Реферат: Податок з доходів фізичних осіб
ХАРКІВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Г.С. Сковороди
Кафедрадержавно-правових дисциплін та міжнародного права.
КОНТРОЛЬНАРОБОТА
здисципліни:
«Податковеправо»
Виконала:
студентка заочного відділення
групи 512
Т.І. Ріккер
Харків- 2008
1.Визначте поняття податку. Розкрийте основні ознаки та функції податку
Податок являєсобою з одного боку філософську й економічну категорію, а з іншого — одночасновступає конкретною формою правових взаємовідносин, що закріплюютьсязаконодавством при наповненні доходами бюджетної системи. Аналіз сутностіподатку як економічної категорії базується на дослідженні закономірностейрозширеного відтворення, його окремих фаз, особливо розподілу та перерозподілугрошової форми вартості. У свою чергу дослідження податкових форм має виходитиз положень теорії держави та права. Податок як конкретна форма примусовоговилучення частини сукупного доходу суспільства до казни держави відображає всіпозитивні та негативні риси даного економічного простору і даної системидержавного устрою та державного управління. Залежно від стану податковихправовідносин у державі можна робити висновки про її прогресивний розвиток аборегрес.
Податки пов'язаніз існуванням держави, хоч виникли вони значно пізніше, ніж з'явилися першідержави, фінансова діяльність яких супроводжувалася збиранням митних зборів усучасному їх розумінні. Системи оподаткування у різних країнах світу різнятьсяодна від одної за структурою, набором податків, зборів та обов'язковихплатежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами),фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою таподатковими пільгами. Такий стан є закономірним, оскільки податкові системиформуються під впливом різних економічних, політичних та соціальних факторів.
Безпосередньоподатки як джерело доходів державного бюджету в їх сучасному розумінніналічують кілька сотень років. Першим поняття «податок» розкрив А.Сміт у праці «Про багатство народів» (1770), в якій податок буввизначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає ійого розмір, і порядок сплати. [5]
Податкам властивітакі риси як. обов'язковість платежу, переважно перехід права власності присплаті податку, індивідуальна безоплатність, регулярність стягнення.
Податки виконуютьряд функцій, які випливають з їх економічної природи і які у свою чергу євизначальними при формуванні податкової системи країни. Функції податків таподаткової системи в цілому як фінансової категорії випливають із функційфінансів — розподільчої і контрольної. Податки безпосередньо пов'язані зрозподільчою функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП міждержавою і юридичними та фізичними особами. Водночас вони виступають методомцентралізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чиномфіскальну функцію.
До функційподатків можна віднести такі:
— фіскальна — цяфункція є визначальною для податків і полягає в тому, що податки виконують своєголовне призначення — наповнення доходної частини бюджету, доходів держави длязадоволення потреб суспільства, фіскальна функція є важливою у характеристицісутності податкової системи, вона визначає її суспільне призначення. З оглядуна цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, алеголовне- надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними.Постійність означає, що податки мають надходити до бюджету не у вигляді разовихплатежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року вчітко встановлені строки. Оскільки призначення податків полягає у забезпеченнівитрат держави, то терміни їх сплати мають бути узгоджені з термінамифінансування видатків бюджету. Стабільність надходжень визначається достатнімрівнем гарантій того, що доходи, передбачені Законом про Державний бюджет на поточнийрік, будуть отримані у повному обсязі;
— регулююча — через неї здійснюється регулювання державою виробництва та споживання, у першучергу шляхом справляння непрямих податків, що є податками на споживання;
— розподільча — її завданням є наповнення доходної частини бюджетної системи країни з метоюподальшого розподілу отриманих коштів для здійснення завдань і функцій державита муніципальних органів;
— стимулююча — цяфункція визначає орієнтири для розвитку та розгортання виробничої діяльності.Шляхом запровадження пільг окремим категоріям платників податків або пільговихрежимів на певних територіях держава стимулює розвиток певних галузейнаціональної економіки або здійснює політику підтримки певних верств населення;
— контролююча — за її допомогою держава регламентує фінансово-господарську діяльністьпідприємств та організацій, отримання доходів громадянами, використання нимисвого майна та коштів, додержання фінансової дисципліни тощо.
Слід зазначити,що в останні десятиліття у більшості промислове розвинутих країн світуподаткова система, крім фіскальної, виконує функцію стимулювання івикористовується як інструмент екополітики, за допомогою якого добиваютьсяполіпшення стану довкілля і використання природних ресурсів. Під екологізацієюподаткової системи розуміють процес трансформування традиційних податків, щовиконують головним чином фіскальну функцію, та введення нових екологічнихподатків з метою стимулювання оздоровлення довкілля і ефективного використанняприродних ресурсів. Для оздоровлення навколишнього природного середовищачастіше застосовуються спеціальні екологічні податки. Розширюється перелікдеструктивних екологічних впливів, що підлягають оподаткуванню. [8]
Чиннезаконодавство не розмежовує поняття податку, збору, плати, обов'язкового платежутощо. Зокрема, Закон України «Про систему оподаткування» у редакціївід 18 лютого 1997 р. трактує поняття податку і збору (обов'язкового платежу)до бюджетів та цільових фондів у ст. 2: «Під податком і збором(обов'язковим платежем) до бюджетів та цільових фондів слід розумітиобов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільовогофонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законамиУкраїни про оподаткування».
Проте за своєюправовою формою та економічним змістом ці платежі не є тотожними. Податок являєсобою узаконену форму відчуження власності юридичних та фізичних осіб добюджету відповідного рівня (у розмірах і в строки, передбачені в законі) напринципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності. Збори- це платежі, які стягуються з платника державними органами за надання правабрати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти.
Податок завждисплачується до бюджету — загальнодержавного або місцевого, а також можерозподілятися між ними. Він не призначений для конкретних витрат. Всінадходження від податків змішуються у бюджеті у вигляді грошових сум і звідсиможуть піти на фінансування будь-яких цілей, що становлять загальний інтерес.
Отже, податок — це встановлений законом для досягнення загальнодержавних або місцевого значенняцілей обов'язковий індивідуально безвідплатний грошовий платіж, який вноситьсяюридичними та фізичними особами до державного чи місцевого бюджету за наявностіматеріальних передумов (доходу, прибутку чи майна) у чітко визначені строки тау передбачених законодавством розмірах і не призначений для конкретних витрат.
Податкикласифікують за кількома ознаками: формою оподаткування; економічним змістомоб'єкта оподаткування; залежно від рівня державних структур, які їхвстановлюють; способом стягнення.
За формоюоподаткування всі податки поділяються на прямі й непрямі. Прямі податкивстановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабівоб'єкта оподаткування, непрямі — в цінах товарів і послуг, їх розмір дляокремого платника прямо не залежить від його доходів.
За економічнимзмістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки, надоходи, споживання і майно. За суб'єктом оподаткування податки поділяються натакі, що справляються з юридичних осіб, з фізичних осіб та змішані(справляються як з юридичних, так і з фізичних осіб). [5]
Залежно від рівнядержавних структур податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Згідно зчинним законодавством до загальнодержавних податків належать прибуткові податкиз юридичних та фізичних осіб, податок на додану вартість та акцизній збір,податок з власників транспортних засобів та плата за землю, єдиний податоктощо.
До місцевихподатків належать податок з реклами та комунальний податок. Закон України«Про систему оподаткування» містить також перелік чотирнадцятимісцевих зборів, у тому числі збір за припаркування автотранспорту; ринковийзбір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір тощо. З 2003 р. ВерховнаРада України виключила з переліку місцевих зборів готельний збір.
Законодавствобільшості країн світу, в тому числі і в Україні, забороняє використовувати уфіскальній сфері інструменти безпосередньої демократії. Конституція Українипрямо забороняє референдум щодо законопроектів з питань податків.
2.Визначте основні елементи правового механізму податку з доходів фізичних осіб
Одним зефективних фіскальних важелів для різних податкових систем є оподаткуванняфізичних осіб. Основною метою введення податку з доходів фізичних осіб єзабезпечення бюджетних надходжень та створення рівно напруженого податковоготиску на основі прямого визначення доходів платника податків.
Законодавчерегулювання оподаткування фізичних осіб в Україні протягом 90-х років XXстоліття і дотепер було досить стабільним, якщо порівнювати його з іншимиподатками і зборами. 5 липня 1991 року було прийнято Закон Української РСР «Проприбутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб безгромадянства» №1306-XIІ. Дію цього Закону було зупинено Декретом КабінетуМіністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року№13-92.
На сучасномуетапі розвитку податкової системи України виникла необхідність оптимізуватимеханізм оподаткування доходів фізичних осіб. З цією метою 22 травня 2003 рокуВерховна Рада України прийняла Закон України «Про податок з доходів фізичнихосіб» № 889-IV, набирає чинності з 1 січня 2004 року. [9]
Законом «Проподаток з доходів фізичних осіб» в основу розмежування усієї сукупностіплатників цього податку покладено критерій резидентства. При цьому не маєпершочергового значення, чи є фізична особа громадянином України, громадяниноміноземної держави чи особою без громадянства.
Законом «Проподаток з доходів фізичних осіб» передбачено кілька підстав визначеннярезидентства платника податку:
по-перше,фізичною особою—резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні;
по-друге, у разі,якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вонавважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання вУкраїні;
по-третє, якщоособа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вонавважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки(центр життєвих інтересів) в Україні;
по-четверте, уразі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можнавизначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній здержав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів(включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податковогороку;
по-п'яте, якщонеможливо визначити резидентський статус фізичної особи за попереднімипідставами, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадяниномУкраїни.
Якщо всуперечзакону фізична особа—громадянин України має також громадянство іншої країни, тоз метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України,який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченогоЗаконом «Про податок з доходів фізичних осіб» або нормами міжнародних угодУкраїни.
Достатньоюпідставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основногомісця проживання на території України у порядку, встановленому Законом «Проподаток з доходів фізичних осіб», або реєстрація її як само зайнятої особи.
Відповідно до п.2.1 ст. 2 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є:
резиденти, якіотримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так ііноземні доходи;
нерезиденти, якіотримують доходи з джерелом їх походження з території України.
Винятком єнерезиденти, що отримують доходи з джерелом їх походження з території України імають дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємностіміжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною РадоюУкраїни, щодо доходів, одержуваних ними безпосередньо від такої дипломатичноїчи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.
Закон «Проподаток з доходів фізичних осіб» передбачає розмежування об'єктів оподаткуваннязалежно від резидентського статусу платника податку. [9]
Об'єктомоподаткування резидента є:
загальниймісячний оподатковуваний дохід;
чистий річнийоподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річногооподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;
доходи з джереломїх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;
іноземні доходи.
Об'єктом оподаткуваннянерезидента є:
загальниймісячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
загальний річнийоподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
доходи з джереломїх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.
Загальний річнийоподатковуваний доход складається з суми загальних місячних оподатковуванихдоходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такогозвітного року.
Перелік окремихвидів доходів, які включаються та не включаються до складу загального місячногодоходу, встановлені відповідно пунктами 4.2 та 4.3 ст. 4 Закону «Про податок здоходів фізичних осіб».
Новацією Закону«Про податок з доходів фізичних осіб» стосовно визначення об'єкта оподаткуваннярезидентів є поняття податкового кредиту. Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону«Про податок з доходів фізичних осіб» податковим кредитом є сума (вартість)витрат, понесених платником податку—резидентом у зв'язку з придбанням товарів(робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітногороку (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), насуму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваногодоходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначенихцим Законом. Таким чином, право на податковий кредит має виключно платникподатку—резидент, що має індивідуальний ідентифікаційний номер.
Порядокзастосування платником податку податкового кредиту за наслідками звітного податковогороку визначений у ст. 5 Закону.
Підстави длянарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаютьсяплатником податку в річній податковій декларації. До складу податкового кредитувключаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податкудокументально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарноюнакладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікуютьпродавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Вказанідокументи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганнюплатником податку протягом року, достатнього для проведення податковим органомподаткової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.
Перелік витрат,дозволених до включення до складу податкового кредиту, визначено у п. 5.3 ст. 5Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».
Загальна суманарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загальногооподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року якзаробітна плата.
Право назастосування податкового кредиту має обмеження. Якщо платник податку нескористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітногоподаткового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься. [5]
Особливостінарахування та сплати окремих видів доходів передбачені відповідними пунктамистатті 9 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб», зокрема: п. 9.1 —оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловийнайм (піднайм); п. 9.2 — оподаткування процентів; п. 9.3 — оподаткуваннядивідендів; п. 9.4 — оподаткування роялті; п. 9.5 — оподаткування виграшів тапризів; п. 9.6 — оподаткування інвестиційного прибутку; п. 9.7 — оподаткуванняблагодійної допомоги; п. 9.8 — оподаткування доходів, отриманих за договорамидовгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування; п.9.9 — оподаткування іноземних доходів; п. 9.10 — оподаткування сум надмірувитрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт тане повернутих у встановлений строк; п. 9.11 — оподаткування доходів, одержанихнерезидентами; п. 9.12 — оподаткування доходів, отриманих фізичною особою—суб'єктом підприємницької діяльності або фізичною особою, яка сплачує ринковийзбір.
Стаття 10 —операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням; стаття 11 — операцій зпродажу об'єктів нерухомого майна; стаття 12 — операцій з продажу або обмінуоб'єкта рухомого майна; стаття 13 — доходу, отриманого платником податку внаслідокприйняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав; стаття 14— доходу, отриманого платником податку як подарунок (або внаслідок укладеннядоговору дарування); стаття 15 — операцій із заміщення втраченої власності.
Закон «Про податокз доходів фізичних осіб» не передбачає встановлення єдиної ставки податку, атому залежно від особливостей об'єкта оподаткування застосовується одна зтаких ставок.
Фактично базовоює ставка, встановлена п. 7.1 ст. 7 Закону «Про податок з доходів фізичнихосіб». Така ставка податку становить 15% від об'єкта оподаткування, але уперіод з 1 січня 2004 року до 31 грудня 2006 року така базова ставкавстановлюється на рівні 13% від об'єкта оподаткування.
Ставка податкустановить 5% від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом у разі,якщо таким об'єктом є:
процент надепозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону(крім страховиків);
процентний абодисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом;
в інших випадках,прямо визначених відповідними нормами Закону «Про податок з доходів фізичнихосіб».
Ставка податкустановить подвійний розмір ставки, визначеної п. 7.1 ст. 7 Закону, від об'єктаоподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею угрошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користьнерезидентів—фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3пункту 9.11 статті 9 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».
Ставка податкуможе становити інший розмір, визначений відповідними нормами Закону «Проподаток з доходів фізичних осіб».
Одним ізнововведень Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» порівняно з ДекретомКабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» є впровадженняподаткових соціальних пільг. [8]
Відповідно до п.6.1 ст. 6 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податку маєправо на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу,отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у виглядізаробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнюєодній мінімальній заробітній платі (у розрахунку на місяць), встановленійзаконом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платникаподатку. Залежно від особливостей окремих категорій платників, розмір сумиподаткової соціальної пільги може дорівнювати 150% та 200% розміру мінімальноїзаробітної плати.
Податковасоціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платникаподатку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування(виплати).
Податковасоціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у виглядізаробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку прозастосування пільги.
У разі якщоплатник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох ібільше підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави,що передбачає її найбільший розмір. При цьому платник податку зазначає про такеправо у заяві про застосування пільги та додає відповідні підтверджуючідокументи за формою, визначеною центральним податковим органом. [8]
Податковасоціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку якзаробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір неперевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи,встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 таокругленої до найближчих 10 гривень.
Закон «Проподаток з доходів фізичних осіб» передбачає, що нарахування та сплата податкуздійснюється двома типами суб'єктів: самостійно платником податку абоподатковим агентом.
Податковимагентом є юридична особа (її філія, відділення, відокремлений підрозділ) абофізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їхорганізаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податкамизобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету відімені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подаватиподаткову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нестивідповідальність за порушення норм Закону «Про податок з доходів фізичнихосіб».
Стосовнооподаткування окремих видів доходів платника податку законодавець визначає суб'єкта,який виступає податковим агентом та нараховує, утримує та сплачує відповіднусуму податку до бюджету. Податковий агент, який нараховує (виплачує)оподатковуваний доход на користь платника податку, утримує податок від сумитакого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку.
Податок підлягаєсплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходуєдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документина виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку добюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платникуподатку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню зтакого нарахованого доходу, підлягає сплаті (нарахуванню) до бюджету в строки,встановлені законом для місячного податкового періоду. [8]
Якщо окремі видиоподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їхнарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включитисуму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу таподати річну декларацію з цього податку.
Платник податку,що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язанийвключити суму таких доходів до складу річного оподатковуваного доходу та податирічну декларацію з цього податку. Особою, яка не є податковим агентом,вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єктапідприємницької діяльності.
Порядок сплати(перерахування) податку до бюджету передбачений ст. 16 Закону «Про податок здоходів фізичних осіб».
Податок,утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно знормами Бюджетного кодексу України. Податок, утриманий з доходів нерезидентів,підлягає зарахуванню до бюджету територіальної громади за місцем утриманнятакого податку.
Сума податку зазвітний місяць, яка підлягає перерахуванню до місцевого бюджету замісцезнаходженням відокремлених підрозділів юридичної особи, які розташовані натериторії іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, визначаєтьсяюридичною особою або уповноваженим підрозділом самостійно, виходячи іззагальної кількості громадян, які працюють у цих підрозділах, та сумивиплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу. [8]
Юридична особа засвоїм місцезнаходженням та місцезнаходженням своїх підрозділів, а уповноваженийпідрозділ за своїм місцезнаходженням, одночасно з поданням документів наотримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує(перераховує) суми утриманого додатку на відповідні розподільчі рахунки,відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства України.Територіальні управління Державного казначейства України в установленомуБюджетним кодексом порядку здійснюють розподіл зазначених коштів згідно знормативами, встановленими ст. 65 Бюджетного кодексу України, та спрямовуютьтакі розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів.
Фізична особа,відповідальна згідно з вимогами Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» занарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідногобюджету:
у випадку, колитака фізична особа є податковим агентом, —за місцем реєстрації у податковихорганах;
в інших випадках— за її податковою адресою.
Особою,відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджетуподатку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнятаособа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (самозайнятоїособи).
Особою,відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджетуподатку з інших доходів, є:
дляоподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України —податковий агент;
для іноземнихдоходів та тих, чиє джерело виплати знаходиться в осіб, звільнених відобов'язків нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету,— платник податку, отримувач таких доходів;
для доходів, щовиплачуються на користь платника додатку фізичними особами, — такий платникподатку.
Завдання3
Громадянин М.продавав продукцію на ринку м. Харкова. Представники адміністрації ринкузаборонили йому здійснювати торгівлю без сплати ринкового збору у сумі 15 грн.Проте громадянин М. відмовився сплатити цей збір на тій підставі, що він єінвалідом ІІ групи і ця продукція була отримана ним від підприємства в рахунокзаробітної плати.
1). Якиминормативними актами регулюється ставка ринкового збору?
Указ ПрезидентаУкраїни «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору»
Декрет КабінетуМіністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 р.
ПостановаВерховної Ради України «Про проект Закону України про місцеві податки ізбори» від 17 червня 1999 р.,
Закон України«Про систему оподаткування».
«Правила торгівліна ринках», затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейськоїінтеграції України, МВС України, ДПАУ, Держкомітету стандартизації, метрологіїта сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105
Органи місцевогосамоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевихподатків і зборів відповідно до переліку та в межах встановлених граничнихрозмірів ставок. У межах своєї компетенції вони мають також правозапроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати деякі місцевіподатки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників танадавати відстрочення у сплаті місцевих податків та зборів. При цьому вобов'язковому порядку мають справлятися на території відповідної територіальноїгромади комунальний податок та збори за паркування автотранспорту, ринковий, завидачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі тасфери послуг, з власників собак.
2). Якікатегорії осіб мають пільги щодо сплати цього збору?
Не справляєтьсяринковий збір із підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування,які розташовані у стаціонарних приміщеннях (магазинах, кіосках, палатках) на територіїринку, та з власних торговельно-закупівельних підрозділів ринку незалежно відзайманого місця.
3). Якийпередбачено порядок сплати ринкового збору?
Порядок сплатимісцевих зборів визначений Декретом КМУ від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцевіподатки і збори» (далі — Декрет № 56). Ринковий збір — це плата за торговельнімісця на ринках і в павільйонах, на критих і відкритих столах, площадках дляторгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що стягується закожний день торгівлі юридичними особами всіх форм власності та фізичних осіб,що реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію й інші товари (ст.ст.4 й 18 Декрету № 56). Відповідно до п. 3 Указу Президента «Про впорядкуваннямеханізму сплати ринкового збору» від 28.06.99 р. № 761/99 (далі — Указ № 761)ставка ринкового збору встановлюється в розмірі від 0,05 до 0,15 н.м.д.г. (від0,85 до 2,55 грн.) для фізичних осіб і від 0,2 до 2,0 н.м.д.г. (від 3,40 до34,00 грн.) для юридичних осіб за кожне торговельне місце.
Торговельне місце- це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (ваг,лотків) і здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортнихзасобів, причепів, візків, у контейнерах, кіосках, наметах тощо (п. 13 Правил №57).
Розмірторговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках і затверджуєтьсявідповідно до діючого законодавства. Відповідно до роз’яснень, данихМіністерством економіки та з питань європейської інтеграції України від19.06.02 р. № 56-38/256:
При продажупродукції (товарів) на ринках через кіоски, палатки, з транспортних засобівтощо розмір торговельного місця визначається за кількістю квадратних метрів, щовони займають, а саме: якщо ці торговельні точки мають площу до 2 кв. м, товони враховуються як 1 торговельне місце, від 2 кв. м до 4 кв. м — 2торговельних місця, від 4 кв. м до 6 кв. м — 3 торговельних місця і т. д. Якщосуб’єкт підприємницької діяльності займає павільйон площею 100 кв. метрів (незалежно від кількості найманих працівників), він сплачує ринковий збір за 50торговельних місць.
У павільйонітакої площі можуть здійснювати продаж товарів кілька суб’єктів підприємницькоїдіяльності. У такому випадку сплата ними ринкового збору буде залежати відрозміру площі, що надана їм для торгівлі.
Продавці наринках зобов’язані сплачувати ринковий збір до початку торгівлі (п. 23 Правил №57). Початком торгівлі вважається час через дві години після початку роботиринку. Утримують ринковий збір касири та контролери ринку із застосуваннямреєстраторів розрахункових операцій відповідно до вимог Закону України від06.07.95 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій усфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон № 265) звидачею касових чеків. Торгівля без документів, що підтверджують сплатуринкового збору, забороняється.
Завдання4
Директорпідприємства «Техінвест» 10 січня 2002 р. клав договір купівлі-продажуавтомобіля ГАЗ 52 з підприємством «Ліра». За договором автомобіль перейшов увласність підприємства «Ліра». За підсумком податкового періоду орган Державноїподаткової служби застосував до підприємства «Техінвест» штрафні санкції черезнесплату податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів. Директор «Техінвест» вирішив оскаржити дії Державної податковоїслужби мотивуючи це тим, що автомобіль ГАЗ 52 знаходиться у власностіпідприємства «Ліра». Він звернувся до юрисконсульта із запитаннями.
1). Якийпорядок обчислення податку з власників транспортних засобів та інших самохіднихмашин і механізмів?
Податок звласників транспортних засобів є загальнодержавним прямим податком, щостягується з юридичних та фізичних осіб. Правові засади його справляннярегулюються Законом України «Про податок з власників транспортних засобівта інших самохідних машин і механізмів».
Ставки заподатком встановлено у твердій фіксованій сумі залежно від об'єму циліндрівдвигуна (зі 100см3), потужності двигуна (з 1 кВт) або довжини (100 см).Зокрема, встановлюються такі ставки для автомобілів легкових (крім автомобілівз електродвигуном):
з об'ємомциліндрів двигуна:
до 1000 см3 3грн.з 100 см3
від 1001 см3 до1500 см3 4 грн. з 100 см3
від 1501 см3 до1800 см3 5 грн. з 100 см3
від 1801 см3 до2500 см3 10 грн. з 100 см3
від 2501 см3 до3500 см3 20 грн. з 100 см3
від 3501 см3 ібільше 30 грн. з 100 см3
Для автомобілів зелектродвигуном — 0,5 грн. з 1 кВт.
Податок звласників наземних транспортних засобів сплачується за місцезнаходженнямюридичних осіб і місцем проживання фізичних осіб на спеціальні рахункитериторіальних дорожніх фондів республіканського бюджету Автономної РеспублікиКрим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя.
Стаття 4 Законупередбачає пільги щодо сплати податку, відповідно до яких від сплати податкузвільняються підприємства автомобільного транспорту загального користуваннянезалежно від форм власності, що мають транспортні засоби, зайняті наперевезенні пасажирів, на які у визначеному Законом порядку встановлено тарифиоплати проїзду, а також навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетіві використовують учбові транспортні засоби за призначенням. Крім того, на 50%менше сплачують сільськогосподарські підприємства-товаровиробники за тракториколісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістюмісць не менше десяти. Окремих пільг для бюджетних організацій Закон непередбачає.
Як пільговікатегорії розглядаються також громадяни, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи, віднесені до 1 та 2-ї категорій; ветерани війни;ветерани праці, а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числідіти-інваліди за поданням органів соціального захисту) — щодо одного легковогоавтомобіля (мотоколяски) з об'ємом циліндрів двигуна до 2500 см3 або одногомотоцикла з об'ємом циліндрів двигуна до 650 см3 чи одного човна моторного абокатера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5. Закон також встановлюєінші пільги.
2). Хто єплатником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів?
Платники цьогоподатку підприємства, установи та організації, що є юридичними особами,іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особибез громадянства, що мають зареєстровані в Україні згідно з чиннимзаконодавством власні транспортні засоби.
Об'єктамиоподаткування є: трактори (колісні); автомобілі, призначені для перевезення неменше 10 осіб; автомобілі легкові; автомобілі вантажні; автомобілі спеціальногопризначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів(крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з двигуном (крім тих, що мають об'ємциліндра двигуна до 50 см3); яхти та судна парусні з допоміжним двигуном абобез нього (крім спортивних); човни моторні і катери (крім човнів з підвіснимдвигуном, крім спортивних); інші човни (крім спортивних).
Законодавствотакож визначає перелік транспортних засобів, що не є об'єктами оподаткування, утому числі: трактори на гусеничному ходу; мотоцикли (включаючи мопеди) тавелосипеди з двигуном з об'ємом циліндра двигуна до 50 см3; автомобіліспеціального призначення швидкої допомоги та пожежні; транспортні засобивантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах тааеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані; машини і механізми длясільськогосподарських робіт; яхти, судна парусні і човни спортивні.
3). Чиправильно були застосовані штрафні санкції? Як можна оскаржити дії податківців?
Податок звласників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмівсплачується:
юридичнимиособами — щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає зазвітним кварталом.
За транспортнізасоби, придбані протягом року юридичними особами, податок сплачується перед їхреєстрацією за строками сплати (кварталами), які не настали, починаючи зкварталу, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. При цьому окремийрозрахунок суми податку на такий транспортний засіб за формою, затвердженоюнаказом ДПА України від 17 вересня 2001 р. № 373, подається до податковогооргану в десятиденний термін після його реєстрації. У розрахунку зазначаєтьсясума податку, яка відповідає кількості кварталів (включаючи квартал, у якомузареєстровано транспортний засіб), що залишились до кінця року, в якому булопридбано транспортний засіб. За транспортні засоби, зняті протягом року зобліку, податок не повертається. Якщо транспортні засоби придбано у другомупівріччі, то податок сплачується в половинному розмірі встановленої суми.
Таким чином,можна констатувати факт неправильного застосування Працівниками Державноїподаткової служби санкцій щодо підприємства «Техінвест». Директор підприємства«Техінвест» має оскаржити рішення Державної податкової служби в судовомупорядку.
Списоквикористаної літератури
1. КонституціяУкраїни.
2. ЗаконУкраїни «Про податок з доходів фізичних осіб» ( Відомості Верховної Ради (ВВР),2003, N 37, ст.308 )
3. УказПрезидента України «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору»
4. ЗаконУкраїни «Про систему оподаткування»
5. Панасюк В.М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навчальний посібник. —Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 260
6. Облік уселянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М. Я. Дем'яненка. —К.: ІАЕ, 2005. — 403 с
7. Податковеправо України. – Х., Одисей, 2005.
8. Сук Л. К.Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. — К.: Інститут післядипломної освітиКиївського університету ім. Тараса Шевченка. — 2001. — 339 с.
9. Фінансовеправо: Посібник / За ред. О. П. Орлюк. – К., 2005.
10. Фінансовеправо України: Навчальний посібник / За заг. ред. В.К. Шкарупи, Т.О. Коломоєць.– К.: Істина, 2007.