Реферат: Розвиток банківського кредитування
Кафедра фінансів і кредиту
ДИПЛОМНАРОБОТА
Розвитокбанківського кредитування
Київ2010
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи банківськогокредитування
1.1 Сутність і принципи банківськогокредитування
1.2 Види банківського кредиту
1.3 Джерела формування кредитних ресурсівбанку
1.4 Організаційні аспекти банківськогокредитування
Розділ 2. Кредитна діяльність банківських установУкраїни
2.1 Вплив наслідків світової фінансовоїкризи на стан вітчизняного банківського кредитування
2.2 Актуальні напрями банківськогокредитування
2.3 Аналіз динаміки процентних ставоккомерційних банків
2.4 Визначення наслідків кредитних ризиківдля банківської системи України
2.5 Реструктуризація кредитів як методуправління проблемною заборгованістю
Розділ 3. Напрями підвищення ефективностібанківського кредитування в Україні
3.1 Фактори впливу на вартість проблемноїзаборгованості за кредитами
3.2 Пропозиції щодо створення комерційнимибанками ситуаційних центрів управління проблемною заборгованістю за кредитнимиопераціями
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Протягом2005-2008 років банківський сектор України дотримувався агресивної політикирозвитку, що мало прояв у високих темпах зростання кредитних портфелів банків(понад 50% на рік) за рахунок зовнішніх запозичених ресурсів, наданихзакордонними власниками. Надзвичайно високою та економічно необґрунтованою булапитома вага валютних кредитів у структурі кредитних портфелів банків. Починаючиз листопада 2008 року, все це створило для української банківської системизначні ризики та проблеми. За 2009 рік обсяг проблемної заборгованості зріс на55,18%, сягнувши 27,955 млрд. грн., через що банки сформували на 13,87 млрд.грн. нових резервів і зазнали збитків у 7 млрд. грн. Резерви під кредитніоперації за 2009 рік зросли на 13,87 млрд. грн. до 58,37 млрд. грн. (+31,16%).
Одниміз перспективних та найважливіших напрямів діяльності комерційних банків насучасному етапі є використання нових підходів для вдосконалення процесукредитування, враховуючи управління проблемною заборгованістю, що обумовлюєактуальність обраної теми дослідження.
Проблемамрозвитку банківського кредитування присвячено праці вітчизняних і зарубіжнихавторів, зокрема: Е. Долана, О. Заруби, С. Ілляшенка, О. Кириченка, І. Лютого,Ю. Масленченкова, М. Пуховкіної, П. Роуза, К. Садвокасова та інших. Протепроблема розвитку банківського кредитування на сучасному етапі розвиткубанківської системи України залишається актуальною і потребує нових розробок.
Метоюроботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодопідвищення ефективності банківського кредитування у розрізі управлінняпроблемною заборгованістю юридичних та фізичних осіб за кредитними операціями.Зазначена мета окреслила коло наступних завдань дослідження:
- узагальнити наукові підходи щодо сутності і принципів банківськогокредитування, видів банківського кредиту;
- визначити джерела формування кредитних ресурсів комерційнихбанків;
- проаналізувати організаційні аспекти банківського кредитування;
- дослідити вплив наслідків світової фінансової кризи на станвітчизняного банківського кредитування;
- визначити актуальні напрями банківського кредитування;
- проаналізувати динаміку процентних ставок комерційних банківУкраїни;
- визначити наслідки кредитних ризиків для банківської системиУкраїни;
- оцінити переваги та недоліки реструктуризації кредитів як методууправління проблемною заборгованістю;
- охарактеризувати фактори впливу на вартість проблемноїзаборгованості за кредитами;
- розробити пропозиції щодо підвищення ефективності банківськогокредитування в Україні.
Об’єктомдослідження є кредитна діяльність комерційних банків України. Предметдослідження складають особливості розвитку банківського кредитування в Україні,методи управління кредитними портфелями банків, процес управління проблемноюзаборгованістю за кредитами.
Длявирішення поставлених завдань у процесі дослідження використано наступніметоди: порівняльного аналізу для оцінки динаміки процентних ставок комерційнихбанків України; причинно-наслідкових зв’язків в процесі дослідження впливунаслідків світової фінансової кризи на стан вітчизняного банківськогокредитування, а також при визначенні наслідків кредитних ризиків длябанківської системи України; логічної аргументації в процесі обґрунтуванняпропозицій щодо доцільності створення комерційними банками ситуаційних центрівуправління проблемною заборгованістю за кредитними операціями.
Інформаційноюбазою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних науковців, періодичнівидання з банківської справи, законодавчі та нормативно-правові акти з питаньрозвитку кредитних відносин, зведені матеріали Національного банку України ікомерційних банків.
Вроботі висвітлено сучасний стан банківського кредитування суб’єктів ринку зобґрунтуванням передумов, що спровокували поглиблення банківської кризи та їїпрояви. Доведено, що одним із перспективних напрямів діяльності комерційнихбанків на сучасному етапі є використання нових підходів для вдосконаленняуправління врегулюванням проблемної заборгованості, зокрема, створення банкамиситуаційних центрів управління проблемною заборгованістю юридичних та фізичнихосіб за кредитними операціями.
Випускнаробота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використанихджерел (60 найменувань).
Розділ1. Теоретичні основи банківського кредитування
1.1Сутність і принципи банківського кредитування
Уринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитуваннягосподарських суб’єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків якспеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит необхідний інструментстимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працюватитоваровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і намікрорівні, правильно та ефективно використовувати банківський кредит вінтересах розвитку національної економіки України.
Банківськийкредит це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками.Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи;вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільстватимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб’єктам господарюваннявсіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитнимдоговором. Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківськийкапітал [9, с.239].
Банківськийкапітал значно меншою мірою обмежений щодо напряму, строків і величиникредитних угод порівняно з комерційним кредитом. Кредитором в умовахбанківського кредиту є банк, позичальником юридичні та фізичні особи. Припереході до ринкової економіки принципово змінюється об’єктно-суб’єктниймеханізм організації банківського кредитування. Відбувся перехід відпооб’єктного до прямого кредитування господарських суб’єктів. Головне значенняв механізмі банківського кредиту має вже не вибір об’єкта, а оцінка суб’єктакредитної угоди.
Уколишньому СРСР центральний державний банк на основі кредитного плану доситьжорстко контролював кредитні межі, тобто величину кредитних коштів.Встановлювалася планова сума кредиту (передбачена кредитним планом) для певнихпідприємств (організацій) і для конкретних об’єктів кредитування. Центральнийбанк доводив ліміти кредитування своїм конторам і відділам, перевищеннявстановлених лімітів вважалося порушенням планової дисципліни. У розвинутихкраїнах світу кількісне обмеження банківського кредиту з боку урядузастосовується лише в окремих випадках як один із дефляційних заходів [31,с.133].
Уринковій економіці має місце досить жорстка міжбанківська конкуренція закредитне обслуговування клієнтів. Позичальник самостійно вільно вибирає тойбанк, в якому б він хотів отримати позику. Господарський суб’єкт має правоодночасно брати позики в різних банках.
Уцентралізованій плановій економіці колишнього Радянського Союзу мала місцезначна диференціація системи кредитування залежно від галузевої ознакипозичальників. Система кредитування промислових підприємств суттєвовідрізнялася від кредитування колгоспів і радгоспів. У сучасних ринкових умовахкомерційні банки реалізують у своїй кредитній діяльності єдині уніфікованіпідходи до своїх клієнтів господарських суб’єктів незалежно від їх галузевоїналежності, форми власності і відомчого підпорядкування.
Основнимиджерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків,залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахункикошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити та кошти, одержані відвипуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах власнихкредитних ресурсів. Величина кредитних ресурсів банків залежить від рівняобов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків,що встановлюються НБУ [22, с.96].
ЛіцензуваннюНБУ підлягають такі активні операції комерційних банків: надання кредитівбанкам; надання кредитів юридичним особам; надання кредитів фізичним особам;придбання права вимоги щодо поставки товарів і надання послуг, прийняття ризикувиконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); вкладення коштів устатутні фонди інших юридичних осіб.
Зметою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитуванняпозичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманнямвстановлених НБУ нормативів і вимог щодо формування обов’язкових, страхових ірезервних фондів.
Банківськийкредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесікредитування отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибуткивизначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як прикупівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам [43, с.111].
Кожнийкомерційний банк ставить за мету забезпечити високу якість власного кредитногопортфеля. Кредитний портфель це сукупність кредитів, наданих банком на певнудату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитніоперації. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіхкредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення.
Узвіті про кредитний портфель комерційного банку, який щомісячно подається урегіональні управління НБУ, зазначаються такі параметри кредитного портфеля:міжбанківський ринок кредити та фінансовий лізинг, надані банкам; кредити тафінансовий лізинг, отримані від банків; небанківський ринок кредити, наданіорганом загального державного управління; кредити, надані за рахунок бюджетнихі позабюджетних коштів; кредити, надані за овердрафтом; кредити, надані заопераціями РЕПО; кредити, надані за врахованими векселями; кредити, надані зафакторинговими операціями; кредити, надані за внутрішніми торговими операціями;кредити, надані за експортно-імпортними операціями; інші кредити, надані впоточну діяльність; кредити, надані в інвестиційну діяльність; наданийфінансовий лізинг; кредити, надані фізичним особам [49, с.118-122].
Банківськийкредит надається при укладенні кредитного договору. Всі питання, що виникають зприводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банкомі позичальником. Згідно з договором кожний із суб’єктів кредитних відносин берена себе певні зобов’язання. Кредитний договір укладається банком для кожногопозичальника індивідуально.
Позикигосподарським суб’єктам надають комерційні банки. НБУ як банк останньоїінстанції надає кредити комерційним банкам через кредитні тендери, ломбардні операції,переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.
Комерційнібанки надають кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Припроведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідностізабезпечити поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників тагосподарських суб’єктів із врахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційнібанки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів,проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комісійнихвинагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всімналежним їм майном і коштами [31, с.188].
Зметою активізації участі комерційних банків у процесах структурної перебудовивітчизняної економіки важливе значення має запровадження механізму передачі вуправління банкам на тривалий період контрольних пакетів акцій підприємств,яким вони надають довгострокові кредити. Рішення щодо надання кредитівпозичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймаєтьсяколегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією тощо) більшістюголосів і оформляється протоколом.
Уразі надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотківвласного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожнийтакий випадок Національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не можеперевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданихкредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштівкомерційного банку. Значну загрозу стабільності фінансового стану комерційнихбанків несе занадто ризикована кредитна політика з метою отримання надмірновисоких прибутків [15, с.13-14].
Принципибанківського кредитування (в широкому розумінні принципи кредитування взагалі,що є єдиними для всіх форм кредиту) це основні вихідні положення, на якіспирається теорія і практика кредитного процесу. Ці вихідні положенняобумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об’єктивнимизакономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процесвимагає від банків і всіх господарських суб’єктів чіткого дотримання принципівкредитування.
Необхіднорозрізняти принципи і правила кредитування. Правила випливають з принципів івідображають лише окремі положення і моменти того чи іншого принципу, механізмивикористання принципів у конкретній практичній діяльності банку. У науковомуплані єдино правильним є системний підхід до дослідження принципівкредитування. В системному підході реалізується і конкретизується науковерозуміння принципів кредитування як взаємозв’язаної цілісної сукупності певнихположень (понять). Можна виділити три основні рівні системи принципівбанківського кредитування:
- загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковимвідносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);
- особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свійспецифічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості,платності, цільової спрямованості);
- часткові, одиничні принципи кредитування, або правилакредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різномупроявлятися в конкретних кредитних операціях [24, с.14-15].
Загальноекономічніта особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв’язані,певним чином вони взаємно переходять одне в одне. У запропонованій вище системіпринципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічнийпринцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовамринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції,суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитноїугоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики,самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень [23, с.114].
Принципраціональності та ефективності банківського кредитування характеризуєекономічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позиційпозичальників господарських суб’єктів. Кредитний механізм не може неґрунтуватися на здоровому практицизмі, спрямованості на збільшення доходів.Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінкикредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку уздатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договоромстрок.
Принципкомплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитногомеханізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають нареалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до увагиекономічні чинники та умови.
Принципрозвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динамікукредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміникредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвиткувимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування,оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю завикористанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості [11,с.57].
Центральнемісце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципикредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту. Принципповерненості означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові.Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за цепідвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківськогокредитування. Він випливає із суті кредитних відносин, адже якщо позичка неповертається, втрачається економічний зміст кредиту.
Принципзабезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїхінтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможністьпозичальника. Мета реалізації цього принципу зменшити ризик кредитної операції.Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливогопорушення позичальником узятих на себе зобов’язань. Кредит надається під певнереальне забезпечення заставу, гарантію, поручительство, страхове свідоцтво таін. Банківський кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається яквиняток окремим позичальникам, які мають давні ділові зв’язки з банком тависоку платоспроможність [23, с.57].
Принципстроковості означає, що позичка має бути повернена позичальником банкові увизначений в кредитному договорі строк. Кредит обов’язково має бути поверненийу певний заздалегідь обумовлений час. У разі порушення принципу строковостібанк пред’являє до позичальника фінансові вимоги. Строк кредиту це періодкористування позичкою. Він розраховується з моменту одержання позики(зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів зпозичкового рахунка позичальника) до її кінцевого погашення.
Принципплатності означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові звідповідною оплатою за його користування. Кредит як комерційна операціяобов’язково має приносити кредиторові певний доход у формі відсотків. Відсоток платапозичальника у кредитних відносинах. Банк вимагає від позичальника не тількиповернення одержаної позики, а й сплати відсотка за її використання [43, с.74].
Принципцільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів наконкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Позичальник не може витрачатикредит на інші цілі. Цільовий характер кредитування означає спрямованістьпозички на певний господарський об’єкт. Закономірність переходу до кредитуваннягосподарського суб’єкта, про що йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банкобов’язково повинен розрізняти об’єкти кредитування, насамперед ті з них, якіпов’язані або з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.
Щодоправил кредитування, то їх чітке формулювання має вирішальне значення вкредитному менеджменті. В процесі управління кредитними операціями важливоволодіти ефективними алгоритмами (сукупністю правил) розв’язання тих чи іншихтипових проблем.
Уконкретних умовах роботи комерційного банку, з врахуванням особливостейфінансово-господарської діяльності його клієнтів (позичальників), набір і змістправил банківського кредитування змінюються. Ці правила в основному і головномувизначають стандартні вимоги та орієнтири для кредитних працівників банку.Йдеться про чітке структурування, систематизацію, програмування,алгоритмізацію, стандартизацію способів і прийомів проведення кредитнихоперацій [32, с.55].
Такимчином, у принципах кредитування відображаються стійкі й перевірені практикоюбанківські орієнтири, закономірні зв’язки та закономірності організаціїкредитного процесу. Принципи кредитування стимулюють економічну зацікавленістьсуб’єктів кредитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності. Принципибанківського кредиту не є раз і назавжди незмінними. Розвиток економіки, змінахарактеру економічних відносин спричиняють як появу нових принципів, щовідповідають новим умовам, так і зміну сутності традиційних принципівкредитування.
1.2Види банківського кредиту
Кредити,які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лишекомплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповнішеохарактеризувати кредитні операції комерційних банків.
Застроками користування банківські кредити поділяють на: короткострокові (до 1року); середньострокові (до 3 років); довгострокові (понад 3 роки). Кожному зцих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційніспособи надання позик та їх погашення.
Короткостроковікредити надаються банками позичальникам на цілі поточної господарськоїдіяльності у разі виникнення у них тимчасових фінансових труднощів у зв’язку ізвитратами, які не забезпечені надходженнями коштів у відповідному періоді [45,с.235].
Середньостроковікредити надаються на оплату обладнання, на поточні витрати, фінансуваннякапітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються банками позичальникам дляформування основних фондів. Об’єктами кредитування при цьому є капітальнівитрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основнихфондів, на нове будівництво, приватизацію та інше.
Узахідній банківській практиці виділяють позики до запитання (онкольний кредит),що повертаються позичальниками на першу вимогу банку (з попередженням). Ставкивідсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за строковими позичками. Онкольнийкредит розглядається як різновид короткострокового кредиту [9, с.123].
Зазабезпеченням виділяють такі види банківського кредиту: забезпечені заставою(майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайноперевищує суму кредиту; гарантовані (банками, фінансами чи майном третьоїособи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страховоїорганізації); незабезпечені (бланкові кредити). Банківський кредит під заставуцінних паперів називається ломбардним кредитом. За ступенем ризику банківськіпозики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком [32,с.37].
Вумовах наявності кризової ситуації в національній економіці України закономірнопідвищується ризик кредитних операцій комерційних банків. Кредити з підвищенимризиком посідають у таких умовах провідне місце в кредитному портфелі банків. Уринковій економіці в умовах економічної невизначеності будь-якій позиціївластивий певний ризик несплати відсотків чи неповернення внаслідокнепередбачених обставин. У стратегічному плані для комерційних банків важливонарощувати обсяги кредитних операцій, в тому числі й за рахунок тих позик, якимпритаманний підвищений ризик. Адже саме для таких кредитів характерна більшадоходність у порівнянні з мало ризикованими.
Відповіднодо Положення НБУ «Про порядок формування і використання резерву длявідшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків», банківські позикиподіляють на п’ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні,безнадійні.
Стандартніпозики характеризуються мінімальним ступенем ризику (2%), що відповідає умовамстабільного фінансового стану позичальника. Для позик під контролем ступіньризику дорівнює 5%. Робота з цими позиками не створює проблем для фінансовоїдіяльності комерційних банків. Субстандартні позики це позики з підвищенимризиком (ступінь ризику 20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки притакому виді банківського кредиту викликає серйозні побоювання [48, с.18].
Сумнівнимиє кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позикхарактерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і простроченікредити. Пролонгація означає продовження терміну погашення позики післянастання договірних строків погашення через фінансову неспроможністьпозичальника. Простроченими є позики, не повернені банкові у встановленийстрок. У разі прострочення терміну повернення позики банк може відповідно дочинного законодавства використати своє заставне право, тобто спрямувати виручкувід реалізації заставного майна безпосередньо на погашення позички.
Безнадійними(до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і збереження яких набалансі банку як активу не має сенсу (ступінь ризику 100%). Безнадійні позикисписуються у встановленому порядку. В банківській практиці сумнівні,незабезпечені та безнадійні позики відносять до категорії проблемних кредитів[48, с.112].
Заметодами надання виділяють такі види банківських кредитів: у разовому порядку; відповіднодо відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датоюнадання, за потребою). У сучасних умовах комерційні банки пропонують клієнтам різноманітнісхеми кредитування (надання позик).
Усвітовій банківській практиці найпоширенішими схемами надання позик є кредитналінія, револьверний (автоматично поновлюваний) кредит, контокорентний рахунок,овердрафт.
Кредиткалінія це оформлена договором згода банку надавати позичальникові кредитипротягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини лімітукредитування. Кредитна лінія це перспективний вид банківської позики. Протягомдії кредитної лінії клієнт може у будь-який момент отримати позику безоформлення кредитних документів. Позики надаються в межах попередньовстановленого ліміту кредитування. Розмір заборгованості може коливатисязалежно від зміни реальних потреб клієнта, але сукупний залишок за кредитноюлінією не повинен перевищувати встановленого ліміту [44, с.67].
Револьвернийкредит це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого лімітузаборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється вміру погашення раніше виданого кредиту. Револьверний кредит це багаторазовопоновлюваний кредит. Постійне відновлення позики в умовах тривалих відносинбанку і клієнта характерна особливість револьверного кредиту. Протягом періодудії револьверного кредиту клієнт неодноразово позичає і повертає борг.Револьверний кредит надається на умовах бланкової позики. До категоріїревольверних кредитів, як правило, включаються позики, що надаються фізичнимособам за кредитними картками.
Класичнимметодом надання позик в умовах ринкової економіки вважається контокорентнийкредит. Цей вид банківського кредиту надається клієнтам, що мають у даномубанку поточний рахунок. Контокорентний кредит органічно поєднує кредитне ірозрахунково-касове обслуговування клієнта на основі відкриття єдиногоактивно-пасивного контокорентного рахунка. Банк бере на себе всі операціїклієнта за поточними вимогами та зобов’язаннями [32, с.49].
Обсягі строки контокорентного кредиту визначаються господарськими потребами клієнта,але в межах встановленого в кредитному договорі ліміту. Ліміт кредитування длякожного позичальника встановлюється індивідуально залежно від його фінансовогостану і репутації. У межах ліміту кредитування позичальник отримує широкіможливості для маневрування обіговими коштами. Клієнт на основі контокорентногокредиту може оперативно без узгодження з банком поповнювати свій поточнийрахунок відповідною сумою грошей.
Овердрафт(англ. overdraft перевищення кредиту) є специфічним різновидом контокорентногокредиту; це сума, в межах якої банк кредитує власника поточного рахунку. Приовердрафті банк у межах узгодженого ліміту проводить платежі за клієнта насуму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку. В результаті нарахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке й виражає суму йогозаборгованості перед банком. Із від’ємного залишку на рахунку банк стягуєвідсоток, як за звичайний кредит. Правом на отримання овердрафтного кредитукористуються особливо надійні клієнти банку. Овердрафт, як правило,використовується в сучасній західній банківській практиці для кредитуванняприватних осіб на поточні потреби [48, с.63].
Увітчизняних банках майже абсолютно переважають одноразові кредити, якінадаються з простих позичкових рахунків для обслуговування конкретнихкомерційних операцій.
Заметодами погашення банківські кредити поділяються на такі, що погашаються: водночас;у розстрочку; достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника); зрегресією платежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). Банківськупозику, яка погашається водночас, часто називають прямою; вся основназаборгованість за цією позикою має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсоткиж можуть сплачуватися через певні проміжки часу або по закінченні строкупозики. Позички в розстрочку передбачають періодичне погашення основної сумизаборгованості, як правило, рівними частинами. У цьому випадку погашення позикине є таким обтяжливим для позичальника, як при погашенні водночас [20, с.136].
Заформою залучення (організації) банківський кредит поділяється на: двосторонній(комерційний банк позичальник); консорціумний; «дзеркальний»; багатосторонній(паралельний).
Банківськийконсорціум тимчасове добровільне об’єднання комерційних банків для розв’язанняконкретних господарських завдань. Банки учасники консорціуму зберігають своюгосподарську самостійність і можуть брати участь у діяльності інших об’єднань. Банківськийконсорціум надає кредит позичальникові в такі способи: шляхом акумулюваннякредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарськоїдіяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком абогрупою банків кредитування здійснюється при цьому залежно від потреби укредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасника-ми квот кредитних ресурсівза рахунок залучення інших банків для участі в консорціумі операції [23, с.34].
Банківськіконсорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як внаціональній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитуваннягосподарських програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитнихризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику наодного позичальника. Консорціумний кредит може надаватися банками різних країндля кредитування зовнішньоекономічної діяльності.
Різновидомконсорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні вугоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори зпозичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб упідсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами.Кожний банк самостійно надає позичальникові визначену частку кредиту,дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умовкредитування [9, с.78].
Наоснові багатосторонніх банківських кредитів з’являється можливість здійснювативеликі довгострокові кредитні проекти для задоволення, насамперед, потребінвестиційної сфери.
Прикласифікації банківських кредитів використовуються і інші критерії виділеннятих чи інших видів позик. Це джерела залучення (внутрішні позики, в межах своєїкраїни; зовнішні, тобто міжнародні позики); економічне призначення (зв’язаніпозички і незв’язані позички, в яких не зазначається об’єкт кредитування); видвідсоткової ставки (позички з фіксованою ставкою; позички з плаваючою ставкою;позички із змішаною ставкою).
Кредитнадіяльність комерційних банків невіддільна від операцій на ринку міжбанківськихкредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість поповнюватибанківські кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх наміжбанківському ринку, при нестачі ресурсів банк купує їх на ринку. Ринокміжбанківських кредитів є важливою складовою ринку кредитних ресурсів [43, 127].
Наданняй отримання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентуєтьсяЗаконом України «Про банки і банківську діяльність», Цивільним кодексомУкраїни, нормативними актами НБУ, статутами комерційних банків і кредитнимидоговорами. Кредитні відносини між комерційними банками визначаються надоговірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачатиправа та зобов’язання сторін, з належним оформленням справ за міжбанківськимикредитами. Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттямрахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банківУкраїни.
Напрактиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту: овердрафтза кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються сумидебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінецьопераційного дня; кредити овернайт (overnight), які надані (отримані) іншимбанкам: вони надаються іншим банкам на строк не більше одного операційного дня.Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточногодня; кошти, які надані (отримані) іншим банкам за операціями РЕПО. Ці операціїпов’язані з купівлею у них цінних паперів на певний період з умовою зворотногоїх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантіїпогашення у разі, якщо строк операції РЕПО збігається із строком погашенняцінних паперів [31, с.89].
Комерційнібанки як економічно незалежні кредитні інститути самостійно встановлюють рівеньвідсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиціїна міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.
НБУобмежує розмір надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку. Так,загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитівобмежується двократним розміром власних коштів банку. Забороняється їх наданнята отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннямитощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється задорученням юридичної особи. НБУ, враховуючи фінансовий стан окремих комерційнихбанків, має право встановлювати інші обмеження щодо залучення та наданняміжбанківських кредитів. Такі обмеження необхідні, щоб не допустити надмірногокредитного «самообслуговування» банками один одного поза реальним підключеннямдо кредитних відносин господарських суб’єктів (товаровиробників). Крім того,ставиться завдання обмеження можливостей для одержання спекулятивного прибуткуна ринку міжбанківських кредитів [48, с.72].
ВУкраїні ринок кредитних ресурсів фактично розділився на дві частини: внутрібанківськийта міжбанківський. У цій ситуації великі банки із значною кількістю філій сталистворювати власні внутрібанківські ринки з метою оптимального використаннясвоїх наявних кредитних ресурсів.
Зметою отримання міжбанківського кредиту банк-позичальник подає банку-кредитору,як правило, такі документи: заяву; установчий договір; копію статуту, завіренунотаріально; копію ліцензії на проведення банківських операцій, завіренунотаріально; картку із зразками підписів і відбитком гербової печатки, такожзавірену нотаріально; баланс на поточну звітну дату; розрахунок економічнихнормативів на поточну звітну дату; показники діяльності комерційного банку;форму забезпечення і строкове зобов’язання. Основним джерелом інформації длявизначення кредитоспроможності позичальника стосовно міжбанківських кредитів єбаланс банку [22, с.521].
Договірміжбанківського кредиту має включати такі основні положення: 1) предметдоговору надання кредиту в певній сумі з певним строком погашення; 2) права ізобов’язання банку-кредитора і банку-позичальника; 3) відповідальність сторін;4) порядок вирішення спорів; 5) умови зміни договору; 6) особливі умови; 7)строк дії договору. На ринку міжбанківських кредитів можуть використовуватисятакож банківські векселі і депозитні сертифікати. Депозитний сертифікат цеписьмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, що засвідчує правовкладника на одержання депозиту [20, с.93].
Прийняттябанком оптимального рішення щодо продажу та купівлі ресурсів на міжбанківськомуринку можливе лише за умов точного володіння ситуацією на ринку кредитнихресурсів і наукового прогнозування динаміки її зміни.
1.3Джерела формування кредитних ресурсів банку
Здійснюватиоперації з кредитування господарських суб’єктів і населення банк може лише занаявності відповідних кредитних ресурсів. У цьому плані депозитні операції,тобто операції із залучення коштів на вклади, можуть розглядатися як органічнаскладова кредитної політики банку в цілому. Між кредитними ресурсами ікредитними вкладеннями існує безпосередній зв’язок. Обсяг кредитних ресурсів,їхня структура, терміни використання мають відповідати таким же параметрамкредитних вкладень. Збалансованість кредитних ресурсів і кредитних вкладень важливамакро- і мікроекономічна закономірність функціонування кредитних відносин. Длябільшості комерційних банків депозити (вклади) є головним видом пасивів іважливою передумовою проведення активних кредитних операцій [32, с.61].
Кредитніресурси кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються ними длякредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати кредитні операції вумовах обмеженості ресурсної бази. Кредитні ресурси банку поділяються на власніта залучені. Власні ресурси це кошти статутного, резервного, страхового таінших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподіленийпротягом року прибуток. Головне місце в складі кредитних ресурсів комерційногобанку посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на поточних рахунках;депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських рахунках;кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти,отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з найбільш надійних джерелресурсів для комерційного банку, підтримання його ліквідності є депозитнівклади.
Власніта залучені кошти є основними джерелами фінансування кредитних ресурсівкомерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право здійснення якихкомерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію НБУ, включені: залученнядепозитів юридичних осіб; залучення депозитів фізичних осіб; отримання кредитіввід банків; випуск цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів) [11, с.90].
Важливимчинником зміцнення ресурсної бази кредитування є оптимізація джерел формуваннякредитних ресурсів. Банк повинен сформувати найефективнішу комбінацію джерелкоштів для створення своєї ресурсної бази. Переважна більшість кредитнихресурсів комерційних банків утворюється шляхом залучення коштів. Така структураджерел утворення кредитних ресурсів відповідає умовам ринкових відносин.Найдешевшим джерелом залучення коштів до комерційних банків є залишки коштів нарозрахункових і поточних рахунках клієнтів.
Зазначимо,що не всі власні та залучені кошти можуть бути використані банком дляздійснення кредитних операцій. Комерційний банк повинен завжди мати в наявностінеобхідні грошові кошти для виконання взятих на себе зобов’язань щодозабезпечення своєчасного повернення (надання) коштів своїм клієнтам. Вкладникимають бути впевнені в надійності банку. Тому в банку створюється обов’язковийрезерв ліквідності, що має гарантувати повернення коштів вкладникам [44, с.247].
Комерційнібанки в усіх країнах забезпечують вкладникам резервний запас на випадокможливих втрат; передбачаються також різноманітні форми прямого і непрямогострахування. Втрата вкладниками впевненості щодо фінансової стійкості банківможе призвести до масового вилучення вкладів, що вкрай негативно вплине назагальну економічну ситуацію в країні.
Длякомерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних ресурсів івкладень за сумами і за термінами. НБУ рекомендує при аналізі балансового звітукомерційного банку використовувати коефіцієнт співвідношення позик і депозитів.Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для підтримкисвоїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Більшвисокий рівень цього співвідношення відображає більший елемент ризику: можутьмати місце менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливудепозитів. Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає недостатніможливості кредитування або небажання банку брати на себе ризик при наданніпозик [45, с.110].
Значначастина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на основі депозитнихоперацій. Депозитом (вкладом) вважаються тимчасово залучені грошові коштифізичних та юридичних осіб або цінні папери, надані банкові на чітко визначенийстрок і за відповідну плату (під відсоток). Депозит це кошти, що надаютьсяфізичними чи юридичними особами в управління банку (фінансовій організації).Депозит оформляється відповідною угодою. У широкому розумінні депозит можнарозглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку черезпосередництво цього банку [20, с.73].
Урозвинутій ринковій економіці депозитні операції є одним з найважливішихсекторів грошового (фінансового) ринку. Масштаби депозитних операційвизначаються наявністю в народному господарстві вільних грошових коштів.
Важливимджерелом кредитних ресурсів є кредити, отримані від інших банків наміжбанківському кредитному ринку. Міжбанківське кредитування здійснюється вмежах кореспондентських відносин банків і має, в основному, короткостроковийхарактер. Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банкахвважаються активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції цеоперації із залучення банком коштів на депозит. До залучених банківських коштіввідносять також гроші, депоновані з метою забезпечення гарантії платежів прирозрахунках акредитивами і чеками [21, с.25-31].
Різницяміж відсотком, отриманим банком від надання позики, і відсотком, виплаченимвкладникам, становить сукупний доход комерційного банку. З цього доходувідраховуються виробничі витрати; виплати заробітної плати банківськомуперсоналу, витрати на відповідне обладнання і матеріали, витрати на утриманнябудов і споруд тощо. Те, що залишається після сплати податків, становитьприбуток банку. Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розширенняспектра послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банкамигарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогувкладника.
1.4Організаційні аспекти банківського кредитування
Розглядтакого цілісного поняття, як «кредитний процес», дозволяє комплекснопроаналізувати всі складові та етапи механізму банківського кредитування.Кредитний процес це рух банківського кредиту як послідовний перебіг йогоорганізаційних стадій (етапів). У ході кредитного процесу відбуваєтьсяпослідовна зміна стадій механізму банківського кредиту. Комерційні банки можутьнадавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхньоїгалузевої приналежності, статусу, форм власності за наявності у них реальнихможливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту тасплати відсотків за користування кредитом [11, с.402].
Утеорії та практиці кредитування виокремлюють сім основних стадій кредитногопроцесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати: розгляд заявкипозичальника на отримання кредиту; аналіз фінансового стану(кредитоспроможності) клієнта; розробка умов позики; підготовка та укладаннякредитного договору; визначення порядку забезпечення кредиту, гарантійповернення позики; процедура надання позики; процедура погашення позики; контрольза кредитною операцією.
Першастадія кредитного процесу включає аналіз і попередній відбір заявок наотримання кредиту. Для цього проводиться науково обґрунтована експертизадоцільності надання позики. Головне завдання кредитних працівників комерційногобанку на цій стадії зібрати найповнішу інформацію про потенціальногопозичальника.
Надругій стадії кредитного процесу банк визначає кредитоспроможність і фінансовестановище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційнийпозичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за своїми борговимизобов’язаннями. Чим точніше банк зуміє визначити кредитоспроможність клієнта,тим ширше можливості банку для зниження кредитного ризику.
Натретій стадії кредитного процесу банк приймає кінцеве рішення про можливість,умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюєтьсяна підставі проведення техніко-економічного обґрунтування позики. Завершуєтьсяця стадія оформленням і укладанням кредитного договору, який стає для банкузасобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.
Четвертастадія кредитного процесу пов’язана із визначенням умов забезпечення поверненнякредиту. У центрі розв’язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибіроб’єкта (предмета) застави. Для цього має бути забезпечене правильне оформленнязаставних юридичних документів, чітке визначення прав і зобов’язань банку іпозичальника згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпеченняповернення банківської позики може бути гарантія.
Нап’ятій стадії кредитного процесу банк на основі кредитного договору здійснюєпроцедуру надання позики. Конкретний спосіб надання кредиту, а також видпозичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції.Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і взаємовигідною длябанку та позичальника.
Шостастадія кредитного процесу повернення позики з відсотками та завершеннякредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики обумовлюється у текстікредитного договору. В умовах фінансової кризи і збільшення взаємноїдебіторсько-кредиторської заборгованості господарських суб’єктів банк повиненприділяти постійну увагу повному і своєчасному виконанню кредитних договорівщодо погашення наданих позик. Усі випадки непогашення позик мають детальноаналізуватися кредитними працівниками, щоб у майбутньому не допускатиподібного.
Сьомастадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та управліннякредитним процесом здійснюється на кожній його стадії. Систематичний моніторингстану кредитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитногопортфеля банку посідає одне з центральних місць у системі банківськогоменеджменту. Головне завдання, яке вирішується на заключній стадії, розробканагальних практичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кредитноїполітики комерційного банку [34, с.24-31].
Уструктурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитне управління(відділ), яке безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування.
Позичковийвідсоток плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнімпозиченими грошима. Ставка (або норма) відсотка це відносний показник цінибанківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків довеличини позики. Комерційні банки як незалежні економічні суб’єкти мають правосамостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за кредитами залежно відпопиту та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки НБУ. Якправило, зростання попиту на позики призводить до підвищення відсотковоїставки. При укладенні кредитного договору банк домовляється з позичальникамипро конкретну величину відсоткової ставки.
Банківськийпозичковий відсоток відображає економічні відносини перерозподілу іпривласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальникахвнаслідок продуктивного використання наданої позики. У зв’язку з цимінтенсивність попиту на банківський кредит з боку господарських суб’єктіввизначається, насамперед, рівнем і динамікою розвитку виробничого процесу таступенем ділової активності товаровиробників [23, с.201].
Формуваннявідсоткової ставки багатофакторний процес, який визначається багатьмачинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного банку, терміннадання позики, особливості забезпечення позики, платоспроможність і авторитетпозичальника, темпи інфляції, перспективи зміни ринкової кон’юнктури тощо.Сукупність цих чинників буде визначати межі диференціації кредитного відсотка.Головним чинником, що впливає на рівень відсоткових ставок, є ціна кредитнихресурсів. Чим дорожче банку обходиться формування кредитних ресурсів, тим вищевідсоткова ставка. В сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитнихресурсів здійснюють, насамперед, розміри депозитних ставок. Закороткостроковими позиками ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими.Короткостроковими є кредити на поточну виробничу діяльність; вони, як правило,забезпечені товарами, які швидко реалізуються [45, с.177].
Суттєвийвплив на рівень відсоткової ставки здійснює інфляція. В умовах інфляційнихочікувань комерційні банки змушені «страхувати» себе на випадок прискореннятемпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позичковий відсоток замінусом знецінення грошей часто називається «реальним відсотком». Використовуєтьсятакож поняття «від’ємний відсоток», який відображає умови випередження темпівзнецінення грошей відносно темпів зростання позичкового відсотка.
Рівеньвідсоткової ставки є головною умовою проведення кредитної операції. Крімнаведених вище чинників, що визначають рівень відсоткових ставок комерційнихбанків, можна виділити ще такі чинники: ризикованості проекту, рівень ставкиподатку на прибуток банку, умови надання аналогічного виду кредиту назагальнодержавному та регіональному кредитних ринках, можливості банку щодододаткового залучення кредитних ресурсів, а позичальника щодо отримання такої жпозики в інших банках, наявність різних форм матеріального забезпечення позики.За великими позиками відсоткова ставка нижче, ніж за дрібними.
Убанківській практиці широко використовується термін «маржа». Маржа це різницяміж відсотковими ставками; для процесу кредитування це різниця між ставкамивиданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і залучених депозитних коштів(ставки депозитного відсотка). Зрозуміло, що маржа має бути такого рівня, щобизабезпечувати належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансовіресурси для його розвитку. Проте банк, що орієнтується на довгостроковіперспективи своєї діяльності, не розглядає максимізацію маржі як визначальнусвою мету і першочергове завдання. Часто буває економічно вигідніше інше:створити пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола,надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-господарської активності тощо.Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками більшою міроюсприятиме забезпеченню ліквідності, рентабельності і розширенню діяльностікомерційних банків [22, с.367].
Централізованерегулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційноїоблікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важеліврегулювання фінансово-кредитної сфери національної економіки. Українськікомерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності.Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п’яти основних принципах:забезпечення позитивного реального рівня ставки відносно інфляції; встановленняу межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних банків за кредитами тадепозитами; наближення до рівня міжбанківських відсоткових ставок у стабільнійситуації на грошово-кредитному ринку; урахування інших чинників (обмінний курс,ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів); відповідністьпоточній політиці НБУ щодо регулювання грошово-кредитного ринку.
Напочатку 90-х років в Україні в умовах високих темпів інфляції комерційні банкибули зобов’язані змінювати ставки за чинними кредитними угодами синхронно зізміною облікової ставки. В умовах фінансової стабільності таке жорсткерегулювання кредитно-грошового ринку не потрібне. У цих умовах облікова ставкаНБУ має для комерційних банків не директивний, а швидше індикативний характер. Підвищенняоблікової ставки спрямоване на скорочення видачі Національним банком кредитівкомерційним банкам, а тим самим на зменшення обсягу кредитних ресурсів нагрошово-кредитному ринку. Навпаки, для збільшення кредитних ресурсів векономіці НБУ знижує облікову ставку. Зниження облікової відсоткової ставкизаохочує видачу кредитів. У зв’язку з дією цього механізму відповідно до зміниоблікової ставки НБУ відбувається й коригування відсоткових ставок укомерційних банках. Стимулювати розвиток виробництва може лише низькавідсоткова ставка [20, с.184].
Такимчином, за різних макроекономічних умов держава в особі Національного банку можепровадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції(подорожчання кредиту за рахунок обмеження кредитної емісії), або політикукредитної експансії (зниження облікової ставки заради пожвавлення процесукредитування виробництва).
Узахідних країнах чинні законодавчі акти, які обмежують рівень відсотка, щостягується за позиками; встановлюються граничні відсоткові ставки залежно відконкретного виду банківського кредиту, юридичного статусу позичальника,характеру кредитної угоди. При визначенні конкретної величини відсотковоїставки комерційний банк ставить двояке завдання: по-перше, відшкодувати зарахунок відсотка всі свої витрати та отримати належний прибуток; по-друге,зацікавити клієнтів (позичальників) такою відсотковою ставкою, при якій вони бралиб кредити саме в цьому банку.
Рівеньвідсоткової ставки за користування кредитом комерційні банки встановлюють такожзалежно від рівня ризику. Банківський ризик пов’язаний із можливістюекономічних втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин.Відсотковий ризик це небезпека фінансових втрат банку через перевищеннявідсоткових ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками занаданими позичками. Відсотковий ризик виникає також внаслідок можливості втратвід несплати позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовахкризової економіки закономірно має місце високий ризик неповернення позик [44,с.643].
Покажемодію цих тенденцій. Відсоткові ставки за споживчими позиками, як правило, вищі,ніж за більшістю інших видів банківського кредиту, адже ці позики є незначнимиі ризикованими. Крім того, такі позики є досить трудомісткими для банку. Приіпотечному кредитуванні чітко виявляється така закономірність: чим вищевідношення величини позики до вартості об’єкта іпотеки, тим вища відсотковаставка, оскільки ризик при цьому значно більший.
Технологіякредитування це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються впроцесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективнихспособів впливу на хід процесу кредитування невіддільне від проведення науковихдосліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвідубанківської діяльності.
Технологіябанківського кредитування включає в себе системну оцінку ходу всього кредитногопроцесу в банку, та розгляд руху позики (вартості) в органічному зв’язку ізпевними організаційними формами та інституціональними структурами банківськоїдіяльності. Реальне покращання ситуації у кредитній сфері неможливе в сучаснихумовах на основі вдосконалення лише окремих відособлених ланок кредитногопроцесу; необхідне підвищення ефективності цілісної системи кредитнихтехнологій.
Вітчизнянікомерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту:застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб;страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустойка(штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляєтьсяокремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певнефінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальникапісля настання строку погашення кредиту [43, с.324].
Длябудь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є серйозноюпроблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво знижує ризик втратвід неповернення кредиту.
Заставаце спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі кредитного) зобов’язання. Банкукладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави євисоколіквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати)товарно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо [9, с.92].
Убанківській практиці застава майна випливає із заставного зобов’язання, щовидається позичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) іпотверджує право останнього у разі невиконання платіжного зобов’язання отриматипереважне задоволення претензії (перед іншими кредиторами) з вартостізакладеного майна. В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що дляфактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодопозичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банковіособливі права щодо розпорядження заставним майном.
Заставамає похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. У договорі заставимає бути зазначено суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строквиконання зобов’язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови,відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута угода.
Предметомзастави можуть бути майно і майнові права. У разі надання кредиту під заставумайна банк повинен враховувати низку важливих чинників і передумов кредитноїоперації. По-перше, позичальник має бути власником заставленого майна або матиправо оперативного управління ним, яке визначено статутом або дорученням.По-друге, позичальник повинен подати офіційну інформацію, яка б потверджувала,що дане майно не було вже заставлене раніше за невиконаними зобов’язаннями.По-третє, предмет застави має бути правильно оформлений як власність.По-четверте, предмет застави має мати визначену ціну, потверджену документально(для нерухомості довідка фірми, що має ліцензію на оцінку та документ про правовласності). Очевидно, що предмет застави має мати цінність та користуватисяпопитом у разі його реалізації. Для банку головною вимогою до вибору предметазастави є рівень його ліквідності. Майно, що перебуває у спільній власності,може бути передано у заставу тільки за згодою усіх співвласників. Предметзастави в необхідних випадках має бути застрахований. Страхове свідоцтво єдодатком до договору застави. До оформлення договору застави сторонами на місцімає бути проведений огляд та оцінка майна [45, с.389].
Необхідноюпередумовою використання застави майна як форми забезпечення кредиту єперевищення величини вартості застави над вартістю наданого кредиту. Чим більшаця різниця, тим, в принципі, й вище забезпеченість позики. Комерційному банковіекономічно невигідно надавати кредит у сумі, яка дорівнює (а не є меншою)вартості заставного майна.
Банкирозробляють і використовують в практичній роботі нормативи оцінки майна, щопередається у заставу в забезпечення кредиту. Найнадійнішими вважаються такіпредмети застави (що оцінюються в 100%): грошові кошти, гарантії першокласнихбанків за умови попереднього вивчення рейтингу банку за світовою класифікацією,гарантії уряду. Оцінка об’єктів нерухомості проводиться у межах встановленого «коридору»(вилки) нормативу, з урахуванням призначення об’єктів, місцезнаходження(регіон, віддаленість від центру міста), ефективності використання приміщень,ліквідності на ринку тощо. Оцінка обладнання проводиться з урахуваннямліквідності на ринку, фізичного стану, ефективності використання тощо. Щодоготової продукції і товарів в обороті, то найвищу оцінку мають предмети заставиз високим рівнем ліквідності, запасом терміну придатності, який не менше ніжвдвічі перевищує термін дії кредиту.
Кредиторповинен мати реальну можливість погасити з вартості заставленого майна післяйого реалізації основну суму боргу, відсотки, всі витрати, пов’язані ізздійсненням кредитної операції (включаючи зберігання предмета застави), і, крімтого, відшкодувати так званий втрачений прибуток [9, с.543].
Важливезначення має проведення правильної ринкової оцінки вартості предмета застави. Вартістьзастави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Банк має правоконтролювати збереження заставленого майна. При оформлені договору на заставутоварів, матеріалів чи продукції слід враховувати, що вони є предметом заставилише до моменту їх реалізації чи переробки, після чого договір втрачає силу ізаставодавець повинен замінити предмет застави.
Предметомзастави може бути рухоме майно (обладнання, машини, оргтехніка, товари наскладі). У цьому разі воно передається у володіння заставодержателю (на йогосклади) або за взаємною угодою залишається у заставодавця під замком тапечаткою заставо держателя. Це окремо оговорюється в договорі застави. Назберігання заставодержателю передаються також і цінні папери, якщо вони єпредметом застави [11, с.34].
Ліквідніцінні папери, які вільно обертаються і котируються на фондовому ринку, завждивважалися надійною заставою банківського кредиту. Широкому використанню ціннихпаперів як застави у вітчизняній банківській практиці заважає нерозвинутість вУкраїні ринку цінних паперів і відсутність відповідного законодавства.
Заставанерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку,передбачених законом. Застава рухомого майна реєструється на підставі заявизаставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна.Така умова є необхідною, адже в іншому випадку позичальник може заставити своємайно одразу в кількох банках і одержати кредити, що в багато разів перевищуютьринкову вартість цього майна. Запровадження електронного реєстру майна, прийнятогопід заставу комерційними банками, дозволяє забезпечити дієвий контроль замайном, яке заставляється під кредити [44, с.702].
Узарубіжній практиці банківської кредитної діяльності застава не набула широкогозастосування. Необхідність постійного контролю за предметом застави, проблеми зреалізацією обтяжують комерційні банки і відволікають від основної діяльності.
Заставарухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передаєтьсязаставодавцем у володіння заставодержателю, називається закладом. Банкинамагаються використовувати заклад лише в крайніх випадках, адже необхідністьутримання приміщень для збереження відповідних цінностей є економічноневигідним і організаційно незручним. В банківській практиці як предмет закладунайчастіше використовується золото та інші дорогоцінні метали, дорогоціннікамені, предмети мистецтва, автомобілі. На жаль, поки що в Україні немаєналежного досвіду ефективного використання заставних механізмів банківськогокредитування.
Гарантіяяк форма забезпечення повернення кредиту це зобов’язання третьої особи погаситиборг позичальника, коли він фінансове не здатний зробити це самостійно. Якщогарантія надається юридичною особою, то вона оформлюється у виглядігарантійного листа. Банк надає кредит, забезпечений гарантією, лише після того,як отримає гарантійний лист з відміткою банку організації-гаранта про йогозобов’язання списати з поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу тавідсотки за позикою.
Змістгарантійного листа має відповідати вимогам чинного законодавства і відображатиіснуючі економічні реалії. Дія гарантії припиняється після погашеннявідповідних позик. При виконанні зобов’язань за кредитним договором гарант маєправо зворотної вимоги до боржника Може укладатися й окремий договір гарантії,відповідно до умов якого гарант у випадку невиконання боржником зобов’язань закредитним договором з банком-кредитором зобов’язується сплатити борг боржникакредитору в розмірі позики, відсотків за позику та пені [22, с.87].
Формоюзабезпечення кредитів є також порука. В юридичній науці з позицій цивільногозаконодавства «гарантія» і «поручительство» часто розглядаються як тотожніпоняття. Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки міжбанком-кредитором та поручителем. Договір поруки має містити відповідальністьпоручителя за виконання на повну суму зобов’язань позичальника. Поручитель іборжник (позичальник) несуть при цьому солідарну фінансову відповідальність.Урегулювання всіх спорів за договором поруки здійснюється в арбітражному порядку.Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків.
Практичнаробота установ банків із заставою і гарантіями (поручительствами) вимагає відбанківських працівників високої юридичної грамотності, відповідних знань угалузі цивільного і заставного права. В економічному плані ефективність длябанку гарантій і поручительств як форм забезпечення повернення кредитівзалежить від платоспроможності організацій, які виступають у ролі гаранта(поручителя). Банк повинен у зв’язку з цим провести об’єктивний аналізплатоспроможності гаранта (поручителя) [23, с.90].
Однієюз форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування кредиту тавідсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан страховоїкомпанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Важливо, щоб устраховому договорі, було зазначено, що страхова компанія повністю відповідаєза кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики. У країнах зрозвинутою ринковою економікою страхування банківських кредитів є окремоюважливою сферою страхового бізнесу.
Заневиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань щодоповернення кредиту і виплати відсотків кредитор вправі стягувати з ньогонеустойку. Неустойка є грошовим зобов’язанням боржника перед кредитором заневиконання або неналежне виконання як договірних, так і позадоговірнихзобов’язань. Згідно з Цивільним кодексом України необхідною умовою длястягнення неустойки є факт наявності цивільно-правового зобов’язання. В однійкредитній операції можуть застосовуватися кілька різних форм забезпеченняповернення позики.
Ефективністьздійснення кредитної операції багато в чому визначається правильним способомнадання позики. Надання банківського кредиту може здійснюватись одночасно,періодично або частинами (поетапно). Взаємовигідним для банку і позичальників єнадання кредиту в повному обсязі шляхом зарахування коштів на відповіднийкредитний рахунок із наступним використанням їх тоді, коли в цьому виникаєнеобхідність. У світовій банківській практиці найпоширенішими способами наданняпозик є кредитна лінія, контокорент, овердрафт, автоматично поновлюваний(револьверний) кредит. Кредит може надаватися як у безготівковій, так і вготівковій формах [45, с.118].
Наданнякредиту відбувається шляхом оплати з кредитного рахунка платіжних документів заоб’єкти кредитування чи перерахування коштів на поточний рахунок позичальникана підставі розпорядження кредитного відділу. Використання окремих кредитнихрахунків та оплата з них розрахунково-платіжних документів, виставленихклієнтові, дають банку можливість здійснювати належний контроль за цільовимвикористанням позик і процедурою їх погашення. Якщо кредит надається шляхомперерахування на поточний рахунок клієнта, банку важче проконтролювати, на якіцілі використовуються надані кредити, особливо якщо рахунок позичальниказнаходиться в іншому банку.
Кредитнийрахунок відкривається на договірній основі як юридичним, так і фізичним особаму будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити, з дотриманням вимогчинного законодавства. У практиці діяльності вітчизняних комерційних банківнайчастіше використовуються прості кредитні рахунки.
Кредитнірахунки призначені для обліку кредитів, наданих шляхом оплати розрахунковихдокументів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умовкредитного договору. Сума боргу позичальника фіксується за дебетом кредитногорахунка, а погашення заборгованості відображається за кредитом.
Кредитнірахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у встановленомучинним законодавством України порядку юридичним особам-резидентам, фізичнимособам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичнимособам-нерезидентам банківським установам.
Кредитнірахунки є активними рахунками: при наданні кредиту вони дебетуються, а припогашенні кредитуються. Одному і тому ж позичальникові банк може відкритидекілька кредитних рахунків залежно від специфіки об’єктів кредитування. Технологіянадання кредиту залежить від цільової спрямованості позики, від мети, дляреалізації якої вона надається: виробництво, інвестиції, комерційна(торговельна) діяльність [16, с.39-41].
Уразі короткострокового кредитування позика може надаватися під поточнувиробничу діяльність, на закупівлю сировини, матеріалів, оплату робіт (послуг).У разі довгострокового кредитування позика береться на цілі, пов’язані зпідвищенням технічного рівня виробництва, стимулюванням випуску нових видівпродукції, витратами, пов’язаними з капітальним будівництвом, реконструкцієюабо технічним переозброєнням об’єктів виробничого призначення тощо. Придовгостроковому кредитуванні використовуються інші способи надання кредитупорівняно з короткостроковими позиками. Довгостроковий кредит зараховуєтьсяпозичальникові на кредитний рахунок і використовується ним на оплату платіжнихдокументів за поставку обладнання, машин, приладів, матеріалів, виконанібудівельно-монтажні, проектні та інші роботи. Для цільового довгостроковогокредитування відкривається кредитна лінія.
Спосібнадання кредиту за контокорентом пов’язаний з наявністю дебетового сальдо наконтокорентному рахунку. Кредит надається в цьому випадку в сумі дебетовогосальдо на рахунку, що виник. На контокорентному рахунку сальдо виводиться, якправило, щоденно. Зрозуміло, що цей кредит не має чітко визначеної цільовоїспрямованості; за рахунок контокорентної позички можуть здійснюватисянайрізноманітніші поточні платежі. В кредитному договорі на кредитування законтокорентним рахунком може встановлюватися перелік платежів, щоздійснюватимуться за дебетом контокорентного рахунка. Отже, специфічними рисамиспособу надання кредиту за контокорентом є знеособленість об’єкта кредитуванняі автоматизм формування позичкової заборгованості [43, с.403].
Урозвинутих країнах світу контокорентна форма кредитування вводитьсякомерційними банками для першокласних найбільш надійних позичальників великихкомпаній для надання позик на поточну виробничу діяльність.
Уколишньому СРСР в умовах планової командної економіки з 30-х років банкивикористовували на практиці відокремлені розрахункові і позичкові рахунки. Лишев окремих випадках банки відкривали єдиний активно-пасивний рахунок і проводилиза ним кредитування. Так було, наприклад, у 1966-1984 роках при кредитуванніколгоспів за спеціальним розрахунковим (поточним) рахунком. На основівиробничо-фінансових планів колгоспів визначалися ліміт видачі і плановийрозмір кредиту. Як правило, такий порядок надання позики використовувавсявідносно низькорентабельних і збиткових колгоспів; а оскільки такі господарстване могли в подальшому повернути надані кредити, держава «списувала» їх.
Овердрафтє способом короткострокового кредитування укрупненої потреби клієнта в коштах уразі їх недостатності для завершення поточних розрахунків. Надання кредиту уформі овердрафту дуже поширене в практиці англійських банків. При овердрафтізастосовується наступний механізм надання позики: якщо сума платежу, зазначенау платіжному документі клієнта, перевищує залишок коштів на поточному рахунку,то різниця (дебетове сальдо) автоматично оплачується банком за рахунок кредиту,але в межах невикористаного ліміту. Якщо сума платежу перевищує залишок лімітукредитування, то позика банком не надається [31, с.114].
Спосібнадання кредиту на основі кредитної лінії дозволяє задовольняти тимчасові потребипозичальників в обігових коштах. Для позичальника такий спосіб отримання позикиє економічно вигідним, адже відсотки сплачуються у цьому разі не з усьогокредитного ліміту, а лише за ту суму, яку фактично використав (позичив)позичальник на даний момент.
Специфічнемісце серед способів надання кредиту посідає форфейтинг. Форфейтинг (від англ.forfeiting відмова від прав) це банківська операція з придбання комерційногозобов’язання позичальника (покупця) перед кредитором (продавцем). Операція «форфейтинг»подібна за своїм змістом до операції «факторинг». Проте, на відміну відфакторингу, форфейтинг є одноразовою операцією, що пов’язана із стягненнямгрошових коштів на основі набуття прав на товари і послуги. Форфейтинг єкомерційним зобов’язанням, що забезпечене простим або переказним векселем(тратою) без права власника трати або векселя звернутися за відшкодуванням допопереднього власника зобов’язання. Форфейтинг як механізм обліку зовнішньоготорговельного боргу з використанням переказних векселів забезпечує експортеровіотримання кредиту від банку-форфейтера [44, с.531].
Погашення(повернення) позики здійснюється або однією сумою одночасно по закінченністроку користування позикою, або періодично (поступово) протягом всього термінудії кредитної угоди. Конкретний спосіб погашення позики передбачається в текстікредитного договору і термінового зобов’язання.
Первиннимджерелом погашення кредиту є доходи позичальника. У разі фінансовоїнеспроможності позичальника джерелом повернення позики може виступати виручкавід реалізації заставленого майна, перерахування коштів гарантом або страховоюкомпанією. Позика може бути відшкодована також шляхом продажу активівпозичальника, продажу акцій, отримання позики в іншого кредитора тощо.
Згідноз умовами кредитного договору позичальник повинен добровільно виконувати своїплатіжні зобов’язання перед банком. Погашення позики здійснюється в деньнастання терміну платежу чи в інший визначений період за наявності коштів напоточному рахунку позичальника. При погашенні позики готівкою клієнт увідповідні терміни вносить гроші в касу банку. Крім добровільного виділяютьтакож примусовий спосіб погашення позик. Сума боргу, в цьому випадку,списується з банківського рахунка позичальника без його згоди (примусово) завиконавчими документами судів.
Уразі короткострокових кредитів (наприклад, під торговельно-посередницькіоперації), як правило, використовується порядок одноразового погашення позикипісля закінчення терміну кредитування. У разі довгострокових кредитів(наприклад, на інвестиційні потреби), як правило, погашення позики здійснюєтьсярівними частками протягом усього терміну кредитної операції. Для банку вигіднимє регресивний механізм погашення кредиту, коли на початку погашення позикивноситься більша частина коштів, а потім менша. Протилежним є дегресивниймеханізм погашення кредиту, коли спочатку погашається менша сума, а потім більша[32, с.17].
Найповнішесутність регресивного механізму погашення кредиту проявляється в умовахвикористання так званої дисконтної позики. При наданні цієї позики ще напочатковій стадії здійснюється відрахування з основної величини кредиту сумивідсотків. У цій ситуації позичальник одержує позику з вирахуванням відсотків,а в кінці кредитного періоду сплачує номінальну вартість позики.
Погашеннякредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником, якуже зазначалося, з поточного рахунка. Якщо поточний рахунок позичальникавідкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотківздійснюється платіжними дорученнями позичальника, а за умови невизнання боргупозичальником платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавствомпорядку.
Коштидля погашення заборгованості в першу чергу направляються для сплати відсотків закористування кредитом, потім простроченої заборгованості; сума, що залишається,направляється на погашення основної суми кредиту.
Відстроченняпогашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком увиняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансовихускладнень через непередбачені обставини за умови вжиття позичальникомвідповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформленедодатковим договором між позичальником і банком, який є невід’ємною частиноюкредитного договору [43, с.119].
Своєчаснонепогашені позички обліковуються в банку як несплачена в строк заборгованість.Якщо, незважаючи на всі заходи банку щодо позичальника, погашення наданихпозичок не проводиться, кредит вважається сумнівним до повернення. У разінесвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій) івідсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має право назастосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. Порушеннятермінів погашення позик негативно впливає на підтримання фінансовоїстабільності банку, знижує його кредитну активність.
Банкповинен вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення повного і своєчасногопогашення позики. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банковізалишається вимагати від позичальника погашення боргу за рішенням судовихорганів. Комерційні банки зобов’язані у кожному випадку неповернення кредиту танарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягненнязаборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разінеможливості стягнення порушувати у суді справу про банкрутство.
Важливоююридичною нормою щодо механізму погашення кредитів є термін позовної давностіщодо погашення позик. У США не існує поняття строку позовної давності щодопогашення позик приватними особами. Випадки непогашення кредиту мають регулярноі постійно аналізуватися банками. Повне повернення позики з відсотками ізакриття кредитної справи є завершальним етапом кредитного процесу.
Забезпеченняефективності та надійності здійснення кредитних операцій вимагає відкомерційного банку організації постійного моніторингу всіх стадій реалізаціїкредитного процесу. Проведення моніторингу кредиту починається відразу післянадання позики клієнту (отримання ним позики). Основна мета, яку ставить банкпри здійсненні контролю за ходом кредитних операцій, полягає у налагодженніефективної організації кредитного процесу і пошуку досконаліших механізмівкредитування [11, с.333].
Банківськийконтроль та управління кредитним процесом необхідна передумова оптимізаціїсистеми організації кредитування в комерційних банках.
Упроцесі контролю за кредитними операціями особливу увагу банк повинен приділятитаким проблемам: дотримання принципів кредитування (цільової спрямованості,забезпеченості, терміновості); виявлення проблемних кредитів і розробка заходівз ліквідації заборгованості; аналіз якості та структури кредитного портфелябанку в цілому; контроль кредитного ризику; моніторинг кредитного ринку ірозробка заходів щодо розширення участі в ньому банку тощо. Вимога щодосвоєчасності і повноти погашення кредиту невіддільна від питання постійногоконтролю за розміром і якістю отриманого забезпечення. Банк здійснює контрольза цільовим використанням позики, адже кредит надається тільки для цільовогофінансування конкретного господарського проекту чи комерційної операції. Заневиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно з кредитнимдоговором зобов’язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяніостанній у зв’язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки,передбачені умовами кредитного договору.
Контрольза кредитними операціями надзвичайно важливий, адже кредитна діяльністькомерційних банків не є централізовано регламентованою. Банки самостійно визначаютьпорядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій,встановлення рівня відсоткових ставок і комісійних винагород. Банкивідповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном ікоштами [31, с.81].
Зметою регулювання кредитної сфери, як в західних країнах, так і в УкраїніЦентральний банк обмежує суму кредиту, яка може бути надана одномупозичальникові, що дозволяє уникнути надмірної концентрації кредитів і зменшитикредитний ризик. Лише суворий контроль за кредитним процесом в цілому дозволяєзабезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій комерційнихбанків. Звідси випливають два правила, які є важливими для успішної кредитноїдіяльності будь-якого банка: 1) кожний банк повинен мати свою системумоніторингу кредитних операцій; 2) кредитний контроль мають здійснюватинайбільш кваліфіковані й досвідчені працівники банку.
Як векономічному, так і в юридичному аспектах на перше місце в комерційних банкахвиходить завдання забезпечення внутрішнього контролю за дотриманням банківськихінструкцій і положень щодо проведення кредитних операцій. Для ефективногоконтролю за виконанням умов кредитного договору економісти кредитного відділубанку формують і ведуть «кредитну справу» кожного позичальника в розрізіконкретної позичкової операції. У кредитну справу підшиваються всі документи,які стосуються цієї кредитної операції. Кредитні працівники банку повинніперевіряти правдивість і достовірність звітної або іншої бухгалтерської таоблікової документації позичальників. Для моніторингу вчасності погашенняпозичальником заборгованості за кредитом кредитні працівники банку складають наоснові термінових зобов’язань перелік сум платежів за строками. Використовуючицей перелік, вони контролюють повноту погашення даних платежів [20, с.112].
Уразі несвоєчасного погашення боргу за позикою та сплати відсотків (комісій), завідсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право назастосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. Багаторазовапролонгація позики негативно відбивається на ліквідності позичкового портфелябанку і збільшує кредитний ризик. Як виняткове вирішення проблеми безнадійнихкредитів комерційний банк може розглядати процедуру банкрутства позичальників.
Банкповинен обов’язково вживати заходів щодо запобігання безнадійним боргам.Методи, використовувані в цьому випадку, можуть бути найрізноманітнішими. Алезавжди необхідно здійснювати ретельний контроль і вивчення кожної кредитноїоперації і кожного кредитного рахунка на предмет можливих збитків.
Професійнимобов’язком кредитних працівників є виявлення на ранніх етапах кредитногопроцесу ознак зародження фінансових труднощів у позичальників і вжиттявідповідних заходів щодо захисту економічних інтересів банку. Результатомпосилення контролю за кредитними операціями комерційного банку є позитивнізміни в цільовій спрямованості позик, оптимізація сфер вкладення кредитнихресурсів, отримання додаткових гарантій щодо забезпечення погашення кредитів,поліпшення окремих компонентів і в цілому системи організації кредитногопроцесу [23, с.53].
Важливеекономічне та юридичне значення моніторингу кредитних операцій в сучаснійбанківській практиці України пов’язане зі зловживаннями, що часто мають місцепри видачі позик. Кредитні відносини стали в умовах кризової економіки одним знайбільш уразливих місць для кримінальних посягань. Найпоширенішим способомотримання незаконних кредитів є створення фіктивних комерційних фірм(організацій) без наміру займатися господарською діяльністю. Такі організації «самоліквідуються»після одержання банківського кредиту. Мають місце також випадки отриманнякредитів незаконним шляхом за допомогою злочинного зговору недобросовіснихпозичальників з представниками банку. Зрозуміло, що ці кредити з самого початкузорієнтовані на неповернення. Порядок здійснення моніторингу кредитних операціймає бути закріплений у банківських інструкціях і положеннях про кредитування.
Розділ2. Кредитна діяльність банківських установ України
2.1Вплив наслідків світової фінансової кризи на стан вітчизняного банківськогокредитування
Пронаявність довіри населення до банківської системи свідчило постійне зростанняобсягу коштів, залучених від населення. Так, за період з 2006 до 2008 рокуобсяг коштів фізичних осіб зріс майже в три рази. За 2008 рік кошти фізичнихосіб зросли на 24% і становили 202 млрд. грн. Кошти, залучені від населення,становили третину зобов’язань банків. Більшість з них (79%) були розміщені настрокових вкладах. У національній валюті було розміщено 61% вкладів населення.
Розглянемовплив на ресурсну базу банків наслідків світової фінансової кризи у контекстікредитної діяльності.
Події,що сталися в Україні на початку жовтня 2008 року, розпочалися з «рейдерськоїатаки» на Промінвестбанк, що спричинило масовий відплив вкладів фізичних осіб збанківської системи і, відповідно, різке зменшення ресурсної бази банків. Так,за 2008 рік загальна сума зобов’язань банків зменшилася на 18 млрд. грн. Утаких умовах Національний банк України був змушений ужити додаткових заходів,один з яких уведення заборони на дострокове повернення строкових депозитів,запроваджене постановою Правління Національного банку України 11.10.2008 №319,що уповільнило процеси відпливу коштів, але не зупинило їх.
Протягом2008 року (з 01.10.2008 до 01.01.2009) кошти фізичних осіб у національнійвалюті зменшилися на 19 млрд. грн. (на 15%), в іноземній валюті (доларовийеквівалент) на 2 млрд. дол. США (майже 13%); кошти суб’єктів господарювання внаціональній валюті зменшилися на 11 млрд. грн. (майже 12%), в іноземній валюті(доларовий еквівалент) на 0,3 млрд. дол. США (на 3,5%).
Крімтого, починаючи 2008 року, загострилися проблеми, пов’язані зі своєчасноювиплатою зарплат, пенсій, стипендій тощо, підвищився ризик затримки проведенняплатежів між підприємствами та платежів до бюджету. Тому Національний банкзобов’язав банки забезпечити своєчасну виплату заробітної плати, пенсій,стипендій тощо, та приймання платіжних доручень на переказ коштів.
Зазначенітенденції значно вплинули на стан кредитування. На фоні широкої реклами,простоти отримання кредитів обсяг наданих банками кредитів за 2007-2008 рокизріс майже в 3 рази. Більше половини загального їх обсягу припадає на кредити,надані в іноземній валюті (на 01.01.2009 року 52%). Це було, передусім,пов’язано з більш низькими процентними ставками за кредитами в іноземній валютіпорівняно з національною, нерозвиненістю вітчизняної фінансової системи, яка немогла гідно конкурувати із зовнішніми ринками, як у частині обсягів наявнихкредитних ресурсів, так і строків, на які вони могли бути наданіпозичальникові. Для більшості українців іноземна валюта (долар США і євро)протягом тривалого часу залишалася основним засобом заощадження та накопиченнякапіталу, оскільки, починаючи з 2000 року, курс американського долара повідношенню до гривні змінювався ненабагато: від 5,44 грн. за дол. США в 2000році до 4,85 грн. за дол. США у середині 2008 року.
Кредити,надані за фізичним особам, протягом 2007-2008 років зростали вищими темпами,ніж кредити, надані суб’єктам господарювання (3,5 рази порівняно з 2,8).Динаміка процентних ставок банків України за кредитами наведена на рис. 1.
Такийвеликий попит на кредити не відповідав реальним можливостям позичальників щодообслуговування та погашення отриманих кредитів, оскільки позичальники не завждимогли об’єктивно оцінити наслідки інфляції, ризик безробіття, зростання цін,зменшення доходів.
Разомз тим, більшість кредитів, наданих фізичним особам, були призначені дляпридбання товарів іноземного виробництва (авто, побутової техніки, мобільнихтелефонів тощо), тобто відбувалося приховане фінансування іноземних виробників.
/>
Рис.1. Динаміка процентних ставок банків України за кредитами (з урахуваннямовердрафту), %.
Стрімкезростання обсягів кредитів, наданих фізичним особам, і відповідне зростаннячастки таких кредитів у загальній сумі кредитів, що спостерігалося протягом2007-2008 років, у будь-який момент могло стати серйозним випробуванням длябанків, оскільки населення є економічно незахищеним прошарком з точки зорустабільності отримання доходів.
Незважаючина проблеми з ліквідністю, які виникли наприкінці 2008 року, комерційні банкипродовжували кредитування юридичних осіб у національній валюті. Одним іззаходів, спрямованих на нейтралізацію впливу зовнішньої фінансової кризи тазабезпечення стабільності банківської системи, було передбачене постановоюПравління Національного банку України від 11.10.2008 №319 обмеження обсягівкредитів, що можуть надаватися банками в іноземній валюті контрагентам, які немають валютної виручки.
Заборгованістьза кредитами суб’єктів господарювання за 2008-2009 роки у національній валютізросла на 27 млрд. грн., або на 14%. В іноземній валюті (доларовий еквівалент)обсяг кредитів суб’єктам господарювання скоротився на 2,5 млрд. дол. США, абона 7%.
Зниженняпопиту на вітчизняну продукцію на світових ринках та зменшення попиту навнутрішньому ринку призвело до погіршення фінансового стану суб’єктівгосподарювання, а в окремих випадках до їх дефолту і, як наслідок донеповернення кредитів банкам.
Напочаток 2009 року скоротилися і обсяги кредитів, наданих фізичним особам: унаціональній валюті майже на 3 млрд. грн. (4%) і в іноземній валюті (доларовийеквівалент) на 1,1 млрд. дол. США (4%). Унаслідок девальвації гривні щододолара США та євро зменшилася спроможність позичальників погашати своюзаборгованість перед банками, насамперед за кредитами в іноземній валюті, що спричинилозростання проблемних кредитів у фізичних осіб.
Зметою більш виваженого підходу громадян до питання про отримання кредитуНаціональним банком України було підготовлено і розміщено на офіційній сторінціНаціонального банку в мережі Інтернет «Пам’ятку позичальника банку за споживчимкредитом», у якій особлива увага зверталася на ризики, пов’язані з отриманнямкредиту в іноземній валюті.
ПостановоюПравління Національного банку України від 01.12.2008 №406 внесено зміни доПоложення про порядок формування і використання резерву для відшкодуванняможливих втрат за кредитними операціями банків, згідно з якими:
- суттєво підвищено коефіцієнти резервування (за ступенем ризику) закредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерелнадходжень валютної виручки;
- посилено вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальників фізичнихта юридичних осіб, у кредитних договорах з якими немає письмової згоди на збір,зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформаціїпро них;
- підвищено вимоги щодо якості прийнятого забезпечення.
Зазначеноюпостановою банки зобов’язано резервувати кошти на окремому рахунку вНаціональному банку України в розмірі резерву, сформованого за кредитнимиопераціями з позичальниками, у яких немає джерел надходжень валютної виручки.
Нанаш погляд, запроваджені зміни сприяють стримуванню видачі нових кредитів віноземній валюті позичальникам, у яких немає джерел надходження валютноївиручки, підвищенню якості та ліквідності застави, що приймається банками підзабезпечення за кредитами, а також формуванню банками достатніх обсягіврезервів за кредитними операціями.
Узв’язку зі значним відпливом коштів з банківської системи, що негативновплинуло на стан банківської системи, насамперед, на капіталізацію банків, атакож на виконання вимог Закону України «Про першочергові заходи щодозапобігання наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деякихзаконодавчих актів України» (№639/VI від 31.10.2008), з метою фінансовогооздоровлення банків, зокрема, шляхом їх капіталізації, постановою ПравлінняНаціонального банку України від 01.12.2008 №405 був затверджений Спеціальнийпорядок здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків, у якомувизначені особливості фінансового оздоровлення банків в умовах запобіганнянегативним наслідкам фінансової кризи, згідно з якими:
- спрощено процедури та скорочено терміни погодження статутів банківі реєстраційних процедур банків;
- установлено спрощені порядки збільшення статутного капіталу зарахунок коштів акціонерів (учасників) банку та інвесторів і реорганізаціїбанків за рішенням власників;
- визначено процедури капіталізації банків за участю держави тазаходи щодо фінансового оздоровлення банків в умовах запровадження тимчасовоїадміністрації.
ПостановоюПравління Національного банку України від 04.12.2008 №413 «Про окремі питаннядіяльності банків» були визначені подальші кроки Національного банку,спрямовані на забезпечення стабільної роботи банків, а саме, банки зобов’язано:
- уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивноїдинаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті України)з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками;
- спрямувати не менше 50% отриманого в 2008 році чистого прибутку дорезервного фонду на покриття непередбачених збитків;
- ужити заходів щодо скорочення адміністративних витрат та обмеженнявиплати бонусів, премій та інших додаткових матеріальних винагород керівникамбанків;
- банкам рекомендовано переглянути в бік зменшення процентні ставкиза кредитами, наданими в іноземній валюті, з урахуванням якості стануобслуговування позичальниками заборгованості за основним боргом тавідсотками/комісіями за ним, а також стану дохідності банку, з метою зниженняризиків невиконання позичальниками своїх зобов’язань за такими кредитами.
Ураховуючискладнощі з погашенням кредитів, наданих банкамипідприємствам-товаровиробникам, Національний банк України прийняв рішення пронадання банкам змоги послабити вимоги до таких позичальників, зокрема, банкамдозволено самостійно та на власний ризик приймати рішення про пролонгаціюкредитів, наданих товаровиробникам, і до 01.10.2009 визначати класпозичальників без урахування факту такої пролонгації відповідно до вимогПоложення про порядок формування та використання резерву для відшкодуванняможливих втрат за кредитними операціями банків за умови, що їх фінансовадіяльність є задовільною.
Розглянемо,яких заходів ужив Національний банк України для оздоровлення банківськоїсистеми (підвищення капіталізації, забезпечення ліквідності, сплата проблемнихкредитів (особливо у валюті), виявлення проблемних банків та вирішеннявідповідних проблем.
Зметою зниження ризиків кредитування, у тому числі кредитування в іноземнійвалюті, юридичних і фізичних осіб, Національним банком ще, починаючи з 2004року, вносились відповідні зміни до нормативно-правових актів (або розроблялисянові). Внесено зміни до Положення про порядок формування і використання резервудля відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
ПостановоюПравління Національного банку України від 15.08.2004 №411: підвищенокоефіцієнти резервування за кредитами в іноземній валюті за позичальниками, уяких немає джерел надходження валютної виручки; зменшено перелік прийнятного забезпеченняза кредитними операціями з нерезидентами, а також з резидентами фізичнимиособами за кредитними операціями в іноземній валюті.
ПостановоюПравління Національного банку України від 19.03.2007 №83: запроваджено поняття«портфеля однорідних споживчих кредитів», визначений порядок його формування івстановлені підвищені коефіцієнти резервування під такі кредити,диференційовані в залежності від стану обслуговування позичальником боргу (безурахування застави); встановлено умову включення до портфеля одноріднихспоживчих кредитів тільки тих кредитів, інформація щодо позичальників за якимирозміщена в бюро кредитних історій; підвищено коефіцієнти резервування (залежновід ступеня ризику) за кредитними операціями в іноземній валюті якпозичальників, які мають надходження в іноземній валюті, так, в більшій мірі, ітих, які не мають надходжень в іноземній валюті.
ПостановоюПравління Національного банку України від 06.07.2007 №248 запроваджено більшжорсткі критерії визначення кредитоспроможності позичальників, зокрема,встановлено гранично допустиме співвідношення основних (встановленихНаціональним банком України) та додаткових (які визначаються банкамисамостійно) показників під час оцінки фінансового стану позичальників.
ПостановоюПравління Національного банку України від 10.05.2007 №168 були затвердженіПравила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування тасукупну вартість кредиту. Зазначеними Правилами банки було зобов’язано передукладенням і під час укладання кредитного договору надавати споживачу повнуінформацію про сукупну вартість кредиту з урахуванням усіх супутніх послуг (утому числі на користь третіх осіб) та розмір місячних платежів. У разі наданнякредиту в іноземній валюті банки повинні були попереджати споживачів під підписпро можливі валютні ризики. Це давало змогу позичальникам зважити своїфінансові можливості і реально визначати свою платоспроможність, що передусімзменшувало ризики неповернення кредитів.
ПостановоюПравління Національного банку України від 17.12.2007 №58 було внесено зміни доІнструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні в частиніздійснення розрахунку нормативу адекватності регулятивногокапіталу/платоспроможності (Н2) з урахуванням валютного ризику та ризикудовгострокової ліквідності, пов’язаного з перевищенням обсягів активнихоперацій банку зі строком погашення більше 1 року над пасивними операціями заналогічним строком до погашення. Ці зміни передбачали покриття регулятивнимкапіталом зазначених ризиків та спонукали банки збільшувати регулятивнийкапітал залежно від розміру таких ризиків.
Впровадженнярозглянутих норм сприяло тому, що починаючи з серпня 2007 року тенденція дозростання кредитування фізичних осіб в іноземній валюті більш високими темпамив порівнянні з кредитуванням у національній валюті змінилася на протилежну і впершому півріччі 2008 року кредити, надані фізичним особам в національнійвалюті, зростали значно вищими темпами ніж в іноземній (за 6 місяців 2008 рокутемпи приросту кредитів відповідно становили 33% і 19%, за відповідний період2007 року 18% і 47%).
Оскількив Україні переважна частина ресурсів залучена банками на короткостроковийтермін (за станом на 01.01.2009 зобов’язання з терміном погашення до 1 рокустановили 76%, в національній валюті 83%), а кредити, особливо на покупкужитла, земельних ділянок тощо, надавались банками на 5, 7, 10 і більше років,значною проблемою для банківської системи стала відсутність довгих ресурсів длятаких тривалих вкладень, тобто розбалансування між активами і пасивами застроками погашення.
Длязапобігання подальшому зростанню такої розбалансованості Національний банкУкраїни вніс зміни до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків вУкраїні в частині включення довгострокових активних операцій банків, якіздійснені з перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів, підчас розрахунку адекватності/платоспроможності капіталу (постанова Правління НБУвід 17.12.2007 №458). Впровадження таких змін сприяло тому, що за період2008-2009 років відбулося скорочення додатного ГЕПу більше 1 року на 19 млрд.грн.
Намагаючисьвирішити проблему недостатності довгострокових ресурсів, комерційні банкизверталися за ресурсами до зовнішніх ринків (насамперед, це були банки зіноземним капіталом). В результаті, значними темпами зростали суми зобов’язаньукраїнських банків перед нерезидентами. Зокрема, за станом на кінець 2009 рокузобов’язання перед нерезидентами становили 32% загального обсягу зобов’язань(на кінець 2008 року 29%). Із них, 55% становили кошти з терміном погашеннябільше 1 року.
Такимчином, зовнішні запозичення стали основним джерелом кредитування фізичних осібв іноземній валюті. Такий стан справ свідчив про зростання кредитного тавалютного ризиків в банківській системі, особливо під час здійснення кредитнихоперацій з фізичними особами, що негативно вплинуло на виконання банками своїхзобов’язань перед клієнтами, в тому числі нерезидентами.
2.2Актуальні напрями банківського кредитування
У2009 році спостерігалась тенденція до зростання кредитів, наданих секторунефінансових корпорацій іншими депозитними корпораціями (банками), що булозумовлене зростанням кредитів у національній валюті, спрямованих у поточнудіяльність. Порівняно з 2008 роком залишки за кредитами збільшились на 4,7млрд. грн., або на 1,0%, до 457,5 млрд. грн. Водночас, незважаючи на зростанняобсягів кредитування з початку 2009 року, спостерігалося постійне уповільненнятемпів їх приросту у річному обчисленні до 32,9% порівняно з 36,5% на кінець2008 року. На наш погляд, причиною такої динаміки було зменшення ресурсної базикомерційних банків.
Урозрізі валют спостерігалась висхідна динаміка кредитів, наданих секторунефінансових корпорацій у національній валюті (рис. 2). За 2009 рік залишки загривневими кредитами збільшились на 5,8 млрд. грн., або на 2,3%, до 258.6 млрд.грн. Перевага надавалась короткостроковим кредитам (3,9 млрд. грн.), що певноюмірою пояснювалось зменшенням депозитів, залучених іншими депозитнимикорпораціями на довгостроковий період. У річному обчисленні темпи приростузалишків за кредитами у національній валюті залишилися на рівні кінця 2008 року37,7%.
/>
Рис.2. Кредити нефінансовим корпораціям за видами валют.
Кредитуваннясектору нефінансових корпорацій в іноземній валюті характеризувалось низхідноюдинамікою. За 2009 рік залишки за кредитами в іноземній валюті зменшилися на1,1 млрд. грн., або на 0,6%, у тому числі у доларах США у гривневомуеквіваленті на 1,3 млрд. грн., або на 0,8%. У річному вимірі темпи їх прироступродовжували уповільнюватись і становили 27,2 порівняно з 35,0% у 2008 році(зокрема, у доларах США вони знизились до 23,8% проти 33,5%, а в євро підвищилисьдо 57,3% проти 51,9%).
Застроками користування у річному обчисленні відбулося подальше скорочення темпівприросту залишків за кредитами з усіма термінами погашення (рис. 3). Протезалишки кредитів за всіма строками користування збільшились. Найбільше зросликредити, надані на строк до 1 року на 3,8 млрд. грн., або на 1,9%. Кредити,надані на строк від 1 до 5 років та більше 5 років зростали значно меншою міроювідповідно на 0,5 та 0,4 млрд. грн.
/>
Рис.3. Кредити нефінансовим корпораціям за строками погашення.
Завидами економічної діяльності уповільнення темпів приросту кредитів у річномуобчисленні спостерігалося за всіма основними галузями (рис. 4). Найбільшезниження відбулося за кредитами, наданими на операції з нерухомим майном (з117,4% на кінець 2008 року до 107,9% на кінець 2009 року) тасільськогосподарським корпораціям (з 26,6% до 20,8% відповідно). Найбільшезростання (на 4,1 млрд. грн.) спостерігалося за кредитами, наданимиторговельним корпораціям у національній валюті, які, із метою поповненняобігових коштів, надавались в основному на строк до 1 року. Збільшеннязаборгованості на 0,8 млрд. грн. відмічалось за кредитами, наданимипідприємствам переробної промисловості як у національній, так і в іноземнійвалютах, що більшою мірою було зумовлено зростанням кредитів на виробництвохарчових продуктів, напоїв.
/>
Рис.4. Кредити нефінансовим корпораціям за видами економічної діяльності.
Водночас,ураховуючи сезонний фактор, 2009 році зафіксовано скорочення залишків закредитами, наданими корпораціям сільського господарства, з усіма термінамикористування та всіма видами валют на 0,6 млрд. грн. Кредити на виробництво тарозподілення електроенергії, газу та води до попереднього місяця зменшились на0,2 млрд. грн. за рахунок скорочення короткострокових кредитів (на 0,4 млрд.грн.) при одночасному зростанні довгострокових кредитів на 0,2 млрд. грн.
Тривалозростання заборгованості сектору нефінансових корпорацій за простроченимикредитами, проте значно меншими темпами, ніж у 2008 році. Приріст у 2009 роцістановив 6,2% порівняно з 13,7% у 2008 році, у тому числі у національній валюті5,4% проти 15,9%, в іноземній валюті 7,0% проти 11,4%. Частка простроченихкредитів у загальному обсязі вимог за кредитами сектору нефінансових корпораційзбільшилась до 8,8% проти 8,4% у 2008 році.
Накінець 2009 року залишки за кредитами, наданими сектору домашніх господарствкомерційними банками, становили 252,3 млрд. грн., у тому числі у національнійвалюті 69,0 млрд. грн., в іноземній 183,3 млрд. грн. Посилення вимог допозичальників в умовах погіршення їх реальних доходів, а також зростанняінфляційних та девальваційних очікувань сприяло подальшому зменшенню темпівприросту кредитів у річному обчисленні (до 18,1% у 2009 році проти 22,5% у 2008році). Залишки за кредитами в національній валюті у річному обчисленнізменшились на 15,0%, а в іноземній валюті у річному вимірі стабільноскорочувались темпи їх приросту (до 38,4% у 2009 році проти 44,1% у 2008 році).
Продовжилосяпоступове зменшення кредитів зі строками користування до 1 року та від 1 до 5років відповідно на 16,9% та 7,3% та уповільнення темпів приросту кредитівстроком більше 5 років до 37,5% у річному обчисленні (рис. 5).
/>
Рис. 5.Кредити домашнім господарствам за строками погашення.
Залишкиза кредитами, наданими сектору домашніх господарств, зменшились на 3,5 млрд.грн., або на 1,4%, чому сприяло скорочення залишків за споживчими кредитами (на3,0 млрд. грн.) за усіма видами валют і кредитами на придбання, будівництво тареконструкцію нерухомості (на 0,6 млрд. грн.) у доларах США (рис. 6).Зазначимо, що таке зменшення торкнулося лише кредитів від 1 до 5 років табільше 5 років, залишки за короткостроковими кредитами цим позичальникамнезначно підвищились.
/>
Рис.6. Кредити домашнім господарствам за видами валют.
Розглянемодинаміку нових кредитів, тобто кредитів, які включають суми за первиннимикредитними договорами, укладеними протягом звітного періоду, а також суми задодатковими пролонгованими договорами, за якими, крім продовження строку,відбулася зміна або суми, або процентної ставки, або суми та процентної ставки.
У2009 році, на відміну від 2008 року, загальний обсяг нових кредитів збільшивсяна 11,9 млрд. грн. до 71,9 млрд. грн. і, майже, наблизився до середнього обсягустаном на початок 2008 року (72,3 млрд. грн.).
У2009 році найбільші обсяги кредитів надавались комерційними банками секторунефінансових корпорацій 93,0% від загального обсягу кредитування у 2008 році.
Новікредити, надані сектору не фінансових корпорацій, збільшились до 66,9 порівняноз 55,6 млрд. грн. у 2008 році (рис. 7).
/>
Рис.7. Нові кредити за секторами економіки, млрд. грн.
Застроками користування зберігалася тенденція до зростання частки (на 3,3процентного пункту до 82,6%) найбільшої за обсягами групи кредитів кредитів,наданих на строк до 1 року. Обсяг короткострокових кредитів становив 55,2 млрд.грн., що на 11,1 млрд. грн. більше, ніж у 2008 році. Найменші обсяги новихкредитів надавалися сектору нефінансових корпорацій на строк понад 5 років 0,5млрд. грн., порівняно з 2008 роком вони зменшилися на 0,5 млрд. грн.
Кредитистроком від 1 до 5 років було отримано сектором нефінансових корпорацій в сумі4,9 млрд. грн., обсяг яких був меншим, ніж у 2008 році.
Завидами економічної діяльності найбільше зростання спостерігалося за кредитами,наданими торговельним корпораціям (до 36,6 проти 25,3 млрд., грн. у 2008 році),які використовувались ними на поточні цілі. Обсяги кредитування будівельнихпідприємств збільшились на 0,3 млрд. грн. до 1,6 млрд. грн. при одночасномускороченні кредитів, наданих у сільське господарство (на 0,3 млрд. грн.) до 2,2млрд. грн. та у промисловість (на 2,0 млрд. грн.) до 19,9 млрд. грн. У річномуобчисленні обсяги нових кредитів у будівництво зменшились на 8,8%, а упромисловість, сільське господарство та торгівлю збільшились відповідно на0,2%, 0,7% і 2,6%.
Новікредити, надані сектору домашніх господарств, протягом 2009 року зросли на 0,3млрд. грн. до 3,9 млрд. грн., хоча і були у 4,1 рази меншими, ніж у 2008 році(рис. 8). На нашу думку, це пов’язано з існуванням значних фінансових ризиків,наявною заборгованістю за раніше отриманими кредитами, а також посиленням вимогкомерційних банків до позичальників в умовах зменшення їх реальних доходів.
/>
Рис.8. Нові кредити, надані домашнім господарствам, за строками, млрд. грн.
Прирістбуло забезпечено за рахунок кредитів овердрафт (на 0,2 млрд. грн.) та кредитів,наданих на строк до 1 року (на 0,3 млрд. грн.). Частки цих кредитів становили відповідно28,6% і 38,2%. Обсяги кредитування з довшими термінами користування булименшими та упродовж 2009 року скоротились, що, на нашу думку, пояснювалось тим,що переважна більшість депозитів, залучалась комерційними банками на короткийтермін.
Зазначимо,що у кінці 2009 року відбулося зростання нових кредитів на споживчі цілі до 3,1млрд. грн. з одночасним зменшенням до 0,2 млрд. грн. обсягів кредитів, наданихна операції з нерухомістю. У річному обчисленні обсяг нових кредитів, наданихсектору домашніх господарств, зменшився на 17,2%, у тому числі споживчихкредитів на 17,8%, кредитів на нерухомість на 30,5%.
2.3 Аналіз динаміки процентних ставок комерційних банків
Зауважимо,що аналіз динаміки процентних ставок комерційних банків здійснено на основістатистичних даних, що відповідають міжнародним стандартам та стандартамЄвропейської системи центральних банків, і публікуються на офіційному сайтіНаціонального банку України у Статистичному бюлетені Національного банкуУкраїни.
У 2009році тривала загальна тенденція до зниження вартості кредитів, наданих векономіку України (процентна ставка становила 16,7% річних порівняно з 23,3%річних у 2008 році. При цьому існувала значна волатильність процентних ставок.За секторами економіки максимальними були процентні ставки за кредитами,наданими іншим фінансовим корпораціям (26,0% річних), мінімальними длянефінансових корпорацій (16,2% річних). За видами валют процентні ставки закредитами в національній валюті були вищими (19,1% річних), ніж в іноземній(9,4% річних).
Помітнадиференціація процентних ставок спостерігається за кредитами, наданими різнимвидам економічної діяльності (рис. 9). Зокрема максимальними були ставки закредитами, наданими корпораціям «рибальства, рибництва» (23,3% річних), закредитами, наданими сільськогосподарським підприємствам значно нижчими 15,7%річних.
Крімтого, існувала помітна волатильність вартості кредитів за окремими регіонамиУкраїни. Так, для нефінансових корпорацій процентні ставки за кредитами були найнижчимиу Дніпропетровській області (14,6% річних), Івано-Франківській (15,1% річних)та Київській і м. Києві (15,5% річних). При цьому ставка фактично визначаласяопераціями з потужними клієнтами окремих комерційних банків, для яких вона буланижчою. У Житомирській області вартість кредитів була найвищою (24,9% річних).Особливо це показово на прикладі кредитування корпорацій сільськогогосподарства.
Післязначного підвищення процентних ставок за кредитами з 2008 року (з 16,1% річниху 2008 році до 23,3% річних у 2009 році) спостерігалась поступова стабілізаціяситуації на грошово-кредитному ринку. Зокрема середньозважена процентна ставказа кредитами скоротилась до 16,7% річних, залишаючись дещо вищою за рівень 2008року.
/>
Рис.9. Процентні ставки за кредитами.
У тойже час спостерігається суттєва диференціація процентних ставок як за секторамиекономіки (для населення вони є вищими, ніж для нефінансових корпорацій даліНФК), так і за видами валют (у національній валюті вартість кредитів вища, ніжв іноземній).
Хочаекономічна активність у 2009 році пожвавилася, питання щодо вартості наданихкредитів залишилося актуальним. Тому, на наш погляд, особливої уваги потребуєаналіз процентних ставок з точки зору підтримки комерційними банками секторуНФК. Зазначимо, що тут спостерігається досить значна диференціація процентнихставок: максимальними були процентні ставки за кредитами, наданими корпораціям«рибальства, рибництва» (23,3%), в той час за кредитами, наданимисільськогосподарським підприємствам 15,7% (рис. 10).
/>
Рис.10. Процентні ставки за кредитами, наданими нефінансовим корпораціям.
Регіональнийаналіз дозволяє виявити значні диспропорції всередині самої галузі урегіональному розрізі (у 2009 році мінімальна процентна ставка за кредитами,наданими сільськогосподарським корпораціям, становила 11,9% річних у м. Києвіта Київській області, максимальна 26,3% річних у Луганській області).
Розглянемопроцентні ставки за кредитами, наданими сільськогосподарським корпораціямЖитомирської області.
Діяльністькомерційних банків з початку 2009 року відбувалась в умовах зниженняекономічної активності, зростання короткострокових коштів у ресурсній базібанків, скорочення обсягів кредитування нефінансових корпорацій. Хоча обсягкредитування сільськогосподарських корпорацій Житомирської області на початку2009 року дорівнював 2,7 млрд. грн., що становило 3,8% від загального обсягукредитів, наданих банками нефінансовим корпораціям, галузь є показовою з точкизору необхідності розглядати ставки за окремими зрізами. У річному обчисленнізміна обсягів кредитів аграріям становила 11,5% (рис. 11).
/>
Рис. 11.Процентні ставки за кредитами, наданими нефінансовим корпораціям Житомирськоїобласті.
Прицьому кредитування корпорацій сільського господарства Житомирської областіздійснювалось за відносно помірними процентними ставками, особливо у періодпосівної компанії. Вартість кредитів, наданих корпораціям сільськогогосподарства, становила 15,7% річних, що на 0,5 процентного пункту було нижче,ніж середньозважена процентна ставка за кредитами, наданими НФК в цілому (рис. 12).
/>
Рис.12. Процентні ставки за кредитами, наданими сільськогосподарським корпораціямза областями у 2009 році.
Увідповідний період 2008 року вартість кредитів, наданих сільськогосподарськимкорпораціям, перевищувала середньозважену процентну ставку за всіма видамиекономічної діяльності на 0,4 процентного пункту (у 2007 році на 1,7процентного пункту).
Зарегіонами розподіл кредитів аграріям відображає специфіку регіонів, рівеньвикористання агропромислового потенціалу регіону та виробничих сил. Регіони збільшою концентрацією капіталу змогли забезпечити більш суттєву підтримкуаграрному сектору (рис. 13). Так комерційні банки м. Києва, Київської таЖитомирської областей забезпечили у 2009 році 74,7% обсягу кредитів, наданихсільськогосподарським корпораціям.
/>
Рис.13. Процентні ставки за кредитами, наданими сільськогосподарським корпораціямза областями у 2009 році.
Слідзауважити, що у 2009 році 73,0% від загального обсягу кредитів було наданобанками м. Києва та Київської області в іноземній валюті (91,6% від усіхкредитів в інвалюті в АПК) за процентною ставкою значно нижчою (7,9% річних),ніж в цілому по економіці в іноземній валюті (9,2%) та в цілому за кредитами віноземній валюті, наданими у галузь (8,4%). На наш погляд, це непрямо свідчитьпро підтримку обмеженого кола клієнтів.
Майже97% від загального обсягу кредитів, наданих банками Житомирської області, навідміну від Київської області, було надано у національній валюті під найнижчийпроцент (14,9%) при процентній ставці 19,4% в цілому за кредитами, наданимисільськогосподарським корпораціям у національній валюті (рис. 14).
/>
Рис.14. Процентні ставки за кредитами, наданими сільськогосподарським корпораціямза областями у 2009 році.
Такерозмежування за процентними ставками та регіонами свідчить про підтримкуконкретними банками окремих клієнтів, досвід роботи та рівень довіри до якихдозволяє значно зменшувати вартість кредитування їх діяльності.
Разоміз тим, у 2009 році загальний обсяг кредитів, наданих банками інших регіонів(675 млн. грн.), становив лише четверту частину від загального обсягу кредитів,наданих у сільське господарство (2,7 млрд. грн.). Причому надавались ці кредитипід процентну ставку значно вищу за середню. У Луганській області вартістькредитів була максимальною 26,3% при незначному обсязі наданих кредитів (0,5%від загального обсягу кредитів у сільське господарство). У Миколаївськійобласті процентна ставка за кредитами була мінімальною серед інших регіонів,проте залишалась вищою за середню (19,0%), а обсяг наданих кредитів бувнезначним (2,3%). Зазначимо, що така диференціація за процентними ставками не єсезонною, про що свідчить динаміка процентних ставок за кредитами за період2008-2009 років.
Комерційнібанки, центральні офіси яких територіально знаходились у Київській області там. Києві, мали меншу вартість кредитних ресурсів та, відповідно, малиможливість пропонувати кредити за нижчою, ніж в інших регіонах, вартістю. У тойже час процентні ставки за кредитами, що надавались в інших регіонах, суттєвовідрізнялись своїм рівнем. Таким чином, значна питома вага більш дешевихкредитів, наданих аграріям банками м. Києва, Київської та Житомирськоїобластей, суттєво вплинула на середньозважену вартість кредитів, наданих сільськогосподарськимкорпораціям в цілому, у бік здешевлення.
2.4Визначення наслідків кредитних ризиків для банківської системи України
Ослабленнябанківської системи України через посилення негативного впливу світовоїфінансової кризи певною мірою сприяло переоцінці кредитних ризиків і змінімеханізмів їх виявлення. З метою забезпечення стабільності банківської системиНаціональний банк вживав усіх необхідних заходів для нівелювання можливихризиків. Однак розгортання фінансової кризи, яка стала каталізатором проявунаявного кризового потенціалу, актуалізувало дослідження передумов йогоформування й результатів прояву з метою вироблення зважених підходів дореалізації банківськими установами кредитної політики. З огляду на зазначене,доцільним є виявлення наслідків експансивної кредитної політики таобґрунтування причин зниження якості банківських активів.
Незважаючина певне зниження темпів кредитування у 2009 році порівняно з попереднім роком,попит на позикові кошти залишався досить високим, відповідними були й темпийого задоволення. Загальний обсяг кредитів, наданих банками в економіку, накінець 2009 року становив 734 млрд. грн., а темп їх зростання порівняно з 2008роком 12%. Відношення наданих банками кредитів до ВВП у 2009 році збільшилосяпорівняно з 2008 роком на 18 в.п. і становило 77%.
Такадинаміка вплинула на структуру банківських активів: спостерігалося зниженняобсягу високоліквідних активів та спрямування їх у більш ризиковані, але звищим рівнем дохідності, види діяльності, зокрема у кредитування, що такожпризвело до скорочення темпів приросту високоліквідних активів. Так, часткатаких активів у загальній структурі активів банків, скоригованих на резерви підактивні операції, скоротилася на 5,8 в.п., тоді як обсяг наданих кредитівзбільшився майже на 6,7 в.п. У результаті на кінець 2009 року їх часткистановили відповідно 13,9% і 75,5%. Зменшення обсягу коштів, які знаходяться вінших банках (їх частка в загальній структурі активів у 2009 році скоротилася з19,2% до 13,3%), зумовлене зростанням недовіри банків один до одного внаслідокпосилення негативного впливу фінансової кризи на розвиток і стабільністьбанківської системи, а також через необхідність концентрації власних ресурсівдля здійснення своєї діяльності.
Нанаш погляд, виявлена динаміка значно підвищила вразливість банків до зміни умовмакроекономічного середовища, зокрема внаслідок подальшої девальвації гривні,зниження рівня кредитоспроможності позичальників і втрати об’єктами заставичастини вартості, що мало місце наприкінці року.
Крімтого, поширення світової валютної кризи призвело до переоцінки ризиківінвесторами, що проявилося у сповільненні темпів інвестиційних надходжень україну в 2009 році порівняно з 2008 роком. Починаючи з вересня 2009 рокустрімко знижувалися обсяги валютних надходжень від нерезидентів унаслідокскорочення попиту та зниження цін на вітчизняну продукцію на світових ринках.Через обмеженість доступу до зовнішніх позикових ресурсів зменшився обсягзалучених кредитних коштів.
Незважаючина зростання порівняно з попереднім роком (у номінальному вираженні) обсягукредитів, наданих суб’єктам господарювання й фізичним особам, темпи їх приростубули нижчими (рис. 15).
Нанашу думку, це зумовлено як збільшенням вартості кредитних ресурсів, так ізниженням їх доступності для товаровиробників, зокрема через втрату нимикредитоспроможності, зниження дохідності їхньої діяльності, погіршенняфінансового стану підприємств (у тому числі через зростання тривалостірозрахунків між ними). Крім того, скорочення обсягу наданих кредитів на початку2009 року сталося внаслідок зменшення тимчасово вільних коштів банківськихустанов, реалізації урядом і Національним банком антиінфляційних заходів, якіполягали у звуженні грошової маси, зокрема через підвищення вимог до рефінансуваннябанківських установ2, зростання вартості кредитних ресурсів, обмеженняспоживчого кредитування, в тому числі через посилення вимог до резервування зацими операціями.
Слідзазначити, що все це відбувалося на тлі посилення структурних дисбалансів уекономіці в частині невідповідності політики стимулювання внутрішнього попитуструктурним змінам у розвитку виробничих галузей, високо ризикової кредитноїполітики банківських установ, збільшення обсягу зовнішніх надходжень іноземноївалюти, значна частина яких була отримана як кредитні ресурси.
Вумовах розгортання фінансової кризи (починаючи з вересня 2008 року) подальшесповільнення темпів кредитування сталося через встановлення Національним банкомтимчасового обмеження на активні операції банківських установ (з 13.10.2008року) із посиленням вимог щодо кредитування контрагентів, які не маютьнадходжень у іноземній валюті; необхідність акумулювання коштів для проведеннярозрахунків за зовнішніми запозиченнями; підвищення кредитних ризиків унаслідокпогіршення кон’юнктури за галузями, що тривалий час були найбільш прибутковимиі кредитоспроможними.
/>
Рис.15. Динаміка приросту наданих суб’єктам господарювання і фізичним особамкредитів за видом валюти.
Низькийрівень кредитної активності та припинення наприкінці 2008 року фінансуванняряду програм поставили під загрозу можливість розвитку товаровиробників іекономіки в цілому. Брак обігових коштів, потребу в яких позичальникам занинішніх умов досить важко задовольнити шляхом залучення кредитних ресурсів(через низький рівень їх кредитоспроможності та зростання вартості цихресурсів), призвів до втрати деякими суб’єктами господарювання ринків збуту.Причиною стала неможливість розвитку виробництва, яке не підтримуєтьсявнутрішнім попитом у зв’язку зі зниженням платоспроможності населення внаслідокпадіння його доходів, а також підвищення собівартості товарів тих виробників,котрі використовують імпортну продукцію.
Наслідкомзазначених негативних змін стало стрімке зростання обсягу прострочених кредитіву загальній структурі вимог банківських установ за наданими позиками, найшвидшітемпи якого спостерігалися починаючи з вересня 2008 року, що зумовленонасамперед значною девальвацією національної валюти. Найбільшу частку взагальній структурі простроченої заборгованості становить заборгованістьсуб’єктів господарювання, що пояснюється більшими обсягами їх кредитування.Так, частка прострочених кредитів, наданих суб’єктам господарювання, на кінець2009 року становила 58,9% в загальній сумі прострочених кредитів, а закредитами, наданими фізичним особам, 41,1%, тоді як на початку 2009 року цічастки дорівнювали відповідно 56,8% і 43,2%. Однак у загальній структурі вимогбанків у 2009 році відбулося зростання частки простроченої заборгованості закредитами суб’єктам господарювання на 4,16 в. п. порівняно з 2008 роком.
У2009 році істотно збільшилася частка простроченої заборгованості за кредитами віноземній валюті як суб’єктів господарювання, так і фізичних осіб (рис. 16).
Темпизміни прострочених кредитів за вимогами банківських установ у іноземній валютітакож були значно вищими, порівняно із заборгованістю у гривнях. Проте більшийприріст простроченої заборгованості спостерігається за кредитами, наданимифізичним особам.
Уцілому темп приросту прострочених кредитів суб’єктів господарювання внаціональній валюті за 2009 рік збільшився майже на 160 в.п. порівняно з 2008роком і становив 275,6%. Лише у грудні 2009 року цей показник зріс порівняно зпопереднім місяцем на 87 в.п. Водночас річний приріст за кредитами в іноземнійвалюті становив 463,8 в.п. та на кінець 2009 року 582,8% по відношенню довідповідного періоду 2008 року. За позиками фізичних осіб відповідні показники внаціональній валюті знизилися на 90,5 в.п., до 208,4%, а в іноземній валютівідбулося зростання на рівні 373,8 в.п., до 623%.
Нанаш погляд, виявлена негативна динаміка спричинена насамперед посиленнямдевальваційного тренду за наявності значної частки кредитів, наданих уіноземній валюті фізичним особам, котрі не мають валютних надходжень і борговенавантаження яких унаслідок знецінення гривні збільшується. До того ж, більшеполовини у структурі кредитів, наданих домогосподарствам, становлять саме довгостроковікредити в іноземній валюті, що посилює зазначений ризик (рис. 17). Так, лише за2009 рік їх частка зросла на 10 в.п., що певною мірою зумовлено переоцінкоювартості банківських вимог через зміну обмінного курсу гривні. Тоді як кредитив національній валюті в сукупності становлять лише 28% у загальній структурікредитів, наданих домогосподарствам. При цьому найбільша частка належитьспоживчим кредитам, частка яких у загальній структурі знизилася на 2 в.п., асеред них середньостроковим і довгостроковим кредитам, частки яких на кінець2009 року становили 34% і 52% відповідно.
/>
Рис. 16.Структура простроченої заборгованості за наданими кредитами за видом валюти.
Разоміз тим, частка кредитів, спрямованих на придбання, будівництво і реконструкціюнерухомості, 75% яких надані на більш ніж 10 років, зросла на 6 в.п.
Зазначимо,що соціально спрямована бюджетна політика, що тривалий час стимулювала попитнаселення, сприяла нарощенню обсягів кредитування домогосподарств. І, хочазаходи Національного банку, спрямовані на обмеження споживчого кредитування, допевної міри забезпечили сповільнення темпів кредитування населення, цейпоказник залишився високим. Поглиблення фінансової кризи, що супроводжувалосязнеціненням національної валюти, зростанням рівня безробіття, зниженням доходівгромадян, а отже і соціальної складової в них, призвело до збільшення часткипроблемних кредитів банківських установ через посилення боргового навантаженняна позичальників цієї групи.
/>
Рис. 17.Структура кредитів домашнім господарствам за терміном надання та видом валюти.
Нанаш погляд, основні ризики для банківської системи сконцентровані у кредитах,наданих фізичним особам у іноземній валюті, які формують найбільшу частку взагальній структурі банківських кредитів. Крім того, більшу частину (55%) узагальній структурі наданих кредитів становлять саме довгострокові валютнікредити, що, з урахуванням існуючої диспропорції за термінами залученихбанківськими установами депозитів та складної економічної ситуації, свідчитьпро зростання ризику.
Виявленняфакторів ризику дає змогу узагальнити можливі негативні наслідки длябанківської системи, зокрема:
1)подальше погіршення якості кредитних портфелів банківських установ череззростання частки прострочених і сумнівних кредитів, втрату об’єктами заставичастини вартості;
2)зниження прибутковості діяльності банків, у т. ч. через необхідність нарощенняобсягів резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціямибанків та списання безнадійної заборгованості банківськими установами, щопосилює ризик збиткової діяльності, особливо в умовах знецінення національноївалюти для кредиторів, які проводили ризикову кредитну політику;
3)виникнення проблем із поверненням зовнішніх запозичень через погіршенняфінансових результатів діяльності банківських установ унаслідок низькоїкредитної активності та їх капіталізації;
4)посилення загрози відтоку капіталу через припинення діяльності в Українівідділеннями банків із іноземним капіталом, власники яких не бажатимутьзазнавати втрат, продовжуючи діяльність у країні з нестабільною політичною ситуацієюв умовах наявного економічного спаду, та намагання власників вітчизнянихбанківських установ зберегти залишки активів;
5)подальше обмеження ресурсної бази, а отже й уповільнення темпів кредитуваннячерез високий відсоток проблемних кредитів, досить обережне ставлення зовнішніхкредиторів до ненадійних вітчизняних позичальників (основними факторамивисокого ризику яких є низька якість активів, зростання обсягу проблемнихкредитів, зниження вартості заставленого майна, великий зовнішній борг, дефіцитторговельного балансу, спад реального ВВП);
6)падіння ринкової вартості акцій банківських установ.
Посиленнянегативного впливу виявлених факторів ризику на стабільність банківськоїсистеми можливе внаслідок погіршення кредитоспроможності і фінансового становищаклієнтів: суб’єктів господарювання та фізичних осіб.
Так,через погіршення зазначених показників щодо суб’єктів господарюваннявідбувається, по-перше, збільшення частки пролонгованих кредитів, значний обсягяких припадає на великі підприємства металургійної, хімічної, машинобудівної ібудівельної галузей, унаслідок негативної кон’юнктури на їхню продукцію;по-друге, звуження ресурсної бази, в тому числі через зростання недовіри добанківської системи, зменшення коштів на рахунках клієнтів, зокрема внаслідоквідповідної динаміки надходжень на їхні поточні рахунки через скороченнявиробництва й погіршення кон’юнктури, вилучення ліквідних активів ізбанківської системи, в тому числі через зростання тіньового сектору економіки;по-третє, погіршення якості кредитних портфелів банківських установ тазбільшення частки проблемних активів унаслідок зростання обсягу простроченоїзаборгованості.
Скрутнестановище фізичних осіб, по-перше, потребує додаткових витрат, пов’язаних ізнеобхідністю підвищення якості моніторингу кредитів, виявлення причинприпинення розрахунків за позикою і запровадження відповідних заходів щодовідновлення розрахунків; по-друге, завдає збитків банківським установам черезнеповернення позик, знижує ресурсні можливості кредиторів, що відповідним чиномпозначається на рівні виконання ними власних зобов’язань; по-третє, зумовлюєпотребу в забезпеченні кваліфікованими фахівцями, діяльність яких має бутиспрямована на роботу із проблемними кредитами фізичних осіб, а також веденнясудових справ щодо безнадійних кредитів; по-четверте, потребує організаціїроботи з масового вилучення, зберігання, оцінки та переоцінки об’єктів заставиз урахуванням ситуації, що склалася на ринку, а також їх реалізації закредитами, власники яких не спроможні розрахуватися за своїми зобов’язаннями.
Такимчином, негативні результати фінансової діяльності суб’єктів господарюваннянеодмінно позначаються на стабільності і рівні капіталізації банківськоїсистеми. Тому потрібен зважений підхід до реалізації кредитної політики зурахуванням можливих ризиків та їх наслідків у разі погіршення економічнихумов.
2.5Реструктуризація кредитів як метод управління проблемною заборгованістю
Питаннясвоєчасного погашення кредитів стали серйозною проблемою для багатьох клієнтівбанків після першої хвилі фінансової кризи в Україні у листопаді-грудні 2008року. Через падіння доходів населення і девальвацію гривні у 2008 році багатоборжників виявилися не в змозі обслуговувати банківські кредити.
Заданими НБУ, частка проблемних кредитів, наданих українськими банками, на кінець2009 року склала 6,17% 46,055 млрд. грн. в абсолютному вираженні. При цьому зпочатку року проблемна заборгованість збільшилася в 2,6 разів і до кінця рокузберігалася динаміка зростання.
Шляхомвирішення проблем заборгованості для багатьох позичальників стала можливістьреструктуризації кредитів, тобто зміна умов погашення зобов’язань. Нормативнубазу реструктуризації проблемної заборгованості створили дві постановиНаціонального банку України №49 від 05.02.2009 року та №328 від 03.06.2009року, яка є значно ефективнішою. Слід звернути увагу на постанову НБУ від06.08.2009 року №461 «Про заходи по забезпеченню погашення кредитів», якавстановила для комерційних банків рекомендації для роботи з фізичними особами,які мають заборгованість за споживчими кредитами і потрапили у скрутнефінансове становище.
Національнийбанк України у 2009 році нормативно врегулював процес реструктуризаціїкредитної заборгованості, затвердивши постанову №328 «Про заходи щодозабезпечення погашення кредитів». Зокрема, встановлено чіткі межі зміни деякихпараметрів кредитних угод. Так, комерційним банкам заборонено надавати кредитніканікули на термін більше одного року. При цьому продовжувати первинний термінкредиту можна не більше ніж на два роки. Претендент на реструктуризацію повинендокументально довести, що він дійсно неспроможний обслуговувати кредит напервинних умовах. Постановою встановлена і пріоритетність здійсненняреструктуризації для різних категорій позичальників. Так, відповідно додокумента, першочергове право на реструктуризацію мають родини, що взяли кредитна купівлю квартири площею не більше 110 квадратних метри, і не володіють іншоюнерухомістю та змушені щомісяця платити за кредитом більше 30% підтвердженихмісячних доходів.
Удругу чергу на реструктуризацію можуть претендувати особи, що позичили в банкуне більше 200000 грн. на освіту, лікування або завершення будівництва. Крімтого, НБУ подбав про захист прав та інтересів позичальників, а саме: комерційнібанки не можуть вимагати сплати сум, нарахованих за кредитною ставкою, а такожштрафів у період, поки приймається рішення щодо реструктуризацію боргу. Крімтого, банкіри зобов’язані письмово, у доступній формі повідомляти позичальниківпро переваги і недоліки того чи іншого варіанта пропонованої реструктуризації.
Зазначимо,що серед обов’язкових умов реструктуризації визначено, що щомісячні платежі затакими кредитами не повинні перевищувати 30% місячного доходу позичальника.
Урамках реструктуризації комерційні банки застосовують комплекс інструментів, асаме: пролонгацію кредитів; кредитні канікули (протягом певного термінупозичальник сплачує лише відсотки за кредитом); зміна графіка платежів тощо.Зазначені заходи дозволяють позичальникам зменшити суму щомісячних платежів, аотже, знизити кредитне навантаження на власний бюджет.
Дляпорушення питання про реструктуризацію кредиту кредитному менеджерукомерційного банку слід надати об’єктивні докази того, що позичальник не маєзмоги забезпечувати виконання умов кредитної угоди (наприклад, надати довідкупро доходи з місця роботи або Державної служби зайнятості тощо).
Реструктуризаціякредитів здійснюється безкоштовно. НБУ рекомендував не стягувати нараховані тане сплачені позичальником на час прийняття рішення про реструктуризацію штрафи,пені та неустойки за кредитною заборгованістю.
Зазначимо,що позичальникам не варто розраховувати на продовження строку дії кредитноїугоди більше, ніж на 2 роки. При цьому не можна допускати відстрочки платежівза основною частиною боргу на термін більше року, а платежі повинні надходити вбанк не рідше одного разу на місяць.
Часткаприватних позичальників у Житомирській області, які мають проблемнузаборгованість потребують реструктуризації кредитів, не перевищує 30%, щопояснюється проведенням комерційними банками області консервативної політики,яка має за мету залучення надійних позичальників із значним «запасом міцності»за доходами. Проте, значні обсяги проблемної заборгованості за кредитамиіснують, що є наслідком надто активного кредитуванням фізичних осіб безналежної оцінки їх кредитоспроможності.
Сьогоднікомерційні банки ведуть більш конструктивний діалог з клієнтами та можутьзапропонувати різноманітні варіанти зміни умов кредитної угоди. На наш погляд,реструктуризація кредитів є основою вирішення фінансових проблем позичальниківі одним із напрямів виходу банківської системи з кризи, проте умови і процесреструктуризації кредитів потребують суттєвого доопрацювання.
Напочаток 2010 року комерційними банками Житомирської області було завершеноперший етап реструктуризації (про що свідчить різке скорочення за явок нареструктуризацію), під час якої було переоформлено 20%-30% кредитноїзаборгованості населення.
Нанаш погляд, цьому сприяла стабілізація валютного курсу, впровадженняНаціональним банком України спеціальних валютних аукціонів. Наприкінці лютого2009 року НБУ почав проводити спеціальні аукціони, у рамках яких продававнаселенню валюту для погашення кредитів за пільговим курсом.
Незважаючина те, що в окремих випадках реструктуризація заборгованості не надавала банкамбажаних результатів, в цілому, вона дозволила значно поліпшити якістьобслуговування кредитів з боку позичальників. Реструктуризація допомоглапереважно тим клієнтам, які в значній мірі зберегли свою платоспроможність, прицьому покращується обслуговування кредитів і зменшуються обсяги проблемноїзаборгованості.
Слідзазначити, що масштабну реструктуризацію проводили не всі комерційні банки,проте, в разі потреби, з кожним позичальником проводилася індивідуальна робота.Варіантом дій комерційних банків, за відсутності реструктуризаційних заходів, єне надання нових позик, через що кредитний портфель досить швидко скорочується.До того ж, у структурі кредитних портфелів більшості комерційних банків Житомирськоїобласті переважають короткострокові кредити: карткові або споживчі.
Однозначнаефективність заходів реструктуризації заборгованості населення поки непідтверджується фактами. Так, за даними офіційної статистики НБУ, за першепівріччя 2009 року проблемна заборгованість за кредитами зросла вдвічі до 40млрд. грн., або близько 6% сукупного кредитного портфеля комерційних банків.
Протягом2009 року зростали також обсяги несплаченого позичальниками процентного доходубанків за кредитами. При цьому фізичні особи мають проблеми з обслуговуваннямкредитів так само часто, як і корпоративні клієнти. Так, у ВТБ Банку, станом на01.01.2010 року, проблемна заборгованість корпоративних клієнтів становила5,14%, тоді як фізичних осіб 5,18% (на початок 2009 року дані показникистановили 1,46% і 2,79% відповідно). Отже, закономірним є факт формуваннякомерційними банками України максимальними темпами резервів під кредитніоперації. Станом на 01.01.2010 року обсяг таких резервів за банківськоюсистемою в цілому перевищив 65 млрд. грн., що на 20 млрд. грн. більше, ніж напочаток 2009 року.
Слідзазначити, що близько 50% проблемних кредитів припадає на 10-15 найбільшихбанків України. При цьому їхня проблемна заборгованість зростає темпами,характерними для всієї банківської системи. В абсолютному вираженні найбільшезростання показала проблемна заборгованість позичальників Укрсиббанку. Разом ізтим, за часткою «поганих» кредитів у портфелі лідерство належить Альфа-Банку(Україна).
Такимчином, реструктуризація кредитів як метод управління проблемною заборгованістюлише частково сприяє підвищенню якості кредитних портфелів комерційних банків,дозволяє позичальникам через деякий час повернутися до первинного графікаобслуговування кредиту. Отже, процес управління проблемною заборгованістюкомерційних банків за кредитами в сучасних умовах потребує удосконалення.
Розділ3. Напрями підвищення ефективності банківського кредитування в Україні
3.1Фактори впливу на вартість проблемної заборгованості за кредитами
Прийняттяефективних управлінських рішень щодо проблемної заборгованості залежить відточності визначення її вартості, тобто проблемна заборгованість за кредитами єоб’єктом управління і оцінки. Відомо, що чим більшою є загальна сумазаборгованості, тим вищою є вартість боргу для кредитора. Проте практикакредитування комерційних банків України свідчить, що сума заборгованості неєдиний фактор вартості боргу.
Сумазаборгованості не може бути передана напряму від однієї особи до іншої.Кредитор стосовно боржника-позичальника має право вимоги виконання зобов’язаньборжника, отже, від однієї особи до іншої передається тільки право вимоги зазаборгованістю. З метою оцінки вартості боргу саме право вимоги цього боргу єоб’єктом оцінки.
Розглянемоспецифіку права вимоги як об’єкта оцінки. При розрахунку ринкової вартостіпередбачається, що вона сформована у результаті гіпотетичної угоди з об’єктом.Оскільки у результаті угоди, як правило, від продавця до покупця переходить необ’єкт, а певні права на нього, то в процесі оцінки визначається вартість цихправ: права власності, права оренди. У цьому значенні борг не є винятком.
Необхідновизначити, яке право є об’єктом оцінки при розрахунку вартості боргу. Одна зіскладових двостороннього зобов’язання, що випливає з положень кредитної угоди, зобов’язанняборжника зробити певні дії, наприклад, повернути отримані в кредит кошти увизначений строк з нарахуванням на дану суму відсотків за користуваннякредитом, а також сплатити різні штрафні санкції, якщо такі підлягаютьзастосуванню. Відповідно, кредитор має відносно боржника-позичальника правовимоги виконання зобов’язань боржника (далі право вимоги). Таким чином, підоцінкою вартості боргу розуміють оцінку права вимоги.
Визначимоосновні особливості права вимоги як об’єкта оцінки:
- є відносним правом, оскільки випливає з існування конкретногоцивільно-правового зобов’язання, тобто може передаватися від однієї особи доіншої;
- виникає у кредитора право першого кредитора переходить до новогокредитора у тому обсязі і на тих умовах, які існували до моменту переходуправа;
- велике значення для характеристики права вимоги має йоговизначеність право вимоги має бути чітко і недвозначно визначене та оформлене,в противному випадку воно може взагалі не мати вартості;
- застосування способів забезпечення (поручительство, застава,банківська гарантія) дозволяє знизити ризик невиконання зобов’язання іпідвищити вартість права вимоги;
- вартість права вимоги являє собою результат аналізу множинифакторів, при цьому сума боргу є лише одним з них.
Розглянемофактори вартості права вимоги. Для оцінки права вимоги щодо боржника фактичнонеобхідно відповісти на два головні питання: яку суму реально отримати відборжника у погашення заборгованості та скільки часу необхідно на отриманнягрошей. На наш погляд, розрахунок вартості права вимоги доцільно здійснювати:
1) увипадку, якщо позичальник має тимчасові проблеми з виконанням зобов’язання закредитною угодою, враховуючи вартість права вимоги, грошові потоки боржника зарахунок погашення боргу, період погашення боргу і-тої частки боргу, ставкудисконтування, прогнозний період погашення боргу;
2) увипадку, якщо зобов’язання боржника не можуть бути виконані, враховуючивартість застави, вартість іншого майна боржника (у випадку недостатньоївартості застави), грошові потоки поручителя за рахунок погашення боргу,вартість майна поручителя (у випадку недостатньої вартості застави та грошовихкоштів поручителя), період, протягом якого буде отримано майно/грошові потокивід реалізації майна.
Навартість проблемної заборгованості за кредитами значно впливають ризикиневиконання зобов’язання. Чим вищими є ризики невиконання зобов’язаньборжником, тим нижчою є вартість боргу у порівнянні з його номінальноювеличиною.
Якщопозичальник виконує свої зобов’язання за кредитною угодою в строк, вартістьправа вимоги зазвичай відповідає номінальній вартості боргу, а ризикиневиконання зобов’язання закладені в процентну ставку за кредитом. На підставіпрактики сучасного банківського кредитування, можна зробити висновок, що право вимогиборгу стає об’єктом оцінки, коли зобов’язання боржника не виконані. У цьомувипадку розглядаються 2 сценарії:
1)позичальник має тимчасові труднощі з виконанням зобов’язань за кредитноюугодою. Для даного сценарію характерна наявність ризиків невиконання є вищою,ніж середня процентна ставка за кредитами. У цьому випадку пропонуєтьсяреструктуризація/врегулювання заборгованості на підставі переговорів ізкредитором/кредиторами. Для визначення ризиків невиконання зобов’язань умайбутньому створюється фінансова модель прогноз грошових потоків позичальника,на підставі яких стає зрозумілим, чи здатен позичальник у майбутньому виконатисвої зобов’язання перед кредитором. Аналізуються структура капіталу, здатністьобслуговувати борг, ліквідність та інші показники. Визначальними факторамивартості є сума заборгованості та час її одержання;
2)зобов’язання боржника не можуть бути виконані. У цьому випадку ризики, щорозглядаються є максимальними, вартість права вимоги формується на основі негрошових потоків, які будуть отримані від діяльності боржника, а тих потоків,які можуть бути отриманими від реалізації застави та іншого майна боржника, утому числі від діяльності/майна поручителя.
Якщопозичальник може у майбутньому виконати свої зобов’язання за кредитною угодою,вартість права вимоги доцільно розраховувати на підставі суми заборгованості тачасу її одержання. Якщо зобов’язання боржника не можуть бути виконані, сумазаборгованості впливає на визначення верхньої межі вартості права вимоги.Вартість права вимоги в цьому випадку залежить від застосованих способівзабезпечення, вартості забезпечення та іншого майна боржника, а також строків,протягом яких можуть бути отримані кошти (від продажу майна) за рахунокпогашення боргу.
Слідзазначити, що вартість права вимоги залежить не лише від загального фінансовогостану боржника. Власник права вимоги зацікавлений у тому, щоб бути впевненим увиконанні боржником відповідних обов’язків і в забезпеченні відшкодуваннязбитків, які виникають у випадку невиконання таких обов’язків. Застосуванняспособів забезпечення дозволяє знизити ризик невиконання зобов’язання.
Вкредитній практиці комерційних банків України існує кілька способівзабезпечення виконання зобов’язань: застава, поручительство, банківськагарантія, неустойка, утримання та інші. При цьому закон не забороняє одночаснозастосовувати кілька способів забезпечення відносно одного зобов’язання. Одниміз найбільш активно використовуваних у банківській практиці способівзабезпечення кредитного зобов’язання є застава майна або майнових прав.
Вартістьзабезпечення формує вартість права вимоги у випадку, якщо боржник не можевиконати зобов’язання перед кредитором і не передбачається реструктуризаціязаборгованості. Тобто, фактично, у процесі оцінки права вимоги об’єктом оцінкистає закладене та інше майно боржника, а у випадку наявності поручителів майнопоручителів.
Відзначимонаступні особливості оцінки застави у розрізі оцінки права вимоги:
1)можлива оцінка в умовах відсутності повної інформації;
2)вартість права вимоги визначає поточну вартість грошей, які отримає кредитор,тому ринкова вартість застави дисконтується, тобто приводиться до теперішньогомоменту часу, з урахуванням строків на одержання судових рішень, виконавчепровадження, реалізацію об’єктів;
3) ставкадисконтування розраховується з урахуванням зростаючих ризиків.
Узв’язку з цим, суттєвого значення набувають строки стягнення майна. Одержаннягрошових коштів від майна боржника є можливим шляхом виконавчого провадженняабо протягом процедури банкрутства. До кредитора не переходить право власностіна закладену річ. Законодавством віддається перевага судовому порядку стягненнязакладеного майна. Вимоги заставоутримувача, як правило, задовольняються звиручки від продажу закладеного майна. Строки судового процесу і виконавчогопровадження можуть становити близько 1 року. Якщо сума, отримана від продажупредмета застави, недостатня для покриття суми вимог, заставоутримувач маєправо одержати стягнення з іншого майна боржника. Банкрутство є більш тривалимпроцесом, процедури можуть тривати до 24 місяців.
Занедостатності вартості застав стягнення може бути звернене на інше майноборжника. У цьому випадку зростання вартості права вимоги можливе у випадкудостатньої вартості іншого майна та відсутності вимог інших кредиторів.
Нанаш погляд, наявність юридичних ризиків є одним з основних факторів вартостіправа вимоги. Наведемо приклад із практики Укрсиббанку Житомирської області.Оцінюється право вимоги кредитора до боржника, який не здатний виконати своїзобов’язання за кредитним договором. При цьому на балансі боржника відображенобагато ліквідних активів, частина яких надана у забезпечення (заставу) зазазначеною кредитною угодою. Єдиний спосіб отримати грошові кошти в погашеннякредиту звернути стягнення на майно боржника. Проаналізувавши ситуацію,менеджери Укрсиббанку дійшли висновку, що ринкова вартість активів боржниказначна, при цьому вартість права вимоги до боржника нульова, оскільки договірзастави укладений невірно.
Такимчином, серед основних юридичних ризиків, на наш погляд, доцільно зазначитинаступні:
- ризики невірного оформлення документації (за кредитом, за об’єктомфінансування, якщо фінансувалося будівництво тощо);
- ризики фактичної наявності майна/поручителів;
- ризики, пов’язані з наявністю права власності у заставника (намайно, незавершене будівництво, не оформлені права);
- ризики, пов’язані з тактикою поведінки позичальника;
- ризики посягань інших кредиторів на майно боржника;
- ризики затягнутого судочинства.
Отже,оцінка права вимоги повинна проводитися із залученням команди професійнихюристів, які проаналізують правильність оформлення кредитної угоди, договоруіпотеки та іншої документації за кредитом, оцінять ризики визнання їхнедійсними/неукладеними.
Тактикаповедінки позичальника значно впливає на строки одержання коштів за рахунокпогашення боргу. На наш погляд, доцільно виокремлювати наступні групипозичальників:
- позичальники, які вчасно виконують зобов’язання (у розрізі данихпропозицій не розглядаються);
- позичальники, які активно взаємодіють із кредитором: спільневирішення питань врегулювання боргу у позасудовому порядку; ухвалюються угодипро відстрочення; запроваджуються новації, тобто обмін існуючих зобов’язань нанові між тими ж особами з метою припинення першого; запроваджується відступне,тобто майнова цінність, прийнята кредитором замість початкового предметазобов’язання; викуп боргу та інші рішення;
- позичальники, які не взаємодіють із кредиторами, намагаютьсясамостійно розв’язати проблему неплатежів, не інформують кредиторів;
- позичальники, які здійснюють активну протидію кредитору(заперечують вимоги кредиторів у суді, посилаються на кризу як на підставу длявизнання кредитної угоди недійсною);
- несумлінні позичальники: для даної групи позичальників вартістьправа вимоги знижується до нуля.
Кредиторможе отримати грошові кошти за рахунок погашення проблемної заборгованостікількома способами, а саме:
- врегулювання/реструктуризація заборгованості. Багато банківрозглядають даний сценарій як найбільш привабливий. Не можна не відзначити, щоу даному випадку хоча б у майбутньому повинна бути висока ймовірність погашенняборгу позичальником;
- обіг стягнення на закладене майно/інші активи. Дану тактику банкудоцільно застосовувати у випадку неможливості стягнення коштів з боржника;
- банкрутство боржника. Будь-який кредитор може ініціюватибанкрутство, якщо: грошові зобов’язання не виконані боржником упродовж 3місяців з дати, коли вони повинні були бути виконані, грошові вимоги доборжника у сукупності становлять визначену законодавством суму, а самізобов’язання підтверджені рішенням суду, що набрало чинності. Даний сценарійнайменш привабливий з погляду кредитора, оскільки призводить до мінімізаціївартості права вимоги за проблемною заборгованістю (неочевидні перспективи зуправління процесом банкрутства та прийняття рішень, що задовольняють кредиторавнаслідок можливої відсутності у конкретного кредитора контролю над комітетомабо зібранням кредиторів; неочевидні перспективи задоволення вимог за рахунокконкурсної маси; ризик виведення та знецінення активів; тривала процедура;можливість визнання недійсності кредитної угоди, укладеної боржником з окремимикредиторами протягом 6 місяців, що передують поданню заяви про визнанняборжника банкрутом).
Вартістьправа вимоги прямо залежить від наявності або відсутності вимог третіх осіб (таобсягу таких вимог) відносно як заставленого майна, так і іншого майна боржникаабо належних йому майнових прав (основні засоби, запаси, дебіторськазаборгованість. Так, наприклад, незважаючи на прийняття кредитором, якомуналежить право вимоги, рішення про відстрочення боргу, існує ризик виникнення«проблемних» кредиторів, які ініціюють процедуру банкрутства та знецінять правовимоги. Інший приклад: майно, на яке намагався звернути стягнення кредитор,виявляється у заставі в інших кредиторів. Важливим є те, що погоджені діїборжника і кредиторів сприяють збільшенню вартості права вимоги боргу.
Нанаш погляд, варто розглянути випадок фінансування банком будівництва, при якомувиникають співінвестори будівництва. Припустимо, банк фінансує об’єкт, якийбудується на закладеній земельній ділянці. Якщо співінвестори зможутьпідтвердити в судах своє право, наприклад, щодо окремо взятого приміщення вданому об’єкті, то вартість об’єкта, на який банк захоче звернути стягнення урамках реалізації належного йому права вимоги, зменшиться (для банку) навеличину, що дорівнюватиме площі приміщення, право на яке буде визнано завідповідним співінвестором. Отже, ринкова вартість права вимоги зменшиться.
Підводячипідсумок, відзначимо, що сума заборгованості не є єдиним фактором вартостіправа вимоги заборгованості. Для визначення вартості права вимоги необхідноздійснити багатофакторний аналіз: оцінити ризики невиконання зобов’язання;вивчити застосовані способи забезпечення; розрахувати вартість забезпечення таінших активів боржника і поручителів і строки стягнення майна; бути впевненим управильності оформлення кредитних угод, договорів застави та відсутностіюридичних ризиків.
3.2Пропозиції щодо створення комерційними банками ситуаційних центрів управлінняпроблемною заборгованістю за кредитними операціями
Протягом2005-2008 років банківський сектор України дотримувався агресивної політикирозвитку, що мало прояв у високих темпах зростання кредитних портфелів банків(понад 50% на рік) за рахунок зовнішніх запозичень ресурсів, наданихзакордонними власниками. Надзвичайно високою та економічно необґрунтованою булапитома вага валютних кредитів у структурі кредитних портфелів. Починаючи злистопада 2008 року дані тенденції створили для української банківської системизначні ризики та проблеми. За 2009 рік обсяг прострочених кредитів зріс на55,18%, досягнувши 27,955 млрд. грн., через що банки сформували на 13,87 млрд.грн. нових резервів і зазнали збитків у 7 млрд. грн. Резерви під кредитніоперації за 2009 рік зросли на 13,87 млрд. грн. до 58,37 млрд. грн. (+31,16%).
Узв’язку з цим, на наш погляд, перспективним та найважливішим напрямомдіяльності комерційних банків на сучасному етапі є використання нових підходівдля вдосконалення управління врегулюванням проблемною заборгованістю, зокремастворення банками ситуаційних центрів управління проблемною заборгованістююридичних та фізичних осіб за кредитними операціями.
Обґрунтуємопрактичні рекомендації щодо створення та використання комерційними банкамиУкраїни ситуаційних центрів для вдосконалення управління врегулюваннямпроблемної заборгованості юридичних та фізичних осіб за кредитними операціями.
Завданнякваліфікованої роботи з проблемною заборгованістю за кредитними операціямиперетворилась для комерційних банків України в актуальне та нагальне завдання.Для забезпечення ефективної роботи банку в сучасних умовах доцільним єстворення спеціалізованого підрозділу для роботи з проблемними активами. У разіпотреби банк також повинен налагоджувати співпрацю з юридичними,консалтинговими та колекторськими фірмами для вирішення конкретних завданьборотьби з простроченими кредитами. В умовах циклічно повторюваних криз, зазагальної стагнації виробництва, необхідно мати добре керований підрозділуправління проблемною заборгованістю, що є потужним центром з організації цьогодуже специфічного роду діяльності банку.
Нанаш погляд, доцільним та ефективним механізмом ліквідації проблемноїзаборгованості є створення комерційним банком ситуаційного центру управлінняпроблемною заборгованістю за кредитними операціями.
Однимз напрямків діяльності ситуаційного центру є зниження рівня неповерненнякредитів та зменшення розміру сформованих резервів, а також профілактика виникненняпроблемних активів. У своїй діяльності ситуаційний центр управління проблемноюзаборгованістю повинен керуватися чинним законодавством, нормативними актамиНаціонального банку України, статутом, рішеннями правління, іншими нормативнимидокументами банку і положенням про підрозділ. Варто наголосити, що йдеться пророботу винятково легальними методами, які узгоджені з вимогами чинногозаконодавства.
Визначимозавдання ситуаційного центру управління проблемною заборгованістю:
- участь у формуванні та реалізації ефективноїкредитно-інвестиційної стратегії банку з метою одержання максимальногоприбутку. Йдеться, насамперед, про організацію ранньої профілактики імоніторингу випадків виникнення проблемних активів, створення умов дляповернення проблемних кредитів, за яких втрати банку мінімальні;
- вироблення принципів, стратегій, форм і методів участі банку ійого філій у виконанні роботи з проблемними кредитами;
- розробка та реалізація можливих схем погашення простроченоїзаборгованості.
Організаціяроботи ситуаційного центру має ґрунтуватися на наступних принципах:
- запобігання переходу кредиту в розряд проблемних: ситуаційнийцентр (разом з підрозділами, що ведуть активні операції) повинен брати участь упроцедурі ухвалення рішення про видачу кредиту, долучаючи досвід своєї роботи взагальну справу, систематично стежити за станом портфеля активів банку ірозпочати роботу з позичальником з моменту першої затримки платежу. У випадку,якщо вона мала винятково технічний характер і проблем у боржника не виявлено,ситуаційний центр може знову повернутися в режим спостереження. Комерційнийбанк повинен використовувати всі надані законом і нормативними документамизасоби для організації «атаки» на боржника. Ситуаційний центр повинен не тількирозробити різні стратегії роботи з урахуванням як економічних особливостейсамого банку, так і організаційно-правових, виробничо-технологічних,соціальних, психологічних і навіть особистісних особливостей боржників, але іздійснити їхню деталізацію до форм і методів роботи;
- своєчасність вживання заходів: у роботі з проблемними кредитаминайчастіше виникають ситуації, коли потрібно негайно прийняти рішення, що даєзмогу повернути до 100% заборгованості або перевести кредит із проблемного внормальний. Якщо буде згаяно час, то надалі це може призвести до переходукредиту в категорію безнадійного до стягнення. Результатом роботи ситуаційногоцентру має бути реальне зростання доходів банку, враховуючи часовий чинник. Упрактичній діяльності банк найчастіше змушений йти на поточні витрати з метоюдосягнення стратегічного позитивного результату;
- наростання позитивного ефекту: боржник, що не може, розрахуватисяодноразово, повинен повертати борг частинами, але за графіком і під пильнимконтролем ситуаційного центру.
Насьогодні вітчизняні комерційні банки не мають варіантів науково обґрунтованихстратегій роботи з боржниками, наслідком чого є хаотичний, несистематизований інеефективний підхід до управління проблемною заборгованістю. Зазначене зумовлюєпотребу комплексного підходу до ліквідації простроченої заборгованості, якийпередбачає розвиток взаємодії з філіями банку під час здійснення комплексузаходів щодо зниження ризику неповернення кредитів і виникнення ситуаційдефолтів, оперативний обмін інформацією з філіями. У випадку, якщо філіїзапропоновано брати участь у проведенні заходів щодо повернення проблемногоактиву, їй має бути чітко поставлене завдання і встановлено алгоритм дій, щопідлягає неухильному виконанню.
Працівникиситуаційного центру управління проблемною заборгованістю мають систематичновідвідувати філії і надавати практичну допомогу на місцях. У проблемнихвипадках істотне значення мають: очне знайомство співробітників ситуаційногоцентру і філій, ступінь довіри їх один до одного як до кваліфікованих фахівців;вивчення і впровадження в практику роботи банку досвіду вітчизняних ізарубіжних фінансових інститутів в області здійснення операцій зі запобігання ізниження ризиків виникненню проблемних кредитів. Співробітникам ситуаційногоцентру потрібно систематично підвищувати рівень знань як безпосередньо у своїйсфері діяльності, так і в суміжних областях, зокрема щодо оподатковуваннябанків і підприємств.
Складністьі багатоаспектність управління проблемною заборгованістю банку потребуєвпевненості в правильності прийнятих рішень і майбутньої адекватної реакціїконтролюючих органів. З метою підвищення кваліфікації і обміну досвідомдоцільно регулярно проводити семінари за участю співробітників ситуаційногоцентру, працівників вертикалей продажу та ризиків головного банку та філій іззапрошенням фахівців Національного банку України, ДПА, правоохоронних органів,Міністерства фінансів і Міністерства економіки України. Корисні також зустрічіпрацівників ситуаційного центру зі співробітниками аналогічних підрозділів іншихбанків. Досвід показує, що їхнє спілкування має зазвичай неформальний характер,заснований на особистих контактах, оскільки кожен банк намагається зберегтиконфіденційність інформації, що стосується сфери роботи з проблемнимикредитами, здійснення інформаційного забезпечення структурних підрозділів банкуметодичними, нормативними, інструктивними та аналітичними матеріалами з усіхосновних напрямків діяльності підрозділу.
Ситуаційнийцентр має брати активну участь у розробці внутрішніх нормативних документівбанку. До впровадження методичного матеріалу варто підходити досить обережно,оскільки конфіденційність інформації і можливість неоднозначного тлумаченнядиректив у випадку їхнього несанкціонованого розголошення можуть призвести донебажаних наслідків і навіть конфліктів із зовнішніми організаціями.
Нанаш погляд, основними функціями ситуаційного центру управління проблемноюзаборгованістю мають бути наступні:
- здійснення комплексу заходів, пов’язаних з роботою щодо поверненнязаборгованості з проблемних кредитів, і аналітичного обліку, що належить дойого компетенції;
- організація і проведення роботи з повернення проблемноїзаборгованості, зокрема зі залученням фахівців суміжних підрозділів;підготовка, у межах своєї компетенції, висновку для колегіальних органів банку;
- супровід кредитів від стадії переходу в групу проблемних доодержання конкретного результату;
- у частині, що належить до компетенції підрозділу, здійсненняорганізації, обліку і контролю діяльності інших підрозділів банку, залучених дороботи з проблемними кредитами;
- здійснення розрахунку, нарахування і контролю за рухом сформованихрезервів на можливі втрати за позичками або іншими видами резервів.
Зазначимо,що роботу з проблемними кредитами банки провадять по-різному. Найпоширенішийпринцип закріплення кредиту на весь час його існування за філією, що йогонадала. Проте, практика свідчить, що підрозділ, який здійснює масові активніоперації і найчастіше має бізнес-план з обов’язкових обсягів розміщення, незавжди здатний забезпечити навіть простий моніторинг виданих кредитів. Якнаслідок, втрачається час і кредит може перейти з проблемного в безнадійний.
Істотнопідвищити ефективність управління проблемною заборгованістю банку за кредитамиможе створення ситуаційний центру управління проблемною заборгованістю, якийвідповідає за своєчасне здійснення комплексного аналізу наслідків кредитноїдіяльності банку і повинен давати повну, реальну оцінку можливих наслідківрішень, що приймаються, з урахуванням стратегічних інтересів банку загалом.
Ситуаційнийцентр має формулювати остаточні відповіді на питання про пріоритетивикористання механізмів повернення або списання заборгованості, часові межіздійснення нестандартних схем погашення, тактичні та стратегічні наслідкипроведення тієї чи іншої операції підрозділу, податкові наслідки для банку ігенеральної лінії в роботі з проблемними кредитами.
Нанаш погляд, штат ситуаційного центру управління проблемною заборгованістю закредитними операціями (без урахування працівників, робочі місця якихзнаходяться у філіях банку) має становити не більше ніж 9-11 чоловік,підібраних за принципом спеціалізації. Запропонована організаційна структураситуаційного центру управління проблемною заборгованістю за кредитнимиопераціями комерційного банку (рис. 18) та основні функціональні зв’язки даногопідрозділу наступні:
1.Керівник ситуаційного центру досвідчений організатор, людина, що має навичкикерівної роботи, схильність до системного мислення, багатий практичний досвідроботи в банку і широку ерудицію. Він особисто підтримує робочі контакти зіншими підрозділами, задіяними у врегулюванні проблемної заборгованості.Функції керівника ситуаційного центру:
- здійснює загальне керівництво діяльністю і забезпечує чіткуорганізацію роботи ситуаційного центру, організує планування роботи, вирішуєоперативні питання;
- проводить систематичний аналіз стану справ з питань, що входять укомпетенцію підрозділу, і на її основі готує пропозиції керівництву банку,комітетам і правлінню для прийняття рішень, спрямованих на удосконаленнядіяльності банку з управління проблемною заборгованістю;
- забезпечує розробку інструктивних матеріалів, що безпосередньостосуються певного роду діяльності, і вживає заходів щодо впровадження їх упрактику;
- виконує представницькі функції і бере участь у засіданнях інарадах, є членом кредитного комітету банку;
- забезпечує взаємодію з різними структурними підрозділами банку ізалучає до роботи їх фахівців за погодженням з керівниками;
- подає на розгляд керівництва банку пропозиції про штат підрозділу,підбір і розміщення кадрів, висування на керівні посади, накладення стягнень,заохочення сумлінних співробітників, їх переміщення або звільнення;
- організує та контролює своєчасне виконання рішень правління,комітетів банку, дотримання правил проведення операцій і забезпечення належногорежиму конфіденційності в частині, що стосується роботи з врегулюванняпроблемної заборгованості.
2.Фахівець економічного профілю здійснює облік та аналіз проблемних кредитів,підготовку та аналіз управлінської звітності, програмування складання звітнихдокументів, аналіз розрахунку формування і зміни резервів, планування тапрогнозування витрат і результатів роботи ситуаційного центру. Даний фахівецьздійснює основну частку технічної роботи з підготовки та аналізу управлінськоїзвітності, розвантажуючи інших для творчої, продуктивної праці; відповідає завзаємодію з економічними службами банку.
3.Фахівець бухгалтерського профілю має досконало знати бухгалтерський облік банкуі вміти моделювати систему проводжень для конкретної схеми роботи з проблемнимикредитами, пропонованої підрозділом. Даний фахівець співпрацює з підрозділомбухгалтерського обліку банку. Суттєвою вимогою до такого фахівця є знаннясистеми бухгалтерського обліку підприємства, оскільки реалізація схемповернення заборгованості базується на аналізі та врахуванні можливих їхнаслідків для підприємств-боржників.
4.Фахівець кредитного профілю повинен досконало знати практику кредитування,нормативні матеріали банку, специфіку діяльності підприємств промисловогосектора економіки і вміти оцінювати фінансовий стан позичальників, будуватискладні схеми фінансування. За потреби надання реструктуризованих кредитівповинен знаходити спільну мову з підрозділами, які відповідають за кредитуванняі проектне фінансування.
/>
Рис. 18.Ситуаційний центр управління проблемною заборгованістю за кредитними операціямикомерційного банку.
5.Фахівець з визнання та списання безнадійної заборгованості має бути фахівцем зподаткового та бухгалтерського обліку, знати банківське і податковезаконодавство. Відповідає за взаємодію зі службою внутрішнього аудиту банку,службами податкового та бухгалтерського обліку. Має повноваження вступати вробочі контакти з органами ДПА України.
6.Юристи арбітражного профілю фахівці високої кваліфікації, здатні вести відімені банку конкретні спори в арбітражному суді і захищати інтереси своєїсторони. Здійснюють взаємодію з юридичною службою банку.
7. Фахівецьз проблем економічної безпеки відповідає за взаємодію зі службою безпеки банкуі правоохоронними органами державної влади.
8.Фахівці з організації та контролю роботи віддалених секторів та моніторингуроботи філій з урегулювання проблемної заборгованості мають досконало знатиекономіко-фінансовий стан закріплених філій, особливості їх регіональногофункціонування, нюанси практичної діяльності. Організують в інтересах банкувзаємодію центрального апарату і філій з відповідних питань.
9.Експерт-оцінювач кредитного забезпечення має досконало знати методикувизначення ліквідності та реальної ринкової вартості заставного майна.
Зазначимо,що на першому етапі створення, у роботі ситуаційного центру можуть брати участьдосвідчені спеціалісти-консультанти підрозділів головного банку. Даліситуаційний центр управління проблемною заборгованістю доцільнодоукомплектовувати спеціалістами відповідної кваліфікації. У кожній філіїбанку, де є більше 20 проблемних кредитів юридичних осіб, слід створитивіддалені робочі місця працівників ситуаційного центру управління проблемноюзаборгованістю. Кількість робочих місць визначається з розрахунку: 1 працівникситуаційного центру на 20 проблемних кредитів 4-5 категорії.
Керівництвобанку, залежно від специфіки та результатів діяльності ситуаційного центру,може періодично вносити в його структуру зміни, що відповідатимуть затвердженимзавданням з управління проблемною заборгованістю за кредитними операціями.Характерною рисою співробітника ситуаційного центру має бути здатністьзнаходити ефективні шляхи ліквідації проблемної заборгованості.
Необхіднимє затвердження принципів оплати праці співробітників ситуаційного центру.Система винагороди працівників ситуаційного центру має базуватися на оцінціступеня складності повернення боргу з урахуванням чинників особистого фізичногоризику та інших чинників і становити приблизно 5% від суми повернення длявеликих кредитів і близько 10% для середніх і дрібних активів. Визначенняконкретної величини винагороди кожного із співробітників ситуаційного центруварто віднести до компетенції їхнього керівника, а порядок преміюванняостаннього має бути обговорений і встановлений керівником банку.
Матеріально-технічнепостачання підрозділу відіграє істотну роль у досягненні ефективної роботи ситуаційногоцентру. Співробітники повинні бути забезпечені укомплектованими робочимимісцями, персональними комп’ютерами і телефонно-факсовим зв’язком і мати доступдо баз даних банку (можливо, у режимі «читання»). Доцільно забезпечитипрацівників ситуаційного центру мобільними телефонами і автомобілем. Якщоможливості забезпечення автомобілем немає, то керівник ситуаційного центруповинен мати право замовляти і використовувати черговий автомобіль банку зметою швидкого реагування у разі виникнення ситуацій, що вимагають оперативноговтручання. Можлива оплата використання особистого автотранспорту для службовихпотреб.
Нанаш погляд, прямий і непрямий економічний ефект від діяльності ситуаційногоцентру полягає в наступному: фактичне повернення проблемного чи безнадійногокредиту приносить дохід і надає змогу банку знову розмістити кошти в дохіднихактивах; переведення кредиту із проблемного в категорію надійних надає змогуодержувати стабільні доходи в період дії активу; відновлення раніше створенихрезервів на доходи збільшує прибуток і власний капітал банку; вивільненняперсоналу підрозділів активних операцій для ведення основної діяльності надаєзмогу сконцентрувати зусилля на створенні нових надійних активів; поверненняактиву поліпшує економічні нормативи і показники банку та зміцнює його імідж якнадійного і кваліфікованого партнера під час взаємодії з промисловим секторомекономіки.
Висновки
Результатидослідження теоретичних основ банківського кредитування в Україні дозволиливизначити сутність і принципи банківського кредитування, систематизувати видибанківського кредиту, розглянути особливості джерел формування кредитнихресурсів банку та організаційних аспектів банківського кредитування.
Вроботі доведена доцільність виокремлення трьох рівнів системи принципівбанківського кредитування: загальноекономічні принципи кредитування(відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності,комплексності, розвиткові); особливі принципи кредитування, поза якими кредитвтрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості,строковості, платності, цільової спрямованості); часткові, одиничні принципикредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливогопринципу і можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.
Утеорії та практиці кредитування виокремлюють сім основних стадій кредитногопроцесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати: розгляд заявкипозичальника на отримання кредиту; аналіз фінансового стану(кредитоспроможності) клієнта; розробка умов позики; підготовка та укладаннякредитного договору; визначення порядку забезпечення кредиту, гарантійповернення позики; процедура надання позики; процедура погашення позики;контроль за кредитною операцією.
Технологіябанківського кредитування включає в себе системну оцінку ходу всього кредитногопроцесу в банку, та розгляд руху позики (вартості) в органічному зв’язку ізпевними організаційними формами та інституціональними структурами банківськоїдіяльності. Реальне покращання ситуації у кредитній сфері неможливе в сучаснихумовах на основі вдосконалення лише окремих відособлених ланок кредитногопроцесу; необхідне підвищення ефективності цілісної системи кредитнихтехнологій.
Дослідженняпоказало, що комерційні банки України використовують такі основні формизабезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії іпоручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторськоїзаборгованості; неустойка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення поверненнякредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює закредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутностікоштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.
Комерційнібанки розробляють і використовують в практичній роботі нормативи оцінки майна,що передається у заставу в забезпечення кредиту. Найнадійнішими вважаються такіпредмети застави (що оцінюються в 100%): грошові кошти, гарантії першокласнихбанків за умови попереднього вивчення рейтингу банку за світовою класифікацією,гарантії уряду. Оцінка об’єктів нерухомості проводиться у межах встановленого«коридору» (вилки) нормативу, з урахуванням призначення об’єктів,місцезнаходження (регіон, віддаленість від центру міста), ефективностівикористання приміщень, ліквідності на ринку тощо. Оцінка обладнанняпроводиться з урахуванням ліквідності на ринку, фізичного стану, ефективностівикористання тощо. Щодо готової продукції і товарів в обороті, то найвищуоцінку мають предмети застави з високим рівнем ліквідності, запасом термінупридатності, який не менше ніж вдвічі перевищує термін дії кредиту.
Аналізкредитної діяльності комерційних банків України дозволив: визначити впливнаслідків світової фінансової кризи на стан вітчизняного банківського кредитування;актуальні напрями банківського кредитування; особливості динаміки процентнихставок за кредитами протягом 2007-2009 років; наслідки кредитних ризиків длябанківської системи України; переваги та недоліки реструктуризації кредитів якметода управління проблемною заборгованістю.
Незважаючина проблеми з ліквідністю, які виникли наприкінці 2008 року, комерційні банкипродовжували кредитування юридичних осіб у національній валюті. Одним іззаходів, спрямованих на нейтралізацію впливу зовнішньої фінансової кризи тазабезпечення стабільності банківської системи, було передбачене постановоюПравління Національного банку України від 11.10.2008 №319 обмеження обсягівкредитів, що можуть надаватися банками в іноземній валюті контрагентам, які немають валютної виручки.
Заборгованістьза кредитами суб’єктів господарювання за 2008-2009 роки у національній валютізросла на 27 млрд. грн., або на 14%. В іноземній валюті (доларовий еквівалент)обсяг кредитів суб’єктам господарювання скоротився на 2,5 млрд. дол. США, абона 7%.
Ураховуючискладнощі з погашенням кредитів, наданих банкамипідприємствам-товаровиробникам, Національний банк України прийняв рішення пронадання банкам змоги послабити вимоги до таких позичальників, зокрема, банкамдозволено самостійно та на власний ризик приймати рішення про пролонгаціюкредитів, наданих товаровиробникам, і до 01.10.2009 року визначати класпозичальників без урахування факту такої пролонгації відповідно до вимогПоложення про порядок формування та використання резерву для відшкодуванняможливих втрат за кредитними операціями банків за умови, що їх фінансовадіяльність є задовільною.
Намагаючисьвирішити проблему недостатності довгострокових ресурсів, комерційні банкизверталися за ресурсами до зовнішніх ринків (насамперед, це були банки зіноземним капіталом). В результаті, значними темпами зростали суми зобов’язаньукраїнських банків перед нерезидентами. Зокрема, за станом на кінець 2009 рокузобов’язання перед нерезидентами становили 32% загального обсягу зобов’язань(на кінець 2008 року 29%). Із них, 55% становили кошти з терміном погашеннябільше 1 року.
Такимчином, зовнішні запозичення стали основним джерелом кредитування фізичних осібв іноземній валюті. Такий стан справ свідчив про зростання кредитного тавалютного ризиків в банківській системі, особливо під час здійснення кредитнихоперацій з фізичними особами, що негативно вплинуло на виконання банками своїхзобов’язань перед клієнтами, в тому числі нерезидентами.
У2009 році спостерігалась тенденція до зростання кредитів, наданих секторунефінансових корпорацій іншими депозитними корпораціями (банками), що булозумовлене зростанням кредитів у національній валюті, спрямованих у поточнудіяльність. Порівняно з 2008 роком залишки за кредитами збільшились на 4,7млрд. грн., або на 1,0%, до 457,5 млрд. грн. Водночас, незважаючи на зростанняобсягів кредитування з початку 2009 року, спостерігалося постійне уповільненнятемпів їх приросту у річному обчисленні до 32,9% порівняно з 36,5% на кінець2008 року. Перевага надавалась короткостроковим кредитам, що певною міроюпояснювалось зменшенням депозитів, залучених іншими депозитними корпораціями надовгостроковий період. На наш погляд, причиною такої динаміки було зменшенняресурсної бази комерційних банків.
Завидами економічної діяльності уповільнення темпів приросту кредитів у річномуобчисленні спостерігалося за всіма основними галузями. Найбільше зниженнявідбулося за кредитами, наданими на операції з нерухомим майном (з 117,4% накінець 2008 року до 107,9% на кінець 2009 року) та сільськогосподарськимкорпораціям (з 26,6% до 20,8% відповідно). Найбільше зростання (на 4,1 млрд.грн.) спостерігалося за кредитами, наданими торговельним корпораціям унаціональній валюті, які, із метою поповнення обігових коштів, надавались восновному на строк до 1 року. Збільшення заборгованості на 0,8 млрд. грн.відмічалось за кредитами, наданими підприємствам переробної промисловості як унаціональній, так і в іноземній валютах, що більшою мірою було зумовленозростанням кредитів на виробництво харчових продуктів, напоїв.
У2009 році, на відміну від 2008 року, загальний обсяг нових кредитів збільшивсяна 11,9 млрд. грн. до 71,9 млрд. грн. і, майже, наблизився до середнього обсягустаном на початок 2008 року (72,3 млрд. грн.). У 2009 році найбільші обсягикредитів надавались комерційними банками сектору нефінансових корпорацій 93,0%від загального обсягу кредитування у 2008 році.
Новікредити, надані сектору домашніх господарств, протягом 2009 року зросли на 0,3млрд. грн. до 3,9 млрд. грн., хоча і були у 4,1 рази меншими, ніж у 2008 році.На нашу думку, це пов’язано з існуванням значних фінансових ризиків, наявноюзаборгованістю за раніше отриманими кредитами, а також посиленням вимогкомерційних банків до позичальників в умовах зменшення їх реальних доходів.
Зазначимо,що у кінці 2009 року відбулося зростання нових кредитів на споживчі цілі до 3,1млрд. грн. з одночасним зменшенням до 0,2 млрд. грн. обсягів кредитів, наданихна операції з нерухомістю. У річному обчисленні обсяг нових кредитів, наданихсектору домашніх господарств, зменшився на 17,2%, у тому числі споживчихкредитів на 17,8%, кредитів на нерухомість на 30,5%.
Аналіздинаміки процентних ставок комерційних банків засвідчив, що помітнадиференціація процентних ставок спостерігається за кредитами, наданими різнимвидам економічної діяльності. Зокрема максимальними були ставки за кредитами,наданими корпораціям «рибальства, рибництва» (23,3% річних), за кредитами,наданими сільськогосподарським підприємствам значно нижчими 15,7% річних.
Післязначного підвищення процентних ставок за кредитами з 2008 року (з 16,1% річниху 2008 році до 23,3% річних у 2009 році) спостерігалась поступова стабілізаціяситуації на грошово-кредитному ринку. Зокрема середньозважена процентна ставказа кредитами скоротилась до 16,7% річних, залишаючись дещо вищою за рівень 2008року.
Хочаекономічна активність у 2009 році пожвавилася, питання щодо вартості наданихкредитів залишилося актуальним. Тому, на наш погляд, особливої уваги потребуєаналіз процентних ставок з точки зору підтримки комерційними банками секторуНФК. Зазначимо, що тут спостерігається досить значна диференціація процентнихставок: максимальними були процентні ставки за кредитами, наданими корпораціям«рибальства, рибництва» (23,3%), в той час за кредитами, наданимисільськогосподарським підприємствам 15,7%.
Кредитуваннякорпорацій сільського господарства Житомирської області здійснювалось завідносно помірними процентними ставками, особливо у період посівної компанії.Вартість кредитів, наданих корпораціям сільського господарства, становила 15,7%річних, що на 0,5 процентного пункту було нижче, ніж середньозважена процентнаставка за кредитами, наданими НФК в цілому. У відповідний період 2008 рокувартість кредитів, наданих сільськогосподарським корпораціям, перевищуваласередньозважену процентну ставку за всіма видами економічної діяльності на 0,4процентного пункту (у 2007 році на 1,7 процентного пункту).
Майже97% від загального обсягу кредитів, наданих банками Житомирської області, навідміну від Київської області, було надано у національній валюті під найнижчийпроцент (14,9%) при процентній ставці 19,4% в цілому за кредитами, наданимисільськогосподарським корпораціям у національній валюті.
Виявленняфакторів кредитних ризиків дозволило узагальнити можливі негативні наслідки длябанківської системи, зокрема:
1)подальше погіршення якості кредитних портфелів банківських установ череззростання частки прострочених і сумнівних кредитів, втрату об’єктами заставичастини вартості;
2)зниження прибутковості діяльності банків, у тому числі через необхідністьнарощення обсягів резервів для відшкодування можливих втрат за кредитнимиопераціями банків та списання безнадійної заборгованості банківськимиустановами, що посилює ризик збиткової діяльності, особливо в умовах знеціненнянаціональної валюти для кредиторів, які проводили ризикову кредитну політику;
3)виникнення проблем із поверненням зовнішніх запозичень через погіршенняфінансових результатів діяльності банківських установ унаслідок низькоїкредитної активності та їх капіталізації;
4)посилення загрози відтоку капіталу через припинення діяльності в Українівідділеннями банків із іноземним капіталом, власники яких не бажатимутьзазнавати втрат, продовжуючи діяльність у країні з нестабільною політичною ситуацієюв умовах наявного економічного спаду, та намагання власників вітчизнянихбанківських установ зберегти залишки активів;
5)подальше обмеження ресурсної бази, а отже й уповільнення темпів кредитуваннячерез високий відсоток проблемних кредитів, досить обережне ставлення зовнішніхкредиторів до ненадійних вітчизняних позичальників (основними факторамивисокого ризику яких є низька якість активів, зростання обсягу проблемнихкредитів, зниження вартості заставленого майна, великий зовнішній борг, дефіцитторговельного балансу, спад реального ВВП);
6)падіння ринкової вартості акцій банківських установ.
Вроботі доведено, що реструктуризація кредитів як метод управління проблемноюзаборгованістю лише частково сприяє підвищенню якості кредитних портфелів комерційнихбанків, дозволяє позичальникам через деякий час повернутися до первинногографіка обслуговування кредиту. Отже, процес управління проблемноюзаборгованістю комерційних банків за кредитами в сучасних умовах потребуєудосконалення.
Дослідженняпоказало, що негативні результати фінансової діяльності суб’єктівгосподарювання неодмінно позначаються на стабільності і рівні капіталізаціїбанківської системи. Тому потрібен зважений підхід до реалізації кредитноїполітики з урахуванням можливих ризиків та їх наслідків у разі погіршенняекономічних умов. У цьому зв’язку, в роботі запропоновано напрями підвищенняефективності банківського кредитування в Україні, зокрема: визначено факторивпливу на вартість проблемної заборгованості за кредитами; розробленопропозиції щодо створення комерційними банками ситуаційних центрів управлінняпроблемною заборгованістю за кредитними операціями.
Списоквикористаних джерел
1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000№2121-IIІ.
2. Положення та рекомендації НБУ щодо визначення фінансового станупозичальника. Постанова Правління НБУ №279 від 06.07.2000.
3. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу.Постанова Правління НБУ №189 від 14.05.2003.
4. Положення «Про кредитування». Постанова Правління НБУ №246 від28.09.95.
5. Положення про порядок формування і використання резерву длявідшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків. ПостановаПравління НБУ №323 від 29.09.97.
6. Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банківУкраїни. Постанова Правління НБУ №244 від 27.06.2001.
7. Бюлетень Національного банку України. – 2009. – №1-12.
8. Горицкая Н. Сущность бартерных (товарообменных) операций в Украине// Фондовый рынок. – 2009. – №9. – С.29-32.
9. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф.Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 602с.
10. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.:Наукова думка, 2002. – 206с.
11. Долан Э.Дж. и др. Деньги. Банковское дело и денежно-кредитнаяполитика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. В. Лукашевича, М.Ярцева. СПб., 2005. – 496с.
12. Заруба О. Операційно-вартісний аналіз фінансів в банку тауправління гепом // Вісник Національного банку України. – 1998. – №4. – С.57-59.
13. Заруба О.Д. Фінансово-банківське антикризове регулюваннямакроекономічних зв’язків // Банківська справа. – 1995. – №1. – С 37-44.
14. Иванов В.В. Анализ надежности банка: Практическое пособие. – М.:Русская деловая литература, 1996. – 320с.
15. Іващук Н.Л., Завербний А.С., Мартинюк Г.І. Моделювання банківськихпасивів // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:Економіка. – Випуск 46. – К.: КНУ, 2009. – С.13-14.
16. Ілляшенко С. Кредитні ризики та створення резервів для їх покриття// Вісник НБУ. – 2008. – №7. – С.39-41.
17. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльностікомерційних банків»: Затв. Постановою Правління НБУ 14.04.98 №141. – К., 1998.– 69с.
18. Інструкція НБУ №10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльностікомерційних банків», затверджена Постановою Правління НБУ 28.08.2001р. – №10. –С.4-34.
19. Інформаційний Бюлетень Асоціації комерційних банків. – Київ, 2009.
20. Калина А.В., Кощеев А.А. Работа современного коммерческого банка:Учеб.-метод. пособие. – К.: МАУП, 2007. – 224с.
21. Кашин Ю.И. От Адама Смита до Дж.М. Кейнса // Банковские услуги. – 2009.– №10. – С.25-31.
22. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент: Навч.посіб. для вищ. навч. закл. – К.: Основи, 2005. – 671с.
23. Киселев В.В. Управление банковским капиталом (теория и практика).– М.: ОАО «Изд-во «Экономика», 2007. – 256с.
24. Князь С.В. Ціна кредитних ресурсів на грошовому ринку України //Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Економіка. –Випуск 46. – К.: КНУ, 2008. – С.14-15.
25. Лисенков Ю., Фомічова С. Ринок приватизаційних паперів: діяльністьфінансових посередників і банків. – Київ: Пресс, 2005. – 171с.
26. Лисенков Ю.М., Косинський О.В., Величко Ю.В. Ринок цінних паперів:забезпечення діяльності комерційного банку. – Київ: Інтел, 2007. – 144с.
27. Лисицький В. Фінансова система України потребує енергійноїінституціональної реформи // Банківська справа. – 2008. – №2. – С.8-12.
28. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика як фактор макроекономічноїстабілізації // Вісник Київського національного університету ім. ТарасаШевченка: Економіка. – Випуск 46. – К.: КНУ, 2008. – С.21-23.
29. Лютий І.О. Депозитний ринок в інвестиційній політиці економічногозростання // Фінанси України. – 2002. – №5. – С.3-8.
30. Макарова Г.Л. Система банковского маркетинга: Учебное пособие длявузов. – М.: Финстатинформ, 1997. – 110с.
31. МакНотон Д. Банки на развивающихся рынках: Укрепление руководстваи повышение чувствительности к переменам. Т.1. – М.: Финансы и статистика, 2004.– 336с.
32. Масленченков Ю.С. Финансовый менеджмент в коммерческом банке:Фундаментальный анализ. – М.: Перспектива, 2006. – 160с.
33. Маслова Н.О. Реклама в діяльності комерційного банку: проблеми ташляхи вирішення // Вісник Київського національного університету ім. ТарасаШевченка: Економіка. – Випуск 46. – К.: КНУ, 2000. – С.26.
34. Меджибовська Н. Визначення кредитного ризику на основі експертнихоцінок // Банківська справа. – 2008. – №1. – С.24-31.
35. Мельникова І.М. Маркетингове планування в установах комерційнихбанків // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:Економіка. – Випуск 46. – К.: КНУ, 2009. – С.27.
36. Мирецкий А. Как оценить привлекательность банковского рынка //Бюллетень финансовой информации. – 2009. – №4-5. – С.85-91.
37. Назарова Г.В. Фінансовий аналіз у формуванні стратегії економічнихсистем // Фінанси України. – 2008. – №2. – С.34-37.
38. Проводова Н. Ера вільного банківського підприємництва закінчилася// Галицькі контракти. – 2004. – №1-2.
39. Пуховкіна М.Ф., Остапишин Т.П. Центральний банк і грошово-кредитнаполітика. – Київ: КНЕУ, 2003. – 72с.
40. Раєвський К., Раєвська Т. Методичні рекомендації щодо економічногоаналізу діяльності комерційного банку // Вісник Національного банку України. –2007. – №4. – C.57-60.
41. Раєвський К.Є. Визначення узагальнюючої оцінки фінансового станукомерційного банку // Вісник НБУ. – 2008. – №9. – С.14-18.
42. РайсГони, Койли Брайн. Финансовые инвестиции и риск: Пер. с англ.– К.: Торгово-издательское бюро PHV, 1995. – 590с.
43. Романенко Л.Ф. Банківський маркетинг: Монографія. – К.: ВидавничийДім «Ін Юре» 2001. – 484с.
44. Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ. со 2-го изд. –М.: Дело, 2005. – 768с.
45. Руководство по кредитному менеджменту / Под ред. Б. Эдвардса. Пер.с англ. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 426с.
46. Рэдход К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками: Пер. с англ. –М.: Инфра-М-Норма, 2001. – 288с.
47. Рябушка Л.Б. Оцінка ефективності управління фінансовими ресурсами комерційногобанку // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:Економіка. – Випуск 46. – К.: КНУ, 2009. – С.37-38.
48. Садвокасов К.К. Коммерческие банки. Управленческий анализдеятельности. Планирование и контроль. – М.: Издательство «Ось-89», 2006. –160с.
49. Садеков А.А., Лісова Н.О. Кредитний скоринг – методика оптимізаціїуправління кредитними ризиками // Фінанси України. – 2007. – №8. – С.118-122.
50. Скопенко А., Ковальчук Т. Про деякі аспекти перспективноїдіяльності комерційних банків // Банківська справа. – 2006. – №1. – С.25-31.
51. Швайка М. Платіжна криза в Україні: причини виникнення і шляхиподолання // Банківська справа. – 2008. – №2. – C.48-53.
52. Badoc M. Trois défis pour la banque de demain // Banquemagazine. – P., 2009. – №605. – P.20-23.
53. Falgeras V., Porlouis N. De nouveaux outils pour gérer larelation client // Banque magazine. – P., 2008. – №105. – P.30-32.
54. Gouarne J.-M. Une base de données «orientée client»// Banque magazine. – P., 2007. – №5. – P.35-37.
55. Kaufman H. Marketing «one to one» et marketing bancaire // Banque.– P., 2008. – №588. – P.60-61.
56. Le prix optimal // Banque magazine. – P., 2006. – №235. – P.28-29.
57. Mauries R., Remond A. Preparer le troisiéme millénaire// Banque. – P., 2007. – №593. – P.73-74.
58. Mercier J.-E., Pacini J.-E. Marketing: Objectif rentabilité// Banque. – P., 2006. – №94. – P.59-61.
59. Paiva C. La marque: Un actif stratégique sous-exploité// Banque magazine. – P., 2009. – №602. – P.54-56.
60. Robson S., Barennes J. Un exemple anglais de fidelisation //Banque magazine. – P., 2007. – №25. – P.24-25.