Реферат: Передумови виникнення та розвитку багатонаціональних підприємств

Передумови виникнення тарозвитку багатонаціональних підприємств

історія багатонаціональна корпорація міжнароднийторгівля

Вивченнюправових факторів виникнення і розвитку багатонаціональних підприємств всучасній світовій та українській літературі присвячено небагато уваги. Цепояснюється тим, що економісти, які вивчають історичні умови виникнення БНК, несхильні займатися аналізом пов’язаних з цим процесом правових моментів, аюридичні дослідження БНК здебільшого присвячені вивченню сучасних проблем їхдіяльності і через це характеризуються неісторичним підходом.

Певніформи організації виробничої діяльності, які є аналогами сучаснихбагатонаціональних компаній, з’явилися ще у стародавні часи. Такий правовийінститут, як корпорація, був відомий ще у римському праві. Так, в епохуРеспубліки сенат надавав ремісникам дозвіл на створення так званих колегій,тобто орденів чи асоціацій людей, які налічували не менше трьох осіб ізаймалися однією справою. Колегія могла володіти власністю, порушувати справи усуді, а також переслідуватися судом. Керувалася колегія на основі власногостатуту. Крім того, за римським правом разом з дозволом на створення колегіянабувала й корпоративні права, а саме спеціальну концесію. Таким чином, ізспеціальним дозволом на існування колегії поєднувалося й спеціальне даруванняїй статусу юридичної особи.

Що жстосується безпосередньо такої організаційної форми, як БНК, то, звичайно,точну дату її виникнення визначити неможливо. Як суб’єкт міжнароднихекономічних відносин БНК затвердилися лише у ХІХ ст. Однак, певні формиорганізації, які мають аналогії з сучасними БНК, з'явилися задовго до цього.

Деякінауковці вважають, що історію БНК необхідно починати з транснаціональнихбанків, які стали прообразами перших багатонаціональних підприємств. Так, ще уXIII та XIV ст. італійські банкіри відкривали свої контори в Англії Ще одинпрототип БНК — найкрупніший німецький торгово-лихварський дім Фуггерів, якийнадавав позики Габсбургам, за що отримав право на експлуатацію срібних тамідних рудників в Тіролі та Угорщині. У XV-XVI ст. не було практично жодноїєвропейської країни, де б не існувало відділень банкірського дому Фуггерів, таде б вони не володіли рудниками або текстильними мануфактурами.

Такожіснує думка, згідно з якою попередницями БНК були багатонаціональні організації,які займалися міжнародною торгівлею, а саме Ганзейська Ліга та Ост-Індійськікомпанії. Як відомо, міжнародна торгівля зародилася ще у стародавні часи.Великий шовкових шлях, наприклад, був відкритий ще у ІІ ст. до н.е. З кінця XIV– початку XV ст. з розвитком морського сполучення міжнародна торгівля отримуєвеличезне значення, стає більш організованою і починає набувати монопольнийхарактер. Так, Ганзейська Ліга являла собою об'єднання купців середньовічнихнімецьких міст, яке здійснювало контроль за більшою частиною внутрішньої тазовнішньої торгівлі в басейнах Північного та Балтійського морів. ГанзейськуЛігу можна вважати прикладом справжньої зовнішньоторговельної монополії, а їїторгівельні представництва, які діяли у Новгороді, Брюгге, Лондоні та іншихмістах, прототипами філій сучасних БНК.

Великігеографічні відкриття та викликана ними колоніальна політика провіднихєвропейських держав обумовили появу на початку XVII ст. Ост-Індійськихколоніальних торгівельних компаній. Існує думка, що історію зародження БНКнеобхідно починати саме з них Ці організації мали форму декретованих компаній,тобто створювалися урядовим декретом, який надавав їм монопольне право наведення певного виду торгівлі.

Ще однієюформою організацій, яку можна кваліфікувати як первинні БНК, були групианглійських інвесторів, наприклад, компанії “Principio” та “Accokeek”. Цікомпанії у XVII ст. займалися видобутком залізної руди в колоніях Меріленд таВірджинія з метою її подальшого експорту (переважно в Англію). Вони також мали формудекретованих компаній, здійснювали торгівлю за рахунок власних коштів, априбуток кожного інвестора був пропорційний його частці у власності т компанії.

Однак, незважаючи на велику кількість дискусій, більшість учених економістів і юристіввідносять появу сучасних БНК до другої половини ХІХ ст. Саме у цей періодз'являються правові умови для розвитку великомасштабного бізнесу, першою з якихможна вважати законодавче закріплення такої форми організації, як акціонернакомпанія.

Взагалітака форма ділового підприємства була розроблена англійськими торговцями ще уXVІI ст. У той час часткова участь у праві власності компанії представляласясертифікатом акції, які можна було вільно продавати та купувати. Головна ознакатодішніх акціонерних компаній полягала у тому, що вони створювалися безкоролівського декрету. Через відсутність у цих компаній відповідної санкціїуряду, вони не визнавалися законними. Така позиція базувалася на доктриніримського права про концесії, тобто ніяка група або асоціація не моглапретендувати на правовий статус, доки цей статус не отримав визнання монарха.Суди не визнавали акціонерні компанії юридичними особами, що створювалотруднощі з придбанням власності, її захистом в суді, а також з юридичнимзабезпеченням виконання контрактів. Ще один недолік таких компаній полягав унеобмеженій відповідальності їх учасників за борги компанії. Не зважаючи на це,подібні акціонерні компанії мали цілий ряд переваг, які сприяли їх активномупоширенню в діловій практиці. Серед них можна назвати: легкість передачі праввласності, стабільність управління, можливість його здійснення через довіренихосіб та інші.

З метоюперешкоджання розповсюдженню акціонерних компаній в 1720 році англійськимпарламентом був прийнятий так званий Закон про мильні пузирі (“Bubbles-Act”).Він став першим загальним законодавчім актом, який безпосередньо стосувавсяакціонерних компанії. Цей закон визнавав злочинними промислові компанії, членияких несуть обмежену майнову відповідальність і частки участі в яких можуть бутивідчужені. Такі компанії визнавалися джерелом безпорядку і переслідувалисясудом. Для посилення значення Закону про мильні пузирі у 1734 році бувприйнятий Закон Бернарда (“Barnadds-Act”), який мав за мету попередженняспекулятивних біржових операцій. Хоча прийняті закони й загальмували розвитокакціонерних компаній, вони не змогли зупинити їх розповсюдження Переданглійським урядом повстала необхідність розробки законів, які б регулювалистворення акціонерних компаній.

З 1824 по1827 роки була прийнята ціла низка законів, якими був відмінений Закон промильні пузирі, спрощені умови набуття корпоративних прав, що полегшилозаснування акціонерних компаній, а також введена досить складна система їхреєстрації. Але прийняття цих актів не дало позитивних результатів і процесрозробки законодавства з регулювання акціонерних компаній було продовжено. В1834 році англійській парламент уповноважив монарха надавати компаніям«письмовий патент» на привілей порушувати справу у суді та бутипереслідуваними судом через державних обвинувачів. Хоча закон 1834 рокуформально не легалізував акціонерні компанії, зважаючи на те, що іноді правопереслідувати та бути переслідуваним у суді є достатнім для визнання юридичноїособи, письмовий патент, по-суті, став тим самим, що й декрет про заснуваннякорпорації. У 1844, 1845 та 1847 роках були прийняті закони, які вводилисистему реєстрації акціонерних компаній, створених без спеціальногопарламентського акту. Для здійснення такої реєстрації при торгівельній палатібула заснована спеціальна установа (“Joint Stock Companies RegistrationOffice”) та створена посада регістратора акціонерних компаній.

В періодміж 1855-1858 роками в цій галузі з'явилися нові законодавчі акти. Першим таосновним з них став Закон про обмежену відповідальність (“Limited LiabilityAct”) 1855 року, який дозволив створювати компанії з обмеженоювідповідальністю. Прийняті далі закони остаточно узаконили та закріпили заакціонерною формою компанії її головну перевагу, а саме обмеженувідповідальність учасників за борги компанії.

Уанглійському напрямку розвивалося законодавство, що регулювало створеннякорпорацій і в Сполучених Штатах Америки. Спочатку практика інкорпоруваннячерез простий акт реєстрації виникла у зв’язку з заснуванням компаній,призначених для строго визначених видів діяльності. Так, у штаті Масачусетс, щеу 1798 році був прийнятий закон про інкорпорування водопровідних компаній, у1811 році у штаті Нью-Йорк — про інкорпорування текстильних компаній. У цейсамий час отримали поширення закони про “ultra vires”, тобто закони прозаборону такої діяльності корпорації, яка не передбачена її статутом. Але після1837 року законодавчі збори штатів починають приймати загальні закони прокорпорації, які дозволяли компаніям набувати цей статус без спеціальногорішення законодавчого органу Виняток становили лише компанії, які мали правопримусового викупу земель, монополії та банки.

Через те,що закони про корпорації не відповідали умовам тогодення, починаючи з 1888 рокувідбувалася інтенсивна консолідація фірм, які набували форму трестів. З метоюудосконалення законодавства, деякі з штатів, першим з яких став Нью-Джерсі,вводили норми, які надавали корпораціям право володіти акціями компаній, щоутворюють трест, тобто створювати холдингові компанії. Крім того, у 1891 році вНью-Джерсі був прийнятий закон, який надавав корпораціям право здійснюватиоперації у кількох штатах одночасно. Згодом подібні закони були прийняті й уінших штатах.

Системазаконодавства Франції та Німеччині також пішла шляхом закріпленняорганізаційних форм групової власності на підприємства. У Франції перші джерелазаконодавства, які торкалися акціонерної справи, з'явилися у ХVІІ ст., а 24липня 1867 року був прийнятий закон про акціонерні компанії, якій діє у Франціїдо теперішнього часу.

УНімеччині перші законодавчі акти, які тою чи іншою мірою стосувалисяакціонерних компаній, з'явилися лише у ХІХ ст. Уперше така форма організаціїзустрічається в гамбурзькому законі 1835 року та в прусському законі прозалізничні підприємства 1838 року. Закон, якій безпосередньо регулював порядокстворення акціонерних компаній, був виданий в Пруссії у 1843 р. Після цьоговідбувається подальша розробка законодавства з регулювання процесу створення тадіяльності акціонерних компаній і в 1870 році приймається новий загальний законпро акціонерні компанії та акціонерні товариства, який й досі має юридичнусилу.

Середправових умов, які стали стимулом для розвитку БНК також слід відзначити рольпатентного права. Так, наприклад, з 1872 року в Канаді уперше власникамиканадських патентів могли бути особи, що не є громадянами Канади. Це, у своючергу, призвело до збільшення прямих інвестицій через філії американськихкомпаній. Історія розвитку окремих фірм свідчить, що захист через патентнеправо відігравав важливу роль у стимулюванні прямих іноземних інвестицій усільське господарство і машинобудування Канади. Також можна припустити, що усвій час патентне право стало інструментом для залучення інвестицій у Францію,Німеччину й Англію

Перші«по-справжньому» багатонаціональні компанії з'явилися у 1890-х рокаху Британії та Європі. Домінуючу позицію у цей час займали німецькі фірми, якідіяли у хімічній і текстильній галузях промисловості та у сфері виробництваелектротоварів Однак, після поразки Німеччини у Першій світовій війні (таксамо, як і в Другій світовій війні), закордонну власність її компаній булоконфісковано. Звичайно, це значно загальмувало розвиток німецьких БНК удвадцятому сторіччі порівняно з БНК інших країн.

Цей самий періодтакож був відмічений появою американських БНК. Вважається, що першоюамериканською БНК була компанія з виробництва швейних машин “American SingerSewing Machine Company”. У 1855 році компанія почала продавати свої машини уФранцію використовуючи французьких посередників. Щоб задовольнити попит на своюпродукцію у 1867 році компанія заснувала в Великобританії фабрику зі зборуготових швейних машин з комплектуючих, які імпортувалися з США. У 1882 роціSinger збудувала нову фабрику, яка займалася виробництвом машини вже з місцевихматеріалів Таким чином, компанія “Singer” стала першою фірмою, яка длязабезпечення зростаючого попиту на закордонному ринку перейшла від експортусвоєї продукції до її місцевого виробництва.

Найбільшезростання американських підприємств прийшлося на період між 1893 та 1914роками. Це пояснюється, по-перше, спадом на внутрішньому ринку США, що зробилозакордонні ринки більш привабливими, та, по-друге, існуючими на той час умовамина фондовому ринку та новим антимонопольним законодавством, які сприяли злиттюкомпаній у гігантські корпорації з інтересами як на місцевому, так й назакордонному ринках Однак, незважаючи на швидку експансію на закордонні ринки,до 1914 року США отримували більше інвестицій, ніж експортували самі.

Ситуація,що склалася після Першої світової війни, не була сприятливою для збільшенняпрямих іноземних інвестицій. Такий стан був викликаний, по-перше, змінами наполітичній карті світу. Так, після Великої жовтневої революції зкапіталістичної економічної системи випав Радянський Союз. Хоча, згідно звпровадженим В.І. Леніним “Новим економічним планом” у 1920-ті роки західнікомпанії могли діяти в СРСР як спільні з радянськими підприємства, з приходомдо влади Сталіна це положення було ліквідовано Таким чином, до 1930 року значнатериторія була просто закрита для приватних закордонних інвестицій. РозпадАвстро-Угорщини та Османської імперії також утруднив вільний рух інвестицій

Другоюпередумовою став крах міжнародних ринків капіталу в кінці 1920-х — на початку1930-х років. Це спричинило економічний хаос, який призвів до інфляції, за цимдефляції та збільшення валютного регулювання Все це стало причиною “ВеликоїДепресії” та значного спаду у світовій торгівлі.

По-третє,через загальну нестійкість у світовій економіці, а також побоювання початкунової війни, держави почали проводити більш націоналістично-орієнтовануекономічну політику. Так, Італією та Німеччиною було схвалено фашистськуекономічну політику, яка робила акцент на державному контролі за сировиною тавиробництвом, а також на захваті іноземних територій з метою економічного таполітичного росту

Націоналістичнаорієнтованість економічної політики призвела до збільшення інтеграції міжфірмами однієї національності. Згодом ці національні об'єднання створили зісвоїми закордонними конкурентами міжнародні картелі, метою яких був поділсвітового ринку на ексклюзивні сфери впливу, а також зменшення ціновоїконкуренції через укладання угод про збереження ціни товару при йогоперепродажі.

На відміну відєвропейських, американські компанії не могли об’єднуватися у картелі. Цепояснювалося існуванням у США жорстких антимонопольних законів, які визнавалипротизаконними картелі між американськими фірмами. В європейських країнахподібні антимонопольні закони стали прийматися лише після Другої світовоївійни. Однак, правовий контроль в межах США не заважав американським фірмамприєднуватися до закордонних картелів. У 1918 році з прийняттям “Webb-PomereneAct“ американським компаніям було дозволено створювати картелі для здійсненняспільного експорту, а також приєднуватися до міжнародних картелів, за умови, щоце не відіб’ється негативно на конкуренції в межах США. Це було значноюуступкою з боку американського уряду. Так, наприклад, у 1928 році булосформовано картель між “Shell”, “Anglo-Persian” (зараз “British Petrolium”) та“Standard Oil of New Jersey”. У 1933 році американські компанії створили разомз британськими, китайськими, польськими та австрійськими компаніями “SecondInternational Steel Cartel”

Незважаючи наіснування міжнародних картелів та націоналістичну економічну політику, якасприяла захисту внутрішніх галузей промисловості, у міжвоєнний періодпродовжувалася тенденція розширення фірм через здійснення прямих іноземнихінвестицій (ПІІ). Таким чином, картелі, з одного боку, уповільнювали процесінтеграції міжнародного виробництва, але, з іншого боку, надавали фірмамможливість здійснювати ПІІ в оговорені в угоді про створення картелі регіони,що значно зменшувало ризик збитків від конкуренції.

Надзвичайного значення в міжнародному виробництві БНК набувають післяДругої світової війни. На первісному етапі пануюче положення зайнялиамериканські БНК, які уникнули розорення та конфіскації активів, пережитихєвропейськими фірмами. Європейські компанії не мали можливості задовольнитипотреби у необхідних для післявоєнної відбудови товарах, що, у свою чергу,гарантувало американським фірмам високо прибутковий ринок, сприяло їх розвитку,а також стимулювало до випробування та впровадження нових технологій виробництвТаким чином, американські компанії знаходилися у винятковому положенні длярозширення на зовнішній ринок через експорт та інвестиції.

Стимулом дляшвидкого поширення американських ПІІ послужило декілька факторів. По-перше,прийняття у 1948 році “Плану Маршалла” з реконструкції зруйнованої війноюєвропейської економіки відкрило нові можливості для прямого інвестуванняамериканськими фірмами. По-друге, становлення нової міжнародної фінансової таторгової системи, а саме створення Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банкуреконструкції та розвитку, а також Генеральної угоди з тарифів та торгівлі,зробило долар стандартною валютою міжнародних операцій. Крім того, нова системабула націлена на поступову лібералізацію міжнародної економіки через ліквідаціютарифних бар’єрів в торгівлі. Усунення цих обмежень стало сприятливою умовоюдля створення комплексних виробництв у більш ніж одній країні, а зменшеннявитрат на переміщення матеріалів, напівфабрикатів та готової продукціїгарантувало їх успішність. По-третє, американські компанії, які здійснювалиіноземні інвестиції, звільнялися від сплати податків з отриманого за кордономприбутку

Деякі авторивважають, що важливим стимулом для американських ПІІ стало створення у 1957році ЄЕС. Інші піддають цю думку сумніву і наголошують, що заснування ЄЕСсприяло розвитку спільного міжнародного виробництва в межах Співтовариства, аленавряд чи стало вирішальним фактом для збільшенні ПІІ США.

Слід зазначити,що одним з пріоритетних завдань уряду США у повоєнний період стало знищення створениху довоєнний період міжнародних картелів Як наслідок така політика сталапричиною екстратериторіальної дії антимонопольних законів США, які поширювалисяна закордонні картелі, діяльність яких негативно відбивалася на американськомуринку.

На початку 1950-хроків відбувається процес відновлення міжнародної конкурентоспроможностієвропейських компаній. У цей час німецькі компанії починають викуповуватиконфісковані закордонні заводи, поновлювати старі міжнародні комерційнізв’язки. Італія також стає джерелом ПІІ. Серйозний вплив на зовнішньомуавтомобільному ринку набула Франція, що сприяло збільшенню кількості їїіноземних виробництв Все це стало передумовою для початку періоду відновленняміжнародної конкуренції. Він починається з 1960 року, коли зменшується загальначастка ПІІ США, а частка Німеччини, Японії та Швейцарії навпаки збільшується

Також 1960-тіроки ознаменувалися появою в числі основних іноземних інвесторів Японії, яка до1959 року переживала повоєнну реконструкцію. Крім того, приплив інвестицій україну значно обмежувався існуванням жорсткого державного валютного регулюванняНа початку 1960-х років японські компанії почали вкладати інвестиції в сусіднікраїни: Тайвань, Таїланд, Гонконг та Сінгапур. Обсяг японських ПІІ значно виріспісля того, як на початку 1970-х років, з метою підвищення вартості єни,японський уряд лібералізував, а потім взагалі скасував обмеження на експорткапіталу Японські компанії не лише продовжували вкладати кошти у азіатськікраїни, що розвиваються, але й почали здійснювати значні інвестиції впромислово розвинені країни.

Крім підйомуяпонських БНК, цей період характеризується зміною ролі США, які з основногоінвестора перетворилися в основну приймаючу інвестиції країну. Основнимипричинами цього стали такі фактори, як перспективність американської економікина фоні уповільнення світової економіки, швидке знецінення з 1985 року долару,що робило інвестування у США відносно дешевим, а також лібералізаціяамериканських фінансових ринків, що сприяло появі іноземних фірм у цьомусекторі. Більш того, через обмеження імпорту в країну японських товарів, в СШАзбільшилася присутність японських фірм.

Обсягінвестицій у країни, що розвиваються, знижується. До 1975 року цей спадпояснювався хвилею націоналізації, яка відбулася у 1960-початку 1970-х рокахздебільшого в нафтовидобувній промисловості. Крім того, сувора економічнаполітика країн-імпортерів капіталу, перш за все держав латиноамериканськогорегіону, яка мала за мету захист платіжного балансу цих країн, припускала значнізаконодавчі обмеження ділової діяльності БНК. З іншого боку, починаючи з 1980-хроків відбувається підйом БНК таких країн, що розвиваються, як Корея, Бразилія,Мексика та країн-експортерів нафти.

З кінця 1970-хроків для БНК відкриваються нові ринки в КНР, колишньому Радянському Союзі, атакож постсоціалістичних країнах Східної Європи. Як відомо, з початком«холодної війни» США та їх союзники ввели обмеження на торгівлю зкраїнами Східної Європи та СРСР [76, с. 4]. Крім того, держави Східного блоку в не булиучасниками Бреттон-Вудської системи. Відособлена східна зона торгівліоб'єдналася навколо Ради економічної взаємодопомоги, яка була створена у 1949році. Членами РЕВ були Радянський Союз, Чехословаччина, Східна Германія,Угорщина, Польща, Болгарія та Румунія, Монголія (приєдналася до організації у1962 році) та Куба (приєдналася до організації у 1972 році). Югославія маластатус асоційованого члена. Ці країни здійснювали політику повної заборони ПІІ,метою якої була ізоляція від іноземного капіталу, а також сприяння розвиткувітчизняної продукції та технологій. Все це стало причиною економічноїдезінтеграції та спаду торгівлі між Сходом і Заходом. Лібералізація економіккраїн Східної Європи призвела до зміни ставлення до прямих інвестицій іноземнихкомпаній і відміни заборони на їх здійснення. Спочатку в постсоціалістичнихкраїнах починають прийматися закони, які дозволяють створювати спільніпідприємства, потім — закони, які дозволяють пряме інвестування через власніфілії іноземних компаній.

Китай бувзачинений для прямих інвестицій з Заходу починаючи з Революції 1949 до 1979року, коли на законодавчому рівні було дозволено створювати спільніпідприємства. У 1986 році, згідно з новим законодавством, закордоннимипідприємствам було дозволено направляти в країну інвестиції.

Між 1975та 1985 роками основним джерелом зовнішніх прямих інвестицій стає ЗахіднаЄвропа, яка й сьогодні займає це положення.

ЛІТЕРАТУРА

1. АсосковА.В. Правове формы участия юридических лиц в международном коммерческомобороте. – М.: «Статут», 2003. – 349 с.

2. БірюковО., Юргелевич С., Колосовський О., Хенее Ф. Фінансові послуги. Цінні папери //Український правовий часопис. – 2003. – № 5 (10).

3. БогуславскийМ.М. Иностранные инвестиции: правовое регулирование. М., 1996. – 484 с.

4. БогуславскийМ.М. Международное частное право. – М., 1994. – 414 с.

5. Гіл Ч.Міжнародний бізнес: конкуренція на глобальному ринку. – К.: Видавництво СоломіїПавличко “Основи”, 2001. – 856 с.

6. Глобалистика:Энциклопедия. – М.: 2003. – 1328 с.

7. ДанилькевичH.И., Федоров О.H. Международное частное право. — Днепропетровск: Арт-Пресс,1999. — 208 с.

8. ДовгертА.С. Актуальні проблеми міжнародного приватного права. – К., 2001. – 345 с.