Реферат: Прибуток підприємства та механізм його розподілу

КУРСОВАРОБОТА

здисципліни«Економіка підприємства»

на тему: «Прибуток підприємства тамеханізм його розподілу»

Київ-2010

ЗМІСТ

курсової роботи:" Прибуток підприємства тамеханізм його розподілу "

ВСТУП

Розділ 1. Сутність та значення прибутку вгосподарській діяльності підприємств

1.1 Місце та значення прибутку в ринковій економіці

1.2 Джерело формування загальної величини прибуткупідприємства та види прибутку

1.3 Розподіл прибутку підприємства

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Сучасний стан та динаміка формування тарозподілу прибутку підприємствами України

2.1 Аналіз факторів, що обумовлюють формування прибутку підприємствав сучасних умовах

2.2 Аналіз прибутковості вітчизняних підприємств

2.3 Характеристика розподілу прибутку за кризових умов

Висновки до розділу

Розділ 3. Основні напрями підвищення прибутковостівітчизняних суб’єктів господарювання

3.1 Вдосконалення управління прибутком підприємства

3.2 Шляхи оптимізації розподілу прибутку

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

В ринковійекономіці метою кожного підприємства є прибуток. Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язкуз наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності,особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу,який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії:доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видівдоходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги ународному господарстві.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією.Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються всуспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток – цепідсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємствяк суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває їх результати і зазнаєвпливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємствзалежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності,розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку якфінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерськомуобліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановленийпорядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартостіпродукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків(збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Актуальністьданої теми. Прибуток є найважливішою фінансовою категорією, що відображаєпозитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства,характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсягі якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікаціювиробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпеченнявнутрішньогосподарських потреб підприємств, а і джерелом формування бюджетнихресурсів держави.

Тому дуже важливодля підприємства знати механізм формування прибутку та його розподілу, тому щоприбуток є основним джерелом приросту власного капіталу підприємства.

Метою дослідженняданої роботи є прибуток та механізм його розподілу, джерело формування прибуткута використання його.

Завданнямкурсової роботи є визначити сутність прибутку, його види та значення прибутку уринковій економіці.

Предметом роботиє прибуток та його розподіл, об’єктом — дохід підприємства, як більш загальнийпоказник прибутку, який входить до величини доходу.

Розділ 1.Сутність та значення прибутку в господарській діяльності підприємств

1.1 Місцета значення прибутку в ринковій економіці

Прибуток –найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результатгосподарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва ів кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, станпродуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає назміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якійформі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарськихпотреб підприємств, а і джерелом формування бюджетних ресурсів держави [1,c.112].

Різнобічнезначення прибутку посилюється з переходом економіки держави до ринкових умовгосподарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансовусамостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в якихрозмірах спрямовувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджетута інших обов’язкових платежів і відрахувань.

Прибуток яккінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою різницюміж загальною сумою доходів і витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Прибуток як одназ найважливіших категорій ринкової економіки виконує ряд важливих функцій.

По-перше,прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності підприємства. Іншимисловами, сам факт прибутковості вже свідчить про ефективну діяльністьпідприємств. Однак, чи буде цей факт необхідним та достатнім для власника ікредитора? Очевидно, що ні, так як підприємству потрібний не який-небудьприбуток, а конкретна його величина для задоволення потреб усіх зацікавленихосіб: власників підприємства, його робітників, кредиторів. Величина прибуткузалежить від багатьох факторів. Детальніше вони будуть розглянуті у наступномупункті плану.

По-друге, прибуток володієстимулюючою функцією. Виступаючи кінцевим фінансово-економічним результатомпідприємств, прибуток набуває ключової ролі в ринковому господарстві. За нимзакріплюється статус цілі, що визначає поведінку господарюючих суб’єктів,добробут яких залежить як від величини прибутку, так і від прийнятого внаціональній економіці алгоритму його розподілу, включаючи оподаткування. Крімтого, прибуток в ринковій економіці являється джерелом соціальних благ длячленів трудового колективу. За рахунок прибутку, що залишається на підприємствіпісля сплати податків, дивідендів та інших необхідних і обов’язкових платежів,здійснюється матеріальне заохоченні робітників і надання їм соціальних пільг, утриманняоб’єктів соціального призначення [1,c.121].

Прибуток основнеджерело приросту власного капіталу підприємства. В умовах ринкових відносинвласники і менеджери, орієнтуючись на розмір прибутку, який залишається врозпорядженні підприємства, приймають рішення щодо дивідендної та інвестиційноїполітики, яку підприємство проводить з урахуванням перспектив розвитку. За умовконкуренції в ринковій економіці прибуток являється рушійною силою і основноюметою підприємств та є джерелом оновлення виробничих фондів.

По-третє, прибуток являється джереломформування доходів бюджетів різних рівнів. Він надходить в бюджети у виглядіподатків, а також економічних санкцій, і використовується на різні цілі,визначені видатковою частиною бюджету і затверджених в законодавчому порядку [1,c.125].

Методологічнізасади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайноїдіяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначаєПоложення (стандарт) бухгалтерського обліку ”Доход”. Під доходами розуміютьзбільшення економічних вигод і вигляді надходження активів або зменшеннязобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за виняткомзростання капіталу за рахунок внесків власників). В бухгалтерському облікувизнання доходу пов’язане з принципами нарахування та відповідності доходів івитрат.

Принципнарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються,коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошовікошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тихперіодів, до яких вони відносяться.

Принципнарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким витративизнаються на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами [2,c.45].

Для визнаннядоходу повинно відбутись не лише надходження активу або зменшення зобов’язання,але і фінансовий наслідок цих подій, в якості якого виступає збільшеннявласного капіталу (крім внесків учасників).

Доходами невизнаються:

·  сумаподатку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, щопідлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

· суманадходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором накористь комітента, принципала тощо;

· сумаавансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

· сумапопередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

· сумазавдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповіднимдоговором тощо.

Доходипідприємства класифікуються за різними ознаками, за метою визнання доходу тавизнання його суми розрізняються доход від:

·  реалізації товарів,продукції, інших активів, придбання з метою перепродажу (крім інвестицій уцінні папери);

·  надання послуг;

·  використання активівпідприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких єотримання процентів, дивідендів[3,c.92].

В залежності відвиду діяльності розрізняють доходи від звичайної та надзвичайної діяльності.Крім того доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової таінвестиційної діяльності.

Отже, справжнімдоходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт,послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу від реалізаціїпродукції (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), іншихзорів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ІВ), тобто ЧД=Д-ПДВ-АЗ-ІЗП-ІВ[3,c.95].

Якщо доход відоперації неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванніпонесених витрат, доход не визнається, а витрати визнаються як витрати звітногоперіоду.

Фінансовимрезультатом діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власностіспособу організації діяльності, є прибуток або збиток. З кількісної сторони,збиток це перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання якихздійснені витрати.

В свою чергу,прибуток з якісної сторони це перетворена форма додаткового продукту йдодаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва інайманими працівниками з приводу його створення і привласнення. Термін„перетворена форма” означає, що прибуток приховує справжнє джерело своговиникнення і створює враження, що участь у його появі брали не лише працівники,а й засоби виробництва [4,c.133].

За економічнимзмістом, прибуток – це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту,частина заново створеної вартості, виробленої та реалізованої. Інакше кажучи,прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Повертаючись дофункцій прибутку, ще раз зазначимо, що як провідна категорія ринкових відносин,прибуток виконує такі важливі функції:

· показникаефективності господарської діяльності підприємства. Позитивний фінансовийрезультат, тобто наявність прибутку, вже свідчить про рентабельну діяльність.Адже кожне підприємство в ринкових умовах намагається одержувати в кожномузвітному періоді прибуток, необхідний і достатній для саморозвитку (поточногота стратегічного самофінансування);

· стимулюючу.Як кінцевий фінансово-економічний результат лише прибуток в ринковомусередовищі має бути метою діяльності підприємства. Прибуток – це основнеджерело приросту власного капіталу і відповідно джерело фінансування оновленняосновних фондів та диверсифікації виробничої продукції. Крім того, прибуток єджерелом фінансування соціального розвитку трудового колективу;

· джерелаформування доходів бюджетів різних рівнів [5,c.168].

Отже, прибутокпідприємства – основний фактор його економічного та соціального розвитку.

Прибуток, якголовний фінансовий результат діяльності підприємства, формується поступовопротягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та незвичайноїдіяльності і є системою прибутків і доходів. Він включає :

· чистийдоход (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

· валовий (балансовий)прибуток (збиток);

· фінансовийрезультат від операційної діяльності (основної діяльності підприємства, я такожінші види діяльності, що не є інвестиційними або фінансовими) ;

· прибуток(збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

· прибуток(збиток) від звичайної діяльності (будь-якого виду основної діяльностіпідприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок їїздійснення);

· прибутоквід іншої (надзвичайної) діяльності [5,c.170].

Прибуток відреалізації продукції утворюється у процесі розподілу виручки підприємства іможе бути розрахований шляхом віднімання від виручки сум непрямих податків тасобівартості продукції. Це головна ціль основної діяльності (операцій звиробництва та реалізації продукції, послуг чи робіт, що є основною метоюстворення підприємства і забезпечують основну частку його доходу) майжебудь-якого підприємства. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції(товарів, послуг) визнається в разі виконання таких умов:

·  покупцеві передані вигоди іризики, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, послугу);

·   підприємство в подальшому не управляєі не контролює реалізовану продукцію товари, послуги);

·  сума доходу (виручка) можебути достовірно визначена;

·  існує впевненість у тому, щовнаслідок операції економічні вигоди підприємства збільшаться, а пов’язані зцим витрати можуть бути достовірно визначені [5,c.174].

 Але підприємство, як і будь-який інший господарюючий суб’єкт, володіє свободою вибору джерелаприбутку і може отримувати його і з інших джерел і видів діяльності.

1.2 Джерело формування загальноївеличини прибутку підприємства та види прибутку

Прибутокпідприємств формується за рахунок таких джерел (Рис. 1):

1)  продаж (реалізація) продукції

2)  продаж іншого майна

3)  позареалізаційні операції [6,c.78].

/>

1) Прибуток відпродажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток відопераційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюєтьсяяк різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизногозбору)

Пр=ВД – Sвир – ПДВ – Азб

де ВД – виручка;

Sвир – витрати виробництва навиготовлення і заробітну плату працівника;

ПДВ – податок надодану вартість;

Азб – акцизнийзбір.

У разікалькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено всобівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:

Пр = ВР – Sрнв – Sн

де ВР – виручка;

Sрнв – собівартістьреалізованої продукції на неповними витратами;

Sн – витрати, що не включені всобівартість, а віднесено на певний період.

Це так званийпрямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, заяким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової)величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинникамиможе служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін[6,c.81].

2) прибуток відпродажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальнихактивів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу табалансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж,транспортування, оплата агентських служб [6,c.83].

Пін = Цпр – Цприд

де Цпр – цінапродажу;

Цприд – цінапридбання.

3) прибуток відпозареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільнихпідприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володінняборговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється якрізниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратамина їх виконання.

Ппр = Д – Sп.р.

де Д – дохід;

Sп.р. – витрати на виконання[6,c.86].

Отже, загальнийприбуток підприємства

Пб = Пр + Ппр +Пін

де Пр — прибутоквід реалізації продукції;

Ппр – прибутоквід позареалізаційних операцій;

Пін – прибутоквід іншої реалізації.

Обчисленнявеличини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарськоїдіяльності, тому що прибуток є об’єкт оподаткування.

Згідно із ЗакономУкраїни “Про оподаткування прибутку” оподаткований прибуток обчислюється поформулі:

По = Дв – (Вв+АВ)

де Дв – валовийдохід;

Вв – валовівитрати;

Ав – сумаамортизаційних відрахувань [6,c.101].

Прибуток — цегрошове вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на їївиробництво

В умовах ринковоїекономіки він є узагальнюючим показником фінансових результатів господарськоїдіяльності підприємств, метою їхньої діяльності.

Розрізняютьприбуток обліковий (бухгалтерський), економічний і нормальний (рис. 2).

/>

Обліковий(бухгалтерський) прибуток — це різниця між ціною реалізованої продукції івитратами на її виробництво [7,c.186].

Нормальний прибуток — цевинагорода за підприємницьку діяльність, складова витрат виробництва.

Економічний прибуток — церізниця між обліковим і нормальнимприбутком.

Головним критеріємвизначення реальної прибутковості підприємств вважають величину економічногоприбутку. Вона показує, наскільки обліковий прибуток перевищує нормальний:

ЕП = ОП — НП,

де ЕП, ОП, НП —відповідно економічний, обліковий і нормальний прибуток.

Отже, економічнийприбуток виникає тоді, коли загальна виручка перевищує всі зовнішні тавнутрішні витрати. До складу останніх входить нормальний прибуток на капітал увигляді відсотка. Прагнення отримати якомога більший прибуток стимулюєпідприємців ефективніше використовувати економічні ресурси, знижувати витрати,впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, освоювати новівиробництва [7,c.188].

Загальна сума прибуткувід усіх видів діяльності утворює балансовий прибуток (рис. 3):

/>

Рис. 3 Утворення балансового прибутку

Балансовийприбуток — це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності

Більшу частинуприбутку підприємство отримує від основної виробничої діяльності.

Прибуток віддопоміжної діяльності — це частина прибутку, утворена внаслідок виконання дляінших підприємств непромислових робіт і послуг (будівельних, транспортнихтощо), реалізації продукції підсобного сільського господарства, надання платнихпослуг населенню [7,c.193].

Прибуток відпозареалізаційної діяльності — це різниця (сальдо) між штрафами, пенею,неустойками, одержаними і сплаченими, доход від операцій з тарою, орендна платавід падання в оренду приміщень тощо.

Засновницькийприбуток — це доход, який отримує засновник акціонерного підприємства(товариства) при відкритій підписці на акції

Засновникипідприємства продають акції за курсом, який визначається з урахуваннямдивідендів і позичкового відсотка.

Інакше кажучи,власник акції продає її за певною ціною, отримані гроші кладе у банк і одержуєдоход, який дорівнює сумі дивіденду.

Величинузасновницького прибутку (Вз.и) розраховують за формулою

ВЗІІ = СДа-СДа.н,

де СДа — сумадоходів, отриманих від реалізації акцій за курсом; СДа „ — сума доходів, щодорівнює сумі вартості акцій за номіналом (реалізаційний капітал).

1.3Розподіл та використанняприбутку на підприємстві

Механізм впливуфінансів на господарство, на його економічну ефективність знаходиться не всамому виробництві, а в розподільних грошових відносинах. Характер їх впливу навиробництво залежить від того, наскільки конкретна система розподілу, форми іметоди її організації відповідають об’єктивним потребам суспільства, рівнюрозвитку виробничих сил, економічним інтересам держави, підприємств і кожногоробітника. При порушенні цієї відповідності процес підвищення ефективностівиробництва починає стримуватись.

Розподіл прибуткуявляється складовою та невід’ємною частиною загальної системи розподільнихвідносин підприємств.

Конкретні форми іметоди розподілу прибутку постійно видозмінюються і розвиваються з розвиткомсуспільного відтворення і з зміною задач і цілей, що стоять перед економікою.Кожний етап в взаємовідносинах між бюджетом і підприємством з приводу розподілуприбутку породжує нові форми і методи цього розподілу [8,c.128].

По суті розподілприбутку слід розглядати в трьох напрямках. Він розподіляється між державою,власниками підприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу взначній мірі впливають на ефективність діяльності підприємства як позитивно,так і негативно.

Взаємовідносинипідприємства і держави з приводу прибутку будуються на основі оподаткуванняприбутку. Розподіл балансового (валового) прибутку між державою і підприємствомє першим етапом його розподілу.

Досить суттєвим єте, що податком на прибуток оподатковується не той прибуток, який відображаєрезультат фінансово-господарської діяльності і показаний в бухгалтерськійзвітності. Вихідною базою для вирахування оподаткованого прибутку являєтьсяваловий прибуток як сума прибутку від реалізації продукції, прибутку відреалізації власності і доходів від не реалізаційних операцій. В решті решт,прибуток, який підлягає оподаткуванню, помітно відрізняється від фактичногофінансового результату господарської діяльності. При цьому не рідко нарахованийподаток на прибуток перевищує суму балансового прибутку. Тобто, джерелом сплатитакого податку разом з прибутком служать і оборотні кошти [8,c.136]…

У результатірозподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілуприбутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпеченнядержавних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізаціїфінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвитокекономіки в цілому.

Пропорціїрозподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються підвпливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політикадержави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в суміподатків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктівоподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Було браціонально, якщо б розмір податкових платежів з прибутку не перевищувавтретини балансового прибутку. В протилежному випадку втрачаються стимули допідвищення ефективності роботи підприємства і отриманню прибутку [9,c.205].

Ті дві третини,що залишилися б у підприємства, могли б бути розподілені між власниками(акціонерами, засновниками) і самим підприємством.

Цей розподілзалежить від багатьох факторів. В період технічного переоснащення імодернізації виробничих фондів, освоєння нових видів продукції і новихтехнологій підприємства потребує найбільше фінансових ресурсів, і надати їхповинні в першу чергу власники підприємства. Однак це не означає, що вониповинні відмовитись від своїх очікувань і не отримувати дохід на вкладенийкапітал. Ці очікування мають бути відкладені і тоді власники зможуть отриматисвої дивіденди після виходу виробництва на проектну потужність, колипідприємство почне отримувати прибуток в достатньому розмірі. Дивіденди заперіод очікування повинні бути не менше процентної ставки на банківський вкладза цей же період, але меншими ставки за кредит.

Другий етапрозподілу прибутку – це розподіл і використання прибутку, що залишився врозпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет і виплатидивідендів. З цього прибутку також сплачуються деякі податки в місцеві бюджетиі стягуються економічні санкції [8,c.109].

Розподіл цієїчастини прибутку відображає процес формування фондів і резервів підприємствадля фінансування потреб виробничого і соціального розвитку. В умовах ринковогогосподарства держава не втручається в процес розподілу прибутку, якийзалишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Тим не менше задопомогою надання податкових пільг вона стимулює спрямування прибутку накапітальні вкладення виробничого призначення і будівництва житла, на благодійніцілі, на проведення науково-дослідних робіт. Законодавчо затверджениймінімальний розмір резервного капіталу для акціонерних товариств, регулюєтьсяпорядок створення резерву по сумнівним боргам та під знецінені цінні папери.

Розподілприбутку, що залишився у розпорядженні підприємства, регламентуєтьсявнутрішніми документами підприємства, як правило, в звітній політиці. Деякіаспекти розподільного процесу фіксуються в уставі підприємства. В відповідностідо уставу чи до рішення керуючого органу на підприємстві можуть створюватисятакі фонди: фонд нагромадження, споживання, соціальних потреб та інші. Якщо жфонди не створюються, то в цілях забезпечення планових витрат коштівскладаються кошториси витрат на розвиток виробництва, соціальні потребитрудового колективу, матеріальне заохочення робітників і благодійні цілі [10,c.157].

До витрат, пов’язанихз розвитком виробництва і фінансуються з прибутку, відносять: витрати нанауково-дослідні, проектні, дослідно-конструкторські і технологічні роботи,фінансування розроблення і освоєння нової продукції і технологічних процесів,затрати на вдосконалення технології і організації виробництва, модернізаціюобладнання, затрати, пов’язані з технічним переозброєннями реконструкцієюдіючого виробництва, розширенням підприємства і будівництвом нових об’єктів,проведенням природоохоронних робіт.

Розподіл прибуткуна соціальні потреби включає в себе витрати по експлуатації соціально-побутовихоб’єктів, що знаходяться на балансі підприємства, фінансування будівництваоб’єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масовихзаходів.

До витрат наматеріальне заохочення відносять: виплату премій за особливі досягнення впраці, витрати на надання матеріальної допомоги, одноразові виплати ветеранам,пенсіонерам, компенсації підвищення вартості харчування в столових і т.д.

Якщо прибуток невитрачається на споживання, то він залишається на підприємстві якнерозподілений прибуток минулих років і збільшує розмір власного капіталупідприємства. Наявність нерозподіленого прибутку збільшує фінансовустабільність підприємства, свідчить про наявність джерела для майбутньогорозвитку [9,c.254].

Важливу роль взабезпеченні фінансової стійкості підприємства відіграє і розмір резервногокапіталу. В ринковому господарстві відрахування в резервний капітал носятьпершочергове значення. Наявність і приріст резервного капіталу забезпечуєзбільшення акціонерної власності, характеризує готовність підприємства доризиків, з якими пов’язана вся підприємницька діяльність, забезпечує можливістьвиплати дивідендів по привілейованим акціям навіть при відсутності прибутку в поточномуроці, покриття непередбачених витрат і збитків без ризику втрати фінансовоїстабільності.

Проте, прибутокщо залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистимприбутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибуткупідприємства повинні також сплачувати ще і штрафи в різних випадках (запорушення господарських договорів із суб’єктами господарювання, за затримкуперерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди, за приховуванняприбутку від оподаткування, заниження інших податків, за невиконані квоти зістворення робочих місць для інвалідів та ін.). З урахуванням особливостейфінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують у різних сферахекономіки, можуть стягуватись за рахунок прибутку досить широке коло штрафів.Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистийприбуток – це частина прибутку, що залишається на підприємстві після сплатиподатків і штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій ) [9,c.257].

Використаннячистого прибутку підприємство може здійснювати через попереднє формуванняцільових фондів. Існує також і більш простий варіант використання прибутку,коли не утворюються планові фонди, а кошти спрямовуються безпосередньо нафінансування витрат. Однак на великих підприємствах наявність фондів допомагаєраціонально розподіляти фінансові ресурси і здійснювати контроль за їхефективним використанням. Можливий також розподіл чистого прибутку частково дляформування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

Як уже булосказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти зяких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповіднихвиробничих і соціальних потреб. Використання чистого прибутку на виплатудивідендів здійснюється безпосередньо. Зупинимось детальніше на головних фондахгрошових коштів, що формуються на підприємстві у процесі використання чистогоприбутку [10,c.193]..

Фонднагромадження, що утворюється за рахунок чистого прибутку, використовується напридбання і будівництво основних фондів виробничого і невиробничого призначенняі здійснення інших капітальних вкладень, які не носять безповоротний характер.Частина коштів фонду нагромадження, спрямовані на довгострокові інвестиції, невитрачаються безповоротно.

Крім того, зарахунок фонду нагромадження фінансуються витрати, які носять безповоротнийхарактер: на проведення науково-дослідних робіт, на природоохоронні заходи,витрати на випуск цінних паперів, внески на створення інших підприємств, сплаташтрафних санкцій у випадку приховування прибутку, витрати на підвищеннякваліфікації працівників, відсотки за кредит і т.д. Для контролю за рухомкоштів рекомендується у складі фонду нагромадження виділяти фонд нагромадженняутворений та фонд нагромадження використаний.

Фонд споживаннявикористовується на фінансування соціальних потреб і матеріальне заохоченняробітників: виплату премій, не пов’язаних з виробничими показниками (задовгострокову працю, у зв’язку з ювілеєм та ін.), надання матеріальноїдопомоги, оплату путівок, лікування, медикаментів для робітників і членів їхсімей, виплату дивідендів та ін [7,c.148].

Витрати з фондуспоживання носять безповоротний характер.

У розподілічистого прибутку принципове значення має досягнення оптимального співвідношенняміж фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо напідприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставірозрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративноїсистеми управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношенняфондів нагромадження і споживання. Нині використання чистого прибутку іспіввідношення між фондами підприємства визначається і здійснюється самостійнокожним суб’єктом господарювання [3,c.218].

Резервний фондпризначений для покриття непередбачених втрат, викликаних стихійними лихами, ібалансових збитків. Формування резервних фондів акціонерних товариств іспільних підприємств має деякі особливості пов’язані з виключенням зоподаткування частини прибутку, що направляється у резервний фонд, розмірирезервних фондів повинні відповідати статутним документам. Верхня межа величинирезервного фонду не встановлюється. Більш детально значення резервного капіталурозкрито вище.

У наступномурозділі ми детальніше розглянемо джерела формування оборотних коштівпідприємства, зокрема, вплив прибутку на розширення обігових коштів.

Висновки дорозділу 1

1.Прибуток –найважливіша фінансова категорія, яка виконує ряд важливих функцій і відображаєпозитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства,характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсягі якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.

2. В ринковійекономіці прибуток являється рушійною силою і основною метою підприємств та єджерелом оновлення виробничих фондів.

3. Прибуток, якголовний фінансовий результат діяльності підприємства, формується поступовопротягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та незвичайноїдіяльності і є системою прибутків і доходів.

4.Прибуток підприємства формується зарахунок трьох основних джерел: продаж(реалізація) продукції, продаж іншогомайна, позареалізаційніоперації.

5. Розрізняютьприбуток обліковий(бухгалтерський), економічний і нормальний

6. Загальна сума прибутку від усіх видівдіяльності утворює балансовий прибуток

7. розподілприбутку слід розглядати в трьох напрямках. Він розподіляється між державою,власниками підприємства і самим підприємством.

8. Пропорціїрозподілу прибутку в значній мірі впливають на ефективність діяльностіпідприємства, тому він здійснюється на декількох етапах.

Розділ 2.Сучасний стан та динаміка формування та розподілу прибутку підприємства України

2.1 Аналіз факторів,що обумовлюють формування прибутку підприємства в сучасних умовах

Прибуток єоб'єктивною економічноюкатегорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, щовідбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішньогопродукту.

Водночас прибуток – цепідсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємствяк суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває їх результати і зазнаєвпливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємствзалежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності,розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку якфінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерськомуобліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановленийпорядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартостіпродукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків(збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності [12,c.256].

Отже, на формуванняабсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективністьйого фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства;установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток, якийвизначається в бухгалтерському обліку підприємств, формується як фінансовийрезультат операційної діяльності (зазвичай це основна частина загальногофінансового результатові діяльності), інвестиційної діяльності, фінансової (увузькому розумінні слова) діяльності. Крім цих джерел формування прибутку (вониоб'єднані поняттям «звичайна діяльність»), у певних випадкахпідприємство може мати прибутки (частіше — збитки) від надзвичайних подій — повеней, пожеж та інших природних катаклізмів [12,c.258].

Велике значення уформуванні прибутку виробничого підприємства відіграє прибуток від реалізаціїпродукції, товарів, робіт, послуг, який входить до таких ланок як прибуток відосновної діяльності, від операційної і на самому початку є складовою прибуткувід звичайної діяльності.

Отриманняприбутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить відздійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовоювиручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточнийрахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибуткувизначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі данихбухгалтерського обліку [11,c.144].

На рис. 4 наведено структурно-логічну схемуформування прибутку від реалізації продукції, а також основні показники, щовпливають на прибуток від реалізації.

/>

Рис. 4 Структурно-логічна схема формуванняприбутку від реалізації продукції

Прибуток відреалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників:обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізаціїпродукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції,частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернутиувагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукціїсправляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на їїсобівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягувиробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за змінизалишків нереалізованої продукції) [11,c.146].

Істотний вплив на обсягреалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмірприбутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економікидержавного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже,створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшеннячастки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція,монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації багатьохвидів продукції.

Отже, можна зробитивисновок, що спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку відреалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованоїпродукції, її рентабельність, є досить суттєвою.

Розглянемо вплив наформування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість єузагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником їїефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт,послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Собівартість продукції(робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства наїх виробництво (виконання) [11,c.146-147].

Витрати на виробництвопродукції утворюють виробничу собівартість.

Як уже було сказано,підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьомунеобхідно взяти до уваги таке: по-перше,склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентованийзаконодавством.Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг),групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці,відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальнихактивів інші витрати; по-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість,розмір деяких із них також регулюється державою через визначення нормативіввідрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат [13,c.389]:

· відрахування насоціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування);

· амортизаціяосновних засобів і нематеріальних активів;

· інші витрати(податки на землю і на транспортні засоби, комунальний податок).

Вплив підприємств наназвані елементи витрат є обмеженим. Однак він можливий через належнеуправління показниками, до яких застосовуються встановлені норматививідрахувань: витрати на оплату праці; вартість основних виробничих фондів, щоналежати підприємству, їх структура та визначений підприємством строк їхкорисного використання.

Без обчисленнясобівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарськоїдіяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобтозниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку відреалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, щовпливають на зменшення таких витрат. Для цього необхідно знати: повний переліквитрат, особливості складові і формування витрат з урахуванням сфери й галузідіяльності підприємства[13,c.392].

Слід зазначити, що ниніпідприємства усіх форм власності отримали більше самостійності в прийняттірішень з формування собівартості. Однак не можуть порушувати чиннихзаконодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень(стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2002 року (зокрема заположенням бухгалтерського обліку 16 “Витрати”), собівартість реалізованої продукціїскладається з виробничої собівартості продукції, які було реалізовано протягомзвітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат танаднормативних виробничих витрат.

З розвитком ринкових відносин з’являються нові факториформування прибутку, які потребують врахування підчас проведення економічногоаналізу. Характерною негативною рисою сучасного становища підприємств єзростання їх дебіторської та кредиторської заборгованості. Дисбаланс міждебіторською та кредиторською заборгованістю перетворюється на важливий факторформування прибутку. Враховуючи те, що частина підприємств України працює зізбитками, вимагає розгляду питання ефективності залучення банківських кредитів,виходячи з мінімуму збитків. Встановлено, що найбільший ефект від використаннязалучених коштів досягається на підприємствах, де є високою часткаумовно-постійних витрат[13,c.400].

Прибуток має не тільки функціональний, а й інституціональнийхарактер, який виявляється передусім у податковому законодавстві. Тому комбінуванняабо спеціалізація виробництва, приводить до зміни суми сплачених податків. Аце, разом зі зміною необхідного розміру обігових коштів, безпосередньовідображається на прибутку підприємства. Методи аналізу прибутку, яківраховують вплив цього фактора, підвищують обґрунтування управлінських рішень угалузі утворення господарюючих об’єднань та розукрупнення підприємств. Упроцесі дослідження було встановлено: якщо розглядати структуру виробництва напідприємстві з позицій обсягу виготовленої продукції, то спостерігається таказакономірність: чим більше за розміром підприємство, чим більше воно виготовляєпродукції, тим вищий в нього рівень комбінування виробництва. В зв’язку з цимдля забезпечення рівних умов господарювання усім суб’єктам ринкових відносиннеобхідно удосконалити податкове законодавство, передбачивши в ньомувстановлення залежності розміру податкової ставки від обсягу одержуваногоприбутку[13,c.400-401].

Чинні методики аналізу прибутку не достатньою міроювраховують вплив фактора часу. Як правило, це здійснюється за допомогоюдисконтування витрат та прибутку, тобто приведення різночасових витрат доодного моменту часу. Необхідність такого підходу диктується тим, що капітал — це зростаюча за часом вартість[13,c.403].

У сучасній економіці вплив фактора часу на фінансовірезультати діяльності стає більш різнобічним. Його вплив відображається такожчерез встановлені законами часові інтервали розрахунку прибутку та сплати знього податків, термін реалізації продукції та віднесення витрат виробництва насобівартість продукції. Таким чином, не фактор часу сам по собі впливає нафінансові результати діяльності підприємств, а різні фактори виробничої тафінансової діяльності, які виявляють себе з перебігом часу. За інших рівнихумов у випадку менших встановлених інтервалів часу розрахунків прибуткупідприємство сплачує більшу суму податку на прибуток і навпаки. Це пов’язано зтим, що чинне законодавство здебільшого не дозволяє спрямовувати прибутокпоточного року на покриття збитків минулого періоду. Складається парадоксальнаситуація, яка полягає в тому, що фактично за чинним законодавствомоподаткуванню підлягає не тільки прибуток, а й збитки.

2.2 Аналізприбутковості вітчизняних підприємств

Функціонування підприємства, незалежно від видуйого діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністюприносити достатній прибуток.

Прибуток – одиніз основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогоювизначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також ефективністьфункціонування підприємства. Прибуток формується, як різниця між виручкою відреалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власнівитрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки відреалізації [14, c. 53].

Фінансовірезультати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибуткута рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином відреалізації продукції, а також від інших видів діяльності ( здача в орендуосновних фондів, комерційна діяльність на фінансових та валютних біржах таін.).

Об’єм реалізаціїі величина прибутку, рівень рентабельності залежать від вибраної маркетинговоїі фінансової діяльності підприємства, ці показники характеризують всі сторонигосподарювання.

Основнимизадачами аналізу фінансових результатів діяльності є:

· Систематичнийконтроль за виконанням планів реалізації та отримання прибутку;

· Визначеннявпливу, як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів на фінансові результати;

· Впливрезервів збільшення суми прибутку і рентабельності;

· Оцінкароботи підприємства за використання можливостей збільшення прибутку тарентабельності;

· Розробказаходів, що до використання виявлених резервів.

Рентабельністьхарактеризує відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, щовиробляється. У загальній формі рентабельність як відношення прибутку до витратчи застосованих ресурсів[14, c. 54-56].

Рентабельністьзастосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бутивизначений, як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничихфондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останнійпоказник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки вінвизначає верхню межу дивідендів.

Рентабельністьпродукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перед усімобчислюється рентабельність усієї реалізації, як відношення прибутку відреалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельністьпродукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованоїпродукції [15, c. 202].

У багатономенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів слідзастосовувати спосіб групування. Насамперед усі вироби групуються за ознакою,рентабельна чи нерентабельна продукція. При цьому визначають кількістьнерентабельних видів продукції розраховують частину у % до загальної кількостівиробів, а також їхню частку в обсязі реалізованої продукції.

Треба також визначити, чи є середнерентабельних виробів такі, що ходять до складу найважливіших профільних видівпродукції, чи є нові перспективні вироби [15, c. 203-204].

Дуже важливоздійснити групування продукції, що виробляється, за рівнем рентабельності: а)вироби з низькою рентабельністю; б)вироби з середньою або нормальноюрентабельністю; в) вироби високорентабельні.

При цьому потрібно дати оцінку частки кожної групи взагальному обсязі реалізації.

За даними Державного комітету статистики Українирентабельність операційної діяльності підприємств за видами економічноїдіяльності за січень-вересень 2009 року складав:

— Промисловість – 2,0 %

— Будівництво — -0,3%

— Діяльність транспорту і зв’язку – 11,5%

— Освіта – 9,1%

— Фінансова діяльність — -2,2% [17].

Також здійснюютьгрупування виробів за ознакою ступеня та напрямку зміни рентабельностіпорівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, пояких: -рентабельність помітно зросла; -рентабельність суттєво не змінилась;-рентабельність знизилась.

Групуваннявиробів за названими та іншими ознаками дає змогу краще зрозуміти існуючіпроблеми та визначити напрями збільшення прибутковості виробництва. При цьомутреба врахувати дію на рентабельність продукції таких чинників:

· Змінуринкових цін на продукцію даного підприємства;

· Змінуподатку на додану вартість;

· Змінурівня собівартості виробу з усіма факторами, які впливають на неї.

Серед чинників, які впливають на собівартість продукції,треба звернути особливу увагу на час випуску продукції. Однією з причинзростання рентабельності або супровідним їй чинником може бути збільшенняобсягів виробництва цієї продукції[15, c. 211].

Показникрентабельності продукції в цілому по окремих видах продукції таасортиментно-структурних зрушень у реалізації продукції.

Рентабельністьпідприємства – найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньомусинтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарськихкоштів і позареалізаційних фінансових результатів[16, c.123].

Отже показникирентабельності більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результатигосподарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними абовикористаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства іяк інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показники рентабельностіможливо об’єднати у декілька груп:

· Показники,що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;

· Показники,що характеризують прибутковість продажів;

· Показники,що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Всі показники можуть розраховуватись на основі балансовогоприбутку, прибутку від реалізації продукції та чистого прибутку.

Отже,рентабельність як показник дає уявлення про достатність прибутку порівняно зіншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагаліна фінансово-господарську діяльність підприємства.

2.3Характеристика розподілу прибутку за кризових умов

Проблемаефективності розподілу прибутку підприємств — одна з найбільш дискутованих востанні роки.

Процесрозподілу прибутку підприємства має багаторівневий характер і залежить відбагатьох факторів. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, маєбути розподілено на дві основні частини: а) фонд виплати винагороди власникампідприємства у формі дивідендів на акції або процентів на пайові внески; б)фонди розвитку підприємства в наступному періоді. Процес такого розподілуприбутку називається дивідендною політикою підприємства, варіанти якої визначаютьйого власника та фінансові менеджери.

Наступниметапом розподілу прибутку є формування за рахунок нього конкретних фондіврозвитку підприємства. Сучасна практика поділяє ці фонди на три основні групи:а) фонд стимулювання персоналу підприємства; б) фонд інвестування приростуактивів підприємства; в) резервний або страховий фонд. Кожен із цих фондів маєсуто цільове призначення у напрямках майбутнього використання. Формуваннярезервного фонду підприємств регулюється в Україні діючим законодавством[18].

Назавершальному етапі розподілу прибутку планується розподіл коштів кожного ізсформованих фондів за окремими напрямками витрачання їх. Так, фонд стимулюванняперсоналу підприємства може бути розподілено на додаткове преміюванняпрацівників за рахунок прибутку, додаткові соціальні виплати персоналувідповідно до колективних та індивідуальних трудових угод тощо. Фонд інвестуванняприросту активів підприємства може бути розподілено за видами цих активів —основних фондів, нематеріальних активів, власних оборотних коштів тощо.

Середнайбільш складних і принципових питань, пов’язаних із розподілом прибутку,головне — формування пропорцій цього розподілу між виплатами винагородивласникам і формування фондів розвитку підприємства у наступному періоді.

Остаточнаполітика дивідендних виплат формує механізм розподілу прибутку підприємства, заяким, у першу чергу, відповідно до потреби мають бути сформовані необхідніфонди його розвитку в наступному періоді, а лише після цього за рахунок суми,що залишилася, формується фонд дивідендних виплат. Цей тип дивідендної політикиформується під пріоритетним впливом інвестиційних можливостей підприємства ізагальної суми прибутку, що підлягає розподілу. У зв’язку з тим, що такийпідхід забезпечує переважне реінвестування прибутку на цілі розвиткупідприємства, його ринкова вартість зростає високими темпами. Але за цим типомдивідендної політики власники отримують, як правило, більш низький рівеньдоходу на вкладений капітал, ніж склався на фінансовому ринку, а в деякихвипадках і зовсім не отримують дивідендів. Цього типу дивідендної політикипритримується зараз переважна більшість державних виробничих підприємств Україниз метою забезпечення самофінансування свого розвитку[19, с.153].

Політикастабільного розміру дивідендних виплат характеризує стабільну суму дивідендівна акції протягом певного періоду часу. Як правило, розмір дивідендіввідповідає середній нормі прибутку на вкладений капітал і не залежить відекономічних результатів діяльності підприємства. Такий тип дивідендної політикистворює умови передбачуваності отримання доходів акціонерами. Але провадити такудивідендну політику підприємства можуть за умови стабільної економіки ікон’юнктури ринку. Брак таких умов на сучасному етапі економічного розвиткуУкраїни не дає змоги виробничим підприємствам ефективно провадити цей типдивідендної політики[19,с.155].

Політикамінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періодипоєднує в собі риси обох раніше розглянутих її типів. Встановлений мінімальнийстабільний розмір дивідендів дає змогу підприємству забезпечити необхідніінвестиційні потреби, а в ті періоди, коли воно одержує більший розмір прибуткуабо не має ефективних інвестиційних проектів, що передбачаються до реалізації,розмір дивідендів може бути збільшено. Такий тип політики розподілу прибутку даєзмогу підприємству найбільшою мірою врахувати економічні умови своєї діяльностіі створює в акціонерів відповідні очікування отриманні ”екстра-дивіденду”. Алемінімальний розмір дивіденду, що сплачується акціонерам протягом тривалогоперіоду, веде до зменшення рівня їхніх доходів (у порівнянні з альтернативнимінвестуванням капіталу) і не забезпечує відповідно високих темпів зростанняринкової вартості підприємства. У сучасних економічних умовах лише деякі звиробничих підприємств обирають такий тип дивідендної політики, бо вони неможуть гарантувати акціонерам стабільних виплат дивідендів навіть у мінімальнихрозмірах.

Політикапостійного розміру дивідендів заснована на прирості їх у кожному періоді. Упрактиці західних країн вона набула певного розвитку на підприємствах, щоосвоїли нову ринкову нішу і перебувають на ранніх стадіях свого життєвогоциклу, для яких постійне зростання власного капіталу є нагальною потребою. Цяпотреба задовольняється шляхом постійних додаткових емісій акцій, інвестиційнапривабливість яких забезпечується постійним зростанням розміру дивідендів. ВУкраїні цей тип дивідендної політики декларували деякі новостворені акціонернітовариства, але зростання дивідендних виплат забезпечувалось ними не приростомвиробничої діяльності (і, відповідно, приростом суми та рівня прибутку), априростом акціонерного капіталу (тобто за принципом дії так званої ”фінансовоїпіраміди). Така політика призвела до банкрутства більшості таких акціонернихтовариств, а решта їх відмовилася від цього типу дивідендної політики.

Дляоцінювання ефективності дивідендної політики застосовується коефіцієнтдивідендних виплат, який характеризує частку чистого прибутку підприємства, щоспрямована на дивідендні виплати. Розраховується цей показник за такою формулою:

/>

деКДВ — коефіцієнт дивідендних виплат, %; ФДВ — сума фонду дивідендних виплат,сформованого в процесі розподілу прибутку за обраним типом дивідендної політики;ЧП — сума чистого прибутку підприємства, отриманого в звітному періоді, якийпідлягає розподілу.

Коштиприбутку, спрямовані на розвиток підприємства в наступному періоді,розподіляються за окремими фондами і напрямками відповідно до умов діяльності іконкретних потреб цього розвитку. При цьому пріоритетними мають вважатисянапрямки розвитку підприємства, пов’язані з реалізацією його інвестиційнихможливостей. Це дає змогу збільшити суму власного капіталу, щовикористовується, і відповідно, підвищити ринкову вартість підприємств.

Висновки дорозділу 2.

1.Прибуток – цепідсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємствяк суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває їх результати і зазнаєвпливу багатьох чинників.

2. Великезначення у формуванні прибутку виробничого підприємства відіграє прибуток відреалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

3. Собівартістьпродукції — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їхвиробництво.

4. Існуютьсучасні фактори формування прибутку: фактор часу, дисбаланс між дебіторською такредиторською заборгованістю, та ін

5. Прибуток –один із основних господарських показників роботи підприємства. За йогодопомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а такожефективність функціонування підприємства.

6. Аналізфінансових результатів діяльності підприємства має декілька основних задач.

7. Рентабельністьпідприємства – найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньомусинтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарськихкоштів і позареалізаційних фінансових результатів.

8. Процесрозподілу прибутку підприємства має багаторівневий характер і залежить відбагатьох факторів.

10.Головне питання пов’язане з розподілом прибутку — формування пропорцій цього розподілу між виплатами винагородивласникам і формування фондів розвитку підприємства у наступному періоді.

Розділ 3. Основні напрями підвищення прибутковості вітчизняних суб’єктівгосподарюванпя

3.1 Вдосконалення управління прибутком підприємтсва

Кінцевим результатом, який формує фінансові ресурси торговельногопідприємства, забезпечує його стабільність і конкурентоспроможність на ринкутоварів і послуг, є прибуток. Саме на основі одержаного прибутку будь-яке підприємство незалежно відформи власності та виду діяльності виконує свої функції, спрямовуючи кошти навласний розвиток, на соціальні потреби, у фонд матеріального заохочування та наін. Тому у сучасних умовах прибуток стає не тільки важливим показником, а йметою роботи комерційних підприємств, об’єднань та інших ринкових структур.

Векономічній літературі управління прибуткомпідприємства широко розглянуте як у теоретичному, так і у практичному аспектаху працях таких зарубіжних вчених, як А. Бабо, А. Томпсон і Д. Формбі, М.Фрідман, Д. Соломон та ін. Серед українських дослідників варто назвати І.Бланка, В. Іващенка, О. Орлова та ін. Однак у сучасних умовах необхідний іншийпідхід до дослідження теми, який грунтується на освоєнні керівникамипідприємств і фінансових менеджерів системи сучасних методів ефективногоуправління формуванням і розподілом прибутку[20 c.57].

Управління формуванням прибутку містить етапи його аналізу впередплановий період і прогнозування обсягівта оптимального складу його формування у плановому періоді. Основними типовими елементами аналізу прибутку підприємства в передплановийперіод є: аналіз загальної суми прибутку іпоказників рентабельності в динаміці; визначення складу загальної суми прибутку за основними його видами; аналіз основних напряміввикористання прибутку з метою оцінки достатностіприбутку звітного періоду у фінансовому забезпеченні розвитку підприємства та ін. Прогнозування прибутку підприємства проводиться лише вмежах його звичайної діяльності в аспекті визначення сумприбутку від операційної діяльності, фінансових операцій та іншої звичайної діяльності [21,c.76].

До методів формування прибутку підприємства від основної діяльностінеобхідно віднести прямий поасортиментний розрахунок, аналітичний методпланування прибутку та систему аналізу «взаємозв'язок затрат, обсягу реалізаціїі прибутку».

Поширенимиу фінансовому менеджменті способами максимізації і темпів зростання прибутку є:

— метод граничного аналізу з оптимізацією затрат, обсягу виробництва продукції і прибутку, в основу якого покладено зіставлення граничноївиручки з граничними витратами;

— метод операційного лівериджу.

Методопераційного лівериджу побудовано на зіставленні виручки від реалізації із загальними витратами, а також змінними та постійними витратами.Використовуючи механізм операційного лівериджу, підприємстваможуть цілеспрямовано управляти постійними та змінними витратами з метою визначення такої їх комбінації, за якої ботримувався найбільший прибуток.

Одержаннямаксимального прибутку можливе за оптимального поєднання обсягу реалізації та ціни на продукцію, що випускається. Існуютьпрості і ефективні визначення оптимальногоспіввідношення цін і обсягів реалізації, основною умовою застосування якихєпопередній поділ витрат на постійні та змінні. Для підприємства, яке прагнедосягти стійкого становища на ринку, встановлення цінимає ключове значення для успіху обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно головнимфактором довгострокової рентабельності. [21 c.174].

Приймаючи управлінське рішення, щодо використання одержаного прибутку,власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрями першорядних вкладень,фінансових ресурсів, з огляду на фінансовий стан підприємства, рівень йогоматеріально-технічної бази, соціальний розвиток колективу, можливостіприбуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитнійсфері тощо.

Політика управління прибутком– це процес напрацювання і прийняттяуправлінських рішень з усіх основних аспектів його формування, розподілу тавикористання на підприємстві. Ефективність роботи підприємства значною міроюзалежить від якості управлінських рішень, що стосуються формування івикористання прибутку підприємства. Забезпечення ефективного управління прибутком підприємствавизначає низку вимог до цього процесу, основними з яких є:

— інтегрованість із загальною системою управління підприємством. В якій би сфері діяльності підприємства не приймалося управлінське рішення,воно прямо впливає на прибуток. Управління прибуткомбезпосередньо пов’язане з менеджментом виробництва, менеджментом персоналу, інноваційним, інвестиційним,фінансовим та іншими видами функціональногоменеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості системи управління прибутком із загальною системою управлінняпідприємством;

— комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішенняусфері формування і використання прибутку тісно взаємопов’язані і прямо абочастково впливають на кінцеві результатиуправління прибутком. У деяких випадках такий вплив може мати негативний характер. Так, наприклад, здійсненнявисокоприбуткових вкладень може викликати дефіцит фінансових ресурсів, що забезпечуютьвиробничий процес, і як наслідок –відчутно знизити величину операційногоприбутку. Тому управління прибутком повинне розглядатисьяк комплексна система дій, що забезпечить розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з яких робить свій внесок урезультативність формування і використанняприбутку на підприємстві загалом;

— високий динамізм управління. Навіть найефективніші управлінські рішення у сфері формування і використання прибутку, розроблені і реалізованіна підприємстві в наступному періоді, незавжди можуть бути використані знову на подальших етапах його діяльності. Насамперед це пов’язано з високою динамікою факторівзовнішнього середовища, зокрема зі змінами кон’юнктури товарного та фінансового ринків. Крімтого, змінюються в часі івнутрішні умовифункціонування підприємства, особливо на етапах переходу до наступних

стадіййого життєвого циклу[20 c.138];

— багатоваріантність підходів щодо розробки окремих управлінських рішень.

Реалізація цієї умови передбачає, що підготовка кожного управлінськогорішення щодо формування, розподілу та використання прибутку повинна враховуватиальтернативні можливості дій. За наявності альтернативних проектівуправлінських рішень їх вибір для реалізації повинен ґрунтуватись на системікритеріїв, що визначають політику управління прибутком підприємства. Система таких критеріїввстановлюється самим підприємством;

— орієнтованість на стратегічні завдання розвитку підприємства. Якимиприбутковими не здавалися б ті чи інші проектиуправлінських рішень у поточному періоді, вони повинні бути відхилені, якщо суперечать меті підприємства,стратегічним напрямам його розвитку, підриваютьекономічну базу формування високого рівня прибутку в наступному періоді.

Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробутупідприємства, підвищення його ринкової вартості. У процесідіяльностіпідприємство повинно проводити політику максимізації прибутку, щоохоплює управління формуванням прибутком; управління розподілом прибутку[20 c.412].

Метоюуправління прибутком є забезпечення максимізації благополуччя власників підприємства в поточному і перспективному періодах. Вонапокликана забезпечувати одночасно гармонізацію інтересіввласників з інтересами держави і персоналу підприємства.

Отже,система управління прибутком повинна вирішувати такі основні завдання(табл.1.).

Таблиця 1

/>

Головниминапрямами політики максимізації прибутку в процесі фінансової діяльності єзабезпечення підприємства необхідними обсягами капіталу на найбільш вигідних умовах із зовнішніх джерел і обґрунтування оптимальногоспіввідношення власних ізалучених коштів.

Управліннявикористанням прибутку охоплює формування дивідендної політики, яка відіграє значну роль у реалізації фінансової стратегіїпідприємства. Вона впливає на рівень добробутуінвесторів (вкладників капіталу) у поточному періоді; визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпивиробничого розвитку підприємства на основісамофінансування; впливає на фінансову стійкість підприємства, на вартість використовуваного капіталу і ринкову вартістьпідприємства [2 c.452].

3.2 Шляхиоптимізації розподілу прибутку

Основною метоюрозподілу прибутку є оптимізація пропорцій між капіталізованою та спожитою йогочастинами.

Відповідно до такої метина підприємстві вирішуються наступні завдання:

· забезпечення отриманнявласниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал;

· забезпеченняпріорітетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок капіталізованоїчастини прибутку;

· забезпечення стимулюваннятрудової активності та додаткового соціального захисту персоналу;

· забезпечення формуванняв необхідних розмірах резервного та інших фондів підприємства.

Розподіл прибуткуздійснюється в різні фонди і за різними напрямками.

Процес цього розподілубазується на наступних принципах:

1) політика розподілупов’язана із загальною політикою управління прибутком підприємства. Мета ізавдання політики розподілу прибутку повинні повністю відповідати меті ізавданням загальної політики управління ним, оскільки розподіл прибуткузвітного періоду являє собою одночасно процес забезпечення умов формуванняприбутку наступного періоду;

2) пріоритетністьурахування інтересів і менталітету власників підприємства. Прибуток, щоформується підприємством і залишається в його розпорядженні після сплатиподатків, належить його власникам, тому в прогресі його розподілупріоритетність напрямків його використання визначається ними;

3) стабільність політикирозподілу підприємства. Базові принципи розподілу прибутку повинні мати довготривалийхарактер. Дотримання цього принципу особливо важливо в умовах “розподілу власності”,тобто в акціонерних компаніях з великою кількістю акціонерів;

4) передбачуваністьполітики розподілу прибутку. При необхідності зміни основних пропорцій розподілуприбутку в зв’язку з коректуванням стратегії розвитку підприємства чи з іншихпричин, усі інвестори повинні бути заздалегідь попереджені про це. Інформованістьінвесторів (акціонерів) є однією з важливих умов забезпечення “прозорості”фондового ринку, що дозволяє формувати реальну вартість акцій, що обертаються;

5) оцінка ефективностірозробленої політики розподілу прибутку. Така оцінка проводиться звикористанням розрахунків певних показників, що дає змогу зробити аналізполітики розподілу прибутку [ 22, с.35 ].

Специфіка завдань, щостоять перед кожним підприємством, відмінність зовнішніх і внутрішніх умов їхгосподарської діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілуприбутку, яка б мала універсальний характер. Тому основу механізму розподілуприбутку конкретного підприємства складає аналіз і облік у процесі цьогорозподілу окремих факторів, які пов’язують цей процес з поточною та майбутньоюгосподарською діяльністю підприємства.

Фактори, що впливають напропорції та ефективність розподілу прибутку, дуже різноманітні; різною є іміра інтенсивності їх прояву. Так, одна група факторів визначає передумови до зростаннякапіталізованої частини прибутку; інша група, навпаки, схиляє до збільшеннячастки споживаної частини прибутку.За характером виникнення всі фактори, щовпливають на розподіл прибутку, можна розподілити на дві основні групи:·зовнішні, що генеруються зовнішніми умовами діяльності підприємства;·внутрішні, що генеруються особливостями господарської діяльності даногопідприємства [ 22, с.36 ].

Розглянемо більшдетального кожну з двох груп факторів.

Зовнішні факторирозглядаються як обмежувальні умови, що визначають межі формування пропорційрозподілу прибутку. До найбільш важливих з них належать:

— правові обмеження.Законодавчі норми визначають загальні фінансові та процедурні питання,пов’язані з розподілом прибутку. Вони формують пріоритетність окремих напрямківвикористання прибутку (податкових та інших відрахувань), встановлюютьнормативні параметри цього використання (ставки податків тощо) та інші умови;

— податкова система.Конкретні ставки окремих податків і система податкових пільг суттєвим чиномвпливае на пропорції розподілу прибутку. Якщо рівень оподаткування особистихдоходів громадян значно нижчий за рівень оподаткування господарської діяльностіта майна підприємства, це створює передумови до підвищення частки споживаннякапіталу. І навпаки, якщо податкова система передбачає пільги дляреінвестування прибутку, за його спрямуванням на благодійні та інші цілі, щостворює передумови стимулювання таких форм використання прибутку[23, с.274];

— середньоринкова нормаприбутку на інвестований капітал. Характер цього показника формує ефективністьпропорцій споживання і реінвестування прибутку і є своєрідним критеріємуправлінських рішень. В умовах зниження середньоринкового рівня прибутку накапітал зростають тенденції підвищення частки прибутку, що спрямовуються наспоживання, і навпаки;

— альтернативні зовнішніджерела формування фінансових ресурсів. Якщо підприємство має можливість залучатифінансові ресурси із зовнішніх джерел на умовах більш низької вартості, ніжсередньозважена вартість його капіталу, то підприємство може більший розмірприбутку розподілити серед власників і персоналу. Якщо ж підприємство не маєтаких джерел, то ефективним буде використання прибутку в інвестиційних цілях;

— темп інфляції. Цейфактор генерує ризик знецінення майбутніх доходів, формуючи схильністьвласників до зростання їх поточних виплат.

— стадія кон’юктуритоварного ринку. В період підйому кон’юнктури ринку, на якому підприємствореалізує свою продукцію, ефективність капіталізації прибутку в процесі його розподілузростає;

— “прозорість” фондовогоринку. Можливість швидкого використання акціонерами інформації про характеррозподілу прибутку та рівень виплачуваних дивідендів на акцію дозволяє їмоперативно приймати рішення щодо реінвестування капіталу (при зниженні рівнядивідендних виплат) чи придбанні додаткової кількості акцій (при підвищеннірівня дивідендних виплат);

Внутрішні факториздійснюють вирішальний вплив на пропорції розподілу прибутку, оскількидозволяють формувати їх стосовно до конкретних умов і результатівгосподарювання підприємства. До найважливіших з них належать[23, с.276]:

— менталітет власниківпідприємства. Це залежить від того, наскільки вони захочуть ризикувати, то такуполітику розподілу прибутку і будуть підтримувати. Якщо їх менталітет не будеврахований, то вони реінвестують капітал в іншу компанію;

— рівень рентабельностідіяльності. При низькому рівні рентабельності, а відповідно і меншій сумірозподіленого прибутку, свобода формування пропорцій його розподілу суттєвообмежена, оскільки певна частина прибутку поєднана контрактними зобов’язаннямиз власниками, персоналом чи обумовлена правовими нормами;

— інвестиційні можливостіреалізації високодоходних проектів. Якщо в портфелі підприємства є готовіреальні проекти, внутрішня ставка дохідності за якими значно перевищуєсередньозважену вартість капіталу, і такі проекти можуть бути реалізовані увідносно короткий період, то частка капіталізованого прибутку повинна суттєвозростати;

— необхідністьприскорення закінчення розпочатих інвестиційних програм і проектів. Розпочатіраніше інвестиційні програми і проекти, пов’язані із стратегічним напрямкомрозвитку підприємства, можуть вимагати прискореного завершення. При дефіцитіінвестиційних ресурсів для прискорення закінчення їх реалізації необхідновідмовитись від високого рівня споживання прибутку на користь йогокапіталізації;

— альтернативні внутрішніджерела формування ресурсів. Якщо потреба в інвестиційних ресурсах може бутизадоволена за рахунок альтернативних джерел, то можливості використанняприбутку на споживання суттєво розширюється, і навпаки;

— стадія життєвого циклупідприємства. На початку свого життєвого циклу підприємства вимушені більшекоштів інвестувати в свій розвиток, обмежуючи розміри виплати власникам. Устадії зрілості підприємства мають можливість залучати необхідні їм кредитніресурси на більш вигідних умовах, а значить, можуть більше виплачувати власникамі персоналу;

— рівень ризиківздійснюваних операцій і видів діяльності. Якщо підприємство веде агресивну,високоризиковану політику в окремих сферах діяльності, то воно вимушенеспрямовувати більше коштів з прибутку на формування резервного та інших страховихфондів, оскільки без цього зростає загроза банкрутства підприємства [23, с.278];

— рівень концентраціїуправління. Якщо в процесі оптимізації структури капіталу виникає необхідністьсуттєвого збільшення частки власної його частки, а власників хвилює загрозавтрати фінансового контролю над управлінням підприємством при залученнікапіталу із зовнішніх джерел, то в процесі розподілу прибутку рівень йогокапіталізації повинен суттєво підвищуватись;

— чисельність персоналута діючі програми його участі в прибутку. Чим вища чисельність персоналу, чимбільший обсяг контрактних зобов’язань підприємства щодо участі персоналу вприбутку, тим відповідно вище повинна бути частка спожитої частини прибутку.Цей фактор формує і внутрішні пропорції розподілу спожитої частини прибутку –між власниками і персоналом;

— рівень поточноїплатоспроможності підприємства. В умовах низького рівня поточноїплатоспроможності підприємство не має можливості спрямовувати великі розміри розподіленогоприбутку на споживання. Це призвело б до значного зниження рівня ліквідностіактивів, що підтримують поточну платоспроможність, а також до зростання загрозибанкрутства. З позиції генерування фінансового ризику зниженняплатоспроможності більш небезпечно, ніж зниження рівня дивідендних виплат зйого негативним впливом на ринкову ціну акцій [24, с.246];

Урахування розглянутихфакторів дозволяє суттєво зменшити діапазон параметрів можливих пропорційрозподілу прибутку в окремих напрямках, в першу чергу – пропорційкапіталізованої та спожитої його частини, що формують головні умови наступногорозвитку підприємства.

Висновки дорозділу 3.

1. На основіприбутку будь-яке підприємство незалежно від форми власності та виду діяльностівиконує свої функції, спрямовуючикошти на власний розвиток, на соціальні потреби, у фонд матеріальногозаохочування та на ін.

2. Існує декількатипових елементів аналізу прибутку підприємства в перед плановий період: аналіззагальної суми прибутку і показників рентабельності в динаміці; визначенняскладу загальної суми прибутку за основними його видами та ін.

3. Існуть способи, які сприяютьмаксимізації і темпу зростання прибутку.

4. Політикауправління прибутком– це процес напрацювання і прийняття управлінськихрішень з усіх основних аспектів його формування, розподілу та використання напідприємстві.

5 Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростаннядобробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості.

6. Основною метоюрозподілу прибутку є оптимізація пропорцій між капіталізованою та спожитою йогочастинами. Відповідно до такої мети на підприємстві вирішуються певні завдання.

7. Принципирозподілу прибутку базується на насиупних принципах: політика розподілупов’язана із загальною політикою управління прибутком підприємства;пріоритетність урахування інтересів і менталітету власників підприємства;стабільність політики розподілу підприємства; передбачуваність політикирозподілу прибутку; оцінка ефективності розробленої політики розподілуприбутку.

8. Фактори, що впливають на пропорції таефективність розподілу прибутку, дуже різноманітні. За характером виникнення всіфактори, що впливають на розподіл прибутку, можна розподілити на дві основнігрупи: зовнішні, що генеруються зовнішніми умовами діяльності підприємства; внутрішні,що генеруються особливостями господарської діяльності даного підприємства

ВИСНОВКИ

Прибутокявляється найважливішою фінансовою категорією, яка виконує ряд важливих функційі відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльностіпідприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахункусвідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці,рівень собівартості.

 В ринковійекономіці прибуток є рушійною силою і основною метою підприємств та є джереломоновлення виробничих фондів.

 Прибуток, якголовний фінансовий результат діяльності підприємства, формується поступовопротягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та незвичайноїдіяльності і є системою прибутків і доходів.

Прибуток підприємстваформується за рахунок трьох основних джерел: продаж(реалізація) продукції,продаж іншого майна, позареалізаційні операції.

Прибуток — цегрошове вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на їївиробництво. В умовах ринкової економіки він є узагальнюючим показникомфінансових результатів господарської діяльності підприємств, метою їхньоїдіяльності. Розрізняють прибуток обліковий (бухгалтерський), економічний інормальний

Механізм впливуфінансів на господарство, на його економічну ефективність знаходиться не всамому виробництві, а в розподільних грошових відносинах. Характер їх впливу навиробництво залежить від того, наскільки конкретна система розподілу, форми іметоди її організації відповідають об’єктивним потребам суспільства, рівнюрозвитку виробничих сил, економічним інтересам держави, підприємств і кожногоробітника. При порушенні цієї відповідності процес підвищення ефективностівиробництва починає стримуватись.

Розподіл прибуткуявляється складовою та невід’ємною частиною загальної системи розподільнихвідносин підприємств.

Конкретні форми іметоди розподілу прибутку постійно видозмінюються і розвиваються з розвиткомсуспільного відтворення і з зміною задач і цілей, що стоять перед економікою.Кожний етап в взаємовідносинах між бюджетом і підприємством з приводу розподілуприбутку породжує нові форми і методи цього розподілу .

Розподіл прибуткурозглядається в трьох напрямках. Він розподіляється між державою, власникамипідприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу в значній мірівпливають на ефективність діяльності підприємства як позитивно, так інегативно.

На формуванняприбутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається вбухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливаєвстановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчисленнясобівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат;визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Рентабельністьпідприємства – найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньомусинтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарськихкоштів і позареалізаційних фінансових результатів.

Показникирентабельності більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результатигосподарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними абовикористаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства іяк інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показникирентабельності можливо об’єднати у декілька груп:

· Показники,що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;

· Показники,що характеризують прибутковість продажів;

· Показники,що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

На основіприбутку будь-яке підприємство незалежно від форми власності та виду діяльностівиконує свої функції, спрямовуючи кошти на власний розвиток, на соціальніпотреби, у фонд матеріального заохочування та на ін. Тому у сучасних умовах прибуток стаєне тільки важливим показником, а й метою роботи комерційних підприємств,об’єднань та інших ринкових структур.

Приймаючиуправлінське рішення, щодо використання одержаного прибутку, власники(менеджери) повинні всебічно зважити напрями першорядних вкладень, фінансовихресурсів та ін.

Політикауправління прибутком– це процес напрацювання і прийняття управлінськихрішень з усіх основних аспектів його формування, розподілу та використання напідприємстві.

Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростаннядобробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості. У процесі діяльностіпідприємство повинно проводити політику максимізації прибутку, що охоплюєуправління формуванням прибутком; управління розподілом прибутку.

Отже, можназробити висновок, що значення прибутку полягає в тому, що він відбиває кінцевийфінансовий результат підприємства і в той же час він є основним елементомфінансових ресурсів підприємства

СПИСОКДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

1. КірейцевГ.Г. „Фінансовий менеджмент”, Київ, 2002. – 496 с.

2. Піндайкр., Рубінфельд., ”Мікроекономіка” Санкт-Петербург, 2002. – 382 с.

3. ВасиликО.Д. „Теорія фінансів”, Київ, 2000. – 416 с.

4. МочернийС. В. „Економічна теорія”, Київ, 2001. — 656 с.

5. ГрідчінаМ.В., Захожай В.Б. ”Фінанси (теоретичні основи )”, Київ, 2002. – 312с.

6. Брігхем Е. Ф.Основи фінансового менеджменту. — К., 2003. – 258 с.

7. Єщенко И.С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. иосіб. — К… Вища шк., 2005. — 327 с.

8. Бандурака О.М.,Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л. Фінансова діяльність підприємств:Підручник. — К.: Либідь, 2003. – 296 с.

9. Василик О. Д.Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 2006. – 326 с

10.  Минх Є.В., Ференц І.Д.Економічний аналіз: Навч. посібник. — Львів:”Армія України”, 2000.- 240 с

11. Коробов М.Я. Фінансово-економічнийаналіз діяльності підприємств: Навч. посібник.– К.: Знання, 2002.-254с.-С.143-147.

12.  Попович П. Я. Економічний аналізсуб’єктів господарювання: Навч. Посібник.-Тернопіль: Економічнадумка.-2003.-454с.-С.256-278

13.  Любушкин Н.П. Анализфинансово-економической деятельности предприятия. – М.: Юнита,2002.-563с.-С.389-403

14.  Таркуцяк А.О. Фінансовийаналіз та управлінські рішення: Навч. посібник.–К.: Вид-во Європ. ун-ту,2003.-143с.-С.53-59

15. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч.посібник. Вид. 2-ге, переробл. і доповн.-Тернопіль: Економічна думка.- 2004. — 400 с. — С. 202 – 220.

16.  Івахненко В.М., ГорбатюкМ.Т., Льовочкін В.С. Економічний аналіз: навч. Посіб. – К.: КНЕУ, 1999. – 524с.

17.  www.ukrstat.gov.ua

18.  ЗаконУкраїни «Пропідприємства в Україні»// Відомості ВРУ. – 1991, № 24. – С.611-629.

19.   Білик М.Д. Управління фінансамидержавних підприємств. – К.: Знання, 2001. – 236 с.

20.  Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз:навч. посіб. / Ізмайлова К. В. — К.: МАУП,2000.- 152 с.

21.  Фінансовий менеджмент: навч.-метод.посіб. / [Поддєрьогін А. М. та ін.].- К.: КНЕУ, 2001.- 294 с.

22.  Горфинская В.Я., Швандара В.М.Економика предприятия.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2005. — 326 с

23.   Економічний аналіз: Навчальнийпосібник / за ред. Чумаченка М.Г.– К.: КНЕУ, 2001.– 540с.

24.  Коробов М.Я., Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К.: Либідь, 2000.– 285с