Реферат: Шпори з мікроекономіки

1. Мікроекономікаяк складовачастина теоретичної економіки

Людині для існування необхідно виробляти життєві блага: продуктихарчування, одяг, взуття, житло, транспортні засоби, меблі, засоби зв'язку,ліки та ін. Для виробництва благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля,робоча сила, обладнання, приміщення, підприємницькі здібності. їх запаси завждилімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того,потреби людини безмежні, вона бажає покращувати своє забезпечення благами безкінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають у гостре протиріччя міжсобою, тому в людей залишається лише один вихід — економити.

Отже, предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей,пов'язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів длянайкращого задоволення потреб у життєвих благах.

Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якостіоб'єкта дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називаютьмакроекономічним. Макроекономіка — це частина економічної теорії, що вивчаєекономіку в цілому. Вона досліджує такі проблеми, як обсяги національноговиробництва (показники і динаміка), розподіл національного продукту, зайнятістьі безробіття, інфляція і дефляція, роль держави в економічному життісуспільства та інші.

Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економічнихсуб'єктів — людей, підприємств, організацій, то такий підхід називаєтьсямікроекономічним. Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчаєдіяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашнігосподарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджуємікроекономіка, — це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво,конкуренція, прибуток.

Для прикладу, порівнюючи економіку з лісом, можна сказати, щомікроекономіка не бачить за окремими деревами всього лісу, а макроекономіка зацілим лісом — окремих дерев. Звичайно, достатньо повне уявлення про економічнежиття суспільства можна отримати лише вивчивши як мікроекономічні, так імакроекономічні проблеми. «Ви освічені менш ніж на половину, — говорить П.Самуельсон, — якщо Ви знаєте лише один розділ, але не маєте уяви про іншийрозділ економіки»2. У багатьох випадках взагалі важкорозмежувати мікроекономіку та макроекономіку. Навіть у наш час, колимікроекономіка визнана в усьому світі, поділ на макро- та мікроекономіку дещоумовний. Вивчення кожного розділу теоретичної економіки передбачає розуміннявзаємозалежності та взаємозв'язку мікро — та макроявищ. Наприклад, риноккапіталу є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці.Разом з тим, це одна з головних проблем макроекономіки, оскільки вона пов'язаназ інвестиціями, інфляцією та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Також досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікоюпідприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються, тому що вониобидві вивчають управлінські рішення підприємств щодо своєї ринкової поведінки.Але відмінностей між ними значно більше: мікроекономіка вивчає споживацькіпереваги, поведінку підприємств, ринкові попит і пропозицію, залишаючи позаувагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень напідприємствах, їх організаційні форми, показники господарської діяльностіпідприємств, що вивчаються в економіці підприємства.

Як самостійна частина економічної теорії мікроекономікасформувалася в кінці XIX — на початку XX століття. Основимікроекономіки виявляються ще в класичній політичнійекономіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Він також вважав,що багатство створюється в процесі виробництва, а розподіл праці, конкуренція,продуктивність праці, ринок підвищують ефективність виробництва. Держава, надумку Сміта, повинна здійснювати лише мінімальний вплив на економіку. Ринок вінпорівнював з «невидимою рукою», яка ефективно направляє індивідуальніекономічні сили.

Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей іТомас Мальтус. Теорія трьох факторів виробництва Сея та закон спадної доходностіМальтуса досі використовуються в мікроекономіці.

У кінці XIX століття з'явилась ціла плеядаекономістів неокласичного напряму: А. Маршал, К. Менгер, Ф. Візер, Дж. Б.Кларк, Е. Бем-Беверк та інші. Неокласики істотно модифікували теорію цін.Зокрема, ними були введені такі поняття, як попит, пропозиція, ціна рівновагита інші. Покупець займає у неокласиків важливе місце в ціноутворенні, укласичній же школі акцентувалась увага на головній ролі виробника у процесіціноутворення. До мікроекономіки у цей період активно ввійшли математичніметоди, графіки, психологія.

7.Зміна оптимального стану споживача в результаті зміни його доходу. Граничнийаналіз і будова лінії „доход – споживання”

 

Якщо вважати, що товар Xвибирається з цілої множини інших товарів, то в цьому випадку розширенебюджетне обмеження матиме такий вигляд:

І=РХХ+∑РуХ1                             (1)

За цих умов дещо інакшим буде зміст лінії бюджетних обмежень. Аджена графіку, з одного боку, буде кількість товар X, якуможе придбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого — витрати в грошовійформі на придбання всіх інших товарів (рис.1).

Бюджетна лінія перетинає вісь Ү у точці, що відповідатимезагальному рівню доходу споживача I, адже витрати на товар

/>PY

              

          Α      X

Рис. 1. Лінія розширеного бюджетного обмеження

PY

                 

/>

PyY2

                       

/> 

Рис. 2. Крива байдужості при виборі товару Xусієї маси товарів.

Xдорівнюють нулю. Нахил цієї лінії буде постійним (оскільки вона пряма) ідорівнюватиме тангенсу кута а:

tg α=І/Х = Рх                         (2)

Побудуємо криву байдужості з урахуванням нових припущень (рис. 2).У цьому випадку цінність усіх інших товарів (відображених на осі У) дляспоживача набуває грошового виразу.

Оптимальна кількість блага, яку хоче придбати споживач,характеризується тим, що гранична корисність для цієї кількості збігається зціною блага. При менших обсягах закупок товару його гранична корисність будебільша, ніж ціна, що спонукає до збільшення кількості товару X. Якщо закупки будуть більшими, ніжрівноважний обсяг, то ціна товару перевищить його корисність, щопідштовхуватиме споживача до зменшення закупок. Рівновага буде досягатися тоді,коли гранична корисність товару, виражена в грошах (максимальна сума грошей,від якої споживач хотів би відмовитися задля отримання додаткової одиницітовару), зрівняється з його ціною.

Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань та переваг,але й від рівня доходу. Відомо, що збільшення доходу призводить до переміщеннябюджетних ліній праворуч і вверх. Відповідно точки рівноваги будуть знаходитисьдалі від початку координат, що забезпечуватиме більшу корисність вибраногонабору благ.

Якщо зобразити на рисунку відповідний графік, де показані точки рівноваги споживача при різнихрівнях його доходу, та провести лінію, що проходить через ці точки, тоотримаємо Криву «дохід — споживання» (рис.3).

Ця крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага відрівня доходу (і лише доходу) споживача.

/>

Рис. 3. Крива „дохід – споживання”.         

Характер кривої «дохід -споживання» буде залежати відоцінки товару споживачем.

Нормальні товари — це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, колизростає її дохід.

Неякісні товари (товари низької споживчої цінності) — це такі товари, споживанняяких зменшується за умови зростання доходу споживача.

 Належність товару до тієї  чи іншої групизалежить не стільки від його специфічних властивостей, скільки від сприйняттяцього товару споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром,інший оцінюватиме як неякісний.

Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача.Так, при певному рівні доходу користування міським транспортом буде сприйматисяяк нормальний товар. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, споживачвіддаватиме перевагу таксі або власному автомобілю, а тому поїздка на автобусічи трамваї перетвориться у неякісний товар.

Тому для нормальних товарів крива «дохід — споживання»матиме зростаючий характер, а для неякісних — спадний.

9.      Ринковий попит і закон попиту

Ринковийпопит — це сумаіндивідуальних попитів при певному рівні цін. Бажання різних споживачівпридбати товар при однакових цінах будуть відрізнятися, тому що в них різніуподобання і доходи. Іншими словами, ринковий попит — це кількість товару, якувсі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами (табл.1).

Таблиця.1Формування ринкового попиту

Ціна товару X, грн. Попит споживача, одиниць товару

Ринковий попит D,

одиниць товару

1(d1)

2(d2)

3(d3)

Р1= 30

Р2 = 20

Р3 = 10

Р4 = 40

-

-

5

15

-

5

15

25

5

15

30

40

5

20

50

80

Як видно з табл.1, при ціні 30 грн. лише третій споживач готовий придбати даний товар, тому ринковий попит співпадає з індивідуальним попитом третього споживача. При ціні 20 грн. ринковий попит вже формується як сума індивідуальних попитів третього і другого споживачів, а при цінах 10 і 4 грн. — як сума попитів усіх трьох споживачів.

Крива ринкового попиту показує загальний обсяг попиту всіх споживачів при будь-якій ціні. Вона будується ж сума кривих індивідуальних попитів (рис..1).

/>

Рис. 5.1. Ринковий попит X

Ринковий попит залежить від тих же факторів, що й індивідуальний, крім того, він залежить від кількості носіїв індивідуального попиту, тобто від кількості споживачів

Функція попиту — це залежність між величиною попиту га факторами, що на нього впливають. Найбільше впливає на і попит ціна товару.

Функція попиту може бути задана рівнянням:

              ХD=ƒ (P)                                  

де ХD — обсяг попиту, одиниць товару;  Р — ціна товару.

Досить стійка залежність між попитом на товар та його цінами дає змогу сформулювати закон попиту, який стверджує, що підвищення цін на певний товар призводить до зменшення обсягів попиту на нього і, навпаки, зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає придбати споживач.

На величину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту, впливає виключно ціна товару. Всі інші фактори, що впливають на попит, належать до нецінових. їхня дія призводить до пересування самої кривої попиту на графіку вправо (збільшення попиту) чи вліво (зменшення попиту).

До нецінових факторів ринкового попиту належать:

— зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами;

— зміна цін на інші товари, зокрема товари-субститути чи товари-комплементи;

— кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару;

— цінові очікування покупців;

— доходи споживачів.

У реальному житті жоден з перелічених факторів не діє відокремлено, у чистому вигляді. Вони переплітаються, утворюючи складну та суперечливу систему.

14.Витрати виробництва: економічні та бухгалтерські підходи до вивчення.

До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать витративиробництва, виручка і прибуток. Загальні витрати факторіввиробництва (ресурсів) і грошові витрати, що здійснюються підприємством з метоювиробництва продукції, називаються витратами виробництва.

Виділяють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати вгрошовому виразі,підтверджені документами.

Економічні (або альтернативні) витрати включають (крім фактичних витрат напридбання ресурсів) ще й недоотриманий дохід від найкращого потенційногоможливого способу використання власних ресурсів (капіталу, грошових коштів).

Неявні витрати — це ті витрати, що обумовлені використанням власних ресурсів(факторів виробництва) підприємця (капітал, підприємницькі здібності).

Явні витрати — це витрати на придбання необхідних факторів виробництва.

Бухгалтерські витрати складаються лише з явних витрат.

Економічні витрати — це сума явних і неявних витрат, тобтоекономічні витрати кількісно більші за бухгалтерські саме на величину неявнихвитрат.

Розраховують відповідні показники для витрат і виручки.

Сукупні витрати (ТС) — загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягупродукції.

Середні витрати (АС) — це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленоїпродукції: АС = ТС / Q

Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниціпродукції МС = ∆ТС / ∆ Q.

Сукупна (валова) виручка — грошові надходження від реалізаціїпродукції: ТК = Р х Q, де Р — ціна продукції, Q — кількість продукції.

Середня виручка (АR) — це сукупна виручка ізрозрахунку на одиницю продукції АR = ТR/ Q.

Гранична виручка (МR) — приріст сукупної виручки при збільшеннівиробництва продукції на одну одиницю: МR = ∆ТR / ∆Q.

Сукупний прибуток — це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами.

Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськимивитратами.

Економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічнимивитратами.

Витрати виробництва або сукупні витрати (ТС — Тotal Соst) — цевартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількостіпродукції.

У темі 6 вже розглядався поділ витрат виробництва на бухгалтерській економічні, явні і неявні, тепер покажемо детальніше взаємозв'язок цих витраті прибутку (табл. 8.1)1.

Таблиця 8.1 Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат іприбутку

Загальна виручка підприємства Економічні витрати Економічний прибуток

Явні витрати

Витрати на обладнання Сировина

Електроенергія

Заробітна плата

Інші явні виграти

Неявні витрати

Процент на власний капітал

Зарплата підприємця

Нормальний прибуток<sup/>

Інші неявні витрати

Бухгалтерські

витрати

Бухгалтерський прибуток /> /> />

18.  Пропозиція, закон пропозиції

Індивідуальна пропозиція окремої фірми визначається її виробничимиможливостями, згідно з жими для кожної конкретної ціни фірма може запропонуватидо продажу певні обсяги блага.

Ринкова пропозиція. Блага складається із суми індивідуальних пропозицій благаза кожною конкретною ціною.

Функція пропозиції — це залежність обсягу пропозиції блага від його ціни Хs = f(Р).

Закон пропозиції: обсяг пропозиції зростає при зростанні ціни, і, навпаки, обсягпропозиції спадає при зменшенні ціни.

Закон пропозиції діє наступним чином: при зростанні ціни,збільшується дохідність продажу продукції, а це дає змогу збільшувати прибуткифірми та винагороду її працівникам, отже, в підприємства з'являється стимулзбільшувати виробництво продукції.

Крива пропозиції — це графічне відображення функції пропозиції (рис 1).

/> 

Крива пропозиції Рис. 1. 

Крива ринкової пропозиції  (S) складається із сукупності обсягів товару, яківиробляються і пропонуються на ринку всіма продавцями за відповідною ціною.

Крива ринкової пропозиції (S) складається з кривих індивідуальних пропозицій ібудується аналогічно кривій ринкового попиту (D) (рис. 2).

/>

                        Х=Х+Х

Рис. 2. Крива ринкової пропозиції

Переміщення кривої пропозиції (S)  вправо S  S 1 чи вліво S  S 2 (рис. 3) означає, що пропозиціязбільшується чи зменшується при тій же ціні. Якщож жоден з факторів, щовпливають на пропозицію, не змінюється, а ціна товару змінюється, товідбувається переміщення по кривій пропозиції (S) вгору чи вниз (при цьому пропозиція товару не змінюється,а змінюється обсяг пропозиції).

/>

           X

Рис. 3.Зміни пропозиції

Зміна нецінових параметрів призводить до зміщень кривоїпропозиції.

До основних факторів зміни пропозиції належать:

Ціни на ресурси. Зниження цін на ресурси для виробництва певного товару дає змогувиробляти більше його за тієї самої ціни. Отже, крива пропозиції зміщуєтьсяправоруч. Збільшення цін на ресурси призводить до зміщення кривої пропозиціїліворуч.

Технології виробництва. Якщо технологія вдосконалюється, то за тієї самої цінифірма (сукупність фірм) здатна виробляти більше. Отже, крива пропозиціїзміщується праворуч.

Кількість продавців на ринку. Збільшення продавців на ринку за іншиходнакових умов призводить до збільшення пропозиції.

Податки та дотації. Збільшення податків призводить до підвищеннясобівартості, відповідно відбувається зменшення пропозиції товару за тієї жціни. I, навпаки, зменшення податків, якінадання державою дотацій виробникам, веде до зменшення собівартості іпідвищення пропозиції.

Очікувані зміни цін. Якщо виробник очікує підвищення ринкових цін на його товар,то він зменшуватиме пропозицію цього товару, щоб притримати його до нових,вищих цін. I, навпаки, очікуване зниження цін призводить до підвищення пропозиції.

25. Ефективність олігополії

Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спаднийхарактер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точкаперетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше відмінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає такеспіввідношення «ціна-обсяг», де обсяг менший, а ціна вища, ніж наконкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушенеяк обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки вкороткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов'язане з існуваннямсуттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.

На думку деяких економістів, олігополія навіть більш небажана, ніжмонополія, оскільки чиста монополія перебуває під постійним контролем держави,а олігополія, маскуючись під монополістичну конкуренцію, обходитьантимонопольне законодавство.

Деякі вчені вказують на позитивний ефект олігополії. На їх думку,певні втрати суспільства від панування олігополії перекриваються виграшем відвпливу олігополії на науково-технологічний прогрес (НТП).

26.Ознаки і поширення монополістичної конкуренції

Ознаки монополістичної конкуренції:

1.  Товар кожної фірми є недосконалим замінником товару, щореалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має виключні якості абохарактеристики, які надають йому переваги над іншими конкурентами.Диференціація може бути побудована на реальних та удаваних відмінностях.

Реальні відмінності:

а) якість товару (особливості сировини, якість роботи, дизайн);

б) місце продажу (невеличкий торговий кіоск на людному перехрестікраще, ніж великий магазин на околиці);

в) додаткове післяпродажне обслуговування (безкоштовна доставкакупленого товару, гарантійний термін безкоштовного ремонту, сервіснеобслуговування);

г)   стимулювання збуту (зниження ціни оптовим або постійнимпокупцям, подарунки).                                       

Щоб виділити свій товар серед інших, продавці часто, крімреальних, використовують удавані відмінності. Це досягається за допомогою активноїреклами, використання відомих торгових знаків або торгових марок, іміджу фірми.

2. На ринку існує відносно велика кількість продавців (10, 40 чи100), кожен з яких задовольняє незначну частку ринкового попиту. Частка кожного звиробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку.

3. Продавці, встановлюючи ціни на свої товари або визначаючиобсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів. Малоймовірно, щобякийсь конкурент поніс збитки або втратив значну частку ринку при зменшенніпродажної ціни будь-якою фірмою, оскільки він має унікальний товар, на який єдосить сталий попит.

4.  На ринку є умови для вільного входу і виходу. Вхід на ринокнових підприємств не заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалоїконкуренції, оскільки треба мати відповідний розмір капіталу, ноу-хау, тапевний термін для визнання покупцями товарів нових торгових мереж. Крім того,кількість вільних місць на ринках та можливих місць для будівництва магазинівтакож обмежена, що є додатковим бар'єром на шляху нових підприємців.

 

29. Попит на працю в умовах досконало конкурентного ринку ресурсів

Характеристика конкурентного ринку праці:

1.  Значна кількість фірм, що конкурують між собою за придбаннятрудових послуг.

2.  Велика кількість працівників однакової кваліфікації, щопропонують свої послуги незалежно один від одного.

3.  Ні окрема фірма, ні окремий працівник не можуть впливати наринкові ставки заробітної плати.

При конкурентному ринку праці фірма погоджується з ціною трудовихпослуг, що склалася на ринку. Вона може за цією ціною придбати нескінченну (зпозиції з окремої фірми) кількість трудових послуг. Тому пропозиція праці дляокремої фірми на конкурентному ринку буде абсолютно еластичною і матиме виглядпрямої лінії, що відповідатиме ринковій ціні трудових послуг та граничнимвитратам на цей ресурс:

W= МRС (рис. 1).                                 

/>Рис.1. Пропозиція та попит

на працюдля окремої фірми на конкурентному ринку

                           

Попит напрацю для фірми визначається кривою граничного продукту в грошовому вираженні.Поки МRР > МRС, фірма братиме на роботу більше працівників і максимізуєсвій прибуток при МRР = МRС.

 

2. Корисність векономічній теорії і проблема її виміру. Економічні блага.

Блага —це товари, послуги та соціальні й екологічні умови, які задовольняють потребилюдини або які людина вимушена споживати чи використовувати.

Економічні блага — це блага, в яких відчувається певна нестача, тобто їх невистачає на всіх.

Залежно від своєї корисності блага поділяються на блага 1 додатноюкорисністю та блага з від'ємною корисністю (або антиблага).

Блага з додатною корисністю— це блага, збільшення обсягу яких урозпорядженні людини є привабливим для людини (відпочинок, житло, одяг,більшість продуктів харчування).

Блага з від'ємною корисністю або антиблага— це блага, збільшення якихнебажане для людини (наявність СО2 у повітрі або радіонуклідів удовкіллі є антиблагом для всіх, хоча в кожної людини є особисті антиблага).

Залежно від впливу рівня доходу на обсяг споживання розрізняютьнормальні блага та блага низької споживчої цінності (неякісні блага).

Нормальні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зростанні доходу(більшість товарів і послуг).

Блага низької споживчої цінності — блага, обсяг споживання яких спадає призростанні доходу (одяг чи взуття, що вийшли з моди; дешеві продуктихарчування).

Залежно від впливу ціни на обсяг споживання розрізняють звичайніблага та блага (товари) Гіффена.

Звичайні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зниженні ціни (більшістьтоварів і послуг).

Блага (товари) Гіффена — блага, обсяг споживання яких спадає (зростає) призниженні (підвищенні) ціни (картопля, хліб, крупа, інші порівняно дешевіпродукти харчування, що мають значну частку в раціоні споживача).

Поняття корисності, сукупна та гранична корисність

Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чипослуг або від будь-якої діяльності.

Термін «корисність» ввів англійський вчений ІєреміяБентамг (1748-1832).

Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживачаможе мати високу корисність, іншим може прийматися як антиблаго (наприклад, кава,сигарети, алкоголь). Відносно цих благ термін «корисність» має певнуневідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його. Відомийросійськийекономіст М.Х. Бунге пропонував використовувати термін«годність»(придатність). «Потреба в наркотичних речовинах, — писав він, —безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для курців, — вонилише годні як речовина для наркотичного сп'яніння». А французькийекономіст Ш. Жид<sup/>пропонував термін «бажаність». На йогодумку, такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, неможе бути розумним чи безрозсудним. Термін «бажаність» підтримував ітакожвідомий американський економіст і статистик I. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма«небажаність» порівняно з «безкорисністю» чи ще гірше — з«антикорисністю». Однак термін «корисність» пережив своїхкритиків і використовується й нині.

На думку багатьох сучасних дослідників, корисність не підлягаєкількісному виміру (ординалістський погляд), тому блага як носії певноїкорисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживачздатний визначитися з черговою послідовністю, в якій би він обирав ці блага длязадоволення своїх потреб.

Існує також інша думка (кардиналістська), яка допускає кількісневимірювання корисності.  Таке вимірювання досить умовне, оскільки не має чітко визначеної одиниці виміру. Дляпорівняння різних корисностей використовують умовнібали, які споживач присвоює благам.

Однією з концепцій чисельної кардинальної вимірності корисності єтрактування корисності як жертви. Корисність певноїкількості блага(певного набору благ) оцінюється величиною іеталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниціблага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можначисельно визначити корисність.

6.Бюджетні обмеження і можливості споживача

Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, ай від бюджету.

Бюджет — це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат упевний період часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей (тобто цінитоварів) визначають бюджетні обмеження споживача.

Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемодеякі обмеження:

1.  Весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів X та Y У(наприклад, котлети та пиріжки).

2. Споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попереднізаощадження.

3. Споживач не дає та не бере кредити.

У цьому випадку дохід споживача (I) дорівнюватиме всім його витратам:

І = РХХ+ РГ Y,                                    (1)

де Рх і Ру — ціни відповідних благ, наприклад, булочкиі молока. За рівнянням (1) можна визначити набори товарів X та Y, дляпридбання яких споживач витратить однакові кошти. За умови, що I = 20 грн., Рх= 1 грн., а Ру = 2 грн.,варіанти можливих наборів наведено в табл..1.

Таблиця.1

Набори товарів, що можуть бути придбані за певних бюджетних обмежень

Набір товарів N1 N2 N3 N4 N5 N6 Булочки, шт. Молоко, л

0

10

4

8

8

6

12

4

16

2

20

Цю залежність можна подати графічно (рис. 2).

/>

Рис. 2. Лінія бюджетних обмежень

Лінія бюджетних обмежень — це всі тінабори товарів X і Y, якібюджет споживача дає змогу йому придбати. Якщоспоживач захоче придбатинабір, що відповідає координатам точки №7, то бюджет не дозволить йому цього зробити;якщо він зупиниться на наборі N8, то не витратить усі кошти, що у нього є.

Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, вона має постійний нахил,який можна виразити через граничну норму заміщення:

МRS = ∆Y/∆Х – Рх / Рy.

Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістютовару У треба пожертвувати для отримання додаткової одиниці товару X.

Вплив змін доходу та цін на положення лінії бюджетних обмежень. Зміна доходу та цін на товари змінює положення лініїбюджетного обмеження. Якщозбільшується дохід,то крива пересувається вправо, а якщо дохід зменшується — то вліво. Прицьому кут нахилу лінії залишається незмінним.Навпаки, якщо змінюється ціна на продукт, тоце призводить до зміни кута нахилу лінії: вінзбільшується при зростанні цін на товар % та зниженні цін на товар У ізменшується, якщо на ринку складається

протилежнаситуація (рис. 3).

Зміна доходу

/>         

 

   />  

                          

     />

                  Рис. 3. Вплив змін доходу та цін на лінію бюджетних обмежень

10. Концепція цінової еластичності попиту  у визначенні міричутливості споживача до зміни цін на товари.

Еластичність попиту за ціною — це показник відсоткової зміни обсягупопиту при зміні на 1% ціни на товар уздовж даної кривої попиту на нього. Вонапоказує чутливість обсягу (величини) попиту до змін ціни товару за умови, щовсі інші фактори, які впливають на попит, залишаються незмінними:

                           Еd= (∆ Х/Х):( ∆Р/Р),      (1)               

де ∆Х і ∆Р — це приріст(зміни), відповідно, попиту і ціни (вони завжди з різним знаком).

Еластичність попиту — завжди від'ємна величина, тому що крива попиту має від'ємнийнахил. Але для практичного застосування часто беруть еластичність модуля: Еd. Якщо:0 < |Еd | <1 — попитнееластичний; |Еd | = 1 — попит з одиничною еластичністю;

1 <  |Еd | <∞— попит еластичний.

Еластичність попиту за ціною залежить від цілого ряду факторів,зокрема:

— наявності товарів-субститутів. Чим більше існує товарів, здатнихдосить ефективно замінити один одного, тим активніше реагує попит на зміну цінна них (наприклад, автомобілі одного класу, різні види прохолодних напоїв);

— часу пристосування до зміни цін. У короткотерміновому періодіпопит менш еластичний, ніж у довготерміновому, адже для пошукутоварів-субститутів та зміни структури споживання потрібен час;

-  частки споживацького бюджету, що витрачається на продукт. Тутзалежність зворотна: чим більша частка, тим менша еластичність і навпаки.

Показники еластичності попиту мають досить широке практичнезастосування. Кожен підприємець має мету максимізувати свій прибуток. Якщо йоговитрати відносно постійні, тобто майже не залежать від обсягу наданихспоживачам послуг (оренда торгового кіоску чи складського приміщення,проведення футбольного матчу чи естрадного концерту, транспортні послу-і и,дитячі атракціони та каруселі і т. д.), то величина прибутку залежить відвиручки. Обсяг виручки підприємець може регулювати, збільшуючи або зменшуючиціну послуги. Звичайно, при зміні ціни буде змінюватись і обсяг попиту, томуменеджерів подібного бізнесу цікавить чутливість величини попиту до зміни ціниїх товару на 1%, а це і є не що інше як еластичність попиту. При цьому всіменеджери повинні знати, що не обов'язково повинен бути аншлаг у залі абоповністю заповнена дитяча карусель, щоб отримати найбільшу грошову виручку. Адже,якщо попит на квитки відомої футбольної команди нееластичний, то це означає, щозбільшення ціни на ці квитки призведе до зменшення попиту, але з менш відчутноюсилою, ніж підвищення цін, тобто виручка зростатиме. Саме через це ми частоможемо бачити не заповнені стадіони, зали, каруселі, купейні вагони, літаки,торгові місця на ринках і т. д.

Більшість вчених-економістів вважають справедливими наведені утабл. 1 залежності між еластичністю попиту на товар та доходом продавця (абовитратами споживача).

При зниженні ціни з 10 до 2 грн. обсяг попиту зріс з 100 до 200одиниць товару. Тобто ціна зменшилася на 80%, а обсяг попиту збільшився на 100%, здавалося б виручка повинна зрости, адже (табл. 1) попит на товареластичний: |Еd | = ((200 — 100)/100: (2 — 10)/10) =

-1,25, аціна знижується. Однак розрахунок показує, що виручка суттєво зменшилася (з1000 до 400 грн.).

При підвищенні ціни з 10 до 20 грн. обсяг попиту зменшився з 100до 30 одиниць товару. Тобто ціна збільшилася на 100%, а обсяг попиту зменшивсяна 70 %, здавалося б виручка повинна зрости, адже (табл. 5.2) попит на товарнееластичний |Еd | = ((30 — 100)/100: (20 — 10)/10) = — 0,7, а ціна підвищується. Однак розрахунок показує, що виручкасуттєво зменшилася (з 1000 до 600 грн.).

Таблиця 1. Вплив еластичності попиту за ціною на загальнийдохід продавця

Еластичність попиту за ціною

Ознака еластичності

Зміна виручки

при зниженні ціни

при підвищенні ціни

Еластичний

3одиничною еластичністю Нееластичний

| Еd | > 1

| Еd | = 1

| Еd | <1

Збільшується

Не змінюється

Зменшується

Зменшується

Не змінюється

Збільшується

При одиничній еластичності попиту (коли ціна і попит змінюються наоднаковий процент) вважається, що виручка не повинна змінюватися. Однакпрактика показує, що ця залежність взагалі ніколи не підтверджується. Якщовізьмемонавіть однакові обсяги ціни і попиту (наприклад, 10 грн. та 10 одиниць товару)і станемо змінювати їх на однаковий процент, то отримаємо меншу ніж 100 грн.виручку в усіх випадках (9x11 = 99, 12x8 = 96, 7 х 13 = 91, 14 х 6 = 84, 5 х 15= 75, 16 х 4 = 64 і т. д.).

Останню спростовану нами залежність можна спростувати іматематично: оскільки виручка до і після змін ціни та попиту не змінюється, тоце означає, що:

       ХР = (X— ∆Х) х (Р + ∆Р).         (2)            

Перемноживши праву частину цього рівняння, отримаємо:

   ХР = ХР — ∆ХР + Х∆Р — ∆Х∆Р.       (3)          

Відкинувши в обох частинах рівняння ХР і винісши ∆Хза дужки, будемо мати:

    ∆Х(Р + ∆Р) = Х∆Р.                       (4)  

Тепер нагадаємо формулу (1) визначення цінової еластичностіпопиту:                                    Еd= (∆ Х/Х):( ∆Р/Р),    яка при одиничнійеластичності матиме вигляд:

  (∆ Х/Х):( ∆Р/Р)= 1,                        (5)

тобто це означає, що:     (∆ Х/Х)=( ∆Р/Р) або Х∆Р = -∆ХР.              (6)

Цю рівність підставимо тепер в отриману вище рівність (4) і одерж

∆Х(Р + ∆Р) = -∆ХР,                                  (7)

звідси

  Р + ∆Р= — Р або ∆Р = -2Р.                        (8)

Отже, ми дійшли до суперечності: приріст ціни не може одночаснодорівнювати двом цінам і бути від'ємним, адже ціна завжди є додатною величиною.Тобто наше припущення про те, що збільшення ціни та зменшення попиту наоднаковий відсоток не змінює початкову виручку, — неправильне.

Недосконалість залежностей таблиці 1 криється в недосконалостісамої формули визначення еластичності попиту за і ціною (1), потрібно змінитипідхід до визначення еластичності: враховувати не прирости ціни та попиту, атемпи їх зміни. Тобто ми хочемо замінити вираз «на n %» виразом«у n разів» або, іншими словами, дію віднімання і ділення — лишеділенням. Наприклад, змінюючи і ціну, і попит на 10%, ми отримаємо відмінне відпочаткового значення виручки (10 х 10 = 100, а 9 х 11 = 99), а змінивши ціну іпопит у 1,1 рази, одержимо дійсно одиничну еластичність, тобто виручка незміниться (ціна стане 11 грн., а попит 10/1,1 = 9,091 одиниць). Тому мипропонуємо при зростанні ціни користуватись формулою:

Еd= ( Х1/Х2):( Р1/Р2)                              (9)

а при зниженні ціни використовувати:

Еd= ( Х1/Х2):( Р1/Р2)                          (10)

де Х1 і Х2 — це попит до і післязмін ціни, а Р1 і Р2 — відповідні ціни.

Зробимо перевірку цієї формули при одиничній еластичності:

( Х1/Х2):(Р1/Р2)=1 або ( Х1/Х2)=( Р1/Р2)        (11)

  Рівність можна переписати у вигляді:

        Х1*Р1Х2*Р2                                 (12)

Тобто, як і повинно бути при одиничній еластичності, виручки до іпісля змін ціни однакові.

Для зручності користування формулами (9) і (10) ми можемооб'єднати їх в одну формулу:

    Еd= ( Х Б / Х м):( Р Б  / Р м)                (13)

де РБ і Р м — більша і менша ціна, а Х Бі Х м — більший і менший попит при відповідних цінах(звичайно, при більшій ціні — менший попит і навпаки).

16. Прибуток як кінцевий результат діяльності.Сукупна (валова) виручка — грошові надходження відреалізації продукції: ТК = Р х Q, де Р— ціна продукції, Q — кількість продукції.

Середня виручка (АR) — це сукупна виручка ізрозрахунку на одиницю продукції АR = ТR/ Q.

Гранична виручка (МR) — приріст сукупної виручки при збільшеннівиробництва продукції на одну одиницю: МR = ∆ТR / ∆Q.

Сукупний прибуток — це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами.

Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськимивитратами.

Економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічнимивитратами.

19.Еластичність пропозиції. Методи обчислення.

Еластичність пропозиції за ціною — це співвідношення між відносноюзміною пропозиції та відносною зміною ціни:

                                     Ер = (∆S/S): (∆Р/Р).

Із визначення закону пропозиції (зростання пропозиції припідвищенні ціни) випливає, що значення коефіцієнта еластичності пропозиції заціною завжди буде додатним.

Аналогічно до обчислення коефіцієнта еластичності пропозиції заціною можна розрахувати низку інших показників, що показують еластичністьпропозиції за деякими іншими факторами, що впливають на неї.

20. Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики

Умови досконалої (чистої) конкуренції

1. Велика кількість продавців, які на рівних умовах конкурують міжсобою. Частка кожного з них на ринку повинна бути настільки мала (< 1%), щобудь-які його дії (збільшення чи зменшення обсягу продаж, зміна ціни) ніяк невплинуть на ринкову ситуацію. Такі умови досить рідкісні. Умовним прикладомринку досконалої конкуренції можна назвати ринок сільськогосподарськоїпродукції, біржові торги, продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.

2.  Стандартна продукція. Споживач не розрізняє продукцію різнихпродавців, йому однаково, в кого купити певний товар.

3.  Неможливість впливу окремого продавця на ринкову ціну.Продавець може продати товар дешевше ринкової ціни, але це ніяк не вплине назагальну ринкову ціну через мізерну частку продавця на ринку. Крім того, цесуперечить припущенню про максимізацію вигоди кожним економічним суб'єктом. Продавецьможе також продавати товар дорожче його ринкової ціни, але в цьому випадкурізко зменшиться попит на відповідний товар, адже продукція конкурентіввиявиться дешевшою.

4.  Відсутність нецінової конкуренції. Оскільки на ринкудосконалої конкуренції товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренціїнемає, оскільки вона, як правило, ґрунтується на диференціації товарів.

5. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легкодоступна, що забезпечує гнучке реагування на зміну ринкових умов.

6.  Вільний вступ та вихід з галузі. Не повинно існувати ніякихзаконодавчих, технологічних, фінансових та інших перешкод, що можуть завадити появі або зникненнюпідприємств, що виробляють певний товар.

На відміну від ринкового попиту, крива попиту, з якою стикаєтьсяокремий конкурентний виробник, абсолютно еластична, адже скільки б продукціївін не запропонував до продажу, це ніяк не вплине на ринкову ціну (рис.1).

/>а

/> б)

Рис. 1Відмінності ринкового попиту та попиту дляконкурентного виробника: а) крива попитудля конкурентного виробника; б) крива ринкового попиту

Особливості попиту на продукт конкурентної фірми виявляються черезнаступні показники:

1.  Сукупна (валова) виручка (ТR) — це загальна виручка від продажу всьогообсягу продукції:

TR= QP,

де (Q — кількість товару, Р — йогоціна.

2.  Середня виручка (АR) — це відношення сукупної виручки докількості проданої продукції:

AR =ТR/Q =Р.

3.  Гранична виручка (МR) — це приріст валової виручки, що відбувсяза рахунок продажу додаткової одиниці товару:

МR= ∆TR/∆Q.

Залежність зміни перелічених показників від обсягу виробництвапродукції зображено на рис.2.

Сукупна виручка конкурентного виробника зростає прямо пропорційнообсягу його продаж, а середня, гранична виручка та ціна товару в умовахконкурентного ринку будуть рівними між собою.

/>

 

Рис. 2. Сукупна,середня та гранична виручка конкурентної фірми

 

24. Особливості організації олігополістичного ринку

Точний прогноз поведінки фірми в умовах олігополістичного ринкунеможливий, бо існує декілька варіантів олігополії. У галузі може бути як 2-3найбільші фірми («жорстка» олігополія), так і 10-20(«м'яка» олігополія). Тому виділяють такі варіанти ціноутворенняолігополіста:

_ ламана крива попиту;

_ ціноутворення, зумовлене таємним зговором;

_ лідерство в цінах;

_ ціноутворення за принципом «витрати плюс».

1. Ламана крива попиту. Припустимо, що галузь має три рівноцінні фірми (А, В, С),що не погоджують свої ціни. При цьому можливі такі варіанти поведінки цих фірм:

а) якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2, щобреалізувати більше своєї продукції, а фірми-конкуренти повторюють цей маневр,то приріст продажу буде досить незначним (в основному за рахунок іншихгалузей);

б) якщо фірма А підвищить ціни, а її приклад наслідують інші, тоце призведе до зниження загального обсягу продаж і до зменшення продажу кожноюфірмою;

в) фірма А знизить ціни, а В і С — ні, тоді А збільшить обсягипродукції за рахунок В і С;

г) А підвищує ціни, а В і С — ні, тоді А втрачає частину ринку,його окупують В і С.

3 даних чотирьох альтернатив найбільш вірогідніші дві ситуації: 1)коли А знизить ціни, В і С будуть її наслідувати, щоб не втратити своєї частиниринку; 2) коли А підвищить ціни, то В і С проігнорують таку поведінку, щобзвільнитися від А і захопити його частку ринку. Тому крива попиту для олігополістаматиме вигляд ламаної кривої (рис. 1).

Звідси зрозуміло, чому ціни на олігополістичному ринку єнегнучкими (жорсткими), адже ініціатор зміни ціни не має виграшу ні при їїпідвищенні, ні при зменшенні. Крім того, ламана крива граничної виручки означає,що в певний момент зміни граничних витрат не впливають на ціну та обсягивиробництва (рис.1).

/>

Рис. 1. Ламані криві попиту та граничної

виручки

для олігополіста

2. Ціноутворення, зумовлене таємним зговором.  Якщо кілька фірм у галузіприблизно однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для нихзбігатимуться рівень ціни та обсяги виробництва, що максимізує економічнийприбуток. Тому є стимули до таємного зговору з метою зафіксувати ціни таподілити ринки збуту. Такий зговір фактично перетворює ринок олігополістичноїконкуренції в ринок чистої монополії.

Фактори, що протидіють укладанню картельних угод:

а)  адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальністьучасників цінової змови;

б) відмінності у витратах та обсягах продаж фірм олігополістів,тому важко домовитись за ціну;

в) при «м'якій» олігополії кількість фірм у галузі надтовелика для погодження дій;

г) серед учасників угоди можливе порушення угоди (зниження цін) зметою отримання додаткових замовлень;

д) економічний прибуток у галузі може приваблювати новихвиробників.

3.  Лідерство в цінах. Для олігополістичного ринку, на якомупредставлені різні за розмірами фірми, властиве узгодження дій через механізм«лідерство в цінах». Найважливіша фірма в галузі з мовчазної згодиінших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші її наслідують. Оскількизміни цін пов'язані з певним ризиком для ініціатора, то навіть лідер переглядаєїх рідко. Перед цим він обов'язково повідомляє своїх партнерів, щоб дати їмможливість підготуватися до маневру і вивчити їх реакцію.

4. Ціноутворення за принципом «витрати плюс». Варіантціноутворення за принципом «витрати плюс» використовується лідерамидля спрощення механізму розрахунку ціни. За основу беруть певні типовівитрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Цей методне потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат.

11.Методи обчислення показника еластичності

/>

Еластичність  попиту   за доходом  розраховується  як співвідношення відносної зміни попиту та відносної змінидоходу споживача (I).

На рис. 1 показано підвищення попиту (переміщення кривої вправо)на ∆Х (Х2 – Х1), що викликанезростанням доходу на ∆І (І1 — І2). Утакому випадку еластичність попиту за доходами дорівнює:

                         Е1 (∆Х / Х): (∆І / І)

Еластичність попиту за доходами може приймати різні значення: Е1 > 0 — для нормальнихтоварів; Е1 > 1 —для предметів розкоші; Е1 <0—для неякісних товарів. У випадку нульової еластичності попиту за доходамиспоживання даного товару взагалі не залежить від рівня доходу споживача (сіль).

Ціни на інші суміжні товари (РУ) також впливають напопит, і силу такого впливу показує коефіцієнт перехресної еластичностіпопиту, що показує відсоткову зміну обсягу придбаних товарів X залежно від одновідсоткової зміни ціни будь-якого товару Ү:

              Е с = (∆Х / Х): (∆РҮ/ РҮ).

Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має додатне значення, тоіз підвищенням ціни на товар У зростає попит на товар X. Відповідназалежність характерна для товарів-субститутів. Взаємозамінність різних сортівковбаси достатньо висока, тому навіть невелике збільшення цін на один із нихпризведе до різкого підвищення попиту на інший.

Для комплементарних товарів характерне від'ємне значеннякоефіцієнта перехресної еластичності попиту (залежність між цінами на бензин тапопитом на автомобілі, цінами на електроенергію та попитом на електричні плити,електрообігрівачі).

Коефіцієнт еластичності попиту набуватиме нульових значень дляблаг, які зовсім не пов'язані між собою.

Еластичність пропозиції за ціною — це співвідношення між відносноюзміною пропозиції та відносною зміною ціни:

                            Ер = (∆S/S): (∆Р/Р).

Із визначення закону пропозиції (зростання пропозиції припідвищенні ціни) випливає, що значення коефіцієнта еластичності пропозиції заціною завжди буде додатним.

Аналогічно до обчислення коефіцієнта еластичності пропозиції заціною можна розрахувати низку інших показників, що показують еластичністьпропозиції за деякимиіншими факторами, щовпливають на неї.

13.Сукупний, середній та граничний продукт.  Щобз'ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторіввиробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:

1.  Сукупнийпродукт змінного  фактора виробництва (ТР) — це кількість продукції, щовиробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.

2.  Середній продукт  змінного  фактора  виробництва (АР) — це відношення сукупногопродукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується увиробництві: АР = ТР/ X.

3.  Граничнийпродукт змінного фактора виробництва (МР) — це обсяг зміни сукупногопродукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю (при інших рівнихумовах): МР=∆ТР/∆Х.

15.Сукупні, середні та граничні витрати

Розраховують відповідні показники для витрат і виручки.

Сукупні витрати (ТС) — загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягупродукції.

Середні витрати (АС) — це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленоїпродукції: АС = ТС / Q

Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниціпродукції МС = ∆ТС / ∆ Q.

Витрати виробництва або сукупні витрати (ТС — Тotal Соst) — цевартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількостіпродукції.

У темі 6 вже розглядався поділ витрат виробництва на бухгалтерській економічні, явні і неявні, тепер покажемо детальніше взаємозв'язок цих витраті прибутку (табл. 8.1)1.

Таблиця 8.1 Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат іприбутку

Загальна виручка підприємства Економічні витрати Економічний прибуток

Явні витрати

Витрати на обладнання Сировина

Електроенергія

Заробітна плата

Інші явні виграти

Неявні витрати

Процент на власний капітал

Зарплата підприємця

Нормальний прибуток<sup/>

Інші неявні витрати

Бухгалтерські

витрати

Бухгалтерський прибуток /> /> />

У короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють також напостійні і змінні (рис.1).

Постійні витрати (FС — Fіхеd Соst) — цевитрати, що не залежать від обсягів виробництва продукції. Вони існують навітьтоді, коли продукція зовсім  не  виробляється. Наприклад,   відсотки  за кредит,  амортизація, орендна плата, витрати на освітлення таопалення приміщень і т. д.

Змінні витрати (VС — Vагіаblе Соst) — цевартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягупродукції, тому ці витрати залежать від випуску продукції.

Основні види постійних витрат:

1.   Відсотки за кредит.

2.   Орендна плата.

3.   Амортизація.

4.    Капітальний ремонт.

5.   Податки.

6.   Страхові внески.

7.   Витрати на управління.

Основні види змінних витрат:

1.   Витрати на сировину.

2.   Оплата праці.

3.   Витрати на паливно-мастильні матеріали.

4.   Витрати на електроенергію.

У мікроекономіці використовуються не тільки показники сукупнихвитрат, але й середніх:

Середні постійні витрати(АFС — АvеrаgеFіхеd Соst) — цекількість постійних витрат виробництва (FС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис.2):

АFС= FС / Q

Середні змінні витрати(АУС — Аvеrаgе Vаrіаblе Соst) — це кількість змінних витрат виробництва (VС), що припадає на одиницю виробленоїпродукції Q (рис.2):

                                                  АVС = VС / Q

Рис.1. Криві сукупних (ТС), постійних (VС) та змінних (FС)витрат Q — обсяг випуску продукції, С — витрати)                                    

/>

 

Рис. 8.2. Криві витрат виробництва

Середні сукупні витрати(АТС — Аvеrаgе Тотаl Соst) — цекількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленоїпродукції Q (рис.2):

                                     АТС = ТС/ Q

Середні сукупні витрати(АТС або АС) можна розрахувати як суму середніхпостійних               і середніх змінних витрат:      АТС = АFС + АVС = (FС+ VС) / Q.

Аналізуючи криві витрат виробництва (рис.2), можна зробитинаступні висновки:

1.  При обсязі продукції, що дорівнює А, крива граничних витрат(МС) має мінімальне значення, а крива сукупних витрат (ТС) має перегин (вона звипуклої стає опуклою).

2.  Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупнихвитрат (АТС) та середніх змінних витрат (АVС) у точках їх найменших значень.

3.  Середні змінні витрати (АVС) необхідні для оцінки ефективності господарювання,визначення рівноваги і перспектив розвитку: а) розширення діяльності; б)скорочення виробництва; г) вихід із галузі.

4.  Порівняння середніх сукупних витрат (АТС) з рівнем ціндозволяє визначити величину прибутку. А це допомагає вибрати стратегію фірми укороткостроковому періоді.

Правило найменших витрат — це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку,якщо кожна грошова одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однаковувіддачу – однаковий граничний продукт.

21. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага

Точка перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) — це точка їх рівноваги (С) (рис. 1).

/>

Рис. 1. Модель встановлення рівноважної ціни

X —обсяг попиту та пропозиції; Р — ціна; С — точка рівноваги; Хс —рівноважний обсяг попиту та пропозиції; Рс — рівноважна ціна; Хі, Х2 — обсяги попиту тапропозиції, при яких визначається дефіцит та надлишок;

 Рн, Рд — ціни, при яких встановлюєтьсядефіцит та надлишок.

            У точці перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) обсяг попиту буде дорівнювати обсягупропозиції (Хс). Завдяки якому співвідношенню встановлюється цінарівноваги (Рс), яка і покупців, і продавців однаковозадовольняє.

Рівноважна ціна (Рс) — ціна, що урівноважує попит і пропозиціювнаслідок взаємодії конкурентних сил.

Рівноважна ціна та рівноважний обсяг мають місце на рівні, де кількість товару,яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнює обсягу товару, який покупціможуть і хочуть купувати. В умовах рівноваги економічний суб'єкт (виробник, продавець,покупець, фірма) практично не має стимулів до зміни своєї економічноїповедінки. Але як тільки відбудуться зміни у співвідношенні факторів, щовпливають на рівновагу, знову почнуть діяти економічні стимули. Рівність попитуі пропозиції — теоретична абстракція. Вона майже не зустрічається в реальнійгосподарській практиці.

 

23. Основні ознаки олігополії

До основних ознак олігополії належать:

Панування на олігополістичному ринку кількох фірм. їх може бутивід 2 до 20 (у СІПА антимонопольне законодавство дозволяє діяльність не менше10 (найбільша — до 31%, дві найбільші — до 44%, 3 до 54%, 4 до 64 %; в Україні— до 35% ринку). Проте для розрахунку береться загальнодержавний ринок, хочадеякі товари виробляються лише на певних територіях.

Продукт олігополії може бути як стандартним, так ідиференційованим (ринок сталі і ринок автомобілів).

Кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політику, аджечастка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати йоговпливу залежатимуть від реакції інших олігополістів.

Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті жфактори, що й при монополії.

Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, якправило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олігополії є стимулидля погодження дій або таємного зговору.

Олігополія — досить поширена модель ринку. Олігополії виникають затаких обставин:

1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;

2)  злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливостіконтролю за цінами, а також виграш при оптовій закупці ресурсів.

27. Нецінова конкуренція

Монополістична конкуренція постійно націлює фірму на пошукваріантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповнішевраховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Це досягається шляхомпроведення нецінової конкуренції.

Методи нецінової конкуренції:

1. Пов'язані з удосконаленням продукту. Продукт може змінюватисьбез докорінної зміни його споживацьких якостей (упаковка, дизайн, способипродажу), але в довгостроковому періоді фірма орієнтується на розробку нових моделейтовару, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.

2. Орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність. Метареклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльностіспоживачів до товару фірми.

 

22. Модель чистої монополії та її характеристики

Характеристики ринку:

1.  На ринку діє тільки один виробник певної продукції. Тому длячистого монополіста еквівалентні поняття «ринкова пропозиція» та«пропозиція окремої фірми», а також відсутній поділ на попит дляокремої фірми і ринковий попит.

2. Товар, що виробляється монополістом, не має близькихзамінників. Це твердження дещо абстрактне, але для спрощення ситуації будемовважати, що у споживача є лише два варіанти: або взагалі відмовитись відспоживання певного товару, або придбати його в монополіста.

3. Ціну на свій товар монополіст встановлює сам. Для монополістапопит збігається з ринковим і його можна розглядати як заданий, тому вінвстановлює ціну, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну, азменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4.  Заблокований вступ у дану галузь для інших виробників.Бар'єрами для вступу в галузь можуть бути:

а) масштаби виробництва (монополія — це велике підприємство, і длястворення їй гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти);

б) легальні бар'єри (патент — виключне право на виробництвоякогось продукту чи використання технології, ліцензія — право на заняття певнимвидом діяльності);

в)  власність на найважливіші види ресурсів (коли обмеженістьресурсів абсолютна, й у них немає близького замінника);

г)  недобросовісна конкуренція (тиск на постачальників сировини,цінова війна з метою банкрутства конкурента, підкуп чиновників і т. д.).

Монополізація ринку може досягатися:

1. Розширенням фірми за рахунок капіталізації прибутку,банкрутством  конкурентів,  їх  поглинанням до  досягнення фірмою повногопанування в галузі.

2.  Об'єднанням капіталів на добровільних засадах. Формимонополістичних об'єднань:

а)  картель — це досягнення угоди про розподіл ринків збуту, квотта цін виробництва при умові збереження всіма учасниками комерційної тавиробничої самостійності;

б) синдикат — це створення учасниками, що зберігають виробничусамостійність, спільного спеціалізованого підрозділу, що здійснюєпостачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;

в)  трест — це об'єднання підприємств однієї галузі, що втрачаютьі комерційну і виробничу самостійність.

30. Капітал як ресурс тривалого використання, форми капіталу.

Капітал — це фактор виробництва, застосування якого дозволяє підвищитиефективність людської праці.

Для придбання засобів виробництва потрібні нові кошти, джереломяких є неспожиті доходи. Якщо людина частину свого доходу не споживає, авідкладає на зберігання, то ці заощадження стають кредитними капіталами, щонадаються в тимчасове користування для придбання споживчих благ (споживчийкредит) або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Таким чином,заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів виробництва, де йскладається їх ціна — плата за право користування цими капіталами, щоназивається позичковим відсотком. Норма відсотка (r) — це процентне відношенняпозичкового відсотка (ПВ) до позичкового капіталу (ПК):

                                   r = ПВ / ПК  х 100%.

Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку (рис.1). Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців,а чим вище норма відсотка, тим рідше господарські агенти будуть використовуватипозичковий капітал як засіб інвестування.

/>/>

          пк

4.Вибір споживача з ординалістських позицій.

Теорія споживацького вибору заснована на припущенні, що споживачповодиться раціонально, намагаючись максимізувати задоволення своїх потреб упроцесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному їх сполученні.

Купуючи що-небудь у магазині чи на ринку, ми, перш за все,вибираємо те, що задовольняє наші потреби. Але одні і ті ж потреби можутьзадовольняти різні блага, тому потрібно розглянути поняття «уподобанняспоживача».

Уподобання споживача — це система цінностей людини щодо благ, це ранги, якіспоживач встановлює для альтернативних варіантів задоволення своїх потреб.

Крім уподобань, на споживацький вибір впливають ціни благ тадоходи споживача.

Отже, споживацький вибір — це прийняття тареалізація рішень на підставі уподобань, ціни благ та доходів споживача з метоюмаксимізації задоволення його потреб.

Споживацький вибір — поняття суто індивідуальне, але є м альні,типові для більшості людей закономірності, що дозволяють з високою міроювірогідності прогнозувати поведінку споживачів.

Умови, за яких споживач надає перевагу певним товарам ГО послугам.

1. Здібністьдо ранжування альтернатив:

а) це здібність людей ранжувати альтернативні комбінації товарівта послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення відїх споживання;

б) якщо є дві альтернативи, споживач може або віддавати перевагуодній з них, або вважати їх рівноцінними.

2. Транзитивністьпотреб споживача:

а) це послідовність задоволення потреб, певний логічний зв'язокміж різними ступенями задоволення потреб;

б) якщо споживач віддає перевагу набору А перед набором В, анабору В перед набором С, то це означає, що набір А має перевагу перед наборомС;

в) транзитивність означає узгодженість у віддані переваги.

3. Більша кількість товару має перевагу над меншою:

а) передбачається, що споживач завжди захоче отримати більшукількість товару, а не меншу, якщо товари якісні;

б)  йдеться про те, що потреби в товарах та послугах не можутьбути цілком насиченими.

Для повнішого розуміння наведених вище умов споживацького вибору ізастереження від можливих помилок уточнимо і деталізуємо деякі їх особливості:

1.  Порівняння різних альтернативних благ здійснюється безбудь-якого спеціального критерію: достатньо індивідуальних уподобань споживача.

2.  Система уподобань у кожного споживача своя, тому необхідноаналізувати споживацький вибір конкретної особи.

3.  Споживацький вибір стосується певного моменту часу, тому що зчасом можливі зміни уподобань індивіда.

4.  Уподобання споживача та його реальний вибір — речі доситьвіддалені між собою, так як «бажати» і «могти» — не одне ітеж. Для більшості «Мерседес» привабливіший, ніж «Таврія»,але дозволити його собі можуть лише одиниці.

5.  Смаки та уподобання споживача є суб'єктивними, але це ні вякому разі не применшує важливість їх вивчення. Адже вони впливають практичнона всі галузі людської діяльності: на деякі безпосередньо — виробництво одягу,парфум, а на інші — більш завуальовано.

6.  Збільшення кількості блага (з додатною корисністю) в наборізавжди робить даний набір привабливішим навіть тоді, коли людина сама не можеспожити одночасно такої кількості блага (передозування перетворює благо наантиблаго). Це пояснюється тим, що завжди можна відкласти частину блага намайбутнє споживання або обміняти його на інше благо.

7.  Потрібно враховувати принцип «за інших однаковихумов», адже важко порівнювати, наприклад, квартири в різних містах абоплощі землі без врахування їх рельєфу, розміщення та родючості.

      5. Кривібайдужості як спеціальний інструмент мікроекономічного аналізу. Крива кривихбайдужості.

Крива байдужості — це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір увигляді певного набору товарів чи послуг (ринковий кошик або кошик споживача)

Рис. 1 крива байдужості.                  

/>                                                                                                   

                                                                                                                                           

                                                                                                                                                                                                                 

                                                  

Рис. 2 Карта кривих байдужост

/>

X, Y – обсяги споживаннявідповідних товарів;

U, U1, U2, U3, — криві байдужості.

Ринковий кошик (споживчий кошик) — це комбінація товарів для споживання їхпротягом певного часу.

Споживач не розрізняє набори товарів X іY, які розташовані накривійбайдужості U. Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужостіоднаковий. Тому можна вважати, що і крива байдужості показує альтернативнінабори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Карта кривих байдужості — це засіб відображення переваг споживача, що відповідаютьрізному рівню задоволення його потреб (рис. 2).

Карта кривих байдужості складається з безлічі ліній, що неперетинаються.

Властивості кривих байдужості1:

1. Криві байдужості є монотонно спадними функціями (при збільшеннікількості певного блага значення функції спадає).

Зафіксуємо набір (Y, X) пари благ 1 та 2 і розглянемо вякій частині площини можуть перебувати еквівалентні набори. Іншими словами насцікавлять набори, які перебувають на тій самі поверхні байдужості, що (Y, X) рис.3.

/>

рис.3Властивості кривих байдужості:

а) криві байдужості є монотонно спадними функціями;

б) криві байдужості не перетинаються

Очевидно,що поверхня байдужості, яка містить набір (Y, X), не буде проходити в областях Ата С оскільки ці області містять кращі та гірші набори благ 1 та 2. Методомвилучення ми дійшли висновку, що можливими областями, через які проходитимеповерхня байдужості, яка містить набір  (Y, X),можуть бути лише області B та D, тобто вона є монотонно спадковоюфункцією.

2.  Поверхні байдужості не перетинаються. 

3. При збільшенні споживання певного блага зменшується величинаіншого, яку людина жертвує заради отримання додаткової одиниці першого блага(прояв закону спадної граничної корисності). Якщо у людини, наприклад, багатоодягу, але мало їжі, то заради додаткової одиниці їжі вона схильна пожертвуватизначною часткою одягу. Якщо ж людина має багато їжі, то заради  додатковоїодиниці їжі вона буде схильна жертвувати вжеменшою часткою гардеробу. На графіку видно, що кут нахилу поверхнібайдужості до горизонтальної осі зменшується  при збільшенні споживання блага,величина якого відображається на цій осі. Рис. 4.

/>

4. Чим більше поверхня байдужості віддалена від початку координат,тим привабливішими для людини є набори благ, мі розташовані на цій поверхні. Цявластивість навіть не потребує доведення: вона випливає з самих умов наданняпереваг. Чим більше в наборі благ, тим він корисніший.

12. Фактори  виробництва, їх групування та варіації. Поняттявиробничої функції.

Виробництво — це процес використання ресурсів (робочої сили, капіталу,природних ресурсів та підприємницьких (здібностей) для виготовлення товарів,послуг, інформації.

Виробництво можна уявити ж систему, що споживає на вході певніресурси, а на виході видає готові продукти: товари або послуги в натуральномучи грошовому вимірі (рис. 6.1).

/>У процесі виробництва споживаютьсятакі ресурси або фактори виробництва:

                                                                                                                                                        

Земля                                                             Товари,

Капітал послуги,

Праця                              інформація

      Підприємницькі

здібності

                                           

                    Виробництво як система

1.  Земля — вічний фактор виробництва, що включає не лишесільськогосподарські угіддя, але й всі природні ресурси (нафта, вугілля, газ,вода і т. д.).

2.  Капітал(або фізичний капітал) — все, що створено працею людини і служить основоюстворення нового продукту (споруди, обладнання, матеріали і т. д.)-

3.  Праця— це вплив людини на речовину природи з метою надання їй властивостей,здатних задовольняти людські потреби.

4.  Підприємницькіздібності — це особливі здібності деяких людей йти на мобілізаціюресурсів,   організацію виробництва, ризик з метою отримання прибутку.

Усі фактори, що використовуються у виробництві, кількіснообмежені. Площі сільськогосподарських угідь зменшуються як у цілому(будівництво, промисловість, військові потреби, економічні катастрофи і т. д.),так і в розрахунку на душу населення (у зв'язку з його приростом). Людствостоїть на порозі вичерпання природних ресурсів: нафти, газу, вугілля. Ресурспраці обмежений кількістю робочої сили, причому в кожному конкретному випадкупотрібна не просто робоча сила взагалі, а певна її кваліфікація, що ще більшеобмежує даний фактор виробництва. Підприємницькими здібностями володіють лише окреміособи (вчені вважають, що їх не більше 5-7% від загальної кількостіпрацездатного населення). Капітал як результат взаємодії перших трьох факторівтакож є обмеженим ресурсом.

Разом з тим, потреби людства постійно зростають, що пов'язано як зкількісним приростом населення, так і з підвищенням якості життя. Отже, міжобмеженими ресурсами і безмежними потребами завжди існує конфлікт.

Розв'язати його можна двома шляхами:

1. Максимізувати обсяг виробництва при певних обмеженнях наресурси.

2. Мінімізувати витрати ресурсів при заданих обсягах виробництва.

Щоб вирішити ці завдання, необхідно раціоналізувати формиоб'єднання факторів виробництва та їх якісне і кількісне співвідношення упроцесі виробництва. Ось лише деякі аспекти їх раціоналізації.

1.  Відповідністьфакторів виробництва. Найбільша ефективність виробництва досягається тоді,коли якісні характеристики працівників (їх кваліфікація,  освітній рівень, особисті якості) відповідають рівню засобів виробництва. Причому цей зв'язокдвохсторонній: ефективність виробництва стає нижчою не тільки тоді, колипрацівники низького рівня кваліфікації не можуть повністю використати всіпотенційні можливості засобів виробництва, але й тоді, коли недосконалі засобивиробництва не дають реалізуватись потенціалам працівників.

2.  Співвідношенняфакторів виробництва. Між працівниками і засобами виробництва повинно бутине тільки якісне, а й кількісне співвідношення. Для кожного певного рівнярозвитку виробництва існує оптимальне співвідношення між кількістю капіталу ікількістю праці, що приводить його в рух.

3.  Взаємозамінюваністьфакторів виробництва. Один і той же результат можна отримати при різномуспіввідношенні факторів виробництва. Наприклад, якщо у виробництвівикористовуються праця і капітал, то можна визначити різні співвідношення цихфакторів, що дадуть заданий результат виробництва.

Підприємство — це відокремлена економічна структура, що виробляє і реалізуєпевні товари, послуги, інформацію. Підприємства можуть створюватися якприватними особами, так і державою. Як правило, підприємство створюєтьсяз метою отримання прибутку.

Головна проблема підприємства — задовольнити постійно зростаючіпотреби споживачів при обмежених ресурсах. Обмеженість ресурсів породжує середтоваровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже,обумовлює вибір оптимального варіанта застосування.

Перед будь-яким підприємством постають три основні питання:

1.  Щовиробляти (які економічні блага і в якій кількості)?

2.  Яквиробляти (за допомогою яких обмежених ресурсів)?

3.  Длякого виробляти (хто отримає те, що вироблено)?

Умови, в яких функціонують підприємства:

1.   Самостійне здійснення відтворювального процесу. Підприємстворозраховує лише на власні сили у забезпеченні своєї життєдіяльності, воно можекористуватись грошовими коштами й інших суб'єктів (брати кредити, продаватиоблігації), але лише на платній основі.

2. Повна економічна відповідальність за результати своєїдіяльності. Ця відповідальність покладається на власників та керівництвопідприємства.

3. Прибуток виступає основним джерелом коштів для розвиткупідприємства. Розвиток підприємства, його розширення є головною метоюпідприємців, адже це приносить більші грошові доходи. Однак розширеннядіяльності потребує значних грошових вкладень, основним їх джерелом є прибуток.

4.  Конкуренція з іншими підприємствами. Конкуренція впливає наповедінку й організацію підприємства, змушує його підвищувати ефективністьвиробництва.

5. Економічна допомога держави має локальний, вибірковий,винятковий характер. Ця допомога повинна бути обґрунтована інтересаминаціональної економіки. Держава не може і не повинна бути щедрим спонсором,вона завжди має керуватися прагматичним розрахунком.

Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Виробнича функція — це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва імаксимальним обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг виробництвапродукції впливають витрати праці (L),капіталу (К) і землі (Z), товиробнича функція виглядатиме так:

де Q — максимальний обсяг продукціїпри даній технології і співвідношенні факторів виробництва L, К, Z.

Властивості виробничої функції:

1. Призбільшенні витрат одного ресурсу, при незмінності інших відбувається збільшенняобсягу виробництва продукції, але лише до певної межі.

2.  Існує певна взаємозамінність та компліментарність(доповнюваність) факторів виробництва.

3.  Зміни використання факторів виробництва менш еластичні вкороткостроковому, ніж у довгостроковому періоді.

Короткостроковий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори єнезмінними.

Довгостроковий період — це період виробництва, за який виробники можуть змінитивсі фактори виробництва продукції.

У короткостроковому періоді виробнича функція відображаємаксимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного зфакторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничихфакторів: Q = f (х)

17. Виробнича функція з одним змінним фактором та її графічневідображення. Правило спадної віддачі (продуктивності) змінного фактору виробництва.

Припустимо, що всі фактори виробництва, крім одного, є незмінними.Така ситуація можлива в короткостроковому періоді, а ми маємо справу зоднофакторною виробничою функцією, або частинною варіацією факторіввиробництва.

Основними показниками тут є сукупний (ТР), середній (АР) таграничний (МР) продукти змінного фактора виробництва.

Залежність сукупного продукту від зміни фактора X показано в таблиці 1 та на рис.1.

Сукупний продукт зростає із збільшенням змінного фактора. Але цезростання затухаюче. Настає момент, коли збільшення змінного фактора призводитьдо зменшення обсягу виробництва продукції. Тобто виробничий процес настількиперенасичений цим фактором виробництва, що він не може ефективновикористовуватись.

Середній продукт змінного фактора розраховують через вимірюваннянахилу променя, що проведений від початку координат до відповідної точки кривоїсукупного продукту. Наприклад, нахил променя ОА визначається черезспіввідношення координат точки А: Q1 / Х1 — це середній продукт у цій точці.

Таблиця  1

Залежність виробництва зошитів від збільшення витрат праці (приінших незмінних факторах виробництва)

Витрати

праці, тис.

ЛЮД.-ГОД.

Продукти сукупний (ТР) середній (АР) граничний (МР) 1 40 40 40 2 90 45 50 3 180 60 90 4 220 55 40 5 250 50 30 6 270 45 20 7 245 35 -25

Середній продукт досягає максимуму при умові використання такоїкількості змінного фактора, яка відповідає точці дотику променя, який виходитьз початку координат та кривої сукупного продукту. На рис. 1 це точка С.

Якщо провести дотичні до будь-якої точки кривої сукупногопродукту, то можна знайти тангенси кутів, що вони утворюють з віссю X. Тангенсбудь-якого з цих кутів дорівнює граничному продукту.

Середній продукт буде збільшуватися до тих пір, поки граничнийпродукт буде більший за нього (рис.2).

  

                                                                                   

/>

/>

рис.1

                                                          рис. 2

Рис. 1.Крива сукупного продукту змінного фактора

Рис. 2.Криві середнього та граничного продуктів

При залученні у виробництва нової порції ресурсу, продуктивністьякої більша за середню, відбудеться збільшення і середнього показника. I навпаки, якщо виявиться, що гранична продуктивністьзмінного фактора менша, ніж середня, то відповідне залучення зменшить середнійпоказник.

Саме тому максимальне значення середній продукт набуває в точціперетину кривих середнього та граничного продуктів, тобто при АР = МР. Аграничний продукт досягає свого максимального значення в точці А, потім починаєзменшуватися до нуля і навіть до від'ємних значень.

Починаючи з певного обсягу збільшення одного з факторів виробництва,при незмінних інших факторах відбувається зменшення граничного продукту цьогофактора (закон спадної граничної продуктивності).

28.Загальна характеристика ринку факторіввиробництва

Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано:виробник не купуватиме працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використаніпродуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від продуктивності ресурсупри створенні товару.

У той же час, попит навіть на найпродуктивніший і найуніверсальнішийресурс буде близький до нуля, якщо товар, виготовлений з нього, не матимезбуту. Отже, попит на певний ресурс залежить також від попиту та ціни навиготовлений з нього товар, що реалізується на ринку кінцевих продуктів.Наприклад не тому дороге вино, що дорогий виноград, з якого воно виготовлене, анавпаки: виноградники, дорогі тому, що з них виготовляють це вино.

Таким чином, попит на ресурси є похідним попитом, тобто таким, щозалежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою.

Проаналізуємо ситуацію, коли виробник купує ресурси та продаєпродукт на конкурентному ринку.

Яквідомо, в короткостроковому періоді діє закон спадноїграничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту,кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого прироступродукту, ніж попередня.

Граничний продукт у грошовому вираженні (МRР)— це продукт загальної виручки внаслідоквикористання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва:

                                   МRР=∆ТR/∆L.

Граничні витрати на ресурси (МRС) — це величина, на яку зростають сукупнівитрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю:

                                  МRС = ∆ТС /∆L.

Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна використовувати додатковіодиниці будь-якого виду ресурсів до тих пір, поки кожна наступна одиниця даєприріст валової виручки фірми більший ніж приріст її сукупних витрат. Межеюдіяльності залучення додаткових ресурсів буде точка, в якій врівноважуютьсяграничний продукт у грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс:

                                     МRР = МRС.

Оскільки виробник купує ресурси на конкурентному ринку, то ціни наних залишатимуться незмінними і не залежатимуть від кількості залученихресурсів. Щодо ресурсу праці, то граничні витрати на ресурс будуть дорівнюватизаробітної платі (W), тоді:

                                         МRР = W

Наприклад, якщо зарплата становить 20 грн., то для ситуації, щонаведена в табл.1, доцільно залучати 6 працівників, оскільки сьомий працівниккоштуватиме виробникові 20 грн., а приріст валової виручки буде лише 16 грн.

Для моделі конкурентного ринку ресурсів крива попиту на певнийресурс збігатиметься з кривою граничного продукту у грошовому вираженні(рис.1).

Фактори, що впливають на обсяги залучення ресурсів до виробничоїдіяльності:

1)   рівень зарплати, який склався на ринку праці.  Його змінаперемістить лінію ^ вгору або вниз, що змінить точку її перетину з кривою МRР;

2) зміна цін на продукт, тоді переміститься сама крива МRР;

3) зміна продуктивної праці.

/>

 

 

 

 

3. Закон спадної граничної корисності благ

Розрізняють пряму, непряму та повну корисність.

Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, товважається, що воно має пряму корисність.

Якщоблаго безпосередньо не впливає на добробут людини, алевикористовується для виготовлення товарів, що мають пряму корисність, товважається, що воно має непряму корисність.

Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністюблага.

Функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів і послуг, щоспоживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якогодосягає споживач.

Функціякорисності може бути представлена як:

U=ƒ (х, у,… n),                               

де U— корисність;

х, у,… n—кількість відповідних товарів, що споживаються за певний період.

Сукупна корисність  (TU) — це загальне задоволення, яке отримує споживач відспожитих ним товарів чи послуг. Сукупна корисність зростає у процесіспоживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами. (рис.1)

Гранична корисність — це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиницітовару чи послуги. (рис.2)

Згідно із законом спадної граничної корисності (закон Госсена)величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися із збільшеннямкількості товару, що споживається.

Із розглянутого вище закону спадної граничної корисності є деяківинятки. Для антиблаг максимальна корисність спостерігається за їх відсутності,а функція корисності є монотонно спадною.

 Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бутизростаючою (люди, що перебувають у полоні сильних пристрастей: колекціонери,наркомани, алкоголіки і т. д.) Зростаюча гранична корисність може спостерігатисьінколи лише у певному інтервалі споживання блага (алкоголь).

Є блага з додатною корисністю, які при надмірному споживанніможуть бути антиблагами, наприклад, ліки. Корисність ліків полягає в суворомудозуванні. Подібно, надмірне перебування на сонці може призвести до опіків тазахворювання шкіри.

Рівновага споживача — це оптимальний набір товарів, що максимізує корисність припевному обмеженому рівні бюджету (доходу) споживача. Така рівновага передбачає:як тільки споживач отримує даний набір товарів — у нього зникає стимулзамінювати цей набір на інший.

Якщо споживач не заощаджує частину своїх доходів, не бере та недає в борг, то бюджет споживача можна виразити через його витрати:  бюджетнимобмеженням.

                             І = РАА+РвВ+… +РХХ,                

де             I — бюджет споживача;

А, В,… X — споживчі товари; РА,Рв,… Рх — ціни відповідних товарів.

Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свійбюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, щоприпадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар, тобто длявсіх реально спожитих товарів А, В, С,… виконується рівність:

                      МUА/РА = МUв/Рв = МUС/Рс =… = λ         

а для всіх неспожитих товарів Y, Z, …виконуються нерівності:

                     МUY/Р Y  < λ, МUZ/Р Z< λ,...                  

де МUА, МUв в, МUС, МUY,МUZ — граничні корисності товарів А, В, С, Y, Z;

РА, Рв, Рс, РY, РZ — Ціни товарів А, В, С, У,  Z;

λ— деяка величина, що характеризує граничнукорисність грошей.

Припустимо, що МUА/РА > МUв/Рв, наприклад, ]МUА = 40 ютилів за 1 кг, РА = 2грн/кг, МUв = 50 ютилів за 1 кг, Рв = 4грн/кг, тому:

МUА/РА = 40/2> 50/4 = МUв/Рв.              

Очевидно, що при цьому покупець не досягає максимуму задоволення.Він може скоротити споживання товару В на 1 кг, втративши 50 ютилів. Але назекономлені 4 грн. можна купити 2 кг товару А, що дасть додатково приблизно 80ютилів (приблизно, тому що другий кілограм товару А може принести меншукорисність, наприклад, 39, а не 40 ютилів). Чистий виграш становитимеприблизно80 — 50 = 30 ютилів. Із зменшенням споживання товару В збільшується йогогранична корисність і, навпаки, із збільшенням споживання товару А зменшуєтьсяйого гранична корисність. Тому різниця між МUА/РА і МUв/Рв буде зменшуватися. Перерозподіл витратбуде тривати до тих пір, поки відношення граничної корисності до ціни длякожного, реально спожитого товару не стане однаковим:

МUА/РА = МUв/Рв = МUС/Рс.                 

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме товари такимчином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни булирівні. Цей підхід називається еквімаржинальним принципом.

Відношення МUА/РА показує приріст загальної корисності в результаті збільшеннявитрат на товар А на 1 грн. Кожне відношення із рівності (2.3) можна вважати граничноюкорисністю грошей (точніше, 1 гривні). Величина Xпоказує, на скільки ютилів збільшуєтьсязагальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн.

8.     Ринковий попит і закон попиту

Ринковийпопит — це сумаіндивідуальних попитів при певному рівні цін. Бажання різних споживачівпридбати товар при однакових цінах будуть відрізнятися, тому що в них різніуподобання і доходи. Іншими словами, ринковий попит — це кількість товару, якувсі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами (табл.1).

Таблиця.1Формування ринкового попиту

Ціна товару X, грн. Попит споживача, одиниць товару

Ринковий попит D,

одиниць товару

1(d1)

2(d2)

3(d3)

Р1= 30

Р2 = 20

Р3 = 10

Р4 = 40

-

-

5

15

-

5

15

25

5

15

30

40

5

20

50

80

/> /> /> /> /> /> />

Яквидно з табл.1, при ціні 30 грн. лише третій споживач готовий придбатиданий товар, тому ринковий попит співпадає з індивідуальним попитом третьогоспоживача. При ціні 20 грн. ринковий попит вже формується як сумаіндивідуальних попитів третього і другого споживачів, а при цінах 10 і 4 грн. —як сума попитів усіх трьох споживачів.

Криваринкового попиту показує загальний обсяг попиту всіх споживачів при будь-якійціні. Вона будується ж сума кривих індивідуальних попитів (рис..1).

/>

Рис.5.1. Ринковий попит X

Ринковийпопит залежить від тих же факторів, що й індивідуальний, крім того, вінзалежить від кількості носіїв індивідуального попиту, тобто від кількостіспоживачів

Функціяпопиту — це залежність міжвеличиною попиту га факторами, що на нього впливають. Найбільше впливає на іпопит ціна товару.

Функціяпопиту може бути задана рівнянням:

             ХD=ƒ (P)                                  

де ХD — обсяг попиту, одиниць товару;  Р —ціна товару.

Доситьстійка залежність між попитом на товар та його цінами дає змогу сформулювати законпопиту, який стверджує, що підвищення цін на певний товар призводить дозменшення обсягів попиту на нього і, навпаки, зниження цін сприяє збільшеннюкількості товару, яку бажає придбати споживач.

Навеличину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту, впливаєвиключно ціна товару. Всі інші фактори, що впливають на попит, належать донецінових. їхня дія призводить до пересування самої кривої попиту на графікувправо (збільшення попиту) чи вліво (зменшення попиту).

Донецінових факторів ринкового попиту належать:

— зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами;

— зміна цін на інші товари, зокрема товари-субститути чи товари-комплементи;

— кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару;

— цінові очікування покупців;

— доходи споживачів.

Уреальному житті жоден з перелічених факторів не діє відокремлено, у чистомувигляді. Вони переплітаються, утворюючи складну та суперечливу систему.