Реферат: Суть фінансової політики держави
Зміст
ВступРозділ 1. Суть фінансової політикидержави
1.1 Фінансова політика якскладова частка економічної політики
1.2 Принципи та видифінансової політики, характеристика її складових
1.3 Стратегія і тактикафінансової політики та її реалізація
Розділ 2.Державна фінансоваполітика в сучасних умовах та в Україні
2.1 Фінансова політикаУкраїни на різних етапах державотворення
2.2 Фінансова політикаУкраїни на сучасному етапі
Розділ 3.Шляхи та напрямкиудосконалення фінансової політики України
Висновки
Список використаноїлітератури
Додатки
Вступ
Громадянськесуспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава,в свою чергу, як організація публічної влади, неминучою умовою реалізаціїпритаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів.Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних зформуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованихфондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а такожзабезпечення умов розширеного відтворення [27]. Тобто фінансова діяльністьдержави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу,перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фондівгрошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.
Отже,фінансова діяльність держави – одна з найважливіших сфер її діяльності,передбачених законодавством України. Вона спричинена необхідністю державиздійснювати та перерозподіл національного доходу [33].
Функціонуванняфінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять передсуспільством [19]. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансовихвідносин у суспільстві, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів таціноутворення на них, і пропорції їх централізацією і децентралізацією, іпорядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витратокремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурнеспіввідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи держави, іхарактер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільнимспоживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантіворганізації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідновибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цихваріантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.
Розділ 1. Сутьфінансової політики держави
1.1 Фінансова політика якскладова частина економічної політики
Впливфінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозумітибез вивчення фінансової політики.
Політика якузагальнююче поняття охоплює всі напрямки діяльності держави [24]. Залежно відсфери суспільних відносин, яка є об’єктом політичного впливу, виділяютьекономічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.
Фінансова політикамає самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політикидержави в будь-якій сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах.
Західніекономісти – Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю ототожнюють поняттяфінансово-бюджетної і фінансової політики, визнаючи їх як зміни, які вносятьсяурядом у порядок державних витрат і оподаткування і спрямовані на забезпеченняповної зайнятості і неінфляційного національного продукту [15].
Більшструктурованим є визначення фінансової політики як сукупності заходів,спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл івикористання, які держава здійснює через фінансову систему.
Фінансоваполітика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собіфінанси і фінансова система є об’єктивними явищами. Вони існують незалежно відокремих суб’єктів фінансових відносин і загалом відбивають об’єктивнізакономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організаціяфінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цимоб’єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовуютьконкретні суб’єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічногоі гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так івласні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гамирізноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур,центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населеннятощо [19].
Незважаючи наце, фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку,реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить відконкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючивимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики,слід усвідомити дуже важливий висновок – фінансова політика має бути адекватноюзакономірностям суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводитьдо значних втрат у народному господарстві [24].
Фінансоваполітика – спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальнийрозвиток суспільства; знаходиться в попередній залежності від характерувиробництва і сутності фінансових відносин; проявляється в системі форм іметодів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу [20].
Фінансоваполітика – це цілеспрямована діяльність держави з використанням фінансовоїсистеми, що направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл івикористання для виконання державою свої функцій [32].
Головнезавдання фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсамидля реалізації тої чи іншої державної програми економічного і соціальногорозвитку, тобто збереження в даній державі системи суспільних відносин.
Діяфінансової політики на економіку і соціальний розвиток суспільства потребує,щоб фінансова політика здійснювалась на основі науково-обґрунтованої теорії.Досвід економічного розвитку показав, що відрив фінансової політики відекономіки стримує реалізацію тих задач, які необхідно вирішувати для розвиткусуспільства.
Науковийпідхід передбачає [33]:
1.Відповідність фінансової політики об’єктивно закономірному розвиткувиробництва, тому важливе значення має наявність достовірної інформації.
Такаінформація повинна повідомляти про процеси, що здійснюються в економіці, всоціальній сфері і відображати результати проведених заходів. Інформаціяскладає базу для вироблення ефективної політики. Необхідність такожпритримуватися принципу зворотного зв’язку – основа правильності фінансовоїполітики.
Основнийнапрямок фінансової політики повинен орієнтуватися на підвищення економічноїефективності і мати своєю метою ріст обсягу та ефективності використанняфінансових ресурсів. Ріст показника фінансовіддачі свідчить про дієвістьфінансової політики. При виробці фінансової політики враховуються умови ізаходи, які проводились із врахуванням специфіки кожного конкретного етапурозвитку економіки країни. Якщо не враховувати фінансові ресурси, то це приведедо бюджетного дефіциту. При розробці фінансової політики необхідно враховуватидосвід і використовувати умови конкретні для даної ситуації, оскількикопіювання чужого досвіду не дає дієвих результатів в кожній конкретнійситуації.
2. Рішенняповинні прийматися на основі розрахунку і конкретного та чіткого передбаченнянаслідків заходів, що будуть проводитися.
3. Важливоюумовою є використання комплексного підходу до проведення і виробленняфінансової політики. Координація повинна бути направлена на вирішення основнихзавдань. Важливо також враховувати цінову, зарплатну та кредитну політики. Якщонема згоди, то й неможливо досягнути позитивних результатів. Фінансова політикає складовою економічної політики і має специфічні для неї способи і методивирішення поставлених завдань. Можуть використовуватися різні шляхи досягненнярезультатів: прогнозування і вивчення результатів проведених заходів.
Змістфінансової політики держави включає такі ланки [12]:
— вироблення науково-обґрунтованих концепцій (системи поглядів) розвиткуфінансів. Вони формуються на основі вивчення вимог економічних законів,усестороннього аналізу розвитку господарства, перспектив розвитку економічнихвідносин, потреб населення;
— визначенняосновних напрямків використання фінансів як на перспективу, так і на поточніпотреби. при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей,передбачених економічною політикою, враховують міжнародні фактори, можливостіросту збільшення фінансових ресурсів;
— здійсненняпрактичних дій, направлених на досягнення поставлених цілей.
Єдність цихтрьох основних ланок і визначає зміст фінансової політики.
Фінансоваполітика, як специфічна галузь людської діяльності, відноситься до категорійнадбудови. Між нею і економічною базою є тісний зв’язок.
Зодного боку, фінансова політика скорочується економічними відносинами,суспільство не вільне у виробленні і проведення фінансової політики, — фінансова політика обумовлена економікою.
Здругого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічної бази, фінансоваполітика володіє певною самостійністю; у неї свої закони, логіка розвитку. Всилу цього, вона здійснює зворотній вплив на економіку і стан фінансів [12].
Слідрозрізняти фінансову політику і економічну політику. Фінансова політика – цесамостійна сфера діяльності держави в галузі фінансових відносин. Вона є важливимзасобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності –чи то економіка, соціальна сфера, чи міжнародні відносини.
Політика,політичний вплив, політичне керівництво зводяться до трьох основних елементів:
— по-перше, визначення і постановка основних цілей та конкретизація перспективнихі головних завдань, які необхідно вирішувати для досягнення поставлених цілейта за певний, визначений період життя суспільства;
— по-друге, розробка методів, засобів і конкретних форм організації відносин, здопомогою яких дані цілі досягаються в найкоротші строки, а найближчі іперспективні завдання вирішуються оптимально;
— по-третє, підбір і розміщення кадрів, які здатні вирішувати поставленізавдання, організовувати їх завдання.
Самапо собі фінансова політика не може бути поганою чи хорошою. Вона оцінюєтьсявідповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства (чи певніййого частині) і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей та вирішеннюконкретних завдань.
Фінансоваполітика перш за все спрямована на формування можливого обсягу фінансовихресурсів, оскільки вони – матеріальна база будь-яких перетворень. Отже, длявизначення і формування фінансової політики потрібні[11]:
· достовірнаінформація про фінансовий стан держави;
· фінансовийпотенціал держави, тобто її об’єктивні можливості.
Уперіод еволюційного розвитку суспільного життя і стабільного державногобудівництва внутрішня і зовнішня фінансова політика держави вирішують однеголовне завдання – забезпечення, збереження і зміцнення існуючої в данійдержаві системи суспільних відносин.
Уперіод революційних змін політичні сили, які зацікавлені в зміні системи, якасклалася раніше, проводять політику, спрямовану на зруйнування діючої системи іформування нової системи суспільних відносин. Роль фінансів, фінансовоїполітики в критичні моменти життя суспільства важко переоцінити, оскільки впершу чергу відбувається радикальний перерозподіл фінансових ресурсів [25].
Воснові розподілу і перерозподілу лежать:
- вибір суб’єктів-власників ірозподілювачів фінансових ресурсів;
- вибір пріоритетних напрямківвикористання фінансових ресурсів;
- вибір джерел і напрямків формуванняфінансових ресурсів та ступінь централізації їх в руках держави.
Цізавдання вирішуються залежно від змісту і функцій держави.
Фінансоваполітика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічнихвзаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, іншихресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, їїінтеграції до світових економічних систем тощо.
Внутрішніфактори, які суттєво впливають на фінансову політику, — це форма власності наосновні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення,рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвиткуекономіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці,розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають такожінші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьомуетапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика змінюється ікоригується з урахуванням практичної потреби [8].
1.2 Принципи та види фінансової політики, характеристика їїскладових
Фінансоваполітика повинна бути підпорядкована одній меті – досягненню підвищеннясуспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприятизростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивностіпраці, впровадженню матеріально- та ресурсозберігаючих технологій, побудовіраціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансовоїполітики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницькоїактивності та підвищення рівня зайнятості населення.
Звісно,в умовах ринкової економіки діють саморегуляційні фактори, які забезпечуютьприплив і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робитьусіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва йодержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок невсесильний, але він дає можливість успішніше розв’язувати головні проблемиекономіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед заснованимина централізованому плануванні.
Протев умовах змішаної чи перехідної економіки помилково недооцінювати роль державив проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформ, що потребують величезнихзатрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти й визначити напрямки їхвикористання можна лише на державному рівні [8].
Іншимважливим принципом фінансової політики держави є мобілізація й використанняфінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких гарантійналежать: освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління,єдині енергетичні та комунікаційні системи, соціальне страхування, допомогамалозабезпеченим та інші види допомог тощо.
Насьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших функційдержави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються зцентрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною міроювизначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. Узв’язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпеченнясоціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можнасформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм, методів мобілізації івикористання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потребигромадян.
Третійпринцип фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансовогомеханізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборонутехнологій, що загрожують здоров’ю людини. Фінансова політика повинназабезпечити право людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. Нажаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринковоїекономіки.
Завданняй принципи фінансової політики в кожному конкретному випадку, в кожній державі,в певний проміжок часу можуть змінюватися. Зокрема, для України нині важливопроведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, якіпотерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військовоїпромисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.
Допринципів фінансової політики також відносять [34]:
· публічнийхарактер;
· розподілфункцій між представницькими та виконавчими органами влади;
· фінансуваннябезпеки держави;
· пріоритетністьдержавних видатків;
· єдністьфінансової політики та грошової системи держави;
· міжгалузевийхарактер;
· самостійність;
· плановість.
Фінансоваполітика складається з: бюджетної політики, податкової, грошово-кредитної,інвестиційної, валютної, митної, боргової тощо [26].
Фінансоваполітика розглядається в широкому і вузькому розумінні. У широкому розуміннівона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну(грошово-кредитну) та фіскальну політики [19].
Монетарнаабо грошово-кредитна політика являє собою комплекс дій та заходів у сферігрошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартостіяк фінансових ресурсів.
Валютно-курсоваполітика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитноїполітики, а отже, і загальнодержавної фінансової політики. Напрям змінивалютного курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічноїдіяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національноїгрошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків повнутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів іздійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.
Завданнявалютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньоїкупівельної спроможності грошей. Це виражається в підтримці стабільноговалютного курсу національної грошової одиниці держави [22].
Фіскальнаполітика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП таїї суспільного використання. Вона здійснюється шляхом впровадженнярізноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу та розподілуцих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політикастановить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас цяполітика ширша, оскільки включає також політику сферах фондового та страховихринків та міжнародних фінансів.
Фіскальнуполітику дещо умовно можна поділити за двома напрямами – на податкову ібюджетну [19]. Податкова політика – це діяльність держави у сферахзапровадження, правового регламентування та організації справляння податків іподаткових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави.Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту,темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення виробничого потенціалудержави [30]. Податкова політика відображає як потреби держави у коштах, так івплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика являєсобою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподілбюджетних коштів тощо. Залежно від структури бюджетних видатків ця політикаможе мати соціальне, економічне чи військове спрямування. Крім того, бюджетнаполітика визначає засади бюджетного устрою країни і побудови її бюджетноїсистеми, а також організацію міжбюджетних відносин.
Фінансоваполітика у сферах фондового та страхового ринків характеризується діями державищодо їх розвитку і регулювання, створення відповідних гарантій клієнтамстрахових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансовіінституції є самостійними комерційними структурами, держава може впливати наних, як і на інших суб’єктів підприємницької діяльності, тільки засобамирегуляторної політики.
Фінансоваполітика у сфері міжнародних фінансів пов’язана з налагодженням взаємовідносиндержави з міжнародними організаціями і фінансовими інституціями, членство вяких є добровільним. З одного боку, воно передбачає членські внески, а з іншого– можливості отримання фінансової допомоги. Сутність політики полягає увизначеності щодо участі в цих організаціях та інституціях і у встановленнізасад співпраці.
Важливоюскладовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається звизначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Першізасновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язковихплатежів, а другі — на використанні в певних межах державних позик. Борговаполітика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між йогоформами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашеннядержавного боргу.
Дієздатністьфінансової політики значною мірою визначається узгодженістю її окремихскладових. І монетарна й фіскальна, і податкова й бюджетна, і політикафінансового ринку та боргова політика держави мають бути спрямовані в однусторону. Тільки скоординована й узгоджені політика може дати позитивнірезультати. Фінанси являють собою єдиний організм, в якому всі складові доситьтісно взаємозв’язані, а тому прорахунки в будь-якому напрямі фінансовоїполітики неодмінно ведуть до негативних наслідків.
Фінансоваполітика може бути безперспективною і нереалістичною [12].
Безперспективнафінансова політика не містить в собі основних концепцій розвитку фінансів,тобто орієнтована на задоволення поточних потреб.
Нереалістичнафінансова політика обмежена тільки виробленням напрямів, концепцій безпідкріплення їх фінансами і конкретними практичними діями.
1.3Стратегія і тактика фінансової політики та її реалізація
Фінансоваполітика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характерузавдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику [17].Причому вони тісно взаємозв’язані. Стратегія визначає сутність і напрямитактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, аджебезглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньоналежних тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки тафінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні та взаємоув’язці стратегії ітактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансоваполітика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішеннітактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна [19].
Фінансовастратегія – довготривалий курс фінансової політики, розрахований наперспективу, і передбачає рішення великомасштабних завдань, визначенихекономічною і соціальною стратегією держави. Це також вибір довготривалих цілейі складання цільових програм у фінансовій політиці потрібні для концентраціїфінансових коштів на головних напрямках економічного і соціального розвитку[12].
Фінансоваполітика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільствашляхом своєчасних змін способів організації фінансових зв’язків, перегрупуванняфінансових ресурсів.
Фінансоватактика – поточна політика, що спрямована на вирішення конкретних завданьвідповідного періоду на основі розробленої фінансової стратегії. Воназдійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організаціїфінансової діяльності [6].
Привідносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика повиннавідрізнятись гнучкістю, що визначається змінністю, рухливістю економічних умові соціальних факторів. Стратегія і тактика між собою пов’язані.
Уфінансовій політиці стратегія утворює сприятливі можливості для вирішеннятактичних завдань.
Тактика,виявляючи вирішальні дільниці і вузлові проблеми розвитку економіки, соціальноїсфери шляхом зміни способів, форм організації фінансових відносин, зв’язків,дозволяє в більш стислі строки, з найменшими затратами вирішувати завдання, якінамічає фінансова стратегія.
Важливимстаном здійснення фінансової політики в державі є вибір форм і методів їїреалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебуваютьпри владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання повноїстратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними йсоціальними процесами в державі [8].
Дляоцінки фінансової політики уряду і для рекомендації з її коригування в першучергу необхідно мати ясну, чітку програму суспільного розвитку з виділеннямінтересів всього суспільства чи його окремих груп, характеристикоюперспективних і найближчих завдань, визначенням строків і методів їх вирішення.
Тількиза таких умов можна розробити і успішно проводити фінансову політику, дати їйоб’єктивну оцінку [12].
Результативністьфінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільногорозвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і груп суспільства,конкретно-історичні умови і особливості життя [13]. Не меншою мірою успіхполітики залежить від якісної розробки механізму узгодження і реалізаціїзацікавленості шарів суспільства і наявності в державі об’єктивних можливостей,тобто механізму свідомого використання усесторонніх, деколи навіть суперечливихфакторів впливу на хід реалізації політики, з врахуванням змін в соціальнійструктурі суспільства, в стані суспільної свідомості і психології.
Зогляду на це конкретні форми та методи реалізації бюджетної й податковоїполітик, що є основними складовими фінансової, передбачають [8]:
- знаходження і використання науковообґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну системувідповідного рівня економічного розвитку держави, використання методівдержавного регулювання економічного і соціального розвитку;
- удосконалення бюджетного процесу,запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету,його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науковообґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід досередньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування;
- скорочення обсягу окремих видів дотаційта субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціальногозахисту малозабезпечених верств населення;
- постійне здійснення фінансовогоконтролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метоюзапобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетнихкоштів і державного майна;
- вдосконалення міжбюджених відносин,забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органіввиконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власнихдоходів і своєчасному справлянні податків;
- досягнення стабільності податковоїсистеми та її спрощення, зниження податкового навантаження, справедливий підхіддо всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативнопозначається на формуванні вартісних показників в економіці держави;
- при оподаткуванні юридичних осібнеобхідно поступово зменшувати нарахування на фонд оплати праці, які впливаютьна рівень цін, їхню структуру, конкурентоспроможність українських товарів. Щодооподаткування фізичних осіб, то необхідно зменшувати податкове навантаження нагромадян із порівняно низькими доходами.
Дляоцінки фінансової політики уряду використовують показники, такі як[9]:
§ фінансоємкість;
§ фінансовіддача.
Фінансоємкість– така кількість фінансових ресурсів, що необхідна на виконання тої чи іншоїпрограми.
Фінансовіддача– кількість прибутку, що отримано на вкладені ресурси.
Основноюзадачею є зниження фінансоємкості і підвищення фінансовіддачі в суспільномувиробництві. При цьому необхідно пам’ятати, що важливим резервом збільшенняфінансових ресурсів є покращена виробнича структура фінансових ресурсіввартості суспільного продукту.
Фінансоваполітика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин усуспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентуванняфінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточнафінансова діяльність – її тактику. Базовим елементом є регламентуванняфінансових відносин, яке може здійснюватись державою у законодавчій таадміністративній формах [19].
Законодавчерегламентування полягає у прийняття відповідних законодавчих актів, яківстановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх права і зобов’язання, порядок іметоди здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентуванняпередбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління.Головною формою вироблення фінансової політики є законодавче регламентуванняфінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільнуправову основу, що робить стійкою і фінансову політику.
Залежновід ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансовихвідносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється іспоживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень,розрізняють три типи фінансової політики:
· жорстка регламентація;
· помірна регламентація;
· політика мінімальних обмежень.
Жорсткарегламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносинрегулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансовихоперацій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами,установленими законами чи адміністративними рішеннями. Така політикапроводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідної її фінансовоїмоделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансоваполітика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності,адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджаєтьсядержава, ніж його власники – юридичні і фізичні особи. Передбачає доситьвисокий рівень бюджетної централізації ВВП.
Помірнарегламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частинуфінансових відносин – взаємовідносини з державою, окремі елементивзаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках.Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загаломта інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним іфізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас даєзмогу державі вживати заходи на соціально-економічний розвиток суспільства.
Політикамінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованостісуб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні.У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою,які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин затаких умов регламентуються на договірних засадах між окремими суб’єктами.
Поточнафінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики.Її основним знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формуваннядоходів і напрямами фінансування видатків, за рівнямиадміністративно-територіального поділу характеризує ту чи іншу фінансовуполітику.
Залежновід завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вонаподіляється на такі види:
· політика стабілізації;
· політика економічного зростання;
· політика стримування діловоїактивності.
Політикастабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основісталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується назабезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропорціяхрозподілу і перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієїполітики, які досить суттєво відрізняються один від одного. Перший – цеполітика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер.Другий – політика стабілізації в період економічного підсилення, яка маєобмежувальне спрямування.
Політикаекономічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівнящорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена нарозширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності як зацінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічногозростання може здійснюватись трьома основними способами – через зростаннядержавних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики“дешевих грошей”. Використання державних видатків як стимулу зростання ВВПвідбиває прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Цефінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхіднихпідприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткуванняведе до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика “дешевихгрошей” полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширюєможливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.
Політикстримування ділової активності використовується для регулювання економічногоциклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаженняекономіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюєтьсятакими самими способами, як і за політики економічного зростання, тільки узворотному напрямі – скорочення державних видатків, підвищення рівняоподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами.
Захарактером реалізації фінансова політика буває дискреційна та недискреційна.Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованихна реалізацію фінансової стратегії і тактики. Заходи (стимулюючі або стримуючі)застосовуються відповідно до ситуації, що склалася в економіці та фінансах.Недисркеційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів –“стабілізаторів”, які автоматично регулюють ситуацію в економіці.“Стабілізаторами” є податки, соціальні державні виплати, різні субсидії. Уфінансовій практиці використовуються одночасно і “стабілізатори”, і засобидискреційної політики.
Процесформування і реалізації фінансової політики охоплює кілька етапів[19]:
/>Визначення цілей, постановка завдань
/>Вибір типу фінансової політики
Вибір напрямів реалізації (монетарна чи фіскальна) та розмежування завдань між ними/>
Вибір інструментів реалізації/>
/>Координація дії окремих інструментів
/>Здійснення конкретних заходів
Контроль за ходом реалізаціїРис.1. Етапи формування та реалізації фінансової політики
Дієздатністьфінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожномуетапі та правильності прийнятих рішень. Її формування та постановкиобґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансовоїполітики – жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень;дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрямиреалізації (вирішуються, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а якіфіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпеченняскоординованості їх дії.
Наоснові сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. Прицьому дуже важливо забезпечити дієвість фінансових інструментів, аджерезультативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так івід того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв’язку з цим вкрайважливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики.Фінансові відносини і фінансова діяльність настільки складні та багатофакторні,що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансовихінструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може призвестидо зовсім інших результатів, порівняно з тими, які очікувалися від даноїфінансової політики.
Організаціяздійснення фінансової політики полягає у створенні відповідної системифінансових органів та інституцій, наданні їм достатніх функцій і повноваженьдля реалізації тієї чи іншої політики, чіткому розмежуванні функцій з метоюзабезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягненняскоординованості дій цих суб’єктів. Система управління фінансами охоплює доситьрозгалужену сукупність фінансових органів та інституцій. Кожний із цих органівмає свою сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансовоїполітики в певному напрямі. Координуючими центрами в цій системі є Міністерствофінансів України та Національний банк України.
Міністерствофінансів розробляє засади фінансової політики України у цілому і реалізує такоординує фіскальну політику. Воно складає проект Державного бюджету йзабезпечує його виконання [35]. Водночас бюджет як фінансовий план складаєтьсяна основі бюджетної резолюції, що розробляється Верховною Радою України, яка ізатверджує бюджет. Отже, фіскальна політика держави є відображенням спільнихдій законодавчої та виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає засадицієї політики, а виконавча, насамперед в особі Міністерства фінансів України,забезпечує її реалізацію.
Національнийбанк України розробляє засади монетарної політики та забезпечує її втілення. Навідміну від Міністерства фінансів, яке входить до складу уряду, він єнезалежною фінансовою інституцією. Водночас Рада Національного банку Україниформується наполовину за призначенням ВРУ і наполовину за призначеннямПрезидента України. Голова правління НБУ затверджується Верховною Радою Такийстатус Національного банку робить його відносно незалежним у здійсненнімонетарної політики. Так, Рада Національного банку України самостійно розробляєосновні засади грошово-кредитної політики та забезпечує її реалізацію.
Особливостістатусів Міністерства фінансів та центрального банку відбиваються на виробленніта реалізації фінансової політики і забезпеченні взаємоув’язки її фіскальної тамонетарної складових. З одного боку, відсутність єдиного підпорядкування можеобумовити різновекторність монетарної та фіскальної політики. Але з іншого боку,у цьому полягає притаманна демократичному суспільству система противаг, якасприяє збалансованості фінансової політики у цілому. Водночас це вимагаєобов’язкової координації дій Міністерства фінансів та Національного банкуУкраїни. І фіскальна, і монетарна політика мають бути спрямовані на вирішенняосновних завдань соціально-економічного розвитку [19].
Розділ2.Державна фінансова політика в сучасних умовах та в Україні
Змістфінансової політики, її основні напрями ґрунтуються на теоретичних концепціях, яківизначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанніокремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форморганізації фінансових відносин [24].
Основнінапрями в теорії фінансів відносно ролі держави в розвитку суспільства в ХХ ст.визначались дослідженнями класиків політекономії Адама Сміта і Давида Рікардо,а також англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса та їх послідовників.
Сутністьконцепції Адама Сміта і Давида Рікардо зводилась до невтручання держави векономіку, збереження вільної конкуренції. У ній головна роль у регулюванніекономічного життя суспільства відводилась ринковому механізму. Виходячи з цихпринципів, фінансова політика до кінця 20-х років ХХ ст. була спрямована наобмеження державних витрат і податків, на забезпечення збалансованогобездефіцитного бюджету держави.
Наприкінці20-х років та в 30-40-ті роки завдання фінансової політики зводилися допослаблення впливу кризи надвиробництва на економіку, підтримання високоїділової активності і розширення платіжного попиту. Основні засади такої політикибазувалися на кейнсіанській теоретичній концепції, яка обґрунтуваланеобхідність посилення ролі держави в розвитку економіки через втручання врегулювання циклічного розвитку відтворювального процесу.
Результатомпрактичної реалізації такої теоретичної концепції стало зростання державнихвитрат на створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення,скорочення безробіття, активізацію підприємницької діяльності і формуваннядодаткового попиту, що дало змогу збільшити національний дохід, а звідсиз’явились можливості для збільшення видатків на фінансування соціальних потреб.
На відмінувід попередньої теоретичної концепції кейнсіанська фінансова політика допускаламожливість бюджетного дефіциту і навіть більше того – відводила бюджетномудефіциту активну роль у стимулюванні економічного зростання.
У 70-х рокахособливості фінансової політики визначаються неокласичним напрямком економічноїтеорії. Цей період в країнах з ринковою економікою характеризується підвищеннямнестабільності, сповільненням темпів економічного зростання, збільшеннямрезервної армії праці, зростанням бюджетного дефіциту, державного боргу,інфляції. Циклічні кризи 1974-1975 та 1980-1982 рр. переплелися звалютно-фінансовою, енергетичною, сировинною, екологічною та продовольчоюкризами на тлі структурних змін, що відбувались у продуктивних силах. У такихумовах практичні рекомендації державного втручання стосувались не тількидоходів і видатків державного бюджету, а й регулювання грошового обігу,валютного курсу, ризику позичкових капіталів і цінних паперів. Неокласикизапропонували розробку довгострокової стратегії, яка дала б змогу проводитистабільну фінансову політику. На їхню думку. Відсутність різких реакцій з бокудержави на кожне циклічне зрушення – кращий спосіб не тільки пом’якшення самихколивань у довгостроковій перспективі, а й обмеження ролі держави ізабезпечення вільної ринкової системи.
У сучаснихумовах більшість розвинутих країн у своїй фінансовій політиці використовуютьрізні елементи як кейнсіанської, так і неокейнсіанської теорії державногорегулювання.
В країнахсоціалістичної орієнтації фінансова політика формувалась під впливоммарксистсько-ленінської теорії сутності і функцій соціалістичної держави таспиралась на принцип фінансової централізації. Держава безпосередньо керувалавсіма сферами суспільного життя за допомогою планів економічного і соціальногорозвитку. Фінансова централізація призвела до монопольного державногорегулювання ціноутворення, грошового обігу, системи розрахунків, кредитнихвідносин.
Оцінюючифінансову політику, що проводилась в умовах адміністративно-командної системиуправління, тяжко визначити чи вона була поганою чи хорошою. Основним є те,наскільки вона відповідає інтересам суспільства і наскільки сприяє досягненнюпоставлених цілей і вирішенню конкретних завдань. У роки перебудови і переходудо ринкових відносин планово-адміністративна фінансова політика пересталавідповідати конкретно-історичним умовам. Завищена оцінка ролі монетарнихмеханізмів у регулюванні перехідної економіки, втрата керованості економікоюпосилили масштаби фінансової кризи.
Фінансоваполітика на нинішньому етапі повинна характеризуватись якісно новими підходамидо суб’єктів господарювання з урахуванням переходу на ринкові відносини,реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи, спрямованих наформування нового фінансового механізму.
2.1 Фінансоваполітика України на різних етапах державотворення
В умовахпереходу до соціальної ринкової економіки різко зростає значення фінансів ікредиту. Також виступила проблема структурної перебудови господарськогокомплексу, підвищенням ефективності його функціонування [14].
Ефективністьсоціально-економічних перетворень у перехідний період можна оцінювати зарезультатами виконання двох найважливіших планів – державного бюджету ікредитного плану Національного банку України, від стану їх виконання значнозалежить успіх переходу до ринку і розвиток економіки.
У формуванніі становленні фінансової політики в Україні можна виділити три етапи [18].
Перший – 24серпня 1991 р. – 16 листопада 1992 р., тобто від проголошення політичноїнезалежності і до здобуття незалежності української економіки від російськогорубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, докине було введено купоно-карбованець (до 16 листопада 1992 р.).
Другий період– з листопада 1992 р. по вересень 1992 р. Це період пошуків державою “власногообличчя” у фінансовій політиці.
Третій періодтриває з жовтня 1993 р. Це етап реальних кроків у фінансовій політиці, якіхарактеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері,погашенням гіперінфляції. Його можна трактувати як переддень економічних реформв Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.
Під часпершого періоду фінансова політика України як суверенної держави майже повністюзалежала від фінансової політики Росії. Україна вслід за Росією лібералізувалаціни. Від моменту лібералізації цін у січні до травня – червня реальна грошовамаса (номінальна, скоригована на зростання цін) зменшилась у 7-8 разів. Утоварному обігу виникла серйозна диспропорція, що поклало початок кризінеплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв’язків, прискорило спадвиробництва, впровадження бартерних операцій та остаточний розвал грошовоїсистеми. В Україні на той час функціонували дві валюти – купоно-карбованець, щообслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який, будучи валютою іншоїдержави, обслуговував безготівковий обіг. Тоді ж були проіндексовані обіговікошти державного сектора. Набув розвитку нелегальний “чорний” ринок рубля.
У результатіінтенсивної емісії на фінансовому ринку України нагромадилася велика масагрошей, яка у значній кількості мігрувала до Росії, – там були порівняно вищівідсоткові ставки за кредити, а ціни були нижчими. Тому в наступні місяціУкраїна знову опинилася без фінансових ресурсів.
В Україні йдалі поглиблювалися фінансово-економічні проблеми. Підприємства черезобмеженість ринку збуту та відсутність джерел сировини опинилися в глибокійкризі.
Другий етапхарактеризувався тим, що фінансовий стан підприємств різко погіршився черезлібералізацію цін на енергоносії, у результаті чого ефективне функціонуваннябагатьох енергомістких виробництв стало неможливим. Платіжна криза продовжувалазростати. Банки затримували на рахунках кошти клієнтів, а комерційні структуривикористовували ці кошти для свого збагачення.
Стрімкорозвивався інфляційний процес, оскільки ціни на енергоносії та всі видисировини різко зростали. Нестача фінансових ресурсів стала хронічною інаростала величезними темпами, що почало загрожувати повним крахом фінансовоїсистеми.
Іззапровадженням Росією світових цін на енергоносії Україна мала б запровадитианалогічну плату за транзит товарів Росії та інших країн СНД своєю територією.Цей транзит у шість разів перевищує обсяги нашого транзиту територією Росії такраїн СНД. Вартість транзиту нафти і газу через Україну становить 3,7 млрд.дол. США, за транзит інших видів вантажів (усіма видами транспорту) Українамогла б отримати ще 5,1 млрд. дол. США. Загальна сума становила б 8,8 млрд. дол[29].
Кризаплатежів, яка виникла восени 1992 р., змусила уряд України прийняти рішення провихід із рубльової зони та девальвувати свою національну валюту 1,5 рази.
Крім того, уперіод з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд України припустивсятаких помилок [18]:
1.Купон не був уведений у готівковий і безготівковий обіг одночасно.
2. Не булостворено стабілізаційного фонду для підтримки національної грошової одиниці.Рішення про такий фонд прийнято лише на початку 1994 р.
3. Купон уролі тимчасової української валюти, як свідчить світовий досвід, мав змогуефективно функціонувати лише п’ять-шість місяців. Пізніше його потрібно булозамінити повноцінною валютою (гривнею) ще принаймні в червні 1992 р.
Зазначимо, щокупон не виконував функції нагромадження, тобто його не сприймали як одну ізформ майна. Тому в 1991-1992 рр. відбулася “втеча” купона в реальні товарніцінності, що стало ще однією причиною зростання цін, крім того, процеснагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті, а це теж спричинялопадіння ціни купона.
Отже,протягом першого періоду розвитку фінансової політики незалежної України буловтрачено сприятливий момент для введення повноцінної української валюти.
За період1991-1993 рр. загострювалася криза й у валютній системі, відбулося штучнезаниження в десятки разів курсу національної валюти стосовно російського рубля.Не було гарантовано і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгуекспортерів. Зменшився зовнішньоторговельний оборот з негативним для Українисальдо платіжного балансу.
Кредитніемісії НБУ не сприяли гальмуванню спаду виробництва. Понад 80% кредитів булиспрямовані у державний сектор економіки на підтримку передусім збанкрутілихпідприємств. Найдоцільніше було б закрити такі підприємства згідно з Законом“Про банкрутство”, надаючи підтримку тільки найважливішим з них. Проте булипрокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньої значимості, щоі стало вирішальним інфляційним фактором.
Унаслідокперелічених негараздів в економіці України відбулося сторазове зростанняроздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання заробітної плати. Частказаробітної плати в собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволізникали і стимули до праці.
Уфінансовій політиці Української держави значне місце посідає грошова реформа1996 р. Середньомісячна інфляція за серпень 1996 р. – липень 1997 р. становила1,4%, а за відповідний період 1995-1996 рр. – 1,5%. Зміцнення гривні сприялозміні структурі грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома ваганаціональної валюти в структурі грошової маси М2 становила 82,1%, то навідповідний період 1997 р. – 85,3%. Найважливіші фінансово-економічні наслідкигрошової реформи наведено в додатку у табл. 1.
Довірадо нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів населення в комерційнібанки. Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення зааналогічний період зросла майже на 10%.
Згідно зкласифікацією НБУ грошова маса включає:
М0 – банкноти і розміннумонету; М1-М0 – кошти на безтермінових розрахунках і поточних депозитах укомерційних банках; М2-М1+ строкові депозити і валютні заощадження
Пожвавився івалютний ринок. За липень 1996 – червень 1997 рр. продано 23 млрд. дол. США,тоді як за липень 1995 – червень 1996 рр. – 13,5 млрд. Національна валютапочала працювати на свою економіку – на 24,8% зросли реальні кредитні вкладення(додаток, табл. 1). Порівняно дешевшими стали і самі кредити [18].
Отже,стабільні гроші – це фундамент розвитку економіки будь-якої країни і основаскладання правильної та відповідної фінансової політики у державі у певнийперіод. При цьому сума грошей в обігу має відповідати кількості товару дляреалізації. Надлишок грошей, як і їх брак, негативно впливають на кругообігкапіталу і фінанси держав в цілому [23].
2.2 Фінансоваполітика України на сучасному етапі
Сьогодніфінансово-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою інеоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічноїполітики нині поставлено питання про збільшення реального економічногозростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничоїстабілізації [18].
В процесісвоєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому,відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямкамифінансової політики в сучасних умовах є [28]:
1) проведеннязаходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, доринкових відносин;
2) оздоровленнягрошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;
3) комплексзаходів по соціальному захисту населення.
Отже, головнезавдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країніполягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але йзапобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом’якшити переходувід однієї системи відносин до іншої [12].
Напругав суспільстві залежить від популярності матеріального стану окремих групнаселення. Чим чисельніша та частина, яка програє від соціальних змін, тимвищий ступінь непередбаченості як ходу, так і результатів політичних іекономічних перетворень.
В основівизначення кордонів перерозподілу фінансових ресурсів повинна бути необхідністьформування оптимальної структури економіки, яка забезпечує не тількиобороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового,космічного комплексів, але й цивілізований рівень умов життя і гідний рівеньоплати праці всього населення [12].
Виробленняфінансової політики на даний час здійснювалося в умовах гострої необхідностіневідкладних заходів фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.
Основноюметою став перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через:
- підвищенняролі банківського кредиту, формування банківських резервів;
- формуванняфінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);
- призупиненнянеобґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;
- поетапнийперехід зовнішньоекономічних зв’язків з іншими країнами на світові умови, ціни,системи розрахунків;
- конвертованістьгрошової одиниці;
- реорганізаціяощадної, страхової справи.
Фінансоваполітика, таким чином, відзначалась якісно новими підходами до функціонуваннягосподарства з врахуванням різноманітних форм власності, економічноїсамостійності підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформицін, оплати праці, податкової і кредитної системи і була направлена наформування фінансового механізму ринкової економіки.
Насьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрямибюджетної політики, а Національний банк України – Основні засадигрошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточноїфінансової політики держави.
Так,пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2004 рік є [4]:
- забезпеченнясоціального спрямування державного бюджету;
- видаткина освіту, охорону здоров’я, культуру, науку, судову владу, житлово-комунальнегосподарство є основними;
- забезпеченнясоціальних гарантій, соціального захисту населення та безоплатної методичноїдопомоги;
- державнапідтримка енергозберігаючих технологій.
А основноюметою грошово-кредитної політики в 2004 році є підтримка стабільності гривні якмонетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічногозростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі та досягненнядовгострокових соціальних, структурних й інституційних цілей [5].
Основноюметою фінансової політики України на сучасному етапі її розвитку є якнайшвидшепідвищення добробуту населення, про що свідчить Послання Президента України доВерховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади економічногота соціального розвитку України на 2002-2011 роки”, де сказано, що основнезавдання фінансової політики полягає в тому, щоб остаточно облаштуватиспоруджену будівлю по суті нового суспільства – економічну, соціальну,політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли настартовому етапі трансформаційного процесу. Йдеться про практичну реалізаціюзавдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя Українияк високорозвиненої, соціальної з своєю сутністю, демократичної правовоїдержави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни зконкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свогорозвитку [3].
Згідноконцепції необхідно трансформувати бюджетні ресурси, що є основним чинникомефективного соціально орієнтованого економічного зростання. Необхідно здійснитизниження податкового навантаження та забезпечити переорієнтацію бюджетногомеханізму. Хронічна незбалансованість державних фінансів на сьогодні зумовленісистемними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю. Утому потребує змін також логіка формування державних фінансів, якої до цьогочасу дотримуються Кабінет Міністрів і Верховна Рада. Основою вирішенняфінансових проблем держави, головною передумовою соціальної таструктурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцненняфінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніхгосподарств.
Міністерствомфінансів України розробляються податково-бюджетна стратегія на середньостроковуперспективу. На сьогодні вже є основні напрями податково-бюджетної стратегіїУкраїни, що розроблені з урахуванням політики формування доходів та розподілувидатків бюджету на 2005-2007 роки, які забезпечать послідовність реалізаціїкороткострокових цілей.
Метоюсередньострокової податково-бюджетної стратегії є досягнення довгостроковогосталого розвитку заради підвищення добробуту населення. Мета розробленняпрогнозу починає у визначенні прогнозних обсягів бюджетних ресурсів дляобґрунтування податково-бюджетної стратегії на 2005-2007 роки. Головнимзавданням на середньострокову перспективу є досягнення сталого економічногозростання в умовах фінансової стабільності, активізація інвестиційних процесіві структурних перетворень та проведення цілеспрямованої соціальної політикидержави. Середньостроковий прогноз дозволить забезпечити ефективне іраціональне управління державними фінансами, насамперед подолання бідності іполіпшення якості життя найбільш уразливих верств населення, а також допоможевиконати бюджет відповідно до цілей податково-бюджетної політики [36].
Економічніі соціальні цілі Кабінету Міністрів України:
o сталеекономічне зростання;
o зменшеннярівня бідності та зміцнення середнього класу;
o всебічнийі гармонійний людський розвиток;
o поступоваінтеграція до світової економічної та фінансової системи;
o зменшеннярегіональних дисбалансів.
Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу єефективне управління державними фінансами.
Основнимицілями середньострокової фінансової політики та сучасному етапі (згідно зПрограмою діяльності Кабінету Міністрів України) [36]:
- розроблення та реалізація державноїполітики в усіх галузях економіки на основі планування з використаннямпрограмно-цільового методу розподілу видатків;
- посиленняконтролю з ефективним витрачанням ресурсів розпорядниками бюджетних коштів,досягнення цілей кожної програми;
- збільшеннявідкритості та прозорості бюджетного планування;
- оптимізаціяфінансових потоків між бюджетами різних рівнів, забезпечення бюджетів узведеному бюджеті.
Доходибюджету у 2005 році прогнозуються на рівні 82352,6 млн. Гривень, або 27,09відсотка ВВП, що нижче рівня 2004 року. У середньостроковій перспективіпрогнозується поступове підвищення рівня доходів до 28,78 відсотка ВВП у 2007році. Дефіцит бюджету у 2005 році прогнозується у розмірі 555,1 млн. гривень,або 0,18 відсотка ВВП. Фінансування дефіциту бюджету прогнозується за рахунокнадходжень від приватизації, рівень яких становитиме 2,1 млрд. гривень. Усередньостроковій перспективі планується незначний дефіцит бюджету у 2006 році– 81 млн. гривень та у 2007 році – 104,9 млн. гривень. Видаткова частиназведеного бюджету у 2005 році становитиме 82907,7 млн. гривень, або 27,27відсотка до ВВП. У середньостроковій перспективі прогнозується поступовезбільшення рівня видатків до 28,81 відсотка ВВП у 2007 році (див. Додаток,табл. 2).
З метоюфінансового забезпечення реалізації середньострокових цілей Кабінет МіністрівУкраїни визначив такі пріоритети напрямки бюджетних витрат[36]:
· забезпеченнясоціальних гарантій та проведення пенсійної реформи;
· охороназдоров’я, освітній та духовний розвиток;
· забезпеченнярівня видатків на національну оборону, що відповідають військовій доктрині;
· зміцненняекологічної безпеки;
· підтримкасуб’єктів економіки на зворотній основі залежно від результатів діяльності;
· гармонізаціянаціонального правового поля відповідно до стандартів СОТ та ЄС.
Розділ3. Шляхи та напрямиудосконалення фінансової політики
Зпроголошенням незалежності України починається новий етап державотворення,формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічнихвідносин [37].
Фінансоваполітика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулюватиекономічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою длясуб’єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватисявідповідно до ситуації та вдосконалюватися.
Необхідновизначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та заструктурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності,захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземнихінвестицій.
Неменш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічнихнапрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства.Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економікиіз врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умовгосподарювання та розташування України.
Практикоюпідтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політикав цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади іуправління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимностіфінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії якоб’єктивного, так і суб’єктивного факторів впливу на її формування, реалізаціюі розвиток в системі ринкових відносин.
ВУкраїні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окреслено дії,взаємозв’язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютноїполітики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формуваннябюджетної, податкової та валютної політики як окремо взятих підсистем, а неєдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремізаконодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать одинодному, а не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізаціюокремих підсистем фінансової політики займаються практично відособленіпідрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. Усучасних умовах управління фінансовими ресурсами, особливо на рівні районів,міст та областей потребує радикальних змін у структурі фінансової системи тадержавної фінансової політики в цілому.
Фінансоваполітика повинна мати імперативний, обов’язковий характер. Це обумовленозмістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системісуспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питаньреалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повномуобсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступовогоекономічного розвитку просто неможливо.
Основуфінансової політики складає бюджетна політика, яка пов’язана насамперед ізформуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавнихфондів.
Зприйняттям Бюджетного кодексу України набирає нового змісту, принципів інапрямів розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики[2]:
Практикарозвитку фінансових відносин ще раз підтверджує і вимагає [37]:
- по-перше, формувати Державний бюджетУкраїни і Державну програму соціально-економічного суспільно-економічногорозвитку і в контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;
- по-друге, досконалого аналізу та оцінкисоціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальнихмакроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;
- по-третє, виконання Державного бюджетуі державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслієдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організаціїфінансово-економічних відносин;
- по-четверте, додержання загальнихпринципів економічного розвитку, і насамперед, принципу формування і виконаннядоходів бюджету за рахунок платежів, які активно і ефективно впливають навиробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширеннякількості податків та зборів, як сьогодні відбувається;
- по-п’яте, проведення належного,своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконаннядоходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів,міністерств (відомств), держав в цілому.
Проведеннюефективної фінансової політики значною мірою шкодить непослідовність уреформуванні податкової системи, її нестабільність. Перші кроки реформуванняподаткової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота зформування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомогашвидше.
Податковаполітика має спрямовуватися на розв’язання таких двох взаємопов’язаних завдань,як забезпечення збалансованості бюджету і пожвавлення ділової активності,підтримки виробництва. Поряд з цим загальний рівень оподаткування, розміриставок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бутистабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформуванняекономіки.
Необхідноздійснювати стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності у сферах,передбачених програмами структурної перебудови і промислової політики.Одночасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб’єктампідприємницької діяльності.
Націленняподаткової політики на підвищення економічної ефективності діяльностігосподарюючих суб’єктів пояснюється також і тим, що в світовій практиціоподаткуванню не підлягають кошти, що йдуть на подальший розвиток виробництва,випуск високоефективної і конкурентноздатної (насамперед на зовнішньому ринку)продукції, охорони навколишнього середовища. Такий порядок безумовно створюєстимули до накопичення елементів продуктивних сил платниками податків. [28].
Реформуванняподаткової системи і розробка ефективного податкового законодавства – це перше,що необхідно зробити уже найближчим часом.
Основнимипріоритетами фінансової політики України слід вважати[12;18;7]:
- посилення контролю за раціональним іефективним витраченням коштів бюджетів усіх рівнів з метою скороченнябюджетного дефіциту і призупинення інфляційних процесів у державі;
- ширше залучення для покриття дефіцитубюджету коштів від розміщення державних цінних паперів і значне скороченнякредитів національного банку, що спрямовуються на цю мету;
- посилення контролю зафінансово-господарською діяльністю підприємницьких структур усіх форм власностіі в першу чергу державного сектора економіки, для чого розробити відповіднізаконодавчі акти;
- фінансування із бюджету тільки піддержавні програми і державні замовлення;
- рішуче здійснення заходіворганізаторського і економічного характеру по відношенню до державнихпідприємств, що випускають продукцію, яка не користується попитом, застосовуючиповною мірою законодавство про банкрутство;
- продовження роботи із зміцненняфінансової основи місцевого самоврядування і забезпечення фінансовоїнезалежності;
- забезпечення поглибленого реформуванняподаткової системи в напрямку скорочення непрямого оподаткування. У першу чергуце зниження ставок податок на додану вартість і введення прямих податків,зокрема, податків на майно юридичних і фізичних осіб;
- впровадження укрупнених фінансових нормвитрат на фінансування освіти, охорони здоров’я, культури, підготовки кадрів таінших витрат;
- розробка та обґрунтування принципівдержавної політики доходів для бюджетів різних рівнів;
- розширення кола учасників ринкудержавних цінних паперів із метою збільшення неемісійних джерел покриттядефіциту бюджету;
- здійснення послідовної і поетапноїпередачі об’єктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансіпідприємницьких структур, до складу комунальної власності і відповідної зміниджерел фінансування;
- подальше скорочення податкових пільг зметою досягнення їх повної відміни з одночасним наданням тимчасових знижок здіючих податкових ставок на товари та послуги, що мають пріоритетне значеннядля задоволення потреб держави;
- завершення процесу доведення рівняоплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;
- забезпечення повного і своєчасногопогашення зовнішнього і внутрішнього державного боргу та його обслуговування;
- досягти перелому в розвиткуінвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузейта виробництв – високотехнологічного машинобудування та агропромисловогокомплексу;
- створити сприятливі умови для залученняв національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямимзакордонним інвестиціям;
- вести активну і цілеспрямованудіяльність щодо повернення в України грошових засобів, вивезених за межідержави, скорочення тіньового сектора економіки, повернення закордоннихкредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;
- сприяти підвищенню кредитноїспроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшеннючастки довготермінових кредитів.
Яквже було сказано, бюджетна, грошово-кредитна, податкова і валютна системи маютьорганічно доповнювати одна одну в інтересах забезпечення довгостроковогоекономічного зростання.
В Українинеобхідно ввести в дію політику жорстокої економії у бюджетній сфері. Вона єоб’єктивно неминучою. Зрозуміло, що режим бюджетної економії у соціальномуплані болісно сприйматиметься населенням. Однак іншого виходу, коли ми хочемовіднайти додаткові фінансові ресурси для розвитку національного виробництва,просто немає. Якщо Уряд не здатний стимулювати економічне зростання, то вінговорить лише про соціальну спрямованість бюджету; якщо ж Уряд спроможнийзадіяти бюджетні стимули для розвитку національного виробництва, то вінвідверто говорить суспільству про необхідність певних зречень сьогодні згарантією поліпшення стану справ завтра [16].
ВУкраїні слід створити Національний фонд реконструкцій та розвитку дляздійснення в економіці операцій з надання державних кредитів на розвитокнародного господарства, а також обслуговування державного боргу, що при цьомувиникатиме. Аналітичні звіти про такі операції слід включати до бюджетноїдокументації. Програму державного виробничого кредитування повинні показуватисяокремою статтею видатків у бюджеті розвитку. Необхідним є прийняття окремогозакону про виробничі програми державного кредитування. Державні позики завдякисвоїй гнучкості є ефективною порівняно із звичайними бюджетними видаткамискладовою державних фінансів.
Розробкаефективних форм і методів зниження боргового навантаження має надзвичайноважливе значення для стабілізації загальноекономічної ситуації в Україні таудосконалення фінансової політики держави [10].
Дляпосилення стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток звикористанням бюджетних механізмів та пом’якшення проблеми обслуговуваннязовнішнього боргу Уряд повинен відмовитися від обслуговування внутрішньоїзаборгованості Національному банкові на ринкових умовах і провести їїдовгострокову безпроцентну реструктуризацію.
Засобамирозв’язання проблеми дефіциту валютних джерел для обслуговування зовнішніхборгів Уряду можуть стати:
- викуп Міністерством фінансів Україниіноземної валюти на ринку за рахунок коштів, заощаджених у результаті переглядуумов щодо обслуговування внутрішніх державних боргів Національному банкові;
- одержання безпроцентних кредитів віноземній валюті від НБУ.
Умайбутньому, для запобігання ускладненням з обслуговуванням зовнішніх державнихборгів, Уряд має перейти до застосування інструментів активного управліннядержавним боргом – викупу боргових зобов’язань України на вторинному ринку здисконтом, сек’ютиризації боргу з дисконтом, прямого обміну боргових ціннихпаперів на корпоративні, конверсії боргу в майнові активи або в програмирозвитку.
Порядз тим важливе значення має контроль за процесом утворення зовнішнього боргудержави. Для зниження гостроти боргових проблем доцільно ввести законодавчузаборону на переведення у державний борг зовнішньої заборгованості підприємстві банків [10].
Структуравласності на засоби виробництва є визначальною у розробці стратегії фінансовоїполітики держави та її регіонів. Глибокий аналіз змін, що відбуваються уструктурі власності на засоби виробництва в країні та її регіонах, дасть змогуправильно зрозуміти тенденції, що відбуваються в розвитку продуктивних сил, ісприятиме розробці заходів, спрямованих на подальший розвиток виробничихвідносин.
Успішнепроведення фінансової політики на державному і місцевому рівнях можливе тількина основі найповнішого обліку потреб держави та регіонів, а також проведенняглибокого аналізу економічного й соціального розвитку країни. Ігноруваннятакого підходу може призвести до відриву фінансової політики від економічнихпроцесів і, як наслідок, до зниження темпів економічного й соціального розвиткудержави в цілому і кожного регіону зокрема [31].
Мета,яку необхідно досягти в Україні на основі оптимізації фінансової політики маєбути окреслена максимально чітко. Це – комплексний вплив всіх її складових нарозвиток реального сектора національної економіки. Проведення ефективної таузгодженої грошово-кредитної і фіскальної політики має стати запорукоюдосягнення сталого економічного зростання в Україні [16].
Висновки
Отже,державна фінансова політика – система заходів (законів, адміністративнихрішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвитокфінансово-кредитної системи та національної економіки загалом [13].
Головнимзавдання державної фінансової політики є пошук оптимальної моделі перерозподілуфінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва та соціальногозахисту населення. Залежно від тривалості періоду та характеру розв’язуванихзавдань державна фінансова політика поділяється на:
- фінансову стратегію;
- фінансову тактику.
Першавизначає довготривалий курс держави у сфері фінансів і передбачає вирішеннявеликомасштабних завдань, друга – розв’язання завдань конкретного етапурозвитку шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і зміни способіворганізації фінансових відносин.
Основниминапрямами державної фінансової політики в Україні мають бути:
· сприяння розвиткові виробництва,підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості;
· мобілізація і використання фінансовихресурсів для забезпечення соціальних гарантій;
· вплив за допомогою фінансовогомеханізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій,що загрожують здоров’ю людини;
· активізувати інвестиційну діяльністьдля перебудови, структурної побудови нового господарства;
· вдосконалити оподаткування і всіфінансові відносини з метою досягнення фінансової стабілізації, оздоровленняфінансів підприємств.
Фінансоваполітика держати має бути побудована таким чином, щоб її складові елементи –бюджетна, податкова, грошово-кредитна політики сприяли підвищенню ефективностігосподарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливістьвиконувати плани виробничого та науково-технічного розвитку, соціальніпрограми.
Науковообґрунтована фінансова політика держави, продумане використання податкових,інвестиційних і цінових механізмів для стимулювання розвитку продуктивних силсприятиме прискореному виходу економіки з структурної кризи, стабільномунарощуванню виробництва промислової і сільськогосподарської продукції,збільшенню дохідності підприємств і надходженню коштів до державного бюджету[14].
Списоквикористаної літератури
1. Конституція України
2. Бюджетний кодекс України
3. Послання Президента України доВерховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегіїекономічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”
4. Постанова Верховної Ради України “Проосновні напрями бюджетної політики на 2004 рік”, від 19 червня 2003 року.
5. Рішення Ради Національного банкуУкраїни № 21 від 17.09.2003 “Про основні засади грошово-кредитної політики на2004 рік”
6. Бабич В.П., Сало И.В., Государственноеуправление финансами в рыночной экономике/К: — 1994, с – 49
7. Буковинський С.А., Фінансовастабілізація як основа фінансової політики // Фінанси України, № 4, 1997 р. –с. 3-19
8. Василик О.Д., Теорія фінансів:Підручник – К.: НІОС – 2000, с. 57-64
9. Ван Хорн Дж. К. Основы управлениягосударственных финансов / М.,2001
10. Вахненко Т., Напрями вдосконалення борговоїполітики держави // Економіка України, 2002, № 5 – с. 16-24
11. Вахрин П.И., Немитой А.С., Финансы. Гл.3 – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000 – с. 502
12. Діденко В.М., Прядко В.В., Курс лекцій“Фінанси” – Чернівці.: “Ратуша”, 1998 р. с. 53-58
13. Загородній А.Г., Вознюк, СмовженкоТ.Г., Фінансовий словник – 4-те видання, випр. Та доп. – К.: Т-во “Знання” КОО;Л.: Вид-во “Львів” – с. 412
14. Іванух Р.А., Колобова Л.В., Фінансоваполітика держави на шляху стабілізації економіки // Фінанси України № 5, 1997.С. 36-41
15. Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю,Аналітична економія, принципи, проблеми і політика, Частина І, Макроекономія /Тринадцяте видання / Львів.: “Просвіта” – 1997 р. С. 290-312
16. Лагутіч В., Монетарна політика ідержавні фінанси // Економіка України, 2002, № 7, с. 10-16
17. Лаптев С.В., Основы теориигосударственных финансов, М.: — 2001
18. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З.Залога, Державне регулювання економіки / За ред. Д-ра екон. Наук, проф. і акад.АН Вищої школи України І.Р. Михасюка / – Львівський національний університетім. І. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999 р. С. 164-170
19. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія):Навч. Посібник – 2-ге вид. доп. і перероб. К.: КНЕУ, с 47-73
20. І.О. Петровська, Д.В. Клиновий, Фінанси(з елементами статистики фінансів), навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. С.18-19
21. Пинзеник В., Шанс, который мы упустили// Зеркало недели, 1997 № 35, с.11
22. Пирожков С.І., Сухоруков А.І.,Григоренко О.В., Фінансова політика в Україні та Російський Федерації:порівняння, досвід, проблеми; Монографія / За ред. А.І. Сухорукова – К.: МІУРВ,2000, с. 64-65, 140
23. Полозенко Д.В., Фінансова політикаперехідної економіки // Фінанси України, № 8, 1999 – с. 3-11
24. Романенко О.Р., Фінанси: Підручник –К.: Центр навчальної літератури. 2004 – с. 36-41
25. Финансы / Под ред. М.В. Романовського,О.В. Врублевской, Б.М. Сабанти. Гл-3 – М.: Изд-во «Перспектива», Изд-во «Юрант»2000 – с. 520
26. Фінанси: вишкіл студії, навчальний посібник/ За ред. Д.ек.н., проф. Юрів С.І. – Тернопіль: Карт – Баланш, 2002 р. С. 37-38
27. Фінансове право: Підручник / (АлісовЕ.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. та ін.); Керівник авторського колективу івідп. Ред. Л.К. Воронова – Х.: Фірма “Консули”, 1998 – С. 10-11
28. Фінансово-кредитні важелі державногорегулювання економіки: [Ред.кол. Л.І. Даниленко (відп. Ред) та ін.] – К – 2002– 160 с, 92-95
29. Черняк В., Сколько “украинских”долларов осело за рубежом? Или как повысить эффективность внешней торговли? //Деловая Украина, 1994, № 31, с. 2
30. Юрій С.І., Бескид Й.М., Бюджетнасистема України: Навчальний посібник: К.: НІОС, 2000 – С. 46
31. Яцюта В.П., Удосконалення фінансовоїполітики // Фінанси України / 2001, № 8, с. 60-66
Додаток
Таблиця1
Фінансово-валютніпоказники України до і після грошової реформи 1996 р. [21]
№№ Показники До реформи Після реформи 1. Інфляція середньомісячна, за серпень-липень відповідних років, %81,0
5,1
17,8
1,4
2. Зростання ВВП за січень-серпень відповідних років, % -9,5 -6,9 3. Зростання промислового виробництва за липень-червень відповідних років (червень – 100% -4,4 -2,2 4.Динаміка обмінного курсу доларами за липень-червень відповідних років, %:
- номінальний
- реальний
-32,8
-26,1
2,2
-13,3
5. Зміна реальної грошової маси М2 з 1 серпня по 1 червня відповідних років, % -25,5 23,8 6.Кредитні вкладення в економіку з 1 вересня по 1 червня відповідних років, %:
- номінальний
- реальний
40,6
-25,1
46,9
24,8
7. Середні кредити ставки комерційних банків за липень відповідних років, % 66,3 47,0 8. Питома вага національної валюти в структурі грошової маси М2 на 2 липня відповідних років, % 82,1 85,3 9.Коефіцієнт монетизації економіки (відношення грошової маси до ВВП), %
І квартал
ІІ квартал
11,1
14,6
16,5
17,6
10. Продано доларів США за червень-червень, млн. 13491 23161 11. Питома вага бартеру в експорті за січень-червень відповідних років, % 21,2 11,9 12.Приріст вкладень населення за січень-червень відповідних років, %:
- номінальний
- реальний
34,7
7,7
36,5
29,5
13. Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення на 1 серпня відповідних років, % 52,0 61,3Таблиця2
Основніфіскальні індикатори 2000-2007 років (Зведений бюджет України відсотків до ВВП)
Показники /
Роки / примітка
Доходи ВидаткиДефіцит (-)
Профіцит (+)
2000 / факт 28,88 28,31 0,57 2001 / факт 26,9 27,19 -0,29 2002 / факт 28,04 27,3 0,74 2003 / факт 31,69 29,31 2,38 2004 / проект 27,57 28,88 -1,31 2005 / прогноз 27,09 27,27 -0,18 2006 / прогноз 27,76 27,79 -0,03 2007 / прогноз 28,78 28,81 -0,03