Реферат: Економічний розвиток західної Європи в епоху середньовіччя (V- XVст.)

Міністерство освіти і науки України

Промислово економічний коледж НАУ

Реферат

з дисципліни «Економічна історія»

на тему « Економічний розвиток західної Європи вепоху середньовіччя (V- XVст.)»

Виконала

студентка групи 375 БЕП

Верстак Б.Л.

Київ-2007

Зміст

1. Основні риси та періодизація феодального господарства

2. Форми землеволодіннята соціально-економічні відносини в епоху середньовіччя

3. Середньовічні міста.Ремесла. Цехи

4. Внутрішня і зовнішняторгівля. Фінанси

1.Основні риси та періодизація феодальногогосподарства

Господарство епохи середньовіччя (феодальне господарство)характеризується перш за все пануванням приватної власності на землю. Основнийдохід, а відтак і можливість вижити, люди отримували від землі, яка вважаласяголовним багатством. Особи, які нею володіли, як правило, панували в суспільстві.Ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалася на васальнихзв'язках, призводила до протиріччя між великою власністю на землю і дрібнимселянським володінням, яке зберігалося. Селяни знаходилися в особистій,поземельній, судово-адміністративній і військово-політичній залежності відземлевласників. Домінувало натуральне господарство. Обмін відігравав другоряднуроль. Майже всі багатства суспільства створювалися ручною працею. Знаряддяпраці були примітивними. Енергія вітру і рік, вугілля і деревини почалавикористовуватися лише в пізньому середньовіччі і спочатку дуже обмежено.

Місце людини в суспільстві, як правило, визначалося не їїособистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором,син селянина — селянином, син ремісника — ремісником.

Отже; в основі середньовічного господарства лежала власністьфеодалів на землю і їх неповна власність на виробників — закріпачених селян.Селяни наділялися землею і-мали своє господарство. Користуючись землею феодалаяк наділом, вони зобов'язані були за це обробити панську землю за допомогоюсвоїх знарядь або віддавати йому додатковий продукт своєї праці — ренту (з лат.— повертаю, сплачую). Відомі три форми феодальної ренти: відробіткова(панщина), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк).

Основними формами господарської діяльності були: феодальна вотчина(французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова гільдія. Вцілому економіка була аграрно-ремісничою, що єднало її з господарствомстародавніх цивілізацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала докінця XV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство — традиційним. Розвитокгосподарства епохи середньовіччя можна поділити на три періоди. У ранньомусередньовіччі (V — X ст.) сформувалисяі утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези). XI — XV ст. — періодзрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст,ремесла і товарного виробництва. У пізньому середньовіччі (XVI — перша половинаXVIII ст.) зароджуєтьсяринкове господарство, з'являються ознаки індустріальної цивілізації(проостанній період — в наступному розділі.)

2. Форми землеволодіння та соціально-економічні відносини в

епоху середньовіччя

Генеза та розвиток нових господарських форм в середньовічнійЄвропі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в основному насоціально-економічній спадщині Римської імперії та господарських досягненняхгерманських племен.

Становлення середньовічного господарства яскраво простежується наприкладі Королівства франків (V-ІХ ст.), яке було створене германськими племенами франків натериторії колишньої римської провінції — Північної Галлії (сучасної Франції), аз VIII ст. опанувалобільшу частину Західної Європи.

У V — VI ст. у Франкському королівстві відбувався процес трансформаціїродової землеробської громади на сусідську — марку, в якій переважалоіндивідуальне сімейну господарство — основна виробнича ланка франкської общини.Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братампомерлого) передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу,луки та пасовища. Мала місце приватна власність, яка поширювалася на будинок зприсадибною ділянкою землі та рухоме майно. Неподільні угіддя були спільноювласністю членів громади. Права відчуження (вільного розпорядження) земліфранки не знали.

Майнова та соціальна диференціація, яка мала місце у франківраніше, значно посилилася після завоювання та колонізації Галлії. Значнучастину землі та інших багатств отримали королі, знать, дружинники. Одночасновідбувалося розорення господарства тих членів громади, які загинули на війні, атакож внаслідок хвороб, епідемій та інших причин. Посилювався дуалізм міжколективною власністю та парцелярними (індивідуальними ) господарствами. Поступовоспадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод — приватну сімейнувласність, яка вільно відчужувалася — продавалася, обмінювалася, заповідалася ідарувалася без дозволу громади (марки). Марка базувалася, таким чином, наприватній власності на орні землі, колективній власності на угіддя, на вільнійпраці її членів. Одночасно зберігалася земельна власність галло-римськогонаселення та церкви. Продовжувало діяти римське законодавство, яке оберігало цювласність. Разом з тим зростало землеволодіння франкських королів та знаті.

У VIII — IX ст. у Королівстві франків аграрні відносинипройшли складну еволюцію, каталізатором якої стали постійні війни та посиленняролі держави в економічному житті. Оскільки війни та військова служба булинадто обтяжливими для селянства і призводили до їхнього розорення, всенароднеополчення втратило своє значення. Основою тогочасного війська, служба в якомубула престижною, стали важкоозброєні кінні воїни-рицарі. Карл Мартелл, корольФранкської держави (714— 761 рр.) провів військово-аграрну реформу. Суть їїполягала у наданні воїнам-рицарям пожиттєвих земельних наділів — бенефіціїв —за умови виконання ними військової служби і васальної присяги на вірністькоролеві-сеньйорові. Частину отриманих земель власники-бенефіціарії віддавалисвоїм васалам. Так склалося бенефіціальне — умовно-службове, тимчасовеземлеволодіння, яке ґрунтувалося на сеньйоріально-васальних відносинах. Правовласності на землю зберігалося за сеньйором, який надавав її і міг відібрати увипадку відмови від служби чи зради.

Водночасреформа підготувала умови для розпаду громади, обмежуючи права і обов'язки їїчленів: звільняла від військової служби, участі в суді, в місцевому управлінні.У часи правління династії Каролінгів (з 751 р.) надання бенефіціїв сталосистемою. В IX ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворивсяна феод (лен) — основну, найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя.Феодальне господарство утверджувалося і розвивалося в межах маєтку-сеньйорїі.Королівськими грамотами феодалам надавався імунітет — привілей здійснювати усвоїх володіннях функції державної влади: фіскальні та судово-адміністративні.Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник, та селянськінаділи. Сеньйорії звичайного типу мали значні розміри (кілька сотень гектарів).Орні землі домену" ;із зерновим виробництвом становили майже третинуйого загальної площі. Монополія феодалів на землю зростала, що виражалося упринципі «немає землі без сеньйора».

Одночасно зі зростанням великого землеволодіння формувалосяфеодально залежне селянство. До нього належали серви (нащадки колишніх рабів,колонів), які перебували в особистій спадковій залежності від сеньйорів. У станселян поступово перейшли вільні франкські солдати та дрібні галло-римські землевласники.їхній перехід був зумовлений різними обставинами — великими податками, боргами;війнами та усобицями, стихією, натуральним характером господарства, яке ставилолюдей у залежність від природних умов та унеможливлювало інші заняття. Булипоширеними прекарні угоди, відомі з римських часів, згідно з якими алодвільного дрібного землевласника відчужувався на користь сеньйора чи церкви, апотім повертався селянинові в пожиттєве користування як прекарій (земля, виданана прохання). Поступово прекарії стали спадковими, взаємовідносини селян іземлевласників обумовлювалися сплатою натуральної чи грошової ренти, виконаннямселянином повинностей на користь феодала та обов'язків сеньйорів щодо селян.Існували інші шляхи переходу в селянський стан та форми їхньої залежності.Селяни різних категорій, походження та залежності відрізнялися1забезпеченням землею, обов'язками щодо землевласника. Більшість селян не булиспадково залежними. їхні обов'язки зберігалися доти, доки вони користувалисянаділом у цій сеньйорії. Селяни не були прикріплені до землі, а спроби КарлаВеликого (768— 814 рр.) заборонити відхід селян від землі не<sup/>малиуспіху.

Отже, протягом V — IX ст. у Франкській державі сформувалася класичнаформа феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянськихвідносин. Дрібне господарство франків, що ґрунтувалося на алодальній власності,витіснив феодальний маєток-сеньйорія — замкнуте натуральне господарство,власник якого (сеньйор) мав усю повноту влади на своїй території.

Феодальні відносини у Франції, як і в Англії, Німеччині та іншихкраїнах Європи, досягли зрілості в XI —: XV ст. В XI — XIII ст. панувала феодальназемельна власність трьох типів — королівська, світська, церковна. Ієрархічнаструктура землеволодіння (власність верховна сеньйоріальна і васальна)обмежувала права окремого феодала на землю. Однак у період політичної роздробленостіменші володіння стали відчужуватися. Зросли значення та розміри сеньйоріальноївласності, перш за все за рахунок лісів, луків, пасовищ. Розширилися і зміцнілисеньйоріальні права.

З XIII ст. у Франції, а потім і в інших країнах починається кризапанщинної системи. Натуральне господарство феодального маєтку вичерпує своїможливості. Тому феодали здійснюють масовий перевід закріпачених селян ізпанщини на натуральний; а згодом і грошовий оброк. Цей процес отримав назву«комутації ренти». Його економічною основою була вища продуктивністьпраці у селянському господарстві, ніж на панщині. Зростання міст і розвитоктоварно-грошових відносин сприяли поширенню грошової ренти. Феодалам буловигідно отримувати від селян саме гроші, переносячи у сферу селянськогогосподарства і проблему реалізації додаткового продукту.

У XIV — XV ст. феодальні господарства все більше втягуютьсяу товарно-грошові відносини. Одночасно змінюється правовий та майновий статусселян, які поступово виходять з-під юрисдикції феодалів, зростає їхня земельнавласність. З'являються нові економічно-правові форми взаємовідносин міжфеодалами і селянами — оренда, найм тощо, орієнтовані на ринок. З допомогоюподатків, інших засобів, посилює свої економічні позиції держава.

3. Середньовічні міста. Ремесла. Цехи

У країнах Західної Європи найдавніші міста завдячували своїмпочатком римлянам. Міста виникали скрізь, куди доходила влада Стародавнього Риму,навіть до меж; римських, провінцій над Рейном і Дунаєм, особливотам, де довгий час стояли легіони. Пізніше міста стали виникати біля стінвеликих замків, монастирів, які давали населенню захист від небезпеки, а такожна перехресті торгових шляхів, над великими річками, біля копалень, наузбережжі морів тощо.

Відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон,Лондон) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург) розпочалося з XI століття.Основними причинами процесу урбанізації було загальне економічне піднесення,успіхи в сільськогосподарському виробництві та вивільненні частини населеннядля занять ремеслом, зростаючі потреби людей у промислових виробах; розвитокторгівлі, обміну, товарно-грошових відносин. З кінця XI ст. зростанню і процвітаннюзахідноєвропейських міст сприяли хрестові походи. Особливо успішно розвивалисясередземноморські міста — центри левантійської торгівлі.

Від інших людських поселень місто відрізнялося тим, що в ньому бувторг (ринок). Торги відбувалися в означені дні тижня, а великі торги — кількаразів на рік. У центрі міста на ринковій площі знаходилася ратуша —адміністративний осередок. Від центральної площі на всі сторони, розходилися:головні дорогу. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники,лікарі, аптекарі). Значна частина міського населення була зайнята усільськогосподарському виробництві.

Спочатку середньовічні міста (крім старих римських центрів) буливласністю феодалів. Король, князі та інші вельможі надавали міським жителям деякіправа, виконували певні обов'язки. Вони судили, накладали і збирали податки,встановлювали митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких караванів.Феодали захищали місто та його жителів від нападів і грабежів.

В XI — XII ст. міста Європи досягли значного економічногорозвитку, зріс добробут їхніх жителів, майже повністю зникла зовнішня загроза.Відтоді міщанство почало домагатися більших прав, що призвело до загостренняпротиріч між жителями міст і феодалами. В XI — XIII ст. у країнахЗахідної Європи прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок яких містадобилися незалежності та самоврядування. Утворювалися міста-комуни абоміста-держави, які мали повну свободу, власні органи управлінні (виборний судівництвотощо). Провід у місті мала рада, яку вибирали мешканці міста. Вона складаласянайчастіше з 12 або 24 радних і бургомістра або мера. Рада видавала закони дляміста, вела адміністрацію, дбала про оборону, розвиток промисловості йторгівлі, підтримувала зносини з іншими містами. Судівництво вела колегія, щоскладалася з війта і присяжних суддів, також вибраних міщанством. Міста малисвої правні кодекси. Так, наприклад, у Німеччині були відомі «Саксонськедзеркало», «Швабське дзеркало», «Магдебурзьке право» йін.

Доступ до міст був широко відкритий для нових громадян. Хтопроживав у місті один рік і один день, той міг розраховувати на охорону з бокуміського уряду. Економічно розвинені міста Італії, Німеччини, Франції та Англіїв XI — XIII ст. досяглизначного розквіту. Збільшилася чисельність міського населення, розвивалисяремесла і торгівля.

Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширені галузіміського ремесла — текстильне виробництво (виготовлення вовняних, лляних ішовкових тканин), виплавка і обробка металів. Серед галузей текстильноговиробництва домінувало виготовлення сукна і грубих вовняних тканин. Основнимицентрами вовняного виробництва в середньовічній Європі були район Фландрії іФлоренція. Шовковиробництво, запозичене в країнах Сходу, розвивалося в північно-італійськихмістах і деяких містах Франції (Ліон).

Значного розвитку досягло виробництво зброї. Безперервні війнивимагали великої кількості зброї і металевих обладунків (кольчуг, панцирів,щитів, шоломів). Попит на метал зумовив прискорений розвиток металургії.Відбувся перехід від відкритих горнів до закритих печей, які забезпечуваливисокий температурний режим і дозволяли виготовляти залізо із тугоплавких руд.У XV ст. доменні печімала більшість західноєвропейських країн.

Великих успіхів досягла гірнича справа. Найбільш відомими булиальпійські, чеські, надрейнські, французькі, англійські й шведські копальні.Залізна руда мала збут для потреб міського життя і особливо для потреб війська.Соляні копальні були власністю держави, і приносили великі прибутки.

Характерноюрисою середньовічного ремесла була його цехова організація — об'єднанняремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки — цехи. Такеоб'єднання було обумовлене всією системою середньовічних соціально-економічнихвідносин, феодально-становою структурою суспільства. Серед основних причинїхнього виникнення слід виділити такі: необхідність згуртування протиоб'єднаного розбійницького дворянства, потреба ремісників у спільних ринковихприміщеннях (ремісники були одночасно й купцями), зростання конкуренції з бокусільських ремісників. В умовах політичної нестабільності і залежності від силприроди ремісничі корпорації створювали необхідні умови для професійноїдіяльності своїх членів, забезпечували їм особисту свободу, права і вольності,взаємодопомогу і захист, оберігали майно.

У першу чергу цехи були об'єднаннями економічного характеру, яківиконували завдання організації виробництва і збуту продукції, а також охорониекономічних інтересів ремісників. Ремісничі цехи вели боротьбу за встановленнятак званого цехового примусу, тобто визнання за їхніми членами монопольногоправа на виготовлення і збут даного виду ремісничих виробів у межах міста абойого округи, що зумовлювалося в основному вузькістю ринку, обмеженістю попитуна ремісничі вироби.

Ремісничий цех як корпорація володів звичайно сумою прав іпривілеїв, закріплених у відповідних документах: пожалуваннях, постановахміських властей, статутах. Внутрішні правила ремісничих об'єднань, увідповідності із загальними принципами корпоративності, були спрямовані напідтримання економічної рівності серед їхніх членів шляхом як і отримання збагачення, так інедопущення збідніння окремих майстрів. Збагаченню майстрів перешкоджаларегламентація виробництва (контроль за виконанням та обсягом робіт, кількістюпідмайстрів та учнів тощо). На недопущення крайнього збідніння членів цеху бувспрямований механізм взаємодопомоги.

Цех був військовою організацією, що брала участь в охороні йобороні міста і виступала окремою бойовою одиницею міського ополчення. Він мавсвою церкву, каплицю чи ікону в церкві, будучи своєрідною релігійноюорганізацією. Кожне ремісниче об'єднання мало свою атрибутику й символіку:емблеми із зображеннями знарядь праці, прапори, цехову печатку, скриньку, дезберігалися документи й гроші.

Соціальна структура середньовічного ремісничого цеху характеризуваласяфеодальною ієрархічністю. Цех поділявся на соціально-віковігрупи (учні — підмайстри — майстри — старші майстри). Кожна така група маласвої чітко визначені права і обов'язки, а також юридичний статус, зафіксовані вцеховому статуті. Членами цехів офіційно вважалися лише майстри, які такожподілялися на дві групи — власне майстрів (молодших майстрів) і старшихмайстрів. Справами цехів керували виборні посадові особи. На чолі об'єднанняцехів стояв цехмістер, посада якого не оплачувалася, але була дуже почесною.

Цехова організація була економічно-раціональною в XIII — XV ст. і мала тодіпрогресивне значення в розвитку середньовічної промисловості. Вона сприялавиробництву високоякісної продукції, вихованню ремісничої молоді. Згодом цехистали стримувати розвиток продуктивних сил. Зусилля цехів увіковічнити дрібневиробництво, поставити всіх в однакові умови гальмувало технічний прогрес.Сувора регламентація виробництва і збуту призвела до застою у розвитку науки,техніки і, як наслідок, до занепаду промисловості.

У XIV — XV ст. у Європі виникла нова, вища форма виробництва—.мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більше організовані великіробітничі майстерні.

4. Внутрішня і зовнішня торгівля. Фінанси

В XI — XV ст. в країнах Західної Європи інтенсивнорозвивалася торгівля, чому сприяв розвиток ремесла та урбанізація. Особливожваво вона провадилася у могутніх міських республіках Північної Італії —Флоренції, Венеції, Генуї та інших. Північно-італійські купці витіснили зсередземноморських торгових шляхів візантійців та арабів. Генуезці, венеціанці,володіючи торговими і військовими кораблями, будували свої торгові факторії насхідному узбережжі Середземного моря та в чорноморському басейні. Генуезціпоступово закріпилися в пониззях Дону і Дніпра, на узбережжі Криму і Кавказу.Важливими їхніми колоніями були: Кафа (Феодосія) з її ринком рабів, Балаклава,Солдайя (Судак) та деякі інші. Не відставали від генуезців венеціанці. Міжпівнічно-італійськими містами-республіками йшла гостра конкурентна боротьба.

Італійські купці торгували в основному із країнами Леванту(Сходу), тому їхня торгівля й отримала назву левантійської.

Зі Сходу привозили передусім південні овочі та фрукти (дактилі,фіги, помаранчі), а також пахуче коріння, ліки, перець, цукор та ін. Великийпопит у Західній Європі мали дорогі тканини, скляні вироби, зброя, слоновакістка, ювелірні прикраси. З країн Причорномор'я поступали риба, ікра, сіль,зерно, хутро, невільники. У Єгипті найбільшим портом була Александрія, яказдобула славу «торгу двох світів»: з одного боку сюди приходиликаравани з індійським крамом, а з другого —італійські купці. Європейціторгували також із Багдадом, з країнами Середньої Азії, столицями монгольськихханів.

Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля зБалтійським і Північним морями, річками Ельбою, Шельдою, Одером, Темзою,Західною Двіною, Рейном, Дунаєм, Віслою, Німаном, Реною, Сеною. Якщолевантійська торгівля займалася переважно продажем східних товарів, то північна— виробів місцевої промисловості, продуктів сільського господарства.

Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любеку,Бремену, Брюге, Лондону. Згодом вони об'єдналися у союз приморських міст підназвою Ганза (об'єднання, спілка). Свою діяльність союз розпочав у XII і діяв до XVII ст. У XIV — XV ст. доГанзейського союзу входило 160 міст, у т. ч. Новгород Великий, Гданськ, Рига.Керівництво Ганзи знаходилося в Любеку. Купці союзу мали ряд привілеїв! У нихна ярмарках ніхто не мав права конфіскувати товари за борги, арештувати зазлочини, вчинені в інших місцевостях. Купець не відповідав за дії своїхкомпаньйонів. Влада не могла розпоряджатися майном купця, який помер наярмарку. Ганзейський союз охороняв своїх членів від грабежів та насильства збоку феодалів, піратів, місцевих властей. Купці союзу монополізували торгівлюПівнічної Європи.

Товари середньовічних торговельників зустрічалися на чисельнихярмарках Західної Європи. Найбільшою популярністю користувався ярмарок у м.Шампань, який тривав майже цілий рік. Ярмарковій торгівлі завдавали великоїшкоди безперервні війни.

У середні віки розвивалася і сухопутна торгівля. На її перешкодібула відсутність битих шляхів, натуральний характер господарювання, хижацькаповедінка феодалів — власників земель, через які проходили торговельнікаравани, чинені ними різні обмеження, митні побори. Значною перепоною булирозбійницькі ватаги. Все це змушувало купців для захисту своїх інтересів та зметою монополізації ринку об'єднуватися у торгові гільдії. Вони мали свої<sub/>статути,і, як правило, спеціалізувалися на торгівлі одним чи кількома товарами.

Значною, перешкодою у розвитку середньовічної торгівлі була багатоманітністьгрошових одиниць та часте фальшування їх. Купці змушені були користуватисяпослугами міняйлів, які орієнтувалися в грошових системах і відрізнялиповноцінну монету від фальшивої, обмінювали гроші, здійснювали інші операції.Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість золотих,срібних чи мідних грошей. Тому вони могли отримати їх від агентів міняйла, якізнаходилися там, де пролягали торгові шляхи, пред'явивши його розписку(вексель). Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Вперше вони з'явилися впівнічно-італійських містах, у провінції Ломбардії.

Разом з появою банківської системи виник кредит. Рівеньпозичкового проценту був досить високим — 15—25%. У XIV — XV ст.кредитно-лихварська система найуспішніше розвинулася у Флоренції.

Отже, V — XV ст. стали важливим етапом у розвитку західноєвропейськогорегіону. У цей період сформувалась і вдосконалювалася феодальна структура,спостерігався прогрес в аграрному секторі. Значних успіхів досягли міста, якістали динамічними центрами господарського розвитку.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте шляхи формування, форми і типи власності в добусередньовіччя.

2. Якими загальними рисами характеризувалося феодальнегосподарство? Назвіть його основні виробничі форми.

3. Розкрийте особливості становлення феодального господарства українах Західної Європи.

4. Як і чому відбувалася еволюція феодального маєтку протягом XI — XV ст.? Яким чиномзмінювалися сеньйоріально-селянські відносини в цей час?

5.Розкрийте фактори розвитку і піднесення міст Західної Європи в XI— XVст.

6. Опишіть цеховий лад середньовічного ремесла, покажіть-йогоекономічну доцільність у XII — ХVст.

7. Охарактеризуйте риси, характер європейської торгівлі в середнівіки, ЇЇ головні шляхи і райони. Проаналізуйте процес утворення національнихринків.