Реферат: Вільна економічна зона
Зміст
Вступ
Розділ I. Сутність поняття«Вільна економічна зона»
1.1 Визначення поняття – спеціальна або вільнаекономічна зона
1.2 Функції вільних економічних зон. Макроекономічніцілі та локальні задачі
1.3 Класифікація видів вільних економічних зон
Розділ II. Фінансовіаспекти створення вільних економічних зон
Висновки
Вступ
Багатоякі країни зверталися і звертаються до нетрадиційних методів активізації своєїучасті у міжнародному розподілі праці. Одним уз напрямків стимулювання розвиткувиробництва, зростання валютних надходжень, покращення платіжного балансу таодержання доступу до нових та новітніх технологій є утворення вільних економічнихзон (ВЕЗ). Вони повинні бути з особливим юридичним та митним статусом. Подібнізони створюють сприятливі умови для залучення іноземного капіталу. Ці умовиохоплюють різноманітні податкові, митні, валютно-фінансові та інші преференції,які надають право іноземним фірмам безмитно ввозити машини, устаткування,технології, сировину і матеріали, напівфабрикати, створювати експортвиробництва, переводити значну частину одержаного прибутку за межу митногокордону вільної економічної зони. Складність даної проблеми полягає в тому, щовільні економічні зони повинні вписуватися в національну економічну систему і втой же час, бути привабливими для зарубіжних інвесторів.
Важливоюзадачею функціонування вільних економічних зон є створення передумов дляпоступового поширення із зони на економіку навколишнього регіону і всієї країнинайбільш ефективних елементів ринкового механізму, який використовується длястимулювання та прискорення процесу вдосконалення системи управління, якийпроходить в країнах з перехідною економікою. До числа таких країн відносять іУкраїну. Тому створення вільних економічних зон є досить доцільним дляперебудови економіки та виходу України на міжнародний рівень.
Уданій роботі вивчалися питання пов’язані з формуванням, функціонуванням вільнихекономічних зон, їх класифікацією, видами та чинниками, які впливають на їхстворення.
Розділ1. Сутність поняття «вільна економічна зона»
1.1Визначення поняття — спеціальна або вільна економічна зона
Особливостіформування політики відкритої економіки в Україні і створення вільнихекономічних зон складаються виходячи з безпрецедентних умов, які виникли наперехідному етапі трансформації економічних відносин. В Україні, як і в іншихдержавах, які виникли на території колишнього СРСР, ці процеси забагатьма параметрами значно відрізняються від процесів, які відбуваються вінших країнах, де механізми ринкових відносин є звичайними усоціально-економічному розвитку (наприклад, США, Західна Європа), або дедержавна політика «відкритих дверей» сприяла глибокому залученню національноїекономіки у процес створення вільних економічних зон (наприклад, Китай).
Разомз тим, світовий досвід функціонування таких зон свідчить про те, що до їхформування треба підходити виключно зважено, всебічно і об'єктивно оцінивши всіпозитивні і негативні наслідки їх діяльності. А тому економісту, якийспеціалізується в галузі підприємницької діяльності необхідно володіти певнимобсягом знань у цій галузі економічної науки.
Слідтакож мати на увазі, що вивчення даного курсу спирається на знання студентамиоснов підприємницької діяльності, міжнародних економічних відносин.
Починаєтьсявивчення курсу з визначення поняття — вільна економічна зона. В економічнійлітературі Зустрічаються різні формулювання її сутності. Наведемо визначення, якедали експерти ООН: це обмежені регіони, які характеризуються такими основнимирисами:
· в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні),на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також готовоїпродукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обумовлених експортно-імпортнимиопераціями;
· існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертуємоївалюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;
· держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземноївласності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.
УЗаконі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних(вільних) економічних зон» наводиться таке визначення: «Спеціальна (вільна)економічна зона уявляє собою частину території України, у якій встановлюються ідіють спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосуваннята дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічноїзони впроваджуються пільгові, митні, валютно-фінансові, податкові та інші умовиекономічної діяльності національних і іноземних юридичних та фізичних осіб»(Див.Додатки). Разом з тим, визначається, що статус, строк і територіяспеціальної економічної зони встановлюються Верховною Радою України, шляхомприйняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.
1.2Функції ВЕЗ. Макроекономічні цілі та локальні задачі
Післявизначення сутності ВЕЗ слід перейти до розгляду цілей і задач їх формування,що проявляється в їх функціях.
Приформуванні зон важливо визначити, якими показниками можна вимірювати їхдосягнення. Це можуть бути показники експорту, зайнятості, створенняпідприємств, передачі технології чи модернізації промисловості.
Алетреба мати на увазі, що на практиці багато зон не виправдали сподівань своїхзасновників, подекуди все закінчилось цілковитим провалом.
Прикладикласичних невдач на етапах планування і розробки проекту:
Ø невдалий вибір місця для зони (наприклад, слабко розвинений регіонз поганими дорогами та авіаційним сполученням);
Ø недостатня увага до базової інфраструктури, наприклад,телекомунікації та забезпечення електроенергією;
Ø слабкі організаційні зв'язки між керівництвом зони та різнимидержавними органами (Міністерством фінансів. Митним управлінням та ін.)підтримка яких необхідна для розвитку зони.
Наоснові аналізу діяльності цілого ряду зон можуть бути зроблені такі висновки:
o зони ніколи не розвиваються згідно з початковим планом, свідченняцього — перетворення ряду зон у промислові монокультури, а не у добрезбалансовані та високодиверсифіковані промислові парки, які передбачалосязробити;
o економічні та соціальні переваги зони, які звичайно служатьвиправданням для її створення у більшості випадків не відповідають початковимрозрахункам.
Атому вважається, що запорукою успішного розвитку зон є не стільки якістьпочаткового планування чи уточнення основних економічних оцінок проекту,стільки подальша здатність керівництва зони (або уряду) пристосування дозмінного середовища, розробити гнучкий та ефективний механізм оцінок тарозв'язання проблем.
Якщоврахувати всі ці зауваження зони можуть мати такі довгострокові переваги:
• модернізуючийвплив їх на господарство приймаючої країни;
• можливістьекспериментувати з політичними інструментами, які не використовувались в іншихсекторах економіки;
• їх здатністьполегшувати перехід від закритої до відкритої економіки.
Будь-якадержава, що йде на утворення ВЕЗ на своїй території визначає законом порядокутворення і ліквідації, а також механізм функціонування ВЕЗ.
Прицьому переслідуються, перш за все загальнонаціональні, макроекономічні цілі:економічні, науково-технічні і соціальні.
Цілістворення ВЕЗ:
1. Економічні цілі
· Залучення іноземного та національного капіталу завдяки спеціальнимпільговим економічним механізмам, стабільній законодавчій базі та спрощеннюрізних організаційних процедур.
· Використання переваг міжнародного географічного розподілу іміжнародного обігу капіталу для розширення експорту готових виробів регіональногоімпорту та створення імпровізованого механізму виробництва.
· Ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через подання доступу дорізних форм зовнішньоекономічної діяльності всім підприємствам і організаціямВЕЗ.
· Зростання валютних надходжень в бюджет країни та регіонів.
2. Науково технічні цілі.
· Залучення передових, зарубіжних та вітчизняних технологій.
· Прискорення інноваційних та запроваджу вальних процесів.
· Залучення зарубіжних вчених та спеціалістів.
· Підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктуриконверсійних комплексів.
3. Соціальні цілі.
· Прискорення розвитку інших регіонів за рахунок концентрації умежах зон обмежених національних ресурсів.
· Підвищення зайнятості населення, створення нових робочих місць,боротьба з безробіттям.
· Задоволення потреб населення у високоякісних товарах народногоспоживання, насичення внутрішнього ринку.
Цеособливо характерно для країн, що розвиваються, у яких ВЕЗ покликані сприятиприскоренню темпів економічного зростання, освоєнню нових технологій, насиченнювнутрішнього ринку високоякісними товарами, тощо.
Віндустріально розвинутих країнах створення БЕЗ спрямовано на подолання застою вокремих галузях промисловості, банківської і страхової справи.,
Порядз макроекономічними цілями створення ВЕЗ покликано вирішувати і локальні задачіокремих регіонів:
• сприяти розвитку відсталих у економічному відношенні регіонів;
• забезпечувати більш повну зайнятість робочої сили у ВЕЗ таприлеглих регіонах;
• залучення іноземних інвестицій;
• організацію у ВЕЗ таких виробництв, продукція яких могла б йти наекспорт, не ущемляючи місцеві підприємства;
• спільна підготовка фахівців;
• спільна діяльність у галузі рекреації і туризму тощо.
Векономічний літературі пропонуються деякі концептуальні підходи до формуваннявільних економічних зон у нових державах Східної Європи. Виділяються дваконцептуальні підходи:
а) вільніекономічні зони як конкретно означені території, на які поширюється певнийрежим {«територіальний підхід»);
б) режимякій надає певні переваги фірмам, розташованим у будь якій місцевостіприймаючої країни, якщо вони відповідають певним критеріям («режимнийпідхід»).
Враховуючисьогоднішній стан економіки країн Східної Європи, видається, що територіальнийпідхід до ВЕЗ більш доцільний, ніж режимний. На користь територіального підходуіснує третій аспект, а саме величезна технічна складність організації тарозподілу різноманітних фінансових та адміністративних переваг режиму ВЕЗ середвеликої кількості підприємств, що діють в різних місцях і в різних умовах.
Територіальнийта режимний підходи можуть співіснувати поряд.
РольВЕЗ у східноєвропейських країнах виявляється в таких сферах:
Ø перехід від високо централізованої економіки, що базується нацентралізованому розподілі вкладень та розподілі результатів діяльності доекономіки, більше орієнтованої на ринок;
Ø підвищення незалежності економічних суб'єктів країни, які удовгостроковому плані перетворяться на підприємницькі організації, щосамостійно приймають рішення (на відміну від їхньої нинішньої функції агентівдержавної бюрократичної машини);
Ø урізноманітнення форм власності підприємств, а також видіворганізаційних структур;
Ø поступова ліквідація монополії зовнішньої торгівлі у міру наданнядоступу до зовнішньоторговельних операцій всім господарським організаціямкраїни;
Ø більш повне задоволення потреб споживачів у високоякісних товарахта промислових потреб у новій техніці і більш якісних товарах виробничогопризначення;
Ø активніше входження самостійних країн у світову економікута міжнародний розподіл праці. В цьому плані ВЕЗ можна розглядати як сполучниймеханізм чи засіб полегшення переходу до конвертованості грошової одиниці.
ВЕЗможуть розглядатися як один із інструментів, спрямованих на досягненнястратегічних цілей цих країн.
ВЕЗможуть допомагати у вирішенні більш конкретних завдань:
Ø їх можна розглядати як джерело нових товарів і техніки;
Ø вони можуть виробляти нові знання і виконувати освітню функцію;
Ø вони можуть виконувати важливу функцію випробу вального полігонуперед широкомасштабним впровадженням окремих реформ;
Ø вони можуть бути механізмом для зосередження до сить обмеженихресурсів (технічних, фінансових, управлінських, організаційних) та їхконцентрованого спрямування на досягнення певної мети;
Ø зони можна розглядати як засіб сприяння розвитку певного регіону.
ВУкраїні згідно з Законом «Про загальні засади створення і функціонуванняспеціальних (вільних) економічних зон», цілі їх створення полягають:
1. у залученні іноземних інвестицій та сприяння їм;
2. активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницькоїдіяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішнійринок високоякісної продукції та послуг;
3. у залученні і впровадженні нових технологій, ринкових методів господарювання;
4. у розвитку інфраструктури ринку;
5. покращанні використання природних і трудових ресурсів;
6. у прискоренні соціально-економічного розвитку України.
Увідповідності з цілями свого функціонування БЕЗ можуть мати різні назви.Різноманітність вільних економічних зон в світі обумовлюється як самим процесомїх еволюції, так і підвищення рівня економічного розвитку країни, посиленняекспортного і науково-виробничого потенціалу регіону, покращанням стануінфраструктури (транспорту, соціально-побутової сфери та ін).
1.3Класифікація видів ВЕЗ
Уміжнародній практиці нараховується понад трьох десятків різновидностей вільнихекономічних зон. За матеріалами ООН зустрічаються такі їх види: митна,безмитна, зовнішньоторговельна, торговельна, безмитна торговельна, особливаекономічна, спеціальна, вільна, відкрита, промислово-торговельна, виробнича,промислова, промислово-експортно-виробнича, експортно-виробнича, експортна,привілейована підприємницька, сприяння інвестиціям, спільного підприємництва,спільна, «Макьюладорас» (мексиканський термін зони), економічного інауково-технічного розвитку, техніко-впроваджувальна, науково-технічна,страхових і банківських послуг та ін.
Привсій цій різноманітності, мова йде, по суті, про одне і теж явище — створеннягосподарських анклавів, які мають безмитний або пільговий режим ввезення івивезення товарів, певну відособленість у торговельному і валютно-фінансовомувідношенні від решти території приймаючих країн, тісний зв'язок зі світовимринком та активне залучення іноземного капіталу. Найбільш характерним длязахідної економічної літератури сучасного періоду є визначення ВЕЗ, яке даєвідомий японський економіст Т.Сімадзакі: «райони, в яких припинено дію окремихстатей національного законодавства з метою сприяння прискореному розвитку,збереженню або підвищенню існуючого рівня зайнятості».
Досвідфункціонування ВЕЗ дозволяє провести їх класифікацію по видам:
Ø комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру. Такізони доцільно створювати на порівняно обмежених територіях, які маютьсприятливе географічне положення на перехрестях міжнародних транспортнихсистем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого залученняіноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфраструктуру;
Ø зони вільної торгівлі — вільні митні зони і порти, транзитні зони;
Ø промислово-виробничі зони, в т.ч.:
- експортні промислові зони, які орієнтовані головним чином назовнішню торгівлю;
- імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту, якіпокликані забезпечити країну, що приймає, сучасними товарами, а місцевіпідприємства — передовою технологією;
Ø парки технологічного розвитку — створюються на основі існуючого україні, що приймає, науково-технічного потенціалу, з участю іноземного капіталуі з використанням зарубіжного досвіду;
Ø сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні);
Ø туристичні зони та інші.
Напрактиці, у більшості випадів, характерне сполучення різних форм діяльності.
Вузькоспеціалізованізони (за винятком зон вільної торгівлі) в наш час зустрічаються досить рідко.-- По типу організації ВЕЗ розподіляються, перш за все, наекспортно-орієнтовані (як правило, анклавні) зони та зони імпортозаміщення.
Зарозмірами ВЕЗ можна розподілити на крупно-, середньо- і дрібномасштабні. Допершого типу можна віднести, наприклад, вільну зону Манауса в Бразилії (3,6млн. кв. км), та ВЕЗ Китаю по декілька десятків тисяч квадратних кілометрів.
Додругому типу — частину ВЕЗ, кожна площею по декілька десятків квадратнихкілометрів.
І,нарешті, третій тип становлять «мині-зони» площею декілька десятків гектарів ічасто обмежені територією окремих підприємств (ВЕЗ в Угорщині, підприємства«макьюладорас» у Мексиці, країнах Карибського басейну та ін.).
Натериторії України, згідно з законом, можуть створюватися спеціальні (вільні)економічні зони різних функціональних типів:
• вільні митні зони і порти;
• експортні, транзитні зони;
• митні склади;
• технологічні парки;
• технополіси;
• комплексні виробничі зони;
• туристично-рекреаційні;
• страхові, банківські та ін.
Прицьому окремі зони можуть об'єднувати в собі функції, притаманні різним типамВЕЗ.
РозділІІ. Фінансові аспекти
Формуваннявільних економічних зон у самостійних країнах СРСР відбувається вбезпрецедентних економічних та структурних змін, і навіть з цієї причинирозвиток цих зон мабуть значно відрізнятиметься від усіх інших. У більшостікраїнах світу встановлення експортних переробних зон мало досить обмежені іцілком конкретні цілі. Завдання в основному полягало у розширенні експорту ісприянні розвитку зайнятості шляхом залучення іноземних інвесторів. У вільнихекономічних зонах цих країн необхідність сприяння експорту і створення робочихмісць також має місце, але відіграє значно меншу роль, ніж задоволеннязростаючих потреб внутрішнього ринку, у споживчих товарах, продукціїпромисловості і послугах або сприяння розвитку нових високотехнологічнихпідприємств для потреб внутрішнього і зовнішнього ринку.
Створенняекспортної промислової, вільної економічної чи спеціальної економічної зонипов'язане із значними інвестиціями з боку приймаючої країни. Це, перш за все,земля, на якій будуть розташовані підприємства і адміністративні приміщеннязони. По-друге, фізична інфраструктура {в тому числі під'їзні шляхи, земляніроботи, водопостачання, енергопостачання, каналізація, телекомунікації тощо).Третій момент — виробничі приміщення. Четвертий — це витрати на презентацію ірекламно-пропагандистську діяльність, які можна розглядати як капітальні, а непоточні витрати. До цього слід додати і фінансові витрати на всю операцію,тобто виплати по процентах, і амортизацію.
Цівитрати значно відрізняються одні від одних у залежності від місця розташуваннязони і від країни. Певною мірою на них впливає і характер базового проектузони. При цьому важлива врахувати те, що ці інвестиції і щорічні витрати надіяльність зон здійснюються, як правило, приймаючою країною, а не іноземнимінвестором. Крім того, інвестиції слід вкласти ще до появи перших інвесторів узоні. Якість і масштаби цих початкових інвестицій — це ключові фактори урішенні іноземних компаній про викладення ними інвестицій.
Зцієї точки зору залучення іноземних інвесторів у вільну економічну чи експортнупромислову зону значно відрізняється від залучення інвесторів у звичайнуекономіку. Основна частина початкових інвестицій повинна бути внесенаприймаючою країною (або ж керівництвом зони), в той час як при звичайнихзарубіжних інвестиціях фінансовий тягар лягає, в основному, на самого,інвестора (мабуть, за певної фінансової підтримки у вигляді, позик місцевихбанків). Це означає, що у випадку інвестицій до експортних переробних зонприймаюча країна значно більше ризикує в таких операціях, ніж у звичайнихвипадках прямого іноземного інвестування. З урахуванням масштабів початковихкапіталовкладень така країна не може собі дозволити зазнати невдачі. Хочатвердих вимог щодо параметрів початкових інвестицій в таких зонах не існує, всежє деякі загальні орієнтири, які характерні сьогодні для світовогоринку. Першим орієнтовним показником є обсяг початкових капітальних витрат настворення зони — 5 000 доларів на робоче місце. Наприклад, зона, де плануєтьсястворити 10 тис. робочих місць (це досить стандартний показник) потребуватимекапіталовкладень на суму приблизно 50 млн.дол., або від 40 до 60 млн. дол. Наперші два компоненти (земля і основна інфраструктура) знадобиться до 10 млн. ззагальної суми, на заводи і адміністративні приміщення — 30—40 млн. дол., арешту становитимуть витрати на рекламно-пропагандистську діяльність.
Щорічнівитрати на рекламно-пропагандистську діяльність такої типової зони вартістю 50млн. дол. включають фінансові витрати (майже 5 млн. дол., при передбачуванійставці проценту 10%), адміністративні витрати (можливо, близько 5 млн. дол.,якщо припустити зайнятість на рівні 250 працюючих вартістю 20 тис.дол. кожен),амортизаційні та інші видатки. Ці витрати становитимуть 12—15 млн. дол. на рік,або 25—35% початкових капіталовкладень.
Початковіінвестиції робитимуться протягом порівняно тривалого часу (як мінімум протягом5, а скоріше, на протязі 10 років), а це означатиме, що суми щорічнихінвестицій можуть бути цілком прийнятними. Проте обсяги інвестицій є дужесуттєвими, і слід з самого початку продумати, як можна фінансувати ціінвестиції і яка їх частина робитиметься за рахунок дефіцитних валютнихресурсів. Повертаючись знову до орієнтовної цифри —50 млн. дол. для зони з 10тис. працюючих — можна передбачити, що витрати на землю будуть дуже низькими, аможе, навіть і дорівнюватимуть нулю, якщо врахувати, що земля у новоутворенихкраїнах здебільшого перебуває у власності держави. У цьому відношенні вільніекономічні зони знаходитимуться у вигіднішому фінансовому становищі, ніжнедавно створені експортні промислові зони поблизу великого міста чи аеропортуs країні з ринковою економікою. Однак можна передбачити, що витрати наінфраструктуру будуть порівняно високі як в абсолютному вираженні, так і віноземній валюті, з огляду на розташування цих зон і необхідність досягненняміжнародних стандартів якості. Враховуючи все це, можна було б реальнопередбачити, що низька вартість землі значною мірою перекриватиметься більшимивитратами на створення основ інфраструктури і що уже згадувані витрати 5— 10млн. дол. на користування землею і інфраструктуру є цілком реальними.
Аленайбільшою статтею витрат в сумах початкових інвестицій є вартість заводськихприміщень (або адміністративних приміщень, якщо у зоні розвиватиметься у першучергу сфера послуг, а не виробничі галузі). Від 30 до 40 млн. дол. можнавикористати на внутрішні закупки (цегла, цемент, екскаватори тощо). Але длятого, щоб зона привертала увагу іноземних інвесторів, вітчизняні ресурсиповинні відповідати міжнародним стандартам якості, а це, мабуть, викличе значнівитрати у іноземній валюті. Ці проблеми певною мірою схожі на ті, що виникаютьпри будівництві готелю міжнародного класу: приймаюча країна може надатисантехніку і електрообладнання, але досвід показує, що для досягненнянеобхідного рівня якості краще купувати це обладнання у зарубіжнихпостачальників.
Останньоюстаттею витрат є інвестиції на рекламно-пропагандистську діяльність. Враховуючите, що значна частина зусиль по рекламі буде спрямована на зарубіжні країни — увигляді створення іноземних представництв, поїздок за кордон, рекламнихкампаній та ін. — цілком імовірно, що майже всі витрати будуть вимагати твердоївалюти.
Покищо, за відсутності точних бюджетних даних, складно точно визначити, яка частинатипових інвестицій у розмірі 50 млн. дол. (у вільній економічній зоні з 10 тис.працюючих) буде зроблена у іноземній валюті. Однак можна передбачити, щовитрати іноземної валюти складатимуть 50— 80% загальних витрат, тобто приблизно25—40 млн. дол. Якщо це перенести на проект, що передбачає 1 млн. працюючих, тоця сума складатиме 2,5—4 млрд. дол.
Цеозначає, що на даному етапі однією з головних є проблема залучення коштів з-закордону для фінансування вільних економічних зон. Однією з таких можливостей єзапозичення коштів у іноземних банках, другою — позики у іноземній валюті звнутрішніх джерел. Третьою можливістю може стати певна форма акціонерноїучасті-майбутніх інвесторів зони, які можуть виявитися готовими до того, щоброзглянути можливість свого перетворення на акціонерів зон (на зразок того, якорганізатор зарубіжних поїздок може стати власником частини акцій новостворюваногоготелю). Ці три можливості не виключають одна одну, і в залежності від типуіноземних інвесторів можна передбачити багато таких комбінацій. Наприклад,іноземний банк, що розпочинає свої операції у зоні, зовсім по-іншому відреагуєна пропозицію взяти участь у акціонерному капіталі самої зони, ніж це зробитьфірма, що виробляє одяг чи побутову електроніку. Серед інших факторів можнаназвати місце розташування зони (наприклад, район туризму) або її основнепризначення (організація виробництва або науково-дослідних робіт).
Наприкладі сусідніх країн можна побачити вплив різних видів інвестування наекономічний розвиток держави. Наприклад: наприкінці 1980 х – на початку 1990 хроків ВЕЗ були започатковані у більшості країн Центрально-Східної Європи. Насьогодні зокрема в Угорщині функціонує 33 таких зон, Польщі 14, Хорватії12,Болгарії 7. Україна не залишилася осторонь таких європейських тенденцій: спеціальнийподатковий режим, наприкінці 1990 х років поширився на 10% її території. Польщай Україна одночасно 1995 р. створили свої перші економічні зони (Євро парк«Мєлєц» та «Сиваш» відповідно), які мали розв’язати схожі проблемимонофункціональних територій. У Польщі під загрозою соціального вибухуопинилось місто Мєлєц, більшість мешканців якого працювала на авіабудівномузаводі який після втрати ринків збуту опинився на межі банкрутства. Вукраїнському випадку внаслідок подібних причин відбулося падіння виробництвахімічних підприємств Криму: Кримського содового заводу та ВО «Титан», які дляміст Красноперекопська та Арменська були бюджетоутворюючими. Підходи дорозв’язання проблеми були застосовані різні. Завданням першої польської ВЕЗбуло створення робочих місць на нових підприємствах, які мали розвиватися наоснові інфраструктури авіазаводу. Натомість у Криму зробили акцент на підтримкухімічних велетів та збереження робочих місць. Результати були доситьнепередбачуваними. Незважаючи на те, що на початок 2005 р. у польських таукраїнських спецрежимах реалізовувалось приблизно однакова кількість проектів (близько650) результати суттєво відрізнялися. Наші західні сусіди у рамках зон залучили4,8 млрд. доларів інвестицій і створили 63 тис. робочих місць. У Польщіособливий акцент робився на розвитку інфраструктури відповідних територій ВЕЗ –транспортних комунікацій, інформаційного телекомунікаційного забезпечення таінше. В Україні ж саме низька якість інфраструктури відлакує потенційнихінвесторів.
Висновок
Функціонуванняна цей час більше як 700 вільних економічних зон практично в усіх країнах світуактивно впливає на загальноекономічні процеси – збільшує обсяг виробництватоварів і послуг посилює активність зовнішньоекономічного обміну, сприяєзростанню чисельності зайнятих, підвищує рівень життя населення тощо.
Нацей час найбільша кількість вільних економічних зон сконцентрована в країнах щорозвиваються, а частка продукції виробленої на території всіх вільнихекономічних зон перевищує 5% від загального обсягу світової торгівлі.
Сьогоднімеханізм вільних економічних зон для залучення іноземних та вітчизнянихінвестицій з успіхом використовують країни з ринковою та перехідною економікою,держави що розвиваються. Найбільше таких економічних юрисдикцій створено унаймогутнішій країні світу – США, Де їх функціонує більше 20% загальносвітовоїкількості. Свого часу вільні економічні зони сприяли розвитку США, Ірландії,Китаю, Гонконгу, Південної Кореї та інших держав світу. На шляху створення насвоїй території вільної економічної зони стала й Україна. Вона поповнила рядкраїн, які створюючи вільні економічні зони сподіваються на піднесеннянаціональної економіки. В Україні станом на 01 січня 2004 року створено тафункціонує 11. Слід наголосити, що незважаючи на порівняно незначний періодсвого функціонування (3-5 р.), вони показують позитивні результати діяльності,ними залучено більше 1 млрд. дол. США, що в розрахунку на одиницю площістановить 4,2 тис. дол., тоді як у незональних територіях лише 0,088 тис. дол.
Звичайноці результати були б набагато кращими, якби в вільних економічних зонах Українибув добре налагоджений господарський механізм, стрижневою основою якого єкредитно-грошове регулювання. Проведений науковцями аналіз показує, щонайслабшою ланкою вітчизняних вільних економічних зон є недостатньо розвиненаринкова інфраструктура, страхова справа та фінансове забезпечення, які єнаслідком недосконалості монетарного регулювання.
Отже,як свідчить довід вільні економічні зони діють у тих державах, котрі вміловикористовують можливості монетарного регулювання у вільних економічних зонах.
Вільніекономічні зони відображають як відособлену економічну територію в рамкахнаціональної економіки, залучає іноземний капітал, послуговує каталізаторомінвестиційної політики в регіоні, сприяє структурній перебудові. Головнепризначення вільних економічних зон полягає в тому, що вони є первиннимступенем для розвитку продуктивних сил регіону, що базується на впровадженнінових технологій, виробничих інновацій, що нарощують випуск експорто- таімпортозамінних товарів. Вона виступає своєрідним засобом залучення іноземногокапіталу до економіки регіону, зокрема сільське господарство.
Виходячиз цього можна сказати, що прямі іноземні інвестиції є найважливішим чинникомглобалізації сучасної світової економіки. Їхню роль тісно пов’язують здіяльністю ТНК і формуванням міжнародного виробництва. Перспективи розвиткуінвестицій і трансаціоналізації визначається значною інтенсифікацією операційзі злиття і поглинання компаній. Розширенням вкладень в інфраструктурні галузіміжнародної корпорації у сфері науково-дослідної та конструкторської роботи.Вільні економічні зони сприяють зростанню в процесі підвищення ефективностіінвестування.
Списоквикористаної літератури
1. Вільні економічнізони: Міжнародні аспекти / Центр Транснаціональних Корпорацій ООН… – К.:«Дніпро», «Основи», 1993.
2. Сіваченко І.Ю.Вільні економічні зони: Навчальний посібник / Національна Академія наукУкраїни. – К.: Дакор-Алерта, 2002.
3. Вільні економічнізони: які перспективи? / /Урядовий кур’єр: Газета центральних органів виконавчоївлади України. – Київ, 2005 — №155.
4. Сутність,концептуальні принципи та особливості функціонування вільних економічних зон: (Світовапрактика та досвід використання в Україні) / В. Мандибура, В. Опанасюк / /Економіст. – Київ, 2003. — №3
5. Вільні економічнізони як фактор підвищення продуктивності інвестиційного процесу / П. Пахолко //Економіка і держава: Міжнародний науково-практичний журнал. – Київ, 2005. — №5.
6. Грошово-кредитнерегулювання у вільній економічні зоні / В. Василенко //Банківська справа:Науково-практичний журнал. – Київ, 2005. — №2.