Реферат: Продуктивність і ефективність праці

Реферат

на тему:

«Продуктивність іефективність праці»

1.Продуктивність та ефективність праці і основні чинники їх зростання

 

В умовахринкових відносин задача підвищення продуктивності праці як джерела реальногоекономічного прогресу стає життєво важливою для подальшого розвитку економіки. Як показує світовий досвідостанніх десятиліть, економічними лідерами стають не ті країни, які маютьзначні ресурси, а ті, які досягли високої продуктивності праці. Не випадково векономічно розвинених країнах функціонують спеціальні установи, які займаютьсядослідженням і розробкою технології управління продуктивністю праці.

Продуктивностіпраці приділяється значна увага і на рівні організацій всіх сфер діяльності якодному з найважливіших показників ефективності, який характеризує рівеньраціонального використання ресурсів і використовується для внутрішнього аналізуі планування ефективної господарської діяльності підприємства. Наслідкипідвищення (зниження) продуктивності праці для окремих підприємств ісуспільства в цілому наведені на рис. 1. [29. с. 341].

Одним знайбільш важливих уроків японського успіху, як справедливо відмітив М.Х. Мескон,полягає в тому, що неможливо досягнути стійкої продуктивності при спонтанній,імпульсивній реакції на будь-які виникаючі проблеми. Не маючи конкретних цілейз продуктивності, не можливо визначити, чи є досягнутий рівень високим чинизьким. Цілі є орієнтиром при вирішенні питання про те, яка робота підвищуєзагальну продуктивність, а яка перешкоджає її зростанню. Керівництвопідприємства повинно забезпечити зростання продуктивності шляхом її планування.

Плануванняпродуктивності праці – це визначення рівня продуктивності праці і темпів їїзростання, забезпечення конкурентоспроможності організації.

На рівень ідинаміку продуктивності праці впливає безліч чинників. Розглянемо чинники нарівні окремих підприємств. Їх можна розділити на дві групи: зовнішні івнутрішні.

Зміна продуктивності праці Наслідки зниження продуктивності праці Наслідки підвищення продуктивності праці Неефективне використання трудових ресурсів, устаткування, матеріальних і фінансових ресурсів Ефективне використання трудових ресурсів, устаткування, матеріальних і фінансових ресурсів Підвищення питомих витрат Зниження питомих витрат Зниження конкурентоспроможності Підвищення конкурентоспроможності Скорочення обсягу продаж Збільшення обсягу продаж Зменшення прибутковості Зростання прибутковості Послаблення основ організації Укріплення основ організації Зниження задоволеності працею, падіння перспективності кваліфікації, яку має робітник Зростання задоволеності працею, мотивація розвитку людських ресурсів Подальше зниження продуктивності праці Подальше зростання продуктивності праці Розпад організації, відтік персоналу Закріплення персоналу, розвиток організації Підвищення рівня безробіття, зростання напруженості в суспільстві Стабілізація зайнятості, зниження соціальної напруги

Рис. 1.Наслідки підвищення (зниження) продуктивності праці

Зовнішні чинники– це ті, які не залежать від діяльності підприємства як об'єктів, але кількісновизначають рівень використання трудових, виробничих та фінансових ресурсівбудь-якої організації. До них відносяться: політичні, законодавчі чинники,інфраструктура, ринкові механізми, конкуренція, загальна соціально-економічнаситуація і положення в конкретній галузі і регіоні, стан матеріально-технічногозабезпечення, забезпеченість природними ресурсами, стан трудових ресурсів,культура і соціальні цінності. Це також акціонери, конкуренти, постачальники,покупці, муніципальні органи тощо.

Політичні,законодавчі, соціальні, економічні, конкурентні, технологічні особливостізовнішнього середовища – це чинники побічної (непрямої) дії і не підконтрольніпідприємствам. Але в розробці програм підвищення продуктивності їх необхідновраховувати і, як не дивно, ними можна і необхідно частково управляти.

Особливостізовнішнього середовища прямої дії, такі, як акціонери, конкуренти,постачальники, покупці, муніципальні органи тощо, до деякої міри можутьвраховуватись і регулюватись організацією, власно і являючись полемжиттєдіяльності підприємства.

Політичні,правові і законодавчі чинники тісно взаємопов'язані і взаємодіють між собою,так як законодавство регламентує практичні бізнес-процеси, правові рішенняприймаються судовими органами, а контрольні органи створюються і очолюютьсявибірними особами або особами, призначеними на політичні, економічні ісоціальні посади державними керівниками. Законодавство і регуляційно-правовіакти відображають діючу політичну обстановку, а відповідно, і володіютьпотенціалом впливу на прийняття управлінських рішень.

До того журяд є великим замовником, і займаючи офіційні посади, політичні і державнідіячі можуть впливати на те, в яких обсягах проведе закупівлю урядовий орган іу якого підприємства. Не безкорисно пам'ятати і те, що офіційні особи можутьвідігравати не останню, а може і ключову роль в сприянні виходу підприємства назовнішній ринок.

Економічні іконкурентні чинники впливають як на рішення і дії працівників підприємств, такі на рішення і дії покупців. Це пояснюється тим, що цикли ділової активностіможуть носити нерівномірний характер (зростання-спад), і тоді передпідприємствами стоїть задача визначення ймовірності світових, державних ірегіональних економічних тенденцій і змін, а також їх впливу на цикли діловоїактивності і ринки.

Урядзаконодавчим шляхом здійснює контроль за діяльністю діючих монополій і злиття зметою зведення до мінімуму негативного їх впливу на інтереси користувачів(покупців). В досягненні конкурентних переваг поняття стратегії і діїконкурента приводить до позитивного результату. А це вже важливий соціальнийчинник. По своїй природі соціальні тенденції-чинники є довготерміновимичинниками, так як соціальні зміни повинні достатньо чітко проявлятись, щоб датиможливість для динамічних бізнес – процесів.

Такіможливості можуть бути пов'язані із зростаючою роллю ринків продукції або зперспективою створення нових робочих місць, куди і спрямовує свої ресурсибізнес.

Якщо більшачастина соціальних змін відбувається поступово і може бути спрогнозована, тозміни технологічних чинників характеризуються постійно зростаючими темпами іймовірності швидкого повороту в непередбачуваному напрямку.

Хоча слово «технологія»асоціюється з такими поняттями і досягненнями науково-технічного прогресу, яккомп'ютери, лазери, електроніка тощо, ця продукція не є технологією, під якоютреба розуміти сукупність знань, методів і засобів про те, як вироблятипродукцію.

Прогнозуваннятехнологічного процесу, не дивлячись на труднощі, має виключну важливість якчинник для прийняття управлінських рішень. Часто рішення про установкукоштовного основного устаткування приймається в умовах достатньо високоїймовірності того, що розвиток саме технології може привести до устарінняпродукту, який ще не випущено на ринок.

Звідси аналізтехнологічних чинників і тенденцій технологічного прогнозу є життєво важливоюфункцією, оскільки завжди є ризик втратити значні грошові кошти. Томууправління ризиками є досить важливою функцією управління в бізнес-процесах організації.

Приконцентрованій складності і взаємопереплетенні проблем, які полягають внерозвиненості ринкових інститутів, економіко-соціальна ситуація в Україні(великі державні борги) потребує державного регулювання в економіці країни.Вимушене втручання держави в економіку – не прикрий епізод, а економічнаполітика, необхідність якої на перехідному етапі доказана досвідом більшостіпередових країн.

Аналізрозвитку економіки України за останні роки показує, що при здійсненні політикиреформ уряд розрахував, що інноваційна система формуватиметься без втручаннядержави, на основі механізму самоорганізації. У межах діючої моделі економічноїполітики широкомасштабна технічна і технологічна модернізація національноїекономіки є неможливою. Ця модель вичерпала свій позитивний потенціал іпотребує глибокої перебудови. Вказана позиція не була націлена на подоланнятехнологічного відставання та утворення умов інтеграції нашої країни успівтовариство високотехнологічних держав. Насправді йшлося про сировиннупереорієнтацію нашої економіки та відповідну спеціалізацію у напряміобслуговування потреб країн «цивілізаційного центру», що розвиваються на більшвисокій технологічній основі. Економічне зростання за останні три рокиздійснювалось головним чином на екстенсивній основі.

Існуючаситуація не гарантує головного – забезпечення сталого зростання та прискоренняподолання на цій основі розриву в обсягах ВНП на душу населення України такраїнами Заходу. У такій ситуації необхідно реалізувати стратегіювипереджального розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВНПна 6–7 відсотків. Зі світового досвіду відомо, що таке зростання можливе лишена основі інтенсивного технічного і технологічного оновлення виробництва. Ми жмаємо протилежне – відтворювальні процеси (за винятком окремих підприємств)здійснюються на технологічній базі, сформованій головним чином у попередніроки. Саме тому необхідно акцентувати увагу на об'єктивній необхідностіпринципової корекції економічної політики. Вона має бути сконцентрована на головному– на застосуванні механізмів структурно-інноваційного оновлення економіки.Радикально змінити траєкторію економічних процесів, у т.ч. чинний міжнароднийстатус нашої держави, можна лише на цій основі. Треба виходити з необхідностіорганічного поєднання ринкових методів стимулювання науково – технологічноїдіяльності з заходами, які б забезпечили суттєве посилення у цьому ролідержави.

Внутрішнічинники – це чинники, які визначають (формують) результати роботи підприємств.Вони бувають основними, які безпосередньо впливають на результати роботи, і неосновними, які безпосередньо не пов'язані з продуктивністю праці, але впливаютьна результати бізнес-процесів через структурні зрушення в складі продукції,порушення господарської і технологічної дисципліни тощо.

В економічнійлітературі зустрічається багато варіантів класифікації внутрішніх чинниківзростання продуктивності праці, які відрізняються один від одного більшою чименшою їх деталізацією. Але спільним для всіх є те, що вони виділяють:

науково-технічні– впровадження нової техніки та технології, механізація та автоматизаціявиробництва, зміни в структурі парка або модернізації устаткування, зміниконструкції виробів, якості сировини, використання нових видів матеріалів тощо;

організаційні– збільшення норм і зон обслуговування; спеціалізація виробництва і поширенняобсягів кооперованих поставок; зміни реального фонду робочого часу;удосконалення управління організацією; скорочення витрат бракованої продукції;зниження кількості робітників, не виконуючих норми виробітку; удосконаленняорганізації виробництва і праці; широке розповсюдження і впровадження увиробництво передового досвіду; укріплення дисципліни праці тощо;

структурні – змінаобсягу виробництва; зміна питомої ваги окремих видів продукції і окремихвиробництв в загальному обсязі тощо;

соціально-економічні– зміна якісного рівня персоналу; зміна відношення працівників до праці; змінаумов праці; удосконалення мотивації і стимулювання праці; розвиток творчоїініціативі і активності робітників тощо.

Для окремихгалузей виробництва (сільське господарство, вугільна та чорно-руднапромисловість) дуже важливими чинниками є природні умови, які досить відчутнодіють на продуктивність праці. При одних і тих же витратах робітники отримуютьрізну кількість продукції, а відповідно, і різні показники продуктивностіпраці.

Деякіекономісти вважають одним з найважливіших чинників зростання продуктивностісуспільної праці, задоволення економічних і соціальних потреб – якістьпродукції. Конкурентноспроможна продукція – це така продукція, яка на даниймомент є високоякісною і задовольняє потреби ринку і користувачів. Вона єрезультативним показником взаємодії наведених вище чинників. Не може виробитивисокоякісну продукцію малокваліфікований робітник на старомуустаткуванні з використанням застарілої технології. Високоякісна продукціядійсно є важливим чинником розширення ринку, а відповідно, збільшення обсягівїї виробництва і як наслідок – підвищення продуктивності праці.

Класифікаціячинників на основі їх взаємозв'язку, причинності, специфічності, самостійності,можливості обміну і кількісного виміру є базою для класифікації резервів.

Існує двапоняття резервів:

резервнізапаси (наприклад, сировина, матеріали), наявність яких необхідна длябезперервного розвитку бізнес-процесів;

резерви як щене використані можливості розвитку підприємства, покращення його результативнихпоказників.

На відмінувід традиційного виробничого тлумачення резервів як факта зниження втрат увикористанні різних ресурсів, в сучасній економіці розуміють і невикористаніможливості зниження поточних і авансованих витрат матеріальних, трудових іфінансових ресурсів на даному рівні розвитку підприємства. Усунення втратбудь-якого роду і нераціональних витрат – це один шлях використання резервів.Другий шлях пов’язаний із соціально-економічним і науково-технічним прогресом якголовними важелями підвищення продуктивності бізнес-процесів. Таким чином,резерви в повному обсязі можна оцінити розривом між досягнутим рівнемвикористання ресурсів і можливим рівнем, який визначається накопиченимпотенціалом організації. Резерви бізнес-процесів класифікуються в основному заджерелами підвищення ефективності виробництва, які зводяться до трьох груп:праця, предмети праці і засоби праці. Тобто в процесі виробництва необхіднорозпізнавати матеріальні чинники (засоби виробництва) і особисті чинники(робоча сила). В сучасних умовах діяльності організацій все частіше на першемісце виступають якраз трудові ресурси. Воно і не дивно, бо ніяка техніка неможе працювати без кваліфікованого працівника. В високорозвинених країнахЗаходу, де технічний рівень виробництва дуже високий, людський чинник єнайголовнішим і, як наслідок, вартість робочої сили в цих країнах значно вище.Інакше простої високопродуктивної техніки і сучасної технології будуть задавативеликі збитки.

2. Показникиоцінки продуктивності і ефективності праці

Продуктивністьє основним джерелом економічного зростання, тому її підвищення шляхомвикористання всіх ресурсів є найкращою, основною стратегією розвиткупідприємства.

Продуктивністьв широкому розумінні є відношення обсягу виробленої продукції (робіт, послуг),реалізованих організацією, до витрат на їх виробництво. Вона відображаєефективне використання ресурсів (праці, капіталу, матеріалів, енергії,інформації тощо) в бізнес-процесах діяльності організації.

Продуктивність= Реалізована продукція / Витрати на бізнес-процес

Продуктивністьпраці є також міра ефективності конкретної праці протягом даного відрізку часу.Зростання продуктивності праці означає зменшення витрат суспільно необхідногоробочого часу на виробництво одиниці продукції або, що теж саме, збільшенняпродукції, що виробляється робітником за одиницю часу. Для виробництвапродукції витрачається як жива, так і минула праця (тобто матеріалізована взасобах виробництва). У зв’язку з цим необхідно розпізнавати зростанняпродуктивності індивідуальної праці, тобто тільки живої, і зростанняпродуктивності суспільної праці, тобто всієї праці: живої і минулої.

Продуктивністьсуспільної праці відображає величину витрат живої і матеріалізованої праці наодиницю продукції. Підвищення ж продуктивності суспільної праці означаєекономію цих витрат на одиницю продукції. Тому економія живої праці, якадосягається внаслідок прогресу техніки і технології, удосконалення організаціївиробництва і праці, зниження витрат сировини і матеріалів на одиницювиробленої продукції, покращення використання устаткування тощо завжди веде допідвищення продуктивності суспільної праці.

З суспільноїточки зору продуктивність праці зростає також внаслідок зменшення витрат,економії праці на транспорті, в сфері обігу і усунення всякої непродуктивноїпраці. Витрачена на виробництво праця вимірюється робочим часом, який єнайбільш загальною мірою витрат праці. Тому економія загальних витрат навиробництво (в т. ч. і витрат минулої праці) – це є економія робочого часу.Підвищення ж продуктивності праці в решті решт зводиться до цієї економії.

Таким чином,зростання продуктивності суспільної праці супроводжується економією усіх витратпраці – живої і матеріалізованої.

Рівеньпродуктивності праці характеризується показниками:

виробкоюпродукції за одиницю часу;

трудомісткістювиробленої продукції;

вартістювиробленої продукції на 1 чол.

Ці показникиможуть бути представлені у вигляді формул:

Пп = Q / і t = T / Q,

де Пп –виробка продукції за одиницю часу;

Q – обсягвиробленої продукції;

T – витрати живоїпраці на виробництво продукції;

t –трудомісткість виготовленої продукції.

Виробкапродукції – це найбільш поширений і універсальний показник продуктивностіпраці. В залежності від того, в яких одиницях вимірюється обсяг продукції,виробка визначається в натуральному вираженні, а також в показниках нормованогоробочого часу.

Дляпідприємств, які випускають однорідну продукцію, найбільш поширені показникипродуктивності праці є ті, які характеризують виробку в натуральному вираженні(тони, м, шт. тощо).

Якщопідприємство або цех випускає декілька видів або марок однорідної продукції, товиробка визначається в умовно-натуральних одиницях (умовних банок консервів,пар взуття тощо).

Показниквиробки продукції у вартісному вираженні використовується для визначенняпродуктивності праці на підприємствах, які випускають неоднорідну продукцію.

Привикористанні нормованого робочого часу виробка визначається в нормо-годинах наокремих робочих місцях, в бригадах, на дільницях, а також в цехах, коливипускається неоднорідна і не завершена виробництвом продукція, яку неможливообчислити ні в натуральному, ні в вартісному виразі.

Показникивиробки відрізняються також в залежності від одиниці виміру робочого часу.Виробка може бути визначена на одну відпрацьовану чоловіко-годину (годиннавиробка), на одного середньооблікового робітника за місяць, квартал, рік(середньомісячна, середньоквартальна, середньорічна виробка).

Трудомісткістьроботи відображає витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції івизначається в натуральному вираженні за всією номенклатурою виробів і послуг;при великому асортименті продукції на підприємстві визначається по типовимвиробам, до яких приводяться всі інші. На відміну від показника виробки, цейпоказник має декілька переваг: установлює пряму залежність між обсягомвиробництва і трудовими витратами; виключає вплив на показник продуктивностіпраці зміни в обсязі поставок за кооперацією, в організаційній структурівиробництва, дозволяє тісно пов’язати вимірювання продуктивності праці звиявленням резервів її зростання, співставити витрати праці на однакові виробив різних цехах підприємства.

В залежностівід складу включаємих трудових витрат виділяють:

технологічнутрудомісткість, яка враховує всі витрати праці зайнятих виробництвом продукціїз відрядною і погодинною оплатою праці (tтех);

трудомісткістьобслуговування виробництва, включаючи витрати праці обслуговуючих робітників (tобс);

виробничутрудомісткість – витрати праці всіх робітників, як зайнятих виробництвомпродукції, так і обслуговуючих виробництво;

трудомісткістьуправління виробництвом, яка включає витрати праці керівників. спеціалістів іслужбовців, обслуговуючого персоналу і охорони (tупр);

повнутрудомісткість, яка включає витрати праці всіх категорій промислово-виробничогоперсоналу (tпвп):

tпвп = tтех + tобс + tупр.

Відрізняютьтакож нормативну, планову та фактичну трудомісткість.

Нормативна трудомісткість– це сума всіх діючих на відповідний період технічно-обгрунованих норм часу поопераціям технологічного процесу виготовлення даного виробу.

Плановатрудомісткість – це визначені планом витрати робочого часу на виготовленняодиниці продукції, які повинні бути досягнуті підприємством на відповідну датуабо в середньому за період, який планується.

Фактичнатрудомісткість – це реальні витрати часу на виготовлення одиниці продукції завідповідний період часу. Між нормативною трудомісткістю (Тн) та фактичноютрудомісткістю (Тф) існує співвідношення:

Тф = Тн/К,

де К –фактичний коефіцієнт виконання норм часу.

Прирозрахунках показника трудомісткості за основу приймається технологічнатрудомісткість, яка визначається за нормами часу на операцію, деталь, вузол,виріб продукції, а виробнича і повна трудомісткість розраховуються укрупнено, здопомогою коефіцієнтів, які характеризують співвідношення між відповіднимигрупами працівників.

Частішевсього зустрічається вартісний метод, який дозволяє визначати продуктивністьпраці не тільки по окремим підприємствам, але й в цілому по галузям і народномугосподарству.

Обсягпродукції при цьому визначається обсягом валової або товарної продукції вспівпоставимих оптових цінах, чистої продукції або нормативної вартостіобробки.

Привизначенні рівня продуктивності за показниками валової чи товарної продукціївеличина виробки суттєво міняється в залежності від таких чинників, якструктура виробництва, обсяг кооперованих поставок, матеріаломісткостіпродукції тощо. Тобто величина виробки спотворюється за рахунок включення вобсяг продукції витрат інших підприємств. Від впливу матеріаломісткостівиробництва вільний показник чистої продукції. Він представляє собою часткуоптової ціни, яка містить заробітну плату, відрахування на соціальні заходи іприбуток.

Поряд ізпоказником рівня продуктивності праці визначається показник динаміки або темпівзростання продуктивності праці, що дає змогу прослідити її тенденцію за ряданалізуємих періодів, визначити чинники зміни і резерви підвищення.

3. Основнінапрямки підвищення продуктивності і ефективності праці

Продуктивністьпраці є інтегрованим, багатофакторним показником, в якому поєднані кваліфікаціяі інтереси персоналу, рівень техніки і технології, якість управління, якість продукції,маркетинг, соціальне і економічне середовище тощо. Найкраще сполучення чинниківпродуктивності і визначає краще використання ресурсів, вищу продуктивністьпраці.

Слідвідзначити особливо, що для підвищення продуктивності праці необхідно враховуватиі макроекономічні чинники навколишнього середовища, які можуть сприяти абоперешкоджати її підвищенню. До них відносяться урядова політика; економічна ісоціальна стратегія і напрямки її реалізації; діловий цикл і міжнароднаконкуренція; навколишнє природне середовище; географічні і кліматичніособливості; демографічні, структурні і соціальні зміни тощо.

Вирішальнезначення для підвищення продуктивності праці, а відповідно іконкурентоспроможності підприємства, має реалізація програми скорочення витрат.Багато українських підприємств мають нераціональну структуру витрат, як правилоз низькими операційними, але високими адміністративними і іншими витратами.

Найгострішоюпроблемою є скорочення персоналу, який на сьогодні перевищує необхідний на 30–50%.Вирішити цю проблему – «конкурентоспроможність чи зайнятість» – можна тільки наоснові зростання виробництва із збільшенням кількості робочих місць в новихфірмах і організацією масового перенавчання звільнених робітників. Безмасштабної державної допомоги вирішити ці проблеми неможливо.

Обґрунтованаорганізація виробничого процесу потребує наявності і раціонального використанняматеріальних (засобів праці і предметів праці) і трудових ресурсів. Якщо ранішелімітуючою групою ресурсів в бізнес-процесах, які визначають виробничіможливості, виробничий потенціал підприємств, були засоби праці, то на сьогоднів цій ролі частіше виступають трудові і матеріальні ресурси.

Підвиробничим потенціалом підприємства слід розуміти максимально можливий випускпродукції за кількістю і якістю в умовах найбільш ефективного використання всіхзасобів виробництва і праці, які має в розпорядженні підприємство. Максимальноможливий – це означає: при сучасних формах організації виробництва, присучасних методах мотивації персоналу, при сучасному прогнозуємому рівні технікиі технології.

На відмінувід виробничої потужності виробничий потенціал характеризується оптимальним вданих умовах використанням всіх ресурсів, як таких, що застосовуються, так ітаких, що не використовуються.

Сукупнийрезерв підвищення ефективності на виробництві, відповідно, визначаєтьсярізницею між виробничим потенціалом і досягнутим рівнем випуску і реалізаціїпродукції.

В практиціоцінки діяльності підприємства і його структурних підрозділів використовуєтьсядуже багато різних чинників ефективності – це і ефективність використанняробочої сили, і ефективність використання устаткування, і ефективність якостіпродукції, і ефективність поставок, і ефективність використання матеріалів ісировини, і ефективність використання енергії (електричної, теплової, паровоїтощо), це також і ефективність використання робочого часу, і рентабельністьпродукції і виробництва тощо.

Як видно звизначень, ефективність значно більш вузьке поняття, ніж продуктивність, аледля практики пошуку резервів в бізнес-процесах на підприємствах показникиефективності дають ті напрямки пошуків, які, власно, і конкретизують результатвикористання виробничого потенціалу.

Можна було бпривести і інші конкретні показники ефективності, які характеризують виробничудіяльність організації, бо методика їх розрахунку буде аналогічною.

Для практикипошуку резервів підвищення продуктивності праці важливе значення має визначеннянауково-технічного рівня виробництва (технічна, енергетична озброєність праці,прогресивність використовуємої технології, структура і організація виробництва,тривалість циклу, ритмічність виробництва, скорочення рівня виробничого бракутощо).

Інтересвикликає також класифікація резервів за кінцевими результатами, на які вонидіють. Це підвищення обсягу виготовляємої продукції, удосконалення структури таасортименту виробляємих товарів, покращення якості, зниження собівартостіпродукції (за елементами витрат, за статтями витрат), а також резервипідвищення прибутковості продукції, підвищення рівня рентабельності, укріпленняфінансового стану тощо.

Для пошукурезервів важливе значення має їх обґрунтування за стадіями процесу (матеріально-технічнезабезпечення, виробництво, збут продукції), а також за стадіями створення іексплуатації продукції (передвиробнича стадія – проектна і технологічнапідготовка виробництва; виробнича стадія – освоєння нової продукції і новоїтехнології в виробництві; експлуатаційна стадія – сервісне обслуговування).

За терміномвикористання резерви поділяються на поточні (реалізуються на протязіфіксованого періоду часу) і перспективні (реалізація в перспективі). Зазасобами виявлення резерви поділяються на явні (ліквідація зафіксованих втрат івідхилень) і скриті (виявлення шляхом порівняльного аналізу або з використаннямбільш складних методів аналізу).

Підвищеннярівня управління, методів прийняття управлінських рішень означає удосконаленнявиробничої структури підприємства, структури органів управління.

В механізаціїі процесі пошуку внутрішніх резервів підприємства з метою підвищенняпродуктивності праці важливо виділити основні умови раціонального виявлення івикористання резервів, до яких відносяться:

виявленняосновних витрат, які складають головну частину собівартості продукції і якіможуть дати більше підвищення продуктивності;

виявлення «вузькихмісць» на підприємстві, які обмежують темпи зростання продуктивності.

Важливопідкреслити, що необхідно одночасно проводити пошук резервів за всіма стадіямижиттєвого циклу виробляємої продукції і за всіма складовим діяльностіпідприємства.

Україна маєнадзвичайно великі потенціальні можливості розвитку внутрішнього ринку високихтехнологій. Проте він залишається практично не задіяним. Світова практикавказує: внутрішній ринок високих технологій потребує активного державногостимулювання.

Найбільшперспективною, до якої «має бути прикута першочергова увага уряду, є потребамодернізації енергетичної галузі.

Стимулюючимчинником технологічного переоснащення української економіки має стати іпрактичне втілення Державної програми енергозабезпечення і вирішення проблеменергозбереження. За оцінкою вчених-енергетиків енергоємність ВВП України заостаннє десятиріччя збільшилась на 33%.Нині вона є найбільшою в Європі… Маєстати відчутне поліпшення фінансування науки. Досі залишається незадіянимвагомий інноваційний потенціал приватизації. У цьому ж контексті особливогозначення набуває стимулювання малого інноваційного підприємництва як провідникаінноваційного продукту від науково-технічного винаходу до масового виробництва.Однією з найнагальніших є проблема суттєвого підвищення вартості робочої сили.Якщо вона низька, як це має місце у нас, то технічні нововведеннязапроваджувати у виробництво не має потреби. Цю ситуацію потрібно за будь-якихумов виправити. Такий же ефект відчутного розширення внутрішнього ринку можнаотримати і від прискореного розвитку транспортної інфраструктури, створенняміжнародних транспортних коридорів.

Як позитивне,слід відзначити випереджальні темпи розвитку інфраструктури зв’язку та галузейінформатизації, підвищення їхньої інвестиційної привабливості.

Як підсумокусього вище наведеного, треба відмітити, що наша держава входить у п’ятірку країн,які володіють найпередовішими аерокосмічними технологіями. Маємо унікальнідосягнення і на інших напрямках науково – технічного прогресу, таких, якбіотехнологія, фізика низьких температур, ядерна фізика, електрозварювання,розробка нових матеріалів тощо.

Імперативомсучасного цивілізаційного прогресу є всебічний розвиток людського потенціалу.Світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал – найефективніші.У Західній Європі цей компонент забезпечує 75% приросту національногобагатства.

Це все –потенціал інноваційного прогресу. Проблема полягає в тому, що ми ще ненавчилися його використовувати.

Література

 

1.   Генкин Б.М.,Кондратьева З., Азарова Е. Экономика и социология труда. 6-е изд., доп.ИНФРА-М, 2006. – 447 с.

2.   Миль Дж. Основыполитической экономии. – М.: Недра, 1980. т. 3. – 300 с.

3.   Мостова В.Д.,Яковенко Е.Г., Христолюбова Н.Е., Мостова В.Г. Экономика труда.ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 320 с.

4.   Экономика труда:(социально-трудовые отношения). Под. ред. Н.А. Волгина, Ю.Г. Одегова.– М.: «Экзамен», 2002. – 736 с.