Реферат: Міжнародні валютні системи на сучасному етапі
Міжнародні валютні системи на сучасному етапі.
ПЛАН
Вступ… 3
1. Поняття валютних відносин та валютної системи… 5
1.1 Сутність міжнародних валютних відносин… 5
1.2 Грошова структура міжнародної валютної системи… 9
2. Еволюція міжнародних валютних відносин… 12
2.1 Система золотого стандарту… 12
2.2 Бреттон-Вудська валютна система… 16
2.3 Ямайська валютна система… 21
2.4 Перспективи створення біполярної валютної системи… 24
3. Головні напрями удосконалення міжнародної валютної системи… 28
Висновок… 31
Список використаної літератури… 33
Вступ
Перехід людства від аграрноїдо індустріальної цивілізації, що супроводжувався первісним нагромадженнямкапіталу, поглибленням суспільного і міжнародного поділу праці,інтернаціоналізацією господарського життя, привів до формування світовогогосподарства та світового ринку, сприяв подальшому розвитку міжнароднихекономічних, у тому числі й валютно-фінансових відносин, відносин,удосконаленню їхньої функціонально-інституційної структури.
Виникнення світового ринку якпідсистеми господарства, пов’язаної з обміном товарів за межами національноїекономіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну, стимулювалоперетворення грошей у валюту (національну, іноземну, міжнародну), виокремленнявалютно-фінансових відносин у відносно самостійну сферу, найважливішимиелементами якої є національні, регіональні та міжнародна (світова) валютнісистеми.
Міжнародна (світова) валютнасистема – це інституційно-функціональна форма організації міжнароднихвалютно-фінансових відносин, яка склалася внаслідок еволюції світовогогосподарства і юридично закріплена міждержавними домовленостями.
Головним завданням цієїсистеми є регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків,опосередкування платежів за експорт та імпорт товарів, капіталів, послуг таінших видів міжнародної господарської діяльності, створення сприятливих умовдля розвитку виробництва та міжнародного поділу праці. Ця динамічна, еволюційнасистема пройшла у своєму розвитку ряд етапів, кожен з яких віддзеркалюваврівень зрілості валютно-фінансових відносин.
Основна мета даної курсовоїроботи – дослідити особливості функціонування та перспективи розвиткуміжнародних валютних систем.
Поставлена мета обумовиланеобхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· дослідитисутність міжнародних валютних систем;
· вивчитиособливості еволюції міжнародних валютних відносин;
· розглянутиперспективи створення біполярної валютної системи;
· проаналізуватиголовні напрями удосконалення міжнародної валютної системи.
Предметом курсовоїроботи є економічні відносини з приводу функціонування міжнародних валютнихсистем.
В якості об’єктакурсової роботи виступають міжнародні валютні системи.
Курсова робота складаєтьсяіз вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовано актуальністьтеми дослідження, визначено мету, завдання, предмет та об’єкт курсової роботи.Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновкахсформульовано основні результати дослідження.
1. Поняття валютнихвідносин та валютної системи1.1 Сутність міжнароднихвалютних відносин
Валютні відносинияк сукупність зв’язків, що спорадично виникали між різними країнами та окремимисуб’єктами міжнародного обміну, з’явилися давно і були зумовлені двомаголовними причинами. По-перше, запровадження і використання грошей та грошовихсистем різних країн і регіонів. По-друге, розвитком товарного виробництва,суттєвим розширенням обміну, що опосередковувався грошима різної державноїприналежності. Грошова економіка, торговий капітал, що почали бурхливо розвиватися,починаючи з ХІІІ ст.., були тією рушійною силою, яка спонукала до формуваннявалютних відносин між країнами.
У міжнароднихвалютних відносинах оперують такими поняттями, як валютний паритет, валютнийкурс, конвертованість валют та ін. Валютний паритет є відносно стійкоювеличиною і визначається співвідношенням між валютами різних країн абоекономічних угрупувань. В умовах функціонування золота як загальногоеквівалента визначальним був золотий паритет, за яким оцінювалася купівельнаспроможність тієї чи іншої грошової одиниці залежно від вмісту золота в ній. Уданий час паритет окремих валют, насамперед наднаціональних (колективних), щовідображає новітні процеси в міжнародних валютних відносинах, формується наоснові кошика кількох валют.
Під валютнимобмінним курсом розуміють ціну грошової одиниці однієї країни, виражену вгрошовій одиниці іншої країни. Встановлення валютного курсу називається котируванням.Як правило, здійснюється пряме котирування, тобто одна одиниця іноземної валютиоцінюється в національній валюті. Лише у Великобританії використовуєтьсяобернене котирування: фунт стерлінгів оцінюється в іноземній валюті[1].
Валютнаконвертованість означає можливість вільного і необмеженого обміну однієї валюти на іншііноземні валюти. Конверсія може бути повною, коли обмін здійснюється набудь-яку іноземну валюту при поточних операціях та операціях, пов’язаних зрухом капіталу, та частковою, якщо валюта даної країни обмінюється лише надеякі валюти і при окремих видах операцій з валютно-фінансовими ресурсами.
Валютні відносини виникаютьна національному та на міжнародному рівнях. На національно-державному рівнівони формують національну валютну систему, яка включає в себе валютні відносиникраїни, їх інституціональні форми, що визначаються валютним та іншимзаконодавством, розгалужену сукупність інфраструктурних підрозділів, щозабезпечують функціонування національної валютної системи. Таким чином, національнувалютну систему формують головні компоненти:
· національнагрошова (валютна) одиниця;
· офіційнізолотовалютні резерви;
· паритетнаціональної валюти та механізм формування валютного (обмінного) курсу;
· умовиконвертованості валюти;
· наявністьчи відсутність валютних обмежень;
· банківськіта кредитно-фінансові установи, валютні біржі;
· порядокздійснення зовнішньоторговельних розрахунків;
· системавалютного регулювання і валютного контролю та ін.
Регіональні валютні системистворюються в межах міжнародних інтеграційних угрупувань та валютних блоків. Вонихарактеризуються, як правило, наявністю власної міждержавної абонаднаціональної (колективної) валюти, механізму взаємної валютної координаціїта регулювання (європейська змія) та інших важливих атрибутів, які виокремлюютьїх у відносно відособлені ланки міжнародних валютно-кредитних відносин.
Міжнароднавалютна система охоплює усю світову економіку. ЇЇ розвиток пов’язаний зформуванням світового ринку, єдиної системи світового господарства внаслідокпоглиблення і диверсифікації міжнародного поділу прації, інтернаціоналізацієюекономічного життя та глобалізацією усіх аспектів господарської діяльності.Головними елементами сучасної міжнародної валютної системи є:
· національнірезервні та колективні (наднаціональні) валютні одиниці;
· склад іструктура інших міжнародних платіжних активів (засобів);
· механізмвалютних паритетів та обмінних (валютних) курсів;
· умовивзаємної конвертованості валют;
· формиміжнародних розрахунків;
· умовифункціонування міжнародних валютних ринків та ринків золота;
· статусміждержавних валютно-кредитних організацій.
Міжнародна валютна система регулюєтьсянормами національного та міжнародного права, інструментами і положеннями, щовипливають із спільно розроблених і прийнятих країнами документів і угод[2].
Таким чином, міжнароднівалютно-фінансові і кредитні відносини – це сукупність відносин у сфері грошейі кредиту, які опосередковують рух товарів, капіталів і послуг між країнами,регіонами, фірмами, банками, установами, фізичними особами.
Ці відносини, що охоплюютьдосить широке коло економічних зв’язків, виникають і функціонують наоб’єктивній основі міжнародного поділу і кооперації праці, міжнародного обмінудіяльності, глобалізації і диверсифікації світогосподарських стосунків.
Концентрований вираз вонидістають у таких категоріях, як валютні курси, платіжний та розрахунковийбаланси, платежі за грошовими вимогами та зобов’язаннями, кредитні операції,валютні ризики.
Система валютних відносин єзначною мірою субстанціональною структурою сучасного світового господарства,його функціональних зв’язків. Перспективи його стабільного розвитку, досягненняглобальної рівноваги вирішальним чином визначаються життєздатністю, гнучкістю імобільністю насамперед цієї системи.
Водночас слід мати на увазі,що валютна система є однією з найскладніших за своєю внутрішньою будовою танайвпливовішою за своїм функціональним призначенням ланкою світогосподарськихзв’язків[3].
Таким чином, головна функціяміжнародної валютної системи – ефективне опосередкування платежів за експорт таімпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвиткуміжнародної системи виробництва і поділу праці, поглиблення міжнародноїторгівлі та міжнародної інвестиційної діяльності.
1.2 Грошова структураміжнародної валютної системи
Міжнароднавалютна система складається з двох головних грошових блоків:
· резервнінаціональні валюти;
· наднаціональнівалюти[4].
Світові гроші –головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженнямвнутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Першимисвітовими грошима, що виконували усі відповідні функції, були дорогоцінніметали, головним чином золото і срібло. Однак поступово вони витіснялися ізвнутрішнього і міжнародного обміну і замінювалися національними валютами, щовиконують роль міжнародних грошей. Тенденції до розширення використаннянаціональних грошових одиниць у міжнародних економічних відносинах євіддзеркаленням процесів міжнародного поділу праці, дедалі більшої відмови відідей автаркії та ізоляціонізму, фактом визнання кожної національно-державноїгосподарської системи органічною частиною світового господарства.
Зростаючаінтернаціоналізація виробництва усіх сфер господарського життя викликає потребув більш тісній, адекватній вищеназваним процесам, міжнародній валютнійкоординації.
Прийняторозрізняти міжнародну торгову та міжнародну резервну валюту, функції якихвиконують деякі національні гроші.
Міжнароднаторгова валюта слугує для оцінки та опосередкування міжнародних торговихоперацій, яким є експорт і імпорт товарів, послуг, капіталів тощо. У даномувипадку вона виконує ті ж самі функції, що й національна валюта, тобто міривартості і масштабу цін, засобу платежу і нагромадження.
Крім того, наміжнародних валютних ринках торгова валюта виступає як товар, є предметомкупівлі-продажу. Її ціна (валютний курс_ змінюється залежно від попиту тапропозиції. Йдеться про операції переважно приватного характеру. На даномурівні державні органи використовують міжнародні гроші у тому випадку, якщо вониздійснюють подібні операції саме як приватні організації.
Інша сфера, вякій обертаються світові гроші, пов’язана із взаємодією країн як суб’єктівміжнародних економічних відносин. У даному випадку світові гроші, будучивалютним резервом держави, використовуються передусім для покриття дефіцитуплатіжного балансу, позик, кредиту, допомоги тощо. На цьому рівня валютнірезерви забезпечують здійснення офіційних, тобто державних фінансових операцій,у яких суб’єктами виступають не приватні особи (фізичні), а лише держави таїхні уряди. Мова йде при цьому про однакові за якістю гроші, але про різнірівня суб’єктів їх використання та застосування[5].
Головна функціяміжнародної резервної валюти - створення валютних державних резервів (функціянагромадження та скарбу). Вона ж виступає інтегруючою одиницею, в якійвизначається паритет національних валют і таким чином здійснюється їхзіставлення. Міжнародна резервна валюта використовується для збереженнявідносно стабільного валютного курсу шляхом інтервенцій на внутрішньому таміжнародному валютних ринках.
Міжнароднимистали валюти тих держав, національна економіка яких мала найбільшу вагу усвітовому господарстві і значною мірою впливала на міжнародну торгівлю і вивізкапіталу.
Інші валютивиконують лише окремі функції, виступаючи, наприклад, як міжнародна торговавалюта.
У цілому жступінь розвинутості міжнародних грошей можна визначити залежно від такихфакторів:
· всі чилише обмежені функції вони виконують як торгова чи резервна валюта;
· якиймасштаб міжнародних операцій вони забезпечують чи опосередковують;
· діютьвони в межах усієї системи світового господарства чи лише на обмеженійтериторії.
Найбільш поширеноюміжнародною торговою (водночас і головною резервною) валютою є долар США, здопомогою якого здійснюється майже 2/3 міжнародної торгівлі. Водночас долар СШАє також важливою міжнародною резервною валютою, оскільки він становитьвирішальну частину міжнародних валютних інтервенцій[6].
Міжнароднавалютна система розвивається в даний час двома взаємопов’язаними суперечливимишляхами. З одного боку, посилюються роль і значення глобальнихвалютно-фінансових структур (МВФ, Група Світового банку), що відповідаєпотребам транс націоналізації та глобалізації економічного розвитку. З іншогобоку, відбуваються процеси регіоналізації валютно-кредитних відносин,формування валютних блоків (зон), основою яких є долар США, євро та ієна. Яка здвох тенденцій стане домінуючою, покажуть події у міжнародній валютній сфері внайближчі десятиліття.
2. Еволюція міжнароднихвалютних відносин2.1 Система золотогостандарту
Практикавикористання золота в міжнародних розрахунках була узаконена в 1867 р. наПаризькій конференції укладанням міждержавної угоди, що визнавала золото єдиноюформою світових грошей. Відповідно до угоди в міжнародних розрахунках застосовувалисянаціональні золоті монети, але визначальним був не їхній номінал, а вага.
Паризька валютнасистема офіційно закріпила золотий стандарт, який базувався на наступнихструктурних принципах:
· кожнавалюта мала золотий вміст;
· курснаціональних валют був прив’язаний до золота і через золотий вміст валютиспіввідносились одна до одної за твердим валютним курсом;
· увідповідності із золотим вмістом встановлювались їх золоті паритети;
· валютивільно конвертувались у золото;
· золотовикористовувалось як загальноприйняті світові гроші.
На практицісклався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту тапропозиції але в межах „золотих крапок” (так звані максимальні границівідхилення валютного курсу від встановленого золотого паритету, яківизначаються витратами на транспортування золота за кордон).Якщо ж ринковийкурс золотих монет відхилявся від паритету, заснованого на їх золотому вмісті,то боржникам було вигідніше розраховуватись за міжнародними зобов’язаннямизолотом, а не іноземними валютами. Для нормального функціонування валютноїсистеми, заснованої на золотомонетному стандарті, була необхідна наявністьзолотих запасів у кожної з країн, що входять у валютну систему, а такождостатня кількість золотих грошей в обігу. Споконвічна обмеженістьзагальносвітових запасів золота визначила неминучість кризи і наступної зміниданої валютної системи. Основна частина міжнародних розрахунків здійснюваласяпри цьому за допомогою тратт (переказних векселів), виписаних у будь-якійнаціональній валюті. Основною валютою, що використовувалась при укладанніторговельних угод головним чином був англійський фунт стерлінгів, золото ж застосовувалосьдля оплати пасивного сальдо міжнародних розрахунків країни. Країни з дефіцитнимплатіжним балансом змушені були проводити дефляційну політику, обмежуватигрошову масу в обігу, щоб перешкоджати відливу золота з країни. Виключенняскладала Великобританія, оскільки її валюта де-факто була резервною.
З прискореннямподальшого розвитку економіки та поглиблення господарських зв’язківзолотомонетний стандарт зжив себе. Також настання кризи золотого стандартуприскорила Перша світова війна, з початком якої центральні банкидержав-учасниць системи припинили розмін банкнот на золото і збільшили їхнюемісію для покриття військових витрат, що спровокувало сильну інфляцію і хаос ввалютних відносинах.
Вихід бувзнайдений після закінчення війни у встановленні золотодевізного стандарту,заснованого на золоті і провідних валютах, які конвертувались у золото.Девізами стали називати засоби в іноземній валюті, призначені для міжнароднихрозрахунків. Новий устрій світової валютної системи було юридично закріпленоміждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922р.
Генуезька валютнасистема базувалась на наступних принципах:
1. Її основою були золото ідевізи — іноземні валюти. Національні гроші використовувалися в якостіміжнародних платіжно-резервних засобів, що знімало обмеження, пов’язані іззастосуванням золотомонетного стандарту, але при цьому ставило світову валютнусистему в залежність від стану провідних національних економік. Однак у періодміж двома світовими війнами статус резервної не був офіційно закріплений ні заоднією з валют.
2. Збереглися золоті паритети. Розмінвалют на золото здійснювався безпосередньо (валюти США, Франції,Великобританії) чи побічно, через іноземні валюти.
3. Був відновлений режим вільноплаваючих валютних курсів.
4. Валютне регулювання сталоновим елементом світової фінансової системи і здійснювалося у формі активноївалютної політики, міжнародних конференцій і нарад. Спроби регулювати валютнівідносини, у першу чергу валютні курси, фактично означали визнаннянеефективності теорії ринкової рівноваги в сфері зовнішньоекономічних зв’язківі міжнародних розрахунків. [7]
Нова валютнасистема принесла відносну валютну стабільність у сферу світовихторгово-фінансових відносин, але одночасно створила передумови для тривалихвалютних воєн і численних девальвацій. Переміщення основного світовоговалютно-фінансового центра з Західної Європи в США також повинно було знайтисвоє відображення в устрої світової валютної системи. США прагнули дозатвердження гегемонії долара в міжнародних розрахунках, що призвело догострого суперництва між доларом і фунтом стерлінгів. Стабільність валютноїсистеми була остаточно підірвана світовою економічною кризою. Велика депресія1929-1933 р. вдарила по одній з основних валют — долару США, що призвело дохаотичного переміщення капіталів, багато країн зазнало валютних криз, яківикликали девальвації, збільшення дефіциту державних бюджетів, відлив золота. Урезультаті Генуезька валютна система втратила стабільність. Був припиненийрозмін банкнот на золото у внутрішньому обороті всіх країн, і збереглася тількизовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США,Великобританії і Франції.
Ще однимпотрясінням для світової валютної системи стала економічна криза 1937 року, щовикликала нову хвилю знецінення валют. До початку Другої світової війни незалишилося ні однієї стійкої валюти.
У період війнивалютні обмеження ввели як воюючі, так і нейтральні країни. Заморожені офіційнікурси валют практично не змінювалися, хоча купівельна спроможність грошейпостійно знижувалася в результаті інфляції. Знову зросла роль золота яксвітового резервного і платіжного засобу, військові і стратегічні товари можнабуло придбати тільки за золото. Відповідно, валютний курс втратив активну рольв економічних відносинах. Війна ще більше поглибила кризу Генуезької валютноїсистеми і вона була розділена на валютні блоки. Головними з них булистерлінговий та доларовий. Ряд країн намагалося зберегти золотий стандарт і учервні 1933 р. Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія на Лондонськійміжнародній економічній конференції створили золотий блок, пізніше до цих країнприєдналися також Італія, Чехословаччина та Польща. Проте золотий блокпроіснував тільки до 1936 р., з відміною Францією золотого стандарту вінперестав існувати[8].
Тогочаснареальність вимагала створення нової, більш ефективної валютної системи,розробка якої почалася уже в роки війни англійськими й американськими фахівцями.
2.2 Бреттон-Вудськавалютна система
Експерти, щопрацювали над проектом, прагнули розробити принципи валютної системи, здатноїзабезпечити економічне зростання і обмежити негативні соціально-економічнінаслідки криз. У результаті були підготовлені проекти, які базувалися натеоретичних розробках Г. Уайта (США) і Дж. Кейнса (Великобританія), для нихбули характерні наступні загальні принципи:
· вільнаторгівля і рух капіталу;
· урівноваженіплатіжні баланси, стабільні валютні курси;
· золотодевізнийстандарт;
· створенняміжнародної організації для спостереження за функціонуванням світової валютноїсистеми, для взаємного співробітництва і покриття дефіциту платіжного балансу.
За основу згодомбуло взято американський варіант, і третя світова валютна система булаоформлена на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 р. іотримала назву Бреттон-Вудська валютна система.
Таким чиномпочаток формування післявоєнної світової валютної системи було закладено впринципах Бреттон-Вудської угоди. Зупинимось більш докладніше на самихпринципах[9]:
1. За золотом зберігалась рользагального еквівалента, паритети всіх валют виражались у золоті. Це булозафіксовано у тексті статуту МВФ (стаття IV, розділ І): „Паритети валют всіхдержав-учасниць мають виражатися у золоті, яке є загальним еквівалентом, атакож у доларах США за його золотим вмістом на 1 липня 1944 р.” По суті бувуведений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах- доларі США і фунті стерлінгів. Проте на практиці лише долар зберігав зовнішнюконвертованість, а зв’язок всіх інших валют із золотом здійснювавсяопосередковано. Казначейство США продовжувало розмінювати долар на золотоіноземним центральним банкам за офіційною ціною, виходячи з золотого вмістудолара.
2. Золото продовжуваловикористовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб.
3. Курсове співвідношення валюті їхня конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютнихпаритетів, виражених у доларах.
4. Для девальвації валюти більшніж на 10% був потрібний дозвіл МВФ. Межі відхилення ринкового курсу відпаритету були встановлені за Статутом МВФ в 1%. Задача дотримання меж коливанькурсів лягла на центральні банки відповідних країн, для чого вони були зобов’язаніздійснювати доларові інтервенції.
5. Були створені міжнароднівалютно-кредитні організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнароднийбанк реконструкції і розвитку (МБРР). Основними задачами МВФ стали наданнякредитів в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метоюпідтримки нестабільних валют, здійснення контролю за дотриманням країнами-членамипринципів світової валютної системи і забезпечення валютного співробітництвакраїн.
У перспективіпередбачалися уведення взаємної конвертованості валют і поступове скасуваннявалютних обмежень, для введення яких був потрібний дозвіл МВФ. Основні зусилляМВФ та МБРР були направлені на відновлення системи багатосторонніх платежів таконвертованості валют по рахункам поточних операцій[10].
Основні положенняБреттон-Вудської угоди, як вже зазначалося, були напрацьовані переважно удискусіях між американцями та англійцями, однак в остаточному варіанті угодипозиція США була відбита набагато повніше. План створення валютного союзу,висунутий Кейнсом, був відхилений, проте вдалося домовитись про створенняМіжнародного Валютного Фонду (МВФ), статут якого містив три головних положення.
По-перше, кожна країна-учасниця угодиповинна була встановити офіційний курс національної валюти до золота чирезервної валюти (валютний паритет) і не допускати відхилення курсу відпаритетного більш ніж на 1% у ту чи іншу сторону. У статуті формально всівалюти визнавалися рівнозначними, проте стаття IV основою валютної системи визнавалазолото та долар США. Ціна 1 унції золота, на той момент, дорівнювала 35доларам США. США була єдина країна, яка виражала вартість своєї національноївалюти в золоті, всі інші країни повинні були зафіксувати паритети національнихвалют у доларах США і не допускати відхилення валютного курсу більш ніж на 1%від паритетного. Слід також відзначити, що у статуті було встановлено поняття „фундаментальногопорушення рівноваги” суть якого зводилась до того, що в разі порушеннярівноваги платіжного балансу країною-учасницею валютний паритет міг бутизмінений лише після консультацій з іншими членами організації. Проте самепоняття „фундаментального порушення рівноваги” ніколи не було чітко визначено іпізніше неодноразово ставало предметом спорів між державами-членами МВФ.
По-друге, стаття VIII статуту передбачала, щодержави-члени МВФ повинні ввести вільну конвертованість національних валют попоточних операціях, і для вирішення цієї задачі, згідно статті ХІ передбачавсятрирічний період. Не заборонялося встановлення контролю на національному рівніза рухом капіталу, однак державам-учасницям пропонувалося утримуватись відвведення дискримінаційних валютних заходів і встановлення декількох валютнихкурсів.
По-третє, МВФ одержував правонадання фінансової підтримки країнам, які мають коротко- чи середньострокові проблемиз платіжним балансом і вводити санкції проти країн з великим позитивним сальдоплатіжного балансу. Кожній країні встановлювались закріплені за нею квоти назапозичення з Фонду, розміри внесків і кількість голосів при проведенніголосування. Квота визначалась з урахуванням частки країни в сукупномусвітовому доході, обсязі світової торгівлі і міжнародних резервів. Внескикраїн-членів складались із золота чи доларів США (25%) і національноївалюти (75%). Країнам дозволялося вільно робити запозичення в межах їхніх квот,однак будь-які додаткові запозичення були сполучені з дотриманням ряду строгихумов. У відношенні країн, що мали велике позитивне сальдо платіжного балансу,МВФ мав право удатися до застереження про „дефіцитну валюту”. При вступі в силуданого застереження країни-члени МВФ повинні були увести валютний контроль, щообмежує імпорт і інші поточні операції у відношенні країни з великим активомплатіжного балансу[11].
Економічнаперевага США і слабкість їхніх конкурентів, що виражалася в дефіциті платіжнихбалансів і невеликих золотовалютних резервів, викликали загальний попит надолари і породили „доларовий голод”, що призвело до посилення валютних обмеженьу більшості країн.
В результатікризи платіжних балансів, посилення інфляції, нестійкості економіки валютнікурси, завдяки численним девальваціям, зазнали істотного зниження по відношеннюдо долара.
У той же час цевідіграло позитивну роль у відновленні зруйнованої війною економіки ЗахідноїЄвропи та Японії, призвело до заохочення експорту з цих країн. У зв’язку з чимБреттон-Вудська валютна система протягом чверті століття сприяла ростусвітової торгівлі і виробництва. Одночасно накопичувалися протиріччя, що сталипричиною її кризи і руйнування. Долар поступово втрачав монопольне положення увалютних відносинах, а марка ФРН, швейцарський франк і японська ієна сталишироко використовуватися в якості міжнародного платіжного і резервного засобу.Зникла економічна і валютна залежність Західної Європи від США, характерна дляпіслявоєнних років. Сформувалися три світових валютних центри — США, ЄС іЯпонія. Одночасно відбулося величезне збільшення короткострокової зовнішньоїзаборгованості США у виді доларових нагромаджень іноземних банків — „доларовийголод” перемінився „доларовим перенасиченням”.[12]
Хоча традиційновважається, що Бреттон-Вудська система існувала в період з 1944 по 1971, удійсності вона успішно функціонувала лише між 1959 і 1968. З 1946 до січня 1959валютні курси підтримувалися за рахунок стабілізаційних кредитів, Програмивідновлення Європи і регіональних платіжних і інших угод типу Європейськогоплатіжного союзу. Лише в 1959, коли валюти країн Західної Європи стали вільноконвертованими, Бреттон-Вудська система почала функціонувати в повному обсязі,і саме в 1960-х роках вона фактично розпалася. З 1968 уся система „коректованоїприв’язки” знаходилась на межі розвалу й у 1971 припинила своє існування.
КризаБреттон-Вудської валютної системи породила багато проектів валютної реформи:від створення колективної резервної одиниці, випуску світової валюти, забезпеченоїзолотом і товарами, до повернення до золотого стандарту. Пошуки виходу звалютної кризи велися довго — спочатку в академічних, а потім у правлячих колахі різних комітетах. У 1972-1974 р. „комітет двадцяти” МВФ підготував проектреформи світової валютної системи[13].
2.3 Ямайська валютна система
На змінуБреттон-Вудській системі прийшла нова валютна система, контури якої буливизначені на нараді представників країн-членів МВФ, що відбулась в січні 1976р. у м.Кінгстоні (Ямайка). Ця система отримала назву Ямайська валютнасистема. Вона почала функціонувати з квітня 1978р., після її ратифікаціїдержавами-учасницями. Четверта валютна система, яка діє і понині, базується нанаступних принципах:
· введеностандарт СДР замість золотодевізного стандарту.
· країнам-учасницямнадавалося право вибору будь-якого режиму валютного курсу;
· ослабленийамериканський долар був позбавлений статусу єдиної офіційної резервної валюти;
· юридичнобула оформлена демонетизація золота, тобто були скасовані офіційна ціна золота,золоті паритети валют, припинений розмін доларів на золото. За Ямайською угодоюзолото не повинне було більше служити мірою вартості і точкою відліку валютнихкурсів;
· збереженийна руїнах Бреттон-Вудської системи МВФ покликаний був підсилити міждержавневалютне регулювання.
За задумомЯмайська валютна система повинна була стати більш гнучкою, ніж Бреттон-Вудська,та еластичніше пристосовуватися до нестабільності платіжних балансів і валютнихкурсів. Одержавши волю у виборі режиму валютного курсу, різні країни пішлирізними шляхами. Так називані „великі економіки”, типу США і Японії, увеливільно плаваючі курси. Для малих країн, що залежать від експорту, і особливо для країн, що розвиваються, зі слабкими фінансовими ринками відпускати своївалюти „у вільне плавання” представлялося занадто ризикованим. Вони, якправило, намагалися зберегти в тій чи іншій формі систему фіксованих курсів іконтроль за рухом капіталів (с. 184).[14]
Західноєвропейськікраїни — члени ЄС не могли дозволити собі проведення автономної валютноїполітики без ризику поставити під загрозу торгівлю і узагалі всю системуекономічного співробітництва усередині Співтовариства. На початку 70-х роківвони ввели режим, що одержав назву „валютна змія”. На практиці це означалоустановлення твердих меж взаємних коливань курсів валют країн-учасниць повідношенню один до одного і їх „спільне плавання” стосовно долара. Длякоординації валютної інтервенції і взаємної кредитної підтримки був створенийЄвропейський фонд валютного співробітництва — деяка подоба МВФ у європейськомуформаті.
З’явилися і новімоделі фіксації валютних курсів. Одну з них, апробовану спочатку в Гонконгу іна Бермудах, у 80-і роки — в Аргентині, а в 90-і — в Естонії. Мова йде про такназивану систему „currency boards”. „Валютне керування” чи „валютна рада”- так це зазвичай звучить в українському перекладі. Суть системи „валютногокерування” полягає в тім, що курс національної валюти в законодавчому порядкуфіксується і жорстко прив’язується до курсу однієї зі стійких іноземних валют.Центральний банк зобов’язаний підтримувати встановлений курс із наявнихвалютних резервів[15].
Німецький економістАйхенгрін вважає систему „валютного керування” украй ризикованою і радитьвикористовувати її лише в екстремальних ситуаціях, щоб придушити галопуючуінфляцію. Удавана простота досягнення стабільності валютного курсу, попереджаєвін, — лише ілюзія. В умовах „валютного керування” уряд приречений на „драконівські”заходи для урізування бюджетних витрат, щоб забезпечити точну відповідністьгрошової маси розміру валютних резервів. Соціально-політична напруженість іповна відсутність можливості маневру в питаннях грошової емісії — така лишечастина ціни, яку необхідно заплатити за введення режиму „валютного керування”.Узагалі, вважає Айхенгрін, ефективним цей рецепт може бути тільки в малихкраїнах з нерозвиненим фінансовим ринком, де влада може розраховувати в разіпотреби на фінансову підтримку з-за кордону (с. 186-187).[16]
Наприкінці 1984року у світі існували наступні режими „плаваючих” валютних курсів:
· вільноплаваючі курси валют мали США, Канада, Великобританія, Японія, Греція, Ізраїль,ПАР, Ліван;
· країни,що входять у європейську валютну систему (ЄВС), зафіксували курси взаємногообміну своїх валют (так називана „європейська валютна змія”), але ці курси „плавали”стосовно третіх валют;
· 16 країнвизначали центральні курси своїх валют стосовно СДР;
· рядкраїн, включаючи країни Північної Європи, прив’язували курси своїх національнихвалют до „кошика” іноземних валют;
· валюти 38країн були прив’язані до долара США, 13 — до французького франка, 5 країн — доінших валют.[17]
На сьогодення усвіті існує біля десятка різних режимів валютного курсу. Але жоден з них неможна назвати ідеальним.
2.4 Перспективи створеннябіполярної валютної системи
Процестрансформації долароцентристської світової валютної системи в біполярну модельміжнародної валютної системи розвивається на протязі достатньо довгого періодучасу. Наприкінці ХХ ст. значно зросла роль цілого ряду факторів в підсиленнітенденцій до створення біполярної міжнародної валютної системи. До їх числаможна віднести наступні:
1. Зростаючий потенціал країнЄвропейського союзу в світовій економіці та його не відповідністьнепропорційній ролі західноєвропейських валют в міжнародних валютно-фінансовихі торгових відносинах (табл. 1).
2. Широкомасштабна глобалізаціяміжнародних фінансових потоків в зв’язку з розповсюдженням плаваючих валютнихкурсів і лібералізації ринків капіталів, потенційно посилююча внутрішнянестійкість долароцентристської світової валютної системи.
3. Об’єктивна взаємназацікавленість ЄС і США в створенні стійкого економічного і валютного союзу вЄвропі.[18]
Таблиця 1
Основні макроекономічніпоказники розвитку ЄВС, США і Японії у 2000р.
Показник ЄВС США Японія Населення, млн. чол. 303 276 127 Доля ВВП в світовому ВВП, % 22322 35034 24922 ВВП на душу населення, євро.* 16,0 22,0 7,3 Рівень безробіття, % 8,9 4,0 4,7 Державний борг, % до ВВП 70,3 57,3 130,4 Доля експорту країн в їх ВВП, % 18,7 14,4 9,7 Доля експорту в світовому експорті, % 19,0 15,0 9,2 Поточний платіжний баланс, % від ВВП -0,7 -4,4 2,5 Оцінка темпів росту ВВП і споживчих цін, %: ВВП Зростання цін ВВП Зростання цін ВВП Зростання цін 1999р. 2,5 1,2 4,2 2,2 0,8 -0,3 2000р. 3,4 2,3 4,1 3,4 1,5 -0,6 Доля валют в міжнародних офіційних резервах, % ** 16,0 76,0 8,0 Доля валют в інвестиціях в міжнародні активи, %** 13,0 53,0 15,0 Доля валют в обмінних операціях на валютному ринку, %** 28,0 46,0 13,0 Доля валют в розрахунках в міжнародній торгівлі, %** 22,0 59,0 6,0*Долі ВВП базуються на оцінці ВВП країн по паритету купівельної спроможності.
**Дані по 15 країнам ЄС (12 країн ЄВС плюс Великобританія, Данія, Швеція)
Джерело: ПищикВ.Я. Евро и доллар США. Конкуренция и партнерство в условиях глобализации. –М.: Изд-во «Консалтбанкир», 2002. – 304с.; с.188
Введення в обігєвро, і пов’язаний з ним процесформування біполярної моделі нового світового валютного порядку являє собоюпрагнення підтримати стабільність міжнародної валютно-фінансової системи, і вкінцевому рахунку відповідає інтересам як всього світового співтовариства, такі самих США. Дану позицію розділяють провідні європейські та американськіекономісти. Як вважає лауреат Нобелівської премії в галузі економіки Р.Манделл, народження євро є найбільш значимою подією минулих десятиліть, навітьбільш важливою, ніж крах Бреттон-Вудської валютної системи, оскільки в історіїз’явилась реальна можливість змінити силову конфігурацію міжнародної валютноїсистеми. На думку Р. Манделла в перспективі міжнародна валютнасистема може стати триполярною, і буде базуватись на доларі США, євро і золоті.Золото буде призвано виконувати роль наднаціонального гаранта против проведенняпотенційно інфляційної політики в зоні євро і зоні долара США.[19] В цьому контекстінеобхідно відмітити спроби створення єдиної ісламської грошової одиниці – золотогодинара, який на ряду з євро і доларом може стати основою можливої п’ятоїміжнародної валютної системи.
Сама ідеяорганізації сильної мусульманської валюти з’явилася в середині 70-х років, колимусульмани нанесли перший серйозний удар по економіці країн Заходу, піднявшисвітові ціни на нафту. Саме тоді стало ясно, що в руках у нафтовидобувних країнє реальна зброя, і відразу виникла ідея „вийти” з економічної вторинності взолотий динар. Уведення золотого динара в міждержавній торгівлі дозволило бзастрахуватися від утрат на різниці валютних курсів. Причому золото не тількиздатне захистити платіжний баланс від стрибкоподібного коливання курсів валют,але це і єдині адекватні гроші в рамках ісламського погляду на економіку.Використання золота дозволяє уникати речей, що не відповідають ісламськимуявленням про економіку, наприклад позичкового відсотка. Однак тоді відподібного плану довелося відмовитися. Для цього було кілька причин. По-перше,арабські держави групувалися навколо Організації країн експортерів нафти(ОПЕК). Саудівська Аравія, що відігравала провідну роль у картелі, споконвічновиступала в союзі із США на відміну від іншого ісламського світу: Індонезії,Малайзії, Пакистану. Крім того, на початку 80-х у результаті громадянськоївійни і вторгнення ізраїльської армії був практично цілком знищений Ліван, щопретендував на роль фінансового і банківського центра арабського світу.
Однак до кінцясторіччя ідея введення золотого динара в ісламських країнах знову сталаактуальної. До середини 90-х рр. Малайзії вдалося вийти на досить незалежнуекономічну політику, і відразу постало питання про реанімацію ідеї золотогодинара. У результаті провідна роль стабільного острова для реалізації великихфінансових і економічних проектів перейшла від Лівану до Малайзії. Однак,особливо авторитет Куала-Лумпура піднявся після того, як Малайзії вдалося, завдякиграмотній політиці кабінету Махатхіра Мохаммада, з найменшими втратами вийти зазіатської фінансової кризи. Саме малайзійський прем’єр і став основнимідеологом уведення єдиної, забезпеченої золотом, ісламської валюти, динара.
У 2000-2001 рокахпочалися практичні кроки по створенню ісламського загального ринку і введеннюзагальної валюти. Проблема активно обговорювалася малайзійськими, саудівськимиі єменськими фінансистами. У листопаді 2001 року в Дубаї пройшла офіційнацеремонія введення в обіг золотих динар і срібних дирхам. Вперше в обіг буливипущені монети, що поширювалися по офіційних каналах через Thomas Cook і DubaіІslamіc Bank. Золотий динар вже емітований і є в обігу в малайзійській офшорнійпровінції Лабуан і в ОАЕ. Вага монети складає 4,3 грами, що відповідає нормам,прописаним у Корані. Однак у тім же 2001 року, після того як США перейшли відекономічних заходів впливу на близькосхідні справи до військових, монархіїПерської затоки забажали дистанціюватися від проекту.
Утім, Малайзія,яка відрізняється незалежною політикою, вирішила не відмовлятися від проектузолотого динара. Уведення золотого динара у взаєморозрахунках між ісламськимикраїнами дозволило б у перспективі знизити залежність від американського долараекспортоорієнтованих економік мусульманських держав. Зрозуміло, що це в першучергу політичний проект, який при успішному розвитку дозволив би створитинезалежну від американців „базу” усередині роздробленого ісламськогоспівтовариства. Те, що піонерами на цьому шляху стануть саме Іран і Малайзія,невипадково. В Ірані з початку 80-х років економіка де-юре ісламізована, аМалайзія є одним з піонерів ісламізації в банківській справі[20].
Таким чином можназробити припущення, що скоріше за все в найближчі 30 років, в наслідокпроцесів глобалізації, буде сформована п’ята міжнародна валютна система основоюякої стануть євро, долар США, золотий динар і можливо золото.
3.Головні напрями удосконалення міжнародної валютної системиСтрімке зростаннясвітового фінансового ринку в останні десятиліття, істотне збільшення прямихіноземних інвестицій після ІІ світової війни, світова фінансова криза 90-х роківХХ ст., привернули увагу аналітиків, науковців, керівних кіл міжнароднихвалютно-фінансових організацій до необхідності подальшого удосконаленнясучасної міжнародної валютної системи. Початок широкої дискусії з цих питаньбуло покладено під час відзначення 50-річчя від дня створення Бреттон-Вудськоївалютної системи, заснування Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банкуреконструкції і розвитку.
Суть пропозиціїщодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системи зводиться,по-перше, до більш повної і всебічної політики провідних країн світу на кшталтмаастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, доформування центральної системи координації та регулювання валютних курсів, меншжорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейськогомеханізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режимвільного плавання, по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.
Остаточнез’ясування усіх питань та забезпечення практичного функціонування реформованоїсистеми пропонується покласти на МВФ. При цьому МВФ повинен зосередитисяпереважно на наданні позик, спрямованих на підтримання макроекономічноїрівноваги, а не довгострокового розвитку, що входить до функцій Світового банку.Макроекономічне регулювання, уніфіковані валютні курси та відкрита системаплатежів мають стати наріжним каменем діяльності МВФ, що посилить його системнутрансформаційну здатність щодо фінансування і підтримання макроекономічнихстабілізаційних програм. Йдеться про всебічне надання допомоги своїм членам упідтримці зорієнтованої на розвиток економічної стратегії, що включаєконтрольовану інфляцію, кредитні параметри, регулювання валютних курсів тавідкриття економік перехідних країн та країн, що розвиваються, для торгівлі таіноземних інвестицій. Безперечно, стратегія МВФ мусить бути гнучкою івраховувати унікальні умови, історичні геополітичні та інші особливості кожноїкраїни.
Впровадженняцентралізовано-керованої міжнародної валютної системи є тривалим процесом. Їїпрактичне здійснення вирішальною мірою залежатиме від узгодженої політикипровідних індустріальних держав світу, насамперед „великої сімки”, від перебігуподій у самій розгалуженій системі міжнародних валютних відносин. У цьомузв’язку зростає також значення аналітичної роботи, що здійснюється в рамкахМВФ, зокрема, шляхом підготовки і видання „Світового економічного огляду”, таін.
Важливим крокомдо подальшої диверсифікації та глобалізації повноважень МВФ є надання йомустатусу спостерігача у щорічних нарадах групи Великої вісімки. Особливо зростаєйого значення як повноважного центру координації економічної і монетарноїполітики глобального рівня, під час гострих фінансових криз[21].
Загроза світовихфінансових криз вимагає створення відповідних стримуючих противаг тапревентивних захисних засобів у глобальному масштабі. Сприяння з боку МВФ можездійснюватися за двома напрямками. По-перше, надання технічної допомоги країнамв удосконаленні їх економічної політики таким чином, щоб унеможливитиперевищення меж валютних диспаритетів та виникнення криз платіжних балансів.
По-друге, якщокриза все ж таки сталася, надання фінансової підтримки для здійсненняколекційної політики. Це вимагає створення попереджувальної системи, яка бпильно відслідковувала урядову політику і пропонувала необхідні корективи тастворювала можливості для взаємної перевірки та уточнення економічнихіндикаторів.
Таким чином, сучасніміжнародні відносини потребують оперативних і скоординованих дій національнихурядів та міжнародних валютно-кредитних організацій.
Висновок
В якості висновківзрезюмуємо основні результати курсового дослідження:
· Уміжнародних валютних відносинах оперують такими поняттями, як валютний паритет,валютний курс, конвертованість валют та ін.
· Валютнівідносини виникають на національному та на міжнародному рівнях. Нанаціонально-державному рівні вони формують національну валютну систему, якавключає в себе валютні відносини країни, їх інституціональні форми, щовизначаються валютним та іншим законодавством, розгалужену сукупністьінфраструктурних підрозділів, що забезпечують функціонування національноївалютної системи.
· Регіональнівалютні системи створюються в межах міжнародних інтеграційних угрупувань тавалютних блоків. Вони характеризуються, як правило, наявністю власноїміждержавної або наднаціональної (колективної) валюти, механізму взаємноївалютної координації та регулювання (європейська змія) та інших важливихатрибутів, які виокремлюють їх у відносно відособлені ланки міжнароднихвалютно-кредитних відносин.
· Міжнароднавалютна система охоплює усю світову економіку. ЇЇ розвиток пов’язаний зформуванням світового ринку, єдиної системи світового господарства внаслідокпоглиблення і диверсифікації міжнародного поділу прації, інтернаціоналізацієюекономічного життя та глобалізацією усіх аспектів господарської діяльності.
· Міжнароднавалютна система складається з двох головних грошових блоків: резервнінаціональні валюти; наднаціональні валюти.
· Міжнароднавалютна система розвивається в даний час двома взаємопов’язаними суперечливимишляхами. З одного боку, посилюються роль і значення глобальнихвалютно-фінансових структур (МВФ, Група Світового банку), що відповідаєпотребам транс націоналізації та глобалізації економічного розвитку. З іншогобоку, відбуваються процеси регіоналізації валютно-кредитних відносин,формування валютних блоків (зон), основою яких є долар США, євро та ієна. Яка здвох тенденцій стане домінуючою, покажуть події у міжнародній валютній сфері внайближчі десятиліття.
· Скорішеза все в найближчі 30 років, в наслідок процесів глобалізації, буде сформованап’ята міжнародна валютна система основою якої стануть євро, долар США, золотийдинар і можливо золото.
· Сутьпропозиції щодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системизводиться, по-перше, до більш повної і всебічної політики провідних країн світуна кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС;по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання валютнихкурсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чиєвропейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніжсучасний режим вільного плавання, по-третє, до вирішення проблем валютноїліквідності.
Список використаноїлітератури
1. Боринець С. Я. Міжнароднівалютно-фінансові відносини. Київ: Знання, 2004, 409 с.
2. Боринець С.Я. Міжнародніфінанси. Київ: Зання-Прес, 2002, 311 с.
3. Гальчинський А. Теоріягрошей. Київ: Основи, 1998, 415 с.
4. Геращенко А.С. Настольнаякнига трейдера., С-Петербург., изд-во «V.I.P Капитал»., 2002, 368с.
5. Івасів Б.С. Гроші та кредит.Тернопіль: Карт-бланш, 2000, 510 с.
6. Міжнародні валютно-кредитнівідносини: Підручник / А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікора та ін.; заред. А.С. Філіпченка. – К.: Либідь, 1997. – 208с.
7. Міжнародні фінанси // за ред.О.І. Рогача. Київ: Либідь, 2003, 784 с.
8. Носаченко І.М.Зовнішньоекономічні аспекти ринкової економіки. Львів: Світ, 2000, 112 с.
9. Пищик В.Я. Евро и доллар США.Конкуренция и партнерство в условиях глобализации. – М.: Изд-во «Консалтбанкир»,2002. – 304с.
10. ПредборськийВ.А., Гарін Б.Б., Кухаренко В.Д. Економічна теорія. Київ: Кондор, 2003, 492 с.
11. РокочаВ.В. Міжнародна економіка. Кн.2. Монетарна теорія міжнародної економіки. Київ:Таксон, 2003, 302 с.
12. РуденкоЛ.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції. Київ: ЦУЛ, 2003, 616с.
13. ТимниченкоМ.Ю. История становления и развития мировой валютной системы. Менеджмент вРоссии и за рубежом №5 / 2000
14. BarryEICHENGREEN. Vom Goldstandard zum EURO. Die Geschichte des internationalenWahrungssystems. Berlin: Verlag Klaus Wagenbach, 1999. 300 S.
15. CentralBanking, Vol. IX, #2, 1999, pp.31-32.