Реферат: Планування обсягу виробництва продукції на швейному підприємстві
/>/>ЗмістВступ1.Планування обсягу виробництва продукції на швейному підприємстві1.1Виробнича програма підприємства1.2Формування плану реалізації з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклупродукції і детермінантів попиту1.3Планування реклами1.4Планування збуту продукції2.Техніко-економічні характеристики швейного підприємства ват „Швейно-торговепідприємство „МАЯК”2.1Організаційно-економічна характеристика підприємства ВАТ „Швейно-торговепідприємство „МАЯК”2.2 Планз обсягу виробництва та реалізації продукції на 2009 рік2.3Аналіз плану реалізації продукції3.Пропозиції щодо підвищення обсягів випуску продукції3.1Резерви збільшення випуску та реалізації продукції3.2Аналіз продуктивності праці та шляхи її підвищенняВисновокСписоквикористаних джерелДодаткиВступ
Планування кожногопромислового виробництва має свою специфіку. Разом з тим усім їм притаманне те,що в них однакові основні етапи планування роботи: обґрунтування виробничої програми(обсягів виробництва, асортименту виробів, матеріально-технічного постачання), плануваннявитрат на виробництво і калькуляція собівартості продукції, планування реалізаціїпродукції та її рентабельності.
У річнихпланах швейних підприємств показують тільки зведені дані щодо продукції промисловихвиробництв у натуральному чи вартісному обчисленні, її товарну частку, собівартість,виручку від реалізації, прибуток і рентабельність. Ці дані беруть з попередньо розробленихпланів промислових підрозділів. Основну ж роботу з планування діяльності промисловихвиробництв виконують під час складання планів (госпрозрахункових завдань).
Виробничапрограма — це провідний розділ плану промислового підрозділу; він є базою для розробкивсіх його наступних розділів — матеріально-технічного постачання, плану з працій заробітної плати, собівартості продукції, плану реалізації продукції і прибутку.У виробничійпрограмі обсяги виробництва визначають як у натуральному, так і в грошовому виразі.До валової продукції швейних виробництв включають усю намічену до випуску продукцію, одержануяк зі своєї, так і з придбаної сировини, незалежно від того, призначена вона дляреалізації на сторону чи для використання в господарстві. Оцінюють її в поточнихцінах. У перспективних планах показники виробничої програми розраховують тількина рік, а в поточних — і в квартальному розрізі.
Плануючи обсягивиробництва промислової продукції, перш за все враховують виробничу потужність цеху,під якою розуміють його здатність до максимального випуску продукції або переробкимаксимальної кількості сировини за певний період часу. Виробнича програма, що характеризуєобсяг виробництва з окремих видів продукції, виражає ступінь використання виробничихпотужностей підприємства.
/>/>1. Плануванняобсягу виробництва продукції на швейному підприємстві
Визначаючиобсяги промислових виробництв враховують попит на продукцію, можливості заготівлісировини та її реалізації, потреби населення в послугах швейного характеру, можливостізаготівлі тари, забезпечення транспортними засобами, запаси корисної сировини.
Однак вирішальнийвплив на планування як обсягів виробництва промислової продукції, так і асортиментусправляє рівень рентабельності і прибутку окремих видів продукції.
На вибірасортименту швейних виробів впливає ще багато факторів: необхідність зменшення сезонностіу використанні робочої сили та обладнання, можливості сировинної бази, ступінь забезпеченостітарою, спеціями тощо. Проте другим за значенням фактором, що визначає асортимент продукції,є кон’юнктура ринку. Зокрема оптові покупці надають перевагу тому, хто має більшийасортимент продукції.
Обсяг виробництвапродукції в натуральних вимірниках встановлюється на основі обсягу поставок:
/> (1)
де /> – обсяг виробництваі-го виду продукції в натуральних одиницях;
/> – обсяг поставок(обсяг продажів) і-го виду в натуральних одиницях;
/> – запаси готовоїпродукції на складі відповідно на початок і кінець планового періоду в натуральниходиницях.
Запаси готовоїпродукції на початок планового періоду визначаються з їх фактичної величини на кінецьзвітного періоду. Величина запасу готової продукції на кінець планового періодувизначається виходячи із терміну зберігання продукції на складі і тривалості плановогоперіоду, тобто:
/> (2),
де /> – середній термінзберігання і-го виду продукції на складі, днів;
Д – тривалістьпланового періоду, днів [2, 64].
План поставокпов’язаний з показниками обсягу реалізації та випуску продукції в натуральному виразі.Залежність вказаних показників і порядок їх розрахунку може бути виражений формулою:
/> (3)
де ОПпі – обсяг(план) поставки готової продукції і-го найменування споживачам;
РПпі – обсяг (план)реалізації продукції;
— Зві – змінна залишків відвантаженої,але не оплаченої продукції на початок і кінець планового періоду;
Гпі – план випускуготової продукції і-го найменування;
— ЗГсі – зміна залишків готовоїпродукції на складі на початок та кінець планового періоду.
Термін постачаннявизначається на основі укладених договорів з підприємствами і організаціями, споживачами.Для цього в договорах повинні бути визначенні конкретні умови постачання: повнийасортимент, кількість та термін постачання по бажаній позиції, спеціальні вимогидо якості продукції; обсяги партій і періодичність їх постачання; способи транспортуванняпродукції.
Для узагальнюючоїхарактеристики виробничої діяльності швейного підприємства, окремих галузей та промисловостів цілому визначається обсяг продукції у вартісному виразі. Основними вихідними данимипри цьому є випуск продукції в натуральному виразі та ціни.
Вартісними показникамивиробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистоїпродукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту,обсяг незавершеного виробництва.
Товарна продукція– це загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт та послуг виробничогохарактеру, що буде підготовлена до реалізації. В обсяг товарної продукції включаєтьсяготова продукція, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт власного підприємства,напівфабрикати та запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромисловихгосподарств власного підприємства, роботи пов’язані з освоєнням нової техніки, тара,що не входять в гуртову ціну виробу.
Обсяг товарноїпродукції ( />)визначають за формулою:
/> (4),
де Ni – випускпродукції і-го виду в натуральних одиницях;
Ці – гуртова цінапідприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;
n – кількістьвидів продукції, що виготовляється на підприємстві;
Р – вартість робітта послуг на сторону, грн [3, 52].
Товарна продукціяпланується у діючих і порівняльних цінах. Розрахунок товарної продукції в діючихцінах необхідний для визначення обсягу продажу, у порівняльних цінах товарна продукціявизначається для розрахунків динаміки та обсягу виробництва, інших показників.
Роботи і послугиневиробничого характеру не включаються в товарну продукцію (наприклад, капітальнийремонт будівель, послуги транспорту підприємства і науково-дослідні та проектніроботи стороннім споживачам тощо).
У валову продукцію(ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовностіта визначають за формулою:
/> (5),
де /> – вартість залишківнезавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;
/> – вартість інструментудля власних потреб на початок і кінець планового періоду, грн.
Валову продукціюможна також обчислювати за формулою:
/> (6),
де ВО – валовийоборот підприємства;
ВЗО – внутрішньозаводськийоборот підприємства [7,54].
Валовий оборотпідприємства (/>) – це обсяг валової продукції незалежновід того, де вона буде використана, в межах підприємства, чи поза ним.
Внутрішньозаводськийоборот підприємства (/>) – це та кількість продукції, якавикористовується всередині підприємства для подальшої переробки.
Реалізована продукція(/>) – це продукція,яка відвантажується споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунокпідприємства – постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованоїпродукції визначається за формулою: />
/> (7),
де /> – залишки готовоїнереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн.;
/> – залишки продукціївідвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукція на відвантаження, що зберігаєтьсяу покупців відповідно на початок та кінець планового періоду, грн.
Виробнича програма– це саме та кількість продукції, яку потрібно виробити в плановому році, щоб забезпечитиплан продажу (план реалізації).
Обсяг чистої продукціїпідприємства ( />) обчислюється за формулою:
/> (8),
де /> – матеріальні витратина виробництво продукції, грн.;
/> – сума амортизаційнихвідрахувань за відповідний період, грн.
Чиста продукція– це вартість створена на підприємстві. Чиста продукція може бути обчислена як сумаосновної та додаткової заробітної плати працівників підприємства з відрахуваннямина соціальні заходи і прибутку.
Показник умовно-чистоїпродукції (УЧП):
/> (9).
В матеріаломісткихгалузях використовується показник нормативної вартості обробітку (/>), який визначаєтьсяяк добуток показників нормативної вартості обробітку одного виробу і-го виду (/>) і кількості виготовленихвиробів і-го виду (/>):
/> (10),
/> (11),
де /> – зарплата виробничихробітників (основна і додаткова з відрахуванням на соціальні заходи) на одиницювиробу і-го виду, грн.;
/> – виробничі витратицеху на одиницю виробу і-го виду, грн.;
/> – загальновиробничівитрати на одиницю виробу, грн;
/> – прибуток, щоприпадає на одиницю виробу і-го виду, грн.
Величина незавершеноговиробництва у вартісному виразі (НЗВ) визначається за формулою:
/> (12),
де /> – кількість виробівв натуральних одиницях;
/> – собівартістьодного виробу, грн.;
/> – тривалість циклувиготовлення одного виробу, робочих днів;
/> – коефіцієнт наростаннязатрат при виготовленні виробу, який визначається за формулою:
/> або /> (13),
де /> – сума матеріальнихвитрат на виробництво одного виробу, грн.;
/> – собівартістьодиниці виробу без матеріальних витрат, грн.;
/> – одноразові витратина початок циклу виготовлення продукції, грн.;
/> – поточні витратина виробництво, грн [6, 45].
До складу незавершеноговиробництва входять вироби та комплекти, які знаходяться на різних стадіях виробничого процесута підлягають наступній обробці або складанню, а також вироби у складанні та навипробуваннях.
Зміна залишківнезавершеного виробництва в складі валової продукції планується при значному збільшенніобсягу виробництва в плановому періоді порівняно зі звітним, знятті з виробництваокремих видів продукції, створенні запасу при переході на випуск нових виробів іззначною тривалістю виробничого циклу. Забезпечення безперебійної та ритмічної роботипідприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва, щообумовлена необхідністю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожномуробочому місці, в процесі їх переміщення.
Обсяг незавершеноговиробництва впливає на результати роботи підприємства, оскільки він потребує обіговихкоштів, а це негативно позначається на економічному стані підприємства. В той жечас, забезпечує нормальний хід виробничого процесу, його безперервність і ритмічність.Тому величина незавершеного виробництва повинна підтримуватись на оптимальному рівні.
Величина незавершеноговиробництва на початок планового періоду визначається на основі даних про його наявністьна кінець звітного періоду. В масовому виробництві на величину незавершеного виробництвапродукції впливають наступні фактори: число робочих місць; кількість виробів, щоодночасно знаходяться на одному робочому місці; спосіб передачі деталей з однієїдільниці на іншу; план виробництва та собівартість одиниці продукції.
Нормативна величинанезавершеного виробництва на кінець планового періоду в масовому виробництві (/>) визначається заформулою:
/> (14),
де /> – кількість робочихмісць;
/> – кількість одночасногооброблюваних деталей (напівфабрикатів), шт.;
/> – кількість деталей(напівфабрикатів), що знаходяться між операціями, шт.;
/> – величина транспортноїпартії, шт.;
/> – собівартістьвиробів (напівфабрикатів), грн.;
і=1,2,3… т– кількість виробів (напівфабрикатів) [6, 59].
В серійному виробництвішвейногопідприємства нормативнавеличина незавершеного виробництва залежить від середньодобового випуску певноговиду продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнта готовності виробу та йогособівартості. В його основі лежить наступна залежність показників.
/> (15),
де /> – нормативна величинанезавершеного виробництва на кінець планового періоду по цеху, дільниці серійноготипу виробництва;
/> – плановий випускі-го виробу в натуральному виразі;
/> – кількість днівв плановому періоді;
/> – собівартістьі-го виробу, грн.;
/> – тривалість виробничогоциклу виготовлення виробу;
/> – коефіцієнт наростаннязатрат в виробництві по і-му виробу, що характеризує ступінь його готовності.
Коефіцієнт наростаннязатрат являє собою відношення середньої собівартості виробу в незавершеному виробництвідо собівартості готового виробу.
В одиничному виробництвівеличина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу ійого собівартості. Вона визначається за формулою:
/>або /> (16) [8, 64].
/>/>1.1 Виробничапрограма підприємстваВажливим розділомпоточного плану швейного підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізаціїпродукції.
Виробнича програмавизначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідаєноменклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Вона обумовлює завданняпо введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировиннихресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов’язанийз планом по праці і заробітній платі, планом по витратах виробництва, прибутку ірентабельності, фінансовим планом.
Виробнича програмапідприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовленав плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарськоїдіяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планіврозробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпеченняїї виконання.
Основним завданнямвиробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякіснійпродукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсівта отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесірозробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:
— правильневизначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництвапопитом споживачів;
— повнеув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізаціїпродукції;
— обґрунтуванняплану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.
Виробнича програмаскладається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному)виразі та плану виробництвау вартісному виразі.
В основу розробкивиробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції.На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечуєтьсяза допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурівиробів.
Для того, щобвірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бутипредставлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції,оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.
При плануваннівиробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:
— перспективний план виробництвапродукції і послуг;
— прогноз потреби у продукціїпідприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів учасі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;
— державний контракт та державнезамовлення на продукцію підприємства – якщо таке існує;
— результати вивчення поточногопопиту на продукцію;
— договори на виробництво тапоставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртовихярмарках;
— заходи щодо спеціалізаціїі кооперування виробництва;
— заходи щодо збільшення виробничихпотужностей підприємства;
— дані про залишки нереалізованоїпродукції у попередньому періоді [7, 53].
Послідовністьраціональної розробки виробничої програми зображена в додатку 1.
Підставою длявизначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарськідоговори.
Обсяг випускупо окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтуванняна підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування,намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізаціїі кооперування виробництва.
Виходячи з натуральнихобсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісномувиразі: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно–чистоїпродукції.
Розробка завданьпо випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складаннівиробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція[8, 34].
Планування виробничоїпрограми швейного підприємства в натуральному виразі передбачає: визначення номенклатурий асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в продукції, обсягувиробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрунтування планованихобсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовимиресурсами.
В основу плануваннявиробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включаєнатуральні та вартісні показники.
Натуральними показникамивиробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.
Номенклатура –це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент – це різновидність виробівв межах даної номенклатури. Натуральні показники представленні у фізичних одиницяхвиміру (штуки, тонни, метри).
Номенклатура виробівпідприємства може бути централізованою та децентралізованою.
Централізовананоменклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.
Децентралізовананоменклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попитуна свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладаннядоговорів поставок.
Значення натуральнихпоказників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони даютьможливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах із врахуваннямякісної характеристики товарів.
Одним з найважливішихетапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.
Основним методомвизначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм їївитрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множенняпитомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потребав знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбаченихобсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.
Поряд з цим враховуєтьсяпотреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів та т.п.
Потреба в продукціїпогоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув'язуваннямають свої особливості в залежності від рівня планування. Головним засобом ув'язуванняпотреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.
На підставі планувипуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничіпрограми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальномуобсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовленихокремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурніпозиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний ступіньдеталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних)цехів програма складається по найменуванню та кількості готових виробів відповіднодо плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для цехівноменклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на замовлення,вироби, вузли.
Виробнича програмакожного цеху швейного підприємства обґрунтовується виробничою потужністю окремих групустаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження вмашино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити “вузькі місця” в цеху і вжитизаходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.
На основі виробничихпрограм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючихпідрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортногогосподарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленоїпотреби в їхній продукції та послугах.
Виходячи з планівцехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом плануваннявиробництва є доведення завдань по виконанню окремих виробничих процесів та виготовленнюпродукції безпосередньо до бригад і робочих місць [14, 54].
Кожне підприємстворозробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державногозамовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємстваі за згодою дирекції.
Виробнича програмає важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних,трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансовіпоказники.
В поточному плануваннівиробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішньогота зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на більш довший період недоцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починаєтьсяз її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключновелике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції івсієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізаціїпродукції по кварталах і місяцях.
Розподіл річнихзавдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуванням наступних факторів:
— встановлених договорами строківпоставки продукції споживачам;
— збільшення випуску продукціїза рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також зарахунок заходів передбачених планом інновацій;
— термін введення в дію новихпотужностей та обладнання;
— забезпечення рівномірногозавантаження всіх виробничих підрозділів;
— підвищення серійності (масовості)виробництва;
— числа робочих днів в кожномукварталі;
— можливого вибуття основнихвиробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонтуобладнання;
— зняття з виробництва застарілихвидів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасномурівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та замінитиїх новими;
— сезонності і змінності роботи;
— сезонності збуту продукції.
В масовому і багатосерійномувиробництві, коли споживання продукції не носить сезонного характеру (наприклад,виробництво хлібобулочних виробів, будівельних матеріалів), розподіл виробничоїпрограми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. Вінших випадках розподіл завдань проводиться з врахуванням термінів постачання продукціїспоживачам.
Виробнича програмаповинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів,тобто бути оптимальною.
Оптимальна виробничапрограма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечуєнайкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.
Оптимізація виробничоїпрограми проводиться з метою:
1) плануванняоптимальної структури номенклатури продукції;
2) визначеннямаксимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощуваннявиробництва.
/>/> 1.2 Формуванняплану реалізації з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантівпопитуМаркетингявляє собою комплекс заходів щодо дослідження всіх питань, пов’язаних із процесомреалізації продукції підприємства. Сюди входить:
— вивченняспоживача;
— дослідженнямотивів його поведінки на ринку;
— аналізвласного ринку підприємства;
— дослідженняпродукту (робіт, послуг);
— аналізформ і каналів збуту (реалізації) продукції;
— аналізобсягу товарообігу підприємства;
— вивченняконкурентів, форм і рівня конкуренції;
— дослідженнярекламної діяльності;
— визначеннянайбільш ефективних способів просування товарів на ринку;
— вивчення«ніші» ринку – області виробничої чи комерційної діяльності, у якій підприємствомає найкращі можливості (в порівняні з потенційними конкурентами) по реалізаціїсвоїх порівняльних переваг для збільшення товарообігу [8, 76].
Службамаркетингу на підприємстві – спеціальний підрозділ, основними завданнями якого є:
— комплексневивчення ринків і перспектив їх розвитку, виявлення незадоволених потреб у товарахі послугах, пристосування виробництва до вимог споживачів;
— вивченнядіяльності конкурентів, стратегії і тактики їх впливу на покупців (реклами, ціновоїполітики, інших методів конкурентної боротьби), формування попиту і стимулюваннязбуту, планування і здійснення збутових операцій, забезпечення умов для стійкоїреалізації товару; ринкова організація виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторськихробіт.
Керівникислужби маркетингу та його співробітники повинні вміти вибирати вигідні ринки, аналізуватиринкову ситуацію, готувати рекомендації щодо випуску нових товарів і давати прогнозиринків, розробляти стратегію, тактику і програму маркетингу, виробляти основні вимогидо товару, його асортименту, визначати цінову і збутову політику підприємства іконтролювати їх здійснення.
Природно,що для окремого, конкретно взятого підприємства, у відповідності зі специфікою йогодіяльності, ступінню значимості кожного з елементів маркетингу по ступеню їхньоїзначимості для успіху підприємства в конкурентній боротьбі, досягнення високих фінансовихрезультатів постійно змінюється в часі у всіх галузях в залежності від зміни структуривиробничих витрат і характеру економічного середовища, у якому діє підприємство.
Роботапо організації реалізації починається з вивчення ринку та проведення маркетинговихдосліджень:
— виявляютьсяпотреби ринку;
— інформуютьсяпотенційні клієнти про їх потреби, а також товари та послуги, що задовольнять їхпотреби;
— визначаютьсяціни на продукцію та прогнозуються власні ціни.
При виявленніпотреб ринку необхідно скласти уявлення про загальний попит на ринку.
Попит– це відношення між ціною товару і його кількістю, яку покупці хочуть та в змозіпридбати.
Формуванняпопиту – дії підприємства, метою яких є повна інформованість потенційних покупцівпро товар, його особливості, технічний рівень, економічні параметри, ціни, додатковіпослуги, які надаються при придбанні товару, про сервіс, а також про фінансову надійністьсамої фірми-продавця, її репутацію. Основний інструмент формування попиту – реклама.Особлива важливість формування попиту при виході підприємства на ринок, де вонораніше не виступало і його товар невідомий покупцям, а також при виході на ринокз новим товаром, про споживчі властивості якого покупці не мають інформації.
Законпопиту стверджує, що чим нижча ціна товару (за інших рівних умов), тим більша йогокількість, яку покупці хочуть та можуть придбати і навпаки.
План збутутакої продукції розробляється на основі державного замовлення і контракту, портфеляінших замовлень, договорів, які укладаються між виробниками і споживачами. При плануваннізбуту цієї продукції необхідно враховувати, у які роки (періоди) життєвого циклутовару буде вироблятися та реалізовуватись така продукція.
Життєвийцикл товару – це концепція, що визначає послідовність періодів існування товару,період часу, протягом якого товар продається на ринку. Життєздатність товару включаєдекілька стадій: розробка, впровадження, зростання попиту, зрілість (насичення),спад. На кожній стадії товар по-різному рекламується, продається, має різну ціну.Крім того, необхідно враховувати, у які роки (періоди) життєвого циклу буде вироблятисята реалізуватися така продукція.
Найістотнішадетермінанта – ціна товару. Цінова еластичність попиту – ступінь зміни обсягу збутупродукції в залежності від динаміки цін на неї. Еластичність попиту різна для різнихтоварів і залежить від їх новизни, особливостей виробництва і споживання, рівняконкуренції або, навпаки, монополізації ринку, включаючи доступ на ринки.
Існуютьще ряд факторів, які впливають на величину попиту: якість товару, упаковка, рекламатовару, ціна взаємозамінних товарів, доходи покупців; діяльність продавців, торговихагентів, сервісне обслуговування, канали поширення тощо.
Особливуувагу слід звернути на такий параметр як якість товару. Підвищення якості продукції– довгий процес, який потребує удосконалення технології виробництва, закупки новогообладнання та ін. Тому підприємство, яке виробляє продукцію вищої якості, одержуєперевагу у часі, яка використовується для розширення своєї частки на ринку і збільшенняобсягу збуту.
Місцезнаходженняпідприємства – важливе у роздрібній торгівлі, магазини зосереджують частіше на житловихмасивах, у місцях, які зв’язують місце роботи і проживання покупців. Це дозволяєреалізувати більшу кількість товарів.
Використаннятоварного асортименту як параметра впливу на збут – це включення в асортимент торговогопідприємства товарів, не характерних для його спеціалізації. Це веде до збільшеннякількості покупців, покупок і, як результат, до збільшення обсягу збуту.
Додатковіпараметри впливу на збут також мають велике значення для збільшення обсягів збутупродукції. Діяльність продавців і торгових агентів – це робота, яка проводитьсяз покупцями у місцях проживання споживачів, при обслуговуванні по телефону, на замовленнятощо. Така діяльність збільшує кількість покупців і обсяг збуту товару.
Закінчуєтьсяробота по плануванню збуту складанням портфеля замовлень. В ринковій економіці портфельзамовлень формує відділ маркетингу підприємства самостійно. Як правило, портфельзамовлень складається із трьох розділів:
— поточнихзамовлень, що забезпечують ритмічну роботу підприємства в даний період;
— середньостроковихзамовлень на 1-2 роки;
— перспективнихзамовлень, біля двох років [9, 57].
Найважливішимфактором, що визначає рівень і рентабельність продажів, є відповідність асортиментуі номенклатури продукції запитам споживачів. Під номенклатурою розуміють укрупненийперелік продукції, що випускається підприємством за видами, типами, ґатунками, фасонами,малюнками.
Асортиментпродукції – склад і співвідношення окремих видів виробів у продукції підприємства,галузі виробництва або в будь-якій групі товарів.
Асортименттоварів – набір різних товарів, їх видів і різновидів, об’єднаних за будь-якою ознакою.Розрізняють виробничий і торговий асортимент.
Виробничийасортимент – набір товарів, який виробляється промисловістю і сільським господарством,відображає спеціалізацію промислового і сільськогосподарського виробництва і формуєтьсяв залежності від цієї ознаки.
Торговийасортимент – набір товарів, які пропонуються для продажу населенню в роздрібнійторгівлі.
Асортиментнапозиція – це конкретна модель, марка чи розмір продукції, що продає підприємство.Набір взаємозалежних товарів, називається асортиментною групою. Номенклатура читоварний асортимент включає всі асортиментні групи, пропоновані підприємством допродажу.
При плануванніноменклатура чи товарний асортимент можуть характеризуватися: різноманітністю (виходячиз кількості пропонованих асортиментних груп чи номенклатурних позицій); глибиною(виходячи з кількості позицій у кожній асортиментній групі); порівнянністю (виходячизі співвідношень між асортиментними групами з погляду спільності кінцевого споживання,каналів розподілу, груп споживачів та діапазону цін).
Різноманітнийасортимент при плануванні дозволяє орієнтуватися на різні вимоги споживачів і стимулюватипокупки в одному місці. Одночасно він вимагає вкладення ресурсів у різні категоріїпродукції, що пов’язано із деякими складностями.
Глибокийасортимент може задовольняти потреби різних купівельних сегментів ринку в одномутоварі, максимізувати використання місця в торгівельних точках, перешкоджати появіконкурентів, пропонувати діапазон цін і стимулювати підтримку дилерів. Однак вінтакож збільшує витрати на підтримку запасів, модифікацію і реалізацію товарів. Крімтого, у процесі планування і виготовлення продукції можуть виникнути труднощі удиференціації між схожими асортиментними позиціями.
/>/> 1.3 ПлануваннярекламиУ здійсненнірозробки плану реалізації товару вирішальне значення має його стимулювання, якеможе привабити покупців і підтримувати привабливість до товару чи фірми високоюспоживчою цінністю і репутацією для споживачів товарів та послуг. У цьому особливу роль відіграєкомунікаційна політика підприємства, і зокрема, планування реклами.
Комунікаційнаполітика – це комплекс заходів щодо забезпечення інформованості споживачів та посередників,інших контактних аудиторій про фірми або її товари з метою просування товарів. Докомунікаційної політики входить реклама, засоби стимулювання збуту, персональнийпродаж, робота із засобами масової інформації, організація участі в ярмарках тавиставках, фірмовий стиль, упаковка тощо.
Цілями комунікаційноїполітики можуть бути:
— збільшення обсягів продажу;
— зменшення товарних запасів;
— виведення на ринки новоготовару;
— створення певного іміджу фірмиабо його удосконалення та ін.
Основними інструментамикомунікаційної політики є:
— реклама;
— стимулювання збуту;
— персональний продаж;
— пропаганда.
Реклама (фр. reclame,від лат. reclame – вигукую, кричу) – має декілька значень:
— повідомлення про конкретнийтовар, послугу;
— вид комунікативного зв’язкуміж виробником і споживачем;
— комерційна (що обслуговуєсферу ринкового обміну) пропаганда споживчих властивостей товару (послуг) з метоюстимулювання його продажу, яка містить вибіркову інформацію про товар і яка формуєпевне уявлення покупця про товар [11, 64].
З економічноїточки зору реклама – це оплачена форма не персональної презентації та просуваннятоварів і послуг із чітко визначеним джерелом фінансування.
Для реалізаціїмаркетингових цілей застосовують такі види реклами:
Інформаційна рекламазастосовується переважно з метою створення попиту на етапі виведення нового товаруна ринок (інформація про товари, форму, образ підприємства).
Переконуюча рекламапроводиться на етапі збільшення випуску продукції з метою переконання споживачіву перевазі певної марки товару. Часто набуває форми порівняльної реклами (переконуєу необхідності здійснення покупки, викладає переваги товару).
Нагадувальна рекламавикористовується на етапі зрілості для того, щоб змусити споживача згадати про товар(нагадує про товар, місце його продажу).
Підкріплююча рекламапісля купівлі запевнює покупців товару у правильності вибору.
Престижна рекламастворює певний імідж підприємства.
Засобами поширенняреклами підприємства є:
— преса (газети, журнали, книги,довідники);
— друкована реклама (листівки,плакати, каталоги, проспекти, візитні картки і т. і.);
— зовнішня реклама (великогабаритніплакати, електрифіковані і світлові панно з нерухомими, що біжать чи запрограмованиминаписами, просторові конструкції тощо);
— реклама на транспорті (усерединіі зовні транспортних засобів, на зупинках, залізничних і автовокзалах, аеро – іморських портах);
— екранна реклама (кіно- і телереклама,слайди);
— радіореклама.
Планування рекламноїкампанії передбачає наступні послідовні етапи:
— визначення цілей та об’єктіврекламної кампанії;
— визначення цільової аудиторіїреклами;
— вибір засобів реклами;
— підготовка рекламного звернення;
— розробка графіків виходу реклами;
— складання бюджету просуваннятовару;
— попередня оцінка ефективностіреклами.
Визначений тимчи іншим способом рекламний бюджет розподіляється за видами робіт залежно віл їхньогообсягу, який в свою чергу залежить від засобів реклами, діючих кількісних нормативівза одну хвилину мовлення, якщо це радіо або телебачення, за одну сторінку аркушу– для друкованої реклами і вартості одиниці використання засобу інформації.
У плані рекламноїдіяльності підприємства вказуються основні види реклами, конкретні рекламні засоби,які будуть застосовуватись у плановому періоді, їх накладання або кількість необхідногочасу мовлення, кількість охоплених споживачів, вартість рекламних послуг, терміниподачі рекламних матеріалів.
Ефективність рекламиоцінюється з огляду на комунікаційну та збутову діяльність. Перший показник – цевитрати на рекламу в розрахунку на одного покупця, а другий – витрати на рекламув розрахунку на одиницю обсягу збуту продукції. У процесі аналізу рекламної діяльностіза звітний період визначаються фактичні відхилення від планових показників. Зменшеннявідносних витрат свідчить про ефективну рекламну діяльність підприємства.
Але в будь-якомувипадку цінність реклами визначається кінцевими показниками господарської діяльностіпідприємства, насамперед приростом збуту продукції, товарообігу, одержанням прибутку,хоча є і такі види реклами, що розраховані на довгострокове замовлення і спрямованітільки на підтримку марки, престижу фірми перед споживачами. Дослідження рекламивказує керівництву підприємства також на необхідність посилення рекламної кампанії,пошук нових засобів впливу на споживача, підвищення його інтересу до продукції підприємства,і як наслідок на збільшення її збуту.
Для того, щобрекламна кампанія підприємства була дійсно ефективною в умовах ринку, при плануваннінеобхідно дотримуватися наступних рекомендацій, які підтверджені досвідом багатьохприбуткових фірм США і країн Західної Європи:
— чітко усвідомлювати відношеннятого, для кого призначена продукція підприємства на ринку, кому повинна бути адресованареклама. Всі акценти в рекламній кампанії повинні бути розставлені таким чином,щоб максимально продемонструвати споживачу, які саме вигоди він зможе одержати відїї використання, проілюструвати її неповторні й унікальні риси, поліпшені характеристикиі т.п.;
— робити усе можливе, щоб товарнийзнак, марка підприємства були помітні на ринку, щоб їх не могли переплутати. З цьогопочинається підвищення престижу марки. Інакше буде важко розраховувати на постійнезалучення уваги споживачів до виробів, які б засоби реклами і просування виробівна ринку не використовували. Потрібно також знайти будь-який виразний, що запам'ятовуєтьсясимвол чи товарний знак, марку для підприємства;
— реклама продукції не повиннабути занадто настирливою;
— у рекламі,як ні в якій іншій сфері бізнесу, потрібні нововведення, винахідливість. Необхідно прагнути дати початокновим тенденціям. Ризик тут, звичайно, більший, ніж при використанні традиційнихпідходів, проте і віддача вища;
— спиратися в рекламі потрібноне на емоції, а на факти. Один з підходів може бути такий. Потрібно зрозуміти, зякими проблемами стикаються споживачі, і продемонструвати їм за допомогою реклами,як вони зможуть їх задовольнити, якщо придбають продукцію Вашого підприємства. Доцільнозаручитися в рекламній кампанії офіційно зареєстрованою думкою експертів про виріб(фахівців із професійних асоціацій, визнаних авторитетів у тій чи іншій сфері, представниківспілок по захисту прав споживачів) і послатися на неї в рекламі;
— формулювати помітні заголовкиі підзаголовки в рекламних проспектах продукції. Використовувати в рекламі простумову, загальнодоступні терміни і вираження. Дослідження рекламних оголошень, проведенів універмагах США, показали, що споживачі найкраще запам'ятовують рекламні заголовкиі звертання, що складаються з 8-10 слів. На більш довгі повідомлення споживачі звертаютькуди менше уваги. Але зовсім інакша справа з рекламними проспектами. Дослідженняпоказують, що в рекламі товарів виробничого призначення проспекти, що містять більш350 слів, значно ефективніші. У той же час варто уникати великих рекламних повідомленьпо телебаченню;
— використовувати в рекламі ілюстраціїі наглядні приклади. Фотографії в рекламі завжди краще, ніж малюнки. Вони залучаютьбільше уваги, створюють в очах споживачів привабливий образ товару, люди їм більшевірять;
— використовувати купони й іншіформи преміювання споживачів у рекламних проспектах і каталогах. Купони повиннібути оздоблені малюнком, які пояснюють покупцям їхнє призначення й умови використання.На купонах обов'язково повинен стояти торговий знак чи марка, символ підприємства;
— створювати навколо підприємстваі виробів атмосферу широкої гласності. Інформація про підприємство повинна бутияк можна більш доступною споживачам;
— не знімати рекламу не переконавшисьв тому, що вона цілком вичерпала свій потенціал. При цьому потрібно пам’ятати, щоповторні звернення завжди дають більший результат, чим разові [7, 74].
/>/>1.4 Плануваннязбуту продукціїПлан збуту продукції– це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринкуй буде реалізований у плановому році.
У будь-якому планізбуту, як правило, вказується кількість продукції кожного виду, а також робіт іпослуг, які будуть реалізовані в запланованому періоді.
При рівномірнихпоставках обсяг продажу на плановий період можна визначити як добуток середньодобовоговипуску продукції на період часу за наступною формулою:
/> (17),
де — запланованийобсяг збуту продукції, грн.;
— середньодобовийвипуск (обсяг) продаж, грн.;
— запланованийперіод збуту (днів, місяць, квартал, рік).
При нерівномірномучи нестабільному виробництві, наприклад, при сезонних коливаннях виробництва, планзбуту, як правило, складається на кожен місяць. В річний план збуту продукції підприємствавключають наступні види товарів і робіт: обсяг реалізації продукції на внутрішньомуринку, розмір комплектуючих виробів, власного виробництва, величина експортних поставоктоварів, нормативи запасів готової продукції, обсяги робіт і послуг виробничогохарактеру у ринкових цінах.
План обсягу продажівможе мати наступну структуру:
1. Дослідженнякон’юнктури ринку:
— аналіз продаж за попереднійперіод;
— сегментація ринку;
— вибір цільового ринку;
— прогноз розвитку ринку.
2. Плануванняассортименту:
— формування структури асортименту;
— планування освоєння новихвиробів.
3. Оцінка конкурентноздатності.
4. Плануванняціни.
5. Прогнозуваннявеликими групами.
В процесі аналізупродаж розраховуються і аналізуються наступні показники:
— абсолютний приріст обсягупродаж в натуральному і вартісному виразі;
— зміна номенклатури (асортименту)продукції;
— індивідуальний індекс фізичногообсягу реалізованої продукції, як відношення кількості даного виду продукції, реалізованоїв звітному році до кількості продукції, реалізованої в базовому періоді;
— коефіцієнт відповідності асортиментупродукції структурі потреб в ній;
— загальний вартісний індекспродажів;
— залишок нереалізованої продукції;
— відмова покупців від ранішеукладених договорів;
— повернення продукції споживачамив зв’язку з низькою якістю;
— рентабельність продажу;
— рентабельність обороту, якпитома вага прибутку в доході підприємства від реалізації продукції, на товарномуринку по відпускних цінах підприємства [8, 64].
При плануванніціни на продукцію в процесі обґрунтування обсягу продажу можуть застосовуватисьнаступні альтернативні основні методи ціноутворення:
— на основі витрат;
— з орієнтацією на рівень конкуренції;
— параметричні (ті, що залежатьвід характеристики товару та його якості).
План збуту продукціївизначається, виходячи з обсягу товарної продукції з урахуванням зміни нереалізованихзалишків на початок і кінець розрахункового періоду.
До залишку нереалізованоїпродукції включають:
— запаси готової продукції наскладі постачальника;
— товари, відвантажені споживачам,але не оплачені ним.
Залишок готовоїпродукції на складі на початок планового періоду визначається за даними на кінецьзвітного року (перепланованого), на кінець планового – за нормативом власних обіговихкоштів на плановий період. Але оскільки у складі обігових коштів продукція рахуєтьсяза плановою виробничою собівартістю, то для включення в розрахунок залишків її необхідноперевести у вартість за гуртовими цінами за допомогою коефіцієнта, який визначаєтьсявідношенням товарної продукції в планових цінах до її виробничої собівартості. Якщож норматив готової продукції на складі встановлюється у днях, то відношення добовоговипуску у вартісному виразі на норматив продукції на складі у днях.
Залишки відвантаженої,але не сплаченої на початок планового періоду продукції визначаються за даними накінець звітного періоду, на кінець планового періоду – розраховуються на основівстановленого за фактичними даними минулих періодів співвідношення між залишкамивідвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі.
Після розрахункувсіх показників, з яких складається обсяг збуту, визначається план реалізації (збуту)продукції підприємства за такою формулою:
/> (18),
де – плановийобсяг реалізації (збуту), грн.;
— плановий обсяг товарної продукції,грн.;
— залишки нереалізованої продукціїна початок планового періоду, грн.;
— залишки нереалізованої продукціїна кінець планового періоду, грн.
План обсягу збутупродукції визначається у діючих цінах на час складання плану. Фактичний обсяг реалізованоїпродукції визначається:
— за фактично діючими цінамипротягом звітного періоду, це необхідно для розрахунку валового прибутку від реалізаціїпродукції;
— за плановими цінами – дляоцінки виконання плану збуту продукції.
Умовно етапи розробкиплану збуту можна відобразити алгоритмом розробки плану (додаток 2.).
На першому етапіна основі планових показників виробництва визначаються обсяги потреб в ресурсахі їх основні постачальники. При недостатності тих чи інших ресурсів необхідно узгодитиплан виробництва і збуту продукції з урахуванням фінансово-економічних і матеріально-технічнихпріоритетів [9, 117].
Другий етап розробкиплану збуту передбачає розробку програми руху потоків виробів по всьому розподільчомуланцюгу: від виробничих підрозділів підприємства до торгових центрів кінцевого продажучи навіть до окремих споживачів продукції. Ця стадія пов’язана з плануванням потребиу складських приміщеннях і транспортних засобах. При дефіциті останніх, при необхідностіпереглядаються вже намічені програми товарорухів.
На заключномуетапі розробки плану збуту складається програма масових переміщень товарів, оптимізуєтьсясхема розміщення складських приміщень і транспортних потоків, складаються календарніплани-графіки підготовки товарів для відвантаження і поставок.
Важливою характеристикоюефективності розроблених планів збуту можуть служити витрати збуту, які коливаютьсяу зарубіжних фірмах в залежності від виду продукції і умов поставок в межах від2 до 20% загального обсягу продажу товарів.
На вітчизнянихпідприємствах витрати, пов’язані зі збутом продукції, плануються і визначаютьсяфактично за звітний період у статті “витрати на збут”. Вони розраховуються на плановийперіод і включаються у кошторис витрат.
На конкретну продукціювитрати на збут відносяться по-різному, залежно від того, які це витрати: прямічи непрямі. Прямі витрати можна віднести безпосередньо на окремі вироби (витратина тару, рекламу, транспортування у зазначений район ринку). Непрямі витрати (комісійнівиплати організаціям збуту, дослідження ринку та виявлення потреби у продукції,проведення ярмарків, презентація товару та інші маркетингові витрати) при калькулюваннісобівартості окремих виробів розподіляються між виробами пропорційно виробничійсобівартості.
Значну частинуу непрямих витратах на збут займають комісійні виплати організаціям збуту, їхнявеличина залежить від каналів збуту продукції.
Із метою зниженняцін на товари підприємства скорочують канали збуту, реалізують свою продукцію уфірмових магазинах підприємства.
/>2. Техніко-економічні характеристикишвейного підприємства ВАТ „Швейно-торгове підприємство „МАЯК”/> 2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ВАТ „Швейно-торгове підприємство „МАЯК”
ВАТ „Швейно-торговепідприємство „МАЯК” було зареєстроване 14 вересня 1998 року. ВАТ „Швейно-торговепідприємство „МАЯК” підпорядковується Міністерству промислової політики за СПОДУ– 03411, знаходиться за адресою: 35500 м.Радивилів, вул. Паркова 7/а. Директор — Бабенко Василь Дмитрович.
ВАТ „Швейно-торговепідприємство „МАЯК” спеціалізується на пошиві верхнього жіночого та чоловічого одягута пропонує виробничі потужності для розміщення замовлень на пошив виробів з давальницькоїсировини. Продукція підприємства вигідно відрізняється за показниками якості тавартості, актуальності та дизайну. Створює конкурентноспроможну продукцію, яка здатнапринести покупцям максимальну радість та комфорт. Головною особливістю нашого одягує практичність та надійність. Робочий процес спрямований на виробництво та реалізаціюшвейних виробів як на внутрішньому ринку, так і на експорт. Реалізація продукціїна внутрішньому ринку здійснюється через фірмовий магазин на торгівельну мережуміст України.
В асортиментіпідприємства:
— пальтота напівпальто жіноче зимове;
— пальтота напівпальто жіноче демісезонне;
— пальтота напівпальто чоловіче зимове;
— пальтота напівпальто чоловіче демісезонне;
— курткичоловічі та жіночі суконно-шерстяні ти з плащової тканини;
— жакети,піджаки, блейзери жіночі.
При покупцівибір часто залежить виключно від якості. Виробництво якісного одягу є високотехнологічнимпроцесом, вимагає високої кваліфікації працівників, наявність сучасного устаткування,високої точності в побудові лекал та багато іншого. Кожен виріб проходить складнийшлях від шматка тканини до вишуканої моделі. На кожному етапі виробництва здійснюєтьсяжорсткий контроль якості.
Підприємствонеодноразово нагороджувалося:
— дипломомНаціонального виставкового центру України;
— дипломомІвано-Франківської торгово-промислової палати;
— дипломомНаціонального комплексу „Експортер України”.
В 2008році підприємство представлено до отримання Золотого Сертифікату Якості 111 міжнародноїасамблеї якості.
Організаційнаструктура державного підприємства ВАТ „Швейно-торгове підприємство „МАЯК” рис. 1.
/>
Рис. 1 Організаційна структура підприємства ВАТ „Швейно-торгове підприємство„МАЯК”
Основні техніко-економічні показники діяльності державного підприємстваВАТ „Швейно-торгове підприємство „МАЯК” наведені у таблиці 1.
Таблиця 1.Основні техніко-економічніпоказники роботи державного підприємства ВАТ „Швейно-торгове підприємство „МАЯК”за 2006 – 2008 рр.
Показники Од. вим. 2006 рік 2007 рік 2008 рік /> /> Середня облікова чисельність штатних працівників чол. 43 47 51Основні виробничі фонди (залишкова вартість) тис. грн. 716 748 811
Оборотні активи і кошти тис. грн. 632 641 654
Обсяг виробництва товарної продукції в діючих цінах тис. грн. 2224 2654 2871
Середньомісячна заробітна плата штат. працівника грн. 572,04 583,41 612,38
Собівартість реалізованої продукції тис. грн. 1852 1934 2025
Обсяг реалізованої продукції тис. грн. 2614 2718 2917
Чистий прибуток тис. грн. 28 17 23
Дебіторська заборгованість тис. грн. 2 15 -
Кредиторська заборгованість тис. грн. 33 42 26
Інвестиційнийпроект ВАТ „Швейно-торгове підприємство „МАЯК”
1. Ініціаторпроекту. ВАТ Швейно-торгове підприємство „МАЯК”
2. Контактнаінформація. 35500 м.Радивилів, вул. Паркова 7/а, тел. 03633 4-20-44, факс 036334-13-60, E-mail mayak@karat.lv.ukrtel.net Контактна особа –директор Бабенко ВасильДмитрович.
3. Регіон.Рівненська область, Радивилівський район.
4. Спосібінвестування.Власні кошти, кредит.
5. Загальнасума інвестицій. Загальний обсяг інвестицій (тис.дол.США) у т.ч 25 тис.дол США
— інвестованівласні кошти – 5 тис. дол. США
— потребав інвестиційних коштах – 20 тис. дол. США
6. Напрямокінвестицій
— обладнання– 20 тис. дол. США
— реконструкціяприміщень – 5 тис. дол. США
7. Назваінвестиційного проекту. Розширення виробництва.
8. Типпроекту. Реконструкція приміщення для цеху по виробництву швейних виробів та купівляшвейного обладнання.
9. Стадіярозробки проекту. Підготовлений бізнес-план.
10. Описпроекту. Виготовлення сорочок чоловічих з давальницької сировини на експорт.
11. Характеристикакомпанії. ВАТ Швейно-торгове підприємство „МАЯК” 35500 м.Радивилів, вул. Паркова7/а, тел. 03633 4-20-44, факс 03633 4-13-60, E-mail mayak@karat.lv.ukrtel.net. Підприємствозабезпечене підготовленим персоналом з необхідною кількістю менеджерів.
12. Оцінкаринку та конкурентів. Основні конкуренти: Київська фабрика ВАТ „Каштан”, Володимир-Волинськафабрика „Луга”. Основні фактори конкуренції – наявність сучасних технологій, забезпеченнявиробництва висококваліфікованими кадрами, досвід роботи на іноземному ринку.
13. Стратегіяпродажі. Підприємство буде реалізувати продукцію з давальницької сировини іноземнихфірм згідно заключених договорів.
14. Очікуваніобсяги продажів. Обсяг наданих послуг по виготовленню сорочок з давальницької сировинискладатиме 10-15 тис. дол. США в місяць.
15. Основніпереваги – наявність сучасних технологій, забезпечення виробництва висококваліфікованимикадрами, досвід роботи на іноземному ринку.
16. Ризикипроекту – посилення конкуренції з боку вітчизняних та зарубіжних фірм.
17. Фінансовіпоказники – обсяг інвестицій 25 тис.дол.США. Повернення кредиту протягом 2-х років.
2.2 План з обсягу виробництва та реалізації продукції на 2009 рікРитмічність — рівномірний випуск продукції у відповідності із графікомв обсязі та асортименті, які передбачені планом.
Рівномірний випуск не означає виробництво продукції в однаковій кількості.Неритмічна робота безпосередньо впливає на обсяг реалізації продукції, бо продукцію,яка виготовлена наприкінці періоду важко реалізувати в цьому ж періоді. Неритмічнаробота є однією з причин невиконання плану. Якщо робота неритмічна, то це означаєнедовикористання робочої сили і виробничих потужностей, погіршення якості продукції.Все це призводитьдо підвищення собівартості продукції, зменшення суми прибутку, погіршення фінансовогостану підприємства.
Дляаналізу ритмічності використовують дані оперативно – технічного обліку, відомостіабо журнали випуску окремих видів продукції, оперативну звітність. Для оцінки виконання планупо ритмічності використовують прямі і непрямі показники (рис 2.).
/>
Рис.2. Показники ритмічності виконанняплану та їх розрахунок
ВПплі– плановий випуск продукції за і-і періоди;
ВПні– недовиконання плану по випуску продукції у і-у періоді;
Кв — квадратичне відхилення від середньодекадного завдання;
п– число підсумовуючих планових завдань;
— середньодекадне завдання по плану [8, 122].
Коефіцієнтритмічності – відхилення обсягу продукції, яка зарахована у виконання плану (фактичнийобсяг, але не більше запланованого) до планового випуску продукції.
Коефіцієнтваріації – відношення середньоквадратичного відхилення від планового завдання задобу (декаду місяць, квартал) до середньодобового (середньодекадного, середньомісячного,середньоквартального) планового випуску продукції.
Коефіцієнт аритмічності – позитивні і негативні відхилення у випускупродукції від плану.
Зарахунок понаднормових робіт випущено продукції в ІІІ декаді на 200 тис. грн.
/>
(19)Чимближче критдо 1, тим ритмічніше працює підприємство.
/> (20)
/> (21)/>(22)
Чим менше часу неритмічно працювало підприємство, тим вище коеф. аритмічність.
В процесі аналізу необхідно підрахувати кількість недовипущеної (втраченої)продукції у зв’язку з неритмічною роботою. Для цього:1) визначаємо обсяг випущеної продукціїза ІІІ декаду (за виключенням позаурочних робіт) 1100 – 200 = 900;
2) визначаємо кількість продукції, яку підприємство мало б виготовитипри ритмічній роботі за місяць 900 ґ 3 = 2700;
3) визначаємо кількість втраченої продукції через неритмічну роботу:2700- 2200 = 500 (тис.грн.).
Якбипідприємство в І і ІІ декаді працювало, так як і в ІІІ декаді, то воно мало б безвикористання позаурочного часу виготовлення продукції на 500 тис. грн.
2.3 Аналізплану реалізації продукціїУ процесі аналізу необхідно вивчати зміни не лише в обсязі виробництватоварної продукції, але і в обсязі реалізації, бо від цього залежать фінансові результатипідприємства, його фінансовий стан, платоспроможність і т.п.
Аналіз реалізації продукції проводиться щомісяця, щокварталу, кожнепівріччя, щороку. У процесі його фактичні данні порівнюють з плановими, за попередніперіоди, розраховують процент виконання плану, абсолютне відхилення від плану, темпиросту і приросту за проміжок часу, що аналізується, абсолютне значення однопроцентногоприросту.
Станомна 1.09.2008 р. реалізована продукція — це відвантажена продукція. Фактори, яківпливають на обсяг реалізації, наведено на рис.
/>
Рис.2. Структурно-логічна модельфакторної системи обсягу реалізації
продукції
/>
Рис.3. Зв’язок між реалізованоюі виготовленою продукцією
Зрис. 3. видно, що ГПп + ТП = РП+ ГПк. Звідси РП = ГПп+ТП-ГПк.
Щобзнайти резерви збільшення обсягу реалізації, потрібно:
а)проаналізувати, чи виконується план виробництва товарної продукції;
б)порівняти залишки готової продукції на початок та кінець року з нормативом і виявленийнормативний залишок потрібно реалізувати [8, 125].
Аналізреалізації продукції тісно пов’язаний з аналізом виконання договірних зобов’язаньпо поставках продукції. Виконання плану за договорами призводить до зменшення прибутку,виручки, виплати штрафних санкцій. Крім того, в умовах ринку підприємство може втратитиринки збуту продукції, що спричинить спад виробництва.
Увиконання плану зараховується фактично реалізована продукція в межах запланованоїсуми лише за умови, що план поставок виконаний за всіма без винятку споживачамиі продукцію поставлено у відповідні строки, відповідного асортименту та якості.
У процесі аналізу необхідно визначити виконання плану поставок за місяцьіз зростаючим підсумком у цілому по підприємству, у розрізі окремих споживачів івидів продукції, з’ясовуються причини недовиконання плану і дається оцінка діяльностіпо виконанню договірних зобов’язань.
Щобстроки % виконання договірних зобов’язань, потрібно від планової суми відняти вартістьнедопоставленої продукції і отриманий результат поділити на план поставок (РПпл):
/>. (23) /> (24)
/>
Рис.4. Основні групи факторів зміниобсягу продукції
3. Пропозиції щодо підвищення обсягів випуску продукції3.1 Резерви збільшення випуску та реалізації продукції
Резервизбільшення випуску і реалізації продукції розглядаються як науково обґрунтованийзапас виробництва для забезпечення гарантії виконання договорів поставки і як невикористаніможливості зростання і вдосконалення виробництва продукції та його кінцевих фінансовихрезультатів. Резерви випуску і реалізації продукції виникають постійно під впливомнауково-технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, праці й менеджменту.Невикористані можливості виробництва і реалізації продукції є основним об'єктоманалітичного пошуку, оскільки визначається не лише втрачена вигода, а й оцінюютьсяможливості та доцільність їх мобілізації.
Доцільновиділити чотири етапи дослідження резервів виробництва та реалізації продукції.
На першомуетапі дають оцінку зовнішніх і внутрішніх резервів. Зовнішні резерви виробничоїпрограми формуються зміною кон'юнктури товарного ринку (попиту на продукцію, їїконкурентоспроможності, можливостей конкурентів і контрагентів ринку), станом ринківкапіталу, фондів, матеріалів, робочої сили та ін. Внутрішні резерви виробництваі реалізації продукції виражають можливості підприємства і пов'язані насампередз використанням виробничого потенціалу. Вони є основною галуззю аналітичних досліджень.
На другомуетапі виділяють інтенсивні та екстенсивні резерви виробництва і реалізації продукції.Процес екстенсивного нарощування виробничого потенціалу потрібний, проте обмежуєтьсяфінансовими можливостями підприємства та економічною доцільністю. Економічно виправданимє таке нарощування виробничого потенціалу, яке супроводжується вищим приростом фінансовихрезультатів, соціальними та економічними передумовами. Це, зокрема, нарощуваннявиробничої потужності для забезпечення монопольного становища на ринку, збільшеннявитрат ресурсів для поліпшення якості і конкурентоспроможності продукції та ін.Визначальним напрямом мобілізації резервів виробництва та реалізації продукції єінтенсифікація виробничо-збутової діяльності. Інтенсифікація використання виробничихресурсів є головною передумовою досягнення високих фінансових результатів та стійкогофінансового стану [2,294].
Сукупнийвплив екстенсивних та інтенсивних факторів може бути оцінений з використанням методуключової матриці. Перевага такої оцінки полягає в тому, що можуть бути налагодженіміжресурсні зв'язки та визначені можливості інтенсифікації.
Модельключової матриці показана в таблиці 2.
де: П– випуск продукції, тис. гри.;
ОЗ – вартістьосновних засобів, тис. грн.;
Т – вартістьоплати праці, тис. грн.;
М – вартістьвитрачених матеріалів, тис. грн.;
ОЗв –віддача основних засобів, грн./грн.;
Ро – зарплатовіддача,грн./грн.;
Мо – матеріаловіддача,грн./грн.;
Оп – місткістьпродукції за основними засобами, грн./грн.;
Ор – зарплато-місткістьпродукції, грн./грн.;
Ом – матеріаломісткістьпродукції, грн./грн.;
Рф – озброєністьпраці основними засобами, грн./грн.;
Моз –озброєність основними засобами обробки матеріалів грн./грн.;
Мр – працезабезпеченістьобробки матеріалів, грн./грн.;
Мр – забезпеченістьроботи осн. засобів робочою силою, грн./грн.;
ОЗм –матеріалозабезпсченість роботи основних засобів, грн./грн.;
Рм – матеріалозабсзпеченістьпраці, грн./грн.
За властивостямимоделі можна легко виділити вплив показників інтенсифікації використання виробничихресурсів (віддачі основних засобів, зарплатовіддачі) на випуск продукції, враховуючите, що П=Ов´Роз´Мр´М
Крім того,можуть бути оцінені міжресурсні зв'язки, які характеризують умови інтенсифікаціївикористання виробничих ресурсів.
Таблиця2. Модель ключової матриці аналізу дії екстенсивних та інтенсивних факторіввиробництва
І П ОЗ Т М П ІОЗ/П=Оn
т/п= ор
М/П= ОМ
ОЗп/оз= озВ
ІТ/ОЗ=ОЗТ
м/оз= озм
ТП/Т=РО
ЩЗ/Т=РОЗ
ІМ/Т=РМ
Мп/м=мо
оз/м=мОЗ
т/м= мр
ІОцінкарезультатів інтенсифікації охоплює таку систему розрахунків:
а) визначеннядинаміки показників інтенсифікації використання виробничих ресурсів;
б) визначенняспіввідношення приросту використання виробничих ресурсів у розрахунку на 1% приростуобсягу виробництва;
в) розрахунокчастки впливу зміни показників інтенсифікації на приріст обсягу виробництва продукції;
г) розрахуноквідносної економії виробничих ресурсів;
д) комплекснаоцінка всебічної інтенсифікації виробництва. Для оцінки досягнутого рівня інтенсифікаціївикористовують табл. 1. За цими показниками інтенсифікації визначають її економічнийрезультат (табл. 2) [9, 121].
Результатоцінки відносної економії ресурсів свідчить про втрачену вигоду чи приріст фінансовогорезультату, досягнутих за рахунок інтенсифікації виробництва.
На третьомуетапі дають оцінку резервів організації виробничого процесу. Раціональна організаціявиробничого процесу пов'язана із забезпеченням ритмічності та комплектності виробництваі збуту продукції відповідно до умов договорів поставки.
На четвертомуетапі виявляють можливості збільшення обсягу продажу, тобто виторгу від реалізаціїпродукції. Аналіз резервів приросту реалізації продукції враховує пошук резервівзбільшення товарного випуску і зменшення залишків нереалізованої продукції па кінецьаналізованого періоду. Можливості приросту товарного випуску оцінюють за випускомтоварної продукції за аналізований період і за зміною залишків незавершеного виробництвана початок і кінець цього періоду. Найповніше резерви товарного випуску виявляютьна перших трьох етапах аналізу. Щодо оцінки зміни залишків незавершеного виробництва,то треба зазначити, що частина їх має нормативний характер (для забезпечення ритмічностівиробництва), а понаднормативні запаси скорочують можливості приросту реалізації.До основних факторів, які визначають обсяг незавершеного виробництва (Пн), належать:характер наростання витрат, тривалість виробничого циклу виготовлення виробів ісередньодобовий випуск продукції. Взаємозв'язок між обсягом незавершеного виробництвата переліченими факторами має детермінований характер і виражається формулою:
/>(25)
де n –кількість виробів;
Кі – коефіцієнтнаростання витрат у виробництві і-то виробу;
Ті – тривалістьвиробничого циклу виготовлення i‑го виробу, днів;
Ві – середньодобовийвипуск i‑х виробів за виробничою собівартістю, грн.
3.2 Аналіз продуктивності праці та шляхи її підвищення
Систематичнезростання продуктивності праці має пріоритетне значення для підвищення ефективностіфункціонування будь-якого підприємства, галузі промисловості, всього господарськогокомплексу, а також матеріального добробуту кожного працівника. Зростання продуктивностіпраці означає підвищення випуску продукції за одиницю робочого часу порівняно зминулим аналогічним періодом.
У системіпродуктивних сил налічують близько 60 факторів продуктивності праці, що належатьдо всього технологічного способу виробництва, до відносин економічної власності,до надбудовних відносин тощо.
Необхідністьвивчення всіх факторів, що впливають на рівень продуктивності праці і визначеннярезервів її підвищення зумовлена великим значенням, яке має підвищення продуктивностіпраці для окремих підприємств і суспільства в цілому.
Продуктивністьпраці це показник економічної ефективності трудової діяльності працівника. ЇЇ обчислюютьспіввідношенням кількості виробленої продукції, послуг та витрат праці, тобто виробіткомна одиницю витрат праці. З’ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, требамати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції,складається з:
— живоїпраці, що витрачається на даний момент у процесі виробництва даної продукції;
— минулоїпраці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується як міра длявиробництва нової продукції [4, с.336].
Продуктивністьпраці тісно пов’язана з інтенсивністю. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тимвища її продуктивність. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності,проте має певну фізіологічну межу й потребує дотримання фізіологічних норм людськоїенергії.
Резервипідвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії витрат праці(як живої, так і уречевленої), які виникають у наслідок дії тих чи інших факторів(удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівеньпродуктивності праці залежить від рівня використання резервів. На думку СлободчиковоїЮ.В. резерви можна класифікувати щодо часу їх використання, а також сфери виникнення.За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви. За сферами виникненнярозрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничірезерви [3, 280].
/>Висновок
Збут підприємствомсвого товару – це процес реалізації промислової продукції з метою задоволення потребі запитів споживачів та отримання доходу (виручки).
Основне завданняплану збуту – розробка та обґрунтування реальної збутової програми, яка охоплюєнайбільш суттєві аспекти ринку: ціноутворення, заходи щодо сприяння збуту, просуваннятоварів на ринку, систему розподілу та постачання продукції та ін. Постійне дослідженняринку необхідно проводити за допомогою маркетингу.
Маркетинг – цекомплекс заходів в сфері досліджень торговельно-збутової діяльності підприємствапо вивченню усіх факторів, які впливають на процес виробництва і просування товарівта послуг від виробника до споживача.
За допомогою маркетингукерівництво швейного підприємства одержує необхідну інформацію про те, які виробиі чому хочуть купувати споживачі, про ціни, які споживачі готові заплатити, проте, у яких регіонах попит на дані вироби найбільш високий, де збут продукції підприємстваможе принести найбільший прибуток. За допомогою маркетингу визначається, у які видивиробництва, яку галузь найбільше вигідно вкласти капітал, де заснувати нове підприємство.
Маркетинг такождозволяє зрозуміти, яким чином виробник, підприємство, повинне організовувати процесзбуту своєї продукції, як треба проводити кампанію по просуванню на ринку новихвиробів, будувати стратегію реклами тощо. Маркетинг дозволяє розрахувати різні варіантиефективності витрат на виробництво та реалізацію виробів і послуг, визначити, яківиди продукції продані, якому споживачу та у якому регіоні принесуть найбільшу віддачуна кожну гривню, вкладену у виробництво, транспортування, збереження, рекламу тазбут.
/>/>Список використанихджерел
1. Агафонова Л. Г., Рога О.В. Підготовка бізнес-плану: Практикум. — К.: Знання, КОО, 2006.
2. Бєлов М. А. та ін. Управліннявиробничою інфраструктурою: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2003.
3. Васильков В. Г. Організаціявиробництва: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2003.
4. Грант С. Ефективне управліннязбутом. — Д.: Баланс-Клуб, 2002.
5. Гриньова В. М., Коюда В.О. Фінанси підприємств. — К.: Знання-Прес, 2004.
6. Економіка і організаціяінноваційної діяльності: Підручник / О. І. Волков, М. П. Денисенко, А. П. Речанта ін.; Під ред. проф. О. І. Волкова, М. П. Денисенка. — К.: ВД «Професіонал», 2004.
7. Задорожна Н. В. Мікроекономічнатеорія виробництва і витрат. — К.: КНЕУ, 2003.
8. Мова Н., Хаустов В. Інноваційнадіяльність в Україні та напрями її розвитку // Економіка України. — 2001.
9. Наливайко А. П. Теоріястратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку: Монографія. — К.: КНЕУ,2001.
10. Поддєрьогін А. М. Фінансипідприємства. — К.: КНЕУ, 2002.
11. Покропивний С. Ф., СобольС. М., Швиданенко Г. О. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навч.посіб. — К.: КНЕУ, 1998.
12. Полторак В. А. Маркетинговідослідження: Навч. посіб. — К.: Центр навч. л-ри, 2003.
13. Портер М. Стратегія конкуренції/ Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільский. — К.: Основи, 2003.
14. Слав’юк Р. А. Фінансипідприємств. — К.: Центр навч. л-ри, 2004.
15. Тарасюк Г. М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. — К.: Каравела, 2003.
16. Швайка Л. А. Плануваннядіяльності підприємства: Навч. посіб. — Л.: Новий світ-2000, 2004.
/>/>Додаток 1
Раціональнарозробка виробничої програми
/>
Додаток2
Алгоритм плануваннязбуту продукції
/>