Реферат: Транформаційна економіка
ТРАНСФОРМАЦІЙНА ЕКОНОМІКА
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
для студентів
економічних спеціальностей
1. Економічний розвиток і проблеми його дослідження всучасній економічній теорії
1. Сутність та зміст трансформаційної економіки як науки
2. Економічний розвиток і проблеми його дослідження в сучаснійекономічній теорії
3. Теорії перехідної економіки: неокласична концепція загальноїрівноваги Л. Вальраса та В. Парето
4. Теоріїтрансформації капіталізму
1. Трансформаційна економіка (транзитологія) – розділекономічної теорії, що вивчає взаємодію процесів соціально-економічнихперетворень та їх загальний вплив на результати економічного розвитку.
Перехідна економіка – розділекономічної теорії, що вивчає процеси переходу економічної системи від одногорівноважного стану до іншого. Водночас це тимчасовий стан національноїекономіки, за якого вона переходить від однієї до іншої економічної системи упроцесі здійснення реформ.
Метою транзитології є вивчення закономірностей трансформаціїнаціональних систем, основних типів та етапів трансформаційних циклів,можливостей постіндустріальної трансформації у постсоціалістичному світі. Прицьому основними завданнями є: засвоєння закономірностей існуваннятрансформаційних станів економічних систем, наслідків і соціальних орієнтирівтрансформації капіталістичної та постсоціалістичної систем.
Предметом науки виступають трансформаційні станиекономічних систем, які у своєму розвитку проходять такі стадії: виникнення,формування, розвиток, проходження, розпад, зникнення.
Таким чином, перехідним процесом в економіці вважаєтьсяпроцес, у якому одна економічна система перебуває в стадії формування, а інша –в стадії розпаду.
Основний зміст трансформаційноїекономікистановлять наступні питання:
1. Логіка економічного розвитку та закономірності руху економічнихсистем
2. Ринкова трансформація та основні шляхи переходу до ринку
3. Економічна політика держави в перехідний період
4. Інституціональні основи системної трансформації і трансформаціявідносин власності
5. Роль та функції держави як головного інституту управління вперіод трансформації
6. Ринкові трансформації в аграрному секторі
7. Формування ринків капіталів, землі, нерухомості та праці
8. Підприємство і підприємництво в перехідній економіці
9. Формування ринкової інфраструктури в транзитивній економіці
10. Фіскальна та монетарна політика в умовах ринковоїтрансформації
11. Доходи населення і соціальна політика в умовах ринковихперетворень
12. Економічне зростання в перехідний період
13. Глобальні світові тенденції та їх вплив на економіку України
14. Формування відкритої економіки, інтеграція до світовогогосподарства
15. Економічна безпека України тощо.
2. Економічна теорія як напрям мислення є відносномолодим розділом наукового пізнання. Його виокремлення зі структури загальноїфілософії пов'язують із появою праці Адама Сміта «Дослідження про природу іпричини багатства народів», яку формально можна вважати першою працею зпроблем економічного розвитку. Саме в рамках класичної політекономіїпроблематика процесів, які лежать в основі тривалого зростання виробництвапродуктів та доходів у суспільстві, стала невід'ємною складовою предметаекономічного аналізу.
Промислова революція вперше привернула увагу економістів дозакономірностей тенденцій динаміки капіталістичної економіки, до дослідженняколивань економічних змінних, і насамперед, економічного розвитку.
Економічний розвиток,в його класичномутрактуванні, детермінується «поділом праці» і спеціалізацією. Спочатку процесрозвитку виступає як кумулятивний результат взаємодії таких чинників:
– усе більш глибока спеціалізація;
– приріст заощаджень унаслідок зростання доходів;
– грошова економія фірми за рахунок зв'язків з іншимифірмами;
– зростання здатності й зацікавленості фірм впроваджуватитехнічні нововведення завдяки спеціалізації праці.
У результаті науково-технічного прогресу XIX ст. у галузіресурсів і техніки визначення економічної сутності розвитку теж зазналосуттєвих змін:
1.Розвиток– поступовийпроцес, для якого характерні органічне зростання та еволюційний характер.
2.Розвиток – гармонійнийпроцес, блага якого дістаються всім одержувачам доходів і поширюються на всюсистему, оскільки економіка має такий характер, що всі її елементивзаємозалежні й доповнюють один одного.
3.Можна розраховувати напостійний економічний прогрес, тому що результати відкриття нових джерелресурсів і технічних нововведень, очевидно, переважать ефект віддачі, щознижується, від споконвічно обмежених ресурсів.
Факти економічної дійсності перших десятиліть XX ст. внесливідповідні зміни у трактування економічного розвитку в умовах капіталізму. ЙозефШумпетер обґрунтував гіпотезу, що економічний розвиток відбувається у формідисгармонійних стрибків і ривків, які проходять унаслідок освоєння принциповонових інвестиційних проектів (інновацій).Процес розвитку неминучеприпускає чергування порівняно недовгих періодів процвітання і депресії черезпорушення звичного для системи кругообігу ресурсів і доходів.
Друга половина XX ст. характеризується загостренням кризових явищв економічних системах, що розвиваються. Головні економічні проблемислаборозвинутих країн пов'язувалися зі зростанням і структурними змінами, безяких процес розвитку неможливий, а також із місцем цих країн у світовійекономіці та розподілом доходу, багатства і влади. Розвиток економічних систем втеорії стадій економічного зростання Вільяма Ростоу включає п'ятьлінійних стадій:
1)традиційне суспільство – технологічно відстале суспільство, вякому переважають аграрні відносини та ієрархічна соціальна структура;
2)формування передумов для стрибка – характеризується використаннямновітніх технологій у сільському господарстві за рахунок появи новихінвесторів;
3)стрибок до кумулятивного зростання – характеризується самодетермінованістюпроцесів зростання та формуванням соціально-політичної структури суспільства,спрямованої на підтримання новітніх технологій;
4)перехід до технологічної зрілості – довготривалий період технологічногопрогресу;
5)стадія масового споживання – найтриваліша стадія, в ході якоїформується суспільство добробуту та ускладнюється процес виробництва споживчихблаг.
Перехід до стадії зростання можливий за умов мобілізаціївнутрішніх та зовнішніх інвестиційних ресурсів. Вплив інвестицій на пожвавленняекономічного зростання описано в моделі Харода-Домара, суть якої зводитьсядо необхідності заощадження та мобілізації значної частки національного доходуу формі інвестицій задля нарощення темпів економічного розвитку.
До 70-х років XX ст. економічний розвиток розглядався економістамияк суто економічне явище. Вважалося, що швидке збільшення обсягів ВНП та ВВП надушу населення автоматично надасть блага за рахунок створення нових робочихмісць та інших можливостей. При цьому проблемам бідності, безробіття тарозподілу доходів відводилась другорядна роль. Однак в 1950–60 роки, підвищеннярівня життя практично не відбулося і тоді увага була сконцентрована на скороченнімасштабів нерівності та безробіття у процесі економічного зростання.
Більш широкого трактування теорія економічного розвитку набулапротягом 70-х років XX ст, коли головну увагу економістів було акцентовано наструктурній трансформації переважно аграрної економіки слаборозвинутих країн.Основні положення теорії прихильників підходу структурних трансформаційописуються в рамках двосекторної моделі Артура Льюїса. Підґрунтямтеорії є теза про існування двох секторів в економічній системі, що розвивається:сучасний, з відносно передовою технікою і добре функціонуючим ринковиммеханізмом, і традиційний – з відсталою технікою і слабким зв'язком із ринком.
Наприкінці XX ст. Едгар Оуенс висловив тезу, що наставчас для розгляду не тільки шляхів підвищення продуктивних сил суспільства, а ййого якісних характеристик, пов'язаних із політичними ідеями, формою державногоуправління та роллю людей у суспільному житті. Розвиток почав розглядатисьяк багатоплановий процес, що веде до радикальних змін у соціальних структурах,поведінці людей, суспільних інститутах, а також до прискорення економічногозростання, скорочення нерівності та викорінювання безробіття. Інакше кажучи– це комплекс змін, за допомогою яких соціальна система, орієнтована назадоволення основних потреб та попиту окремих людей і груп населення, рухаєтьсявід стану загальної незадоволеності до нових сприятливіших матеріальних тадуховних умов життя.
Ціннісні складові умови розвитку: забезпеченняелементарних умов існування, самоповага та свобода.
Основні параметри економічного розвитку: характеристикагруп бідності, рівень безробіття та структура справедливого перерозподілу.
Із розпадом Радянського Союзу проблеми економічного розвитку іекономічних трансформацій набули принципово нових характерних рис. Середекономістів всього світу ведуться дискусії про трактування сутностітрансформаційних процесів, визначенні критеріїв оцінки, виявленні основнихзакономірностей їх динаміки тощо.
Загальна аналітична уява стосовно фундаментальних основфункціонування економічної системи в процесі ринкових перетворень може бутисформована на основі поєднання наявних методологічних підходів, які можнаподілити на дві основні групи:
1. теорії перехідної економіки;
2. теорії трансформації економічної системи.
3. Теоретичні концепції перехідної економікиґрунтуються на неокласичній концепції загальної конкурентної рівноваги, якубуло започатковано Л. Вальрасом, В. Парето.
Вихідними принципами аналізу моделі загальної рівноваги є«методологічний індивідуалізм», що базується на припущенні про раціональністьповедінки індивідів, та принцип оптимізації економічної діяльності суб’єктівгосподарювання. Залежні змінні моделі загальної рівноваги детермінуютьсявиключно індивідуалістичними перевагами суспільства з урахуванням його можливостей.В принципі існує нескінченна кількість можливих варіантів розміщення ресурсів ідоходів, однак, у результаті функціонування системи взаємозв'язаних ринківзавжди формується лише одне оптимальне співвідношення. Досягнення загальноїрівноваги за своєю економічною сутністю є системою рівноважних станівкожного із економічних агентів на всіх ринках товарів і ресурсів за даноговектора цін.
П'ять необхідних і достатніх умов для досягненнязагальної рівноваги в ринковій економіці:
1. рівність зважених за цінами переваг для всіх товарів;
2. рівність доходів і витрат кожного із суб'єктів господарювання;
3. зміна ціни на один із товарів вимагає приведення решти цін;
4. ціни готових продуктів дорівнюють сукупним витратам на їхвиробництво;
5. повне і ефективне використання всіх наявних благ.
Згідно з фундаментальними припущеннями неокласиків, економічнасистема вільної конкуренції (в її статичному розумінні) завжди перебуває устані рівноваги. Виходячи із зазначеного, перехідний стан економічноїсистеми трактується як перехід від одного рівноважного стану до іншого, деосновна увага приділяється сумісності значень змінних між собою, їх сумісностііз загальним рішенням та стабільності рівноважних значень змінних.
Економічна система може бути виведена зі стану загальної рівновагичерез дію безлічі детермінант, більшість зводиться до таких причин:
1. цінові очікування суб'єктів господарювання (вразі їх невідповідності економічна система ймовірно вийде зі стану рівноваги);
2. невідповідність планів у господарській поведінцііндивідів;
3. невідповідність оцінки поточної ситуації;
4. невизначеність із основними параметрамиекономічної системи вносить відповідний ризик у систему прийняття рішень суб'єктівгосподарювання (тим самим порушуватиметься рівновага між попитом іпропозицією).
У подальшому теорія загальної рівноваги зумовила формуваннянормативної економічної теорії добробуту. Основні результати цих дослідженьузагальнено у дві фундаментальні теореми.
Перша теорема економіки добробуту: за певних умовконкурентні ринки призводять до розподілу ресурсів з певною особливістю: неіснує такого перерозподілу ресурсів, а отже, неможливі такі зміни у виробництвіта споживанні, щоб підвищення добробуту одного суб'єкта господарюваннявідбулося не за рахунок іншого.Таке розміщення ресурсів дістало назвупарето-ефективного (або парето-оптимального) на честь італійськогоекономіста-соціолога Вільфредо Парето.
Парето-ефективність – це те, що зазвичайрозуміють під економічною ефективністю.
Друга теорема економіки добробуту: кожна точка на кривійутилітарних можливостей може досягатися конкурентною економікою за умовиздійснення правильного розподілу ресурсів, який має відповідати таким умовам:
1. гранична норма заміщення в споживанні між двома благамимає бути однаковою для всіх споживачів; гранична норма заміщення вспоживанні – така кількість одного товару, яка необхідна споживачеві длятого, щоб компенсувати відмову відповідної кількості іншого товару;
2. гранична норма технічного заміщення має бути однаковою в усіхвиробничих процесах; гранична норма технічного заміщення виробничого ресурсу– кількість одного фактора, необхідного для заміщення іншого, длязбереження незмінним загального рівня виробництва; розраховується як відношенняграничної продуктивності першого і другого факторів, або як кут нахилуізокванти.
3. гранична норма трансформації будь-яких двох благ маєдорівнювати граничній нормі заміщення у споживанні цих благ; гранична норматрансформації – числове значення нахилу кривої виробничих можливостей.Гранична норма трансформації першого блага в друге представляє собою величинуспаду виробництва першого блага задля збільшення виробництва другого.
4. На противагу неокласичному підходу трактуванняперехідних процесів було обґрунтовано концепцію трансформації економічноїсистеми, яка ґрунтується на тезі про безперервність економічних перетворень усуспільстві та залежності результатів перетворень від їх розвитку.
Економічна теорія трансформації капіталізму як наукова дисциплінавиникла на початку XX ст. Фундаментальні основи транзитології віддзеркалюють концептуальніположення марксистської теорії суспільно-економічних формацій, у рамках якоївперше було поставлено питання щодо необхідних та достатніх умов зміни одногоекономіко-політичного устрою на інший.
Згідно з концепцією К. Маркса, динаміка розвиткусуспільства визначається станом і рівнем розвитку суспільно-економічнихформацій (способів виробництва). Трансформація системи функціонуваннякапіталістичного суспільства зумовлена кумулятивним нагромадженням внутрішніх протирічміж суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формоюприсвоєння результатів праці.
На думку прихильників марксизму,трансформація економічноїсистеми капіталізму є невід'ємною складовою економічного розвитку суспільства,що зумовлена дією ендогенних (внутрішніх) чинників соціального характеру.
Ідея ендогенної зумовленості трансформаційних процесів векономічних системах отримала розвиток у теоретичних концепціях кейнсіанців.Характерною рисою розвитку економічної системи, на думку кейнсіанців, є їїендогенна (внутрішньо притаманна) нестабільність. Ринкова економічна системафункціонує циклічно навіть за відсутності екзогенних (зовнішніх) детермінант. Уцілому, циклічність розвитку економічної системи зумовлена невідповідністюструктури сукупного попиту і пропозиції, яка формується внаслідок трансформаціїполітичних, соціальних та організаційно-економічних детермінант.Відповіднодо концепції Дж.М. Кейнса динаміка національного доходу тавідповідного рівня зайнятості детермінується такими незалежними змінними:схильність до споживання, перевага ліквідності, попит та пропозиція грошей,гранична ефективність капіталу, процентна ставка та стимули до інвестицій.
Окремо слід виділити концепцію трансформації централізованокерованої економіки Німеччини після Другої світової війни, розробленукейнсіанцями Фрайбурзької школи ордолібералів. Використання міждисциплінарногопідходу дало змогу А. Мюллеру-Армаку, В. Ойкену, В. Репке, Ф. Бьомута А. Рюстову розробити концепцію соціально орієнтованої економіки,в основі якої були критичний аналіз монополістичного капіталізму та відповіднийпошук шляхів створення економічного порядку, звільненого від пороківприватнокапіталістичних фінансово-промислових груп, що забезпечують собіпротекції державної влади.
Сучасне нове кейнсіанствоґрунтуєтьсяна тій передумові, що економічні процеси протікають у реальному часі, ікінцевий результат економічного розвитку значною мірою залежить від ходу трансформаціїекономічних змінних. Нові кейнсіанці підкреслюють активну самостійну рольгрошей і відсотка як перехідного фактора від грошових змінних до реальних тарекомендують активне втручання держави у фінансову сферу і тверде регулюваннядіяльності фінансових посередників. Таким чином вони концентрують увагу на тихсамих завданнях перехідного періоду, що і прихильники «великого удару»(стабілізації і лібералізації), але підходять до них на більш конкретномурівні, що дає змогу обґрунтувати висновки про наявність внутрішніхсуперечностей і недоцільності швидкоплинних рішень. Саме в цьому полягаєсуперечність між трансформаційними концепціями «шокової терапії» і«градуалізму».
Інституціональні концепціївиходять ізбазисного припущення про еволюційний характер розвитку економічної системи.Такі припущення ґрунтуються на аналізі базисних детермінант внутрішньоїнестабільності ринкового господарства, що зумовлюють як неефективність, так інесправедливість розподілу ресурсів і доходів між суб'єктами господарювання.До таких детермінант можна віднести: боротьбу за економічну владу (Т. Веблен),невідповідність у динаміці грошових операцій в економіці, що впливають навзаємодію таких економічних змінних, як ціни на товари кінцевого та проміжногоспоживання, обсяги кредитування, ставка відсотка тощо (У. Мітчел),кумулятивність та еволюційний характер інституціональних змін (Д. Норт,О. Вільямсон), гістерезис (відставання) та блокування в змінах рутин, якізумовлюють залежність еволюції економічної системи від її минулих результатів(теоретична концепція представників еволюційного або нового інституціоналізму I. Нельсона та С.Уінтера).
Інститути є ключем до розуміння відносин між суспільством іекономікою і впливу цих відносин на економічний розвиток.
Основна функція інститутів – забезпеченнястабільності за допомогою згладжування змін відносних цін.
Зміна світосприйняття людей, що відображається в зміні відноснихцінностей та уподобань, є джерелом інституціональних трансформацій.
Сутність інституціональних трансформаційрозкриваєтьсячерез розуміння таких питань:
1. стабільність інституціональних характеристик;
2.джерела трансформацій;
3.діюча сила трансформацій;
4. напрям трансформацій.
Залучення до аналізу процесів економічної трансформаціїінституціональних перетворень значно розширює можливості пояснення кризовихявищ перехідної економіки соціалізму. Зміна передумов аналізу в рамках неоінституціоналізму,які стосуються самих економічних суб'єктів і середовища, у якому вони діютьспирається на широку фактичну базу реальної політичної практики і тому дозволяєвикористовувати отримані висновки і застосовувати методи аналізу до поточноїпрактики господарювання.
Центральну роль у цій теорії відіграють три базові передумови:
1. для опису поведінки людини в політичній сфері використовуютьсяті самі гіпотези, що й у неокласичній економічній теорії;
2. процес виявлення переваг індивідів у політичній сферірозуміється в термінах ринкової взаємодії;
3. досліджуються питання, аналогічні тим, що виникають у неокласичнійекономічній теорії, тобто питання про існування, стабільність і ефективністьполітичної рівноваги, шляхи її досягнення тощо.
На відміну від неоінституціоналізму, еволюційнийінституціоналізмфокусує увагу на виникненні самих інститутів тачинниках їх змін у часі. Основою еволюційного аналізу економічних змін є«способи поведінки» або «рутини», що нечітко простежувались у динамічнійконцепції «конструктивного руйнування» Й. Шумпетера та булирозвинені Р. Нельсоном й С. Уінтером.
Відповідно до постулатів еволюційної теорії економічного розвитку,яка спирається на філософські принципи «холізму», трансформаційні процеситрактуються через внутрішньо властиві характеристики індивідуалістичногосуспільства, що формують свідомість людини через механізми культури ісоціальної взаємодії.
2.Закономірності руху економічних систем
1. Економічна системасуспільства: основні підходи до визначення, структурні елементи та класифікація
2. Моделі економічних систем
3. Трансформаційні стани економічних систем, основні форми та етапиїх розвитку
4. Становлення економічної системи України в умовах трансформаційнихпроцесів в економіці
1.Поняття «економічнасистема» є багатоаспектним і складним для свого розуміння. Передусім цезумовлене існуванням різноманітних підходів до його визначення.
Основні підходи до визначення економічної системи
1. Економічна система являє собою велику систему різноманітнихвидів діяльності (В. Леонтьєв).
2. Під економічною системою розуміють сукупність механізмів таінститутів для прийняття і реалізації рішень відносно виробництва, прибутку іспоживання в рамках певної географічної території (П. Грегорі і Р. Стюарт).
3. Економічна система – це взаємодія всіх інститутів, організацій,законів, які впливають на економічну поведінку суб'єктів і результати їхдіяльності (Ф. Прайор).
4. Економічна система – це сукупність усіх видів економічноїдіяльності людей у процесі їх взаємодії відносно виробництва, розподілу, обмінуі споживання матеріальних благ, а також регулювання такої діяльності увідповідності із цілями суспільства (Б. Селезньов).
Кожне з наведених визначень відбиває якусь одну зі сторінкатегорії, оскільки складність об'єкта не дає змоги дати вичерпнухарактеристику одним визначенням. Тому, приймаючи їх, необхідно звернутися доструктури економічної системи та характеристики її елементів.
Структура економічної системи
Економічна система являє собою інтегровану єдність продуктивнихсил, виробничих, техніко-економічних відносин і господарського механізму.
Особливе місце в економічній системі належить продуктивним силам івиробничим відносинам.
Система продуктивних сил – це сукупність робочої сили, засобів праці, формїх організації. Важливе місце в ній належить формам і засобам організаціївиробництва, які забезпечують необхідну взаємодію всіх елементів продуктивнихсил, створюють цілісність усієї системи.
Виробничі відносини розвиваються в межах суспільного способувиробництва., мають певні закономірності розвитку, специфічні суперечності.
Взаємодія продуктивних сил, виробничих, техніко-економічнихвідносин знаходить своє відображення в діючому господарському механізмі,управління яким дозволяє утримати розвиток системи на необхідному длясуспільства рівні. Таке управління в більшості випадків здійснює держава.
В економічній літературі існує багато класифікацій, економічнихсистем, в основі яких лежать різні критерії:
1.<sup/>Економічна роль держави в цій суспільній системі:
– натуральне господарство;
– товарне виробництво;
– державно-планове господарство.
2._____Технологічний спосіб виробництва:
– економічна система, заснована на ручній праці(доіндустріальна);
– машинній (індустріальна);
– автоматизованій (постіндустріальна).
3._____Господарський механізм:
– ринкова економіка;
– командна економіку.
4. Наявність експлуатації:
– первіснообщинний лад і соціалізм, в<sub/>якихвідсутня експлуатації;
– інші економічні системи, де вона існує.:
В основі загальновизнаної світової класифікації економічнихсистемлежать: форма власності на засоби виробництва та спосібкоординації й управління економічною діяльністю. За цими ознаками розрізняють:командну, ринкову, змішану і перехідну економіку.
Основними рисами командно-адміністративної економіки єсуспільна власність майже на всі матеріальні ресурси і колективне прийняттяекономічних рішень шляхом централізованого планування. Підприємства, щовиступають власністю держави, здійснюють виробництво на основі державнихдиректив. Економічні суб'єкти позбавлені самостійності, оскільки управліннявсіма підприємствами здійснюється з єдиного центру, що виключає вільні ринковізв'язки між окремими господарствами.
У розподілі ресурсів економіки вільного ринку держававідіграє незначну роль. Суб'єкти приймають усі рішення, орієнтуючись након'юнктуру ринку, рівень і динаміку цін. У такій системі поведінка кожногоучасника залежить від його особистих інтересів. Він виробляє лише ті товари, щомають попит на ринку.
Сучасна економіка багатьох країн світу багатоукладна (змішана), уній вільне підприємництво об'єднується з державним регулюванням.
2.В економічній літературі розглядається ряд моделей економічнихсистем. На думку Є. М. Воробйова, можна виділити три основнімоделі економічних систем: традиційну, ринкову, центрально-керовану.
Традиційна системавластива раннім етапам розвитку суспільства,доіндустріальній епосі, коли панувала аграрна ручна праця, люди значною міроюзалежали від природних чинників. В економічній структурі традиційної системидомінувало натуральне господарство, ринкові, відносини мали нерегулярнийхарактер, ще не стали загальними.
Центрально-керована системахарактеризується монополією державної власності,розпорядником якої виступає державний апарат, відсутністю вільнихтоварно-грошових відносин, концентрацією в руках єдиного політичного йекономічного центру всіх важелів впливу на господарську діяльність підприємств,значної частини додаткового продукту. Ця система завдяки централізації політичноїта економічної влади дуже ефективна в екстремальних умовах громадського життя(війни, епідемії та ін.). Проте за нормальних умов вона втрачає життєздатність,рано чи пізно потрапляючи в смугу системної кризи. Криза переборюється протягомтривалого часу на основі повернення до відкритої економіки.
В основі відкритої економіки – свобода вибору,різноманітність форм власності і господарювання, розвинені ринкові відносини.Ідеться про формування договірної, ринкової систем, різні моделі яких домінуютьу сучасному світі.
Іноді виділяють такі моделі економіки: лібералізована ринковаекономіка (США), держава добробуту (Швеція), східно-азіатська модель (Японія).
В основі «американської моделі» розвитку лежатьсоціально-культурні особливості нації – масова орієнтація на досягненняособистого успіху, а також високий рівень економічного добробуту. Томуосновними напрямами держави є всіляке заохочення підприємництва, збагачуваннянаселення.
«Шведська модель» відрізняється сильноюсоціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунокперерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верствнаселення. Це створює сприятливі умови для відтворення висококваліфікованоїробочої. Така модель ринкового господарства заснована на відносно високомурівні добробуту країни і кваліфікації робітників.
«Японська модель» відрізняється значним зростанням продуктивностіпраці, за рахунок чого досягається зниження собівартості продукції, різкепідвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Їй притаманне державневтручання на всіх рівнях економічної структури, довготривала стратегіяекономічної політики.
3. Намагаючисьпобудувати економічну систему та суспільство, слід звернутися до аналізузагальних закономірностей руху економічних систем: цілісність,відкритість до зовнішніх впливів і зв'язків, здатність породжувати,підтримувати та розвивати інтегративні властивості сукупності об'єктів іпідсистем, що у процесі взаємодії й складають базу та структуру даної системи.
Крім названих вище, до закономірностей, що визначають природу тафункції економічних і соціальних систем, слід віднести й циклічність їхньогорозвитку.
Взагалі поняття цикл, цикли (від грец. kyklos – коло) означаєсукупність взаємозв'язаних явищ, процесів, робіт, що утворюють замкнене колорозвитку протягом певного проміжку часу. Будь-який розвиток у природі чи усуспільстві відбувається циклічно, нерівномірно та проходить через схожі фази.
Життєвий цикл суспільства – період від зародження певноїсуспільно-історичної системи до її загибелі (чи радикального перетворення – трансформації).
Фази існування історичного життєвого циклу суспільства:
– зародження в надрах старої системи,внутрішній, латентний розвиток;
– народження, утвердження в процесіреволюційного перевороту, у боротьбі із системою, що йде в минуле, відживає;
– поширення, перетворення в домінуючу,панівну систему;
– зрілість, коли повною мірою виявляються притаманні данійсистемі риси;
– одряхління, наростання суперечностей,входження у кризу, в протиборство з наступною системою, що вже народилася йбореться за своє місце під сонцем;
– нарешті довготривала фаза відмирання,існування у вигляді окремих трансформованих уламків на периферії нової системи,що стверджується.
Подібно до життєвого циклу суспільства, економічна систематакож має свій життєвий цикл, отже й свої специфічні стадії функціонування:виникнення, формування, розвитку. Ці стадії характеризують висхідний рухсистеми. Однак будь-яка економічна система має й траєкторію спадного руху, щовизначається трьома іншими стадіями: проходження, розпад, зникнення.
Таке розуміння життєвого циклу суспільства як цілого, аекономічної системи – як основи цього суспільства, дає змогу говорити пробезперервність внутрішніх трансформаційних процесів і перехідних станів усерединібудь-яких економічних та соціальних систем.
Уся економічна історія людства пов'язана з постійними переходамивід одного стану економічної системи до іншого, коли одна система перебуває устадії формування, а інша – у стадії розпаду. Такі переходи здійснюються наоснові трансформаційних процесів, які змінюють внутрішній стан системи.
Взагалі, поняття трансформація (лат. transformatio) означає перетворення, перевтілення,зміна виду, форми, властивостей чого-небудь. З позицій впливу на зміниструктури господарської системи трансформація – це процес заміни конституючихознак одного господарського порядку подібними ознаками іншого порядку,наслідком чого є докорінне перетворення економічної системи в цілому.
Трансформація, як внутрішній стан, закономірність розвиткуекономічних систем, пов'язана із такою формою їх перевтілення, як еволюція(лат. evolutio– розгортання) – процес змін, розвитку; одна ізформ руху, розвитку у природі та суспільстві – безперервні, поступові кількіснізміни, на відміну від революційних – корінних, якісних змін.
Якщо еволюціяє необхідною формою, у певному сенсі об'єктивним інструментом, за допомогоюякого нагромаджуються зміни, що виявляються вже у трансформаційних процесах, тоінструментом суб'єктивним, свідомо створеним суспільством, певними політичнимисилами, який сприяє, або навпаки – не сприяє, гальмує, еволюції татрансформації, виступають реформи – це процес корегування окремихелементів системи, у нашому разі економічної системи, з метою покращання їїефективності без зміни основ.
У сучасній економічній науці існує значна кількість концепцій щодотрактування, сутності і змісту трансформації. Можна зустріти такожхарактеристику трансформації, яка досліджується з позицій визначення їїоб'єктом процесу відтворення. Саме відтворення у даному разі розуміється якспрямованість людської діяльності на збереження та розвиток умов життя, щосклалися, матеріальної основи власного існування, виражених у єдності взаємопереходівстадій виробництва та споживання. Тому відтворення вже само по собірозглядається як процес трансформації природного середовища відповідно допотреб людини. Автори концепції визначають три основні типи трансформацій:
1) одинично-локальні (мікроекономічні внутрішньосистемні);
2) функціональні (макроекономічні внутрішньосистемні);
3) глобальні (міжсистемні).
Їх характеристика наведена в табл. 2.1.
Основні етапи трансформації
1. Етап безпосередньої трансформації,на якому відбувається«прорив форми, подолання адаптованості відтворювального процесу, його пороговихзначень». Характерними рисами етапу є функціональна криза, стрімке збільшеннярізних форм деструктивної поведінки усіх суб'єктів відтворювального процесу,загострення соціальної напруженості, значні порушення системної рівноваги.
2. Етап інтерформації – «етап нестійкого таневизначеного стану, співіснування між формами». На цьому етапі значно зростаєпотреба у взаємодії держави із найбільш мобільними силами суспільства, оскількисаме від них залежать визначення нової парадигми розвитку, його стратегічнихцілей, заміна старих і створення нових інституціональних форм, які бзабезпечили нову якістьекономічного та соціального відтворення.
3. Етап інтоформації – «період набуття новоїстійкості, нової форми». Такий етап переходу характеризується набуттям системоюелементів цілісності, отже домінуванням якісно нової системи господарювання,мотивації, соціальних зв'язків тощо.
4. Етаппосттрансформаційного стану – час, коли визначається «здатність нової системиохопити усі ланки відтворювального процесу, надати йому цілісності та стійкогосамовідтворювального руху відповідно до нової мети розвитку».
Таблиця 2.1 Характеристика основнихтипів трансформації
Типи трансформацій Форма виразу Причини виникнення Можливі наслідки Напрямки регулювання та характер вибору Закономірності протікання Одинично-локальні трансформації Відтворювальний процес як зміна стадій, форм, перетворень предметів та енергії Поділ праці, конкуренція, обмеженість ресурсів Плинне функціонування суб’єктів господарювання Підтримка рівня конкурентності, високого рівня господарської активності. Вибір індивідуальний, переважно раціональний (засоби відповідають меті) Здійснюється безперервно із перевагою суб’єктів, здатних до швидкого залучення та використання ресурсів Функціональні трансформації Макроекономічна незбалансованість різного типу та глибини (кризові ситуації, циклічні спади, кон’юнктурні невідповідності) Відносно обособлений та самостійний цикл відтворення окремих функціональних ланок (окремих галузей, секторів національного господарства). Їх перерозвиток або недорозвиток, що порушують цілісність, ритм та взаємозв’язаність процесу відтворення Поширення незбалансованості на взаємозв’язані функціональні ланки. Зміна алокації ресурсів. Адаптація відтворення до функціональних змін Антициклічне регулювання, боротьба із макроекономічною незбалансованістю. Вибір здійснюється у рамках певної економічної політики Виникають періодично, взаємозв’язані з економічними циклами. Сприяють розширеному відтворенню за наявності вільних ресурсів та тісної залежності даної функціональної ланки від відтворювального процесу взагалі Міжсистемні (глобальні) трансформації Системна криза, економічна катастрофа, зміна принципів і характеру зв’язків між суб’єктами господарюваня Техніко-економічна неоднорідність відтворювальних ланок. Неспроможність забезпечити досягнення мети та взаємозв’язаності відтворення, надвелике зниження адаптивних властивостей. Руйнівний зовнішній вплив Втрата відтворювальним процесом цілісності, його локалізація на рівні функціональних ланок, а далі – на рівні окремих суб’єктів господарювання. Трансформаційне падіння. Зміна цілей відтворення, набуття нової цілісності Довгострокове стратегічне управління на основі теоретичної, ідеальної або запозиченої моделі. Системне реформування Спостерігають рідко, при природному протіканні, тривалі, складаються з багатьох системних трансформацій. Реформування відбувається за законами еволюційного регресу (відтворення згортається, проходячи етапи свого розвитку у зворотному порядку) та еволюційної відстані (чим швидше перехід до нового, тим вірогідніше відтворення старого)
4.Становлення економічної системи в економіці України в багатьохвипадках пов'язується з переходом від адміністративно-командної до ринковоїекономіки. Між тим існує думка про те, що здійснюється перехід від змішаноїекономіки, яка функціонувала на директивно-планових засадах, до змішаноїекономіки, що функціонує на ринкових засадах, тобто відбувається зміна засад.Характерною рисою цих перетворень є не стільки реформування економічноїполітики та методів господарювання, скільки перетворення системисоціально-економічних відносин.
Причини,за яких ускладнюється побудова економічної системи України в сучасних умовахтрансформації
1. Попередня економічна система грунтувалася на розподільчихвідносинах, усе, що створювалося працею народу, привласнювалося урядом, а потімйого частина розподілялася конкретними чиновниками серед юридичних і фізичнихсуб'єктів народногосподарського комплексу.
2. Відносно низький рівень розвитку продуктивних сил в порівнянніз розвиненими країнами, велика концентрація виробництва, що ускладнює умовирозвитку малого і середнього бізнесу, незбалансованість економіки, їїмонополізація, збереження елементів адміністративно-командної системигосподарювання.
3. Не в повній мірі погоджено питання про модель розвиткуекономіки України. Науковці вважають, що це може бути змішанасоціально-орієнтована економіка, яка б увібрала в себе все розмаїття сучасногоцивілізованого процесу, його найвищі економічні та науково-технологічні досягнення.Ця модель повинна бути конкретизована,пов'язана з економічною політикою і визначенням етапів, стратегії і тактики їїреалізації. Для України ідеальним було б установлення змішаних системєвропейського типу, при яких ринковий механізм функціонує під контролем держави.
Становленняекономічної системи в Україні супроводжується трансформаційним періодом (періодстворення та формування ринкового господарства<sup/>з його основами,принципами, механізмом, інститутами) та створенням нових форм розвитку суспільства.Іноді цей період називають перехідним.
Проходження економікою країни перехідного періоду ставить рядпроблем, потребуючих вирішення і спричинених тісною взаємодією політичних іекономічних чинників.
Основніактуальні проблеми перехідного періоду в Україні
1. Проблема ступеня трансформації економіки і її спаду.Кризу, що супроводжуєтрансформаційні процеси, можна розглядати як значний потенціал макроекономічнихневідповідностей, які накопичувалися в роки планової економіки. Спад пов'язанийз корінною перебудовою економічної системи, тому він і має назву трансформаційногоспаду, перехідної кризи. Можна стверджувати, що витрати суспільства, якіспричиняє спад, є своєрідна «плата» за перетворення системи господарства., соціальнаціна економічних реформ.
2. Питання про тривалість перехідного періоду.Глибина і тривалість його залежать від диспропорції та обсягутрансформаційних завдань; з погляду рівня техніки і технології – від ступенярозвитку реальних ринкових відносин і т.д.
3. Питання про погодження широких, різноспрямованихінтересів, що виникають на тій або іншій території. Його актуальністьзумовлена передусім тим, що все частіше суб'єктами управління, що визначаютьпроцес соціально-економічних перетворень у перехідний період, стаютьнаціонально-інтеїровані утворення – незалежні республіки або держави.
4. Питання про ступінь співвідношеннядержавного регулювання та конкуренції.Ступінь державного впливу наекономіку здійснюється в залежності від конкретної ситуації в економіці. Уперехідний період держава концентрує свою економічну політику на стимулюваннязростання ділової активності підприємців, їх інвестиційної діяльності,збільшенні купівельної спроможності населення шляхом дотацій та іншихекономічних регуляторів. Крім того, державою цілеспрямовано знижуються податки,процентні ставки за кредит, поширюється сфера державних робіт з метоюпідтримання рівня зайнятості населення.
У світовій економіці існує декілька класифікацій перехіднихперіодів. Відповідно до однієї з них виділяють:
– «ринковий соціалізм» – характерною ознакоює поступовість перетворень, провідна роль у здійсненні яких належить державномукерівництву (Югославія, Угорщина);
– «шокова терапія» – наміри швидкого розвалустарої системи, вступу до ринку, ринкових відносин (прискорена корпоратизаціядержавної власності – Польща, СНД);
– градуалістська версія – зосереджує увагуна її «процесності» чим протистоїть доктрині «шокотерапії». Трансформаціясприймається як зміна в структурі сукупного попиту і пропозиції, підкреслюєтьсяресурсо- і капіталоємний характер процесу, його тривалість.
Практика процесу реформ свідчить, що величезнезначення в позитивному забезпеченні реформування і в подоланні трансформаційноїкризи на шляху до ринкової економіки мало б посилення централізованогорегулювання цих процесів, в основі яких лежить державне регулювання.
Згідно Закону України «Про засади державноїрегуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторнаполітика у сфері господарської діяльності, спрямована на:
– удосконалення правового регулюваннягосподарських відносин;
– удосконалення адміністративних відносинміж регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктамигосподарювання;
– недопущення прийняття економічнонедоцільних те неефективних регуляторних актів;
– зменшення втручання держави у діяльністьсуб'єктів господарювання;
– усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, щоздійснюється в межах Конституції та законів України.
4. Інформаційне і постекономічне суспільство: спільні тавідмінні риси, тенденції розвитку
1. Інформаційне суспільство як форма й результатфункціонування постіндустріальної економіки
2. Роль держави у забезпеченні ефективноїтрансформації продуктивних сил на принципах інформаційної економіки
3. Постекономічне суспільство: проблеми,визначення сутності й чинники становлення
1. Актуальність використання інформаційного підходудо аналізу закономірностей і тенденцій розвитку економіки, суспільства,визначається низкою таких чинників:
1) стрімке зростання ролі інформації в економічному життісучасного світу, особливо із зародженням науково-технічної революції. Основоютаких змін стали:
– невпинне зростання швидкості передаванняповідомлень;
– зростання обсягу інформації, щопередається;
– прискорення обробки інформації;
– широке використання зворотних зв'язків вінформаційному полі;
– постійне та значне збільшення обсягу новоїінформації та прискорення процесів її запровадження й використання в усіхсферах людської діяльності;
– наочне відображення інформації людині впроцесах управління;
– стрімке зростання оснащеностіуправлінської праці і праці виробників продукту;
2)потреби великого капіталу і, насамперед, транснаціональнихкорпорацій (ТНК). В умовах розгортання НТР ці потреби активізували процесирозвитку соціальних форм функціонування постіндустріальної господарськоїсистеми, у тому числі інформаційного суспільства. Адже великі корпораціїперемагають сьогодні у конкурентній боротьбі завдяки використанню науки, знань,інформаційних технологій, усесвітніх інформаційних сіток, як основної умови таджерела економічного зростання;
3)нові підходи до розуміння сутності та внутрішніх важелів розвиткуНТР.
Традиційно сутність НТР визначалась яксукупність докорінних якісних змін у продуктивних силах суспільства,технологіях виробництва, знаряддях і предметах праці, в організації управліннята характері трудової діяльності людей на основі прискорення процесів взаємодіїнауки із виробництвом. Головними відмінностями нового етапу розвиткусуспільного виробництва вважалися: використання принципово нової техніки ітехнологій, автоматизація, атомна енергетика, широке застосування синтетичнихматеріалів тощо.
Особливості нового підходу щодо визначення сутності таможливостей використання НТР суспільством полягають у визначенні та визнанні основоюкардинальних змін у технологічному способі виробництва, в управліннівідтворювальними процесами соціально-економічного розвитку стрибкоподібногозростання ролі та функцій інформаційних процесів.Тому початкомсучасної науково-технічної революції вважають появу та стрімке поширення ЕОМ,комп'ютерної техніки та комп'ютерних технологій.
Інформаційне суспільство – це суспільство, у якомукількісні зміни у сфері інформації привели до виникнення якісно нового типусоціального устрою.
Френк Уебстер виділяє п'ять критеріїв аналізу інформаційногосуспільства:
– технологічний
– економічний
– пов 'язаний зі сферою зайнятості
– просторовий
– культури.
Інформація (лат. повідомляти, надавати відомості,інформацію про щось) це: 1) повідомлення про щось; 2) відомості, що є об'єктомзбереження, переробки та передавання; 3) у математиці, кібернетиці – кількіснаміра ліквідації невизначеності (ентропії), міра організації системи; інформативний– такий, що містить інформацію, характеризує її насиченість; інформативність– насиченість змістом, інформацією; кількість відомостей, знань.
З цих визначень «інформації» випливають кілька підходів донапрямів її аналізу:
– докібернетичний період: інформація – це повідомлення прощось;
– за умов НТР: це самостійне явище, здатне забезпечити новийхарактер рішень під час розроблення наукових та прикладних проблем, проблемполітичного, управлінського, соціального характеру не на рівні окремого об'єктаінтересів, а в масштабах регіону, країни, планети у режимі реального часу.
На першому плані має стояти якість інформації, оскільки саме воназабезпечує обгрунтованість і спрямованість прийняття рішень у сфері економікита соціальних відносин. Цю особливість інформації відзначав і видатнийдослідник проблем інформаційного суспільства Мануель Кастельс. У своїйпраці «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура» (1996–1998 рр.)він наголошував, що інформація в сучасних умовах символізує абсолютно новівідносини, а інформаціоналізм означає вплив знання на знання як основнеджерело продуктивності.
М. Кастельс вводить у науковий обіг термін «інформаційнийкапіталізм» (мережеве суспільство) – засновані на системномувикористанні інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ), які забезпечуютьпереваги капіталу, що функціонує у системі інформаційних мереж. Діловаактивність у таких мережах відбувається у реальному часі без просторовихобмежень, супроводжується трансформацією окремих елементіворганізаційно-економічних та соціально-економічних відносин.
Д. Белл стверджує, що інформаційне суспільство, сутністьякого пов'язана із «здатністю трансформувати наукові знання у кінцевий продукт«високих технологій», продукує кілька напрямів у розвитку системи потреб:
з одного боку це потреби народного господарства у знаннях,інтелектуальних технологіях, отже у новому, інтелектуальному типі працівника,який може забезпечити створення та впровадження таких технологій, забезпечуючиреально високий рівень конкурентоспроможності країни, галузі, окремого бізнесу;
з другого боку – це структура потреб самого працівника, оскількиперетворення високого професіоналізму окремих спеціалістів у масове явище вумовах ринкової економіки та НТР веде до якісних змін соціального характеру,збагачення системи цілей діяльності багатьох найманих працівників.
2. Суперечливість процесу становлення та розвиткувідносин, пов'язаних із функціонуванням та реалізацією інтелектуальної та іншоївласності, за умов подальшого усуспільнення виробництва та праці, вимагаєіснування певної сили, суб'єкта соціально-економічних відносин, який бизабезпечував економічну й соціальну справедливість відтворювального процесу,довгострокову та конструктивну рівновагу у взаємодії різнонаправлених агентів усистемі відносин, що формуються на основі інтелектуальної та іншої власності.
Такою силою, суб'єктом в економічному та соціальному середовищіможе виступати лише держава як носій потреби у збереженні та зміцненніцілісності наявної метасистеми, забезпеченні якщо не єдності, тооднонаправленості інтересів основних учасників господарської діяльності.
Визначальними економічними функціями сучасної держави урозвинених капіталістичних країнах вже давно є:
– забезпечення розвитку основних галузей національногогосподарства на основі новітніх технологій;
– створення та розвиток інтелектуальноїінфраструктури, а також механізмів просування новітніх технологій на ринок восновні галузі національного господарства;
– соціальна орієнтація розвитку національноїекономічної та господарської системи, що сприяє реалізації принципів не лишеринкової, а й соціальної справедливості у суспільстві;
– сприяння адаптації та розвиткунаціональної економіки у глобалізованому економічному, політичному,інформаційному та соціальному просторі.
Успішна реалізація цих функцій вимагає:
по-перше, концентрації об'єктів державної власності у такихстратегічних секторах економіки, як освіта, наука, прикладне науково-дослідневиробництво;
по-друге, забезпечення можливості активно впливати на процесиперерозподілу ВВП, національного доходу;
по-третє, наявності у держави чіткого уявлення про пріоритетністратегічні цілі та механізми використання бюджетних коштів;
по-четверте – формування ефективної моделі взаємодії держави табізнесу, приватного капіталу в напрямі спільного розв'язання поставлених часомперед національною економікою завдань.
Прикладом системного підходу держави до виконання названих функційу справі використання інтелектуальної власності та інтелектуального капіталудля забезпечення інноваційної спрямованості економічного розвитку може бутиполітика урядів США.
Переважання в українській економіці низько – тасередньотехнологічних виробництв є яскравим свідченням низької якості йефективності, мотиваційної системи та уваги держави, неадекватного вимогам часурівня реального урахування у науково-технічній, структурній, податковій,бюджетній, соціальній політиці ролі НТП, конкурентоспроможності національногокапіталу на ринку високих технологій та високотехнологічних продуктів високоїякості.
Державна політика сприяння інтелектуалізації праці, формуваннювисокотехнологічної структури виробництва в основних секторах і галузяхнародного господарства повинна забезпечити правове поле такої спрямованостірозвитку. Зокрема для України це означає:
1)прийняття ключовихзаконів, що визначають єдині правила гри у сфері високих технологій – ЗаконуУкраїни про інтелектуальну власність і Закону про трансфер технологій, який бирегулював експорт-імпорт технологій з позицій забезпеченняконкурентоспроможності економіки, а також умови передавання розроблених забюджетні кошти нових технологій приватному капіталу;
2)за допомогою податковоїта бюджетної політики забезпечення державного стимулювання НДКР на макрорівніта на рівні окремих інноваційно спрямованих фірм і корпорацій, технопарків;
3) оскільки приватний капітал в Україні поки що не орієнтований наінноваційні чинники зростання та на посилення соціальної відповідальностібізнесу, роль головного координатора процесів забезпечення інноваційноїспрямованості економіки, зростання рівня її соціалізації через розвитоклюдського, інтелектуального та соціального капіталу, повинна взяти на себедержавна влада усіх рівнів.
3. Основною причиною та джерелом появи ознак переходуінформаційного суспільства до нового етапу розвитку – до постекономічногосуспільства є:
– з одного боку, виникнення у процесі розвитку соціального таінтелектуального капіталу тенденції до зміни цінностей, мотивів і стимулівдіяльності працівника, які тепер не обмежуються матеріальними інтересами;
– з другого боку, дуже важливою є така форма відобрадженнясучасного стану соціальних відносин, як демасифікація абоіндивідуалізація суспільства (можливість вибору для індивіда тієї інформації,яку він сам хоче отримати).
Поняття постекономічне суспільствоввели в обіг Д. Беллі Г. Кан, однак воно не стало загальновизнаним у 60–80-ті рр. XX ст., коли головнаувага дослідників зосереджувалася на постіндустріальній і інформаційній формахрозвитку суспільства. Водночас невпинний процес збільшення потреби у складній,творчій праці з боку галузей народного господарства веде до зростання маси працівників,які усвідомлюють себе особистостями. Інстинкти егоїзму, жадоба багатства івлади, страх перед втратою заробітку переважно зникають під впливом розвиткунової системи мотивації, заснованої на цілісності усієї системи потреб таінтересів людини, отже гармонізації її відносин із іншими суб'єктамиекономічної та соціальної діяльності.
Отже, за сучасних умов у розвинутих країнах однією із провіднихтенденцій мотивації стає внутрішній розвиток особистості, можливість їїсамовдосконалення, продукування знань, здатних змінити не тільки навколишнійсвіт, а й її оточення. Суб'єктом сучасного розвитку стає неспільнота людей, спаяних однопорядковими інтересами, а сукупність особистостей,кожна з яких неповторна не тільки у власних діях і вчинках, а й у їх мотивах. Економічнізакони заходять у суперечність зі змінами у внутрішній структурі людськоїдіяльності, системою її мотивів та передумов.
До головних ознак постекономічного суспільства можнавіднести:
– поступовий, еволюційний перехід значноїчастини суспільства до нової структури цінностей, яка відповідає соціальномупорядку, що формується в умовах глобалізації і становлення системипостматеріалістичної мотивації;
– демасифікований характер постекономічногосуспільства, який випливає із нової ролі особистості. Новий соціальний станособи засновується не на взаємодії класів чи груп людей з їхніми економічнимиінтересами, а на діях переважно нематеріалістично мотивованих особистостей,якими не можна управляти традиційними методами, ефективними у рамках індустріальноголаду;
– економічні чинники зберігають рольголовної рушійної сили соціального прогресу, однак сам соціальний прогресвтілюється у явищах, які вже не мають суто економічної природи. Тому їх неможна оцінити з допомогою показників, що традиційно використовуються для виміругосподарського успіху;
– зниження ролі традиційних соціальнихконфліктів, заснованих на нерівномірному розподілі матеріального багатства.Водночас, в умовах глобалізації однією із найголовніших стає проблема виживаннялюдства як єдиного цілого і проблема оптимальної взаємодії соціальних сил нетільки в рамках окремих суспільних систем, а й світу загалом;
– глобальність змін і перспектив: людство неповинно більше розглядатися як статична маса, яка підкоряється певним законам іоб'єднується загальними матеріальними інтересами. Відбувається еволюційнийпроцес формування нових соціальних груп, характер, структура і межі якихвизначаються на основі системи ціннісних орієнтирів, які поділяють окреміособистості з цих груп;
– специфіка формування постекономічногосуспільства полягає у виникненні цього типу суспільства як певної замкненоїспільності лише у рамках постіндустріальних держав. Це породжує два нові типиконфліктів як у країнах, що розвиваються, так і в самих постіндустріальнихкраїнах, у яких виникають та поглиблюються якісно нові форми соціальнихсуперечностей, унаслідок яких зростатимуть соціальна напруга й соціальнавідчуженість.
Отже, по-перше, постекономічна реальність формується як суспільнасистема, що заснована на самореалізації та творчій діяльності людей, вона неможе базуватися на соціальній мобілізації, яка відігравала важливу роль установленні індустріальних систем. По-друге, на відміну від традиційноїмайнової нерівності на передній план сьогодні виходять нові форми нерівності,які втілені у різних базових цінностях. Тому перерозподіл національногобагатства переважно відбувається на користь представників тих соціальнихпрошарків, діяльність яких мотивована потребою у самореалізації тасамовдосконаленні.
4. Соціальна стратифікації суспільства в умовах розвиткуекономічної системи капіталізму
1. Теорія соціальної стратифікації
2. Основні історичні типи стратифікованого суспільства та йогокласова структура
3. Трансформація соціальної стратифікаціїсуспільства в умовах розвитку капіталізму
1. Теорію соціальної стратифікації було створено напочатку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р.К. Мертоном,K. Девісом та іншими вченими, які вважали, що вертикальна класифікаціялюдей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільстві. На їх думку,соціальна стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певнимиважливими для конкретного суспільства ознаками (критеріями): характеромвласності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем, національнимита іншими рисами.
Соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологієюі теорією розгляду соціальної структури суспільства. Він сповідує такіосновні принципи:
– обов'язковість дослідження всіх верств суспільства;
– застосування при їх порівнянні єдиного критерію;
– достатність критеріїв для повного і глибокого аналізукожної з досліджуваних соціальних верств.
Існує різноманіття думок та підходів до проблеми соціальноїстратифікації, все ж слід виділити загальну позицію:
Соціальна стратифікація – це природна і соціальнанерівність між людьми, яка проявляється в їх соціальному житті і маєієрархічний характер: вона підтримується і регулюється різнимиінституціональними механізмами, постійно відтворюється і модифікується, що єумовою впорядкованого існування будь-якого суспільства та джерелом йогорозвитку.
Можна виділити ще декілька понять соціальної стратифікації:
Соціальна стратифікація (лат. stratum – шар) – поділсуспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), якімають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.
Соціальна стратифікація – це диференціація деякоїданої сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Воназнаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів.
Соціальна стратифікація – це розташування індивідіві груп зверху вниз по горизонтальних шарах (стратам) за ознакою нерівності вдоходах, рівню освіти, обсязі влади, професійному престижі.
Стратифікація – це визнання існування в суспільствінерівності вертикального розшарування, вищих та нижчих прошарків – страт.
Соціальна стратифікація – це ієрархічноорганізована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві вданий історичний проміжок часу.
2. Соціальна стратифікація засвідчує нерівнестановище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн. Вона є портретом цьогосуспільства. Простратифікувавши населення країни, можна виділити страти(верстви), з яких воно складається. Тому стратифікація – риса будь-якогосуспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основніісторичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.
1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якоїодні люди володіли іншими. Рабство теж було неоднорідним залежно від періоду чикультури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства),в іншому – йому відводилася роль слуги чи солдата.
2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різніформи. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дужерізкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана зіндуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в«наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда сувородотримуватися певних суспільних норм.
3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. Донайвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого – духівництво,наділене значними привілеями. До третього стану – вільні селяни, чиновникинедворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такимирізкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча йскладним.
4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головнимоб'єктом соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважавкласову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класівпояснював економічними чинниками – суспільним поділом праці, формуваннямвідносин приватної власності. В. Ленін застосовував багатофакторнийаналіз класоутворюючих ознак: місце в системі суспільного виробництва,відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організаціїпраці, розміри доходів та ін.
Класова структура стратифікованого суспільства
Класова система – один з виявів соціальної стратифікації. Класи – відкритішийтип стратифікації, ніж інші, а класові межі не настільки суворі.
Клас – угруповання людей на основі нерівного становищащодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальніпретензії та соціальні можливості спільно діяти.
У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило,три класи.
Вищий клас. Включає роботодавців, керівників, топ-менеджерів,усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має високиймайновий ценз (багатство).
Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальномусуспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різнимикритеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:
1. Сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію міжверхами і низами суспільства, виконуючи внаслідок цього функцію соціальногопосередника.
2. Порівняно високо забезпечене суспільство, що володіє власністю,економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якістьжиття, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженнісоціального порядку.
3. Прошарок, що включає кваліфікованіші, найдіяльніші кадрисуспільства. Професійний склад його охоплює наукових і інженерно-технічнихпрацівників, управлінський, адміністративний персонал на невисоких посадах,інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування,дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації.
4. Більшість населення високорозвинутих західних країн, що єосновним носієм суспільних інтересів, національної культури, тобто властивихвідповідним суспільствам цінностей, норм. Середній клас виступає культурнимінтегратором суспільства.
Нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники,особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»).
3. За умов трансформаційних змін, що відбуваютьсясьогодні у світі, у нашій країні, проблеми стосовно принципів, характеру,закономірностей взаємодії різних соціальних груп, класів у процесі економічноїдіяльності посідають чільне місце не тільки у теоретичних дослідженнях, а ймають високе значення для практики свідомого формування нової системисоціально-економічних відносин, застереження багатьох суперечностей, які можутьвиникнути у ході таких змін.
Найбільш повно та всебічно концептуальні проблеми соціальноїстратифікації Йозеф Шумпетер розглядає у працях: «Капіталізм, соціалізмі демократія» (1942 р.) та «Історія економічного аналізу» (не булазавершена, побачила світ по смерті автора).
Й.А. Шумпетер стверджує про багатосуттєвість поняття«клас». Він розрізняв суспільний клас, як:
1) реальне явище, повнокровну реальність, що існує «незалежно віддіяльності дослідників»;
2) живий організм, істоту, що думає, має відчуття та діє;
3) категорію, «зобов'язану своїм існуванням класифікаторськійдіяльності дослідників».
В. Іноземцев стверджує: будь-яка соціальна трансформаціяхарактеризується тим, що основні класи попереднього суспільства «втрачали своюключову роль і швидко сходили до статусу малозначущої соціальної групи».
Тенденції трансформації і розвитку класової структурикапіталістичного суспільства (Й.А. Шумпетер): у другій половині XX ст. середнійклас почав відігравати значну роль у визначенні цілей розвитку та механізмівприйняття рішень; склалася система соціального партнерства; почалифункціонувати концепції і моделі держави добробуту, соціального ринковогогосподарства тощо.
Дослідники стверджують: сучасна нова соціальна еліта являється вжеелітою не багатства, а статусу, зростає роль класу носіїв знань – працівниківінтелектуальної праці, класу професіоналів – власників інтелектуального капіталу.Водночас відбувається диференціація класу робітників: частина найманихпрацівників низької кваліфікації переходить у страту, яку називають некласомне-робітників, або неопролетаріатом – складається з людей, які або сталихронічно безробітними, або з тих, чиї інтелектуальні здібності знеціненісучасною технічною організацією праці. Інша частина – робітники з високою танадвисокою кваліфікацією тяжіють до середнього класу. На думку дослідників,колишній пролетаріат фактично зник з історичної арени і як одноріднийпригнічений прошарок, і як клас людей, зайнятих у передовому для свого часуіндустріальному виробництві. До того ж у постіндустріальному суспільстві«інтереси підприємців і робітників усе частіше зіштовхуються не в матеріальнійплощині, а з приводу свободи персоналу у прийнятті рішень та міри йогоавтономності, що серйозно відрізняє сучасних трудящих від пролетарів».
Й.А. Шумпетер запропонував у визначенні сутності класуяк явища три визначальні критерії,що дозволяють виокремлюватипевну соціальну групу, говорити про неї, як про клас: схожість умов життя,схожість соціального становища, самоусвідомлення.
На цій підставі клас визначається як маси індивідів, щооб'єдналися навколо групового стандарту та формують певну психологічну єдність,суспільний клас.
Згідно з позицією Й. Шумпетера суб'єкти економічноїдіяльності не можуть належати до одного суспільного красу. Водночас схожістьумов життя, соціального становища, схожість життєвих філософій та цінніснихсуджень щодо соціальних явищ може об'єднувати фермерів, ремісників,промисловців, банкірів, торговців тощо в єдиний клас ділових людей – соціальнагрупа, що об'єднує людей, праця яких має складний і творчий характер. Це сучаснийсередній клас постіндустріального суспільства.
В. Іноземцев будує свою концепцію соціальної стратифікаціїпостіндустріального суспільства виходячи із твердження про зникненнятрадиційних класів у зв'язку із появою нових класів:
1. вищого – люди, що походять з освічених тазабезпечених сімей, самі чудово навчені, здатні до творчого мислення танеординарних рішень, сповідують постматеріалістичні цінності та зайняті увисокотехнологічних галузях господарства. Вони є власниками або вільнорозпоряджаються необхідними їм умовами виробництва;
2. нижчого класу– представникиробітничих професій або некваліфікованих іммігрантів, що не мають гарноїосвіти. Головним мотивом їх економічної діяльності є матеріальні цінності, вонив основному зайняті у масовому виробництві, сфері послуг або тимчасовобезробітні.
Російський вчений Б. Кагарлицький вважає, що упостіндустріальному суспільстві зберігається більш широка структура соціальноїстратифікації та виділяє новий середній клас – це співтовариство людей,які увійшли в «інформаційну епоху», отримавши доступ до інформаційнихтехнологій та можливість повною мірою користуватися їх плодами, внаслідок чоговони радикально змінили спосіб життя та методи своєї роботи. Головним стимуломдіяльності представників такого нового класу стає «просування по службі тавідповідність вимогам організації».
Клас ділових людей за Й.А. Шумпетером і є середнімкласом постіндустріального суспільства. Основні ознаки цьогокласу:
– рівень матеріального добробуту та стандарти споживання;
– рівень освіти і кваліфікації та професійно-кваліфікаційнийстатус;
– специфіка системи мотивів до праці, в якій дедалі більшедомінують не тільки економічні, а й позаекономічні, соціальні чинники;
– особливості професійної етики;
– спосіб і стиль життя;
– місце у системі власності;
– самоідентифікація на основі визначення цінністної тагрупової ідентичності;
– динамізм, здатність до самоорганізації та політичноїдіяльності;
– значний вплив соціальних груп на прийняття владнимиструктурами рішень у галузі економіки та соціальної політики.
З погляду на умови та механізми формування середнього класу вУкраїні, можна зробити декілька висновків:
1. потреба у широкому середньому класі як економічному,матеріальному, політичному критерії переваг системної трансформації, соціальноїбази економічної та політичної свободи дуже висока і буде підвищуватися;
2. суб'єкти господарювання нині намагаються розкрити максимумсвоїх здібностей для виживання та забезпечення стійкого становища в економічнійсфері, у суспільстві. Такий стан створює сприятливі умови для ефективноговпливу на процеси формування середнього класу, як основної стабілізуючої силисуспільства, соціальної бази економічного зростання та розвитку;
3. формування середнього класу в Україні повинно відбуватися закласичними принципами, критеріями та ознаками, оскільки економічний розвиток здійснюєтьсясьогодні на основі реалізації переваг індустріального суспільства, а соціальнерозшарування – виключно за матеріальними ознаками;
4. хаотичне, без концептуального підходу становлення середньогокласу в Україні, веде до спотворення його ознак, до провалів системитрансформаційного розвитку, соціальної бази економічної системи. Негативні риси«нового» середнього класу завтра стануть причиною нових конфліктів як уструктурі середнього класу, так і в суспільстві.
Списоклітератури
1. Гринів Л.С.Національна економіка: Навч. посібник/ Л.С. Гринів, М.В. Кічурчак. – Львів:«Магнолія 2006», 2008. – 464 с.
2. Державне регулюванняекономіки: Навч. посібник/ С.М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т.Ф. Куценкота ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.
3. Национальная экономика: Учебник/ Под ред. П.В. Савченко.– М.: Экономист, 2005. – 813 с.
4. Заблоцький Б.Ф. Перехідна економіка: Посібник/ Б.Ф. Заблоцький.– К.: Академія, 2004. – 512 с.
5. Основи економічноїтеорії: політекономічний аспект: Підручник/ Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. ідопов. –К.: Вища шк. – Знання, 1997. – 743 с.
6. Панчишин С.Макроекономіка: Навч. посібник./ С. Панчишин. – Вид. 2-ге, стереотипне. –К.: Либідь, 2002. – 616 с.
7. Політична економія:Навч. посібник/ К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; Заред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.
8. Скрипник А.В. Державнерегулювання трансформаційної економіки (аспекти моделювання): Монографія/ А.В. Скрипник.– Ірпінь, Академія державної податкової служби України, 2002. – 312 с.
9. Современная экономика.Лекционный курс. Многоуровневое учебное пособие. – Ростов н/Д: изд-во «Феникс», 2000. – 544 с.
10. Ткач А.А.Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія. Навчальнийпосібник/ А.А. Ткач. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 304 с.
11. Трансформаційнаекономіка: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Ю.К. Зайцев,І. Й. Малий, О.М. Мельник; Ред. В.С. Савчук. – К.: КНЕУ, 2006. –612 с.
12. Трансформаційнаекономіка: Навч. посібник/ В.С. Савчук, Ю.К. Зайцев, І. Й. Малий та ін./ За ред. В.С. Савчука, Ю.К. Зайцева;М – во освіти і науки України, Держ. вищ. навч. заклад «Київський нац. екон.ун– т ім. В. Гетьмана». – 2 – ге вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2008. – 613 с.
13. Трансформаційнаекономіка: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц./ Ю.К. Зайцев таін.; М-во освіти і науки України, Держ. вищ. навч. заклад «Київський нац. екон.ун-т ім. В. Гетьмана». – К.: КНЕУ, 2008. – 368 с.
14. Формування галузевихринків України: перехідний період/ За ред. д-ра екон. наук, проф. В.О.Точиліна. – К: Фенікс, 2004. – 332 с.
15. Шиян Н. І.Державне регулювання економіки/ Н. І. Шиян. – Х.: ТОВ «Вид-во «Формат Плюс»», 2008. – 384 с.
16. Якубенко В.Д.Базисні інститути у трансформаційній економіці: Монографія/ В.Д. Якубенко.– К.: КНЕУ, 2004. – 252 с.
17. Джерела Інтернет