Реферат: Фінансовий потенціал розвитку підприємства
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА 1.1. Фінансові ресурси підприємства, їх склад і характеристика 1.2. Джерела формування фінансових ресурсів підприємства 1.3. Сутність та структура власного капіталу підприємства РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА2.1
2.2
2.3
Організація фінансової діяльності на підприємстві
Дослідження узагальнюючих показників фінансового стану підприємства
Аналіз основних коефіцієнтів фінансового стану підприємства ВАТ „ІПЗ ”
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА 3.1. Модель комплексної оптимізації фінансування підприємства …..3.2.
3.3.
Роль позичкового капіталу, як невід'ємної складової розвитку підприємства
Шляхи вдосконалення політики формування позичкових коштів підприємства
ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИВСТУП
Для розв'язання сучасних проблем стабілізаціїнаціональної економіки та підвищення регулюючої функції державного бюджету взабезпеченні соціального розвитку нашого суспільства треба здійснити низкуорганізаційних заходів у плані оцінки фінансового стану суб'єктівгосподарювання. Тільки на основі позитивних зрушень індивідуального відтворенняможливе безперебійне своєчасне наповнення бюджету і посилення регулюючоговпливу держави на визначальні процеси суспільного життя, збільшенняплатоспроможного попиту населення та піднесення його життєвого рівня.
Отже, основним завданням поточного періоду єзабезпечення стійкого розвитку підприємств.
Незаперечне те,що висока рентабельність підприємств позитивно впливає на розв'язання державнихфінансових проблем, зокрема на зміцнення бюджету всіх рівнів, про що свідчатьсучасні тенденції розвитку національної економіки.
Тільки за умови самоокупності суб'єктів господарюванняекономічна система може генерувати чинники позитивних кількісних і якіснихзмін у майбутньому періоді — періоді процесу розвитку, переходу додосконалішого фінансового стану, який має більш значний потенціал.
Метою даної курсової роботи є визначення ролі своєчасноговиявлення фінансового потенціалу для розвитку підприємства, джерелфінансування, розробка рекомендацій щодо вдосконалення фінансування підприємствза рахунок власних та залучених ресурсів.
Досягненняпоставленої мети зумовило вирішення наступних завдань:
1. Висвітлити теоретичні засадиоцінки фінансового потенціалу підприємства.
2.Провести діагностику фінансового стану ВАТ “ ІПЗ’’ за період 2004 – 2006 рр.
3.Визначити шляхи вдосконалення фінансування підприємства.
Об’єктом дослідження курсової роботи є процес фінансуванняпідприємств.
Предметом дослідження є фінансові методи залучення фінансовихресурсів підприємствами та раціонального використання власних ресурсів.
Інформаційною основою дослідження єдані фінансової звітності ВАТ „ІПЗ”, різноманітні навчальні посібники,підручники, монографії економістів, періодичні видання.
Надпроблематикою управління фінансуванням потреб у капіталі підприємств працюваливчені-економісти І.О. Бланк, О.Г. Білейченко, А. Золотарьов, О.В. Петрова, А.Р.Радіонов, В.П. Савчук, Дж. Хікс, Ст. Міль, Ж.Б. Сей, Роберт К. Мертон, Зві Бодіта інші.
Для дослідження даної проблеми було використано наступні методидослідження: систематизація, узагальнення, методи економічного та математичногоаналізу.
Впровадженняпропозицій та рекомендацій, наведених в роботі дозволить покращити роботупідприємств із раціонального використання власного капіталу і залученняпозикового на потрібному рівні.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВПІДПРИЄМСТВА
1.1. Фінансові ресурси підприємств, їх склад і характеристика
Дляздійснення господарської діяльності, виготовлення продукції, отримання доходіві накопичень підприємства використовують різні види ресурсів: матеріальні,трудові, фінансові, а також кошти. При цьому матеріальні ресурси є основоювиробничого процесу. Вони формуються, як правило, за рахунок різних джерел:власних, позичених та залучених.
Прицьому власні джерела фінансування підприємства формуються за рахунок власногокапіталу, тобто частина капіталу в активах підприємства, яка залишається післявирахування його зобов'язань.
Позиченіджерелафінансування підприємства формуються в основному за рахунок довго- такороткострокових кредитів банку.
Залученіджерелафінансування підприємства формуються за рахунок усіх видів кредиторськоїзаборгованості.
Усіперелічені джерела беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і уздійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу,прибутку.
Отже,фінансові ресурси підприємств — це їх власний, позичений та залучений грошовийкапітал, який вони використовують для формування власних активів і здійсненнявиробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.
Такимчином, фінансові ресурси підприємств — це не грошові кошти підприємств, як цестверджують деякі економісти, а джерела підприємств, спрямовані на формуванняактивів.
Фінансовіресурси як джерела формування активів підприємства відображаються у пасивібалансу, а засоби, у тому числі й грошові кошти, — у активі балансу.
Зв'язокміж фінансовими ресурсами і грошовими коштами виявляється у тому, що грошовікошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів.
Сумаджерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, є капіталомпідприємства.
Власний,позичений та залучений капітал, з одного боку, формує фінансові ресурсипідприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку,становить зобов'язання перед конкретними власниками — державою, юридичними тафізичними особами.
Зобов'язання— цезаборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, іпогашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, щовизначаються як економічні вигоди.
Зобов'язаннябувають довгострокові та поточні. Довгостроковими є зобов'язання, які маютьбути погашені підприємством після операційного циклу або через 12 місяців з дняїх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання,довгострокові векселі видані, довгострокові зобов'язання з оренди та ін.).
Поточниминазиваютьсязобов'язання, які необхідно погасити протягом операційного циклу підприємствабо протягом 12 місяців з дня їх виникнення (короткострокові кредити банків,усі види кредиторської заборгованості та ін.).
Фінансовіресурси формуються у процесі створення підприємств і реалізації їх фінансовихвідносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це виявляєтьсянасамперед у формуванні статутного капіталу при створенні підприємств, а упроцесі їх діяльності — у формуванні відповідних джерел грошових коштів.
Статутнийкапітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власнихфінансових ресурсів підприємства. За рахунок його коштів формуються основніфонди і оборотні активи підприємства. Отже, власний капітал — це власні джерелафінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені йогозасновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.
Доскладу власного капіталу (власних фінансових ресурсів) крім статутного(пайового) включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковийкапітал, резервний, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.
Додатковийвкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонернимтовариством акцій над їх номінальною вартістю.
Іншийдодатковий капітал включає суму дооцінки позаоборотних активів, вартість активів, отриманихпідприємством безоплатно від інших юридичних або фізичних осіб, та інші видидодаткового капіталу.
Резервнийкапітал відображаєсуму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємствавідповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.
Нерозподіленийприбуток — цесума прибутку, що залишився на підприємстві та реінвестований у йогогосподарську діяльність, а цільове фінансування — це сума цільових надходжень,отриманих з бюджету.
Крімвласного капіталу фінансові ресурси підприємства формуються також за рахунокзалучених і позикових коштів.
Доскладу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість затовари (роботи, послуги), а також всі види поточних зобов'язань підприємства зарозрахунками:
— суму авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальшихпоставок продукції, виконання робіт, надання послуг;
— суму заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючиподатки, утримувані з доходів працівників;
— заборгованість за внесками в позабюджетні фонди, фонд соціального страхування,до Пенсійного фонду, зі страхування майна підприємства та індивідуального страхуванняйого працівників;
— заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;
— суму векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунокзабезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.
Доскладу позикових фінансових ресурсів входять довго- і короткострокові кредитибанків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані іззалученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуютьсявідсотки, та ін.
Усівиди фінансових ресурсів відображаються у відповідних розділах пасиву балансупідприємства.
Складі обсяги фінансових ресурсів залежать від виду та розміру підприємства, родуйого діяльності, обсягів виробництва.
Прицьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва,ефективністю діяльності підприємства. Зі збільшенням обсягу виробництва іпідвищенням ефективності діяльності підприємства збільшується обсяг власнихфінансових ресурсів, і навпаки.
Достатнійобсяг фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають стійкийфінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість,ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошукрезервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їхвикористання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.[5]
1.2 Джерела формування фінансових ресурсів підприємства
Фінансові ресурсиформуються за рахунок цілого ряду джерел. За формою права власності виділяютьдві форми джерел: власні грошові кошти і залучені.Джереламифінансових ресурсів є: прибуток; амортизаційні відрахування; засоби, отриманівід продажу цінних паперів; пайові та інші вклади юридичних та фізичних осіб;кредит і позики; засоби від реалізації залогового свідоцтва, страхового полісата інші надходження грошових коштів.
Система прибутківі доходів складається із прибутку від реалізації продукції, прибутку від іншоїреалізації, доходів з позареалізаційних операцій, балансового прибутку, чистогоприбутку. Прибуток від реалізації продукції являє собою різницю між виручкоювід реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, мита івитратами на виробництво і реалізацію, які входять до собівартості продукції.
Собівартістьпродукції –вартісна оцінка використовуваних в процесі виробництва товарів, природнихресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудовихресурсів, а також інших затрат на її виробництво та реалізацію.
Прибутоквід іншої реалізації – це прибуток отриманий від реалізації основних фондів та іншоївласності господарюючого суб’єкта, відходів, нематеріальних активів та інш.Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виручкою відреалізації та витратами на цю реалізацію
Балансовийприбуток являє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншоїреалізації і доходів від позареалізаційними операціями за вирахуванням витрат.
Резервнийфондформуєтьсягосподарюючими суб’єктами на випадок припинення їх діяльності для покриттякредиторської заборгованості. Формування резервного фонду є обов’язковим дляакціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями.
Фонднакопиченняявляє собою джерело засобів господарюючого суб’єкта, який використовує прибутокта інші джерела для формування нової власності, придбання основних фондів,оборотних засобів тощо.
Фонд споживання є джерелом засобівгосподарюючого суб’єкта, який резервується для здійснення заходів щодосоціального розвитку і матеріальному заохоченні колектива.
Амортизаційнівідрахування єстійким джерелом фінансових ресурсів. Амортизаційні відрахування здійснюютьсятільки до повного переносу балансової вартості фондів на собівартістьпродукції.[8]
Пайовий внесок. Пай, або пайовий внесок,являє собою суму грошового вкладу, який оплачується фізичними або юридичними особамипри вступі в колективне виробництво. Пайовий внесок обов’язковий для вступу втовариство з обмеженою відповідальністю, в змішане підприємство. Пайовий внесокчасто вноситься і при вступі в кооператив. Пайовий вклад може бути внесенийгрошовими коштами; шляхом передачі у власність господарюючого суб’єкта майна таінших матеріальних цінностей; прав користування землею, водою та іншимиприродними ресурсами; майнових прав; шляхом відрахуваннь від заробітньої платипрацівників на протязі певного періоду часу.[20]
“Ноу-хау”- сукупність технічних знаньта комерційних таємниць. “Ноу-хау” технічного характеру включають: виробничийдосвід; опис технологій; знання та навички в області бухгалтерської,статистичної та фінансової звітності; знання торгових та митних правил та ін.Під “ноу-хау” комерційного характерурозуміють: данні про організаціюта ефективність виробництва; картотеки клієнтів; картотеки поставщиків; методита форми реклами та інш.
Інвестиційнийвнесок являєсобою інструмент самокредитування господарюючого суб’єкта. Інвестиційний внесок– це грошовий вклад робітника в розвиток даного господарюючого суб’єкта, якийвкладчику нараховує процент в розмірах і в терміни, визначені договором абоположенням про інвестиційний взнос.
Кредит, коли мова йде про надання вборг грошей або товарів. Кредити бувають банківські, комерційні, лізингові,державні.
Банківськийкредит — це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводунадання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення,матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб’єктамгосподарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.
Комерційнийкредит –економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.
Державний кредит – це економічні, кредитнівідносини між державою та суб’єктами господарювання. Джерелом державногокредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки дляздійснення кредитування підприємств.
Лізинговий кредит – це стосунки між суб’єктамигосподарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит аболізинг-кредит).
До надходженьгрошових коштів відносяться також надходження грошових коштів за рахунок пожертувань,благодійних взносів, страхових взносів, спонсорських взносів.
Спонсор – юридична або фізичнаособа, яка фінансує ті або інші заходи.
1.3.Сутність та структура власного капіталу підприємства
Капітал — одна з фундаментальних економічних категорій, суть якоїнауковці вивчають упродовж століть. Термін «капітал» походить відлатинського «capitalis», що означає основний, головний. Можливо, узв'язку з цим при аналізі суті капіталу часто згадують основний капітал. Такийпідхід не завжди виправданий, тому що капітал має різні форми вияву і механізмифункціонування та обороту. Термін «капітал» з'явився ще у XII—ХШ століттях іозначав засоби, склади товарів, суми грошей, гроші, позичені під процент.Поступово цей термін починає вживатися у вужчому значенні — як грошовебагатство виробника або купця.
Відомо, що відповідно до принципів наукового світоглядумеркантилістів капіталом вважали золото, гроші. При цьому основним джереломформування капіталу в цьому його розумінні меркантилісти визнавали позитивнийторговельний баланс. Фізіократи під капіталом, як основним багатством,розуміли землю і вкладені в неї кошти. Представники класичної політекономіїпоглибили дослідження суті капіталу. Так, Адам Сміт констатував, що капіталлюдини — це та частина її власності, з якої вона розраховує мати дохід.[18]Видатний економіст стверджував, що накопичення капіталу є головною рушійноюсилою економічного прогресу.
У системі марксистського економічного вчення дослідженню категоріїкапіталу відводиться центральне місце. Карл Маркс у своїй праці«Капітал» стверджує, що товарообіг є вихідним пунктом капіталу. Зайого словами, кожен новий капітал при своїй першій появі на товарному чигрошовому ринку неодмінно з'являється у формі грошей — грошей, які шляхомвизначених процесів повинні перетворитися в капітал.
Отже, можна зробити висновок, шо капітал являє собою накопиченийшляхом заощаджень запас економічних благ у формі коштів і реальних капітальнихтоварів, залучений його власниками в економічний процес як інвестиційнийресурс і чинник виробництва з метою отримання доходу.
Участь у капіталі підприємства неминуче приводить до виникненнявідповідних прав власності. Тому поняття «капітал» частоототожнюється з поняттям «власність». Таке трактування цих понять - неприпустиме. Власність відображає певний тип відносин, а капітал можевідображати наявність певних активів на відповідну дату (основний капітал,оборотний капітал) або джерел їх формування (власний, позичений, залученийкапітал), які є породженням відносин власності. З огляду на це поняття капіталє вужчим, ніж поняття «власність».
У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюєтьсяв активах, інвестованих засновниками, учасниками та асоційованими членами, і євартістю майна підприємства. Сума власного капіталу асоційованого підприємства— це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційноювартістю, а тому не відображає поточної вартості прав власників фірми. На сумувласного капіталу істотно впливають усі умовності обліку, що були застосованіпри оцінці активів і кредиторської заборгованості, й вона може лише випадковозбігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, якуможна отримати від продажу чистих активів.[17]
Водночас власний капітал є основою для початку й продовженнягосподарської діяльності будь-якого підприємства, одним із найістотніших інайважливіших показників, оскільки виконує функції джерела довгостроковогофінансування, забезпечення кредитоспроможності підприємства, джерелафінансування ризику, забезпечення самостійності й влади організаторів бізнесу,бо, крім статутного, пайового капіталу, до нього ще входить і додатковий,резервний капітал та нерозподілений прибуток12.
Сума власного капіталу, відображена у фінансовій звітності,показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства,оскільки цілком залежить від застосованих методів оцінки активів тазобов'язань підприємства. Крім того, що власний капітал є основним, початковимта умовно безстроковим джерелом фінансування господарської діяльностіпідприємств, а також джерелом погашення збитків підприємства, він є одним ізнайвагоміших показників, котрі використовуються при оцінці фінансового станупідприємства, оскільки показує, з одного боку, ступінь фінансовоїсамостійності підприємства (його незалежності від зовнішніх джерелфінансування), а з іншого — ступінь кредитоспроможності підприємства(забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталомзасновників). Збереження власного капіталу є одним із головних показниківякості фінансового менеджменту на підприємстві. Цей показник дає змогувласникам підприємства уникнути ілюзії прибутковості своїх вкладень у випадкахвиплат їм поточних доходів за рахунок зменшення власного капіталу упродовжперіоду, за який сплачується дохід.
У зарубіжних джерелах власний капітал прийнято вважати чистоювартістю підприємства. І хоч часто її знаходять розрахунковим шляхом як різницюміж валютою балансу і всіма зобов'язаннями підприємства, фінансово ця величинаможе вважатися ідентичною власному капіталу13.
У системі теоретичних основ формування власного капіталу важливуроль відіграє поняття його вартості. Концепція ціни капіталу є однією з базовиху теорії капіталу. Вона не зводиться тільки до визначення відсотків, які требазаплатити власникам фінансових ресурсів, а ще й характеризує ту норму прибуткуінвестованого капіталу, яку повинно забезпечити підприємство, щоб не зменшитисвою ринкову вартість.[13]
Рівень вартості капіталу має різний економічний зміст для окремихсуб'єктів господарської діяльності. Для інвесторів і кредиторів рівеньвартості капіталу характеризує необхідну їм норму дохідності на вкладенийкапітал. Для суб'єктів господарювання, які формують капітал з метою виробничогочи івестиційного використання, рівень його вартості характеризує питомі витратищодо залучення і обслуговування використовуваних фінансових ресурсів, тобтоціну, яку вони платять за використання капіталу.
Сьогодні треба говорити не лише про проблеми структуруваннякапіталу, особливо власного, а й про таргетування. Питання таргетуванняструктури власного капіталу підприємств практично не висвітлюється в науковихджерелах. Під таргетуванням структури власного капіталу розуміють особливостіформування принципів оптимізації, яких дотримуються асоційовані підприємствадля встановлення цільової структури власного капіталу з метою досягненнявисоких фінансових результатів чи зменшення збитків підприємства і йогоучасників та засновників, а також зростання фінансової стійкості.[3]
Поняття «структура капіталу» у найзагальнішому виглядізакордонними та вітчизняними економістами характеризується як співвідношенняусіх форм власних і позичених фінансових ресурсів, що використовуютьсяпідприємством у процесі своєї господарської діяльності для фінансуванняактивів. Існує дві основні схеми: змішане фінансування передбачає формуваннякапіталу як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових коштів, щозалучаються у різних пропорціях; повне самофінансування передбачає формуваннякапіталу підприємства лише за рахунок власних його видів, що відповідаютьорганізаційно-правовій формі підприємства (статутний, пайовий, резервний,додатковий, нерозподілений прибуток).
При виборі кожної зі схем треба враховувати переваги та недолікиджерел фінансування. Переваги власного капіталу:
— власний капітал є фінансовою основою функціонуванняпідприємства;
— формування власного капіталу є простішим порівняно іззалученням позикового капіталу, що зумовлено тим, що рішення, пов'язані зізбільшенням капіталу, приймають власники та менеджери підприємства безотримання згоди інших суб'єктів господарювання;
— власний капітал забезпечує більшу можливість генеруванняприбутку в усіх сферах діяльності
Недоліки власного капіталу:
— обмеженість обсягу залучення фінансових ресурсів для розширенняопераційної та інвестиційної діяльності підприємства на окремих етапах йогожиттєвого циклу;
— висока вартість;
— неможливе забезпечення перевищення коефіцієнта фінансовоїрентабельності підприємства над економічною рентабельністю.
Серед недоліків значне місце посідає висока вартість капіталу.Позичковий капітал оцінюється менеджментом підприємства за розмірами відсотків,а формування власного капіталу перебуває під впливом таких цінових чинників,як дивіденди, трансакційні витрати.
Структура капіталу підприємства визначає обсяги і впливає напрогнози результатів не лише фінансової, а й операційної та інвестиційноїдіяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власногокапіталу (тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємств),на систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобторівень основних фінансових ризиків) і в підсумку формує співвідношення ступеняприбутковості та ризику у процесі розвитку підприємства.[19]
Процеси стабілізації економіки України зумовлюють зміни уструктурі джерел коштів підприємств. Стихійний процес пошуку джерелфінансування підприємствами не завжди приводить до створення оптимальноїструктури капіталу і особливо — власного. На кінець 2003 року вартість власногокапіталу підприємств України усіх видів діяльності становила 512396,7 млн.грн., тоді як поточні зобов'язання — 497209,7 млн. грн.22 Такеспіввідношення можна вважати досить позитивним. Водночас структура власногокапіталу підприємств сформувалась стихійно у процесі приватизації та подальшоїіндексації основних засобів і тому не завжди є оптимальною. Індексація основнихзасобів практично без винятків відображалась на рахунку "Інший додатковийкапітал", тоді як для акціонерів єдино прийнятною була деномінація тадооцінка вартості акцій і зміна статутного капіталу.[6]
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1.Організаціяфінансової діяльності на підприємстві.
Фінансовудіяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
— фінансовезабезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
— пошук резервівзбільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
— виконанняфінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;
— мобілізація фінансовихресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціальногорозвитку, збільшення власного капіталу;
— контроль за збереженням та використаннямоборотних активів і прискоренням їх обороту;
— контроль заефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.[13]
1. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності. Фінансове забезпечення поточноївиробничо-господарської діяльності полягає у забезпечуваніфінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб’єктівгосподарювання, розширювані їхвиробничих фондів (основних та оборотніх), активно впливати на підвищенняпродуктивності праці, зниження собівартостіпродукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.
2. Пошук резервів. Одним із засобів успішної фінансової діяльності є пошукрезервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційногорозрахунку як основи стабільної роботи підприємства.
Резервом щодопідвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів зарахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів,прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращоїорганізації виробництва.При нестачі у підприємницьких структур коштів длявиробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит якджерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку напевний час.
3. Виконанняфінансових зобов'язань. Фінансові зобов’язання — це заборгованість підприємства, якавиникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе дозменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.
Своєчасне виконання зобов’язань передланками фінансово-кредитної системи, зокрема:
— перед бюджетом — зісплати встановлених податків і платежів;
— перед централізованимипозабюджетними фондами — зі сплативстановлених платежів;
— перед банками — зповернення кредитів і сплати відсотків за ними;
— своєчасне виконання зобов’язаньперед постачальниками з оплати товарно-матеріальних цінностей, передпрацівниками — з оплати праці;
4. Мобілізаціяфінансових ресурсів. Организація господарчої діяльності потребує відповідногофінансового забезпечення виявлення та мобілізацію резервів збільшення прибуткуза рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошовихресурсів.
5. Контроль зазбереженням та використанням оборотних активів. Оборотні активи є однією ізскладових, що становлять матеріальну основу процесу виробництва. Від ступеня їхвикористання залежатькінцеві результати виробництва, фінансовий стан усіх підприємств. Покращення використання оборотних активівсприяє підвищенню рентабельності підприємств і, навпаки, погіршеннявикористання таких активів і відволікання на позапланові цілі (капітальнівкладення, капітальний ремонт й інші витрати, що покриваються за рахунокспеціальних джерел), знижує їх ефективність, створює тяжкий фінансовий стан.Тому на підприємствах необхідно організовувати систематичний контроль завикористанням наявних оборотних активів. Цей контроль маєвключати перевірку:
— зберігання наявних у підприємствавласних оборотних активів;
— правильності витрачання власних тапозикових коштів, виявлення та ліквідацію надлишкових та непотрібнихпідприємству активів;
— ефективності здійснюваних напідприємстві заходів з економного витрачання на виробництво матеріальнихцінностей та коштів.
Фінансова роботапідприємства здійснюється за такими основними напрямками:
— фінансове прогнозуваннята планування;
— аналіз та контрольвиробничо-господарської діяльності;
— оперативна, поточнафінансово-економічна робота.
Отже можназробити висновок, що фінансова діяльність підприємства має бути організована таспрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективноговикористання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни,досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансовоїстійкості з метою ефективного функціонування підприємства.
2.2. Дослідженняузагальнюючих коефіцієнтів фінансового стану підприємства1. Величинавласного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власногокапіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства(тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковийпоказник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів.Показник має особливо важливе значення для підприємств. [18]
2. Маневреністьгрошових коштів. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.
3. Коефіцієнтпокриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточнихзобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бутибільшим за одиницю. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно.Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.
4. Коефіцієнтшвидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється завужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину- виробничі запаси). Кошти,які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бутисуттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною єситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше відоблікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне(найнижче) значення цього показника — 1. Однак ця оцінка також досить умовна.
5. Коефіцієнтабсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критеріємліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язаньможна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цьогопоказника- 0,2.
6. Частинавласних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, якапокривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємствторгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50%
7. Коефіцієнтпокриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерелпокриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим заодиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.
Показники оцінкифінансової стійкості.
Одна знайважливіших характеристик фінансового стану підприємства — забезпеченнястабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальноюфінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів таінвесторів.
1. Коефіцієнтконцентрації власного капіталу характеризує частку власності самогопідприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищийцей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів єпідприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентраціїзалученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).
2. Коефіцієнтфінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значеннянаближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своєпідприємство.
3. Коефіцієнтманевреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталувикористовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено воборотні кошти, а яку капіталізовано.
4. Коефіцієнтдовгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та іншихпозаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частинаналежить їм, а не власникам підприємства.
5. Коефіцієнтдовгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу.Зростання цього показника — негативна тенденція, яка означає, що підприємствопочинає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.
6. Коефіцієнтспіввідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника вдинаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів,тобто про зниження його фінансової стійкості.[14]
2.3. Аналізосновних коефіцієнтів фінансового стану підприємства
ВАТ „ІПЗ”
Проведемо даний аналіз фінансових показників дляВАТ „ІПЗ”(Ізюмськийприладобудівний завод) за період 2004 — 2006 рр.
В Додатках А і Б наведені формули для розрахунківфінансових коефіцієнтів, а в табл. 2.1...2.4 — результати їх обчислень. Даними дляаналізу служать показники річної фінансової звітності підприємства (Додаток В).
Таблиця 2.1
Значення показників фінансової незалежності та структури капіталу
Назва показника 2004 р. 2005 р. 2006 р. Нормативне значення 1. Коефіцієнт незалежності (автономії) 0,8 0,642 0,535 > 0,5 2. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу 0,2 0,358 0,468 < 0,5 3. Коефіцієнт фінансової стабільності 4,003 1,79 1,137 >1 4. Коефіцієнт заборгованості 0,25 0,559 0,88 <1 5. Коефіцієнт маневреності власних коштів 0,61 0,427 1,134 -Коефіцієнт концентрації позичкового капіталухарактеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майнопідприємства. Зростання коефіцієнту в динаміці свідчить про збільшення часткипозикових коштів у фінансуванні підприємства.
Коефіцієнт заборгованості відображає, скількипозичкових коштів припадає на одиницю власних коштів, вкладених в активипідприємства. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежностіпідприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.
Коефіцієнт маневрування власного капіталупоказує, яка частина власного капіталу використовується для фінансуванняпоточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Зменшеннякоефіцієнту фінансової стабільності обумовлено збільшенням поточних зобов'язаньпідприємства.
Таблиця 2.2
Динаміка показників ліквідності та платоспроможності
Назва показника 2004 р.2005 р.
2006 р. Рекомендоване значення 1. Величина власних оборотних коштів (робочий, функціонуючий капітал) 6269,4 5225,3 21883,5 >0, збільшення 2. Коефіцієнт абсолютної ліквідності 0,803 0,06 1,19 >0,2 3. Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності 2,875 1,572 3,970 >1 4. Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності (покриття) 3,354 1,765 4,134 >2 5. Коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів 0,710 0,592 0,078 збільшення 6. Частка оборотних коштів в активах 0,670 0,633 0,795 - 7. Частка запасів в поточних активах 0,143 0,109 0,040 - 8. Частка власних оборотних коштів у покритті запасів 4,916 3,959 18,93 >0,5Логіка обчислення коефіцієнту поточної ліквідності (покриття)полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов'язання за рахунок поточнихактивів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скількигривень поточних активів підприємства припадає на одну грошову одиницю поточнихзобов'язань. Оскільки поточні активи перевищують поточні зобов'язання, топідприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Станом на 2004 р.значення коефіцієнту становило приблизно 4, тобто на підприємстві на 1 гривнюпоточних зобов'язань припадало 4 гривні поточних активів.[14]
Коефіцієнт швидкої ліквідності на відміну від попередньоговраховує якість активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки прийого розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси невраховуються). Зниження коефіцієнта на протязі 2004 — 2005 рр. зумовленезростанням короткострокових пасивів на 5486,3 тис. грн. Зростання коефіцієнта у2006 р. зумовлене зростанням величини оборотних активів підприємства приблизнона 14000 тис. грн.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризуєчастину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливістьпогасити негайно. Є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства.Зростання цього показника є однозначно позитивною тенденцією. Не менше 20 %поточних зобов'язань підприємство повинно мати змогу погасити в будь-якиймомент. Період 2004 — 2005 рр. характеризувався зниженням значення цьогопоказника, що було зумовлено зниженням фінансових інвестицій підприємства зодночасним збільшенням величини поточних зобов'язань.
Значення коефіцієнта маневрування функціонуючогокапіталу характеризує зростання частини власних оборотних коштів, яка маєабсолютну ліквідність. Зростання цього показника є позитивною тенденцією ізумовлене збільшенням власних оборотних коштів підприємства у 2005 р. на 16000тис. грн. порівняно з 2004 р.
Частка оборотних коштів в активах протягом 2004 — 2005 рр. її значення залишалось на рівні приблизно 0,75. Період 2006 р.характеризується зростанням частини всіх коштів підприємства, що припадають напоточні активи.
Частка запасів в поточних активах відображає, якучастину поточних активів складають виробничі запаси. Досліджуваний періодхарактеризується незначним, але стабільним зменшенням значення цього показника.
Високий рівень коефіцієнтів загальної ліквідності свідчить про те,що у підприємства високий рівень дебіторської заборгованості. Рівеньпоказників, що характеризують фінансову стійкість і структуру капіталу, свідчатьпро те, у ВАТ "ІПЗ" переважають власні кошти. І це дає можливістьзробити висновок, що вищевказаний досягнутий рівень показників забезпечував ізабезпечує підприємству платоспроможність, вірогідність його безперервногофункціонування, як суб'єкта господарювання, без вірогідності можливогобанкрутства.
Таблиця 2.3Розрахунок показників рентабельності власного капіталу ВАТ„ІПЗ”
Назва показника 2001 рік 2002 рік 2003 рік 1. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу - 1181,3×2/(12229,1+10660,3) 3156,3×2/(12229,1+19304,5) 2 Період окупності власного капіталу - (12229,1+10660,3)/2×1181,3 (12229,1+19304,5)/2×3156,3Таблиця 2.4
Динаміка показників рентабельності власногокапіталу підприємства
Назва показника 2004 2005 2006 4. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу - 0,103 0,2 5. Період окупності власного капіталу - 9,71 5Динаміка коефіцієнтарентабельності власного капіталу відображає, неухильнезбільшення частки грошових одиниць чистого прибутку, які «заробила»кожна грошова одиниця, інвестована власниками підприємства, тобто характеризує збільшення ефективності використання інвестованого капіталу.
Отже, протягом 2005 – 2006 рр. мало місце неухильнезбільшення показників рентабельності підприємства.
РОЗДІЛ3
ШЛЯХИВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУПІДПРИЄМСТВА
3.1. Модель комплексної оптимізації фінансування підприємства
Сьогодні успішне функціонування підприємств значною мірою залежитьвід якості управління фінансовими потоками. І незалежно від масштабів танапрямків цих потоків (чи то підвищення якості продукції, чи розроблення їїнових видів, нарощування обсягів виробництва, здійснення будь-яких заходів длявиходу на нові ринки і так далі) керівництво підприємства має прийняти рішення,за рахунок яких коштів фінансуватиметься той чи інший проект. У більшостівипадків власних вільних коштів виявляється недостатньо. Про це свідчать ідані Національного банку України, згідно з якими протягом останніх роківспостерігається стабільне значне зростання попиту з боку юридичних осіб напозиковий капітал. Сучасний рівень розвитку фінансово-кредитної системихарактеризується розмаїттям джерел та умов фінансування. І якщо характеристиціцих засобів фінансування присвячено досить багато наукових праць1,то побудова оптимального поєднання джерел фінансових ресурсів у кожномуконкретному випадку досі залишається нерозв'язаною проблемою. «Що маємона увазі, коли говоримо про оптимізацію фінансування?»
Річ у тім, що, розглядаючи тему оптимізації фінансування, одніавтори мають на увазі пошук оптимального співвідношення позикових і власнихзасобів фінансування.[2]
А інші — вибір найдешевших зовнішніх джерел фінансування шляхом порівнянняефективної відсоткової ставки.
Аби надати процесу оптимізації фінансування виразнішої структури йупорядкованості, пропонується умовно виділити в ньому два рівні, що містятьтри елементи. Перший (верхній) рівень включає визначення необхідного обсягукапіталу підприємства, а також його оптимальної структури, тобто найкращогоспіввідношення власних і позичкових коштів.
На другому (нижньому) рівні здійснюється оптимізація всерединікожної з груп капіталу — власного і позичкового.
З огляду на вищевикладене пропонуємо запровадження терміна«комплексна оптимізація фінансування», під яким слід розумітипроведення тристороннього обгрунтування фінансування діяльності підприємства:оптимізація загальної структури капіталу; оптимізація власного капіталу;оптимізація позичкового капіталу.
Для здійснення оптимізації загальної структури капіталу можутьзастосовуватись методи, що базуються на механізмі фінансового важеля. Системнездійснення оптимізації на нижньому рівні дотепер було неможливе черезвідсутність для цього коректних методів.
Раціоналізація власного капіталу, на наш погляд, відкриває широкеполе діяльності не так для економістів, як для юристів і стосується розподілукорпоративних прав між власниками. При цьому очікуваний результат від такоїоптимізації полягатиме у головному — у зміні доходу визначених власників, а неприбутковості підприємства в цілому.[1]
Оптимізація ж позикового капіталу викликає більше економічнезацікавлення, оскільки нераціональне використання позикового капіталу знижуєекономічну ефективність його використання.
Незважаючи на те, що комплексна оптимізація фінансування маєохоплювати усі три перелічені аспекти, вона не обов'язково повиннавиконуватись поетапно — цей процес може здійснюватися одноразово, в єдиномукомплексі.
Але спочатку потрібно проаналізувати підходи, що традиційнозастосовуються для оцінки різних варіантів фінансування. Майже усі вони маютьтакі яскраво виражені недоліки:
— здебільшого береться до уваги лише одна група витрат — платабезпосередньо за використання позикових коштів. Інші витрати, пов'язані іззалученням і використанням коштів, при аналізі не враховуються, незважаючи нате, що їхній розмір також може бути досить вагомим;
— при виборі способу фінансування не враховуються часові графікизалучення коштів, платежів за їхнє використання й повернення боргу;
— у самій процедурі вибору раціонального варіанта не використовуютьсяметоди оптимізації вартості фінансування.
Спочатку відвернемося від фактора часу і розглянемо сам показниквартості. Вартість фінансування не є показником унітарним. Він містить у собітакі елементи, як:
— плата безпосередньо за використання коштів (f). Це процентніплатежі за банківськими кредитами, векселями, облігаціями, дивіденди за акціямитощо;
— додаткові витрати, пов'язані із залученням фінансування, розміряких залежить від суми коштів, що залучаються (y). Вони можуть включати витратина страхування застави (у разі, коли вона передбачена), комісію банку, витратина емісію і поширення цінних паперів та інше;
— додаткові витрати, пов'язані із залученням фінансування, розміряких не залежить від суми коштів, що залучаються (a), — це витрати нанотаріальне оформлення договору фінансування, придбання або виготовленнябланків цінних паперів та інші витрати, пов'язані з оплатою супутніх послуг.[10]
Різні джерела фінансування мають свою специфіку. Вона знаходитьсвоє відображення і у визначенні перерахованих вище елементів. Характеристикунайпоширеніших джерел фінансування наведено в Додатку Г.
Щодо потреби врахування фактора часу, хотілося б зауважити, що напрактиці усі витрати, пов'язані з фінансуванням, здійснюються здебільшого неодноразово, а частинами упродовж певного часу. Надходження коштів із зовнішніх джерелтакож дуже часто розтягнуто в часі і залежить, з одного боку, від потреби вних, а з іншого — від можливості надання їх кредитором.
Перераховані недоліки дають нам підстави припускати, що традиційніпідходи до оптимізації фінансування не досить коректні, а результати, щоможуть бути отримані при їх застосуванні, можуть виявитися помилковими. Зогляду на це нами запропоновано модель, в основі якої є критерій оптимальності FЕІ (financing efficiency index) — показникефективності фінансування:
/>(3.1)
де FЕІ (financing efficiency index) — показникефективності фінансування;
/> — обсяг фінансування, щозалучається з i-го джерела в у-ий період часу, грош. од.;
/> — прямих виплат завикористання коштів, що залучаються з i-го джерела, в у-ий період часу, грош. од.;
/>— сума інших виплат,пов'язаних із залученням коштів з i-го джерела, в у-ий період часу, розміряких залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;
/> — сума інших виплат,пов'язаних із залученням коштів з i-го джерела, в у-ий період часу, розміряких не залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;
/> — сума повернення позиковихкоштів, що залучені з i-го джерела, в у-ий період часу, грош. од.;
/> — коефіцієнт дисконтуваннядля у-го періоду часу;
/> (financing requirement) — потреба уфінансових ресурсах в k-ий період часу, грош. од;
/> (financing volume) — можливий обсяг залучення фінансових ресурсів з i-го джерела,грош. од.
Відповідно до представленої економіко-математичної моделіоптимальним буде таке поєднання джерел фінансування, за якого значенняцільової' функції буде максимальним.
Запропонована модель має такі переваги:
— дає змогу здійснювати комплексну оптимізацію фінансування;
— відображає чистий фінансовий результат залучення ресурсів;
— враховує графік руху фінансових потоків і зміну вартостікоштів у часі;
— найповніше враховує усі витрати, пов'язані із залученням івикористанням фінансування;
— дає змогу робити оцінку при будь-якому типі та будь-якійкількості джерел фінансування;
— дає можливість аналізувати й порівнювати різні варіантифінансування, структуру вартості кожного варіанта, окремі елементи вартостікожного джерела тощо.
Для демонстрації можливості й економічної доцільності практичногозастосування запропонованої моделі розглянемо умовний приклад.
У конкуруючих компаній А і Б з'явилася потреба у придбанніоднакових нових виробничих ліній у компанії В вартістю 300 тис. грош. од.Причому компанія В пропонує два можливих варіанти придбання.
Перший варіант: фінансовий лізинг терміном на три роки. За умовоюконтракту лізингу наприкінці кожного року компанія-орендар повинна сплачуватина користь компанії В лізингові платежі розміром 150 тис. грош. од. (f(х) + х'). По закінченнітерміну контракту устаткування переходить у власність орендаря.
Другий варіант: покупка устаткування зі 100 %-ною передоплатою.
Компанія А через відсутність власних фінансових ресурсів наздійснення покупки уклала договір лізингу.
Оскільки компанія Б також не мала у своєму розпорядженнідостатньої суми власних коштів для придбання устаткування, її керівництвоуклало контракт на довгострокове банківське кредитування. Згідно з цимдоговором компанія Б отримує кредит у 300 тис. грош. од. (х) терміном на трироки. Річна процентна ставка становить 21 % (f(х)), комісія банку(разовий платіж при отриманні кредиту) — 1,5 % від суми кредитування (у (x)), нотаріальні послуги —1,5 тис. грош. од. (a), графік повернення кредиту —- вільний. Керівництво компаніїБ вважає, що компанія буде здатна повернути 100 тис. грош. од. кредитунаприкінці другого року (х'2) і 200 тис. грош. од. — наприкінці третього (х'3).
Треба порівняти ефективність фінансування проекту придбаннявиробничої лінії компанією А й компанією Б.
Порівняння значень показника РЕІ для двох схем фінансування даєможливість зробити висновок: незважаючи на те, що сума «переплати» заустаткування у компанії Б більша, ніж у компанії А (6 000 + 63 000 + 63 000 +
+ 42 000 = 174 000 грош. од. проти 150 000 х 3 — 300 000 = 150000 грош. од.), саме компанія Б у цьому випадку фінансується ефективніше, томущо FЕІБ> FЕІА (0,926 > 0,896). Така різниця в оцінкахзумовлена урахуванням у показнику FЕІ графіків руху фінансових потоків, атакож урахуванням інших витрат, що мають місце при фінансуванні.[21]
Отже, практичне застосування запропонованої моделі дає змогувибрати оптимальне для кожної конкретної ситуації поєднання джерелфінансування і має такі переваги:
— дає змогу здійснювати комплексну оптимізацію фінансування;
— відображає чистий фінансовий результат залучення ресурсів;
— враховує графік руху фінансових потоків і зміну вартості коштіву часі;
— найповніше враховує всі виграти, пов'язані із залученням івикористанням фінансування;
— дає змогу робити оцінку при будь-якому типі і будь-якійкількості джерел фінансування,
— дає можливість аналізувати і порівнювати різні варіантифінансування, структуру вартості кожного варіанта, окремі елементи вартостікожного джерела та ін.
Однак, практична діяльність вітчизняних підприємств здійснюєтьсяв умовах досить нестабільного зовнішнього середовища, і в разі довгостроковогофінансування має місце зміна деяких умов (розмірів процентних ставок, розмірівдодаткових витрат й інше). Тому майбутнє вивчення розглянутої проблеми маєбути спрямоване на прогнозування стану фінансового ринку та його інструментів іподальше врахування цих прогнозів у динамічній моделі.
3.2.Рольпозичкового капіталу, як невід’ємної складової розвитку
підприємства
Крім власнихфінансових ресурсів підприємство має можливість на безоплатній основі протягомпевного періоду використовувати для свого розвитку кошти, що прирівнюються довласних — стійкі пасиви.
Під стійкимипасивами розуміють постійну заборгованість підприємства перед робітниками,бюджетом та позабюджетними фондами, що обумовлена періодичністю виконання цихзобов'язань та постійним утворенням коштів для їх покриття. В якості стійкихпасивів може розглядатися лише нормальний поточний обсяг заборгованості, вмежах, що не перевищують встановлені терміни проведення розрахунків.[16]
Формування цьогоджерела коштів підприємства пов'язане з тим, що в складі виручки передбачаєтьсяпевна частка на проведення розрахунків з робітниками, бюджетом тапозабюджетними фондами. Але оскільки ці розрахунки проводяться періодично (возначені терміни) грошові кошти не витрачаються, а нагромаджуютьсяпідприємством. До встановленого терміну розрахунків сформований обсяг стійкихпасивів поряд з іншими джерелами капіталу знаходиться в обігу підприємства.При рівномірному процесі формування обсяг використання цього джерела капіталудорівнює 50% від максимального обсягу нагромадження стійких пасивів, щовідповідає обсягу зобов'язань, які виконуються одноразово. [14]
Тимчасова потребав додатковому фінансуванні задовольняється за рахунок позикових ресурсів, щодозволяє підприємствам найбільш ефективно використовувати власні обігові кошти.Оскільки потреба в коштах з часом змінюється, її забезпечення тільки за рахуноквласних коштів з економічної точки зору є недоцільним. Застосування лишевласних коштів для фінансування діяльності обумовило б необхідність їхформування з розрахунку на максимальну потребу, що призвело б до уповільненняшвидкості обертання обігових коштів та зниження ефективності їх використання.
Ринкові умовигосподарювання породжують об‘єктивну необхідність використання суб‘єктамипідприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власнимикоштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутними, резервними,амортизаційними і іншими фондами цільового призначення. За питомою вагою першемісце серед позичених ресурсів у більшості підприємств займає банківськийкредит.
Крім банківськогокредиту, у складі позичених фінансових ресурсів підприємства всіх галузейнародного господарства значне місце посідає кредиторська заборгованість усіхвидів, яка виникає у розрахунках з іншими юридичними і фізичними особами,постачальниками, покупцями, бюджетом, організаціями соціального страхування,позабюджетними фондами, а також у розрахунках з робітниками і службовцямипідприємства. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” кваліфікуєчастину кредиторської заборгованості, залученої до складу позичених фінансовихресурсів, як товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчуютьвідносини позики. Вони являють собою дві форми поза банківського кредиту.
Банківськийкредит – це закономірне явище ринкової економіки, притаманне нормальному іефективному функціонуванню господарюючих суб‘єктів.
Необхідністькредиту як джерела фінансування ресурсів підприємств визначається характеромкругообігу і обігу основних коштів. Відомо, що в процесі кругообігу і обігуосновних коштів підприємств постійно переходять з однієї функціональної форми віншу: спочатку з грошової форми вони переходять у продуктивну, потім набуваютьтоварної форми і знову грошової. Інакше не може відбуватися процес виробництвата реалізації продукції, процес відтворення.
Розміри чистогоприбутку, що реінвестується, визначаються пропорціями між розподілом отриманогочистого прибутку на частину, що споживається та нагромаджується власником употочному періоді. Основним фактором, що визначає цю пропорцію є дивіденднаполітика підприємства.
Потребапідприємств у кредиті виникає у зв'язку з:
— необхідністюстворення сезонних запасів матеріальних цінностей або здійснення сезоннихвитрат;
— виникненням ускладненьзі своєчасним розрахунком з постачальниками товарів та виконанням іншихфінансових зобов'язань при затримці надходження грошових коштів за реалізованітовари (послуги) або у зв'язку з іншими недоліками в господарсько-фінансовійдіяльності підприємства;
— здійсненняінвестиційної діяльності, пов'язаної з новим будівництвом, проведеннямреконструкції матеріально-технічної бази, закупівлею нового обладнання тощо.
Використаннярізних форм кредитування підприємства дозволяє прискорити рух грошових та матеріальнихресурсів підприємства шляхом забезпечення своєчасних розрахунків, перерозподілукоштів, що дозволяє підприємству максимально ефективно здійснювати своюгосподарсько-фінансову діяльність.
Залучення позичковихресурсів для фінансування інвестиційної діяльності підприємства створює умовидля скорочення термінів вводу в експлуатацію нових основних фондів підприємствата зниження термінів окупності інвестицій.
Використання позичковихресурсів дозволяє збільшити обсяги діяльності підприємства, а також, незважаючина платність позикових ресурсів, підвищити прибутковість власного капіталупідприємства.
3.3.Удосконалення політики формування позичкових коштів підприємства
Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитного капіталу суб’єктами економічної діяльності в Україні є розроблення на державному рівні рекомендаційних методик оцінки ефективності джерел залучення кредитних ресурсів, а на рівні підприємств – внутрішніх нормативних методик, адаптованих до особливостей діяльності того чи іншого суб’єкта економічної діяльності. Методики повинні розроблятися на базі алгоритму:
1. Спочатку потрібно оцінити здатність підприємства виконати в подальшому кредитні зобов’язання.
2. Виявити потенційні способи залучення кредитного капіталу.
3. Оцінити ефективність способів залучення кредитного капіталу.
4. Оцінити варіанти диверсифікації способів залучення кредитного капіталу.
5. Проаналізувати результати упровадження стратегії залучення кредитного капіталу
Також важливою є розробка системи критеріїв, з допомогою яких фінансист може оцінити переваги та недоліки залучення позичкового капіталу, зовнішніх та внутрішніх джерел фінансування. До типових критеріїв можна віднести такі:
1. Прибуток та рентабельність. Слід розрахувати, як вплине та чи інша форма фінансування на результати діяльності підприємства. При цьому потрібно виходити з того, що рентабельність активів підприємства має перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в інших – до її зниження.
2. Ліквідність.Фінансист має розрахувати, як вплине форма фінансування на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства.
3. Незалежність.Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати як це вплине на рівень автономності і самостійності підприємства при використанні коштів, на збереження інформаційної незалежності та контроль над підприємством у цілому. Крім цього, необхідно виявити можливі ризики, зокрема, ризик порушення структури капіталу.
4. Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. Наприклад, емісійні витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації.
5. Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати таку форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з точки зору зменшення податкових платежів. Податковий фактор слід розглянути у контексті його впливу на вартість залучення капіталу в цілому.
6. Об’єктивні обмеження. Відсутність кредитного забезпечення, необхідною для залучення позичок, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.
7. Максимізація вартості власників. Відповідно до цього критерію всі рішення менеджменту підприємства, в тому чисті у сфері фінансування, мають спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб’єкта господарювання – максимізації доходів власника. Цього можна досягти або на основі збільшення прибутковості та дивідендних виплат, або забезпечивши зростання вартості корпоративних прав підприємства.
Для того, щоб процес управління позиковими ресурсами був якомога ефективнішим, підприємство повинно дотримуватися таких основних принципів:
1. Цільовий характер залучення позикових ресурсів.
2. Оптимізація розміру потреби в кредиті та термінів його використання.
3. Оптимізація співвідношення позикових та власних джерел фінансування розвитку підприємства.
4. Забезпечення ефективності використання позикових ресурсів не нижче їх вартості.
5. Забезпеченість позикових ресурсів наявними активами підприємства у всіх формах.
6. Виконання умов залучення позикових ресурсів стосовно сплати позикових ресурсів(або інших передбачених договором платежів) та повернення суми боргу в зазначені терміни та в повному обсягу.
Для того, щоб посісти своє місце на ринку й успішно працювати, підприємство має враховувати багато чинників, що впливають на його діяльність, планувати й прогнозувати власні кроки. Звичайно, досить важливе значення має професійна діяльність маркетингової служби підприємства. Також не останню роль відіграє формування інформаційної бази управління позиковими ресурсами, яке потребує моніторингу ринку позикових ресурсів. Ще одним із головних резервів поліпшення параметрів діяльності підприємства є підвищення рівня кваліфікації фахівців, відповідальних за управління фінансами підприємства, і розробка якісно нових підходів до організації роботи фінансових служб саме у сфері фінансування .[9]
Отже, удосконалення політики управління позиковими фінансовимиресурсами підприємства слід розглядати як один із головним чинників підвищення ефективності будь – якої виробничо – господарської діяльності.Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, його стабільне функціонування та динамічний розвиток. Головна спрямованість реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємства полягає в оптимізації використання ресурсів підприємства. Система управління фінансовими ресурсами підприємства вважається досить ефективною лише у тому випадку, коли вона дає змогу не лише раціонально використовувати наявні ресурси, а й забезпечувати активний системний пошук можливостей подальшого розвитку підприємства.
ВИСНОВОК
Фінансовадіяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичногонадходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотриманнярозрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношеннявласних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективногофункціонування підприємства.
Саме цимзумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінкифінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні йогостабільного фінансового стану.
В роботі було досліджено еволюцію поглядів на суть капіталупідприємств, охарактеризовано значення власного капіталу в діяльностіпідприємств, проаналізовано тенденції капіталоутворення та особливостіформування структури власного капіталу підприємств в сучасних умовах, а також проведеноструктуризацію процесу оптимізації фінансування діяльності підприємства, проаналізованонайпоширеніші джерела фінансування, Запропоновано економіко-математичну модель,що дає змогу оптимізувати структуру джерел фінансування діяльності підприємстваза критерієм вартості.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України “Пробухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р.№996-ХІV із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11.05.2000р. №1707-ІІІ, від 08.06.2000 р. №1829-ІІ.
2. БалабановИ. Т. Основыфинансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика – 1998 –с 54-118.
3. Бандурка О.М., Коробов М.Я.Фінансова діяльність підприємства: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., що навч.за освітньо-проф. програмою спеціаліста зі спец.«Фінанси»,«Банківська справа»:«Облік і аудит». — 2.вид., перероб. ідоп. — К.: Либідь, 2003. — 384 с.
4. Бланк И.А. Управление формированиемкапитала. – К.: Ника-Центр. – 2000. – с.12.
5. Блауг М. Экономическая мысль вретроспективе. – М.: Дело Лтд. – 1994. – с.167
6. Воробйов Ю.М. Формування власного фінансового капіталупідприємства//Фінанси України. – 2002. — №3 – с.36-40
7. Довбня С.Б Модель комплексної оптимізаціїфінансування підприємства // Фінанси підприємств. – 2006,№5.
8. Зятковський І.В. Фінансипідприємств: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл… — К.: Кондор,2003. — 364 с.
9. Костирко Л.А. Формування механізмуфінансової стратегії сталого розвитку підприємства.Автореферат дисертації наздобуття наукового ступеня доктора економічних наук. – Донецьк: ІЕП НАНУкраїни. – 2004.
10. Мамрак О.Н. Бюджетирование как прогрессивныйспособов повышения эффективности работы предприятия//Економіка, фінанси, право – 2003. — №8 – с.17-18.
11. Марченко А.А. Аналіз джерелформування фінансових ресурсів// Фінанси України – 2002 — №9 – с.102-108.
12. Маршалл А. Принципы экономическойнауки // Пер. с англ. – М.:”Прогрес” – 1993 – с.193.
13. Петрович И.М. Атаманчук Р.П.Производственная мощность и экономика предприятия. – М.: ИНФРА-М 1990. – 298 с.
14. Петряєва З.Ф. Фінансовийаналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. / Харківський держ. економічнийун-т. — Х.: ХДЕУ, 2002. — 164 с.
15. Плисак В.Й. Управління ризикомфінансової стійкості підприємства // Фінанси України — №1, 2001 р. с 67 – 72.
16. Порохня В.М. Методикаоптимізації структури капіталу в КІС динамічного управління потоками // Державата регіони. Серія:Економіка та підприємництво. – 2004,№3
17. Слав’юк Р.А. Структуруваннявласного капіталу підприємств України // Фінанси України -№8,2005р
18. Хикс Дж.Р Стоимость и капитал – М.:”Прогрес” – 1993 – с.79.
19. Хрипач В.Я.Экономикапредприятия. – Минск: Лата, 2004. – 254 с.
20. Шевцова О.Й. Управління вартісно-ризиковимичинниками та часовими аспектами фінансування потреб у капіталі підприємств //Фінанси України – 2006,№3.
21. Шиян Д.В., Строченко Н.І.Фінансовий аналіз: Навч. посібник. — К.: А.С.К., 2003. — 229 с.