Реферат: Ф. Бастіа. Теорія послуг і економічних гармоній, теорія розподілу суспільного продукту
Зміст
Вступ 3 1. Економічні теорії Ф.Бастіа 4 1.1. Економічний погляд Ф. Бастіа та його теорія «економічної гармонії» і послуг 4 1.2. Теорія розподілу суспільного продукту 6 1.3. Теорія заробітної плати, ренти та соціальних проблем 7 2. Теорії національної економіки, протекціонізму та гармонії інтересів в працях Генрі Чарльза Кері 11 2.1. Засновник ліберальної економічної теорії 11 2.2. Політика протекціонізму 17 Висновок 19 Список використаної літератури 21Вступ
Востаннє десятиріччя в постсоціалістичних країнах відбувається критичнеподолання марксової моделі розвитку економічної науки і пов'язаних з неюконцепцій, опановуються здобутки немарксистської економічної думки Заходу,творчо осмислюються процеси системної трансформації економіки. З одного боку,накопичилося чимало реальних дискусійних проблем історії економічної думки, якінеобхідно творчо вирішувати спільними зусиллями науковців, з іншого — досі неподолані рецидиви старих хибних підходів з ортодоксальних марксистських позицій(у структурі підручників, термінології, викладенні змісту теорій тощо).
Наприклад, Ж.Б. Сей (1767-1832) та Т. Р. Мальтус (1766-1834) представлені як засновникивульгарної (ненаукової) буржуазної політекономії, а Дж. С. Мілль (1806-1873) — її відомим представником. Поширюється твердження, ніби етап розвитку буржуазноїполітичної економії в 30-50-ті роки ХІХ ст. характеризувався відкритим розривомз класичною школою та апологетикою капіталістичного ладу. На цей періодприпадає розвиток економічних ідей Н. У. Сеніора (1790-1864) в Англії, Ф.Бастіа (1801-1850) у Франції, Г. Ч. Кері (1793-1879) у США та історичної школив Німеччині.
Суспільневиробництво є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться впостійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін іспоживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва,по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге,перебувають у постійному економічному кругообігу.
Узгодженняінтересів у суспільстві відбувається на основі обміну та споживання: кожналюдина може знайти собі місце у ньому, довівши свою корисність, задовольняючипотреби інших і перебуваючи у відносинах рівноцінного обміну з ними.
1.Економічні теорії Ф.Бастіа
1.1.Економічний погляд Ф. Бастіа та його теорія «економічної гармонії» і послуг
Фредерік Бастіа(1801—1850) народився в Байонні в багатій родині. Був купцем, фермером, мировимсуддею, генеральним радником, депутатом установчих зборів Конституційноїасамблеї 1848 p.
Знання іноземнихмов (англійської, іспанської, італійської) дало йому змогу ознайомитись зпередовою філософською та економічною думкою того часу, працями Сміта, Сея. Вінцікавився політикою, виступав проти соціалістів та комуністів. Був прихильникомідей лібералізації економіки, борцем проти протекціонізму, організувавАсоціацію вільної торгівлі в Бордо, а потім і в Парижі, став секретарем їїкомісії і редагував журнал, який вона видавала.
Життя його булокоротким, а наукова кар'єра ще коротшою: вона тривала не більше шести років.Першу статтю Фредеріка Бастіа було опубліковано в «Газеті економістів» 1843 p.Він писав також для інших газет. Основну його працю «Економічні гармонії» (1850p.), яка зазнала досить гострої критики, було надруковано (так і незавершеною)вже після його смерті.
Не будеперебільшенням сказати, що основною рисою теорії Бастіа є її компілятивність:його ідеї запозичено в Мілля, Сеніора, Сея, Kepi та інших. Водночас йогооптимізм і віра у самовдосконалення капіталізму були щирими і він намагався цеобґрунтувати з допомогою теоретичних міркувань.
Теорія«економічної гармонії». Бастіа стояв на індивідуалістичних позиціях, оскільки,як і Сміт, вірив, що прогрес суспільства зв'язаний з реалізацією свободиінтересів окремої людини, що приватні інтереси антагоністичні тільки зовні, апо суті вони солідарні: досить, щоб «кожний домагався здійснення власнихінтересів, і він побачить, що, сам того не бажаючи, буде слугою інтересівінших».
Сукупність цихінтересів та їх узгодження, на думку Бастіа, є предметом політичної економії.На відміну від соціалістів, він упевнений, що гармонію інтересів можезабезпечити капіталізм, який є асоціацією об'єднаних спільною метою людей, алевідносини між ними складаються на основі дії природних сил — об'єктивнихекономічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів, а відтак —прогрес суспільства.
Гармоніясоціального світу позначається на всіх явищах економічного життя: на обміні,вартості, цінності, конкуренції, розподілі, виробництві і споживанні.
Узгодженняінтересів у суспільстві, на його думку, відбувається на основі обміну таспоживання: кожна людина може знайти собі місце у ньому, довівши своюкорисність, задовольняючи потреби інших і перебуваючи у відносинах рівноцінногообміну з ними.
Теорія послуг.Обмін між суб'єктами в суспільстві має вартісний характер, тому важливо, надумку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості.
Він охоче бскористався з трудової теорії вартості, але не зміг з її позицій пояснити, чомуречі, що мають матеріальне вираження, обмінюються на духовні цінності, чомурізні за індивідуальними витратами праці товари обмінюються на ринку за такоюсамою ціною, а ціна коливається під впливом попиту і пропозиції. Визначившиспочатку величину вартості з позиції заощадженої покупцем праці, він потімвідмовляється від цієї тези, оскільки не знає, як виміряти її кількісно.
1.2.Теорія розподілу суспільного продукту
Теорія розподілуБастіа також виводиться з теорії послуг. Гармонічне поєднання послугкапіталіста — власника засобів виробництва, які він надає в користування,відмовляючи самому собі в придбанні відповідної суми послуг, землевласника,земля якого використовується, та робітника, який докладає зусиль до засобіввиробництва, створює можливість їхньої участі в обміні послугами.
Проблемурозподілу суспільного доходу вирішено Бастіа на підставі теорії трьох факторіввиробництва, яка повторює теорію Сея і мало чим відрізняється від неї. Вінвикористав цю теорію з метою довести економічні права класів на відшкодуванняїхньої участі у виробництві у вигляді прибутку, ренти та заробітної плати,показати, що гармонія суспільних інтересів будується на економічній гармонії,що розміри суспільного продукту визначають розміри доходів і кожен із класівзаінтересований у сприянні зростанню виробництва.
Розподілсукупного (виробленого з участю капіталіста, землевласника та робітника)продукту відбувається пропорційно до внеску кожного з них у виробництво, тобтокількість наданих послуг визначає частку, яка набере форми прибутку, ренти,заробітної плати.
Слідом за Тюрго,хоча й не так чітко, Бастіа формулює закон-тенденцію норми прибутку дозниження, але цей закон остаточно трансформується у нього в закон зменшеннявідносної частки капіталіста в суспільному продукті одночасно зі збільшеннямйого внеску у виробництво. Тобто, на думку Бастіа, у процесі розподілузагального доходу (після покриття всіх витрат) частка власника капіталувідносно зменшується, тому що суспільний дохід перерозподіляється з допомогоюдержави на користь інших учасників процесу виробництва.
Цей процесперерозподілу Бастіа називає законом розподілу суспільного продукту міжкапіталом та працею, завдяки чому відомі економісти Бем-Баверк, Маршалл, Маркс,Шумпетер та ін. убачали в ньому лише адвоката існуючого ладу і заперечувалинауковість усіх його теорій. Однак він щиро вірив, що поліпшення економічногостановища всіх верств населення забезпечуватиметься успішним розвиткомкапіталізму за рахунок зростання суспільного продукту і змін у його розподілі,зумовлених природними законами. Він писав: «Якби я мав нещастя бачити вкапіталі лише вигоду капіталіста, я зробився б соціалістом».
Згідно з цимзаконом, прибуток капіталіста в суспільному доході поступається розміромзаробітній платі. Частки прибутку й заробітної плати зі зростанням капіталутакож зростають, але частка заробітної плати зростає швидше. Відносне зменшеннячастки прибутку, на думку Бастіа, не заважає абсолютному зростанню капіталу,адже весь суспільний продукт зростає. Доходи, що зростають, забезпечують попиті є основою майбутніх капіталовкладень.
Проте закон проперерозподіл суспільного доходу на користь праці Бастіа так і не спромігсядовести. Річ у тім, що тяжіння норми прибутку до спаду — це ще не самий спад,йому протидіє низка інших факторів. Статистичні дані того часу заперечуютьзакон Бастіа, а збільшенню заробітної плати робітничий клас завдячував тількипостійному тиску на капіталістів та законодавчому втручанню держави.
1.3.Теорія заробітної плати, ренти та соціальних проблем
Теорія заробітноїплати Бастіа безпосередньо випливає з його закону перерозподілу суспільногопродукту. Повна, на його думку, гармонія інтересів капіталіста та найманогоробітника, єдність їхньої мети полягають у тім, що вони разом створюють продуктдля майбутнього розподілу. Капітал робить виробництво легшим і продуктивнішим.З розвитком виробництва створюються умови для робітника, які дадуть йому змогуз часом стати нарівні з капіталістом.
Отже, прибуток ізаробітна плата не протистоять один одному, вони гармонійно поєднані.
Проблемуземельної ренти Бастіа розглядав також дуже поверхово. Він наводить цитати зпраць Сміта та Рікардо, не спростовуючи і не підтримуючи їхніх доказів. Ваналізі ренти він використовує теорію послуг, яка знадобилася йому длявирішення проблеми суперечностей між земельними власниками,капіталістами-орендарями та найманими робітниками.
Продуктивну силуземлі важко приписати заслугам землевласника, який привласнює ренту лише тому,що володіє цією землею. Те, що дається задарма, має належати всім. «Суспільнагармонія» в цій частині могла б дещо постраждати, але Бастіа знаходитьпояснення: він розглядає землевласника як людину, що піклується про землю і євласником минулих послуг предків щодо обробітку та поліпшення земель.
У такий спосібучасть у виробництві землевласника порівнюється з роллю звичайного капіталіста,який отримує прибуток (процент) за сукупність колишніх послуг. З часом часткаминулих послуг у виробництві зменшуватиметься, а активного впливу —збільшуватиметься, а тоді дохід перерозподілятиметься на користь неземлевласника, а того, хто обробляє землю, тобто робить нові послуги, якізавжди корисніші і продуктивніші за старі.
Ця теза Бастіастала засадною для обгрунтування теорії зменшення частки доходів з прававласності, оскільки будь-яка власність, за Бастіа, є лише сумою минулихцінностей, що поступово втрачають свою корисність.
У цілому теоріяБастіа не вносить нічого нового в економічну думку, оскільки є компіляцієючужих теоретичних ідей. Але в процесі узгодження різнопланових економічнихдоктрин Бастіа робить ряд цікавих висновків. Зокрема він доводить ще одинзакон: про визначальну роль споживача щодо виробника.
Бастіастверджував, що досягнення гармонії інтересів відбувається тоді, коли особистийінтерес підкорено суспільному. Започаткування цього процесу спостерігається вжев капіталістичному суспільстві, його проявом є підкорення виробника інтересамспоживача.
Виробник дбаєлише про власні інтереси, намагаючись отримати якомога більший прибуток. Алевсе, що він намагається зробити для досягнення цієї мети, приводить до зниженняцін, створення корисних речей у достатній кількості, до збільшення суспільногопродукту й повного задоволення потреб споживача.
На це спрямованівсі економічні закони, що діють у суспільстві (конкуренції, вартості, попиту іпропозиції та ін.), які примушують орієнтувати виробництво на попит. Томуосновним питанням політекономії, на думку Бастіа, має стати не питання прозакони виробництва, про заінтересованість виробника, а про основнізакономірності процесу споживання, оскільки саме воно зумовлює напрямкирозвитку виробництва.
Визнаючи, що лишеспоживач нав'язує свою суб'єктивну волю виробнику, Бастіа пише про йогоморальну відповідальність перед суспільством, надаючи виробникові рольвихователя смаків і вподобань, відповідального за нерозумні форми споживання.«Якщо людство вдосконалюється… то це тому, що вдосконалюється моральноспоживач»'.
Теорія приматуспоживання над виробництвом, споживача над виробником була новим словом уполітичній економії. У поєднанні з теоріями вільної конкуренції, попиту тапропозиції вона давала поштовх до вивчення закономірностей розвитку ринку.
Внеском Бастіа векономічну теорію є також те, що він визнає рівноцінними учасниками обмінупродукти, створені в матеріальній і нематеріальній сферах. Він наполягає нанеобхідному розвитку нематеріальної сфери, що сприятиме зростанню зайнятості тадоходів.
Соціальніпроблеми. У боротьбі з соціалістичними ідеями Бастіа, що загалом не визнававучення Мальтуса про народонаселення, щодо конкретних питань соціального захиступідтримує мальтузіанство. Один із розділів його «Гармоній» спеціальноприсвячено цим проблемам. Він уважає неприпустимим втручання в дію економічнихзаконів, що, на його погляд, регулюють суспільний розподіл з урахуваннямабсолютного внеску кожного у виробництво. Несправедливість цих законіввиправдовується їхнім стимулюючим впливом на розвиток суспільства і на людей,що не бажають працювати, тобто ці закони породжують приватну відповідальність.Солідарність Бастіа бачить не у взаємодопомозі, а в тім, що відповідальністькожного перед суспільством забезпечує і справедливе ставлення суспільства докожного.
Абсолютизаціяпринципів вільної конкуренції та вільної дії економічних законів ставитьлібералізм Бастіа на вищий щабель класичної економічної теорії. Своюоптимістичну тезу про самовирішен-ня всіх проблем у межах гармонічноїкапіталістичної економіки він поширював на всі аспекти суспільного життя,рішуче заперечуючи будь-які форми державного втручання. Тому його (у ціломукомпілятивна) теорія залишилась поза увагою пізніших економістів.
2.Теорії національної економіки, протекціонізму та гармонії інтересів в працяхГенрі Чарльза Кері
2.1.Засновник ліберальної економічної теорії
Засновникомліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793 — 1879),у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керуєтьсяоб'єктивними економічними законами і не потребує втручання держави.
Оптимізм Кері, які оптимізм Бастіа, базувався на визнанні великих класичних доктрин, але опороюдля впевненості Кері в прогресивності розвитку були особливості, притаманнійого країні.
Основні праціКері опубліковано протягом 1835—1859 рр., коли країна перебувала у стадіїбурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса непідтверджувалась, оскільки земля була дешевою, плодючою і в необмеженійкількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалосьбудівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновішихтехнологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки ізанепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави дляоптимізму.
Генрі Чарльз Керінародився у Філадельфії в сім'ї ірландського політичного вигнанця, який не мавжодних симпатій до Британії. Батько був заможною людиною, що давало можливістьйого синові отримати добру освіту.
Однак Керізакінчив звичайну школу і у 24 роки став бізнесменом, швидко забезпечив собіматеріально незалежне майбутнє і в 42 роки зайнявся наукою. Він був добреобізнаний з історією, соціологією, психологією, математикою, філософією,біологією, хімією та фізикою. Під час своїх подорожей до Європи зустрічався збагатьма видатними людьми тієї доби, і серед них із Міллем, який зацікавив йогояк видатний учений.
Перу Г. Ч. Керіналежать 13 книжок і близько трьох тисяч памфлетних матеріалів, а також безлічгазетних статей. Найвідомішими його працями є “Нариси про норму заробітноїплати” (1835) у трьох томах, тритомник “Принципи політичної економії”(1837—1840), “Минуле, сучасне, майбутнє” (1843), “Гармонія інтересів” (1850),“Основи соціальної науки" (1858—1859), “Принципи соціальної науки” (1865)та інші, що демонструють охоплення ним усіх суспільних процесів.
Політичнаекономія Кері була поєднанням обґрунтованої критики існуючих економічних теорійіз власними науковими поглядами. Він не сприймав Мальтуса та Рікардо, системияких вважав песимістичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу, і хочависоко цінував А. Сміта, але з частиною його положень також не погоджувався,зокрема заперечував теорію вільної торгівлі, запропонувавши натомість доктринупротекціонізму. Його політична економія заслуговує на увагу завдякиоригінальності підходів до трактування основних економічних категорій,запропонованих класичною школою, а також оптимістичному баченню перспективсуспільства, заснованого на принципах індивідуалізму та конкуренції.
Проблема вартостіу працях Кері є однією з основних, він визнає роль вартості в процесі обміну тарозподілу і вважає, що “причина існування в людському розумі ідеї вартості…це просто наша оцінка опору, який потрібно подолати перед тим, як ми оволодіємобажаною річчю”. Вартість збільшується чи зменшується, коли збільшується чизменшується опір. Оцінку розмірів цього опору Кері пропонує орієнтувати навитрати виробництва.
Він визнає ідеюкорисності, але трактує її тільки як корисну властивість: “Корисність речей ємірою людської влади над природою, і вона зростає з єднанням людей. Вартістьречей, з іншого боку, є мірою влади природи над людиною, і вона зменшується зізбільшенням єдності людей. Отже, існують два протилежні напрямки, які завждиобернено пропорційні один одному” .
Кері використовуєідею протистояння для пояснення основ взаємообміну. На його думку, торгівлятоварами — це обмін на підставі врахування витрат виробництва: ніхто незапропонує за товар більше, ніж він вартий на даний момент, а не в минулому,оскільки витрати виробництва зменшуються з часом, бо природа все меншепротистоїть спільноті людей. Два фактори визначають вартість: природа та працялюдини.
Однак визначеннярозмірів вартості Кері узалежнює від двох факторів не з погляду врахуваннявитрат (оскільки це неможливо за такої постановки проблеми), а з позицій праці,що її було збережено завдяки перемозі людини над природою. Найбільш наочноющодо цього є його теорія земельної ренти.
Положення про те,що вартість продуктів сільськогосподарського виробництва з часом має зростати,бо зменшується кількість плодючих земель і люди повинні звертатись до обробіткугірших, а отже, докладати більших зусиль, Кері спростовує. Він посилається натой факт, що більш родючі землі — це такі, які потребують більших зусиль (якщовони більш родючі, то лише завдяки більшим витратам праці, наприклад, тампровадились меліоративні роботи, чи були знищені чагарники і т. п.).“Найбагатша земля є прокляттям для першопрохідця”, і тимчасово, до отриманнявіддачі від неї, він оселяється на чистій ділянці, яка може бути зовсім неродючою3.
Ця теорія, надумку Кері, справедлива не лише для американських піонерів, а в історичномуплані і для старих земель. Він переконаний, що для обробітку земель людиоб'єднують свої зусилля і переносять їх на ліпші ділянки вже після того, якоброблено гірші.
Різниця полягаєлише в тім, що витрати на старих землях знецінюються, тому встановленнявартості відбувається за сучасними мірками. Хоча Кері і протиставляє своютеорію ренти рікардіанській, але його висновки, зроблені на підставіособливостей розвитку землеробства в Америці, збігаються з висновками, якізробив Рікардо в Англії: вартість має тенденцію до зниження.
Кері зазначає, щоосновою вартості й ренти є ті труднощі в протистоянні природі (і різниця вїхній величині), які люди долають у даний момент і в даному суспільстві. Длянього вартість — це оцінка товару з позиції зусиль усього суспільства, тобтовона вимірюється суспільними витратами. А вартісні відносини мають значення, якоб'єкт політекономії лише тому, що лежать в основі розподілу національногобагатства, але з погляду виробництва сама вартість є результатом об'єднаннязусиль усього суспільства.
Теорія “гармоніїінтересів”. Сприйнявши елементи теорії витрат виробництва й ренти від Рікардо,Кері критикує його за те, що в основі всіх ідей Рікардо лежить вартість якрезультат економічного протистояння, конкуренції суб'єктів. На його думку, самена підвалинах класичної теорії (згідно з якою економіка є зіткненням інтересів,а суспільством керують об'єктивні закони, визначаючи долю всіх верств такласів, здійснюючи природний відбір) базуються неправильні висновки про те, щовиживання людини в економічному просторі є її приватною справою.
Теорія Керібазується на думці, що суспільний поділ праці потребує якнайтіснішого єднаннявсіх членів суспільства і не індивідуальний, а саме загальносуспільний інтересмає стати визначальним.
Теорія Кері єоригінальною, оскільки факти, які він аналізує, характерні лише для Америки.Відтак його економічні погляди були в меншій мірі космополітичними, ніж уєвропейських економістів, чиї погляди він поділяв. Дослідження закономірностейрозвитку національного господарства й аналіз продуктивної сили єдностісуспільства забезпечили йому визнання німецької національної школи, яка вважалапредметом політичної економії національне господарство. Згодом Кері використаєці ідеї.
Поєднавши двітези: про пріоритет суспільних інтересів та продуктивну силу єдності суспільства,Кері формулює теорію «гармонії інтересів». Він наголошує на тім, що капіталізмстворює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється,продуктивність праці й доходи зростають, розвивається ринок. Багатствосуспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Тому працята інтереси кожного мають бути підкорені загальній меті — розвитку суспільноговиробництва.
Розподіл. Проявомгармонії інтересів є справедливий розподіл, який ураховує внесок кожного увиробництво. Цей природний закон притаманний капіталізмові й регулює відносиниобміну та споживання.
Кері належитьпріоритет відкриття так званого закону зростання частки робітників унаціональному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праціпризводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опорузменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на увазі зростаннясуспільного характеру праці) посилюють свій вплив. Відбувається переоцінюваннявнеску капіталіста у виробництво і його відносна частка на момент розподілузменшується. Це спричиняє зниження норми прибутку, хоча й не зменшує абсолютнихрозмірів доходу власників капіталів. Водночас доходи робітників зростають якабсолютно, так і відносно.
Він використовуєсвою теорію “гармонії інтересів” для оцінки внеску праці та капіталу всуспільний розвиток. Кері вважав працю та капітал однаковими претендентами настворене ними багатство. Дбаючи про власні цілі, капіталісти змушеніполіпшувати умови виробництва і становище робітничого класу. Їхній власнийвнесок оцінюється з позиції падіння корисності капіталу та зростання розмірівзаощадженої на його виробництво праці. Цінність праці при цьому зростає, тому впроцесі розподілу зростає частка робітників.
З цих самихпозицій Кері пояснює доходи землевласника, який у нього виступає як капіталіст.Внесок землевласника у виробництво — це земля, вартість якої становить меншучастину витрат виробництва, що з часом зменшуватимуться ще більше, томузменшення частки землевласника в національному доході є об'єктивно зумовленим.
Отже, на думкуКері, кожен агент виробництва отримує те, що сам він вкладає в нього, а томукапіталістичний розподіл є цілком справедливим і не створює підстав длясоціальних суперечностей, забезпечує гармонійний розвиток капіталістичногосуспільства.
Теоріянародонаселення Мальтуса зазнала найжорстокішої критики з боку Кері: вінпроаналізував її з позиції фізики, біології, соціології та політекономії ідовів “абсурдність” теоретичних побудов Мальтуса. Кері вважав, що земля адаптуєтьсядо потреб населення так само, як і капітали. Зростання населення сприяєрозвитку виробництва так, щоб виробництво засобів існування завжди випереджалоприріст населення. Він жив у країні з безмежними, як на ті часи, ресурсами,тому мав підстави для оптимізму. Проблеми, які турбували Сміта, Рікардо таМальтуса, не здавалися Кері важливими.
Він послідовнопроводить думку, що існує простий і прекрасний закон природи, який діє накористь суспільству і “… керує людиною в усіх її діях та намаганнях підтримуватиумови життя, закон настільки могутній і універсальний, що уникнути його неможна…” – це закон економічного зростання. Він діє завдяки гармонії економічнихінтересів, участі у виробництві всіх верств населення.
Міжнароднаторгівля. Теорія гармонії Кері не вичерпується проблемою внутрішньогосуспільного поєднання економічних інтересів. Кері вважає, що для прогресивногорозвитку важливо врахувати всі чинники, які можуть впливати на станнаціональної економіки. Одним з них є зовнішня торгівля, яка стимулює абостримує виробництво залежно від такої політики, яку проводить держава.
2.2.Політика протекціонізму
ПроповідникФритредерства наприкінці 40-х років, Кері стає поборником протекціонізму вп'ятидесятих роках. Основою міжнародних відносин він вважає досягнення станувсесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розквіту. Тобтопринципи індивідуалізму він поширює на всесвітню економіку, не сприймаючипереваг міжнародного поділу праці. Він визнає конкуренцію і протиборство міждержавами, залишаючи “гармонію інтересів” для окремої нації.
На його думку,невтручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнародного поділу праціможе призвести національну економіку (ідеться конкретно про США) до промисловоїзалежності, перетворити країну на постачальника сировини для розквіту якоїсьіншої нації. Суспільство має розвиватись за принципом замкненої виробничоїасоціації, у межах якої виробляються всі види продукції і тим самим готуютьсяринки для них.
Протекціонізм, надумку Кері, сприяє раціональному розміщенню виробництв, організації центрів, денайкраще сполучаються індустрія та сільське господарство, тим самимзабезпечуються ринки збуту продуктів виробництва і зменшуються витрати натранспортування. Він стверджує, що внутрішня конкуренція забезпечить зростаннязаробітної плати. Та головний його аргумент — це можливість зберегти длявиробника внутрішній ринок за рахунок автономізації економіки.
Аргументи, що їхКері наводить на захист політики промислового та аграрного протекціонізму,досить необґрунтовані і легко спростовуються. Очевидно, що основною метою цієїтеорії був захист американської економіки, до послуг якої були безмежніприродні багатства, але яка перебувала тоді лише у стадії становлення.
Без огляду навелику кількість наукових праць, опублікованих Кері, його внесок у розвитокекономічної теорії є незначним. Він вичерпується теоріями суспільної гармонії,двох факторів виробництва, протекціонізму, збалансованого розвитку національноїекономіки та внутрішніх ринків, які не враховують вартісної природи економічнихвідносин і обгрунтовуються не завжди вірогідним фактичним матеріалом. Анегативне ставлення до теорії ренти Рікардо, теорії народонаселення Мальтуса,ототожнення землі з капіталом, ренти з прибутком, а також бездоказова теоріявартості свідчать про поверховість його вчення.
У Чарльза ГенріКері майже не було послідовників, він не створив школи, і лише на його теоріїнаціональної економіки та протекціонізму ми знаходимо посилання у деякихавторів, зокрема німецьких.
Отже, авториекономічних теорій першої половини XIX ст. завершили “переосмислювання”класичних доктрин, сформульованих ще А. Смітом. Залишаючи непорушними основнідогмати класиків, ці автори скористалися з різних підходів, аби довестипрогресивність капіталізму, невичерпність його саморегулюючого потенціалу.Вони стали першовідкривачами теорій, які пізніше було покладено в основунеокласичної науки, зокрема теорій економічного зростання, граничноїкорисності, граничної ефективності факторів виробництва, попиту і пропозиції,ефективного попиту та багатьох інших, що визначили напрями розвиткуполітекономії нашої доби.
Висновок
Для існуваннялюдського суспільства виробництво має постійно відновлюватись через свої чотиристадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цьогопотрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг якособистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва,взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називаєтьсясуспільним відтворенням.
Для цього процесунеобхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобіввиробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновленняостаннього — нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовахінтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормальногоходу відтворення.
Відновленняробочої сили пов'язане з відновленням працездатності її і у ширшому розумінні зпідготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступноїналежної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобівособистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовкипрацівників відповідної кваліфікації тощо.
На початкукожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засобивиробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії,будівлі, споруди тощо) мають бути замінені на нові чи відремонтовані, авикористане паливо — відновлене. Відтворення не може відбуватися і безвідновлення предметів праці (запасів сировини).
Складовимипроцесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, яківикористовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому.Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення природних ресурсів:поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних іповітряних просторів тощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональневикористання таких невідтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди;по-друге, пошук на основі наукових досягнень заміни їх іншими джерелами енергіїта сировиною.
Отже,обов'язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натурально-речовачастина у вигляді відновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайногозначення набуває проблема пропорційності — певних кількісних співвідношень міжскладовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклунеобхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їху конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить дозниження ефективності суспільного виробництва і негативно впливає на розвитокбагатства суспільства та добробут його членів. Одна з перших схем веденняпропорційного процесу відтворення була розроблена відомим французькимекономістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст.
Списоквикористаної літератури
1. НестеренкоО. П. Історія економічних вчень. К., 1998. С. 32.
2. КовальчукВ. М., Сарай М. І. Історія світової економічної думки. Тернопіль, 1996. С. 76;Нестеренко О. П. Цит. праця. С. 34-35.
3. Маркс К.До критики політичної економії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 13. С. 36.
4. Маркс К.Капітал. Т.1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 23. С. 611.
5. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. С. 55, 85.
6. Ойкен В.Основы национальной экономии: Пер. с нем. М., 1996. С. 310. Блауг М. Экономическая мысль вретроспективе: Пер. с англ. М., 1994. С. 248, 249.
7. Історіяекономічних учень ( За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. К., 1999. С. 175.
8. Жид Ш.,Рист Ш. История экономических учений: Пер. с фр. М., 1995. С. 362.
9. МануйловА. А. Понятие ценности по учению экономистов классической школы (Смит, Рикардои их ближайшие последователи). М., 1901. С. 6.
10. Маркс К.Теорії додаткової вартості // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 26, ч. 2. С.164-165
11. ЯдгаровЯ. С. История экономических учений. 2-е изд. М., 1997. С. 84, 223.
12. ЮхименкоП. І., Ільєнко А. А. Історія економічних учень. Київ — Біла Церква, 1999. С.45.