Реферат: Обов’язкові платежі підприємств у державні цільові фонди

Вступ

Система оподаткування — це продукт діяльності держави, їїважливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподат­куванняз урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, роз­витку ринковихвідносин, необхідності вирішення конкретних економічних ісоціальних завдань, власних національних особли­востей.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося зухвален­ням 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування».У ньому було визначено принципи побудови і призначення системиоподатку­вання, дано перелік податків, зборів, названо платниківта об'єкти опо­даткування. Таким чином було закладено основи системиоподаткуван­ня, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави,необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухва­ленодругий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій ва­ріантцього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.

Востанньому варіанті закону дано більш повне і чітке визначен­ня принципів побудови системи оподаткування, атакож понять сис­теми оподаткування, платників податків і зборів,об'єкта оподатку­вання; обов'язків, прав і відповідальності платників податків;видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) добюджетів різних рівнів, а також: до державних цільових фондів, що стягуються впорядку, установле­ному відповідними законами держави.

Обов’язкові платежі підприємств удержавні цільові фонди

Закон України «Про систему оподаткування» встановлює длясуб'єктів господарювання у формуванні централізованих державних цільовихфондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов'язкових  платежів,внесків, порядок обчислення яких визначено окремими нормативнимидокументами.

Відрахування в цільові державні фонди нині становлятьзначні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарськудіяльність підприємств. Цей вплив виявляється в та­кий спосіб.

— По-перше, через формування валовихвитрат, які виключаються
із суми скоригованого валового доходу. Відтак відрахування в ці­льові державніфонди зменшують оподаткований прибуток, а отже, і
суму податку на нього;

— По-друге, через формування поточних витрат(собівартості).
Указані  відрахування збільшуютьсобівартість,  що  відповідно
може зменшити прибуток від реалізаціїпродукції (робіт, послуг)
або збільшити їхню вартість, а отже,створити проблеми зі збутом продукції.

— По-третє, через використання прибутку. Це має місцетоді,
коли відрахування (збори) здійснюються за рахунок прибутку підприємства.

Отже,вплив названих відрахувань на фінансово-господарську діяльність підприємств єсуперечливим. Можливість підприємств впливатина формування абсолютної суми відрахувань у цільові фонди є обмеженою. Це пояснюється тим, щонормативи відраху­вань визначено законодавчо і вони однакові для всіхсуб'єктів гос­подарювання. Кількістьсуб'єктів господарювання, які користують­ся пільгами щодо таких зборів, також обмежені. Можливість впли­ватина розмір зборів з боку суб'єктів господарювання пов'язана з формуваннямпоказників, стосовно яких встановлено нормативи відрахувань (сплачена сума заробітної плати, валовий дохід, вар­тістьтоварної продукції, обсяг реалізації продукції та ін.).

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Порядоквизначення відрахувань встановлений Законом України «Про збір на обов'язковедержавне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року та внесенимизмінами до цього закону від 15 липня 1999 р.

Платниками такого збору є:

— суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми вла­
сності, їх об'єднання, бюджетні, громадськіустанови й організації,
фізичні особи — суб'єктипідприємницької діяльності, що викорис­
товують працю найманих працівників;

— філії, відділення й інші відособленіпідрозділи платників збору,
зазначених вище, що не мають статусуюридичної особи та розмі­
щені на іншій території;

— фізичні особи — суб'єкти підприємницькоїдіяльності, які не вико­ристовують працю найманих працівників,адвокати, приватні нотаріуси;

— фізичні особи, що працюють за трудовимдоговором (контрактом),
виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами;

— юридичні та фізичні особи, що здійснюютьоперації з купівлі-
продажу валют;

— суб'єкти підприємницької діяльності (утому числі нерезиден­
ти) — виробникита імпортери тютюнових виробів;

— суб'єкти підприємницької діяльності, якіздійснюють торгівлю
ювелірними виробами із золота (крімобручок), платники, коштов­
них каменів;

— юридичні та фізичні особи за відчуженнялегкових автомобілів,
крім легкових автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям
за законом;

— підприємства, організації, установи незалежно від форми влас­
ності, які придбавають нерухоме майно, крімдержавних підпри­
ємств, організацій, установ, які придбавають нерухоме майно за ра­
хунок бюджетних коштів;

— підприємства, організації, установи, які користуються послуга­
ми стільникового рухомого зв'язку.

Є певні особливості визначення об'єкта оподаткування дляобчис­лення суми збору щодо окремих суб'єктів підприємницької діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні і фізичніособи), які використовують працю найманих працівників, длявизначення суми збору беруть фактичні витрати на оплату праці, щопідлягають оподат­куванню прибутковим податком: витрати на виплату основної ідодат­кової заробітної плати, інших видів заохочень і виплат, виходячи з та­рифнихставок; премій, заохочень, у тім числі в натуральній формі.

Платникам збору, які мають найманих працівників, але нездійсню­ють виплат на оплату їхньої праці, для визначення суми збору розра­хункововизначається показник, як добуток мінімального розміру заро­бітноїплати на кількість працівників такого платника збору, на яких здійснюєтьсянарахування заробітної плати.

Не беруть у розрахунок для обчислення збору витрати навиплату до­ходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, що невраховуються за обчислення середньомісячної зарплати з метою призначенняпенсій.

Фізичніособи — суб'єкти підприємницької діяльності, що не використовують найманої праці, для обчислення збору беруть суму свогооподаткованого доходу (прибутку).

Суб'єкти підприємницької діяльності — платники збору зо­бов'язанізареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Слід звернутиувагу, що інформацію про таку реєстрацію вимагають комерційні банки у разі відкриттябанківських рахунків.

Ставки збору встановлено і диференційовано закатегоріями плат­ників. Для суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних іфізич­них осіб, що використовують працю найманих працівників, затвердже­ноставку 32% від згадуваного вище об'єкта оподаткування.

На підприємствах, де працюють інваліди, ставку зборудиферен­ційовано.  На заробітну плату та інші  виплати інвалідам,  що є об'єктом оподаткування, збір нараховується у розмірі 4%.Щодо інших працівників використовується ставка 32%.

Суб'єктипідприємницької діяльності — фізичні особи, що не користуються найманою працею, зобов'язані нараховувати 32% збору від суми оподаткованого доходу (прибутку).

Слід звернути увагу на особливість визначення джереласплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Яквідомо, оплата праці найманих працівників суб'єктамипідприємницької ді­яльності здійснюється за рахунок двох джерел:

— собівартість(основна й додаткова заробітна плата, інші види
заохочень,виходячи з тарифних ставок);

— прибуток(премії, заохочення).

Тому сума збору на ту частину витрат на оплату праці, щовідне­сена насобівартість, також відноситься на собівартість. Сума збору на другу частинувитрат на оплату праці, що здійснюється за раху­нок прибутку, перераховується за рахунок прибутку.

Отже, обсяг витрат на оплату праці і структура джерелуказаних витрат впливатимуть на формування собівартості, а значить, і на прибуток суб'єктівгосподарювання.

Ізсуми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб, які працюють за трудовимидоговорами (контрактами), виконують ро­боти (послуги) згідно зцивільно-правовими договорами, збір на обов'язковедержавне пенсійне страхування нараховується у розмірі 2% якщо сукупний дохід єбільшим за 150 грн., або 1%, якщо суку­пний дохід є меншим. Цей збірздійснюється за рахунок нарахова­ного доходу (заробітної плати).Відповідальними за утримання цьо­го збору єсуб'єкти підприємницької діяльності (юридичні й фізичні особи), щовикористовують працю найманих працівників.

Збірна державне обов'язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з отриманням коштів в установах банківна оплату праці.

Пенсійний фонд включається до державного бюджету.Забороня­ється використання коштів фонду не за цільовимпризначенням, у тім числі на кредитні, депозитні операції, наданняпозичок. Тимчасово вільні кошти фонду, за браком заборгованості увиплаті пенсій, можуть бути використані Пенсійним фондом на придбаннядержав­них цінних паперів.

Збір на обов'язкове соціальне страхування. Порядоквизначен­ня збору встановлено Законом України «Про збір наобов'язкове со­ціальне страхування» від 26 липня 1997 р.

Особливість такого збору полягає в тім, що він включає ізбір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.У зв'язку з цим скасовані відрахування підприємств у Фонд сприяннязайня­тості населення, що здійснювались згідно із Законом України «Про системуоподаткування» від 2 лютого 1994 р. Для суб'єктів підприємницької діяльності— юридичних і фі­зичних осіб, що використовують працю найманих працівників, ставкузбору передбачено в розмірі 5,5% від об'єкта оподатку­вання,визначеного Законом. У складі загального нормативу 1,5% становитьзбір на обов'язкове соціальне страхування на ви­падокбезробіття.

Для підприємств, установ, організацій, де працюютьінваліди, збір на обов'язкове соціальне страхування встановленийокремо: 1% від об'єкта оподаткування для інвалідів, які працюють;5,5% від Об'єкта оподаткування для інших працівниківпідприємства. При цьому збір у розмірі 1% в повному обсязі зараховується у Фондсо­ціального захисту інвалідів.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що використовуютьпрацю найманихпрацівників, збір на обов'язкове соціальне страхування включають до складувалових витрат під час обчислення оподатко­ваногоприбутку, а також відносять на собівартість.

Із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб,які працюють за трудовим договором (контрактом) чи виконують роботи(послуги), згідно з цивільно-трудовими договорами, збір нараховується урозмірі 0,5% тільки на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.У цьому разі утримання збо­ру здійснюється за рахунок нарахованогодоходу (заробітної плати). Відповідальність за утримання цього зборупокладено на суб'єктів підприємницької діяльності, що використовуютьпрацю найманих працівників.

Збір на обов'язкове соціальне страхування (у тім числі на обов'язкове соціальнестрахування на випадок безробіття) перера­ховується в державний бюджетплатниками збору. Це здійснюється одночасно зотриманням грошей у банках на оплату праці. Кошти від збору зараховуються на окремі рахункидержавного бюджету: обов'язковогосоціального страхування, обов'язкового соціального страхування на випадок безробіття. Забороняєтьсявикористання цих коштів не зацільовим призначенням.

Для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності,які не використовують працю найманих працівників, збір визначено у розмірі 0,5% від об'єктаоподаткування тільки на обов'язкове соці­альне страхування на випадокбезробіття.

Внески в державний інноваційний фонд. Державний іннова­ційнийфонд почав створюватися згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого1992 р. № 77 «Про утворення державного інноваційного фонду».

Дляформування вказаного фонду підприємства, об'єднання, ор­ганізації здійснюють спеціальні відрахування у розмірі 1% від обся­гуреалізації продукції (робіт, послуг). Посередницькі, оптові,постачальницько-збутові організації, банки ці відрахування здійс­нюють відобсягу валового доходу. Указані відрахування включаю­ться в собівартістьпродукції (робіт, послуг).

Згідно з указаною постановою із загальної сумивідрахувань 30% в обов'язковому порядку треба було перераховувати вДер жавний інноваційний фонд. Інші 70% перераховувалися підпри­ємствами,об'єднаннями, організаціями в галузевий спеціальний фонд позабюджетних коштів,якщо такий фонд утворювався мі­ністерством або відомством. Коштивідрахувань, віднесені на со­бівартість продукції (робіт, послуг), алене перераховані мініс­терствам, відомствам, мали вилучатися податковимиорганами в державний бюджет. В окремих випадках за письмовоїзгоди керівного органу, який утворював галузевий спеціальний фонд позабюджетних коштів,державні підприємства, об'єднання, організації могли залишати у своєму розпорядженні частину коштів звідрахувань, що належали галузевому позабюджетному фонду. Підприємства,об'єднання, організації, котрі не мали галузевого спеціального фондупозабюджетних коштів для фінансування інно­ваційноїдіяльності, могли залишати у своєму розпорядженні 70% відрахувань. Це було можливо за умови, що вонивели науково-дослідні роботи іздійснювали заходи щодо освоєння нових техно­логій і виробництва нових видів продукції. У такому разі залишені в підприємств кошти не можна було спрямовувати нафінансування капітальних вкладень (будівництво, придбання основнихфондів, обладнання, приладів), не пов'язанихзі здійсненням науково-досліднихробіт, заходів щодо освоєння нових технологій і вироб­ництва нових видівпродукції. Кошти цих відрахуваньзалишались у розпорядженні підпри­ємств.Якщо вони не були використані протягом року, то й далі пе­ребували врозпорядженні підприємства і використовувались за ці­льовим призначеннямнаступного року. Якщо підприємство непроводило науково-дослідних робіт, невживало заходів для освоєння нових технологій і виробниц­тва нових видів продукції, відрахування здійснювалисьтільки в Державний інноваційний фонд у розмірі 0,3%. Решта 0,7% ненараховувалась. Згідно із Законом «Про Державний бюджет України на 1998 рік» у бюджеті було сконцентровано всі відрахуванняпідприємств на інноваційнудіяльність. Таке саме рішення прийнято на 1999 і 2000 рр. Суб'єктигосподарювання беруть участь у формуванні фі­нансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення длярозвитку місце­вої інфраструктури, яказабезпечує реалізацію соціальної та економічної політики. Сплачуючимісцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповненнябюджетів місцевих, селищних і сільських Радфінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.

Висновки

Підприємства— суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні,а також місцеві податки і збори. Загальнодержа­вні податки і зборивключають:

— пряміподатки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власниківтранспортних засобів та інших самохідних
машин імеханізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)]; непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито]; збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування,  на
обов'язкове соціальне страхування, додержавного інноваційного
фонду; за геологорозвідувальніроботи, виконані за рахунок держа­ного бюджету; за забрудненнянавколишнього середовища; рентні
збори; гербовий збір); державне мито, плата за торговий патент на деяківиди підприємницької діяльності. Місцевіподатки і збори включають: два податки (комунальний податок і податок зреклами); різні збори (за правовикористання місцевої символіки; за парковку автотранспорту;  за проїзд територієюприкордонних областей транспортом, щовирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір;готельний збір; за проведеннямісцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно — і телезйомка ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й роз­витку даєзмогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні.По-перше, це нестабільність податкової системи. Час­ті зміни в законодавчихактах щодо окремих податків негативно впливають на розвитокпідприємницької діяльності. По-друге, ос­новним є фіскальне спрямуванняподаткової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків.По-третє, сис­тема в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків не­виправданоускладнено.

Список використаної літератури

1. Авилов А. Государственная поддержка мелкого и среднегобизнеса в
развитых странах мира. — М., 1994.

2.Антикризисное управление: от банкротства к финансовомуоздоров­
лению // Под ред. Г.П. Иванова. — М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1995.

3.Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. — М:Финансы
и статистика, 1997.

4.Бандурака О.М., Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л.Фінансо­
ва діяльність підприємств: Підручник. — К.: Либідь, 1998.

5.Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.

6.Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностьюпредприя-
тия. — М: Финансы, 1997.

7.Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр,
Эльга, 1999.

8.Бланк И. А. Стратегия и тактика управлення финансами. —К., 1996.

9. Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.:Либідь, 1994.

10.Финансы предприятий / Л. М. Павлова — М.: ФинансыЮНИТИ,

11.Холт Роберт. Основи финансового менеджмента. — М:Дело,

12.Шеремет А. Д. Финансы предприятий. — М: Финансы истатисти­
ка, 1997.