Реферат: Правові основи етики державного службовця

Правові основи етики державного службовця

Зміст

1. Правове забезпечення етики поведінки державних службовців. 3

2. Правила поведінки державних службовців та Кодексповедінки державних службовців. 5

Список використаних джерел. 13

1. Правове забезпечення етики поведінки державнихслужбовців

Законодавче закріплення етичних стандартівдержавної служби, з одного боку, є свідченням свідомого прагнення державиутверджувати в системі суспільних відносин моральні цінності, а з іншого —вказує на те, що право підноситься до рівня моральних цінностей. Моральнезначення правового закріплення моральних цінностей державних службовців полягаєв тому, що право, допо­магаючи державній службі бути послідовною у «своїйдіяльності, в утвердженні проголошених моральних стандартів, водночас недозволяє відступати від закріплених цінностей і принципів»[1]. Якщо жправо не виконує своєї функції у державному управлінні, то в суспільнихвідносинах розвивається безвідповідальність, а в су­спільстві — недовіра додержави й апатія народу.

Що ж до законодавчо-нормативногорегулювання поведінки державних службовців, то тут можна говорити про окреміаспек­ти, зафіксовані в Законі України «Про державну службу» і Законі України«Про боротьбу з корупцією», а також про Кодекс правил поведінки державногослужбовця, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 7 листопада 2000року.

У статті 5 Закону України «Про державнуслужбу», яка так і називається — «Етика поведінки державного службовця» зазна­чається,що державний службовець повинен:[2]

•      сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян,керівників і співробіт­ників;

•      дотримуватися високої культури спілкування;

недопускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чинегативно вплинути на репутацію дер­жавного службовця.

Крімзгаданої статті 5, у Законі України «Про державну служ­бу» є ряд положень, якіпрямо не вказують на етику поведінки державного службовця, але безпосередньо знею пов'язані. Це, на­приклад, стаття 17 — «Присяга державних службовців».Присягу приймають державні службовці, які вперше зараховуються на дер­жавнуслужбу, і її можна розглядати як один із засобів забезпечення законності йетичності в діяльності державних службовців.

Присягає, так би мовити, фундаментом виконання обов'язку на державній службі.Вступаючи на посаду, державний службовець обіцяє «суворо дотримуватися Конституціїта законів України». Це формулювання порушує перед державним службовцем рядпрактичних і філософських питань. Наприклад, Конституція і за­кони можутьпримушувати державного службовця діяти наперекір власній думці.

Утой же час іноді самі норми Конституції і закони чи постано­ви уряду вступаютьу протиріччя одне з одним. Що повинен робити службовець у такому випадку? Йогоповедінка службовця повинна базуватися на законодавстві, зокрема статті 10Закону України «Про державну службу», де вказуються основні обов'язки держав­нихслужбовців, а також на розумінні того, що не всі правові акти мають однаковуюридичну силу.

ТекстПрисяги і стаття 10 (п. 1) вказують на пріоритетну роль Конституції. Державнаслужба має в основі конституційні положен­ня. Саме вони є етичними обмеженнямидій державного службовця і основою довіри з боку громадян. Відповідальність законституцій-ністю законів покладено на Конституційний Суд. Доводити проти­річчязакону Конституції треба в ході службової дискусії і судового розгляду. В разіконфлікту між Конституцією та іншим норматив­ним актом або наказом керівникаслужбовець, який дотримується етичних принципів, буде вірним Конституції.

Виконаннязаконів покладає серйозні обов'язки на державних службовців і в тому випадку,коли керівник видає незаконні розпо­рядження та вказівки. Державні службовці,які працюють на довіру та інтереси громадян, перевагу віддадуть невиконаннютакого нака­зу. Тим більше, що стаття 10 Закону України «Про державну служ­бу»пояснює, як повинен поводити себе державний службовець у такій ситуації. Протев реальному житті службовці порушують за­кони, підкоряються обставинам.Відповідно їхня реальна поведінка не завжди буде однаковою: хтось задумаєтьсяпро етичний вибір, а хтось не звертатиме на це уваги.

Кодекс загальних правил поведінкидержавних службовців в Україні як правовий «акт закріплює реалізацію державнимислуж­бовцями їх прав і обов'язків стосовно інших суб'єктів суспільних відносин,а також інформує громадян про поведінку, якої вони мо­жуть очікувати віддержавних службовців»[3].Такий підхід підвищує правову захищеність як громадян України, так і державнихслуж­бовців. Наприклад, у статті 22 Кодексу загальних правил поведін­кидержавних службовців говориться, що під час виконання своїх службовихобов'язків державним службовцям слід уникати дій, які можуть викликати угромадян уявлення щодо їх необ'єктивності чи упередженості, тобто мова йде прозапобігання створення уяви щодо  зловживання  службовим становищем  з  бокудержавних службовців[4].Навіть якщо поведінка державних службовців фактич­но не порушує норм етичноїповедінки, їм слід уникати будь-яких дій, що можуть бути розцінені як порушенняетичних норм.

2. Правила поведінки державних службов­ців та Кодекс поведінкидержавних службов­ців.

Прихарактеристиці Правил поведінки державного службов­ця можна виділити такі межіїхнього застосування.

Загальніправила поведінки встановлюють основні вимоги до етики працівників органівдержавної влади, що займають поса­ди, віднесені до відповідних категорій посаддержавних службов­ців відповідно до Закону України «Про державну службу».

Загальніправила поведінки державного службовця обов'язкові для осіб, які займаютьпосади, віднесені в установленому законом порядку до відповідних категорійпосад державних службовців. Перелік цих посад та органів, у яких вони працюють,визначений статтею 25 Закону України «Про державну службу», а також по­становамиі розпорядженнями Кабінету Міністрів України про від­несення посад, непередбачених у зазначеній статті, до відповідних категорій посад державнихслужбовців.

Длядержавних службовців, які працюють в апараті орга­нів прокуратури, судів,дипломатичної, митної, податкової служб, Національного банку України, Службибезпеки, внутрішніх справ, управління Збройних Сил та інших військовихформувань, відповідними органами можуть затверджуватися правила поведін­ки зурахуванням особливостей роботи в цих органах.

Відповіднодо частини другої статті 9 Закону України «Про державну службу» регулюванняправового становища державних службовців, які працюють в апараті органівпрокуратури, судів, ди­пломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки,внутріш­ніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо іншене передбачено законами України.

Вапараті зазначених органів працюють як особи, котрі займа­ють посади, віднесенідо відповідних категорій посад державних службовців і таким чином повною міроюпідпадають під дію Закону України «Про державну службу», так і особи, правовийстатус яких регулюється спеціальними законами, зокрема Законами України «Пропрокуратуру», «Про статус суддів», Митним кодексом та ін­шими. Останні невіднесені до відповідних категорій посад держав­них службовців, але маютьспеціальні звання, їхній правовий статус регулюється Законом України «Продержавну службу» в частині, що не суперечить відповідному спеціальному закону.

Отже,Загальні правила поведінки застосовуються також до державних службовців,правовий статус яких регулюється спеціаль­ними законами України, якщо для нихне затверджені окремі прави­ла поведінки з урахуванням особливостей роботи вцих органах.

Механізм регулюючого і виховного впливуетичного кодексу полягає в тому, «що він, як і мораль взагалі, є формоювнутрішньо­го контролю, але, будучи оприлюдненим, набуває статусу фор­милегального, зовнішнього, громадського контролю діяльності державних службовцівз боку суспільства та побудови уявного іміджу державного службовця»[5].

Найважливішоюумовою побудови етичного кодексу як си­стеми норм, що сприяє розбудові вдержавній службі системи від­носин на засадах моралі й стимулює етичнуповедінку державного службовця, є вирішення проблеми оптимальногоспіввідношення необхідності й свободи його особистості як посадової особи й гро­мадянина,а отже утвердження в системі державного управління особистісної взаємодії.

Кодексповедінки державного службовця в Україні можна представити у вигляді наступнихблоків.

Першийблок характеризує суспільне призначення держав­ної служби.

Суспільнепризначення державної служби полягає у забезпе­ченні ефективного здійсненнязавдань і функцій Української держави шляхом сумлінного виконання державнимислужбовцями покладених на них службових повноважень. Вони надаються державним служ­бовцямвиключно для виконання ними завдань і функцій держави в суспільно кориснихінтересах. Тому використання службового становища з іншою метою, наприклад, вособистих інтересах, з порушенням чинного законодавства,  перевищенням службових повноважень розглядається як дисциплінарний чи адміністра­тивнийпроступок, а у випадках, коли такими діями завдано суттє­вої шкоди державнимінтересам або законним правам та інтересам громадян, — як злочин.

Другийблок визначає основні вимоги до поведінки держав­ного службовця і включає такітвердження:

1. Поведінка державних службовців має відповідати очіку­ванням громадськості йзабезпечувати довіру суспільства та гро­мадян до державної служби, сприятиреалізації прав і свобод люди­ни і громадянина, визначених Конституцією ізаконами України.

Державнийслужбовець займає особливе місце в суспільстві. Перебуваючи на відповіднихпосадах у державних органах, він може суттєво впливати на розвиток соціальнихта економічних процесів, від нього значною мірою залежить якість державнихпослуг, які ма­ють отримувати громадяни.

Утвердженнята забезпечення прав і свобод людини й гро­мадянина, закріплених Конституцією ізаконами України, ре­алізація зумовленим цими правами і свободами правомірнихінтересів громадян є одним з головних обов'язків державного службовця, оскількиконституційні права і свободи людини й гро­мадянина не можуть бути обмежені,крім випадків, передбачених Конституцією України.

2. Державний службовець має дбати про позитивний імідж та авторитет органівдержавної влади і державної служби загалом, дорожити своїм ім'ям та статусом.

Державніслужбовці здійснюють свою професійну діяльність щодо практичного виконаннязавдань і функцій держави, перебува­ють на службі у держави і тому мають дбатипро авторитет держав­них органів, у яких вони працюють. Відповідно до статті 5Закону України «Про державну службу» державний службовець не повинен допускатидій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативновплинути на репутацію державного службовця.

3. Державні службовці, з урахуванням конституційних прав, можуть брати участь уполітичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їхніх службовихобов'язків і в позаробочий час щоб не підривати віру громадськості внеупереджене вико­нання ними своїх функцій. Власні політичні погляди вони не мо­жутьвикористовувати при виконанні своїх посадових обов'язків.

Стаття36 Конституції України гарантує всім громадянам України, в тому числі ідержавним службовцям, свободу об'єднання у політичні партії та громадськіорганізації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволенняполітичних, економічних, со­ціальних, культурних та інших інтересів[6].Ніхто неможе бути при­мушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений управах за належність чи неналежність до політичних партій або громадськихорганізацій.

Разомз тим державна служба має проводити державну полі­тику, виконувати свої функціїнезалежно від виборчих кампаній та політичної боротьби в суспільстві. Саметому, відповідно до статті 37 Конституції України, не допускається створення ідіяльність організаційних структур політичних партій у державних органах.Державні службовці можуть брати участь у політичній чи іншій гро­мадськійдіяльності лише поза межами своїх посадових обов'язків і у позаробочий час. Привиконанні службових обов'язків вони ма­ють бути політично неупередженими,дотримуватись принципу рівності перед законом усіх громадян, незалежно від їхполітичних переконань.

4.Державний службовець, як й інші громадяни, має право на приватне життя іповинен поважати приватне життя інших держав­них службовців, зберігатиконфіденційність інформації з цих пи­тань, якщо інше не встановлено законамиУкраїни.

Відповіднодо статті 32 Конституції України ніхто (в тому числі державний службовець) неможе зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків,передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання,використання та поши­рення конфіденційної інформації про особу (в тому числідержав­ного службовця) без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лишев інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Державнийслужбовець як працівник державного органу має суворо дотримуватися цьогоконституційного положення по від­ношенню до кожного громадянина.

Третійблок характеризує загальні обов'язки державного службовця і включає такітвердження:

1. Державний    службовець    при    виконанні    службових обов'язків повинендіяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією тазаконами України, а також укладе­ними і в установленому порядку ратифікованимиміжнародними договорами України, на засадах чесності, справедливості, відпо­відальності,відкритості й прозорості.

2. Акти місцевих органів виконавчої влади та органів місце­вого самоврядування,прийняті у межах їх повноважень, що не су­перечать закону, є на відповіднійтериторії також обов'язковими для виконання державними службовцями будь-якогооргану дер­жавної влади.

Відповіднодо статті Конституції України, органи держав­ної влади та органи місцевогосамоврядування, а отже — і державні службовці, зобов'язані діяти тільки напідставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законамиУкраїни, а також чин­ними міжнародними угодами, які в установленому порядкурати­фіковані і, таким чином, є частиною національного законодавства України.Кожен державний службовець відповідно до статті 17 Закону України «Про державнуслужбу» приймає Присягу, уро­чисто обіцяючи, зокрема, «суворо дотримуватисяКонституції та законів України». Повноваження, функції, права та обов'язки дер­жавнихслужбовців підпорядковані служінню людині, суспільству і державі. З цією метоюдіяльність державних органів та державних службовців має бути якомога повнішеврегульована і регламенто­вана, щоб запобігти можливості з будь-яких причинзавдати шкоди особі, суспільству чи державі.

Державніслужбовці на відповідній території повинні дотри­муватися також рішень місцевихорганів виконавчої влади та орга­нів місцевого самоврядування, прийнятих умежах їх повноважень, які не суперечать законам України, оскільки, відповіднодо Конституції України, вони є обов'язковими для виконання на від-повіднійтериторії.

3. Державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки,виявляти ініціативу і творчість, постійно вдос­коналювати організацію своєї роботи.

Таканорма передбачена статтею 10 Закону України «Про державну службу». ПриймаючиПрисягу (стаття 17 Закону), дер­жавний службовець урочисто присягає «сумлінновиконувати свої обов'язки».

Конкретніслужбові обов'язки державних службовців визна­чаються на основі типовихпрофесійно-кваліфікаційних характе­ристик у посадових положеннях таінструкціях, які затверджуються керівниками відповідних державних органів умежах закону та їх компетенції.

4. Державний службовець має виконувати свої посадові обо­в'язки чесно,неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність доокремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати протиантидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпецігромадян.

Підчас виконання своїх посадових обов'язків державним служ­бовцям слід уникатидій, які можуть викликати у громадян уявлення щодо їх необ'єктивності чиупередженості. Навіть якщо державний службовець діє в межах закону, він маєдотримуватися норм поведін­ки, які б виключали підозру в нечесності, наданніокремим фізичним чи юридичним особам пільг та переваг, не передбаченихзаконодав­ством. Захист життя людини є конституційним принципом (частина Другастатті 27 Конституції України). Тому державні службовці не мають праваприховувати від громадян факти та обставини, що ста­новлять загрозу для життя,здоров'я і безпеки людей.

У разі отримання інформації щодоантидержавних проявів, які загрожують порядку в суспільстві або безпецігромадян, державний службовець повинен вжити заходів сам або повідомити про цепра­воохоронні органи.

5. Державний  службовець повинен шанобливо  ставитися до громадян, керівників іспівробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій івчинків, які можуть за­шкодити інтересам державної служби.

Зазначенанорма передбачена статтею 5 Закону України «Про державну службу». Це випливаєіз закріпленого статтею 28 Конституції України права кожної людини на повагу їїгідності та визначених Законом обов'язків державного службовця, основним середяких є додержання Конституції України.

Оскількидержавний службовець має виконувати свої обов'язки відповідно до конституційнихпринципів, він повинен насамперед турбуватися про захист прав і свобод людини йгромадянина, з по­вагою ставитись до них при виконанні своїх службовихобов'язків.

6. Державний службовець має з належною повагою ста­витись до прав, обов'язків тазаконних інтересів громадян, їх об'єднань, а також юридичних осіб. Не повиненпроявляти сва­вілля або байдужості до їхніх правомірних дій та вимог, допускатипрояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманості у висловлюванняхабо іншим чином поводитися у спосіб, що дис­кредитує орган державної влади абоганьбить репутацію держав­ного службовця.

Репутаціядержавного службовця — це загальновизнані в су­спільстві уявлення та оцінкаповедінки державного службовця як представника держави та носіядержавно-влздних повноважень. Текст Присяги, яку відповідно до Закону приймаєкожний громадя­нин при зарахуванні на державну службу, передбачає зобов'язання«з гідністю нести високе звання державного службовця».

При виконанні службових обов'язківдержавний службовець повинен пам'ятати, що від його поведінки залежить уявленнялюдей про державну службу та її авторитет. Тому він не повинен допускатисвавілля або байдужості до правомірних вимог грома­дян, їх об'єднань, юридичнихосіб, проявляти бюрократизм, відом-чість, місництво.

7.Державний службовець має виявляти толерантність і по­вагу до різних релігійнихорганізацій, шанування та дотримання народних звичаїв і національних традицій,установленого про­токолу у відносинах з представниками міжнародних організацій,іноземних установ та іноземців.

Такаповедінка державного службовця обумовлена конститу­ційними положеннями про те,що кожен має право на свободу сві­тогляду і віросповідання: свободу сповідуватибудь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправлятиодноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійнудіяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересахохорони громадського порядку, здоров'я і мораль­ності населення або захиступрав і свобод інших людей (стаття 35 Конституції України).

Неможе бути обмежень для громадян за ознаками релігій­них та інших переконань,етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншимиознаками (стаття 24 Конституції України).

Іноземціта особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах,користуються тими самими правами, а також несуть такі самі обов'язки, що йгромадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чиміжнародними догово­рами України (стаття 26 Конституції України).

8.При виконанні своїх повноважень державний службовець має дотримуватися умовраціонального, ефективного, економ­ного використання доручених йомуматеріальних та фінансових ресурсів, які йому доручені.

Привиконанні своїх повноважень державний службовець несе відповідальність за те,щоб матеріальні та фінансові ресурси, які йому доручені, використовувалисьефективно та економно. Вони не повинні використовуватися з приватною метою,якщо на це не був наданий законний дозвіл.

Здержавними службовцями, діяльність яких пов'язана з матеріальними цінностями,укладаються договори про повну чи часткову матеріальну відповідальність (стаття135 Кодексу законів про працю України).

9.Державний службовець повинен постійно поліпшувати стан відповідності своїхумінь, знань і навичок функціям та за­вданням посади, яку він займає,підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівні заосвітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти.

Обов'язокдержавного службовця підвищувати свою кваліфі­кацію закладений у статті 10Закону України «Про державну служ­бу». Постійне підвищення свого професійногорівня є однією з умов для просування по службі відповідно до статей 27 та 29Закону. Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, у тому числічерез навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше одногоразу на п'ять років.

Всебічнийрозгляд професійного рівня є однією з умов атестації державних сл^бовців.Відповідно до Порядку проведення атестації державних службовців органіввиконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14серпня 1996 р. № 950, атестаційна комісія у разі недостатнього рівня освітислужбовця може прийняти рішення: відповідає займаній посаді за умови здо­буттявідповідної освіти, проходження перепідготовки, підвищення кваліфікації,набуття навичок роботи на комп'ютері тощо.

Вітчизнянийпідхід до морально-правового регулювання пове­дінки державних службовців є, нанашу думку, необхідним і цілком обґрунтованим, проте недостатнім. Правоверегулювання об'єктивно неспроможне нейтралізувати наявний у практиці державногоуправ­ління суб'єктивізм, особливо при прийнятті рішень. Не вирішує воно такожі проблеми домінування особистих контактів і відносин над від­носинами сутоділовими. Тим більше, що за суттю і метою професійна діяльність державногослужбовця є творчою, а сам процес праці носить колективний характер і потребуєвідкритості та високої міри узгодже­ності дій і солідарної поведінки. За такихобставин єдиним мірилом чесності при виконанні службових обов'язків тасправедливості при прийнятті рішень є совість. Тому виникає потреба включення вдію внутрішніх, особистісних, а отже — визначальних чинників поведінкидержавного службовця.

Усвідомленняважливості зв'язку етики і державної служби в зарубіжних країнах призвело дотого, що в багатьох з них прийнято спеціальні нормативні акти з питань етикидержавних службовців.

Зокрема,у СІЛА стандарти етичної поведінки урядових службовців були встановлені уВиконавчому наказі президен­та Джонсона № 11 222 від 8 травня 1965 р. Положеннянаказу Джонсона були враховані при підготовці Закону «Про реформу державноїслужби» (1978 р.), куди окремим розділом увійшов Кодекс етики урядової служби.У Канаді питання етики держав­них службовців підпадають під дію «Свободипринципів, які регулюють поведінку державних службовців», в Угорщині — «За­гальнихетичних норм поведінки державних службовців», у Вели­кобританії значна частинаетичних питань державних службовців регулюється Адміністративним кодексом.

Якіж якості повинен мати державний службовець? У зару­біжних країнах середособистісних якостей найчастіше згадуються: людяність, доброзичливість;природність, невимушеність; безпо­середність, довіра до інших; симпатія; дружніпочуття, привітність; інтерес, щира увага; емпатія (намагання зрозуміти іншого,вміння відчувати його ситуацію); приємна зовнішність; рішучість (впев­неність);ввічливість (увага, люб'язність); тактовність (чуйність, бережне ставлення);ґречність (пристойність); адаптованість (гнуч­кість); дисциплінованість;толерантність.

Аналізетичних кодексів свідчить, що вони можуть бути деталі­зованими, з докладнимвикладенням норм і правил, заборон і дозво­лів, із складними механізмамипримусу. А можуть бути стислими, без розгорнутих норм, категоричних заборон ідетальних стандартів. У результаті найчастіше розробляється проміжний варіант.

Поведінські кодекси мають такі реалістичніцілі:

1)  стимулювання високих стандартів поведінки;

2)    посилення довіри до державних службовців з боку громадян;

3)    допомога у прийнятті управлінських рішень.

Третійметі надається перевага, що зумовлює вибір різних моделей кодексів. В одніймоделі наголос робиться на правових механізмах покарання у випадках зловживаннявладою і на гасо-бах захисту. В іншій головне — характеристика стандартів і про­цедур,які допомагають управлінцям приймати рішення відповід зд до реальної ситуації.Можлива комбінована поведінська модел Кодекси орієнтуються на досягнення лишепрактично мінімуму цілей. Було б нереалістично очікувати від етичних кодексівтого, що вони зупинять корупцію і взагалі допоможуть запобігти конфлікту особистогоі державного інтересу. Методична реалізація кодексів дасть змогу запобігти лишедеяким порушенням і виявити осіб, які їх скоїли, вирішити лише деякі проблеми.

Щобкодекс був реалістичним він повинен містити п'ять елементів, зокрема[7]:

•      мету;

•      перелік позитивних цінностей, на які потрібно орієнтуватися;

•      понятійні стандарти того що «можна» і чого «не можна»;

•      реальні санкції;

•      систему процедурних гарантій.

Проте навітьнайкращий кодекс — це лише відправний пункт постійної роботи з поліпшенняетичного клімату у відомствах і установах.

Список використаних джерел.

1.        КонституціяУкраїни. – К., 1996. – ст. 18

2.        Про державнуслужбу: Закон України від 16.12.1993 р. // Голос України. –1994. – 5 січня

3.        Загальніправила поведінки державних службовців // Державна служба в Україні // Бюлетеньзаконодавства та юридичної практики України. – К., 2002. – с. 314

4.        КобликовВ. Юридическая этика. –М., 2001. – ст. 76

5.        Рудакевич М. І. Етика державних службовців: Монографія. — К.: На­ціональнаакадемія державного управління при Президентові Украї­ни. – 2003 — ст. 211

6.        Рудакевич М. І. Етика державних службовців: Монографія. — К.: На­ціональнаакадемія державного управління при Президентові Украї­ни. – 2003 — ст. 211

7.        Рудакевич М. І. Етика державної служби. Зарубіжний досвід.— К.,2002.-110 с.