Виконала: студенткаIII курсу
групи ЗМО 07-1С
Карпінська Н.В.
20107126
Перевірив: КарпецьС.Л.
Житомир 2007
Зміст
Вступ
1. Визначення продуктивних сил, їх розміщення. Об’єкт тапредмет курсу “Розміщення продуктивних сил"
2. Поняття міжгалузевого комплексу, види міжгалузевихкомплексів
3. Загальна характеристика машинобудівного комплексу
4. Характеристика важкого машинобудування як галузімашинобудівного комплексу України
5. Проблеми розвитку важкого машинобудування та шляхи їхвирішення
6. Регіональна політика урядущодо важкого машинобудування в кожному економічному регіоні
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Машинобудування єфлагманом зростання економіки України. Номенклатура продукції машинобудуваннязабезпечує першочергові потреби внутрішнього ринку в засобах виробництва таспоживання. Економічні принципи функціонування і розвитку, зміна форм власностіпідприємств і їх реструктуризація значно розширили можливості розвиткумашинобудівного комплексу.
Метою написання курсовоїроботи є вивчення важкого машинобудування як галузі машинобудівного комплексуУкраїни.
В першому розділірозкривається об’єкт та предмет курсу “Розміщення продуктивних сил”, їхвизначення.
Другий розділрозкриває поняття міжгалузевого комплексу та види міжгалузевих комплексів України.
Третій розділ даєзагальну характеристику машинобудівному комплексу. В ньому розглянутокласифікацію машинобудування за кількома принципами: за цільовим призначеннямвипущеної продукції та за особливостями їх розміщення і ступенем розчленуваннятехнологічного процесу. Значна увага приділена висвітленню загальногомашинобудування, середнього машинобудування та виробництва точних машин,механізмів, приладів і інструментів.
Четвертий розділхарактеризує важке машинобудування в розрізі підгалузей та економічних районівйого розвитку.
П’ятий розділвизначає головні проблеми, що заважають розвитку важкого машинобудування танаводить шляхи їх подолання.
Шостий розділвизначає поняття регіональної політики. В ньому охарактеризовано проблемирозвитку важкого машинобудування в економічних районах та описано державнуполітику в кожному з них.
1. Визначення продуктивних сил, їхрозміщення. Об’єкт та предмет курсу “Розміщення продуктивних сил"
Продуктивнісили — система суб'єктивних (людина) і речових (засобивиробництва) елементів, що виражають активне ставлення людини до природи. Продуктивнісили складаються із особистого та речового факторів.
До особистогофактора відноситься робоча сила, що виражає здатність і здібність людинипрацювати, і втілюється у трудових ресурсах суспільства, до складу якихналежить населення віком від 16 до 55 років (жінки) або 60 років (чоловіки), атакож працюючі підлітки та пенсіонери.
До речовогофактору відносяться засоби виробництва, що складаються в свою чергу іззасобів праці та предметів праці. Засоби праці умовно поділяються на такі групи:машини, устаткування, інструмент; технологічні процеси та енергопостачання; автоматизованісистемиуправління (АСУ) та електронно-обчислювальні машини (ЕОМ). Предметипраці поділяються на дані природою (наприклад залізнаруда) та ті, що впроцесі праці переробляються і обробляються (гранулят для виробництва хімічнихволокон).
Окрім цьоговиділяють науку та накопичені знання, що нині с своєрідною продуктивною силою<sup/>суспільства як поєднання особистого та речового факторів [3, с.11].
Розміщенняпродуктивних сил
динамічний стан,що характеризує їх розподіл за територією відповідно до природних, соціальнихта економічних умов і факторів, який визначається особливостями територіальногоподілу праці певної соціально-економічної формації;
динамічний процесобґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовийрозподіл окремих їх елементів.
Об'єктомвивчення є такі елементи просторової (територіальної) організаціїпродуктивних сил, як природоресурсний, людський і трудоресурсний потенціал,галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальнісистеми господарювання.
Предметом науки є просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюєтьсяна різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район; область чиавтономна республіка; економічний район; країна в цілому.
2. Поняття міжгалузевого комплексу,види міжгалузевих комплексів
Міжгалузевийкомплекс — система економічно взаємопов'язаних галузейвиробничої або невиробничої сфер. Він формується внаслідок кооперації таінтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разіміжгалузеве кооперування є формою планово організованих зв'язків міжпідприємствами (установами), які входять до складу галузей господарствавиробничої та невиробничої сфер[3, с.137].
/>/>/>Міжгалузеві комплекси
родові системи видовісистеми галузі
Схема1 Класифікаціяміжгалузевих комплексів
Види міжгалузевихкомплексів України:
ПЕК (паливно-енергетичнийкомплекс);
Металургійнийкомплекс;
Машинобудівнийкомплекс;
Комплекс хімічноїпромисловості;
Комплексвиробництва будівельних матеріалів;
Транспортнийкомплекс;
АПК (агропромисловийкомплекс);
Комплекс по виробництвутоварів народного споживання.
3. Загальна характеристикамашинобудівного комплексу
Машинобудівнийкомплекс України охоплює понад 20 спеціалізованих галузей, тобто практично всігалузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії йвідіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. Всучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискореннінауково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузейгосподарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію таавтоматизацію виробництва.
На машинобудівнийкомплекс припадає близько 40% усього промислово-виробничого потенціалуіндустріального виробництва України. До комплексу входять 11448 підприємствчастка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості в 2005 р.становила 12,7% [7, с.105]. Це трудомістка галузь, яка водночас є іметаломісткою.
Частка імпортнихкомпонентів у продукції машинобудування становить 41%, таким чином, одне зголовних завдань комплексу — зменшення залежності від інших країн черезрозвиток власного виробництва багатьох необхідних компонентів для всіх видівпродукції (додаток 1).
Галузева структурай асортимент продукції машинобудування залежать від особливостей розміщенняйого виробництва (рис.1).
Особливо великийвплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування маютьтехнологічні процеси, форми організації виробництва. Проте машинобудуванняналежить насамперед до галузей “вільного розміщення", оскільки на ньогоменше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. Розміщенняпідприємств машинобудування визначається передусім економічними чинниками,найголовнішими серед яких є трудові ресурси та споживач, оскільки низка галузеймашинобудування є високотрудомісткими, що потребує високого рівня кваліфікаціїзайнятих. До таких галузей належать електротехнічна, електронна й підшипникова,виробництво енергетичного устаткування тощо.
/>
Рис.1Машинобудування України [2, с.240].
Обмеженнястворення нових промислових підприємств (крім об'єктів, пов'язаних зобслуговуванням населення) у великих містах свідчить, що в ньому дедалі більшуроль починають відігравати соціальні чинники [2, с.242].
Залежно відцільового призначення випущеної продукції всі галузі машинобудуванняподіляють на такі основні групи: енергетичне, транспортне,сільськогосподарське, будівельно-дорожнє, виробництво технологічного устаткуваннядля різних галузей промисловості та ін. Кожна група об'єднує декілька галузей,подібних за використанням сировини і технологією виробництва.
Окремі галузімашинобудування металомісткі. У машинобудуванні витрати сировини на 1 т готовоїпродукції становлять у середньому 1,3-1,5 т; а затрати на транспортуваннябудь-якої машини набагато вищі, ніж затрати на транспортування металу, щовикористовується для її виробництва. Через це металомістке машинобудування, якправило, тяжіє до джерел сировини. Оскільки більшість машин і технологічногообладнання має великі габарити, їх виробництво розмішують у районах споживання,що сприяє зменшенню витрат на транспортування. Найефективнішим є розміщеннямашинобудівних підприємств поблизу джерел сировини та споживача. Вартість машині обладнання при цьому істотно зменшується за рахунок скорочення транспортнихвитрат на перевезення сировини й готових виробів. Серед економічних чинниківдуже важливими є спеціалізація й кооперація [1, с.110].
Спеціалізаціявизначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції (масова,дрібно — і великосерійна, індивідуальна). Найпоширенішою в галузі є
предметнаспеціалізація (випуск кінцевих продуктів);
технологічна (спеціалізація на випуску напівфабрикатів — литва, заготовок);
подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин таустаткування).
Поглибленняспеціалізації дає змогу знизити собівартість продукції, що, в свою чергу,робить економічно вигідним нарощування масового й великосерійного виробництва. Собівартістьвиготовленої продукції на глибокоспеціалізованих підприємствах і радіус їїперевезення до районів споживання перебувають в обернено пропорційнійзалежності. Тому заводи подетальної спеціалізації територіально значновіддалені від заводів з предметною спеціалізацією. Останні обслуговують потребине одного, а здебільшого кількох економічних районів або всієї України [1, с.111].
Спеціалізаціязумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємствакооперуються з іншими галузями промисловості — хімічною, текстильною, лісовою,які постачають напівфабрикати й вироби, потрібні у виробництві машин таустаткування. Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальноїспеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьомурайони спеціалізуються на виробництві не тільки масової, а й дрібносерійної,навіть індивідуальної продукції [2, с.241].
Характерноюособливістю територіальної організації машинобудування є формування локальнихмашинобудівних комплексів на основі кооперування виробництва. На територіїУкраїни сформувалися машинобудівні вузли і райони. Серед найбільших вузліввиділяються такі: Харківський, Київський, Дніпропетровський, Запорізький,Одеський, Львівський, Луганський, Краматорський та ряд інших. Машинобудівнірайони охоплюють значні за площею території. Їх виділяють в межах декількохадміністративних областей, що мають територіальну спільність і характеризуютьсякомплексністю розвитку машинобудування. Виділяються такі машинобудівні райони: Північно-Східний(Харківський), до якого входять Харківська, Полтавська, Сумська області; Придніпровський(Дніпропетровська, Запорізька області); Центральний (Київська,Чернігівська, Житомирська, Черкаська області); Західний (Львівська,Івано-Франківська, Волинська, Рівненська, Закарпатська області), Подільський(Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області); Південний(Одеська. Миколаївська, Херсонська області та Автономна республіка Крим) [1,с.116].
Розглядаючимашинобудівний комплекс як складне міжгалузеве утворення, необхіднодотримуватися класифікації всіх галузей за особливостями їх розміщення іступенем розчленування технологічного процесу. Виділяють такі групи об'єднанихгалузей:
важкемашинобудування;
загальнемашинобудування;
середнємашинобудування;
виробництво точнихмашин, механізмів, приладів і інструментів;
виробництвометалічних виробів і заготовок;
ремонт машин іустаткування.
Важкемашинобудування розглядатиметься в наступному розділі.
Загальнемашинобудування представлене підприємствами, що займаються складанням металевихконструкцій та виготовленням великих за розмірами заготовок. До ньоговідносяться такі важливі галузі: транспортне машинобудування (безавтомобілебудування), виробництво технологічного устаткування для промисловості(крім легкої і харчової) і будівництва, сільськогосподарське машинобудування (безтракторобудування).
Одна з провіднихгалузей — локомотивобудування (Луганський тепловозобудівний завод, Харківськийзавод транспортного машинобудування). У тісному зв'язку з локомотивобудуваннямрозвивається вагонобудування Маріуполі (металеві вагони-цистерни), Кременчуці (Крюківськийзавод великовантажних піввагонів), Дніпродзержинську (вагони для перевезенняруди і вугілля), Стаханові (промислові вагони). Найбільшими центрами морськогосуднобудування в Україні є Миколаїв, Херсон, Керч — важливі портиПричорноморського району. Центром річкового суднобудування є Київ. Судноремонтнапромисловість розвинена в Одесі, Іллічівську, Севастополі, Маріуполі, а також вІзмаїлі, Кілії, Вилковому (на Дунаї) [1, с.111].
Середнємашинобудування охоплює галузі з високим рівнем розвитку спеціалізації ікооперування виробництва. На розміщення підприємств цієї групи вирішальнийвплив має фактор наявності кваліфікованих трудових ресурсів. До найважливішихгалузей середнього машинобудування відносяться: автомобілебудування,тракторобудування, верстатобудування.
Автомобільнапромисловість — автозаводи у м. Кременчуку (випуск великовантажних автомобілів),Запоріжжі (завод малолітражних легкових автомобілів), Львові (автобусний заводта «Автонавантажувач»), Луцьку (легкові автомобілі з підвищеноюпрохідністю), Луганську, Одесі, Сімферополі (автоскладання), Чернігові,Херсоні, Краснодоні (автозапчастини). У Києві зосереджено виробництвомотоциклів, у Львові — мопедів, Харкові — велосипедів. Тракторобудування (Харківськийтракторний завод), крім Харкова, ряд великих підприємств по виробництву деталейі запасних частин для тракторів розміщено у Чугуєві, Кременчуці, Києві, БілійЦеркві, Луганську, Вінниці, Одесі. Верстатобудування розміщується переважно вцентрах розвиненого машинобудування з науково-дослідними ідослідно-конструкторськими центрами (Краматорський важкого машинобудування,Харківський агрегатних верстатів, Київський верстатів-автоматів, Львівський фрезернихверстатів, Одеський верстатобудівний) [1, с.113].
Виробництво точнихмашин, механізмів, приладів і інструментів зосереджене в районах високоїтехнічної культури, кваліфікованої робочої сили і достатньої забезпеченостітрудовими ресурсами. В цій групі машинобудування розвинене складальневиробництво на основі кооперування різних підприємств.
До найважливішихвиробництв належать: випуск телевізорів (Львів, Київ, Харків, Сімферополь); приладівта інструментів (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів). Електротехнічнапромисловість — найпотужніші підприємства зосереджені в Харкові (заводи «Електроважмаш»,електротехнічний, «Електромашина»), Запоріжжі (трансформаторний завод),а також заводи у Києві, Полтаві, Львові [1, с.116].
4. Характеристика важкогомашинобудування як галузі машинобудівного комплексу УкраїниЗараз детальнішерозглянемо таку галузь машинобудівного комплексу як важке машинобудування. Важкемашинобудування охоплює виробництво металургійного, гірничого іпідйомно-транспортного устаткування, енергетичних блоків (парових котлів,атомних реакторів, турбін і генераторів), а також інших металомістких івеликогабаритних виробів. Підприємства важкого машинобудування мають повнийвиробничий цикл, який охоплює заготовку, механічну обробку і складання готовихвиробів. Потреба великої кількості металу, складність транспортування готовоїпродукції зумовлюють розміщення цих підприємств поруч з металургійнимицентрами, хоча інколи вони розташовуються і в регіонах споживання.
Більшістьпідгалузей важкого машинобудування розвинені в трьох економічних районах: Донецькому,Придніпровському та Північно-Східному. Необхідно відмітити, що 85% усієїпродукції важкого машинобудування України випускається у Донецькому,Придніпровському та Північно-Східному регіонах. Причому понад 60% їївиробництва припадає на Донбас.
Гірничо-шахтнемашинобудування. На виробництві вугледобувної йгірничошахтної техніки спеціалізуються акціонерні такі товариства (АТ) Донецькогоекономічного району: Дружківський, Горлівсь-кий, Ясинуватський машинобудівнізаводи; «Донецькгірмаш» (м. Донецьк); завод гірничого машинобудування(м. Луганськ); завод гідрообладнання (м. Стаханов); підприємство «Вибухоза-хисніматеріали» (м. Докучаївськ); енергомеханічний завод (м. Харцизьк); Рутченківськийзавод «Гармаш» (м. Донецьк); Донецький завод гірничорятувальноїапаратури; ВО «Луганськвуглеремонт» (м. Антрацит); машинобудівнізаводи міст: Свердло-вська, Красного Луча й Артемівська. Машини для підземноївиробки випускає ЗАТ «Машзавод ім. Пархоменка» (м. Луганськ), буровімашини — завод бурового обладнання (м. Брянка) [2, с.391].
Машинобудівнийкомплекс за вартістю валової продукції, за часткою промислово-виробничих фондіві за чисельністю робітників посідає важливе місце в структурі економікиПридніпровського району
Найголовнішіпідприємства гірничо-шахтного машинобудування у районі представленіКриворізьким і Дніпропетровським заводами гірничо-шахтного обладнання. Заостанні роки завод «КриворіжНДІрудмаш» впровадив у серійневиробництво 12 нових виробів. За оцінками спеціалістів, реалізація програмиперебудови галузі дасть 81,2% виробництва потрібного обладнання. Часткаімпортозамінної продукції у загальному обсязі виробництва становитиме 46%. Експортнезначення галузі зменшується.
Найбільшіпідприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі,Львові, Харкові (завод підйомно-транспортного машинобудування, що виробляємостові електрокрани, будівельні баштові крани), Нікополі, Прилуках і Дніпропетровську,середні — в Словенську, Золотоноші Черкаської області та Ківерцях Волинської. Найбільшспеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України,яке випускає різні типи автонавантажувачів, є львівський завод «Автонавантажувач»
Серед підприємствважкого машинобудування найбільший в Україні ЗАТ «Новокраматорськиймашинобудівний завод», який випускає ковальсько-пресове, металургійнеустаткування, слябінги, прокатні листові стани неперервної дії, спеціальнівеликі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. РеконструйованийСтаро-Краматорський завод виробляє переважно устаткування для металургійноїпромисловості.
Великимивиробниками металургійного устаткування є Дебальцевський машинобудівний завод,який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запаснічастини для коксохімічного устаткування, завод прокатних валків у м. ЛутугінеЛуганської області та Стахановський ливарно-механічний завод, що виробляєдоменне й сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації йавтоматизації металургійних цехів.
Устаткування дляметалургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкогомашинобудування. Виробниками металургійного устаткування, металоконструкцій,установок для неперервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб,апаратів та устаткування для доменних печей, електромагнітних листоукладачів,чавуно — і шлаковозів, потужних роторних вагоноперекидачів стали містаПридніпров'я — Дніпропетровськ, Кривий Ріг і Марганець.
Частка продукціїметалургійного машинобудування становить чверть загального обсягумашинобудівної продукції Донецького економічного району.
Найбільшими як урайоні, так і в Україні є такі машинобудівні підприємства:
1. ВАТ «Азов»у Маріуполі (колишній концерн «Азовмаш»). Займається проектуванням тавиробництвом продукції для металургії та коксохімії, нафтохімічної ігірничо-будівної промисловості, енергетики, будівництва, транспорту; виробляєдоменне та сталеплавильне обладнання; гірничо-транспортні комплекси длявідкритих родовищ; підйомно-транспортну техніку; усі види залізничних цистерн,контейнери-цистерни; продукцію заготівельно-металургійного виробництва, товаринародного споживання. Експортує продукцію більш як у 15 країн Європи, Азії,Африки, Америки.
2. ЗАТ «Новокраматорськиймашинобудівний завод» (НКМЗ). Виробляє прокатне, металургійне,ковальсько-пресове, гірничо-рудне, гідротехнічне, підйомно-транспортне іспеціалізоване обладнання для різних галузей важкої індустрії. НКМЗ експортуєпродукцію в 49 країн світу, в т. ч. в Німеччину, Японію, Францію, Італію,Канаду, США, Бразилію та ін [5, с.25].
Енергетичнемашинобудування в Україні було і в минулому розвиненена належному рівні і мало експортне значення. Нині потреба в продукції цієїгалузі зростає у зв'язку з реконструкцією енергетичного комплексу країни. Деякіелектростанції в Україні експлуатуються від 25 до 40 років. Реконструкціїпотребують 8 великих, 25 середніх ГЕС і одна ГАЕС та багато ТЕС [2, с.245]. Перспективнимє зростання малої гідроенергетики, для якої також потрібне нове обладнання. Всеце вимагає значного розвитку енергетичного машинобудування.
Вже діє програмазі створення парогазових установок, у тому числі з газифікацією твердого палива.Відповідно до програми випущено 20% обладнання для першої в Україні парогазовоїустановки ПГУ-345, призначеної для Слов'янської ДРЕС.
Замість вибулихпісля закриття Чорнобильської АЕС потужностей Україна завершує будівництво двохенергоблоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС.
В одному з розділівНаціональної енергетичної програми (НЕП) передбачений подальший розвитокенергетичного машинобудування в Україні. Головним розробником призначенийХарківський «Турбоатом». Створений ще в 1934 р. за планом ГОЕЛРО іналежить до відомих фірм світу. Експортує свою продукцію в 40 країн і випускаєвсі види енергетичного обладнання для ТЕС, АЕС і ГЕС. За час існування тут буловиготовлено 164 турбіни різної потужності для 24 АЕС, у тому числі 40 для 7 АЕСза межами колишнього СРСР, 18 турбін для 4 АЕС України. Для ТЕС випущено понад400 турбін. Нині завод освоює виробництво нових турбін та обладнання для АЕС [2,с.246].
На існуючихпотужностях в Україні можна випускати парові, газові, гідравлічні турбіни,підігрівачі низького тиску, котельно-допоміжне обладнання, електрогенератори,трансформатори, електрофільтри, технічні засоби автоматизованих системуправління технологічними лініями та ін.
На «Турбоатомі»освоєно виробництво турбін для цукрової промисловості, підігрівачів води вмережі, тягодувних машин, мікро — і міні-ГЕС, підігрівачів низького тиску,парогазових установок ПГУ-345. Миколаївське ВО «Зоря», якеспеціалізується на випуску суднових двигунів, випускає парогазові установкипотужністю 25 тис. кВт, ТЕК (м. Монастирище Черкаської області) — парові котлипотужністю 2,5-4 т пари за годину.
Машинобудування йметалообробка відіграють провідну роль у структурі промислового комплексуПівнічно-Східного економічного району; на цю галузь припадає майже 35% валовоїпродукції. Тут склався найпотужніший спеціалізований галузевий районмашинобудування України.
Галузімашинобудування в економічному районі представлені такими підгалузями: енергетичнета електротехнічне машинобудування, яке зосереджене в Харкові, де випускаютьпарові турбіни для теплових і атомних електростанцій та гідротурбіни великоїпотужності, потужні турбогенератори, електродвигуни й електроустаткування длятепловозів, прокатних станів, шахтових підйомних машин, крокових екскаваторів,устаткування для автоматичного управління виробничими процесами вметалургійній, вугільній та інших галузях господарства [2, с.456].
У програмі задіянітакож Харківський «Електроважмаш» (виробництво генераторів),Харківський «Моноліт» (АСУ ТП), Сумський завод “Насосенергомаш",«Запоріжтрансформатор», Краматорський «Енергомашспецсталь»,Полтавський завод турбінних лопаток, Багліївський завод енергетичногообладнання (котельне обладнання).
Трансформатори вУкраїні випускають Запорізький та Миколаївський заводи, трансформаторніпідстанції — Хмельницький, високовольтну апаратуру — Рівненський таКоломийський заводи.
Енергетичнеустаткування в Донецькому економічному районі випускають: гідравлічні турбіни ймашини, парові та газові турбіни й двигуни — ЗАТ «Машинобудівний завод»(м. Краматорськ); електричні кабелі — АТВТ «Донбаскабель» (м. Донецьк);устаткування для енергетики — Зуївський електромеханічний завод, «Енергомашспецсталь»(м. Краматорськ), «Армліт» (м. Харцизьк), Слов'янський заводвисоковольтних ізоляторів [2, с.391].
5. Проблеми розвитку важкого машинобудуваннята шляхи їх вирішенняУ цілому розвитокі розміщення важкого машинобудування України супроводжується сукупністюзагальних проблем його територіальної організації.
Україна щорокувидобувала близько 100 млн т залізної руди, 160-170 млн т вугілля, 6-8 млн тмарганцевої руди. Нині обсяги видобутку значно зменшились, але проблемазабезпечення видобутку сировини новим обладнанням залишається. Тепер від 30 до90% виробничих фондів підприємств застаріло, запасними частинами підприємствазабезпечуються лише на 30%; з усієї номенклатури необхідної гірничо-шахтноїпродукції лише 37,4% виробляється в Україні.
Для поліпшенняситуації в країні розроблено програму створення гірничо-шахтного обладнання длявугільної промисловості. Необхідно також налагодити випуск деяких видівобладнання, виробництво яких залишилось у Росії. Частину продукції требаімпортувати: великовантажні автомобілі, бульдозери, машини для відкритихгірничих робіт, навантажувальні машини безперервної дії, компресори та ін [4, с.11].
В Україні немаєвласного виробництва великих котлів (воно залишилося в Росії); потрібностворювати нові потужності з виробництва енергетичних котлів, арматури, лопатокпарових турбін, трубопроводів, підігрівачів високого тиску та ін. Длявітчизняних ТЕС потрібні не газомазутні (випускає Росія), а пиловугільні котли,оскільки є потреба в переозброєнні 100 подібних блоків — 80% потужностей ТЕС.
Базою длястворення в Україні власного котлобудування стане Харківське центральнеконструкторське бюро, яке впродовж 40 років займається розробкою таких котлів. Бюропідтримує зв'язки з відповідними фірмами світу — німецькою «Лургі», англійською«Бритишкол», із США; вивчає досвід американської фірми «Бабкокенд Вілкокс» та ін. Тут розроблено технічний проект нового котла зциркулюючим киплячим кисневим шаром. При його використанні викиди оксидів сіркизменшаться в 10, оксидів азоту — в 5 разів. Використання цих котлів вирішить нелише проблему технологічного переозброєння, а й проблему екологічногозабруднення території. Новим обладнанням передбачається переоснастити ЛуганськуДРЕС, Харківську ДРЕС-2, Придніпровську ДРЕС, Старобешівську, Слов'янську,Миронівську станції (36 котлів на 18 блоках) [2, с.247].
Надалі Україна маєсприятливі передумови для розвитку цієї галузі виробництва. Це обумовленонаявністю металургійної бази, значними промислово-виробничими фондами, великоюкількістю трудових ресурсів, потужною науково-дослідницькою базою.
6. Регіональна політика уряду щодоважкого машинобудування в кожному економічному регіоніРегіональнаекономічна політика — це сукупність організаційних, правових та економічнихзаходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку відповідно до їїпоточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на: стимулюванняефективного розвитку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів; раціональневикористання природного, виробничого і трудового потенціалу; створеннянормальних (здорових) умов життєдіяльності населення; забезпечення економічноїбезпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.
Регіональнаекономічна політика є складовою державної регіональної політики, яка охоплюєекономічний, соціальний, демографічний, екологічний, поселенський інауково-технічний аспекти [2, с.637].
Проблемами важкогомашинобудування Донбасу, які потребують першочергового розв'язання, єтакі:
технічнареконструкція перспективних підприємств машинобудування;
ефективневикористання відходів виробництва та вторинних ресурсів;
широкевпровадження у виробництво безвідходних та маловідходних технологій,переведення підприємств на оборотне водоспоживання;
істотне поліпшенняекологічної ситуації в регіоні шляхом пе-репрофілювання підприємств,впровадження екологічно безпечних технологій;
інноваційнадіяльність із запровадженням наукомістких технологій та науково-технічнихрозробок з високим експортним потенціалом [2, с 411].
Найважливішимиекологічними проблемами регіону є: запиленість та загазованістьгірничо-промислової зони, проблема відведення та нейтралізації бактеріальнозабруднених шахтних вод.
Для вирішення цихпроблем у Донецькій області розроблено «Концепцію охорони навколишньогосередовища і заходи для її виконання». Одним із основних шляхів вирішенняекологічних проблем є структурна перебудова машинобудування із впровадженнямекологічно безпечних ресурсозберігаючих технологій [6, с.102].
Відповідно доугоди між Україною, Всесвітнім банком і Агентством міжнародного розвитку СШАреалізуються програми здійснення екологічного моніторингу та управління промисловимивідходами. Вже запроваджено нові технології, які дали змогу знизити забрудненнястічних вод нафтопродуктами (ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод»)та важкими металами (Сніжнянський машинобудівний завод). Реалізовано розробки зутилізації промислових відходів у ВАТ "Єнакіївський металургійний завод".Запровадження цих технологічних процесів на Харцизькому трубному і Торезькомуелектротехнічному заводах дало змогу розширити використання відходів без їхскладування. Створено Екологічний фонд, запроваджується екологічне страхування[2, с.413].
Основниминапрямами подальшого розвитку економіки регіону загалом визначено:
спеціалізацію навидобутку вугілля, виплавлюванні металів, нафтопереробці, виробництві хімічноїпродукції та складної машинобудівної техніки як для внутрішнього споживання,так і на експорт;
використаннянайновіших технологій;
створеннябезпечного навколишнього середовища, вирішення комплексу екологічних проблемрегіону [6, с.103].
Отже, основнимнапрямом діяльності обласних держадміністрацій Донбасу є створення регіональноїекономіки з високою ефективністю, конкурентоспроможністю продукції, високимидоходами, низьким рівнем безробіття та високою якістю життя, характерною длякраїн з високорозвиненою ринковою економікою. Реалізація визначених завданьсприятиме становленню господарського механізму регіону.
Дальший розвитокпродуктивних сил Придніпров'я значною мірою залежить від вирішенняпроблем великих промислових вузлів — Дніпропетровсько-Дніпродзержинського,Запорізького, Криворізького, тобто проблем, які визначають характер розміщеннявиробництва всього району. Ці промислові вузли потребують докорінноїреконструкції, технічного переобладнання підприємств чорної металургії (видобутокзалізної і марганцевої руд, виплавка металу на заводах з повним циклом) з метоюпідвищення ефективності виробництва та охорони навколишнього середовища. Щодоцього особливо значною стає проблема охорони водних ресурсів Дніпра відзабруднення відходами промислових підприємств та комунального господарства. Розв'язанняїї можна досягти впровадженням безвідходних технологій у чорній металургії,хімічній та гірничо-добувній промисловості.
Найважливішоюпроблемою району є трансформація гірничо-металургійного комплексу з урахуваннямсвітових тенденцій, кон'юнктури світового ринку та нарощування експортногопотенціалу. Цей комплекс є одним з небагатьох у країні, що дає значну часткувалютних надходжень до бюджету. Для його структурної перебудови потрібні: державнапідтримка, докорінна модернізація, проведення робіт з маркетингу, розширення тазбереження ринків збуту, здійснення скоординованої експортно-торгової політикита економічної оцінки цих ринків. Проблема розвитку гірничо-металургійногокомплексу має кілька складових, яким властиві певні особливості.
У гірничо-руднійпромисловості потрібно:
розконсервуватизакриті гірничо-добувні підприємства;
реконструювати ітехнічно переоснастити діючі шахти і кар'єри; а розв'язати проблему шахтних вод(стосовно підтоплення шахт та очищення цих вод);
оптимізуватиструктуру добувних підприємств на основі комплексної розробки родовищ зпоєднанням відкритих і підземних способів видобутку [6, с.104].
Електроенергетикарайону поступово розвивається навіть у кризових умовах. Але теплоенергетикутреба перевести на безвідходні технології, використання низькоякісного палива,зменшення в паливному балансі електростанцій природного газу, забезпеченнявикористання зворотних вод тощо.
Поглибитьсяспеціалізація району на виробництві експортно орієнтованої продукції комплексуметалургії і обробки металів, машинобудування і обладнання.
Для Придніпров’япередбачено такі основні напрямки розвитку економіки:
формування новоїінноваційної стратегії;
посиленнядержавної політики ресурсозбереження, комплексне використання ресурсів;
використаннянайновіших технологій;
орієнтація наекспортні галузі;
поліпшенняекологічної ситуації.
Розвиток ірозміщення продуктивних сил Північно-Східного району вимагає розв'язаннятаких проблем:
забезпеченнякомплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку району черезраціональне використання природних, географічних, демографічних особливостейобластей, їх економічного та науково-технічного потенціалу;
структурнаперебудова й перепрофілювання господарського комплексу економічного району яктрадиційно промислового, перенасиченого галузями важкої індустрії,підприємствами ВПК;
сприяння розвиткуконкурентоспроможних галузей та виробництв, впровадження ефективних енерго — таресурсозберігаючих технологій;
нормалізаціяпроцесу фондовідтворення, поновлення машинобудівного комплексу.
Для Північно-Східногорегіону характерні такі напрямки розвитку економіки:
перебудовагосподарського комплексу економічного району;
підтримка розвиткуекспортних галузей;
технічнепереоснащення, заміна застарілого обладнання;
комплексневикористання ресурсів, екологізація виробництва [2, с.474].
Висновки
Машинобудівнийкомплекс України містить значний науково-виробничий потенціал, тут зосередженатретина промислово-виробничих фондів і майже половина промислово-виробничогопотенціалу країни.
Існуюча структурамашинобудування України характеризується переважанням, в основному, металоємнихгалузей та недостатнім розвитком наукоємних. Це негативно відбивається нарозвитку машинобудівного комплексу, перш за все, на економічних показниках. Поступовепідвищення ефективності і якості робота підприємств машинобудівного комплексубуде відбуватися шляхом структурної перебудови і вдосконалення територіальноїорганізації, формування замкнених технологічних ланцюгів на території держави іекономічних районів.
Важкемашинобудування належить до машинобудівного комплексу. Воно розвинене в трьохекономічних районах: Донецькому, Придніпровському та Північно-Східному. Важкемашинобудування поділяється на кілька підгалузей: гірничо-шахтнемашинобудування, підйомно-транспортне машинобудування, ковальсько-пресове,металургійне устаткування і енергетичне машинобудування.
Гармонійномуеволюційному розвитку важкого машинобудування заважає ряд проблем основними зяких є проблема застарілості обладнання та екологічна проблема. Регіональнаполітика держави щодо важкого машинобудування спрямована на подолання цихпроблем та вироблення стратегії подальшого розвитку галузі. Регіональнаполітика є комплексом заходів, що містить економічний, соціальний,демографічний, екологічний, поселенський і науково-технічний аспекти.
У машинобудівномукомплексі, який визначає розвиток і технічний прогрес інших галузей економікиУкраїни, повинна бути здійснена структурна перебудова, в першу чергу, за рахунокпріоритетних напрямків промислової і науково-технічної політики в галузях, щохарактеризуються високим експортним потенціалом.
Література
1. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (Теорія,методи, практика). видання 4-те, доп. — К.: Європ. ун-т. — 2002. — с.109-117.
2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка.Навч. посібник/ Є.П. Качан, Т. Є. Царик, Д.В. Ткач та ін.; За ред. Є.П. Качана.- К.: Вид. Дім “Юридична книга". — 2005. — 704 с.
3. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил ірегіоналістика. Навч. посібник — К.: Вікар. — 2001. — 377с.
4. В.А. Козырев. Тяжелое машиностроение. Реалии иперспективы // Мир техники и технологий. — 2005. — №9. — с.9-11.
5. Валерий Третьяков. Машиностроение — стерженьэкономики // Інвестиції: практика та досвід. — 2005. — №16. — с.22-25.
6. О.М. Шкільнюк. Основні напрями та пріоритетиінноваційної діяльності в машинобудуванні України // Формування ринковихвідносин в Україні. — 2007. — №5. — с.100-105.
7. Державний комітет статистики України. Статистичнийщорічник за 2005 рік. — 2005. — с.104-111, с.122-123.
Додатки
Додаток 1
Динамікавиробництва продукції машинобудування*
Найменування продукції 2003 2004 2005 Автобуси, шт. 2558 2598 4655 Автокрани, шт. 126 235 382 Автомобілі вантажні, тис. шт. 4,7 10,9 14,0 Автомобілі легкові, тис. шт. 98,3 174 192 Бетонозмішувачі чи розчинозмішувачі, шт. 1567 2530 2861 Борони дискові, шт. 2090 4101 4520 Борони зубові, тис. шт. 10,0 17,3 20,3 Велосипеди, тис. шт. 281 250 312 Вентилятори побутові, тис. шт. 666 952 1467 Верстати для оброблення дерева, шт. 3743 4165 3482 Верстати токарні, розточувальні, свердлувальні, фрезерувальні, шт. 378 496 409 Екскаватори, шт. 378 599 584 Електродвигуни та генератори змінного струму, електродвигуни універсальні, тис. шт. 873 1155 913 Електродвигуни та генератори постійного струму, тис. шт. 140 119 148 Електроплитки, котли варочні та полиці камінні для підігрівання їжі побутові, тис. шт. 299 404 493 Електропраски побутові, тис. шт. 138 95,1 49,8 Комбайни бурякозбиральні та машини для обрізання бурячиння, шт. 398 109 88 Комбайни зернозбиральні, шт. 101 305 308 Косарки, тис. шт. 1,5 3,1 3,8 Крани інші (козлові і мостові пересувні, портальні, дерик-крани суднові), шт. 285 272 319 Крани мостові на нерухомих опорах, шт. 95 141 102 Лампи електричні, млн. шт. 219 263 254 Локомотиви залізничні і тендери для локомотивів, шт. 61 124 107 Машини пральні, тис. шт. 251 345 322 Машини та механізми для приготування кормів, тис. шт. 47,2 66,3 107 Машини та устаткування для виготовлення кондитерських виробів, какао чи шоколаду, шт. 291 245 374 Машини та устаткування для виробництва хлібобулочних виробів, шт. 9302 7426 6689 Машини та устаткування для перероблення м'яса тварин чи свійської птиці, шт. ПОЗ 509 489 Машини та устаткування для цукрового виробництва, шт. 1447 1644 1863 Машинобудування Навантажувачі одно ковшові фронтальні, самохідні спеціальні для підземних робіт, шт. 28 9 23 Печі хлібопекарські і кондитерські електричні, шт. 224 390 325 Пилососи побутові, тис. шт. 66,4 53,3 37,5 Плуги відвальні, шт. 4285 5192 3058 Преси та машини кувальні, шт. 298 165 99 Пристрої для подрібнення харчових продуктів, міксери та соковижималки, тис. шт. 67,6 78,3 90,6 Провід ізольований обмотувальний, тис. т 7,9 109 Проводи та кабелі електричні на напругу більше 1000 В, тис. км 12,7 21,2 Проводи та кабелі електричні низьковольтні на напругу до 1000 В, тис. км 382 421 473 Радіоприймачі переносні та стаціонарні, тис. шт. 20,6 106 17,6 Розпушувачі та культиватори, тис. шт. 7,7 8,9 7,9 Сівалки, тис. шт. 8,0 9,9 11,3 Телевізори, тис. шт. 415 443 651 Трактори для сільського та лісового господарства, шт. 4556 5806 5543 Тролейбуси, шт. 35 58 Устаткування холодильне і морозильне промислове та насоси теплові, тис. шт. 107 141 144 Холодильники побутові, тис. шт. 284 269 242 Холодильники-морозильники побутові комбіновані з окремими зовнішніми дверцями, тис. шт. 504 581 711*Складено за інформацією[6, с.122-123].