Реферат: Аналіз інвестиційної діяльності в Україні та шляхи її розвитку

Міністерство освіти і науки України

Київськийінститут міжнародної економіки та підприємництва

Нововолинськийекономічний факультет

Кафедраекономіки підприємства

Курсова

Натему: „Аналіз інвестиційної діяльності в Україні та шляхи її розвитку”

Виконав студент

ІІ курсу

групи МЕ-106

Сергій

Перевірив:

Баранецький А. П.

Нововолинськ

2008

Зміст

Вступ

І. Теоретичні аспекти інвестиційної діяльності

1.1 Економічна суть інвестування. Види інвестицій.

1.2 Приоритетні галузі для іноземного інвестування вУкраїні

ІІ. Аналіз інвестиційної діяльності в Україні.

2.1. Іноземна інвестиційна діяльність в Україні

2.2 Проблеми іноземного інвестування в Україні.

ІІІ. Шляхи поліпшення інвестиційної діяльності вУкраїні

Висновок

Спсок використаної літератури

Вступ

На сьогодніактуальною є тема накопичення та інвестування. Для збереження і примноженнязаощаджень потрібно відмовитись від старих засобів накопичення та перейти дозасобів, притаманних ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвоюінвестування.

У державі зкомандно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні векономічній теорії, ні у практиці. В останні роки це поняття почалозустрічатися в економічній літературі країн Східної Європи та СНД, щопояснюється зміною системи господарювання і переходом до ринкових відносин.Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest», що означає«вкладати». У минулому більшість авторів трактувала поняття «інвестиції» яксукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузінародного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилковоототожнювались із поняттям «капітальні вкладення».
Розглянемосучасне тлумачення категорії «інвестиції». Закон України «Про інвестиційнудіяльність» від 18.09.91 дає наступне визначення: інвестиції – всі видимайнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницькоїта інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток абодосягається соціальний ефект.

Такими цінностямиможуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінніпапери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та іншіматеріальні цінності); майнові права, що випливають із авторського права,досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних,комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації,виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, алене запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами,будівлями, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності [6].

Отже, в широкомурозумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою його збільшення. При цьомуприріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову відвикористання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його заризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.

Інвестиції – цеекономічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментомформування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічногоросту.

Таким чином, інвестиції –це те, що «відкладають» на завтрашній день, щоб мати можливість більшеспоживати в майбутньому.

У наступнихрозділах ми розглянемо і проаналізуємо сучасний стан інвестиційної діяльності вУкраїні та можливі шляхи її розвитку.

І.Теоретичні аспекти інвестиційної діяльності

1. 1 Економічнасуть інвестування. Види інвестицій

 Інвестиції — нове явище в економіці і праві України. У перекладі з англійської мови — це капітальні вкладення.Вони є довгостроковими, цільовими, здійснюються державними і недержавними(приватними або індивідуальними) інвесторами на підставі інвестиційної угоди,передбачають отримання прибутку інвестором, підлягають державній1реєстрації.[7c.12-15]

Однак капіталовкладення — інвестиції у широкому розумінні. У вузькому ж розумінні інвестування — цедовгострокове вкладення капіталу. Інвестиції за національною ознакою можнаподілити на іноземні інвестиції в Україну, з України за кордон івнутрішньодержавні інвестиції.

За об'єктомвкладення інвестицій виділяють реальні і фінансові інвестиції У нас фінансовіінвестиції іноді називають прямими, що розбігаються з американськоютермінологією, згідно якою останніми є інвестиції у фірму, що складають більше10% капіталу.

Якщо мова йде проіноземні інвестиції, у світовій практиці до прямих відносять такі, що складають25% капіталу фірми.

Перш, ніжз'ясувати відмінність між реальними та фінансовими інвестиціями зазначимо, щоінвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються воб'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюєтьсяприбуток або досягається соціальний ефект.

Отже, реальніінвестиції являють собою вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництваі предмети споживання (наприклад, у будинки, споруди, устаткування, та іншіматеріальні цінності).

Порівняно новимявищем для даного виду інвестицій є лізинг (від англійського «leasing» — довгострокова оренда машин іустаткування).

Лізинг забезпечуєпромисловим, транспортним, торгівельним та іншим підприємствам можливістьотримати у користування широкий асортимент промислового та іншого обладнання,транспортні засоби (у т.ч. літаки і кораблі) у спеціалізованих лізинговихкомпаніях. Лізінговікомпанії за власні кошти купують обладнання і здають в оренду.

Лізинг дозволяєпромисловим та іншим компаніям задовільнити потреби у основних фондах безздійснення значних одноразових капітальних затрат, використовуючи при цьомудороге чи спеціальне обладнання.

Він є привабливимметодом фінансування інвестицій і в легкій промисловості для середніх ідрібних, але прибуткових і конкурентноздатних фірм.

Включення лізингу вінвестиційні програми промислових підприємств дозволяє також покращитипланування та організацію інвестиційного процесу. Адже більшість угод за нимзаключається за фіксованими ставками і на попередньо узгоджених умовах.

Лізинг забезпечуєфірмам-орендарям ряд фінансових вигод:

1) придбання устаткуванняобходиться дешевше, оскільки фінансова компанія може отримати позику накредитному ринку по більш низькій ставці, ніж підприємство-орендар;

2) він дозволяєпромисловим та іншим компаніям ширше використовувати державні податкові іамортизаційні пільги;

3) вдається упевній мірі уникнути негативного впливу інфляцій, оскільки орендні ставкивстановлюються на дату підписання угоди і потім, як правило, не переглядаються.У сучасній світовій практиці найбільшого значення набув фінансовий лізинг(частіше через оренду із залученням засобів третьої сторони).

За підрахунками західнихекономістів у розвинених капіталістичних країнах лізинг покриває від 6% до 20%щорічних потреб у засобах для інвестицій в основні фонди.

Лізинг ставтранснаціональним явищем. Найбільший розвиток лізингової компанії отримали уСША. На його умовах у США можна придбати практично будь-яке обладнання. УЄвропі лізингові операції досить поширенні в Англії та Франції.

Фінансовими інвестиціямиє вкладення у цінні папери, а також розміщення капіталу у банку. У складіфінансових інвестицій можна виділити портфельні — це сукупність цінних паперіврізних елементів, які придбав інвестор з метою отримання прибутків шляхомінвестицій у ці папери.

Виходячи ізсучасної структури фондового ринку України, одне з основних місць у портфеліповинні були б зайняти акції банків. Однак останнім часом банки все пасивніше розповсюджують своїакції серед сторонніх і в першу чергу — індивідуальних інвесторів. Цим іобумовлюється те, що більшість банків особливо не турбуються про підтриманняліквідності своїх акцій.

При формуванніінвестиційного портфеля великий інтерес викликають акції та інвестиційнісертифікати інвестиційних фондів і компаній.

Досить рідким фінансовимінструментом на нашому фондовому ринку залишаються облігації, хоча і вони є упортфелі.

До інвестиційногопортфеля входять також облігації органів управління, казначейські зобов'язання,ф'ючерси, опціони.

Крім власнецінних паперів, до інвестиційного портфеля як найбільший поширений сьогодніальтернативний спосіб вкладення вільних грошових засобів, включенийамериканський долар, який виступає свого роду базою для порівняння ціннихпаперів, включених до портфеля.

Поряд з реальнимиі фінансовими інвестиціями існують і так звані інтелектуальні інвестиції, тобтосукупність технічних, технологічних знань, ліцензій, ноу-хау, підготовка таперепідготовка кадрів тощо.

У практиціінвестування зустрічаються реінвестиції, вкладання коштів, що отриманні у формідоходів від інвестиційних операцій. Напрямки реінвестиційної діяльності ті ж самі, що іінвестицій у власному розумінні слова — оборот продуктивного, грошового тафіктивного капіталу. Основна мета реінвестування — одержання підприємницького прибутку,проценту або дивіденту. Розрізняють реальні і фінансові реінвестиції.

Отримує розповсюдженнянова інвестиційна стратегія, яка орієнтується на конкретних людей та конкретніпідприємства. Це так званий селенг — залучення особистих коштів працівниківпідприємств (фірм), коли останні, переносячи труднощі з фінансовими ресурсами,змушені звертатись за допомогою до своїх працівників. Селенг — це один ізспособів інвестування різних програм.

Інвестори. Це суб'єктиінвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних,позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єктиінвестування. Ними можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземнихдержав, а також держави. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів,покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційноїдіяльності. До об'єктів інвестиційної діяльності, таким чином відносяться і їїучасники — інвестори, замовники, користувачі робіт, постачальники, банківські,страхові і посередницькі організації, біржі тощо.

Зазначимо, що абсолютнабільшість юридичних осіб, які діють на фондовому ринку в якості інвесторів, єінститути. Тому цю категорію інвесторів називають інституційними інвесторами.Вони купують акції і облігації з різних причин. Найбільш поширеною серед них єпрагнення не лише захистити свої тимчасово вільні кошти від знецінення, але йодержати певний дохід. Поряд із цим інституційні інвестори купують цінні папериз метою впливу на упраління емітентом, використання їх як засобу розрахунків.

Крімінституційних інвесторів діють ще індивідуальні інвестори, тобто фізичні особи,які переслідують свої особисті інтереси і є досить багаточисельними нафондовому ринку. Таким чином, якщо індивідуальні інвестори на фондовому ринкує, як правило, у більшій мірі — багаточисленими, інституційні інвестори — убільшій мірі впливовими. Цепояснюється рядом причин: по-перше, як правило, інституційні інвесториволодіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні, які можутьспрямовуватись на придбання цінних паперів. По-друге, саме інституційніінвестори частіше бувають зацікавленими у тому, щоб брати участь уповсякденному управлінні справами емітента. По-третє, якщо індивідуальні інвестори купують цінні папери, керуючись головним чином особистими інтересами, то інституційні досить часто роблять це з метоюпоєднання інтересів як власних, так і емітента.

Основниминормативними актами, що визначають правовий статус iнвесторiв в Українi, є закон«Про iнвестицiйну дiяльнiсть», «Про цiннi папери i фондову бiржу», Про господарськi товариства", «Про банки i банкiвську дiяльнiсть», «Про приватизацiйнi папери», Цивiльний кодекс, Декрет КМ«Про режим iноземного iнвестування», Положення«Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї» i т.д.

I далi. Iнституцiйнiiнвестори можна подiлити на три групи.

1. Такi, що здiйснюють скерованi iнвестицiї у обмежене коло пiдприємств — холдiнги, фiнансовi групи, фiнансовi компанiї.

2. Такi, що здiйснюють повсюднi iнвестицiї, тобто не обмежуються ранiше визначеними об'єктами iнвестування. До цiєї групи входять iнвестицiйнi фонди та компанiї, страховi фiрми i т.д. Хоча треба сподiватись, що у недалекому майбутньомувони будуть спецiалiзуватись по певних об'єктах iнвестування. Портфель iнвестицiй цих iнвесторiв досить широкий i вiдносно стабiльний.

3. Такi, що здiйснюються повсюднi iнвестицiї, але не мають стабiльного портфеля цiнних паперiв — iнвестицiйнi дiлери. Це iнвестори, якi намагаються отримати прибуток шляхомспекулятивної гри на бiржi (торгiвельнi компанiї, iнвестицiйнi банки тощо).

Iнвестицiйна дiяльнiсть. Iнвестицiйною дiяльнiстю є сукупнiстьпрактичних дiй громадян, юридичних осiб i держави щодо реалiзацiї iнвестицiй. Вона здiйснюється на основi:

* iнвестування, здiйснюваногогромадянами, недержавними пiдприємствами, господарськими товариствами, а такожгромадськими i релiгiйними органiзацiями;

* державного iнвестування за рахуноккоштiв бюджетiв, позабюджетних фондiв i1позичкових1коштiв;

*1iноземного1iнвестування.

Iнвестицiйна дiяльнiсть здiйснюється згiдно з такимиосновними принципами:

1) невтручання органiв держави, юридичних осiб i громадян в iнвестицiйну дiяльнiсть, яка не протирiчить дiючому законодавству;

2) добровiльнiсть iнвестування;

3) рiвноправнiсть всiх iнвесторiв i учасникiв iнвестицiйної дiяльностi;

4) захищеностi iнвестицiй;

5) свободи вибору критерiїв при здiйсненнi iнвестицiйної дiяльностi.

Об'єкти iнвестування. Об'єктами iнвестицiйної дiяльностi може бути будь-яке майно, в основнi фонди i оборотнi кошти вусiх галузях та сферах господарства, цiннi папери, цiльовi грошовi вклади, науково-технiчна продукцiя, iнтелектуальнi цiнностi, iншi об'єкти власностi, а також майновi права.

Забороняється iнвестування в об'єкти, створення i використання яких не вiдповiдає вимогам санiтарно-гiгiєнiчних, радiацiйних, екологiчних, архiтектурних та iнших норм, встановленихзаконодавством України, а також порушує права та iнтереси громадян, юридичних осiб i держави, що охороняєтьсязаконом.

Замовники iнвестицiй i користувачi об'єктiв iнвестування. Замовником може бути iнвестор, атакож будь-якi iншi фiзичнi та юридичнi особи, уповноваженi iнвесторомздiйснювати реалiзацiю iнвестицiйного проекту. При цьому замовник не повиненвтручатись у пiдприємницьку дiяльнiсть iнших учасникiв iнвестицiйного процесу,якщо iнше не передбачене угодою.

Користувачамиможуть бути iнвестори, а також iншi фiзичнi та юридичнi особи, державнi та мунiцiпальнi органи, iноземнi держави та мiжнароднi органiзацiї, для яких створено об'єкт iнвестування.

Основним правовимдокументом, який регулює взаємовiдносини мiж суб'єктами iнвестицiйної дiяльностi, є iнвестицiйна угода, вибiр умов якої є їх виключною компетенцiєю. Хоча законодавство мiстить, скажiмо, умови, за якихiнвестицiйна дiяльнiсть припиняється (наприклад, оголошення iнвесторабанкрутством).[7.c.83-89]

1.2Приоритетні галузі для іноземного інвестування в Україні

Іноземний капіталсьогодні особли­во необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможевивести її з кризового стану, зняти наростаюче соці­альне напруження всуспільстві. Це насамперед виробництво продуктів хар­чування, товарів широкогопопиту та по­слуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут нелише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але йу тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, щовитрачаються зараз на імпорт товарів народного спо­живання або сировини для їхвиробни­цтва.[8.c.52-53]

Уреконструкції та модерніза­ції за участю іноземного капіталу має потребупрактично все агро­промислове господарство України, як і всіх республікколишнього СРСР, — від первинних виробничих процесів у сільському господарствідо випуску кін­цевого продукту та доведення його до споживача. Тут вкрайнеобхідно підняти продуктивність та знизити втрати, забез­печити більш глибокута комплексну пе­реробку первинної сировини з метою значного збільшення виходукінцевої про­дукції та підвищення її споживчих якос­тей. Через технологічнувідсталість у аг­ропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживачамільйони тонн м'яса, не використовується близько по­ловини молочного білка,пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається абонераціональ­но використовується й вирощена зернова продукція.

Зниженнявтрат сільськогосподарсь­кої сировини та поглиблення її переробки стосуєтьсятих сфер, де за участю іно­земного капіталу можна в короткі стро­ки одержатизначний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно не­великихпідприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швид­ку окупністьпочаткових затрат при неви­сокому ступені ризику для іноземних ін­весторів.Бажана участь іноземного капі­талу й у переведенні агропромислового виробництвана сучасну технологічну ба­зу, в тому числі з використанням потуж­ногонауково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підля­гаютьконверсії.

Увеликомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру по­требу йпаливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть вели­чезненавантаження не тільки щодо енер­гопостачання виробництва та соціальної сфери,але й щодо забезпечення експор­ту. Залучення інвестицій з-за кордону в цюгалузь було б дуже корисним при розв'язанні ряду вузлових завдань. Серед них:

активізаціявикористання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробціенергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна в короткі строки здобути відхорошу віддачу вкладених коштів, наприклад, при інвестуванні комп­лексу заходівщодо введення в експлуа­тацію великого масиву сьогодні недію­чих вугільних шахтДонецького, Придні­провського та Львівсько-Волинського ба­сейнів з покриттямвидатків за рахунок виручки від продажу додатково видобу­того вугілля;

різкезниження питомих видатків пали­ва та енергії у народному господарстві на основіпереходу до енергозберігаючих технологій;

комплекснамодернізація діючих і ство­рення нових виробничих фондів і проце­сів на базісучасної техніки та прогресив­них технологій, що забезпечують стійке зростанняефективності та безпеки ви­робництва, а також докорінне поліпшен­ня умов праці;

зниженнянегативного впливу металур­гійного та нафтохімічного комплексів на навколишнєсередовище на основі засто­сування екологічно чистих технологіч­них процесів увиробництві, транспор­туванні та сферах споживання енергоре­сурсів.

Участьіноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію вій­ськовоговиробництва. Для цього є великі можливості. Це, перш за все, осво­єння наконверсованих підприємствах виробництва товарів народного спо­живання, машин таобладнання для агро­промислового комплексу та легкої про­мисловості, міськоготранспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового об­ладнання, приладівмедичного та еколо­гічного призначення та багато іншого, Сюди ж можна віднестиінвестиційну співпрацю із зарубіжними фірмами в питанні адаптації до цивільнихцілей військової електроніки, радіотехніки, вироб­ництва засобів та системзв'язку.

Пріоритетнимизонами для інозем­них інвестицій в Україні є:

Західнийрегіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільсь­ка, Волинськаобласті), де ефективним мо­же бути створення виробництва з вико­ристанняммісцевих природних ресур­сів — сірки, калійної та кухонної солі, ву­гілля,нафти та газу, а також розвиток ме­режі оздоровчих курортно-туристичнихкомплексів.

Донецько-Придніпровськийрегіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпро­петровська області), денеобхідно здійс­нити реконструкцію та технічне переоб­ладнання шахт,металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних таекологічно чистих техноло­гій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомісткихвиробництв серед­нього та точного машинобудування, автомобіле- талітакобудування.

Південнийрегіон (Одеська, Миколаїв­ська, Херсонська області), де найбільш ви­гідним єпроведення реконструкції та тех­нічного переоснащення портового госпо­дарства,розвиток виробництва обладнан­ня для харчової та консервної промисло­вості,розширення мережі оздоровчих ку­рортно-туристичних комплексів.

РегіониУкраїни, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній елек­тростанції,у яких, поряд із запроваджен­ням унікальних наукових досліджень, не­обхідновпровадити найновітніші техно­логії та здійснити комплекс заходів щодоекологічного, економічного та соціально­го відродження територій.

Одночасно зпріоритетними сфера­ми та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти зособливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволууряду України. До таким об'єктів належать:

підприємстваатомного машинобудуван­ня;

підприємствата об'єднання паливно-енергетичного комплексу, у тому числі вугільно-, нафто-та газопереробні підпри­ємства;

об'єктинафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та республі­канськогозначення;

підприємствазалізничного, морського, річкового, авіаційного та автомобільного транспортузагального користування;

підприємствата об'єкти електроенерге­тики, гідростанції, теплоелектростанції;

об'єктиосвіти, науки, що фінансуються з державного бюджету;

автомобільнідороги загального кори­стування;

метрополітени;

магістральнілінії електропередачі;

нафто- тагазопроводи, трубопровідний транспорт;

соледобуванніпідприємства та багато інших.

До числапріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й створення вУкраїні сучасної інфра­структури, включаючи транспорт, тех­нічно оснащенескладське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру (офіси, діловіцентри, банки даних та інші об'єкти) та побутовий сервіс. Без цього практичнонеможливі перехід до повно­цінного ринку та широкий розвиток між­народної інвестиційноїдіяльності. Розви­ток цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливийдля зарубіжних інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткістроки окупаються початкові затрати й одночасно створюєть­ся сприятливаматеріальна основа для по­дальшої ділової активності іноземного ка­піталу.Акцент на коротких строках окуп­ності початкових витрат при розглядіпріоритетів іноземного інвестування про­диктований відомими причинами. Сьогод­ні,як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим, щоб максималь­носприяти найшвидшому виходу еко­номіки з кризового стану. У той же час це будепіднімати авторитет міжнарод­ної інвестиційної співпраці на території СНД.Поруч із зазначеними сферами, зо­нами та об'єктами для пріоритетного за­лученняіноземного капіталу все більшо­го значення та актуальності набувають екологічніпроблеми національного, ре­гіонального та глобального характеру. Інвестиціїформують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі й зумовлюютьконкурентні позиції на сві­тових ринках. При цьому далеко не ос­танню роль длябагатьох держав, особли­во тих, що вириваються з економічного та соціальногонеблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у вигляді прямихкапіталовкладень, портфельних інвестицій та інших активів.[8.c.54-60]

ІІ.Аналіз інвестиційної діяльності в Україні.

2.1. Іноземнаінвестиційна діяльність в Україні

У I кварталі 2008 року в економікуУкраїни іноземними інвесторами вкладено 3244,0 млн.дол.США прямих інвестицій, у т.ч. з країн ЄС надійшло2587,3 млн.дол. (79,7% загальногообсягу), з країн СНД – 391,7 млн.дол.(12,1%), з інших країн світу – 265,0 млн.дол. (8,2%). У той же час нерезидентами вилученокапіталу на суму 239,4 млн.дол.[за даними Держкомстату]

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу векономіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо,за I квартал 2008 року склав 3364,8 млн.дол., що майже у 4 рази більшеприросту за відповідний період попередньогороку.

Найбільше у I кварталі 2008 року зріс капітал нерезидентів з Кіпру – на750,1 млн.дол., Німеччини – на 741,4 млн.дол., Російської Федерації –на 383,8 млн.дол., Австрії – на 285,4 млн.дол., Нідерландів – на249,3 млн.дол., Швеції – на 216,1 млн.дол., Сполученого Королівства –на 151,4 млн.дол. Продовжують нарощуватисвій капітал інвестори з Франції (приріст капіталу склав 101,1 млн.дол.), Віргінськихостровів, Британських (91,7 млн.дол.) та Угорщини  (74,9 млн.дол.).

Значний прирістіноземного капіталу у звітному періоді спостерігався на підприємствах, щоздійснюють фінансову діяльність, – на 1256,6 млн.дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг танадання послуг підприємцям – на 257,0 млн.дол., будівництво – на244,3 млн.дол., а також на підприємствах промисловості – на 421,5 млн.дол.,у т.ч. переробної – на 405,7 млн.дол. Серед галузей переробноїпромисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій у виробництвохарчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 137,0 млн.дол.),хімічну та нафтохімічну промисловість (на 75,1 млн.дол.), виробництвоіншої неметалевої мінеральної продукції (на 68,2 млн.дол.),машинобудування (на 45,6 млн.дол.). Напідприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів, предметівособистого вжитку капітал зріс на 200,6 млн.дол., сільського господарства,мисливства, лісового господарства – на 74,2 млн.дол., транспорту тазв'язку – на 68,2 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених вУкраїну, на 1 квітня2008р. склав 32895,7 млн.дол., що на 11,4% більше обсягу інвестицій напочаток 2008 року та в розрахунку на одну особу становить 710,0 дол.

Інвестиції надійшли зі 123 країн світу. До десятки основнихкраїн-інвесторів, на які припадає понад 83% загального обсягу прямихінвестицій, входять: Кіпр – 6695,2 млн.дол.,Німеччина – 6659,6 млн.дол., Нідерланди – 2757,3 млн.дол., Австрія –2352,8 млн.дол., Сполучене Королівство – 2123,9 млн.дол., РосійськаФедерація – 1844,8 млн.дол., Сполучені Штати Америки –1466,4 млн.дол., Швеція – 1202,8 млн.дол., Віргінські острови,Британські – 1155,8 млн.дол. та Франція – 1145,9 млн.дол.

Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено напідприємствах промисловості – 8416,2 млн.дол. (25,6% загального обсягу прямихінвестицій в Україну), у т.ч. переробної – 7209,5 млн.дол. та добувної – 1068,2млн.дол. Серед галузей переробної промисловостісуттєві обсяги інвестицій внесено в виробництво харчових продуктів, напоїв ітютюнових виробів – 1696,7 млн.дол., у металургійне виробництво тавиробництво готових металевих виробів – 1615,8 млн.дол., машинобудування –1057,5 млн.дол., хімічну та нафтохімічну промисловість – 915,9 млн.дол.

У фінансових установах акумульовано 6125,7 млн.дол.(18,6%) прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів,побутових виробів і предметів особистого вжитку – 3274,7 млн.дол. (10,0%),в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послугпідприємцям, – 2923,7 млн.дол. (8,9%).

Про наявність прямихіноземних інвестицій звітувало 15,7 тис. підприємств України.

Сума кредитів та позик, отриманих підприємствами України відпрямих інвесторів, на 1 квітня 2008р. становила 4367,4 млн.дол. Найбільше їх надійшло з Кіпру– 1247,3 млн.дол., Нідерландів – 531,2 млн.дол., Франції – 412,6млн.дол., Німеччини – 380,0 млн.дол., Російської Федерації –275,0 млн.дол. та Польщі – 238,0 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, враховуючипозичковий капітал, на 1 квітня 2008р. становив 37263,1 млн.дол.

У I кварталі 2008 року з України в економіку інших країн світуспрямовано 12,7 млн.дол. прямих інвестицій. Інвестуванняздійснювалось переважно у вигляді грошових внесків, частка яких в загальномуобсязі складає 85,8%.

 Обсяг прямих інвестицій з України в економіку країнсвіту на 1 квітня 2008р. склав 6163,6 млн.дол., у т.ч. у країни ЄС – 5931,0млн.дол. (96,2% загального обсягу), у країни СНД – 180,5 млн.дол. (2,9%), в інші країни світу– 52,1 млн.дол. (0,9%).

Прямі інвестиції зУкраїни здійснено в 51 країну світу, переважна їх частка спрямована до Кіпру.

Сума кредитів та позик,наданих українськими резидентами підприємствам прямого інвестування, на 1квітня 2008р. становила 123,4 млн.дол.

Загальний обсяг прямихінвестицій в економіку інших країн світу, враховуючи позичковий капітал, склав6287,0 млн.дол.США.

2.2. Проблеми іноземного інвестуванняв Україні

Україна немає достатніх внутрішніх фінансових ресурсів для розв’язання економічних ісоціальних проблем. Навіть за приблизними підрахунками наша економіка щорічнопотребує майже 40 млрд. іноземних інвестицій.

Першемісце за дефіцитом інвестицій посідає гірничоресурсний сектор, зокрема,вуглевидобувна та нафтогазова промисловість. Так, річна потреба у фінансуваннімодернізації, реконструкції та закритті вугільних шахт перевищує 8 млрд.доларів. Цей дефіциткоштів критичний, оскільки понад 70 % їх потребують підприємства, розміщені врегіонах підвищеного соціального напруження. Щонайменше по 3 млрд. доларіврічних інвестицій потребують програми дорозвідки та освоєння нафтогазовихродовищ Дніпро-Донецької угловини та Чорноморсько-Азовського шельфу. Мінімальнапотреба у фінансах для освоєння родовищ газу та нафти за кооперацією з країнамиСНД становить 1,7 млрд. доларів. Дефіцит коштів для модернізації та розширеннятранспортної інфраструктури паливно-енергетичного комплексу становить 2 млрд.доларів у газовій, 0,7 млрд. доларів у нафтовій та 0,4 млрд. доларів увугільній промисловості.

Не меншнебезпечним для збереження виробничого потенціалу стратегічних галузейметалургії є нестача коштів для дорозвідки та введення в дію низки рудних імінеральних родовищ. Від цього, передусім, потерпають проекти освоєння родовищнікелево-хромових (Миколаївська та Одеська області), мідно-нікелевих (Волинськаобласть), поліметалічних (Донецька область) та композитних руд (Дніпропетровськата Кіровоградська області). Без щорічного надходження 0,7 млрд. доларів назабезпечення держави внутрішніми стратегічними рудними ресурсами чималоукраїнських підприємств приречені на повну ліквідацію або частковеперепрофілювання. 0,8 млрд. доларів річних інвестицій необхідні дляоблаштування мінеральних родовищ хімічної сировини (Крим та Львівська область).Без них вітчизняне виробництво калійних добрив залишиться на рівні 1973 року.

Друге місцеза сумою необхідних інвестицій після гірничоресурсного сектора посідає важкапромисловість. Мінімальна потреба в коштах для чорної металургії становить 6млрд. доларів, для машинобудування – 5,1 млрд., кольорової металургії тагірничо-хімічної промисловості – 4 млрд., хімічної та нафтохімічної – 3,3 млрд.Актуальним є інвестування базових галузей, які не розвиваються через нестачувласних коштів, однак є пріоритетними у структурі національної економіки,причому пріоритети визначаються не директивно, а на традиційних ринках збутуукраїнських підприємств. Із кожним роком на ринках вітчизняна продукціядинамічно й цілеспрямовано витісняється конкурентами з інших країн. Такаперспектива дає підстави реально планувати скорочення валютних надходжень.

Дотаких галузей належать: експортні виробництва АПК (цукрова, масложирова,виноробно-спиртова галузі); ракетно-космічна, літакобудівна, суднобудівна,електронна галузі – у машинобудуванні; фармакологічна, біотехнологічна,агрохімічна – у хімії.

На третьомумісці за сумою необхідних інвестицій – сектор послуг, передусім житлово-будівельнийкомплекс і курортно-туристична інфраструктура. Критична межа потреб вінвестиціях для комунального та житлового будівництва в Україні значноперевищує 10 млрд. доларів.
Окремим критичним блоком потреб цього сектора є інвестування телекомунікаційногозв’язку. У 1992 – 1999 роках Україна входила до п’ятірки провідних країн світуза повнотою науково-виробничого потенціалу в телекомунікаціях, володіючиробочим потенціалом забезпечення майже повного циклу з виробництва таексплуатації космічного й оптоволоконного зв’язку. Лідерами в річних потребах єпроекти розширення абонентської телефонної мережі (2 млрд. доларів), програми зконверсії та використання основних фондів на деяких підприємствах ВПК і оборони(1,2 млрд.), програми запуску орбітальних і модернізації наземних трансляторів(0,5 – 0,8 млрд. доларів).

За період із1992 до 1998 року обсяги іноземних інвестицій в економіку України булинезначними. Так, у 1992 році вони становили 3,8 % ВВП, у 1993 – 4 %, 1994 – 1,3%, 1995 – 1,42 %, 1996 – 1,22 %, у 1997 – 1,25 % (табл. 3.3). У цілому вУкраїні іноземні інвестиції становлять 5,3 % від загальних капіталовкладень(1997), тоді як, наприклад, у Білорусі цей показник дорівнює 8 %, у Киргизстані– 31 %, а в Азербайджані – 77 %.

Аналізобсягів і напрямів використання іноземних інвестицій свідчить, що вони незначніза розмірами і використовуються неефективно.

Великакількість інвесторів, які володіють реальними фінансовими ресурсами тамотивацією, що зумовлена станом світового ринку, вимагає від країни-реципієнтаінвестицій щонайменшого циклу обігу капіталів.

ВУкраїні така ситуація склалася в деяких підгалузях транспорту (усі види послугфрахту, пакування, експедиції, страхування перевезень, крюїнгу, бункерування нафлоті та оптового постачання пально-мастильних матеріалів для автотранспорту),в оптово-торговельних ланках хімічної, металургійної та харчової промисловості.У цих підгалузях більшість обороту практично монополізовано підприємствами зіноземними інвестиціями, тоді як у використанні та модернізації базових фондівгалузей частка іноземних інвесторів мізерна.

Основниминегативними ознаками інвестиційного клімату в економіці України сьогодні є:

– стагнаціяна ринку внутрішніх інвестицій;

– нестабільназаконодавча база з питань іноземного інвестування;

– низькийрівень розвитку інфраструктури інвестиційного ринку;

–погіршення платоспроможної здатності населення;

–інфляція, яка руйнівним чином діє на всі сторони господарського життя, особливона галузі з сезонним характером виробництва і тривалим виробничим циклом, та єперепоною стабілізації фінансового стану підприємств;

–спад виробництва, глибина якого залежить від масштабів успадкованих деформаційу структурі економіки, обмеження попиту, що відбувається в процесімакроекономічної стабілізації, а також від термінів, протягом яких вонивідбуваються;

–зниження накопичень інвестиційної активності, які втрачають значення привисокій інфляції. Накопиченнявідновлюються після досягнення позитивної (щодо рівня інфляції) ставкибанківського процента. Вони ефективно трансформуються в інвестиції (перш за всевиробничі) тільки при досягненні сталої макроекономічної стабілізації;

–обмеження можливості держави регулювати господарські процеси, криміналізація їхпомітної частини, яка особливо сильно проявляється там, де відсутні сталі тазагальновизнані правові обмеження, відпрацьовані інструменти підтримкизаконності та правопорядку;

–диференціація доходів та матеріального забезпечення, соціальне розшарування, щочастково посилюються внаслідок ліквідації зрівняльного розподілу, в основному,під впливом інфляції, яка завжди призводить до перерозподілу доходів у бікзбитків менш заможних прошарків населення;

–зростання безробіття, що виникає в результаті спаду виробництва та структурнихзрушень в економіці, необхідність перерозподілу значної частини робочої силиміж галузями та регіонами;

–проблема інвестицій на заміщення та відновлення виробничого апарату, поповненняоборотних коштів.

Резервистабілізації та зростання виробництва за рахунок використання наявнихвиробничих потужностей при збільшенні попиту, які здаються значними, насправдіне настільки великі, оскільки навіть при збільшенні масштабів виробництва нацих потужностях витрати і якість продукції не будуть відповідати новим вимогамта не забезпечать її конкурентоспроможності.

Тому проблемаполягає саме в інвестиціях. Сутність її не просто в нарощуванні обсягів.Підвищення частки споживання у ВВП при відносному скороченні інвестицій є, зодного боку, природним бажанням населення зберегти в період кризи, перш за все,рівень життя. Але з іншого – скорочення обсягу інвестицій у перехідний періодскладає неминуче в процесі зміни режимів відтворення основного капіталу: відвластивого системі планово-розподільчого режиму, при якому ефективність вкладень,що знижувалась, поповнювалася зростанням їх обсягів, до режиму, при якомузростання ефективності інвестицій дозволить отримати більший результат при тихже обсягах або обсягах, що зменшуються.

Томуголовне в проблемі інвестицій – їх ефективність, створення умов для вкладення внайбільш ефективні, конкурентоспроможні виробництва, що дають швидку віддачу,дозволяють максимально збільшити доходи підприємств, населення та бюджету,обмежити капіталовкладення та інші затрати, що призводять до розбазарювання ресурсівта посилення інфляції.[10.c.108-112]

ІІІ. Шляхиполіпшення іноземної інвестиційного клімату в Україні

Забезпеченнясприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічноїважливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка,ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на ційоснові національної економіки.

Проблеміпокращення інвестиційного клімату на державному рівні увага приділяється ще з1991 року. На сьогодні в Україні вже створено правове поле для здійсненняінвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера діяльності регулюється низкоюЗаконів України («Про інвестиційну діяльність», «Про режиміноземного інвестування» тощо), понад 10 Указами Президента, а такожПостановами та Розпорядженнями КМУ. [8.c.61]

Згідно цихнормативно-правових актів, в Україні передбачено рівні права і гарантії захистуінвестицій для всіх суб'єктів інвестиційної діяльності. Водночас на захистіноземних інвестицій та формування рамкових умов для міжнародної інвестиційноїдіяльності додатково спрямовано ратифікацію Вашингтонської Конвенції пропорядок вирішення інвестиційних суперечок між державами та іноземними особамита угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, які підписані з 70країнами світу.

Між тим, поприсуттєві зусилля у формуванні відповідних організаційно-економічних та правовихзасад зміцнення інвестиційного клімату, міжнародними експертами відзначаєтьсязниження інвестиційної привабливості України. Так, за версією EconomistIntelligence Unit (EIU),Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце серед 82країн. Попри прогнози цієї організації щодо певного зростання рейтингу протягом2007-2011 рр. (на 5 позицій), Україна й надалі суттєво відставатиме відключових конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку.

Перебіг сучаснихполітичних процесів та практична реалізація встановлених цілей та пріоритетівполіпшення інвестиційного клімату в Україні, переважно негативно впливають наінвестиційний клімат й, зокрема, міжнародну інвестиційну привабливість України,підвищують ризики для інвесторів, зумовлюючи тим самим втрати в конкурентнійборотьбі за світові інвестиційні ресурси. Приріст ПІІв Україну в 2006 р. (без нерозподілених за видами економічної діяльностіта надходжень від приватизації), за попередніми даними Держкомстату, склав 3966,5 млн дол.США, що в 2,1 разу більше остаточного показника 2005 рhttp://www.niss.gov.ua/Monitor/Marrch/12.htm — _ftn1. Разом із тим, суттєвимпроривом у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки такенадходження ПІІ назвати не можна, оскільки 64,3 % ПІІ надішли в фінансовудіяльність, операції з нерухомістю та торгівлю, в той час як часткапромисловості в ПІІ 2006 року (без надходжень від приватизації) зменшилася до 20,9 % проти 33,9 % рік тому.

Протягом останніхроків Україна залучила прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в декілька разівменше, ніж інші країни Центральної та Східної Європи, а частка країни всвітових потоках ПІІ залишається надзвичайно низькою у 2005 р. – 0,8 % і близько0,4 % у 2006 р. У 2005 р. до країн Центральної таСхідної Європи та СНД надійшло 74,3 млрд дол. ПІІ, в 2006 р. – 77,6 млрд дол.,що складає близько 7-8 % загальносвітового рівня ПІІ, причому з них60 % або 48,8 млрд дол. (в 2005 р.) залучили 5 країн (Чехія, Угорщина,Польща, Румунія та Росія). Частка України в ПІІ, які надійшли в країни Центральної та Східної Європи та СНД, в 2005 р.становить близько 10 %, а в 2006 р. знизиласьвдвічі до 5 % (високий показник 2005 р. був забезпечений насампередкупівлею «Криворіжсталі»).

При цьому надалі,за незмінних умов, немає підстав прогнозувати помітного збільшення припливу ПІІв Україну. По-перше, традиційно значна частка ПІІ в країни регіону надходить венергетичний сектор (який є найбільш інвестиційно привабливим в Азербайджані,Росії, Казахстані), в якому Україна об’єктивно не має значних переваг.По-друге, в Україні скорочуватиметься потенціал такого джерела залучення ПІІ якприватизація. Відтак потенційні обсяги ПІІ в Україну, за нашими оцінкамизнаходитимуться у найближчі 5 років на рівні 4-6 млрд дол. на рік, що невідповідає інвестиційним потребам національної економіки. Таким чином, Українапотребує нових механізмів залучення ПІІ та суттєвого поліпшення інвестиційногоклімату.

Натомість вУкраїні дедалі більше дається взнаки нечіткість інвестиційної стратегії, анепрозорість процесу обговорення та формування інвестиційних та інноваційнихпріоритетів розвитку національної економіки перешкоджає виробленню об’єктивнихцілей та напрямків цієї політики, послаблює суспільну легітимність урядовоїполітики у цій сфері. В суспільстві, а також серед економічної еліти, вженазріло розуміння того, що без докорінних змін практики впровадження тамеханізмів реалізації декларованих в національному законодавстві нормзабезпечення інвестиційного клімату Україна буде позбавлена гідних перспектив уміжнародному поділі праці.

Існуючі в Україні перешкоди реалізації пріоритетівформування інвестиційного клімату мають системний характер і охоплюють правову,економічну, науково-технологічну та фінансову складові. Ключовими характернимиособливостями, які стримують поліпшення інвестиційного клімату, є:

1. Відсутність вУкраїні сталої стратегії та відповідного національного плану дій, який єприйнятним та наслідується усіма політичними «командами» й орієнтований назабезпечення усім суб’єктам економічних відносин рівних економічних прав таобов’язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності. Суттєвою вадоюрозбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу івідставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмуєрозвиток підприємницького середовища в країні.

Зосередженнязаходів державних стратегій і програм на розподілі державних коштів чи наданніпреференцій окремим групам господарюючих суб’єктів призвело до викривленняконкурентних можливостей на національному ринку та непрозорості в сферірозподілу ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдиненормативно-правове поле реалізації економічної діяльності, яке у кінцевомупідсумку і формує високо мотиваційний інвестиційний клімат, привабливий длявітчизняних та іноземних інвесторів. Важливим негативним наслідком створення«інвестиційного клімату для обраних» стала втратадовіри суспільства до влади.[9.c.41-44]

Зміни, якісталися внаслідок політичної реформи, не сприяли підвищенню впевненостісуспільства в наступності економічного курсу, зокрема – ключових його складових– політики щодо захисту прав приватної власності, ринку землі, механізмів ПДВ,стабільності курсу національної валюти, напрямів зовнішньоекономічноїінтеграції тощо.

2. Обмеженість потенціалу залучення ПІІ в Україну через приватизаціюдержавних підприємств. Попри існування певної кількості державних підприємств,під які можна залучати інвестиції, перспектива розвитку цього джерела залученняінвестицій є обмеженою вже у короткостроковому періоді. Подальше залучення ПІІв економіку України залежатиме від оперативності усунення невиправданих витрат,ризиків і бар'єрів для конкуренції, які стимулюють інвесторів здійснювати інвестиції.Малоперспективними є також сподівання виграти вконкуренції за залучення інвестицій на основі низької вартості трудовихресурсів, оскільки цей чинник дозволяє залучати інвестиції лише в сировинні танизькотехнологічні сектори економіки.

3. Переобтяженістьрегуляторними нормами та складність податкової системи. Так, за данимиСвітового Банку, Україна за рівнем якості середовища для здійсненнягосподарської діяльності посідає 128 місце з 175 країн, поступаючись всімкраїнам Центрально-Східної Європи, та навіть більшості пострадянських країн,таким як Вірменія (34), Грузія (37), Казахстан (63), Киргизстан (90), Росія(96), Азербайджан (99), Молдова (103).

В Українінараховується 98 видів податкових платежів, на опрацювання та сплату якихкомпанії витрачають 2185 годин робочого часу щороку. При цьому підприємство маєзаповнити 92 сторінки податкових декларацій, тоді як середній в світі показникстановить 35 сторінок (табл.2). Між тим, наприклад, в Естонії підприємствасплачують 11 видів податків, на які витрачається лише 104 години, в Болгарії –відповідно 27 і 616, Польщі — 43 і 175, Казахстані — 34 і 156. Фактичноподаткова система України є однією з найбільш ускладнених та громіздких середкраїн Центрально-Східної Європи, для яких ці показники складають 50 і 423відповідно. За даним критерієм вона значно поступається країнам ЄС-25(найбільша кількість податків в Польщі — 43, Словенії — 34).

4. Суттєвеподаткове навантаження. Ставка податку на прибуток в Україні (25 %) євищою, ніж у багатьох країнах Центрально-Східної Європи проте, зважаючи нависоку порівняно з країнами ЄС прибутковість вкладення капіталу, ця різниця неє значною перепоною для інвестицій. Водночас стримуючим чинником для поліпшенняінвестиційного клімату є механізм адміністрування податків, зборів таобов’язкових платежів, а також непрогнозованість дій уряду щодо встановлення таадміністрування інших податків та податкових платежів;

5. Недієздатність механізмів забезпечення ринковихправ і свобод інвесторів, а також низький рівень захисту інвесторів. Значним євідставання за цими показниками України від «країн-еталонів» ОЕСР (табл.3), зрозвиненим корпоративним законодавством та менеджментом. Зокрема, найбільшевідставання спостерігається за критерієм розкриття інформації, що ускладнює прихідна український ринок іноземних інвесторів, а також підвищує ризики придбанняпакетів акцій, які не є контрольними, внаслідок зростання витрат на вивченняпотенційних партнерів та загроз втрати оперативного управління інвестиціями.

Попри наявність важливих передумов, зокремамакроекономічної стабільності, значного прориву у лібералізації підприємницькоїдіяльності, лібералізації зовнішньої торгівлі, міжнародного руху капіталу таоздоровленні фінансового сектору, в Україні зберігаються такі системні загрозидля інвесторів як: політична нестабільність, нестабільне й непередбачуванеправове поле, вади системи державного правочинства (зокрема, у сферах захиступрав власників та загрозливого поширення «рейдерства», дисципліни виконаннязаконодавчих актів), високий рівень корупції, тінізація економіки. Негативнуроль відіграє пасивність держави у забезпеченні інституційного поля дляполіпшення інвестиційного клімату через моніторинг та контроль за дотриманнямприйнятих норм законодавства. За рейтингом захищеності прав власності,складеним

Property RightsAlliance, Україна серед 70 найбільших країн світу посіла 58 місце іпоступається всім країнам Центрально-Східної Європи, зокрема, за такимикритеріями, як незалежність судів, довіра населення до судів, корупція, захистправ інтелектуальної власності, авторських прав тощо Недосконалість судовоїсистеми України де-факто використовується окремими бізнесменами як додатковаконкурентна перевага, що призводить до зниження рівня конкуренції таперенесення її у позаекономічну сферу.

6. Низький рівень ефективності законодавства з питанькорпоративного управління, що обумовлює виникнення конфліктів та протистоянь іззалученням силових органів, блокування діяльності підприємств, нагнітаннясоціальної напруженості. Зокрема, найгострішими проблемами є непрозорістьсистеми реєстрації та можливість викривлення відомостей про акціонерів,розмивання капіталу внаслідок додаткових емісій акцій, блокування проведеннязборів акціонерів тощо. Неврегульованим залишається питання прав міноритарнихакціонерів, що знижує гарантії захисту прав власників та значно підвищує ризикиінвестицій в економіку України.

7. Негативнийміжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових«успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом рекламинаціонального інвестиційного клімату; низький рівень підготовки суб’єктівнаціональної економіки до формування інвестиційних пропозицій; значнідиспропорції регіонального та галузевого розвитку, що обумовлюють концентраціюінвестицій у вузьких сегментах ринків та територій; застарілість інфраструктуритощо.

Виходячи з вищезазначеного, необхідними завданнямидержавної політики є якісна ревізія існуючої системи формування та підтриманняінвестиційного клімату України, стратегічний аналіз пріоритетів розвиткунаціональної економіки, а також ідентифікація чинників, які обумовлюютьнеефективність нормативно-правових актів, що приймаються з метою підтриманнясприятливого інвестиційного клімату України.

Враховуючи ціобставини і усвідомлюючи важливість поліпшення інвестиційного клімату вУкраїні, головним завданням на короткострокову перспективу є підготовканеобхідної правової та організаційної бази для підвищення дієздатностімеханізмів забезпечення інвестиційного клімату й формування основи збереженнята нарощування конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Для цьогонеобхідно здійснити низку першочергових заходів з послідовної деполітизаціїекономіки, формування єдиних стратегічних цілей та послідовності економічнихреформ, незмінних за приходу до влади будь-яких політичних команд, забезпеченнянезмінності та гарантованості захисту ринкових прав і свобод інвестора.Зокрема:

1.Підготуватиплан дій щодо забезпечення сприятливого інвестиційного клімату у межахпроголошених пріоритетів соціально-економічного розвитку, залучити до йогорозробки та обговорення широке коло експертів, науковців, представників органівдержавної влади та бізнесу.

2.Розробитирегіональні плани підвищення інвестиційної привабливості областей з урахуваннямособливостей їх поточних рейтингів інвестиційної привабливості, забезпечитидержавний моніторинг їх виконання як одного з критеріїв успішності діяльностімісцевих державних адміністрацій.

3.Поширитиреалізацію обласними державними адміністраціями навчальних програм середбізнесменів з підготовки інвестиційних пропозицій, складання інвестиційнихбізнес-планів, юридичного супроводу інвестиційних проектів, управлінняінвестиційними проектами. Передбачити механізми надання державою послуг щодопідвищення кваліфікації та атестації фахівців у сфері інвестиційної діяльності.

4.Суттєворозширити спектр заходів конкурентної політики, зокрема – щодо запобіганняантиконкурентним діям національних та іноземних інвесторів на українськомуринку, удосконалити методики та критерії виявлення проявів недобросовісноїконкуренції з урахуванням реалій сучасної української економіки (останній УказПрезидента “Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 рр.” бувприйнятий 19.02.2003 р.).

5.Підготуватиперелік заходів щодо посилення відповідальності представників органіввиконавчої влади й органів місцевого самоврядування за вчинення корупційних таінших дискримінаційних дій щодо інвесторів.

6.Поширитипрактику укладання прозорих угод між інвесторами та владою щодо взаємних зобов’язаньу сфері конкурентної поведінки бізнесу та конкурентної політики держави напевних ринках на визначений середньо- і довгостроковий період часу.

7.Сформуватина основі спільної розробки Міністерства фінансів, Міністерства економіки,Міністерства транспорту і зв’язку, Міністерства промислової політики,Міністерства палива та енергетики, а також галузевих об’єднань підприємцівдовгострокову програму державного та змішаного інвестування в розвиток телекомунікаційної, транспортної та енергетичної інфраструктури.

Висновок

Україна потенційно можебути однією з провідних країн по залученню іноземних інвестицій як прямих так іпортфельних. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівнянокваліфікована і в одночас дешева робоча сила, значний науково-технічнийпотенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не набторозвиненої.

Проте притоку вінвестиційну сферу іноземного та приватного національного капіталупережкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, нерозвиненістьвиробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення,та ще однієї дуже важливої причини корупції. Саме через корупцію і бюрократію усвіті склався негативна думка про нашу державу, додамо до цього нашу системуоподаткування і ось ми маємо резутат- Україну віднесли до групи країн знайбільшим інвестиційним ризиком.[7.c.140-141]

На сьогоднішнійдень іноземні інвестори які всеж наважуються інвестувати в нашу економікувимагають законодавчих гарантій, великі корпорації та інвестиційні компаніївимагають урядових гарантій та пільг. Проте механізм реалізації правовихгарантій поки що недостатньо відпрацьваний. Дотого ж відсутні достатні судовізасоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулюванняспорів. Окрім того, дляіноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для вирішення суперечок,яка незалежна від уряду країни-господаря. У зв`зку з цим велике значеннянадається приєднанню України до багатосторонньої конвенції по врегулюлюваннюінвестиційних спорів між державою та фізичними і юридичними особами іншихкраїн.

Важлива умова,необхідна для приватних капіталовкладень (як іноземних, так і вітчизняних),-постійний та загальновідомий набір норм та правил, сформульваних таким чином,щоб потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила будутьзастосовуватись до їх діяльності. В Україні ж, яка перебуває в стані безперервного реформуваннявлади, правовий режим непостійний.

Надалі на різних рівняхвлади діють закони та правила, що часто суперечать один одному. Додатковимджерелом нестабільності є надання законам та інструкціям зворотньої сили. Такапрактика серйозно турбує іноземних інвесторів, особливо коли законодавствозачіпає вже існуючі капіталовкладення.

Списоклітератури

 1. Указ Президента України «Про кредитні списки» від 12березня 1993р.

 2. Указ Президента України «Проінвестиційні фонди і інвестиційні
компанії» від 11 травня 1994р.

3. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо залучення
іноземних інвестицій в економіку України» від 7 липня 2003р.

4. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня1991р.
№1560-ХІІ

5. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19березня
1996р.№93/96-ВР

6.  Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня2000р. №2121-111

7.В.Г. Федоренко „Інвестознавство”Київ – 2003 рік

8. Плахій М.О. Вплив інвестиційноїполітики на економічний розвиток регіонів // Фінанси України – 2004 — № 8

9. Татаренко Н.О., ПоручникА.М. Теорії інвестицій. — К.: КНЕУ, 2000. — 160с.

10. Економіка підприємства / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. —Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2001.

 11. www.kmu.gov.ua

 12. www.ukrstat.gov.ua

 13. www.mfa.gov.ua