Реферат: Сутність нагромадження капіталу
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основинагромадження капіталу
1.1 Фактори нагромадженнякапіталу
1.2 Форми нагромадженнякапіталу
2. Способи нагромадженнякапіталу
2.1 Методи нагромадженнякапіталу
2.2 Роль нагромадженнякапіталу
3. Нагромадження капіталув Україні
Висновки
Список використанихджерел
Вступ
Актуальністьтеми: аксіомою політичної економії є твердження про те, що об'єктивніпередумови капіталістичного або ринкового, господарювання закладаються впроцесі первісного нагромадження капіталу, тобто в період, коли кардинальнозмінюється структура та інституціональний формат попередньої економіки: капіталяк нагромаджена праця у вигляді речового фактора виробництва відокремлюєтьсявід безпосереднього виробника і як власність стає основою, головним рушіємсуспільного виробництва. При цьому корінну сутність ринкової трансформації економікивизначає процес первісного нагромадження акції уряду, породжуючи неоднозначнінаслідки.
Нагромадженняосновного капіталу завжди було і залишається опорою економічного, політичного,інтелектуального прогресу суспільства, бо за його допомогою здійснюютьсярозширене відтворення матеріально-речових факторів (товарів і послуг) іекономічні відносини людей з приводу виробництва валового внутрішньогопродукту; спостерігається різниця між рівнями життя людей. Це викликає масупроблем і саме в цьому полягає актуальність теми курсової роботи.
Метоюнаписання даної роботи є висвітлення складності процесу нагромадження капіталув сучасних умовах господарювання.
Завданняроботи:
― узагальнити теоретичні основи нагромадження капіталу;
― вивчити сутність нагромадження капіталу як економічної категорії;
― розглянути основні фактори і форми нагромадження капіталу;
― описати способи та методи нагромадження капіталу;
― розкрити роль нагромадження капіталу;
― дослідити нагромадження капіталу в Україні.
Об’єктдослідження: вся сукупність різних аспектів теорії і практики науки, якадозволяє розкрити сутність нагромадження капіталу.
Предметдослідження: процес нагромадження капіталу.
Методологічніоснови дослідження: один з методів, які використовував автор, був ґрунтовнийнагромадження капіталу.
Інформаційнимиджерелами дослідження були підручники по економічній теорії та журнали:«Економіка України», «Економіка і прогнозування», «Вісник Тернопільської академіїнародного господарства».
1.Теоретичні основи нагромадження капіталу
1.1Фактори нагромадження капіталу
Сутністьта структура капіталу, механізм самозростання вартості, процес виробництва іприсвоєння доданої вартості, формування капіталу, його нагромадження єпредметом вивчення найпомітніших вчених-економістів, темою дискусій і полемік.
Термін«капітал» (англ., фр. саріtal, лат. саріtalis – головний) вживають у різнихаспектах: «майно» і «володіння», «самозростаюча вартість» і «самозростаючі гроші»або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах. Так,основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнюваликапітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А.Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується дляподальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності йприносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, щойого матеріально-речовий зміст пов’язується як з факторами виробництва, так іпроцесом отримання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту поняття«капітал». Непринципова відмінність між класичною буржуазною політекономією ісучасною економічною (західною) теорією полягає в тому, що остання суттєворозширює перелік елементів (видів) нагромадженої праці (багатоаспектнавиробнича та інформаційна інфраструктура тощо) при розгляді змісту капіталу. Доскладу капіталу вони включають надбані знання і навички, в тому числі йпрофесійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття називають «людськимкапіталом» (Дж. Беккер, Ф. Махлуп), на відміну від «фізичногокапіталу». Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовимиресурсами (насамперед з грошима – С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон) інавіть розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює дохід [2,51].
Такимчином, починаючи з А. Сміта, буржуазна політекономія в особах багатьох йогопослідовників (Дж.С. Міль, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.)розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід.
Зточки зору трактування матеріально-речового змісту капіталу до такої позиціїдуже наблизилось і марксистське розуміння цієї проблеми. Однак між ними єпринципові відмінності, особливо щодо процесу функціонування різних складовихкапіталу та їх ролі у створенні вартості.
А осьза К. Марксом, капітал – це вартість, авансована у той чи інший видекономічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додатковоївартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе,тобто приносить додаткову вартість. Капітал змінює свою економічну формупрояву. Так, він може виступати (проявлятись) у формі: певної суми грошей;засобів виробництва; готової продукції (товарів) на складі, призначеної напродаж; засобів існування найманих працівників тощо. Поряд з цимиматеріально-речовими формами капітал, як уже зазначалося, можна розглядати і яксуспільні відносини.
Важливийвклад у розробку теорії нагромадження капіталу вніс К. Маркс. Дослідження К. Марксарозпочинає з аналізу простого відтворення, коли ще не відбувається процесунагромадження. Процес капіталістичного нагромадження, з одного боку, є процесомвідтворення капіталу взагалі, а з іншого – відтворення його в розширеномумасштабі. Маркс спочатку розглядає просте відтворення, а потім у дослідженнявключає розширене відтворення, або нагромадження. Аналіз розширеноговідтворення, у свою чергу, дає змогу зробити низку узагальнень і сформулюватиосновні тенденції розвитку капіталістичного нагромадження. К. Маркс з’ясовує,як капіталістичні відносини, виникнувши раз, постійно відтворюються самимпроцесом капіталістичного виробництва [5, 280].
Отже,викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються незавжди загальновизнаними різними економічними концепціями, теоріями танауковими напрямами. З їх порівняння можна дійти висновку, що найповнішесутність капіталу як руху, що набуває різних форм, у тому числі формусуспільних відносин людей, ми знаходимо перш за все у Маркса.
Чималоекономістів витлумачує суть капіталу на основі концепції «продуктивностікапіталу». Вони вважають, що кожний фактор виробництва має фізичнупродуктивність, тобто створює свою частку доходу. Ряд авторів при визначеннікапіталу в центр уваги кладе фактор часу. На їх думку, одержуваний капіталістомдохід становить собою своєрідну винагороду за відмову непродуктивноговикористання коштів, за відмову від задоволення особистих потреб, за очікуванняблаг майбутніх.
Упроцесі історичного розвитку економічні категорії зазнають еволюції, щобезпосередньо стосується поняття «нагромадження капіталу». Економічна еволюціязумовлює появу нових концепцій і трактувань капіталу.
Насучасному етапі є дві основні концепції капіталу – асоціальна й соціологічна. Усвою чергу, асоціальна концепція капіталу має два напрямки. Один напрямокхарактеризує капітал як сукупність засобів виробництва, інший – як грошовусуму, використовувану для господарських операцій з метою одержання доходу.Інакше кажучи, два напрямки асоціальної концепції капіталу кладуть в основурізні об’єкти. Перший напрямок під капіталом розуміє фізичний капітал:верстати, машини, будинки, споруди, запаси матеріалів і напівфабрикатів уїхньому вартісному вираженні. Попит на капітал на ринку факторів виробництва –це попит фірм на фізичний капітал, який дає змогу фірмам реалізовувати своїінвестиційні проекти.
Представникидругого напрямку вважають капіталом фінансові ресурси (гроші та грошовийкапітал). Купівля – продаж фізичного та фінансового капіталів відбувається напевних, особливих ринках, відповідно – на ринку інвестиційних товарів, котрий єсегментом ринку факторів виробництва, і на фінансовому ринку [3, 180].
Соціологічнаконцепція розглядає нагромадження капіталу як історичну категорію, котравиражає специфічні суспільно-виробничі відносини між суб’єктами економіки зприводу умов (факторів виробництва) і результатів виробництва.
Представникисоціологічної концепції під нагромадженням капіталу розуміютьсуспільно-виробничі відносини з приводу перетворення частини вартості додатковогопродукту в додаткові фактори виробництва, котрі супроводжуються не тількизростання ВВП, а й розширення відповідних відносин власності. Прихильникиасоціальної концепції, навпаки, ігнорують характер відносин власності, у рамкахяких відбувається процес нагромадження, і зводять останній тільки донарощування масштабів функціонуючого капіталу з метою максимізації прибутку.Неважко помітити, що соціологічна концепція нагромадження капіталу має яскравовиражений ідеологічний характер. Остання обставина й стала однією з причинпідміни поняття «нагромадження капіталу» на поняття «інвестиції».
Другапричина, чому термін «нагромадження капіталу» був замінений на «інвестиції», втому, що згодом у відтворенні реального капіталу дедалі більшу роль ставвідігравати фінансовий сектор економіки. До того ж, фінансовий сектор стаєрозвинутою сферою нового фінансового підприємства, специфіка якого в тому, щоодержання прибутку базується на вкладеннях у фінансові активи. У цих умовах,коли значення сфери обігу (а саме в ній функціонують суб’єкти фінансовогопідприємства) у формуванні прибутку стало зростати, поняття «капітал» пересталовиражати споконвічну суть процесу – вкладення в основну сферу економіки –безпосереднє виробництво. Саме тому в економічній літературі заходу, щобвідобразити ширшу палітру вкладень, стали використовувати поняття «інвестиції» [17, 31].
Тлумачнийсловник дає таке визначення: капітал (capitale – слово з пізньої латини, відcaput – голова) – одна з найважливіших категорій науки, обов’язковий елементринкового господарства.
Поняття«капітал» з’явилося на рубежі xıı-xııı ст. в Італії узначенні «цінності»; «запас товарів»; «маса грошей» або ж «грошей, що приносятьвідсоток». Вийшовши з Італії, слово «капітал» потім поширилося по всійНімеччині та Нідерландах, а згодом прийшло у Францію, де вступило в конфлікт зіншими похідними від «caput», котрі легко підставлялися замість нього:«багатства», «частка», «можливості», «фонди» [17, 27].
Капітал(capitalis – головний):
― самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додатковувартість;
― виробничі відносини між найманим працівником і власником засобіввиробництва в межах основного виробничого відношення «наймана праця – капітал»;
― рух вартості.
Капіталскладається з двох частин – постійного та змінного, котрі відіграють різну рольу капіталістичному виробництві, при цьому постійний капітал зростає швидшезмінного. Швидше зростання постійного капіталу є в основі виробництва відносноїдодаткової вартості: підвищення продуктивності праці саме тому і виражається,що така ж сама кількість робітників надає руху більшій масі засобіввиробництва. Тільки у випадку аналізу нагромадження капіталу, і не тільки зкількісної сторони, а й зі зміни співвідношення між змінним і постійнимкапіталом, це співвідношення стає в центрі дослідження і має бути виражене упевних поняттях:
– вартіснабудова капіталу;
– технічнабудова капіталу;
– органічнабудова капіталу.
Вартіснабудова капіталу виражає співвідношення вартості засобів виробництва, тобтопостійного капіталу до вартості робочої сили або до змінного капіталу.
Технічнабудова капіталу виражає співвідношення між масою застосовуваних засобіввиробництва, з одного боку, і кількістю праці, необхідної для їхньогозастосування, – з іншого.
Змінаорганічної будови капіталу, виражаючи собою зростання технічної будовикапіталу, котре є результатом розвитку продуктивних сил, у той же час означаєпогіршення становища робочого класу внаслідок відносного зменшення змінногокапіталу, тобто означає загострення протиріччя між працею і капіталом [7, 140].
Дочисла факторів, котрі визначають масштаби нагромадження, відносять:
― ступінь експлуатації робочої сили. Чим вищий ступінь експлуатаціїробочої сили, тим більші розміри нагромадження;
― зростання продуктивності праці. Зростання продуктивності праці,знижуючи вартість засобів виробництва, а також засобів відтворення робочоїсили, дозволяє, навіть не збільшуючи розмірів капіталу, експлуатувати більшумасу робочої сили і використовувати більше засобів виробництва;
― кількість застосованого капіталу порівняно із спожитим. Частинапостійного капіталу, що представлена засобами праці, бере участь у багатьохвиробничих циклах, а свою вартість на створюваний продукт переносить поступово,частинами, повертаючись до капіталіста у формі фонду амортизації. Виходить, щорізниця між застосовуваним і споживаним капіталом служить ніби дармовою силоюприроди;
― величину авансованого капіталу. Чим більший авансований капітал,тим швидше він нагромаджується [5, 246].
Масштабинагромадження обумовлюються тією пропорцією, де додаткова вартість поділяєтьсяна капітал та дохід. Але не всяка сума додаткової вартості може відразуперетворитися на продуктивний капітал. Дійсному нагромадженню має передуватинагромадження грошей. Реально в капітал можна перетворити лише те, що може бутифакторами виробництва, стати елементами продуктивного капіталу.
1.2Форми нагромадження капіталу
Процеснагромадження капіталу здійснюється у двох формах: у формі концентраціїкапіталу та у формі централізації капіталу.
Концентраціякапіталу становить собою збільшення капіталу шляхом капіталізації частинидодаткової вартості, тобто це відтворення капіталу в розширених масштабах.
Однакпроцес нагромадження капіталу за допомогою його концентрації є процесомповільним. Суспільству довелось би довго чекати, поки розміри індивідуальнихкапіталів стануть достатніми для будівництва, наприклад, залізниць, каналів таінших великих підприємств і споруд.
Прискореннюзосередження суспільного капіталу в руках незначної кількості самостійнофункціонуючих капіталістів служить централізація капіталу. Централізаціякапіталу становить собою збільшення розмірів капіталу в результаті об’єднаннякількох капіталів в один, більш великий. Централізація протидіє дробленнюіндивідуальних капіталів. Вона стає могутньою силою завдяки двом важелям:конкуренції і кредиту. Великий капітал побиває в конкурентній боротьбі своїхсуперників і поглинає підприємства, що зазнали банкрутства.
Задопомогою кредиту відбувається прискорення централізації капіталу, оскількивиникає можливість створювати акціонерні товариства і таким чином стягувати вруки індивідуальних або асоційованих капіталістів розсіяні по всій країні, а той по світу, грошові кошти. По-перше, шляхом насильницького захоплення слабкихпідприємств сильними. По-друге, шляхом насильницького захоплення слабкихіндивідуальних капіталів за допомогою утворення акціонерних товариств.
Концентраціяі централізація нерозривно зв’язані з концентрацією виробництва. В мірурозвитку капіталізму виробництво все більше і більше зосереджується в рукахнезначної кількості величезних підприємств.
Знагромадженням капіталу, незалежно від того, чи воно відбувається шляхомконцентрації чи централізації капіталу і виробництва, зростає будова капіталу [9,92–93].
Соціальна-економічнаструктура нагромадження детермінована структурою форм власності, враховуючиприналежність капіталу до різних фаз і його функціональну роль у виробництві.Використовуючи такий методологічний підхід, виокремлюють наступні форми нагромадженнякапіталу:
―державні інвестиції. Хоча для забезпечення економічного зростання вони повинністати пріоритетним напрямком бюджетних витрат, у даний час централізованікапітальні вкладення є незахищеною статтею Державного бюджету і здійснюються зазалишковим методом. Теоретично це пояснюється тим, що фінансування дефіцитуДержбюджету через внутрішні показники (державні цінні папери) витісняє державуяк інвестора з ринку капіталу. Знижує обсяг державних інвестицій такожприватизація державної власності, оскільки, поряд зі зменшенням державних централізованихбюджетних нагромаджень, скорочуються нагромадження у державних підприємствах зарахунок їх власних коштів. Звідси випливає, що держава – підтримка підприємству сфері інвестування буде незначною, держава зможе здійснювати інвестиції лишев невиробничу сферу і конверсію. Тому в перспективі державні інвестиціїодержать підприємства пріоритетного значення, котрі виробляють капітальнітовари – засоби виробництва для виробництва засобів виробництва.
―приватно-кооперативне нагромадження – континентальна модель акціонерноївласності, що складається в українській економіці, характеризуєтьсяприналежністю 70–80% акціонерного капіталу постійним акціонерам (на стадіїпервинної приватизації – трудовим колективам), за своєю соціально-економічноюприродою вона є робочою акціонерною власністю. Ця модель, показує практика їївикористання в різних країнах, ускладнює інвестиційні процеси, оскільки іллірійські(мордовські) фірми схильні до недоінвестування, використання доходу через заробітнуплату, а прибуток – через дивіденди на споживання. Але зниженняконкурентоспроможності продукції, її старіння і зниження попиту можуть змуситипостійних акціонерів інвестувати прибуток. Крім того, перехід до другого етапуприватизації (від чекового до грошового), а також розвиток фондового ринку забезпечуютьпоступову концентрацію контрольного пакету акцій в аутсайдерів, що свідчить проперехід до ефективнішої підприємницької моделі акціонерної власність, до такзваної реструктуризованої власності.
―партнерські нагромадження. Значні кошти нагромаджено в рамках партнерств, якимиє більшість товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з невеликоюкількістю засновників (2–4 особи), що функціонують у різних сферах економіки,але є, як правило, торгово-посередницькими структурами. Однак вкладаються вонив основному у товарно-матеріальні цінності. Разом з тим, у зв’язку зізростанням банківських відсотків за депозитами, комерційні структури вкладаютьвільні кошти в банки або купують цінні папери, тобто підвищується їхняінвестиційна активність, а через діяльність різних фінансових інститутів. Цепояснюється тим, що для здійснення інвестиційних проектів комерційнимструктурам не вистачає власних коштів, а високі відсоткові ставки не дають їмзмоги використовувати довготермінові кредити.
―приватні інвестиції. Заощадження населення вкладають у невиробничі основніфонди (житлове будівництво, дачі, машини, комп’ютери), у кращому випадку – воборотний капітал і фінансові спекуляції з найвищим ступенем ризику. Надризикованість дрібних приватних фірм, їхнє розорення в умовах найменшогопорушення встановлених контрактів призвели до відмови банків страхуватикредити, і, як наслідок, до істотного скорочення економічної активностііндивідуального підприємства. Відсутність у багатьох підприємців економічноїкультури, бухгалтерських знань зумовило їхню неуважність до цієї сферидіяльності, через що їхня заборгованість державі перевищує фінансові можливості[17, 32].
―«тіньове нагромадження». Специфічною структурою української економіки є«тіньовий» сектор. Якщо в здоровій ринковій економіці доходи «тіньового» бізнесустановлять 3–5% ВВП, то в Україні частка «тіньової» економіки виросла вдвічі йдосягла 40% і зберігається на цьому рівні [2, 52].
―дрібнотоварне нагромадження. Джерелом ремісного капіталу в рамкахдрібнотоварного укладу (вулична торгівля) найчастіше є кошти, запозичені уродичів або друзів.
Отже, капітал можна визначити як сукупністьрізнорідних і відтворюваних ресурсів, використання яких у виробничому процесідозволяє збільшувати продуктивність людської праці. Капітал складається змайна, обладнання, проміжкових продуктів, грошей, цінних паперів тощо. Всі цірізнорідні ресурси набувають точного економічного смислу завдяки доходу, якийотримує власник цих ресурсі.
Факторинагромадження капіталу:
― ступінь експлуатації робочої сили;
― зростання продуктивності праці;
― кількість застосованого капіталу порівняно із спожитим;
― величину авансованого капіталу.
Нагромадження основного капіталу складається зтаких елементів: придбання (за вирахуванням вибуття) основних фондів, витрат наполіпшення невироблених матеріальних активів, витрат у зв'язку з передачею праввласності на невироблені матеріальні активи. Особливе значення мають грошовінагромадження населення як сукупна величина коштів, що включають готівку,вклади в ощадних та інших банках, облігації, казначейські зобов'язання,страхові поліси, сертифікати, акції та інші цінні папери. Приватні кошти, засучасними уявленнями, утворюють підґрунтя процесу нагромадження та розширеноговідтворення ВВП. Саме тому визначальним фактором нагромадження таконкурентоспроможності економіки виступають національні заощадження.
Форминагромадження капіталу:
― державні інвестиції;
― приватно-кооперативне нагромадження;
― партнерські нагромадження;
― приватні інвестиції;
― «тіньове нагромадження»;
― дрібнотоварне нагромадження.
2.Способи нагромадження капіталу
2.1Методи нагромадження капіталу
Перетворенняпевної грошової суми в засоби виробництва і робочу силу є перший рух, що йогоробить вартість, яка повинна функціонувати як капітал. Відбувається він наринку, в сфері обігу. Друга фаза цього руху, процес виробництва, закінчена,оскільки засоби виробництва перетворені на товари, вартість яких перевищуєвартість частин, тобто містить у собі первісно авансовий капітал плюс додатковувартість. Ці товари повинні бути потім знов кинуті в сферу обігу. Требапродавати їх, реалізувати їх вартість у грошах, ці гроші знов перетворити вкапітал і так далі, знов з початку. Цей кругооборот, що завжди проходить одні йті самі послідовні фази, становить обіг капіталу.
Першаумова нагромадження полягає в тому, щоб капіталістові вдалося продати своїтовари і знов перетворити в капітал більшу частину одержаних за них грошей.Надалі припускається, що капітал проходить свій процес обігу нормально.
Капіталіст,що виробляє додаткову вартість, тобто висмоктує неоплачену працю безпосередньоз робітників і фіксує її в товарах, перший привласнює собі додаткову вартість,але аж ніяк не є її останнім власником. Він повинен потім поділитися нею зіншими капіталістами, які виконують інші функції в суспільному виробництві вйого цілому, із земельним власником і т.д. Отже, додаткова вартістьрозпадається на різні частини. Різні її частини потрапляють в руки різних категорійосіб і набувають різних, незалежних одна від одної форм, як-от: прибуток,процент, торговий прибуток, земельна рента і т.д. Отже, з одного бокукапіталіст, який виробляє товари, продає їх по вартості, причому не будеморозглядати його зворотного повернення на товарний ринок: ні тих нових форм, якіприурочують до капіталу і сфері обігу, ні прихованих і них конкретних умов відтворення.З другого боку, приймаємо, що капіталістичний виробник є власником усієїдодаткової вартості або представником усіх учасників у її діленні. Таким чином,спочатку розглянемо поняття «нагромадження» абстрактно – як моментбезпосереднього процесу виробництва [10, 281].
Оскількинагромадження відбувається, остільки очевидно, що капіталістові вдаєтьсяпродати вироблений товарі перетворити виручені від цього продажу гроші знов укапітал. Далі: розпад додаткової вартості на різні частини анітрохи не змінюєїї природи і тих необхідних умов, за яких вона стає елементом нагромадження.Хоч би в якій пропорції розпадалась додаткова вартість на частину, затримуванусамим капіталістичним виробником, і частину, яку він віддає іншим, в усякомуразі в першу чергу додаткова вартість привласнюється її капіталістичнимвиробником. Отже, те, що припускаємо при змалюванні процесу нагромадження, тевідбувається і в дійсності. З другого боку, розпад додаткової вартості іопосереднюючий рух обігу затемнюють просту форму процесу нагромадження. Томуаналіз останнього і його чистому вигляді потребує попереднього абстрагуваннявід усіх явищ, які приховують внутрішню гру його механізму.
Хочби яка була суспільна форма процесу виробництва, він в усякому разі повиненбути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії.Так само, як суспільство не може перестати споживати, так не може воноперестати виробляти. Тому всякий процес суспільного виробництва, якийрозглядається в постійному зв’язку і в безперервному потоці свого відновлення,є в той же час процесом відтворення.
Простевідтворення – явище не типове для капіталізму, типовим є розширене відтворення,або нагромадження. К. Маркс починає дослідження з простого відтворення,тому що перш ніж приступити до вивчення перетворення додаткової вартості вновий капітал визначається процес відтворення попереднього капіталу, процесвідтворення капіталістичних відносин узагалі, абстрагуючись від їхньогорозширення. Маркс досліджує, як виробництво додаткової вартості безперервновідтворює свої власні передумови й умови, не ускладнюючи поки що аналізу тим,що ці умови і передумови відтворюються у масштабах, котрі постійно розширюються[3, 274].
Проблемоюреального нагромадження капіталу набуває політико-економічного аспекту в тіймірі, в якій на неї можна подивитися крізь призму предмета політичної економії.В умовах науково-технічного прогресу, поряд зі збільшенням речових елементівосновного капіталу, швидко зростають вкладення у розвиток духовних продуктивнихсил. Інтелектуальний потенціал стає найактивнішим елементом виробництва. Уформуванні матеріально-технічної бази виробництва підвищується роль науковихдосліджень, кваліфікації, знань і досвіду працівників.
Нинісамостійного значення набуває розширене відтворення людського капіталу. Рольцього елемента особливо зросла з другої половини ХХ ст. у зв’язку з прискоренимрозвитком нової техніки і технології виробництва. Специфіка цих вкладень – утривалому, віддаленому в часі економічному ефекті. Формування перспективноїякості праці потребує залучення значних ресурсів у сферу відтворення людськогокапіталу. Як показують розрахунки американських економістів, ще в серединістоліття на частку капіталу припадало більше 33% приросту національного доходу[17, 31].
Основнимиформами вкладень у відтворення людського капіталу є витрати на освіту,виробничу підготовку, охорону здоров’я тощо. Витрати, пов’язані з відтворенням«людського капіталу», корисні з позиції суспільства в цілому, тому щопом’якшують майнову нерівність і значно знижують соціальну напруженість.Ефективність цих витрат виявляється також і на макрорівні як умова розвиткунауково-технічного прогресу. Витрати на освіту розглядаються як факторпідвищення норми нагромадження капіталу.
Впоняття «нагромадження капіталу» включають поняття «робоча сила». Робоча сила –це сукупність фізичних та розумових здібностей, якими володіє людина івикористовує щоразу, коли виробляє будь-які економічні блага [10, 105].
Робочасила перетворюється на товар лише в умовах капіталістичної власності. Дляперетворення робочої сили на товар власник робочої сили повинен бути вільноюособою. По-перше, необхідно, щоб людина була особисто вільна і могларозпоряджатися своєю робочою силою. Ця умова виникає внаслідок ліквідаціїособистої кріпосної залежності. По-друге, необхідно, щоб така особиста вільналюдина була «вільною» від засобів виробництва, тобто позбавленою останніх, атому змушена продавати свою робочу силу. Ці умови виникають як наслідокобезземелювання колишніх кріпосних селян.
Протедля перетворення робочої сили на товар лише умов недостатньо: у суспільствінеобхідно ще і наявність осіб, які володіють засобами виробництва і грошима,мають змогу купувати робочу силу та на основі її використання здійснювативиробництво.
Товарробоча сила – це сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці якоб’єкт відносин купівлі-продажу між найманим працівником і власником засобіввиробництва [10, 105].
Споживнавартість товару робоча сила полягає в здатності робітника своєю працеюстворювати нову вартість, причому більшу ніж вартість його робочої сили.Споживна вартість робочої сили як товару проявляється в процесі її використання,споживання. Таким чином, капіталіст на ринку праці купує товар робочу силу длятого, щоб в процесі її споживання одержати додаткову вартість.
Особливістюкапіталістичного виробництва є те, що воно ведеться на основі найманої праці,тобто на основі продажу і купівлі робочої сили.
Найманапраця – це праця, що включається у процес виробництва через продаж робочої силинайманим працівником власнику засобів виробництва [10, 106].
Купівля-продажробочої сили, що перетворює її на товар, є економічним відношенням міжвласником робочої сили – найманим працівником та власником грошей –капіталістом. Отже, перетворення робочої сили на товар є першим ступенемпереходу капіталістичної власності зі свого юридичного змісту (належностінайманому робітнику робочої сили, а капіталісту – грошей та засобіввиробництва) в економічний зміст, тобто в реальні економічні відносини.
Стаючитоваром, робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартістьі споживчу вартість. Якісне визначення вартості товару робоча сила утворюютьвідносини купівлі-продажу робочої сили між найманим робітником і капіталістом.Кількісне визначення вартості товару сила зводить до величини її вартості, якавиробництва життєвих засобів, що забезпечується відтворення робочої сили, ізводиться до вартості цих життєвих засобів – до вартості так званого«споживчого кошика». До його складу входять товари, споживання яких сталотиповим, характерним для певної країни в певний час і забезпечує відтворенняробочої сили певної якості (кваліфікації).
2.2Роль нагромадження капіталу
Векономічній теорії існує концепція, яка ототожнює робочу силу з працею (А.Смітт, Д. Рікардо та їх послідовники). Відповідно до цієї концепції найманийпрацівник продає, а капіталіст купує та оплачує не здатність працівника допраці, а саму працю. Проте продати працю неможливо, оскільки праця – цедоцільне використання розумових і фізичних сил людини в процесі виробництваблаг і послуг. Складовими частинами процесу виробництва є сама праця й предметпраці. Тому праця є процесом, що здійснюється за наявності засобів виробництва– знарядь і предметів праці. Але найманий працівник позбавлений засобіввиробництва, вони є власністю капіталіста. Тому найманий працівник не можездійснити процес праці, а поки процесу праці немає, не існує і живої праці.Продати ж те, чого не існує, неможливо, тому концепція про продаж найманимпрацівником своєї праці ірраціональна. Свою працю, і лише в уречевленій форміможе продати лише той, хто є власником засобів виробництва, хто з їх допомогоюздійснює процес виробництва і в ньому уречевлює працю у виробленому товарі,який пропонується для продажу. Такої можливості найманий працівник не має, вінможе продати свою здатність до праці, а не саму працю [4, 165].
Як ібудь-який інший товар, робоча сила має ціну. Ціною робочої сили є вартістьробоча сила, що виражена в грошовій формі, тобто в грошах. В реальнихвідносинах між найманим працівником і капіталістом ціна робочої сили виступає уформі заробітної плати. Тому заробітна плата, з одного боку, є ціною, тобтоперетвореною формою вартості товару робоча сила, а з іншого – економічнимвідношенням між найманим працівником і капіталістом у сфері обігу(купівлі-продажу) товару робоча сила. Згідно з концепцією, що ототожнює робочусилу з живою працею, заробітна плата є платою за працю.
Цінаробочої сили має свої особливості. Якщо ціни звичайних товарів через незбігання попиту і пропозиції безперервно коливаються (збільшуючись чизменшуючись) стосовно їх вартості, то ціна товару робоча сила відхиляється відвартості, як правило, у бік зменшення. Зумовлено це тим, що пропозиція цьоготовару на ринку праці стійко перевищує попит і втілюється в безробітті, що єорганічною властивістю капіталістичного способу виробництва. Перевищення пропозиціїтовару робоча сила над попитом об’єктивно призводить до зниження ціни робочоїсили (заробітна плата) нижче від її вартості та є додатковим факторомзбагачення капіталіста як споживача робочої сили.
Заз’ясування механізму самозростання капіталу (утворення додаткової вартості)необхідно абстрагувати від не збігання ціни і вартості робочої сили, тобтовиходити з дії закону і вартості, згідно з яким у відносинах купівлі-продажуробочої сили має місце еквівалентність, тобто з того, що капіталіст повністюоплачує вартість робочої сили.
Купуючиробочу силу і засоби виробництва, капіталіст, по-перше, хоче виробити споживнувартість, яка б мала мінову вартість, тобто товар.
По-друге,він хоче виробити такий товар, вартість якого була б більшою, ніж вартістькуплених ним факторів виробництва і тим самим забезпечувала б йому додатковувартість. Капіталіста не цікавить споживна вартість сама по собі. Його цікавитьдодаткова вартість. Тому капіталіст буде прагнути виробляти ті споживнівартості, які в сучасних умовах приносять йому високу додаткову вартість [12, 324].
Споживчавартість товару робоча сила – здатність робочої сили бути джерелом вартості, йдо того ж більшої вартості, ніж вона сама має, тобто джерелом додатковоївартості. Одержання додаткової вартості не випадкове явище, а об’єктивнозакономірний процес капіталістичного виробництва. Навіть якщо капіталістисплачують повну вартість робочої сили, то все одно одержують додатковувартість. Проте слід мати на увазі, що тільки при ідеальних умовах капіталістикупують робочу силу за її вартість. В дійсності досить часто вони купуютьробочу силу за ціною, нижчої від її вартості.
Оскількипідвищення органічної будови капіталу в першу чергу розповсюджується на новікапітали, які тільки починають функціонувати в ролі додаткових або самостійнихкапталів, оскільки саме ці капітали відносно зменшують додатковий попит наробітників.
Протезрушення, що відбулися в технічній будові додаткового капіталу, поступоворозповсюджується і на первісний капітал, в міру того, як його елементизношуються і відтворюються заново в більш продуктивній формі. Це призводить дотого, що частина робітників виштовхується з виробництва.
Такимчином, нові капітали відносно, тобто порівняно з їх загальною величиною,притягують все менше додаткових робітників, а старі капітали, які періодичновідтворюються в новій органічній будові, виштовхують з виробництва частину тихробітників, які раніше були ними зайняті.
Длякапіталізму є характерним таке співвідношення в дії двох згаданих тенденцій,при якому незважаючи на зростання загальної кількості зайнятих робітників,зростає маса робітників, які не можуть продати свою робочу силу і стаютьбезробітними.
Цей надлишокробочої сили є відносним, оскільки частина робітників є надлишковим населеннямне взагалі, а лише в порівняння з потребує капіталу в робочій силі, необхіднійдля виробництва додаткової вартості. К. Маркс сформулював капіталістичнийзакон, суть якого полягає в тому, що робоче населення, створюючи нагромадженнякапіталу, тим самим у зростаючих розмірах само виробляє засоби, які роблятьйого відносно надлишковим населенням [14, 181].
Такимчином, нагромадження капіталу становить собою використання частининаціонального доходу на збільшення основних та оборотних фондів, а такожстрахових запасів.
Умованагромадження полягає в тому, щоб капіталістові вдалося продати свої товари ізнов перетворити в капітал більшу частину одержаних за них грошей.
Рольнагромадження капіталу: він спроможний підняти економічний рівень країни;завдяки нагромадженню капіталу створюються умови для забезпечення розширеноговідтворення, якісної робочої сили.
Валове нагромадження основного капіталу – цевкладення коштів у матеріальні та нематеріальні активи (фонди) з метоювиробництва товарів, надання ринкових і неринкових послуг, створення новогодоходу. Воно включає приріст основних фондів та зміну запасів матеріальнихоборотних засобів. Згідно з національними рахунками, ресурсна частканагромадження формується з національних заощаджень та сальдо капітальнихтрансфертів. Сюди ж входять субсидії на інвестиції з державного бюджету накапітальний ремонт, придбання обладнання бюджетними організаціями, витрати наполіпшення земельних ділянок тощо.
3.Нагромадження капіталу в Україні
Вумовах трансформації української економіки, під час закладання передумовринкового господарювання відбувається процес первісного нагромадження капіталу.При цьому кардинально змінюється структура та інституціональний форматпопередньої економіки: капітал як нагромаджена праця у вигляді речового факторавиробництва відокремлюється від безпосереднього виробника і як власність стаєосновою, головним рушієм суспільного виробництва.
Первісненагромадження капіталу в постсоціалістичних умовах має ряд особливостей,найбільш суттєвими з яких є наступні:
― головним суб’єктом первісного нагромадження капіталу виступаєколишня партійно-господарська номенклатура як основний претендент на об’єктидержавної власності;
― оскільки в ринковий режим функціонування переводитьсяіндустріальна економіка, постільки місія промислового капіталу тут полягаєпередусім не в індустріалізації, а в реструктуризації господарського комплексу;
― в індустріальній економіці створені необхідні передумови дляформування корпоративного капіталізму з притаманними йому асоційованими формамивласності, передусім, акціонерною;
― поряд із нагромадження грошового капіталу черезторгово-посередницьку й фінансово-спекулятивно діяльність відбувається прямепривласнення об’єктів державної власності, їх перетворення в промисловийкапітал;
― поширеним механізмом нагромадження приватного капіталу слугуєдержавна фінансова система, у тому числі кошти державного бюджету;
― процес розподілу і перерозподілу власності істотно пов’язаний зкорупцією та організованою злочинністю;
― нагромаджений шляхом перерозподілу грошовий капітал у величезнихмасштабах експортується, головним чином, в обширні зони, звідкіля поступовоповертається під виглядом іноземних інвестицій [11, 32].
Вумовах ринкової трансформації нагромадження капіталу в Україні пройшло триосновні етапи свого розвитку:
― нагромадження посередницького капіталу;
― нагромадження фінансового капіталу;
― нагромадження продуктивного капіталу.
ВУкраїні перший етап нагромадження капіталу припадає на 1988–1992 рр. Історично першимпоштовхом для нагромадження капіталу було надання широкої господарськоїсамостійності державним підприємствам при паралельному існуванні централізовановстановлених і вільних цін на ресурси та продукцію. Це призвело доперерозподілу доходів на користь кооперативів і малих підприємств, за якимистояли керівники державних організацій. Надалі було ліквідовано централізованудержавну систему матеріально-технічного постачання. В умовах, коли партнеридістали можливість самостійно формувати ціни, а органи матеріально-технічного забезпеченняперестали виконувати свої функції, роль посередників взяли на себе комерційніорганізації, що належали колишнім державним розпорядникам ресурсів. Такимчином, державна власність використовувалася у комерційних цілях вузьким коломосіб, пов’язаних з виробництвом і постачанням. Для експортоорієнтованихпідприємств поштовхом для нагромадження капіталу стало скасування монополії назовнішню торгівлю, що спричинило появу можливості привласнювати доход у виглядірізниці між цінами зовнішніх ринків і внутрішніми планово заниженими [2, 55].
Допочатку другого етапу первісного нагромадження капіталу (1992–1996 рр.) черезмасову лібералізацію цін джерела нагромадження, що утворюються на різницідержавних і вільних цін, значною мірою вичерпати себе. При наближеннівнутрішніх цін до світових більшість галузей, крім окремих сировинних, втратилиможливості нагромаджувати капітал. Проте відкрилися нові джерела, основними зяких стали бюджетні кошти, перерозподілені шляхом пільгового кредитування накористь окремих осіб, а також особисті заощадження домогосподарств і оборотнікошти підприємств, вилучені у них у період гіперінфляції. На кінець 80-х роківвиробничі запаси підприємств за своєю величиною були порівняними з державнимВВП СРСР, а інфляція у 1992–1996 рр. призвела до поточної нестачі власнихоборотних коштів у абсолютної більшості українських підприємств. Окремимфактором нагромадження капіталу слугувала наявність у країні значного військовогомайна (три великих військових округів), ліквідних рухомих активів (наприклад,кораблів Чорноморського пароплавства) і великих запасів стратегічної сировини.Про їх вклад у первісне нагромадження капіталу можна судити тількиопосередковано, проте певні ознаки свідчать, що він був вагомим [2, 56].
Іззменшенням інфляційних можливостей нагромадження капіталу їх замінили інші –насамперед, міжнародні та внутрішні державні позики. Найбільш наочнимвикористанням для цілей нагромадження капіталу міжнародних позик залученняіноземних кредитів під гарантії уряду, решта ж видів позик підтримуваланагромадження капіталу в більш завуальованих формах. Що стосується внутрішніхдержавних запозичень, то вони дали серйозний поштовх розвиткові національнихфінансових інститутів за рахунок своєї надвисокої доходності в 1996–1997 рр.Чисті доходи суб’єктів ринку державних облігацій становили за цей період 1372млн. грн., а за 9 місяців 1998 р. – 1495 млн. грн. [14, 421]. Саме нацьому етапі набула остаточного оформлення тіньова економіка у розмірі 40,9%реального ВВП 1995 р., одне з призначень якої полягає у забезпеченнібезпеки нагромаджуваного капіталу [2, 52].
Длятретього етапу нагромадження капіталу (1997–2000 рр.) є характерноюпереорієнтація на нагромадження продуктивного капіталу, пов’язана, в першучергу, з відкриттям можливостей для участі національного капіталу вприватизації великих підприємств. Не можна сказати, що до 1997 р. приватизаціяне здійснювалася, але з позиції первісного нагромадження капіталу вона лишестворила йому умови – задовольнила очікування населення на безплатну приватизацію,одночасно залишивши у держвласності привабливі великі об’єкти і знявши конфліктз приводу пріоритетних способів приватизації між промисловцями, з одного боку,і фінансово-посередницьким капіталом, з іншого.
Приватизаційнийетап нагромадження капіталу істотно відрізняється від перших двох:
― по-перше, змінюється характер збагачення – на перший план виходятьне спекулятивні, а виробничі джерела.
― по-друге, перетворюється роль праці у нагромадження – вона займаєсвоє природне місце серед факторів виробництва, позбавляючись невиробничихспособів вилучення додаткової вартості.
― по-третє, виникають передумови виробничого розвитку за рахуноквливання у підприємство свіжого капіталу [11, 10].
Наприватизаційному етапі сила нагромадженого капіталу значно зросла. Значносприяла підвищенню конкурентоспроможності національного капіталу фінансовакриза 1998 р., яка зміцнила внутрішні позиції виробників. Наприватизаційному етапі ПНК активізується комерційне кредитування, зростаннямасштабів якого свідчить про прискорення нагромадженого банківського капіталу.
Для розглянутихетапів первісного нагромадження капіталу в Україні є характерним те, що всіджерела нагромадження послідовно активізувалися органами державної влади іуправління. Можна стверджувати, що нагромадження капіталу виступає нестихійним, керованим процесом. Це призводить до зрощування частини чиновників зкапіталом, що є об’єктивним виходячи з особливої ролі держави у нагромадженнікапіталу. Тим часом необхідність відповідати у своїх діях інтересам усьогосуспільства примушує державу підпорядковувати нагромадження капіталу суспільнимінтересам.
Намікроекономічному рівні результатом трьох етапів первісного нагромадженнякапіталу було формування у основного економічного суб’єкта особливого статусу. Нимвиступає не окреме підприємство, а бізнес як сукупність виробників,посередників, фінансових інститутів і «мозкових центрів», об’єднаних належністюдо одного чи до групи власників.
Завершенняпроцесу первісного нагромадження капіталу пов’язується, в основному, іззавершенням приватизації (або переданням у концесію) стратегічних державнихоб’єктів. Через політичний з характер процесу приватизації важко точно визначитичас закінчення первісного нагромадження капіталу, проте можна стверджувати, щоосновні риси бізнесу до цього часу полягатимуть у наступному:
― орієнтація на внутрішні ресурси, а не на капітал акціонерів іпозики;
― закритості інформації, непрозорості внутрішніх відносин,недосяжності для сторонніх;
― чіткій фіксації на протилежних полюсах капіталу і найманихпрацівників;
― приховувані основних доходів від оподаткування [15, 473].
Первісненагромадження капіталу в економіці України, яка реформується, являє собоюпроцес перетворення державних факторів виробництва у власність економічнихсуб’єктів, які здійснюють відтворення за умов регульованої ринковоїконкуренції. Цей процес реалізується шляхом руйнування державно-монополістичноїструктури факторів виробництва і становлення якісно нових форм власності, яківизначаються ринковим способом взаємозв’язку суб’єктів господарювання знагромаджуваними речовими умовами [12, 48–49].
Урезультаті формування суспільної форми первісного нагромадження капіталувідбувається дійсне поєднання елементів основного відношення. Послідовність урозвитку функцій управління цим процесом забезпечує становлення економічноїспівдружності системи соціально орієнтованої ринкової економіки України.
Процеснагромадження регулюється взаємодією певного кола явищ, передусім, приростуосновних фондів і запасів оборотних засобів, зносу фондів та їх вибуттявнаслідок втрати ними споживної вартості. Нагромадження означає тим самимчистий приріст, перевищення виробленого \ продукту над витратамипоточного споживання. Його джерелом є чисті інвестиції, що формуються зприбутку.
У сучасній економіці, склались усталені пропорціїміж поточним споживанням і нагромадженням. У світовій економіці на споживання всередньому припадає до 60–70% ВВП, на нагромадження – 23–24%, хоча існуютьокремі відхилення щодо конкретних країн.
Конкурентоспроможністьу загальному, макроекономічному, аспекті являє собою здатність підтримуватиусталені темпи зростання ВВП (у постійних цінах) у розрахунку на душунаселення, що досягається, у першу чергу, завдяки нагромадженню основногокапіталу. Проте проблема виміру є більш багатогранною.
ДосвідУкраїни за період 1990–2002 рр., коли середньорічний темп падіння валовогонагромадження становив – 13,9%, продемонстрував негативний вплив різкогозниження інвестиційної активності на загальноекономічні показники та кінцевеспоживання. Зокрема, ВВП у доларовому еквіваленті скоротився удвічі. І навпаки,посилення інвестиційної діяльності останнім часом кардинально змінило загальнуситуацію, Понад 4 роки поспіль економіка зростає із середньорічним темпомприросту ВВП 7,4%, промислового виробництва – 12,3%, інвестицій в основнийкапітал – 18,5%), реальних доходів населення – 11,3%. Пріоритетною сфероюінвестиційної діяльності стала промисловість [18, 25].
Сильніімпульси до прискорення економічного зростання також додала і стратегіяадекватної пропозиції грошей, якої дотримується Національний банк і яказначно підвищує фінансові можливості інвестиційної політики. З цією метою,по-перше, підтримувалася на достатньо високому рівні вільна ліквідність убанківській системі; по-друге, стимулювалося здешевлення кредитних ресурсівбанків із збереженням облікової ставки на мінімально можливому рівні; по-третє,банкам надавалася можливість у будь-який момент підтримати свою-ліквідність уНацбанку з використанням інструментів рефінансування; по-четверте, створювалисяумови для поліпшення строкової структури ресурсної бази банків через активнезастосовування механізму диференціювання нормативів обов’язкового резервування.
Комплекс названих чотирьох факторів став основоюдля кредитної експансії банків в українську економіку. Відбулося масштабнерозширення і поліпшення якісних характеристик кредитування економіки танаселення, зокрема, обсяг наданих банками кредитів досягнув 26% ВВП у січні – квітні2004 р. За підсумками 2003 р. в Україні за рахунок усіх джерелфінансування освоєно, 51011,2 млн. грн. інвестицій в основний капітал(капітальних вкладень), що на 31,3% більше проти 2002 р. Уперше за останні4 роки дещо підвищилася частка капіталовкладень з державного бюджету: вонастановила 7,0% від загального обсягу освоєння (проти 5,1% у 2000 р.). Зарахунок цих коштів освоєно 3569,8 млн. грн. інвестицій в основний капітал.Частка капітальних вкладень з місцевих бюджетів коливається в межах 3–4%загального обсягу освоєння інвестицій, частка іноземних інвесторів становить 5,5%.
Продовжує зменшуватися частка коштів населення,використаних на індивідуальне житлове будівництво. У 2003 р. за їх рахунокосвоєно 3,6% обсягів вкладень, що на 1,4 відсоткового пункту менше проти 2000 р.
Головнимджерелом інвестицій в основний капітал є власні кошти підприємств таорганізацій, що забезпечило 61,4% всіх капіталовкладень. До 8,2% зросла часткакапіталовкладень, освоєних за рахунок банківських кредитів та інших: позик(проти 1,7% у 2000 р.).
Внаслідок змін у технологічній структуріінвестицій в основний капітал в останні роки домінують в обсягах освоєнихкоштів витрати на придбання машин, обладнання, устаткування для новозбудованихоб’єктів, на реконструкцію і технічне переоснащення підприємств, що даломожливість зробити певні кроки в напрямі модернізації виробництва. Так, у 2003 р.у загальному обсязі інвестицій частка цих витрат становила 54,6% (у 1995 р.– 27,1%). На виконання будівельних і монтажних робіт використано 39,2% освоєнихкоштів (у 1995 р. – 66,2%).
Упродовж 2001–2003 рр. позитивна динаміказростання обсягів інвестицій в основний капітал характеризує більшість видівекономічної діяльності. Зокрема, значно зросли обсяги інвестицій в об’єктивідпочинку, розваг, культури і спорту, охорони здоров’я і соціальної допомоги.
За 3 останніх роки у 4,4 рази зросли обсягиінвестицій в основний капітал організацій, що займаються дослідженнями танауковими розробками, проте їхня частка в загальному обсязі освоєнь усе щезалишається незначною – 0,4% всіх капіталовкладень. Визначальну роль вінвестиційній діяльності відіграють вкладення у розвиток промисловості [20, 31].
Незважаючина позитивні зрушення, які відбулися протягом 2001–2003 рр., структураінвестиційної діяльності в Україні є недосконалою. Попри певні тенденції дозниження – з 61,4% у 2000 р. до 52,0% у 2003 р. – надмірно високоюзалишається частка капіталовкладень у паливно-сировинні види промисловоїдіяльності та первинну обробку. У цьому секторі промисловості питома вагакапіталовкладень на 6–11 відсоткових пунктів перевищує їхню питому вагу увипуску промислової продукції. Проте в секторі інвестиційно-спрямованих видівпромислової діяльності ситуація прямо протилежна: тут питома вагакапіталовкладень в 1,5 рази поступається питомій вазі випуску, а у машинобудуванні– в 1,45 рази, причому тільки за рахунок зрушень 2003 р. Таке становище єнеприйнятним, бо обробна промисловість – це локомотив прогресу реальногосектора економіки. У цій галузі 85% капіталовкладень направляється на технічнепереоснащення і реконструкцію підприємств.
Чи не найбільш уразливим місцем національногогосподарства є текстильна промисловість. Проміжне споживання у цій галузіформується за рахунок імпортних ресурсів. Згідно з оцінками підприємців, рівеньконкуренції у балах тут нижчий від середнього. У 2003 р. 19,8% працівниківперебували в адміністративних відпустках, 35,8% – працювали в режимі неповногоробочого дня (тижня). При середньому значенні національних цін до рівня США у17,8% за паритетами купівельної спроможності (ПКС) ціни на одяг та взуттядорівнювали 53,2%. Стримує розвиток галузі недостатній платоспроможний попит,що за такого рівня цін цілком зрозуміло. Конкурентна за формальними ознакамигалузь у системі макропоказників та мікроекономічних оцінок виглядаємонополізованою. Це вимагає відповідної реакції з боку держави.
Національнаконкурентоспроможність величезною мірою визначається рівнем економічного танауково-технологічного розвитку вітчизняного машинобудування.Інноваційно-інвестиційне оновлення виробничого потенціалу слугує головноюумовою підвищення конкурентоспроможності національної економіки на внутрішньомута зовнішньому ринках. Позитивні процеси росту введення нових потужностей уфазі економічного зростання до 5% поєднуються, проте, з украй низькимкоефіцієнтом вибуття старих фондів (на рівні 1% в рік). Найбільшим обмеженнямрозвитку машинобудування виступають надвисокі ціни, які за ПКС становлять 80%до рівня США. У разі подальшого домінування дорогого імпорту багатогосподарюючих суб'єктів втратять належну мотивацію до здійснення довгостроковоїінвестиційної стратегії.
Загальноюпередумовою конкурентності національної економіки є рівень її капіталізації. Усучасній економічній літературі недостатньо досліджено механізми діїкапіталізації та нагромадження, формування на цій основіконкурентоспроможності. Зокрема, вузьким місцем залишаються аналіз структурнихаспектів нагромадження, визначення цих ключових позицій, які найбільшою міроюмають сприяти національній конкурентоспроможності. Перш за все слід: звернутиувагу на структуру промислової продукції. В Україні на сировинну продукціюприпадає 67,8%, інвестиційну – 12,9%, товари широкого вжитку-18%, товаритривалого користування – 1,3% 8. Це нераціональна структура, яказасвідчує переважно сировинну орієнтацію і низьку частку інвестиційних товарівта виробів тривалого користування, які найбільше втілюють технологічний прогреста відтворювальні можливості економіки. Так, у структурі обробної промисловостічастка машинобудування в Україні становить 13,6%, а у Швеції – 39, Італії – 26,Нідерландах – 25, Фінляндії – 24, Угорщині – 26, Росії – 19%, що формуєконкурентоспроможність цих країн. Без повноцінного відновлення виробництвамашин та обладнання, приладобудування, транспортного: машинобудування завданняпідвищення конкурентоспроможності економіки: не можуть бути реалізовані [19, 27–29].
Ринкова капіталізація як об'єктивна умова іфактор національної конкурентоспроможності водночас породжує чимало новихпроблем, які потребують державного регулювання. У першу чергу це стосуєтьсяборотьби з фінансовими злочинами, протидії відмиванню брудних грошей, посиленняконтролю за фінансовими переливами капіталів. Система участі, перехресноговолодіння акціями дозволяє широко користуватися в обміні так званимитрансфертними цінами. Компанії-виробники часто реалізують свою продукцію зазаниженими цінами посередникам, які потім продають її за ринковими цінами.Внаслідок цього прибуток осідає на рахунках дочірніх та інших структур такогороду. Виникає спотворене уявлення про рентабельність як головний показникконкурентоспроможності. Величезні кошти виводяться з оподаткування,привласнюються в особистих цілях, не використовуються для нагромадження та;інноваційного розвитку. При цьому система національних рахунків в її нинішньомувигляді не фіксує афер і не відстежує обсяги виробленого та реалізованогоприбутку [20,34].
Так всучасних умовах процес нагромадження капіталу набуває комплексного характеру.Враховуючи це, реальному нагромадженню капіталу можна дати визначення: церозширене відтворення елементів основного і речової частини сукупного продукту.
Аналізсоціально-економічної структури нагромадження у перехідній економіці показує,що в даний час спостерігаються істотні зміни в структурі стратегічних іпоточних джерел інвестицій. Перехід до ринку якісно змінив і розширив структурунагромадження та склад інвесторів.
Лише комплексне вирішення проблеми здатне сприятипозитивним зрушенням у розвитку процесу нагромадження капіталу як невід’ємноїумови подальшого економічного зростання.
Важливою функцією держави є розробка і проведенняконкурентної (антимонопольної) політики як комплексу заходів, спрямованих настворення; конкурентного середовища, відвернення, обмеження та припиненнямонополістичної діяльності, забезпечення усім господарюючим суб'єктам рівнихумов: ринкової взаємодії, недопущення недобросовісної конкуренції.
Висновки
Відповіднодо цілей даної роботи були виконані основні її завдання, а саме:
― було узагальнено теоретичні основи нагромадження капіталу;
― було вивчено сутність нагромадження капіталу;
― розглянуто основні фактори і форми нагромадження капіталу;
― описано способи та методи нагромадження капіталу;
― розкрито роль нагромадження капіталу;
― досліджено нагромадження капіталу в Україні.
Соціально-економічнаструктура нагромадження капіталу детермінована структурою форм власності,враховуючи приналежність капіталу до різних фаз і його функціональну роль увиробництві. Використовуючи такий методологічний підхід, у структурінагромадження відокремлюють наступні частини: державні інвестиції, інвестиції,«тіньове» нагромадження, дрібнотоварне нагромадження.
Нагромадження виступає головним каналомнауково-технологічного прогресу, реалізації моделі інноваційного розвиткуекономіки. При цьому воно може здійснюватися в певних межах, на рівні 20–25%ВВП. За норми нагромадження, нижчої від 10% ВВП, економічний розвиток практичновідсутній. Для умов України інноваційна модель є реальною за норминагромадження, не меншої від 25–30% ВВП. Хоча деякі країни (наприклад, Китай)мають більш високу норму нагромадження, об'єктивно існує межа, за якоюнагромадження може перетворитись у самоціль і підірвати трудову мотиваціюнаселення внаслідок штучного обмеження поточного споживання.
Списоквикористаних джерел
1. БанкиУкраины. Тематическое приложение // Украинская инвестиционная газета. –2004. – №9. – С. 5–10.
2. Бородюк В., Турчинов О., Приходьмо Т. Методи розрахункуобсягів тіньової економіки // Економіка України. – 2000. – №5. – С. 50–56.
3. Ватаманюк З. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка //За. ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина. – К.: Видавничий дім«Альтернатива», 2001. – 300 с.
4. Экономика.Учебник / под ред. А.С. Булатова. – М.: Издательство БЕК, 1997. – 816 с.
5. Экономическаятеория. Учебник / под ред. Н.И. Базылева, С.П. Гурко. – Мн.: ИП«Экоперспектива», 1997. – 368 с.
6. Гальчинський А.С., Ещенко П.С., Палкін Ю. І. Основиекономічної теорії. – К.: Вища школа, 1995. – 436 с.
7. КрасниковаЕ. Рыночная трансформация экономики как процесс первоначального накоплениякапитала // Вопросы экономики. – 2001. – №2. – С. 142–154.
8. Кукурудза І.І. Політична економія. Матеріали до лекцій тасемінарів. – Черкаси: Редакційно-видавничий відділ Черкаського національногоуніверситету, 1999. – 314 с.
9. Лісовий А.В. Мікроекономіка. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2003.– 192 с.
10. Макконнелл К.Р.,Брю С.Л. Аналітична економія: проблеми і політика, ч. 1.Макроекономіка. – Львів: Просвіта. 1997. – 340 с.
11. Мендрул О. Стан іперспективи первісного нагромадження капіталу // Економіка України. –2001. – №7. – С. 8–15.
12. Мочерний С.ВОснови економічної теорії // За ред. Мочерного С.В. – Тернопіль: АТ«Тарнекс», 1993. – 480 с.
13. Основиекономічної теорії. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / В.О.Рибалкін, М.О. Хмелевський, Т. І. Біленко, А.Г. Прохоренко та ін. –К.: Видавничий центр «Академія», 2002, – 352 с.
14. Поддєрьогін А.М. Фінансипідприємств: Підручник // Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М.Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ. – 260 с.
15. Самуельсон П.Економіка:Підручник. – Львів: Світ, 1993. – 502 с.
16. Сірко А.В.Первісне нагромадження капіталу – економічна основа спонтанного переділусуспільного багатства // Економіка і прогнозування. – 2004. – №2. – С. 32–47.
17. Статистичнийбюлетень за 2003 рік. – К.: Державний комітет статистики України, 2004. – 426 с.
18. Шевчук В.Фіскальна політика: необхідність збалансованого бюджету // ФінансиУкраїни. – 1997. – №5. – С. 20–38
19. Шинкарук Л.Нагромадження капіталу як економічна категорія // Вісник Тернопільськоїакадемії народного господарства. – 2003. – №4. – С. 27–33.
20. Шнипко О.Нагромадження основного капіталу як фактор конкурентоспроможності економіки //Фінанси України. – 2006. – №5. – С. 23–35.