Реферат: Методика калькулювання собівартості підприємств будівельної індустрії
Контрольнаробота
зпредмету: «Управління витратами»
натему:
«Методика калькулюваннясобівартості підприємств будівельної індустрії»
Зміст
Вступ
1. Методика калькулювання собівартості випущеноїпродукції
2. Методика калькулювання собівартості виконаних робіті послуг
Література
Вступ
Калькулюваннямсобівартості завершується, як правило, процес узагальнення затрат навиробництво продукції, виконання робіт чи надання послуг. Методикакалькулювання собівартості випущеної продукції відрізняється від калькулюваннявиконаних робіт і послуг. Калькулюванням собівартості випущеної продукціїзаймаються промислові підприємства, а виконаних робіт, як правило, підряднібудівельні (ремонтні) організації Щодо калькулювання собівартості послуг, тойого здійснюють допоміжні й обслуговуючі виробництва та господарствавищезазначених підприємств і організацій та спеціалізовані організації(автотранспортні підприємства, управління механізації, котельні тощо). Узв'язку з цим розглянемо окремо процеси калькулювання собівартості випущеноїпродукції на підприємствах будівельної індустрії та виконаних робіт — упідрядних будівельно-монтажних (ремонтно-будівельних) організаціях.
1. Методика калькулюваннясобівартості випущеної продукції
калькулюваннясобівартість будівельний
Підприємствабудівельної індустрії — це, у переважній більшості, промислові підприємства,для яких характерна цехова структура, серійність та масовість випуску, якправило, однорідної продукції. Ці особливості впливають як на організаціюобліку витрат, так і на калькулювання собівартості продукції. Основні напрямидосліджень засвоєння видів діяльності підприємств будівельної індустрії,характеристика особливостей побудови номенклатури калькуляційних статей,методика калькулювання собівартості збірного залізобетону, столярних виробів,стінових і керамічних матеріалів, металоконструкцій.
Підприємствабудівельної індустрії виготовляють великими партіями будівельні матеріали,конструкції й деталі. Споживачами їх продукції є підрядні будівельно-монтажніорганізації, підприємства і організації-замовники, які проводять будівництво,реконструкцію та модернізацію господарським способом, і населення.
За сучасних умовгосподарювання продукція підприємств будівельної індустрії відпускаєтьсяспоживачам незалежно від того, юридична чи фізична це особа, за єдинимивідпускними цінами. Процес калькулювання зорієнтований лише не одну мету —формування відпускної ціни одиниці продукції. Базою для її визначення єрозрахунок витрат на випуск продукції, іншими словами, виробнича або повнасобівартість продукції (кожного виду зокрема). Безперечно, забезпечитидостовірний бухгалтерський облік витрат на виготовлення кожного найменуваннявиробів надзвичайно складно і в умовах до ринкових відносин, коли необхіднаоперативна інформація про виробничі витрати, запізніла інформація втрачає своюактуальність. Через це основою для складання калькуляцій відпускної цінислужать розрахунки витрат, базою для яких є виробничі норми і нормативи /збільшості видів витрат/ та діючі ціни придбання матеріальних ресурсів і послугвід постачальників та сторонніх підприємств і організацій. Номенклатура статейвитрат підприємств будівельної індустрії має певні особливості йхарактеризується своєю неоднорідністю щодо видів продукції, що виготовляються.Проте кожне підприємство має основні статті витрат, без яких не обходитьсявипуск продукції. До них слід віднести такі як:
■сировина і основні матеріали,
■допоміжні матеріали,
■купівельні напівфабрикати такомплектуючі вироби,
■роботи і послуги виробничогохарактеру сторонніх підприємств та організацій,
■зворотні відходи/вираховуються/,
■паливо и енергія натехнологічні цілі,
■основна заробітна платавиробничих робітників,
■додаткова заробітна платавиробничих робітників,
■нарахування на зарплату/відрахування на соціальні заходи/,
■витрати на утримання іексплуатацію виробничого устаткування,
■загальновиробничі витрати,
■втрати від браку,
■інші виробничі витрати,
■попутна продукція/вираховується/.
У сукупності данівитрати становлять виробничу собівартість. Поряд з виробничою собівартістюіснує ще ряд витрат, які разом з нею утворюють повну собівартість продукції. Дотаких витрат належать адміністративні витрати, витрати на збут та іншіопераційні витрати. Дані витрати називаються витратами періоду і в собівартістьокремих видів продукції не включаються, а відносяться безпосередньо нафінансові результати. З метою встановлення відпускної ціни на базі повноїсобівартості в сучасних умовах доцільно витрати періоду включати до складусобівартості окремих видів виробів у нормалізованому порядку (певномупроцентному співвідношенні до виробничої собівартості, вирахуваному на підставіфактичних даних попередніх звітних періодів).
Калькуляціявідпускної ціни містить усобі ще два складові елементи, до якихналежать плановий прибуток (рентабельність у деяких підприємствах) і податок надодану вартість (ПДВ). Якщо величина останнього встановлюється урядом і насьогодні вона становить 20 відсотків відпускної ціни (без ПДВ), то рівеньпланового прибутку— величина, яка визначається підприємством самостійно. Нинірозмір планового прибутку, як засвідчує практика діяльності підприємствбудівельної індустрії, знаходиться у досить широкому діапазоні від 10 до 30, адо недавнього часу іноді сягав й 50 відсотків повної (збутової) собівартості.
Необхіднозазначити, що такий підхід не зовсім виправданий. Він ставить підприємства унеоднакові умови. Окремі з тих, що мають порівняно вищий розмір плановогоприбутку з одиниці продукції, не зацікавлені у пошуку резервів зниженнясобівартості продукції й на цій основі — підвищення ефективностігосподарювання. Водночас інші підприємства, запроваджуючи раціональнібезвідходні технологи, наукову організацію пращ, продуктивніше використаннявиробничого устаткування тощо, іншими словами, використавши усі наявні резервизниження собівартості, при відносно низькому рівні планового прибуткувиглядатимуть у фінансовому аспекті набагато гірше від своїх «побратимів».
У разі насиченняринку однорідними матеріальними ресурсами у виграші буде той виробник, якийпропонує дешевшу продукцію (при інших рівних умовах), тобто те підприємство,собівартість виробів якого та відпускна ціна разом з ПДВ нижча. Проте розвитокекономіки України свідчить, що це буде не так швидко. Тоді сам ринок станерегулятором ціни і не потрібне буде втручання держави до встановлення величинирівня планового прибутку.
Умови сьогоденнявимагають такого державного втручання стосовно обмеження рівня рентабельностіі, найперше, для підприємств, які є монополістами у виробництві окремих видівбудівельних матеріалів, конструкцій і деталей.
Специфічнимиособливостями використовуваної номенклатури статей у окремих підприємствахбудівельної індустрії є виділення зі складу витрат окремої статті —«Транспортні витрати». У даному разі статті, на яких знаходять своєвідображення матеріальні витрати, складаються лише з відпускної цінипостачальника.
Крім того,підприємства, у структурі витрат яких значне місце посідають витрати на паливоі енергію, та з метою посилення контролю за економним і раціональним їхвикористанням розділяють ці витрати і показують їх у калькуляції двомасамостійними статтями: «Паливо технологічне» та «Енергія технологічна».
Деякіпідприємства не виділяють окремою статтею вартість «зворотних відходів», авраховують їх у складі статті «Сировина і основні матеріали». При цьому статтявитрат називається «Сировина і основні матеріали» /за вирахуванням зворотнихвідходів/. Такий підхід не зовсім виправданий, оскільки занижується вартістьвикористаної сировини і основних матеріалів за рахунок відходів, які на маютьвже властивостей повноцінної сировини чи основних матеріалів і можуть бутивикористані на зовсім інші цілі, крім виробництва основної продукції.
А зараззупинимося на деяких специфічних особливостях методики калькулювання собівартостінайбільш поширених видів продукції підприємств будівельної індустрії дещодетальніше.
Калькулюваннясобівартості збірного залізобетону здійснюють заводи залізобетонних виробів іконструкцій, комбінати будівельної індустрії, тобто спеціалізовані промисловіпідприємства, основною продукцією яких є вироби зі збірного залізобетону.
Оскількиосновними компонентами їх виготовлення є бетон і арматурні каркаси, то з метоюполегшення складання калькуляцій на кожен виріб зокрема обчислюють собівартість1 м3 бетону різних марок та 1 кг ділової арматури. Знаючи норми витрат бетону іарматури на той чи інший виріб і собівартість їх одиниці, підсумовуваннямдобутків вираховують матеріальні витрати, пов'язані з випуском кожного видуосновної продукції.
Таким чином напідприємствах, де виготовляють збірний залізобетон, складають калькуляції навиробництво товарного бетону, ділової арматури та залізобетонних конструкцій ідеталей.
Через те, що длярізних видів продукції (фундаментні подушки, блоки, поперечки, плити покриття,сходові клітки, марші, карнизи тощо) й навіть однорідних їх видів, проте різнихрозмірів, використовують бетони різних марок, то калькулювання бетонуздійснюють за відповідними марками, а саме: М-150, М-200, М-250, М-300, М-350,М-400, М-450. Це найпоширеніші марки бетону. В окремих випадках (при виконаннііндивідуальних замовлень та несерійної продукції) можуть використовуватисябетони нижчих або, навпаки, вищих марок.
Матеріальніресурси та послуги, які становлять основу виготовлення бетонів, у калькуляціяхзнаходять своє відображення кожен зокрема. Ними є цемент, щебінь, пісок, вода,паливо, електроенергія, стиснуте повітря.
Інші статтівитрат, які включаються до складу собівартості, такі самі, як і наведені вище,тому що в них відсутня деталізація. До них належать основна і додатковазаробітна плата виробничих робітників, нарахування на зарплату (відрахування насоціальні заходи), втрати від браку, інші виробничі витрати. Це, як правило,прямі статті, тобто витрати за цими статтями можна у міру їх виникненнявіднести на собівартість конкретного виробу.
Що ж стосуєтьсятаких статей, як «Витрати на утримання і експлуатацію устаткування»,«Загальновиробничі витрати», то вони є непрямими і розподіляються між видамипродукції у переважній більшості підприємств і організацій пропорційно доосновної заробітної плати виробничих робітників.
Слід зазначити,що дана база розподілу не зовсім прийнятна, оскільки веде до недостовірноговизначення собівартості окремих видів продукції, занижуючи при цьому собівартістьодних з них і завищуючи не обґрунтовано собівартість інших.
Доцільно було бздійснювати такий розподіл наступним чином: витрати на утримання і експлуатаціювиробничого устаткування — пропорційно до кількості відпрацьованихмашино/верстато/-годин або нормативних ставок на одиницю випущеної продукції, азагальновиробничі витрати — пропорційно до комплексної бази, якою є витрати наутримання і експлуатацію устаткування і основна заробітна плата виробничихробітників.
Калькуляціїсобівартості ділової арматури подібні до калькуляцій собівартості бетону. Матеріальнівитрати розчленовані на окремі види, зокрема: метал (дріт), арматурна сталь,сталь кругла, електроди (в умовах ручного зварювання), закладні деталі тощо.Усі інші витрати аналогічні до тих, які знаходять своє відображення прикалькулюванні собівартості бетону.
Через те щоділова арматура та бетон можуть не лише входити до складу залізобетонноїпродукції як окремі складові елементи, а й реалізовуватися на сторону, на нихскладають калькуляції відпускної ціни.
До повноїсобівартості включають плановий прибуток (планові нагромадження) і до загальноїсуми — ПДВ. Таким чином, маючи відпускні ціни (з ПДВ) на 1 м3 бетону /різнихмарок/ і 1 кг /1 т/ ділової арматури і масу відповідно бетону та арматури, визначаютьвідпускні ціни на кожний вид продукції зокрема.
Калькуляціївідпускних цін на залізобетонну продукцію складають, маючи такі реквізити:марка бетону, відпускна ціна одиниці, об'єм /у кубометрах/, сума /вартістьбетону/, відпускна ціна 1 кг металу, маса /у кілограмах/, сума /вартістьметалу/, відпускна ціна одиниці продукції. Додаванням двох сумарних величин(бетону і металу, які визначаються як добуток ціни на об'єм та масу,відповідно, обчислюють відпускну ціну залізобетонних конструкцій і деталей.
Калькулюваннямсобівартості столярних виробів займаються деревообробні підприємства та комбінатибудівельної індустрії.
Головними видамипродукції їх є віконні та дверні блоки, паркет, плінтуси, штапик, підвіконнідошки, дошка підлоги, «дошка-вагонка», рейки, дранка та ін. Через те щосировиною для виготовлення вказаних виробів є обрізні пиломатеріали, окремокалькулюється ще й собівартість 1 м3 пиломатеріалів.
Номенклатуракалькуляційних статей характеризується особливостями лише в частиніматеріальних витрат. Річ у тім, що всі матеріальні цінності, які витрачаютьсяна виготовлення окремих виробів, вираховуються кожен зокрема, а відтакзгруповуються у калькуляційні статті витрат, до яких слід віднести: «Сировина іосновні матеріали», «Допоміжні матеріали». Розраховуються окремо і витратипалива та електроенергії за діючими нормативами /в розрахунку на 1 м2 виробів/і вартістю їх одиниці відповідно 1 Г/кал та 1 квт/год. Дані вирахування подаютьна звороті калькуляційного листа. Кінцеві вартісні підсумки переносять налицеву сторону і записують за відповідною калькуляційною статтею.
Внаслідокрізноманітності і різнохарактерності столярних виробів у калькулюванні їхсобівартості має місце застосування кількох калькуляційних одиниць. Так,найпоширенішою одиницею є 1 м3 /пиломатеріали обрізні й необрізні, дошкапідлоги, бруски/. Крім того, застосовуються ще й такі як 1 м2 /паркет,«дошка-вагонка», блоки дверні й віконні/, 100 м/п /плінтус, штапик/. Поряд зцими одиницями калькулюється ще й собівартість комплектів /віконних і дверних/.Якщо продукція серійна — віконні й дверні блоки, то складають калькуляціївідпускної ціни 1 шт., тобто одного вікна чи одних дверей відповідної серії.При виготовленні несерійної продукції — виробів за окремими замовленнями, цізамовлення калькулюють, беручи за основу кількість квадратних метрів, яківходять до комплекту.
Калькулюваннясобівартості стінових і керамічних матеріалів здійснюють заводоуправліннябудівельних матеріалів.
Продукцієювказаних підприємств є цегла, стінові блоки / шлако- і тирсоблоки/, різаний/тесаний/ камінь, облицювальна плитка /глазурована і неглазурована/, кахельтощо.
Специфічноюособливістю калькулювання собівартості вказаних виробів є те, що калькуляціїсобівартості окремі заводоуправління складають у надто деталізованому вигляді,тобто практично кожна калькуляційна стаття поділяється на окремі складові. Дляприкладу наведемо номенклатуру статей витрат одного з цегельних заводівТернопільщини.
До складукалькуляції згаданого підприємства входять такі види витрат:
♦ сировина і основні матеріали/амортизація, пально-мастильні матеріали, основна і додаткова заробітна плата,відрахування на соціальне страхування, порода, геологорозвідувальні роботи,рекультивація земель, вода/;
♦ допоміжні матеріали /дріт, тирса,цегла вогнетривка, шиберний папір/;
♦ роботи і послуги виробничогохарактеру; паливо /газ, вугілля/;
♦ електроенергія;
♦ основна заробітна платавиробничих робітників;
♦ додаткова заробітна платавиробничих робітників;
♦ відрахування на соціальнестрахування;
♦ втрати від браку,
♦ витрати на утримання іексплуатацію виробничого устаткування /амортизація, заробітна платаробітників-верстатників, відрахування на соціальне страхування, матеріали,електроенергія, пально-мастильні матеріали, інші витрати/,
♦ цехові (загальновиробничі)витрати /амортизація, основна і додаткова заробітна плата, відрахування насоціальне страхування, матеріали, електроенергія, паливо, невиробничі витрати/.
Загальна сумавсіх наведених витрат становить виробничу собівартість цегли.
Калькуляційноюодиницею у даному випадку виступає 1 тис. шт. На кожну марку цегли /М-75,М-100, М-125/ складають окремі калькуляції собівартості, які є основою длявизначення їх відпускної ціни.
Калькуляціїстінових блоків і різаного каменю складають у розрахунку на 1 шт., кахелю — наодин комплект, а облицювальної плитки — на 1 м2.
Калькулюваннямсобівартості металоконструкцій займаються, як правило, промбази ти іншіспеціалізовані промислові підприємства
Дометалоконструкцій належать різноманітні конструкції й деталі, заготовки інапівфабрикати заводського виготовлення, які мають самостійне використання абозастосовуються як окладові елементи /частини/ окремих вузлів і т.п. Ними можутьбути металеві підпори, кришки люків, щити /деревометалічш й металічні/, ворота,решітки, загорожі, стелажі тощо. Узагальнюючою калькуляційною одиницею виступає1 т металоконструкцій.
З метоювизначення відпускних цін на окремі їх види складають калькуляції собівартостіз кожного виду металоконструкцій. Калькуляційними одиницями є одна штука/кришки люків, металеві підпори/, 1 м2/щити, ворота/, 1 м/п/загорожі, стелажі/.
Вартістьматеріалів у калькуляції розраховують з кожного їх виду зокрема, головними зяких є кутники, листове і кругле залізо, швелер, дріт та ін. Відтак загальнувартість матеріалів заносять на відповідну калькуляційну статтю.
Специфічноюсамостійною статтею витрат є «Внутрішні перевезення» /«Транспортні витрати» — вокремих організаціях/. При неможливості прямого їх віднесення на собівартістьокремих видів виробів транспортні витрати, пов'язані з внутрішнімиперевезеннями, включають у склад цехових /загальновиробничих/ витрат.
Витрати води,тепло- і електроенергії, які належать до прямих витрат, вираховують на основідіючих норм на 1 т металоконструкцій та їх вартості, одержаних зі сторони.
Непрямі витрати,до складу яких належать витрати на утримання і експлуатацію виробничогоустаткування, загальновиробничі витрати, розподіляються між цехами основного/допоміжних/ виробництв, а відтак — між видами металоконструкцій пропорційно досуми основної заробітної плати виробничих робітників.
Заробітна плата,як відомо, є, крім того, базою для відрахувань на соціальні заходи та в резервна оплату відпусток. Це вказує на необхідність й достовірного розрахунку.Практика роботи деяких підприємств засвідчує таку особливість вирахування данихвитрат. Ураховуючи вплив інфляційних процесів і періодичного підвищення на ційоснові розцінок за виготовлення продукції чи виконання певних робіт,організації беруть за основу старі розцінки і застосовують до них відповіднийкоефіцієнт подорожчання. Проте не завжди розрахована таким чином заробітнаплата відповідає справжньому рівню витрат, що позначається на достовірностікалькуляційних розрахунків. Причиною цього є зміни у структурі робіт унаслідоквпливу досягнень науки і техніки, можливе збільшення частки механізованих робітпорівняно з ручними, а також використання необґрунтованого коефіцієнтаподорожчання.
З метоюліквідації вказаного недоліку рекомендується розробити діючі виробничі розцінкизаробітної плати на одиницю робіт і використовувати їх впродовж певного періодучасу, а при зміні умов виробництва та підвищенні рівня заробітної платисвоєчасно їх коригувати.
2. Методика калькулюваннясобівартості виконаних робіт і послуг
Серед виконанихробіт найбільша частка припадає на роботи, пов'язані з будівництвом абовиконанням ремонтних робіт.
Як відомо,витрати на будівництво обліковуються двічі — у підрядчика і замовника. Прицьому повна вартість споруджуваного об'єкта визначається лише у замовника/забудовника/, оскільки він приймає в експлуатацію готовий об'єкт. Ось чомусобівартість об'єкта калькулює замовник. Він здійснює калькулювання так званоїінвентарної вартості об'єкта будівництва, до складу якої входять такі витрати:
- договірнаціна будівельно-монтажних робіт,
- витратина проектно-пошукові роботи,
- вартістьпроектно-кошторисної документації;
- витрат навідведення земельної ділянки під будівництво об’єкта;
- витратина знос будівель і споруд, що знаходяться на майданчику, відведеному підзабудову;
- компенсаційнівитрати населенню, пов'язані з переселенням на нові місця проживання з місцязабудови;
- витратина утримання дирекції підприємства, що будується, і технічний нагляд;
- преміальнівиплати за дострокове або своєчасне здавання об'єкта в експлуатацію;
- інвентарнавартість устаткування;
- іншівитрати /збитки від ліквідації тимчасових споруд тощо/.
Підрядник(будівельно-монтажна організація) виконує тільки частину робіт —будівельно-монтажні, внаслідок чого калькулює лише ці роботи, тобтособівартість проміжної продукції.
Генеральнийпідрядник укладає угоди з субпідрядними організаціями на виконання окремихвидів робіт, тому субпідрядники обліковують витрати і калькулюють собівартістьокремих конструктивних елементів або видів робіт /будівельних чи спеціальних/.
Фактичні витратина виконання будівельно-монтажних робіт збирають у розрізі калькуляційнихстатей, а саме: матеріали, основна заробітна плата виробничих робітників,витрати на утримання і експлуатацію будівельних машин та механізмів,загальнодільничні витрати.
Наведений переліквитрат може бути розширений і деталізований такими статтями, як: будівельніконструкції і деталі; додаткова заробітна плата виробничих робітників;транспортні витрати; відрахування на соціальні заходи та рядом інших статейвитрат. Справа у тому, що в сучасних умовах господарювання номенклатуракалькуляційних статей визначається підприємствами і організаціями самостійно.Субпідрядні організації калькулюють лише власні витрати, а генпідрядні довласних фактичних витрат додають договірну вартість виконаних обсягів робітсубпідрядників, що у загальному підсумку становить фактичну собівартістьбудівельно-монтажних робіт генпідрядної організації.
У підряднихбудівельно-монтажних (ремонтно-будівельних) організаціях методика калькулюваннясобівартості виконаних робіт зводиться до нагромадження витрат. Вказанійметодиці відповідає позамовний метод обліку затрат на виробництво ікалькулювання собівартості продукції. При цьому усі витрати послідовнонагромаджуються в картках обліку витрат з початку виконання замовлення і дойого завершення.
Крім основноговиробництва, сучасні підприємства й організації мають у своєму складі ще йдопоміжні та підсобні виробництва, які надають різноманітні послуги або жвипускають продукцію для потреб основного виробництва чи на сторону. Методикакалькулювання собівартості у цих виробництвах залежить від технології створенняпродукції чи надання послуг, можливостей локалізації витрат за калькуляційнимиоб'єктами, наявності супутніх і побічних видів продукції та інших чинників.
У вказанихвиробництвах можуть застосовуватись такі способи калькулювання, як:
• нагромадження (підсумовування)витрат;
• розподілу витрат;
• прямого розрахунку;
• виключення витрат.
Спосібнагромадження (сумування) витрат полягає у тому, що собівартість калькуляційногооб'єкта і одиниці визначається підсумовуванням витрат за частинами продукціїабо продукції в цілому, за процесами, переділами.
Спосіброзподілу витрат використовується у виробництвах комплексної переробки сировини приотриманні декількох видів продукції із одного процесу і неможливості прямогообліку витрат по кожному калькуляційному об'єкту, а також при організаціїаналітичного калькуляційного обліку за групами однорідних виробів. Такий спосібпоширений у хімічній промисловості, кольоровій металургії, сільськомугосподарстві. Суть його зводиться до розмежування загальної суми витрат міжвидами продукції (робіт, послуг) відповідно до бази розподілу через коефіцієнтрозподілу.
Спосіб прямогорозрахунку полягаєу тому, що зібрані витрати виробництва у розрізі калькуляційних об'єктівділяться на кількість калькуляційних одиниць по кожному об'єкту в розрізістатей калькуляції або елементів витрат. Цей спосіб є універсальним і використовуєтьсяв кінцевому розрахунку собівартості продукції. Сферою його застосування єкар'єри (піщані, глиняні, кам'яні), а також підприємства видобувних галузейпромисловості.
Спосібвиключення витрат застосовується при розмежуванні витрат і визначенні собівартості основноїта попутної продукції, які отримуються в одному процесі, і коли неможливолокалізувати витрати в аналітичному обліку. Цей спосіб поширений у хімічнійпромисловості, сільському господарстві тощо. Характерною особливістю даногоспособу є переведення усіх видів продукції до умовно однорідної через певніперевідні коефіцієнти, а відтак — розмежування витрат між видами продукції тарозрахунок собівартості кожного виду зокрема шляхом ділення витрат на кількістьоднорідної продукції /за кожним їх видом/.
Поряд з основним,допоміжними та підсобними виробництвами, які є на балансі сучасних підприємств іорганізацій, окремі з них мають ще й обслуговуючі виробництва і господарства,що спеціалізуються на наданні послуг. Вони, на відміну від вищезазначенихвиробництв, покликані надавати послуги працівникам підприємств і організацій тачленам їх сімей, зокрема дітям. До них належать:
■житлово-комунальнігосподарства /гуртожитки для одинаків і малосімейних, відомчі квартири/;
■дитячі дошкільні заклади/ясла, ясла-садки та дитячі садки/;
■лікувально-оздоровчікомплекси /профілакторії, санаторії, санаторії-профілакторії, поліклініки,діагностичні центри, стоматологічні кабінети, зали лікувального масажу ігігієни, лікувальної фізкультури, сауни тощо/;
■ спортивнізаклади /плавальні басейни, тири, більярди, спортзали, спортмайданчики, спорікомплекси, тенісні корти, стадіони, гімнастичні зали та інші спорудиспортивного характеру/;
■ базивідпочинку /турбази, оздоровчі дитячі табори, пансіонати, будинки відпочинку/;
■ бібліотеки,музеї.
Особливістюдіяльності усіх вищеперелічених обслуговуючих виробництв і господарств є те, щоїхня робота базується згідно з наперед складеними і затвердженими кошторисамидоходів і видатків.
Кошторис —деталізований перелік усіх можливих доходів і видатків. Складання кошторису —кропітка робота і за сучасних змов господарювання не зовсім об'єктивна зпричини впливу інфляції. Специфіка складання кошторису полягає у тому, щонеобхідно передбачити можливі доходи і видатки не лише на наступний місяць, а йна більш тривалу перспективу — квартал, півріччя, рік.
Головна умовакошторису — балансування доходів і видатків, а звідси і відсутність фінансовогорезультату. Кошториси складають на кожен вид послуг обслуговуючих виробництв ігосподарств. Вони повинні уточнюватися внаслідок впливу інфляційних процесів.
Номенклатурастатей витрат для кожного виду обслуговуючих виробництв і господарств різна.Найхарактернішими з них є такі статті:
• експлуатаційні витрати /тепло- іелектроенергія, водопостачання, матеріали, придбання інвентарю, іграшок, книг,медикаментів/;
• амортизація будівель, споруд/приміщень/ та обладнання, інвентарю;
• основна і додаткова заробітна плата;
• відрахування на соціальні заходи;
• ремонт приміщень;
• витрати на харчування /вартістьпродуктів харчування/;
• транспортні витрати;
• телеграфні, телефонні, поштові,канцелярські видатки /накладні витрати/;
• орендна плата /у разі орендиприміщення, інвентарю/;
• витрати на охорону і безпеку праці.
Унаслідок великихрозмірів і обсягів діяльності окремі виробництва та господарства можуть бутивиділені на самостійний баланс. Для прикладу житлово-комунальне господарство,яке виділене на самостійний баланс, здійснює облік витрат у розрізі таких групвитрат:
1. Адміністративно-управлінські витрати.
2. Утримання обслуговуючого персоналу.
3. Утримання домогосподарства/будинкогосподарства/.
4. Витрати на ремонт житлового фонду.
5. Технічна інвентаризація.
6. Обов'язкові платежі й відрахування.
7. Експлуатаційні витрати /опалення,водопостачання і каналізація, гаряче водопостачання, радіо-, телеантени тощо/.
Головними видамидоходів, отриманих внаслідок експлуатації житлово-комунального господарства, є:
Ø нарахуванняквартиронаймачам /квартплата, плата за користування опаленням, водою іканалізацією, гарячим водопостачанням, радіо-, телеантеною, інші види цільовихплатежів/;
Ø нарахуванняорендаторам /орендна плата, збори на покриття, експлуатаційних витрат, закомунальне обслуговування/;
Ø вартістьпред'явлених рахунків підприємствам і організаціям за обслуговуваннявнутрішньобудинкових сіток і пристроїв;
Ø штрафнісанкції за несвоєчасну оплату рахунків квартиронаймачами;
Ø надходженняза збір макулатури і металобрухту.
З метоюкалькулювання собівартості кожного виду послуг зокрема необхідно забезпечитивідокремлений облік їх витрат. Практика діяльності підприємств і організаційзасвідчує зворотне явище У переважній їх більшості аналітичний облік витрат завидами обслуговуючих виробництв і господарств не здійснюється Витрати показуютьза їх видами у цілому за дебетом одного із субрахунків синтетичного рахунка 23«Виробництво»
Такий порядокорганізації бухгалтерського обліку не сприяє розвитку та забезпеченнюдостовірної о калькулювання собівартості окремих видів послуг Фактичнікалькуляції, як правило, не складаються на кожен вид послуг Проте длявстановлення розміру оплати за надання тих чи інших видів послугзагальнообов'язковим є складання кошторисних калькуляцій або просто кошторисівКошториси дають можливість наочно визначити величину витрат, яка припадає напевну калькуляційну одиницю
Ужитлово-комунальному господарстві розраховують місячні витрати, які припадають на 1 м2площі, діленням загальної суми цих витрат /місячних/ на площу гуртожитку Однакдля розрахунку плати за проживання найчастіше використовують методикурозрахунку собівартості одного місця шляхом ділення загальної суми витрат накількість проживаючих
З метою більшраціонального використання житла доцільно все-таки калькулювати собівартість 1м2 корисної площі /діленням витрат на загальну корисну площу/ і на основіданих розрахунків встановлювати оплату відповідно до використаної площі,коригуючи її на кількість проживаючих у кімнаті /членів сім'ї/
Не менш важливезначення для визначення розміру оплати має калькулювання собівартості дитячихдошкільних закладів і баз відпочинку. В даному разі обчислюють прямимспособом витрати, які припадають на одну дитину /різних вікових груп/ або наодного відпочиваючого Непрямі витрати /амортизація будівель, експлуатаційнівитрати тощо/ відносять на одну людину на основі розрахунку, одержаноговнаслідок ділення цих витрат на «експлуатаційну» спроможність
Калькулюваннясобівартості послуг лікувально-оздоровчих комплексів і спортивних закладів маєсвої особливості порівняно з наведеними господарствами Річ у тім, що до нихналежать різноманітні за сферою діяльності обслуговуючі виробництва, об'єднаніміж собою у певні групи лише за кінцевою метою /оздоровлення/.
На кожен їх видскладають самостійний кошторис, у якому поряд із статтями витрат показуютьджерела їх покриття. Як правило, це кошти фондів цільового фінансування іцільових надходжень, на які зараховуються кошти спонсорської допомоги, іншихпідприємств і організацій, працівники котрих користуються послугами данихобслуговуючих виробництв і господарств.
Як засвідчуєсучасна практика роботи, перелічених джерел фінансування не вистачає на повнепокриття необхідних витрат, унаслідок чого залучають кошти користувачів цихпослуг. Однією з причин цього є вплив інфляційних процесів в Україні.Калькуляції заміщення /відшкодування/ витрат складаються залікувально-оздоровчими комплексами в розрахунку на один лікувально-оздоровчийсеанс або одиницю часу.
Що стосується спортивнихзакладів, то найбільш оправданим є розрахунок компенсаційних оплат за однугодину користування на людину. Достовірність таких обчислень має бути,безперечно, кращою. Похибки при вирахуванні плати за послуги пояснюютьсявпливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, до яких можна віднести неможливістьточно передбачити кількість користувачів послуг. У переважній більшості длятакого розрахунку використовують «експлуатаційну» спроможність, тобто місячнусуму витрат ділять на кількість людей, які згідно з проектною потужністю можутьодержати відповідні послуги. Проте немає абсолютно ніякої гарантії, щоспортивні заклади та лікувально-оздоровчі комплекси використовуватимуться наповну проектну потужність.
У даній ситуаціїнеобхідно застосовувати економіко-математичні методи, теорію ймовірності, елементинаукового прогнозування та інші досягнення вітчизняної й зарубіжної науки. Лишеу цьому разі калькулювання собівартості послуг стане справжньою базоюформування цін на певні види послуг.
Враховуючи те, щоринкові умови господарювання вимагають впровадження господарського розрахункуне лише у виробничі підрозділи, а й у невиробничі, до яких належать йобслуговуючі, здійснення науково обґрунтованого калькулювання собівартості —запорука підвищення ефективності їх діяльності.
Література
1. Грещак МГ, Коцюба О С Управліннявитратами Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002.
2. ДавидовичІ.Є. Управління витратами: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури,2008.
3. ТурилоА.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник — К.: Центрнавчальної літератури, 2006.
4. ПанасюкВ.М.Витративиробництва: управлінський аспект — Тернопіль Астон, 2005.