Реферат: Витрати виробництва
Вступ
Перехід України доринкової економіки вимагає від підприємства підвищеної ефективності виробництва, конкурентоспроможноїпродукції та послуг на основі впровадження досягнень науково-технічногопрогресу, ефективних форм господарювання та управління виробництвом.
Будь-яке виробництвозавжди пов’язане з витратами, оскільки це — процес використання факторіввиробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі). Останній,як відомо, характеризується споживчою вартістю (корисністю) і трудомісткістю,тобто певною кількістю затрат уречевленої та живої праці. У підсумку вони істановлять вартість товару чи послуги. Частина їх вартості, яка втілює вартістьуречевленої праці (засобів виробництва), існує ще до процесу виробництва. Воналише переноситься на виготовлений товар у вигляді вартості матеріальних витрат.Жива праця людини створює чистий продукт — понад вартості перенесених на товарматеріальних витрат. Зрозуміло, що процес виробництва має безперервноповторюватись, а це можливо лише тоді, коли його фактори відтворюються. Часткавартості, яка авансується для постійного функціонування виробництва,визначається як витрати виробництва.
1. Витративиробництва
1.1 Витрати виробництваяк політична категорія
Категорія “витрати виробництва ” належить до загальноекономічних (тих, що відображають реаліїу декількох суспільно-форми капіталістичних витрат виробництва
В політ економічномуаспекті капіталістичні витрати виробництва представляють собою, передусім, відносиниекономічної власності між капіталістами і найманими працівниками з приводу формуваннята розвитку витрат постійного та змінного капіталу та привласнення при цьому додатковоївартості у товарній формі(втіленої у товарі)У кількісному аспекті –це витрати капіталу(капіталістичної власності
З боку вартісних відносинвони складаються з витрат на предмети праці, певної частки зношених засобів праціі попиту робочої сили й виражають формулою:
ВВ=с+v
Де с – вартість споживчихзасобів виробництва,v-вартість необхідного продукту (необхідного для створення робочоїсили працівника )
Якщо капіталістудля виробництва товарів необхідно затратити лише с+v(витрати капіталу ), товитрати суспільства-це, те у що обходиться створення товару всьому суспільству івиражається формулою
W = C + V + M,
де С — вартістьспожитих засобів виробництва;
V — вартістьнеобхідного продукту (вартісний еквівалент заробітної плати);
M — вартість додаткового продукту(приріст вартості щодо вартості необхідного продукту).
Витратикапіталістичного підприємства і витрати суспільства це — окремі економічні категорії,в основі розмежування яких лежать об’єктивні економічні процеси, властиві такожречовому змісту. Так в основі виділення витрат підприємства лежать, з одногобоку, процеси економічної відокремленості підприємства ( характеризує їх приналежністьдо відносин економічної власності на засоби виробництва і виготовленийпродукт), а з другого – процеси суспільного розподілу праці. Водночас, виділення витрат виробництвакапіталістичного підприємства зумовлене, певною мірою, особливостями кругооборотуіндивідуального капіталу та його відтворення, витратами живої та уречевленої праціна виробництво товарів на окремому підприємстві.
Виділеннякатегорії « витрати виробництва суспільства « також зумовлена витратами живоїта уречевленої праці на виготовлення товару, що здійснюється, насамперед, позамежами окремого підприємства, зокрема наявність у вартості такого товару додатковоїпраці у формі додаткової вартості. Складовим елементом витрат виробництва суспільстває витрати окремого підприємства. Стосовно додаткового продукту, то він створюєтьсяна підприємстві живою працею безпосереднього виробника, менеджера і підприємця,так і поза його межами внаслідок сенергічного ефекту, що виникає у процесі суспільногоподілу праці в загальній та частковій формах.
Крім того, витративиробництва окремого підприємства не збігаються з суспільно необхіднимивитратами на виготовлення окремого товару. Це зумовлено різкою технічноюоснащеністю підприємства, неоднаковим рівнем організації виробництва, кваліфікаціїробітників та іншими факторами у межах однотипної форми власності. Суспільно необхіднізатрати живої та уречевленої праці тяжіють до витрат на тих підприємствах, щовиготовляють основну масу товарів даного виду, оскільки на них встановлюється суспільнонеобхідні умови виробництва ( середня продуктивність, інтенсивність праці,рівень технічної оснащеності, кваліфікації працівників, якість продукції тощо).Ці усереднені фактори сфери безпосереднього виробництва певною мірою уніфікуютьсявнаслідок впливу ринку, знеособлення і усереднення індивідуальних витрат виробництвана виготовлення ідентичних товарів. Конкретніше вплив ринку виявляється у наявності зворотної дії попиту споживачів(у т. ч. суб’єктивної оцінки останніми якості продукції тощо) на процес ціноутворення,а останнього — на виготовлення товарів. Суспільно необхідні витрати чипослуги виявляються у формі власності [1.187].
1.2 Еволюціявитрат виробництва у процесі розвитку економічних систем
Витрати виробництва, які всі інші економічні категорії, на різних етапах розвитку товарного виробництванаповнюються елементами якісно нового або істотно нового змісту.
В цілому витрати виробництвасуспільства (в т ч. витрати виробництва на підприємстві ) на нижчій стадіїрозвитку капіталізму набувають форми витрат капіталу (постійного і змінного) ускладі авансового капіталу. Авансовий капітал внаслідок часткового зношування основнихфондів та їхнього переносу на новостворений товар більший за капіталістичнівитрати виробництва.
На вищій стадії намонополістичних підприємствах формуються монопольні витрати виробництва, яківнаслідок виготовлення на цих підприємствах основної маси продукції, зосередженнянайпередовішої техніки і технології, впровадження найдосконаліших форм і методіворганізації виробництва, закупівля сировини, матеріалів і комплектуючих виробів зазаниженими цінами є тощо нижчим, ніж індивідуальних (середніх і малих ) капіталістичнихпідприємствах. Монопольні витрати виробництвавідображають, передусім, відносини монополістичної власті щодо формування тарозвитку витрат монополістичного постійного та змінного капіталу й привласненняпри цьому додаткової вартості у формі монополістичного товару.
Крім того, навищій стадії капіталізму монопольні витрати виробництва наповнюються державно-монополістичнимзмістом. Про це свідчить процеспередачі нових технологій,інших об’єктів державної інтелектуальної власності іпідприємствам різних типів капіталістичної власності, використання такоївласності внаслідок здійснення спільних науково-дослідницьких робіт промисловихкомпаній із державними лабораторіями та використання отриманих результатів
Капіталістичні витративиробництва мають бути відшкодовані за рахунок реалізації виготовлення напідприємстві товарів. Томувитрати на виготовлення і реалізацію товару називають собівартістю продукції. Уполіт економічному аспекті вона відрізняється від капіталістичних витрат тим,що відображає не лише відносини економічної власності між найманимипрацівниками і капіталістами щодо формування витрат постійного і змінного капіталуа й привласнення додаткової власності у процесі створення товарів, але й щодо їхреалізації.
У західній економічнійлітературі у контексті позитивної економічної теорії концепція “факторіввиробництва ” до постійних витрат виробництва відносять витрати на заробітну плату, виплатуоренди, витрати на освітлення, опалення, сплату відсотків за кредит та інші. Їхвідносять до постійних тому, що вони є незмінними для діючого підприємства. До змінних за такою логікою, належатьсировина, матеріали, пальне, електроенергія.
Джерелом формуваннявиробничих витрат є виробничі ресурси: природні(земля, вода, ліситощо), праця, капітал, підприємницька діяльність. Згідно з певними функціонуваннямцих ресурсів формуються і відповідні виробничі витрати. Так, використання природнихресурсів формує такі витрати, як рентна або плата за землю і орендна плата,використання праці пов’язане із заробітною платою, капітал породжує таківитрати як амортизація, процент на капітал і процент на позику, підприємницькадіяльність – нормальний прибуток, що є також складовою витрат виробництва, отжевитрати виробництва—це вартість виробничих факторів, використаний для створенняпевної кількості благ.
Отже, витрати єважливим елементом діяльності підприємства[1.189]
2.Поняття витрат та їх класифікація
Є два підходи довизначення витрат:
1.Бухгалтерський—заним витрати тлумачать як вартість витрачених ресурсів за фактичними цінами їхпридбання.
2.Економічний –витрати розуміють як вартість інших благ, які можна було б отримати принайвигіднішому з усіх можливих альтернативних напрямів використання тих самихресурсів. Отже, йдеться про вартість втрачених можливостей, або альтернативнівитрати.
Економісти розглядаютьвитрати не в ретроспективній, як бухгалтери, а у перспективі діяльності фірми.Вони цікавляться тим, якими будуть витрати в майбутньому, а також тим, як фірма можеперегрупувати свій ресурси з метою зменшення витрат та збільшення прибутків.Отже, вони повинні визначити вартість втрачених альтернатив, тобто відмови відможливості ефективніше використання ресурси фірми.
На практиці,згідно з бухгалтерським підходом, витрати визначаються собівартістю фактичновиробленої продукції. Тоді як за економічним підходом, вони враховують, крімсобівартості, й ті, витрати, які пов’язані із залученням обмежених ресурсів зінших виробництв.
Бухгалтерськівитрати тотожні явним (зовнішнім), які визначаються сумою витрат на оплатувиробничих ресурсів(сировини, матеріали, паливо, робоча сила, тощо), щокупуються фірмою. Якщо підприємство купує всі ресурси за вільними ринковимицінами, то бухгалтерські витрати будуть менші, ніж альтернативні витрати навеличину неявних витрат.
Неявні витрати(внутрішні) визначаються вартістю ресурсів, які є власністю даного підприємства(заробітна плата підприємця-власника, яку він собі не виплачує, отримуючи дохід; можливаорендна плата за власну будівлю фірми тощо).Це грошові платежі, які б міготримати підприємець при альтернативному використанні власних ресурсів.Підприємець використовує власні гроші, які б міг помістити в банк на депозит, вінможе використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду таприносити відповідний дохід тощо. Отже, використовуючи власні ресурси дляорганізації виробництва, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку міг биотримати при інших варіантах використання ресурсів.
До неявних витратналежить і нормальний прибуток. Його розмір визначають рівнем доходності, що є нормальним або середнімдля певної галузі. Нормальний прибуток – це плата підприємцеві за йогодіяльність, спрямована на виявлення рішень, впровадження інновацій, а також заризик щодо кінцевих результатів.
Нормальний прибутокпотрібен для утримання підприємця в певній сфері діяльності й виступає частиноювиробничих витрат, яка повинна компенсуватися ціною за вироблену продукцію чинадані послуги.
Отже, можнастверджувати, що:
Бухгалтерські (явні, зовнішні) витрати + Неявні (внутрішні) витрати =Економічні (альтернативні )
Крім, економічнихвитрат, в умовах ринках є трансакційні витрати. На відмінну від виробничих,трансакційні витрати виникають у сфері обміну в процесі налагодження відносин міжринковими агентами при встановленні або передачі прав власності.
Можна виділити таківиди трансакційних витрат:
· Витратина пошук інформації ( про потенційних постачальників і покупців, ціни,характеристика товарів та послуг).
· Витратина проведення переговорів та укладання контрактів.
· Витратина вимірювання.
· Витратина специфікацію та захист прав власності.
· Витрати наюридичний захист контракту.
Отже,трансакційні витрати виникають і до процесу обміну, і в процесі обміну, і післянього.
Якщо нормальний прибутоквходить до складу альтернативних витрат, то економічний прибуток є додатковим доходомпідприємця внаслідок його ефективної діяльності у певній галузі і він неналежить до витрат. Цей прибуток отримують не всі підприємці. Його розмір обчислюють як різницю міжвиручкою (доходом) від реалізації продукції та економічними витратами. Умікроекономіці йдеться, як правило про економічний прибуток.
Бухгалтерський прибуток– це різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та бухгалтерськимивитратами. Отже розмір бухгалтерського прибутку перевищує обсяги економічного прибуткуна величину неявних(внутрішніх) витрат[ 2.85].
В процесі своєїдіяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно відролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:
1.Витрати, пов'язані зосновною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції,так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки відреалізації продукції (послуг).
2.Витрати, пов'язані зінвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразовівитрати на просте та розширене відтворення основних фондів,
приріст оборотнихкоштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джереламифінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія ціннихпаперів, кредити тощо.
3.Витрати на соціальнийрозвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові таінші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джереломїх фінансування є прибуток.
Найбільшу питомувагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.
За цільовимспрямуванням витрати підприємства можна поділить:
· На основнівитрати( безпосередньо пов’язані з технологічним процесом випуском продукції).
· Витратина обслуговування( на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати назбут ) і підрозділів соціального характеру).
· Витратина управління (включають витрати на утримання й обслуговування апаратууправління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати наутримання й обслуговування апарату управління підприємством.
За способом включеннядо собівартості окремих видів продукції розрізняють:
· Прямі витрати.Безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції; їх можна прямо включити дособівартості за відповідними об’єктами обліку. Іншими словами, прямі витрати є сукупноювартістю ресурсів, втілених у продукцію; до вартості таких ресурсів належить і живапраця у відповідній оцінці, яка, у свою чергу, включає заробітну плату тавідрахування на соціальне страхування найманих працівників, зайнятих у безпосереднімвиготовленням конкретних видів продукції.
· Непрямі витрати.Пов’язані з виробництвом відразу кількох або всіх видів продукції підприємства.Непрямі витрати протягом звітного періоду обліковуються на збірно-розподільчих рахунках,а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видамипродукції, а деякі — списуються безпосередньо в дебет рахунку основноговиробництва.
За ознакою залежностівід обсягів випуску продукції (виконання робіт, надання послуг )витрати підприємстваподіляються на постійні та змінні.
Змінні витратинормуютьсяна кожну одиницю продукції;їх розмір змінюється пропорційно до зміни обсягу випускупродукції
Розмірпостійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції( виконання робіт,надання послуг).
. У свою чергу,змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.
Пропорційнізмінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнтпропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали,комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.
Прогресивнізмінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва(коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витратина відрядно-прогресивну оплату праці.
Регресивні зміннівитрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнтпропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати наексплуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.
Поділ витрат напостійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат відзмін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборіваріантів рішень.
За своєю цілісністювитрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.
Продуктивні – залежать від характеру господарськоїдіяльності підприємства і передбачаються за кошторисом витрат на виробництво тапланом економічного і соціального розвитку. До них відносять більшу частинувитрат, які утворюють собівартість продукції.
Непродуктивні – утворюються через недоліки втехнології та організації виробництва(втрати від браку, простоїв, тощо).
Залежно відступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні.
Прості(елементні)— це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали,заробітна плата).
Комплекснівитрати різнорідніза своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати наутримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).
Залежно від часувиникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми.
Поточнівитрати здійснюютьсящоденно в даному періоді.
Одноразові — — це разові витрати, щоздійснюються не частіше як один раз на місяць.
Майбутнівитрати — цевитрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплатавідпусток, сезонні витрати та ін.).
У теорії витрат виробництва особливе значення має поняття граничних ісередніх витрат [5.235].
Граничні витрати — це приріст витрат у результаті 1 виробництва однієїдодаткової одиниці продукції.
Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу продукції ОБпідприємства, граничні витрати залежать від зростання лише змінних витрат навипуск додаткової одиниці продукції. Цю залежність відбиває така формула:
/>
де ГВ — граничні витрати; ДЗВ — зростання змінних витрат виробництва; ДОВ— випуск додаткової одиниці продукції.
Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягувипуску продукції на одну одиницю, їх можна обчислити, виходячи як із змінних,так і з загальних витрат. Загальні витрати відрізняються від змінних тількипостійними витратами, які залишаються сталими, коли обсяг випуску продукціїзмінюється.
Середні витрати (СВ) — це витрати на одиницю випуску продукції. Є три видисередніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні валові (загальні)витрати.
Середні постійні витрати (СПВ) являють собою постійні витрати, поділені на обсягвипуску продукції (ПВОБ).;
Оскільки постійні витрати не змінюються, середні постійні витрат тизнижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції.
Середні змінні витрати (СЗВ) — це змінні витрати, поділені на обсяг випускупродукції (ЗВОВ).
Середні загальні витрати (СЗВ) розраховують діленням валових витрат на обсяг випускупродукції (ВВОВ).
У цілому середні витрати — це витрати на виробництво одиниці продукції.Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити, чиприбуткове виробництво.
Отже, витрати є одним з найважливішим факторів, який враховується приотриманні максимального прибутку[2.105].
3.Собівартість як основний елементвитрат підприємства
Успішнепросування продукції на ринку можливе при зниженій собівартості на їївиробництво за величиною собівартості можна встановити якісні та кількіснізміни в технології виробництва продукції конкретного сільськогосподарськогопідприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарів нааграрного ринку. Функціонування же споживачів доцільно аналізувати за обсягомреалізації відповідної продукції.
Собівартістьпродукції — — це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку івипуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усьогопроцесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівеньорганізації вироб ничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін.Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тимнижча собівартість продукції (робіт, послуг).
Як економічнакатегорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:
• урахування іконтроль усіх витрат на випуск і реалізацію продукції;
• є базою дляформування цін на продукцію підприємства, розрахунку прибутку і рентабельності;
• економічнеобґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію,технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;
• служить одниміз показників ефективності виробництва, у частині спожитих ресурсів;
• визначенняоптимального обсягу випуску продукції підприємством;
•використовується при економічному обґрунтуванні прийняття управлінських рішень.
З економічних ісоціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає внаступному:
• у збільшенніприбутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а отже, у появіможливості не тільки в простому, але і розширеному відтворенні;
• у появі більшоїможливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьохсоціальних проблем колективу підприємства;
• у поліпшенніфінансового стану підприємства і знижені ступеня ризику банкрутства;
• у можливостізниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною.мірою підвищитиконкурентноздатність продукції і збільшити обсяг продажів.
Собівартістьпродукції включаються витрати на:
1. Дослідженняринку і виявлення потреби у продукції;
2.Підготовку іосвоєння нової продукції;
3.Виробництво,включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів,оплату праці персоналу;
4.Обслуговуваннявиробничого процесу і управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама,комісійні витрати і т. п.);
5.Розвідку,використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальніроботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охоронуповітряного, водного басейнів); набір і підготовку кадрів;
6.Поточнураціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва,праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.
Слід зауважити,що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжнімивитратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, дособівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаютьсядля виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язкивиконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здаваннякрові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входятьзагальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції(робіт, послуг).
Склад витрат, яківходять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичнихміркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображативитрати на виробництво продукції (робіт, послуг).
Залежно від часурозрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початкомпланового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін наресурси, що склались на момент складання плаїгу; фактичну собівартість, якавідображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерськогообліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво тареалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів;кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб абозамовлення, що виконується в разовому порядку.
Залежно відобсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову,виробничу собівартість.
Технологічнасобівартістьвключає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовленняпродукції. Цехова собівартістьохоплює витрати цехів на виготовлення продукції.Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесомвиробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховоюсобівартістю.
За тривалістюрозрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, атакож індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву. Індивідуальнасобівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремогоконкретного підприємства, середньо-галузева — відображає витрати навиготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.
Індивідуальнасобівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витратвиробництва окремих підприємств, середньо-галузева — головним чином дляціноутворення.
Таким чином можназробити висновок, що собівартість — це особлива економічна категорія, якавключає всі грошові витрати конкретного підприємства, необхідні для здійсненняйого відтворення, й pізниця між доходом і нею визначає прибуток, величина якогозбільшується при її зниженні. Отже, за величиною собівартості можна встановитиякісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретногопідприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарівспоживчого ринку.
4.Шляхи зниження витрат виробництва
Товаровиробникі вумовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва абособівартості продукції ( тобто вартості для себе, для даного підприємства). Цезумовлене тим, що зниження собівартості є сновою зниження цін, що в свою чергу,дає змогу підприємцю отримати більштй прибуток. Для зниження витрат, повязанихз використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин,устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основих фондів(кількість складських приміщень, інших споруд та ін.). Особливо слід дбати прозниження непродуктивних витрат—штрафів, відшкодування збиткі тощо, повязаних зневиконанням підприємством своїх договірних зобовязань. До них відносять такожпрогули працівників на підприємстві[3.149].
В сучаснихринкових умовах з поширеними кризовими явищами актуальною проблемою є задачаприйняття рішень з підвищення рівня прибутковості підприємствами – суб’єктамизовнішньоекономічної діяльності. І тут, крім чинників збільшення обсягіввиробництва продукції, просування її на незаповнені ринки висувається проблемазниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції.
До основнихджерел зниження витрат виробництва і реалізації продукції підприємства –суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності можна віднести:
– зниження витратсировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;
– зменшеннярозміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції;
– зниження витратзаробітної плати на одиницю продукції;
– скороченняадміністративних витрат та накладних витрат при експорті та імпорті товарів;
– ліквідаціянепродуктивних витрат і втрат.
На економіюресурсів значно впливає кількість техніко-економічних чинників. Найбільшийвплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників:
– підвищеннятехнічного рівня виробництва;
– удосконалюванняорганізації виробництва і праці;
– зміна обсягувиробництва.
Всі вонипризводять до зниження витрат сировини, матеріалів, заробітної плати.
Зменшення витратсировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхньоговикористання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження,повторного використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій.
На розмір витратістотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшеннівитрати зростають, а при зниженні – зменшуються.
Зниження витратпідприємства забезпечується і за рахунок зменшення витрат живої праці наодиницю продукції та темпів зростання його продуктивності відносно темпівзростання середньої заробітної плати.
Значне зниженнявитрат можна досягти також в результаті застосування прогресивних методіворганізації виробництва. Прикладом є розроблена в Японії і маюча широкезастосування в усьому світі система організації виробництва “just in time“(точно в строк). Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектноговиготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби,деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхіднійкількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється,тому що запасів на робочому місці немає.
Система “just intime “ сприяє зниженню витрат головним чином за рахунок того що:
1. Знижуютьсявитрати на складування і збереження напівфабрикатів як у споживача, так і увиробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.
2. Має місцезабезпечення бездефектного виготовлення продукції постачальником. Підприємствав цих цілях повинні навчати всіх співробітників методам контролю якості,підвищувати відповідальність виробничих робітників за якість, використовуватиавтоматичні пристрої для контролю якості і т.д. В результаті знижуються витративиробництва, що пов’язані з повторною обробкою бракованих виробів, споживаннямсировини і заробітною платою.
Велику увагу слідприділити таким резервам, як правильний підхід до класифікації та калькулюваннювитрат.
Підприємства –суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності повинні вміло управляти накладнимивитратами при експорті та імпорті товарів. Накладні витрати при експорті(імпорті) – це витрати підприємства з перевезення і реалізації товарів, якіподіляються на витрати у національній та іноземній валюті. Прямі накладнівитрати в національній валюті включаються до собівартості конкретних товарів,непрямі (загальноторгові) не включаються. Це такі витрати як збори за митнеоформлення і мито, вартість експортної (імпортної) ліцензії, транспортні витратидо порту експортера (імпортера), фрахтування судна,навантажувально-розвантажувальні роботи, страхування перевезення.
Зниження розмірунакладних витрат пов’язане з підвищенням ефективності експорту (імпорту), томуперевірка дотримання підприємством у звітному періоді режиму економії та пошукможливостей їх скорочення є важливим інструментом у підвищенні ефективностівсієї діяльності підприємства.
З цією метоюздійснюється аналіз витрат звітного періоду у порівнянні з попереднім. Впроцесі аналізу слід встановити причини зміни величини накладних витрат,відносно обсягу реалізації чи собівартості товарів, а також за окремими видаминакладних витрат.
Виділимо основніфактори зміни величини накладних витрат, які слід брати до уваги в процесіаналізу:
– із перевезеннятоварів: кількість (вага) вантажу, радіус (відстань) перевезення, ставка заперевезення (тариф, фрахт), спосіб та умови перевезення;
– ізперевантаження товарів: кількість (вага) вантажу, ставка за перевантаження,надбавка при нестандартних та надважких вантажах;
– зі зберіганнятоварів: кількість (вага) вантажу, спосіб зберігання, термін зберігання, ставказа зберігання.
В процесі аналізунеобхідно мати на увазі, що приріст абсолютного рівня накладних витрат можебути викликаний такими причинами як збільшення кількості реалізованих товарівта зміни розмірів окремих видів витрат на одиницю реалізованих товарів. Змінавідносного же рівня – такими причинами як зміни цін на товари, зрушення уструктурі реалізації товарів, зміни величини витрат на одиницю кількостіреалізованих товарів.
В підсумкувідзначимо, що лише комплексний підхід до управління витратами дозволитьзнизити їх розмір, підвищити ефективність як зовнішньоекономічної так ігосподарської діяльності підприємства в цілому[4.110].
Висновки
Отже, можна зробитинаступні висновки:
Управління витратамидоцільно у всіх сферах діяльності підприємства й має велике значення тацінність для всіх місць виникнення витрат.
Чітка побудована бухгалтерськогообліку витрат відповідно до змін, що відбувається в його організації і техніці ведення,підвищує роль обліку як основного засобу одержання достовірної для прийняття економічнообгрунтованих рішень і попереджень ризику у виробничо-господарській діяльності підприємства,у системі оподаткування, у складі балансу, звіту про фінансові результати,різноманітної фінансової звітності тощо.
Розмежуваннявитрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні є вихіднимпунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту.Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиницьзмінного, фіксованого ресурсу( наприклад, капіталу) дає обсяг додатковогоприбутку, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змиінного ресурсу.Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва буде зростати всеповільніше, якщо все більше робітників будуть залучатися до його обслуговування.
Витратипідприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витратпотрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; длявизначення собівартості продукції, тобто локальних витрат. Велике значення класифікаціїзатрат в управління ними і перш за все здійснення калькуляції собівартості продукціїдля різних потреб управління. Оскільки упарвлінські рішення зазвичай спрямованіна перспективу, керівництву насамперед необхідно інформація про очікуванівитрати та доходи. У звязку з цим вирізняють очікувані та безповоротні витрати.
Одним ізінструментів дослідження ринку й збереження конкурентноспроможності є аналіз фінансово-господарськоїдіяльності підприємства, у т ч. й аналіз його фінансового стану. Порядок іінтрументарій аналізу, який здійснюється з метою прийняття фінансових рішень,визначається самою логікою функціонування фінансового механізму підприємства.
Витрати виробництваяк елемент ціни тісно повязані з функціонально-вартісним аналізом. Для того,щоб успішно використовувати ціну, як важіль конкурентної боротьби, виробникповинен весь час шукати шляхи до зниження витрат виробництва. А для цього слід дужеретельно вивчати всі комплектуючі деталі з метою можливості їхньої консруктивноїпереробки, стандартизації, використання дешевих технологій. Виявляють деталі тавузли, строк служби, який перевищує строк служби товару вцілому. Це даєможливість організовувати виробнцтво деталей і вузлів зменшиними витратами або збільшитистрок придатності товару вцілому.
Функціональновартісний аналіз дає змогу значно знизити витрати виробництва. А якщо індивідуальнавартість менша, ніж ринкова (суспільно-необхідна), то виробник, реалізуючи товариза ринковами цінами, одержує надлишковий прибуток, який дає йому значні перевагиперед конкурентами
Використаналітература
1.“Політекономія ” С.В. Мочерний, Я.С. Ларіна. М.Київ“Знання ”2006 рік
2.“Мікроекономіка” М.М.Рудий, С.І. Михайлов Навчальнийпосібник для студентів економічних спеціальностей м. Київ 2005 рік.
3.“Політична економія” С.В. Мочерний. М. Київ “Знання-Прес”2002рік.
4. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності Вічевич А.М., Максимець О.В. Навчальнийпосібник. – Львів: Афіша, 2004. – 140 с.
5.Бухгалтерський облік: Навчальний посібник.—К.; Алерта2004 рік.
6.Організація і методика аудиту. Л.П. Кулаковська,Ю.В. Піча. Київ Каравела. 2005 рік.