Реферат: Організаційна структура управління підприємством

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИУКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ІНСТИТУТСОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра економічних дисциплін

Курсова робота

з дисципліни «Економікапідприємства»

на тему: «Організаційнаструктура управління підприємством»

Хмельницький – 2008 р.

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1.Дослідження теоретичних основ діяльністюпідприємства

1.1 Поняття, функції, та принципи управління суб’єктамигосподарювання

1.2 Основні елементи загальнодержавного управління

1.3 Класифікація методів управління

РОЗДІЛ 2.Аналіз та оцінка ефективності методівуправління на ЗАТ «Хмельницьклегпром»

2.1 Оцінка ефективності соціально-психологічнихметодів управління

2.2 Застосування економічних методів управління таоцінка їх ефективності

2.3 Реалізація адміністративних методів упраління напідприємстві

РОЗДІЛ 3.Застосування прогресивної системи методівуправління діяльністю ЗАТ «Хмельницьклегпром»

3.1 Поєднання методів управління у єдину систему

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Ефективністьфункціонування підприємства та його підрозділів значною мірою залежить відправильності застосування методів управління, на що впливає рівень досконалостіінституції середовища, форма власності, специфіка завдань та їх чинники.Вибірменеджервами методів управління залежить від змісту ісили вияву мотивів.

Для даної роботибула обрана тема «Методи управління системою підприємств» оскільки саме за допомогоюних здійснюється практична реалізація функцій управління.Результативність іефективність управління сучасною організацією значною мірою залежить від того,яких принципів дотримуються її керівники, приймаючи управлінські рішення і якіметоди вони застосовують для їх реалізації.Правильний вибір забезпечитьдосягнення бажаного результату найменшими зусиллями.

Ефективністьметодів управління залежить від їх мотиваційної спрямованості, системності танаявності механізму їх реалізації і передбачає кваліфіковану роботу з вивченняправового середовища, в якому працює організація, що забезпечуватиме її правовута економічну безпеку.Кожна організація, спираючись на потенціал своїхпрацівників, має відшукати для себе ті методи, що сприятимуть успішній роботі івідповідальним вимогам і запитам ринку.Це вилокою мірою стосується сучаснихукраїнських підприємств.

Для написанняроботи було обрано організацію ЗАТ «Хмельницьклегпром» щоб проаналізуватиоцінку ефективності методів управління, принципи управління, а також звязокметодів управління з потребами та інтересами людей.

1.Дослідження теоретичнихоснов управління діяльністю підприємства

1.1 Поняття ,функції та принципи управління суб’єктамигосподарювання

управлінняекономічне господарювання

Одним з основнихелементів ринкового господарства є підприємство. Під підприємством розумієтьсяекономічний суб’єкт, що займається виробничою діяльністю і має господарськусамостійність. Підприємство об’єднує ресурси для виробництва економічних благіз метою збільшення прибутку.

З економічної точки зору,підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовуєвиробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали,напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере в кредит,користуючись безготівковим обігом, свої товари продає чи тимчасово складає. Шляхомінкасування готівки або занесення на банківський рахунок своїх претензій(заявок на права володіння) підприємство перетворює продукцію в ліквіднізасоби, якими сплачує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття новихзакупівель. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і кругообігпочинається знову.

Одночасно поряд зорганізаційною формою господарювання, підприємство є певним майновимкомплексом, що складається з основного та оборотного капіталу.

Підприємство, як ібудь-яка складна система, складається з комплексу більш простих систем, щовиконують визначені функції.

Законами Українивизначено три основних види підприємств:

державне колективне таіндивідуальне. При цьому остання група має можливість створенняіндивідуального, сімейного та приватного підприємства.

Малі підприємства.

Малий бізнес здійснюєтьсяшляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із ЗакономУкраїни «Про підприємства» до малих відносяться такі підприємства:

· у промисловості йбудівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;

· у науці йнауковому обслуговуванні — до 100 чоловік;

· в інших галузяхвиробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;

· у галузяхнематеріального виробництва — до 25 чоловік;

· у роздрібнійторгівлі — до 15 чоловік.

У нашій країні взалежності від природно-кліматичних, національних, технологічних та іншихособливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки. [5,c.67]

Законодавство Українинадає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їхможуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариствата інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи,що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене малепідприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним,колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючимзаконодавством. Отже малі підприємства — це не якийсь конкретний типпідприємства, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру йнаділена додатковими правами та пільгами.

Розвиток малого бізнесутакож виступає дійовим чинником, що пом'якшує соціальну напругу і сприяєдемократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основоюформування «середнього класу», а отже, й послаблення властивоїринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.Отже, значення малогобізнесу в ринковій економіці дуже велике. Без малого бізнесу ринкова економікані функціонувати, ні розвиватися не в змозі. Становлення та розвиток його єоднією з основних проблем економічної політики в умовах переходові відадміністративно-командної економіки до нормальної ринкової економіки. Малийбізнес у ринковій економіці — головний сектор, що визначає темпи економічногоросту, структуру і якість валового національного продукту.

Істотний внесок вносити малийбізнес у формування конкурентного середовища, що для нашоївисокомонополізованої економіки має першорядне значення. Не можна такожзабувати, що малі підприємства менше впливають і на екологічне становище. Немаловажнароль малого бізнесу в здійсненні прориву в ряді найважливіших напрямків НТП,насамперед в області електроніки, кібернетики й інформатики. У нашій країні цюроль важко переоцінити. Всі ці і багато інших властивостей малого бізнесу роблятьйого розвиток істотним чинником і складовою частиною реформування економікиУкраїни. Малі підприємства спеціалізуються і на випуску кінцевої продукції,орієнтованої в основному на місцеві ринки збуту.В основному, це швидкопсувніпродукти, ювелірні вироби, одяг, взуття і т.д. і т.п.

У розвинутих країнах самемалому бізнесу приділяються увага в державному масштабі. Держава підтримуємалий бізнес як грошима, так і різноманітними пільгами, у сфері податковоїполітики.Проте, із великим жалем, залишається констатувати, що більш над усе неповезло в ході економічних перетворень, що розгорнулися в Україні, маломубізнесу. Діючої системи стимулювання створення малих підприємств не існує, як інемає господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державнапрограма розвитку малих підприємств.

За характером діяльностів малому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств. До першого видуналежать індивідуальні або сімейні підприємства. Індивідуальне — цепідприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно наїї праці; сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієїсім'ї які проживають разом.Отже, такі підприємства передбачаютьіндивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей.

Майно індивідуального підприємстваформується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законнихджерел. Індивідуальне підприємство може бути створене також у результатіпридбання громадянином (сім'єю) державного або комунального підприємства.

Власник індивідуальногопідприємства несе відповідальність щодо забов'язань підприємства в межах,визначених його статутом.

Інший вид малихпідприємств — кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих уяких не перевищує установлених обмежень. Кооператив являє собою об'єднаннядекількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договоровіміж ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників,одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правахпайової часткової власності.[5,c.78]

Крім названих вище,можуть створюватися й Інші малі підприємства. Законодавством передбачаєтьсяможливість утворення на території України інбземних, а також спільнихпідприємств.

Важливою формоюпідприємництва, є організація акціонерних підприємств. Якоюсь мірою вонаіснувала лише до 1929р. Пізніше аж до 80-х років акціонерних підприємств у насне було.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенніакціонерних товариств. У Законі України «Про господарські товариства»зазначається, що акціонертім товариством називається організація, яка маєстатутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, інесе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.

Акціонерне товариство — це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхомцентралізації коштів (об'єднання капіталу) різних осіб, проведеної за допомогоюпродажу акцій із метою здійснення господарської діяльності й одержанняприбутку.

Головною метою створенняакціонерних товариств у нашій країні є залучення до господарського обігувільних коштів (грошових і матеріальних) трудящіх, а також підприємств длявиконання певних господарських завдань. Акціонерне товариство створюється наоснові купівлі-продажу акцій.

У якості учасниківоб'єднання капіталу шляхом створення акціонерного товариства можуть виступатифізичні і юридичні особи.

Акціонерні підприємстваподіляються на два види: акціонерне товариство відкритого типу, акціїякого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу набіржах; акціонерне товариство закритого типу (або ТОВ), акції якого поширюютьсялише серед його засновників.

Функціонування акціонерноготовариства закритого типу відрізняється й іншими особливостями, що вобов'язковому порядку повинні бути відбиті в його статуті. Акціонернітовариства закритого типу — це в основному невеличкі приватні підприємства зневисокою чисельністю акціонерів, такі, як магазини, ательє, майстерні, гаражіі т.п.

Основнимихарактеристиками акціонерного товариства відкритого типу є масштаби об'єднаногокапіталу і велика кількість власників. Основна ідея, що звичайно переслідуєтьсяпри створенні такої форми приватного підприємства, полягає в притягненні іконцентрації великих коштів (капіталу) населення й інших підприємств із метоюїх використання для одержання прибутку

Акціонерні товариствавідкритого і закритого типів -підприємства засновані на об'єднанні капіталів. Дляобох обов'язкова наявність статутного капіталу, що розділяється на паї й акції;взаємовідносини між учасниками (акціонерами) щодо керування підприємством,розподілом його прибутків і майна в обох випадках будуються в залежності відрозміру внесеного ними капіталу. Орендне підприємство — це господарськаодиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основістрокового платного володіння і користування майном, переданим в орендуорендареві за договором.

Об'єктами оренди є: 1)цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їхніструктурні підрозділи; 2) окреме індивідуально визначене майно державнихпідприємств, організацій.

Орендарями можуть бути:

1. організації орендарів,створені членами трудових колективів державних підприємств, організацій, їхніхструктурних підрозділів;

2. громадяни та юридичніособи України;

3. громадяни іноземнихдержав;

4. міжнародніорганізації;

5. особи безгромадянства.

Отже, оренда якекономічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо неведе господарство на даному державному підприємстві, в організації, та юридичневільним і економічно самостійним суб'єктом — підприємцем, якому власник(орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договорові в строковеплатне володіння і користування.

Існують два типи оренднихвідносин: 1) оренда як форма приватизації об'єктів державної власності; 2)оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки. Іншийтип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються нанедержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні відносини.

Головною умовою розвиткуй ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системисоціально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністративно-командноїсистеми управління. Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможеперейти від державно-монополістичної власності до різноманітних форм власностівільного підприємництва. [7,c.90]

Спільнепідприємство- це організація, що має широкі права в галузіекспортно-імпортних операцій, погодження цін, укладання контрактів, працює напринципах повного госпрозрахунку, валютної самоокупності. Діяльність спільногопідприємства як юридичної особи регулюються Законами України. Важливе значеннядля створення та розвитку спільних підприємств має Закон України «Про зовнішньоекономічнудіяльність».

При створенні спільногопідприємства паї участі в ньому визначаються самими партнерами. Підприємство зіноземними інвестиціями створюються і діють у формі акціонерних І іншихгосподарських товариств і товариств, передбачених законом на території України.

Спільне підприємство можебути створене або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземнимінвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві безіноземних інвестицій або придбання такого підприємства цілком.

Статутні документипідприємств з іноземними інвестиціями повинні визначати предмет і цілідіяльності підприємства, склад учасників, розмір і порядок формуваннястатутного фонду, розмір часток

учасників, структуру,склад і порядок прийняття рішень, перелік питань, що потребують одноголосності,порядок ліквідації підприємства.

Внески в статутний фондоцінюються учасниками на основі цін світового ринку. При відсутності таких цінвартість внесків визначається за домовленістю учасників.

Підприємства з іноземнимиінвесторами вправі здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законом.Іноземні інвестори і підприємства наділяються землею, мають право орендуватимайно, набувати частки участі, акції й інші цінні папери на фондових біржах,брати участь у біржових угодах у порядку і на умовах, установленихзаконодавством. Іноземні інвестори можуть брати доля в приватизації державних імуніципальних підприємств на території України.

Іноземні громадяни можутьвходити в органи керування підприємства на умовах, обумовлених індивідуальнимидоговорами.

Державне підприємство-це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує наоснові державної форми власності в різних галузях народного господарства.

Відповідно до ЗаконуУкраїни «Про підприємства» діяльність державного підприємствабудується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципівсамоуправління трудового колективу.

Державні органі, щоуповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають прававтручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створенняпідприємства і визначення мети і напрямку його діяльності, його організації чиліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання тазбереження довіреного підприємству майна. [7,c.76]

Державні підприємстваподіляються на два види: державне комунальне, засноване на власностіадміністративно-територіальних одиниць, і республіканське, засноване надержавній власності, а також інших типів підприємств, включаючи орендне, що несуперечить законодавчим актам України.

Майно, що є державноювласністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правахповного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство користується ірозпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовнонього будь-які дії що не суперечать Закону.

Воно має право продавати,передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засобивиробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям,громадянам (іноземним також), випускати і реалізовувати цінні папери: акції,облігації та ін.

Керівні функції держава здійснюєчерез встановлення підприємствам контрольних цифр, економічних нормативів ілімітів, замовлень на продукцію, укладання контрактів тощо.

У своїй економічнійдіяльності підприємство повинно керуватися принципами комерційного розрахунку тасамофінансування, забезпечуючи відшкодування потокових та капітальних витратвиключно за рахунок власних коштів та банківських кредитів. Водночас воно маєправо самостійно вирішувати питання матеріального стимулювання.

Державне підприємствонесе повну відповідальність за свої забов'язання перед державою та іншимипідприємствами, організаціями, установами за дотримання кредитних договорів ірозрахункової дисципліни. Підприємство, яку не виконує свої забов'язання зарозрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним(банкрутом).

Функції процесууправління.Процес управління має чотири взаємопов'язані функції: планування,організація, мотивація і контроль.

Функціяпланування передбачає рішення про ті, якими повинні бути цілі організації і щоповинні робити члени організації, щоб досягнути цих цілей.

Стратегічнепланування являє собою набір дій і рішень, зроблених керівництвом, які ведутьдо розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогтиорганізації досягнути своїх цілей.

Процес стратегічногопланування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Йогозадача — забезпечити нововведення і зміну в організації в достатній мірі.Точніше кажучи, процес стратегічного планування є тією парасолькою, під якоюховаються всі управлінські функції.

Суть стратегії.Слово«стратегія» сталося від грецького strategos, «мистецтвогенерала».Стратегія являє собою детальний всебічний комплексний план,призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягненняїї цілей.Стратегічній план повинен розроблятися швидше з точки зору перспектививсієї корпорації, а не конкретного індивіда. Хоч, на особистих підприємствахфундатор підприємства може дозволити собі відносну розкіш поєднувати особистіплани зі стратегією організації.

Стратегічній план повиненвлаштовуватися обширними дослідженнями і фактичними даними. Щоб ефективно конкуруватив сьогоднішньому світі бізнесу, фірма повинна постійно займатися збором іаналізом величезної кількості інформації про галузь, ринок, конкуренцію і іншічинники.

Стратегічній план додаєфірмі визначеність, індивідуальність, що дозволяє їй залучати певні типипрацівників, і, в тій же година, не залучати працівників інших типів. Цей планвідкриває перспективу для організації, яка направляє її співробітників, залучаєнових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.

Нарешті, стратегічніплани повинні бути розроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягомтривалих періодів годині, але і бути досить гнучкими, щоб при необхідностіможна було здійснити їх модифікацію і переорієнтацію.[8,c.76]

Планування і успіхорганізації. Деякі організації, як і індивіди, можуть досягнути певногорівня успіху, не затрачуючи великого труда на формальне планування. Більш тогостратегічне планування саме по собі не гарантує успіху. Організація, що створюєстратегічні плани, може потерпіти невдачу через помилки в організації,мотивації і контролі.Проте, формальне планування може створити ряд важливих ічасто істотних сприятливих чинників для організації.

Сучасний темп зміни ізбільшення знань є настільки великим, що стратегічне планування представляєтьсяєдиним способом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей.Стратегічне планування дає основу для прийняття рішення. Формальне плануваннясприяє зниженню ризику при прийнятті рішення. Планування, оскільки воно служитидля формулювання встановлених цілей, допомагає створити єдність загальної метивсередині організації.Для стратегічного планування характерні наступніположення.Невеликий плановий відділ (менше за 6 чоловік) корпораціїдоповнюється плануванням на нижчих рівнях.Вік функції планування навіть внайбільш великих корпораціях нараховується менш десяти років.Стратегічні планирозробляються на нарадах вищого керівництва корпорації, що проводяться щорічно.Річній стратегічний план об'єднується з річним фінансовим планом. У більшостіорганізацій вважають, що функція планування може бути вдосконалена.

Цілі організації.Першим і, можливо, самим істотним рішенням при плануванні буде вибір цілейорганізації.

Основна загальна метаорганізації — чітко виражена причина її існування — означається як її місія.Цілі виробляються для здійснення цієї місії.

Місія деталізує статусфірми і забезпечує напрям і орієнтири для визначення цілей і стратегій нарізних організаційних рівнях. Формулювання місії організації повинне міститинаступне:

1. Задача фірми з точкизору її основних послуг або виробів, її основних ринків і основних технологій.Простіше кажучи, якою підприємницькою діяльністю займається фірма?

2. Зовнішня середа по відношенню до фірми, якавизначає робочі принципи фірми.

3. Культура організації.

Загальнофірмові ціліформулюються і встановлюються на основі загальної місії організації і певнихцінностей і цілей, на які орієнтується вище керівництво. Щоб внести істиннийвнесок в успіх організації, цілі повинні володіти рядом характеристик.

1. По-перше, цілі повиннібути конкретними і вимірними.Виражаючи свої цілі в конкретних вимірнихформах, керівництво створює чітку базу відліку для подальших рішень і оцінкиходу роботи.

2. Конкретний горизонтпрогнозуванняявляє собою іншу характеристику ефективних цілей. Цілізвичайно встановлюються на тривалі або короткі тимчасові проміжки.Довгострокова метамає горизонт планування приблизно рівний п'яти рокам.Короткострокова метав більшості випадків представляє один з планіворганізації, який потрібно завершити в межах долі. Середньострокові цілімаютьгоризонт планування від одного до п'яти років.

3. Мета повинна бутидосяжною,— щоб служити підвищенню ефективності організації.

4. Щоб бути ефективними, множинніцілі організації повинні бути взаємнопідтримуючими— дії ірішення, необхідні для досягнення однієї мети, не повинні заважати досягненнюінших цілей.

Цілі будуть значущоючастиною процесу стратегічного управління тільки в тому випадку, якщо вищекерівництво правильне їх сформулює, потім ефективно їх інституціоналізірує, інформуєпро них і стимулює їх здійснення у всій організації. Процес стратегічногоуправління буде успішним в тій мірі, в якій вище керівництво бере долю вформулюванні цілей і в якій мірі ці цілі відображають цінності керівництва іреалії фірми.

Організація — це процесстворення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працюватиразом для досягнення його цілей.Щоб плани були реалізовані керівництво повиннознайти ефективний спосіб поєднання планів, з оптимальним результатом.

Організація як процесявляє собою функцію по координації багатьох задач: існує два основних аспектиорганізаційного процесу:

1. Розподіл організаціїна підрозділи відповідно цілям і стратегіям.

2. Делегуванняповноважень.

Делегування, як термін,що використовується в теорії управління, означає передачу задач і повноваженьособі, яка приймає на собі відповідальність за їх виконання.

Щоб зрозуміти, якефективно здійснювати делегування, а цю проблему мі розглянемо пізніше, — необхідно зрозуміти пов'язані з цим концепції відповідальності і організаційнихповноважень.Відповідальність являє собою зобов'язання виконувати задачі, що є івідповідати за їх задовільний дозвіл.

Важливо усвідомити, щоделегування реалізовується тільки у разі прийняття повноважень, і власневідповідальність не може бути делегована. Керівник не може розмивативідповідальність, передаючи її підлеглому. Хоч персона, на яку встановленавідповідальність за рішення якої-небудь задачі, не обов'язково виконувати їїособисто, воно залишається відповідальним за задовільне завершення роботи.[9,c.56]

Якщо передбачається, щоякесь обличчя прийме відповідальність за задовільне виконання задачі — організація повинна надати йому необхідні ресурси. Керівніцтво здійснює цешляхом делегування повноважень разом із задачами. Повноваження являють собою обмежене право використати ресурси організаціїі направляти зусилля деяких її співробітників на виконання певних задач.

Повноваження обмеженіпланами, процедурами, правилами і усними розпорядженнями начальників, а такожчинниками зовнішньої Середі, наприклад, законами і культурними цінностями. МежіФормальніх повноважень часто порушуються завдяки владі і неформальниморганізаціям.

У деяких випадках межіповноважень змінюють характер повноважень значною такій мірою, що необхіднорозглянути відносини між рівнями повноважень, які виявляються у вигляді двохзагальних типів. Сморіду означаються як лінійні і апаратні (штабні)повноваження, причому обидва типи можуть застосовуватися в різних формах.

Лінійні повноваження — цеповноваження, які передаються безпосередньо від начальника до підлеглого і далідо іншим підлеглим.

Делегування лінійнихповноважень створює ієрархію рівнів управління організації. Процес створенняієрархії називається скалярним процесом. Оськільки повноваження розпоряджаютьсялюдьми звичайно передаються за допомогою скалярного процесу, результуючаієрархія називається скалярним ланцюгом або ланцюгом команд. Отже, результатомделегування лінійних повноважень є ланцюг команд.

Перш ніж визначити штабніповноваження, стисло розглянемо походження адміністративного апарату.

Адміністратівній апаратвиконує так багато функцій в сучасних організаціях, що все їх неможливоперерахувати. Однак можна класифікувати штабний апарат по двох або трьохосновних типах, враховуючи функції, які він виконує. До трьох типів апаратувідносяться консультативний, обслуговуючий і особистий апарат, якийіноді розглядається як варіант обслуговуючого апарату. Однак потрібнопам'ятати, що на практиці рідко можна провести різкий кордон між цими типами.

Класифікаціїконсультативного, обслуговуючого і особистого апаратів описують штабний апаратвідповідно до напрямів його використання.

Апаратні (штабні)повноваження допомагають організаціям використати фахівців без порушенняпринципу єдиноначальності. Штабні повноваження включають рекомендаційніповноваження, обов'язкові узгодження, паралельні і функціональні повноваження.Лінійні керівники часто володіють апаратними повноваженнями в деяких областях,а розділ штабного апарату володіє лінійними повноваженнями відносно самогоапарату.

Число працівників, щопідкоряються безпосередньо керівнику, складає його норму керованості. Якщонорма керованості не буде відповідним образом обмежена, виникнуть плутанина іперевантаження керівника. Потенційна можливість плутанини в повноваженнях можебути зменшена за допомогою принципу єдиноначальності — працівник повиненотримувати безпосередні розпорядження тільки від одного начальника івідповідати тільки перед ним.

Делегування рідко буваєефективним, якщо керівництво не дотримується принципу відповідності, згідно зяким об'єм повноважень повинен відповідати делегованій відповідальності.

Потрібно вибиратитаку організаційну структуру, яка відповідає стратегічним планам і забезпечуєїй ефективну взаємодію з навколишнім середовищем і досягнення намічених цілей.Структура організації не може залишатися незмінною, той що міняється якзовнішнє, так і внутрішнє її оточення.Більшість організацій сьогоднівикористовують бюрократичні структури управління. Традіційною структуроюбюрократії є функціональна організація, при якій остання розбивається напідрозділи, що виконують спеціалізовані функції.

Оскільки чистефункціональні структури виявилися не дуже ефективними, великі організаціїперейшли до використання дивізіональних структур. Основними типами такоїструктури є дивізіональні структури, орієнтовані або на різні бач продукції,або на різні групи споживачів, або на різні регіони. Вібір на користь тієї абоіншої структури визначається важливістю цього елемента в стратегічних планахорганізації.

Структури, щопередбачають міжнародні відділення, частіше за все використовуються в ситуаціях,коли об'єм зарубіжного продаж фірми відносно невеликий в порівнянні з продажемвсередині країни. Коли об'єм зарубіжного продаж істотно зростає, найбільшвідповідною стає глобальна організаційна структура.

Переваги бюрократичнихструктур управління перебувають в чіткому розподілі праці, професійномузростанні, що базується на компетентності, і у впорядкованій системі правил істандартів, що визначають функціонування організації. Потенційні негативнівпливи, що надаються бюрократичними структурами на функціонування організації, перебуваютьв жорсткій заданості поведінки, труднощах зв'язку всередині організації інездатності до швидких нововведень. Масштаби цих проблем швидко зростають, якщоорганізація стикається з швидкими змінами навколишнього середовища абовисокотехнологічною продукцією. Деякі проблеми бюрократичних структур можутьбути вирішені при введенні органічних або адаптивних структур. Основні типиадаптивних структур — це проектна організація, найбільш матричний організація іконгломерати.

У проектній і матричнійорганізації відбувається накладення спеціально створених, тимчасових цільовихструктур на постійну структуру організації. Виникаюче при цьому накладенняповноважень інших разів приводити до боротьби завладу, конформізму при виробленні групових рішень і надмірних витрат.

Конгломерати складаютьсяз основної фірми і дочірніх компаній, що розглядається як окремі економічніцентри. Основна, найбільш матричний фірма купує і продає дочірні фірми увідповідності зі своєю стратегією зростання.Багато які великі організаціївикористовують складну складову структуру, що складається з структур різнихтипів.

У рамках будь-якої структуриможна зробити упор на децентралізацію повноважень з тим, щоб дати нижчестоячийкерівникам право самим ухвалювати важливі рішення. Потенційні переваги такоїсхеми полягають в поліпшенні взаємодії і обміну інформацією між керівництвомрізних рівнів (по вертикалі), підвищенні ефективності процесу прийняття рішень,посиленні мотивації діяльності керівників, поліпшенні підготовки керівниківрізних рівнів. Децентралізовані структури звичайно доцільно застосовувати тоді,коли оточення організації характеризується динамічними ринками, конкуренцієюпри наявності диверсіфікованої продукції, а також технологією, що швидкоміняється. Доцільність введення таких структур також зростанні по мірізбільшення розмірів організації і її складності.

Якщо зміни в навколишньомусередовищі відбуваються порівняно повільно, а організація відносно невелика, тодля неї може виявитися переважною централізована структура управління. Перевагицентралізованої структури перебувають в економічно ефективному використанніперсоналу, високої міри координації і контролю за спеціалізованими видамидіяльності і в зменшенні імовірності того, що підрозділи почнуть рости в збитокорганізації загалом.

Для того, щоб використатипереваги спеціалізації потрібна ефективна інтеграція організації. Дляінтеграції організацій, діючих в стійкому навколишньому середовищі і щовикористовують технології масового виробництва, підходять методи, пов'язані зрозробкою і встановленням правив і процедур, ієрархічними структурамиуправління. Організації, діючі в більш мінливому навколишньому середовищі івикористовуючі різноманітні технологічні процеси і технології випуску окремихвиробів, часто вважають більш правильним провести інтеграцію шляхомвстановлення індивідуальних взаємозв'язків, організації роботи різних комітетіві проведення нарад.

При плануванні іорганізації роботи керівник визначає, що конкретно повинна виконати данаорганізація, коли, як і хто, на його думку, повинен це зробити. Якщо вибір цихрішень зроблений ефективно, керівник отримує можливість втілити свої рішення всправи, застосовуючи на практиці основні принципи мотивації. [13,c.89]

Мотивація — це процес спонукання собі і інших до діяльності длядосягнення особистих цілей або цілей організації.Систематичне вивченнямотивації з психологічної точки зору не дозволяє визначити точне, що ж спонукаєлюдину до труда. Однак дослідження поведінки людини в труді дає деякі загальніпояснення мотивації і дозволяє створити прагматичні моделі мотиваціїспівробітника на робочому місці.Різні теорії мотивації розділяють на двікатегорії: змістовні і процесуальні.Однак, щоб зрозуміти значення теоріїзмістовної і процесуальної мотивації, треба спочатку засвоїти значенняосновоположних зрозуміти: споживи і винагорода.Споживи — це усвідомленавідсутність чого-небудь, що спричиняє спонукання до дії. Первінні споживизакладені генетично, а повторні виробляються в ході пізнання і отриманняжиттєвого досвіду.

Споживи неможливобезпосередньо спостерігати або вимірювати. Про їх існування можна судити лишепо поведінці людей. Споживи служать мотивом до дії.

Споживи можназадовольнити винагородами. Винагорода — це ті, що людина вважає для собіцінним. Менеджери використовують зовнішні винагороди (грошові виплати, просуванняпо службі) і внутрішні винагороди (почуття успіху при досягненні мети), щоотримуються за допомогою самої роботи.

Змістовні теоріїмотивації насамперед стараються визначити споживи, спонукаючі людей до дії,особливо при визначенні об'єму і змісту роботи. При закладенні основ сучаснихконцепцій мотивації найбільше значення мали роботи трьох чоловік: АбрахамаМаслоу, Фредеріка Герцберга і Девіда МакКлелланда.Згідно з теорією Маслоу п'ятьосновних типів потреб (фізіологічні, безпеці, соціальні, успіху, самовираження)утворять ієрархічну структуру, яка як домінант визначає поведінку людини.Споживи вищих рівнів не мотивують людини, поки не задоволені, принаймні, частковопотребі нижнього рівня. Однакця ієрархічна структура не є абсолютно жорсткою і суворою.

Менеджери, діючіна міжнародній арені, також як і їх колеги, діючі всередині якої-небудь країни,повинні забезпечувати можливості для задоволення потреб співробітників.Оськільки в різних країнах відносна важливість потреб визначається по-різному, керівникиорганізацій, діючих на міжнародному рівні, повинні знання ці відмінності іприймати їх в розрахунок.

Хоч, здавалося б,теорія людських потреб Маслоу дала керівникам вельми корисний опис процесумотивації, подальші експериментальні дослідження підтвердили її далеке неповністю.Вважаючи, що класифікація потреб, запропонована Маслоу, не повна,МакКлелланд доповнив її, ввівши поняття потреб влади, успіху і приналежності.

Потреба влади виражаєтьсяяк бажання впливати на інших людей. У рамках ієрархічної структури Маслоупотреба влади попадає кудись між потребами в повазі і самовираження. Управліннядуже часто залучає людей з потребою влади, оскільки воно дає багато можливостейвиявити і реалізувати її.Потреба успіху також знаходиться десь посередині міжпотребою в повазі і потребою в самовираження. Ця потреба задовольняється непроголошенням успіху цієї людини, що лише підтверджує його статус, а процесомдоведення роботи до успішного завершення.У другій половині 50-х років ФредерікГерцберг з співробітниками розробив ще одну модель мотивації, засновану напотребах.Герцберг прийшов до висновку, що чинники, діючі в процесі роботи, впливаютьна задоволення потреб. Гігієнічні чинники (розмір сплати, умови труда, іхарактер контролю з боку безпосереднього начальника), усього лише не даютьрозвинутися почуттю незадоволення роботою. Для досягнення мотивації необхіднозабезпечити вплив мотивуючих чинників — таких, як відчуття успіху, просуванняпо службі, визнання з боку навколишніх, відповідальність, зростанняможливостей.

Змістовні теоріїмотивації базуються на потребах і пов'язаних з ними чинниках, що визначаютьповедінку людей. Процесуальні теорії розглядають мотивацію в іншому плані. Уних аналізується ті, як людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей іяк вибирає конкретний вигляд поведінки. Процесуальні теорії не оспорюютьіснування потреб, але вважають, що поведінка людей визначається не тільки ними.Згідно з процесуальними теоріями поведінка особистості є також функцією йогосприйняття і очікувань, пов'язаного з даною ситуацією, і можливих наслідківвибраного ним типу поведінки.Є три основні процесуальні теорії мотивації:теорія очікувань, теорія справедливості і модель Портера-Лоулера.

Теорія очікуваньзасновується на припущенні, що людина направляє свої зусилля на досягненняякої-небудь мети тільки тоді, коли буде упевнений у великій імовірностізадоволення за цей рахунок своїх потреб або досягнення мети. Мотівація єфункцією чинника очікування витрати труда — результати", очікування — «результати- винагорода» і валентності (тобто відносної міри задоволення). Найбільшефективна мотивація досягається, коли люди вірять, що їх зусилля обов'язководозволяти їм досягнути мети і приведуть до отримання особливо цінноївинагороди. Мотівація слабшає, якщо імовірність успіху або цінність винагородиоцінюється людьми невисоко.

У рамках теоріїсправедливості передбачається, що люди піддають суб'єктивній оцінці відношеннявинагороди до затрачених зусиль і порівнюють його з тим, що, як сморідувважають, отримали інші працівники за аналогічну роботу. Несправедлива, за їх оцінками,винагорода приводити до виникнення психологічного напруження. Загалом, якщолюдина вважає свій труд недооціненою, він буде зменшувати зусилля, щозатрачуються. Якщо ж він вважає свій труд переоціненим, то він, навпаки,залишить об'єм зусиль, що затрачуються на колишньому рівні або навіть збільшитьйого.

Модель Портера-Лоулеразасновується на тому, що мотивація є функцією потреб, очікувань і сприйняттяпрацівниками справедливої винагороди. Результатівність труда працівниказалежить від прикладених ним зусиль, його характерних особливостей іможливостей, а також оцінки ним своєї ролі. Об'єм зусиль, що затрачуютьсязалежить від оцінки працівником цінності винагороди і упевненості в тому, щовоно буде отримане. Згідно з моделлю Портера-Лоулера результативність трудапродовжує задоволення, а зовсім не навпаки, як вважають прихильники теоріїлюдських відносин.

Контроль — це процес, щозабезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення івирішення виникаючих проблем раніше, ніж сморіду стануть дуже серйозними, іможе також використовуватися для стимулювання успішної діяльності.Процесконтролю складається з установки стандартів, зміни фактичне досягнутихрезультатів і проведення коректувань в тому випадку, якщо досягнуті результатиістотно відрізняються від встановлених стандартів.Контроль — це критичноважлива і доладна функція управління. Одна з найважливіших особливостейконтролю, яку потрібно враховувати насамперед, полягає в тому, що контрольповинен бути всеосяжним. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повиненздійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навітьякщо ніхто йому спеціально цього не доручав.

Контроль є найбільшфундаментальний елемент процесу управління. Ні планування, ні створенняорганізаційних структур, ні мотивацію не можна розглядати повністю у відривівід контролю. Попередній контроль звичайно реалізовується в формі певноїполітики, процедур і правил. Передусім він застосовується по відношенню дотрудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Поточний контроль здійснюється,коли робота вже йде і звичайно виготовляється у вигляді контролю роботипідлеглого його безпосереднім начальником. Заключний контроль здійснюєтьсяпісля того, як робота закінчена або закінчилося відведений для неї година.

Поточний і заключнийконтроль засновується на зворотних зв'язках. Керуючі системи в організаціяхмають розімкнений зворотний зв'язок, оскільки керівний працівник, що є повідношенню до системи зовнішнім елементом, може втручатися в її роботу,змінюючи і цілі системи, і характер її роботи.

Результативністьі ефективність управління сучасною організацією значною мірою залежать відтого, яких принципів дотримуються її керівники, приймаючи управлінські рішення,і які методи вони застосовують для їх реалізації. Правильний вибір забезпечитьдосягнення бажаного результату найменшими зусиллями.Важливість значенняпринципів управління полягає в тому, що з їх допомогою керуюча системавстановлює правила дій і поведінки, обов'язкові для всіх підпорядкованих їй суб'єктів,узгоджує, об'єднує, координує і регулює їхню діяльність, впливає на процесприйняття та реалізації управлінських рішень, забезпечує вибір адекватнихситуації методів управління тощо. їх формування відбувається під впливомсистеми пріоритетів та цінностей, що сформувалася в середовищі господарювання.[15,c.65]

Принципиуправління— правила, нормиуправлінськоїдіяльності,відповіднодо яких створюється, функціонує ірозвиваєтьсясистемаменеджменту організації.Принципи управління є узагальненням практичногопозитивного управлінського досвіду і ґрунтуються на певних законах ізакономірностях суспільного розвитку.Універсальні принципи менеджменту:

—відображають загальні положення,характерні для організацій різних типів;

—відповідають законам розвиткуприроди, суспільства і бізнесу;

—об'єктивно відображають сутність явищі реальних процесів управління;

—є керівною установкою, визнаноюсуспільством;

Дотриманняраціональних правил в управлінні виробництвом є однією з умов успіхуорганізації, на що першим вказав Ф. Тейлор. У праці «Принципи науковогоуправління» (1911) він виділив чотири принципи управління індивідуальною працеюробітників:

—      науковийпідхід до виконання кожного елемента роботи;

—науковий підхід до підбору, навчанняі тренінгу робітників;

—кооперація з робітниками;

—розподіл відповідальності зарезультати роботи між менеджерами і робітниками.

Означеніпринципи стосувалися порядку планування і контролю за виконанням роботи. Вонистали відправною точкою для наступних досліджень у сфері, оскільки їхвикористання зумовило підвищення ефективності управління виробничими процесами.Г. Емерсон доповнив дослідження Ф.Тейлора кількома фундаментальними положеннямищодо ролі і місця менеджера:

—підлеглий існує для того, щобпродовжувати і розширювати роботу керівника;

—керівник існує тільки для того, щобзробити продуктивнішою роботу підлеглого;

—компетентні фахівці повинніформулювати основні правила, навчати всіх застосовувати їх і постійно стежитиза відхиленнями;

—кожен рівень управління існує не длязадоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто стоїть нижче;

—для здійснення будь-якої операції ворганізації необхідно застосовувати знання і вміння, які тільки є у світі.

1.2 Основніелементи загальнодержавного управління

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами таорганізаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всімасуб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управлінняє об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкогокола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебуваютьпоза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

Президент України як глава держави в рамках повноважень,визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства,включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й розпорядження,проводить ділові зустрічі та наради з посадовими особами відповідного рівня,здійснює робочі поїздки в регіони (області, міста), відвідує ті або тіпідприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає також главаадміністрації Президента. Верховна Рада (парламент) України бере участь вуправлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формуваннянеобхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує КабінетМіністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політикукраїни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національноїекономіки через відповідні центральні органи виконавчої влади — міністерства,державні комітети, комітети, агентства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники якихвходять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюютьсистему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), єконкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.

Основними складовими елементами чинної системизагальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві тафункціональні міністерства.Будь-яке міністерство очолює міністр, який маєкількох заступників (здебільшого один з них є першим).До складу органівуправління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, якікерують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєїкомпетенції.

Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якоїє міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів івідділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональнідепартаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв'язків іззарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати,виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо. Існує відповідна схемаорганізації та взаємодії центральних органів виконавчої влади. Передовсімназвемо міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету МіністрівУкраїни:

·Міністерство аграрноїполітики України;

·Міністерство внутрішніх справУкраїни;

·Міністерство екології таприродних ресурсів України;

·Міністерство економікиУкраїни;

·Міністерство палива таенергетики України;

·Міністерство закордоннихсправ України;

·Міністерство культури імистецтв України;

·Міністерство України з питаньнадзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильськоїкатастрофи;

·Міністерство оборони України;

·Міністерство освіти і наукиУкраїни;

·Міністерство охорони здоров'яУкраїни;

·Міністерство праці тасоціальної політики України;

·Міністерство транспортуУкраїни;

·Міністерство фінансів України;

·Міністерство юстиції України.

До вищих органів державного управління підприємствами(організаціями) належать також: державні комітети та інші центральні органи,статус яких прирівнюється до статусу Державного комітету України:

·Державний комітет України поводному господарству;

·Державний комітет України поземельних ресурсах;

·Державний комітет України зенергозбереження;

·Державний комітет лісовогогосподарства України;

·Державний комітет промисловоїполітики України;

·Державний комітетстандартизації, метрології та сертифікації України;

·Державний комітет статистикиУкраїни;

·Національне космічнеагентство України;

·Державне казначействоУкраїни.

Крім того, функціонують центральні органи виконавчої влади зіспеціальним статусом.Такими є:

·Антимонопольний комітетУкраїни;

·Державна податковаадміністрація України;

·Державна митна службаУкраїни;

·Державний комітет України зпитань регуляторної політики та підприємництва;

·Національна комісіярегулювання електроенергетики України;

·Державна комісія з ціннихпаперів та фондового ринку України;

·Фонд державного майнаУкраїни;

·Служба безпеки України.

Конкретні функції, що їх виконують центральні органидержавного управління, визначено здебільшого їхньою назвою. Поясненняздійснюваних функцій потребують лише деякі центральні органи управління,зокрема:

· Міністерство економіки—> визначає головнінапрями економічної політики держави, спрямовує зовнішньоекономічну діяльністьі торгівлю;

· Фонд державного майна—> проектує й реалізуєщорічні програми приватизації державних підприємств (організацій);

· Державне казначейство—> розробляє й реалізуєплани фінансування переважно організацій, діяльність яких здійснюється зарахунок державного бюджету;

Треба знати також і ті центральні органи виконавчої влади,діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів Україничерез відповідних міністрів:

· черезМіністра екології та природних ресурсів України: Держ- комітет України по водномугосподарству; Держкомітет України по земельних ресурсах; Держкомітет лісовогогосподарства Ук раїни;

·  через Міністра економікиУкраїни: Держкомітетбудівни- цтва, архітектури та житлової політики; Держкомітет України енер гозбереження;Держкомітет промислової політики України; Держ комітет стандартизації,метрології та сертифікації України;

1.3Класифікація методів управління

Реалізаціяфункцій управління здійснюється за допомогою методів управління. Привести в діюорганізовану систему можливо лише через вплив на неї керуючого органу чи особи.Для цього необхідні певні інструменти впливу, які використовуються менеджерамидля активізації ініціативи, творчості персоналу фірми і забезпечують досягненняпоставлених цілей. Такими інструментами є методи управління. Практична реалізаціяфункцій управління управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат,можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідніпевні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставленихцілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методиуправління— це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому,які необхідні для досягнення Цілей фірми (підприємства, організації).

Управлінняфірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, і коло їхніхінтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методівуправління є внутріш-ній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничоїчи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити наматеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру.Відповідно цьогорозрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управліннядіяльністю підприємств. Усі названі методи управління діяльністю підприємстворганічно взаємозв'язані й використовуються не ізольовано, а комплексно.Протепровідними треба вважати саме економічнч методи.Організаційні методи створюютьпередумови для використання економічних методів.Соціально-психологічні методидоповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхіднийарсенал засобів управління діяльнісю підприємства, будь-якого суб’єктапідприємницької чи іншої діяльності.