Реферат: Фінансові посередники

Курсова робота

на тему

Фінансві посередники

Зміст

Вступ

1. Посередницькіфінансові інститути та їх роль в ринковій економіці

1.1. Економічнийзміст посередницьких фінансових інститутів та їх значення на фондовому ринку

1.2. Організаціядіяльності фінансових посередників

1.3. Зарубіжнапрактика функціонування посередницьких фінансових інститутів

1.4. Правовезабезпечення діяльності посередницьких фінансових інститутів в Україні

2. Аналіздіяльності посередницьких фінансових інститутів

2.1. Аналіз таоцінка діяльності фінансових посередників на вітчизняному фондовому ринку

2.2. Аналізфункціонування посередницьких фінансових інститутів насвітовому фондовому ринку

3. Проблемидіяльності посередницьких фінансових інститутів та шляхи підвищенняефективності їх діяльності

Висновки

Література

Вступ

Структурнаперебудова української економіки потребує істотного збільшення обсягуінвестицій та активізації інвестиційної діяльності. Через падіння виробництва,неефективну сис тему оподаткування значно зменшилися обсяги прибутків –основних власних джерел інвестиційної діяльності підприємства.

Не забезпечуютьзростання обсягу інвестицій в економіку України також банківська система,фондовий ринок, спеціальні (вільні) економічні зони. Недосконалістьзаконодавчої бази, брак практичного досвіду надання позик, недостатній розвитокінфраструктури ринку цінних паперів, обмеження правовії гарантії для інвесторівстримують інвестиційну діяльність у країні.

Історично інститут фінансового посередництва виникає змоменту розподілу праці у сфері обслуговування кругообігу фінансових активів якеквівалента товарних продуктів, поступово виокремлюючись у самостійний видбізнесу. Оскільки сприяння розвитку будь-яких структур, запозичення чизалучення капіталу потребує спеціальних знань, послуги фінансових посередниківоб"єктивно викликаються практикою. Без фінансового посередництва можливазагроза операційного звуження ринку і натуралізація господарського життя (колимає місце безпосередній товарний взаємообмін без грошового компоненту, тобтобартеризація).

На сьогоднізареєстровано близько 1200 фінансових посередників, серед яких є торговціцінними паперами, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компаніїта комерційні банки. Реально на фондовому ринку України працює близько 20-30відсотків зазначеної кількості фінансових посередників.

Основна їхня функція-- це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційнихінвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи коштив борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний доход.Акумулюючи кошти таким чином, вони надають їх під вищі проценти інвесторам.Різниця між отриманим та виплаченим процентним доходом іде на покриття витратфінансового посередника та його прибуток.

Щодозмістовно-структурної характеристики терміна «фінансовепосередництво», то слід зазначити, що міжнародна й вітчизняна економічнатермінологія і юриспруденція не містять достатньо акцептованого визначення ітлумачення цього поняття.

Процесиреформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки йзумовлюють створення фондового ринку як складової частини ринкових відносин, щозабезпечує вільний обіг коштів у формі цінних паперів. Фондовий ринок сприяєобігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, дає можливість реальнооцінювати ефективність управління підприємством, створює умови длядобросовісної конкуренції та обмеження монополізму.

Для розвиткувітчизняного ринку інвестиційних ресурсів важливим є вирішення проблемипонятійного визначення та структуризації фінансових посередників. Фінансовіпосередники – сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитніспілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштівгромадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах урозпорядження позичальників.

Найголовніше завданняфінансових посередників – спрямувати рух капіталу до найефективнішихспоживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізаціякредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямогофінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов«язань. Логічно,що предметом праці для посередників на ринку стають цінні папери і гроші.

Таким чином, миможемо зробити висновок про доцільність та необхідність дослідження проблемифінансового посередництва в ринковій економіці, оскільки вони постаютьневід»ємною проміжною ланкою руху капіталів.

1.Посередницькі фінансовіінститути та їх роль в ринковій економіці

1.1. Економічний зміст посередницьких фінансових інститутів та їх значенняна фондовому ринку

Фінансовіпосередники є інституційними учасниками фінансового ринку – професійнимимаркетмейкерами, вони утворюють інституційну структуру ринку. Головне завданняфінансових посередників, які становлять інфраструктуру ринку полягає успрямуванні руху капіталу (інвестиційних ресурсів) до найефективнішихспоживачів. Проте представники як попиту, так і пропозиції позичкового капіталуможуть виходити на фінансові ринки самостійно або скориставшись послугамифінансових посередників.

Виникає питання:навіщо користуватися послугами фінансових посердників, якщо можна безпосередньоздійснювати свої фінансові операції на фінансовому ринку?

Проте, як показуєпрактика, роль фінансових посередників дуже важлива. Їхня діяльність вигідна ідля заощаджувачів, і для позичальників, а саме:

· відпадає потребав пошуках один одного;

· знижуєтьсяризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень;

· зпопереднього випливає зростання процентного доходу заощаджувача;

· знижуютьсясумарні витрати та витрати часу на відшкодування декількох заощаджувачів дляотримання потрібної суми позики;

· дрібнізаощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі, який дає вищіприбутки (порівняно з наданням у борг невеликої суми), але який був недосяжнийдля них через необхідність значних інвестицій;

· часто длязаощадників привабливішою є можливість отримання гарантованого доходу на свійкапітал (у вигляді, наприклад, банківського відсотка, доходу з облігацій,отримання пенсійних прав), ніж ризик участі у не завжди надійних проектах(наприклад, купівля акцій);

· фінансовіпосередники зменшують вартість здійснення фінансових операцій. Це досягаєтьсяними за рахунок уніфікації та спеціалізації.

Наведемо приклад.Певна особа укладає фінансову угоду з іншою. При цьому необхідно скористатисяпослугами юриста та нотаріуса (для складання інших документів, оформлення їх).Чим більше кваліфікованих спеціалістів буде залучено до цієї справи, тимнадійнішою буде ця угода, але одночасно і більших витрат від цього зазнаютьсторони.

При всьомурозмаїтті фінансових угод існує не так багато їх основних видів, щозустрічаються в практиці фінансового посередника, який спеціалізується в певнійгалузі. Маючи велику кількість клієнтів, фінансових посередник може залучитинайкваліфікованіших юристів для складання декількох типових форм угод, якілегко буде пристосувати до кожного конкретного випадку. Навіть при великихвитратах на таку розробку якість її буде висока, а ціна в розрахунку на одногоклієнта – низька.

Наведений прикладє проявом так званого ефекту масштабу. Цей ефект є найбільш потужним джереломефективності існування фінансових посередників. Крім зростання ефективностівикористання коштів за рахунок їх акумуляції, ефект масштабу проявляється такожу вартості оформлення фінансових операцій, вартості збирання інформації проекономічний стан потенційних клієнтів та вартості наданих позик. Одержаннянеобхідної інформації та моніторинг — не просто надто дорогі операції дляокремої фізичної чи юридичної особи, а й практично їм не під силу.

Без фінансовихпосередників не можуть бути реалізовані всі переваги існування фінансовихринків. Вони зменшують операційні витрати, знижують ризик та зменшуютьасиметричність інформації.

Оскільки існуютьрізні фінансові ринки, різні види посередницьких послуг, то закономірно, щовиникли досить різноманітні види фінансових посередників.

Відмінність уфінансових системах різних країн зумовлюють і дещо різний розподіл фінансовихпосередників на типи. Наведемо перелік та короткі характеристики фінансовихпосередників згідно з класифікацією, яка застосовується в США, оскільки вонанайбільш розгалужена і значна кількість з наведених видів фінансовихпосередників уже зараз функціонує у фінансовій системі України.

Фінансовіпосередники поділяють на три такі основні категорії:

· Депозитарніустанови – фінансові інститути, що мають право приймати внески та депозити.

Основною функцієюдепозитарних установ є залучення коштів населення та установ у виглядідепозитів і надання позик населенню та установам. З точки зору вивченнягрошового обігу та контролю над ним, ця категорія фінансових посередників єнайважливішою, бо саме вони шляхом відкриття та закриття депозитів впливають напропозицію грошей в економіці.

Депозитарніустанови – це комерційні банки та ощадні установи.

Ø Комерційнийбанк – це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції танадає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам усіх галузейгосподарства.

У більшості країнсвіту це найчисленніша група фінансових посередників. У США історично склалосятак, що лише комерційні банки (на відміну від ощадних установ) мали правовиконувати послуги щодо відкриття чекових депозитів та наданнякороткотермінових комерційних позик. Останнім часом права ощадних установ в СШАзначно розширилися, і тепер вони менше відрізняються від комерційних банків.

Ø Ощадніустанови. До них належать:

– позико-ощадні асоціації. Це,як правило, друга за кількістю група фінансових посередників.

Позико-ощаднаасоціація – фінансовий інститут, джерелами надходжень якого є ощадні, терміновіта чекові депозити; акумульовані кошти в основному використовуються на наданняпозик під заставу нерухомості. Оскільки позики під заставу надають на доситьтривалий термін, то заміна процентних ставок протягом цього часу істотновпливає на фіксований стан асоціації (аж до банкрутства при значному підвищеннірівня банківського відсотка).

– взаємоощадні банки. Дужеподібні до позиково-ощадних асоціацій у функціонуванні, але відрізняютьорганізаційною структурою: взаємоощадні банки завжди організовані на кооперативнихзасадах, і вкладники банку є його співвласниками.

– кредитні спілки – це невеликіфінансові установи, створені на кооперативних засадах у певній соціальній групі(службовці однієї фірми, члени однієї профспілки тощо) для надання позик(здебільшого споживчих).

· Ощадніустанови контрактного типу: страхові компанії та пенсійні фонди

Залучаютьдовготермінові заощадження на контрактній основі. Свої фонди вони отримують увигляді періодичних внесків згідно з контрактами. Значна кількість укладених контрактівдає змогу, використовуючи теорію ймовірності та економічного ризику, доситьточно встановити сукупні обсяги майбутніх виплат по контрактах. Це в свою даєзмогу ощадним установам контрактного типу бути менше занепокоєними можливимизбитками порівняно з депозитарними установами. Отже, вони можуть знизити вимогищодо ліквідності своїх активів, тобто вкладати кошти в менш ліквідні, а саме –довготермінові, цінні папери, такі, наприклад, як корпоративні облігації, акціїта закладні.

Ø страховікомпанії

– компанії зістрахування життя;

– компанії зістрахування від пожеж та нещасних випадків

Ø пенсійніфонди

· Інвестиційніпосередники

Ø інвестиційнібанки

Інвестиційнийбанк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникамчерез випуск та розміщення облігацій або інших боргових зобов«язань.Виступає організаційним посередником (з»ясовує потреби позичальників,узгоджує умови позики, вибір виду цінних паперів, їх розміщення, організовуєпри потребі банківські синдикати) та гарантом між позичальниками таінвесторами.

Ø інвестиційнікомпанії

Інвестиційнакомпанія – компанія, що спеціалізується на інвестиціях в цінні папери іншихкомпаній. Акумулює кошти приватних інвесторів шляхом емісії акцій.Відрізняється від інвестиційного банку тим, що виражає інтереси індивідуальногоінвестора. Інвестиційні компанії бувають закритого та відкритого типу.

Ø іпотечнібанки

Іпотечний банк –банк, що спеціалізується на іпотечних операціях: видає довготермінові позикипід іпотеки; акумулює ресурси за рахунок емісії та розміщення іпотечнихоблігацій; виконує операції, пов«язані з пакетуванням іпотечних позик.

Ø житловібанки

Житловий банк –банк, що спеціалізується на кредитуванні та фінансуванні житлового будівництва.

Ø фінансовікомпанії

Фінансовакомпанія отримує свої фонди шляхом продажу комерційних паперів та випуску акційта облігацій. Отриманні кошти надаються споживачам у вигляді позик або кредитівна придбання дорогих товарів (меблів, автомобіль тощо), ремонт будинку тапотреби малого бізнесу.

Ø взаємніфонди

Взаємний фондпродає акції фонду багатьом дрібним інвестора і на залучені кошти формуєдиверсифікований портфель цінних паперів (здебільшого акції та облігації).

Ø взаємніфонди грошового ринку

Взаємний фондгрошового ринку є різновидом взаємних фондів, що виник нещодавно, має рисивзаємних фондів і одночасно дещо розширені функції, властиві депозитарнимустановам (акціонери фонду мають право випустити чеки з певними обмеженнями наїх суму).

Таким чином, миможемо визнати, що фінансові посередники окрім власного комерційногоспрямування розв»язують і загальні макроекономічні проблеми.

1.2.Організація діяльності фінансових посередників

Фінансовіпосередники на фондовому ринку здійснюють такі види діяльності:

- управлінняцінними паперами: інвестиційне управління інвестиційними фондами, контроль зачистими активами взаємних фондів інвестиційних компаній, управління портфелемцінних паперів клієнтів, управління цінними паперами, що перебувають увласності державних органів управління;

- операціїз акціями та іншими пайовими паперами: надання брокерських послуг, виконаннягенеральної угоди щодо операцій із цінними паперами на умовах дилерської угоди,зберігання цінних паперів свої акціонерів і клієнтів;

- операціїз облігаціями: здійснення клірингового обслуговування первинного розміщення,вторинного обертання, сплата доходів та погашення облігацій державної позики,виконання функцій дилера на ринку державних короткострокових безкупоннихоблігацій, клірингове обслуговування обороту облігацій своїх клієнтів;

- операціїз векселями: облік векселів, виконання договорів доручення (виконання функційдоміціанта), поручительство за вексельними зобов«язаннями (надання авалю),прийняття векселів на інкасо, надання кредиту під векселі.

Діяльністьторговців цінними паперами передбачає поставку цінних паперів за належну оплатуновому власнику і проводиться на підставі договорів доручення чи комісії зарахунок клієнтів або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажутретім особам.

Торговціцінними паперами мають право здійснювати тільки такі види діяльності:

— діяльністьз випуску цінних паперів (виконання торговцем з доручення, від імені та зарахунок емітента обов»язків з організації передплати на цінні папери абоїх реалізації іншим способом);

— комісійнудіяльність щодо цінних паперів (брокерську діяльність);

— комісійнудіяльність щодо цінних паперів (дилерську діяльність).

Допускаютьсятакож окремі види діяльності, пов«язані з обігом цінних паперів, наприкладконсультаційна діяльність для власників цінних паперів, управління активамиінвестиційних фондів тощо.

Дляздійснення торгівельної діяльності з цінними паперами необхідно отримати дозвілДержавної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Порядіз комерційними банками на ринку цінних паперів багатьох країн активнофункціонують інвестиційні банки. Інвестиційний банк – це фінансово-кредитнийінститут. який спеціалізується виключно на операціях з цінними паперами –випуску, розміщенні, обслуговуванні обороту – з метою залучення додатковихгрошових засобів, а також довгострокового кредитування своїх клієнтів, середяких може бути і держава.

Інвестиційнібанки не є банками у класичному розумінні цього поняття, оскільки вони невиконують цілого ряду банківських операцій, притаманних класичному комерційномубанку. Тому їх часто називають інвестиційними банкірами. Діяльністьінвестиційних банків, що визначає їхню сутність, відображається у їхніхосновних функціях. По-перше, вони сприяють отриманню фінансових ресурсів тимикорпораціями, органами державної та місцєвої влади, які їх потребують у значнихобсягах. По-друге, інвестиційні банкіри діють як брокери чи дилери прикупівлі-продажу цінних паперів.

Організаційно-правовоюформою інвестиційної компанії може бути акціонерне товариство або товариство зобмеженою відповідальністю.

В Україніінвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який можезалучати кошти для здійснення спільного інвестування через емісію ціннихпаперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія

¨ засновуєвзаємний фонд для здійснення діяльності щодо спільного інвестування

¨ випускаєінвестиційні сертифікати

¨ одержуєінвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданогонею у взаємний фонд

¨ одержуєприбутки від діяльності, зв»язані зі спільним інвестуванням, пропорційновартості майна, переданого нею у взаємний фонд

¨ одержуєприбутки від діяльності, зв«язані зі спільним інвестуванням, пропорційновартості майна, переданого нею у взаємний фонд

¨ здійснюєпридбання до 5% цінних паперів одного емітента

¨ інвестуєдо 10% своїх цінних паперів у одного емітента

¨ тримає вцінних паперах не менше 70% активів

Інвестиційнакомпанія зобов»язана заснувати інвестиційний фонд, який від іменіінвестиційної компанії здійснює спільне інвестування. Рішення про створеннявзаємного фонду вважається прийнятним, якщо за нього проголосувало не менше 3/4присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальнихзборах інвестиційної компанії.

Взаємний фонд маєокремі баланс та поточний рахунок. На його баланс інвестиційна компанія можепередавати майно у вигляді цінних паперів та об"єктів нерухомості. Коштивзаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційноїкомпанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення зазобов«язаннями з діяльністю інвестиційного фонду.

Крім того, процесстворення та функціонування інвестиційної компанії потребує здійсненняреєстрації випуску інвестиційних сертифікатів, публікації інвестиційноїдекларації та інформації про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційнісертифікати можуть бути іменними і на пред»явника, та мають відповідативимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондом.

На спільніінвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатівінвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційнихсертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і напред«явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперівінвестиційним фондів.

Управліннярізноманітними видами активів за згодою і дорученням власників здійснюютьспеціальні органи, які у ринковій економіці мають назву трастового управління.Найпоширенішим у світовій практиці є трастове управління фінансовими івиробничими активами.

Таким чином,процес формування та функціонування трасту передбачає наявність трьох осіб, асаме: засновника трасту, довірчого власника та бенефіціарія.

У сучасній практиці траст – це передусім проведенняоперацій з цінними паперами і грошовими коштами. Такі операції трастовіструктури (комерційні банки, трастові й інвестиційні компанії, інвестиційніфонди, довірчі товариства) здійснюють за згодою і довірою своїх клієнтів. Томурозрізняють такі види трастів.

/>
Рис. 1.1. Види трастів

При створенітрасту важливе значення має обґрунтування компетенції всіх його учасників, якавизначається у контракті про заснування трасту.

Таким чином, миможемо сказати про досить розгалужену структуру діяльності фінансовихпосередників, яка є дієвим механізмом ринкової економіки.

1.3. Зарубіжна практика функціонування посередницьких фінансових інститутів

Одними ізактивних учасників ринку цінних паперів, в багатьох країнах, традиційновиступають банки. Хоча їхня роль на ринку різних країн неоднакова, можнавизначити певні риси взаємодії комерційних банків на національному таміжнародному фондовому ринку. У країнах, де банки мають право здійснювати всівиди операцій з цінними паперами (наприклад, Німеччина), вони активно виходятьна ринки як емітенти, фінансові посередники та значні інвестори. У такихкраїнах, де роль комерційних банків на фондовому ринку значно обмежена (США,Канада, Японія), вони перебувають на ньому опосередковано шляхом участі вінвестиційній та посередницькій діяльності через трастові операції,кредитування інвестиційних компаній і фондів, співробітництво з брокерськимифірмами. До того ж практично у всіх країнах доходи комерційних банків відінвестиційної діяльності та операцій із цінними паперами становлять значнучастку в структурі загальних доходів.

Розширення тадиверсифікація форм участі комерційних банків на ринку цінних паперів призвелидо формування в економіці ряду країн великих фінансово-банківських груп,центром яких є комерційні банки, що концентрують поряд із собою відносносамостійні структури – інвестиційні фонди, та компанії, консультаційні фірми,трастові компанії і т.ін.

Як свідчитьсвітова практика, основний обсяг трастових операцій припадає на операціїуправління портфелями цінних паперів довірителя, а також на здійсненняінвестицій у цінні папери. Слід враховувати світовий досвід обґрунтування удоговорах випадків відчуження довірчими товариствами майна довірителя, а саме:коли це можливо, яка процедура та умови такого відчуження. Невизначеність цихпитань може призвести до конфлікту між довірителем і довірчим товариством. Крімтого, багатьох країнах трастові компанії управляють пакетами цінних паперів.Цей процес охоплює також підтримку ліквідності на певному рівні, продаж унеобхідних випадках частини акцій із пакета, що ним управлять, і купівлю більшінвестиційно-привабливих акцій. Такі питання теж треба відбити у договорі.

Пенсійні фонди –порівняно нове явище на фінансовому ринку. Перший сучасний недержавнийпенсійний фонд був створений у США компанією „General Motors“ 1950 року. Відтодіспостерігається бурхливий розвиток інститутів такого типу. Сьогодні понад 40%працездатного населення США бере участь у тих чи інших пенсійних системах(програмах). Активи пенсійних фондів США, як свідчить таблиця, перевищують 4,7трлн.дол., а виплачувані ними пенсії становлять майже третину щорічнихпенсійних виплат. Найбільшими корпоративними пенсійними фондами США є фондикомпаній AT&T, „General Motors“, „General Electric“, IBM та „Ford“ із загальної вартості активів161,5 млрд.дол. До найбільших некорпоративних (громадських) пенсійних фондівналежать Національний пенсійний фонд працівників сфери освіти, Каліфорнійськийпенсійний фонд, Пенсійний фонд „New York City“ та громадські пенсійні фондиштату Нью-Йорк із загальною вартістю активів 251,2 млрд.дол.

Таблиця 1.1

Пенсійні фонди якджерело капіталу в різних країнах світу (2003 р.)

Показники Франція Німеччина Італія Нідерланди Великобританія США Пенсійні активи як частка особистих активів % 3 2 2 39,6 25 20 Активи пенсійних фондів як частка ВВП, % 5,6 3 4 92 77 62 Активи пенсійних фондів (млрд.дол. США) – 65 43 363 897 4752

У багатьохкраїнах континентальної Європи, зокрема у Франції, Німеччині, Італії,переважають солідарні державні системи пенсійного забезпечення, що охоплюютьпрактично всіх працівників і забезпечують більшість їхніх пенсійних доходів. Доостаннього часу вони діяли успішно, забезпечуючи високі й гарантовані пенсії.Однак демографічні зміни, постійний процес старіння населення загрожуєстабільності функціонування таких систем пенсійного забезпечення. Длязбереження поточного рівня виплат необхідно постійно збільшувати суму внесків,що призводить до зростання витрат на оплату праці та зменшенняконкурентоспроможності підприємств. Західні економісти говорять пронеобхідність і неминучість реформування солідарних систем пенсійногозабезпечення та розвитку недержавних пенсійних фондів, наголошуючи, що такізміни матимуть також позитивний вплив на ефективність капіталу, загальнупродуктивність факторів виробництва й економічного зростання.

Сучасніінвестиційні банки в багатьох країнах займаються не тільки купівлею-продажемцінних паперів, а й організацією інвестиційних компаній, управлінням іпотекоюта венчурним капіталом. На підставі цього можна припустити, що діяльністьінвестиційних банків не відрізняється від діяльності комерційних банків. Однакдуже суттєва різниця між цими інституціями визначається сутністю та характеромдержавного регулювання їх. Законодавство багатьох країн орієнтує комерційнібанки на виконання класичних операцій, відокремлюючи від них інвестуваннякапіталу в цінні папери. Тим самим держава страхує клієнтів комерційних банківвід ризику операцій з цінними паперами, які в силу свого спекулятивного характерузагрожують стабільній роботі банків із грошовими заощадженнями. Однак рівеньзовнішнього регулювання інвестиційних банків у різних країнах має своюспецифіку, яка відображає особливості національної економіки.

1.4. Правове забезпечення діяльності посередницьких фінансових інститутівв Україні

В основурегулювання діяльності учасників ринку цінних паперів покладено відповіднезаконодавче забезпечення та контроль. До законодавчих актів, за допомогою якихздійснюється регулювання правовідносин на ринку цінних паперів, належить низькакодексів та законів України, указів Президента України, постанов КабінетуМіністрів України, а також нормативних документів міністерств та відомств.Найбільш важливі регулюючі, контролюючі та наглядові функції на фондовому ринкупокладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Розглянемодетальніше кілька нормативних документів, що регулюють діяльність учасниківринку цінних паперів, і які схвалено Державною комісією з цінних паперів тафондового ринку.

Основнимдокументом, котрий регулює діяльність торговців цінними паперами є»Правила здійснення торговцями цінних паперів комерційної та комісійноїдіяльності з цінних паперів".

Не менш важливізміни пропонує Проект стосовно статусу інвестиційних компаній. Положення визнаєінвестиційну компанію торговця цінними паперами, який, окрім провадження іншихвидів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестуванняшляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компаніястворюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженоювідповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільніінвестиції, повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат,визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії. Інвестиційна компаніядля здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов«язаназаснувати взаємний фонд, зареєструвати випуск інвестиційних сертифікатів.

Згідно зПроектом, інвестиційна компанія може заснуватися лише у формі відкритогоакціонерного товариства, а діяльність по спеціальному інвестуванню є длякомпанії виключним видом діяльності. Внесено зміни до порядку формуваннястатутного капіталу компанії – він формується виключно за рахунок грошовихкоштів, його розмір визначається Законом України „Про господарчітовариства“ і „не може бути менше суми, еквівалентної 1250мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати,діючої на момент створення акціонерного товариства“. Мінімальний розмір статутногокапіталу компанії, таким чином, зменшується в сорок разів.

Обмеженняможливих для інвестиційної компанії видів діяльності такими, що пов»язанівиключно зі спільним інвестуванням, робить компанію більш контрольованою,зменшує можливість використання керуючим коштів власників інвестиційнихсертифікатів на в інтересах інвесторів.

Створені вУкраїні інвестиційні фонди не мають права:

· випускатиоблігації та векселі;

· купуватипонад 5% цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 10% своїх ціннихпаперів в одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державнихпозик, зобов«язання державної скарбниці та інші;

· тримати вцінних паперах менше 70% активів інвестиційного фонду;

· купуватиінвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

· займатисяпредставницькою діяльністю з приватними паперами;

· братибанківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупувідкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

· здійснюватиінвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційногофонду (така, що має у власності понад 25% інвестиційних сертифікатів фонду);

· видаватимайнові гарантії, забезпечені майном фонду, третім особам, укладати договоризастави;

· купуватицінні папери повних та командитних товариств.

Для інвестиційнихкомпаній та фондів порядок випуску інвестиційних сертифікатів, розрахункучистих активів фондів, здійснення додаткових емісій та інших аспектівдіяльності також регламентуються відповідним рішенням та положеннями, а саме:

¨ порядкомреєстрації інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційноїкомпанії;

¨ положеннямпро порядок оцінки вартості чистих активів інвестиційних фондів і взаємнихфондів інвестиційних компаній;

¨ порядкомздійснення інвестиційним фондом або інвестиційною компанією додаткової емісіїінвестиційних сертифікатів.

Для здійсненнякожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів учасники ринку, якуже мовилося, мусять мати відповідні дозволи. Усі основні питання, пов»язаніз процедурою отримання їх, відображено у відповідних «Порядках видачідозволу» для кожного виду учасників ринку цінних паперів.

Вони визначають:

- умовивидачі дозволу;

- порядокподання заяви та перелік документів для отримання дозволу;

- термінирозгляду документів;

- обмеженняза видачу дозволу;

- порядоканулювання або зупинення дії дозволу;

- формидокументів.

Контроль задіяльністю учасників ринку цінних паперів та правозастосування є одним зголовних елементів регулювання ринку цінних паперів, що забезпечує створеннясприятливого правового клімату і захист прав інвесторів через виявлення тасвоєчасне запобігання правопорушенням, оперативне й усебічне їх розслідування.

Реформуванняпенсійного забезпечення, що відбувається в Україні, спрямоване на створеннятрирівневої системи і передбачає удосконалення нинішньої розподільчо-солідарноїсистеми (перший рівень), створення загальнообов«язкової накопичувальноїсистеми (другий рівень) та поступове запровадження елементів добровільноїнакопичувальної системи (третій рівень). Для запровадження трирівневої системиКабінет Міністрів України розробив два законопроекти: „Прозагальнообов“язкове державне пенсійне страхування» та «Пронедержавне пенсійне забезпечення», які були прийняті Верховною Радою упершому читанні 15 листопада 2001 року.

З прийняттямЗакону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» буде створенеправове поле для функціонування інститутів, що здійснюють недержавне пенсійнезабезпечення, і можливість формування добровільних пенсійних заощаджень.Проектом закону передбачено, що недержавне пенсійне забезпечення можездійснюватися недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями табанківськими установами. Відповідно до проекту недержавний пенсійний фонд – цеюридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує іпровадить діяльність тільки з метою накопичення пенсійних внесків учасниківпенсійного фонду (з подальшим управлінням і розміщенням), також здійснюєпенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

Проектом встановленозаконодавчі вимоги до інвестиційної діяльності фондів. До основних правилінвестування входять вимоги щодо диверсифікації, окрім обмеження щодо емітентівта іноземного інвестування для консервативних, поміркованих та агресивнихфондів відповідно. Велику увагу приділено також створенню належної системиадміністративного управління пенсійними фондами, в основі якої лежить надійниймеханізм автоматизованого персоніфікованого обліку, відповідні технологічнісхеми і форми звітності, що надаються суб"єктами недержавного пенсійногозабезпечення уповноваженим органам державного нагляду. Все це є першочерговимзаходом успішного створення і функціонування недержавних пенсійних фондів, якийне призведе до повторення окремих помилок інших щодо впровадження системидобровільного пенсійного забезпечення.

2. Аналіз діяльності посередницькихфінансових інститутів

2.1. Аналіз та оцінка діяльності фінансових посередників на вітчизняномуфондовому ринку

Сьогодніспостерігається тенденція до здійснення фінансовими посеред-никами діяльностічерез філії. Так понад 50 відсотків усіх фінансових посеред-ників, що отрималиліцензії Міністерства фінансів України та ФДМУна діяль-ність з цінними паперами, зареєстровані у 6 областях:Київській, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській іздійснюють діяльність на території України через мережу філій. Внаслідокзаконодавчої невизначеності та неузгодженості дій державних органів філіїфінансових посередників практично за межами без контролю. При цьому, якправило, залучивши кошти громадян, філії фінансових посередників зникають безнадання будь-яких відомостей про нове місцезнаходження або ліквідації якгромадянам, так і державним органам.

Незважаючи навелику кількість фінансових посередників, які здійснюють операції з ціннимипаперами, укладання угод в рамках організаційно оформленого ринку,представленого біржами, майже не відбувається. Позабіржовий ринок на сьогодні єпрактично неорганізованим, відсутні електронні торгово-інформаційні системи,відсутня законодавча база для їх створення. Поки що позабіржовий ринок Українисамоорганізовується через три асоціативні громадські об'єднання –Українськуасоціацію інвестиційного бізнесу, Українську асоціацію торговців ціннимипаперами та Українську асоціацію довірчих товариств, інвестиційних фондів ікомпаній, які об'єднують фінансових посередників на добровільних засадах. Впорядкуванняпотребує біржова торгівля похідними цінними паперами — опціонами, ф'ючерснимиугодами, варантами тощо. Стандарти організованого ринку похідних цінних паперівнині повністю поза увагою чинного законодавства (зокрема, обов'язковістьреєстрації похідної цінного паперу у державному реєструвальному органі), що даєможливість біржам влаштовувати торги на свій власний розсуд і за правилами, якіне відповідають світовим нормам та стандартам.

Однією з проблемзаконодавства на сьогодні є відсутність чіткої системи санкцій за порушенняфінансовими посередниками чинного законодавства. Основними санкціями, якізастосовуються до фінансових посередників відповідно до статті 39 ЗаконуУкраїни «Про цінні папери і фондову біржу», є призупинення дії тавідкликання ліцензій. На мою думку, таких санкцій недостатньо для припинення тапопередження порушень. Необхідна розробка системи штрафних санкцій в залежностівід виду порушення. Неодноразові перевірки діяльності фінансових посередниківдержавними органами показують, що порушення, виявлені при попередній перевірці,не усуваються фінансовими посередниками, що пояснюється відсутністю санкцій.Основною проблемою на сьогодні є те, що не передбачені подальші заходи післяпризупинення дії та відкликання ліцензій щодо розрахунків за зобов'язаннямифінансових посередників, не розроблена процедура банкрутства та санаціїфінансових посередників, які припинили свою діяльність.

Відсутній порядокбухгалтерського обліку в інвестиційних фондах, інвестиційних компаніях,довірчих товариствах. Недосконалий порядок розрахунку чистих активів інвестиційногофонду. Крім того, додаткові труднощі виникають через відсутність у громодян-інвесторівелементарних знань про функціонування ринку цінних паперів та діяльністьфінансових посередників. Внаслідок своєї необізнаності вони розраховують навеликі розміри дивідендів та негайну виплату доходів за цінними паперами івимагають виплат від фінансових посередників та звертаються з цього приводу додержавних органів. Крім того не маючи відповідних знань, громадяни підписуютьугоди з фінансовий посередниками, що утискають їх права та надають можливостідля зловживань за вкладеними коштами. Часто договори не відповідають вимогам,чинного законодавства.

З метою сприяння кооперуванню підприємств, щокооперуються та приватизуються, а також зміцненню виробничих зв’язків між ними,в Україні передбачено створення холдингових компаній. Це господарський суб’єкт,який володіє контрольними пакетами акцій ін. суб’єктів господарювання іздійснює відповідний контроль. Рішення щодо підтвердження наявностіконтрольного пакета акцій, якщо його розмір є меншим за 51%, приймаєАнтимонопольний комітет України.

Холдинговікомпанії також можуть бути дочірніми щодо інших холдингових компаній.

Існуютьрізноманітні шляхи створення холдингових компаній, а саме: заснування їхорганами, вповноваженими управляти державним майном самостійно або разом зіншими засновниками; поглинання одного суб’єкта господарювання іншим у процесіприватизації.

Для заснуванняхолдингових компаній необхідно подати ряд документів: обґрунтування доцільностістворення; перелік підприємств та їхніх структурних підрозділів, якіпропонується перетворити на холдингову компанію, та проект статуту.

В Україні є ряд галузей, в яких недопускається створення холдингових компаній ( торгівля товарами народногоспоживання та продукцією виробничо-технічного призначення, громадськехарчування та побутове обслуговування, автомобільний транспорт).

Законодавчо заборонено створювати холдинговікомпанії для реалізації ними та дочірніми підприємствами взаємозаміннихтоварів, при тому що їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному аборегіональному ринку перевищуватиме 35%.

/> <td/> />
Рис.2.1. Особливостістворення холдингової компанії у процесі корпоратизації та приватизації

Поглинання одногосуб’єкта господарювання іншим не допускається, якщо:

а) суб’єктгосподарювання, що поглинається, та холдингова компанія реалізують третімособам взаємозамінні товари та їхня сукупна частка на відповідному ринкуперевищує 35%

б) холдинговакомпанія або будь-яке з її дочірніх підприємств є споживачем товарів, яківиробляє суб’єкт господарювання, що поглинається, і частка цього суб’єкта навідповідному ринку перевищує 35%

в) суб’єктгосподарювання, що поглинається, здійснює збут товарів, які виготовляєхолдингова компанія або будь-яке дочірнє товариство, і частка першого навідповідному ринку в момент поглинання перевищує 35%.

Холдинговакомпанія, понад 25% акцій якої належать державі, не має права збувати продукціюдочірніх підприємств, передавати дочірнім підприємствам право на збут продукціїін. дочірніх підприємств, регулювати у будь-якій формі ціни на товари дочірніхпідприємств.

Дочірнєпідприємство не може володіти паями, акціями, іншими цінними паперамихолдингової компанії у будь-якій формі. У разі, коли понад 50% активівхолдингової компанії, що створюється, становлять фінансові активи, то до їїстатутного фонду, крім зазначених фінансових активів, може входити тільки темайно, яке безпосередньо необхідне для забезпечення функціонування апаратууправління цієї компанії.

Контрольні пакетиакцій дочірніх підприємств, що передаються засновниками до статутного фондукомпанії, не можуть перевищувати 30% відповідних статутних фондів цихпідприємств. Така холдингова компанія має право здійснювати лише інвестиційнудіяльність.

В Україні якпочаткову прийнято модель рівноправної участі всіх інвестиційних інститутів вопераціях на ринку цінних паперів, але практично не визначено поняття"інвестиційний банкір" (інвестиційний банк). Комерційні банки, як івсі інші фінансові посередники, мають практично рівні права щодо здійсненняоперацій на фондовому ринку.

Треба відзначити,що інвестиційна діяльність на ринку України має високий потенціал. По-перше,зростає обсяг акціонерного капіталу, по-друге, на українському ринку постійнозростає потреба значних довгострокових інвестицій із надійними гарантіямиповернення та доходності вкладів. Однак при значній кількості професійнихучасників фондового ринку залишається практично незайнятим широкий сектор,призначений для інвестиційних банків.

На ринку ціннихпаперів України комерційні банки можуть виконувати практично всі функції:емітента, інвестора, фінансового посередника, інфраструктурного учасника.

2.2. Аналіз функціонування посередницьких фінансових інститутів на світовомуфондовому ринку

У світовій практицівідомі так звані чисті холдингові компанії. Вони мають тільки один вид основноїдіяльності – участь у капіталі й управлінні інших компаній. Як приклад можнаназвати відому американську фірму «Ексон», до складу якої входитьцентральна холдингова компанія та ряд територіальних (можлива також наявністькомпаній на базі продуктового ринку, орієнтованого на спеціальну групуспоживачів). Для другого типу холдингів характерним є, крім участі у капіталі,безпосереднє здійснення виробничої діяльності. Прикладом такого холдингу можебути товариство «Америкен Телефон енд Телеграф» (АТТ), яке має багатодочірніх фірм і займається самостійним виробництвом продукції. Можлива іскладна ситуація, коли у холдинг-компанію входять «чисті» холдинги ісубхолдинги, які утримують акціонерні портфелі, а також ворибночо-фінансовігрупи: мішані холдинги: акціонерні компанії, які безпосередньо здійснюютьвиробничо-збутову діяльність. Яскравим прикладом може бути структураіталійського автомобілебудівного концерну ФІАТ, у якому основним є«чистий» холдинг "Італійське фінансове товариство". Вінволодіє контрольним пакетом акцій «мішаного» холдингу ФІАТ. У своючергу, останній утримує контрольні пакети акцій субхолдингів і дочірніхакціонерних компаній типу «Альфа-Ромео».

Створення такихструктур у своїй основі має на меті можливість збільшення автономностікомерційної діяльності окремих структурних підрозділів при початковомуінвестуванні холдингом дочірніх компаній, та майбутне посилення контролю завикористанням прибутку. Крім того, холдинг-компанії концернів використовуютьфункцію управління активами через купівлю прибуткових та продаж неприбутковихпідрозділів.

Досвід розвиненнякраїн свідчить, що холдингові компанії не обов«язково повинні володітиабсолютним контрольним пакетом акції дочірніх компаній. Такий пакет може бути умежах 10% загальної кількості акцій з правом голосу. Це зв»язазано,по-перше, з широкою дисперсією акцій, або наявністю великої кількості дрібнихакціонерів: по-друге, з поступовим зростанням впливу на ту чи іншу компанію(рис.2.2.).

Очевидним є те,що для управління дочірньою компанією завжди достатньо 51% її акцій. Але напрактиці можлива ситуація, коли контрольний пакет акцій є значно меншим. Удеяких країнах залежно від ступеня впливу розрізняють окремі види акціонернихтовариств. Наприклад, у Франції володіння компанією 10-50% акцій іншоготовариства визначається як участь у володінні капіталом, а у випадках, колипакет акцій становить понад 50%, то це вже буде філія.

Рис. 2.2. Рівнівпливу холдингу на процес управління іншою компанією

Якщо компаніїпопадають під другий, третій, четвертий і п«ятий рівень впливу, таку групуназивають фінансовою. Ці групи можуть мати централізовану або децентралізованусистему прийнятих рішень. Найвижливіший рівень централізації пекомендується дляфінансових груп, що в них фірми виробляють однотипні товари або надаютьаналогічні послуги. Повна децентралізація рекомендується холдингам, якізаінтересовані, насамперед, у вигідному інвестуванні різних галузейвиробництва.

Аналітична оцінкапроцесу створення та функціонування холдингових компаній у багатьох країнахдозволяє обгрунтувати їх реальні переваги у порівнянні з простою сукупністюпідприємств( рис.2.3.)

Рис.2.3. Реальніпереваги системи материнських та дочірніх компаній

Підбиваючипідсумки діяльності фінансових результатів діяльності фінансового посередника,не можна забувати, що пріоритетність відносних показників ефективностідіяльності над абсолютними не в усіх ситуаціях доречна. В умовах жорстокоїконкуренції фінансових посередників в економічно розвинутих країнах має низкурентабельність, але за рахунок здійснення значного обсягу операцій вони маютьвисокі абсолютні показники ефективності діяльності й з упевненістю можнастверджувати, що їхня діяльність високоефективна.

3. Проблеми діяльності посередницьких фінансових інститутів та шляхи підвищенняефективності їх діяльності

На ринку ціннихпаперів у взаємодії між собою виступають різноманітні учасники, які залежно відвиконуваних функцій поділяються на основних та інфраструктурних учасників. Допершої групи належить емітенти, інвестори і фінансові посередники –інституційні особи. До найбільш важливих інфраструктурних учасників фондовогоринку належать депозитарії, клірингово-розрахункові установи, реєстраторивласників цінних паперів, продавці ринкової інформації, біржі й позабіржовіторгівельні системи.

У перспективікомерційні банки можуть стати найбільш активними учасниками ринку ціннихпаперів, серйозним конкурентом інших інвестиційних інститутів. Основними видамиконкуренції інвестиційними інститутами можуть стати:

1) конкуренціяза обсяги здійснення інвестиційних операцій, за перерозподіл наявних та набуттянових функцій на ринку цінних паперів;

2) конкуренціяза залучення фінансових ресурсів потенційних інвесторів. Розвиток ринковоїекономіки веде до перерозподілу грошових накопичень бізнесу й населення накористь вкладень у цінні папери. Це викликає серйозну конкурентну боротьбу міжбанками та іншими інвестиційними інституціями за грошові ресурси;

3) конкуренціяза сфери діяльності фінансових брокерів і дилерів, якими найчастіше виступаютькомерційні банки;

4) конкуренціяза обсяги послуг із інвестиційного консультування та фінансового посередництвана фондовому ринку;

5) конкуренціяза здійснення функцій інфраструктурних учасників фондового ринку.

Досвід зарубіжнихкраїн доводить, що регуляторні зміни здебільшого відбуваються за економічнимикризами. Для України в сучасних умовах завдання ефективного регулюванняфінансовими потоками і поведінкою посередників дуже актуальне. Здаєтьсядоцільним акцентувати увагу на таких формах регулятивних змін і контролю:

1. Структурнийконтроль – нагляд за структурою фінансової системи (моніторинг за процесамизлиття і об»єднання компаній, галузеві й географічні обмеження вдіяльності різних фінансових інститутів).

2. Протекційнийконтроль (сприяння) – підтримка надійності фінансових інститутів, стимулюваннядовіри населення до фінансових посередників, забезпечення захисту праввласності при реалізації партнерських угод, посилення вимог до закриття іпоширення фінансової інформації, створення гарантійних фондів і установ ізрозв«язання суперечок.

3. Контроль зарозміщенням – вплив на просторове і галузеве переміщення капіталу на користьпріоритетних напрямків (стимулювання інвестицій, селективне кредитування,податкові, митні та інші пільги).

4. Організаційнийконтроль – встановлення стандартів функціонування ринків і фінансовихінститутів (посередників).

Черезнеобізнаність населення та внаслідок шахрайських дій деяких фінансовихпосередників підірвана довіра громадян до них у цілому, що негативно впливає напроцес приватизації і розвиток фондового ринку.

Недержавнапенсійна система є безпечним, а у більшості випадків і пільговим засобомзабезпечення після виходу на пенсію більш високого життєвого рівня, ніж той, щойого спроможна забезпечити лише солідарна система. Інша, не менш важливафункція недержавної пенсійної системи полягає в тому, що вона, як підкреслюютьбагато дослідників, є джерелом довгострокових інвестицій, необхідних дляекономічного розвитку країни. Акумулюючи заощадження населення у межахпенсійних програм та інвестуючи їх у акції, облігації підприємств, державніцінні папери, венчурні фонди тощо, пенсійні фонди забезпечують довгостроковефінансування економіки і держави.

В Україні назріланагальна потреба у створенні та розвитку недержавних пенсійних фондів якобов»язкового елемента системи недержавного пенсійного забезпечення. Ціфонди, з одного боку, мають надати змогу ефективно й цивілізовано залучатикошти громадян і роботодавців на формування додаткових пенсійних заощаджень длязабезпечення достойного життя після виходу на пенсію, а з другого – статиджерелом довгострокових інвестицій для реального і інноваційного секторівекономіки, що сприятиме загальному економічному розвитку країни.

Інфраструктурніінститути ринку цінних паперів формуються в Україні за принципами, що близькідо директив Європейського Співтовариства. Змішана, проміжна модель ринку ціннихпаперів України включає комерційні банки, які мають право на операції з ціннимипаперами, і небанківські інститут. Ця модель універсального комерційного банкувідрізняється від «американської» моделі, де банк має значніобмеження на операції з цінними паперами.

Визначимо основніцілі й напрями розвитку фінансового посередництва в Україні, а саме:

· створеннясприятливого інвестиційного клімату і стимулювання притоку інвестицій у виробництво;

· інвестиційнезабезпечення структурної перебудови економіки;

· мобілізаціявсі джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;

· стимулюванняпроцесів розвитку кредитно-фінансової системи;

· забезпеченнязростання ВВП і створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційнихресурсів;

· запровадженнямеханізмів стимулювання довгострокового кредитування виробництва комерційнимибанками;

· стимулюваннязбільшення заощаджень громадян та вдосконалення системи гарантій збереження їхвкладень у фінансово-кредитні установи;

· удосконаленнянормативно-правової бази інвестиційної діяльності;

· прийняттязаконів «Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайовіінвестиційні фонди)», «Про недержавні пенсійні фонди»,відповідних нормативних актів державних органів виконавчої влади, які повинніпередбачити:

- заходищодо захисту прав та законних інтересів приватних інвесторів;

- неприпустимістьконфлікту інтересів між структурними елементами систем спільного інвестування;

- виконаннявимог і рекомендацій міжнародних організацій стосовно спільного інвестування;

- мінімізаціювнутрішніх витрат систем спільного інвестування, здійснюваних за рахунокінвесторів;

· стимулюванняінститутів фондового ринку (організаторів торгівлі, прямих учасниківНаціональної депозитарної системи) до впровадження нових фінансових послуг,продуктів та інструментів;

· усебічнесприяння розвитку фондового ринку;

· створеннязаконодавчих передумов для сек«юритизації активів та зобов»язаньпідприємств і впровадження в обіг іпотечних цінних паперів;

· сприяннявипуску високоліквідних і довгострокових державних цінних паперів, а такожнадання місцевим органам влади можливості емітувати муніципальні облігації підпевні пріоритетні прибуткові програми;

· зосередженняторгівлі ліквідними цінними паперами на організованому ринку за допомогоюпередусім економічних важелів.

Саме за такихумов функціонування фінансових посередників можна досягти підвищенняефективності їх діяльності.

Висновки

Вітчизнянийфінансовий ринок неоднорідний за складом учасників: поряд із великимиконкурентноздатними структурами існує чимало вузько профільних та малих. Майжевсі посередники достатньо диференційовані за клієнтами і напрямками діяльності(як міжгалузевими, так і сегментарними), але у кризових умовах тяжіють доуніверсальності як форми вживання і оперують на різних секторах фінансовихпослуг. Попри всі негаразди здобутки професійного представництва досить вагомі:розвивається депозитарно-клірингова система, інститут зберігачів іреєстраторів, управління активами орієнтується на виділення в окрему функцію.Пропонований клієнтам сервіс включає консультації щодо вибору стратегіїфінансової поведінки, формування інвестиційно-кредитного портфеля, облік ізберігання активів, брокерське обслуговування, інформаційно-аналітичнесупроводження. Безумовно, що «законодавцями моди» є нерезиденти ікомпанії з участю іноземного капіталу. Відносна позиційна слабкість сутовітчизняних структур особливого пояснення не потребує: не можуть бути сильнимипосередниками в умовах розбалансованої фінансової системи і малопродуктивноїекономіки.

Оскільки основноювимогою до функціонування фінансових посередників є забезпечення прозорості іліквідності, їх діяльність потребує відповідно регулювання – як на державномурівні, так і на рівні самоорганізації. Слід визнати, що вітчизняним фінансовимпосередникам доводиться діяти в умовах недопрацьованих правил гри, що суттєводається взнаки.

Політика у сферіформування прозорого інституційного середовища з чіткою регламентацієюповедінки фінансових посередників спрямована на затребування і відновленняінвестиційного потенціалу ринку. Запропоновані форми регулювання посередництваможуть дати очікуваний раціональний ефект, тобто підтримати надійністьконкретних інститутів і стимулювати довіру потенційних партнерів до фінансовоїсистеми в цілому. Звичайно, при цьому можуть зрости операційні витрати державиі корпоративних структур, але підсумкові результати перекриють первіснівитрати. Збіг інтересів у поточному і перспективному моментах зробитьпосередницькі угоди взаємовигідними для всіх сторін, згодом можна реальночекати становлення масштабного вторинного ринку капіталів. Держава відновитьнайбільше джерело поповнення держбюджету – заощадження населення і приватніінвестиції. Постачальники і споживачі капіталу зможуть суттєво гармонізуватисвої відносини.

Для розвитку українського ринку інвестицій важливогозначення набуває розширення мережі та активізація діяльності інституціональнихінвесторів, насамперед інвестиційних компаній та фондів спільного інвестування(пайових і корпоративних), завдання яких полягає в нагромадженні значнихобсягів капіталу, зокрема вільних коштів домашніх господарств.

Література

1. ЗаконУкраїни “Про господарські товариства” від 19.09.91 №1576 — 12 // Баланс,1998р., № 33

2. ЗаконУкраїни “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 №1560 — 12 // Бізнес,1999р., №1-2

3. Антикризисноеуправление: Учебное пособие — под ред. Короткова Э.М.- М: Инфра, 2000.

4. БалабановИ.Т. ”Основы финансового менеджмента”, М., ”Финансы и статистика ”, 94р.

5. БланкИ.А. “Стратегия и тактика управления финансами”, К., СП ”АДЕФ-Украина “, 96р.

6. БрігхемЕ.Ф. ” Основи фінансового менеджменту ”, видавництво “Молодь”, К., 1997р.

7. Буряк П.У. Мобілізація фінансових ресурсів для активізації малого та середньогопідприємництва // Фінанси України. — 1999. — № 12.

8. ВолковН.Ф. Державне регулювання діяльності фінансових посередників // ФінансиУкраїни. — 1996. — № 8.

9. ДолішнійМ. І. Фінансова політика і стабілізація економіки України // Регіональнаекономіка.-2000,-№ 1.

10. Збірникнаукових праць УФЕІ, 1999, — № 1(4)

11. Зимин И.АРеальные инвестиции: Учебное пособие — М: Тандем, 2000.

12. ІзмайловаК.В. Фінансовий аналіз: навч.пос. – К.: МАУП, 2000

13. КовалевВ.В.”Управление финансами”, М., ФБК-ПРЕСС,98г.

14. КозикінаА.Д. Аналіз діяльності фінансових посередників // Фінанси України. — 2001. — №3.

15. КорнєєвВ.В. Фінансові посередники: інституційна роль та інструментарій // ФінансиУкраїни. — 2000. — № 2.

16. Набока О.Деятельность банков на фондовом рынке // БизнесИнформ, — 1999, — №13-14

17. ПартинГ.О. Пенсійні фонди як учасники фондового ринку // Фінанси України. — 2002. — №9.

18. Пшик Б.Розвиток фінансового посередництва – шлях до вдосконалення інвестиційноїполітики // Вісник НБУ, 2002, — №7.

19. ШереметА. Д., Сайфулин Р. С. Методика финансового анализа. М.: ИНФРА-М, 1995.

20. ШереметА. Д., Сайфулин Р. С. Финансы предприятий: Учебное пособие. М.: ИНФРА-М, 1997.

еще рефераты

Еще работы по финансовым наукам

Реферат по финансовым наукам

Формы проведения налогового контроля: проблемы практического применения и пути их решения

13 Июля 2015

Реферат по финансовым наукам

Формы расходов бюджетов (на примере социальной отрасли бюджета Вологодской области)

13 Июля 2015

Реферат по финансовым наукам

Формы санации в условиях банкротства и оценка их эффективности

13 Июля 2015

Реферат по финансовым наукам

Формы управления финансовыми делами предприятия

13 Июля 2015