Реферат: Держава як суб’єкт ринкового господарства

Державаяк суб’єкт ринкового господарства.

ПЛАН

 

1. Держава як суб’єктринкового господарства. 3

2. Економічні функціїдержави в ринковій економіці 4

Список використаноїлітератури. 10

/>1.Держава як суб’єкт ринкового господарства

Наявність двох основних концепцій економічної політикидержави є відображенням тісного взаємозв'язку в реальному житті між державнимрегулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням. Держава і риноквизначають напрям, в якому розвиваються економічні процеси. Обсяги регулюючихфункцій, які виконують держава і ринок, час від часу змінюються. Серед головнихчинників таких змін — рівень розвитку продуктивних сил, політична орієнтаціякраїни, характер історичного етапу, на якому знаходиться суспільство, йогосоціальна структура, національні особливості та ін,

Там, де порушувалася гармонія взаємодії ринку і держави,країни потрапляли до глибокої кризи. Якщо взагалі відкидається ринок, логікаекономічних процесів призводить таку державу до повної стагнації. Більш ніжпівстолітня практика колишнього Радянського Союзу на рубежі 70—80-х роківзавершилася глибокою і всеосяжною кризою [8, c.413].

Якщо ж, навпаки, суспільство розвивається тільки на основіринкових механізмів, вільної конкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводитьдо потужних соціальних струсів. Весь західний світ у зв'язку з такою практикоюпережив у 1929— 1933 рр. часи «великої депресії» і зробив відповіднівисновки, створивши систему державного економічного регулювання.

Знайти розумне спін відношення між державним регулюванням іринковим саморегулюванням — одне з ключових завдань, яке сьогодні постало передУкраїнською державою [1, c.73].

Перехід до ринку, економічні реформи не можуть бути дляУкраїни самоціллю. Це саме стосується приватизації державного майна та Іншихринкових заходів. Це лише інструменти, які порад з посиленням державного впливуна економіку мають забезпечити досягнення важливих суспільних цілей. Такимицілями є підвищення рівня життя широких верств населення, зміцнення здоров'янації, формування розвинутої матеріальної та духовної культури народу,досягнення соціального миру і стабільності, гармонії у взаєминах людини зприродою, екологічної безпеки, забезпечення Українській державі гідного місця усвітовому співтоваристві.

Особливістю для України є те, що становлення ринку таінститутів національної держави збігаються у часі. За цих умов внаслідокслабкості молодої держали є загроза деформування ринкових структур. Тому часвимагає розбудови тих інститутів держави, які компенсують негативні, побічнінаслідки функціонування ринку. Це інститути планування, забезпеченняекономічної безпеки, соціального страхування і пенсійного забезпечення,дотримання гарантій на освіту, охорону здоров'я, прав на працю, захистуінтересів споживачів та ін. Крім того, активної державної підтримки потребуютьбільшість підприємницьких структур, які залишаються слабкими, особливо увиробничій сфері. В країні низька ділова активність, несприятливийінвестиційний клімат та в основному фіскальна податкова система. Без подоланняцих явищ не буде дієздатного ринку [8, c.414].

Україна має формувати таку національну модель ринку ідержавного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії тасучасний зарубіжний досвід.

/>2.Економічні функції держави в ринковій економіці

Економіка як система суспільних відносин розвивається разомз появою держави. Держана е найвищою формою організації людського співжиття.Вона створила умови для того, щоб діяльність людей щодо задоволення своїхпотреб в їжі, одязі, житлі та інших матеріальних благах здійснювалась згідно зсхваленими суспільством нормами, правилами та звичаями. Перша спробасамоусвідомлення людьми характеру цієї діяльності як уміння ведення домашньогогосподарства, бережливості зроблена вже в Стародавній Греції.

Становлення та зміцнення держави як суспільного інститутусупроводжувалися розвитком численних її функцій, включаючи економічні. Отже,історія розвитку економічних функцій держави — невід'ємна частина еволюціїсуспільства в його організованих формах [9, c.156].

Ще в Стародавній Іудеї (II тис. до н. е.) провідникєврейських племен Мойсей -історичний прообраз пророка християнської релігії —своїми законами регламентував порядок проведення сівозмін, відпочинку землі,жертвування, встановлював норми майнових відносин. Рабовласницька держава наСході була головним організатором проведення широкомасштабних зрошувальнихробіт. Надалі, чим складнішою ставала господарська діяльність людей, тим більшев неї втручалася держава.

Виникнення економічних функцій держави є результатомрозвитку продуктивних сил, об'єктивних його потреб. Поглиблювалосяусуспільнення виробництва, долалась роздробленість його складових, окремітоваровиробники об'єднувалися через ринок у колективному процесі праці.Виникало багато загальних проблем, вирішення яких кожному окремому виробниковібуло не під силу. Серед таких проблем — забезпечення неподільності територіїдержави як середовища для господарської діяльності, зовнішньої та внутрішньоїбезпеки, розвиток шляхів сполучення, управління, суд, армія, грошовий обіг,формування державної скарбниці. Це були суспільні, загальні проблеми.Вирішенням цих та інших спільних проблем міг займатись тільки такий інститут,який був відносно незалежним від кожного з виробників і від суспільства вцілому. Отже, держава стала апаратом організації, об'єднання господарськогожиття, реалізації економічних інтересів суспільства в цілому. Так виникаєгосподарство, яке знаходиться в управлінні державної влади.

Починаючи з раннього Середньовіччя процес становленняекономічних функцій держави пройшов кілька етапів [9, c.157].

У ранній середньовічній державі державне господарствозбігається з особистим господарством глави держави. Державна скарбниця у цейперіод — це одночасно й особиста скарбниця короля. Основна частина суспільнихпотреб у цей період задовольняється натуральними гювинностями. Це утриманнякороля під час його подорожей країною, військові та транспортні повинності, поставкипродовольства для армії та ін. Суд у цей період є не обов'язком державноївлади, а її правом. Вона стягує плату за правосуддя.

Становлення централізованих абсолютистських монархій значнозмінює економічні функції держави (XV —XVII ст.). Державна скарбницявідокремлюється від особистої скарбниці монарха. Державні фінанси набуваютьсуспільно-правового характеру. У середині XV ст. з'являються постійні податкияк обов'язкові платежі до державної скарбниці для забезпечення державоюсуспільних функцій. Основний податковий тягар покладається на низові верствисуспільства. Вищі верстви суспільства зберігають за собою свободу відоподаткування завдяки своєму політичному становищу. Встановлюється правило, шобудь-який борг, який утворюється главою держави, стає боргом держави. Це значнорозширило кредитоспроможність держави. З'являються постійні внутрішні тазовнішні позики. Запроваджуються паперові гроші.

Черговий етап — розширення економічних функцій держави —збігається зі становленням конституційної держави (XVIII —XIX ст.). У цейперіод визнається принцип, згідно з яким державне господарство повиннослугувати виключно суспільним інтересам, Встановлюється порядок, відповідно доякого податки мають встановлюватись виключно представницькими органами влади (парламент,місцеві представницькі зібрання), створюються єдині загальнодержавні системиподатків, ліквідуються внутрішні мита, встановлюється єдина система зовнішньогомита. Визнається тісний взаємозв'язок між центральною державною владою іорганами місцевого самоврядування, здійснюється розподіл між ними діяльностіщодо задоволення суспільних потреб. Визнається і закріплюється у законодавствівимога загальності та рівномірності оподаткування. Оголошується, що всі верствинаселення рівноправні перед податковим законом [15, c.211].

У XX ст. подальше вдосконалюються і змінюються економічніфункції держави. Найсуттєвішими проявами цих змін у другій половині століттястали інтеграційні процеси у світовій економіці, формування наднаціональнихміждержавних економічних функцій. У цей періоду Західній Європі, ПівнічнійАмериці, Південно-Східній Азії та інших субрегіонах уніфікується господарськезаконодавство різних країн, формується узгоджена митна, валютна, промислова,сільськогосподарська, екологічна, соціальна політика. Створюютьсянаднаціональні інститути економічного регулювання, здійснюються заходи переходудо колективних систем грошового обігу.

У цей самий період в інших субрегіонах, а саме в Азії,Африці, в Центральній Америці та в районі Карибського басейну, а згодом натериторії колишнього Радянського Союзу бурхливо розвиваються процесистановлення національних держав та формування їх власних економічних функцій.Утвердження політичного і економічного суверенітету молодих держав закономірноведе до становлення регіональних економічних об'єднань держав.

Отже, економічні функції держави перебувають у постійнійдинаміці. Спостерігається їх зростання та ускладнення в тісному взаємозв'язку зрозвитком суспільного прогресу.

Держава завжди виконувала і виконує функції не лишеІнструменту реалізації інтересів суспільства в цілому, а й захисту панівнихсоціальних верств.

Поняття «панівні соціальні верстви» є історичним.В умовах постіндустріального суспільства ними стає основна частина населення.За таких умов держава слугує виробленню компромісних позицій усіх суспільнихверств для забезпечення соціальної рівноваги [14, c.67].

Отже, економічну роль держави необхідно досліджувати в двохаспектах — забезпечення нею загальносуспільних інтересів та інтересів панівнихверств населення. Останній аспект свого часу невиправдано абсолютизувавсявітчизняною теорією.

Держава має великі можливості впливу на економіку, можестимулювати або затримувати розвиток тих чи Інших виробничих відносин,виконувати прогресивну І регресивну роль Проте, незважаючи на свою відноснусамостійність, вона не може примушувати суспільство жити за тими правилами, якісуперечать об'єктивним економічним конам або для яких ще не створеноматеріальних передумов.

Понад 100 років тому К. Маркс справедливо зазначав, щосуспільство ставить перед собою завжди тільки такі завдання, які воно можевирішити, і що саме завдання виникає тоді, коли матеріальні передумови йоговирішення вже наявні або знаходяться в процесі становлення. Однак історія XXст. (як вітчизняна, так і зарубіжна) свідчить, що це не завжди враховувалося.

Волюнтаризм як діяльність держави, що не враховує законіврозвитку виробництва, призводить до дезорганізації і, врешті-решт, відкидаєсуспільство в його еволюції далеко назад. Одним з проявів такої діяльності єнадмірне втручання держави в економіку, тотальне її одержавлення. Держава втакій ситуації стає диспетчером економічних процесів, сковує їх, регламентує,ліквідує господарську ініціативу і підприємливість, тобто потужні джерелапрогресу.

Так, у колишньому Радянському Союзі була сформованаадміністратиино-командна система господарювання. Разом з тим держава не можепримусити суспільство, яке довго жило а умовах такої системи, швидко сприйнятиринкову економіку. Економічне регулювання не може автоматично замінитиадміністративні важелі. Для такого регулювання необхідно мати нове економічнесередовище, в тому числі й конкуренцію різних форм власності, розгалуженіпідприємницькі структури, ринкову інфраструктуру, єдині правила економічноїповедінки, закріплені в продуманому і узгодженому законодавстві, нову ринковупсихологію і культуру населення, високу кваліфікацію кадрів та ін. Отже, требамати іншу ментальність нації. Цього сьогодні не має жодна з колишніх республікСоюзу. Для формування такого середовища потрібен перехідний період [12, c.115].

Ігнорування цих реалій, спроби за один стрибок створитиринкову економіку — це також один із різновидів волюнтаризму. Проте єобставини, за яких держава змушена різко змінювати об'єктивний напрям розвиткуекономіки, підпорядковувати її своїй волі. Це відбувається Із умовах воєнного інадзвичайного стану, стихійного лиха, катастроф тощо.

Інколи постає питання, на якій правовій основі держававтручається в економічні процеси, встановлює податки, змінює відносинивласності, перерозподіляє суспільний продукт. Справа в тому, що держава еверховним власником. Реалізуючи інтереси нації, вона розпоряджається такожвсією національною власністю. Національна власність — це все майно, всі ресурсирізних форм власності, які знаходяться в межах території держави, належатьнації в цілому і є її багатством.

Здійснюючи функцію верховного власника, держава забезпечуєекономічні інтереси нації, створює умови для реалізації її права насамовизначення та суверенітет, побудову цивілізованого суспільства. Сучаснадержава виконує й інші економічні функції [12, c.115].

Визначний економіст сучасності, автор фундаментальногопідручника «Економіка» П. Самуельсон вбачає економічну роль держави увиконанні нею трьох основних функцій: забезпечення ефективності економічноїсистеми, ЇЇ справедливості та стабільності.

/>Списоквикористаної літератури

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія.Київ: Знання-Прес,  2004, 615 с.

2. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії:Всуп до фінансової науки. Київ: Либідь,  2000, 654 с.

3. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі. Київ:Видавництво Соломії Павличко «Основи»,  2001, 670 с.

4. Васильєва Р.Х., Горкіна Л.П., Петровська Н.А. Історияекономічної думки України. Київ: Либідь,  1993, 272 с.

5. Ватаманюк З., Панчишин С., Ватаманюк О. Вступ доекономічної теорії. Львів: «Новий Світ 2000»,  2005, 352 с.

6. Вільямсон О.Е… Економічні інституції капіталізму:фірми, маркетинг, укладання контрактів. Київ: АртЕк,  2001, 472 с.

7. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основиекономічних знань. Київ: Вища школа,  2002, 543 с.

8. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічноїтеорії: політекономічний аспект. Київ: Вища школа- Знання,  1997, 743 с.

9. Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М.Історія економічних учень. Київ: КНЕУ,  1999, 564 с.

10. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основиекономічної теорії. Київ: Атіка,  2001, 344 с.

11. Мазурок П.П. Історія економічних учень у запитанняхі відповідях. Київ: Знання,  2004, 477 с.

12. Малуй О.О., Гриценко О.А., Гриценко Л.В., ДарнопихГ.Ю. Основи економічної теорії. Київ: Юрінком Інтер,  2003, 480 с.