Реферат: Техника как социальный феномен
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Факультет інформатики та обчислювальної техніки
Кафедра: АСОІУ
Контрольна робота з курсу «Філософія»
Тема:
«Техніка як соціальний феномен»
Виконав: Прийняв:
Студентка групи ЗІС-01 Викладач
Соколова Наталія Сергіївна
м.Київ
2002р.
План.
Вступ
1. Поняття техніки. Різні тлумачення поняття техніки.
2. Розвиток техніки. Закономірності розвитку техніки і технічнийпрогрес.
3. Взаємодія техніки і суспільства
4. Проблеми і протиріччя розвитку техніки
Висновок
Вступ
Наука і техніка як напрямки людськоїдіяльності існують віддавна. Однак, якщо в минулих сторіччях проблеми цихобластей цікавили лише вузьке коло причетних до них інтелектуалів, а відношеннядо техніки було сугубо прикладним, то наш час висунув обидва ці явища у центрсуспільної уваги, залучило до них погляди мільйонів людей. Осмислення їхзначимості для історії і кожної людини стало задачею філософської думки. Заразфілософія техніки і філософія науки сформувалися як відносно самостійні областітеоретичного пошуку, не менш значимі, чим традиційні онтологія і гносеологія.
Необхідно відзначити, що якщо наука — древнійоб'єкт філософської рефлексії, то техніка стала предметом професійногофілософського аналізу порівняно недавно. Звичайно ж мислителі Древньої Греції,епохи Відродження, і Нового часу зверталися до розгляду теоретичних іфілософських проблем техніки, однак, перші зачатки саме філософії техніки виниклив XIX столітті в Німеччині, Франції, на початку XX століття — у Росії (роботиП. А. Энгельмейера). Середина нашого сторіччя породила могутній сплеск уваги доцієї проблеми. Мартін Хайдеггер, Карл Ясперс, Томас Веблен, Олвин Тоффлер і рядінших філософів (у т.ч. наших співвітчизників) поставили найгостріші проблемищодо онтологичного статусу і генезису техніки, її сутності, феноменологичниххарактеристиках і перспективах майбутнього розвитку.
Стрімкий розвиток техніки обумовив їїусеосяжний вплив на сучасний світ. Визначальний вплив техніки випробують такісоціальні сфери й інститути як економіка, екологія, наука, політика і т.д… Унашому столітті це принциповим образом змінює соціальний статус техніки,перетворює її у фактор, що визначає майбутнє людства. Немаловажне й іншаобставина. Сучасна техніка усе більше створюється зусиллями колективноїтворчості, особливо якщо мова йде про складні системи. Вона вимагає величезнихвитрат, нерідко ґрунтується на таких інтенсивних процесах, що можуть бути небезпечніі руйнівні. Техніка завжди зв'язана з людиною. Люди і техніка взаємодіють міжсобою не тільки на виробництві, але й у побуті, У повсякденному житті. Цеспілкування підсилюється разом зі зростаючою технізацією громадського життя.
Техніка нашого часу більше не техніка минулихстоліть. Технічний розвиток досягло такого рівня, що, у принципі, людина можездійснити будь-як своє бажання, усе менше і менше залишається неможливого длялюдини, оснащеного технікою. Усе це загострює проблему наслідків технічногорозвитку. Людина так глибоко проникає в надра природи, що по суті своєїтехнічна діяльність у сучасному світі стає частиною еволюційного процесу, алюдина — співучасником еволюції.
Отже, що ж це за феномен — техніка? Яка їїсутність, як вона взаємодіє з природою, суспільством, людиною, якізакономірності її розвитку, яке відношення до неї? Питань безліч.
1. Поняття техніки.
Різні тлумачення поняття техніки.
Довгий і складний шлях пройшло у своємурозвитку людство і весь цей шлях невіддільний від прогресу техніки. Мінялисяісторичні епохи, відбувався рух від однієї формації до іншої. Кожна новаступінь соціально-економічного розвитку ґрунтувалася на новій технічній базі.Мінялося і розуміння самого громадського життя, новим змістом наповнялися нові,давно сформовані поняття.
Так відбулося і з технікою. Це поняттявиникло ще в античному суспільстві і бере свій початок від грецького слова«техне», що означало уміння, майстерність, митецьку діяльність. Теперце слово асоціюється в більшості людей з машинами, різними знаряддями, усебільш складними системами, що пронизують практично всі сфери громадського життяі людської діяльності. Але збереглося і старе значення цього слова: говорятьпро техніка художника і музиканта, актора і спортсмена, припускаючи всі те жуміння і майстерність. З'являються нові тенденції в розумінні техніки, зв'язанізі зростанням ролі науки в технічному розвитку, а так само з тим, що тепернерідко набагато складніше розробити, спроектувати, технічну систему, чим їївиготовити. Це висуває на перший план наукова і технічна творчість, породжуючинові аспекти в інтерпретації самої техніки.
Зміст поняття «техніка» незвичайнорозширився й ускладнився, тому, дати його адекватне визначення стало справоюнадзвичайно складною. Багатозначність у розумінні техніки і розмаїття їївизначень неминуче змушує почати вивчення проблеми з розгляду питання про те,який зміст охоплює це поняття. Звернемося до філософського енциклопедичногословника.
ТЕХНІКА (від грецького«техне» — мистецтво, майстерність, уміння) — система штучних органівдіяльності суспільства, що розвивається за допомогою історичного процесу вприродному матеріалі трудових функцій, навичок, досвіду і знань шляхом пізнанняі використання сил і закономірностей природи. Техніка разом з людьми, щостворюють її і приводять у дію утворить складову частину продуктивних силсуспільства і є показником тих суспільних відносин, при яких відбуваєтьсяпраця; складає матеріальний базис кожної суспільної формації.[19 c.564]
У такий спосіб техніка — це феномен, щовимагає детального аналізу і глибокого філософського осмислення. Відразу жпотрібно відзначити, що філософія почала вивчати феномен техніки з явнимзапізненням. Античні концепції вже згадуваного «техне» мали на увазіскоріше не техніку, а мистецтво виробництва речей, що втілює в собі знання, щонаслідує природі і виступає як зразок для розуміння мінливого природного буття.Французькі і німецькі просвітителі (Даламбер, Дідро, Алштед, Бекман, Юр і ін.)звернули увагу на ремесла й описали багато технічних нововведень і винаходів.Гегель у «Реальній філософії» і «Філософії права» зв'язаввиникнення машини з розділенням праці, дав перший філософський аналізгарматного відношення людини до природи. Однак перевага, що завжди надаваласяфілософією теоретичному знанню і розуму, теоретичній установці перед практичнимзнанням і розумом, очевидно і була однією з причин того, що філософія з явнимзапізненням звернулася до осмислення феномена техніки і ролі техніки в життілюдини. У повороті філософії до техніки величезну роль зіграли праці К. Маркса,що дав не тільки економічний аналіз ролі машини в створенні капіталізму, але іпоказав руйнівний вплив машинного способу виробництва на робітника. Цю рольМаркса в соціально-філософському аналізі техніки визнають усі філософи техніки.
У наші дні дослідження техніки розгортаютьсяв різних напрямках, техніка показала свою фундаментальну роль у всім буттілюдини, сформовані різні концепції філософії техніки. І все-таки багатофілософів відзначають незначну роль, що до сьогоднішнього дня грає філософіятехніки усередині самої філософії навіть при явному наростанні інтересу до цієїобласті останнім часом; неоднорідність філософії техніки, що включає в себе іфілософію науки, і технологію, і соціологію техніки; незадовільністьфілософського осмислення техніки.
Хоча деякі філософи і говорять провідсутність систематичної і розробленої філософської традиції у філософіїтехніки, усе-таки з такою оцінкою стану справ у даній галузі філософіїпогодитися важко. Усе більш явним стає коло проблем філософії техніки,уточнюються і диференціюються позиції й установки філософів щодо техніки ітехнічного прогресу, формуються і розгортаються різні дослідницькі програми, атим самим і різні традиції у філософії техніки. Техніка розглядається якскладний соціокультурний феномен, причому усі філософи підкреслюютьбагатомірність техніки. Це ще більше ускладнює філософський аналіз техніки.
Можна сказати, що жоден великий мислитель ХХстоліття не обійшов своєю увагою феномен техніки в процесі технізації сучасноїкультури. Серед найбільш значних філософів техніки слід зазначити культурно — історичну концепцію (Ф. Дессауэр, Т. Литт), феноменологію Э. Гуссерля,філософію життя (А. Бергсон, О. Шпенглер), екзистенціалізм (К. Ясперс, Х.Ортега-и-Гассет, М. Хайдеггер), філософську антропологію (А. Гелен, Г.Плесснер), Эсхатологичну метафізику Н. А. Бердяєва, неомарксизм франкфуртськоїшколи (Г. Маркузе, Ю. Хабермас і ін.)
При всім різноманітті філософських концепційтехніки слід зазначити одну особливість філософії техніки — у її формуванніпоряд із професійними філософами величезну роль зіграли натуралісти й інженери.Більш того, у ряді країн (наприклад, у дореволюційній Росії і Німеччині)інженери були ініціаторами постановки питання про необхідність і важливістьфілософії техніки і формуванні перших дослідницьких програм у цій області. Вінших же країнах, зокрема, у Франції і США ініціатива була висунута філософамиі вченими, фахівцями в різних природничих науках, що водночас були урядовимиекспертами щодо оцінки технологій і керування науково-технічною політикою.
Труднощі філософського дослідження технікизв'язані не тільки з тим, що воно далеко виходить за рамки вивченняметодологічних проблем технічного знання і технічних наук, але і з тим, що воноповинно містити в собі величезний комплекс різнорідних проблем — відношеннятехніки і людини, техніки і природи, техніки і буття, місця техніки всоціокультурному світі, оцінки технічних інновацій і науково-технічногопрогресу, соціологічних, економічних і соціально-психологічних умов і наслідківтехнічного прогресу, взаємовідносин техніки і праці, інженерної діяльності ітехніки, техніки і навколишнього середовища, екологічних наслідківнауково-технічного прогресу та ін.
Якщо проаналізувати ті проблеми, що лежать воснові різних концепцій техніки, то можна виділити чотири структуроутворюючихвідношення, що й визначають спосіб розгляду техніки: техніка і людина,техніка і природа, техніка і буття, техніка і соціокультурний світ.Відповідно до цього все різноманіття філософських концепцій техніки може бутисхематизовано виходячи з того чи іншого типу відносини, що вважається найбільшфундаментальним. Тому можна говорити про антропологію техніки, натуралістичнуонтологію техніки, про онтологію техніки і культурологію техніки. Такі типифілософських концепцій техніки, звичайно, по-різному визначають й суть технікий перспективи її розвитку.
Почнемо з праць найбільшого іспанськогофілософа Хосе Ортега-и-Гассета (1883-1955), що користаються широкоюпопулярністю в нашій країні. Це один з філософів, що залишили глибокі йоригінальні міркування щодо техніки. Ортега виходить з того, що техніка — цепрактичні дії, що чи змінюють й перетворюють природу. У ці дії обов'язкововходять винаходи і технічні пристрої. Техніка, згідно Ортеги є сукупністьтаких актів, що перетворюють природу заради задоволення потреб людини.«людина створює нові, сприятливі обставини.» У противагупристосуванню до середовища, що характерно для відношення тварини до природи,людина завдяки техніці пристосовує середовище до себе. Така вихідна передумовайого аналізу техніки. У ході її конкретизації Ортега показує, що техніка — цедії, що не обмежуються задоволенням людських потреб, а дії надлишкові,спрямовані на винахід чогось, на виконання плану діяльності. Тим самим, техніказменшує зусилля людини, і, змінюючи обставини, поліпшує його життя. «Техніка,- відзначає Ортега, — це головним чином зусилля заради заощадження зусиль»
Проблематика лекцій Ортеги дуже широка.Техніка і життя, техніка і добробут, критика ідеї прогресу технічногодетермінізму, техніка і погрози європейській культурі, спрямованість розвиткутехніки і типи культур, зв'язок техніки з точною і строгою наукою, мінливість ілабільність техніки, періодизація розвитку техніки, в основі якої відношення«людина — машина», перетворення людини в придаток машини, техніцизмяк спосіб думки, що виник разом з Галилеєм і одержав у наші дні свою вищуформу, — от коло проблем, що обговорювалися Ортегой.
Питання про техніка переростає в його лекціяху питання про буття людини у світі. Ортега виходить з того, що людськеіснування, перебування у світі зовсім не схоже на пасивну присутність, що«людина — це онтологичний кентавр, одна половина якого уросла в природу, аінша виходить за її межі, тобто їй трансцендентна». Жити, відповідно доцього філософа, означає мати справи зі світом, звертатися до світу, діяти вньому, піклуватися про нього. Життя в його інтерпретації, тотожна діяльномувиробництву, активній творчості. А воно немислимо без технічних винаходів істворення технічних засобів. Реалізація людиною свого буття у світі неможливабез заощадження людиною своїх зусиль, що здійснюється завдяки техніці й утехніку. Місія техніки — звільнення людини від його злитості з природою, відвитрати зусиль, перенесення зусиль на світ технічних засобів, на машини.
Ім'я німецького філософа майже ХансаБлюменберга невідомо нашому читачу. Тим часом, він — професор університетівГамбургу, Гіссена, Бохума, Мюнстера, член Академії наук і літератури, автор більш150 монографій і статей, освячених різним проблемам сучасної філософії — відфілософії мови до історії науки, від естетики до філософії техніки. У центріуваги Блюменберга — своєрідність науки і картини світу в культурі нового часу.Вступивши в полеміку з концепцією М. Хайдеггера про новий час як час картинисвіту, він звертається до феноменології Гуссерля та її аналізу походження наукинового часу, ролі науки в кризі європейської цивілізації та її інтерпретаціїфеномена технізації світу.
Згідно Блюменбергу, феноменологія розкриласуть технізації, не обмеживши аналізом світу машин, створених людиною, апоказавши, що технічний елемент вже міститься в природничонауковій постановціпитань, характерної для науки нового часу й особливо для Галилея. Блюменбергпідкреслює неминущу цінність аналізу Гуссерлем технізації, у тому числі і длядослідження трансплантації європейської науки в інші культури, звертаючи увагуна те, що в цьому процесі відсутня внутрішня мотивація прийняття рішень щодопідтримки і запозичення тих чи інших технічних нововведень і дослідницькихнапрямків. Експорт науки, а точніше її практично корисних досягнень такожсвідчить про технізацію науки, про спустошення її змісту.
Разом з тим Блюменберг указує на ряд слабкихсторін феноменологічного аналізу техніки. Зокрема, він відзначає, що технізаціянерідко розглядається Гуссерлем як патологічний процес, а філософія виступає яктерапія, що рятує європейську культуру від хвороб техніцизму і рятує її відкатастрофи. Суперечливість феноменологічної концепції техніки полягає, згідноБлюменбергу, й в тім, що з одного боку, Гуссерль проводить думку про неминучутехнізацію в новоєвропейській культурі, а з інший, — платоністські установки,що збереглися у світогляді і пізнього Гуссерля, приводили до відкидання технікиі неприйняттю технізації, оскільки технізація — невблаганна доля цієї культури,що веде її до кризи.
У тім аналізі феноменологічної концепціїтехнізації, що дав Блюменберг, неявно представляється і його власнаінтерпретація техніки. Її вихідним пунктом є ідея про те, що людина збіологічної точки зору істота непристосована, відкрита, нужденна для того, щобвижити і жити у виробництві штучного світу артефактів. Це виробництво(незалежно від того, чи є воно матеріальним чи духовної) завжди символічно.Завдяки створенню символічного світу людина заміщає далекий йому світ світомштучним, а відношення людини до дійсності завжди є опосередкованим, виборчим іґрунтується на метафоризації світу. Інстинктивні реакції, характерні длятварини, заміщаються в людини орієнтованою дією, що припускає мету, символ,вербальне вираження і розуміння. Неважко помітити близькість ідей Блюменбергащодо біологічної недостатності й незахищеності людини, прокультурно-символічний характер діяльності людини, що відшкодовує і компенсуєйого біолого-антропологічну обмеженість з ідеями філософської антропології А.Гелена.
Думка Блюменберга про опосередкованийхарактер відносин людини до дійсності дуже істотна для філософії техніки. Самевона пояснює різноманіття форм дійсності і світів, у яких живе сучасна людина,неоднозначність правил, що регулюють її життя, метафоричність розуміння неюсвіту й себе самої.
Філософська концепція техніки М.Хайдеггера(1889-1976) протистоїть антропології техніки і її можна назвати онтологієютехніки. У центрі його робіт — онтологична інтерпретація техніки, її зв'язку збуттям, аналіз її в контексті відносини людини з буттям. Він не приймаєуявлення про техніку як засобі й як утіленні людської діяльності,інструментальний і антропологічний підходи до техніки. Неявно полемізуючи зОртегой-и-Гассетом і К. Ясперсом, Хайдеггер бачить у техніці спосібконструювання світу. Техніка несе із собою і виражає в собі нове відношеннялюдини до світу, новий спосіб розкриття буття. У цьому техніка спорідненамистецтву і сполучена з щирим пізнанням. Подібно мистецтву техніка — творчість,що відкладається в добутку, а оскільки всякий добуток виводить з неявного увідкритість, техніка відноситься до тієї ж області, де збувається істина.
Однак, сучасна техніка зв'язана з забуттям буття і його відкритості. Уцьому джерело тієї погрози, що несе із собою техніка. Вона формує сугуботехнічний спосіб конструювання світу, де природа виявляється постачальникоменергії і матеріалів, ставиться на службу виробництва як добуванню новихматеріалів, нової енергії, нової сировини. Техніка з розкриття таємності буттяперетворюється у виробляюче, видобувне розкриття, для якого буття, що сталосущим, поставлене як таке «дещо», функціонально використовуванелюдиною. Своєрідність сучасної свідомості полягає в тім, що онтологічна природатехніки, її спряженість з Таємницею Буття зникає. Спосіб виявлення сутностітехніки, форма розкриття таємності буття, що править сучасною технікою, небудучи чимось технічним Хайдеггер називає поставом (Ge-stell).
Особливостями цього способу відносини людинидо буття, що з найбільшою силою виражено в техніку і яке, по Хайдеггеру складаємісію і долю людини, є:
1) перетворення природи в матеріал і джерелопоставляння енергії;
2) уніфікація, що не осягає різноманіття ідиференційованість буття;
3) функціоналізація, що применшуєіндивідуальну самостійність речі;
4) протиставлення суб'єкта й об'єкта при якийоб'єкт включений у систему видобувного надання, свідомість відокремлено відсущого, а суб'єкт, що ототожнюється з опредмечиванием стає лише моментомрозвитку технічних засобів;
5) підпорядкування усього і вся планувальномуі розрахунку, що проектує ;
6) установка на панування, що не обмежуєтьсялише здійсненням волі, а є способом онтологічній конституції і світу, і речі, іприроди;
7) вирішальне значення виробництва, щоредукується до праці, що обробляє, добування і виготовлення;
8) утилізація усього і вся та заміщенняприродних речей ерзацами;
9) наростання ризику разом з технічним прогресомі небезпеки техніки для всієї цивілізації, зв'язане з тим, що видобувневиробництво виявляється забуттям буття, що техніка спричиняє відволікання відістини буття, його уречевлення;
10) технізація природознавства і всієї науки,що виникла разом з поворотом новоєвропейського мислення в XVII в. й привела дозбільшення технізації світу.
Навчання Хайдеггера про техніка, з особоюсилою ризик, що підкреслив, і небезпеку техніки для сучасної цивілізації йодночасно непереборність технічного користування людиною речами, є складовоючастиною його критики сучасної цивілізації, його філософії мови і концепціїметафізики. Метафізика для нього — не просто етап розвитку філософської думки,змінюваний фундаментальною онтологією. Це — визначений спосіб буття, відносинилюдини до світу, що зв'язаний з перетворенням буття в суще, творчості — увидобувне виробництво, щодо винищення — у постав, з пануванням утилітарно — видобувного виробництва й праці, із забуттям істини буття — його Таємниці.
Досить широко питання сутності технікиосвячений у роботах К. Ясперса. От яке тлумачення техніки дає цей філософ. «Технікавиникає, коли для досягнення мети вводяться проміжні засоби. Безпосереднядіяльність, подібно подиху, руху, прийняттю їжі ще не є технікою. Лише в томувипадку, якщо ці процеси відбуваються невірно і для того, щоб виконувати їхправильно говорять про техніка подиху і т.п.».
Далі Ясперс виділяє характерні риси техніки,до яких відносить наступні:
Розум. Техніка спочиває на діяльності розуму, на численні всполученні з передбаченням можливостей і зі здогадами. Техніка оперуємеханізмами, перетворює свої дані в кількості і відносини. Вона є частиноюзагальної раціоналізації як такий.
Влада. Використання техніки дає людині влада над природою.Техніка панує над природою за допомогою самої природи. Вона дає уміння, методиякого є зовнішніми стосовно мети. Панування техніки ґрунтується на знанні — отчому говориться, що знання — це сила.
Зміст техніки. Влада має сенс тільки при наявності мети. Цілямиволодарювання над природою є полегшення життя людини, скорочення щоденнихзусиль, затрачуваних на існування, збільшення зручностей. «Зміст техніки,- пише Ясперс, — складається в звільненні від влади природи. Її призначення — звільнити людини як жива істота від підпорядкування природі з її бідами,погрозами, оковами. Тому принцип техніки полягає в цілеспрямованомуманіпулюванні матеріалами і силами для реалізації призначення людини.»Однак, це ще не усі. Тварина нерозривна зв'язане зі своїм середовищем, приймаєїї не усвідомлюючи цього. Людина виводить створене їм середовище вбезмежність. Вона відчуває це середовище не тільки в наслідок звільнення віднестатку, але і внаслідок впливу на нього краси. В міру розширення людськогосередовища вона затверджує свою реальність.
Види техніки. Ясперс розрізняє техніку, що робить енергію ітехніку, що робить продукти. До техніки він відносить… будь-яке оперуванняматеріалами і силами природи для одержання корисних речей і об'єктів.
Відкриття і повторювана робота. Техніка — це сукупність відкритих людиноюприйомів і дій, який можна потім повторювати скількох завгодно разів. У цьомуполягає розходження між творчою і трудовою діяльністю.
Перекручування. Виникають тоді, коли знаряддя та дії перестають бутиопосередкованими діями і стають самоціллю, й тоді абсолютною метою стаютьзасоби.
Таке розуміння техніки найбільш великими їїдослідниками. Розглянемо далі закономірності її розвитку.
2. Розвиток техніки. Закономірності розвиткутехніки і технічний прогрес
Аналіз техніки не може бути обмеженийрозглядом її тільки в статиці. Протягом всієї історії людського суспільстватехніка постійно розвивалася й удосконалювалася. Цей розвиток став тепернастільки очевидним, що не викликає ні в кого сумніву. Питання про його причинизаймає тепер багатьох дослідників. Складність цього питання полягає в тому, щоброзкрити джерело технічного розвитку. Звичайний розвиток техніки зв'язується здіяльністю людей, з їх цілеспрямованістю, творчістю. Таку думку висувавнімецький філософ Ф. Дессауэр, "реальною творчістю"називав створення техніки і саму техніку П.К. Энгельмейер. Іншийнімецький філософ К. Тухель пише, що " у техніку виражається творчасила людини, що реалізує попередньо намічені цілі, і що під "історієютехніки ми розуміємо не що інше, як те, що «у техніку виражається творчасила людини, що реалізує попередньо намічені цілі», і, що «підісторією техніки ми розуміємо не що інше, як те, що техніка, будучи утворомлюдини, виступає в історично мінливих формах, що створюються самими людьми».
Обов'язково виникає питання: чим визначаєтьсяі від чого залежить виникнення тих чи інших цілей, в ім'я яких розвиваєтьсятехніка, де криється причина її розвитку, чим обумовлена технічна творчість?
В обстановці широкого поширення поглядівтехніцизму, різних концепцій, що виділяють техніку з системи суспільнихвідносин, центр ваги досить часто переноситься на духовну сферу, на внутрішнійсвіт людини, що створює і розвиває техніку. Правда, це не означає, що прирозгляді причин розвитку техніки зовсім ігноруються економічні і господарськіфактори, але вони не виходять з кола практичних проблем і задач. В області жтеорії, де вступають у свої права філософія і соціологія, прагнення висунути наперший план серед причин, що визначають розвиток техніки саме духовні моменти,стає зовсім очевидним.
Тут найчастіше посилаються на знання, нанауку. Наприклад, французький філософ Ж. Фурастье пише: «Отже, іпо-перше і по-друге причиною прискорення прогресу є прогрес науки Звертаєтьсядо науки і німецький філософ Г. Рот. Він пише: „Кожна областьжиття породжує тепер вже приналежну їй науку, кожна наука — приналежну їйтехніку. Цей круговорот нашого мислення ми не сміємо і не можемоігнорувати.“
Звертання до науки зараз цілком природно,тому що їй належить величезна й у деяких відносинах саме авангардна роль утехнічному прогресі. Але не можна перебільшувати роль науки у розвиткувиробництва і техніки. Якщо бути послідовними, то логічно порушити питання:чим обумовлюється розвиток самої науки, є чи глибинні причини за межами духовнихявищ, що визначають її рух, чи наука розвивається мимовільно, не залишаючиобласті чистої думки?
Іноді це питання залишається без відповіді, вінших же випадках починаються спроби знайти якесь рішення. Наприклад великийнімецький філософ К. Ясперс вважає, що було б безглуздо узагалівідкидати практичну користь науки, не користаючись її досягнення. Алепрактичні потреби на його думку не можуть тривалий час підтримуватинауково-технічний прогрес. Наука розвивається самостійно, у результаті внутрішньогопрагнення людей до знання, їхньої споконвічної допитливості, допитливістю. Вінпише, що у противагу приниженню науки за допомогою її підпорядкування цілямтехніки і життєва практика, наука затверджується як самоціль, як правопершоджерела прагнення до знання. Але з такого погляду розвиток наукизамикається самою же наукою. Виникає круговорот свідомості.
Перебільшення ролі свідомості, науки, чистоїтехнічної творчості і винахідництва, абсолютизація їхнього значення являютьсобою ті гносеологічні причини, що приводять до ідеалістичних поглядів нарозвиток техніки.
Протилежну точку зору займає матеріалістичнадіалектика, що виходить з визнання саморуху, саморозвитку явищ природи ігромадського життя, бачить першопричину цього розвитку і саморуху в єдностей івзаємодії тих протилежних сторін, сил, тенденцій, що внутрішньо належніпредметам і явищам. Ці принципові положення, що характеризують ядродіалектичної концепції розвитку мають універсальне значення і застосовні добудь-якої області явищ у тому числі і до техніки.
Таким чином, основні причини й протиріччя,пов'язані з розвитком техніки необхідно шукати в процесі праці, у самійдіяльності людей. Але не можна забувати і про те, що сам процес праці можездійснюватися в різних сферах громадського життя, через які він включений віснування і розвиток усього суспільного організму. Істотно так само те, що навідміну від використання техніки, що може відбуватися в будь-якій області,безпосереднє її створення й удосконалення здійснюється тільки в матеріальномувиробництві. У результаті утвориться дуже складне переплетення і зчепленняпричин, дія численних протиріч, у різному ступені і різному образі, щовпливають на розвиток техніки. Дослідження механізму цих причин і протирічзв'язків і відносин виявляється дуже складним. Труднощі збільшуються і тим, щоцей процес реалізується через свідому діяльність людей і обов'язково вимагаєтехнічної творчості.
Одним з можливих шляхів подолання труднощів,зв'язаних з вивченням причин і протиріч розвитку техніки є виділеннярушійних сил і джерел технічного розвитку, а так само з'ясуванняспіввідношення між ними.
Під рушійними силами розвитку технікирозуміються такі причини і протиріччя, що є зовнішніми щодо безпосередньоїобласті її створення, виготовлення. Їх загальною позитивною ознакою є те, щовони викликають необхідність розвитку техніки, є своєрідним каталізатором, щоприскорює цей чи процес, навпроти, факторами, що гальмують його. Інша істотнаознака цих сил, що рухаються, полягає в тому, що вони самі безпосередньо неберуть участь у процесі створення нової, чи удосконалюванні існуючої техніки.Вони створюють лише визначені передумови й умови для здійснення цього процесу.
Область дії рушійних сил розвитку технікипоширюється на всі сфери громадського життя починаючи від матеріальноговиробництва і закінчуючи явищами надбудовного порядку. Як пише С. В. Шухардин»Головною рушійною силою розвитку техніки є потреба суспільства вматеріальних і культурних благах, що виявляється в протиріччі між постійнозростаючими матеріальними і культурними потребами людей і технічних можливостейзадоволення цих потреб.
Самі особисті і суспільні потреби у своємуросту і розвитку насамперед залежать від стану виробництва і формуються ім. Алевони мають визначену самостійність, можуть випереджати досягнутий рівеньрозвитку виробництва, змушувати його розвиватися далі по лінії створення новихматеріальних благ і засобів задоволення зростаючих культурних чи потреб полінії більш повного забезпечення вже існуючими матеріальними і культурнимиблагами.
Можна виділити два види потреб, що виникають у тих чи інших сферахгромадського життя і формуюють при участі і регулюванні з боку економічнихвідносин визначені замовлення на розвиток виробництва і техніки. По-перше, цепотреби в таких благах, що використовуються, споживаються в якій-небудьобласті, але самі не є засобами праці. Наприклад, меблі, будучи предметомспоживання в сфері побуту не служить засобом праці в цій області. Ріст такогороду потреб стимулює відповідний розвиток визначених галузей виробництва івикористовуваної в ній техніці. По-друге, це потреби, пов'язані з необхідністювикористання відповідних засобів праці в тій чи іншій сфері людськоїдіяльності. Їхній ріст і задоволення викликають до життя протиріччя між метоюпроцесу праці й відсутністю технічних засобів для її реалізації, чи між метою йнедостатньо повною можливістю її здійснення за допомогою наявних технічнихзасобів. У першому випадку виникає необхідність у створенні нової техніки, а вдругому — в удосконалюванні існуючої. І ті й інші протиріччя знаходять свійрішення у розвитку існуючих галузей техніки тільки в матеріальному виробництві.
Тут ми і підходимо до тій грані, що розділяєобласті дії рушійних сил і джерел розвитку техніки. Однак, було б не зовсімвірно вирішувати питання занадто однозначно, крім з області дії рушійних силрозвитку техніки матеріальне виробництво. Воно має галузеву спеціалізацію, щопостійно розширюється. Тому неможливо і недоцільно, щоб кожна галузь для себестворювала необхідну техніку. Потреби в цьому реалізуються в тій галузі, дедана техніка виготовляється. Але і тут розділова грань відносна. Наприклад,хімічне виробництво задовольняє свої потреби в розвитку відповідної техніки зарахунок хімічного машинобудування, що, у свою чергу висуває визначенізамовлення загальному машинобудуванню, приладобудуванню і т.д… Тут постійноміняється співвідношення зовнішнього і внутрішнього, рушійних сил і джерелрозвитку техніки.
Процес розвитку техніки безпосередньоздійснюється не за рахунок рушійних сил, незважаючи на всю їх значимість, азавдяки дії джерел її розвитку. До них відноситься насамперед сама людськапраця в тій галузі матеріального виробництва, де безпосередньо створюється йудосконалюється техніка. Далі до джерел розвитку техніки відносяться тіфактори, що беруть участь у цьому процесі в дозвіл відповідних протиріч черезлюдську діяльність. Це — наукові знання, культурно-технічний рівеньпрацівників, їх загальна і спеціальна освіта, професійні навички, і т.д…Зрозуміло, виділення цих факторів трохи умовно, тому що вони належать самійлюдській праці. Зроблено це тільки для того, щоб акцентувати на них увага.Нарешті, до джерел розвитку техніки відносяться засоби праці, технологія йорганізація виробничого процесу, його спеціалізація і кооперування.
Відзначаючи розходження між рушійними силамиі джерелами розвитку техніки і тенденції, що звідси випливають, не можна обійтимовчанням і деякі питання, що характеризують їхній зв'язок, єдність,взаємозумовленість. Але прогрес техніки має соціально-економічні наслідки, утому числі викликає до життя нові потреби, сприяє їх зросту, тобто діє стосовноних як своєрідна рушійна сила, тобто сам розвиток техніки потенційно містить усобі необхідність подальшого руху.
Причина розвитку техніки — центральнапроблема, але дуже важливо і те, як протікає цей розвиток, у чому виражається,які основні закономірності лежать у його основі. Розвиток техніки — складнийпроцес, що представляє собою сукупність змін у природній основі, елементах,структурі і функціях технічних пристроїв і технічних систем. Цей процеспов'язаний завжди або з поліпшенням існуючої техніки, або зі створеннямпринципово нової. Як уже відзначався вище — розвиток техніки глибокодіалектичний і неминуче містить у собі кількісні і якісні зміни, періодиеволюційного руху і глибокі революційні перетворення. Як і усе в природі,техніка, звичайно ж розвивається по діалектичних законах єдності і боротьбипротилежностей, переходу кількісних змін у якісні, і заперечення заперечення.Вплив цих основних законів на техніку показано в роботах відомого радянськоговченого С. В. Шухардина.
Закон єдності і боротьби протилежностейвиявляється у формі боротьби нового зі старим, і не тільки в боротьбіпрогресивних науково — технічних ідей з ідеями консервативними, але й у формівиникнення і розвитку нового, його співіснування зі старим, і поступовоговитиснення останнього. Закон заперечення заперечення виступає у формі нібитоповернення до старих технічних ідей і використання їх на новій технічнійоснові. Закон переходу кількісних змін у якісні і назад знаходить вираження веволюційному і революційному розвитку факторів, що впливають на продуктивнусилу праці.
Ці основні закони діалектики впливають нарозвиток техніки і технічного прогресу в цілому. Вплив цих законів виражаєтьсяу факторах технічного прогресу, але перш, ніж ми перейдемо до їх розгляду,необхідно відзначити, що технічний прогрес на усіх своїх етапах і у всіх своїхпроявах невіддільний від науки, що пронизує розвиток техніки. Науковий прогрес іпрогрес техніки усе більше зливаються в єдине ціле, у єдиний науково-технічнийпрогрес, що має свої ознаки й особливості.
Першою ознакою технічного прогресу є перехідкількісних змін у якісні. Закономірне відмирання старого і виникнення нового,більш зробленого і прогресивного, характерно для розвитку всього існуючих. Уцьому — суть прогресу і суспільства в цілому і будь-якій області громадськогожиття, виробництва, науки і техніки.
Однак, така поступова зміна означаєеволюційний розвиток, що відповідає лише кількісному росту технічних показників (параметрів). Різні нововведення в конструкції збільшують КПД,швидкість надійність, спрощують керування, але кожний з таких параметріводержує не якісні, а тільки кількісні зміни, тому що і до цього ті ж самі якостібули характерні для цих конструкцій, перехід кількості в якість у такій змініне має місця.
Нова якість припускає виникнення принциповенової об'єктивної реальності. Стосовно до техніки в цілому це означає появуштучно створених знарядь праці (технічних засобів), уперше здатних виконуватизовсім нові задачі. Перехід кількості в якість, виникнення техніки нової якостізавжди є революційним процесом, являє собою революцію в техніку. Такимиреволюціями були поява залізних знарядь, водяних і вітряних двигунів,автоматичних ліній та ін.
Нова якість технічні засоби здобувають тоді,коли безупинне збільшення технічних параметрів (кількості) доходить до межі. Ітоді виникає необхідність принципово нового рішення технічної задачі. Чи,скажемо інакше. Нова техніка з'явиться тільки тоді, коли практика поставитьзадачі, що не можуть бути вирішені за допомогою старих технічних засобів. Алеелементи нової техніки завжди зароджуються в надрах старої.
Тут ми підходимо до ще одній характернійознаці технічного прогресу. Мова йде про впровадження нової техніки, технічнихудосконалень. Ефект від нового в техніку досягається тільки тоді, коли воно,виникнувши, одержує підтримку і широке поширення.
І, нарешті, ще один момент, що характеризуєтехнічний прогрес — його багатосторонність. Розвиток техніки йде далеко нерівномірно. Життя змушує звертати особливу увагу через ті чи інші потреби наодні галузей, і менше — на інші. Технічний прогрес повинний бути дійсновсебічним, охоплюючи всі галузі виробництва. Чим велика погодженість і гармоніябудуть досягнуті, тим менше буде вузьких місць і диспропорцій, тим швидше будепротікати технічний прогрес і більший ефект одержить суспільство.
Таким чином, основні закони діалектикизастосовні до техніки. Основні закономірності, наприклад, «перехід віднижчого рівня до вищого», «наступність у розвитку»,«нерівномірність у розвитку окремих галузей» так само поширюються натехніку. Але на виділенні тільки загального зупинятися не можна. Завданняполягає в тім, щоб піти далі, вивчити ті закономірності, що властиві не всімсуспільним явищам, а самій техніці, її розвитку.
Іноді говорять, що техніка розвивається зазаконами природи. На доказ приводиться той факт, що будь-яка машина і знаряддязасновані на законах і явищах природи, які не можна ігнорувати, створюючитехніку. Дійсно, ці закони не можна відкинути. Чим краще ми їх знаємо, тимкраще створюємо техніку, повніше використовуємо в ній сили і явища природи. Алесама природа ніколи не створювала і не створює техніку, "… техніка створюєтьсялюдьми, суспільством, а раз так, то безглуздо намагатися законами природипояснити технічний прогрес ", — пише Ю. С. Мелещенко.
Техніка — суспільне явище, тому, її розвитокпідлеглий суспільним законам. Але і це ще не усі. Техніка розвивається не по економічних,політичних чи інших законах, властивим визначеним сторонам громадського життя,а за законами, що виражають її взаємодія з цими сторонами, стійкі зв'язки івідносини з ними. Говорячи про природознавство і техніка, необхідно відзначити,що вони мають свої специфічні закономірності, у яких виражаються відноснопостійні відносини і зв'язки їхній з іншими суспільними явищами. Отже, прагнучизнайти закономірності техніки і технічного прогресу, необхідно в першу чергувивчати їхню взаємодію з іншими сторонами і явищами громадського життя. Це однагрупа закономірностей.
З нею пов'язана і від неї залежить групазакономірностей, що характеризує безпосередню взаємодію людей і техніки всистемах «людина і знаряддя», «людина і машина»,«людина й автомат», крім того, сюди відносяться закономірні зв'язки,що маються між людьми і технікою в процесі технічної творчості, а так самозакономірності взаємодії людей і технічного середовища.
Нарешті, ще одна група закономірностей, щозалежить від першої й другої, виражає ті стійкі зв'язки і відносини, щовнутрішньо належать самій техніці, як особливому суспільному явищу. Розглянемоцю групу закономірностей більш докладно.
Складні знаряддя, машини, технічні пристроїскладаються з окремих елементів, що являють собою не яку — те частина дробовогоцілого, а утворять це ціле. Машини і пристрої — не хаотичне додавання вузлів ідеталей, окремих елементів, вони мають визначену внутрішню організацію,структуру, завдяки якій елементи певним чином зв'язані один з одним. Таким чином,кожен технічний пристрій, будучи складним утворенням, складається з рядуелементів має внутрішню структуру. Під структурою розуміється спосіб зв'язкуелементів, їхня система відносин між собою. Причому структура є законом якийдодає сукупності окремих елементів цілісний характер, організує їх у ціліснусистему.
Тому, є підстави вважати, що існує рядзакономірностей елементів внутрішньої організації, структури технічнихпристроїв і технічних систем. Наочним прикладом обліку, свідомого використаннятаких закономірностей є стандартизація і нормалізація.
Одним з об'єктивних законів, що знаходятьсвоє відображення в стандартах, є взаємозамінність деталей, вузлів, механізмів,машин.
Суть закону проста: будь-яка деталь, вузол,агрегат, машина завжди можуть бути замінені іншими такими ж виробами незалежновід того, де, ким і коли вони виготовлені. Цей закон є порівняно загальним, вінскладається на базі цілого ряду приватних законів, що виражають істотні, стійкіі повторювані багаторазово ознаки елементів й структури конкретних видівтехнічних пристроїв, особливо тих, котрі знаходяться в масовому виробництві. Устандартах такі закони знаходять своє постійне відображення.
Повторюваність, збереження ознак івластивостей можуть мати різний ступінь спільності, охоплюючи не тільки вузли ідеталі строго визначеного технічного пристрою, але і ряду пристроїв. На ційоснові будується нормалізація деталей, що має велике прогресивне значення вмашинобудуванні, у техніку. Нормалізація враховує закономірності стійкості іповторюваності ознак, але вже стосовно до деталей і вузлів для багатьохтехнічних пристроїв.
Структурні закономірності технічних пристроїввиявляються в будь-якій машині, а так само в системі машин. Зараз широковикористовуються багатоінструментальні верстати, що складаються з тисячдеталей, що приводять у рух сотні інструментів. Верстати звичайно зв'язані міжсобою, утворять лінію, що складається іноді з десятків верстатів, сполученняяких аж ніяк не довільно, а підкоряється визначеному закону, що випливає зприроди і призначення технологічного процесу.
У складних системах можливі і неминучіполомки і несправності, вихід з ладу окремих машин, вузлів, деталей, через щоприпиняється робота всієї системи. Фахівці в області математики підрахували, щоімовірність виходу з ладу механізму, машини, лінії пропорційна добуткуімовірностей виходу з ладу кожної вхідної в їхній склад деталі. Ясно, що якщочисло деталей велике, то імовірність виходу з ладу чи машини системи машин дужевелика. Надмірно громіздкі лінії взагалі можуть не працювати, хоча вхідні в неїокремі машини, вузли і деталі самі по собі досить надійні. Звідси величезнаважливість дослідження законів зв'язків і взаємодії, організації складнихтехнічних систем і на цій основі раціональне їхнє конструювання.
У висновку глави хотілося б відзначити, щоніяка техніка не можлива без участі людини, про техніка без людини не може йтиі мови. Тому надзвичайно важливо простежити механізми взаємодії техніки ілюдини.
3. Взаємодія техніки і суспільства
Багато дослідників в області філософії всерйоззацікавлені такими проблемами як соціальні наслідки технічного розвитку, етичніпроблеми й особливості сучасної технотронної ери, формування системи цінностейв індустріальному і постіндустріальному суспільстві, технічне утворення,виховання, взаємодія суспільства і техніки.
Сьогодні ці проблеми торкають інтереси всьоголюдства. Причому небезпека полягає не тільки в необоротних змінах природногосередовища: прямий наслідок цих процесів — зміна самої людини, його свідомості,сприйняття світу, його ціннісних орієнтацій і т.д..
Французький соціолог Ж. Эллюль у роботі“Друга революція" так уявляє собі вплив техніки на життя людини: «Миживемо в технічному і раціоналістичному світі. Природа вже не є наше твариннеоточення. По суті справи, середовище, що помалу створюється навколо нас, єнасамперед Всесвіт Машини. Техніка сама стає середовищем у буквальному значенніцього слова. Техніка оточує нас як суцільний кокон без просвітів, що робитьприроду зовсім марної, покірний, вторинної, малозначної. Що має значення — такце техніка. Природа виявилася демонтованої науками і технікою, техніка склалацілісне середовище, усередині якої людина думає, живе, почуває, здобуваєдосвід. Усі глибокі враження одержувані їм приходять від техніки.»Визначаючи техніку як сукупність методів, раціонально оброблених і ефективних убудь-якій області людської діяльності, Эллюль зв'язує техніку з загальноюраціоналізацією світу і висуває вимоги контролю над технічним розвитком.Техніка здатна перетворювати засоби в мету, стандартизувати людське поводження,і, як наслідок, робить людину об'єктом «калькуляцій і маніпуляцій».
Таким чином, технічний прогрес з поглядуфілософів техніки, робить згубний вплив не тільки на навколишнє середовище, алеі на те, як людина сприймає цей світ. Техніка, перетворюючись в самостійнецілісне середовище, переутворює наше сприйняття світу, вторгається навіть вобласть мистецтва. «Мистецтво, — пише Эллюль, по-справжньому укорінено вцьому середовищі, що, зі своєї сторони цілком реальне і вимогливе. І переходу,що вчинився, від старого, традиційного середовища до цього технічногосередовища досить для пояснення всіх особливостей сучасного мистецтва. Усятворчість зосереджується в області техніки і мільйони технічних засобіввиступають свідченням цього технічного розмаху, набагато більш разючого, чимусе те, що зміг зробити художник. Художник уже не може залишатися творцем передреальністю цього колосального продукування речей, матеріалів, товарів, потреб,символів, що викидаються щорічно технічним виробництвом. Теперішнє мистецтво — відображення технічної реальності.»
Протилежну точку зору займає Х.Ортега-и-Гассет у своїй роботі «Міркування про техніка». Жити — значить робити, діяти, і, лише остільки, оскільки останні дії нездійсненні безтеорії, споглядання, тільки в силу цих причин і тільки внаслідок останніх життятак само є думка, теорія, наука. Тому, людина вирішує цілком протилежнутвариною задачу, саме тому що людська задача має надприродні характеристики,він не може, подібно тварині, направити свою енергію на задоволенняелементарних потреб. Людина повинна зберігати зусилля, щоб присвятити їхнійнадлишок здійсненню неймовірного підприємства — реалізації свого буття у світі.Тому сама людина починається з розвитку техніки.… і зміст, і причина технікилежать за її межами, а саме у використанні людиною його надлишкових,вивільнених завдяки техніці, сил
Далі приводиться такий факт, що за однестоліття населення Європи збільшилося приблизно в 3.5 рази, і завдяки техніцівсі ці люди можуть нормально жити і працювати. «Якби техніка занепала,сотні мільйонів людей припинили б існування». Однак, ріст техніки несе всобі не тільки позитивні сторони. Він послужив причиною чималої кількостісучасних конфліктів. «Людині удалося помістити між собою і природою деякуобласть технічного творчого розвитку, причому настільки могутнього і стрімкого,що з нього народилася своєрідна надприрода… він готовий от-от утратитиреальні представлення про техніка і про умови, у яких вона виникає і бачити вподібних речах звичайні дарунки природи». Іншою характерною рисою взаєминлюдини і техніки є те, що вже не знаряддя служить людині, а людина є придаткоммашини.
Взаємодія техніки і суспільства у своїхроботах розглядав і Мартін Хайдеггер. У його роботах техніка являє собоюнайбільшу небезпеку для суспільства. До нього техніка безумовно ставилася взв'язок з розвитком культури в цілому й історії людини, однак, трактуваласявона лише як фактор серед багатьох, по Хайдеггеру, навпаки, техніка є сутністюсучасної епохи, сутністю з необхідністю що виходить з попередньої історії.Нарешті, до Хайдеггера техніка розглядалася в першу чергу як проблема філософіїкультури і філософії історії і в другу чергу як антропологічна проблема.
В основній ідеї Хайдеггеровской філософіїтехніки, а саме в розгляді техніки як нового й історично радикального способувідносини до буття улаштовується та точка зору, що небезпека техніки для людиниполягає насамперед не в знищенні існування людини, а в перетворенні його сутності.
Торкався це питання і видний німецький філософКарл Ясперс. Як природа змінює свій вигляд під впливом техніки, яке зворотнадія на людину робить його технічна діяльність, тобто як характер його праці,організація його праці і його вплив на середовище змінюють самої людини — отцентральна тема філософських міркувань із приводу взаємодії людини і техніки К.Ясперса.
Безсумнівно одне: техніка спрямована на те,щоб у ході перетворення всієї трудової діяльності людини, перетворити і самулюдину. Людина вже не може звільнитися від впливу створеної нею техніки. Ізовсім очевидно, що в техніку укладені не тільки безмежні можливості, але ібезмежні небезпеки. Як аналогію Ясперс наводить приклад з відкриттям первіснимилюдьми вогню: воно так само таїть у собі величезні можливості і величезнунебезпеку. Тепер як і тоді, людство вступає на зовсім новий шлях — бути може,його чекає влада руйнівних сил і морок небуття.
Зовсім іншу позицію стосовно техніки спираючина праці К. Маркса займає В. И. Ленін. Прогрес техніки по думці Леніна востаточному підсумку приводить до соціальних перетворень (класи, родина,особистість). Взаємодія техніки як елемента продуктивних сил із соціальнимиінститутами носить складний і неоднозначний характер. Техніка впливає насуспільство різними шляхами в різних формах. У залежності відсоціально-економічних умов її застосування цей вплив перетерплює модифікації — зм'якшується, амортизується, чи навпаки, підсилюється, збільшується. І нарешті,сам розвиток техніки випробує могутній вплив економічних, політичних і ідейнихінститутів суспільства, що чи може стимулювати науково-технічний прогрес, чигальмувати його, модифікуючи технічні форми і затримуючи їхній розвитоквідповідно до економічними чи політичними цілями того чи іншого класу.
При аналізі механізму соціального впливутехніки важливо звернути увагу на наступні три моменти:
Вплив техніки на суспільство йде насампередчерез підвищення продуктивності праці, що обумовлюється розвитком технічнихзасобів. Ріст продуктивності праці, що з'явився наслідком удосконаленняпервісних найпростіших знарядь виробництва призвів до росту суспільногобагатства, до виникнення деякого надлишку сукупного суспільного продукту, іотже, до приватної власності, а потім до суспільної нерівності і класового розшарування.Стрибок у підвищенні продуктивності праці, що відбувся з переходом до машинноговиробництва, сприяв подальшої поляризації експлуатованих і визискувачів.
Іншим напрямком впливу техніки на суспільствоє спеціалізація засобів праці, що служить технічною основою поділу праці.Розвита автоматика, що цілком усуває суб'єкта як механічне знаряддя зі своєїструктури, кладе кінець поділу людської праці на основі поділу засобіввиробництва.
Нарешті, по-третє, при аналізі соціальної ролітехніки варто мати на увазі міру заміщення технічними засобами трудових функційлюдини. Виникнення предметного погляду на основні технологічні функції фізичноїпраці, а потім розумові, обумовлює корінні зміни в технологічному способівиробництва, у способі з'єднання людини і техніки в трудовому процесі. Корінноїж зміни в технологічному способі виробництва, у свою чергу, викликаютьланцюгову реакцію змін у техніку, виробництві, економічних і соціальнихінститутах суспільства. Перехід від ручної праці до машинного викликав істотнізміни не тільки в професійної, але й у соціальній структурі суспільства (класробітників і клас власників засобів виробництва перетворилися в основні класисуспільства). Зрештою новий технологічний спосіб виробництва привів дозміцнення і панування нового суспільного способу виробництва — на змінуфеодальним суспільним відносинам прийшли капіталістичні суспільні відносини.
Ріст продуктивності праці, будучи головним,підсумковим напрямком впливу техніки на суспільство, ґрунтується на двох іншихвідзначених напрямках цього впливу. Крім основних факторів впливу техніки насуспільство можна назвати так само і деякі інші: форму технічних засобів, їхнюструктуру, матеріал, технологічні методи впливу. Усі ці фактори, разом узяті,характеризують той чи інший рівень розвитку продуктивних сил суспільства.
мислення і т.д.
З іншої сторони і техніка випробує вплив збоку суспільства. Цей вплив визначається:
· Технологічним рівнемрозвитку виробництва;
· його організацією;
· соціально-економічнимивідносинами;
· господарською політикоюдержави;
· економічними і політичнимивідносинами між державами і міжнародним поділом праці.
4. Проблеми і протиріччя розвитку техніки
Розвиток техніки в сучасному світі усе більшгостро виявляє двоїстий характер її досягнень. З однієї сторони без технікипросто неможливо представити розвиток людства, а з іншого техніка — могутнясила, здатна викликати самі негативні, навіть трагічні наслідки. Не продуманийрозвиток техніки приводить до того, що успіхи технічного прогресу звичайнообертаються складними соціальними проблемами. Заміняючи робочу силу людини навиробництві, приводячи тим самим до підвищення продуктивності, техніказагострює проблеми зайнятості і безробіття; житловий комфорт приводить сьогоднідо небажаної роз'єднаності людей; досягнута за допомогою особистого транспортумобільність купується ціною шумового навантаження, незатишних, знеособленихміст, загубленої природи і т.д.
Протягом століть наукова і технічна діяльністьвважалися морально нейтральними. Сьогодні ми вже не можемо зневажати етичнимконтекстом діяльності чи вченого інженера.
Інженер у сучасному світі повиннийусвідомлювати свою відповідальність перед людською цивілізацією. Сьогодніінженер — служитель гуманності. Людство усе більше виявляється залежним віднаслідків технічного розвитку. У цьому зв'язку керування технічним прогресом,його стримування, регулювання, здійснення його цілей, оцінка результатіввиявляються сьогодні не тільки інженерною, державною, управлінською, але йетичною проблемою.
«Ніколи ще колись в історії, — пишенімецький філософ А. Хунинг, — на людину не покладалася настільки великавідповідальність, як сьогодні, тому що ще ніколи він не володів настількивеликою — багаторазово зрослої, завдяки техніці, владою над іншими природнимиістотами і видами, над своїм навколишнім середовищем і навіть над усім живим наЗемлі. Сьогодні людина в регіональному чи навіть у глобальному масштабі можезнищити свій власний вид і усі вищі форми чи життя, щонайменше завдативеличезної шкоди.» Людина так глибоко проникнула в надра природи, що посуті своєї, технічна діяльність у сучасному світі стає частиною еволюційногопроцесу, а людина — частиною еволюції.
Стаючи співучасником еволюції людина повинна ідопомагати їй. Необхідно задуматися, чи людина робити усе належне, що може.Сучасна техніка досягла такого рівня розвитку, знайшла настільки могутній впливу світі, що можна говорити про визначену самостійність техніки, про здатністьдіяти, направляти розвиток суспільства, формувати світогляд. Зараз уже важкозрозуміти: техніка служить людині, чи людина — техніці. Удосконалюючи техніку,людина сама підпадає під її владу. І чим точніше, чім досконаліше технічнізасоби, тим більше має потребу в них людина, і підкоряє їм своє існування, що,у свою чергу, обмежує його волю і достоїнства. Подібний широкомасштабнийрозвиток техніки, що охопив майже всі сфери людської життєдіяльності те саме щоекспансії. Варто задуматися, чи потрібно людині робити усе, що вона може, на щоздатній її технічний геній, чи потрібно здійснювати всі свої технічні потенції?
На порозі XXI в. людство виявилося переднеобхідністю рішення проблем світового порядку: забруднення навколишньогосередовища відходами промислового виробництва; невідновне вичерпання природнихресурсів; порушення балансу в демографічних процесах; небезпека радіоактивноїкатастрофи і т.д… Усе це змушує задуматися про цілях і перспективах технічногорозвитку, про міри його можливого обмеження.
Некерована технологічна експансія викликалашироку полеміку на Заході. 60-і роки стали віхою в наростанні кризовоїсвідомості епохи. Цей час прийшло на зміну повальному захопленню технікою,преклонінню перед успіхами НТР і відзначено зміною співвідношень у системі«суспільство — техніка — природа», зростанням суспільногозанепокоєння, масовими виступами молоді, рухом «зелених» у захистнавколишнього середовища.
У 1972 році стало сенсаційним опублікування«Меж росту» — першої доповіді Римського клуба, нині всесвітньовідомої міжнародної громадської організації. Ця доповідь була підготовлена наоснові результатів дослідження, проведеного групою вчених Массачусетськоготехнологічного інституту під керівництвом Д. Медоуза в рамках проекту«Складне становище людства». Висновки, до яких прийшли американськівчені, перекидали всі звичні представлення про тенденції світового розвитку,стабільності і благоденстві, про цілях і перспективах людського існування.Припущення, що містяться в доповіді оцінки і, зробили сенсацію не тільки внауковому світі, але і серед тих, хто міркує і турбується про долю світу: вонизмусили задуматися про недалеке майбутнє нашої планети, про реальну погрозу, щонависла над нею. Чи можуть бути темпи росту чисельності населення і запасівкапіталу, говорилося в цьому дослідженні, фізично реалізовані в нашому світ?Яка кількість людей у змозі забезпечити всім необхідним наша планета, на якомурівні і на який термін?
За прогнозом Медоуза і його колег, зробленомубільш чверті століття назад, людство впевнено йде назустріч глобальнійкатастрофі, уникнути яку можна, тільки прийнявши відповідні міри, спрямованінасамперед на обмеження, регулювання зростання виробництва, видобуток івиробництво природних ресурсів. Але справа не тільки в цьому. Особливу цінністьпредставляє принципово новий підхід учених до поняття самих критеріївсоціального прогресу, що дотепер традиційно вбачалися в безупинному нарощуванніпродуктивних потужностей, спрямованих на постійне збільшення виробництва з їхдопомогою матеріальних благ. «Межі росту» показали, що ріст не можепродовжуватися до нескінченності. Прийшов час, коли людство повинне відмовитисявід кількості на користь якості.
Висновки, до яких прийшли дослідники,викликали безліч критичних зауважень, суперечок, дискусій. Книга булазустрінута з величезним інтересом і переведена на 35 мов. У ній Д. Медоуз писав:«Часто задається питання, чи продовжуємо ми і зараз вважати, що отримані вході нашого дослідження результати є точними… я можу затверджувати без усякихзастережень, що всі головні варіанти майбутнього світового розвитку, що мивиявили і досліджували у своїй книзі, підтвердилися розвитком подій і новихсвітових відкриттів 70-80-х рр.»
За чверть століття вченими різних країн зініціативи Римського Клуба підготовлено понад 20 доповідей. В основі цихдоповідей — широкомасштабні дослідження глобальних проблем сучасності. Пристворенні Римського Клуба було визначене коло задач цієї організації:
-допомогти людям планети усвідомити значимістьі складність проблем, що коштують перед людством на рубежі XXI в.;
-сприяти встановленню нових відносин, щонеобхідні для запобігання глобальної катастрофи, для виживання людства.
Один з напрямків діяльності Римського клуба — інформування широкої громадськості про проблеми, що коштують перед людством,про результати досліджень, що проводяться з ініціативи Римського клуба, проперспективи і соціальні наслідки науково-технічного, промислового, економічногорозвитку у світі.
У 1991 році Римський клуб звернувся до людстваз закликом про солідарність. Доля світового співтовариства залежить відрозуміння серйозності глобальних проблем і причетності кожної людини до їхрішення.
Висновок
Сьогодні ми можемо говорити лише про періодстановлення філософії техніки як спеціальної області філософських досліджень.Область досліджень «філософія і техніка» охоплює наступні ключовімоменти:
1 Включення техніки в картину світу для того,щоб забезпечити формування в суспільній свідомості оптимістичної оцінки технікиі її розвиток на противагу абстрактно-ілюзорним або критико-песимістичнимпредставленням.
2 Вивчення діалектики техніки і технічнихнаук, а так само їх розвитку з метою співвіднесення умов керування НТП ізгуманістичною постановкою цілей (відносини між структурою і функцією, елементомі системою, факторами і закономірностями, тенденціями і механізмами).
3 Аналіз методологічних і теоретико-пізнавальнихпроблем технічних наук і інженерної діяльності для підвищення їхньоїевристичної ефективності.
4 Теоретичне рішення моральних і етичнихпроблем розвитку техніки, що служить основою для відповідальної і раціональноїдіяльності в епоху, багато в чому обумовлену наукою і технікою.
Значимість питання до чого може привестилюдини невтримний розвиток техніки настільки великий, що в даний час ця галузьлюдської діяльності стала навряд чи не головною проблемою розуміння нашоїситуації. Реальність техніки привела до того, що в історії людства відбувсянеймовірний перелом, усі наслідки якого не можуть бути передбачені і котрінедоступні навіть самої палкої фантазії, хоча ми і знаходимося в самому центрітого, що конституює механізацію і технізацію нашого життя.
Одне у всякому разі очевидно: техніка тількизасіб, сама по собі вона не гарна і не дурна. Усі залежить від того, що з їїзробить людина, чому вона служить, у які умови вона її ставить. Усе питання втім, що за людина підкорить її собі, якою виявить вона себе з її допомогою. Чиможе случитися, що техніка, відірвавши від змісту людського життя,перетвориться в засіб шаленого божевілля нелюдей, чи, що вся земна куля разоміз усіма людьми стане гігантською фабрикою, мурашником, що, роблячи і знищуючи,залишається в цьому вічному круговороті порожнім циклом, позбавлених усякогозмісту і змісту подій? Розум може конструювати таку можливість, однак,свідомість нашої людської сутності буде повторювати: це неможливо.
Отже, філософська проблема техніки існує.Техніку вивчали багато філософів, але тільки в наш час ця проблема одержаласвоє найбільше поширення. Техніка, претвориться сама, перетворить і людину,змушує її жити у своєму скаженому темпі. Філософська думка повинна чіткорозуміти весь зміст цієї реальності, і від того,
наскільки правильно, осмислено ми підійдемо до рішення цих питань,прямо залежить майбутнє людства.
Списоклітератури.
1. Мелещенко Ю. С. Техника изакономерности ее развития. Лениздат, 1970 г. 248 с.
2. Мелещенко Ю. С. Человек, общество,техника. Лениздат, 1965 г. 344 с.
3. Митчем К. Что такое философиятехники? М.: Аспект-пресс, 1995, 149 с.
4. Сахаров А. Д. Мир через полвека(мир в 2024 году) // Вопросы философии, 1989 г. № 1, с. 27-34.
5. Философия Мартина Хайдеггера исовременность. Сб. ст. М. Наука 1991 г.253 с.
6. Философский энциклопедическийсловарь. М.: Советская энциклопедия 1983 г.
7. Шухардин С. В., Кузин А. А.Теоретические аспекты современной научно — технической революции. М.: Наука,1980 г.144 с.
8. Ясперс К. Смысл и назначениеистории. М.: Республика, 1994 г. 527 с.