Реферат: Особливості інвестиційної політики держави в сучасних умовах. Антикризова інвестиційна політика та її напрямки

“Особливості інвестиційної політики держави в сучаснихумовах. Антикризова інвестиційна політика та її напрямки”

Зміст

1. Особливості інвестиційної політики держави в сучаснихумовах. 3

2. Напрямки і методи інвестиційної політики держави всучасних умовах  6

2.1 Податкове регулювання. 6

2.2 Бюджетне та грошово-кредитне регулювання. 7

2.3 Проведення гнучкої амортизаційної політики. 8

2.4 Регулювання участі інвесторів у приватизації 11

2.5 Регулювання фондового ринку. 12

2.6 Експертиза інвестиційних проектів. 13

3. Антикризова інвестиційна політика та її напрямки. 15

Список використаної літератури. 20

1. Особливості інвестиційної політикидержави в сучасних умовах

Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державнаінвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічнихзаходів, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналізсвітової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типидержавної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна державнаінвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважноправового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративневтручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державноїінвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто самастає інвестором.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та іншихнормативних актів, зокрема Закони України:

«Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. №1560-ХП (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 10 грудня1991 № 1955-ХІІ, від 05 березня 1998 року № 185/98-ВР, від 21 травня 1999 року№ 697-XIV, від 20 грудня 2001 року№ 2899-ІІІ). З 1 січня 2003 року до цього Закону будуть внесені зміни згідно ізЗаконом України від 04 липня 2002 року № 40-IV.

«Про режим іноземного інвестування» (1996 p),

«Про підприємництво» (1991 p),

«Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну»(1994р),

«Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р) та ін.

«Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня1991 року № 1540а-ХІІ

На активізацію інвестиційних процесів була спрямована «Концепціярегулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки»,затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 p., яка визначає основні напрямки державноїінвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспективзалучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політикиє створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудовиекономіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладенотакі принципи:

послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарюванняу фінансові інвестиційні проекти;

перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування увиробничій сфері на кредитування;

виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державнихпріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурноїперебудови економіки;

фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунокбюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічномупереобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовимвикористанням централізованих інвестицій;

розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягівзалучення інвестицій;

запровадження системи страхування інвестицій.

Інвестиції є основою перебудови сектору матеріального виробництва, атому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних, правових таадміністративних засобів для подолання негативної тенденції скорочення обсягівінвестиції та підвищення інвестиційної активності. Усі методи державногорегулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їхне може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певнимпоєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють тареалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державногорегулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринковихвідносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнєврахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєвообмежити їхню ефективність. Увесь комплекс засобів, котрі застосовуються зметою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основниминапрямами:

визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування; податковерегулювання;

бюджетне регулювання;

кредитне регулювання;

проведення гнучкої амортизаційної політики;

регулювання участі інвесторів у приватизації;

регулювання фондового ринку;

експертиза інвестиційних проектів;

забезпечення захисту інвестицій;

залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійсненняінвестицій за межі держави.

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначенняпріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати якдовготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням,які випливають із сучасного стану та структури економіки України.

2. Напрямки і методи інвестиційної політикидержави в сучасних умовах2.1 Податкове регулювання

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямуванняінвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податковихставок та податкових пільг.

Досвід розвинутих країн щодо стимулювання інвестиційної діяльностісвідчить, що на неї позитивно впливає диференційований підхід до наданняцільових податкових знижок або певних пільг.

До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насампередналежить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулюванняінвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:

запровадження диференційованих ставок оподаткування;

звільнення від сплати податку на певний строк;

зменшення бази оподаткування;

усунення подвійного оподаткування.

Система оподаткування повинна мати інвестиційну спрямованість, щодосягається застосуванням в оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставокподатків залежно від розміру одержаного прибутку (доходу) та рівня використанняприбутку на інвестиційно-виробничі цілі. Це дає змогу активізувати інвестиційнудіяльність у пріоритетних напрямках. Крім цього, можливе застосуваннязнижувальних коефіцієнтів залежно від приросту (порівняно з попереднім податковимперіодом) частки прибутку, що використовується на виробничий розвиток.

Ефективним методом податкового регулювання інвестиційної діяльності єзапровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку тадивідендів акціонерних товариств. Оподаткування дивідендів на рівні акціонерівдоцільно здійснювати за більш низькою ставкою, ніж оподаткування інших доходів,що збільшить активність інвесторів щодо вкладання коштів в акції підприємств.

Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зі складу прибуткута доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються наінвестування. Таке зменшення доцільно проводити після здійснення операційвкладання коштів у сфери та об'єкти інвестування, що їх визнано пріоритетними.

Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалий термін,пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійніпільги призводять до значних структурних деформацій в економіці, знижуютьконкуренцію.

2.2 Бюджетне та грошово-кредитнерегулювання

Бюджетні методи регулювання для України мають особливе значення,оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існуєгіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівнявиробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній риноквиробничих циклів, банки майже не здійснюють довгострокового кредитування, авласних інвестиційних коштів підприємствам бракує.

Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структурубюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру івідповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. З цієюметою в поточний бюджет країни доцільно ввести окремою статтею бюджет розвитку,основним завданням якого є фінансування державних інвестиційних проектів. Джереломпоповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій,кредити Нацбанку, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випускув обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантуєтьсязаставою конкретного майна, що перебуває в державній власності.

Розширення бюджетного інвестування має супроводжуватися реформуваннямсистеми оплати праці, передусім збільшенням частки заробітної плати у витратахна виробництво продукції. Це можливо тільки за реалізації інноваційнихпроектів, запровадження яких підвищить продуктивність праці та стане підставоюдля зростання оплати праці. Збільшення заробітної плати дасть можливістьвідмовитися від багатьох соціальних програм та субсидій, дещо скоротившивидатки бюджету з одночасним вивільненням додаткових коштів на потребиструктурної перебудови.

Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитнадержавна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючигрошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створюєгрошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитнуекспансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в періодекономічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитноїрестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної активності. Подорожчаннякредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні,прибуткові проекти.

2.3 Проведення гнучкої амортизаційноїполітики

Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що дають можливістьдержаві на макрорівні впливати на інвестиційну сферу. З інвестиційної точкизору амортизація — це відшкодування (повернення) коштів, інвестованих упридбання (створення) основних фондів і нематеріальних активів за допомогоюпоступового перенесення їхньої вартості на собівартість продукції (послуг), щовиробляється у межах інвестиційного проекту. Збільшення собівартості продукціїза рахунок нарахування амортизації означає зменшення прибутку, що підлягаєоподаткуванню. Отже, зменшуються грошові відпливи інвестиційного проекту йвідповідно зростає операційний грошовий потік (на суму амортизації). Упромислово розвинутих країнах серед джерел інвестиційних ресурсів коштиамортизаційного фонду, який є часткою власних коштів підприємств, найбільшвагомі.

За останні десять років амортизаційні фонди українських підприємствпрактично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів дляфінансування інвестицій.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»введено новий принцип нарахування амортизації основних фондів.

Усі види основних фондів розподілені на три групи.

Група 1 — будівлі, споруди та їхні структурні компоненти і передавальніпристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини. Норма амортизації — 5%від балансової вартості.

Група 2 — автотранспорт та вузли до нього; меблі; побутові електронні,оптичні, електромеханічні пристрої та інструменти, у тому числі ЕОМ,інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації та інше конторське (офіснеобладнання), пристрої та приладдя до них. Норма амортизації — 25% відбалансової вартості.

Група 3 — інші основні засоби, не введені до першої та другої груп. Нормаамортизації 15%.

Законодавством України передбачена і прискорена амортизація. Платникподатку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореноїамортизації основних фондів групи 3 за такими нормами: 1-й рік експлуатації — 15%;2-й — 30; 3-й — 20%; 4-й — 15%; 5-й — 10%; 6-й — 5%; 7-й — 5%.

У разі застосування цього методу підприємство не має права проводитищорічну індексацію балансової вартості основних фондів.

Прискорена амортизація дає підприємству очевидні вигоди, а саме:

«страхує» фірму від втрат унаслідок морального знеціненняелементів основного капіталу;

зменшує розміри оподатковуваного прибутку і, відповідно, податковіплатежі;

частково захищає фірму від інфляційних втрат;

надає податкову пільгу, яку отримують підприємства, що інвестувалигрошові кошти в основний капітал.

Сьогодніприскорену амортизацію вітчизняні фірми майже не застосовують.

Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні, більшістьекономістів погоджується з тим, що існуюча амортизаційна політика не сприяє, анавпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. Чинна нормативне-правовабаза значною мірою зліквідовує позитивну роль амортизації щодо ефективностіздійснення підприємницьких задумів. Найсуттєвіші недоліки сучасноїамортизаційної політики полягають у тому, що:

нарахування амортизації основних фондів здійснюється на їх залишковувартість, що суттєво збільшує термін повної амортизації;

не підлягають амортизації основні фонди, передані учасниками(засновниками) підприємства до його статутного фонду або передані безкоштовно. Амортизуватисяможуть лише витрати на поліпшення цих фондів;

індексація вартості основних фондів і нематеріальних активівпроводиться лише тоді, коли річний темп інфляції перевищує 10%, і то тільки навеличину цього перевищення. Крім того, за фактичний індекс інфляції приймаєтьсяіндекс споживчих цін, тоді як фактичний індекс оптових цін значно вищий іближчий до реального відображення цінової ситуації;

мали місце неодноразові спроби уряду запровадити вилучення до бюджету частиниамортизації, нарахованої підприємствами;

податковий і бухгалтерський облік амортизації основних фондів інематеріальних активів різні. Запровадження нових національних стандартівбухгалтерського обліку лише поглиблює цю різницю, що потребує якнайшвидшої її ліквідаціїу новому податковому законодавстві.

З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводитиіндексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністюне менше ніж один раз на рік; дозволити підприємствам самостійно вибиратиметоди амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні; запровадитисистему контролю цільового використання амортизаційних фондів на ціліінвестування у виробництво.

2.4 Регулювання участі інвесторів уприватизації

Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно дозаконів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Проприватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Проприватизаційні папери», Державної програми приватизації на поточний рік,яка щорічно затверджується Верховною Радою, та інших нормативних актів. Цясфера регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістюзаконодавчих актів, однак на реальних процесах приватизації це поки що суттєвоне позначилося.

Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів,комерційних та некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває вдержавній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залученнядо бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватисяу виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залученняінвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатаминекомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій)повинен не тільки сплатити його ціну, а й виконати умови конкурсу щодоінвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати нанапрямки та обсяги інвестицій і контролювати їх здійснення.

2.5 Регулювання фондовогоринку

Правову основу регулювання фондового ринку становлять закони України:«Про цінні папери та фондову біржу» (1991 p),«Про господарські товариства», «Про банки табанківську діяльність» (1991 p), «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»(1996 p). Указ Президента України «Проінвестиційні фонди та інвестиційні компанії» (1994 р) та ін.

У ринковій економіці фондовий ринок є інструментом реалізаціїрегулятивної функції закону попиту і пропозиції. Фондовий ринок створюєринковий механізм вільного переливання капіталів у найефективніші галузігосподарства. Фондовий ринок є сегментом як грошового ринку, так і ринкукапіталів, які також включають рух прямих банківських кредитів, перерозподілгрошових ресурсів через страхову галузь, внутрішньофірмове кредитування тощо. Заумов розвинутих ринкових відносин фондовий ринок функціонує у вигляді ринкуцінних паперів.

У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі танепрямі методи впливу на інвестиційну активність.

До методів прямого впливу належать:

Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позикита ін). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосібвона впливає на встановлення котирування на фондовому ринку.

Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначаєперелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, івстановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава здатна впливати напропозицію цінних паперів на фондовому ринку.

Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сферидержавних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності.

Запобігання монополізації фондового ринку. Держава проводячиантимонопольну політику, установлює обмеження на володіння пакетами акцій,проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників,створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

Держава може здійснювати й непряме регулювання фондового ринку черезподаткову політику, регулювання грошової маси й обсягів кредитів, установленняоблікової ставки та резервної норми, регулювання операцій з іноземнимивалютами, експортно-імпортних операцій, операцій з іноземними цінними паперами.

2.6 Експертиза інвестиційнихпроектів

Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності єекспертиза інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавствомобов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні йрегіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються за рахунокбюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок іншихджерел фінансування, підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних,санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідноїдовговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Особливі вимоги ставляться до експертизи інвестиційних проектів іззалученням іноземних інвестицій, коли інвестори претендують на отримання певнихподаткових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проекти мають належати допріоритетних сфер економіки, сприяти створенню нових робочих місць напідприємствах, передбачати впровадження сучасних чи перспективних ресурсозберігаючихта екологічно безпечних видів технологій, сприяти зниженню енергозатрат наодиницю продукції, орієнтуватися на найбільш раціональне використаннясировинної бази України, бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках.

3. Антикризова інвестиційна політиката її напрямки

Багатофакторна система цілеспрямованих вчинків і дій, яка свідомоформується на державному та регіональному рівнях в інтересах ширшого залученняна конкретну територію додаткових ресурсів як у грошовій, так і в матеріальнійформах – тут мова йде про інвестиційний клімат.

Інвестиційний клімат — це загальна атмосфера розуміння економічноїситуації та потреби в залученні додаткових ресурсів, яка панує в різних сферахсоціально-економічного розвитку держави, регіону.

Інвестиційний клімат — це комплекс політичних, соціальних,інноваційних, інфраструктурних елементів, які наявні на певній території.

Інвестиційний клімат — це внутрішня атмосфера (енергетика), якасформована на конкретній території, виходячи з пріоритету залучення додатковихфінансових ресурсів, і впливає на позицію інвестора щодо прийняття рішення проінвестування об'єктів певної території.

Сьогоднішнє формування сприятливого інвестиційного клімату в державіпозначиться на її майбутньому.

Логічним результатом дієвості інвестиційного клімату є досягненнявизначених цілей інвестування. Водночас активність різних територіальнихінституцій із метою формування, на їхню думку, ще сприятливішого інвестиційногоклімату не завжди адекватно супроводжується зростанням інвестиційних потоків.

Результативність інвестиційного клімату для конкретної територіїпроявляється в двох аспектах: економічному та соціальному. В економічному — череззростання (спадання) макроекономічних показників, насамперед ВВП на душунаселення та експортних потужностей. Щодо соціального, то його проявом єзниження соціальних ризиків, зростання заробітної плати, а значить, ікупівельної спроможності населення території.

Слід зазначити, що інвестиційний клімат дає й мультиплікативний ефект,коли вкладання Інвестицій у розвиток однієї галузі економіки на певнійтериторії приводить через зростання її прибутковості до задіювання іншихгалузей (підприємств) та в цілому до можливостей збільшення інвестиційнихвкладень і в них.

Інвестиційному клімату території властивий і принципконкурентоспроможності. Об'єктивно, що інвестор за інших однакових умоввкладатиме інвестиції саме в територію з порівняно вищими ознакамиконкурентоспроможності, тобто саме туди, де потенційна окупність інвестиційнихвкладень буде швидшою.

Можна розрізняти інвестиційний клімат як держави, так і регіону. Інвестиційнийклімат держави може бути відмінним за певними показниками від окремого регіону,де створюються додаткові переваги стосовно конкретного інвестора. Зазначимо, щоці переваги, навіть незважаючи на можливий серйозний інвестиційний ризик,можуть створювати перспективні умови для інвестора щодо вкладання коштів уконкретну територію. При функціонуванні системи цивілізованого інвестиційногоклімату, тобто за рахунок здійснення активних кроків щодо забезпечення рядуконкретних пільг для інвесторів, відбувається еволюційне нарощуванняінвестиційних вкладень у дану територію.

Поряд із тим є обставини, коли навіть низький рівень інвестиційногоклімату не зупиняє процесу інвестиційних вкладень у певну територію. Зокрема,останнє можливе при відкритті великих покладів енергетичних ресурсів. У такомуразі, незважаючи на фактори інвестиційного ризику, відчуття потенційної вигодив інвесторів переважає над доцільністю врахування суперечностей вінвестиційному кліматі.

Стан інвестиційного клімату залежить і від специфіки реалізації вдержаві базових основ забезпечення економічних свобод громадян, а саме: володітивласністю, заробляти на життя, займатися підприємництвом, інвестувати заробленікошти в бізнес, вести міжнародну торгівлю, брати участь в усіх сферах ринковоїекономіки.

Агрегований рівень економічних свобод громадян містить чинники, якімають безпосередній вплив і на інвестиційний клімат території, як-от:

торгова й податкова політика,

роль держави,

монетарна політика,

іноземні інвестиції,

банківська політика,

заробітна плата,

право власності,

регулювання ринку та чорний (тіньовий) ринок.

Кожен із зазначених 10 чинників оцінюється за 5-бальною системою. Так,Україна серед 150 досліджуваних країн за цими чинниками щодо рівня економічнихсвобод посіла 135-те місце, а на перші позиції вийшли держави, які традиційновходять до переліку промислово розвинутих, а саме: США, Велика Британія,Голландія, Швейцарія, Нова Зеландія тощо.

Зокрема, щодо чинника податкової політики, то за ним вперед вийшлидержави, які мають сформований режим вільних економічних зон (БЕЗ) — Багамськіострови, Бахрейн, Гонконг тощо. Відомо, що в Україні на початок 2001 рокустворено понад десять БЕЗ. Проте щодо їх розвитку в Україні є певнізастереження з боку міжнародних кредитних інституцій, що в цілому впливає і нарівень формування інвестиційного клімату держави.

Практично промислове розвинуті держави, де рівень зазначених свободзабезпечений, володіють 80% світового багатства, і об'єктивно, що останнєактивно впливає і на стан їх інвестиційного клімату. За міжнародноюкласифікацією всі країни світу можна поділити на чотири групи щодо забезпеченнязазначених свобод:

вільні,

частково вільні,

майже не вільні,

не вільні.

Україна, на жаль, входить в третю групу, що безпосередньо впливає наімідж держави щодо сприятливості інвестиційного клімату серед потенційнихінвесторів.

Із метою формування гармонійного інвестиційного клімату в Україні, якийвідповідатиме сучасним вимогам як зовнішніх, так і внутрішніх інвесторів,необхідно здійснити ряд цілеспрямованих заходів, а саме:

розробити закон України про інвестиційний клімат у державі, в якомумають бути чітко визначені пріоритети розвитку на довгостроковий період,принципи підтримки вітчизняних та іноземних інвесторів, система узгодженості зіншими законодавчими документами;

за рахунок державного економічного регулювання проводити активнуполітику щодо зменшення або уникнення інвестиційних ризиків;

забезпечити стабільність законодавчої бази в частині раніше прийнятихрішень, зокрема з формування і функціонування спеціальних економічних зон,територій пріоритетного розвитку;

знизити податковий тиск на підприємства, особливо ті, які щорічно вкладаютьресурси в інвестиційний розвиток, виходячи з градаційного рівня ресурсів іподатків;

знижувати матеріало- та енергомісткість на одиницю продукції,підвищуючи її конкурентоспроможність через забезпечення якісних характеристик;

формувати та виховувати на різних рівнях культуру мислення і діяннястосовно активізації додаткових інвестиційних надходжень у розвиток економікитериторії.

Найдоцільнішою формою реалізації зазначених вище заходів могла б стативідповідна державна програма щодо формування інвестиційного клімату в Україні,виходячи з парадигми посилення економічної могутності, тобто пріоритетівсоціально-економічного розвитку як держави, так і регіонів та реалій виходу насвітовий ринок із наростаючими обсягами конкурентоспроможного наукоємногопродукту.

Динамізм процесу становлення сприятливого інвестиційного клімату вУкраїні є позитивним щодо підприємницької діяльності інвесторів, а це дає змогустверджувати, що ефективність, тобто віддача для конкретних інвесторів,зростатиме. Зокрема, в державі відчувається тенденція до зростання уваги щодопідтримки реалізації різнопланових бізнесових інтересів вітчизняних таіноземних інвесторів.

У цілому розвиток інвестиційного клімату позитивно впливає нарезультативність економіки держави, на зростання частки високотехнологічноїпродукції та її конкурентоспроможності, забезпечує реалізацію програм оновленняосновних фондів підприємств.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність від18.09.91 № 1560-ХІІ із змінами і доповненнями.

2. Закон України „Про захист іноземних інвестиційна Україні від 10.09.91 № 1540а-ХП

3. Бланк Й.А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП“ИТЕМ» ЛТД, «Юнайтед Лондон Тренд Лимитед». — 1995.

4. Мелкумов Я.С. Экономическая оценка эффективностиинвестиций и финансирование инвестиционных проектов. — М.: ИКЦ «ДИС»,1997. — 160с.

5. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К.: «ВидавництвоЛібра'ТОВ, 1998 p. -392с.

6. Васильченко С.М. Теоретичні основи інвестування // ФінансиУкраїни — 2001. -№1.

7. Карпінський Б.А. Інвестиційний клімат в Україні // ФінансиУкраїни — 2001. -№7

8. Карпінський Б. Інвестиційна привабливість та ризикрегіону: методи оцінки // Вісник Тернопільської академії народного господарства.- 2000. — № 8.

9. Козик В.В., Федоровський В.А. Вплив амортизації на формуванняінвестиційної привабливості проектів // Фінанси України — 2002. -№ 8

10.  Корнеєв В.В. Інвестиційна спорідненість приватизації і фондового ринку// Фінанси України — 2002. — № 4