Реферат: Прожитковий мінімум

Міністерство освіти інауки України

Реферат

Прожитковий мінімум

Виконав студент

__________________________

__________________________

                 

Науковий керівник

__________________________

Реєстраційний номер_________

Дата ______________________

Підпис_____________________

                         

2004

Зміст

Вступ. 3

1. Аналіз споживчого кошика. 4

2. Прожитковий мінімум: поняття та механізм визначення. 6

3. Проблемні питання розрахунку прожиткового мінімуму вУкраїні 9

Загальні висновки. 12

Використана література. 13

/>/>/>/>/>/>/>Вступ

Соціально-економічні перетворення, здійснювані вУкраїні, викликали значне зниження рівня життя населення. Зубожіння переважноїчастини сімей, особливо сімей з дітьми, неповних сімей, пенсіонерів, появанової групи бідних сімей — безробітних, в тому числі «прихованих» безробітних,а також зниження рівня здоров’я населення, підвищення захворюваності ісмертності, обумовили необхідність розробки та прийняття Законів України «Пропрожитковий мінімум», «Про державні мінімальні соціальні стандарти» та «Продержавну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», а також Стратегіїподолання бідності, Методики визначення сукупного доходу сім’ї та Методикивизначення гарантованого державою мінімального доходу сім’ї для призначенняадресної соціальної допомоги.

В світовій практиці такого мінімального соціальногостандарту рівня життя не існує. А існує там такий показник, як межа бідності.Критерії визначення її існують різні. Так, Організацією Об’єднаних Націй разомз Організацією економічного співробітництва та розвитку і Всесвітнім банкомбідність визначається як частка населення, доходи або споживання якихстановлять менше одного долара на день, а відносна бідність відповідає,наприклад, пороговому показнику бідності, який становить половину середньогодоходу на душу населення.

В країнах Європейського Союзу за межу бідностіприйнято 50 відсотків від щомісячного медіанного доходу для кожної країни. ВРосійській Федерації за межу бідності прийнято прожитковий мінімум. В Україні,у відповідності із законом, прожитковий мінімум застосовується також длявизначення права на призначення соціальної допомоги, а значить, і для визначеннямежі бідності.

Розглянемо більш детально складні питання, щопов’язані з визначенням прожиткового мінімуму.

1. Аналіз споживчого кошика

Як міра соціального захисту населення у практиціздійснення соціальної політики застосовуються розрахунки мінімальногоспоживчого бюджету, що визначає витрати на придбання набору споживчих товарівта послуг для задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреблюдини. Розрахунки мінімального споживчого бюджету використовуються як соціальнінормативи при прогнозуванні змін життєвого рівня населення, визначеннімінімальних розмірів заробітне плати, пенсій, стипендій, соціальних допомог таінших соціальних виплат, а також витрат держави на харчування у лікарнях,інтернатах, школах та інших установах соціальної сфери.

Особливе значення має оцінка межі малозабезпеченості.Як соціально-економічне явище вона характеризується такими показниками:

М1 —мінімальний споживчий бюджет (вищий рівень малозабезпеченості);

М2 —гарантований прожитковий мінімум (офіційно затверджуваний рівень мінімальноїзарплати та пенсій);

М3 —соціально-фізіологічний прожитковий мінімум (нижчий рівень малозабезпеченості);

М4— грошовідоходи на душу населення.

Практика розвинутих країн свідчить про те, що державане гарантує своїм громадянам прожиткового мінімуму на рівні М1.Так, у Франції у 1989 році мало місце М1 = 4500 франків, М2= 1665 франків. Однак повинно зберігатися співвідношення М3≤М2≤М1[6, 167].

За методикою Європейського ЕкономічногоСпівтовариства визначаються дві межі бідності — верхня та нижня: 60 та 40% від М1(чи М4). Ототожнюючи межу бідності за нижнім варіантом зпоказником М2 як показником мінімально-прогнозованоїзаробітної плати та пенсій, отримуємо методом усереднення: М2=0,4(М1+М4)/2грн./місяць.

Що стосується показника прожиткового мінімуму М3,то його розрахунки повинні вестися у рамках мінімуму споживчого бюджету таспоживчого кошика за статево-віковими групами населення, типами родин, іншимисоціально-економічними ознаками [1, 3—12]:

П1 —статево-вікові групи населення: чоловіки та жінки працездатного віку: 18—29років, старші 30 років; чоловіки та жінки 60—74 років, старші 75 років; діти тапідлітки, у тому числі 14—17 років.

П2 — типиродин: родина без дітей, родина з дітьми (стандартна сім’я з 4 чол.,діти-хлопчик, дівчинка), багатодітна родина, самотні. Диференціація родинвиявляється, зокрема, у співвідношеннях працюючих членів родини та утриманцівтощо.

П3 — рівнізабезпеченості. Зокрема, малозабезпечені: особи похилого віку (з підвищеноюпотребою у ліках), багатодітні родини, неповні родини, інваліди, студенти (утому числі ті, що мешкають у гуртожитку), працівники, зайняті у галузях, деоплата праці істотно нижча від середньої.

Бюджет мінімуму матеріальної забезпеченості повиненпокривати енергетичні витрати та потреби в основних поживних речовинах(найнеобхідніші потреби — на середньому рівні, а нехарчові товари — на 0,3÷ 0,9 від середнього). Межа малозабезпеченості відповідає ≈ 2/3середнього рівня доходів. Це рівень, нижче від якого неможливе задоволенняосновних потреб, включаючи соціальні [6, 168].

Межа бідності (за визначенням органів ЄЕС): I рівеньоцінюється у 60% від середнього рівня доходу; II рівень — у 40%. У США  —відповідно 70 та 50%.

П4 — структураспоживання визначається раціональним набором продуктів харчування, предметівсанітарії та гігієни, ліків, одягу, житлово-комунальних послуг, що забезпечуєвиживання в умовах, що склалися.

2. Прожитковий мінімум: поняття тамеханізм визначення

За визначенням провідних вчених Великобританії, СШАКанади, Франції, Польщі, Угорщини, Шотландії та Чеської Республіки прожитковиймінімум — це рівень споживання, достатній для виживання та підтримкинормального стану здоров’я окремої людини або сім’ї [7, 473].

В Федеральному Законі Російської Федерації „Пропрожитковий мінімум в Російській Федерації” дано таке визначення прожитковогомінімуму: прожитковий мінімум — вартісна оцінка споживчого кошика, а такожобов’язкові платежі та збори; споживчий кошик — мінімальний набір продуктівхарчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для збереженняздоров’я людини та забезпечення її життєдіяльності.

Ми бачимо, що визначення прожиткового мінімуму длякраїн Центральної та Східної Європи і в Російській Федерації, по суті,ідентичні.

В формуванні прожиткового мінімуму в міжнароднійпрактиці використовуються такі методи: статистичний — прожитковий мінімумустановлюється на рівні доходів, який мають 10-20 відсотків найменшзабезпечених громадян країни; нормативний — визначається за фактичною вартістюспоживчих товарів і послуг, що входять у споживчий кошик; комбінований абонормативно-статистичний: харчування визначається за нормативами, а кошик — щодойого частки в загальних витратах; суб’єктивний — на основі соціальних опитуваньнаселення про необхідний мінімальний дохід; ресурсний, що виходить ізможливості економіки забезпечити прожитковий мінімум.

Розрахований за кожним з цих методів, прожитковиймінімум приймається також як межа бідності для надання соціальної допомогинайбільш вразливим верствам населення.

На сучасному етапі, враховуючи економічний станУкраїни, формування прожиткового мінімуму доцільніше здійснювати застатистичним, комбінованим або ресурсним методом. Але перевагу в Законі „Пропрожитковий мінімум” надано нормативному методу, який використовується вкраїнах з досить високим рівнем життя.

В Законі України „Про прожитковий мінімум” дано такевизначення прожиткового мінімуму: прожитковий мінімум — вартісна величинадостатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини,збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімальногонабору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних длязадоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до Закону України „Про прожитковиймінімум” прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірівмінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначеннярозмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги у зв’язку збезробіттям, інших соціальних виплат.

В Україні в прожитковий мінімум, на відміну відвищеозначених, включено мінімальний набір послуг, необхідних для задоволенняосновних соціальних і культурних потреб особистості. Окрім того, для розрахункупрожиткового мінімуму український набір продуктів харчування, набірнепродовольчих товарів та набір послуг, на відміну від російського, значнорозширений.

В колишньому Радянському Союзі прожитковий мінімум наодну особу за станом на 1990 рік становив 61 крб. Вартісна величинамінімального споживчого бюджету у 1990 році становила 110 крб; в 2000 році, зурахуванням індексу інфляції, — 360,9 грн., а в 2001 році — відповідно 410 грн.[5, 58].

За визначенням Закону УРСР „Про мінімальний споживчийбюджет” від 1991 року, призупиненого Декретом Кабінету Міністрів України в 1993році, прожитковий мінімум — це набір продовольчих і непродовольчих товарів тапослуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволенняосновних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.

Як бачимо, забезпечення задоволення основнихсоціально-культурних потреб людини є складовою частиною більш високогомінімального стандартів рівня життя, яким є мінімальний споживчий бюджет щодопрожиткового мінімуму. А тому соціально-культурні потреби не можуть бутискладовою частиною прожиткового мінімуму.

Якщо прожитковий мінімум характеризує мінімальнодопустимі умови активного стану людини, то мінімальний споживчий бюджет є більшповним набором (у натуральній і вартісній формі) матеріальних і духовних благ.В фінансово-економічних умовах, які склались в розвитку держави, мінімальнийспожикчпй бюджет може використовуватись лише як орієнтир, до якого необхіднопоступово, по можливості, підтягувати рівень доходів низькооплачуванихкатегорій населення.

Із світової практики відомо, що коли більше половининаселення держави знаходиться за межею бідності, то це вже не соціальна, а сутоекономічна проблема. Але, на жаль, останньою в Україні недостатньо займаються.

Для того, щоб прожитковий мінімум став для переважноїчастини не розчаруванням, а надією на краще життя, необхідно змінитиметодологічний підхід до прогнозу макропоказників. В основу розрахунків ВВП татакої його складової, як оплата праці, має бути покладено прожитковий мінімум.Це принципове положення закладає новий методологічний підхід до прогнозуванняВВП та вироблення на його основі стратегії соціальної політики на коротко — тадовгострокову перспективу. При такому методологічному підході економіка держависпрямовується на підвищення добробуту населення, а економічні служби здійснюютьзаходи щодо забезпечення зростання ВВП в передбачених параметрах підвищеннярівня життя.

Тому головне завдання зараз — знайти механізмвирішення цієї проблеми. Такий механізм, як це показано в статті, існує. Дляйого реалізації необхідно небагато — політична воля виконавчої гілки влади.

3. Проблемні питання розрахункупрожиткового мінімуму в Україні

Розглянемо деякі методологічні і методичні проблемирозрахунку прожиткового мінімуму, які необхідно вирішити найближчим часом.

Законом „Про прожитковий мінімум” регіонам дано правозатверджувати розміри прожиткового мінімуму. Сьогодні в Україні затверджуєтьсяєдиний показник прожиткового мінімуму, який відповідає різниці рівня життя,рівня доходів і рівня споживання по регіонах. Результати бюджетних дослідженьДержавного комітету статистики вказують на значні їх розходження. Наприклад, уКиєві рівень прибутків і споживання на 68-69% вищий від середньоукраїнського, ав областях, як Волинська і Сумська,  — на 30% нижчий [2, 17]. Тобто діапазонрівня споживання і рівня прибутків по регіонах коливається майже у 2 рази.

При використанні єдиного показника прожитковогомінімуму для визначення права на соціальну допомоги і її розмірів одні області,умов-кажучи, будуть вигравати, тому що їх реальний рівень життя об’єктивнонижчий, а інші будуть програвати.

Деякі наукові працівники висловлюють думку, щовагомим недоліком методики розрахунку прожиткового мінімуму є те, що в ньому невраховуються особливості вартості життя в селі і місті, і було б непоганозатверджувати прожитковий мінімум окремо для міського і сільського населення [4,16].

Не можна не враховувати існуючих тенденцій у нашомужитті, зокрема тенденції до оплати деяких видів „безкоштовних” послуг (медичнеобслуговування, освіта та ін.). Нині при визначенні розмірів прожитковогомінімуму ці фактори не враховуються, тому що ніби-то безкоштовність цих послуггарантується Конституцією України. Ці елементи також мають стати складовимипрожиткового мінімуму.

Діюча методика розрахунку прожиткового мінімумупередбачає тільки врахування витрат на оплату житла, яке вже є, і оплатукомунальних послуг. А якщо у людини немає житла, то не враховуєтьсянеобхідність накопичення коштів для придбання житла чи його оренди.

Проектом Житлового кодексу передбачено, що всенаселення повинно платити за житлово-комунальні послуги та ще й за орендужитла. При розрахунку прожиткового мінімуму ці моменти мають враховуватися.

Наступна проблема  — це розрахунок прожитковогомінімуму сім’ї. У нас сьогодні об’єктом соціального захисту все більше виступаєсім’я. Законодавством право на допомогу визначається виходячи з рівня доходівсім’ї, а розмір допомог  — з врахуванням прожиткового мінімуму в розрахунку насім’ю. Але методики розрахунку прожиткового мінімуму для сім’ї немає до цьогочасу. Методологічно буде правильно просто скласти прожиткові мінімуми членівсім’ї в загальну суму і прийняти це за прожитковий мінімум сім’ї.

Наступне питання, яке теж потребує уваги,  — цезахист реальних доходів населення в умовах реформування системи соціальногострахування. Мова йде про політику поступового переносу тягаря страховихвнесків у системі соціального страхування на самого застрахованого (за рахунокйого особистої заробітної плати чи його прибутку). В цілому така політика єправильною, тому що сьогодні у нас 94% навантаження фінансування системиобов’язкового соціального страхування лягає на роботодавця. У більшостієвропейських країн фінансове навантаження на роботодавця не перевищує 45%. Авзагалі класичною вважається пропорція 2:1, коли 2/3 платить роботодавець, асамі застраховані працівники платять 1/3 [2, 17].

Використана література

1.   Бевз В., Павленко Ю. Минимумматериальной обеспеченности населения Украинской ССР на рубеже 90-х годов //Экономика Советской Украины, 1990, № 9, С. 3—12.

2.   Голеусова Г. Прожитковиймінімум як об’єктивна основа визначення рівня соціальних гарантій // ВісникФПУ, березень 2001, С. 17.

3.   Егина Н.Л., Мишина О.Н.Оплата труда: оценка ситуации с позиции национальной экономической безопасности// Актуальные вопросы современной науки, № 1, 2004, С. 44—46.

4.   Квітко Н. Прожитковий мінімумта ступінь його врахування в державному бюджеті України // Вісник ФПУ, березень2001, С. 16.

5.   Кір’ян Т., Шаповал. М. Прожитковий мінімум — соціальний стандарт рівня життя// Соціальний захист, № 10, 2001, С. 57—60.

6.   Костіна Н.І., Алексєєв А.А., Василик О.Д.Фінансове прогнозування: методі та моделі. — К., Знання, 1997.

7.   Рынок труда и социальнаяполитика в Центральной и Восточной Европе. Переходный период и дальнейшееразвитие. — М., ИКЦ (ДИС), 1997.

8.   Статистика: Підручник / Заред. С.С. Герасименка. — К., КНЕУ, 2000.