Реферат: Проблеми створення ефективної системи зайнятості населення в Україні
Міністерствоосвіти та науки України
Сумськийдержавний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка
Кафедрасоціально — економічних та гуманітарних дисциплін
Курсоваробота
Проблемистворення ефективної системи зайнятості населення в Україні
БодроваВероніка Вікторівна
Суми –2009р.
ЗМІСТ
зайнятістьнаселення трудова міграція
ВСТУП
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ПОНЯТТЯ ЗАЙНЯТОСТІНАСЕЛЕННЯ
1.1 Сутністьпоняття зайнятості населення
1.2 Види,форми, показники зайнятості населення
1.3 Джерелаправових норм про працю та зайнятість населення в Україні
РОЗДІЛ II. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДОВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ
2.1 Невизначеність обсягу сукупноїробочої сили та безробіття
2.2 Дисбаланс попиту та пропозиції наринку праці
2.3 Неефективність інструментівдержавної політики у сфері зайнятості
РОЗДІЛ III. ПРАКТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
3.1 Тенденції в сфері трудовоїміграції
3.2 Тенденції в сфері забезпеченняякості освіти
3.3 Неефективна системапрацевлаштування осіб з особливими потребами
3.4 Антикризове законодавство у сферізайнятості
3.5 Досвід інших країн в боротьбі зпідвищенням зайнятості населення
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
За останнєдесятиліття, з переходом України до ринкових умов господарювання, багато явищ іпонять стали звичними і буденними. Так, наприклад, безробіття – вже давнореальність, і держава визнає існування такого прошарку населення, як«безробітні».
Підвищеннявідсотку незайнятого населення – найяскравіша ознака проблем в економіці.Тільки у листопаді 2008р. рівень безробіття збільшився на 20,7% порівняно зпопереднім місяцем, і це лише початок.
В Україні існуютьвеличезні можливості для підвищення рівня зайнятості — розвиток приватногопідприємництва, малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, всієї ринкової інфраструктури.Питанням працевлаштування та безробітними опікується Державний центр зайнятостіта його регіональні структури.
Головною умовоюефективного функціонування національного ринку праці є пришвидшення економічнихреформ в Україні. Ефективна структурна перебудова національної економіки черезреструктуризацію збиткових підприємств, відмову від практики м'яких бюджетнихобмежень, реальне застосування інституту банкрутства дала б змогу підвищуватимобільність робочої сили, продуктивність праці та заробітну плату. Ці заходи впоєднанні з розвитком перспективних галузей економіки, малого та середньогобізнесу сприяли б зменшенню прихованого безробіття, працевлаштуваннювивільненої надлишкової робочої сили на новостворених робочих місцях зістабільною виплатою заробітної плати. Такі заходи не допускали б надмірногозростання безробіття і не індукували б застійного безробіття.
Мета роботи — вивчення теоретичних і методологічних аспектів зайнятості, висвітленнядержавного регулювання зайнятості в Україні.
Для виконання мети булипоставлені наступні завдання:
— Розглянути теоретичні поняттязайнятості населення;
— Надати характеристику видам,показникам та формам зайнятості населення;
— Дослідити стан українського ринкупраці;
— Надатипрактичні рекомендації в подоланні проблеми.
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНЕ ПОНЯТТЯЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
1.1 Сутність поняттязайнятості населення
Серед тихпроцесів, які мають місце в соціально – економічному розвитку суспільства,зайнятість належить до одного з найбільш важливих. Це зумовлено тим, що вонатісно пов’язана із задоволенням потреби людини в праці, забезпечує виробництвоматеріальних і духовних благ, надання послуг, що є економічною основою життясуспільства. Зайнятість населення, забезпечуючи людину певними заробітками ітим самим створюючи можливість задоволення її матеріальних і духовних потреб,виконує таку важливу соціальну функцію, як самореалізація особи через суспільно– корисну діяльність [5,459].
Отже, зайнятістьнаселення охоплює значне коло явищ і процесів у соціально – економічному життісуспільства, які характеризують відносини з приводу раціонально використанняробочої сили, забезпечення гідного рівня життя працюючого населення,задоволення потреб національної економіки у робочій силі з урахуванням її кількостіта якості, задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби упідвищенні кваліфікації, соціального захисту у разі втрати робочого місця тощо.
Зайнятістьнаселення – це сукупність економічних, соціальних, правових, національних таінших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочимимісцями та його участю у суспільнокорисній діяльності, яка приносить йомузаробіток (трудовий дохід) [9,299]
Відносинизайнятості населення виникають між покупцями робочої сили в особі роботодавців,а також працівниками, які хочуть реалізувати свою здатність до праці. Видзайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання та оплатипраці, внутрішніми та зовнішніми умовами розвитку суспільства.
Відносинизайнятості в українській економіці базуються на таких принципах:
— Заборонаобов’язковості праці та примусу до неї крім випадків, передбачених чиннимзаконодавством;
— Добровільністьпраці, вибору або зміни професії та виду діяльності;
— Створеннядержавою умов для реалізації права на працю у відповідності з КонституцієюУкраїни;
— Гарантуваннядержавного права громадян на безкоштовне сприяння у підборі підходящої роботи іпрацевлаштування та матеріальну підтримку в разі її втрати;
— Визнаннянайманої праці рівноправною сферою суспільнокорисної діяльності людини [9,300].
Таким чином,зайнятість населення відноситься до тієї сфери виробничих відносин, розвиток іфункціонування яких пов’язані із взаємодією роботодавців та працівників зприводу використання робочої сили останніх. Ці відносини базуються напринципах, дотримання яких в умовах перехідної економіки України забезпечуєутвердження ринкових відносин у соціально трудовій сфері.
1.2 Види,форми, показники зайнятості населення
Безперечноіндикатором будь-яких змін у розвитку соціально-економічної системи виступаєтрансформація зайнятості населення. Тому перехід від адміністративно — командної до ринкової системи супроводжується зміною видів та засад зайнятості,притаманній попередній системі відносин. Передусім долаються принципизагальності праці як атрибута екстенсивного розвитку економіки. Ринковівідносини базуються на вільному виборі людиною сфери зайнятості, професії тамісця роботи відповідно до її нахилів, уподобань, передбачають добровільнунезайнятість громадян, не допускають примусової праці у будь–якій формі, завинятком випадків, передбачених чинним законодавством країни.
Економічна теоріярозрізняє декілька видів зайнятості населення, чільне місце серед яких належитьповній зайнятості. В ринкових умовах її зміст набуває нових рис.
З урахуваннямпринципу добровільності праці повна зайнятість населення в ринковій економіціхарактеризується на максимально можливим залученням до роботи працездатногонаселення, як це мало місце в адміністративно–командній системі, а достатністюробочих місць для всіх, хто бажає працювати. Повна зайнятість є важливоюхарактеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Повнійзайнятості населення не суперечить природній рівень безробіття, що означаєнаявність у суспільстві добровільних форм незайнятості. Повна зайнятістьнаселення є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективноговикористання трудового потенціалу суспільства. Разом із тим сама по собі вонане є ознакою високого рівня організації зайнятості населення, доцільності таоптимальності її параметрів. Тому слід мати на увазі ступінь раціональностізайнятості населення, яка перебуває під впливом технічних, соціальних таекономічних факторів.
Раціональназайнятість населення визначається ефективністю трудової діяльності в широкомурозумінні, тобто суспільною корисністю результатів праці, оптимальністю їїсуспільного поділу, кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників, якіїх виконують, економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров’я дозволяєпрацівникові високопродуктивно працювати і мати заробіток, який забезпечуєвідтворення його здатності до праці. Отже, важливою умовою, яка забезпечуєраціональність зайнятості населення, є кількісна і якісна відповідність роботиі працівника, який її виконує, структури робочих місць і трудових ресурсів[9,301].
Повну зайнятістьнаселення, яка відповідає вимогам раціональності, називають продуктивною абоефективною зайнятістю. Ці поняття не тотожні продуктивності та ефективностіпраці та більш об’ємні ніж останні.
Розвитокекономічних систем розвинутих країн світу характеризується такими тенденціями,як мінітюаризація засобів виробництва, поглиблення технологічної спеціалізаціїза умов витіснення її предметної форми, підвищення гнучкості виробничих систем,що тісно пов’язано з посиланням диференціації потреб у сучасному суспільстві.Ці тенденції покликали до життя нові форми організації, кращі і нестандартнівиди і форми зайнятості населення. Стандартними або жорсткими видами і формамизайнятості населення називають ті, коли людина працює за наймом стандартнукількість годин протягом дня, тижня, року і наймається на досить тривалий період часу на основі безстрокових і строкових трудових договорів.
Нестандартні абогнучкі види зайнятості населення характеризуються тим, що працівник має повнийабо неповний робочий день, тиждень, працює на нестандартному робочому місці увигляді надомної праці або роботи за викликами. До характеристик нестандартнихвидів зайнятості населення також відносяться тривалість найму(тимчасові,сезонні, випадкові роботи0 та правовий статус працівника (самостійніпрацівники, неоплачувані члени сім’ї).
Появанестандартних видів зайнятості зумовлена дією цілого ряду факторів. Серед нихслід відзначити відсутність можливості у роботодавців забезпечити роботою ізаробітком постійний контингент працівників у зв’язку з коливанням попиту навироблювані ними товари і надавані послуги. Важливий вплив має і бажання деякихкатегорій населення працювати неповний робочий день (студенти, жінки –домогосподарки, пенсіонери, інваліди). З іншого боку, зміни в техніці ітехнології дозволяють виконувати деякі види робіт працівником вдома. Цепороджує економію витрат фірм на створення робочих місць та забезпечує більшсприятливі умови для працівників. Серед нестандартних видів зайнятостінаселення виділяється декілька найбільш поширених.
Неповна(часткова) зайнятість населення відноситься до регулярної і базується наіндивідуальних трудових договорах між працівниками і роботодавцями, відповіднодо яких працівникам встановлюється особливий режим праці, як правило, у виглядінеповного робочого дня або неповного робочого тижня. Неповна зайнятістьнаселення має місце не тільки у відповідності з бажаннями окремих категорійнаселення працювати за скороченим часом. Роботодавці вдаються до неї з метоюзбереження або збільшення зайнятості населення на час спадів виробництва шляхомсвоєрідного «розподілу» одного робочого місця між кількома працівниками. Цепевною мірою допомагає зменшити негативні соціально-економічні наслідки безробіттяв період економічних криз [9,302].
Негативною рисоюнеповної зайнятості для працівників є недостатній рівень їх соціальноїзахищеності від першочергових звільнень та відсутність прав на одержаннясоціальних пільг. Неповна зайнятість працівників найбільш поширена у сферіпослуг і охоплює насамперед жінок.
Широкевпровадження комп’ютерної техніки, її використання у виробничих процесах,створення інтегрованих комунікаційних систем та модемного зв’язку створилиумови для того, щоб ті працівники, які виконують трудові операції звикористанням персональних комп’ютерів, могли працювати вдома. Трудовадіяльність у таких умовах відноситься до зайнятості працівників нанестандартних робочих місцях. Характерною рисою цього виду зайнятості населенняє те, що праця надомників оплачується дещо нижче при виконання такого ж обсягуробіт, виконаного працівниками у стандартних умовах. Зменшення діловоїактивності спричиняє першочергову відмову роботодавців від послуг надомників.Роботодавці зацікавлені у використанні праці надомників, бо не несуть витрат,пов’язаних із спорудженням або орендою приміщень, устаткуванням робочих місць,що помітно знижує виробничі витрати.
Важливимиознаками роботи за викликами є те, що у працівників, як правило, немає робочогомісця і чітко визначеного режиму роботи. До послуг осіб, зайнятих на цихроботах, вдаються лише в разі потреби. Така зайнятість працівників поширенасеред аудиторів, екскурсоводів, консультантів, репетиторів. Тимчасовазайнятість населення – це робота за коротко терміновими угодами. Вона має місцеу тих випадках, коли необхідно замінити постійного працівника, який перебуває увідпустці або відсутній на роботі у зв’язку з хворобою, при неможливості знайтина важку і мало престижну роботу постійного працівника, а також принеобхідності збільшення чисельності працівників при зростанні обсягіввиробництва. Серед тимчасових працівників широко представлені конторськіпрацівники, секретарі, діловоди, програмісти, фінансисти. Тимчасова зайнятістьотримує дедалі більше поширення у торгівлі, обслуговуванні, діяльності фінансовихі страхових компаній [2,106].
Особливе місцесеред видів зайнятості населення посідає самозайнятість. Вона має місце у тихвипадках коли самостійні працівники і члени їх сімей за власні коштиорганізовують виробництво і тим самим створюють робочі місця. Такі виробникимають високий рівень самостійності, широкі можливості для прояву ініціативи. Натаких підприємствах працюють власники підприємств та члени їх сімей. Міжвласником підприємства і членами його родини укладаються трудові договори. Самозайнятістьпоширюється в торгівлі, сфері послуг, дрібній промисловості, автосервісі. Досамо зайнятих відносяться фермери, особи зайняті у сфері зеленого туризму [9,303]. В Україні самозайнятістьнаселення ще не отримала достатнього розповсюдження і зростає невисокимитемпами.
Серед основнихвидів зайнятості населення специфічними рисами характеризується додаткова (вторинна)зайнятість. Її ознаками є те, що після основної роботи, на якій працівникизайняті регламентований робочий час, який встановлюється чинним законодавством або колективними договорами, вониможуть працювати на інших робочих місцях як на тому ж підприємстві, так і зайого межами.
В Україні довторинної зайнятості населення відноситься сумісництво, коли працівник крімосновної, виконує роботу на іншій платній посаді або виконує іншу регулярнооплачувану роботу. Чинне законодавство нашої держави не обмежує можливостейвторинної зайнятості.
Нерегламентованазайнятість – це неунормована ніякими державними системами діяльністьпрацездатних громадян працездатного віку, що виключена зі сферисоціально-трудових відносин. Така зайнятість населення здійснюється безукладання трудового договору, не враховується органами державної статистики, нерідкознаходиться на межі кримінальної діяльності. Громадяни, зайняті такоюдіяльність, не сплачують податки. Маючі значні доходи. До такого видузайнятості відносяться незареєстровані державними органами ремонтні табудівельні бригади, автосервісні майстерні тощо. Нерегламентована зайнятістьчерез значне її поширення має великий вплив на соціальне-економічний розвитоксуспільства [9,304].
Зайнятістьнаселення реалізується через конкретні форми включення працівників увиробництво. Форми зайнятості населення – це організаційно-правові способи іумови використання праці. В межах національної економіки праця людейорганізується за допомогою різноманітних організаційно-правових форм, яківідрізняються нормами правового регулювання тривалості і режимів робочого часу,регулярністю трудової діяльності, місцем виконання роботи.
Найпоширенішимиформами зайнятості населення в сучасних умовах виступають: наймана праця затрудовою угодою в державному секторі, на об’єктах колективної або приватноївласності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця наоб’єктах, де працівник має свою частку акцій, найвищий внесок, або єспіввласником підприємства чи установи; особиста праця власника засобіввиробництва, коли він є і власником і працівником; трудова діяльність наорендованих засобах виробництва; робота спільному підприємстві; надомна праця,громадські, сезонні, тимчасові роботи тощо [5,461].
Провідна рольурегулюванні зайнятості населення належить державі. Для того, щоб воно булоефективним як в економічному, так і в соціальному аспектах, необхідно матиуявлення про рівень та динаміку зайнятості населення. Основними показникамизайнятості населення є чисельність зайнятих та рівень зайнятості.
Чисельністьзайнятих – це абсолютний показник зайнятості населення, який характеризує їїрозміри. Відношення чисельності зайнятих до загальної чисельності населеннявіком 15 – 70 років – це відносний показник зайнятості, що відображає їїпоширеність і називається рівнем зайнятості. Він розраховується за формулою:
Рз=(Чз: Чн)*100%,
де Рз – рівеньзайнятості;
Чз –чисельністьзайнятих;
Чн – загальначисельність населення.
Економічноютеорією і господарською практикою розроблена система показників, якахарактеризує рівень ефективності зайнятості в суспільстві. До її складу входятьтакі групи показників:
· Пропорціїрозподілу ресурсів праці в залежності від її характеру їх участі в суспільнокорисній діяльності. За їх допомогою визначається, при якому рівніпродуктивності праці задовольняється потреба населення в робочих місцях таякими шляхами досягається повна зайнятість населення. Високою продуктивністюпраці створюються передумови для отримання відповідних доходів працівниками,для вдосконалення умов трудової діяльності, підвищення якості трудового життята збільшення вільного часу працюючих без зниження рівня їхнього життя. Іззростанням продуктивності праці повна зайнятість досягається при зменшеннірівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.
· Рівеньзайнятості працездатного населення в суспільному виробництві відноситься до тихпоказників, які відображають задоволеність потреби громадян в оплачуванійроботі, а виробництва – в працівниках. Високий рівень зайнятості населення єсвідченням її низької ефективності, тому що не забезпечується достатній рівеньпродуктивності праці і відповідний рівень її оплати.
· Структурарозподілу працівників за галузями народного господарства характеризує пропорціїрозподілу трудового потенціалу за видами занять. Галузева структура зайнятих вУкраїні свідчить про низьку ефективність зайнятості і потребує докорінних зміну відповідності із загальносвітовими тенденціями розвитку зайнятості населення.Маються на увазі високі темпи зростання чисельності і частки зайнятих у сферіпослуг та в науково – дослідних і дослідно-конструкторських установах ізакладах.
· Професійно-кваліфікаційнаструктура працівників визначає розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційнимигрупами і відображає стан збалансованості підготовки кадрів з потребамиекономіки у кваліфікованих фахівцях. Професійно-кваліфікаційна структурапрацюючого населення України в нинішніх умовах суттєво відрізняється віданалогічної структури країн з розвинутою ринковою економікою. Це проявляється увисокій частці працівників фізичної праці, використанні праці низькокваліфікованих робітників, надзвичайна малій частці технічних виконавців середзайнятих і відображає збереження в нашій економіці застарілих виробництв ітехнологій. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих в нашій державіпогіршується у зв’язку з інтенсивною еміграцією висококваліфікованихробітників, спеціалістів, науковців. Проблема одержання якісної професійноїосвіті, що загострилася останнім часом, також призводить до погіршенняситуації. Вирішення цих проблем потребує особливої уваги держави до всьогокомплексу питань удосконалення системи професійної та вищої освіти.
Охарактеризованасистема показників дозволяє оцінити ефективність зайнятості населення намакрорівні. Ці показники використовуються не лише для виявлення проблем, але йдля визначення нових тенденцій у зайнятості населення. Зміст показниківсвідчить, що зайнятість населення має не лише економічні. А й значне соціальнезначення, що визначає її як важливий елемент соціальної економічної політикидержави. Тому однією з функцій держави в умовах ринкової економіки, єрегулювання зайнятості[9,306].
1.3 Джерела правових норм про працю тазайнятість населення в Україні
Згідно КонституціїУкраїни засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключнозаконами України. Такими законами є:
Кодекс законів про працюУкраїни.
Закон України “Прозайнятість населення”.
Закон України “Проохорону праці”.
Закон України “Проколективні договори і угоди”.
Закон України “Про оплатупраці”.
Інші законодавчі акти таміжнародні угоди.
Законодавство прозайнятість поширюється на постійно проживаючих в Україні іноземних громадян іосіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України [4,315].
При цьому, згідно статті8(1) Кодексу законів про працю України встановлено пріоритет міжнародної угодинад національним законодавством: “Якщо міжнародним контрактом або міжнародноюугодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їхмістить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародногодоговору або міжнародної угоди” [4,315].
Виконання державноїполітики зайнятості згідно Конституції України покладено на вищий органвиконавчої влади — Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життяконкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймаєВерховна Рада України. З метою сприяння зайнятості населення, задоволенняпотреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчими комітетамимісцевих Рад народних депутатів розробляються річні та довгострокові державні ітериторіальні програми зайнятості населення.
Згідно статті 43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість зароблятисобі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Прицьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю,гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності,реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовкикадрів відповідно до суспільних потреб [4,313]. Використання примусової працізабороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна(невійськова) служба, а також роботачи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду абовідповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право наналежні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу відвизначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних дляїхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянамгарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержаннявинагороди за працю захищається законом.
Більш конкретизованевираження зазначених прав та обов`язків громадян а також державне регулюваннятрудових відносин знаходимо у Кодексі законів про працю України. Глава ІІІ-А,що має назву “Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників” має посиланняна безпосереднє регулювання зайнятості відповідно до Закону України “Прозайнятість населення” [4,315].
РОЗДІЛ II. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДОВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ
2.1Невизначеність обсягу сукупної робочої сили та безробіття
Проблема виникаєпри спробі підрахувати кількість працездатного населення та оцінити кадровийпотенціал. Держкомстат використовує методологію Міжнародної організації праці,а саме – розраховується чисельність економічно активного населення. Останнєскладається з представників обох статей віком від 15 до 70 років включно, яківпродовж звітного періоду займалися економічною діяльністю (зайняті) або шукалироботу і були готові приступити до неї (безробітні). Згідно з данимиДержкомстату на 01.10.2007 таких осіб в Україні нараховувалось 23 млн.
З іншого боку,використовується поняття особи працездатного віку. За визначенням до числа осібпрацездатного віку включаються жінки у віці 16-54 років та чоловіки – 16 – 59років. Держкомстат наводить дані на 01.10.2007 — 19,18 млн. Тобто, навіть заофіційними даними існує різниця в 3,1 млн осіб в оцінці загального обсягуробочої сили (за рахунок виключення пенсіонерів та підлітків віком з 15 до 16років). Якщо враховувати положення Європейської соціальної хартії(переглянутої), яка набула чинності в Україні з 1 лютого 2008 року, то такіпідлітки також мають вважатися особами працездатного віку.
Використовуючипаралельно різні методики у визначенні обсягу робочої сили, неможливо чітковизначити рівень пропозиції її на ринку праці [1,12].
Кількістьбезробітних в Україні розраховується як за методикою МОП, так і за методикою,зазначеною у Законі «Про зайнятість населення». На даний момент жодне офіційнечи неофіційне джерело не спроможне навести точну кількість безробітних вУкраїні. Причина полягає у різниці між законодавством та методологієюрозрахунків. Відповідно до закону України «Про зайнятість населення»безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які черезвідсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавствомдоходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукаютьроботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітнимивважаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють тазареєстровані як такі, що шукають роботу. Одночасно з цим не можуть бутивизнані безробітними громадяни віком до 16 років, за винятком тих, якіпрацювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва іпраці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи іорганізації або скороченням чисельності (штату). Згідно з демографічнимипоказниками осіб віком від 15 до 16 років – більш ніж 300 тис. Держкомстатподає дані на 01.10.2007 пор 1 419,4 тис безробітних, визначених заметодологією МОП, з них працездатного віку – 1 418,4 тис. Тобто різниця складаєвсього 1000 осіб. Для того щоб повірити цьому факту, слід припустити, щопрактично всі підлітки віком від 15 до 16 років та пенсіонери віком до 70років, працюють.
Так само, як і увизначенні обсягу робочої сили, рівень безробіття оцінюється, зважаючи на різніпоказники. Відповідно до ЗУ «Про зайнятість населення» рівень безробіття розраховується,виходячи з показників чисельності громадян працездатного віку, а згідно зметодологією МОП – виходячи з чисельності економічно активного населення [1,13].
Рівень безробіття(за МОП) в середньому за січень – вересень 2007 року складав 6,9% економічноактивного населення працездатного віку. Рівень зареєстрованого безробіття,розрахований по відношенню до населення працездатного віку, на 1 лютого 2008року становив 2,8%.
Зниженняпоказника рівня безробіття вигідне здебільше уряду та державному центрузайнятості. Це забезпечує непогану політичну та макроекономічну звітність;скорочує видатки на послуги служби зайнятості для проблемних клієнтів – молодіта осіб похилого віку. Правозахисні організації досить часто заявляють пробажання служб зайнятості в регіонах позбутися клієнтів передпенсійного віку. Зіншого боку, «технічне» зменшення обсягу робочої сили та рівня безробіття –несприятливе для ринку праці. Організації роботодавців вже тривалий часзаявляють про дефіцит кваліфікованих кадрів у 2 млн. осіб. Серед осіб непрацездатноговіку кваліфікованих працівників достатньо багато. Крім того, до них можназастосувати засоби перекваліфікації. Проте, оскільки вони виключаються з ринкупраці як пенсіонери, на них поширюються безоплатні послуги служби зайнятості.Про цю категорію часто не знає роботодавець, одночасно їх мотивація до працізанижується через наявність доходів у вигляді пенсії. По суті, ми недооцінюємотримільйонний потенціал пропозиції на ринку праці.
2.2 Дисбаланспопиту та пропозиції на ринку праці
Впродовж останніхкількох років кількість осіб, що мають статус безробітного, стабільно є в дварази нижчою за кількість офіційно нарахованих безробітних. Наприклад, на01.07.2006 кількість безробітних працездатного віку, розрахована за методикоюМОП – 1 733,8 тис. осіб, кількість безробітних, зареєстрованих у державнійслужбі зайнятості, — 975,8 тис. осіб. З них працевлаштовано – 560,6 тис.Відповідно станом на 01.07.2007 кількість безробітних працездатного вікурозрахована за методикою МОП – 1 518,5 тис осіб, кількість зареєстрованихбезробітних у державній службі зайнятості – 871,2 тис. осіб. З нихпрацевлаштовано – 560,6 тис. При цьому кількість вакансій (потреба в робочійсилі) – на 01.07.2006 – 250.7 тис., на 01.07.2007 – 250.9 тис. осіб. Це свідчитьпро значний рівень недовіри роботодавців до державної служби зайнятості [1,13].
Фахівці, щокористуються попитом на ринку праці представлені в табл.1
Табл. 1. Процентнеспіввідношення працевлаштованих осіб по галузям
Працевлаштовано державною службою зайнятості у 2007 р., тис. осіб Всього 1070,8 Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 188,8 Промисловість: 302,9 Добувна промисловість 30,7 Обробна промисловість 238,7 Виробництво та розподіл електроенергії, газу та води 33,5 Будівництво 51,8 Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку 231,7 Діяльність готелів та ресторанів 21,8 Діяльність транспорту та зв’язку 60,1 Фінансова діяльність 9,0 Операції з нерухомим майном, оренда, надання послуг підприємцям 40,0 Державне управління 44,1 Освіта 36,2 Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги 47,0 Інші види економічної діяльності 37,4Впродовж 2007року пропозиціями скористалися більше 2,4 млн. осіб, з яких працевлаштовано –1,07 млн осіб [8,16].
Як бачимо, майже40% осіб працевлаштовано у виробничій сфері, 30% — у торгівлі та сфері послуг,12% — в бюджетній сфері і лише близько 9% — у сфері фінансової діяльності [1,14].
За данимидержавного центру зайнятості на одну вакансію економіста у 2007 роціпретендувало 93 особи, на вакансію юриста – 180 осіб. Найбільшим попитомкористувалися інженери виробництва, екологи, хіміки, технологи харчовоговиробництва, спеціалісти страхування, машинобудування, будівництва, бізнес — аналітики, PR-спеціалісти.
За данимиДержавного центру зайнятості гостродефіцитними робітничими професіями насьогодні є: продавець, слюсар-сантехнік, слюсар-ремонтник, слюсар-електрик,токар-фрезерувальник, монтажник сантехнічнічних систем, штукатур,електрогазозварник, верстатник деревообробних верстатів, водій автотранспортнихзасобів, електромонтер, муляр, касир торгового залу, касир на підприємств, вбанку.
2.3Неефективність інструментів державної політики у сфері зайнятості
На даний моментвектор державної політики щодо зайнятості населення важко визначити. Основнимдокументом, який визначає позицію держави у сфері зайнятості, є Закон України«Про зайнятість населення». Програма зайнятості населення останній разприймалася постановою уряду в серпні 2005 року. Програма розроблялася на базііншої урядової програми – «Назустріч людям» та передбачала низку слушнихкроків, але не визначила жодних механізмів їх реалізації. Вказані нижчеположення так і залишилась на рівні побажань. Відповідної нормативно-правовоїбази для їх реалізації не розроблено й досі впродовж майже двох років [1,17].Подаємо перелік цих положень:
- економічнезаохочення підприємців до створення нових робочих місць, розвитку гнучких формзайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом;
- удосконаленняформ соціальної підтримки незайнятих осіб, зареєстрованих у державній службізайнятості, з метою повернення їх до продуктивної праці;
- гарантованенадання першого робочого місця випускникам навчальних закладів різних ступенівакредитації, підготовленим за державним замовленням;
- розвитокспівпраці між навчальними закладами і підприємствами з метою формування,відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації.
На затвердженоюзалишається «Концепція розвитку професійно-технічної освіти», основнимизавданнями якої є:
- забезпеченняекономіки країни кваліфікованими кадрами з урахуванням потреб ринку праці тагромадян; збалансування попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці зурахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки;
- вдосконаленнясистеми управління професійно-технічною освітою: розвиток соціальногопартнерства; залучення та участь роботодавців у підготовці та підвищеннікваліфікації робітничих кадрів; вдосконалення системи професійного навчання навиробництві.
Виконаннязавдання Президента України щодо щорічного створення 1 млн робочих місць жоднимчином не позначається на зменшенні рівня безробіття в Україні. За данимиДержкомстату протягом 2007 року працевлаштовано 1,07 млн осіб, а звільнилося зроботи – 1,278 млн осіб. Тобто треба вести мову не стільки про створення новихробочих місць, скільки про підвищення якості вже існуючих.
Фактично відсутнясистема професійної орієнтації в загальноосвітніх школах.
Високимзалишається рівень недовіри роботодавців до державної служби зайнятості [1,18].
Для покращенняситуації на ринку праці уряду слід вдатися до наступних, вже давно актуальнихзаходів:
- розробитидовгостроковий (щонайменше на 10 років) прогноз потреби економіки країни уробочій силі за професійно-кваліфікаційними групами;
- розробитимеханізм збільшення масштабів та розширення напрямів освіти дорослогонаселення, своєчасної підготовки та перепідготовки зайнятої робочої сили,залучити до цього процесу соціальних партнерів – роботодавців та профспілок;
- прийнятиконцепцію розвитку професійно-технічної освіти та запровадити відповіднодержавну цільову програму із відповідним бюджетним фінансуванням;
- запровадитибагатоканальне фінансування професійної освіти, залучивши роботодавців до цьогопроцесу;
- забезпечититрансформацію професійно-технічної освіти, належну її відповідність потребамринку;
- істотнозбільшити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних увідповідності до потреб ринку праці;
- формуватидержавне замовлення на підготовку кадрів у системі вищої освіти тільки дляреальних потреб державного сектору економіки;
- з метоюпідвищення територіальної мобільності робочої сили в межах України необхідностворити систему постійного інформування населення про наняв вакансії назагальнонаціональному ринку праці та регіональних та місцевих ринках;
- разом зроботодавцями розробити стандарти соціальних пакетів для заохочення працівниківне змінювати робоче місце;
- забезпечитиінфраструктуру безбар’єрного доступу інвалідів домісця роботи.
РОЗДІЛ III. ПРАКТИЧНЕОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
3.1 Тенденціїв сфері трудової міграції
В Українівідбувається постійний міграційний рух населення, пов'язаний із надлишкомробочої сили в західних та південних регіонах та пропозицією вакансій у східнихі північних регіонах. Аналіз даних щодо середньомісячної заробітної платисвідчить пор те, що в східних і північних регіонах у 2007 році вона була на15-20% вищою, ніж у західних та південних регіонах [1,13].
Відповідновнутрішньо українські потоки трудової міграції спрямовані із заходу та півдняна схід та північ. Одночасно з цим процесом відбувається зовнішній міграційнийрух населення: із північних та східних регіонів України до країн СНД (найбільшачисельність трудових мігрантів з України працюють в Росії), а із західних тапівденних регіонів до Європи (найчисельніші громади трудових мігрантів зУкраїни в Італії, Португалії, Польщі, Чехії) та меншою мірою до Північної таПівденної Америки.
Спробуємопорахувати кількість «зовнішніх» трудових мігрантів. Дані про середньообліковукількість штатних працівників – 11 428,3 тис. осіб на 01.10.2007 – свідчать пронаявність розриву майже у 8 млн осіб від загальної чисельності осібпрацездатного віку, які є або самостійними, або безробітними. Які категоріїнаселення створюють цей розрив? Відповісти на це питання важко, оскільки дляоцінки можна використовувати лише непрямі дані. Так, кількість фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності в Україні близько 4 млн. Відповідно, якщо враховуватиофіційно нарахованих майже 1,5 млн безробітних, ми вийдемо на цифру приблизно у2,5 млн «неврахованих» осіб, які, скоріше за все, є заробітчанами у нашихкраїнах. Ця цифра корелює з даними дослідження, проведеного Державним центромзайнятості у 2006 році щодо оцінки кількості громадян України, які працюють закордоном, — їх виявилося 2,4 млн осіб.
3.2 Тенденціїв сфері забезпечення якості системи освіти
Сьогодні системаосвіти як вищої, так і професійно-технічної, не відповідає вимогам ринку праці.За останні 17 років спостерігається тенденція зменшення кількості учнівпрофесійно-технічних навчальних закладів та студентів вищих навчальних закладівI-II рівнів акредитації та збільшеннякількості студентів ВНЗ III-IV рівнів акредитації (Табл.2).
За рокинезалежності паралельно з державними виникли та розвиваються недержавні ВНЗ.Основна орієнтація цих закладів – отримання прибутку від комерційної діяльності– бізнесу в галузі освіти. Наскільки система підготовки фахівців в державних танедержавних ВНЗ відповідає вимогам сучасного ринку праці, важко сказати [1,15]
Табл.2. Професійно-технічнінавчальні заклади
Кількість закладів Кількість учнів, тис Прийнято учнів, тис Підготовлено (випущено) кваліфікованих робітників, тис. 1990 1246 643,4 380,5 376,7 2007 1023 495,6 314,2 286,6Вищі навчальнізаклади
Кількість закладів Кількість студентів у закладах, тис I-II Рівнів акредитації III-IV Рівнів акредитації I-II Рівнів акредитації III-IV Рівнів акредитації 1990/91 742 149 757,0 881,3 2006 606 345 505,3 2203,8 Прийнято студентів, тис Випущено фахівців, тис I-II Рівнів акредитації III-IV Рівнів акредитації I-II Рівнів акредитації III-IV Рівнів акредитації 1990/91 241,0 174,5 228,7 136,9 2006 169,2 503,0 142,7 372,429 листопада2007р. відбувався перший в Україні круглий стіл «Якість підготовки професійнихкадрів для ринку праці України», присвячений кризовій ситуації у сферізабезпечення України професіоналами необхідних спеціальностей. Уперше додіалогу були запрошені всі 4 ключові сторони системи підготовки кадрів і ринкупраці: представники державних інститутів, системи освіти, роботодавців іпрацівників.
Виступипрацівників роботодавців та ВНЗ довели принципову розбіжність в їхніх позиціяхщодо підготовки кадрів для ринку праці. Кожного року роботодавці Українизмушені витрачати значні кошти на навчання та перенавчання молодихспеціалістів. У свою чергу, представники ВНЗ наголошували на наданні більшоїнезалежності та самоврядності учбовим закладам, головним чином у складанніучбових планів та розробці навчальних програм. Втілення в життя такого бажанняможе призвести до повної невідповідності рівні підготовки випускників вимогамринку праці.
Неузгодженістьрівня підготовки кадрів з вимогами ринку – не єдина проблема, пов’язана ізсистемою професійної підготовки кадрів.
Якість пропозиціїробочої сили часто не відповідає сучасним вимогам професійно-освітньоїпідготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічноїактивності загалом. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили ізпопитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового,та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік.
Слід зазначити,що більшість (72%) зайнятих у неформальному секторі працювала самостійно, арешта виконувала роботу за наймом на основі усної домовленості з роботодавцем.
Неформальнийсектор економіки був єдиним місцем праці для кожної другої особи з числазайнятих сільських жителів. Проте у міській місцевості зайнятість у цьомусекторі не набула таких масштабів завдяки більш сприятливій кон’юнктурі ринкупраці та наявності попиту на робочу силу в офіційному секторі.
3.3Неефективна система працевлаштування осіб з особливими потребами
Протягом 2007року «Фонд суспільної безпеки» спільно з Конфедерацією громадських організаційінвалідів України та союзом організацій інвалідів України провели польове тадокументальне дослідження функціонування системи працевлаштування інвалідів в Україні.
Дослідженнядовело, що система працевлаштування інвалідів є неефективною з огляду на такіположення.
Незважаючи назастосування практично всіх інструментів політики зайнятості інвалідів,передбачених міжнародними рекомендаціями, в Україні працевлаштованими є лише20% інвалідів працездатного віку. Сукупна робоча сила працездатних інвалідівстановить близько 10% від загального рівня робочої сили в Україні. Тобтокадровий розрив складає 8%.
Недосконалим єінституційне забезпечення системи працевлаштування. Чинне законодавстводозволяє дублювання функцій кількома інституціями. У сфері професійноїреабілітації та створення робочих місць для інвалідів дублюються функції такихустанов, як Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд загальнообов’язковогодержавного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійногозахворювання, які спричинили втрату працездатності, та Державний центрзайнятості [1,16].
Відповідно доЗакону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про основи соціальноїзахищеності інвалідів в Україні» та «Про загальнообов’язкове державне соціальнестрахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,які спричинили втрату працездатності», всі зазначені органи мають здійснюватипрофесійну реабілітацію інвалідів та займатися питанням їх працевлаштування.При цьому варто зазначити, що реабілітація із системи загальнообов’язковогодержавного страхування практично не фінансується. У 2007 році було виділенотільки 147 тис. грн…
Фінансуванняреабілітації здійснюється фактично за рахунок надходжень від штрафів, якісплачують роботодавці до фонду соціального захисту інвалідів за невиконання4%-го нормативу працевлаштування інвалідів. Саме за рахунок цих коштівутримується регіональна мережа центрів реабілітації інвалідів.
Системапрацевлаштування інвалідів при щорічних витратах на рівні 120-150 млн грн.забезпечила щорічне працевлаштування протягом 2002-2007 в середньому 20тисосіб. Спроба покращити ситуацію, надавши можливість інвалідам з 1-го березня2007 року реєструватися у Державному центрі зайнятості як безробітні, не малауспіху ситуації. За рік статус безробітного отримали 5,5 тис інвалідів. Алерівень працевлаштування не змінився. Тенденція створення робочих місць єнегативною: якщо у 2004 році працевлаштувались 2911 інвалідів, то у 2007р. –1185. При цьому бюджетні асигнування зросли із 120 до 164,3 млн грн…Відповідно створення одного робочого місця коштувало роботодавцям 138 тис 650грн. у 2007 році проти 41 тис. 243 грн у 2004. Для порівняння зазначимо, щонайбільша вартість створення одного робочого місця в Україні спостерігається напідприємствах хімічної галузі і становить – 40 тис грн., іншими словами,створення одного робочого місця для інвалідів через Фонд соціального захистунаселення коштує у 3,5 рази більше, ніж створення найдорожчого робочого місцясамими роботодавцями за квотною системою [1,16].
На роботодавцівпокладена також функція обов’язкового забезпечення інвалідів робочими місцями умежах 4% квоти від загальної чисельності працівників (на підприємствах депрацює 20 і більше осіб). Дослідження показали, що в більшості випадківроботодавці не можуть знайти кандидатури та вакансії за квотою. Виникаєпарадокс: кількість працевлаштованих інвалідів є незначною, а роботодавці неможуть забезпечити виконання квоти.
Суттєвим ресурсомстворення робочих місць для інвалідів є підприємства інвалідів, що мають правона податкові пільги та фінансову допомогу з боку держави. Але і тут держававвела обмеження через створення Комісії з питань діяльності підприємств таорганізацій громадських організацій інвалідів. Комісія отримала статусспеціального органу державного управління та повноваження самостійно визначитинадання податкових пільг та фінансової підтримки підприємствам інвалідів. Заумов відсутності нормативно правових документів, які визначають критеріїсоціально – економічної діяльності, держава через діяльність Комісії мінімізуєвласні витрати у випадку ненадання податкових пільг та невиплати фінансовоїдопомоги підприємствам інвалідів. Зазначимо, що все це здійснюється на фонінизьких показників працевлаштування інвалідів.
Підсумовуючи,можна сказати, що на практиці стає незрозумілою мета політики зайнятостіінвалідів. Аналіз системи працевлаштування викликає сумніви стосовно того, щополітика націлена на працевлаштування всіх інвалідів, які можуть та бажаютьпрацювати на відкритому ринку чи займатись підприємницькою діяльністю. Єпідозра, що система орієнтована на мінімізацію державних витрат на фінансуваннястворених нових робочих місць та перерозподіл соціального навантаження нароботодавців та працюючих. При цьому видатки системи працевлаштування інвалідівна створення одного робочого місця для інвалідів є феноменально високими[1,17].
Також, необхідночітко визначитися з умовами та нормуванням праці інвалідів у такий спосіб, щобз урахуванням особливих потреб інвалідів їх праця мала ринкову цінність.
3.4Антикризове законодавство у сфері зайнятості
Враховуючи темпизагострення ситуації, 25 грудня 2008 року Верховна Рада прийняла Закон України№799-17 «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливусвітової фінансової кризи на сферу зайнятості населення». Саме він став основоюзмін у сфері трудового законодавства. Зупинимося на цьому детальніше [3, 20].
Середкардинальних змін, що приніс закон, можна назвати наступні:
1. збільшенорозмір відрахувань як з робітників, так із найманих працівників у фондсоціального страхування. Тепер він становить 2,2% фонду оплати праці (1,6% — для роботодавців та 0,6 для працівників). Важливо, що цим законом розширено ісписок працівників, які підпадають під систему державного соціальногострахування на випадок безробіття.
До них включені:
— Особи, яківиконують роботи згідно з цивільно-правовими угодами. Тепер цей податок повиннісплачувати і фізичні особи – підприємці, платники єдиного податку, вразізаключення цивільно-правової угоди. Але виникають запитання: як самевідбуватиметься контроль за сплатою цими особами відповідних відрахувань,оскільки інструкцій досі не презентовано. Якщо платники єдиного податку маютьсплачувати ще один, то чого варта така «єдність»?
— Військовослужбовці (окрім військовослужбовців термінової служби), тобто змоменту набуття чинності закону з грошового забезпечення військовослужбовцівутримуються страхові внески у розмірі 0,6%, а з 1 січня 2010 року військовіформування, що виплачують це забезпечення, починають сплачувати ще й страховівнески – як роботодавці (1,6%). Однак в бюджеті Міністерства оборони на 2009рік не заплановано цих платежів. Як вони будуть здійснюватись – невідомо.
2. Врегульованопитання щодо перерахування страхових внесків страхувальникам одночасно зодержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу), в томучислі в безготівковій чи натуральній формі, або з виручки від реалізаціїтоварів (послуг). Тобто юридичні та фізичні особи повинні одночасно приотриманні зазначених коштів сплачувати страхові внески на випадок безробіттяпропорційно у відповідних розмірах (1,6%, 2,2%). Тобто тепер при отриманнізаробітної платні у вигляді продукції вашої компанії, працівник і підприємствоповинні сплатити попередньо податок у грошовій формі.
3. Розширенотрактування критеріїв підходящої роботи. Тепер щоб отримати статусбезробітного, потрібно дати згоду на участь в оплачу вальних громадськихроботах. Причому особи, що дали таку згоду, знімаються з обліку службизайнятості. Після повторної відмови брати участь у підходящій для безробітногооплачуваній громадській роботі його позбавляють статусу безробітного.
4. 13 січня2009 року усі члени особистого селянського господарства, так само, як і жителі міст,що є членами содово-городніх товариств, зараховані до категорії занятих людей,тому вони не мають права претендувати на виплати з фонду соціальногострахування на випадок безробіття. Факт невиплати допомоги з безробіття лише наоснові судження про можливість громадянина працювати – це виключно українське«ноу-хау»;
5. важливийфакт: відповідно до ч. 1 та 2 ст. 23, особам, які звільнилися з останньогомісця роботи за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін,призначається допомога по безробіттю, і її виплата починається з 91-гокалендарного дня. Не секрет, що в жовтні-грудні 2009р. роботодавці найчастішепроводили скорочення персоналу не згідно з офіційною процедурою, а домовляючисьз працівниками, що вони напишуть заяви за угодою сторін і зможуть швидкоотримати виплати з фонду страхування на випадок безробіття. Однак, вже цьогороку такі можливості зникли.
6. Середпозитивних моментів у законі – можливість зберегти ядро своїх працівників,скориставшись профілактичними заходами, такими як:
— Фінансуваннявитрат роботодавця на оплату праці працівників, яких з метою запобіганнявивільненню тимчасово переведено за їх згодою на іншу роботу (до 6 місяцівпротягом року) за умови збереження за ними основного місця роботи.
— Фінансуваннявитрат роботодавця на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікаціїпрацівників, щодо яких є загроза вивільнення у зв’язку з реорганізацією абоперепрофілюванням підприємства, тимчасовим припиненням виробництва, за умовзбереження за працівниками місця роботи.
Окрім цьогозакону, було прийнято і ряд інших законів, котрі окреслили напрямок політикиуряду та Верховної ради по боротьбі з кризою, а саме:
— Підвищенняподатків, акцизів;
— Підвищенняоблікової ставки Національного банку України.
Політики, керуючисьзаконами світової економіки, обрали шлях паралельного зменшення видатківдержавного бюджету та заморожування заробітної платні. Однак, бюджет 2009 р.демонструє нам тільки збільшення соціальних видатків на фоні зростанняпоказників інфляції [3,21].
Закони, прийняті25 грудня 2008 р. мають короткочасний ефект, однак. нажаль, не вирішуютьсистемних проблем.
3.5 Досвідінших країн
Кожна країнавикористовує зараз свої методи боротьби з кризою. Наприклад, Росія посилиладержавний контроль за дотримуванням трудового законодавства: впровадженообов’язкове інформування державних органів служб зайнятості про введення режимунеповного робочого дня чи тижня, а також про призупинення виробництва протягомтрьох робочих днів після прийняття робочого рішення.
Також Росіяпідвищила максимальний розмір виплат по безробіттю до 4600 руб, а звільненим завласним бажанням без поважних причин – 1275 руб. Окрім того, як і у нас, вРосії
Роботодавцірозпочали тиск на працівників, примушуючи їх писати заяви «за власним бажанням».Внесені зміни в законодавство дозволили працівникам, котрі звільняються завласним бажанням, отримувати одразу ж допомогу. Її розмір залежить відзаробітної платні на останньому робочому місці, а не прив’язаний домінімального розміру допомоги, як раніше. Таким чином, держава в критичниймомент підвищила рівень соціального захисту своїх громадян. Але криза в Росіїтільки починає свій ріст, і фінансовий запас міцності цієї держави перевищуєнаш.
Іспанія, країна зрекордним для Європи рівнем безробіття (11%), посилила свою міграційну політикуі запропонувала іноземцям додаткові виплати та безкоштовний переліт набатьківщину, якщо вони вирішать повернутися додому. Поки що ця програма некористується значним попитом, та статистики свідчить, що значний відсотокробочих місць – заме іноземці, тому закриття кордонів може допомогтиврегулювати питання зайнятості. Для нашої країни це означає повернення значноїкількості заробітчан, забезпечити робочими місцями яких Україна не готова[3,22].
Цю ж практикуперейняла і Чехія, котра запустила схожу програму для імігрантів у січні 2009р.
Європа досі несформувала єдиної політики боротьби з безробіттям і активізації економіки.Країни, що мають певні резерви, знижують податки, зменшують облікову ставку,націоналізують банки та вводять жорстку економію держаних видатків (Німеччина,Великобританія), посилюють міграційну політику (Іспанія та Італія), намагаютьсяпротистояти соціальним бунтам (Латвія і Литва).
І США, і весьсвіт очікують плану дії від нового президента, Барака Обами, адже криза прийшласаме звідти, там і повинні зявитись перші ознаки покращення ситуації. Однак,окрім популістських заяв, нічого презентовано ще не було, світ в очікуванні.
Загальний аналізполітики України та світових тенденцій свідчить, що пакет антикризових законівне є чіткою і врівноваженою політикою, а здебільшого нагадує латання дірдержавного бюджету 2009 року і бюджетів фондів соціального страхування.
ВИСНОВОК
Виходячи з того,що проблема безробіття є ключовим питанням в ринковій економіці, і, невирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. В першомурозділі роботи досліджено теоретичні поняття зайнятості населення. Тож,зайнятість — це система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає впроцесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також призабезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійснення розширеноговідтворення робочої сили. Також охарактеризовані основні види, форми тапоказники зайнятості населення.
В другому розділірозглянутий методичний аспект визначення показників в сфері зайнятості.Визначені основні проблеми сучасного стану ринку праці в Україні. А третійрозділ передбачає практичне обґрунтування проблеми зайнятості населення.Вказані заходи щодо підвищення зайнятості населення.
Актуальність темикурсової роботи підтверджується сучасним станом рівня зайнятості в Україні та всвіті. Курсова робота буде корисною студентам та викладачам при вивченні даноїтеми.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гаврилечко Ю. Міфи та реаліїукраїнського ринку праці // Праця і закон №3(87) — 2007 р. – С. 12-18
2. Економічний словник – довідник/ заред. С.В. Мочерного. – К.: Феміна, 1995р.
3. Краснопольська О. Антикризовезаконодавство у сфері зайнятості // Праця і закон №2 – 2009р. – С. 20-22
4. Кодекс законів про працю україни зпостатейними матеріалами (за станом законодавства та постанов Пленумуверховного суду України на 1 серпня 2000р.)/ Відп. ред. Товстенко О.П. –Юрінком Інтер, 2000р.
5. Мочерний С.В. Економічна теорія.Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академія,2005р.
6. Основи економічної теорії:Підручник/ Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н. та інщі; За ред. Чухна А.А… К.:Вища школа, 2001р.
7. Основи економічної теорії: У 2кн.: Підручник/ За ред. Ю.В.Ніколенка. – К.: Либідь, 1998р. – Книга 1.
8. Статистичний щорічник України за2007 рік. – К.: «Консультант», — 2008р.
9. Федорченко В.Г, Ніколенко ЮМ.,Діденко О.М., Денисенко М.П., Ружинський М.М. Основи економічної теоріїПідручник/За науковою ред. проф. Федорченка В. Г – К.: Алерта, 2005р.
10. Швець П. Зайнятість в Україні//Праця і закон №9 (93) – 2007р. – С. 17-19
Размещено на www.